Фінансова діяльність держави

Нині можна говорити про те, що українська наука фінансового права пройшла первісний етап формування і перебуває в стадії динамічного розвитку. Серед провідних учених слід назвати Л. К. Воронову - академіка АПрН України, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З її ім'ям пов'язують формування вітчизняної школи фінансового права, зокрема саме завдяки її праці в Україні вперше з'явилися ґрунтовні підручники й навчальні посібники з фінансового права.

У працях професора П. С. Пацурківського - декана юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича - ґрунтовно розроблено питання теорії фінансового права. Це дуже важливо, оскільки саме теорія фінансового права, у тому числі визначення предмета й методу фінансово-правового регулювання, предмета фінансової діяльності держави та методів, якими вона здійснюється, розкриття особливостей правового статусу учасників фінансових відносин, дають можливість будувати засади для дослідження окремих правових інститутів, що входять до складу фінансового права як правової галузі й науки.

Перестали бути науковою цілиною й інститути податкового права, фінансового контролю, банківської діяльності. Так, всі розуміють значення податків для формування доходної частини бюджету, однак формування податкової системи держави має бути відпрацьовано на певних категорійних поняттях. Визначаючи склад податкової системи, слід враховувати як практику розвинутих країн, так і особливості національної економіки України, історичні традиції тощо. Наукову базу у сфері податкових відносин заклав М. І. Кучерявенко, професор Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Зокрема, з 2002 р. почала виходити його монументальна Праця, пов'язана з дослідженням податків, - "Курс податкового права". Йому належать і підручники з податкового права, за якими в Україні навчаються студенти юридичних вузів.

У 2002 р. в працях Л. А. Савченко - декана юридичного факультету Академії Державної податкової служби України - нарешті набула наукового розвитку й тема організації фінансового контролю - фінансово-правового інституту, що пронизує всю фінансову діяльність суб'єктів фінансово-правових відносин.

Серед провідних вітчизняних науковців-фінансистів, що досліджують окремі фінансово-правові інститути, слід назвати Є. А. Алісова, І. Б. Заверуху, Є. В. Карманова, С. Т. Кадькаленка, Т. А. Латківську, А. А. Нечай, Н. Ю. Пришву, О. В. Щербанюк та багатьох інших.

Слід зазначити, що дослідження фінансово-правових відносин є актуальною темою не лише для вивчення у вищих навчальних закладах. Фахівці-практики добре розуміють, що впровадження фінансових законів, формування сучасної системи міжбюджетних, податкових відносин, діяльності у кредитно-фінансовій сфері потребують якісного наукового підґрунтя. Саме тому за останні роки значно зросла кількість і якість дисертаційних досліджень, що здійснюють не лише науковці, а й практики.

7. Початок розвитку української науки фінансового права

Власне українська наука фінансового права тільки починає розвиватись. Але розвивається вона не на голому місці, а сягає своїми коріннями в радянську фінансово-правову науку, а через неї в загальновідому своїми значними традиціями і досягненнями російську наукову школу фінансового права, вбирає в себе все більше елементів науки про публічні фінанси західноєвропейської цивілізації.

У вузах України працюють науковці, які внесли досить вагомий вклад у розвиток науки фінансового права, захистили кандидатські дисертації, викладають фінансове право на юридичних факультетах: Одеського університету -- доцент Бекерська Д.А., Львівського -- доцент В.М.Репецький, Київського -- доценти С.Т.Кадькаленко, Н.Ю.Пришва, Чернівецького -- Латківська Т.А.

Науковою цілиною запишаються інститут податкового та кредитного права. Тільки одна монографія професора Ровінського Ю.А. була присвячена питанням теорії фінансового права. Не розроблені питання предмету фін.права.

8. Поняття та види фінансово-правових норм

Фінансово-правова норма -- це встановлене державою та забезпечене її примусовою силою загальнообов'язкове правило поведінки суб'єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються в процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів, яке встановлює права та обов'язки їх учасників і має імперативний характер.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, -- це загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів суспільних відносин, що встановлені державою та забезпечені її примусовою силою, тому їм властиві загальні риси правової норми, а саме: вони є правилом поведінки суб'єктів, владним приписом держави та мають регулятивний, формально визначений і загальнообов'язковий характер. Але при цьому вони мають й особливості, притаманні виключно цій галузі права, обумовлені специфікою предмета правового регулювання: їх змістом є правила поведінки учасників особливого виду суспільних зв'язків саме у процесі фінансової діяльності держави. Ці правила виявляються в наданні суб'єктам таких відносин суб'єктивних юридичних прав та обов'язків, здійснення яких забезпечує планомірну мобілізацію, розподіл та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів фінансових ресурсів відповідно до потреб і інтересів держави та суспільства.

Саме те, що фінансово-правові норми регулюють відносини в галузі фінансової діяльності держави і виступають засобом реалізації публічних інтересів, надає їм імперативного характеру. Такі норми вміщують державне веління щодо поведінки посадових осіб органів держави, підприємств й організацій, а також окремих громадян з приводу створення відповідних грошових фондів, розподілу й перерозподілу коштів, що містяться в них, а також їх належного і доцільного використання.

Імперативний характер фінансово-правових норм означає:

що в таких нормах містяться категоричні приписи (дозволи, заборони та ін.) щодо виконання відповідних дій у сфері фінансів, обумовлені перш за все імперативним методом правового регулювання фінансових відносин;

категорична форма припису виключає зміну умов та обставин, що містяться в фінансово-правових нормах, самими учасниками відносин, тобто виключає можливість зміни положень норм за волевиявленням будь-якої зі сторін;

імперативність таких норм поширюється не тільки на суб'єктів, які повинні слідувати їм, але й на суб'єктів, які видають такі приписи. Державні органи, уповноважені видавати такі веління, теж пов'язані вимогами фінансово-правових норм;

такий імператив передбачає додержання моделі поведінки, яка закріплена нормою, незалежно від згоди учасників цих відносин. Причому порушення приписів, що містяться в фінансово-правовій нормі, є порушенням фінансової дисципліни та тягне за собою відповідні санкції.

Сучасний етап характеризується посиленням імперативного характеру фінансово-правових норм у зв'язку з підсиленням фінансового контролю за діяльністю суб'єктів у фінансовій сфері.

мперативність фінансово-правових норм виявляється в усіх видах таких норм (щодо засобу впливу на суб'єктів відносин, який визначає характер їх юридичних прав та обов'язків), як у зобов'язуючих і забороняючих, так і в уповноважуючих. Так, зобов 'язуючі фінансово- правові норми вимагають від учасників відносин здійснення відповідних позитивних дій у напрямках мобілізації, розподілу або витрачання фінансових ресурсів, наприклад, зобов'язують відповідних суб'єктів сплачувати податки, здійснювати податкову звітність; Нацбанк України внести суми грошових коштів у разі перевищення кошторисних доходів над видатками, тощо. Такі норми містяться у всіх нормативних актах (законах), що регулюють здійснення фінансової діяльності.

Забороняючі фінансово-правові норми вимагають стримуватися від відповідних дій з метою дотримання фінансової дисципліни, приміром, заборонено здійснювати суб'єктами валютні операції без придбання ліцензій Нацбанку; безпірно списувати кошти з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів у рахунок погашення зобов'язань бюджетних установ, нецільове використання бюджетних коштів тощо.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах імперативність виявляється дещо своєрідно. Такі норми надають суб'єктам права на здійснення відповідних позитивних дій, але у чітко передбачених нормою межах. При застосуванні таких норм певні права сполучаються з імперативністю велінь, коли встановлюються суворі межі здійснення таких прав, наприклад, бюджетна установа має право використовувати надані кошти з бюджету, але у чіткій відповідності з бюджетним призначенням та кошторисом; кредитна установа наділена правом надавати кредити, але за умов, закріплених у законодавстві. Тобто управо мочений орган повинен приймати найбільш доцільне рішення відповідно до законодавства і конкретних умов, але у межах, які чітко визначені й закріплені такою нормою.

9. Фінансово-правові норми, структура, види фінансово-правових норм

Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Норми фінансового права, є загальнообов'язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, що існують у суспільстві.

Норми права всіх галузей - це обов'язкові правила поведінки загального характеру. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов'язки.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян. Підприємств, організацій і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність фінансово-правової норми проявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормо: в зобов'язуючих, забороняючи і уповноважуючих нормах.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування, встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати.

Забороняючи фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну.

Зобов'язуючі і забороняючи норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючи фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій.

Фінансово-правова норма - це загально-обов'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категорійній формі й забезпечені примусовою силою держави.

Структура фінансово-правових норм, не відрізняється від структури норм інших галузей права. Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій юридичні права і обов'язки у галузі фінансової діяльності.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінансових відносин.

Гіпотеза норми, визначає умову, за якої громадяни сплачують прибутковий податок: наявність джерела доходів. Диспозиція приписує суб'єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки.

Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів може застосовуватися як в адміністративному порядку, так і в судовому. До порушників фінансово-кредитної дисципліни застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості держання кредиту, оголошувати своїх клієнтів неплатоспроможними. Уповноважуючи норма дає можливість кредитним установам обирати умови надання позичок, але в певних межах.

2.У сфері впливу держави на відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу країни та утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов'язків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують три основі функції.

вказують на коло осіб на яких розповсюджується дія фінансово-правової норми;

закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використання фондів коштів, якої вони повинні додержуватися;

є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків.

В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів кошті, які містяться в фінансово-правових актах, є юридичною формою. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні юридичні права і обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами.

Суб'єктивні права - це належна уповноваженій, особі для задоволення її інтересів міра дозволеної поведінки, забезпечена юридичними обов'язками другої сторони відносин.

Юридичний обов'язок - це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливість державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб'єкт.

Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин - це фонди коштів, які формуються. розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Фінансові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості.

По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер.

По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів державної влади, державного управління, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена право привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона виступає в інтересах держави.

По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення. Зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим актом.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприклад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пенсію.

Держава для її безперебійного функціонування повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розподіляти і використовувати кошти, які є частиною національного доходу країни.

3.У фінансовій діяльності беруть участь усі без винятку державні підприємства, установи, органи державної влади, підприємства усіх форм власності і видів діяльності. Фінансова політика держави розробляється і реалізується органами управління державними фінансами.

В країнах з розвиненою ринковою економікою більша частина фінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, тобто відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси - реалізація фінансової політики.

В сферу державного управління входять лише державні фінанси. Управління цими фінансами здійснюється вищим органом законодавчої влади шляхом прийняття фінансового законодавства, затвердження граничного розміру державного боргу.

Державні органи законодавчої влади і державні органи виконавчої влади загальної компетенції управляють фінансовою діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах: України в цілому, Автономної Республіки Крим, відповідної адміністративно-територіальної одиниці. В їх компетенцію входить вирішення загальних фінансових питань, що забезпечують економічний і соціальний розвиток, формування збалансованого ринкового господарства на відповідній території.

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади.

Конституція України у ст. 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне:

забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

розробку проекту Закону про Державний бюджет України;

забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади, через її фінансовий апарат.

Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв'язку з виконанням своїх основних функцій та завдань;

органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямів державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; створення державних фінансових резервів.

Міністерство фінансів України, реалізуючи державну фінансову політику:

бере участь у виробленні балансу фінансових ресурсів і платіжного балансу;

складає проект Державного бюджету України;

розробляє проект Правил складання і виконання Державного і місцевих бюджетів і подає його на затвердження;

розробляє пропозиції по вдосконаленню податкової політики держави, спрямованої на зміцнення державних фінансів;

бере участь у роботі керівних органів фондових бірж, здійснює контроль за діяльністю інвестиційних компаній.

Місцеві державні адміністрації в особі їх фінансових органів:

розробляють проекти відповідно обласного, Київського і Севастопольського міських, районних, районних в містах бюджетів і подають їх на затвердження відповідної Ради;

організовують виконання місцевих бюджетів, забезпечують спільно з органами державної податкової адміністрації надходження бюджетних коштів і їх цільове використання;

забезпечують надходження коштів у позабюджетні і валютні фонди та раціональне використання їх;

встановлюють розмір місцевих зборів та оголошують місцеві добровільні позики.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є:

здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування;

прийняття рішень про застосування фінансових санкцій та адміністративних штрафів до порушників фінансового законодавства і забезпечення їх стягнення.

Постійно діючим вищим органам державного фінансово-економічного контролю, є Рахункова палата України. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів держави.

10. Поняття та призначення фінансового контролю

Своєрідність державних фінансів перехідного періоду їх глибока внутрішня суперечливість, незавершеність процесів переходу від економіки одного типу до економіки зовсім іншого типу найрельєфніше проявляються у фінансовому контролі. Це зумовлено його об'єктивною роллю в реалізації державної фінансової політики, його складністю і всеохоплюючим характером. Різними своїми сторонами фінансовий контроль так чи інакше чіпає інтереси практично кожного громадянина і всіх без винятку юридичних осіб.

Фінансовий контроль є однією із завершальних стадій управління фінансами. Водночас він є наобхідною умовою ефективності управління фінансовими відносинами в цілому. Складність розуміння фінансового контрою зумовлена складністю самих фінансів. Так само, як фінанси є основою суспільної діяльності в будь-якій сфері і водночас відображають її матеріальну результативність, так і фінансовий контроль виступає в ролі свого роду лакмусового папірця, з допомогою якого зримо проявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи зі стадії їх формування, що необхідно для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері публічного життя, і завершуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.

Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними процесами зумовлюється його специфікою, що найяскравіше проявляється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону виробничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.

Формально об'єктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності, але оскільки вони або регламентують процес формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кругообігу, фактичним об'єктом фінансового контролю є весь процес виробничо-господарської діяльності. Саме цим й зумовлюється виключно велика роль фінансового контролю в системі управління суспільними процесами.

Необхідною умовою ефективності фінансового контролю є система бухгалтерського обліку, що забезпечує достовірність і повноту відображення руху вартісних показників підзвітної юридичної чи фізичної особи. Лише за такої умови результати фінансового контролю дають можливість для аналізу і об'єктивної оцінки динаміки фінансових показників і коректування процесу реалізації фінансової політики держави.

Міра і глибина реалізації суспільством контрольної функції фінансів багато в чому залежить також від стану фінансової дисципліни в народному господарстві. Фінансова дисципліна -- це одна із сторін законності. Вона виражає обов'язковий для всіх юридичних і фізичних осіб порядок ведення фінансового господарства, дотримання встановлених норм і правил, виконання фінансових зобов'язань.

Україна в своєму поступальному розвитку прямує до ринкової економіки і вже пройшла цим шляхом певний відрізок відстані. Рух України цим шляхом набув незворотнього характеру. І хоча відносинам в галузі державних фінансів України ще дуже властиві перехідні риси, проте за своєю суттю та основним змістом вони уже набули, особливо із врахуванням тенденцій та динаміки їх розвитку, класичних ринкових рис.

За нинішніх умов основна увага в державному фінансовому контролі приділяється вчасності та повноті мобілізації коштів у державні фінансові ресурси, законності надходжень та видатків у всіх ланках державної фінансової системи, дотриманню правил обліку і звітності. Державний фінансовий контроль охоплює не лише процес формування і виконання Державного бюджету, але й місцевих бюджетів, оскільки державою повинен здійснюватись контроль при: видачі регіональним і місцевим бюджетам дотацій (субсидій) і кредитів з Державному бюджету на фінансування їх поточних та капітальних видатків; санкцію-ванні випуску місцевих позик, гарантованих урядом; реалізації урядових програм.

Повністю виходить за рамки державного фінансового контролю фінансовий контроль, що здійснюється у сфері діяльності монополій і приватного підприємництва самими власниками фінансового капіталу чи його окремих складових. Тут здійснюється найефективніший і найбескомпромісніший фінансовий контроль, оскільки від його повсюдності і принциповості безпосередньо залежить фінансова результативність діяльності самих власників капіталу.

Самостійною ланкою фінансового контролю є в даний час також професійний фінансовий контроль -- фінансовий контроль незалежних аудиторських служб. Він здійснюється у випадку і на умовах, передбачених законом, а також на замовлення власника фінансових ресурсів на умовах платності за надання послуг методом вільного вибору аудитора. Аудиторська перевірка спрямована на оцінку достовірності фінансової звітності, глибокий професійний економічний аналіз фінансової діяльності, оцінку фінансової надійності фірми, підприємства, банку, страхової організації чи іншої юридичної особи, що перевіряється, та підготовку відповідного заключения. Аудитор і аудиторська фірма несуть не тільки моральну, але й юридичну відповідальність за якість наданих ними послуг.

В контрольно-ревізійній роботі за адміністративно-командної системи управління фінансовий контроль за діяльністю підприємств був спрямований, насамперед, на перевірку виконання планів нагромаджень і платежів в бюджет, виявлення прихованих внутрішніх резервів, контроль за збереженням і ефективністю використання державних коштів, дотримання нормативних показників і фінансової дисципліни.

Таким чином, фінансовий контроль -- це цілеспрямована діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і недержавних організацій, спрямована на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку усіх суб'єктів фінансових правовідносин.

Основний зміст фінансового контролю у відносинах, що регулюються фінансовим правом, можна звести до наступного:

-- перевірки виконання юридичними і фізичними особами фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування;

-- перевірки правильності використання державними і муніципальними підприємствами, установами і організаціями грошових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

-- перевірки дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприємствами, установами і організаціями на рахунках в кредитних установах;

-- виявлення внутрішніх резервів виробництва -- можливостей підвищення продуктивності праці, рентабельності, економії грошових і матеріальних ресурсів і т.д.;

-- попередження і усунення виявлених порушень фінансової дисципліни. У випадку їх виявлення у встановленому державою порядку притягаються до відповідальності організації, посадові особи і громадяни, забезпечується відшкодування матеріальної шкоди державі, організаціям, громадянам.

Ця відповідальність може бути виражена в адміністративних, економічних або адміністративних і економічних одночасно заходах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні засоби впливу проявляються конкретно через фінансові санкції, які є тими важелями фінансового механізму, шо істотно сприяють підвищенню ефективності виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню і т.д.

Проблеми посилення фінансової відповідальності, дієвості фінансового контролю вимагають, з одного боку, скорочення кількості санкцій, що застосовуються, а з іншого -- підвищення їх результативності. Цьому, зокрема, покликана сприяти здійснювана нині в Україні реформа оподаткування.

Специфіка будь-якого контролю як елемента управління -- його вторинність. Контролювати можна тільки те, що уже є наяву. Фінансовий контроль сам по собі не є інструментом безпосередньої організації фінансової діяльності. Його призначення полягає в попередженні або усуненні помилок у цій діяльності, в поліпшенні її самої.

Для ефективного здійснення фінансового контролю необхідні критерії, своєрідні еталони, з якими в ході контролю порівнюється діяльність, що перевіряється. Для фінансового контролю такі критерії визначаються фінансовим законодавством і іншими нормативними актами, що регламентують фінансову діяльність. Зокрема, такі критерії містяться, насамперед, в Конституції України, в Законах України «Про державну податкову службу в Україні», «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про аудиторську діяльність» та в ряді інших, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах та інструкціях міністерств і відомств, у статутах і положеннях, що регламентують правове становище і компетенцію державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування і містять в собі правові норми, які регулюють контрольні повноваження компетентних органів.

Тому іншими словами фінансовий контроль можна визначити як спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фінансових правовідносин в порівнянні із заданими показниками .

11. Фінансовий контроль здійснюється різними методами

Під методом фінансового контролю розуміють засоби, прийоми і способи його здійснення. Вони дуже різноманітні і обираються не довільно, а в залежності від сукупності факторів, насамперед від: 1) суб'єкта контролю. Тут особливу роль відіграє правовий статус і особливості форм діяльності органа, що здійснює контроль; 2) від об'єкта контролю, 3) від мети і завдань, що стоять перед суб'єктом контролю; 4) від підстав виникнення контрольних правовідносин та ряду інших обставин.

Найчастіше застосовуються наступні методи фінансового контролю -- ревізії, перевірки (документації, стану обліку і звітності, повноти виконання фінансових зобов'язань і т.д.), заслуховування доповідей, інформацій посадових осіб про фінансову діяльність на сесіях органів місцевого самоврядування, засіданнях органів державної виконавчої влади, інвентаризації і інші. їх проведення, як правило, планується. Також можуть здійснюватись вони і поза планом, у зв'язку з необхідністю, що об'єктивно виникла.

Всі методи фінансового контролю конкретизуються в методиках -- тобто в технології (правилах) проведення контролю різними суб'єктами відповідних об'єктів. Методика вказує конкретні прийоми і засоби дій, орієнтує, як саме і в якій послідовності починати, здійснювати і закінчувати перевірку. Для всіх найчастіше вживаних методів фінансового контролю існують випробувані на практиці методики. Вони розроблені з врахуванням форм власності, організаційної структури, інших істотних відмінностей об'єктів, що контролюються.

12. Види ревізій

В Україні у наш час основними методами фінансового контролю є ревізії й перевірки. Зміст цих методів визначено законодавцем. Зокрема, в статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року встановлено:

«Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За результатами ревізії складається акт.

Ревізія -- це найглибше і найвсебічншіе обстеження фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації з метою з'ясування її доцільності та законності. Ревізії здійснюють практично всі суб'єкти, що контролюють фінансову діяльність. їх підставою є, як правило, завчасно складений план заходів фінансового контролю суб'єкта, що цей контроль здійснює. Проте нерідко зустрічаються й позапланові ревізії, що здійснюються за вимогою компетентних органів у зв'язку з обставинами, що раніше не були передбачені. Позапланові ревізії відзначаються раптовим характером і здійснюються з метою з'ясування окремих питань. Найчастіше позапланові ревізії призначаються правоохоронними органами.

За змістом ревізії поділяються на фактичні і документальні. В ході фактичної ревізії перевіряється вся сукупність сторін фінансової діяльності об'єкта перевірки. Ревізори організовують інвентаризацію матеріальних цінностей, перевіряють стан матеріальних і речових складів, підраховують, зважують і виміряють товарно-матеріальні цінності, що перебувають на складах і в процесі виробництва, перевіряють наявність грошей, цінних паперів, документи тощо. Документальні ревізії включають в себе лише перевірку різних фінансових документів, в тому числі рахунків, платіжних відомостей, ордерів, чеків, звітів, кошторисів і т.д. В ході їх здійснення з'ясовується наявність необхідних фінансових документів, якість їх оформлення, ступінь надійності їх обліку і зберігання. На підставі аналізу фінансових документів визначається законність і доцільність витрачання коштів.

За критерієм періоду діяльності, який обслідується, ревізії поділяються на вибіркові і фронтальні. Вибіркова (часткова) ревізія є перевіркою фінансової діяльності за якийсь певний проміжок часу. При фронтальній (повній) ревізії перевіряється вся фінансова діяльність підконтрольного об'єкта за якісно цільний період часу, наприклад за період з моменту одержання до повного використання бюджетних коштів університетом в якомусь конкретному році чи за декілька років підряд.

Повні ревізії, як правило, охоплюють всі сторони фінансово-господарської діяльності об'єкта перевірки: стан зберігання грошових коштів і матеріальних цінностей; відповідність їх наявності даним бухгалтерського обліку; відповідність фактичних витрат бухгалтерським документам; своєчасність і правильність проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, розрахунків з підприємствами, установами, організаціями; правильність використання грошових коштів і матеріальних цінностей; виконання фінансових і господарських планів і т.д.

За критерієм об'єкту діяльності, що перевіряється, ревізії поділяються на комплексні, за яких перевіряється фінансова діяльність обраного об'єкта в різних сферах і, як правило, в них беруть участь ревізори одночасно декількох перевіряючих органів, а також на тематичні ревізії, які зводяться до обслідування будь-якої однієї сфери фінансової діяльності (наприклад, правильності сплати податків та інших обов'язкових платежів в бюджет та позабюджетні державні централізовані фонди).

Кожна ревізія повинна бути добре підготовлена. Для її здійснення призначається склад ревізійної комісії, виробляється програма проведення ревізії, вивчається необхідне законодавство та інші нормативні акти, члени комісії знайомляться з висновками попередньої ревізії. Про проведення ревізії інформується керівник об'єкта перевірки. Строк ревізії, як правило, не повинен перевищувати 30 днів.

Ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетних установ здійснюються не рідше одного разу у два роки, а в сфері матеріального виробництва-- не рідше разу на рік.

Результати ревізії оформляються актом ревізії -- документом, що має важливе юридичне значення. Цей акт підписується керівником ревізійної групи, а також керівником і головним бухгалтером об'єкта перевірки. За наявності заперечень чи зауважень по акту ревізії керівник і головний бухгалтер об'єкта перевірки додають до акту ревізії свої зауваження і заперечення. В акті ревізії вказується мета ревізії, основні результати перевірки, виявлені факти порушень фінансової дисципліни, а також причини, що зумовили дані порушення та особи, які їх вчинили, пропонуються заходи по ліквідації виявлених порушень та міри відповідальності винуватих посадових осіб. В акті ревізії фіксується лише те, що фактично встановлено, при цьому кожне положення повинно бути достатньо аргументованим Акт ревізії передається особі (юридичній чи фізичній), яка призначила ревізію, а також у відповідні -- по лінії прямих функціональних зв'язків суб'єкта та об'єкта перевірки -- фінансові органи.

Під час здійснення ревізії ревізор має право: перевіряти всі необхідні документи, а при виявленні підробок в документах або фіктивних документів вилучати їх; проводити контрольні заміри виконуваних робіт; вимагати проведення інвентаризації фондів товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів; опечатувати каси й інші приміщення; вимагати довідки і копії документів у осіб, підприємств, установ, організацій, пов'язаних з фінансово-господарськими операціями об'єктів, що перевіряються; проводити зустрічні перевірки, тобто встановлювати відповідність документів і даних об'єкта перевірки з документами і даними, що належать тим підприємствам, установам, організаціям, від яких одержані чи яким видані грошові кошти і матеріальні цінності; залучати спеціалістів для визначення кількості і якості продукції, послуг, виконаних робіт, перевірки фактичних затрат сировини і матеріалів.

Висновки ревізії підлягають розгляду у двохтижневий строк керівником, що призначив ревізію. На їх підставі визначаються заходи по усуненню виявлених порушень фінансової дисципліни, відшкодуванню завданої матеріальної шкоди; розробляються пропозиції по попередженню в майбутньому порушень фінансової дисципліни; винуватці притягуються до відповідальності. Керівник установи, що призначила ревізію, зобов'язаний забезпечити контроль за виконанням рішень, ухвалених на підставі результатів ревізії.

Перевірка як метод фінансового контролю здійснюється з окремих питань фінансово-господарської діяльності на підставі звітних, балансових і розхідних документів. В ході її проведення виявляються порушення фінансової дисципліни та намічаються заходи по усуненню їх негативних наслідків.

Поряд з ревізіями і перевірками до методів фінансового контролю належать за фінансовим правом України обстеження, інспекції, спостереження.

відомчою належністю ревізії можуть бути відомчими, позавідомчими і змішаними.

Ревізії, що проводяться на підпорядкованих підприємствах за розпорядженням керівника вищестоящого органу штатними і позаштатними ревізорами та іншими посадовими особами, називають відомчими.

Позавідомчі ревізії призначаються і проводяться суб'єктами контролю інших міністерств та відомств, наприклад, органами Міністерства фінансів України, Національним банком України, слідчими та іншими органами, контрольно-ревізійним управлінням, податковою адміністрацією тощо. Тобто це ревізії, що проводяться не в середині своїх підрозділів, а на підприємствах, суб'єктах.

Змішані ревізії проводяться спільно органами відомчого та позавідомчого контролю.

За порядком призначення ревізії поділяються на планові та позапланові.

Планові ревізії затверджуються в річних і квартальних планах контролюючого органу і проводяться на підприємствах не рідше одного разу на три роки. Право на проведення такої ревізії надається тільки в тому випадку, якщо суб'єкту підприємницької діяльності не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дня проведення ревізії, направлене письмове повідомлення із зазначенням дати її проведення.

Позапланові ревізії проводяться в особливих випадках на вимогу суду, прокуратури, інших органів контролю або управління з різних причин: надходження сигналів або повідомлень про порушення законодавства, зловживання посадових осіб та інші недоліки в роботі підприємства, тобто виникає необхідність в терміновій перевірці, що не передбачена планом.

За обсягом дослідження ревізії бувають тематичними, повними і частковими.

Тематичні ревізії проводяться контролюючими органами з окремих та спеціальних питань (тем) з охопленням більш або менш значної кількості підприємств. Основне завдання таких ревізій - отримання поглибленого матеріалу, що характеризує стан галузі, яка вивчається.

Повні ревізії охоплюють всі сторони фінансово-господарської діяльності господарського суб'єкта, що ревізується, всіх ділянок його роботи та видів здійснення операцій.

При часткових ревізіях перевіряються тільки окремі види діяльності підприємства або окремі види господарських операцій. Тобто вони охоплюють одну сторону або декілька сторін діяльності підприємства (наприклад, виробництво, споживання, збут тощо), певні види операцій (касові, розрахункові тощо), або зберігання і правильність використання будь-яких видів сировини, товарів, підзвітних сум, готівки тощо. Саме такі ревізії у більшості випадках проводяться податковими органами та органами попереднього слідства.

За способами проведення ревізії поділяються на суцільні, вибіркові, комбіновані.

При суцільній ревізії перевіряються всі документи і регістри бухгалтерського обліку, в яких відображені факти господарювання за весь період, що ревізуються.

Вибіркова ревізія передбачає вивчення не всіх, а лише певної частини документів, що відбирається на підставі науково обгрунтованої схеми, за той чи інший період часу (квартал, місяць, окремі дні).

Комбінованими називають ревізії, в ході яких одна частина документів та інформації вивчається суцільно, а інша - вибірковим способом. Наприклад, при комбінованій ревізії діяльності підприємства більшість ділянок перевіряється вибірковим способом (виробництво, реалізація тощо), а касові операції - суцільним.

За глибиною перевірки ревізії можуть бути наскрізними, ненаскрізними та централізованими.

Наскрізними є ревізії, що проводяться одночасно на декількох підприємствах, що входять до складу однієї організації (асоціації, об'єднання). Вони дають можливість більш глибоко і всебічно перевірити роботу суб'єктів господарювання з розгалуженою структурою керівництва, встановити доцільність існування окремих ланок тощо.

Ненаскрізні ревізії обмежуються перевіркою одного підприємства будь-якої господарської системи (асоціації, об'єднання), без підвідомчих йому ланок.

Централізовані ревізії проводяться контрольно-ревізійним управлінням України з метою вивчення певного кола питань в галузі або декількох галузях економіки в окремому регіоні.

За порядком проведення ревізії поділяються на первинні, повторні, додаткові.

Первинні ревізії здійснюються за певний період на конкретному підприємстві даним складом ревізорів вперше за встановленим завданням, яке передбачене планом ревізії.

Повторні ревізії проводяться у зв'язку з низькою якістю первинної ревізії, необ'єктивним, неправильним або некваліфікованим висвітленням результатів в акті ревізії за допомогою судово-слідчих органів та з деяких інших причин. Їх, як правило, здійснює новий склад ревізорів.

Додаткові ревізії призначаються для доповнення або уточнення окремих питань, а також для виявлення нових обставин, не викритих попередніми ревізіями. Вони також призначаються, якщо виникає необхідність перевірити той чи інший факт, не повністю висвітлений в акті ревізії, на вимогу начальника контрольно-ревізійного відділу або в інших випадках, а повторні ревізії - у випадку проведення недоброякісної ревізії або їх здійснює той самий або інший склад ревізорів.

За колом питань, що належить вивчити, ревізії поділяються на комплексні і некомплексні.

Одним з найбільш глибоких, об'єктивних та повних видів ревізії всіх або окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємства є комплексні ревізії. Для них характерні: а) спрямованість на всебічну перевірку діяльності підприємства, яка дозволяє виявити безгосподарність, втрати на внутрішньогосподарські резерви; б) участь не тільки відомчих спеціалістів, але й позавідомчих контролерів (співробітників банку, КРУ Мінфіну України); в) не тільки пошук порушень, але й надання всебічної допомоги підприємству, яке ревізується у їх усунення, розробка заходів по забезпеченню збереження майна; г) скорочення невиробничих витрат робочого часу контролерів різних органів, усуненні дублювання в їх роботі, надання більш об'єктивної інформації про діяльність підприємства, підсилення дієвості заходів винагороди і покарання, які застосовуються.

Некомплексні ревізії здійснюються, як правило, одним ревізором, коло питань обмежене, оскільки кваліфікація ревізора не дає можливості дослідити питання технології, якості сировини та продукції, використання техніки тощо.

По відношенню до підприємства ревізії можуть бути внутрішніми та зовнішніми.

Внутрішні ревізії здійснюються органами внутрішнього контролю (головним бухгалтером підприємства, ревізійною комісією тощо).

Зовнішні ревізії здійснюються суб'єктами контролю, які не входять до складу структурного підрозділу підприємства, що ревізується.

По відношенню до обов'язків суб'єктів ревізії поділяються на обов'язкові та статутні.

Обов'язковими є ревізії, що проводяться не менше одного разу на рік вищестоящою організацією на підвідомчих підприємствах.

Ревізії, що проводяться на підприємствах у відповідності з їх статутом, називаються статутними.

За кількістю учасників ревізії бувають колективними та індивідуальними.

Колективні ревізії проводяться на підприємстві бригадою осіб з різними спеціальностями.

Ревізії, що проводяться на конкретному підприємстві лише одним ревізором - спеціалістом в галузі бухгалтерського обліку, - називають індивідуальними.

На практиці зустрічаються ревізії на замовлення. Їх потрібно відрізнити від планових чи будь-яких інших ревізій та перевірок.

13. Поняття та завдання аудиторської діяльності

Відповідно до закону України «Про аудиторську діяльність», аудит перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно з вимогами користувачів.

У міжнародних стандартах аудиту термін «аудит» трактується так: це -«аудиторська перевірка фінансових звітів, яка має на меті надання можливості висловити думку про те, чи складені ці фінансові звіти (в усіх суттєвих аспектах) відповідно до визначеної концептуальної основи фінансової звітності. Аудитор використовує такі формулювання для висловлення аудиторської думки: « справедливо й достовірно відображає» або «подає достовірно, в усіх суттєвих аспектах», які є еквівалентними термінами. Це стосується аудиторської перевірки фінансової або іншої інформації, підготовленої згідно з відповідними критеріями».

У міжнародних стандартах аудиту окремо дається визначення терміна «аудитор» - це особа, яка несе остаточну відповідальність за аудит. Термін «аудитор» вживають також у значенні « аудиторська фірма», або, коли

йдеться про здійснення аудиту та надання супутніх послуг.Необхідно розрізняти три взаємопов'язані поняття: "діяльність аудиторської фірми", "аудит", "інші послуги аудиторської фірми".

Діяльність аудиторської фірми - це підприємницька діяльність з вивчення достовірності фінансової звітності суб'єктів господарювання та надання інших послуг, не заборонених законодавством.Аудит - це підприємницька діяльність, що полягає у виконанні комплексу заходів, необхідних для формування та висловлення думки аудитора про достовірність фінансової звітності суб'єкта господарювання.

Інші послуги аудиторської фірми - це будь-які послуги, не заборонені законодавством, що надаються працівниками аудиторської фірми.Завдання аудиту визначаються законодавством, системою нормативного регулювання аудиторської діяльності. У зв'язку з тим, що основною метою аудитора є формулювання та висловлення думки про достовірність фінансової звітності, він повинен вирішувати наступні завдання:

підтвердити (не підтвердити) статті фінансової звітності;

дослідити достовірність та відповідність показників звітності даним регістрам синтетичного та аналітичного обліку, первинним документам;

вивчити взаємоузгодженість показників звітності підприємства;

порівняти дані річної фінансової звітності з даними квартальної та проміжної бухгалтерської звітності;

оцінити можливість подальшого функціонування підприємства;

оцінити вплив подій після дати балансу на фінансову звітність;

прослідкувати за своєчасністю подання бухгалтерської звітності довідповідних державних органів

14. Принципи, функції та повноваження Рахункової палати

Рахункова палата здійснює державний фінансово-економічний контроль на засадах:

* законності -- діяльність Рахункової палати грунтується виключно на законодавстві і будь-яке втручання в цю діяльність категорично забороняється;

* плановості -- діяльність Рахункової палати є послідовною, прогнозованою та системною. Ця діяльність організується і проводиться Рахунковою палатою на основі річних і поточних планів;

* об'єктивності -- діяльність Рахункової палати є достовірною. Вона відповідає характерові суспільних відносин, економічним, політичним та ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві;

* незалежності -- у межах своєї компетенції Рахункова палата самостійно вирішує всі питання, пов'язані зі здійсненням контролю, проведенням перевірок, ревізій та обстеження;

* гласності -- робота Рахункової палати є відкритою. Рахункова палата відповідно до цього принципу регулярно поширює інформацію про свою діяльність у засобах масової інформації, а Щорічний звіт про роботу Рахункової палати перед Верховною радою України навіть підлягає обов'язковому опублікуванню.

Рахункова палата відповідно до вищевикладених завдань здійснює такі функції:

1) контролює виконання законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, виконання Державного бюджету України, фінансування загальнодержавних програм у частині, що стосується використання коштів цього бюджету;

2) здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за виконанням Державного бюджету України за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, у тому числі видатків з обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу України, витрачанням коштів цільових фондів;

3) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України використання за призначенням органами виконавчої влади коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо можливостей скорочення видатків по кожному фонду окремо та доцільності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків Державного бюджету України;

4) контролює ефективність управління коштами Державного бюджету України Державним казначейством України, законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах України;

5) надає консультації органам і посадовим особам, які обираються, затверджуються або призначаються Верховною Радою України з питань витрачання коштів Державного бюджету України. В ході проведення перевірок і аналізу стану економіки розробляє заходи щодо вишукування можливостей і нових джерел залучення додаткових надходжень до Державного бюджету України і вносить відповідні пропозиції Міністерству фінансів України;

6) здійснює за дорученням Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради України контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що їх затверджує Верховна Рада України;