Фінансова діяльність держави

Використання форвардних валютних операцій вигідне для імпортерів і експортерів при отриманні більш надійної основи для калькуляції угод, оскільки при укладанні договору незалежно від співвідношення курсів валют на момент сплати, в обох його сторін існує впевненість в отриманні встановленої суми. Операції здійснюються за оголошеними комерційним банком форвардними курсами з депортом або репортом до касового курсу.

Розрізнюють два види строкових валютних операцій:

* проста форвардна операція

У цьому випадку зворотна операція укладається не одночасно. Сторони домовляються лише надати певну суму до певного терміну і за встановленим курсом. Цей вид форвардних операцій у зовнішній торгівлі використовується з метою страхування від зміни валютного курсу.

Наприклад, дилер А вирішив обміняти долари США на швейцарські франки терміном на два місяці. Він запитує дилера Б і отримує від нього на 10 лютого 1999 р. наступне котирування: 1 дол. США = 1,9765 - 1,9773 швейцарських франків. При укладанні угоди 10 лютого 1999 р. А від Б в обмін на 1 млн. дол. США отримує 1,9765 млн. швейцарських франків. Таким чином, А зобов'язаний надати 10 квітня 1999 р. 1 млн. дол. і отримати 1,9765 млн. швейцарських франків незалежно від наявності касового курсу у цей день. У дилера А, як експортера, існує гарантія отримати в обмін на належний йому платіж у доларах США потрібну суму у швейцарських франках. Якщо ж протягом двох місяців курс долара США до швейцарського франка зросте, то він отримає лише встановлену за договором суму швейцарських франків, хоча касовий курс на 10 квітня 1999 р. більш сприятливий і А міг би отримати більшу суму у швейцарських франках за належний йому платіж у доларах США. Якщо ж курс долара США протягом двох місяців знизиться, то експортер отримає після завершення строкової операції встановлену суму у швейцарських франках і тим самим уникне валютних втрат. Якщо в момент укладання форвардної угоди 10 лютого 1999 р. очікується зростання (падіння) курсу долара США відносно швейцарського франка, то в строковій операції це враховується за допомогою репорту (депорту) до касового курсу. У цьому випадку експортер приймає рішення: погодитися на депорт, чекаючи падіння курсу, або ж спекулювати на очікуваному його підвищенні, чи сподіватися на те, що курс залишиться на попередньому рівні. Від прийнятого рішення, заснованого на факторі ризику, залежить прибуток чи збиток учасників операції.

* валютні операції "своп" - це купівля іноземної валюти за умов "спот" в обмін на національну валюту із зобов'язанням її подальшого викупу через певний термін. При цьому сума іноземної валюти, що отримується до встановленого терміну, збільшується (зменшується) на величину ставки "своп" при обміні валюти з депортом (репортом). Операції здійснюються центральними і комерційними банками з метою придбання необхідної для міжнародних розрахунків валюти, підтримки певних залишків на поточних рахунках диверсифікації валютних резервів.

Процентні операції "своп" передбачають зобов'язання однієї із сторін угоди виплатити іншій стороні проценти за ставкою, яка може підвищуватися або знижуватися в обмін на отримання платежів за фіксованою ставкою. Виграє той учасник операції, який більш точно спрогнозує кон'юнктуру на ринку позикових капіталів.

Нерідко операції "своп" проводяться із золотом. У цьому випадку дорогоцінний метал продається на умовах "спот" з одночасною його зворотною купівлею на певний термін, але за ціною, що включає середню процентну ставку.

Операції "своп" проводить центральний банк, що дозволяє йому без фактичного зменшення золотих резервів отримати кредити для фінансування дефіциту платіжного балансу.

47. Порядок відкриття рахунків у кредитних установах

Порядок відкриття і режим функціонування рахунків у банках

Суб'єкти господарювання мають право самостійно обирати банк для розрахунково-касового обслуговування і за усіма видами операцій можуть користуватись послугами одного або декількох комерційних банків. Види рахунків, які підприємства можуть відкривати в банку залежать від правового статусу і характеру діяльності цього підприємства. Це можуть бути поточні, бюджетні, депозитні (вкладні), позичкові та деякі інші рахунки.

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності для зберігання грошових коштів та здійснення розрахунків за всіма видами їх діяльності. Види діяльності, якими може займатись підприємство перелічені у його статуті або в документі, що його замінює.

Законодавством та інструкціями НБУ передбачено, що кожне підприємство має право відкрити по одному поточному рахунку в національній та іноземній валюті у двох установах банку. У разі відкриття двох поточних рахунків у національній валюті один з них виступає в якості основного, другий - додаткового. Відмінність цих рахунків полягає у тому, що коли на поточних рахунках не вистачає коштів для задоволення всіх претензій до підприємства, то заборгованість, що стягується у безспірному порядку, обліковується за основним поточним рахунком.

Для відкриття поточного рахунку підприємство надає установі банку такі документи:

1. Заяву на відкриття поточного рахунку встановленого зразка. Заява підписується керівником та головним бухгалтером підприємства.

2. Копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію.

3. Копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально.

4. Копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік.

5. Картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису платіжних документів. У картку включається також зразок відбитку печатки, присвоєної підприємству.

6. Копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.

Після вивчення фінансового стану підприємства і поданих документів банк приймає рішення про відкриття поточного рахунку або відмову. У разі позитивного рішення керівник банку передає в бухгалтерію розпорядження про відкриття рахунку разом з усіма необхідними документами. Між банком і підприємством укладається угода на здійснення розрахунково-касового обслуговування, в якій зазначається номер відкритого рахунку, передбачені зобов'язання та права сторін щодо виконання операцій за рахунком, умови закриття рахунку, строк дії угоди, порядок та періодичність видачі виписок з рахунку тощо. За окремою угодою банк надає список тарифів комісійної винагороди за свої операції та послуги, у тому числі за розрахунково-касове обслуговування (плата за відкриття рахунку, за вилучення готівки, вихідні перекази, закриття рахунку та інші).

Бухгалтерія на підставі розпорядження керівника банку реєструє поточний рахунок у книзі реєстрації відкритих рахунків, робить відповідну позначку на документах і передає їх в юридичну службу для зберігання в юридичній справі клієнта. Протягом трьох робочих днів з дня відкриття рахунку (включаючи день відкриття) банк повинен повідомити номер рахунку податковому органу, а у разі відкриття додаткового рахунку - також банк, в якому відкритий основний рахунок.

Документальне оформлення відкриття поточного рахунку господарським та довірчим товариствам, договірним об'єднанням, товарним біржам, сільськогосподарським та орендним підприємствам, товариствам споживчої кооперації, друкованим засобам масової інформації, політичним партіям, профспілковим, громадським та релігійним організаціям, а також відокремленим підрозділам підприємств мають деякі особливості.

Поточні рахунки, як і інші рахунки, мають мультивалютний характер. Тому якщо в статуті зазначено, що підприємство здійснює зовнішньоекономічну діяльність, то банк може відкрити йому поточний рахунок в іноземній валюті.

Поточні рахунки можуть відкриватися також приватним (фізичним) особам. Вони носять платіжний характер і призначені для здійснення розрахунків приватної особи з фізичними та юридичними особами, тобто для обслуговування руху грошових коштів, що виникає при надходженні доходів приватної особи та їх використанні. Для відкриття рахунку приватна особа надає банку такі документи: заяву на відкриття рахунку; картку із зразком підпису; паспорт або документ, що його замінює; довідку про ідентифікаційний код платника податку. Паспорт і довідка дозволяють банку ідентифікувати фізичну особу.

Порядок проведення операцій на рахунках регулюється чинним законодавством України, нормативними актами НБУ та інструкцією № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті". Виконання операцій за поточними рахунками здійснюється на підставі розрахункових документів у безготівковій та готівковій формах.

Поточні рахунки в установах банку можуть закриватися за таких умов:

- заяви власника рахунку;

- рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;

- відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;

- на підставах, передбачених угодою про розрахунково-касове обслуговування між установою банку та власником рахунку.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання. Ці рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення фінансового органу, органу Державного казначейства, відповідного розпорядника бюджетних коштів.

Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам в будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити, з дотриманням чинного законодавства. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Депозитні рахунки підприємствам відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунку і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Відсотки за депозитними вкладами перераховуються в такому самому порядку або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунку забороняється.

48. Контроль Національного банку України за ведення касових операцій

Згідно з діючим законодавством всі юридичні особи усіх форм власності і видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках у кредитних установах. Кожна держава прагне до максимального скорочення обігу готівки. Не тільки юридичні особи, підприємці, але й громадяни зберігають свої кошти на рахунках у банках, користуючись кредитними картками, вживаючи готівку лише для зовсім дрібних розрахунків.

Це дуже зручно для населення, полегшує контроль за грошовим обігом, до якоїсь міри позбавляє державу необхідності друкувати зайві гроші. Але все це можна робити за умов існування стабільної національної валюти, якої поки що молода держава не має, тому вимушена проводити жорстку регламентацію касових операцій.

Порядок ведення касових операцій державними, кооперативними, орендними, колективними, спільними, громадськими та іншими підприємствами, об'єднаннями, організаціями та установами незалежно від форми власності та виду діяльності, а також особами, як є суб'єктами підприємницької діяльності і мають поточний рахунок у банку, регулюється правилами Національного банку України.

Розрахунки в господарському обороті України суб'єкти підприємницької діяльності здійснюють як правило у безготівковому порядку через комерційні банки. Підприємства й індивідуальні підприємці мають право здійснювати розрахунки між собою і з фізичними особами як готівкою, так і у безготівковій формі. Готівку для розрахунків можна одержати як у банку, так і з виторгу. Тепер заборонено видавати зарплату і дивіденди з виторгу, для цієї мети кошти одержують тільки в касі банку. Регулювання готівкових розрахунків входить до повноважень Національного банку України. Особливе місце серед актів, якими регулюються розрахунки готівкою, є Інструкція НБУ “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України” від 19.02.2001 року.

Приписи, що містяться у цьому нормативному акті, розповсюджуються на всіх клієнтів комерційних банків. Національний банк згідно з Законом “Про банки і банківську діяльність” та своїм Статутом установлює ознаки і порядок платіжності грошових знаків.

Готівка в установах банків може бути одержана підприємствами для розрахунків з населенням для оплати праці, грошових виплат та заохочень, інших виплат населенню, що не входять до складу коштів, які направлені на споживання, допомогу, компенсації, гонорари, стипендії, пенсії, витрати на відрядження, закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, тваринницької та рослинницької сировини, дикоростучих плодів та ягід, лікарських рослин, макулатури, брухту, страхові відшкодування ломбардами, що здійснюють виключно ломбардні операції.

Кошти, що одержують підприємства і організації на виплату зарплати і стипендій, зберігаються в касах протягом 3 робочих днів, сільськогосподарських і залізничних підприємств 5 робочих днів, включаючи день одержання готівки у банку.

Після закінчення цих термінів кошти повертаються в установу банку.

Підприємствам зв'язку дозволяється виплачувати зарплату своїм працівникам з поточних касових надходжень.

Видача готівки підприємствам на заробітну плату, стипендії і грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється установами банків в строки, встановлені відповідно до колективних договорів, постанов уряду, розпоряджень центральних органів виконавчої влади і вказівок правління НБУ.

Готівка, одержана з установ банку, витрачається за цільовим призначенням. Цілі одержання готівки не вказуються тільки на чеках Міноборони, Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки.

Підприємства можуть мати в своїй касі готівку в межах лімітів залишку готівки в касі, що встановлюється щорічно протягом першого кварталу. Ліміти залишків кас для юридичних осіб клієнтів банків установлюються комерційними банками, що їх обслуговують, на підставі поданих цими особами заявок розрахунків. Ліміт може бути переглянутий протягом року.

Ліміт залишку готівки в касі для кожного підприємства встановлюється комерційним банком за місцем відкриття розрахункового рахунку з урахуванням режиму роботи підприємства та графіка заїзду інкасаторів (чи мають грошову виручку і як її інкасують, який касовий оборот, де розташоване торговельне підприємство, військові частини тощо). Ліміт встановлюється обов'язково.

Ліміт залишку касової готівки не встановлюється фізичним особампідприємцям і фермерам.

Готівка на витрати по відрядженнях не входить у поточні потреби і видається банками в установленому порядку.

Правила касових операцій для бухгалтерій. Для бухгалтерій і кас в усіх підприємствах, організаціях і установах існують суворі правила, встановлені Національним банком України.

З своїх кас підприємства видають готівку під звіт на операційні і господарські витрати. Невитрачена готівка, одержана під звіт, повертається в касу не пізніше трьох днів до кінця строку, на який вона була видана.

Особи, які одержали готівку під звіт, зобов'язані подати в бухгалтерію підприємства або централізовану бухгалтерію звіт про витрачені суми. Видача нових сум готівки під звіт провадиться за умови повного звіту про раніше видані суми.

Особи, які одержували аванс на відрядження, повинні своєчасно звітувати в бухгалтерію про витрачені суми. Особливо суворі правила встановлені щодо звітування і повернення невитрачених сум по закордонних відрядженнях.

Видають готівку каси підприємств за видатковими касовими ордерами або належним чином оформленими другими документами (платіжними відомостями, заявками, рахунками тощо), де повинний ставитися штамп з реквізитами видаткового касового ордера.

Документи на видачу коштів повинні підписуватися керівником і головним бухгалтером.

У випадках, коли на доданих до видаткових касових ордерів документах є дозвіл керівника (наприклад, наказ про відрядження), підпис його на видаткових касових ордерах не обов'язковий.

Органи внутрішніх справ у межах своєї компетенції перевіряють технічну оснащеність кас і касових пунктів, які забезпечують умови охорони коштів і цінностей, їхні вказівки відносно усунення причин і умов, які сприяють крадіжкам, підлягають обов'язковому виконанню.

Касові документи можуть бути вилучені з підприємства за постановою слідчих або судових органів і запитом арбітражу або вищестоящої установи.

Видача грошей з каси, не підтверджена розпискою одержувача у видатковому касовому ордері або в іншому замінюючому його документі, у виправдання залишку готівки в касі не приймається. Ця сума вважається нестачею і стягується з касира. Готівка, не виправдана касовими ордерами, вважається надлишком каси і зараховується в дохід цієї юридичної особи.

Банківські правила забороняють зберігання в касі готівки та інших цінностей, що не належать даній юридичній особі. Бухгалтери й інші працівники, що користуються правом підпису касових документів, не мають права виконувати обов'язки касира.

Підприємства, установи та організації усіх форм власності і громадянисуб'єкти підприємництва, які здійснюють розрахунки із споживачами в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг готівкою, зобов'язані проводити розрахунки із споживачами через належним чином зареєстровані електронні контрольнокасові апарати (ЕККА), обов'язково видавати касові чеки.

Випадки, коли суб'єктам підприємницької діяльності дозволено проводити розрахунки без застосування ЕККА, чітко визначені в Інструкції Мінфіну та Мінстату України “Порядок реєстрації і ведення товарнокасової книги при розрахунках готівкою в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг” від 25.02.1997 р., яка була прийнята для деталізації положень Закону України “Про внесення змін і доповнень у Закон України “Про застосування електронних контрольнокасових апаратів і товарнокасових книг при розрахунках із споживачами в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг”.

Національний банк вимагає від комерційних банків, щоб вони повідомляли податковим інспекціям для застосування фінансових санкцій до суб'єктів підприємництва у разі виявлення випадків перевищення витрачання готівки на поточні потреби понад встановлені ним нормативи або її витрачання за рахунок грошового виторгу.

За порушення норм, які регулюють обіг готівки, до відповідальності притягаються суб'єкти підприємницької діяльності всіх форм власності, фізичні особи громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які займаються підприємницькою діяльністю.

Підставою для притягнення до відповідальності за порушення касової дисципліни є результати перевірки даних бухгалтерського обліку організації або первинних грошових документів за визначений період квартал, півріччя, але не менше ніж за 2 місяці.

До порушень касової дисципліни належать: несвоєчасне здавання виручки до банку, перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі, витрачання одержаної в банку готівки не за призначенням, несвоєчасне повернення в банк невикористаних готівкових коштів, що одержані на виплату заробітної плати, допомог, стипендій і винагород, видача готівки з каси у позику іншим підприємствам і організаціям.

Після обговорення виявлених при перевірці порушень касової дисципліни приймаються рішення про застосування фінансової санкції:

а) за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах у двократному розмірі суми виявленої понадлімітної готівки;

б) за перевищення норм витрачання готівки на поточні потреби у розмірі суми їх перевищення;

в) за не оприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки у п'ятикратному розмірі не оприбуткованої суми.

Штрафи стягуються у безспірному порядку до Державного бюджету.

49. Правові основи кошторисно-бюджетного фінансування

Виділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності апарату законодавчої та виконавчої влади, управління, суду й прокуратури, обороноздатності країни, на утримання соціально-культурної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування це метод безповоротного, безвідплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів кошторисів витрат.

Таким чином, за цим методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній формі власності (бюджетна сфера). Обсяг передбачуваних витрат згідно з кошторисами закріплюється в бюджетах, які приймаються на відповідних рівнях у Державному бюджеті, бюджеті Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетах. Кошторисно-бюджетне фінансування здійснюється на основі загальних принципів бюджетного фінансування.

На кошторисно-бюджетному фінансуванні утримуються державні та комунальні:

установи соціальної сфери;

освітні установи школи, середні спеціальні та вищі учбові заклади;

установи охорони здоров'я лікарні та поліклініки, здоровпункти, державні та дитячі дошкільні установи;

установи культури бібліотеки, будинки культури, дитячі театри, об'єкти фізичної культури, а також:

установи Міністерства оборони, Прикордонних військ, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України;

органи законодавчої та виконавчої влади, суди та прокуратура.

50. Позабюджетні кошти бюджетних установ, їх види та порядок використання

Бюджетні установи, що знаходяться на кошторисно-бюджетному фінансуванні, можуть поряд з бюджетними коштами можуть мати і власні позабюджетні. Позабюджетними коштами є кошти, отримані бюджетними організаціями, підприємствами, установами поза асигнування, що виділяються їм із відповідних бюджетів. Положення про позабюджетні кошти установ, що знаходяться на державному бюджеті, затверджене Радою Міністрів Української РСР, відносить до позабюджетних коштів:

а) спеціальні кошти;

б) суми за дорученням;

в) депозитні суми.

Депозитні суми це кошти, що надходять в тимчасове розпорядження бюджетних організацій і при певних умовах належать до повернення тим, хто їх вніс або передачі за призначенням. В силу своєї юридичної природи ці кошти не можуть розглядатися як можливе постійне джерело фінансування витрат бюджетних закладів.

Сумами за дорученням є кошти, що отримуються бюджетними установами від інших підприємств, установ та організацій для виконання певних доручень. Ці грошові кошти по винні витрачатися суворо за цільовим призначенням, на яке є вказівка у дорученні. Суми за дорученням за своєю природою можуть стати додатковим джерелом фінансування витрат бюджетних установ як різновид цільових благодійних внесків (пожертвувань), коли поручитель не просто перераховує такий внесок, але прямо визначає, на яку саме діяльність установи він хоче направити пожертвувані кошти. Але найбільш вагому частину власних коштів бюджетних установ складають спеціальні кошти.

Спеціальні кошти це доходи бюджетних закладів, які отримуються від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення іншої діяльності. Для державних (бюджетних) організацій спеціальні кошти створюються тільки з дозволу Міністерства фінансів України або Кабінету Міністрів України. Наприклад, у відповідності з Положенням про державний вищий заклад освіти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1074, встановлено такий перелік додаткових джерел фінансування:

1) кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

2) плата за надання додаткових освітніх послуг;

3) кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

4) доходи від реалізації продукції навчальновиробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

5) дотації місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

6) кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;

7) валютні надходження;

8) добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян, та інші кошти.

Право мати спеціальні кошти надається за умов, якщо відсутня можливість організувати на началах господарського розрахунку реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення іншої діяльності, а також якщо видатки, пов'язані із здійсненням вказаної діяльності, повністю забезпечуються одержуваними доходами. Міністерство фінансів України розробило перелік видів спеціальних коштів. Бюджетні установи мають право відкривати у себе ці встановлені види спеціальних коштів, планувати їх, виконувати відповідні роботи чи надавати послуги без додаткового дозволу. Велика кількість видів спеціальних коштів класифікуються за двома критеріями: галузевого характеру та загальногосподарського. Спеціальні кошти, які отримані бюджетною установою за виконання робіт та надання послуг, які збігаються з основним напрямом діяльності та використовуються на фінансування основного напряму діяльності, належать до групи спеціальних коштів галузевого характеру. Наприклад, кошти, отримані від виконання науково-дослідних робіт у вузах за госпдоговорами; кошти від надання медичної стоматологічної допомоги за плату. Таке виконання робіт дає змогу повніше використати творчий потенціал працівників вузу, підвищити продуктивність праці співробітників бюджетних установ і, звичайно ж, підвищити їхню матеріальну зацікавленість.

До спеціальних коштів загальногосподарського характеру належать: використання автотранспорту, що утримується на госпрозрахунку; утримання котелень для опалення як власних приміщень, так приміщень сторонніх організацій за плату, та ін.

Бюджетні установи, що мають спеціальні кошти, включають їх у доходну частину щорічного єдиного кошторису. Витрачання спеціальних коштів до затвердження кошторисів забороняється.

За спеціальними коштами встановлена спеціальна звітність по формі № 4 про виконання плану по доходах і витратах спеціальних коштів. Дані по доходах і витратах спеціальних коштів включаються до всіх встановлених форм звітності у складі єдиного фонду фінансових коштів та його використання.

Бюджетні установи зобов'язані витрачати спеціальні кошти в межах затверджених кошторисів та фактичного надходження доходів по кожному виду спеціальних коштів. Переміщення кошторисних призначень з кошторису одного виду спеціальних коштів до кошторису іншого виду спеціальних коштів не допускається. Дія кошторисів спеціальних коштів припиняється 31 грудня. Залишки спеціальних коштів, що утворилися на кінець року на поточному рахунку, переносяться в доходну частину кошторису відповідного виду спеціальних коштів наступного року.

Розпорядниками позабюджетних коштів є керівники бюджетних установ, яким надано право розпоряджатися бюджетними асигнуваннями. Загальне керівництво організаційною та методичною роботою по позабюджетних коштах здійснюється Міністерством фінансів України. Зрозуміло, що за часів ринкових реформ це джерело набуває надзвичайної ваги. З розвитком ринкових відносин дедалі більше застосовуються договірні відносини у бюджетній сфері. Сьогодні все частіше бюджетні підприємства, установи та організації виконують роботу або надають послуги на основі відповідних цивільноправових договорів, або ж фінансують проведення своїх заходів за допомогою укладення договорів про співробітництво з партнерамиорганізаціями, що не належать до бюджетної сфери.

51.Банківське кредитування: поняття та принципи

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

--ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

--ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в цьому підручнику.

За своєю сутністю кредит -- це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію -- кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

-- учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

-- кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

-- кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

-- кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою'. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями -- грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин .

Водночас кредит -- це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.

Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами:

-- у них різний склад суб'єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому -- кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;

-- у них різний характер руху вартості: в суто грошових відносинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення двох різних форм вартості -- товарної і грошової, а в кредитних відносинах -- нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;

-- у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяти вигідному розміщенню вільних коштів -- для других. Навіть якщо кредит здійснюється в грошовій формі, таке його іманентне призначення від цього не змінюється. І навпаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведення виробленої вартості до кінцевого споживача (продаж товару з відстрочкою платежу), він не замінює грошей в реалізації цієї вартості:

коли настає строк погашення кредиту, тільки гроші можуть забезпечити еквівалентний платіж за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу;

-- кредит за сферою використання є більш «вузькою» категорією, ніж гроші. Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у процесі відтворення. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи суспільства, а кредитних відносин -- тільки певна частина їх;

--рух грошей від одного економічного суб'єкта до іншого (у не кредитних відносинах) завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості, представленої грошима: право власності на гроші переходить від платника до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди залишається кредитор. Навіть продаючи товари у кредит, продавець зберігає за собою право власності на них, яке підтверджується поверненням вартості при погашенні боргу покупцем. Зокрема, завдяки широкому розвитку кредиту гроші набувають ще одного статусу -- статусу капіталу, і їх суспільне призначення роздвоюється на гроші і на капітал.

Отже, кредит і гроші -- це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер руху вартості.

Істотні відмінності є між кредитом і фінансами. На відміну від кредиту, фінанси формуються в процесі розподілу вартості (кредит -- у процесі перерозподілу), рух вартості у фінансових відносинах пов'язаний зі зміною власності, не є зворотним і платним, визначається переважно неринковими, адміністративно-вольовими чинниками. Фінанси і кредит функціонують переважно паралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповнюючи, а не підміняючи, один одного. І навіть у тих випадках, коли фінанси і кредит використовуються на одному й тому ж самому економічному сегменті, вони не знеособлюються, а зберігають свою видову специфіку.

52. Види банківського кредиту

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

За строками користування банківські кредити поділяють на:

-- короткострокові (до 1 року);

-- середньострокові (до 3 років);

-- довгострокові (понад 3 роки).

Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.

Короткострокові кредити надаються банками позичальникам на цілі поточної господарської діяльності у разі виникнення у них тимчасових фінансових труднощів у зв'язку із витратами, які не забезпечені надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на поточні витрати, фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити надаються банками позичальникам для формування основних фондів. Об'єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію та інше.

У західній банківській практиці виділяють позики до запитання (онкольний кредит), що повертаються позичальниками на першу вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за строковими позичками. Онкольний кредит розглядається як різновид короткострокового кредиту.

За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту:

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;

- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

- незабезпечені (бланкові кредити).

Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом.

За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

В умовах наявності кризової ситуації в національній економіці України закономірно підвищується ризик кредитних операцій комерційних банків. Кредити з підвищеним ризи- ком посідають у таких умовах провідне місце в кредитному портфелі банків.

У ринковій економіці в умовах економічної невизначеності будь-якій позиції властивий певний ризик несплати відсотків чи неповернення внаслідок непередбачених обставин. У стратегічному плані для комерційних банків важливо нарощувати обсяги кредитних операцій, в тому числі й за рахунок тих позик, яким притаманний підвищений ризик. Адже саме для таких кредитів характерна більша доходність у порівнянні з малоризикованими.

Відповідно до Положення НБУ "Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків" банківські позики поділяють на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Стандартні позики характеризуються мінімальним ступенем ризику (2%), що відповідає умовам стабільного фінансового стану позичальника. Для позик під контролем ступінь ризику дорівнює 5%. Робота з цими позиками не створює проблем для фінансової діяльності комерційних банків. Субстандартні позики -- це позики з підвищеним ризиком (ступінь ризику -- 20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки при такому виді банківського кредиту викликає серйозні побоювання.

Сумнівними є кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позик характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і прострочені кредити. Пролонгація означає продовження терміну погашення позики після настання договірних строків погашення через фінансову неспроможність позичальника. Простроченими є позики, не повернені банкові у встановлений строк. У разі прострочення терміну повернення позики банк може відповідно до чинного законодавства використати своє заставне право, тобто спрямувати виручку від реалізації заставного майна безпосередньо на погашення позички.

Безнадійними (до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і збереження яких на балансі банку як активу не має сенсу (ступінь ризику -- 100%). Безнадійні позики списуються у встановленому порядку. В банківській практиці сумнівні, незабезпечені та безнадійні позики відносять до категорії проблемних кредитів.

За методами надання виділяють такі види банківських кредитів:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання);

- за потребою.

У сучасних умовах комерційні банки пропонують клієнтам різноманітні схеми кредитування (надання позик).

У світовій банківській практиці найпоширенішими схемами надання позик є кредитна лінія, револьверний (автоматично поновлюваний) кредит, контокорентний рахунок, овердрафт.

Кредитна лінія -- це оформлена договором згода банку надавати позичальникові кредити протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини -- ліміту кредитування. Кредитна лінія -- це перспективний вид банківської позики. Протягом дії кредитної лінії клієнт може у будь-який момент отримати позику без оформлення кредитних документів. Позики надаються в межах попередньо встановленого ліміту кредитування. Розмір заборгованості може коливатися залежно від зміни реальних потреб клієнта, але сукупний залишок за кредитною лінією не повинен перевищувати встановленого ліміту.

Револьверний кредит -- це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Револьверний кредит це багаторазово поновлюваний кредит. Постійне відновлення позики в умовах тривалих відносин банку і клієнта -- характерна особливість револьверного кредиту. Протягом періоду дії револьверного кредиту клієнт неодноразово позичає і повертає борг. Револьверний кредит часто-густо надається на умовах бланкової позики.

До категорії револьверних кредитів, як правило, включаються позики, що надаються фізичним особам за кредитними картками.

Класичним методом надання позик в умовах ринкової економіки вважається контокорентний кредит. Цей вид банківського кредиту надається клієнтам, що мають у даному банку поточний рахунок. Контокорентний кредит органічно поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування клієнта на основі відкриття єдиного активно-пасивного контокорентного рахунка. Банк бере на себе всі операції клієнта за поточними вимогами та зобов'язаннями.

Обсяг і строки контокорентного кредиту визначаються господарськими потребами клієнта, але в межах встановленого в кредитному договорі ліміту. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально залежно від його фінансового стану і репутації. У межах ліміту кредитування позичальник отримує широкі можливості для маневрування обіговими коштами. Клієнт на основі контокорентного кредиту може оперативно без узгодження з банком поповнювати свій поточний рахунок відповідною сумою грошей.

Овердрафт (англ. -- перевищення кредиту) є специфічним різновидом контокорентного кредиту; це сума, в межах якої банк кредитує власника поточного рахунку. При овердрафті банк у межах узгодженого ліміту проводить платежі за клієнта на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку. В результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке й виражає суму його заборгованості перед банком. Із від'ємного залишку на рахунку банк стягує відсоток, як за звичайний кредит. Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються особливо надійні клієнти банку. Овердрафт, як правило, використовується в сучасній західній банківській практиці для кредитування приватних осіб на поточні потреби.

У вітчизняних банках майже абсолютно переважають одноразові кредити, які надаються з простих позичкових рахунків для обслуговування конкретних комерційних операцій.

За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що погашаються:

- водночас;

- у розстрочку;

- достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

- з регресією платежів;

- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Ту банківську позику, яка погашається водночас, часто називають прямою; вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсотки ж можуть сплачуватися через певні проміжки часу або по закінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми заборгованості, як правило, рівними частинами. У цьому випадку погашення позики не є таким обтяжливим для позичальника, як при погашенні водночас.

За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на:

- двосторонній (комерційний банк -- позичальник);

- консорціумний;

- "дзеркальний";

- багатосторонній (паралельний).

Банківський консорціум -- тимчасове добровільне об'єднання комерційних банків для розв'язання конкретних господарських завдань. Банки -- учасники консорціуму зберігають свою господарську самостійність і можуть брати участь у діяльності інших об'єднань.

Банківський консорціум надає кредит позичальникові в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків -- кредитування здійснюється при цьому залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції (див. Положення НБУ "Про порядок здійснення консорціумного кредитування" від 21 лютого 1996 р.).

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування господарських програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника. Консорціум ний кредит може надаватися банками різних країн для кредитування зовнішньоекономічної діяльності.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальникові визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування.

На основі багатосторонніх банківських кредитів з'являється можливість здійснювати великі довгострокові кредитні проекти для задоволення, насамперед, потреб інвестиційної сфери.

При класифікації банківських кредитів використовуються й інші критерії виділення тих чи інших видів позик. Це джерела залучення (внутрішні позики, в межах своєї країни; зовнішні, тобто міжнародні позики); економічне призначення (зв'язані позички і незв'язані позички, в яких не зазначається об'єкт кредитування); вид відсоткової ставки (позички з фіксованою ставкою; позички з плаваючою ставкою; позички із змішаною ставкою) тощо.

53. Поняття і сутність банківського нагляду

Банківський нагляд - це спостереження Банку Росії (дистанційне та контактна) за виконанням та дотриманням кредитними організаціями законодавства, що регулює банківську діяльність, встановлених ним нормативних актів, в тому числі фінансових нормативів і правил бухгалтерського обліку та звітності.

Сутність банківського нагляду полягає у перевірці відповідності рішень і дій кредитної організації законами, які регулюють банківську діяльність, та нормативних актів Банку Росії.

По суті, це нагляд за реалізацією нормативно в банківській діяльності. Його значення полягає в тому, що він використовується Банком 'Росії для управління ризиками в банківській системі.

Банківська система регулюється не адміністративними, а банківським правом. Відповідно до цього Банк Росії не має адміністративних повноважень з управління комерційними банками та іншими кредитними організаціями. Він не має права втручатися в діяльність комерційних банків та інших кредитних організацій, оскільки вони є самостійними і діють на основі договірних відносин. Тому Федеральний закон не надав Банку Росії повноваження контролювати доцільність діяльності кредитних організацій. Йому надано право здійснювати нагляд, тобто спостерігати за кредитною організацією з точки зору нормативно прийнятих нею рішень. Це означає, що Банк Росії може перевіряти дотримання кредитною організацією законів, фінансових нормативів і нормативних актів Банку Росії.

Дистанційне спостереження - це спостереження за діяльністю кредитних організацій на основі представлених нею банківських і, зокрема, бухгалтерських документів (баланси, звіти про прибутки та збитки, платіжні документи і т.п.).

Для вирішення цих завдань в системі Банку Росії створені підрозділи банківського нагляду - Департамент пруденціального нагляду, Департамент ліцензування кредитних організацій і деякі інші департаменти, а в територіальних установах - управління (відділи) регулювання банківської діяльності.

Контактний нагляд - це перевірки діяльності кредитних організацій з виходом на місця їх розташування і вивченням всіх запитуваних групою інспекторів банківських документів.

Для цих цілей в структурі Банку Росії створюються спеціальні підрозділи - Департамент інспектування кредитних організацій і відповідні структури в його територіальних установах (управління, відділи).

І той і інший вид банківського нагляду повинні бути взаємопов'язані. Характер цієї взаємозв'язку має значення з точки зору оперативності нагляду і достовірності його результатів.

54. Поняття та зміст валютного контролю

Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю. Його слід розглядати як комплекс заходів, які здійснюють спеціально уповноважені державні органи та інші суб'єкти. Ці заходи спрямовані на забезпечення додержання учасниками валютних правовідносин валютного законодавства України при проведенні валютних операцій.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (п. 1 ст. 12) визначено, що валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України.

Валютний контроль поширюється на всі валютні операції, які виступають його об'єктом. Серед основних напрямів валютного контролю слід виділити такі:

- перевірка наявності ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю";