Слід відзначити, що зростання соціальної ефективності є кінцевою метою загальної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це, економічну ефективність відносно соціальної треба вважати проміжною. Саме рівень економічної рентабельності функціонування підприємств є матеріальною і фінансовою базою розв'язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї важливої обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Об'єктивна оцінка соціальної ефективності зараз стикається зі значними труднощами, пов'язаними з відсутністю наукового обґрунтування і загально визначеної методики встановлення її рівня. Такий стан зумовлений не лише браком уваги відповідних галузей науки до розв'язання цієї актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Через ці умови спираються на дещо інтуїтивне й емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки соціальної ефективності.

Для об'єктивної оцінки соціальної ефективності потрібно: по-перше, виходити з того, що соціальна ефективність повинна визначатися на двох рівнях: локальному (тобто на тому чи іншому підприємстві щодо ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх працівників) та муніципальному і загальнодержавному (тобто ступінь соціального захисту людей і рівня задоволення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому). По-друге, важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб працівників, які можуть бути задоволенні підприємством, певною мірою (залежно від наявних можливостей) належать:

--збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати;

- оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів;

--дотації закладам підприємств громадського харчування;

-- надання безповоротної позички на придбання кооперативного житла і будівництво дачних будівель;

-- будівництво й утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів,

спортивних споруд;

--забезпечення нормальних (нешкідливих для здоров'я) умов праці та належної охорони навколишнього природного середовища;

--скерування на навчання до середніх спеціальних і вищих навчальних закладів молодих працівників з виплатою їм стипендії;

--підготовка потрібних для ринково-комерційних структур підприємства спеціалістів у спеціальних навчальних центрах, стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба враховувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формується під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійної діяльності.

Основними з таких заходів є:

--встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати всім категоріям працюючих на підприємствах і в організаціях різних видів та сфер народного господарства;

-- встановлення і виплата пенсій, стипендій, фінансової допомоги багатодітним сім'ям;

- індексація заробітної плати і пенсій відповідно до динаміки роздрібних цін на товари і регулювання продажних цін на певні види товарів для населення і вартість комунальних послуг;

- бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери;

--реалізація загальнодержавних соціальних програм.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання й оцінку ефекту та витрат за всією сукупністю заходів, зміст та характер яких дозволяє це зробити, а також якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність тих груп заходів, за якими кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим.

Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним їх порівнянням. Причому єдиної методики розрахунку такого ефекту не існує. Тому у кожному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з опублікованих наукових розробок.

Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний словесний опис їх реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення, його окремих верств. За різних інших умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формувати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.

Тема 15. Конкурентне середовище як системна категорія та його складові

На сучасному етапі розвитку економіки відродження вітчизняного виробництва, поглиблене реформування економічних відносин багато в чому залежать від чітко визначеної конкурентної політики держави у сфері торгівлі, спрямованої на захист законних інтересів підприємців і споживачів, підвищення конкурентоспроможності виробника на внутрішньому та зовнішньому ринках. Визначальним у прийнятті правильної конкурентної політики є всебічна оцінка конкурентного середовища. Правильна оцінка цього середовища є основною умовою, за якої працюють ринкові механізми, що формують багатство, розмаїття асортименту та високу якість товарів і послуг.

Як основна складова ринкової економіки конкуренція передбачає завоювання ринку, перемогу над конкурентами у боротьбі за споживача, забезпечення сталого прибутку. Конкуренція наявна лише тоді коли виробники та торгівля здатні реагувати на зміни кон'юнктури ринку, на ті чи інші дії суперників, коли вони вільні у визначенні обсягу та асортименту продукції, у виборі постачальників і покупців своїх товарів, у визначені цін і формуванні виробничої програми.

Важливою складовою конкурентного середовища є характеристика стану монополізації. Дослідження ступеня монополізації та рівня конкуренції в регіональних товарних ринках довели, що саме у процесі переходу до ринкової економіки необхідно передбачити створення відповідного механізму демонополізації, який би відповідав сучасному суспільному розвитку економіки. В основі його формування повинні бути складові, що стимулюють розвиток конкуренції на вітчизняних товарних ринках.

Класифікацію товарних ринків як основної складової конкурентного середовища слід проводити за такими елементами.

Економічні--системна криза вітчизняної економіки; високі темпи інфляції та нестабільність макроекономічного середовища; недосконалість стратегії розвитку малого підприємництва; відсутність дієвого механізму здійснення цінової політики та системи оподаткування; неефективність економічних шляхів впливу на діяльність природних монополій; непередбачуваність і недосконалість економічної політики держави.

Політико-правові -- нестабільність і часті зміни у законодавстві; недосконалість правової бази захисту конкуренції; відсутність або недієвість відповідних правових регуляторів; політична нестабільність у країні.

Організаційні -- недосконалість організаційної структури органів управління з демонополізації ринків; недосконалість ринкової інфраструктури; неефективність належного організаційно-інформаційного забезпечення; відсутність матеріально-технічної підтримки; перешкоди регулятивного характеру (корупція, хабарництво); високі бар'єри для входження підприємців на ринки.

Соціально-психологічні -- психологічне неприйняття конкуренції частиною населення; низька підприємницька активність населення; необізнаність частини підприємців з основами ринкової економіки.

Історичні--недооцінка розвитку і підтримки конкуренції за часів існування адміністративно-командної системи та її ролі у становленні народного господарства країни.

Сукупність фактори", що стримують конкуренцію, визначає низку невирішених основних проблем, які гальмують становлення дієвого конкурентного середовища на товарних ринках. Серед них такі:

1. Сповільнені темпи формування ринкових структур, що створюють передумови для самозародження та підтримки конкуренції.

2. Формування конкурентного підприємницького сектору економіки в торгівлі приватних, малих підприємств та акціонерних товариств.

3. Наявність в організаційних структурах управління монопольних утворень, які блокують вияви чесного суперництва на товарних ринках.

4. Неефективне формування в системі управління економікою механізму, що перешкоджає зародженню монополізму в різних проявах і створює сприятливі умови для підтримки конкуренції.

5. Недостатнє використання процесу приватизації для розвитку повноцінної конкуренції.

6. Низька конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників на світових ринках.

7. Недосконалий механізм державного регулювання діяльності природних монополій та інших монопольних утворень.

8. Ослаблення контролю за їх функціонуванням на відповідних товарних ринках.

9. Нехтування попередженням проявів недобросовісної конкуренції.

Така ситуація характеризується істотним зростанням активності конкурентної боротьби. Цей факт також необхідно враховувати при оцінці інтенсивності конкуренції, головна складність якої полягає в неоднозначності визначення граничних значень темпів зростання, за межами яких інтенсивність конкуренції мінімальна чи наближається до максимуму. Практика свідчить, що більшість ситуацій, які характеризують динаміку ринку, можна обмежити двома граничними значеннями річних темпів зростання обсягів реалізації--мінімумом і максимумом. У цьому ж діапазоні ринкових ситуацій і будуть розподілені значення показника інтенсивності конкуренції, який враховує темпи зростання обсягів продажу на досліджуваному ринку. Іншим важливим економічним фактором, що визначає інтенсивність конкуренції, є показник рентабельності ринку, який характеризує не тільки прибутковість ринку, а й рівень активності конкурентного середовища, відображає ступінь свободи у вилученні прибутку.

Істотно впливають на діяльність підприємств товари-замінники. Вплив постачальників буде відчутний тоді, коли їх кількість незначна, а продукція аналогічна. Вплив споживачів завжди є визначальним на ринку, оскільки покупщ не залежать від підприємства і мають необхідні можливості у виборі товарів. Кожен товар, що знаходиться на ринку, фактично перевіряється там на відповідність мірі задоволення суспільних потреб. Конкурентоспроможність товару можна визначити тільки шляхом порівняння товарів-конкурентів між собою. Іншими словами, конкурентоспроможність -- поняття відносне, чітко прив'язане до певного ринку і часу продажу. Оскільки кожна продукція має індивідуальні критерії оцінки задоволення потреб, то конкурентоспроможності властивий індивідуальний відтінок. Методика діагностики конкурентоспроможності товарів базується на концепції сукупності властивостей товару задовольняти конкурентну потребу, а споживач є творцем кінцевого задоволення. Основна ідея полягає в тому, що покупець здійснює пошук не товару, а послуги або вирішення проблеми, які може забезпечити товар. Ця ідея має важливі наслідки для товарної політики. Практичний діапазон застосування поняття товарорішення стане зрозумілим, коли:

-- вибір споживача спрямований не на товар, а на послугу, яку він очікує отримати від використання товару;

-- різні товари можуть задовольняти одну й ту саму потребу: кожен товар -- це сукупність складових або властивостей;

-- один і той же товар може задовольняти різноманітні потреби незалежно від того, це товар чи послуга, кожне благо має базову функціональну цінність або корисність, до якої додаються додаткові послуги, що формують повторну корисність найрізноманітніших товарів. Подібні властивості формують додаткову цінність. Визначальна додаткова цінність може бути як об'єктивною, так і уявною, що сприймається різними споживачами по-різному. В останньому випадку вона може бути наслідком уявлення про марку чи рекламний ефект, що забезпечує статус або престиж. Окремі групи покупців можуть віддати перевагу конкретній марці товару лише тому, що вона пропонує ту характеристику, яка для них є важливою, особливо в тих випадках, коли різні конкуренти реалізують цю функцію однаково успішно. У подібній ситуації саме повторні характеристики мають визначальне значення при формуванні переваг. Таким чином, підприємство може обрати певну стратегію поведінки на ринку, щоб зацікавити визначену групу покупців.

Є декілька методів, що дають змогу з'ясувати індивідуальну корисність для потенційних покупців. На базі такої інформації підприємство може визначити низку властивостей, які найбільше відповідають вимогам кожного сегменту ринку.

Саме такий підхід заслуговує на увагу. Виходячи із загальних понять, можна перейти до моделювання окремих властивостей товару, щоб додати йому практичної корисності і перевірити, як такий підхід сприймається покупцями, формує реальну ситуацію, дає надійність, випереджальний індикатор реального купівельного поводження. Це можна розглянути на ставленні індивіда до марки товару чи конкретного зразка. Об'єктивні характеристики передують уяві, вони є технічними властивостями, що створюють потребу, відповідають технічним описам марки товару. Для створення повного враження потрібне, як правило, поєднання декількох характеристик. Значущість потреби відбиває цінності та пріоритети, з якими споживач пов'язує вигоди, що забезпечуються певною маркою товару. Наявність конкретного атрибута відображає сприйнятий споживачем ступінь виразності (доцільності) того чи іншого атрибута в певній марці товару. Цінність, конкретна корисність атрибута для індивіда залежить від поєднання двох чинників, що входять у систему оцінки: значимість атрибута та сприйняття ступеня його наявності. Подібна суб'єктивна цінність розглядається як приватна (індивідуальна) корисність, яку має кожен атрибут.

Визначення повної корисності передбачає наявність моделі інтеграції приватних корисностей з виходом на індивідуальні оцінки приватної корисності і розкриває таким чином індивідуальні переваги. Інформація, що накопичується у споживачів, зводиться до ранжування переваг відносно загально-планових можливостей.

Наступним етапом формування загального уявлення є формування індивідуальної корисності для кожної характеристики. Використовуючи рейтинги різноманітних атрибутів, можна виявити індивідуальні корисності, що лежать в їх основі, а потім відтворити структуру конкретних переваг споживача. Такий підхід називають композиційним, у його основі --розрахунок середньозваженої оцінки.

Застосування цього показника вимагає як вихідну інформацію більшу оцінку за окремою маркою товару. Така оцінка проводиться за шкалою інтервалів. Наведені підходи конкурентної оцінки дають змогу у разі їх ситуаційного застосування адекватно оцінити конкурентоспроможність товару та розробити за потреби методи з його модифікації, тобто підвищення конкурентоспроможності.

Для успішного конкурування як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, необхідно мати детальну та достовірну інформацію про дійсне конкурентне середовище. Саме конкурентне середовище виявляється через сукупність окремих складових і перш за все--конкурентоспроможність. Як економічну категорію її варто розглядати на рівні конкурентоспроможності продукції, тобто самого товару чи послуг, конкурентоспроможності підприємства, галузі та конкурентоспроможності економіки держави. Між усіма цими рівнями наявний досить тісний як внутрішній, так і зовнішній зв'язок.

У широкому розумінні конкурентоспроможність -- це обумовлена конкретними економічними, соціальними та політичними факторами відповідна позиція держави в цілому, конкретного товаровиробника зокрема як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Саме сукупність таких дій щодо впливу окремих факторів формує як внутрішнє, так і зовнішнє конкурентне середовище. В умовах відкритої економіки така дія може виявлятися у спроможності держави чи галузі або окремого підприємства протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку чи на ринках інших держав.

Саме поняття "конкурентоспроможність"--різнопланове і має значною мірою універсальний характер для оцінки різних суб'єктів і об'єктів господарської діяльності. Аналіз наукових публікацій, які присвячені проблемі конкурентного середовища і конкурентоспроможності, свідчить, що для кожного окремого рівня є своє середовище і своя конкурентоспроможність. Першим і визначальним рівнем конкурентного середовища є конкурентоспроможність продукції (товарів чи послуг). Однак є думка, що конкурентоспроможність товару є похідною від конкурентоспроможності підприємства, галузі чи держави в цілому. Така думка пов'язана із загальною сегментацією ринку в межах стабільного конкурентного середовища. Вона підтверджується тим, що кожний товар, який є на ринку, фактично проходить перевірку на ступінь потреб, а тому конкурентоспроможність конкретного товару, тобто його можливість бути реалізованим на певному ринку, може бути визначена тільки шляхом порівняння товарів конкурентів між собою.

З позицій галузевого рівня конкурентоспроможності товарів, а саме як сукупності якісних, кількісних і вартісних характеристик, що забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів, конкурентоспроможність товару--це реальна і потенційна здатність галузі проектувати, виготовляти та реалізовувати свою продукцію в тому середовищі, в якому вона функціонує з урахуванням цінових та інших характеристик у комплексі, порівнюючи їх з товарами конкурентів. У процесі порівняння важливо визначити відмінності свого товару від товарів конкурента за двома напрямами: рівнем відповідності конкретній суспільній потребі і затратами на її задоволення.

Важливим у процесі аналізу конкурентного середовища с виділення цінової та споживчої конкурентоспроможності продукції. У першому випадку порівнюються суми виробничих (реалізаційних) затрат з мінімальними прибутками товаровиробників певної продукції щодо середніх цін на аналогічну продукцію, які склалися на конкретному ринку реалізації. У другому--до уваги береться набір якісних технічних, економічних характеристик продукції, що виготовляється, їх відповідність вимогам споживачів на певному ринку збуту. Різновидом споживчої конкурентоспроможності продукції є маркетингова (збутова) конкурентоспроможність. У цьому випадку мова йдеться про методи і способи просування продукції на ринках збуту.

Другою складовою конкурентного середовища є конкурентоспроможність підприємства. Трактування цього поняття також різнопланове. Під конкурентоспроможністю підприємства (фірми) в умовах ринку розуміють реальну і потенційну здатність проектувати, виготовляти та реалізовувати продукцію, яка за своїми ціновими та іншими параметрами більш приваблива, ніж продукція конкурентів. По суті, конкурентоспроможність -- це відносна характеристика, яка відображає відмінності процесу розвитку конкретного виробника від його конкурента як за рівнем задоволення своїми товарами чи послугами конкретної суспільно необхідної потреби, так і за ефективністю виробничої діяльності. Конкуренція розглядається як конкуренція виробничника. Вона характеризує сукупність елементів діяльності, завдяки яким продукція має ринки збуту та задовольняє потреби відповідних груп споживачів. Як правило, конкурентно-спроможними є підприємства, які довгий час залишаються прибутковими в умовах відкритої економіки. Отже, це здатність відстоювати свої переваги на ринку завдяки наявності ефективної стратегії чи спроможності діяти протягом тривалого періоду на ринку й отримувати прибуток, який є достатнім для науково-технічного вдосконалення виробництва, підтримки продукції на високому якісному рівні.

Для оцінки конкурентоспроможності галузі часто використовують показники експорту продукції"; частку імпорту в загальній кількості спожитої продукції; частку окремого виду продукції" у світовому виробництві певного виду і ресурсний потенціал; чистий дохід на одного працівника галузі.

У кожній галузі економіки, незважаючи нате, який вона забезпечує сегмент ринку--внутрішній чи зовнішній, суть конкуренції єдина. Вона зводиться до загрози виникнення нових конкурентів; нових товарів чи послуг, включаючи замінники; до спроможності постачальника торгуватися; до можливості покупця торгуватися; до суперництва наявних конкурентів між собою. Від цих складових та їх співвідношення залежать також прибуток галузі, оскільки вони впливають на ціни, які можуть диктувати підприємства та здійснені витрати, включаючи капіталовкладення, які необхідні для того, щоб конкурувати в певній галузі.

Оцінюючи стан конкурентного середовища галузі, важливим є встановлення загрози та реальної появи нових конкурентів, оскільки це в майбутньому знижуватиме загальний потенціал прибутковості галузі. Такий стан вимагатиме нових виробничих потужностей, розширення ринків збуту, що тимчасово знижуватиме рівень рентабельності. Загострення конкуренції в галузі завжди зменшує прибутковість і робиться з метою збереження конкурентоспроможності.

Показник конкурентоспроможності держави є синтезуючим, він поєднує конкурентоспроможність товару, товаровиробника, тобто підприємства, а також галузі. У загальному вигляді конкурентоспроможність держави можна визначити як здатність її в умовах конкуренції виготовляти товари та надавати послуги, задовольняючи вимоги як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, що приводить у першу чергу до зростання благополуччя громадян зокрема і держави в цілому.

Конкурентне середовище на рівні держави має свою сегментацію. Це наука і наукоємні технології, капітал, наявна робоча сила, інфраструктура, інформація.

Головною дестрокантою, щодо якої повинен розглядатися вплив цих складових на конкурентоспроможність є перш за все ефективність виробництва, тобто продуктивність використання наявних ресурсів, постійне їх збільшення і максимально можливе підвищення якості продукції, а потім торгівля.

Для країн, де ринкові відносини знаходяться на стадії становлення, важливе значення мас створення умов довгострокових конкурентних переваг держави і посилення на цій основі її пози цій на світовому ринку. Арсенал засобів держави, які прямо чи опосередковано можуть впливати на поліпшення конкурентоспроможності, досить великий. Це зовнішньоторговельна, валютна, грошово-кредитна, податкова політика, політика в галузі науки і техніки, освіти. Саме державна політика як система узгоджених поглядів і заходів, що спрямовані на створення сприятливої нормативно-правової бази конкуренції та реалізації конкурентних переваг, які є у розпорядженні національних товаровиробників, може відігравати суттєву роль у забезпеченні успішної конкуренції на світовому ринку.

Для України ця проблема надзвичайно актуальна. Підтвердженням цього є дані порівняльних оцінок конкурентоспроможності України і Росії у світовій економіці. Маючи низку конкурентних переваг, Україна відносно інших держав має суттєві переваги, а саме природні ресурсні запаси, значний науково-технічний потенціал, високий загальноосвітній рівень населення, належний кваліфікаційний рівень робочої сили. Однак, незважаючи на забезпеченість України основними складовими виробництва, які формують потенційні передумови для конкурентного розвитку, за ефективністю їх використання Україна значно відстає від розвинутих країн світу. Динаміка результатів експертних оцінок конкурентоспроможності економіки України свідчить про втрату багатьох ознак її порівняльної привабливості.

Є комплексний показник конкурентоспроможності, який характеризує становище держави на світовому ринку. Для визначення рейтингу конкурентоспроможності за допомогою цього показника використовують багатофакторні векторні моделі. Вони об'єднані у 8 агрегованих груп:

1) внутрішній економічний потенціал;

2) зовнішньоекономічні зв'язки;

3) державне регулювання;

4) кредитно-фінансова система;

5) інфраструктура;

6) система управління;

7) науково-технічний потенціал;

8) трудові ресурси.

Україна у рейтинговому списку ООН у 2000 р. займала 96-те місце. У дослідженні, яке було проведено Гарвардським інститутом міжнародного розвитку у 2002 р., з 62 охоплених держав світу Україна зайняла 49-те місце у визначенні її конкурентоспроможності. Перехід на оплату імпорту, енергоносіїв і комплектуючих за світовими цінами, криза платоспроможності призвели до втрати цінової конкурентоспроможності багатьма вітчизняними товаровиробниками, внаслідок чого основні затрати підприємств нині йдуть на закупівлю матеріалів і паливно-енергетичні потреби. Це спричинило також низьку якість виготовленої продукції, яка не відповідає багатьом параметрам світових стандартів, і стало серйозною перепоною на шляху успішної інтеграції України у світове господарство.

Дослідження проблем конкурентного середовища національної економіки підтверджує, що між конкурентоспроможністю суб'єкта господарювання і конкурентоспроможністю держави є нерозривний зв'язок і взаємозалежність. Рівень конкурентоспроможності національної економіки передує конкурентоспроможності підприємств галузей народного господарства і є базисом для формування конкурентних переваг держави, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників.

Підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, створення умов і врахування факторів, які можуть сприяти ефективній конкуренції на світовому ринку, повинні стати головними пріоритетами державної конкурентної політики.

В умовах відкритої ринкової економіки і жорсткої конкуренції, яка набуває глобального характеру, потрібні спільні чітко скоординовані зусилля держави та товаровиробників у напрямі підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на зарубіжних ринках. Та обставина, що основою основ є частіше всього конкурентоспроможність товару, свідчить, що термін "конкурентоспроможність" необхідно розглядати з позицій конкретного результату роботи, тобто виготовленої продукції. Водночас щодо конкурентного середовища конкурентоспроможність необхідно розглядати як системну категорію.

Із позиції системного підходу конкурентоспроможність може бути представлена як властивості виробничо-економічних систем (якими є торговельне підприємство) змінювати напрям руху чи встановлений режим функціонування у процесі зберігання та розвитку наявних і створення нових конкурентних переваг. Отже, конкурентоспроможність підприємства є самостійною системною категорією, яка відображає ступінь реалізації мети підприємства в його взаємодії з навколишнім середовищем. Виходячи з цього, актуальність такого дослідження та управління цією категорією постійно зростає у міру формування ринкових відносин і реформування конкурентного середовища. Цей підхід особливо актуальний і становить практичний інтерес і нині. Зрозумілим є те, що підприємство не може бути конкурентоспроможним, якщо його продукція не користується попитом на ринку. Однак, орієнтація тільки на такі параметри попиту, як якість, ціна, іноді може бути недостатньою. У сучасних умовах виробничник повинен запропонувати замовнику цілий спектр своїх переваг, що і забезпечить успіх у конкурентній боротьбі. Важливо зазначити, що конкурентоспроможність продукції та конкурентоспроможність підприємства потрібно зіставляти щодо конкурентного середовища як частину і ціле. Можливість підприємства конкурувати на конкретному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності продукції та сукупності економічних методів діяльності підприємства стосовно конкурентного середовища.

У сучасній конкурентній боротьбі при всій її масштабності, динамізмі та гостроті переможе той, хто постійно аналізує і бореться за свої конкурентні позиції, забезпечуючи системний підхід до управління конкурентоспроможністю. Практика переконливо підтверджує, що для досягнення високого рівня конкурентоспроможності підприємства в першу чергу необхідні нові підходи до ведення конкурентної боротьби, використання наявних переваг, відкриття нових сегментів ринку, створення нових характеристик продукції чи зміни процесів її виготовлення.

Для збереження конкурентоспроможності в активному конкурентному середовищі необхідні постійне вдосконалення виробничих процесів, упровадження новинок з метою розширення та закріплення ринків збуту шляхом підвищення якості продукції, вдосконалення маркетингу та сервісу.

Системний підхід до управління конкурентоспроможністю підприємства повинен реалізуватися через розкриття його складових. Основною тут є перш за все частка торговельного підприємства в конкретному ринковому середовищі. Вона повинна визначатися за такими параметрами: частка в попередньому періоді; порівняння якості товарів; відносна ціна на товар; швидкість просування товару на ринок (строк технологічного циклу); потужність збутової мережі. Важливим є зниження витрат, індивідуалізація продукції, відповідність ЇЇ сегментації ринку.

Конкурентоспроможність повинна бути здатною до постійного розвитку та забезпечення виробничими і збутовими потужностями. Її рівень має відповідати вимогам, які висувають лідери відповідних товарних ринків. Сьогодні не можна не враховувати того, що постійні процеси на світовому ринку в пошуках нових машин, обладнання, технологій, більш досконалих товарів не зупиняються ні на мить. Підвищення рівня своїх конкурентних можливостей у боротьбі за ринки збуту вимагає масштабності й об'єктивної оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Теоретичні дослідження, аналіз господарської практики вивчення конкурентоспроможного середовища підтверджують складність процесів зміни кон'юнктури ринку, специфіку реформування конкурентної стійкості розвитку підприємства. Тут важливо зазначити, що постійно мають удосконалювалися методики розрахунку кількісних показників оцінки рівня конкурентоспроможності.

У сучасних умовах рівень конкурентоспроможності підприємства повинен визначатися і оцінюватися не тільки реалізацією своєї продукції, а й активною подальшою роботою на взаємовигідних партнерських умовах. Саме така співдружність формує сучасний потенціал підприємства і підвищує конкурентні можливості торгівлі в ринковому середовищі. Наявність таких можливостей, їх розвиток створюють новий рівень конкурентоспроможності підприємства, який у стратегічному плані забезпечує необхідні, реальні та важливі передумови для стабільної роботи на рівні світових стандартів.

Співробітництво, виконання частини замовлень за дорученням є однією з найбільш прогресивних форм взаємовідносин партнерів у сучасному світовому бізнесі. Не конкуренція, а кооперація і співробітництво в майбутньому будуть важливим джерелом прибутків підприємств, економічним благополуччям суспільства. Досягнення мети конкуруючих фірм відбуватиметься перш за все через кооперування і співробітництво, що повинно відображатися у конкурентній стратегії. Вона має сприяти розвитку зв'язків співробітництва між покупцями, потенційними конкурентами і наявними суперниками. Завоювати довіру замовника, стати його партнером у виготовленні продукції, розвивати співробітництво на перспективу --завдання складне, але його практична реалізація створюватиме реальні передумови для досягнення високого рівня конкуренто-стійкості підприємства. Сьогодні, коли гостро постала проблема нарощування промислового потенціалу України, розширення місткості ринків збуту вітчизняної продукції, оцінки рівня конкурентоспроможності і відповідно ефективності діяльності виробників, необхідно вирішити проблему підвищення конкурентоспроможності споживачів продукції.

Належне виробництво товарів буде сприяти створенню умов для зростання ефективності роботи підприємства-замовника, підвищенню якості і зниженню собівартості продукції, що випускається, поліпшенню умов роботи, зростанню продуктивності праці, що в цілому вплине позитивно на високий рівень конкурентоспроможності підприємства. Саме крізь призму активного впливу підвищення конкурентоспроможності продукції, постійного прагнення до змін у бік зростання якісних характеристик виготовленої продукції необхідно підходити до вибору пріоритетів розвитку, досягнення власних нових конкурентних позицій. Висока чутливість до ринку, до потреб споживачів, випуск принципово нової продукції світового рівня якості суттєво розширить стратегічні перспективи підприємства і сформулює його довгострокові переваги в конкурентному середовищі.

Тема 16. Конкурентна політика та ефективність діяльності торговельного підприємства

Стан і розвиток конкуренції в період глобалізації економічних процесів має свою специфіку й особливості. По-перше, це одночасність дії. Вона охоплює декілька сфер, найближчими з яких є ціни, витрати, якість, формування ринкових бар'єрів, зміцнення фінансового становища. По-друге -- багатоаспектність. Вона виявляється в тому, що підприємства мають враховувати її прояви на різних рівнях, різних ринках, у різних комбінаціях. Усі процеси на ринку відбуваються з відповідним динамізмом. По-третє -- розподіл позицій конкурентів; розподіл сил на ринку; відповідна агресивність учасників ринкового суперництва. Як правило, мета такої агресії полягає у порушенні рівноваги сил конкурентів. Тут наявні і процеси глобалізації. Вона, як правило, спостерігається у двох напрямах -- у конкуренції у сфері пропозиції та у гомогенізації попиту.

У першому випадку глобалізація знаходить своє відображення в інтеграції планування співробітництва підприємств із випуску продукції на світовий ринок, щоб протистояти іншим глобальним конкурентам.

На другому рівні відбувається безперервне зростання кількості споживачів, що глобально діють, і збутових посередників, які підвищують попит на уніфіковану і стандартну продукцію. У такій ситуації споживачі дедалі більше надають перевагу якісній і дорогій продукції, або найдешевшій, ігноруючи продукцію середньої вартості. Все це не може не позначитися на процесі пропозиції, тобто виробництві.