Математичне моделювання інвестиційної діяльності підприємства з врахуванням ризику

123

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ університет ІМЕНІ іВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Паславська Ірина Мирославівна

УДК 658.1:330.322:519

МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ інвестиційної діяльності Підприємства з врахуванням ризику

08.03.02 - економіко-математичне моделювання

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Науковий керівник: доктор економічних наук,

професор Вовк Володимир Михайлович

Львів - 2004

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Суть та проблеми здійснення інвестиційної діяльності

1.1 Економічна сутність, мета та завдання інвестиційної діяльності підприємства

1.2 Інвестиційний проект та його основні кількісні характеристики

1.3 Особливості здійснення реального інвестування в Україні

1.4 Аналіз способів врахування ризику інвестиційної діяльності підприємства

1.5 Задачі оптимізації інвестиційної діяльності підприємства

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Особливості застосування економіко - математичного моделювання в аналізі інвестиційної діяльності підприємств

2.1 Завдання, проблеми та доцільність використання економіко-математичного моделювання в аналізі інвестиційної діяльності підприємств

2.2 Порівняльний аналіз основних математичних методів оцінки ефективності інвестицій

2.3 Моделювання формування ефективного інвестиційного портфеля підприємства з врахуванням ризику

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Задачі оптимізації інвестиційної діяльності підприємства

3.1 Поетапне формування портфеля інвестиційних проектів підприємства

3.2 Вибір оптимальних інвестиційних альтернатив з допомогою критеріальних показників ефективності

3.3 Аналіз беззбитковості інвестиційного проекту

3.4 Формування ефективного портфеля інвестиційних проектів підприємства

3.5 Розподіл у часі реалізації портфеля реальних інвестиційних проектів

3.6 Узгодження фінансово-інвестиційної програми підприємства із застосуванням моделі часової оптимізації портфеля інвестиційних проектів

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Перехід до ринкових умов господарювання зумовив докорінні зміни у всіх сферах економічної діяльності в Україні. Починаючи з 1991 року українські підприємства були змушені переходити на нові принципи діяльності, що в свою чергу призвело до появи багатьох проблем і зумовило необхідність теоретичного аналізу базових категорії ринкових відносин, без яких неможливе створення та функціонування адекватних ринкових механізмів, до яких належить і механізм здійснення інвестиційної діяльності.

Інвестиції є важливим фактором економічного розвитку, а інвестиційна політика підприємств - центральною ланкою загальнодержавної економічної політики. Ефективне управління інвестиційною діяльністю є важливим методом вирішення виробничих, соціальних та науково-технологічних проблем. Від нього залежить сучасний рівень та потенційна динаміка зростання матеріального, фінансового та людського капіталів. Особливого значення набуває застосування науково обґрунтованих методів управління інвестиціями в умовах високого ступеня невизначеності, слабо прогнозованих змін, недосконалої законодавчої бази, дефіциту ресурсів та появи нових форм господарювання.

Сучасна наука розробила досить різноманітний економіко-математичний інструментарій оптимізації інвестиційної діяльності підприємств. У досліджені цих проблем вагомим є внесок вітчизняних вчених А.А.Алексєєва, В.В.Вітлінського, В.М.Вовка, В.В.Гнатушенка, Н.І.Костіної, Ю.Г.Лисенка, А.В.Мертенса, І.В.Огірка, О.С.Олексюка, В.М.Порохні, В.Ф.Ситника, О.І.Ястремського та ін., а також зарубіжних вчених Є.Ф.Брігхема, С.В.Валдайцева, Дж.Ван Хорна, М.В.Грачової, В.В.Ковальова, І.Я.Лукасевича та ін..

Однак вивчення та аналіз опублікованих за даною проблемою праць дали змогу зробити висновок про те, що основна увага приділялася аналізу фінансових інвестицій. Проблеми формування концептуальних методичних підходів до вирішення такої складної задачі, як планування та оцінка ефективності інвестиційної діяльності підприємства у ринкових умовах, потребують подальшого вдосконалення як у науковому, так і в організаційно-практичному аспекті.

Об'єктивна необхідність поглиблення теоретичних досліджень і методологічних підходів для вдосконалення механізмів фінансового забезпечення діяльності, планування, розроблення і впровадження нових форм та інструментів оцінки й управління інвестиційними проектами, формування ефективного інвестиційного портфеля підприємства та фінансово-інвестиційної програми зумовлюють актуальність теми дисертації та її значення для розвитку сучасних економічних процесів. Також потребують наукового обґрунтування методологічні питання розрахунку кількісних характеристик інвестиційних проектів та оцінки їх ефективності в умовах нестабільного економічного середовища, оптимізації співвідношення віддачі та ризику реальних інвестицій, інструментарій довгострокового планування інвестиційної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану наукових досліджень кафедри економічної кібернетики Львівського національного університету імені Івана Франка, як складову частину таких науково-дослідних держбюджетних тем:

Ек 375Б “Оптимальне управління фінансами в економіко-виробничих і фінансових системах”, № ДР 0198U00858;

Ек 78Б “Математичні методи оптимізації управління складними економіко-виробничими і фінансовими системами”, № ДР 0101U001438;

Ек 221Б “Методи оптимізації управління господарською і фінансовою діяльністю складних економічних систем”, № ДР 0104U002123.

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційної роботи є аналіз і розвиток теоретичних, методологічних підходів та побудова адекватних моделей управління інвестиційною діяльністю підприємства.

Для досягнення цієї мети автором були послідовно поставлені та розв'язані такі основні завдання:

- дослідити особливості здійснення інвестиційної діяльності підприємствами в умовах невизначеності;

- обґрунтувати поетапність планування інвестиційної діяльності;

- проаналізувати вітчизняну та міжнародну практику оцінки ефективності реальних інвестицій та оптимізації процесу інвестування;

- сформулювати в аналітичному вигляді задачі формування ефективного інвестиційного портфеля підприємства;

- розробити модель формування ефективного інвестиційного портфеля підприємства, що враховує зміни ефективності реалізації проектів у часі та їх технологічно можливий поділ на частини;

- розробити модель розподілу у часі реалізації проектів інвестиційного портфеля підприємства;

- розробити модель узгодження фінансово-інвестиційної програми підприємства;

- провести числову апробацію побудованих моделей ефективного планування інвестиційної діяльності.

Предметом дослідження є методологія та інструментарій оцінки ефективності інвестиційної діяльності підприємств.

Об'єктом дослідження є процеси управління інвестиційною діяльністю підприємств.

Методи дослідження. При проведенні наукового дослідження теоретичною та методологічною основою став системний підхід, що базується на поєднанні фінансово-економічного аналізу та економіко-математичних методів. При вирішенні поставлених завдань використовувались методи фінансової математики, теорії ризику, дисконтні методи оцінки інвестицій, абстрактно-логічні, економіко-статистичні методи, а також методи оптимізації фінансового менеджменту.

Основою наукових досліджень стали роботи провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, у яких розглянуто сучасні наукові погляди на фінансово-економічні проблеми планування й управління інвестиційною діяльністю підприємства та присвячені проблемам і методології моделювання оцінки ефективності реального інвестування та оптимізації інвестиційних процесів.

Інформаційною базою дисертаційної роботи є теоретичні та методичні розробки вчених та практиків, результати проведених автором наукових досліджень, офіційні статистичні матеріали, законодавчі та нормативні документи, що регламентують діяльність підприємств в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. В процесі дослідження особливостей здійснення інвестиційної діяльності засобами, що ґрунтуються на сучасних економічній та математичній теоріях, були отримані наступні положення, що формують наукову новизну роботи:

вперше:

- для розрахунку показника відносних втрат, спричинених відтермінуванням реалізації проектів, запропоновано використання ставки дисконтування, що відображає зміну ефективності проектів у часі, та визначено основні чинники, що впливають на її величину;

- запропоновано використання методу послідовних наближень для врахування реінвестування доходів при довгостроковому плануванні інвестиційної діяльності підприємства;

- побудовано економіко-математичну модель розподілу реалізації проектів інвестиційного портфеля за допомогою методу послідовних наближень;

- запропоновано метод узгодження довгострокової фінансово-інвестиційної програми підприємства;

- удосконалено:

- модель формування оптимальної структури портфеля інвестиційних проектів, яка дозволяє враховувати можливість поділу проекту на частини згідно з технологічними можливостями та зміну ефективності проектів у часі;

- метод аналізу ефективності альтернативних варіантів фінансування інвестиційного проекту з допомогою критеріальних показників ефективності, який дозволяє враховувати інвестиційні витрати проекту в повному обсязі;

- метод аналізу беззбитковості проекту, який дає змогу встановити рівень маркетингового ризику проекту;

- отримали подальший розвиток:

- питання удосконалення організаційної структури планування інвестиційної діяльності підприємства;

- спосіб розрахунку грошового потоку інвестиційного проекту.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні економіко-математичного інструментарію, програмного продукту та практичних рекомендацій, які можуть бути використані на підприємствах для прийняття інвестиційних рішень.

Основні теоретичні та аналітичні результати дисертаційної роботи були використані при аналізі та плануванні інвестиційної діяльності таких підприємств Львівської області, як ВАТ „Львівський холодокомбінат” (довідка № 618 від 16.07.2004р.) та ВАТ „Львівкартонопласт” (довідка № 246 від 11.05.2004р.).

Результати досліджень використовуються у навчальному процесі Львівського національного університету імені Івана Франка при викладанні дисциплін „Моделювання економіки”, „Економічний ризик” та „Інвестування” (довідка № 3240-4 від 24.09.2004р.).

Особистий внесок здобувача Наукові результати, приведені в дисертаційній роботі, є результатом самостійного наукового дослідження. Опубліковані наукові праці містять положення, висновки і пропозиції, сформульовані особисто здобувачем наукового ступеня. Вони відображають конкретний особистий внесок дисертанта у розвиток економіко-математичного інструментарію оптимізації інвестиційної діяльності підприємства.

Апробація результатів дисертації. Результати наукових досліджень доповідались і обговорювались на міжнародних науково-практичних конференціях “Економетричні методи та моделі в економіці: теорія і практика” (м. Львів, 2-4 лютого 1998 р.), “Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи” (м. Львів, 24-25 жовтня 2003 р.), “Менеджмент у ХХІ столітті: розвиток організацій та управління персоналом” (м.Львів, 16 квітня 2004 р.), “Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації” (м.Львів, 23-24 квітня 2004р.); на міжнародних наукових студентсько-аспірантських конференціях “Актуальні проблеми формування економічної системи України” (м. Львів, 16-17 травня 2002 р.), “Економіка пострадянських країн: стан та перспективи розвитку” (м. Львів, 7-8 травня 2003 р.); на звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка за 1998-2003 роки та наукових семінарах кафедри економічної кібернетики Львівського національного університету імені Івана Франка (1998-2004рр.).

Результати, висновки та пропозиції виконаних досліджень знайшли відображення у звітах держбюджетних тем Ек 375Б “Оптимальне управління фінансами в економіко-виробничих і фінансових системах”, Ек 78Б “Математичні методи оптимізації управління складними економіко-виробничими і фінансовими системами”, Ек 221Б “Методи оптимізації управління господарською і фінансовою діяльністю складних економічних систем”, в наукових статях, опублікованих у фахових виданнях.

Публікації. Основні результати досліджень відображено в 10 публікаціях, з них 5 статей у наукових фахових виданнях та 5 тез доповідей у матеріалах науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій, які відображають основний зміст дисертації і належать особисто авторові, становить 2,6 друкованих аркушів.

РОЗДІЛ 1 СУТЬ ТА ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Економічна сутність, мета та завдання інвестиційної діяльності підприємства

Інвестування є одним із найбільш важливих аспектів діяльності підприємства, метою якого є динамічний розвиток. Здійснення інвестицій забезпечує економічний ріст та розвиток окремих підприємств і, одночасно, є передумовою росту економічного потенціалу держави в цілому.

До дослідження проблем вкладення капіталу та його ролі у процесі розвитку економіки звертались багато зарубіжних та вітчизняних вчених. Найбільш знаними серед українських дослідників цих питань є М.А.Балудянський та М.І. Туган-Барановський.

М.А.Балудянський у своїх працях особливу увагу приділяв необхідності примноження капіталу нації, який би сприяв людині у процесі виробництва духовних та матеріальних благ і був запорукою розвитку держави. Основне правило діяльності, яке сприяє економічному зростанню держави М.А.Балудянський визначив так: „Примножуй промисли, щоб стало можливо через трудову діяльність великої кількості працелюбних людей пускати в оборот найшвидше найбільш можливу суму грошей” [50, с.139]. У своїй праці „О национальном богатстве” вчений зазначає, що „якщо нація споживає все вироблене своєю річною працею, то її капітал не примножується і вона не в змозі розпочати нові роботи, використовувати нові машини, тобто вона залишається у попередньому стані” [50, с.63]. Якщо ж народ споживатиме менше, ніж вироблятиме, то цей надлишок збільшуватиме капітал, що дасть можливість розширювати сферу виробничої діяльності, внаслідок чого примножиться народне багатство та відбуватиметься економічне зростання держави.

Новаторськими є економічні дослідження М. Туган-Барановського у побудові теорії криз та створеній на її основі теорії економічної кон'юнктури, у якій чільне місце займає інвестологія. Він розглядав накопичення капіталу та його вкладання у промисловість через призму функціонування ринкової економіки з її грошовим обігом, ціноутворенням, тощо. Без такого зв'язку інвестиційні процеси важко зрозуміти та належно пояснити [67, с.3-6].

Вчений вважав, що зростання капіталу та його нагромадження здійснюється безперервно, а вкладення капіталу у промислові підприємства та зумовлене цим розширення виробництва зустрічає постійний опір, який має бути подоланий накопичуваним капіталом. Внаслідок цього утворюється деякий обсяг вільного капіталу, який шукає для себе розміщення та не знаходить його через труднощі розширення виробництва. Нарешті вільного капіталу накопичується так багато, що опір промисловості долається. Капітал знаходить своє застосування, та настає доба промислового піднесення [67, с.5]. Перехід капіталу з потенційно-пасивного стану у активно-творчий стає поштовхом до економічного зростання. Цей погляд вченого був підтверджений розвитком ринкової економіки у ХХ столітті. Таким чином у своїх працях М.І.Туган-Барановський підкреслив визначальну роль інвестицій (розміщення капіталу) для зростання економіки держави.

Поява терміну інвестиції у вітчизняній науковій літературі була зумовлена ринковим реформуванням економіки країни. У період існування командно-адміністративної системи поняття інвестиції підмінялось поняттям капітальні вкладення. Капітальні вкладення радянськими економістами трактувались, як сума одночасних витрат на неперервне та планомірне збільшення обсягу основних та оборотних фондів та покращення їх структури [186, с.98]. Дане означення відповідає витратному підходу до визначення сутності інвестицій. Такий підхід підтримувався більшістю радянських науковців [68, 129, 167, 168,] і був логічним наслідком командно-адміністративної системи економічних відносин.

В межах витратного підходу процес здійснення капіталовкладень обмежується введенням в дію основних фондів. Поза розглядом залишаються народногосподарські результати капіталовкладень та значення кругообігу грошової форми основного капіталу.

Іншим підходом до визначення суті капітальних вкладень був ресурсний підхід, згідно якого капіталовкладеннями є фінансові засоби, призначені для простого і розширеного відтворення основних фондів у виробничій та невиробничій сферах [89, с.100]. Перевагою даного підходу було те, що на перше місце ставили грошову форму кругообігу вкладень. Таким чином відображалась логічна послідовність процесу відтворення капіталу.

Як синтез двох попередніх, у радянській літературі існував змішаний (синтетичний) підхід до визначення поняття капітальних вкладень. В межах цього підходу капітальні вкладення характеризувались як витрати на відтворення основних фондів, або як фінансові засоби з відповідних джерел, чи (з точки зору кінцевої мети) як введення в дію основних фондів [59, с.71].

Недоліками описаних підходів є:

- ігнорування мети здійснення капіталовкладень;

- статичне трактування капітальних вкладень, що базувалось на розгляді окремих етапів руху вкладень: в межах витратного підходу розглядали лише продуктивний етап, ресурсного - початковий грошовий етап.

Позбавленою першого недоліку була цільова концепція капіталовкладень, згідно якої “капітальні вкладення є засобом зростання суспільного виробництва і продуктивності суспільної праці за рахунок матеріалізації досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення галузевих і територіальних пропорцій господарства, посилення стимулюючої ролі невиробничої сфери з метою всебічного підвищення культурного рівня життя радянського народу” [88, с.8 ]. Як бачимо, мета вкладень мала соціальний характер і була визначена у відповідності до пропагованих радянських цінностей, однак поза увагою залишався економічний ефект, який є основою для зростання рівня життя населення.

Трансформаційні процеси в радянській економіці кінця 80-тих - початку 90-тих років призвели до перегляду економічної суті основних економічних категорій. Так Матькін Ю.А. визначив інвестиції, як вкладення фінансових та матеріально-технічних засобів у межах СРСР та за кордоном з метою одержання соціального, економічного та екологічного ефекту [102, с.20].

У незалежній Україні 18 вересня 1991 року Верховною Радою було прийнято Закон України “Про інвестиційну діяльність”, яким визначено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються у підприємницьку та інші види діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Це визначення відповідає міжнародному трактуванню поняття інвестиційної діяльності, як процесу вкладання ресурсів з метою отримання прибутку або соціального ефекту. У випадку отримання прибутку інвестиції розглядають як засіб збільшення капіталу, а у випадку отримання соціального ефекту - як засіб надання соціальних послуг, які у кінцевому результаті сприятимуть соціально-економічному розвитку [157, с.5]. Дане визначення інвестицій враховує їх динамізм, тобто розкриває взаємозв'язок процесу послідовного перетворення інвестиційних ресурсів у продукт інвестиційної сфери, а також дає гранично широку класифікацію інвестицій та об'єктів вкладення.

Наведене визначення є тотожним розумінню категорії інвестиції в зарубіжній економічній думці, однак і тут існує багато модифікацій поняття інвестицій, які зумовлені специфікою та традиціями різних економічних шкіл та течій.

Австрійською школою граничної корисності інвестиції трактуються як “...акт обміну сьогоднішнього задоволення певної потреби на очікування задовольнити її в майбутньому з допомогою інвестованих благ” [101, с.27]. Термін очікування відображає двоїстий характер рішення, пов'язаного з вкладенням капіталу: часовий аспект, оскільки очікування відноситься до майбутнього, та його характеристику як заклад, оскільки очікування може не здійснитися.

Дж. Кейнс розглядав інвестиції, як “...поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду” [77]. Інвестиції Дж. Кейнс ототожнював з нагромадженням, а нагромадження, в свою чергу, визначав як частину доходу за даний період, яка не була використана на споживання.

Джон Р. Хікс у своїй роботі "Вартість і капітал" також ототожнює поняття інвестиції та нагромадження. Однак він зазначає, що величина нагромадження та, відповідно, інвестицій, залежить від визначення поняття доходу. Різні визначення доходу знаходяться на різних “рівнях” та дають можливість враховувати різні фактори. Лише між визначеннями нагромадження та інвестування, що відповідають одному і тому ж визначенню доходу, може існувати відповідність [173].

Наведені визначення відображають сутнісну характеристику інвестицій: з одного боку, вони показують величину акумульованого доходу на цілі накопичення (тобто потенційну інвестиційну пропозицію), а з іншого боку, виступають у формі вкладень, що визначають приріст вартості капітального майна, тобто задовольняють певний інвестиційний попит.

Динамічний характер інвестицій передбачає розгляд цієї економічної категорії як процесу послідовних перетворень: цінності - вкладення - ефект. Практичні кроки з реалізації цього ланцюжка перетворень (тобто з реалізації інвестицій) являють собою інвестиційну діяльність [175, с.131].

Інвестиційна діяльність є об'єктивним процесом, який має свою логіку та розвивається поетапно відповідно до характерних йому закономірностей. До першого етапу належить перетворення цінностей у вкладення, тобто відбувається трансформація інвестиційних ресурсів в об'єкти інвестиційної діяльності. Другий етап охоплює перетворення “вкладення - приріст капітальних вартостей”, характеризуючи появу нової споживчої вартості. На останньому третьому етапі (“приріст капітальних вартостей - ефект (дохід)”) реалізується кінцева мета інвестиційної діяльності - отримання доходу від інвестування [175, с.131].

Продовживши логічний аналіз перетворень ми можемо спостерігати повернення інвестиційного циклу на вихідну позицію. Отримання доходу внаслідок здійснення ефективної інвестиційної діяльності дає змогу формувати нові інвестиційні ресурси. Таким чином, процес нагромадження цінностей (ресурсів) одночасно є наслідком інвестиційної діяльності та її необхідною передумовою. Це дає можливість здійснювати господарську діяльність на розширеній основі та відображає економічний зміст інвестицій, як вкладень результатів виробництва у його відтворення. Поняття інвестиційної діяльності в цьому випадку визначають як організаційну основу кругообігу інвестицій, яка включає широкий комплекс фінансових, управлінських, проектних, організаційних та науково-технічних робіт.

У вужчому розумінні під інвестиційною діяльністю розуміють процес обґрунтування та здійснення найбільш ефективних інвестицій, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства 14, с.344.

Інвестиційна діяльність підприємства характеризується такими основними властивостями [14, с. 345-346]:

- є головною формою реалізації економічної стратегії підприємства, забезпечення росту його операційної діяльності;

- обсяги інвестиційної діяльності є головним визначником темпів економічного розвитку;

- залежить від мети та завдань операційної діяльності підприємства;

- інвестиційній діяльності притаманні свої специфічні види ризиків, які об'єднуються поняттям інвестиційний ризик.

Головною метою інвестиційної діяльності підприємства є забезпечення реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Основу інвестиційної діяльності складає реальне інвестування, а в сучасних умовах для більшості українських підприємств воно є єдиним видом вкладення капталу.

Інвестиційна діяльність підпорядковується довгостроковим цілям розвитку підприємства і повинна здійснюватись із врахуванням певної перспективи, оскільки економічною суттю інвестицій є відмова від поточного споживання задля отримання доходів у майбутньому. Формування напрямків інвестиційної діяльності із врахуванням довгострокової перспективи розвитку у фінансовій літературі називають процесом розробки інвестиційної стратегії.

Існує два підходи до визначення терміну стратегія діяльності. Одні автори розглядають його, як процес формування системи довгострокових цілей та вибору шляхів їх досягнення 14, 34, 145, 166, 181; інші - тільки як “набір правил для прийняття рішень, якими підприємство керується у своїй діяльності або як засіб для досягнення цілі” 2, 58, 101, 109. Слід погодитись із думкою І.А.Бланка, що більш логічним є перше розуміння поняття стратегії, яке включає як процес формування довгострокових цілей, так і процес розробки шляхів її реалізації. З врахуванням цих важливих положень автор дає таке визначення: під інвестиційною стратегією слід розуміти формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення 11, с.114.

Стратегічність діяльності полягає в спрямуванні всіх дій в єдине русло вибраної стратегії. Дане підпорядкування робить діяльність об'єкта прозорою та дозволяє інвестору ефективно управляти інвестиційною діяльністю через контроль за тим, щоб діяльність об'єкта постійно здійснювалась у відповідності з обраною стратегією та була забезпечена ресурсами у відповідності з прийнятою фінансовою політикою [139, с. 88].

Добирати інвестиційну стратегію слід з огляду на ряд критеріїв, що визначають її доцільність [145, 166, 181]:

- узгодженість інвестиційної стратегії із загальною стратегією її економічного розвитку;

- узгодженість запланованих інвестицій із загальними економічними умовами зовнішнього для підприємства середовища;

- інвестиційна привабливість підприємства;

- узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

- ефективність, тобто узгодженість результатів та реальних витрат на їх досягнення;

- визначеність за термінами досягнення поставленої мети;

- стадія життєвого циклу підприємства;

- оптимальне поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків та невизначеності майбутньої діяльності.

Інвестиційна стратегія повинна бути орієнтована на довгострокові цілі та реалізовуватися в процесі поточної діяльності шляхом відбору відповідних інвестиційних проектів. Формування інвестиційної стратегії є складним творчим процесом, який базується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності та кон'юнктури інвестиційного ринку як в цілому, так і в розрізі його окремих сегментів. Цей процес здійснюється в полі перетину взаємних інтересів підприємства та його потенційного стратегічного інвестора, а інвестиції, в цьому випадку, є особливим товаром, який обертається на ринку [145, с.13].

Розробка інвестиційної стратегії знаходить свою конкретизацію у процесі формування інвестиційного портфеля підприємства, шляхом включення в його склад найбільш ефективних та надійних проектів та фінансових активів. На відміну від інвестиційної стратегії, формування портфеля є середньостроковим управлінським процесом, здійснюваним у межах стратегічних рішень та поточних фінансових можливостей підприємства.

Інвестиційний портфель - це цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального та фінансового інвестування, призначена для здійснення інвестиційної діяльності в середньостроковому періоді відповідно до розробленої стратегії [72, с.32-34]. Портфель реальних інвестиційних проектів підприємства є більш капіталомістким, менш ліквідним та більш ризиковим, а також більш складним у керуванні порівняно із портфелем фінансових інвестицій. Ці фактори визначають суттєво вищий рівень вимог до процесу його формування.

Із врахуванням визначеної стратегічної цілі та характеристик інвестиційної діяльності підприємства формується система конкретних цілей побудови портфеля інвестицій підприємства. Найбільш вагомими серед них є [45, с.34]:

Забезпечення високих темпів росту капіталу. Реалізація такої цілі дає можливість забезпечити ефективну діяльність підприємства у довгостроковій перспективі.

Забезпечення високих темпів росту прибутку. Оскільки здійснення інвестиційної діяльності вимагає мобілізації значних обсягів фінансових ресурсів, включаючи позичені, то при формуванні портфеля проектів необхідно забезпечити необхідний рівень поточного прибутку, який би міг гарантувати платоспроможність підприємства.

Забезпечення мінімізації інвестиційного ризику. В процесі мінімізації ризику портфеля головну увагу слід приділяти мінімізації ризику втрати капіталу, а лише після цього мінімізації ризику втрати прибутків. Суттєвого значення також набуває проблема контрольованості ризику.

Забезпечення необхідного рівня ліквідності інвестиційного портфеля. Рівень ліквідності інвестиційного портфеля підприємства визначається інвестиційним кліматом країни, динамікою кон'юнктури інвестиційного ринку та специфікою діяльності підприємства.

Цілі прибутковості, ризику та ліквідності є значною мірою альтернативними: забезпечення високих темпів росту капіталу, як правило, досягається за рахунок зниження рівня поточної прибутковості; ріст вартості капіталу та рівня доходів супроводжується зростанням рівня ризику діяльності; забезпечення ліквідності часто перешкоджає включенню у портфель довгострокових проектів з високим рівнем прибутковості. Зважаючи на це, кожен інвестор повинен визначити пріоритети цілей інвестиційної діяльності, виходячи із умов зовнішнього та внутрішнього середовищ діяльності та власних переконань, і формувати інвестиційний портфель, керуючись обраними пріоритетами.

Відповідність інвестиційним ресурсам є обмежуючим фактором формування портфеля інвестицій і забезпечується вона шляхом формування ефективної структури інвестиційного портфеля, який повинен містити ті проекти, сумарна вартість впровадження яких не перевищує величини інвестиційних ресурсів підприємства у визначеному періоді.

Процес тактичного управління інвестиційною діяльністю знаходить своє найбільш детальне завершення в розробці та управлінні реалізацією інвестиційних проектів. Інвестиційний проект - це форма планування та реалізації інвестицій, він є невід'ємною складовою інвестиційної діяльності [181, с.134].

Економічний розвиток підприємства та його інвестиційна активність є взаємообумовленими процесами [48, с.43]. Висока інвестиційна активність досягається через збільшення реалізованих інвестиційних проектів у найбільш ефективних секторах матеріального виробництва та соціальної сфери. Саме ефективне інвестування формує виробничий потенціал та визначає конкурентні позиції підприємства на ринку. Тому велика увага науковців та практиків приділяється питанням формування ефективної інвестиційної діяльності підприємства, як запоруки успіху діяльності в даний час та в майбутньому.

1.2 Інвестиційний проект та його основні кількісні характеристики

Інвестиційне проектування є важливою складовою інвестиційної діяльності. Це є форма планування, обґрунтування, реалізації та управління інвестиційним процесом. Реалізація цілей інвестування передбачає формування сукупності ізольованих або взаємопов'язаних інвестиційних проектів. Інвестиційний проект (ІП) є базою для здійснення реального інвестування та містить інформацію про характеристики передбачуваного виду діяльності, його масштаби і форми; найважливіші показники маркетингу, виробничої та фінансової діяльності; ресурсне, технічне та кадрове забезпечення виробництва; обсяг необхідних інвестицій та строки їх повернення; ризик, пов'язаний з реалізацією даного виду діяльності. Проекти, як правило, спрямовані на здійснення тих чи інших змін всередині підприємства або у навколишньому середовищі. Характерними рисами цих змін, які дають право називати їх проектами та випливають із означень, поданих в науковій літературі, є:

- спрямованість на досягнення певних цілей [52, 133, 145, 163, 174];

- передбачуваність координованості виконання взаємопов'язаних дій [163, 174];

- обмеженість часового горизонту з визначеним початком та кінцем [52, 78, 133, 163, 174];

- їх реалізація в умовах обмеженості ресурсів [52];

- вимірність (можливість кількісної оцінки очікуваних результатів діяльності) [174];

- унікальність [78].

Згідно традиційного підходу до інвестиційного проектування ІП розглядають як комплекс взаємопов'язаних заходів, призначених для досягнення поставлених цілей на протязі обмеженого періоду часу та при встановленому бюджеті [52, с.13; 174, с.141] або систему організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, що визначають необхідність здійснення реального інвестування та в яких у загальноприйнятій послідовності розділів описуються головні характеристики проекту та фінансові показники, що характеризують умови його реалізації 14, с.358; 183, с.194 .

У відповідності з рекомендаціями UNIDO (організація ООН з промислового розвитку) 9, с.59-60] проект повинен містити такі головні розділи:

- Загальні передумови та коротка історія проекту.

- Аналіз ринку та концепція маркетингу.

- Сировина та постачання.

- Місце розташування та навколишнє середовище.

- Проектування та технологія.

- Організація управління.

- Трудові ресурси.

- Планування реалізації проекту.

- Фінансовий план та оцінка ефективності інвестицій.

Основним завданням розробки інвестиційного проекту є підготовка у документарній формі інформації, необхідної для обґрунтованого прийняття рішення щодо інвестування.

Проекти, як правило, поділяють на тактичні та стратегічні. Стратегічними вважають проекти, що передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва (випуск нової продукції, перехід до повністю автоматизованого виробництва і т.п.). Тактичні проекти зазвичай пов'язані зі зміною обсягів випуску продукції, підвищенням її якості, модернізацією обладнання.

Загальну послідовність інвестиційної діяльності підприємства щодо певного інвестиційного проекту можна формалізувати у вигляді проектного циклу (інколи використовують термін інвестиційний цикл), який має такі етапи [142, 174]:

- ідентифікація;

- розробка;

- експертиза;

- здійснення;

- оцінка кінцевих результатів.

Інвестиційний проект дає можливість реально оцінити висунуті ідеї, задокументувати, оцінити їх, визначивши економічну ефективність та реальність втілення їх у життя, передбачити спосіб керування процесом реального інвестування [174, с.142]. Він містить необхідну інформацію щодо прийняття інвестиційних рішень і є генеральним планом дій в процесі здійснення запланованої діяльності.

Інвестиційний проект планується та здійснюється в конкретному економічному середовищі, суб'єктом якого він є. З однієї сторони він може розглядатися як підсистема зовнішнього середовища, а з іншої - як багатоаспектний комплекс, інтегрований взаємопов'язаними підсистемами [52, с.12]. В цьому аспекті важливо дослідити взаємозв'язок зовнішнього та внутрішнього середовища з допомогою комплексної експертизи всіх сторін реалізації проекту.

Одним із найбільш важливих понять, що тісно пов'язані із процесом проектування, є поняття мети діяльності. Мета - це бажаний результат діяльності, досягнутий в межах визначеного періоду часу. Для оцінки можливості досягнення поставленої мети використовують відповідні кількісні та якісні критерії ефективності проекту. На основі цих критеріїв оцінюють також ефективність альтернативних варіантів досягнення мети діяльності. Слід зазначити, що необхідною умовою є знаходження цілей проекту в межах допустимих рішень. Сформульована мета проекту є поняттям динамічним, оскільки вона може трансформуватись під впливом змін у зовнішньому та внутрішньому середовищах реалізації проекту, а також при одержанні проміжних результатів проекту.

Більшість критеріїв оцінки результатів впровадження інвестиційного проекту можна подати у вигляді функції багатьох аргументів: F(), де =(X1, X2, ... , XN) - вектор, компонентами якого є величини, що кількісно характеризують інвестиційний проект і від величини яких залежить значення показників ефективності. Параметри проекту повинні знаходитись у допустимих межах , де L - це обмеження на значення параметрів проекту [6, 7, 79, 116, 188].

До найважливіших кількісних показників, які характеризують інвестиційний проект і є базою для розрахунку критеріїв ефективності, належать:

- тривалість життєвого циклу ;

- величина грошового потоку;

- обсяг початкових інвестицій;

- ставка дисконтування.

Найбільш поширені показники ефективності інвестиційних проектів (чиста теперішня вартість, внутрішня норма доходності, індекс прибутковості, період окупності) можна подати у вигляді функції чотирьох аргументів:

F(T, C0, C , r),

де T - тривалість життєвого циклу;

C0 =() - вектор обсягів вкладень;

C=()- вектор величин грошового потоку;

r - ставка дисконтування грошового потоку проекту.

Кожен проект, незалежно від його складності та обсягу робіт, проходить у своєму розвитку певні етапи від стану, коли “проекту ще немає”, до стану, коли “проекту вже немає”. Зміни характеристик проекту при проходженні таких етапів мають еволюційний характер, тобто є послідовністю певних перетворень в особливостях функціонування інвестиційного проекту, його структури та зв'язках із навколишнім середовищем. Період часу між моментом появи та моментом його ліквідації називається життєвим циклом проекту (ЖЦП) 163, с.87. ЖЦП є вихідним поняттям для дослідження проблем фінансування, оцінки ефективності проекту, а також для розробки стратегічного плану реалізації проекту.

При визначенні тривалості ЖЦП слід звертати увагу на такі фактори [9, c. 230-231; 52, с.23]:

- тривалість попиту (фаза життєвого циклу продукту);

- тривалість зберігання та постачання сировини;

- темпи технічного прогресу;

- життєвий цикл галузі промисловості;

- тривалість експлуатації будівель та обладнання;

- можливості альтернативного вкладення коштів;

- терміни повернення позичених коштів;

- адміністративні обмеження.

Концепція життєвого циклу дає змогу створювати динамічну модель функціонування проекту на основі декомпозиції процесу реалізації на певну послідовність етапів від початкового до кінцевого. Такі етапи називають фазами проекту. Через унікальність та складність процесів реалізації проекту важко створити універсальну схему розбиття проекту на фази ЖЦП. Найбільш загальним та поширеним у літературі є розбиття проекту на дві укрупнені фази: проектування та впровадження.

Рис. 1.1. Графік функції життєвого циклу проекту

Як бачимо із рис. 1.1, життєвий цикл охоплює період часу від деякого моменту часу 0 (зародження ідеї проекту) до моменту часу T (момент повної ліквідації). У проектному аналізі відрізок часу (0,Т) характеризує тривалість ЖЦП та розбивається на окремі інтервали: (tn, tn+1), де , де t0=0, tN=T, . Величина , як правило, дорівнює одному року, але для короткострокових інвестиційних проектів може дорівнювати одному кварталу чи місяцю. Для кожного інтервалу часу (tn, tn+1) обчислюється значення показника грошового потоку, який є фінансовим результатом впровадження інвестиційного проекту.

Кожен ЖЦП має певні характерні точки (див. рис.1.1) 78, с.18:

T0 =0 - точка прийняття рішення про розробку проекту;

Т1 - точка початку впровадження проекту;

Т2 - точка початку грошових надходжень;

Т3 - точка безприбутковості;

Т4 - точка максимальної прибутковості;

Т5 - точка границі ефективного функціонування ІП;

Т6 =Т - точка завершення проекту.

Метою будь-якого інвестора є:

- скорочення відрізку часу (Т1, Т3) - періоду окупності проекту ;

- скорочення відрізку (Т1, Т4) - періоду часу до моменту максимальної віддачі за проектом;

- збільшення відрізку часу (Т3, Т6) - періоду отримання прибутків від проекту;

- збільшення значення ординати у точці Т5 - максимізація віддачі від проекту.

Визначення тривалості та основних етапів ЖЦП є дуже важливим моментом у довгостроковому та поточному плануванні. Від цих даних залежить ефективність проекту у широкому розумінні, оскільки для того, щоб визначити рентабельність запланованого виробничого процесу, необхідно мати уявлення про його тривалість.

Найбільш важливим фактором інвестиційної діяльності є інвестиційні ресурси. Їх наявність - це перша умова формування інвестиційних проектів та водночас головне обмеження у їх реалізації. З оцінювання обсягів наявних та необхідних ресурсів починають інвестиційне планування і за результатами їх співставлення перевіряють реальність здійснення розробленої інвестиційної стратегії [166, с.23].

Дану проблему вирішують через складання бюджету інвестиційного проекту. Бюджет ІП - це оперативний фінансовий план, який відображає інвестиційні витрати та надходження фінансових ресурсів, пов'язаних з реалізацією інвестиційного проекту [11, с.129].

Розробка бюджету напрямлена на вирішення двох питань [145, с.130]:

- визначення необхідного обсягу та структури інвестиційних витрат;

- забезпечення необхідного потоку інвестиційних ресурсів.

До інвестиційних витрат проекту належить вся сукупність грошових коштів, матеріальних та нематеріальних активів, майнових прав, прав користування землею, трудових та інших видів ресурсів, пов'язаних з реалізацією проекту.

Другою проблемою процесу складання бюджету ІП є забезпечення потоку фінансових ресурсів у необхідних для ІП обсягах. Політика формування інвестиційних ресурсів є частиною загальної інвестиційної стратегії, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його інвестиційних проектів та найбільш ефективного залучення капіталу з різних джерел для здійснення інвестиційної діяльності [11, с.382].

Фінансування проектів є завжди ризикованим, а особливо у складних соціально-економічних умовах України. Структура інвестиційних джерел формується залежно від організаційно-правової форми підприємства, кон'юнктури ринку, рентабельності та інших факторів [175, c. 223].

У фінансовій літературі описано чималий перелік джерел фінансування інвестиційної діяльності. Їх усіх, як правило, поділяють на три основні групи: власні, залучені та позичені.

Власні інвестиційні ресурси охоплюють нерозподілений прибуток; амортизаційні відрахування; мобілізована в інвестиції частина обігових коштів; реінвестована шляхом продажу частина основних фондів; страхова сума відшкодування збитків, спричинених втратою майна, тощо. Вони характеризуються простотою залучення, високим рівнем прибутковості інвестованого капіталу, зменшенням ризику неплатоспроможності і банкрутства під час їх використання, але в той же час мають обмеженість обсягу та відсутній зовнішній контроль.

В економіках більшості країн світу відсоток власних джерел фінансування в загальному обсязі вкладень становить 60-70% [163, с.803]. Для вітчизняних підприємств використання власного капіталу є обмеженим через низьку прибутковість діяльності, неповне використання наявних потужностей. Однак навіть за цих умов власні кошти займають найбільшу частку у структурі інвестицій (див.табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Структура інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування (у фактичних цінах) Таблицю складено за даними Держкомстату України за відповідні роки.

	1997	2000	2001	2002	2003
	млн. крб.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
Всього, у т.ч. за рахунок	12401	100	23629	100	32573	100	37178	100	51011	100
коштів державного бюджету	1043	8,4	1210	5,1	1749	5,4	1863	5,0	3571	7.0
коштів місцевих бюджетів	436	3,5	975	4,1	1332	4,1	1365	3,7	2095	4.1
власних коштів підприємств	9330	75,2	16198	68,6	21770	66,8	24470	65,8	31306	61.4
коштів іноземних інвесторів	133	1,1	1400	5,9	1413	4,3	2068	5,6	2807	5.5
коштів населення на індивідуальне будівництво	1001	8,1	1176	5,0	1415	4,4	1573	4,2	1822	3.6
кредитів банків та інших позик	-	-	391	1,7	1400	4,3	1985	5,3	4196	8.2
інших джерел фінансування	458	3,7	2279	9,6	3494	10,7	3854	10,4	5215	10.2

Залучені інвестиційні ресурси характеризуються можливими високими обсягами їх залучення, зовнішнім контролем за використанням, певною складністю процедури залучення коштів, частковою втратою управління компанією (у випадку емісії акцій). Залученими інвестиційними ресурсами фінансуються, в основному, досить ризиковані та високо прибуткові проекти. Існують певні особливості формування залучених інвестиційних ресурсів для підприємств різних організаційно-правових форм власності. Для акціонерних товариств джерелом залучених інвестиційних ресурсів є емісія пакету акцій. Для товариств з обмеженою чи повною відповідальністю основним способом залучення додаткового капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків. Як показує досвід країн з розвинутою економікою, найбільш істотну долю серед зовнішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності займає додаткова емісія акцій. [27, с.264]. Особливість залучення капіталу у вигляді акцій полягає у тому, що, з погляду підприємств, ця форма є проміжною між власними та позичковими джерелами. Мобілізований у такий спосіб капітал надходить у безстрокове користування акціонерних товариств [175, с.275]. Для України це джерело фінансування є дуже обмеженим через нерозвиненість фондового ринку та законодавчі обмеження стосовно цінних паперів.

Теоретично українські підприємства можуть розглядати питання про емісію акцій на вітчизняному чи іноземному ринках - це дозволило б їм оптимізувати структуру інвестованого капіталу, диверсифікуючи склад акціонерів, збільшити ліквідність капіталу за рахунок того, що жоден з акціонерів не матиме контрольного пакету акцій. Але разом із цими позитивними факторами слід враховувати те, що емісія акцій передбачає значні додаткові витрати, пов'язані з підготовкою та затратами на емісію, розповсюдження, рекламу і т.д. (особливо на іноземних ринках). Тому емісія акцій найчастіше доступна лише для великих та добре відомих підприємств.

Позичені інвестиційні ресурси в основному використовують для кредитування проектів із низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту, адже вартість позиченого капіталу, як правило, є високою, а неплатоспроможність позичальника веде до штрафних санкцій. Позичені ресурси можна поділити на: довгострокові кредити банків та інших кредитних установ, емісія облігацій підприємств, цільовий державний кредит, податковий інвестиційний кредит, інвестиційний лізинг.

Кредити українських та іноземних банків та кредитних установ є найбільш поширеним та доступним джерелом довгострокового фінансування для вітчизняних підприємств на теперішньому етапі розвитку економічних відносин. Українські банки добре знають сучасне становище вітчизняних підприємств, фінансову звітність та систему бухгалтерського обліку, можуть запропонувати кваліфіковані консультації стосовно зниження фінансових витрат, базуючись на своєму досвіді. Але одночасно українські банки вимагають суттєвого забезпечення кредиту у зв'язку з високим ризиком інвестування у сучасних економічних умовах. Через тривалі строки позичок кредитори висувають жорсткі вимоги до перевірки надійності проекту. Процентна ставка встановлюється лише на частину періоду кредитування, щоб у майбутньому мати можливість переглянути її і пристосувати до умов ринку. Це також зумовлено тим, що українська банківська система перебуває на стадії розвитку та становлення, і більшість банків має нестабільні позиції. З цієї точки зору більш привабливими є кредити отримані від іноземних банків. Адже такі кредити надаються на більш тривалий термін і за меншою вартістю, та, крім цього, іноземні банки мають доступ до значно більших обсягів капіталу. Деякі українські підприємства вже отримали фінансування від іноземних банків через свої філії, зареєстровані за кордоном, але організувати такий кредит є надзвичайно складно, оскільки вимоги законодавства, що регулює валютний обіг, є надзвичайно суворими.

Збільшення присутності іноземних банків в Україні не зробило ймовірнішим отримання фінансування проектів з їхніх джерел. Найкращим варіантом у цьому випадку є філії цих банків, які отримали ліцензію на ведення банківських операцій в Україні [145, с.135].

Емісія облігацій підприємства є поширеним джерелом фінансування у світовій практиці. Але в Україні даний вид позичених ресурсів не набув поширення через нерозвиненість фондового ринку, неплатоспроможність попиту та невеликі розміри статутного фонду більшості підприємств.

До інших видів позичених інвестиційних ресурсів належать цільовий державний кредит, податковий інвестиційний кредит та інвестиційний лізинг.

При виборі варіанту фінансування слід особливу увагу приділяти оптимізації структури фінансування. Така оптимізація є одним із найбільш складних завдань управління фінансами. У всіх випадках слід зберігати баланс між довгостроковими позиками та власним капіталом. Чим вищою є частка власного капіталу, тим меншими є боргові зобов'язання і тим вищим є прибуток для сплати податку. Чим вищою буде частка позиченого капіталу, тим вищими будуть виплати відсоткових зобов'язань. Тому в кожному проекті слід враховувати наслідки різних схем та форм фінансування; треба визначити таку схему фінансування, яка узгоджувалася би і з наявними ресурсами, і з віддачею на вкладений капітал. Таким чином, оптимальною є структура капіталу, за якої досягається найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності підприємства та коефіцієнтом його фінансової стійкості, тобто становить таке співвідношення використання власних та залучених засобів, за якого максимізується ринкова вартість підприємства [174, с.221].

Результатом впровадження інвестиційного проекту є зміна загальних грошових потоків підприємства протягом всього операційного життя проекту. Під грошовим потоком у фінансовій літературі розуміють фактичні чисті готівкові кошти, які надходять у підприємство (або витрачаються ним) протягом деякого визначеного періоду часу [17, с.425]. Одночасно, показник грошового потоку використовують для визначення суми залишку грошей на розрахунковому рахунку, яка формується як сальдо між надходженнями та витратами грошей за визначений період. Згідно останнього визначення даний показник відображає фінансовий результат діяльності підприємства за певний період.

Грошовий потік проекту включає початкові інвестиції та періодичні чисті грошові прибутки, які отримує підприємство після реалізації інвестиційного проекту. Інвестиційне проектування передбачає планування у часі трьох основних складових грошового потоку: потоку інвестицій, потоку поточних (операційних) платежів та потоку надходжень. Ні потік поточних платежів, ні потік надходжень не можуть бути сплановані точно, оскільки немає і не може бути повної визначеності щодо майбутнього стану ринку [33, c.65].