Управління фінансовими інвестиціями

3. Тенденції, що характеризують інвестиції банків в акції, відповідають тенденціям, які виявлені при аналізі динаміки вкладень у боргові ЦП. У 1998-2000 рр. спостерігалось зростання вкладень в акції, у 2001 р. - зниження, а у 2002 р. - незначне поновлення тенденцій зросту (на 2,12% порівняно з попереднім роком). При цьому портфель акцій на продаж у 2001-2002 рр. був майже у два рази менший за портфель на інвестиції. Частка акцій на інвестиції зросла з 5,66% у 1998 р. до 10,92% у 2002 р.

Показовою є статистика участі КБ на ринку корпоративних ЦП через членство у ПФТС (табл. 2.6).

Таблиця 2.6 Банки-учасники ПФТС ¹

¹ Примітка. Складено за даними ПФТС

Незважаючи на те, що кількість банків-учасників ПФТС зменшилась з 79 у 1998 р. до 68 у 2002 р., якісні показники участі, навпаки, поліпшились. Так, частка КБ серед членів ПФТС за той самий період збільшилась з 28,72 до 47,22%. На нашу думку, це є позитивною тенденцією, оскільки це викликано відповідним рівнем їхньої капіталізації, жорсткою та дієвою системою контролю, чого не мають поки що інші учасники фондового ринку.

4. Зростає інтерес КБ до казначейських та інших ЦП, що рефінансуються НБУ. Так, їх частка у банківському портфелі ЦП зменшилась з 77,54% (максимальний показник) у 1998 р. до 26,80% у 2001 р., а у 2002 р. зросла до 54,83%, тобто майже вдвічі порівняно з попереднім роком. Таку нестабільність структурної частки державних ЦП та ЦП, що підлягають рефінансуванню НБУ, можна пояснити зміною кон'юнктури ринку державних боргових зобов'язань, тобто кризою восени 1998 р., стагнацією у 1999-2001 рр. і пожвавленням ринку у 2002 р.

Рис. 2.4. Динаміка основних монетарних показників за 1995-2002 рр., %¹ (побудовано за даними [16]).

Якщо порівняти середньозважену кредитну ставку з середньозваженою дохідністю за державними облігаціями по роках, то виявиться, що з 1996 по 1998 рік дохідність за облігаціями мала тенденцію до збільшення, а у 1998 р. вони були майже на одному рівні (рис. 2.4).

Зазначимо, що середні і малі КБ упродовж 2002 р. практично не здійснювали вкладень в ОВДП та інші боргові інструменти, що рефінансуються НБУ. Найбільшими торгівцями ОВДП серед КБ є “Аваль”, у якого ці інструменти склали 90,4% від загального обсягу торгів банку, “Ощадбанк” (85%) і ПУМБ (75,7%). Позитивно можна сприймати появу у банківській практиці Положення про порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій на перерахування іноземної валюти за межі країни з метою придбання облігацій зовнішніх державних позик України [116] від 17.02.03, що дозволило фізичним і юридичним особам України купувати єврооблігації (раніше такої можливості не було). За оцінками банкірів, за умови обмеженості ліквідних і надійних ЦП, кожний банк з групи найбільших КБ, як би він не планував свою діяльність, в кінці робочого дня стикається з 10-15 млн дол., які немає куди вкласти. Дуже часто ці гроші потрапляють на кореспондентські рахунки західних банків-кореспондентів під 1,2-1,6%, тобто фактично ніякого доходу не одержується. Для КБ було б цікавіше розмістити вільні кошти в єврооблігації з більш високою дохідністю.

5. Частка корпоративних ЦП у 2001 р. була зменшена насамперед за рахунок збільшення банківських вкладень у боргові ЦП, емітовані НБУ (депозитні сертифікати). Якщо частка останніх у загальній кількості ЦП банків у 1998 р. складала 0%, у 1999 р. - 0,58%, у 2000 р. - 0,10%, то у 2001 р. - 44,07% (в т.ч. 1,43% - на інвестиції). У 2002 р. вкладення в них припинилось.

Загалом же, аналіз показує, що зацікавленість українських КБ у здійсненні фінансових інвестицій зростає з кожним роком. Проте нерозвинений РЦП стримує розвиток економіки шляхом залучення фінансових інвестицій, не дозволяє диверсифікувати банківські ризики через відсутність достатньої кількості ліквідних ЦП, і, як наслідок, обмежує можливості одержання КБ доходів від операцій з фінансовими інструментами.

2.2 Здійснення фінансових інвестицій страховими компаніями

В Україні страховий бізнес має певні відмінності, що відрізняє його від діяльності іноземних страховиків. У зв'язку з цим впроваджені на Заході схеми взаємодії страхових організацій з фінансовим ринком у нас започатковані частково або відсутні взагалі.

Зазначимо, що до початку 90-х рр. в СРСР існувала державна монополія галузі страхування, яке розглядалось як складова сфери державних фінансів з регіональною інфраструктурою відділень Держстраху. Система страхування передбачала добровільне страхування життя і майна громадян, обов'язкові відрахування підприємств на соціальне страхування своїх працівників і деякі інші види. Державний страховий фонд частково використовувався на фінансування капітальних вкладень. З початком ринкових перетворень страхові компанії (СК), довірчі товариства та інші фінансові інститути своєю діяльністю призвели до знецінення грошової маси та руйнації товарного ринку. Фінансові інвестиції в умовах гіперінфляції втратили свій сенс.

У післяінфляційний період розвиток українського страхування відбувається вельми повільно, що зумовлюється багатьма причинами: досить жорстким податковим законодавством щодо діяльності СК; нерозвиненістю РЦП і обмеженими можливостями в розміщенні страхових резервів; сильними інфляційними очікуваннями і низьким платоспроможним попитом громадян тощо. Про те, що український страховий ринок знаходиться на початковій стадії розвитку, свідчить велика кількість страхових компаній - 338 (на 01.01.03) - і мізерний процент залученого у процес страхування населення. Крім того, в Україні страхується лише 10% потенційних ризиків, тоді як на Заході - 90-95%. Питома вага нашої країни у світовому ринку сягає лише 0,01% і менше 0,05% обсягу страхових послуг, що надаються в Європі, при тому, що в Україні проживає понад 7% населення Європи та є великий промисловий, агарний і науковий потенціал. Зокрема обсяг наданих страхових послуг в Україні у 1999 році був менший від аналогічних показників у Німеччині - у 492 рази, Франції - у 436 разів, Росії - у 14 разів, Польщі - у 16 разів [162, с.362]. Відношення страхових виплат до страхових премій, передбачених полісами, в Україні складає 12,2%, тоді як у світовій практиці - 70%.

Загальний обсяг страхових виплат у 2002 р. становив лише 543,1 млн грн (табл. 2.7). Рівень виплат з добровільного майнового страхування дорівнював 7%, а страхування відповідальності - 16%, тоді як у західноєвропейських країнах вважається нормальним рівень страхових виплат у страховиків, що займаються ризиковими видами страхування, в обсязі не менше 70% обсягу страхових премій; у розвинутих країнах відношення страхових виплат до зібраних премій наближається до 90%. “На думку фахівців, майже незмінним протягом 2001-2002 рр. рівень страхових виплат в Україні свідчить про те, що обсяги реального страхування залишаються постійними, коло клієнтів - незмінним, і відбувається лише їх перерозподіл” [6, с.30].

У 2002 р. було сплачено за договорами перестрахування 2,1 млрд грн (47% загального обсягу отриманих СК України премій), у тому числі за кордон 1,3 млрд грн. Як і раніше, провідні позиції на ринку перестрахування утримують

Таблиця 2.7 Показники розвитку страхування в Україні за 1996-2002 рр., млн грн ¹

¹ Примітка. Складено за даними [32, 110]

компанії-нерезиденти з країн Балтії, Росії, Молдови, Німеччини та Швейцарії. Сьогодні необхідністю є пошук оптимального співвідношення між частками ризиків, що передаються у перестрахування за кордон, і тими, що залишаються в Україні. Потрібно заборонити проведення українськими СК операцій з перестрахування з компаніями, зареєстрованими в офшорних зонах і країнах, які знаходяться в “чорному списку” FATF, а також встановити певні обмеження на перестрахування у страховиків-нерезидентів, рейтинг яких нижче визначеного.

Разом з тим, український страховий ринок вважається досить перспективним. Наведена динаміка розвитку страхування в Україні свідчить про суттєві темпи зростання, зокрема: збільшилися обсяги страхових операцій по всіх галузях і видах страхування; зросли показники фінансової стійкості СК, намітились тенденції до концентрації страхового капіталу (табл. 2.7 і 2.8).

Таблиця 2.8 Темпи розвитку страхування в Україні за 1996-2002 рр. ¹

¹ Примітка. Розраховано за даними [32, 110]

Можна стверджувати, що у перспективі концентрація СК значних фінансових ресурсів може перетворити страхування у суттєвий важіль розвитку національної економіки шляхом активізації інвестиційної політики.

Інвестиційна політика страховика залежить від його фінансового потенціалу, який представляє собою фінансові ресурси, що використовуються для страхових операцій та інвестиційної діяльності. Він складається з власного, залученого та позичкового капіталу, причому через специфіку страхування два останні повинні перевищувати власний капітал. Страхова та інвестиційна діяльність СК органічно пов'язані між собою, незважаючи на те, що метою першої є захист від ризику і покриття збитків, а другої - одержання доходу. Доречним можна вважати у ЗУ “Про внесення змін до Закону України “Про страхування” [43] збільшення розмірів статутних фондів CК. Так, розмір статутних фондів страховиків, які займаються ризиковими видами страхування, протягом двох років з початку дії Закону повинен бути збільшений до 500 тис. євро (у попередньому Законі норматив становив - 100 тис. ЕКЮ), а протягом ще одного року - до 1млн євро; розмір статутних фондів страховиків, які займаються страхуванням життя, відповідно - до 750 тис. євро і до 1,5 млн євро. Разом з тим, ці нормативи значно нижчі від середньоєвропейських і світових.

У 2002 р. сплачений статутний фонд у 1 млн євро мали 76 СК, 500 тис. - 1 млн євро - 86 СК, 100 тис.-500 тис. - 121 СК. При цьому 51 СК мала статутний фонд менше 100 тис. євро. Сума страхових премій минулого року склала 4 442,1 млн грн (зросла у 1,46 рази порівняно з 2001 р.), причому різко відчувається розмежування на лідерів і аутсайдерів: 30 найбільших СК зібрали 63,8% страхових премій, а 50 - контролюють 77,6% ринку, 5 СК розподіляють між собою 22,6% ринку. Лише 51 СК у 2002 р. зібрала більше 20 млн грн страхових премій, тобто такий обсяг, при якому економічно ефективним є сплачений статутний фонд у 1 млн євро. Очевидно, саме у цієї групи лідерів є найбільш вагомі шанси залишитися на страховому ринку та забезпечити його розвиток.

Другу групу складають 85 СК з річною сумою страхових платежів від 5 до 20 млн грн. У них також є шанси залишитись на ринку і визначити нижню конкурентну планку для страхового бізнесу. Найбільша група (118 СК), яка утворює групу ризику, оперує надходженнями від 0,5 до 5 млн грн. Зовсім проблемною є група з 83 СК, у яких надходження менше 0,5 млн грн. Ці СК можуть бути ліквідовані або поглинуті більш крупними. Таким чином, долю двох останніх груп має визначити конкурентне середовище. У результаті це призведе до зникнення з ринку слабких CК, а сам він буде переділений.

Наведені у табл. 2.7 дані свідчать про те, що обсяг сплачених статутних фондів невпинно зростає; ці кошти перебувають на поточних рахунках і можуть бути інвестовані. За винятком 40% матеріальних активів, до інвестування були придатні: у 1996 р. - 38,5; у 1997 р. - 71,1; у 1998 р. - 90,3; у 1999 р. - 196,7; у 2000 р. - 303,4; у 2001 р. - 622,1; у 2002 р. - 930,3 млн грн.

Капітал СК складається з сум сплачених статутних фондів і зібраних страхових премій. Для того, щоб зрозуміти потенційні можливості страхування, порівняємо обсяги капіталу СК з обсягами ВВП (табл. 2.9). Сума інвестиційних ресурсів СК має тенденцію до збільшення. До 1999 р. вона не перевищувала 1%, а вже у 2002 р. склала майже 2,5% ВВП і зросла у 5,5 рази порівняно з 1996 р. (аналогічний показник для розвинутих країн - 8-12%).

Таблиця 2.9 Капітал СК у 1996-2002 рр.¹

¹ Примітка. Розраховано за даними Держкомстату і Ліги страхових організацій України

Якщо порівняти темпи зростання ВВП і капіталу СК, то отримаємо таку картину: останній зростає відносно ВВП випереджаючими темпами. Зростання ВВП виглядає так: 1997 р. - 114,5%; 1998 р. - 111,3%; 1999 р. - 127,1%; 2000 р. - 130,4%; 2001 р. - 120,0%; 2002 р. - 108,0%, а зростання інвестиційних ресурсів - відповідно, 134,6; 183,5; 154,6; 179,4; 149,6; 147,1%. Наведене ще раз підтверджує, що частка страхового ринку збільшується, і це є важливою передумовою економічного розвитку.

Якщо у період організації СК її базовим елементом є власний капітал, то другим чинником у формуванні її фінансового потенціалу є інвестиційна діяльність, коли вкладення коштів забезпечує певний дохід. Предметом безпосередньої діяльності СК можуть бути лише: 1) страхування; 2) перестрахування; 3) операції, пов'язані з розміщенням страхових резервів; 4) управління страховими резервами [43]. Останні два й складають інвестиційну діяльність страховика.

Страхові резерви утворюються СК з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування). Вони поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя.

З ризикових видів страхування страховики повинні створювати такі технічні резерви: а) незароблених премій (премій), які включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату; б) збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Зі страхування життя необхідно створювати такі резерви: а) довгострокових зобов'язань (математичні резерви); б) належних виплат страхових сум. Величина перших обчислюється актуарно окремо за кожним договором згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції.

Резерви із страхування життя формуються шляхом відрахування частини страхової премії, що призначена для страхових виплат та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів СК. Загальний розмір резервів із страхування життя визначається як сума резервів кожного окремого договору страхування життя. Розрахунки виконуються на базі таблиць смертності та норм дохідності з інвестування тимчасово вільних коштів.

В Україні відповідно до ЗУ “Про страхування” було затверджене Положення Про порядок формування, розміщення і обліку страхових резервів за видами страхування, інших ніж страхування життя [95], з якого випливає, що СК має право робити за рахунок тимчасово вільних коштів страхових резервів і капітальні, і фінансові інвестиції. Проте капітальні інвестиції обмежуються лише правом придбання нерухомого майна. Щодо фінансових інвестицій, то вони мають бути лише портфельними, а не прямими.

З метою забезпечення диверсифікованості активів страховиків обсяги технічних резервів повинні бути представлені однією або кількома з таких категорій активів: грошові кошти на поточному рахунку; банківські вклади (депозити); валютні вкладення згідно з валютою страхування; нерухоме майно; акції, облігації; ЦП, що емітуються державою; права вимог до перестраховиків; інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними КМ України; банківські метали; кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту під заставу викупної суми; готівка у касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених НБУ.

При цьому розмір окремих категорій активів приймається для надання технічних резервів і обліковується як розміщення цих резервів в обмежених обсягах (додаток В, табл. В.1).

Розробка норм розміщення страхових резервів переслідує три мети:

1) розміщення резервів страховиками повинне співпадати в часі та просторі з їх зобов'язаннями. Це означає, що розміщення, які здійснюють страховики, повинні відповідати вимогам страхового захисту, ліквідності й дохідності, вкладатися на строк, що співпадає з часом дії взятих зобов'язань;

2) інвестиції повинні бути обмежені сферою національної економіки. З одного боку, так нівелюється ризик, пов'язаний з обмінними курсами, а з іншого - довгострокові інвестиції сприяють задоволенню потреб національної економіки у капітальних вкладеннях;

3) норми розміщення можуть визначати і спрямовувати інвестиційні ресурси СК у конкретні галузі економіки, які необхідно розвивати у певних регіонах, або у конкретний період часу [105, с.171].

Для прикладу, “директивами ЄС встановлені такі розміри обсягів інвестицій страхових резервів для страхових організацій країн-членів ЄС: вкладення у нерухомість - не більше 10% загального обсягу резервів з кожного об'єкту, вкладення в акції, що котируються, і гарантовані кредити - не більше 10% розміру резервів з кожного виду зазначених резервів, інвестиції у незабезпечені кредити - не більше 5% з кожного їх виду, в акції, що не котируються, - не більше 10% у сукупності вкладень, у готівку - не більше 3% загальної суми резервів” [69, с.35]. У додатку Н наведені максимально допустимі частки інвестицій для страховиків у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Що стосується страхування життя, то, крім вищезазначених категорій вкладень, резерви можуть використовуватися також для довгострокового кредитування житлового будівництва. Слід зазначити, що це єдиний вид кредитування, який дозволено здійснювати страховикам.

Не менше 90% страхових резервів повинні бути розміщені на території України, якщо інше не передбачено чинним законодавством та міжнародними угодами, що укладені Україною.

Щодо спрямування інвестиційних ресурсів СК у конкретні галузі економіки, то ці галузі визначені Постановою КМУ “Про затвердження Напрямів інвестування галузей економіки за рахунок коштів страхових резервів” [112]. Зокрема, це розроблення та впровадження високотехнологічного устаткування, іншої інноваційної продукції; ресурсо- та енергозберігаючі технології; розвиток інфраструктури туризму; добування корисних копалин; перероблення відходів гірничо-металургійного виробництва; будівництво житла; розвиток транспортної інфраструктури, у тому числі будівництво та реконструкція автомобільних доріг; розвиток сектору зв'язку та телекомунікацій.

Таблиця 2.10 Розподіл за активами страхових компаній України в 2002 р. ¹

¹ Примітка. Розраховано за даними 114 СК Ліги страхових організацій України

Показовим є розподіл активів СК України, що займаються страхуванням, іншим, ніж страхування життя, на 01.01.03 (табл. 2.10). При цьому використано закон розподілу випадкової величини Х питомого обсягу груп активів, коли цей показник згрупований з інтервалом рівномірної ширини h=10%. Тоді розмах припустимих значень Х (0-100%) ділиться на 10 інтервалів, і в і-тий інтервал потрапляє визначена кількість страховиків n_i при загальній кількості СК n. Відносна частота W_і визначається за формулою:

W_і = n_i / n. (2.5)

За даними таблиці побудовано гістограми щільності відносних частот, наведені в додатку П (рис. П.1).

Аналіз свідчить, що питома вага довгострокових і поточних фінансових інвестицій у структурі балансів СК є незначною і наближаються до нуля. При цьому частка довгострокових вкладень дещо перевищує поточні. Питомі обсяги інвестицій розподілені в інтервалі від 0% до 40%, що свідчить про те, що страховики здебільшого формують свої активи з інших інструментів. Так, більшу частину в структурі активів мають грошові кошти та їх еквіваленти, а також інші активи. За питомим обсягом коштів та їх еквівалентів більшість СК України має розподілення від 20 до 70%, а за питомим обсягом інших активів - від 10 до 70%. Таким чином, можна стверджувати про наявність у страховиків значних ліквідних коштів.

На основі вищенаведеного алгоритму аналізу розраховано необхідні показники розподілу, що подані у табл. 2.11.

Таблиця 2.11 Характеристика розподілу за активами СК в 2002 р. ¹

¹ Примітка. Теоретичні значення ймовірності наведені у таблицях Н.М.Внукової, С.І.Чернишова і С.В.Сокіл [22]

Графічний метод дослідження, який ми застосували, дозволив встановити, що питома вага основних засобів, довгострокових фінансових інвестицій, поточних фінансових інвестицій, коштів та їх еквівалентів, інших активів у загальному обсязі активів розподіляється за експонентами.

У додатку П (рис. П.2) наведено полігон розподілу активів СК із теоретичною та емпіричною кривими розподілу. Теоретичні криві наближені до емпіричних, що і є підтвердженням експоненціального закону розподілу.

Порівняно з українськими страховиками, у російських СК дуже велику частину (від 30 до 90%) активів складають довгострокові фінансові інвестиції. Розподіл поточних фінансових інвестицій практично не відрізняється від розподілу цих активів в українських страховиків. А щодо розподілу коштів та їх еквівалентів, а також інших активів, то у російських страховиків він перебуває в інтервалі від 10 до 30%, а в українських, як було зазначено вище, - в інтервалі від 20 до 70%. У цілому, СК України формують страхові резерви за різними напрямами інвестування. Станом на 01.01.03 страхові резерви склали 1 898,2 млн грн, що більше у 20,5 разів порівняно з 1996 р. (див. табл. 2.7). Структура активів за сформованими страховими резервами подана на рис. 2.7.

Рис. 2.7. Структура активів, якими представлено сформовані страхові резерви у 2000-2002 рр., % (побудовано за даними [32]).

Подібні тенденції спостерігаються також у динаміці технічних резервів 329 страховиків, що займаються страхуванням, іншим ніж страхування життя (додаток Р).

Представлений розподіл для цих страховиків свідчить, що СК збільшують вкладення коштів у дохідні ЦП. Якщо у 1994 р. частка грошових коштів та їх еквівалентів складала 75%, то з часом зниження процентів по депозитах спонукало страховиків до переорієнтації інвестиційних портфелів на більш дохідні, але менш ліквідні активи. Однак доводиться констатувати, що “майже кожна четверта гривня (24,4%) технічних резервів лежить на строкових вкладах у банках. А разом з коштами на розрахункових рахунках у банках обертається 60% (!) усіх технічних резервів страховиків” [26, с.23].

Для прикладу, західні СК через високий розвиток РЦП, який є джерелом високоприбуткових, але ризикових вкладень, мають змогу забезпечити віддачу на вкладений капітал, що, як мінімум, у два рази перевищує проценти у КБ. Останні десятиріччя загальною тенденцією їх інвестиційної політики є зменшення частки короткострокових вкладень і збільшення довгострокових. Найбільш показовими є зрушення в структурі активів французьких СК у 1980-1990 рр. (табл. 2.12).

Таблиця 2.12 Структура активів французьких СК, % [179]

Для того, щоб активізувати вкладення українських страховиків у ЦП, необхідно істотно розширити обсяг операцій довгострокового страхування життя. Це викликане, по-перше, тим, що накопичення капіталу у компаній із страхування життя має більш стійкий характер порівняно з іншими фінансово-кредитними установами, а по-друге, ці СК зацікавлені у дохідному розміщенні своїх коштів і менше за інші інститути потребують зовнішнього фінансування, тому ліквідність для них не є гострою проблемою.

В Україні частка страхування життя у загальних показниках страхового ринку складає лише 0,54% (або 23,9 млн грн). У цілому країна займає 83 місце у світі за цим видом страхування. Перебороти недовіру до СК можна лише шляхом підвищення останніми іміджу надійних і стабільних інститутів. Поки що за експертними оцінками частка страхувальників життя складає 10% населення (5% - фізичні особи і 5% - підприємства і компанії, які страхують своїх співробітників або майно).

Якщо проаналізувати рейтинг Ліги страхових організацій України, то активи лідируючої СК, що займається ризиковими видами страхуванням, - харківської “Лемми” - склали у 2002 р. 465,7 млн грн. У страховиків життя цей показник на порядок менше: найбільший - АСКА-Життя - мав активи у розмірі близько 8 млн грн. (табл. 2.13).

Таблиця 2.13. Активи СК із страхування життя станом на 01.01.03, тис. грн ¹

^1. Примітка. Складено за даними Ліги страхових організацій України

Дані таблиці засвідчують, що частка основних засобів у загальній кількості активів компаній із страхування життя складає 9,5% (у 2001 р. 8,31%); довгострокових фінансових інвестицій - 29,6% (31,69%); поточних фінансових інвестицій - 17,2% (26,67%); грошових коштів та їх еквівалентів - 30,3% (12,78%); інших активів - 13,4% (20,55%). Це підтверджує думку, що ці СК мають більше можливостей для довгострокового інвестування порівняно з компаніями, що займаються страхуванням, іншим ніж страхування життя. Так, у останніх частка основних засобів складає 8,43%; довгострокових фінансових інвестицій - 21,21%; поточних фінансових інвестицій - 11,98%; грошових коштів та їх еквівалентів - 25,44%; інших активів - 32,94%.

Зазначені тенденції підтверджує і структура резервів із страхування життя у 2002 р. (додаток С). Так, грошові кошти на поточних рахунках і банківські вклади складають у них 47,48%; акції та облігації - 22,67%; нерухоме майно - 6,56%; ЦП, що емітуються державою - 0%; готівка в касі - 0%. У страховиків з ризикових видів страхування ці показники складають відповідно 71,1%; 10%; 2,7%; 0,3%; 0,03%.

При цьому, якщо в останніх грошові кошти на поточних рахунках мають тенденцію до збільшення (з 31,3% у 2002 р. до 46% у 2002 р.), то у компаній із страхування життя вони спершу збільшились у 2001 р. з 2,5% до 10,6%, а у 2002 р. зменшились до 3%. Банківські вклади у компаній з ризикових видів страхування протягом трьох останніх років залишались майже на одному рівні - приблизно 24-25%. У страховиків життя вони мають тенденцію до значного збільшення (з 7,6% у 2000 р. до 44,51% у 2002 р.). Щодо вкладень в акції та облігації, то у перших вони майже не змінились (10,9% у 2000 р. і 10% у 2002 р.), а у других їх частка значно більша (39,7% у 2000 р.; 45,5% у 2001 р. і 22,7% у 2002 р.).

Отже, з вищенаведеного аналізу можна зробити висновок, що українські страховики стикаються з реальними труднощами вже на стадії вибору фінансових інструментів. СК намагаються досягти цілей на якісному рівні прийняття рішень відносно найбільш ризикованих напрямів вкладень. Більшу частину своїх коштів вони розміщують на банківських депозитах і поточних рахунках. Невеликі обсяги та низька ліквідність ринку корпоративних ЦП, обмеженість можливостей вкладення у державні ЦП призводять до того, що страховики змушені використовувати “прості” інструменти, а саме: банківські депозити і поточні рахунки.

Зберігання коштів на депозиті у банку або у валюті могло бути у кращому випадку засобом збереження коштів і захисту від інфляції, але не засобом реального збільшення капіталу, яким могли би бути акції. Перевагою СК порівняно з іншими інвесторами є те, що вони можуть грати на ринку на довгостроковому тренді (більше року), тому вірогідність програшу у декілька разів менша, ніж на короткому часовому інтервалі.

На наш погляд, українським науковцям і практикам-страховикам доцільним буде подальше вивчення досвіду інвестиційної діяльності західних СК з метою суттєвої активізації вітчизняного страхового бізнесу. При цьому вельми актуальною і необхідною проблемою є реформування системи управління резервами СК, оскільки страхові резерви є капіталом, придатним для інвестування. Сьогодні обсяги інвестиційної діяльності страховиків є незначними, але страховий ринок динамічно розвивається, і від того, як будуть формуватися і розміщуватися кошти страхових організацій, багато у чому залежатиме економічний розвиток країни.

2.3 Діяльність інститутів спільного інвестування

З усіх учасників ринку капіталу інститути спільного інвестування (ІСІ) відрізняються тим, що вони є яскравим прикладом суміщення позицій емітента і крупного інституційного інвестора. Їх діяльність базується на принципі субституції цінних паперів, що котируються на РЦП, і власних ЦП. Ці інститути продають інвесторам свої акції та інвестиційні сертифікати, а дохід від їх продажу інвестують у диверсифіковані портфелі фінансових інвестицій.

Як свідчить світова практика, інститути спільного інвестування виникли як доповнення або альтернатива індивідуальному інвестуванню. Вони орієнтовані на роботу з дрібними некваліфікованими інвесторами. Так, наприклад, у Німеччині і Франції індивідуальні інвестори становлять майже 50% учасників інвестиційних компаній, у Великобританії - 75%, в Іспанії - 90, в Італії - 95% [163, с.25].

Купуючи ЦП у ІСІ, а не на ринку, індивідуальний інвестор одержує такі переваги: 1) можливість диверсифікованого інвестування навіть незначної суми коштів; 2) послуги професійних інвестиційних менеджерів за меншу плату, ніж при зверненні до них безпосередньо; 3) більш зручний і дешевий спосіб інвестування.

ІСІ мають різні ознаки визначення, види діяльності, навіть різні назви, закріплені законодавством окремої країни. У Великобританії - це інвестиційні трести, в Іспанії - фонди інвестицій у цінні папери, у Франції - інвестиційні компанії з незмінним чи змінним капіталом, в Німеччині - інвестиційні фонди. Наприклад, “тільки в США в різні періоди ХХ ст. такі інститути називалися інвестиційними трастами, інвестиційними компаніями, інвестиційними фондами, взаємними фондами” [55, с.120].

Вивчення саме американської системи організації діяльності ІСІ є цілком виправданим для розробки системи законодавчого регулювання діяльності цих інститутів науковцями та спеціалістами СНД, і, зокрема, України. Для США є традиційними жорсткі обмеження на операції банків з ЦП, тому довгий час спільне інвестування було відокремлене від банківської діяльності й досягло на сьогодні вражаючих масштабів. Так, кількість акцій, випущених американськими ІСІ, вдвічі перевищує кількість ЦП, що обертаються на Нью-Йоркській фондовій біржі. “На кінець 1997 р. у США діяло 6 778 взаємних фондів і понад 500 інвестиційних компаній. Вони володіли активами на загальну суму понад $4,5 трлн, що більше за активи, які належали будь-якому іншому виду фінансових інститутів, за винятком комерційних банків” [51, с.205] (додаток Т).

Відповідно до американського законодавства інститути спільного інвестування поділяються на три основних види: FA - компанії (Face Amount Companies); UIT - компанії (Unit Investment Trust Companies); M - компанії (Management Companies) [164, с.88].

FA - компанії емітують сертифікати із зазначенням суми коштів, які вклав інвестор. У цих ЦП вказується номінал сертифікату, термін дії контракту, умови та термін виплати доходу, а також умови і термін повернення капіталу інвестору. Портфель фінансових інвестицій FA компаній складається переважно з короткострокових боргових інструментів і високоліквідних акцій.

Зазначені компанії користувались великою популярністю у 30-і роки ХХ ст., а вже в середині 60-х років на ринку залишилось лише п'ять таких компаній, 94% від загальної акумуляції коштів яких належали “Інвесторз Синдикат оф Америка”, що існує й нині [15, с.37].

При організації UIT - компанії інвестор вкладає певну суму коштів у придбання портфеля ЦП, який далі залишається незмінним. Уся сума коштів ділиться на певну кількість паїв, і вкладник купує цей пай за ціною, що перевищує його вартість, розрахованою, виходячи з витрат на придбання ЦП. Левова частина портфеля UIT - компаній складається з облігацій.

Позитивні риси UIT - компанії: а) портфель ЦП є чітко визначеним на момент початку продажу паїв, тому інвестор може обрати ту компанію, активи якої його більше влаштовують; б) досить простий і зрозумілий спосіб розрахунків з інвестором. Наприкінці визначеного періоду інвестор отримує ту частку ринкової вартості портфеля цінних паперів, яка припадає на його пай, а протягом цього періоду одержує пропорційну його паю частку в процентах та дивідендах, що виплачуються на цей портфель емітентами цінних паперів [102, с.66].

Однак інвестор має знати, що ліквідність паїв UIT - компанії невисока. Вони можуть бути викуплені раніше обумовленого терміну, але такий викуп не гарантується. Через це сукупна вартість активів UIT - компаній складає сьогодні лише шосту частину загальних активів американських ІСІ.

Майже 40% американців є інвесторами M - компаній. Функціонування цих структур забезпечується за рахунок взаємодії самої М - компанії, управляючого активами та торговця ЦП. При цьому компанія зосереджена на акумуляції коштів інвесторів шляхом продажу власних ЦП; управляючий активами дає поради щодо формування інвестиційного портфеля; торговець здійснює операції з купівлі-продажу ЦП.

M - компанії можуть бути закритими і відкритими (взаємні фонди). Перші емітують акції і пайові сертифікати, які не викуповуються ними в інвесторів і підлягають обігу на РЦП з погашенням після закінчення терміну діяльності фонду. Другі викуповують свої ЦП протягом всього часу існування за ціною, що відповідає питомій вазі чистих активів компанії (net assets value (NAV), яка розраховується шляхом ділення різниці ринкової вартості активів і зобов'язань фонду на загальну кількість ЦП фонду в обігу.

Якщо ЦП закритого фонду продаються або на крупних біржах, таких, як Нью-Йоркська фондова біржа, або на позабіржовому ринку, то ЦП взаємного фонду пропонує сам фонд або брокер від його імені на основі двосторонніх котирувань цін купівлі/продажу.

Історично склалось так, що в США відкриті фонди завжди були більш популярні, ніж закриті. Як видно з додатку Т, загальна сума інвестицій у перші у 30 разів вища, ніж у другі. Однак активи закритих фондів з року в рік збільшуються, що викликано такою обставиною: індивідуальні інвестори все більшу увагу приділяють швидко зростаючим інвестиціям на міжнародних ринках, тому підвищився інтерес до інвестицій у закриті фонди, що працюють на цих ринках.

У кожного фонду є свої інвестиційні цілі та політика, і єдиної універсальної портфельної стратегії для всіх управляючих фондами бути не може. Одні інститути обирають активні стратегії з використанням простих акцій, а інші обирають пасивні облігаційні стратегії.

Якщо взяти сукупну вартість активів взаємних фондів за 1997 р., то частка фондів, що спеціалізуються на інвестиціях в акції, склала 54% цих активів, облігаційних і дохідних фондів - 22%, фондів грошового ринку - приблизно 24% сукупних активів [51, с.619]. Як показує табл. 2.14, значна диверсифікація активів взаємних фондів (крім фондів грошового ринку) почала здійснюватися з 1965 р., коли ці інституційні інвестори припинили вкладати кошти тільки в акції, які складали тоді до 88% активів; 38% - у 1990 р. і 69% - на початок 1998 р. Це свідчить про те, що після падіння інтересу інвесторів до акцій фонди почали інвестувати кошти в облігації. Однак як тільки західний фондовий ринок став засобом забезпечення пенсійних заощаджень у другій половині 90-х років, вкладення в акції збільшились.

Таблиця 2.14 Активи взаємних фондів США за інвестиціями у фінансові інструменти, % [177]

Рис. 2.8. Динаміка кількості інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній в Україні у 1995-2002 рр.

Нажаль, Україна поки що характеризується повільним розвитком ІСІ, хоча правова база для розвитку цих інститутів в країні створена і постійно вдосконалюється. За станом на 01.01.03 в країні налічувалось 129 інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній (рис. 2.8).

До 2001 р. їх діяльність регулювалася Указом Президента України від 19.02.94, що затвердив Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії [154]. Ці інституції засновувались на певний період для сприяння сертифікатній приватизації, а основною їх функцією була акумуляція коштів, головним чином приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС) громадян України, з подальшим їх інвестуванням у ЦП інших емітентів з метою формування та управління єдиним портфелем ЦП.

Зазначимо, що інвестиційні фонди та інвестиційні компанії на РЦП відіграли призначену їм роль. Під час масової приватизації за ПМС фондами, довірчими товариствами і КБ було акумульовано 28 486 753 ПМС, що становить 63% їх загальної кількості. Найбільше ПМС залучили інвестиційні фонди та компанії - 19 473 538 ПМС, або 42,6% виданих, та довірчі товариства - 7 784 181, або 17%. При цьому, за даними ФДМУ, найбільші вкладення були зроблені у 1996 р. - 13 826 051 ПМС, або 49,66% загального обсягу інвестування, та у 1997 р. - 7 058 295 ПМС, або 23,35%.

ПМС скуповувалися у населення за безцінь, реальна їх ціна на приватизаційному ринку перевищувала номінальну вартість у декілька разів. Усього через інвестиційні фонди та компанії було вкладено 40% ПМС, за цей рахунок вони сформували солідні портфелі акцій привабливих підприємств. Однак приватизація в Україні, як відомо, розпочалася у 1992 р., а Положення з'явилось лише у 1994 р. Крім того, зазначені інститути придбали багато дрібних пакетів акцій через те, що нормативи придбання акцій обмежувалися спочатку 5%, а потім 10% статутного фонду емітента (25% - за ПМС). Очевидно, зазначені нормативи були запозичені із західної практики регулювання фондового ринку. Наприклад, “...у США цей 10%-ий норматив діє тільки щодо 50% коштів фонду, інші ж 50% активів не підлягають обов'язковій диверсифікації” [173, с.758]. Їх застосування в Україні не враховувало наявність обмеженого вибору привабливих об'єктів інвестування, низьку ліквідність більшості акцій і неорганізованість корпоративного управління. На думку Ю.Є. Петруні, “можливо, було б кращим, щоб інвестиційний інститут мав можливість придбати один пакет ефективного підприємства, наприклад, у 40% акцій, ніж чотири пакети по 10% акцій різних підприємств, з яких два або три є мало перспективними” [108, с.149].

Через використання ПМС майже всі українські інвестиційні фонди та компанії мають активи, в яких домінують акції приватизованих підприємств. Переважна більшість з них формувала портфелі ЦП без дотримання будь-якої спеціалізації. Лише окремі інститути намагалися орієнтуватися на певні сектори економіки. На першому етапі фондів і компаній (1994-1996 рр.) об'єкти інвестування вивчались або дуже поверхнево, або взагалі не підлягали аналізу.

Ще одним недоліком діяльності цих інститутів в Україні є динаміка виникнення закритих фондів - понад 90% загальної кількості (на відміну від США, де їх частка складає лише близько 5%). Отже, структура українських інвестиційних фондів є типовою для низьколіквідного неефективного ринку і є наслідком недосконалого правового регулювання діяльності цих інститутів з боку держави.

Подібно до України, виникнення російських інвестиційних фондів і компаній також було пов'язане з процесами приватизації державного майна. Спочатку вони були представлені інвестиційними фондами у формі ВАТ. При цьому, якщо фонд залучав ваучери у населення, він міг існувати лише у формі ЗАТ. Так само, як і в Україні, російські фонди у формі ВАТ не набули розвитку через подвійне оподаткування коштів спільного інвестування. Щодо фондів, які залучали ваучери, то ця проблема не виглядає настільки гострою через недооцінку вартості цих фінансових інструментів, а також через те, що термін існування більшості таких фондів ще не вичерпався. “Максимальною кількість таких фондів була в 1994 році - 662 фонди. Протягом наступних двох років їх кількість зменшилась приблизно вдвічі. На кінець 1996 року активи цих фондів складали 2,6 трильйона рублів, а їх акціонерами були більш як 17 мільйонів громадян” [61, с.51].

Враховуючи всі недоліки Положення і діяльності інвестиційних фондів та компаній, 15 березня 2001 р. в Україні був прийнятий ЗУ “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, де зазначено, що інститут спільного інвестування - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість [39]. Таким чином, з одного боку, інвестиційний фонд є емітентом, який випускає власні ЦП, а з іншого, - він є інвестором, який здійснює акумульовані вкладення у ЦП інших емітентів, корпоративні права або нерухомість.

Головною відмінністю нових ІСІ є те, що вони отримали можливість працювати не з приватизаційними паперами, а з грошовими коштами. Корпоративний інвестиційний фонд (КІФ) є юридичною особою, що створюється у формі відкритого акціонерного товариства. Він емітує акції і продає їх інвесторам. Схема роботи КІФ наведена в додатку У. Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) не є юридичною особою, а об'єднує активи, що належать інвесторам на правах спільної власності і знаходяться в управлінні компанії з управління активами (КУА).

Сьогодні дозвіл на обслуговування фінансових потоків вже мають 14 таких компаній, що свідчить про перспективність цього бізнесу. Однак значного збільшення кількості КУА не відбудеться через те, що на ринку вже присутні діючі інвестиційні компанії, великі корпорації, емісії акцій яких дозволяють залучити додаткові кошти, фінансові холдинги і комерційні банки. Для прикладу, в Росії у 2002 р. налічувалось лише близько 35 КУА.

Залежно від порядку здійснення діяльності ІСІ можуть бути відкритого, інтервального і закритого типу. Перший є фондом, що бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп ЦП; другий - відкритий для вилучення грошей інвесторами у раніше визначені КУА і відомі всім бажаючим строки, але не рідше одного разу на рік; ІСІ третього типу не бере на себе зобов'язань щодо викупу ЦП, емітованих цим ІСІ до моменту його реформації або ліквідації.

Закон також вводить поняття диверсифікованого і недиверсифікованого фонду. Умови, за якими визначається належність ІСІ до диверсифікованих, передбачають те, що не менше 80% активів фонду повинні були представлені змішаним портфелем фінансових активів (грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні ЦП, а також ЦП, що допущені до торгів на фондовій біржі або торговельно-інформаційній системі). При цьому частка ЦП одного емітента не повинна перевищувати 10% фонду, а пакет ЦП, який є у власності компанії, - 10% всіх ЦП певного емітента [39, 130]. Для порівняння, в США ці нормативи складають відповідно: 75; 5 і 10%. ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недиверсифікованими.

Дозволені фінансові інструменти і нормативи розміщення активів ІСІ наведені в додатку В (табл. В.3), з якого видно, що принцип диверсифікації не встановлює спеціальних пропорцій, згідно з якими повинні комбінуватися різні види фінансових інструментів.

Відповідно до Закону відкриті інвестиційні фонди і взаємні фонди інвестиційних компаній мали бути ліквідовані (реорганізовані) до 24.04.03. Щодо закритих фондів “старого типу”, то вони можуть існувати до моменту закінчення терміну їх діяльності паралельно з фондами нового типу або будуть реорганізовані у разі заміни інвестиційних сертифікатів старих фондів і компаній на ЦП нових інститутів.

За даними ДКЦПФР, на 01.01.03 було скасовано випуск інвестиційних сертифікатів у зв'язку з ліквідацією 33 інвестиційним фондам та 40 інвестиційним компаніям на суму 452,622 млн грн; з перетворенням - 9 інвестиційним фондам та 5 інвестиційним компаніям на суму 230,998 млн грн. На цю саму дату в обігу на РЦП знаходилось 221,06 млн шт. інвестиційних сертифікатів, загальна балансова вартість яких становила 94,94 млн грн [46].

Порівняно з минулими роками показники діяльності ІСІ суттєво погіршилися (табл. 2.15).

Таблиця 2.15 Показники діяльності ІСІ за 2001-2002 рр. ¹

¹ Примітка. Складено і розраховано за даними [46, с.67]

Так, на початок 2003 р. спостерігалось зменшення загальної вартості фінансових вкладень ІСІ на 18,2 млн грн, або на 3,5%, в порівнянні з початком 2002 р. А вартість чистих активів ІСІ зменшилась відповідно на 23,42 млн грн, або на 5,8%.

Загальна балансова вартість активів ІСІ за станом на 01.01.03 складала 350,25 млн грн. Обсяги ЦП, що входять до активів ІСІ, складали 296,59 млн грн, або 84,6% від загального обсягу активів ІСІ.

Рис. 2.9. Динаміка вартості чистих активів (млн грн) [46, с.67]

Протягом 2001-2002 рр. співвідношення вартостей чистих активів інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній залишається нарівні з фінансовими вкладеннями інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній (рис. 2.9 і 2.10).

Рис. 2.10. Динаміка вартості фінансових вкладень (млн грн) [46, с.67]

У зв'язку з необхідністю здійснення розрахунків з учасниками за розміщеними інвестиційними сертифікатами ІСІ, які ліквідуються, обов'язковою умовою є перевищення вартості чистих активів над вартістю зобов'язань. На початок 2003 р. сукупна вартість чистих активів ІСІ перевищувала сукупні фінансові зобов'язання у 3,5 рази, що свідчить про можливість ІСІ розрахуватися за зобов'язаннями (рис 2.11).

Якщо в Україні на початковому етапі передбачається інвестування тільки юридичних осіб, то ІСІ для фізичних осіб з`являться через 5-10 років через нестачу у населення достатніх коштів. Наприклад, російські ПІФ з`явились ще у 1995 р., але тільки у 2003 р. почали завойовувати популярність у населення.

Рис. 2.11. Співвідношення вартості чистих активів та вартості фінансових зобов'язань за розміщеними інвестиційними сертифікатами (млн грн) [46, с.68]

Причиною цьому є зростання довіри громадян до ПІФ і зниження депозитних ставок у КБ. Після того, як у 2001 р. російський фондовий ринок збільшився на 300%, а у 2002 р. - ще на 70%, населення довірило кошти ПІФ. За підсумками 2002 року, “кошти пайовиків ПІФ зросли на 20-50%, а заощадження вкладників збільшились не більше ніж на 18%. Враховуючи те, що депозитні ставки в Росії продовжують знижуватися..., населення, звичайно, віддає перевагу активам, які приносять більший дохід. Як і раніше, інтерес до ПІФ виявляють заможні люди, а середня сума інвестицій перевищує 3 тис. дол. США” [20, с.10].