Інноваційні перспективи України

Вкрай важливу роль в побудові нової економічної системи відіграють суспільні інституції. Саме система інститутів, головними з яких є держава, права власності, законодавство, фінанси, забезпечують, за умови правильної побудови та організації роботи, стабільний та інтенсивний економічний зріст, є не менш важливими, ніж природні чи капітальні ресурси. Однак, сьогодні Україна має морально застарілу інституційну систему, що вимагає докорінного реформування. Оскільки таке реформування передбачає тривалий, складний процес, тому держава в економічному та суспільному житті має протягом певного часу виконувати особливо активну роль. Наприклад, забезпечувати прискорений розвиток пізньоіндустріальних галузей та відповідної інфраструктури на основі держзамовлення та контрактів шляхом розробки та виконання масштабних довгострокових проектів та програм для великих науково-дослідних центрів та корпорацій.

Пріоритетними напрямками інституційної побудови інноваційної економічної моделі є: реформування відповідним чином законодавчої бази щодо науково-технічної діяльності, чітке визначення функцій, повноважень і зобов'язань державних органів, безпосереднє створення і всебічна підтримка елементів дієвої інноваційної системи (технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори, "бізнес-янголи"), розробка і впровадження відповідних механізмів фінансового, кредитного й інформаційного забезпечення, впровадження науково-технічних розробок у виробництво.

Серед факторів, що гальмують становлення високотехнологічної економіки, є низький рівень створення інноваційної інфраструктури. По-перше, відсутня дієва законодавча бази, оскільки нечисленні закони, які регламентують наукову і науково-технічну діяльність є неузгодженими і суперечать один одному. Так, Закони України "Про інноваційну діяльність" та "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" по-різному визначають поняття "інновація" та "інноваційна продукція". Занизькими є темпи розгляду та затвердження нових нормативних актів, серед яких проекти "Закону про загальні засади створення і функціонування інвестиційних парків", "Закону про державну підтримку розвитку високих технологій в Україні", "Закону про стимулювання виробництва наукомісткої та високотехнологічної продукції АПК та послуг", "Закону про засади відродження та розвитку електронної промисловості в Україні" та ін. По-друге, система державних інституцій, що покликана регулювати та стимулювати інноваційний розвиток, є вкрай недосконалою, оскільки наявні структури дублюють одна одну, в той час як більшість напрямків у стимулюванні НДДКР залишаються неохопленими.

Дискусії точаться щодо розробки та прийняття Науково-технічного та інноваційного Кодексу України (НТІКУ), який може стати центром нового, орієнтованого на провідні технології законодавства. Він має за мету створення єдиної правової системи законодавчого забезпечення наукової та науково-технологічної діяльності, яка б органічно зв' язувала між собою різні їх структурні елементи та встановлювала правові основи їх взаємодії.

Позитивним свідченням ефективної концентрації наукових, промислових та фінансових ресурсів стало формування мережі технологічних парків. Створення цих установ забезпечило впровадження високотехнологічних розробок у виробництво і стало свідченням можливості перетворити науково-технологічні розробки на об'єкти економічних відносин та отримати від цього економічний зиск. Зарубіжний досвід доводить, що саме технопарки створюють реальну можливість забезпечення прийнятного рівня економічного зростання в країні, спричиненого саме інноваційними чинниками, тобто відбувається інтенсивний тип відтворення (див. більш детально [7]).

Табл. 3.7 Кількість об'єктів інноваційної інфраструктури підприємництва в Україні у 1998-2004 рр.

Також гальмує впровадження успішних розробок у виробництво відсутність фінансового та кредитного забезпечення. Бюджетне фінансування науки та його практична реалізація в Україні недостатні, оскільки державні інвестиції до НДДКР покривають реальні потреби на 20% і є замалими для досягнення стійкого та помітного ефекту. Законом передбачено, що відрахування до науково-дослідної сфери складають 1,7 % ВВП, однак реальний показник не перевищує 0,5%. Загалом на сьогодні в Україні 75% інвестицій спрямовуються до галузей важкої промисловості, 20% стимулюють виробництво синтетичних матеріалів, органічних речовин, електроніки, автомобілебудування, атомну енергетику, і тільки близько 5% спрямовуються до підприємств найвищого технологічного рівня: обчислювальної техніки, телекомунікацій, нанотехнологій, космічної техніки, штучного інтелекту, біотехнологій. Банківська система надання кредитів у цій сфері фактично не працює, оскільки специфіка інноваційних проектів не відповідає умовам банків, серед яких: високі відсотки, короткий термін, велика застава, тоді як капітал інноваційного підприємця нематеріальний - це технології. Тому звичайні банки не є потенціальними кредиторами підприємців, що працюють у сфері високих технологій.

Цікавим можна вважати західний досвід створення інститутів кредитного забезпечення інновацій. Так, в Канаді з метою переорієнтації економіки з сировинної в інноваційну у 1975 р. був створений Канадський державний банк розвитку підприємництва. Його метою було надання фінансових та консалтингових послуг підприємствам, що працюють у сфері НДДКР. Кредитування здійснювалось на пільгових умовах, без застави та на великий термін. На сьогодні за допомогою цієї установи було створено близько 1 млн. підприємств, більшість з яких виявились ефективними.

Перспективним може бути створення спеціальних інноваційних банків за участю приватного капіталу. Обов'язковим для цього є пільгове оподаткування, спрямоване у тому числі і на реінвестування прибутків та залучення до експертних комісій висококваліфікованих фахівців, які б могли забезпечити достовірні економічні прогнози щодо впроваджуваного продукту та ринкової кон'юнктури, оскільки специфікою інноваційного підприємництва є його надзвичайно високий ризик, однак успішні проекти забезпечують надприбутки. Так, на Заході доля витрат приватних компаній на фінансування впровадження наукових розробок у виробництво щорічно зростає. Наприклад, в Фінляндії, яка стала завдяки активній державній політиці конкурентоспроможною і інноваційно-активною країною, загальні інвестиції до науково-технологічної сфери складають більше 3,5% ВВП. Їх здійснюють як високоефективні державні інвестиційні установи (Національне технологічне агентство, Фінський національний фонд), так і мережа приватних венчурних установ і так званих "бізнес-янголів". Це дозволяє частку у власності і прибутку технологічної компанії розподіляти наступним чином: третину отримує розробник, третину - менеджер, стільки ж - венчурний інвестор.

Також як негативний фактор в процесі реального впровадження інновацій виступає відсутність інформації як з боку розробників, так і з боку потенціальних інвесторів. Ринок інновацій передбачає попит, що визначається підприємствами, здатними впровадити перспективні технології у виробництво та інвестувати у високо ризиковані проекти, та пропозицію на науково-технічні розробки, яку формують науково-дослідні інститути та окремі команди винахідників, що займаються розробкою нових технологій. Обов' язковою умовою ефективного функціонування такого ринку є вільний доступ до інформації як з боку покупців, так і з боку продавців, та високий рівень захисту інтелектуальної власності. За умов, що права власності не є достатньо захищеними, неефективними будуть будь-які стимули до приватних інвестицій. Тому умовою ефективного впровадження науково-технологічних розробок можна вбачати наявність ефективних законів та механізмів щодо захисту інновацій. Найбільш простим і розповсюдженим є застосування сертифікації та використання патентного захисту.

Також для побудови інноваційної економіки є неприйнятною вітчизняна система взаємозв' язку освіти, науки і бізнесу, які існують і діють наче у паралельних площинах. Українські навчальні заклади здійснюють, скоріше, теоретичну, але не практичну підготовку, тоді як ознакою конкурентоспроможності освіти є здатність втілювати знання безпосередньо у продукт. Так, у Швеції кожна третя інноваційна компанія співпрацює з університетами. Також загрозливою є вітчизняна тенденція до диспропорції між гуманітарною та технічною освітою, що вимагає державного втручання.

Таким чином, наявним є незадовільний рівень законодавчого забезпечення побудови інноваційної моделі економіки, відсутність єдиної державної стратегії, яка б передбачала комплексне стимулювання щодо нововведень, відсутні достатній рівень державного фінансування, сприятливе оподаткування компаній, що фінансують високотехнологічні розробки та інноваційних підприємств, спрощений механізм їх реєстрації, пільговий доступ до кредитних ресурсів та інститути стандартної інноваційної структури.

Тому з метою створення сприятливого для інноваційної діяльності середовища необхідно:

Розробити та прийняти Науково-технічний та інноваційний кодекс України, який би містив такі структурні положення, як визначення правового, економічного та майнового статусу Національної Академії наук України та галузевих академій наук як головних наукових установ країни, покликаних відповідати за розвиток науки в Україні; визначення системи фінансування наукових досліджень в Україні; встановлення мінімальної частки ВВП (державного бюджету), що має спрямовуватись на фундаментальні та технологічні дослідження; визначення всіх елементів державної інноваційної системи: бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів, венчурних фондів, науково-дослідних організацій, промислових підприємств; встановлення правових та економічних основ їх існування; механізми взаємодії їх між собою та іншими суб' єктами інноваційної діяльності; механізми захисту та передачі інтелектуальної власності; правові і економічні основи діяльності недержавних фондів підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності.

Забезпечити прийняття законопроекту, що має повернути технологічним паркам скасовану правову основу їх роботи та скасовані права зі здійснення інноваційної та інвестиційної діяльності.

Забезпечити створення потужної системи інкубаторів бізнесу, діяльність яких має визначатись відповідною законодавчої базою (НТІКУ). Для цього має бути розроблена та втілена відповідна державна система їх фінансового забезпечення та система пільгового оподаткування.

Створити систему державних фондів, які б сприяли інноваційній діяльності через вдосконалення системи фінансування. Ця система має включати: вже існуючий фонд фундаментальних досліджень, що має за мету виявлення найперспективніших напрямків у наукових дослідженнях та їх фінансове забезпеченні за допомогою державних грантових програм; Фонд технологічних досліджень повинен підтримувати доведення успішних фундаментальних розробок до рівня ефективних технологій, працюючи через систему грантових програм та здійснення кредитування; єдиний державний орган, покликаний кредитувати впровадження у виробництво тих технологій, застосування яких є економічно вигідним.

Розробити та впровадити механізм фінансування цих фондів за рахунок коштів, отриманих від приватизації державного майна.

Створити державний венчурний банк, що мав би законодавчо закріплене право займатися пільговим кредитуванням тих підприємців-новаторів, які пройшли експертну комісію.

Забезпечити створення сприятливих умов кредитування інноваційної діяльності на рівні регіонів через мережу відділень Державного венчурного банку в обласних центрах.

Стимулювати створення приватних інноваційних банків та венчурних компаній за рахунок введення пільгового режиму оподаткування їх діяльності.

Створити загальну інформаційну електронну мережу, яка б містила інформацію щодо існуючих науково-технічних центрів, напрямків їх розробок та можливостей їх впровадження у виробництво.

Створити та забезпечити роботу Державної агенції з інноваційної діяльності, що має забезпечувати координацію між продавцями та покупцями інтелектуального продукту та надавати всебічну юридичну допомогу з питань патентування та захисту прав інтелектуальної власності обом сторонам (або визначити, яка з державних установ має виконувати такі функції).

Стимулювати залучення до венчурного фінансування нетрадиційних учасників інноваційної інфраструктури, таких як "бізнес-янголи", за рахунок законодавчо закріпленої частки у власності і прибутку технологічної компанії (не менше 30%).

Стимулювати, за умов розробки відповідного законодавства щодо несанкціонованого витоку інформації, створення приватних агенцій з інвестицій та інновацій.

Ліквідувати помітні тенденції до диспропорції між гуманітарною та технічною освітою за рахунок додаткового держзамовлення на підготовку фахівців перспективних інженерних та інформаційних спеціальностей.

3.3.6 Заходи щодо побудови постіндустріальної економіки

В межах економічної політики, спрямованої на інтенсивне економічне зростання, фахівці виділяють короткострокову "політику зростання" і середньострокову "політику постіндустріалізації"

Політика зростання має на меті забезпечити суттєве збільшення ВВП за рахунок приросту інвестицій. Використовуючи наявні механізми непрямого і прямого регулювання господарської діяльності, необхідно забезпечити швидке інвестиційно-інноваційне зростання національної економіки.

Політика зростання передбачає наступні напрямки:

Податкова політика має стимулювати інвестиції й інновації у високотехнологічні галузі. Це передбачає застосування великої кількості заходів, але основний принцип має бути такий - ліквідація однакової системи оподаткування і перехід на систему оподаткування, котрий стимулює розвиток економіки постіндустріального типу. Наприклад, за рахунок:

зниження податку на прибуток як основного податку, що сприяє інвестиціям;

встановлення податкових пільг для компаній, що впроваджують технічні інновації (у першу чергу ресурсозберігаючі);

встановлення податкових пільг для нових компаній, що працюють у високотехнологічному секторі споживчого ринку;

встановлення податкових пільг для достатньо розвинених секторів ринку, наприклад, банківського сектора.

Монетарна політика повинна бути спрямована на істотне розширення ринку "довгих грошей", доступних українським фірмам, на зростання капіталів національних банків і на регіональну експансію банківської системи.

Тут передбачається:

поступове розширення системи рефінансування банків;

податкове стимулювання банків, що кредитують високотехнологічні сектори економіки;

розвиток системи державних гарантій під кредитування деяких пріоритетних галузей.

Інноваційна політика. Завдання "інноваційних коридорів" для галузей, де можливе використання ресурсозберігаючих технологій, насамперед видобуток і переробка сировини, будівництво, транспорт і транспортна інфраструктура, енергетика, житлово-комунальний сектор. Ці "інноваційні коридори" задаються як технічні параметри (що встановлюються за узгодженням між розроблювачами нових технологій і підприємцями з відповідних галузей) і як податкові пільги при впровадженні нових технологій.

Створення умов для розвитку середовища малих і середніх інноваційних компаній - податкові пільги та особливі зони в спеціально створених інноваційних територіальних центрах.

Рішення проблеми інтелектуальної власності - передача на баланс інститутів і приватизація наявних науково-технічних розробок. Захист інтелектуальної власності.

Територіальна політика. Цільове формування територіальних кластерів легкої промисловості з активним імпортом капіталу, технологій і професіоналів з-за кордону.

Експортно-імпортна політика передбачає розширення імпорту високих технологій у галузі машинобудування, що обслуговують сировинні, енергетичні, транспортні сектори господарства, тому що саме на них робиться ставка в інноваційному ресурсозберігаючому розвитку. Така політика повинна забезпечити посилений захист національного ринку від іноземної дешевої продукції не через зведення митних бар'єрів, а шляхом зупинки сірого імпорту, що дає величезні переваги зарубіжним виробникам. Також повинні бути докладені зусилля для розширення доступу на зовнішній кредитний ринок національних фінансових структур. Це дозволить м'яко простимулювати зростання економіки на основі інвестицій взагалі й інвестицій у нові технології і нові проекти зокрема. Жоден з елементів цієї політики не вимагає тривалого часу на підготовку і може бути запущений у найближчі роки.

Політика постіндустріалізації

Однак заходів економічної політики зростання недостатньо для активного і швидкого зростання проривних стратегічних галузей розвитку національної економіки. Це пов'язано і з фінансовою слабкістю, і з молодістю українського бізнесового середовища, і з недоліком часу: до старту нової глобальної економічної хвилі залишилося тільки п'ять-десять років. Тому необхідно застосовувати паралельно і політику постіндустріалізації, що має забезпечити суттєві позитивні результати протягом десяти років.

"Постіндустріалізацію" визначають як наявність комплексу гравців (корпорацій, дослідних, освітньо-дослідницьких інститутів, органів державної влади), здатних ставити і вирішувати наступні завдання:

створення і масове впровадження принципово нових технологій, матеріалів, товарів або послуг (наприклад, нанотехнології, термоядерна і воднева енергетика);

проектування і реалізація великих індустріальних проектів (наприклад, мережі високошвидкісних магістралей);

проведення довгострокових програм, що знаходяться на стику фундаментальної науки й економічно перспективних технологій і проектів (наприклад, освоєння космосу, моря, створення нової системи розвиваючої освіти).

У рамках окремих стратегічно важливих проектів ця політика, крім завдання різкого підвищення рівня інноваційності нашої економіки, повинна вирішувати одночасно ще три стратегічні завдання:

сприяти розвиткові стратегічно важливих для нової господарської парадигми галузей, таких, як енергозбереження (включаючи нові матеріали), "новий транспорт", нові технології видобутку сировини, нова освіта;

сприяти всебічному територіальному розвиткові Україні, забезпечувати стирання економічних диспропорцій між західними регіонами та східними;

сприяти експансії України зовні, на ринок країн, що швидко зростають, створивши там головні анклави попиту на ресур-со- та енергозберігаючі технології.

Для цього пропонується здійснити ряд конкретних національних проектів, що дозволять:

продемонструвати всім зацікавленим сторонам, як сучасні технології можуть бути використані в найбільш традиційних та "примітивних" галузях;

створити еталонні продукти, продемонструвати підходи, що потім будуть тиражуватися бізнесом в економічній практиці;

* сприяти виникненню ланцюжків розроблювач-замовник-споживач.

Перший напрямок політики постіндустріалізації - розвиток низки інноваційних національних проектів. Це вимагає стимулювання створення у великих корпораціях сегментів НДДКР у вигляді наукових центрів та венчурних фондів, а також стратегічного співробітництва зі світовими лідерами високих технологій. Також перспективною вважається інтеграція вітчизняних ФПГ та іноземних компаній, що мають інтелектуальний капітал з метою формування сегментів НДДКР та високотехнологічних виробництв, кластерів, подібних до Силіконової Доліни.

Другий напрямок постіндустріалізації - стимулювання більш активного залучення до господарської діяльності фінансово сильних галузей великих інноваційних центрів, вже сьогодні здатних на рівних конкурувати з провідними світовими корпораціями. Однак проблемою є "технократична несумісність", оскільки рівень технокультури у цих галузях помітно перевищує середній рівень українського бізнесу. Також немає зрозумілих економічних мотивів для руху технологій і продуктів у "звичайну" економіку. Це свідчить про необхідність зацікавити звичайних гравців, насамперед великих (енергетика, ЖКГ, транспорт, нафта і газ, гірська металургія), у запозиченні і впровадженні нових технологій. Ці цілі можуть бути досягнені з використанням вже згадуваних "інноваційних коридорів", податкових послаблень, надання державних гарантій, держзамовлення.

Третій напрямок постіндустріалізації - сприяння в інтересах розробки науково-технологічної проблематики інтеграції та взаємодії великого капіталу та малих фірм, розгортання НДДКР на базі технопарків.

Четвертий напрямок - розробка та використання системи податкових пільг щодо високотехнологічних сегментів, а також впровадження видачі довгострокових кредитів під державну гарантію.

П'ятий напрямок - створення та впровадження системи підтримки експорту високих технологій та наукомісткої продукції, а також сприяння імпортозаміщенню компонентів, що є необхідними для створення новітніх технологій.

Шостий напрямок - розвиток нової системи освіти й активна пропаганда цієї системи за кордоном. Нова система освіти дозволить створити умови для реальної експансії української культури у світ.

Вирішення всіх цих завдань одночасно призведе до того, що в Україні буде сформована повноцінна індустріально-інноваційна (постіндустріальна) економіка, що буде здатна відігравати важливу економічну роль на євразійському просторі.

Вище зазначені реформи містяться в раніше розробленій Програмі реформ у науково-технічній та інноваційній системі України на 2005-2010 рр.

Ця програма передбачає два періоди її реалізації:

до 2007 р. - етап "модернізації";

з 2007 до 2010 рр. - етап "гармонізації".

Основними напрямками реформ у межах вказаного періоду мають стати:

прийняття Доктрини економіки знань;

гармонізація національних стандартів і законодавства до вимог ЄС;

формування системи фондів інноваційного розвитку;

створення венчурного ринку і стимулювання кредитно-фінансової діяльності в інноваційній сфері;

формування нової концепції географії інноваційного розвитку країни;

аналіз діючого і розробка нового законодавства в науково-технічній і інноваційній сфері;

стимулювання розвитку малого і середнього підприємництва і інноваційної сфери.

Основні напрямки реформ у науково-технічній і інноваційній сфері (протягом найближчих років):

формування спеціальних і універсальних техніко-виробничих географічних кластерів;

упорядкування державної політики інноваційних пріоритетів, реформування системи держзамовлення в науково-технічній сфері, створення механізмів контролю й аудиту за витратою коштів;

- реалізація програми зі згортання технологічних укладів у реальному секторі економіки;

перехід до нового етапу соціальних реформ у науці, покликаних захистити соціальних престиж вчених і залучити в науку молоді кадри;

стимулювання зворотної інтелектуальної міграції - "повернення мозків";

вибудовування інфраструктури державної інноваційної політики на муніципальному рівні;

розвиток національної інноваційно-інформаційної інфраструктури [9].

Здійснення цілеспрямованих структурно-функціональних змін в економіці має призвести до кардинальної зміни ситуації у всіх галузях економіки, у тому числі і в сфері послуг, і тим самим до збільшення частки інноваційного фактору у прирості ВВП. Вона має сягнути вже за перші п'ять років не менше 35-40% загального обсягу приросту ВВП [2].

На Заході Україну часто називають країною протиріч: низькій рівень добробуту, але чи не найшвидші темпи економічного зростання (принаймні, донедавна). Низький рівень інвестицій, але ООН назвала Україну однією з найперспективніших країн у цьому плані. Одна з найрозумніших націй у світі, а витрати на це складають копійки; володіє новітніми технологіями у високотехнологічних сферах, а експортує сировину та ресурсномістку продукцію. На нашу думку, лише кардинальна переоцінка суспільством факторів економічного зростання може виправити ситуацію. Безперечно, скарбниця людського потенціалу, Україна має посісти належне місце серед провідних країн світу, що спеціалізуються в науці, в високих технологіях та науково-дослідних та досвідно-конструкторських роботах. Однак досягнення цієї мети вимагає від української спільноти не просто робити ставки на дешеву робочу силу, вигідне географічне положення чи плодючі землі, а, насамперед, активізувати інвестиційні процеси у людський капітал, у високотехнологічні, інноваційні галузі, вдосконалити інституційне середовище та сферу діяльності підприємництва. Саме людський фактор є тим "коником", що повинен і може забезпечити державі високі рейтинги серед провідних країн світу у недалекому майбутньому.

ЛІТЕРАТУРА

Розділ 1.1

Федотова В.Г. Неоклассические модернизации и альтернативи модернизационной теории // Вопросьі философии. - 2002. - № 12.

Кравченко И.И. Модернизация мира и сегодняшней России. Вьгход из кризиса // Вопросьі философии. - 2002. - № 9.

Українське суспільство в 1994-2005 рр. Рік перелому. - К.: Інститут соціології НАН України, 2005.

Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства. - К.: Академія, 1999.

Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні, економічні, етнічні аспекти. Державний комітет статистики України, Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України. - К., 2004.

Забужко О. На порозі гуманітарної катастрофи // Дзеркало тижня. - №47. - 3 грудня 2005 р.

Майбуров Н. Зффективность инвестирования в человеческий капитал в США и России // Мировая зкономика и международньїе отношения. - 2004. - №4.

Имамутдинов И, Медовников Д. Ми можем стать звездами НТП // Зксперт. - 2004. - №2. - С.64.

Лингард Ж. Промьішленность високих технологий в Европей-ском Союзе // Зкономист. - 2004. - №8. - С.3-8.

Европейская комиссия ООН. К зкономике знаний: Региональ-ньій отчет. - Нью-Йорк и Женева, 2002.

Розділ 1.2

Заславская Т. Н. Социетальная трансформация российского об-щества. М.: Дело, 2002.

Зуев А., Мясникова А. Китайская гармоника пятой волнь // Свободная мьісль-ХХІ. - 2004. - № 1.

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реально-сти. Трактат по социологии знания. - М.: "Медиум", 1995.

Рудницька Р. Вестернізація соціального ареолу життя особистості як український варіант глобалізації соціокультурного простору // Українське суспільство-2003. Соціологічний моніторинг. - К.: Інститут соціології НАН України, 2003.

Зкономика: свобода и солидарность. - М.: Наука, 1991.

Новье информационнье технологии и судьбь рациональности в современной культуре // Вопросьі философии. - 2003.-№ 12.- С. 3-53.

Иноземцев В. Несколько гипотез о мировом порядке ХХІ века // Свободная мьсль - ХХІ. - 2003. - № 11.

Головаха Є., Паніна Н. Динаміка соціального самопочуття населення України // Україна-2002. Моніторинг соціальних змін. - К.: Інститут соціології НАН України, 2002.

Доклад о развитии человека за 2001 г. - Нью-Йорк: Охішсі

ШІУЄГ8ІГу РГЄ88, 2001.

Попов Г.Х., Аджубей Н.А. В каком веке мьі живем? // Наука и жизнь. - 2003. - № 11.

Обзор зкономического положения Европьі. - 2002. - № 1.

Зандшнайдер З. Смерть от перенапряжения. О будущем пред-ставительной демократии // Іпіегпаїіопаїе Роїіик. - 2003. - №4.

Штейбах У. Иракский мираж. Демократический проект в ис-ламских странах: обречен на провал? // Іпіегпаиопаїе Роїіик. - 2003. - № 4.

Тарасенко В. Модель деградативного соціального розвитку // Україна-2002. Моніторинг соціальних змін. - К.: Інститут соціології НАН України, 2002.

Федотова В.Т. Социальное конструирование приемлемого для жизни общества // Вопрось философии. - 2003. - №11.

Власова О. Лестница между мирами // Зксперт. - 2003. - № 41.

Иноземцев В. Бессмьсленность вопрошания // Свободная мьісль-ХХІ. - 2004. - № 1.

Кастельс М. Информационная зпоха: зкономика, общество и культура. М.: ГУ ВШЗ, 2000.

Брок З. Уроки иракской войнь . Европейский союз в качестве глобального игрока // Іпіегпаиопаїе Роїіик. - 2003. - №4.

Макознак Є. Еміграційні наміри громадян України // Україна -2002. Моніторинг соціальних змін. - К.: Інститут соціології НАН України, 2002.

Образование в странах с переходной зкономикой: задачи разви-тия. - М.: Всемирньй банк, Сектор социального развития, 2001.

Приходько О. Религия как двигатель зкономического развития // Зеркало недели. - 2004. - №1.

Бурлачук В. Відмінність, якої немає. Релігійна віра в дзеркалі соціологічного дослідження // Україна - 2002. Моніторинг соціальних змін. - К.: Інститут соціології НАН України, 2002.

Исиченко И. Церковньїй кризис и кризис идентичности // Зер-кало недели. - 2004. - № 2.

Ленин В.И. К вопросу о диалектике // Полн. собр. соч. - Т.38. -М., 1958.

Макаров В.Л. Зкономика знаний: уроки для России // Вестник Российской академии наук. - Т. 73. - 2003. - № 5.

Доклад Макарова В.Л., Дмитриева А.В., Кизлова В.В., Львова Д.С., Симония К.А., Стенина В.С. Зкономика знаний: уроки для Рос-сии на Научной сессии Общего собрания РАН.

Сохань Л. Життєтворчий потенціал особистості як фактор ії безпеки в суспільстві ризику // Україна-2002. Моніторинг соціальних змін. - К.: Інститут соціології НАН України, 2002.

Ханин Г. Советское зкономическое чудо. Миф и реальность? // Свободная мьсль-ХХІ. - 2003. - № 2.

Формирование общества, основанного на знаниях. Новье задачи вьсшей школь : Доклад Всемирного банка: Пер. с англ. - М.: Весь мир, 2003.

Лапко 0.0., Щедріна Т.І. Проблеми розвитку технологічного трансферу в Україні // Інноваційні технології. - 2003. - № 2-3.

Щедріна Т.І. Трансфер інновацій як реалізація знань: аналіз для України // Економіка і прогнозування. - 2003. - № 4. - С. 82-91.

Рубанов В. Субьект технологической модернизации // Свободная мьісль-ХХІ. - 2002. - № 11.

Розділ 1.3

Арриги Дж. Динамика кризиса гегемонии // Свободная мьсль -ХХІ. - 2001. - № 5. Арриги Дж. Трудньй путь к империи // Прогнозис. - 2004. -№ 1.

Бзттлер А. Контурь мира в первой половине ХХІ века и чуть далее // Мировая зкономика и международнье отношения. - 2002. -

№ 1.

Бродель Ф. Материальная цивилизация, зкономика, капитализм. ХУ-ХУШ вв. В 3 тт. - М.: Прогресс, 1986-1992, Т.3.

Валлерстайн И. Анализ мировьх систем и ситуация в современ-ном мире. - СПб.: Университетская книга, 2001.

Кокшаров А. Рост наперегонки // Зксперт. - 2003. - № 39 (392).

Кондратьев Н.Д. Проблемь зкономической динамики. - М.: Зкономика, 1989.

О'Чеіїї І, апС К. НогтаІ8 Тііе 08: Тіте іог а Сііапде // ОоїСтап 8асіі8. ОїоЬаї Есопотіс8 Рарег. - 2004. - Чо. 112. - Типе.

Нопд Біапд Н. апС Уі Е. Сііпа'8 Лзсепі: Сап те МіССїе КіпдСот Мееі ІІ8 Бгеат8? // ОоїСтап 8асіі8. ОїоЬаї Есопотіс8 Рарег. - 2005. -ІЧо. 133. - ІЧоуетЬег.О'Чеіїї І, ^Уії8оп Б., Риішіютатап К. апС 8іирпуІ8ка Л. Но\у 8оїкС аге Не ВКІС8? // ОоїСтап 8асіі8. ОїоЬаї Есопотіс8 Рарег. - 2005. ІЧо. 134.

Уоллерстайн И. Общественное развитие или развитие мировой системь Вопрось социологии. - 1992. - № 2.

Хардт М., Негри А. Империя. - М.: Праксис, 2004.

Фісун О.А. Цикли гегемонії, нова картографія постсучасного світу і глобалізація: пошук стратегії для України // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Питання політології. Вип. 5. - 2003. - №592. - С.69-86.

Колосов В.А., Мироненко Н.С. Геополитика и политическая география. М.: Аспект-пресс, 2002.

Уаїїегеїеіп І. Тііе Е88епиаї ^Уаїїегеїеіп. - Че\у Уогк: Тііе ІЧе\у Рге88, 2000.

^Уаїїегеїеіп І. Тііе іпІег-8ІаІе 8ІгисІиге оі Не тоСегп \огїС-8у8Іет // 8тіт 8., Воот К., 2аїе\У8кі М., (еС8.) Іпіегпаїіопаї теогу: ро8і1:ш8т апС ЬеуопС. - СатЬгіСде: СатЬгіСде Шіуегеіґу Рге88, 1996.

^Уаїїегеїеіп, Іттапиеї. Тііе МоСегп ^огїС-8у8Іет. Уої. І-ІІІ. -8ап-Біедо: ЛсаСетіс Рге88, 1974-1989.

Модельски Дж., Томпсон У. Волнь Кондратьева, развитие ми-ровой зкономики и международная политика // Вопрось зкономики. -

1992. - № 10.

Фисун А. А. Мир-системньїй анализ как теория геоисторических изменений // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2000. - № 487.

Цихан Т.В. О концепции технологических укладов и приорите-тах инновационного развития Украинь // Теория и практика управления. - 2005. - №1.

Лггідіі О. Тііе Ьоп§ Т\уепІіеИ Сепшгу. Мопеу, Ро\уег, апС Не Огідіп8 оі Оиг Тіте8. - ЬопСоп: Уег8о, 1994.

ОоїС8Іеіп І. Ьоп§ Сусїе8: Рго8регігу ЛпС ^Уаг Іп Тііе МоСегп Лде. Че\у Науеп: Уаїе Шіуегеіґу Рге88, 1988.

МоСеї8кі О. апС Тііотр8оп XV. К. ЬеаСіпд 8ес1ог8 апС ^огїС Ро\у-ег8: Тііе Соеуоїииоп оі ОїоЬаї Роїшс8 апС Есопотіс8. СоїитЬіа: Шіуегеігу оі 8оиИ Сагоїіпа Рге88, 1996.

Розділ 2.1

Мир на рубеже тьюячелетий. Прогноз развития мировой зкономики до 2015 г. /Руководители авт. колл. Мартьшов В., Дьшкин А. М. - М.: 2001.

8оїо\у К. М. Л СопІгіЬиІіоп Іо Не Тііеогу оі Есопотіс Ого\ут // С)иагІ;егїу Іоигпаї оі Есопотіс8.- 1956. - № 70.- рр. 65-94.

8\уап ТЖ Есопотіс Ого\ут апС саріїаї Лсситиїаиоп // Есопотіс КесогС. - 1956 - № 32.- рр. 34-361.

Мапкі\у, N. О; Котег Р. апС ^Уеії Б. Л СопІгіЬиІіоп Іо Не Етрігіс8 оі Есопотіс Ого\ут // СНіагІегїу Іоигпаї оі Есопотіс8. - 1992. - № 107(2).-рр. 407-37.

Ргапкеї М. ОЬ8оїе8сепсе апС Тесіпоїодісаї Сііапде іп а Матге Есоп-оту // Лтегісап Есопотіс Кеуіе\у. - 1955. - № 55(3).- рр. 296-319.

Котег Р.М Іпсгеа8іпд гейите апС Ьоп§ Кип Ого\ут // Іоигпаї оі Ро-їііісаї Есопоту. - 1986. - № 5. - рр. 1002-37.

Ьиса8 К. Е. Оп Не Месііапіс8 оі Есопотіс Беуеїортепі // Іоигпаї оі Мопеїагу Есопотіс8. - 1988. - № 22(1).- рр. 3-42.

Веїї Б. Тііе Сотіпд оі ро8І-іпСи8Ігіаї 8осіегу. Че\у Уогк, 1976.

Ки2пеІ8 8. МоСегп есопотіс §го\уИ: ііпСіп§8 апС геііесііош // Лтегі-сап Есопотіс Кеуіе\у. - 1973. - № 63. - Типе.

МугСаї О. Уаїие іп 8осіаї Иеогу. - Че\у Уогк: Нагрег, 1958.

8сіитре1ег І Л. СаріІаїі8т, 8осіаїі8т апС Сетосгасу. ІпІгоСисІіоп Ьу К. 8уеСЬег§. - ЬопСоп апС Че\у Уогк: КоиїїеСде, 1992.

Лдіііоп Р. апС Но\уій Р. ЕпСодепои8 Ого\ут Тііеогу. - СатЬгіСде: МІТ Рге88, 1998.

8ег§е8Ігот. Р.8., Лпапі Т. апС Біпороиїо8 Е. Іппоуаііоп, ітіїаїіоп апС есопотіс §го\ут // Лтегісап Есопотіс Кеуіе\у. - 1990. - № 80. -рр.1077-1092.

Котег, Р.М. ЕпСодепои8 Тесіпоїодісаї Сііапде // Тоигпаї оі Роїіїі-саї Есопоту. - 1990. - № 98(5). - рр. 71-102.

Бо8і О., РаЬіапі 8., Луегеі К., Меассі М. Тііе Супатіс8 оі іпїегпа-їіопаї Сііїегепиаиоп: а тиШ-соипІгу еуоїиііопагу тоСеї // ІпСшІгіаї апС Согрогаїе Сііапде. - 1994. - Уої. 3. - Р. 225-243.

Огіїісіе8 2. Тііе 8еагсіі іог К&Б 8ріїїоуег8 // 8сапСіпауіап Іоигпаї оі Есопотіс8. - 1992. - № 94. - рр. 92-116.

Сое Б. Т., Неїртап Е. Іпїегпаїіопаї К&Б 8ріїїоуег8 // Еигореап Есопотіс Кеуіе\у. - 1995.- № 39(5).- рр. 859-97.

Вискїу Р., Са88оп. М. Тііе Есопотіс Тііеогу оі Не Миїїіпаїіопаї ЕпІегргі8е. - ЬопСоп: 1985.

Рогіег М. Тііе Сотреїіїіуе ЛСуапІаде оі ЧаІіоп8. - Че\у Уогк: Ргее Рге88, 1990.

Биппіпд І.Н. Миїїіпаїіопаї ЕпІегргі8е8 апС Не дїоЬаї Есопоту. -ЬопСоп, 1992.

СапІ\уеїї І., Іапе О. Тесіпоїодісаї дїоЬаїігаїіоп апС іппоуаїіуе сеп-Іег8: Не гоїе оі согрогаїе їесітоїодісаї їеаСег8іір апС їосаїіопаї ііегагсіу. - Уіеппа.: ТЕІ8, 1996.

Ргеетап С. Рготеиіеш ипЬоипС. Іп: Тііе Есопотіс8 оі іппоуаїіоп. Лп Еїдаг геіегепсе соїїесііоп. ЕС. Ьу С. Ргеетап. ЬопСоп: ЕС\агС Еїдаг РиЬїі8ііпд Сотрапу, 1990, рр. 487-500.

Чеї8оп К.К., ХУіпїег 8.О. Лп еуоїииопагу їіеогу оі есопотіс сііапде. СатЬгіСде: (Ма88), Веїкпар, 1982.

Биппіпд І.Н., Чагиїа К. Рогеідп Сігесї іпуе8їтепї апС доуегптепї8: саІаїу8І8 іог есопотіс ге8їгисїигіп§ // Кеуіе\у оі ХУогШ Есопотіс8. -1997. - Уої.2. - № 133.

Іоп8оп В. Лп ішитиопаї арргоасіі їо те 8таїї соипїгу ргоЬїет. -Іп.: Лп іп8їі1и1іопаї арргоасіі їо їіе 8таїї соипїгу ргоЬїет // 8таїї соип-Ігіе8 іасіпд ііе іесіпоїодісаї геуоїиїіоп. - ЬопСоп апС Че\у Уогк: Ргіпіег риЬїі8іег8, 1988.

26. Лїкаїу К. Тііе Че\у Есопоту. - Че\у Уогк: Раггаг, 8ігаи8 апС Оігоих, 2003.

Иванова Н. Национальньїе инновационньїе системьі. - М., 2002.

Гавриков Д. Европейский Союз как территория противоречий // Мировая зкономика и международнье отношения. - 2004. - № 12. - С. 88 -95.

Розділ 2.2

Соп8оїіСаіеС Тгеаііе8: Тгеаіу Е8іаЬїі8ііпд ііе Еигореап Соттипігу. Тгеагу оп Еигореап Шіоп. ЬихетЬоигд: Оіїісе іог огГісіаї риЬїісаііоп8 оі їіе Еигореап Соттипіїіе8, 1997.

Іппоуаїіоп Роїісу: ирСаііпд ііе Шіоп'8 арргоасіі іп ііе сопіехі оі ііе Ьі8Ьпоп 8іга1еду. Соттипісаііоп ігот ііе Сотті88іоп іо ііе Соипсії, ііе Еигореап Есопотіс апС 8осіаї Соттіііее апС ііе Соттіїїее оі ііе Кедіоп8. Вги88еї8. - 11.03.2003.

Тііе ІІ8Ьоп Кеуіе\у 2002-2003: Лп а88е88тепІ оі роїісіе8 апС геіогт8 іп Еигоре. Оепеуа: УогїС Есопотіс Рогит.- 2002.

ІМСТЛБ. у^огїС Іпуе8ітеп1 Керогі 1999: іогеідп Сігесі іпуе8ітеп1 апС ііе сіаїїепде оі Сеуеїортепі. Че\у Уогк апС Оепеуа: Шіїе<С Ча1іоп8, 2000.

ВиіїСіпд ап Іппоуаїіоп Есопоту іп Еигоре. ЬихетЬоигд: ОШсе іог оі-іісіаї риЬїісаїіоп8 оі їіе Еигореап Соттипіїіе8, 2001.

Розділ 2.3

Тіе Іі8Ьоп Кеуіе\ 2002-2003: Лп Л88е88тепї оі Роїісіе8 апС Ке-іогт8 іп Еигоре. Оепеуа: ХУогїС Есопотіс Рогит, 2002.

Тіте Ьі8Ьоп Кеуіе\у 2004: Лп Л88е88тепї оі Роїісіе8 апС Кеіогт8 іп Еигоре. Оепеуа: ХУогїС Есопотіс Рогит, 2004.

Тіе ОїоЬаї Сотреїіїіуепе88 Керогї 2005-2006. Че\ Уогк: Раїдгауе Мастіїїап, 2005.

Роїісу, іпСісаїог8 апС їагдеї8: теа8игіпд їіе ітрасї8 оі іппоуаїіоп роїісіе8. Еигореап ТгепС Сіагї оп Іппоуаїіоп. - Еигореап Сотті88іоп.- 2005.

Бо8і, О, Ьїегепа Р, ЬаЬіпі М.8. Еуаїиаїіпд апС Сотрагіпд те Іп-поуаїіуе Регіогтапсе оі те ИпіїеС 8їаїе8 апС те Еигореап Шіоп. ТгепС Сіагї рарег, Іипе 2005.

МеїіоСоїоду Керогї оп Еигореап Іппоуаїіоп 8согеЬоагС 2005. Еигореап ТгепС Сіагї оп Іппоуаїіоп. - Еигореап Сотті88іоп.- 2005.

ЛгипСеї Л, НоїїапСег8 Н. Ехрїогаїогу ІпСісаїог8 іог Іппоуаїіоп 8согеЬоагС8, ТгепС Сіагї, Магсі 2005.

Еигореап Іппоуаїіоп 8согеЬоагС 2005. Сотрагаїіуе Лпаїу8і8 Оі Іп-поуаїіоп Регіогтапсе. Еигореап ТгепС Сіагї оп Іппоуаїіоп. - Еигореап Сотті88іоп.- 2005.

Розділ 2.4

Поручник А.М., Антонюк Л.Л. Венчурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми встановлення в Україні: Монографія. - К.: КНЕУ, 2000.

Современнье инновационнье структурь и коммерциализация науки (издание 2-е, переработанное и дополненное)/Под ред. А. А. Мазура. - Х.: Харьковские технологии, 2003.

Лтегісап Сотреїіїіуепе88 Іпіїіаїіуе. - ХУа8іііпдгоп (Б.С.): Боте8їіс Роїісу Соипсії, ОШсе оі 8сіепсе апС Тесіпоїоду Роїісу, 2006.

США готовятся к научному рьвку // Зксперт. - 2006. - №5.

Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективь : Учебное пособие. - М.: Логос, 2000.

Зацепин А.А. Город вьісоких технологий. Проект комплексного решения задач по развитию сферьі инновационной деятельности в Украине.

Економіка знань та її перспективи для України. - К., 2004.

И. Имамутдинов, Д.Медовников. НЄП для инноваторов. Чиновники уверяют, что благодаря технико-внедренческим зонам уже через два года Россия начнет зарабатьвать миллиардь на инновациях Зксперт. - 2006. - №6.

Рубан О.Страна победившего хайтека // Зксперт. - 2004. - № 20.

РіпїапС 2004-2005: Лппиаї Іппоуаїіоп Роїісу ТгепС8 апС Лрргаі8аї Керогї. - Вги88еї8, Еигореап Сотті88іоп, 2005.

ІгеїапС: Чаїіопаї Кеіогт Ргодгатте (Ьі8Ьоп ЛдепСа ІпїедгаїеС ОиіСеїіпе8 іог Ого\ут апС ТоЬ8). - БиЬїіп, 2005.

Кепї Н., Ногітап Б., Ноігтап М.К. Ье88оп8 ігот їіе 'Ігі8п Міга-сїе'. - Тетре, Лгіхопа 8їаїе Шіуегеігу, 2005.

ІгеїапС'8 Рїасе іп те ОїоЬаї Есопоту. - БиЬїіп, Епїегрше 8їгаїеду Огоир, 2004.

ВиіїСіпд ІгеїапС'8 Кпо\їеСде Есопоту - Тііе Ігі8п Лсїіоп Рїап Рог Рготоїіпд Іпуе8їтепї іп К&Б їо 2010. Керогї їо те Іпїег Берагїтепїаї Соттіїїее оп 8сіепсе, Тесіпоїоду апС Іппоуаїіоп. - БиЬїіп: Рогіа8, 2004.

Розділ 3.1

Архієреєв С. Створення економіки знань - національний соціальний проект (Рецензія на кн.. Економіка знань: виклики глобалізації та Україна Під заг. ред. А.П. Гальчинського, С.В. Льовочкіна, В. П. Семиноженка) // Економічна теорія - 2004. - №4 - С.88-92.

Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективь : Учебное пособие. - М.: Логос, 2000.

Современнье инновационнье структурь и коммерциализация науки (издание 2-е, переработанное и дополненное)/Под ред. А. А. Мазура. - Х.: Харьковские технологии, 2003.

Малицький Б.А., Попович О.С., Соловйов В.П. та ін. Обґрунтування інноваційної моделі структурної перебудови економіки України. Наукове видання. - К.: Національна академія Наук України. Центр досліджень науково - технічного потенціалу та історії науки

ім. Г.М. Доброва, 2005.

Зацепин А. А. Город вьісоких технологий. Проект комплексного решения задач по развитию сферь инновационной деятельности в Украине.

Економіка знань та її перспективи для України. - К., 2004.

Шукшунов В. Е. Университетские технопарки: идеи, назначе-ние, роль и место в развитии инновационной деятельности. - Сайт «Технопарки, економіка, бізнес».

Семиноженко В.П. Україна: шлях до постіндустріальної цивілізації. - Х.: Константа, 2005.

Ціхан Т. Інноваційна інфраструктура: досвід створення бізнесів-інкубаторів // Теория и практика управления. - 2004. - №7.

Поручник А. М., Антонюк Л.Л. Венчурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми встановлення в Україні: Монографія. - К.: КНЕУ,2000.

Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. - К.: Знання України, 2002.

За что профессор Пинзеник ненавидит науку //Зеркало недели. -№50 - 24 декабря 2005.

Низков А. Дорога для венчурного финансирования открьта // Рьшок капитала. - 2001.- №3.- С.47-48.

Розділ 3.3

Економіка знань та її перспективи для України. - К., 2004.

Малицький Б.А., Попович О.С., Соловйов В.П. та ін. Обґрунтування інноваційної моделі структурної перебудови економіки України. Наукове видання. - К.: Національна академія Наук України. Центр досліджень науково - технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва, 2005.

Полунеев Ю. Конкурентоспособность страньї как национальная идея // Зеркало недели. - № 10. - 19 марта 2005 года

Проект развития информационного общества в России. Программа действий. - М. 2004.

Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. - К.: Знання України, 2002.

Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України / Я.А. Жаліло, С.І. Архієрєев, Я.Б. Базілюк та ін. - К.: НІСД, 2006.

Зкономическая доктрина «Вернуть лидерство» //Зксперт. -2005. - № 45.

Семиноженко В.П. Україна: шлях до постіндустріальної цивілізації. - Х.: Константа, 2005.

Размещено на Allbest.ru

Размещено на Allbest.ru