Економіка торгівлі
Економіка торгівлі як галузева економічна наука. Місце торгівлі в розвитку товарно-грошових відносин у період функціонування ринку. Проблеми становлення національного ринку. Баланси ресурсів товарів споживання, їх роль у плануванні внутрішнього ринку.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.05.2012 |
| Размер файла | 1,2 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Завершуючи аналіз формування та використання фонду оплати пращ, необхідно проаналізувати фінансові можливості підприємства з формування фонду оплати праці, а при потребі--збільшення його розмірів.
Для отримання аналітичного висновку з цього питання слід розрахувати та проаналізувати в динаміці систему показників:
1. Темпи зростання доходів підприємства.
2. Частку витрат на оплату праці в складі доходів підприємства.
3. Частку витрат на оплату праці персоналу, що займається основною діяльністю, пов'язаною з закупівлею, зберіганням та реалізацією товарів, в обсязі доходів підприємства чи здійснення торгівельної діяльності.
4. Частку витрат на оплату праці в складі валових витрат торгового підприємства (зарплатомістких витрат).
5. Частку витрат на матеріальне заохочення персоналу в складі чистого прибутку підприємства.
Описана послідовність та методика проведення аналізу формування та використання персоналу торгового підприємства дозволяє розробити обґрунтовані пропозиції з удосконалення формування та планування праці торгового підприємства.
2. Характеристика плану з праці торгового підприємства та методика його розробки
План з праці торгового підприємства є невід'ємною частиною загального плану господарсько-фінансової діяльності підприємства. Метою його розробки є визначення потрібної чисельності та складу персоналу підприємства, а також планування коштів на стимулювання праці.
Загальна логіка та послідовність розробки плану з праці починається зі створення інформаційної бази планування.
Інформаційною базою планування для розробки плану з праці торговельного підприємства є:
1. Матеріали аналізу стану використання трудових ресурсів, продуктивності праці в регіоні діяльності торговельного підприємства.
2. Матеріали дослідження та прогнозування кон'юнктури ринку праці в регіоні діяльності торговельного підприємства.
3. Законодавчі та підзаконні акти, що регулюють трудові відносини та встановлюють державні гарантії з питань праці та її оплати, прогноз очікуваних змін;
4. Інформація про режим роботи підприємства, розміри торговельної площі, кількість робочих місць тощо.
Планові розрахунки починають з обґрунтування потреб підприємства в персоналі на майбутній період.
Планування чисельності персоналу здійснюється трьома методами:
--нормативним--на базі розробки норм витрат праці для виконання окремих робіт;
-- методом техніко-економічних розрахунків на базі визначення кількості робочих місць та розробки планового балансу робочого часу;
--факторно-аналітичним методом на базі аналізу фактичного використання робочого часу і динаміки персоналу та пошуку резервів скорочення наявної чисельності персоналу.
Нормування витрат праці на виконання окремих операцій та видів робіт передбачає розробку та використання на торгових підприємствах системи норм праці, до складу якої входять норми чисельності, часу, виробітку, обслуговування.
Норми чисельності розробляються з метою визначення нормативної кількості працівників, потрібних для виконання певних обсягів робіт (товарообороту).
Норми чисельності диференціюються за спеціалізацією підрозділів підприємства, обсягу товарообороту та розмірів торгової площі, дотримання певних нормативних значень зони обслуговування.
Норми часу визначають необхідні витрати праці одного чи групи працівників на виконання певних обсягів роботи. Вони використовуються, як правило, на допоміжних операціях торгово-технологічного процесу.
Норми виробітку визначають обсяги робіт у вартісному або натуральному вимірі, які повинні бути використані одним чи групою працівників протягом певного періоду. Норми виробітку на підприємствах торгівлі використовуються для нормування праці основних категорій торговельно-оперативних працівників.
Норми обслуговування визначають кількість одиниць обладнання, площі, робочих місць, які повинні обслуговуватися одним чи групою працівників за певний час.
Розробка норм здійснюється шляхом хронометражу організації робочого часу.
Планування чисельності працівників нормативним методом здійснюється:
1. Виходячи з розробленого плану товарообороту, визначається обсяг реалізації товарів, обсяг пересування, навантаження, розвантаження, кількість робочих місць та інші натуральні, вартісні показники, які використовуються для визначення норм.
2. Розроблені норми праці множать на базові показники. Результат розрахунку визначає нормативну чисельність відповідної категорії чи групи персоналу підприємства.
Більш поширеними методами розрахунку планової чисельності є метод техніко-економічних розрахунків. Він застосовується для визначення потреби підприємства у продавцях, контролерах, касирах та інших працівниках торгового залу.
В основі цього методу лежить кількість робочих місць працівників окремих професій та режиму роботи підприємства, які дозволяють розраховувати наявну та середньоспискову чисельність відповідної категорії персоналу.
Наявна чисельність -- це кількість працівників, які щоденно повинні бути на роботі для забезпечення заповнення всіх робочих місць упродовж усього часу роботи підприємства, з урахуванням витрат часу на здійснення підготовчо-заключних операцій.
Середньоспискова чисельність характеризує загальну кількість працівників, потрібних підприємству, з урахуванням відпусток, хвороб, а також інших невиходів на роботу з поважних причин. Вона визначається шляхом коригування наявної чисельності на коефіцієнт заміщення тимчасово відсутніх працівників, який розраховується як співвідношення номінального фонду робочого часу в періодах та планового фонду робочого часу одного працівника з урахуванням планових неявок з поважних причин.
Потреба в інших категоріях персоналу (керівниках, спеціалістах, допоміжному персоналі) визначається, як правило, факторно-аналітичним методом на базі вивчення фактичного завантаження персоналу, ліквідації непродуктивних витрат робочого часу, впровадження рекомендацій з наукової організації праці, нових інформаційних технологій, удосконалення схем документообороту тощо.
За результатами розрахунків планової чисельності на підприємствах складається штатний розклад. У ньому в одиницях або в частках одиниць 0,5 фіксується потреба у працівниках окремих посад, професій, рівнів кваліфікацій.
3. Особливості коригування чисельності персоналу та планування коштів на оплату праці
Розроблений штатний розклад порівнюється з фактичною наявністю працівників відповідних професій, посад та рівнів кваліфікації.
Якщо порівняння вказує на додаткову потребу в персоналі, то розпочинають розробку програми залучення персоналу. У ній визначають організаційні заходи для добору необхідних працівників на ринку праці, їх підготовки у відповідних навчальних закладах або безпосередньо на виробництві, адаптації прийнятих працівників тощо. Якщо для проведення цих заходів потрібні спеціальні кошти, то окремо розробляють бюджет (план) їх виділення та використання.
Додаткова потреба в персоналі може бути задоволена також за рахунок мобілізації резервів підвищення продуктивності праці, які не були враховані при плануванні чисельності, а також за рахунок суміщення професій, розширення зон обслуговування, тобто не вдаючись до збільшення чисельності персоналу підприємства.
Якщо чисельність персоналу, врахована штатним розкладом, менша за фактичний персонал (є надлишок), то розробляють програму та бюджет вивільнення працівників.
Ліквідація надлишкового персоналу може бути досягнута шляхом:
-- припинення найму (вакансії не займаються);
--розриву або не продовження по закінченню строку тимчасових трудових угод;
-- припинення сумісництва професій та посад; --дострокового виходу на пенсію (передпенсійний персонал);
--заохочення плинності кадрів шляхом надання допомоги у пошуках роботи;
-- першочергового скорочення пенсіонерів; --звільнення працівників.
Якщо надлишок персоналу носить тимчасовий, короткостроковий характер, то доцільно зберегти тимчасовий надлишок працівників.
Це може бути досягнуто шляхом:
-- перенесення часу роботи та відпусток;
--скорочення часу понаднормової роботи та роботи у вихідні дні;
--дозволу неоплачування відпусток;
--дозволу робити неповний робочий день (тиждень).
Реалізація цих заходів особливо ефективна для тих підприємств, які мають спеціальні вимоги щодо якості персоналу на рівні кваліфікації, професійної майстерності, досвіду роботи.
Планування коштів на оплату праці здійснюється на базі розробленого штатного розкладу та прийнятої на підприємстві системи матеріального стимулювання праці персоналу.
Планування коштів на оплату праці здійснюється за такими напрямами:
1. Основна оплата праці. Потреба в коштах для виплати основної заробітної плати працівникам підприємства, праця яких оплачується почасово, визначається шляхом множення штатної чисельності персоналу на встановлений розмір посадового окладу. Додатково слід врахувати коефіцієнт невиходу на роботу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Планування коштів для оплати праці працівників-відрядників здійснюється, виходячи з встановлених відрядних розцінок за одиницю реалізації товарів та інших видів робіт та планового обсягу їх здійснення.
Для працівників, які працюють за контрактом, при проведенні планових розрахунків враховують зобов'язання працедавця, передбачені контрактом.
2. Додаткова оплата праці. Потреба в коштах для оплати додаткової заробітної плати здійснюється в розрізі її основних видів:
--на оплату премій за поточні результати господарської діяльності; --на оплату доплат та надбавок;
-- на оплату виконання разових робіт;
--на оплату щорічних, додаткових та спеціальних відпусток;
--на придбання спецодягу;
--інші виплати, виходячи з їхнього розміру.
Для поглиблених розрахунків додаткова заробітна плата може плануватися, виходячи з існуючого або цільового співвідношення між основною та додатковою оплатою праці.
3. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Вони здійснюються за такими основними видами:
--преміальні виплати за спеціальними системами, виходячи з розробленого положення та з урахуванням їх періодичності, середнього розміру премій;
--одноразові заохочення та матеріальна допомога, виходячи з відповідного розміру з урахуванням середнього розміру та числа необхідних виплат;
- премії за підсумками роботи за рік, за вислугою років та стажем роботи згідно з розробленим положенням;
- трудові та соціальні пільги працівникам, виходячи з розміру, масовості та періодичності їх надання;
-- компенсаційні виплати, виходячи з тривалості періоду та середньої заробітної плати відповідних категорій працівників;
- інші виплати, виходячи з відповідного розміру їх здійснення.
Проведення планових розрахунків із кожного напряму та виду матеріального стимулювання праці персоналу дозволяє визначити загальний плановий розмір фонду оплати праці підприємства та плановий середній дохід на одного працівника підприємства в цілому та за категоріями персоналу.
Тема 10. Матеріальні ресурси торгових підприємств
Підтема 1. Основні фонди торгового підприємства. Класифікація, оцінка, аналіз
1. Поняття основних фондів та їх економічна характеристика
Для здійснення будь-якого виробничого процесу, крім самої праці як доцільної діяльності людей, потрібні предмети праці, тобто матеріально-технічні ресурси та засоби праці. Сукупність засобів праці, якими розпоряджається підприємство, складає його основні фонди.
Під терміном "основні фонди" розуміють матеріальні засоби, що використовуються у виробничій діяльності підприємства впродовж періоду, який перевищує 365 календарних днів віддати їх вводу до експлуатації, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зношуванням. Таким чином, характерними особливостями основних фондів є:
1. Використання їх у натуральному вигляді впродовж тривалого часу.
2. Схильність до зношування, яка виявляється у поступовій втраті можливої подальшої експлуатації у зв'язку з старінням, закінченням резерву потужності (матеріальне зношування) або з втратою доцільності паралельної експлуатації у зв'язку з виникненням основних фондів, що мають якісніші характеристики (моральне зношування).
3. Специфічний характер кругообігу та відшкодування вартості через механізм поступової амортизації з віднесенням амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства, і відповідно вартість продукції (робіт, послуг).
Основні фонди підприємства повинні забезпечувати належні матеріальні умови для здійснення господарської діяльності торгового підприємства, забезпечення необхідного обсягу товарних запасів, проведення транспортних, розвантажувально-навантажувальних, пакувальних та інших підготовчих операцій, пов'язаних з отриманням та реалізацією товарів, виконанням виробничих функцій, наданням послуг, праці та відпочинку працівникам підприємства, підвищенням продуктивності їхньої праці та ефективного господарювання всього підприємства. Рішенню цих завдань сприяє цілеспрямована робота з формування обсягу та складу основних фондів, створення режиму та умов їх експлуатації, підтримки у робочому стані та вибору політики амортизації.
2. Класифікація основних фондів та їх структура
Оскільки натурально-речовий склад основних фондів підприємства дуже різноманітний, для їх обліку, аналізу та планування використовують різні ознаки класифікації.
Класифікація основних фондів підприємства. За характером використання виділяють основні виробничі та невиробничі фонди:
1. Основні виробничі фонди основного виду діяльності підприємства.
2. Основні виробничі фонди інших галузей, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією товарів (виробництвом продукції або наданням послуг), але виконують окремі підсобно-допоміжні та обслуговуючі функції (в торговельних підприємствах до них відносять основні фонди таких сфер матеріального виробництва, як транспорт, будівництво, виробництво, побутове обслуговування, інформаційно-обчислювальне обслуговування тощо).
3. Невиробничі основні фонди, використання яких пов'язане з діяльністю, що відноситься до галузей невиробничої сфери (житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, освіта, культура, охорона здоров'я, відпочинок та туризм, соціальне забезпечення тощо).
На відміну від основних виробничих фондів, які обслуговують господарську діяльність підприємства, створюють умови для її успішного здійснення, наявність у торговельного підприємства невиробничих основних фондів призначена для вирішення соціальних завдань: створення належних умов для проживання та відпочинку робітників підприємства та членів їх сімей, підтримки стабільності трудового колективу, покращення умов праиі та морального клімату.
Оскільки в торговельних підприємствах переважають жінки та молодь, рішення цих питань актуальне та злободенне.
За цільовим призначенням виділяють: будівлі та споруди, машини, обладнання, транспортні засоби, інвентар, інструменти.
1. Будинки--архітектурно-будівельні об'єкти, що забезпечують умови праці працівників торгівлі, зберігання, сортування та підготовку товару до продажу, продаж товарів, надання торговельних послуг населенню.
2. Споруди--інженерно-будівельні об'єкти, потрібні для здійснення виробничих та торгово-технологічних процесів.
3. Передавальні засоби, за допомогою яких здійснюється передача енергії, тепла, а також рідких та газоподібних речовин.
4. Машини та устаткування, до яких належать силові машини, робочі механізми та устаткування, торговельні автомати, механічне устаткування, підйомно-транспортне устаткування; контрольно-касові апарати, вимірювальні прилади, апарати та устаткування для виготовлення і продажу безалкогольних напоїв, фасувально-пакувальне устаткування, інше торгово-технологічне устаткування, теплове устаткування.
5. Механізований інструмент, немеханізовані засоби праці та закріплені до машин інструменти.
6. Виробничий інвентар та приладдя, предмети виробничого призначення; устаткування з охорони пращ, ємності для зберігання рідких та сипучих товарів тощо.
7. Транспортні засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажу.
8. Господарський інвентар-- предмети конторського та господарського призначення.
9. Багаторічні насадження.
Залежно від участі у виробничому процесі розрізняють пасивні та активні основні фонди:
1. Пасивна частина--будівлі, споруди та інші елементи основних фондів, які безпосередньо не впливають на предмети праці, але створюють матеріально-речові умови для господарської діяльності підприємства.
2. Активна частина--машини, обладнання, інструменти та інші елементи основних фондів, які використовуються для безпосереднього впливу на предмети праці.
У галузях виробничої сфери вирішальну роль має стан та технічний рівень активної частини основних фондів. Він визначає можливість підприємства щодо збільшення виробничих потужностей та виробничої програми, рівень продуктивності пращ основного виробничого персоналу. Це вимагає першорядної уваги до збільшення питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальному обсязі.
Для торговельних підприємств велике значення мають розміри, стан та місцезнаходження пасивної частини основних фондів--торгових та складських приміщень. Вони визначають імідж підприємства, обсяги товарообігу та його товарного забезпечення (зберігання товарних запасів), інтенсивність потоків покупців, й, відповідно, рівень продуктивності праці робітників торговельного підприємства.
Стан активної частини основних фондів визначає рівень продуктивності пращ тільки окремих категорій робітників, які виконують виробничі функції--фасувальників, вантажників, наладчиків. Для інших категорій персоналу активна частина основних фондів забезпечує належні умови праці, підвищує комфортність та якість обслуговування покупців.
Залежно від форм власності розрізняють власні основні та орендовані основні фонди:
1. Власні основні фонди.
2. Орендовані основні фонди, передані у використання підприємству на основі угоди про оренду приміщень, споруд або лізинг машин, обладнання на визначений часовий термін за визначену плату з правом (фінансова оренда) або без права (оперативна оренда) подальшого викупу.
Вартісна оцінка власних основних фондів, а також фондів, взятих у фінансову оренду, вартість цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, взятих в оренду, відображаються у балансі підприємства.
Вартість окремих інвентарних об'єктів основних фондів, взятих в оперативну оренду (крім приміщень) обліковується на позабалансовому рахунку "Орендовані основні фонди", виходячи з експертної оцінки їх вартості, відображеної в угоді про оренду (лізинг).
Залежно від джерел фінансування виділяють основні фонди, що внесені до статутного фонду підприємства; ті, що придбані за рахунок власних коштів; придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів, а також безоплатно отримані основні фонди:
1. Основні фонди, внесені до статутного фонду підприємства його засновниками (передані в порядку оплати акції).
2. Основні фонди, придбані протягом діяльності підприємства за рахунок власних коштів.
3. Основні фонди, придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів.
4. Безоплатно отриманні основні фонди (в порядку спонсорської, безплатної фінансової допомоги тощо).
Наведена класифікація має суттєве значення для оцінки можливостей впливу підприємства на склад основних фондів.
Залежно від стану фактичного використання основні фонди поділяють на ті, що використовуються в основній господарській діяльності; здані в оперативну або фінансову оренду (лізинг); такі, що тимчасово не використовуються:
1. Основні фонди, які фактично використовуються в господарській діяльності підприємства.
2. Основні фонди, здані в оренду (оперативну чи фінансову).
3. Основні фонди, що тимчасово не використовуються у зв'язку з переходом на нові види продукції, проведенням планового ремонту, сезонними коливаннями в обсязі попиту.
4. Основні фонди, подальше використання яких у діяльності підприємства не планується.
Характеристика основних фондів підприємства за станом їх використання дозволяє визначити коло завдань, що потребують вирішення:
-- щодо основних фондів, що використовуються в господарській діяльності підприємства, основним завданням управління є підвищення ефективності їх використання;
-- за орендованими -- вибір оптимальних умов оренди та підбір орендаторів;
- за фондами, зданими в оренду--контроль за зберіганням та дотриманням правил експлуатації, визначення оптимальних умов оренди, підбір орендаря, контроль за своєчасністю сплати орендної платні;
- щодо фондів, які тимчасово не використовуються -- скорочення періоду їх простою та якнайшвидше включення до виробничого процесу (за рахунок скорочення термінів монтажу, наладки, ремонту).
Якщо підприємство має зайві основні фонди, що тимчасово не використовуються, то основним завданням є пошук можливостей їх альтернативного використання шляхом перепрофілювання, здавання в оренду або продажу, максимізації отриманих унаслідок цього доходів.
Розглянута класифікація основних фондів використовується для аналізу їх стану, планування відтворення, складання державної звітності, проведення переоцінок та інвентаризацій.
Структура основних фондів підприємства характеризується питомою вагою їх різних груп у загальному обсязі основних фондів. її аналіз дозволяє оцінити співвідношення різних видів основних фондів, дати характеристику змінам в їх складі.
Усі основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства, незалежно від порядку їх формування, а також сукупність його обігових фондів (сировини, палива, матеріалів та інших матеріальних ресурсів) прийнято називати матеріально-технічною базою підприємства.
3. Оцінка та відтворення основних фондів підприємства
Оцінка наявності та руху основних фондів торговельного підприємства проводиться за окремими інвентарними об'єктами основних фондів у натуральному та вартісному вимірах.
Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних фондів, їхні параметри -- потужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію тощо.
Натуральні показники використовуються для оцінки технічного стану та морального зношування основних фондів, розробки балансу обладнання, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності.
Кожна одиниця основних фондів має також визначену грошову вартість. Вартісні показники оцінки основних фондів дозволяють враховувати їх при оподаткуванні, здійснювати фінансування відтворення основних фондів, оцінювати ефективність їх використання.
Для оцінювання основних фондів використовується первісна, відновлювальна та залишкова вартість.
Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд; придбання машин та обладнання, страхування. За первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю.
Під відновлювальною вартістю основних фондів розуміють вартість їх відновлення за сучасних умов у цінах, тобто вона являє собою суму витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних фондів за певний проміжок часу. Зміна вартості основних фондів відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни трудових витрат на їх виробництво, а також під впливом інфляційних процесів в економіці. Розбіжність, яка виникає між первісною та відновлювальною вартістю основних фондів, ускладнює їх оцінювання та регулювання процесів відтворення, призводить до викривлення показників оцінки ефективності використання.
Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних фондів за відновлювальною вартістю. До 1997 р. рішення про проведення переоцінки основних фондів приймалося на державному рівні, з затвердженням централізовано визначних диференційованих коефіцієнтів індексації основних фондів (залежно від їх виду та строку введення в експлуатацію). В результаті проведення переоцінки всі основні фонди підприємства отримують єдину оцінку з повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Переоцінці підлягала і сума нарахованої амортизації.
Починаючи з 1998 р., відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку" підприємства отримали право на самостійне щорічне переоцінювання основних фондів, виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.
Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реально існуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг). Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю та сумою накопиченого на момент оцінки зношування основних фондів у зв'язку з їх спрацюванням.
З метою оцінки та аналізу розрізняють:
--бухгалтерську залишкову вартість основних фондів, яка враховує вплив на вартість основних фондів діючого (визначеного державою) механізму її амортизації;
- реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості основних фондів у результаті фізичного і морального зношування.
Потреба в амортизації основних фондів обумовлена тим, що термін використання основних фондів у діяльності підприємства має певні обмеження в зв'язку з поступовим зношуванням основних фондів та втратою їх споживчої вартості (корисності).
Прийнято виділяти два види зношування--фізичне та моральне.
Під фізичним зношуванням (спрацюванням) основних фондів слід розуміти втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей унаслідок їх використання або впливу на них природних сил.
На швидкість та розміри фізичного зношування основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, технологія виробництва, рівень використання в діяльності торговельного підприємства, якість технологічного догляду та ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.
Моральне зношування (техніко-економічне старіння основних фондів) -- це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Причиною морального зношування є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних основних фондів, впровадження нових технологій та матеріалів у виробництво тощо.
Усунення наслідків зношування може відбутися у різних формах. Фізичне зношування (спрацювання) поділяють на усувне (тимчасове) та неусувне (нагромаджувальне).
Перший вид фізичного зношування періодично усувається шляхом капітального ремонту основних фондів.
Другий не може бути усунений таким шляхом. З часом неусувне фізичне зношування нагромаджується та зумовлює такий стан основних фондів при якому їх подальше використання є неможливим. Настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни об'єктів основних фондів на нові--аналогічного призначення.
Моральне зношування (техніко-економічне старіння) також може бути повне та часткове.
Часткове моральне зношування може бути усунуто шляхом проведення модернізації основних фондів, під якою розуміють внесення певних конструктивних змін в об'єкти основних фондів з метою покращення їх техніко-економічних характеристик.
Настання повного морального зношування обумовлює потребу в заміні об'єктів основних фондів підприємства.
Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фондів виділяють:
--просте відтворення, при якому досягається збереження споживчої вартості основних фондів;
-- розширене відтворення, при здійсненні якого споживча вартість та кількість основних фондів підприємства зростає.
Просте відтворення відбувається шляхом проведення капітального ремонту та заміни застарілих об'єктів основних фондів, розширене-- шляхом проведення нового будівництва, реконструкції та технічного переоснащення, модернізації основних фондів. Вибір форми відтворення здійснюється в процесі управління інвестиційною діяльністю торговельного підприємства.
Проміжок часу, протягом якого відбувається процес формування, використання та відновлення споживчої вартості основних фондів, характеризується поняттям "цикл відтворення основних фондів".
Цикл відтворення основних фондів не слід плутати з поняттям "обіг основних фондів", яке відображає проміжок часу, протягом якого відбувається відновлення вартості основних фондів через механізм амортизаційних відрахувань.
Наведені поняття не тільки змістовно, але й кількісно відрізняються одне від одного.
Якщо цикл відтворення основних фондів більш тривалий, ніж обіг основних фондів, то підприємство отримує додатковий дохід за рахунок використання накопиченої амортизації. Якщо ж у разі неефективного використання цикл відтворення коротший за обіг фондів, то підприємство не має фінансових джерел для відновлення основних фондів (у зв'язку з не завершенням амортизаційного періоду) і несе збитки через списання залишкової вартості основних фондів на фінансові результати діяльності.
4. Аналіз стану та ефективності використання основних фондів торгового підприємства
Необхідною передумовою удосконалення формування, використання та відтворення основних фондів торговельного підприємства є проведення аналізу їх сучасного стану та ефективності використання.
Інформаційною основою аналітичної роботи є матеріали бухгалтерського обліку (обігові відомості з рахунку 01 "Основні засоби", 07 "Обладнання", 055 "Майно в оренді"), форми бухгалтерської звітності: ф. № 1 "Баланс", ф. № 3 "Звіт про фінансово-майновий стан" (розділ 4--"Наявність та рух основних фондів"), форма статистичної звітності № 11 -ОФ "Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)", матеріали оперативного обліку об'єктів основних фондів (технічні паспорти та інша первинна документація), матеріали дослідження ринкових цін відновлення основних фондів (прайс-аркуші на продаж аналогічного обладнання, вартість будівельно-монтажних матеріалів та робіт) тощо.
Завданням аналізу стану та ефективності використання основних фондів є:
1. Встановлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними фондами.
2. Відповідність величини, складу і технічного рівня фондів потребі у них.
3. Визначення обсягів їх зростання, оновлення та вибуття.
4. Вивчення технічного стану основних засобів, особливо їх активної частини--машин та устаткування.
5. Визначення ступеня використання основних фондів.
6. Аналіз повноти використання торговельної та складської площі.
7. Встановлення ступеня використання обладнання та його комплектності.
8. Визначення впливу використання основних фондів на обсяг товарообороту та інші економічні та фінансові показники діяльності підприємства.
9. Виявлення резервів зростання фондовіддачі.
10. Збільшення обсягу товарообороту та прибутку за рахунок покращення використання основних фондів.
Аналіз стану та ефективності використання основних фондів торговельного підприємства передбачає проведення аналітичної роботи.
Етапи аналізу:
1. Аналіз обсягів та динаміки основних фондів.
2. Аналіз стану та складу основних фондів.
3. Аналіз ступеня зносу основних фондів.
4. Аналіз інтенсивності відновлення.
5. Аналіз ефективності використання.
У загальному аналізі стану та ефективності використання основних фондів важливим є проведення аналізу обсягів та динаміки основних фондів. На цьому етапі аналізу визначається загальний обсяг основних фондів торговельного підприємства у вартісному вимірі та вивчається динаміка обсягу основних фондів порівняно з попередніми періодами.
Якщо протягом аналітичного періоду відбулися переоцінки вартості основних фондів, то вивченню динаміки повинна передувати процедура приведення обсягу фондів у зіставний вигляд. Для цього проводиться зменшення обсягу переоцінених основних фондів у попередніх періодах. Зіставлений динамічний ряд дозволяє визначити реальну зміну обсягу основних фондів підприємства.
Темп зростання обсягу основних фондів слід порівняти з темпом зростання обсягу товарообороту підприємства (для визначення ступеня матеріального забезпечення зростання товарообороту) та темпом зростання загального обсягу активів підприємства (для оцінки змін в їх складі позаобігових активів).
Окремо виділяють аналіз стану та складу основних фондів. На цьому етапі аналізу вивчається склад основних фондів і динаміка окремих видів (об'єктів) та груп основних фондів.
У процесі аналізу основні фонди групують за ознаками класифікації, розглянутими вище.
Спрямування висновків за результатами аналізу складу основних фондів за окремими ознаками класифікації відображено у табл. 12.
Важливим є аналіз зношування основних фондів. Він характеризує їх вік та можливість подальшого використання. Для отримання аналітичного висновку з цього напряму аналізу розраховують коефіцієнт зношування основних фондів (як результат ділення суми зношування на первинну або відновну вартість основних фондів) і коефіцієнт придатності (як відношення залишкової вартості до первинної вартості основ них фондів).
Таблиця 12. Напрями діагностики показників складу основних фондів підприємства
|
Питома вага у загальному обсязі фондів |
Спрямування діагностичного висновку |
|
|
1. Основних виробничих фондів |
Ступінь орієнтації основних фондів на господарську діяльність підприємства |
|
|
2. Основних невиробничих фондів |
Ступінь розвитку соціальної інфраструктури підприємства |
|
|
3. Активної частини |
Ступінь технічного оснащення господарської діяльності підприємства |
|
|
4. Пасивної частини основних фондів |
Ступінь забезпечення матеріальних умов для діяльності підприємства |
|
|
5. Власних основних фондів |
Ступінь господарської незалежності підприємства |
|
|
6. Орендованих основних фондів |
Ступінь залежності підприємства від орендарів |
|
|
7. Фондів, що фактично використовуються у господарстві |
Ступінь освоєння можливостей матеріального потенціалу |
|
|
8. Фондів, переданих в оренду |
Ступінь відволікання основних фондів для обслуговування інших суб'єктів |
|
|
9.Фондів, що не використовуються |
Ступінь безгосподарності підприємства у використанні основних фондів |
Він показує можливість подальшого використання, ступінь відшкодування витрат на формування основних фондів.
Окремо проводиться аналіз інтенсивності відновлення основних фондів шляхом розрахунку коефіцієнта оновлення основних фондів (вартість введених основних фондів за період поділено на вартість основних фондів на кінець аналітичного періоду).
Коефіцієнт вибуття--основні фонди, що вибули з експлуатації, поділені на вартість основних фондів на початок періоду.
І останній показник -- це швидкість оновлення як 1 поділити на коефіцієнт оновлення основних фондів. Вказані показники розраховуються за окремими групами основних фондів та за окремими аналітичними періодами. їх аналіз дозволяє зробити висновок щодо стану відновлення основних фондів та пріоритетів підприємства в цьому питанні.
Завершується аналіз основних фондів оцінкою ефективності використання. Ступінь виконання цього завдання оцінюється шляхом вивчення в статиці та динаміці й порівнянні з підприємствами-аналогами цілої низки показників використання основних фондів:
1. Фондовіддачі (товарооборот поділити на середню вартість основних фондів).
2. Доходовіддачі (доходи від усіх видів діяльності поділені на середню вартість основних фондів).
3. Фондоємкості (1 поділити на фондовіддачу), тобто т/оборот, або 1 поділити на доходовіддачу, тобто середня сума основних фондів, що припадає на одиницю доходів.
4. Прибутковості основних фондів у % (балансові прибутки поділити на середню вартість основних фондів).
5. Забезпеченості витрат на утримання основних фондів доходами від діяльності підприємств (виплати на утримання основних фондів поділити на доходи від усіх видів діяльності).
Це частка доходів, яка використовується на утримання основних фондів в їх загальному обсязі.
Для розрахунку наведених показників використовується середньорічна вартість, розрахована за середньою хронологічною, тобто з урахуванням їх надходження та вибуття.
У практиці роботи підприємств застосовується метод інтегральної оцінки, який дозволяє надати узагальнену оцінку ефективності використання основних фондів підприємств.
Розрахунок інтегрального показника зміни ефективності використання основних фондів здійснюється за формулою:
Крім приведених показників, при аналізі використовують віддачу торгової площі чи об'єм товарообороту, коефіцієнт змінності роботи обладнання, коефіцієнт інтенсивності роботи на підприємстві стратегії формування та використання основних фондів, які потрібно враховувати при обгрунтуванні напрямів її удосконалення на плановий період.
Підтема 2. Планування розвитку матеріально-технічної бази торгівлі
1. Визначення розміру потреби у прирості основних засобів
Стратегічною метою управління основними фондами підприємства є забезпечення максимально ефективного їх використання при мінімальних витратах на їх утримання та обслуговування. Досягненням стратегічної мети управління визначається ефективність подальших управлінських рішень.
Першим із них є визначення розміру потреби в прирості основних засобів. Потреба в прирості основних засобів у плановому періоді визначається як загальна потреба в основних засобах відповідно до розробленого плану товарообігу мінус наявність основних фондів на початок планового періоду, плюс очікуване вибуття основних засобів у плановому періоді в зв'язку з їх фізичним та моральним зношуванням.
Загальна потреба в основних засобах на плановий період може бути визначена факторно-аналітичним методом. Метою цього управлінського завдання є визначення потреби в окремих видах та елементах основних фондів торговельного підприємства.
Розрахунки потреби в окремих видах та елементах основних фондів торговельного підприємства узагальнюються в спеціально розробленому плані розвитку матеріально-технічної бази.
Основними розділами цього плану є:
--план розвитку торгової площі;
--план розвитку складського господарства;
план технічного оснащення торгового підприємства.
У плані розвитку торгової площі визначається потреба в розширенні торгової площі, її спеціалізація та розміщення.
Основними методами розробки цього плану є:
1. Нормативний метод, заснований на нормативах товарообігу на 1 м2 торгової площі або нормативах торгової площі на 1000 жителів (при плануванні на регіональному рівні).
2. Факторно-аналітичний метод, в основі якого лежить вивчення потреби в торговій площі з урахуванням обсягу товарообігу та якості стандарту торгового обслуговування.
План розвитку складського господарства визначає потребу підприємства в розширенні ємності (у м3) загально-товарних та спеціалізованих складів.
Потреба підприємства в розвитку складів визначається за нормативами або на основі проведення технічно-економічних розрахунків, виходячи з встановлених нормативів товарних запасів, які мають зберігатися на складах підприємств, розрахункових коефіцієнтів складського об'єму, потрібного для зберігання одиниці товарних запасів відповідного товарного асортименту, коефіцієнта корисного використання складського об'єму.
План технічного оснащення торгового підприємства визначає потребу в дооснащенні активної частини основних фондів підприємства. При вирішенні цього завдання виходять з того, що кожна одиниця обладнання, яка додатково вводиться, функціонує не самостійно, відокремлено, а повинна логічно "вжитися" в наявну систему або в ту систему обладнання підприємств, що формується.
Потреба у введенні в експлуатацію окремих видів обладнання визначається так:
1. Оцінюється фактична потужність системи обладнання підприємства.
2. На основі планів товарообігу визначається потреба у збільшенні потужності системи обладнання.
3. Визначаються види обладнання, що перешкоджають збільшенню системи.
4. Визначається потреба збільшення потужності за окремими видами обладнання.
5. Розраховується кількість одиниць обладнання кожного виду, які потрібно ввести в експлуатацію.
Потреба збільшення пасивної частини основних фондів (торговельних, складських приміщень) оцінюється експертно на основі аналізу їх фактичного використання.
2. Форми задоволення потреби у прирості основних засобів, раціоналізація експлуатації основних фондів підприємства та оптимізація термінів їх експлуатації
Потреба у прирості основних засобів підприємства може бути задоволена різними шляхами:
-- придбанням потрібних основних засобів у власність (нових або таких, що були у використанні);
--будівництвом основних фондів (підрядним або господарським способами);
--орендою (лізингом) потрібного обладнання та площі.
Кожен із названих способів задовольняє потреби підприємства в поповненні його основних фондів, але розмір витрат підприємства на кожен із них різний.
Великий вплив на обсяг витрат має структура їх фінансування: за рахунок власних або залучених фінансових ресурсів. Вибір найбільш доцільного способу розвитку основних фондів підприємства здійснюється шляхом співставлення проведених витрат підприємства на їх реалізацію. Для економічного обґрунтування того чи іншого варіанта розробляється бізнес-план відповідного інвестиційного проекту та оцінюється економічна ефективність його реалізації. Тут важливою є раціональна експлуатація; підвищення ефективності використання основних фондів підприємства на стадії їх експлуатації досягається за рахунок:
--здійснення раціонального розміщення основних фондів, підвищення коефіцієнта змінності (тривалості корисного використання) роботи підприємства;
--покращення контролю за дотриманням правил експлуатації та технічного обслуговування обладнання;
--удосконалення добору та підготовки кадрів, що здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування обладнання;
-- впровадження системи матеріального стимулювання працівників за безаварійну роботу обладнання, продовження ремонтного циклу та періоду експлуатації.
Одним із основних завдань управління основними фондами є визначення оптимальних термінів їх експлуатації.
Скорочення термінів експлуатації дозволяє забезпечити прискорення оновлення основних фондів, зменшує рівень техніко-економічного старіння, підвищує технічний рівень підприємства, забезпечує зростання продуктивності праці та зниження ремонтно-експлуатаційних витрат. Негативним наслідком такої політики є зростання поточних витрат за рахунок амортизаційних витрат, зростання потреби в інвестиційних ресурсах, обтяження підприємства борговими зобов'язаннями.
Продовження терміну експлуатації дозволяє зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих основних фондів, збільшити обсяги використання інвестиційних ресурсів для розширеного відтворення основних фондів, але обумовлює зниження продуктивності діючих основних фондів та застосування витрат на їх утримання та ремонт.
Оптимальний (економічно доцільний) термін експлуатації може бути визначений як період експлуатації, в якому забезпечується максимізація нагромадження коштів для відновлення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань з урахуванням обсягів їх використання на проведення ремонтних робіт.
Визначення оптимального терміну експлуатації може бути здійснене графічним методом. Визначається оптимальний термін експлуатації окремих груп та видів основних фондів підприємства, він дозволяє спланувати щорічний обсяг заміщення основних фондів для забезпечення їх простого відтворення.
3. Обгрунтування ремонтної політики підприємства
Збереження споживчої вартості основних фондів та продовження можливого терміну їх корисної експлуатації визначається ефективністю ремонтної політики підприємства.
Підприємство може використовувати різні підходи до проведення ремонтів основних засобів:
--запобіжну ремонтну політику, що передбачає проведення планово-попереджувальних ремонтів;
--аварійну ремонтну політику, при якій ремонтні роботи проводяться лише під час виходу основних засобів з експлуатації (аварійний ремонт);
--комбіновану політику.
Для планування оптимальної стратегії ремонтів слід виходити з того, що підприємство зацікавлене, щоб витрати через виробничі паузи та витрати на утримання засобів виробництва в задовільному стані були мінімальні.
Більш доцільною є запобіжна ремонтна політика, оскільки вона забезпечує ритмічність роботи підприємства та стабільність його виробничих можливостей завдяки планомірному утриманню основних фондів у задовільному стані. Для неї характерні й більш низькі витрати на профілактичні ремонтні заходи порівняно з аварійними роботами.
Реалізація такої політики передбачає: обґрунтування ремонтного циклу, тобто періодичності та почерговості використання ремонтних робіт, здійснення контролю за ходом дотримання термінів та якості ремонтних робіт.
При виборі аварійної ремонтної політики слід врахувати, що з ладу може вийти одночасно декілька одиниць обладнання, що може поставити під загрозу виконання виробничої програми, плану товарообігу, може унеможливитися здійснення окремих етапів торговельно-технологічних операцій, спричинивши негативні наслідки для діяльності підприємства та його фінансового стану.
Вибір аварійної ремонтної політики передбачає розробку програми дії підприємства при аварії основних фондів, завчасна розробка програми дії дозволяє скоротити витрати підприємства через вимушений простій. Ефективним інструментом захисту підприємства від аварійних ситуації є також страхування його майна від безпосередніх та непрямих збитків.
Залежно від мети та завдань виділяють поточний та капітальний ремонти основних фондів.
Метою поточного ремонту є збереження засобів праці у стані, придатному для подальшого продуктивного використання шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій, спрямованих на усунення дрібних неполадок та попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Витрати на проведення поточного ремонту є постійними, здійснюються відносно рівномірно протягом усього періоду експлуатації, відносяться на витрати обігу підприємства після їх здійснення.
Капітальний ремонт основних фондів проводиться з метою відшкодування фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів пращ та максимального відновлення їх первісних техніко-експлуатаційних параметрів. Капітальний ремонт проводиться з певною періодичністю і потребує значних одночасових витрат.
З метою нагромадження коштів для проведення капітального ремонту на підприємстві може формуватися ремонтний фонд. Джерелом його формування є цільові періодичні відрахування коштів, що відносяться на витрати обігу підприємства впродовж усього ремонтного циклу.
Важливе значення для діяльності підприємства має економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт основних фондів.
В основі оцінки доцільності лежить порівняння двох альтернативних варіантів:
--проведення капітального ремонту основних фондів та продовження строку їх експлуатації на один ремонтний цикл;
--заміни пошкодженого об'єкта основних фондів новим.
Для здійснення оцінки потрібно визначити загальну суму витрат та збитків підприємства в кожному варіанті.
При проведенні капітального ремонту витрати підприємства складаються з:
-- витрат на капітальний ремонт;
--підвищення експлуатаційних витрат на капітально відремонтовані основні фонди порівняно з аналогічними новими.
Під час придбання нових основних фондів до складу витрат та збитків підприємства включаються витрати на придбання основних фондів, збитки від недоамортизованих діючих основних фондів.
Витрати на придбання включають до розрахунку з поправкою на відмінності у продуктивності й тривалості ремонтного циклу нових та старих основних фондів шляхом застосування двох коригуючих коефіцієнтів:
-- коефіцієнта, що характеризує співвідношення продуктивності діючих та нових основних фондів;
--коефіцієнта, що відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу.
Приріст експлуатаційних витрат розраховують на всю тривалість ремонтного циклу та для визначення їх теперішньої вартості.
Витрати на придбання основних фондів визначають, виходячи з умов розрахунку за придбані основні фонди, з урахуванням відсотків за кредит, наданого періоду відстрочки платежу.
Розділ IV. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВИХ ПІДПРИЄМСТВ
Тема 11. Доходи торгових підприємств споживчої кооперації, особливості їх утворення і використання
Підтема 1. Доходи торгових підприємств, їх характеристика та резерви збільшення
1. Поняття доходів торгових підприємств
Реалізація товарів торговим підприємством здійснюється переважно за вільними роздрібними цінами. Однак цінову політику на ринку значною мірою обумовлюють виробники чи зарубіжні постачальники, вибираючи ту чи іншу стратегію. А тому кожному торговому підприємству потрібно враховувати цінову політику виробників товарів. Разом із цим, роздрібні торгові підприємства здійснюють продаж товарів, встановлюють кінцеві роздрібні ціни відповідно до кон'юнктури ринку, виходячи з відпускної ціни підприємства-виробника і торгової надбавки.
Різниця між товарооборотом за цінами ринку (роздрібними й оптовими) і товарооборотом за цінами їх закупівлі, взятих без ПДВ і акцизного збору, являє собою дохід від торгової діяльності чи суму торгових (оптових) надбавок.
Торгова надбавка визначається торговим підприємством, виходячи з кон'юнктури ринку. В торгову надбавку включають витрати обігу, в тому числі транспортні й інші розходи роздрібних торгових організацій і підприємств, а також ПДВ.
Дохід від торгової діяльності використовується підприємством для відшкодування витрат й інших затрат, пов'язаних зі здійсненням його господарської діяльності та створенням прибутку від реалізації. Таким чином підприємство забезпечує самоокупність поточної господарської діяльності й створює умови для самофінансування в майбутньому періоді.
Органи виконавчої влади на місцях можуть регулювати розміри торгових надбавок шляхом встановлення їх граничного розміру, граничного рівня рентабельності, а також іншими методами. Іноді можуть самостійно встановлювати розміри торгових надбавок. Торгові підприємства мають право встановлювати на деякі товари надбавку нижчу чи на рівні її граничної величини і при потребі вона може підлягати розподілу між оптовою і роздрібною ланкою на договірних засадах.
Часто при визначенні торгової надбавки використовують затратний підхід до розрахунку її величини. її визначають у відсотках до товарообороту шляхом сумування рівня затрат і заданого показника рентабельності. Сьогодні цей метод визначення величини надбавки використовується торговими підприємствами для товарів, на ринку яких відсутня конкуренція.
Широко застосовують торгові підприємства розрахунки оптимальних рівнів оптових і роздрібних торгових надбавок з урахуванням покриття витрат обігу, сплати податків, формування необхідних для подальшого розвитку прибутків.
Вивчення досвіду роботи підприємств свідчить про те, що оптимальний рівень торгових надбавок застосовується, як правило, єдиний для всіх товарів. Величина доходу підприємства (торгова надбавка) визначається як різниця між ринковою ціною та ціною закупівлі товару. У зазначеному підході підприємство оцінює свої можливості із беззбиткової роботи і з метою збільшення прибутків забезпечує зростання обсягів продажу, прискорення оборотності засобів, укладених у товарні запаси, використовує інші фактори інтенсивної діяльності. При розрахунку торгової надбавки на товари, що швидко псуються, з обмеженим терміном реалізації враховують їх оборотність, яка складає 1--3 дні.
Подобные документы
Особливості розвитку ринку товарів і послуг. Аналіз структури споживання товарів. Аналіз сучасних торговельних систем та мереж. Організаційно-економічні засади розвитку культури споживання. Стратегічні орієнтири в діяльності підприємств торгівлі.
научная работа [369,5 K], добавлен 18.01.2014Сутність ринку. Ознаки ринку і умови його функціонування. Інфраструктура ринкового господарства та механізм функціонування ринку. Механізм функціонування ринку. Ринкова інфраструктура України в сучасних умовах. Задачі розвитку міжбіржової торгівлі.
курсовая работа [139,4 K], добавлен 03.06.2007Історія становлення грошової системи в Україні: структура, сутність. Особливості функціонування Національного банку. Аналіз кон’юнктури товарно-грошових відносин. Особливості інтеграції України у світову економіку. Позиції у світовій організації торгівлі.
дипломная работа [108,9 K], добавлен 08.02.2010Економічна сутність внутрішньої торгівлі. Передумови розвитку торгівлі в Донецькій області. Рівень розвитку торгівлі в Донецькій області. Регіональні особливості продовольчих та непродовольчих товарів. Територіальні відмінності в розміщенні торгівлі.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 15.10.2011Виникнення і суть ринку, його структура, функції і умови формування, державні і недержавні методи регулювання. Умови, необхідні для нормального функціонування реального ринку. Особливості становлення ринкових відносин в Україні. Моделі ринкової економіки.
реферат [410,5 K], добавлен 21.10.2012Сутність міжнародної торгівлі та її види, головний зміст існуючих теорій та методи регулювання. Україна на шляху до СОТ. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку міжнародної торгівлі держави: потенційні переваги, факторні передумови та етапи розвитку.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 20.09.2013Історія виникнення ринку, його основні поняття та функції. Класифікація кризових явищ економіки. Необхідність та роль державного контролю у системі ринкових відносин. Проблеми становлення ринку в Україні в умовах переходу до ринкової економіки.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 27.12.2010Мета створення ринку засобів виробництва: перехід від фондового розподілу матеріальних ресурсів до застосування широкого спектру товарно-грошових відносин. Функції ринку засобів виробництва. Вивчення ринку матеріальних ресурсів та його інфраструктура.
реферат [52,5 K], добавлен 24.02.2011Основні макроекономічні показники. Фактори, динаміка і стратегія економічного розвитку. Галузева структура економіки Росії: первинний, вторинний і третинний сектори. Місце Росії в світовому господарстві. Структура зовнішньої торгівлі, іноземні інвестиції.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 17.03.2015Особливості збору та аналізу статистики зовнішньої торгівлі. Форми обліку експорту-імпорту товарів на Україні. Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності. Способи обчислення вартісних показників. Грошове вираження інтернаціональної вартості.
реферат [34,8 K], добавлен 21.12.2008
