Економіка торгівлі
Економіка торгівлі як галузева економічна наука. Місце торгівлі в розвитку товарно-грошових відносин у період функціонування ринку. Проблеми становлення національного ринку. Баланси ресурсів товарів споживання, їх роль у плануванні внутрішнього ринку.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.05.2012 |
| Размер файла | 1,2 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Далі робиться групування торгових підприємств за обсягом товарообороту з виділенням опту і роздрібу. В групах підприємств із відносно невеликим обсягом товарообороту, як правило, рівень витрат значно вищий, а великі підприємства (за товарооборотом) цей рівень мають більш низький.
На рівень витрат обігу значний вплив має зміна структури товарообороту. Підвищення частки більш витратомістких товарів у загальному обсязі продажів впливає на зростання рівня витрат обігу в цілому на підприємстві і, навпаки, зменшення цієї частки приводить до зниження загального рівня розходів. Такі розрахунки можна провести лише в тому випадку, коли на підприємстві встановлена величина витратоємності за товарами і товарними групами.
Такий аналіз ведеться за такою методикою (табл. 14):
Таблиця 14
Витратоємність за товарними групами (у % до товарообороту)
|
Товарні групи |
Минулий рік |
Звітний рік |
|||
|
питома вага в загальному товарообороті |
рівень витрат обігу |
питома вага в загальному товарообороті |
рівень витрат обігу |
||
|
А |
1 |
2 |
3 |
4 |
|
|
Продовольчі товари |
|||||
|
Непродовольчі товари |
|||||
|
Усього |
Далі аналіз витрат обігу здійснюється в розрізі окремих статей, порівнюючи фактичні витрати з планом і з минулим роком. Так, вплив на величину витрат на перевезення здійснює зміна величини середньої відстані перевезення, перегляд тарифів, збільшення обсягів перевезення вантажів, використання дешевших чи дорожчих видів транспортних засобів тощо.
Визначають вплив інших факторів, пов'язаних з ефективнішим використанням транспортних засобів.
На величину транспортних розходів впливають і такі фактори, як порядок оплати за користування транспортними засобами, обсяг і клас вантажів, які перевозяться, вантажооборот у тонно-кілометрах, відстань перевезення, наявність власного транспорту, відшкодування розходів з перевезення окремих товарів за рахунок бюджету місцевих органів влади.
У загальних витратах значне місце займають проценти (відсотки) за користування кредитом. Платежі за кредитами банків включають у витрати обігу у фактичній сумі, що припадає на реалізовані товари. Тут враховують відсоткові ставки центрального банку, коригують їх з урахуванням місцевих умов. На розрахунок цієї статті впливають зміни середніх розмірів товарних запасів, величини відсотка за користування кредитом, частки власних коштів в оплаті за товари, розмір сплачених відсотків за відстроченими позиками, розміри цільових кредитів, отриманих на поповнення оборотних засобів. На величину затрат з оплати відсотків за користування кредитом впливають також інші фактори. Порядок розрахунку їх впливу визначається при вивченні методики планування розходів з цієї статті.
Окремо аналізуються розходи на оплату пращ. Метою аналізу є оцінка ефективності використання трудових ресурсів, затрат праці. Такий аналіз ведеться за:
--ефективністю використання робочої сили шляхом вивчення чисельності працівників за складом, рівнем кваліфікації, в динаміці порівняно з іншими періодами;
--за оплатою праці шляхом вивчення форм і систем оплати праці, обгрунтуванням їх вибору підприємством, оцінкою розмірів розходів на оплату пращ в відсотках до товарообороту, за їх часткою в сукупних витратах обігу в динаміці, у порівнянні з аналогічними підприємствами. Окремо аналізують оцінку ефективності системи преміювання для різних категорій працівників, темпи приросту середньої зарплати і продуктивності праці, виявляють резерви і визначають конкретні заходи щодо їх застосування для підвищення ефективності використання засобів на оплату прані. Перелік цих завдань у кожному підприємстві може уточнюватися.
У складі витрат обігу важливе місце займає аналіз і всіх інших статей.
Окремо при аналізі витрат обігу слід виділити принцип економічності. Суворе дотримання цього принципу дає можливість запобігти ризику існування підприємства в умовах ринку. Важко погодитися з вимогою організувати господарську діяльність так, щоб з "мінімальними затратами забезпечити максимально можливі результати". Ця вимога не має реальної основи. Обґрунтованим є положення, при якому повинні бути задані або затрати, або результати, як орієнтир у господарській діяльності підприємства. На цій основі торгові підприємства можуть реалізувати товари з найменшою витратоємністю. Дотримання принципу економічності досягається в двох випадках, коли підприємство визначає свої завдання таким чином:
--досягнути відповідного результату при найменших затратах. Для оцінки поставленої мети визначають відношення планових витрат (мінімально вкладених витрат для забезпечення відповідного обсягу товарообороту) до фактичних;
--ця ж вимога може бути сформульована і так: при завданому обсязі затрат забезпечити найбільший результат. Іншими словами, мова йде про те, щоб при визначеній плановій величині витрат обігу досягти найбільшого результату. Для оцінки такого стану вивчають відношення фактичних витрат обігу (реально досягнутого результату) до планових витрат обігу, які розглядаються як максимально можлива величина (результат).
Якщо принцип економічності не буде витримуватися, то не може бути досягнута мета отримання прибутку і забезпечення рентабельної роботи. Якщо показник економічності менше одиниці, то це свідчить про наявність високого рівня втрат (марнотратство), й ефективність оцінюється як низька.
3. Прогнозування і планування витрат обертання торгового підприємства (за загальним обсягом і окремими статтями)
Як правило, прогнози витрат обігу розробляють на 2--3 роки в кооперативному і державному секторах економіки. Метою розробки таких прогнозів є визначення очікуваних прибутків на майбутній рік. Без знання своїх можливостей щодо отримання відповідних прибутків підприємство не може прийняти рішення стосовно прогнозу господарської діяльності на майбутній період, не зможе виявити джерела фінансування розвитку матеріально-технічної бази. Підприємства часто потребують прогнозів і на більш тривалий термін. Про це свідчить досвід роботи торгових підприємств. З подоланням кризової ситуації в Україні роль прогнозів економічних показників, в тому числі й витрат обігу, буде зростати.
Процес прогнозування витрат обігу складається з таких етапів:
1. Аналізу показників витрат обігу у взаємозв'язку з кінцевими результатами за 3--5 минулих років та їх критичної оцінки.
2. Визначення тенденцій зміни витрат обігу за статтями і загальним обсягом.
3. Вивчення частки загальної величини затрат у доходах від торгової діяльності за попередні 3--5 років, виявлення причин зміни і прогнозування цієї частки.
4. Розрахунку впливу факторів на зміни витрат обігу за окремими статтями і загальним обсягом у прогнозованому періоді.
Частіше прогнози розробляють за основними статтями витрат обігу (які займають більше 70 % в їх сукупній величині). Остаточну частину розходів оцінюють за їхньою часткою у витратах обігу за минулі 3--5 років. Потім сумують основні статті розходів і їх решту частини, і на цій основі визначають загальну величину витрат обігу. Підходи до прогнозування і планування витрат обігу, в більшості, ідентичні. Вони починаються з розрахунку окремих статей.
Основними методами прогнозування, планування витрат обігу за окремими статтями є:
--дослідно-статистичний метод, техніко-економічних розрахунків, що базується на використанні норм, нормативів, лімітів;
--прямі розрахунки витрат за статтями, виходячи з базисної величини з урахуванням особливостей формування і тенденцій виміру окремих елементів затрат;
--метод економіко-математичного моделювання шляхом визначення впливу основних факторів на рівень розходів за статтями і в цілому на підприємстві.
Одним із принципів розробки плану є оптимізація їх показників. Зменшення витрат обігу є однією з умов зниження роздрібних цін, посилення своїх позицій на ринку в умовах конкуренції. Підприємства повинні виконувати розрахунки очікуваних змін витрат обігу в майбутньому періоді.
Такі розрахунки дозволяють пов'язати перспективи розвитку матеріально-технічної бази, підготовки кадрів і досягнення високих кінцевих результатів із фінансовими ресурсами і служать основою вдосконалення планування витрат обігу. Кожне підприємство повинно враховувати різні фактори і управляти процесами так, щоб використовувати їх з метою підвищення ефективності господарської діяльності.
Узагальнюючи сказане, слід зазначити, що планування витрат обігу охоплює такі стадії:
1. Передплановий аналіз витрат обігу в цілому.
2. Розрахунок максимально можливої суми витрат для забезпечення беззбиткової роботи підприємства.
3. Розробку основних напрямів, що забезпечують режим економії витрат обігу.
Завершальним етапом планування витрат обігу є розрахунок плану витрат у розрізі окремих статей. Починають розрахунок з тих статей, які мають найбільшу питому вагу. Візьмемо статтю 1 "Витрати на перевезення". Вони плануються залежно від умов постачання товарів, які встановлюються під час укладення договору поставки. Якщо в ньому міститься умова "франко-перевізник", витрати перевезення залізничним, водним і повітряним транспортом здійснюються за рахунок підприємства торгівлі. Виходячи з асортименту і обсягу товарів, що завозитимуться на склад підприємства торгівлі від іногородніх постачальників або продаватимуться іногороднім покупцям, визначається обсяг вантажообороту з перевезенням товарів залізничним, водним і повітряним транспортом, який розраховується в тоннах. Якщо в угоді відсутнє положення про обсяг перевезення товарів у тоннах, розрахунок вантажообороту відбувається шляхом ділення передбаченої кошторисної вартості товарів на середню вартість 1 т товару. Середня вартість тонни товару визначається діленням суми вартості цього товару на його масу брутто, вказану в цих розрахунках або в супровідних транспортних документах.
Після розрахунку вантажообороту із завезення і реалізації товарів визначається відстань, на яку перевозитимуться товари вагонами, контейнерами, насипом, великою чи малою швидкістю. Розрахунки витрат проводяться за чинними на окремих видах транспорту тарифами і розцінками на вантажно-розвантажувальні роботи. До цих витрат додається вартість обладнання вагонів, утримання провідників, вартість навантаження і розвантаження товарів на станціях, пристанях і в летовищах силами нештатних робітників (крім витрат з навантаження автотранспорту), інші транспортні витрати (утримання власних під'їзних колій, подача вагонів, збереження вантажів на станціях, пристанях та інші витрати, які включаються до накладних залізниць і водного транспорту).
Планування витрат на перевезення товарів залізничним, водним та повітряним транспортом здійснюється шляхом сумування витрат з перевезення, експлуатування, витрат на вантажно-розвантажувальні роботи й інших видів транспортних витрат.
Витрати перевезень товарів автомобільним транспортом розраховуються на весь вантажооборот, включаючи доставку товарів, які надходять від іногородніх виробників або посередників на склад підприємства з залізничних станцій, пристаней, летовищ, і доставку на залізничні станції, пристані, летовища товарів, які завантажуються зі складів іногороднім покупцям, доставку товарів із власних складі в на склади покупців, у роздрібну мережу, підприємствам громадського харчування і населенню.
За кожним із різновидів доставки розраховується обсяг вантажообороту шляхом ділення кошторисної вартості товарів, які надходитимуть, на середню вартість тонни цих товарів. Крім маси товару, в обсяг вантажообороту входить маса тари, в якій перевозиться товар. Маса тари визначається у відсотках до маси товару за даними маркування тари або дослідним шляхом. Загальна маса товарів і тари, що перевозитиметься, з урахуванням коефіцієнтів повторних перевезень складає транспортний вантажооборот, який використовується для розрахунку витрат на перевезення автомобільним транспортом. До цього обсягу додаються витрати на оплату вантажно-розвантажувальних робіт за розцінками за тонну маси, а також витрат на експедиційні операції, якщо це було передбачено угодами. Розрахунок ведеться аналогічно до планування витрат з перевезення товарів залізничним, водним та повітряним транспортом.
Розмір витрат з перевезення дрібними партіями планують, виходячи з чинних тарифів на замовлення автотранспорту та одну автомобілегодину його використання. Для проведення розрахунку визначають кількість перевезень та їх тривалість (з урахуванням тривалості навантажування і розвантажування автотранспорту).
Загальний розмір витрат на перевезення товарів дрібними партіями визначається як сума витрат перевезення автотранспортом плюс витрати на проведення вантажно-розвантажувальних робіт.
Стаття 2. Витрати на оплату праці розраховуються, виходячи зі штатної чисельності працівників, які забезпечують виконання обсягів робіт, та посадових окладів, надбавок доплат згідно з прийнятою в підприємстві торгівлі тарифною системою оплати праці. У складі витрат на цю статтю планують витрати на оплату праці працівників, які не включаються в штатний розклад і наймаються для виконання робіт за угодами (навантаження, розвантаження, переміщення товарів).
Стаття 3. Витрати на оренду та утримання основних фондів плануються окремо за елементами витрат:
1. Витрати на оперативну оренду будівель, складських і підсобних приміщень, споруд, холодильників, обладнання, інвентаря розраховуються відповідно до орендованої площі або місткості, кількості інвентаря та ставок орендної плати, передбачених угодами на оренду. До витрат обігу підприємств торгівлі, що перебувають у комунальній власності, зараховується орендна плата у межах сум, розрахованих заставками, які встановлюються місцевими органами державної виконавчої влади.
2. Витрати на опалення розраховуються, виходячи з площі опалювальних приміщень, видів палива та його вартості, тривалості опалювального сезону та норм витрат палива. У разі надходження тепла з ТЕЦ -- виходячи з затверджених розцінок за пару і гарячу воду та кількість спожитої теплової енергії.
3. Витрати на освітлення розраховуються, виходячи з кількості спожитої енергії і чинних тарифів. Потрібна кількість електроенергії в кіловат-годинах розраховується залежно від кількості освітлювальних точок відповідно до норм освітлення на 1 м2 площі, від кількості й потужності різних електроприладів, двигунів, інших машин і обладнання, які споживають електроенергію.
4. Витрати на водопостачання та інші комунальні послуги розраховуються, виходячи з кількості спожитої води, обсягів послуг і чинних тарифів.
5. Витрати на вивезення сміття і відходів, утримання в чистоті приміщень і території розраховуються, виходячи з обсягів послуг і чинних тарифів. Вартість предметів і засобів догляду за приміщеннями, територією, обладнанням розраховується за кількістю і чинними цінами.
6. Вартість на протипожежні заходи розраховується, виходячи з вартості матеріалів, тарифів на зарядження і перевірку справності вогнегасників, а також відповідно до угод на послуги, що надаються органами пожежної охорони.
7. Витрати на перевірку і таврування ваг та інших вимірювальних приладів розраховуються, виходячи з їх кількості та середньої вартості обслуговування одного приладу.
8. Витрати на утримання охорони, яка не входить до штатного розкладу підприємства торгівлі, і на обслуговування засобів сигналізації визначаються, виходячи з укладених угод.
Як видно з наведеного, планування витрат обігу методом прямих техніко-економічних розрахунків потребує значного обсягу детальної інформації, що ускладнює процес його практичного застосування.
Простішим і поширенішим є використання факторно-аналітичного методу оцінки планового розміру витрат торгового підприємства. Розрахунок загальної суми витрат обігу факторно-аналітичним методом (або економіко-статистичним методом) базується на визначенні їх суми, виходячи з рівня змінних та обсягів умовно-постійних витрат, які фактично склалися в звітному періоді з урахуванням впливу на їх розмір окремих факторів, що матимуть місце у плановому періоді.
Тема 13. Прибуток і рентабельність підприємств споживчої кооперації
Підтема 1. Прибуток і рентабельність від торгової діяльності
1. Економічний зміст прибутку торгового підприємства та джерела його утворення
В умовах ринкової економіки основним показником господарської діяльності торгового підприємства є прибуток. Це пов'язано з тим, що для підприємства, яке несе повну матеріальну відповідальність за результати своєї торгово-господарської діяльності, основною метою є не забезпечення найбільшого обсягу товарообороту, а отримання максимально можливих прибутків. Прибуток представляє собою різницю між сукупними доходами і сукупними витратами торгового підприємства, або між ціною реалізації та собівартості продукції, товарів, послуг.
Прибуток характеризує кінцевий результат діяльності торгового підприємства.
Найбільш повно економічна суть прибутку торгового підприємства проявляється через виконання конкретних функцій:
1. Оціночна функція. Прибуток підприємства використовується як показник, що характеризує ефект його господарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, вибору постачальника і покупця. Прибуток -- це головна мета підприємницької діяльності і фактор підвищення матеріальної зацікавленості працівників.
2. Розподільча функція. її зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частини, що акумулюється в бюджетах різних рівнів та залишається у розпорядженні підприємства.
3. Стимулююча функція полягає в тому, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання (заохочення, виробничого та соціального розвитку, виплати дивідендів, пайового тощо).
Прибуток як економічний показник дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства як господарюючого суб'єкта, працівників і власника підприємства. Вирішення цього завдання, перш за все, пов'язане з пропорціями розподілу та використання прибутку.
Об'єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обов'язкових платежів.
Економічний інтерес підприємства як товаровиробника знаходить своє узагальнення в обсязі прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань його розвитку.
Економічний інтерес працівників підприємства пов'язаний передусім з розміром прибутку, який спрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати та соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить в першу чергу розмір фонду виплати дивідендів, а, отже, та частина прибутку, яка пов'язана з виробничим розвитком, і відповідно, приростом капіталу підприємства.
У зв'язку з тим, що прибуток є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів усіх перелічених сторін, жодна з них не може мати пріоритетів в задоволенні, оскільки це призведе до обмеження інтересів інших сторін. Наприклад, надмірний податок з прибутку підприємства знижує економічну зацікавленість підприємства у його збільшенні, що призводить до зменшення надходжень до бюджету.
Прибуток є якісним показником, оскільки в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величини витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому. Для розкриття економічного змісту прибутку використовують різні класифікації.
1. Залежно від виду діяльності, завдяки якій отримано прибуток, виділяють:
--прибуток від реалізації товарів та платних торгових послуг, тобто прибуток від торгової діяльності;
--прибуток від реалізації продукції неторгової діяльності (виробничої, транспортної, посередницької тощо);
-- прибуток від реалізації майна, що є власністю підприємства (основних фондів, нематеріальних активів);
--прибуток від проведення позареалізаційних операцій, у складі якого виділяють: прибуток від інвестиційної діяльності, прибуток від орендних операцій, прибуток від інших позареалізаційних операцій.
Обсяг прибутку за кожним видом діяльності формується як сальдо доходів та витрат на її проведення.
2. Залежно від порядку визначення розрізняють:
-- балансовий прибуток, який характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг балансового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відображається на рахунку 80 "Прибутки та збитки";
--оподаткований прибуток, обсяг якого визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства-платника податку на прибуток, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Розміри валових витрат та доходів з метою їх оподаткування визначаються шляхом організації спеціального податкового обліку на основі первинних облікових документів. Визначений таким чином обсяг прибутку, що оподатковується, фіксується в Декларації про прибуток підприємства, яка подається в податкові органи та є підставою для визначення суми податкових зобов'язань підприємства.
-- чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов'язкових платежів та зборів, що сплачуються за рахунок прибутку. Отриманий чистий прибуток є власністю підприємства, розподіляється та використовується на його розсуд. Права окремих керівників щодо використання отриманого чистого прибутку фіксуються в статуті підприємства.
3. Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток.
Номінальний прибуток характеризує фактично отриману величину прибутку.
Реальний прибуток -- це номінальний прибуток, перерахований з урахуванням інфляції. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.
4. Залежно від мети визначення розрізняють бухгалтерський та економічний прибутки. Бухгалтерський прибуток відповідає обсягу балансового прибутку. Економічний прибуток являє собою різницю між виручкою від реалізації та всіма витратами підприємства, в тому числі витратами втрачених можливостей. Витрати втрачених можливостей (або альтернативні) прийнято ще характеризувати витратами на споживання якогось ресурсу, які вимірені з позиції вигоди, що "втрачена" через невикористання цього ресурсу найкращим альтернативним шляхом.
Альтернативні витрати підприємства відповідають розміру втраченої вигоди у результаті використання цього ресурсу замість найкращого, альтернативного.
Неправильний вибір ресурсів, а також нераціональне використання власних ресурсів призводить до збільшення витрат обертання підприємства і зменшує потенційно можливий розмір отримання прибутку при даному обсязі діяльності.
Економічний прибуток менший від бухгалтерського на величину неявних витрат підприємства.
5. Залежно від розмірів прибуток підприємства характеризується як мінімальний, цільовий і максимальний. Такі види прибутку пов'язані з визначенням обсягів діяльності, досягнення яких обумовлює знаходження підприємства в зоні збитковості, беззбитковості або прибутковості. Підприємство може мати обсяги діяльності, при яких доходи від реалізації менші за витрати, але сума збитків може бути за розміром менша, ніж постійні витрати. У такому разі підприємству вигідніше функціонувати, ніж нести збитки в розмірі постійних затрат. Беззбитковості підприємство досягає при таких обсягах діяльності, коли при інших рівних умовах доходи від реалізації дорівнюють загальній сумі витрат обігу.
2. Рентабельність торгового підприємства та показники, що її характеризують
Оскільки прибуток показує абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при цьому ресурсів, він доповнюється показником рентабельності. Маса прибутку може зростати при недостатньому використанні ресурсів підприємства, порушенні вимог режиму економії.
Рентабельність -- це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат. Рентабельність має ряд модифікацій. Передусім слід виділити рентабельність застосованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції (витрат на виробництво).
Оскільки це відносний показник, він визначається у відсотках. Рівень рентабельності може бути визначений як відсоткове відношення суми одержаного прибутку до будь-якого показника: обсягу товарообороту, величини витрат обігу, середнього розміру основних фондів і оборотних коштів, суми фонду оплати пращ тощо. В умовах ринкової економіки та різноманітних форм власності виникає потреба в оцінці рентабельності капіталу:
1. Рентабельність характеризується системою показників. Першим і основним показником є рентабельність товарообороту (продажів), яка визначається шляхом ділення прибутків торгового підприємства на товарооборот. Тут виділяють окремо рентабельність роздрібного торгового підприємства, рентабельність оптового підприємства і рентабельність підприємства громадського харчування. Цей показник використовується для оцінки результатів господарської діяльності торгових підприємств. Він показує розмір прибутку на одиницю товарообороту або частку торгового прибутку в ціні товару.
Недолік цього показника полягає в тому, що він не характеризує економічної ефективності використання ресурсів торгового підприємства, оскільки не відображає залежності між одержаним прибутком і величиною факторів виробництва, які використовуються. Показники абсолютної суми прибутку і його рівня до обороту можуть бути високими навіть при недостатньо ефективному використанні основних фондів та оборотних коштів, наявності їх і понаднормативних залишків.
Показник рівня рентабельності обороту орієнтує торгове підприємство на продаж товарів з високою торговельною надбавкою, що в умовах дефіцитного ринку стимулює звуження асортименту товарів, які реалізуються, погіршення рівня задоволення попиту покупців.
2. Рентабельність витрат обертання (поточних витрат). Визначається як відношення суми прибутку до суми витрат обігу. Цей показник використовується при оцінці ефективності поточних витрат підприємства, їх окупності та показує розмір прибутку на одиницю витрат обертання підприємства. Рівень рентабельності дозволяє визначити прибутковість реалізації окремих товарів, що потрібно для встановлення економічно обґрунтованих розмірів торгових надбавок (знижок). Цей показник теж має недоліки. Він не стимулює найбільш ефективного використання виробничих фондів торгового підприємства, оскільки не відображає всієї величини фондів і оборотних коштів, які використовуються. За рівнем рентабельності витрат обігу неможливо визначити, при якому обсязі основних фондів і оборотних засобів підприємство спроможне отримати певну кількість прибутку, наскільки ефективно використовуються ці кошти, як швидко вони окуповуються.
3. Рентабельність виробничих фондів підприємства. Цей показник визначається як відношення балансового прибутку до середньої вартості основних фондів і оборотних коштів. Він використовується для оцінки ефективності використання виробничих фондів підприємства і показує розмір прибутку в розрахунку на 100 одиниць основних фондів і оборотних коштів. Динаміку рентабельності виробничих фондів обумовлюють зміни рівнів фондовіддачі та оборотність оборотних коштів, а також рентабельність товарообороту. Цей показник рівня рентабельності узагальнює всі сторони господарської діяльності торгового підприємства, тим самим найбільш повно виражає ефективність його роботи. У цьому показнику враховується вся сукупність засобів торгового підприємства і відображається ефективність їх використання. Можна розраховувати і часткові показники, які характеризують відповідно рентабельність основних фондів і рентабельність оборотних коштів.
4. Рентабельність трудових ресурсів характеризується двома показниками:
--прибутком у розрахунку на одного працівника підприємства, обчисленим як відношення суми прибутку до середньоспискової чисельності працівників підприємства;
--прибутком у розрахунку на одиницю витрат, пов'язаних з утриманням трудових ресурсів (фонд споживання, витрати на підготовку кадрів, охорону праці тощо).
5. Рентабельність вкладень у підприємство (активів). Цей показник характеризує прибуток у розрахунку на одиницю майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства, визначається як відношення балансового прибутку до вартості майна, яке знаходиться в розпорядженні підприємства.
6. Рентабельність власного капіталу. Цей показник характеризує розмір прибутку, який власник підприємства одержує на одиницю коштів, що вкладені в підприємство, та служить критерієм для оцінки котирування акцій підприємства на біржі. Порівняння рентабельності вкладень в підприємство (активів) з рентабельністю власного капіталу дозволяє визначити ефективність умов залучення позикових коштів. Якщо різниця в рівні рентабельності менша за розмір відсотків за позикові фінансові кошти, що використовуються, то залучення позикових коштів нераціональне, оскільки це обмежує інтереси власника підприємства.
7. Рентабельність функціонуючого капіталу. Цей показник характеризує розмір прибутку у розрахунку на кожні 100 одиниць функціонуючого капіталу. Під останнім розуміють розмір власного капіталу, який реально брав участь в одержанні прибутку.
8. Рентабельність перманентного капіталу. Цей показник рентабельності характеризує прибутковість використання капіталу, який знаходиться в тривалому (довгочасному) розпорядженні підприємства. Величина перманентного капіталу становить суму всіх джерел власних коштів і довгострокових кредитів підприємства.
Перелічені показники рентабельності можна розраховувати як за балансовим прибутком, так і за прибутком від основної діяльності, прибутком, який лишиться в розпорядженні підприємства (чистим прибутком).
Використання показників рентабельності, обчислених за чистим прибутком, дозволяє виявити вплив на рентабельність податкових та інших обов'язкових платежів, які виплачуються з прибутку підприємства. Розрахунки показників рентабельності за прибутком від основної діяльності дозволяють оцінити окремо ефективність виробничої і невиробничої діяльності, що важливо для обгрунтування напрямів інвестиційної діяльності підприємства.
3. Фактори, що формують прибутки і рентабельність торгового підприємства
Прибуток, як кінцевий результат господарської діяльності підприємства, залежить від співвідношення між розміром доходів торгового підприємства і витратами на здійснення торгово-фінансової діяльності.
Розмір одержаного прибутку залежить від ціни реалізації і закупівлі товарів, кількості проданих товарів, різниці між доходами, витратами обігу і витратами від іншої діяльності. Вивчення дії цих факторів та їх прогнозування дозволяє забезпечити отримання потрібного прибутку.
Основним фактором, який визначає величину прибутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненні комерційних угод мусить намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгодженні ціни товару, закупівлі партій товарів у період їх сезонного розпродажу. Якщо підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю, то зниженню ціни закупівлі товарів може служити придбання товарів в іноземних партнерів (при сприятливому співвідношенні курсів національної та іноземної валюти) або здійснення прямих товарообмінних (бартерних) операцій (при сприятливому співвідношенні рівня цін на обмінювані товари).
Зростання розмірів одержання прибутку пов'язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами реалізації залежить від обгрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання сприятливої торгової кон'юнктури в окремі періоди року, місяців. Збільшення ціни реалізації товарів сприяє розширенню продажів сезонних товарів перед початком сезону, коли ціни найвищі, реалізації окремих товарних груп на аукціонах і товарних біржах, експорту конкурентоздатних товарів при сприятливому співвідношенні курсів національної й іноземної валюти.
Маса одержання прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства (товарообороту), кількості реалізованих товарів. Збільшення обсягу продажу сприяє здійсненню ефективної маркетингової політики шляхом включення до переліку взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торгових послуг, пов'язаних із реалізацією товарів, здійснення ефективних рекламних заходів. Для оптової торгівлі важливе значення в розширенні продажу має регіональна диверсифікація збуту.
Розглянуті фактори прямо впливають на величину доходів, а відповідно, і на прибуток підприємства. При тій же величині доходів підприємство може мати різний розмір прибутку, що залежить від величини витрат обігу. Розмір витрат обігу формується під впливом таких факторів, як обсяг товарообороту, його склад та асортиментна структура, джерела надходження товарів, місцезнаходження контрагентів комерційних угод, умови страхування угод, рівень продуктивності праці на підприємстві, ступінь використання ресурсів, структура капіталу, розміри матеріально-технічної бази тощо. Вищезазначені фактори впливають на прибуток від реалізації товарів.
Джерелом зростання прибутку підприємства можуть бути також доходи від позареалізаційних операцій за мінусом витрат на операції.
Зростання доходів від позареалізаційних операцій підприємства може бути забезпечено за рахунок вкладення вільних грошових коштів у різноманітні цінні папери, продажу їх на фінансовому ринку, придбання депозитних сертифікатів банків або відкриття в них депозитних рахунків, здачі в оренду основних фондів, які не використовуються в теперішній час; віднесення певної суми збитку на винних осіб і своєчасне її стягнення, стягнення штрафних санкцій, що представляються до контрагентів, урахування суми втрат від інфляції і втраченої (недоотриманої) вигоди. Прибуток від позареалізаційних операцій буде більший, якщо не допускати непродуктивних витрат і збитків.
Підтема 2. Аналіз і планування прибутків і рентабельності підприємств
1. Стратегія аналізу і планування прибутку підприємства
Досягнення мети діяльності підприємства пов'язано з глибоким аналізом та оцінкою досягнутих результатів. Найчастіше головна мета формулюється як досягнення відповідного рівня рентабельності на вкладений капітал і відповідно отримання певної маси чистого прибутку. Маса прибутку підприємства залежить, з одного боку, від величини доходів, що одержує підприємство, з другого--від розмірів витрат обігу. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюється передусім обсягами його діяльності (товарообороту), а також асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту.
Стратегія управління прибутком може бути представлена такими етапами:
1. Правильне визначення суми прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життєвого циклу підприємства, стратегічних завдань, які стоять перед підприємством в майбутньому періоді, тактики їх вирішення. Величина цільової суми прибутку може знаходитися в інтервалі від точки беззбитковості до точки рівноваги, яка відповідає одержанню максимального прибутку. Кожна одиниця товарообороту додає певну величину доходу і витрат торгового підприємства. Цей приріст ще називають граничні доходи і граничні витрати. Якщо граничний дохід більший за граничні витрати, то кожна одиниця товарообороту додає до доходу більшу величину, ніж до суми витрат. При такому становищі різниця між доходами і витратами зростає, що означає і зростання прибутку підприємства. Максимум прибутку досягається при такому обсязі товарообороту, при якому граничні доходи, отримані від реалізації кожної додаткової одиниці товарообороту, дорівнюють граничним витратам при реалізації кожної додаткової одиниці товарообороту.
2. Обґрунтування стратегії визначення обсягу товарообороту, який забезпечує одержання цільової суми прибутку. Для цього, з одного боку, розраховують потрібний обсяг товарообороту, виходячи з величини цільового прибутку, а з другого--оцінюють можливий обсяг товарообороту, який відповідає попиту населення на товари і ресурсозабезпеченості обороту. Досягнення збалансованості між потрібним і можливим обсягами товарообороту забезпечується на наступних етапах розробки стратегії управління прибутком шляхом розробки асортиментної та ресурсної цінової політики підприємства.
3. Розробка асортиментної політики підприємства. Ця робота має бути спрямована на оптимальну товарно-групову структуру відповідно до структури попиту населення.
4. Обґрунтування цінової політики. Воно має бути спрямоване на визначення оптимальних цін реалізації товарів, при яких досягається оптимальний обсяг товарообороту, і як наслідок -- максимальний прибуток. Торгове підприємство при укладанні комерційних угод з закупівлі товарів мусить виходити з залежностей між прибутком, обсягом товарообороту і ціною реалізації товарів, що дозволяє йому оптимізувати асортимент товарів і ціни на їх реалізацію.
5. Формування ресурсної політики підприємства, яка зводиться до обґрунтування стратегії управління прибутком, має передбачати залучення ресурсів, які забезпечують досягнення необхідного обсягу діяльності з найменшими затратами.
6. Розробка стратегії, пов'язаної з вирішенням завдань управління валовим доходом.
7. Аналіз поточних витрат торгового підприємства, що вже було розглянуто в темі витрати обігу. Результатом розробки стратегії внаслідок глибокого аналізу є визначення можливого (реального) обсягу отримання доходів та здійснення поточних витрат на плановий період, порівняння яких дозволяє оцінити можливий обсяг прибутку підприємства.
8. Порівняння можливого обсягу отримання прибутку з його цільовим розміром. Якщо відповідність досягнута, тобто можливий обсяг прибутку більший або дорівнює цільовому розміру прибутку, то такий аналіз оцінюється позитивно і стратегічний план приймається до виконання.
9. Здійснення заходів з контролю за ходом реалізації розробленого плану. Якщо відповідність не досягається, тоді потрібно повернутися до аналізу та використання можливих резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання ресурсів, зниження витрат та збільшення доходів, або ж варто відкоригувати (зменшити) цільову систему прибутку.
2. Аналіз прибутковості торгового підприємства та оцінка факторів, що впливають на неї
Аналіз прибутковості торгового підприємства починається з дослідження динаміки прибутку та рентабельності, оцінки факторів, що обумовлюють їх величину, а також визначення достатності прибутку для вирішення завдань виробничого і соціального розвитку підприємства. Аналіз прибутку базується на використанні таких джерел інформації: форма № 2 "Звіт про фінансові результати"; форма № 1 Кр. "Звіт про товарообіг"; форма № 1 "Баланс".
Аналіз формування та використання прибутку підприємства проводиться в декілька етапів.
Перший етап зводиться до аналізу обсягів та динаміки формування балансового прибутку в цілому за підприємством. На цьому етапі визначають абсолютні та відносні зміни в обсязі отриманого балансового прибутку, визначаються та аналізуються джерела його формування, а саме прибуток від торгової діяльності, іншої реалізації, позареалізаційних операцій, оцінюється вклад кожного джерела в формування загального обсягу прибутку. Слід звернути увагу на те, що основним джерелом формування балансового прибутку для торгового підприємства є прибуток від реалізації товарів. Позареалізаційні операції, які, безумовно, є відповідним резервом збільшення обсягу прибутку, не можуть домінувати, оскільки це не відповідає генеральній стратегії розвитку торговельного підприємства. Якщо такий фактор наявний, це свідчить про диверсифікацію напрямів діяльності підприємства, втрату чисто торгового спрямування, а відповідно, конкурентних переваг на ринку товарів.
Другий етап -- це аналіз динаміки прибутковості обороту торгового підприємства. Рівень прибутковості обороту підприємства визначається порівнянням прибутку від реалізації товарів та товарообороту і показує розміри формування прибутку на одиницю товарообороту або питому вагу прибутку в ціні реалізації товарів. Аналіз прибутковості обороту передбачає обчислення рівня показника та його порівняння з рівнем, досягнутим у попередніх періодах.
Третій етап--це оцінка факторів, які впливають на обсяг прибутку від реалізації товарів та обумовлюють зміни в його обсязі. Обсяг прибутку підприємства від реалізації товарів залежить від великої кількості факторів, найважливішими з яких є:
1. Обсяг товарообороту в поточних пінах.
2. Фізична маса товарів, що реалізуються (обсяг товарообороту у зіставних цінах).
3. Індекс цін реалізації товарів.
4. Рівень валового доходу.
5. Рівень витрат обігу.
6. Рівень прибутковості обороту.
Наведені фактори дають можливість кількісно оцінити вплив кожного фактора, що включено до переліку. В зв'язку з тим, що прибуток є функцією від доходів і витрат, для більш глибокого аналізу і вивчення додаткових резервів його зростання слід дати кількісну оцінку факторів, що побічно впливають на його величину. До них відносяться: асортиментна структура і склад товарообороту за видами продажу (населенню, дрібний опт, у кредит населенню), структура товарообороту за джерелами надходження товарів (самостійні закупівлі, через оптові підприємства), за видами комерційних угод (за місцезнаходженням контрагента, умовами транспортування, страхування, формами розрахунків, валютою платежу).
Четвертий етап зводиться до аналізу рівня прибутковості використання ресурсів та капіталу підприємства. Зміна рівня прибутковості використання ресурсів та капіталу підприємства є суттєвим резервом зростання або фактором зниження загального обсягу балансового прибутку підприємства. Кількісна оцінка впливу цього фактора може здійснюватися на базі застосування такої залежності. Балансовий прибуток дорівнює обсягу капіталу, що використовується, помноженому на прибутковість використання відповідної групи ресурсів чи капіталу підприємства у відсотках до обсягу.
П'ятий етап -- це оцінка ступеня досягнення мінімального та нормального обсягу прибутку. Для проведення цієї роботи попередньо розраховується обсяг відповідних показників, який потім порівнюється з фактичними обсягами отримання прибутку. Оцінка ступеня досягнення проводиться на основі розрахунку коефіцієнта досягнення. Це відношення обсягу прибутку, ступінь досягнення якого оцінюється, до фактичного обсягу отриманого прибутку. Інформаційною основою цього етапу аналізу є така додаткова інформація:
--для розрахунку мінімального прибутку використовують середньо-ринкову ставку капіталізації коштів на фінансовому ринку;
--для розрахунку мінімального прибутку використовують середньо-ринкову ставку капіталізації коштів на фінансовому ринку;
--для розрахунку нормального прибутку використовують середньогалузевий рівень прибутковості обороту або активів.
Шостий етап -- це оцінка резервів зростання прибутку на перспективу. Він зводиться до дослідження факторів, які впливають на прибуток, є вкрай потрібним, оскільки дозволяє не тільки дати кількісну оцінку їх впливу в ретроспективному періоді, але й використати виявлені взаємозв'язки для обґрунтування можливої зміни прибутку в перспективі. Моделювання можливих змін дії факторів у перспективі та їх вплив на зростання (чи зменшення) прибутку підприємства можна здійснити з допомогою математичного моделювання впливу окремих факторів на зміну обсягів отримання прибутку.
3. Обґрунтування прогнозу і плану прибутку підприємства
Ефективність управління процесами формування прибутку значною мірою залежить від якості аналізу, його глибини, реальності виявлених резервів збільшення прибутку, економічного обґрунтування прогнозів, складання планів та використання прибутку на майбутній період. Вся підготовча робота охоплює такі напрями. Перший і основний--обґрунтування прогнозу і плану. Він зводиться до обґрунтування обсягу формування прибутку підприємства на плановий період. Воно, з одного боку, передбачає визначення цільової величини прибутку, що забезпечує умови самофінансування підприємства і вирішення стратегічних і тактичних задач, що стоять перед ним, з другого -- розрахунок можливості отримання прибутку при прогнозному обсязі товарообороту, доходу і витрат.
Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. Вона може бути мінімальною, нормальною і необхідною.
Для визначення мінімального і нормального прибутків як цільової функції підприємства виходять із прогнозної величини капіталу підприємства, прогнозу мінімального рівня рентабельності капіталу (прогноз відсоткової ставки банків) і прогнозу норми прибутку на капітал (середньогалузева рентабельність капіталу). При прогнозуванні величини капіталу слід враховувати склад і розмір джерел його збільшення (кредити банків, випуск облігацій, продаж акцій, а також вплив на його вартість інфляційних очікувань).
Необхідна величина прибутку підприємства розраховується, виходячи з потреби підприємства в фінансуванні його виробничого і соціального розвитку, забезпечення необхідного споживання, утворення фондів ризику і фонду виплати дивідендів власникам підприємства, створення фінансових резервів, а також виплати податкових й інших обов'язкових платежів, що здійснюються з прибутку. Таким чином, необхідний прибуток визначає умови для самофінансування підприємства. Розрахунок розміру необхідного прибутку на плановий період здійснюється у такій послідовності:
1. Проводиться обґрунтування потреб підприємства в фондах фінансових ресурсів на виробничий і соціальний розвиток, що утворюються за рахунок чистого прибутку підприємства.
2. Визначається питома вага податків і обов'язкових платежів з прибутку в його загальній величині, що склалася в передплановому періоді. В тому випадку, коли у плановому періоді змінюється порядок оподаткування або ставка податків, потрібно за звітними даними минулого року провести розрахунок питомої ваги податків у складі прибутку, які підлягають оплаті з урахуванням змін в умовах їх оплати.
3. Розраховується величина необхідного прибутку, виходячи з потреби прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток) та частки обов'язкових платежів у загальній сумі прибутку.
Розрахунок можливого розміру отримання прибутку може здійснюватися методом прямого розрахунку або розрахунково-аналітичним методом. Метод прямого розрахунку передбачає визначення суми прибутку як різниці між прогнозним розміром доходів підприємства, ПДВ і його поточними витратами. Розрахунково-аналітичний метод базується на вивченні тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їх величину. Величина можливого прибутку визначається шляхом множення рівня рентабельності товарообороту звітного періоду на плановий товарооборот ± прогнозні зміни прибутку підприємства за рахунок змін факторів, що впливають на його величину. Результати розрахунків цільового та можливого прибутку потрібно порівняти. Якщо можливості отримання прибутку відповідають його цільовому розміру, то такий варіант приймається як плановий. У тому разі, коли можливості підприємства з отримання прибутку недостатні для забезпечення самофінансування, слід розробити заходи з урегулювання цієї невідповідності шляхом пошуку і мобілізації додаткових (неврахованих) резервів збільшення доходів або зменшення витрат. При цьому потрібно прагнути до максимального наближення планового прибутку до його цільового розміру.
Після прийняття рішення про величину планового прибутку розраховують планові показники рентабельності підприємства, які використовуються при прийнятті конкретних рішень з формування ресурсного потенціалу підприємства, здійснення комерційних угод, інвестиційної діяльності тощо.
4. Розподіл та використання прибутку підприємства. Планування розподілу прибутку
Використанню прибутку передує його розподіл. Це важливий економічний важіль, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого суб'єкта ринку, його трудового колективу. Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом, формами власності й організаційно-правовим статусом підприємства.
Отриманий підприємством прибуток направляється на виплату податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюються підприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентується, за винятком резервного фонду (для акціонерних товариств) (рис. 1).
Рис. 1. Діючий порядок розподілу прибутку підприємства
Розподіл прибутку має певні особливості залежно від організаційно-правової форми господарювання. Так, якщо торгове підприємство має статус акціонерного товариства, то при розподілі прибутку виникає потреба формування фонду виплати дивідендів та резервного фонду в обсягах, визначених законодавством. Розмір відрахувань до фонду виплати дивідендів залежить від обсягу та структури акціонерного капіталу, кон'юнктури фінансового ринку та типу дивідендної політики, яку проводить торгове підприємство. В підприємствах з участю іноземного капіталу передбачається поділ чистого прибутку на частину вітчизняного та іноземного учасника згідно з умовами установчого договору. Для підприємств споживчої кооперації одним із напрямів використання прибутку є відрахування на пайові (членські) внески. В орендних підприємствах за рахунок чистого прибутку сплачується частина орендної плати, яка перевищує розмір амортизаційних відрахувань на орендоване майно, а також може створюватися фонд викупу. Основною метою планування розподілу чистого прибутку є оптимізація пропорції між частиною чистого прибутку, що споживається (персоналом та власниками підприємства), та частиною, що залишається в кругообороті коштів підприємства.
Планування розподілу прибутку здійснюється в такому порядку:
1. Визначення потреби у прибутках за напрямами його використання.
2. Формування цільової структури розподілу прибутку.
3. Визначення пріоритетності у використанні прибутку за окремими напрямами використання.
4. Збалансування потреби в прибутку за напрямами його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства.
Подобные документы
Особливості розвитку ринку товарів і послуг. Аналіз структури споживання товарів. Аналіз сучасних торговельних систем та мереж. Організаційно-економічні засади розвитку культури споживання. Стратегічні орієнтири в діяльності підприємств торгівлі.
научная работа [369,5 K], добавлен 18.01.2014Сутність ринку. Ознаки ринку і умови його функціонування. Інфраструктура ринкового господарства та механізм функціонування ринку. Механізм функціонування ринку. Ринкова інфраструктура України в сучасних умовах. Задачі розвитку міжбіржової торгівлі.
курсовая работа [139,4 K], добавлен 03.06.2007Історія становлення грошової системи в Україні: структура, сутність. Особливості функціонування Національного банку. Аналіз кон’юнктури товарно-грошових відносин. Особливості інтеграції України у світову економіку. Позиції у світовій організації торгівлі.
дипломная работа [108,9 K], добавлен 08.02.2010Економічна сутність внутрішньої торгівлі. Передумови розвитку торгівлі в Донецькій області. Рівень розвитку торгівлі в Донецькій області. Регіональні особливості продовольчих та непродовольчих товарів. Територіальні відмінності в розміщенні торгівлі.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 15.10.2011Виникнення і суть ринку, його структура, функції і умови формування, державні і недержавні методи регулювання. Умови, необхідні для нормального функціонування реального ринку. Особливості становлення ринкових відносин в Україні. Моделі ринкової економіки.
реферат [410,5 K], добавлен 21.10.2012Сутність міжнародної торгівлі та її види, головний зміст існуючих теорій та методи регулювання. Україна на шляху до СОТ. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку міжнародної торгівлі держави: потенційні переваги, факторні передумови та етапи розвитку.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 20.09.2013Історія виникнення ринку, його основні поняття та функції. Класифікація кризових явищ економіки. Необхідність та роль державного контролю у системі ринкових відносин. Проблеми становлення ринку в Україні в умовах переходу до ринкової економіки.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 27.12.2010Мета створення ринку засобів виробництва: перехід від фондового розподілу матеріальних ресурсів до застосування широкого спектру товарно-грошових відносин. Функції ринку засобів виробництва. Вивчення ринку матеріальних ресурсів та його інфраструктура.
реферат [52,5 K], добавлен 24.02.2011Основні макроекономічні показники. Фактори, динаміка і стратегія економічного розвитку. Галузева структура економіки Росії: первинний, вторинний і третинний сектори. Місце Росії в світовому господарстві. Структура зовнішньої торгівлі, іноземні інвестиції.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 17.03.2015Особливості збору та аналізу статистики зовнішньої торгівлі. Форми обліку експорту-імпорту товарів на Україні. Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності. Способи обчислення вартісних показників. Грошове вираження інтернаціональної вартості.
реферат [34,8 K], добавлен 21.12.2008
