Фінансова діяльність держави

- перевірка додержання порядку реєстрації Національним банком України договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за кредитами та позиками в іноземній валюті;

- перевірка правомірності відкриття та використання банківських рахунків резидентами за межами України;

- виконання резидентами вимог щодо порядку і термінів декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України;

- виконання зобов'язань щодо обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів-юридичних осіб;

- перевірка додержання валютного законодавства при переміщенні валютних цінностей через митний кордон України;

- своєчасність і повнота подання встановленої Національним банком України звітності про валютні операції.

Валютний контроль виконує такі функції:

- забезпечує режим законності при проведенні валютних операцій;

- запобігає правопорушенням у валютній сфері;

- виявляє факти порушення валютного законодавства та вживає заходів щодо юридичної відповідальності.

Суб'єкти, що здійснюють валютний контроль, поділяються на дві групи. До першої групи належать органи валютного контролю. Відповідно до п. 1 ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", головним органом валютного контролю є Національний банк України, який:

- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з валютним законодавством України.

Органом валютного контролю є також Державна податкова адміністрація України. Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону "Про державну податкову службу в Україні" функцією Державної податкової адміністрації України є виконання безпосередньо, а також організація роботи державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язаної зі здійсненням контролю за додержанням законодавства про валютні операції.

Державна митна служба України як орган валютного контролю здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Другу групу суб'єктів, що здійснюють контроль за порядком проведення валютних операцій, становлять агенти валютного контролю. На відміну від органів валютного контролю агенти не мають права видавати нормативно-правові акти, що регулюють порядок здійснення валютного контролю. Компетенція агентів валютного контролю обмежується реалізацією контрольних повноважень за додержанням валютного законодавства резидентами та нерезидентами.

Відповідно до п. 1.2. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. №49, функції агента валютного контролю - обов'язки уповноваженого банку, іншої фінансової установи та національного оператора поштового зв'язку, які отримали від Національного банку генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Зміст такого контролю полягає в запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій та/або своєчасному інформуванню уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

55. Види відповідальності за податкові правопорушення

Інтенсивний розвиток ринкових механізмів вимагає перетворення всіх елементів системи оподаткування. З'являються нові податки, механізми їх обчислення і сплати, конкретизуються повноваження органів влади різноманітних рівней і компетенції. З'являється податкова поліція, принципово змінюється набір і зміст функцій, що виконують контрольно- ревізійні управління. Подібні зміни пов'язані з необхідністю підсилення контролюючих механізмів у галузі оподаткування, що викликане бурхливим зростанням і якісним перетворенням податкових важелів.

Діяльність контролюючих органів пов'язана з наглядом з боку держави за виконанням платником податків своїх зобов'язань перед державою з повного і своєчасного внесення податкових платежів у відповідні бюджети чи фонди. Проте туди не завжди поступають кошти в тій кількості, на яку розраховували при плануванні бюджету, і було б неправильним бачити в цьому тільки

правопорушення, невиконання платником своїх обов'язків. Бюджети позбавляються надходжень за рахунок двох процесів: відхилення від сплати податків і правомірного обходу податку.

Правомірний обхід податку.

В основі правомірного обходу податку лежать шляхи і можливості несплати податку, надані законодавцем, тобто обумовлені недосконалістю законодавства. В даному випадку платник податку використовує прогалини законодавства, що пов'язані як із недосконалістю податкових норм, їх

закріпленням, так і з ситуаціями, коли законодавець надає платнику право вибору або межі, в рамках яких останній може обрати найбільш вигідний для себе варіант (наприклад, при наданні податкового кредиту, встановленні деяких ставок місцевих податків і зборів).

Існують такі варіанти легального уходу від оподатковування:

1. Специфіка об'єкта обкладання. Нерідко використовуються операції СВОП, зміст яких складається в продажі цінного папера на фондовій біржі й одночасній покупці такого ж папера. Зв'язано це з відведенням від оподатковування доходів, вкладених у державні і місцеві папери. Наприклад, перетворення корпоративних ці паперів у муніципальні облігації дозволяє зменшити ставку оподатковування з 70 % до 0.

2. Специфіка суб'єкта обкладання. При сімейному обкладанні можливий розподіл оподатковуваного доходу між чоловіками з метою мінімізації податку.

3. Сполучення прогресивного і пропорційного обкладання. Це дозволяє вивести з-під реальної ставки, наближеної до максимального рівня. доход, у відношенні якого застосовується середня або знижена ставка, що вигідніше, ніж застосування єдиної ставки по всій сумі в цілому.

4. Диференціація доходів від різного майна. В основі цього методу лежать різні умови обкладання коштів, розташовуваних у різних видах цінних паперів або депозитів.

5. Спосіб обкладання, при якому вибирається найбільш вигідний. Так, в італійському законодавстві податки на сільськогосподарські угіддя розраховуються на основі кадастру, що переглядається раз у 5-10 років. Інфляційні процеси за цей період значно зменшують реальні перерахування платників.

6. Високі ставки обкладання провокують втеча в оффшорные зони недоспоживання населення, переселення населення в пригороди по податкових розуміннях. Незвичайна система «переваги грошей», при якій багато платників тримають свої кошти в грошах, щоб уникнути сплати податків на нерухомість.

Ухилення від сплати податку.

Правомірний обхід податку доповнюється відхиленням від сплати податку що являє собою досить різноманітну групу податкових правопорушень. Зміст цих правопорушень полягає в неналежному виконанні зобов'язань платника перед бюджетом.

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів може бути вчинене, наприклад, шляхом[2]: - неподання документів, пов'язаних із їх обчисленням і сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо);

- приховування об'єктів оподаткування;

- заниження цих об'єктів;

- заниження сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів;

- приховування факту втрати підстав для одержання пільг з

оподаткування.

Неподання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою обов'язкових платежів, полягає в умисному неподанні до органів державної податкової служби в установлений строк декларацій про прибуток суб'єктів підприємницької діяльності чи фізичних осіб, про сплату інших обов'язкових

платежів тощо. Неподання податкової декларації, як правило, є одночасно і приховуванням об'єктів оподаткування.

Під приховуванням об'єктів оподаткування треба розуміти невідображення у звітних документах, які подаються до податкових органів, будь-яких об'єктів оподаткування - доходу (прибутку), доданої вартості робіт, продукції, послуг тощо.

Заниженням об'єктів оподаткування є: зменшення його бази шляхом невідображення у поданих до податкових органів звітних документах повного обсягу об'єктів оподаткування, умисно неправильне обчислення бази оподаткування, заниження податкової ставки тощо, внаслідок чого податки, збори, інші обов'язкові платежі сплачуються платником податку не в повному обсязі. Зокрема, заниження оподатковуваного прибутку може полягати в частковому чи повному невключенні до нього коштів, одержаних від виконання робіт, надання послуг тощо.

Під заниженням сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів слід розуміти умисно неправильне обчислення тих їх сум, що підлягають сплаті до бюджетів чи державних цільових фондів при правильному відображенні об'єктів оподаткування (без заниження останніх чи їх приховування).

Залежно від характеру поведінки і діяльності суб'єктів податкових правовідносин можна також виділити ще один вид порушення податкового законодавства - це стягнення надлишкових сум податків -- умисні дії робітників податкових органів по необгрунтованому стягненню сум податкових

платежів із платників (активна діяльність характерна для податкового органу, здійснюючого свої повноваження з порушенням законодавства).

Важливе місце у галузі оподаткування займає примус, який являє собою систему заходів, що застосовуються уповноваженими органами по відношенню до осіб при порушенні ними обов'язків по сплаті податку і притягненню до відповідальності при вчинені податкового правопорушення.

Заходи податкового примусу характеризуються певними ознаками:

1) регулюються нормами фінансового права, а також адміністративно-

процесуальними (інколи і нормами кримінального права);

2) застосовуються по відношенню юридичних і фізичних осіб;

3) використовуються для забезпечення надходжень податкових платежів;

4) припускають застосування фінансових санкцій, заходів

адміністративного і кримінального покарання;

5) припускають позасудове застосування заходів податкового примусу;

6) податковий примус поєднує стягнення податкових платежів (тобто в

тих розмірах, що зумовлені певними податковими обов'язками

платників) і стягнення податків (з урахуванням санкцій за

прострочення, відхилення тощо, тобто відхилення від виконання

податкових обов'язків).

Реалізація примусу в сфері оподаткування здійснюється попереджувальними, припиняючими і відновлюючими заходами. Попередження здійснюється державними органами, контролюючими правильність обчислення і внесення податків. Припинення пов'язане уже з впливом на платників, що здійснюється юридичне владними (припинення операцій, ліквідація підприємства, вилучення документів). Відновлювані заходи пов'язані з відшкодуванням збитків, причинених податковим правопорушенням. При цьому особливості застосування штрафів, пені включають і ті суми, які були б одержані бюджетом при своєчасному надходженні та використанні податків і платежів.

56. Відповідальність за порушення валютного законодавства

Порушення встановлених правил проведення валютних операцій є підставою притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства. Санкції за порушення валютного законодавства передбачені:

- п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю";

- ст. 2 Указу Президента України "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства";

- розділом 2 Положення про валютний контроль.

За особливостями порушень валютного законодавства їх суб'єктів умовно поділяють на дві групи: 1) банки й інші фінансові установи, 2) резиденти і нерезиденти, що здійснюють валютні операції.

Банки та інші фінансові установи несуть відповідальність у таких випадках порушення валютного законодавства:

- у разі порушення встановленого порядку ліцензування валютних операцій до банків та інших фінансових установ застосовуються санкції у вигляді: а) штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) валютних цінностей, що були предметом незаконних валютних операцій; б) виключенням банку з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансових установ;

-- у разі невиконання уповноваженими банками зобов'язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів до банків застосовуються санкції у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України або штрафу;

-- у разі нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю до банків застосовуються санкції у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України або штрафу.

Відповідальність резидентів і нерезидентів за порушення правил проведення валютних операцій настає у таких випадках:

-- при здійсненні резидентами і нерезидентами валютних операцій без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України до них застосовується штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) валютних цінностей, що були предметом незаконних валютних операцій;

-- при здійсненні розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України на резидента накладається штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках;

-- у разі невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна вони несуть відповідальність у вигляді штрафу в розмірі: а) 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період; б) 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за порушення порядку декларування;

-- за несвоєчасного подання, приховування або перекручення встановленої Національним банком України звітності про валютні операції накладається штраф в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

-- у разі одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації в Національному банку договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за запозиченими в них кредитами, позиками в іноземній валюті, за винятком тих випадків, за яких законодавство України дозволяє здійснення таких операцій без реєстрації договорів, накладається штраф в сумі, еквівалентній 1% від суми одержаного кредиту чи позики в іноземній валюті, що перерахована в національну валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют та банківських металів, установленим Національним банком на день одержання кредиту, позики, з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначених договорів. Зазначені санкції застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансових установ, органами державної податкової служби -- до інших резидентів і нерезидентів.

Порядок застосування Національним банком України санкцій до банків та інших фінансово-кредитних установ регламентується розділом 3 Положення про валютний контроль.

Відповідно до п. 3.2 цього Положення у разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків, інших фінансових установ або національного оператора поштового зв'язку складають протокол, який вручається керівникові (посадовій особі, яка виконує Його обов'язки) банку, іншої фінансової установи або національного оператора поштового зв'язку чи їх відокремленого структурного підрозділу, що перевірявся (перевірялася). На кожний випадок порушення складають окремий протокол, до якого можуть додаватись інші документи, які свідчать про факти порушень. Допускається складання одного протоколу за умови, що загальна сума штрафу від цього не зміниться, якщо під час реалізації одного договору було здійснено кілька однотипних порушень валютного законодавства. Уповноважені працівники Національного банку після складання протоколу зобов'язані запропонувати особі, якій вручено цей протокол, надати пояснення за кожним фактом порушення.

Підставою для застосування санкцій Національним банком України та його територіальними управліннями можуть бути:

- матеріали перевірок, здійснених уповноваженими працівниками центрального апарату і територіальних управлінь Національного банку України;

- матеріали перевірок, здійснених уповноваженими працівниками державних органів валютного контролю;

- матеріали перевірок, здійснених уповноваженими працівниками державних контрольних і правоохоронних органів, які не належать до органів валютного контролю;

- інші матеріали, які свідчать про факти порушення банками, іншими фінансовими установами або національним оператором поштового зв'язку валютного законодавства і щодо яких здійснюється перевірка цих фактів.

У разі виявлення державними органами валютного контролю та державними контрольними і правоохоронними органами порушення банками, іншими фінансовими установами або національним оператором поштового зв'язку валютного законодавства складають акт чи довідку про перевірку, які разом з копіями документів, що підтверджують факт порушення, надсилають до територіальних управлінь Національного банку за місцем проведення зазначених перевірок. Уповноважені працівники територіальних управлінь Національного банку здійснюють аналіз отриманих матеріалів і в разі наявності складу правопорушення здійснюють необхідні дії.

Матеріали про порушення валютного законодавства залежно від суми штрафу розглядають і приймають рішення про застосування санкцій:

- до 10 тис. доларів США - начальники територіальних управлінь Національного банку України;

- до 50 тис. доларів США - директор Департаменту валютного контролю та ліцензування Національного банку України;

- до 100 тис. доларів США - Голова Національного банку України та його заступники.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, застосування штрафу, що перевищує суму, еквівалентну 100 тис. доларів США, застосовуються виключно на підставі постанови Правління Національного банку України. Така постанова надсилається поштою з повідомленням про вручення порушнику, який протягом п'яти робочих днів після її отримання повинен перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України.

Органи державної податкової служби застосовують штрафні санкції до резидентів і нерезидентів відповідно до процедури, визначеної в

Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 04.10.1999 р. №542.

Факти порушень валютного законодавства службова особа Державної податкової служби оформляє актом документальної перевірки. Керівники та головні бухгалтери юридичних осіб, фізичні особи під час перевірки, що проводиться органами Державної податкової служби, зобов'язані давати письмові роз'яснення з усіх питань, що виникають, підписати акт про проведення перевірки Й виконувати вимоги органів Державної податкової служби щодо усунення виявлених порушень податкового законодавства. У разі відмови керівника чи головного бухгалтера юридичної особи або фізичної особи від підписання акта перевірки службові особи органи Державної податкової служби складають акт довільної форми, що засвідчує факт такої відмови.

Рішення про застосування штрафних санкцій за наслідками розгляду матеріалів перевірки приймає керівник органу Державної податкової служби не пізніше десяти днів від дня складання акта перевірки. Якщо сума штрафу перевищує 100 тис. доларів США, рішення приймається за згодою:

-- від 100 тис. доларів США до 1 млн. доларів США - голови (заступника) державної податкової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі;

-- від 1 млн. доларів США -- голови (заступника) Державної податкової адміністрації України.

Нараховані за результатами документальних перевірок штрафні санкції підлягають зарахуванню до Державного бюджету України не пізніше п'яти днів від вручення резиденту або нерезиденту рішення про накладення штрафу.

57. Правовий режим неподаткованих платежів до бюджету

В системі платежів в доходну частину бюджету входить досить стійка група надходжень за вчинення державними органами юридичне значущих дій. Вони посідають досить специфічне місце в системі фіскальних платежів. З одного боку, вони дуже схожі на податкові платежі як за історією виникнення, так і за механізмом вилучення. Найбільш близько митні платежі прилягають до непрямих податків (деякі автори об'єднують їх в одну групу платежів). З іншого боку, на відміну від податків подібні платежі носять чітко виражений умовний характер, що не властиво податкам.

§ 1. Митні платежі

Митні платежі бувають двох видів: державне мито і мито, .що стягується митницями на кордоні держави.

Державне мито являє собою плату, що стягується за вчинення юридичне значущих дій уповноваженими на те компетентними органами в інтересах юридичних і фізичних осіб та видачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Особливості застосування механізму державного мита регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 7-493 “Про державне мито” з багатьма доповненянми, які вносяться майже щорічно.

Платниками державного мита виступають юридичні і фізичні особи, що звертаються до відповідних органів та в інтересах яких останні здійснюють значущі дії і видають документи, які це підтверджують. Об'єктом обкладання виступають певні дії, з яких стягується державне мито (подача в суд позовних заяв, касаційних скарг, здійснення нотаріальних дій, реєстрація актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну громадян інших держав, видача паспортів, прописка тощо. Ставки державного мита визначаються декількома методами:

-- у відсотках (до ціни договору, вартості майна, позову і т.ін.);

-- в твердих сумах:

а) в абсолютних грошових сумах;

б) в сумах, обчислених у відповідних частинах до офіційно встановлених величин (мінімальна заробітна плата, неоподатковуваний мінімум заробітної плати).

Перелік ставок державного мита являє собою досить просторий список, оскільки встановлюється по відношенню конкретних видів об'єктів обкладання (дій, що вчиняються). Сплата мита може здійснюватися в декількох формах:

а) готівкою:

-- безпосередньо в національній валюті;

-- в іноземній валюті, перерахованій за курсом Національного банку України;

б) перерахуванням через установи банків сум мита із рахунків платників;

в) митними марками.

Досить широко представлена система пільг, використовуваних як по відношенню до юридичних, так і по відношенню до фізичних осіб (при подачі позову про стягнення аліментів; засвідчення заповітів і договорів дарування майна на користь держави, Інваліди І і II групи, Пенсійний фонд України тощо).

Особливістю державного мита, на відміну від податків, є можливість сплати в іноземній валют. Якщо податки сплачуються тільки в національній валюті України, то державне мито може сплачуватися і в іноземні валюті (позови, подані до суду чи арбітражного суду по відношенню до об'єктів, що оцінюються в іноземній валюті, або за дії і операції в іноземній валюті)

Мито, що стягується митницею, входить в систему митних її Іатежіг>, що являють собою всі види зборів, відрахувань, платежів при перетині митного кордону держави. Систему митних платежів можна поділити на дві групи:

1. Основні -- обов'язкові платежі, що стягуються в більшості випадків при перетинанні митного кордону та стягуються із суб'єктів, що не характеризуються специфічними особливостями

мито, що стягується митницею; митні збори за митне оформлення непрямі податки, що стягуються в подібних ситуаціях (подато,- на добавлену вартість, акцизний збір).

2. Податкові -- митні платежі, що стягуються з платників за додатково надані послуги чи дії, або що характеризують платника, що відрізняється специфічними особливостями (за зберігання товарів, збори за митний супровід вантажів, збори за видачу ліцензій, плата за участь в митних аукціонах тощо.

Величезна кількість коштів, що надходять за рахунок основних митних платежів, пов'язана з нарахуванням мита, податку на додану вартість і акцизного збору.

Систему основних митних платежів доповнюють збори, за митне оформлення та зберігання. Збори за митне оформлення стягуються в національній та іноземній валюті. Державний митний комітет має право коригувати механізм застосування даних зборів (зменшувати їх розміри, звільняти від сплати, змінювати валюту сплати зборів). Збори за зберігання товарів на митних складах та інших, якими володіють митні органи, носять тимчасовий характер. Розміри їх визначаються Державним ко-' мітетом на підставі середньої вартості наданих послуг. З дозволу і під контролем митного органу товари протягом трьох років можуть знаходитися на митному складі, де по відношенню до них можуть здійснюватися дії по підготовці до продажу та транспортуванню. Митний склад -- режим, при якому товари, переміщені через митний кордон, зберігаються під митним контролем без стягнення митних платежів.

Додаткові митні платежі складають систему зборів, регулюючих сплату при різних митних режимах. Особливості їх начислення регулюються Державним митним комітетом.

Мито -- вид митного платежу, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон держави (ввозяться, вивозяться або слідують транзитом). Поряд із чисто фіскальними, мито виконує як стимулюючу, так і захисну функції. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатних по відношенню до національних, або просто тих, в яких не зацікавлена держава.

Мито має багато спільного з непрямими податками і перш за все з акцизним збором:

-- як і акциз, сплачується в кінцевому результаті за рахунок споживача;

-- збільшує ціну товару, включаючись в неї на стадії формування ціни реалізації;

-- контроль за правильністю сплати як акциза, так і мита здійснюється податковими органами (в широкому розумінні слова).

Ряд відмінностей, і передусім умовний характер мита -- перетин митного кордону -- не дозволяє віднести його до податків.

Диференціація видів мита, що стягується митницями, може здійснюватися за декількома критеріями. Так, за характером направленості товарів, що переміщуються, об'єктів мито поділяється на:

а) ввізне; б) вивізне; в) транзитне.

Платником мита є особи, які ввозять або переміщують товари через митний кордон держави. Специфікою платника в даній ситуації є те, що їм може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку по сплаті митних платежів іншій особі, що не має відношення до товару. При характеристиці платника мито поділяється на:

а) що сплачується юридичними особами;

б) що сплачується фізичними особами. В цьому випадку досить суттєво розрізняються ставки мита в залежності від цілі використання товару, що ввозиться: для особистого користування (ставки відносно невеликі) або виробничого (рівень ставок вище)

Об'єкт обкладання митом становить митну вартість товарів, що перемііи> нч ься, по відношенню до яких повинно нараховуватись мито. Митна вартість перераховується в національну валюту за курсом Національного банку України, діючим на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території держави. Проте це не виключи різноманіття ставок:

а) адвалорні -- ставки, що встановлюються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються;

б) специфічні -- ставки, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю виміру товару, що ввозиться (кг, метр тощо). Дана ставка припускає специфічну характеристику товару, тоді як попередня задовольняється спотвореним предметом обкла-Дання;

в) комбіновані (змішані) -- що використовують поєднання адвалорі'.ім <; і специфічного мита при його нарахуванні. Можливе також використання і інших видів ставок:

г) сезонні -- ставки, за допомогою яких можливе оперативне реагування для ввозу і вивозу на територію держави сезон-іНих товарів. Як правило, термін їх введення не може переви-|цгувати шести місяців;

д) особливі -- це ставки, що реалізують захисні функції мита: й- -- антидемпінгові -- ставки, що становлять певну надбавку |,до звичайного імпортного мита. Застосовуються при ввозі на ериторію держави товарів за цінами більш низькими, демпін-„,овими (непридатними), ніж їх ціна в країні, яка ввозить, що шогрожує підірвати основи вітчизняного виробництва. За до-| .помогою антидемпінгового мита ціни імпортних товарів підніма-[Іоться до рівня, на якому з ними можуть конкурувати вітчизняні;

-- спеціальні -- ставки мита, що захищають митну територію від ввозу товарів, які загрожують вітчизняним виробникам(аналогічних чи безпосередньо тих, що конкурують). Інколи спеціальне мито використовується як відповідна міра по відношенню до дій інших держав, які обмежують інтереси вітчизняних виробників;

можуть знаходитися на митному складі, де по відношенню до них можуть здійснюватися дії по підготовці до продажу та транспортуванню. Митний склад -- режим, при якому товари, переміщені через митний кордон, зберігаються під митним контролем без стягнення митних платежів.

Додаткові митні платежі складають систему зборів, регулюючих сплату при різних митних режимах. Особливості їх начислення регулюються Державним митним комітетом.

Мито -- вид митного платежу, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон держави (ввозяться, вивозяться або слідують транзитом). Поряд із чисто фіскальними, мито виконує як стимулюючу, так і захисну функції. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкоджають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатних по відношенню до національних, або просто тих, в яких не зацікавлена держава.

Мито має багато спільного з непрямими податками і перш за все з акцизним збором:

-- як і акциз, сплачується в кінцевому результаті за рахунок споживача;

-- збільшує ціну товару, включаючись в неї на стадії формування ціни реалізації;

-- контроль за правильністю сплати як акциза, так і мита здійснюється податковими органами (в широкому розумінні слова).

Ряд відмінностей, і передусім умовний характер мита -- перетин митного кордону -- не дозволяє віднести його до податків.

Диференціація видів мита, що стягується митницями, може здійснюватися за декількома критеріями. Так, за характером направленості товарів, що переміщуються, об'єктів мито поділяється на:

а) ввізне; б) вивізне; в) транзитне.

Платником мита є особи, які ввозять або переміщують товари через митний кордон держави. Специфікою платника в даній ситуації є те, що їм може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку по сплаті митних платежів іншій особі, що не має відношення до товару. При характеристиці платника мито поділяється на:

а) що сплачується юридичними особами;

б) що сплачується фізичними особами. В цьому випадку досить суттєво розрізняються ставки мита в залежності від цілі використання товару, що ввозиться: для особистого користування (ставки відносно невеликі) або виробничого (рівень ставок вище).

Об'єкт обкладання митом становить митну вартість товарів, що перемпц\ Іоі ься, по відношенню до яких повинно нараховуватись мито. Митна вартість перераховується в національну валюту за курсом Національного банку України, діючим на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території держави. Проте це не виключі різноманіття ставок:

а) адвалорні -- ставки, що встановлюються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються;

б) специфічні -- ставки, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю виміру товару, що ввозиться (кг, метр тощо). Дана ставка припускає специфічну характеристику товару, тоді як попередня задовольняється спотвореним предметом обкладання;

в) комбіновані (змішані) -- що використовують поєднання адвалоп і специфічного мита при його нарахуванні. Можливе також використання і інших видів ставок:

г) сезонні -- ставки, за допомогою яких можливе оперативне реагування для ввозу і вивозу на територію держави сезонних товарів. Як правило, термін їх введення не може перевищувати шести місяців;

д) особливі -- це ставки, що реалізують захисні функції мита:

-- антидемпінгові -- ставки, що становлять певну надбавку до звичайного імпортного мита. Застосовуються при ввозі на територію держави товарів за цінами більш низькими, демпінговими (непридатними), ніж їх ціна в країні, яка ввозить, що погрожує підірвати основи вітчизняного виробництва. За допомогою антидемпінгового мита ціни імпортних товарів піднімаються до рівня, на якому з ними можуть конкурувати вітчизняні;

-- спеціальні -- ставки мита, що захищають митну територію від ввозу товарів, які загрожують вітчизняним виробникам (аналогічних чи безпосередньо тих, що конкурують). Інколи спеціальне мито використовується як відповідна міра по відношенню до дій інших держав, які обмежують інтереси вітчизня них виробників;

-- компенсаційні -- ставки мита, що застосовуються до товарів, які ввозяться, по відношенню до яких використовувався механізм субсидій, що, відповідно знизило їх ціну і тим загрожує завдати збитків вітчизняному виробництву. Механізм застосування пільг при сплаті мита досить різноманітний і включає:

1. Звільнення від сплати мита певних категорій платників..

2. Зменшення ставок мита.

3. Повернення раніше сплачених сум мита.

4. Звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати і ставки мита визначаються єдиним Митним тарифом України. Митний тариф становить систему ставок мита, що застосовується до товарів, які перетинають мит-.ний кордон.

В Україні товари, що обкладаються, сконцентровані в товарній класифікаційній схемі, заснованій на Гармонізованій системі опису і кодування товарів.

58. Бюджетне регулювання та його методи

Потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, тому держава щороку здійснює бюджетне регулювання, тобто перерозподіляє кошти всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх видів бюджетів. Бюджетне регулювання можна визначити як надання коштів із загальнодержавних джерел, що закріплені за бюджетом вищих рівнів, бюджетам нижчестоящих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для здійснення відповідних повноважень, виконання планів економічного і соціального розвитку на певній території. Причому розмежування доходів у процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням певних чинників, а саме економічного, соціального та екологічного стану відповідних територій країни.

Такий перерозподіл коштів всередині бюджетної системи здійснюється щорічно кожним представницьким органом щодо бюджетів безпосередньо нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради -- селищні, сільські, міські (міст районного підпорядкування) бюджети, міські ради -- бюджети районів у містах. Верховна Рада України, яка здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва і Севастополя) бюджети, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим регулює бюджети районів, які входять до її складу.

У процесі бюджетного регулювання застосовуються такі методи: процентні відрахування від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, що встановлюються щорічно радою вищого рівня, дотації, субвенції, субсидії, які сьогодні можна визначити одним словом -- трансферти. їх перелік і розміри визначаються в кожному році окремо у законі про Державний бюджет України та рішенні про місцевий бюджет на поточний рік.

Дотація -- це виділення коштів з бюджету для покриття запланованих збитків чи збалансування нижчестоящих бюджетів, підприємств і організацій. Вона має загальний характер, оскільки її сутність полягає саме в нецільовому характері і наданні у випадках перевищення витрат над доходами бюджету, а також не підлягає поверненню до бюджету, з якого вона була надана (сам термін походить від латинського dotatio -- дар).

Субвенція -- це форма фінансової допомоги держави місцевим органам, що надається з метою забезпечення ними реалізації конкретних заходів чи програм за умови дольового фінансування.

Субсидія -- форма фінансової допомоги, що надається державою, юридичною особою чи приватною особою, іншим особам (юридичним чи фізичним), а також іншим державам і має конкретний цільовий характер. На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернуті до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція має дольовий характер, тобто частина коштів на певну мету надається вищестоящим суб'єктом, а частина тим, хто її отримує, а також передбачає як обов'язкову умову повернення виділених у такий спосіб грошей у разі їх невикористання протягом бюджетного року.

Бюджетний кодекс містить дещо інші формування понять субвенції і дотації, а також закріплює порівняно нові категорії -- трансферт і міжбюджетний трансферт. Термін «субсидія» у Бюджетному кодексі України не використовується.

Так, згідно зі ст. 9 Бюджетного кодексу трансферт визначається як кошти, отримані від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших держав чи міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі. статтею 2 цього Кодексу міжбюджетні трансферти визначаються як кошти, що безповоротно і безоплатно передаються з одного бюджету в інший, причому ст. 96 встановлює їх види: 1) дотація вирівнювання; 2) субвенція; 3) кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації.

Дотація вирівнювання у ст. 2 Бюджетного кодексу України визначається як міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, що його отримує. У цій же статті визначається поняття субвенції як міжбюджетного трансферту для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, що прийняв рішення про її надання.

Методи трансфертів, міжбюджетних трансфертів застосовуються у багатьох країнах світу. Щоправда, у законодавстві України ці терміни, як бачимо, закріплюються без розкриття їх точної суті. В українському законодавстві категорія «офіційний трансферт» з'явилася недавно. Вона вперше була закріплена у бюджетній класифікації постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. «Про структуру бюджетної класифікації України», а згодом стала використовуватися в текстах законів про Державний бюджет на поточний рік. Наприклад, уперше це було здійснено в ст. 6 Закону України від 30 грудня 1997 р. «Про Державний бюджет України на 1998 рік». Фактично цей термін являє собою збірне поняття, куди входять дотації і субвенції з вищестоящих бюджетів нижчестоящим, а також надходження з бюджетів нижчестоящих рівнів у вищестоящі.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі між- бюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1. дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2. субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3. субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

4. субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5. інші субвенції.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенції окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Місцеві бюджети можуть також передбачати міжбюджетні трансферти у вигляді дотацій вирівнювання, субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування; субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань; субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо.

Отже, система міжбюджетних трансфертів реалізується в бюджетній системі України в такий спосіб. З Державного бюджету України в бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети областей та районів, районів у містах та бюджети місцевого самоврядування передається частина доходів у вигляді дотацій і субвенцій. Крім того, застосовується також зворотне передавання коштів, а саме до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів з бюджетів нижчого рівня. У випадках коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до Державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про Державний бюджет.

Розміри міжбюджетних трансфертів визначаються за допомогою фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та затверджуються Верховною Радою України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо. Він єдиний для всіх місцевих бюджетів і дорівнює середнім по країні витратам на одного споживача бюджетної послуги за кожним видом видатків бюджету відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості також може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об'єднує види видатків на ті повноваження, встановлення нормативів по яких є недоцільним.

З метою врахування відмінностей у вартості надання соціальних послуг, залежно від кількості населення та споживачів соціальних послуг, соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць, при розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, зокрема, фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, застосовуються коригуючі коефіцієнти, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, а також індекси відносної податкоспроможності відповідного населеного пункту, коефіцієнти вирівнювання тощо. їх використання обумовлює прозоре та справедливе визначення обсягу коштів, що мають бути передані у вигляді міжбюджетних трансфертів,оскільки обсяг міжбюджетних трансфертів визначається за допомогою єдиного формульного розрахунку, то сума таких надходжень визначається об'єктивно і не може бути предметом переговорів.

Такий диференційований підхід щодо визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, фінансування відповідних програм стосовно кожного з регіонів України ураховує їх економічний розвиток, оскільки дохідні бази різних місцевих бюджетів істотно різняться. Так, місцеві бюджети умовно можна поділити на такі види: 1) ті, які при зарахуванні всіх передбачених доходів потребують додаткових надходжень. У таких бюджетах трансферти з державного бюджету дорівнюють майже 50 % їх доходів; 2) ті, що можуть покрити передбачувані видатки; 3) які отримують більше надходжень, ніж необхідно для покриття їх видатків. Такий розподіл областей дає змогу спростити систему бюджетного регулювання, забезпечувати розвиток різних сфер виробництва тощо.

Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

Закладена у Бюджетному кодексі України концепція міжбюджетних відносин відображає політику децентралізації, перерозподілу повноважень держави на місцевий рівень, що в свою чергу передбачає зміцнення місцевих органів (їх бюджетів). Але сьогодні на цьому шляху існує багато проблем. Зокрема, відсутні реальні стимули для забезпечення інтересу учасників міжбюджетних відносин щодо збереження тісних зв'язків між собою з невід'ємним нарощуванням та розвитком економічного потенціалу місцевих бюджетів.

Размещено на Allbest.ru