на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Науковий керівник

ПЕРЕСАДА АНАТОЛІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

доктор економічних наук, професор

Ірпінь - 2011

ЗМІСТ

фінансова інвестиція

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади фінансового інвестування

1.1 Економічна сутність фінансових інвестицій

1.2 Інструментарій фінансового інвестування

1.3 Управління процесом фінансового інвестування

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. Інституційні інвестори на фінансовому ринку України

2.1 Фінансове інвестування комерційних банків

2.2 Здійснення фінансових інвестицій страховими компаніями

2.3 Діяльність інститутів спільного інвестування

2.4 Інвестиційні операції недержавних пенсійних фондів

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. Шляхи активізації процесу фінансового інвестування в Україні

3.1 Перспективи розвитку фінансового інструментарію для інституційних інвесторів

3.2 Удосконалення законодавчого регулювання фінансового інвестування

3.3 Схема розміщення активів інституційних інвесторів

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЗАТ - закрите акціонерне товариство;

ЗУ - Закон України;

ІСІ - інститут спільного інвестування;

КБ - комерційний банк;

КІФ - корпоративний інвестиційний фонд;

КМУ - Кабінет Міністрів України;

КУА - компанія з управління активами;

НБУ - Національний банк України;

НПЗ - недержавне пенсійне забезпечення;

НПФ - недержавний пенсійний фонд;

ОВДП - облігація внутрішньої державної позики;

ОЕСР - Організація економічного співробітництва та розвитку;

ПІФ - пайовий інвестиційний фонд;

ПМС - приватизаційний майновий сертифікат;

П(С)БО - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку;

ПФТС - Перша фондова торговельна система;

РФ - Російська Федерація;

РЦП - ринок цінних паперів;

СК - страхова компанія;

ТІС - торговельно-інформаційна система;

ЦП - цінний папір;

CAPM - Сapital Asset Pricing Model (Модель оцінки капітальних активів);

CML - Capital Market Line (Лінія ринку капіталу);

SML - Security Market Line (Лінія ринку активу);

VаR - Value-at-Risk (Ризикова вартість).

ВСТУП

Актуальність теми. Суттєвим чинником економічного піднесення в багатьох країнах стала активізація фінансового інвестування через універсалізацію діяльності банківських інститутів і зростання ролі небанківських фінансових установ (страхових компаній, інститутів спільного інвестування і недержавних пенсійних фондів). На відміну від індивідуальних інвесторів, ці структури провадять різні види професійної фінансової діяльності, опікуються капіталом своїх вкладників, шукаючи при цьому оптимальні з точки зору дохідності й ризику схеми розміщення накопиченого капіталу.

Розвиток інституційних інвесторів в Україні протягом останніх років залишається мало динамічним і здебільшого хаотичним, що пояснюється недоліками у нормативно-правовому та інформативному його забезпеченні. До того ж, часто відбувається автоматичне копіювання різноманітних західних методик щодо процесу управління інвестиціями фінансових інститутів без урахування сучасного стану розвитку української економіки, що не завжди дає очікуваний результат.

Проблеми фінансових інвестицій багатогранні й актуальні. Механізмам фінансового інвестування та участі у ньому інституційних інвесторів присвячені роботи таких відомих вчених: Г. Александера, Дж. Бейлі, Д. Блекуелла, З. Боді, Е. Брігхема, Л. Гапенські, Л. Гітмана, М. Джонка, А. Кейна, Д. Кідуелла, Б. Койлі, Дж. Лінтнера, Г. Марковіца, А. Маркуса, Ф. Мишкіна, М. Міллера, Я. Моссіна, Р. Петерсона, Т. Райса, Дж. Тобіна, Дж. Трейнора, Ф. Фабоцці, Е. Фама, В. Шарпа; російських вчених-економістів М.Агаркова, М.Алєксєєва, В.Єдронової, Ю.Касімова, Є.Мізіковського, Я.Міркіна. Серед українських науковців, роботи яких присвячені дослідженням даних проблем, варто виділити О.Барановського, М.Білик, І. Бланка, В. Корнєєва, Н. Костіну, Д. Леонова, Б. Луціва, А. Михайлова, О. Мозгового, А. Мороза, А. Пересаду, Ю. Петруню, О. Ткача, А. Федоренка, В. Шелудько.

Зважаючи на значний світовий прогрес у розробці новітніх фінансових інструментів і методів інвестування коштів, ряд питань, пов'язаних з діяльністю інвестиційних інститутів на фінансовому ринку України, є недостатньо вивченим вітчизняними фахівцями і потребує подальших досліджень у частині теоретико-методологічних засад і практики функціонування інституційних інвесторів у процесі здійснення фінансового інвестування. Зокрема, це стосується чіткого визначення ролі цих інвесторів у розбудові фінансового ринку, впровадження сучасних методів управління фінансовими інвестиціями, розширення інструментарію, прийнятного для інвестування коштів, удосконалення регулятивної бази фінансового інвестування в Україні.

Вказане свідчить про необхідність вивчення процесу управління фінансовими інвестиціями в контексті розвитку цієї важливої форми інвестування з метою повноцінної інтеграції фінансового сектора України в міжнародний ринок капіталу, що й зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри державних фінансів Національної академії державної податкової служби України і є складовою комплексної теми “Дослідження бюджетно-податкової політики в сучасних умовах та шляхи її удосконалення” (номер державної реєстрації 0102U001155) - розділ “Інвестиційні процеси в Україні”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методичного забезпечення управління фінансовими інвестиціями, спрямованого на розширення ролі цих інвестицій у діяльності інституційних інвесторів.

Відповідно до поставленої мети визначені завдання дослідження:

· уточнити суть, виявити особливості та систематизувати загальні підходи до розуміння категорій “інвестиції”, “фінансові інвестиції”, “фінансовий ринок” і “фінансові інструменти”;

· систематизувати методичні підходи до процесу управління фінансовими інвестиціями інституційних інвесторів; розробити та адаптувати методи реалізації цього процесу для банківських і небанківських фінансових установ;

· провести комплексну оцінку досвіду здійснення фінансового інвестування банків, страхових компаній, інститутів спільного інвестування і недержавних пенсійних фондів; виявити резерви для активізації їх діяльності;

· виявити перспективи розвитку фінансового інструментарію для інституційних інвесторів;

· розробити пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює діяльність інституційних інвесторів;

· обґрунтувати нові підходи до управління інвестиційним портфелем з урахуванням особливостей країн, що розвиваються.

Об'єктом дослідження є інвестиційні відносини у фінансовому секторі економіки.

Предметом дослідження є процес управління фінансовими інвестиціями інституційних інвесторів у сучасних умовах.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу роботи складають фундаментальні положення сучасної економічної теорії, наукові досягнення вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері фінансових інвестицій, фінансового ринку, діяльності його інститутів, формування інвестиційного портфеля та управління фінансовими інвестиціями.

Тенденції та особливості управління фінансовими інвестиціями в Україні виявлені з використанням таких методів: діалектичного (для розкриття теоретичних основ фінансового інвестування); системного (для дослідження структури фінансових інструментів в Україні); графічного (для характеристики розподілу за активами страхових компаній України); аналізу та синтезу (для розробки рекомендацій щодо загальних вимог до складу та структури страхових резервів страховиків, активів інститутів спільного інвестування і коштів недержавних пенсійних фондів в Україні) та порівняльного аналізу (для співставлення привабливості фінансових інструментів для інституційних інвесторів). Вирішення поставлених у роботі завдань й обробка експериментальних завдань здійснювались на ПЕОМ з позицій системного підходу з використанням коваріаційного методу розрахунку ринкового ризику інвестиційного портфеля.

Інформаційною базою досліджень є нормативно-правові акти з питань регулювання інвестиційної діяльності фінансових інститутів, періодичні та монографічні видання, матеріали міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференцій, статистичні матеріали Національного банку України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Ліги страхових організацій, а також видання міжнародних фінансових організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

вперше:

· доведено тотожність інструментів фінансового інвестування та фінансового ринку; обґрунтовано авторське тлумачення терміну “фінансовий інструментарій”, під яким розуміється сукупність фінансових інструментів, які є грошовими документами, що засвідчують вкладення коштів у цінні папери (традиційні й похідні), банківські депозити, статутні капітали юридичних осіб з метою отримання прибутку (доходу) і/або зростання вартості капіталу;

· запропоновано багаторівневу схему розміщення активів інституційних інвесторів із застосуванням коваріаційного методу оцінки ринкових ризиків Value-at-Risk (VаR), яка дає змогу із заданим рівнем надійності мінімізувати можливі втрати інвестора на визначеному часовому горизонті;

удосконалено:

· визначення категорії “фінансові інвестиції” як капіталу, що вкладається у фондові та грошові фінансові інструменти, статутні капітали юридичних осіб з метою отримання прибутку (доходу) і/або зростання вартості капіталу та систематизовано їх класифікацію;

· методичні підходи до сегментації фінансового ринку, що базуються на розмежуванні ринку цінних паперів і фондового ринку;

· алгоритм процесу управління фінансовими інвестиціями інституційних інвесторів загалом і з урахуванням особливостей діяльності кожного інституту, що включає постановку цілей інвестування, формування інвестиційної політики, вибір портфельної стратегії, а також моніторинг і коригування інвестиційного портфеля;

отримало подальший розвиток:

· система фінансового інструментарію для інституційних інвесторів з урахуванням обмеженості наявного кола законодавчо визначених фінансових інструментів і можливості випуску окремих інструментів, які б могли розглядатися як об'єкти для інвестицій;

· напрями активізації фінансового інвестування в Україні на основі визначення особливостей діяльності інституційних інвесторів через їх групування і типологію, а також оцінку нормативних обмежень щодо розміщення накопиченого капіталу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та обґрунтовані наукові положення, висновки та рекомендації збагачують теорію і практику управління фінансовими інвестиціями, мають значну практичну цінність для визначення цілей інституційного інвестора, формування його стратегії і тактики на фінансовому ринку, моніторингу портфеля фінансових інвестицій.

Наукові і практичні результати дисертаційного дослідження щодо нормативів розміщення страхових резервів страхових компаній і коштів недержавних пенсійних фондів використані в роботі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (довідка № 20/814 від 12.02.04). Пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про цінні папери в частині випуску облігацій місцевих позик, випуску облігацій підприємств і удосконалення механізму їх дострокового викупу, надання державних гарантій виконання зобов'язання емітента за іпотечними цінними паперами використані Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (довідка №27/7061 від 03.06.04). У практичну діяльність АТ “Укрінбанк” запроваджується багаторівнева ієрархічна схема розміщення банківських активів на основі коваріаційного методу оцінки ринкового ризику при оптимізації портфеля пайових цінних паперів (довідка №01/1228 від 28.05.04).

Результати наукових досліджень використовуються також у навчальному процесі Національної академії ДПС України (довідка №1612/01-12 від 27.05.04) та Київського національного економічного університету (довідка від 06.04.04).

Особистий внесок здобувача. Теоретичні положення, висновки та наукові результати дослідження, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати досліджень доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри державних фінансів Національної академії ДПС України і оприлюднені на п'яти науково-практичних конференціях: ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія і практика перебудови економіки” (м. Черкаси, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2003” (м. Дніпропетровськ, 2003), V Міжнародній науковій конференції студентів і молодих учених “Фінансовий і банківський менеджмент: досвід та проблеми” (м. Донецьк, 2003), VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2004” (м. Дніпропетровськ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції вчених, викладачів, практичних працівників і молодих науковців “Розвиток фінансово-кредитних відносин в Україні” (м. Київ, 2004).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 18 наукових праць загальним обсягом 64,64 д.а., з них 10 статей у фахових виданнях. Безпосередньо здобувачу належить 21,8 д.а.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ІНВЕСТУВАННЯ

1.1 Економічна сутність фінансових інвестицій

У сучасних умовах у складній системі економічних зв'язків усе частіше доводиться приймати зважені рішення щодо вкладання коштів в певні об'єкти. Для збереження та приросту капіталу постає необхідність відмовитися від старих засобів накопичення і перейти до тих, які притаманні ринковим відносинам, що об'єднуються під загальною назвою “інвестування”.

Узагальнюючи погляди українських і зарубіжних вчених-економістів на теоретичні положення інвестиційного аналізу, ми дійшли висновку про існування певних розбіжностей, насамперед, у тлумаченні поняття “інвестиції”.

Як відомо, в Україні поняття “інвестиції” до 1991 року підмінялося поняттям “капітальні вкладення”, тобто вони були тотожні [139, 160]. Інвестиції вважалися найважливішим економічним інструментом, який характеризував діяльність будівельного комплексу, і аналізувалися у двох аспектах: як економічна категорія і як процес, пов'язаний з рухом грошових коштів (ресурсів). При цьому основна увага була зосереджена на структурі джерел фінансування капітальних вкладень, договірних відносинах учасників інвестиційного процесу (підрядників, замовників та інших) і ролі банків у фінансуванні та кредитуванні капітальних вкладень.

У країнах з ринковою економікою капітал може використовуватися в основному у двох напрямах - реальне (вкладання у матеріальні і нематеріальні активи) та фінансове інвестування (вкладання у фінансові активи). Проведений нами аналіз доводить, що у більшості визначень зарубіжних і вітчизняних вчених поняття “інвестиції” пов'язане з реальним, а не фінансовим інвестуванням. Наведемо деякі з них.

Б. Карлоф розкриває зміст інвестицій через таке визначення: “Під інвестиціями розуміють здійснення будь-яких економічних проектів з розрахунком отримати доходи у майбутньому. Традиційно асоціюються з придбанням матеріальних об'єктів, призначених для створення протягом тривалого часу певних благ” [48, с.246].

Дж.М. Кейнс, який вніс вагомий вклад у розвиток інвестиційної теорії, визначає інвестиції як “поточний приріст цінності капітального майна у результаті виробничої діяльності даного періоду” і як “частину доходу за даний період, яка не може бути використана для споживання” [50, с.117].

К.Р. Макконелл і С.Л. Брю зводять інвестиції до витрат на виробництво, накопичення засобів виробництва і збільшення матеріальних запасів [77, с.388].

У Великому економічному словнику за редакцією О.М. Азріліяна інвестиції визначаються як сукупність витрат, реалізованих у формі довгострокових вкладень капіталу у промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі господарства [14, с.156].

О.Д. Василик розглядає інвестиції як довгострокові вкладення капіталу з метою створення нових і модернізації діючих підприємств, освоєння новітніх технологій і нової техніки, збільшення виробництва й одержання прибутку [18, с.386].

Л.М. Павлова зводить інвестиції до процесу використання сукупних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, спрямованих на збільшення капіталу, розширення, модернізацію і технічне переозброєння виробництва [101, с.126].

Д.М. Черваньов і Л.І. Нейкова наголошують, що “інвестиції як економічна категорія відображають відносини, пов'язані з довгостроковим авансуванням грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в їхні основні та оборотні фонди, а також у науково-технічний розвиток, якісне вдосконалення виробничої бази та освоєння випуску нових видів продукції від моменту авансування до реального відшкодування й одержання прибутку або соціального ефекту” [168, с.130].

У 1991 році в Україні було прийнято ЗУ “Про інвестиційну діяльність”, в якому дається таке визначення інвестицій: “Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно; майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва; права користування землею та інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень” [38].

З погляду українського вченого-економіста А.А. Пересади, який займається проблемами інвестування, визначення інвестицій у Законі в основному відповідає міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність як процесу вкладення ресурсів (благ, майнових та інтелектуальних цінностей) з метою отримання прибутку, доходу, дивіденду (соціального ефекту) [103, с.6].

Із Закону випливає, що ототожнювати інвестиції і капітальні вкладення не можна, оскільки інвестиції є набагато ширшою категорією, ніж капітальні вкладення. Однак сьогодні деякі економісти ототожнюють їх. Наприклад, І. Бернар і Ж.-К. Коллі тлумачать капітальні вкладення як придбання засобів виробництва (у більш широкому розумінні - це придбання капіталу з метою отримання доходу, а в загальноприйнятому - вкладення у цінні папери) [8, с.103].

Термін “капітальні вкладення” часто зустрічається в роботах західноєвропейських і американських економістів [7, 80, 197], а також багатьох інших вчених у галузі бухгалтерського обліку, фінансового менеджменту та інвестиційного аналізу.

У Міжнародних стандартах обліку та аудиту інвестиції визначаються як частина активу, необхідна підприємству для накопичення багатства (капіталу) шляхом вкладення коштів, амортизації капіталу та отримання інших вигод інвестором, подібних доходам від торговельних відносин [81].

На думку О.М. Шарова, таке ототожнення пов'язане з тим, що “...капітальні вкладення розглядаються як розширення або оновлення виробничих фондів за рахунок власних коштів підприємства, банківських кредитів чи державних субсидій. Саме звідси йдуть постійні вимоги до уряду та банків “збільшити інвестування”. Було б більш точним, якби виробничники прямо сказали, що потребують державних субсидій або довгострокових кредитів для модернізації промислового обладнання та придбання нових технологій” [172, с.93-94].

У цілому ж поняття “інвестиції” повинне містити предмет вкладень (що вкладати), об'єкти вкладень (куди вкладати) і мету здійснення цього процесу.

Відповідно до Закону предметом вкладень є всі види майнових та інтелектуальних цінностей. Недоліком є те, що до уваги не беруться грошові цінності (їх віднесено до майнових цінностей), які є основним інвестиційним ресурсом, тому їх треба виділяти окремо. Крім того, інтелектуальні цінності (нематеріальні активи) можуть входити і до майнових цінностей. Ці терміни не можна протиставляти.

Уточнення потребують і об'єкти інвестиційної діяльності, оскільки в Законі ними вважаються тільки ті, які сприятимуть одержанню прибутку (доходу) або досягненню соціального ефекту. Таким чином, наголошується на меті інвестиційних вкладень, а характеристики об'єктів не уточнюються. Доцільніше було б виділити фінансові активи (кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери) та реальні активи (рухоме та нерухоме майно, майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; “ноу-хау”; права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, інші майнові права та інші цінності).

Щодо мети інвестування, то тут виникає багато суперечностей. Згідно із Законом метою інвестування є створення прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

На думку А.А. Пересади, “дещо неточним...є здійснення інвестицій з метою одержання соціального ефекту. Цей ефект може досягатися не від прямих інвестицій в підприємництво, а через збільшення доходів від інвестиційної діяльності і відповідних надходжень до держбюджету, що використовуються на фінансування соціальних програм” [102, с.9]. Подібних поглядів дотримується Т.В. Дорошенко, зауважуючи, що “...визначення досягнення соціального ефекту як мети інвестиційної діяльності суперечить сутності інвестицій як економічної категорії...Інвестиція може викликати як позитивний, так і негативний соціальний ефект, але при цьому вона залишається інвестицією” [29, с.116]. З наведеним можна погодитися, оскільки метою здійснення інвестицій є тільки економічна вигода, а соціальний ефект визначити більш складно, і ще більш складно включити його у прийняту у ринковій економіці систему розрахунків ефективності інвестицій.

У працях іноземних [7, 8, 24, 47, 68, 82, 144, 173] і вітчизняних економістів [10, 11] зазначається, що метою інвестицій є не тільки створення прибутку або досягнення соціального ефекту, а й інші форми забезпечення розвитку і підвищення ринкової вартості підприємства, що знаходить своє відображення у зростанні суми вкладеного капіталу.

Таким чином, переглянувши основні теоретичні погляди щодо інвестування, ми дійшли висновку, що сутність інвестицій можна викласти у такій редакції: інвестиції - це вкладення капіталу (грошових, матеріальних і нематеріальних цінностей) у фінансові та реальні активи з метою отримання прибутку (доходу) і/або зростання вартості капіталу.

Визначення співвідношення фінансового та реального інвестування насамперед пов'язане з функціональним спрямуванням діяльності суб'єкта господарювання.

Інституційні інвестори, як правило, основною формою своєї діяльності обирають фінансові інвестиції, оскільки працюють на фінансовому ринку, а реальні інвестиції вони можуть здійснювати тільки у межах законодавства для кожної групи таких інвесторів. Виробники здебільшого здійснюють реальне інвестування у формі капітальних вкладень і придбання нематеріальних активів з метою здійснення реконструкції, розширення, модернізації виробництва, підтримки діючих потужностей тощо. Щодо фінансових інвестицій підприємств, то вони, як правило, пов'язані з короткостроковими вкладеннями тимчасово вільних грошових коштів або пайовою участю в окремих підприємствах і здійснюються на більш пізніх стадіях розвитку суб'єкта господарювання.

У економіках країн, що розвиваються, левова частина інвестицій належать до реальних, у той час, як у розвинених країнах більша частина представлена інструментами ринку цінних паперів. Такі фундаментальні праці як “Інвестиции” В. Шарпа, Г. Александера і Дж. Бейлі [173], “Основы инвестирования” Л.Дж. Гітмана і М.Д. Джонка [24], “Принципы инвестиций” З. Боді, А. Кейна і А.Дж. Маркуса [13], “Управление инвестициями” Ф. Фабоцці присвячені дослідженню саме цих проблем.

У ЗУ “Про інвестиційну діяльність” форми інвестицій не наводяться. Вперше вони розглядаються у ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” як капітальні, фінансові та реінвестиції [42]. Такий поділ ми вважаємо помилковим, оскільки капітальні інвестиції відповідно до першого Закону - це інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів. Але другий Закон до капітальних інвестицій відносить також придбання нематеріальних інвестицій, які підлягають амортизації. Таким чином, доцільніше було б замінити термін “капітальні інвестиції” на “реальні інвестиції”, який широко застосовується у практиці економічного аналізу і, зокрема, у системі національних рахунків ООН.

Щодо реінвестицій, то їх не можна вважати формою інвестицій через те, що вони характеризують не об'єкт вкладення капіталу, а процес, тобто “здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій” [42].

Під фінансовою інвестицією розуміють господарську операцію, що передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Визначення фінансових інвестицій, їх види та оцінка регламентуються в Україні національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО). Відповідно до П(С)БО 2 “Баланс”, фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора [96].

Напрямами здійснення фінансового інвестування суб'єкта господарювання можна вважати інвестиційні операції з традиційними інструментами, придбання похідних цінних паперів (деривативів), депозитні операції компаній і пайову участь у спільних підприємствах [107, с.341]. При цьому не всі вони визначаються у працях зарубіжних і вітчизняних вчених.

В. Шарп зазначає, що фінансові інвестиції являють собою контракти, записані на папері, такі, як прості акції та облігації [173, с.1]. Дещо іншої думки дотримуються Р. Пайк і Б. Ніл, які вважають, що “...фірма може інвестувати поза свій бізнес у фінансові активи у формі короткострокових цінних паперів і депозитів” [192, с.7].

У Банківських енциклопедіях за редакцією А.М. Мороза під фінансовими інвестиціями розуміється “...вкладення в акції, облігації та інші цінні папери, що випускаються приватними компаніями або державою, а також об'єкти тезаврації на збільшення реального капіталу, більша їх частина є непродуктивним вкладенням капіталу” [4, с.112; 33, с.259]. Можна не погодитися, що об'єкти тезаврації належать до фінансових інвестицій, і взагалі до інвестицій, оскільки тезаврація означає зберігання господарюючими суб'єктами цінностей або боргових вимог без їх прибуткового використання.

У Біржовому словнику В.Ф. Корельського і Р.В. Гаврилова фінансові інвестиції взагалі визначаються як міжнародна кредитно-фінансова діяльність, що включає операції з цінними паперами [63, с.177].

В.М. Єдронова і Є.А. Мізіковський визначають фінансові інвестиції як “…витрати підприємства на придбання цінних паперів, пайову участь у підприємствах, позички іншим підприємствам під векселі або інші боргові зобов'язання” [31, с.15]. Це визначення значною мірою відповідає сутності фінансових інвестицій, однак при цьому потрібно зауважити, що такі інвестиції здійснюють не тільки підприємства.

Ми пропонуємо викласти визначення фінансових інвестицій у такій редакції: фінансові інвестиції - це вкладення капіталу у фондові та грошові фінансові інструменти, статутні капітали юридичних осіб з метою отримання прибутку (доходу) і/або зростання вартості капіталу.

Відповідно до ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств”, фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні. Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Портфельна інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій з купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій) [42].

Такий поділ фінансових інвестицій у вітчизняному законодавстві багато у чому є суперечливим. Західні вчені-економісти залежно від участі інвестора в інвестуванні, тобто здійснює він інвестування самостійно або через посередників, поділяють інвестиції на прямі та непрямі. А залежно від мети, яку ставить перед собою інвестор, інвестиції можна розділити на стратегічні (придбання пакету акцій, який дозволяє впливати на управління компанією) і портфельні (одержання поточного доходу або приросту суми вкладеного капіталу).

Тож можна не погодитися з думкою вітчизняних вчених, які за характером участі в інвестуванні поділяють інвестиції на стратегічні, прямі та портфельні (опосередковані, непрямі) [138, с.24]. Деякі російські автори ототожнюють фінансові інвестиції з портфельними інвестиціями [47, 142, 144, 151].

Проаналізувавши велику кількість робіт з питань фінансового інвестування, ми можемо запропонувати таку класифікацію фінансових інвестицій (рис. 1.1).

На нашу думку, стратегічні інвестиції є прямими інвестиціями і вкладаються безпосередньо у реальні активи (виробництво, збут тощо) або забезпечують інвестору вплив на процес управління підприємством. У першому випадку він купує акції напряму, без посередників, а кошти від купівлі акцій поступають емітенту і спрямовуються на розвиток виробництва. У другому випадку він купує крупний пакет акцій на вторинному ринку з метою здійснення контролю за виробництвом і збутом емітента. Щодо емітента, то він не одержує грошей за куплені інвестором активи.

Портфельні інвестиції не можна вважати противагою прямим, вони є їх взаємодоповнюючим елементом. Однак між ними є принципова різниця:

1. Прямі фінансові інвестиції дають змогу підприємству реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку більш швидким і дешевим шляхом. Так, “при галузевій або регіональній диверсифікації операційної діяльності, нарощенні обсягів виробництва і реалізації продукції шляхом “захоплення” підприємств-конкурентів у своєму сегменті ринку та інших аналогічних випадках... підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку у статутному фонді) суб'єктів господарювання, максимальна сума купівлі яких складає ненабагато більше половини ринкової вартості їх бізнесу (50% плюс одна акція)” [11, с.12].

2. Прямі інвестиції мають безпосередній вплив на обсяги капітальних вкладень в економіку, а портфельні мають здебільшого тимчасовий і спекулятивний характер.

3. Мета прямих інвестицій - встановлення контролю над діяльністю підприємства і одержання прибутку від його господарської діяльності. Портфельна інвестиція передбачає одержання стабільного поточного доходу у вигляді процентів або дивідендів і додаткового доходу у вигляді курсової різниці.

Рис. 1.1. Класифікація фінансових інвестицій

4. Прямі інвестиції відчутно впливають на рівень зайнятості і стан внутрішнього ринку країни, чого не можна сказати про портфельні інвестиції.

5. Портфельні інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі. Через цю обставину вони дають можливість заробити “гарячі гроші” (за умов високого розвитку ринку цінних паперів).

У розвинених країнах критерієм розмежування інвестицій на прямі та портфельні є 10% об'єкта інвестування. Інвестиція може бути прямою і з меншою часткою участі, однак вона повинна забезпечувати реальний вплив на господарську діяльність об'єкта інвестування. Якщо ж частка участі становить більше 10%, але реальний контроль над об'єктом відсутній, то інвестиція прямою не вважається.

О.М. Вінник пропонує таку класифікацію: портфельне інвестування - вкладення коштів у незначні за обсягом (1-10% статутного фонду) пакети акцій з метою одержання дивідендів. Фінансове інвестування - придбання значних за розміром (10-40% статутного фонду) підприємств з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі. Стратегічне інвестування - вкладення коштів у придбання контрольного пакету акцій чи цілісного майнового комплексу підприємства з метою здійснення над ним контролю і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства [20, с.11]. Тут автор має на увазі тільки корпоративну (акціонерну) форму інвестування і не розглядає операції з іншими фінансовими активами.

Найважливішими факторами дохідності будь-яких фінансових інвестицій є ризик і час.

Як зазначають Т. Райс і Б. Койлі, “фінансові інвестиції - це пожертва теперішнім цінностям в ім'я (можливо ілюзорних) майбутніх доходів” [124, с.7]. Інвестування не можна розглядати без урахування ризику, тобто вірогідності відхилення величини фактичного інвестиційного доходу від величини очікуваного. Однак потрібно розуміти, що ризик - це не тільки втрати, але і додатковий дохід, тобто разом із ризиком зазнати втрат існує альтернатива отримання додаткових доходів, тобто ризикованість для будь-якого інвестора є альтернативою його дохідності.

За ступенем ризику виділяють безризикові, середньоризикові та високоризикові фінансові інвестиції. У ряді країн критерієм безризикових вкладень капіталу є вкладення у державні цінні папери, насамперед, у державні облігації. Дохід з них визначає ставку безпеки, яка використовується при оцінці вкладень як точка відліку інвестиційного ризику. Інвестиції з високим ризиком вважаються спекулятивними з точки зору гарантії отримання певного доходу. Так, Л.Дж. Гітман і М.Д. Джонк термінами “інвестування” і “спекуляція” визначають два різні підходи до інвестування. На їхню думку, інвестування - це процес купівлі цінних паперів та інших активів, про які можна з упевненістю сказати, що їх вартість залишиться стабільною і на них можна буде отримати не тільки позитивний розмір доходу, але навіть передбачуваний дохід [24, с.18]. З цією думкою погоджуються О.Б. Крутик і О.Г. Нікольська, які під фінансовими інвестиціями розуміють придбання активів у формі цінних паперів для отримання прибутку за “нормального” для даного виду інвестицій ризику [68, с.58]. Спекуляція полягає у здійсненні операцій з фінансовими активами, але лише у ситуаціях, коли їх майбутня вартість і рівень очікуваного доходу вельми ненадійні. Однак при більш високому ступені ризику від спекуляцій можна очікувати більш високий дохід.

На нашу думку, доцільно виділити три головних критерії відмінності інвестицій від спекуляції:

1. При інвестиціях фінансові активи мають межу припустимого ризику. Щодо спекуляції, то вона не передбачає такої межі, а жорсткий зв'язок між майбутнім доходом і ризиком відсутній.

2. Інвестування передбачає отримання стабільного і достатньо високого доходу. Спекуляція зазвичай керується мотивом: купити дешевше - продати дорожче, тобто різницею між витраченим і отриманим капіталом.

3. Інвестування і спекуляція різняться періодом часу. Якщо капітал вкладений на тривалий період (наприклад, у США більше 6 місяців), то це означає, що він інвестований.

Щодо фактору часу, то він відіграє особливу роль в інвестиційній діяльності. Як зазначає А. Маршалл, “очікування є таким самим справжнім елементом витрат виробництва, як і зусилля, і у міру його накопичення входить до складу витрат, а тому його не слід враховувати окремо від останніх” [79, с.56].

У літературних джерелах є розходження або протиріччя щодо класифікації інвестицій за терміном інвестування. Існують пропозиції класифікувати інвестиції на короткострокові й довгострокові, а також на короткострокові, середньострокові й довгострокові.

Щодо фінансових інвестицій, то залежно від терміну їх обігу, який визначає мету інвестування і ліквідність, їх слід поділяти на довгострокові та поточні (рис. 1.2), як це пропонується у П(С)БО 2 “Баланс”. Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент. Поточні інвестиції - це фінансові інвестиції терміном, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (окрім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). У свою чергу, інвестиції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони вільно конвертуються у відповідну суму грошових коштів, характеризуються незначним ризиком зміни вартості та мають короткий строк погашення, наприклад протягом трьох місяців [96]. Як правило, еквіваленти грошових коштів утримуються для погашення короткострокових зобов'язань, а не для інвестиційних цілей.

Залежно від видів придбаних цінних паперів фінансові інвестиції можна поділити на три групи - пайові, боргові та похідні.

Пайові фінансові інвестиції мають такі ознаки: засвідчують право власності суб'єкта господарювання на частку у статутному капіталі об'єкта інвестування; виступають у вигляді пайових цінних паперів або внесків до статутного капіталу інших підприємств; мають необмежений строк обігу; утримуються підприємством з метою отримання доходу у вигляді дивідендів або придбані з метою перепродажу та отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

Рис. 1.2. Види фінансових інвестицій

До боргових фінансових інвестицій належать інвестиції, які: мають боргову природу; виступають як боргові цінні папери або договори (контракти) з об'єктом інвестування, наприклад, такі, що засвідчують відносини позики; мають обумовлений термін обігу; утримуються до їх погашення з метою отримання доходу у вигляді процентів або придбані з метою перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

Похідні фінансові інвестиції - це інвестиції, що здійснюються за допомогою укладання договорів на поставку конкретних активів у визначений строк у майбутньому на раніше узгоджених умовах. Базовими активами таких строкових контрактів є різноманітні фінансові інструменти.

За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні та зовнішні, причому останні є вкладенням коштів в об'єкти інвестування, розташовані за межами даної країни [25, с.11]. На думку деяких дослідників, їх слід розділити на внутрішні та іноземні інвестиції [11, с.20], інші взагалі ототожнюють закордонні та іноземні інвестиції [138, с.24].

На нашу думку, у регіональному аспекті потрібно розглядати фінансові інвестиції: внутрішні - вкладення у фінансові активи суб'єктів господарювання даної держави; закордонні - вкладення за межами території даної держави; іноземні - вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій.

— приватні, що здійснюються громадянами, недержавними підприємствами, організаціями та установами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями (іншими юридичними особами), заснованими на приватній та колективній власності;

— державні, що здійснюються органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

— іноземні, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Ці інвестиції можна класифікувати на прямі, портфельні та інші іноземні інвестиції (торгові кредити, кредити міжнародних фінансових організацій, кредити урядів іноземних держав під гарантії Уряду України; банківські вклади тощо);

— спільні, що здійснюються громадянами та юридичними особами України, інших держав [38].

Ми пропонуємо за формою власності ресурсів інвестування поділити інвестиції на державні, недержавні та змішані. При цьому останні передбачають фінансування з різних джерел (державних і недержавних). Приватну форму інвестицій у Законі доцільніше назвати недержавною, оскільки вона включає інвестування, що здійснюється юридичними особами, заснованими на приватній і колективній власності. Іноземні інвестиції класифікуються нами як такі тільки за регіональною ознакою (їх можуть здійснювати іноземні юридичні і фізичні особи, а також держави).

Деякі вчені пропонують класифікувати фінансові інвестиції за типами інвестиційних портфелів [167, с.25]. На нашу думку, така класифікація є не зовсім вірною, оскільки портфель може включати у себе різні за класами фінансові інструменти і залежить від стратегії інвестора на фінансовому ринку.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна зробити висновок, що економічне значення фінансових інвестицій полягає, в першу чергу, в їх спроможності дати інвестору реалізувати свою стратегію на фінансовому ринку. Вирішення цього завдання здійснюється за допомогою обігу різноманітних фінансових інструментів, які є об'єктами фінансового ринку і створюють об'єктивну основу його існування.