Економіка торгівлі
Економіка торгівлі як галузева економічна наука. Місце торгівлі в розвитку товарно-грошових відносин у період функціонування ринку. Проблеми становлення національного ринку. Баланси ресурсів товарів споживання, їх роль у плануванні внутрішнього ринку.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.05.2012 |
| Размер файла | 1,2 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Складський товарооборот необхідний і доцільний при доставці товарів складного асортименту, коли потрібне складське накопичення широкого торговельного асортименту товарів, комплектування невеликих партій товарів відповідно до розміру магазинів і регулярна доставка їх у роздрібну мережу. Але це занадто дорогий спосіб товаропросування, і тому потрібно, щоб на шляху до роздрібної торгової мережі товар проходив не більше, ніж одну оптову ланку.
Транзитний товарооборот скорочує час переміщення товарів, тобто зменшує витрати на вантажно-розвантажувальні роботи та утримання складської мережі, а також потребу у складських приміщеннях. Але транзитну норму відвантаження (вагон, контейнер, автомобіль) не кожен магазин може викупити і прийняти. На даному етапі ця економічна форма товаропросування зведена до мінімуму. Враховуючи той факт, що транзит звужує асортимент, економічно правильно він застосовується щодо товарів простого асортименту і товарів місцевого виробництва.
Отже, показниками оптового товарообороту виступають:
1. Обсяг товарообороту в сумі, в тому числі складський і транзитний. Всі якісні показники обчислюються відносно оптового товарообороту з участю в розрахунках (тобто складський оборот плюс оплачений транзит).
2. Співвідношення роздрібного і оптового товарообороту (коефіцієнт ланковості товаропросування), що застосовується для оцінювання вкладу оптової торгівлі в роздрібний товарооборот. Коефіцієнт ланковості товаропросування розраховується шляхом зіставлення валового і роздрібного товарообороту (оптовий плюс роздрібний товарооборот, розділений на роздрібний товарооборот). Він показує кількість оптових та роздрібних ланок на шляху від виробника до покупця.
3. У системі споживчої кооперації застосовується показник процентного відношення оптово-складського товарообороту до роздрібного, який показує частину товарів, що пройшли на шляху до покупця через оптові бази і склади.
4. Для оптової торгівлі характерним є показник рівня централізованої доставки товарів силами постачальників і за їхні кошти. Він розраховується як частка від ділення суми товарів, що продані й доставлені централізовано, на суму оптово-складського обороту і визначається у відсотках, показуючи частку централізованої доставки.
Централізовану доставку на цьому етапі забезпечують промислові підприємства, доставляючи у магазини хліб, молоко та інші товари з обмеженим терміном зберігання, а також бази і склади споживчих товариств та райспоживспілок. Через обмеженість фінансових ресурсів цей прогресивний спосіб доставки товарів застосовують лише бази райспоживспілок.
Світовий досвід підтверджує, що за централізованою доставкою-- майбутнє, оскільки при цьому ефективно використовуються транспортні засоби, скорочуються витрати часу і коштів.
Основна мета аналізу оптового товарообороту--визначити, як оптова база виконує покладені на неї функції зі збуту товарів виробника і забезпечення товарами роздрібної торгової мережі. Особливістю аналізу оптового товарообороту є проведення його у зіставленні з роздрібним товарооборотом зони, яку обслуговує база.
У процесі аналізу розраховуються такі показники, як і при аналізі роздрібного товарообороту: відсоток виконання плану, темпи зростання товарообороту у діючих і порівняльних цінах. Розраховуються також і такі показники, які властиві тільки оптовій торгівлі. Методика аналізу оптового товарообороту така (табл. 8):
Таблиця 8. Методика аналізу оптового товарообороту (тис.)
|
Показники |
Минулий період |
Звітний період |
Звітний рік у % до минулого |
|||
|
План |
Факт |
Ступінь виконання |
||||
|
1. Оптово-складський товарооборот 2. Оплачений транзит 3. Усього оптовий товарооборот 4. Питома вага транзиту 5. Роздрібний товарооборот порівняльного кола товарів 6. Оптово-складський товарооборот у % до роздрібного |
Загальна криза неплатежів, відсутність оборотних коштів і значний податковий тягар не сприяють розвитку як оптового, так і роздрібного товарообороту.
При аналізі оптового товарообороту важливим є аналіз співвідношення оптово-складського і роздрібного товарообороту. Початок такого аналізу вимагає інформації про структуру товарообороту.
На загальне співвідношення оптово-складського і роздрібного товарообороту впливає структура товарообороту і коефіцієнт ланковості окремих груп товарів. Такий аналіз здійснюється за такою формою (табл. 9).
Зміна структури товарообороту, а саме збільшення частки продтоварів, зменшує співвідношення оптово-складського товарообороту до роздрібного. Аналізуючи оптовий товарооборот асортименті, перевіряють виконання планів за кожною групою, зіставляють оптово-складський
Таблиця 9. Аналіз структури товарообороту і коефіцієнта ланковості окремих груп товарів
|
Групи товарів |
Структура товарообороту |
Коефіцієнт ланковості |
Середньо-виважена |
Коефіцієнт ланковості за минулий рік при фактичній структурі |
||||
|
Звітний період |
Базовий період |
Звітний |
Базовий |
Звітний |
Базовий |
|||
|
1. Продовольчі товари 2. Непродовольчі товари Усього |
товарооборот із транзитним і роздрібним товарооборотом, визначають тенденції розвитку обороту за кілька років, встановлюють питому вагу кожної групи товарів у загальному обсязі оптово-складського товарообороту. У результаті проведеного аналізу виявляються недоліки у торгівлі окремими групами товарів, вивчаються умови, що спричинили негативний вплив на оптовий продаж, розробляються рекомендації щодо розвитку оптової торгівлі.
Окремим напрямом аналізу є аналіз товарних запасів у сумі і в днях обороту відповідно до нормативу, рівномірності розміщення в роздрібній мережі. Важливим тут є аналіз швидкості обігу запасів, оскільки вона впливає на фінансові показники та платоспроможність підприємств і організацій.
При розрахунках товарних запасів у днях на конкретну дату або швидкості обігу за звітній період користуються такою ж методикою, як і в роздрібній торгівлі. Особливістю є сума товарообороту, яку беруть до уваги при проведенні розрахунків. Для визначення одноденного товарообороту оптової бази береться оптово-складський і дрібнооптовий товарооборот, оскільки він фіксує продаж товарів зі складів бази. Якщо має місце наявність понаднормативних запасів або сповільнення товарообороти ості, то слід глибоко вивчити внутрішньо-групову структуру запасів і відповідність їх попиту населення.
При аналізі слід виявити зайві запаси, що не користуються попитом через велику кількість або недостатню якість, а також такі, що втратили якість через тривалий термін зберігання.
Більш глибокого аналізу потребує вивчення чинників (складових), що сповільнюють швидкість обігу товарів: зростання цін на товари, спад купівельної спроможності населення, зростання маси конкурентоспроможних товарів закордонного виробництва, недоліки реклами товарів, відсутність відповідної упаковки тощо.
Аналіз надходження товарів на оптову базу проводиться на двох якісних рівнях. На першому рівні працівники комерційних служб проводять оперативний аналіз, у ході якого дається оцінка ступеня виконання укладених з постачальниками угод за кількістю, якістю й асортиментом поставлених товарів і термінів поставок. У разі порушення умов угоди проводяться оперативні заходи щодо перевірки якості, відмови від оплати, повернення товарів постачальникам і пред'явлення штрафних санкцій згідно з чинним законодавством.
На другому рівні економічний аналіз звітних даних надходження товарів, узгоджених із запасами і товарооборотом, здійснюють економісти оптових баз. Він передбачає дослідження виконання плану постачань у розрізі товарних груп, за постачальниками, термінами і обсягами постачань. Досліджується вплив ритмічності надходжень товарів на товарооборот, вживаються заходи щодо стабілізації поставок із відстрочкою платежу, розробляються рекомендації щодо встановлення довгострокових зв'язків із виробниками товарів.
У результаті проведеного аналізу розробляються заходи щодо вдосконалення торгівлі й розвитку оптового товарообороту з урахуванням ліквідації всіх виявлених недоліків, стимулюючи досягнення кращих показників на окремих ланках.
3. Особливості та вихідні передумови планування оптового товарообороту
Оптовий товарооборот як посередницький, допоміжний у цілому в країні не планується. Він визначається за кожним оптовим підприємством і затверджується торговельною організацією, якій підпорядковується. Мета планування випливає з функцій оптової торгівлі--забезпечити роздрібну торгівлю товарами народного споживання, а підприємства сировиною для переробки та виготовлення товарної продукції за їх замовленнями.
В умовах стабільності економіки оптовий товарооборот прогнозується на довгий період, що необхідно для розробки перспективних планів розвитку матеріально-технічної бази і всіх якісних показників діяльності оптової торгівлі. Основний плановий період--рік.
В умовах кризи, нестабільності та інфляції план на рік доводиться коригувати з урахуванням умов зовнішнього середовища і тому більш об'єктивними періодами планування є квартал і півріччя.
У пострадянській практиці застосовують деякі підходи до визначення планового обсягу оптового товарообороту з різними критеріями оптимальності обсягу оптових продаж.
Перший спосіб застосовується для забезпечення роздрібного товарообороту в зоні діяльності оптових баз.
Другий спосіб переважно застосовується підприємствами малого бізнесу і приватної торгівлі, що не мають визначеної зони обслуговування.
При визначенні обсягів оптового товарообороту першим способом використовують:
--плани надходження товарів у роздрібну торгову мережу, на підприємства громадського харчування та на виробництво для переробки з урахуванням їх потреби;
-- матеріали аналізу оптового товарообороту і платоспроможності оптової бази;
- угоди на постачання товарів і замовлення організацій покупців; --аналіз товарних ресурсів, що виготовляються в регіоні, та можливості використання їх асортименту.
У системі споживчої кооперації оптові бази, за якими регіонально закріплена торговельна мережа, при плануванні обсягів оптового товарообороту вивчають плани надходження товарів у роздрібну мережу і на підприємства громадського харчування. Бази райспоживспілок і районних споживчих товариств, які є монопольними постачальниками сільської роздрібної мережі, беруть ці плани надходження товарів за основу при визначенні потреби в товарах, які надходять до оптової бази. При цьому сума оптового товарообороту за кожною торговою групою розраховується за формулою балансового узгодження показників товарообороту:
Р = 3п + Н- Зк,
де Р -- реалізація; Зп -- запаси на початок; Н -- надходження; Зк - запаси на кінець.
При переході окремих споживчих товариств на прямі зв'язки з промисловими підприємствами суми самостійних закупівель вилучаються із суми розрахованих обсягів оптових поставок. Методика розрахунку плану оптового та оптово-складського товарообороту за окремими товарними групами має таку форму (табл. 10):
Таблиця 10
Форма методики розрахунку плану оптового та оптово-складського товарообороту
|
Товарні групи |
План надходження товарів у роздрібну мережу, підприємства громадського харчування і виробництва |
Самостійні закупівлі споживчих товариств |
План оптового товарообороту, (2-3) |
Транзит оплачений за умовами угоди |
План оптово-складського обороту (4--5) |
|
Цей спосіб планування використовується в умовах стабільної економіки й дешевих кредитів. В умовах кризи неплатежів, інфляції, дорогих кредитів і зменшення частки обігових коштів розраховані таким чином обсяги продажу не виконуються через відсутність фінансових ресурсів і неспроможність споживчих товариств розрахуватися за товари.
Реальним, але орієнтованим не на потреби роздрібної мережі і населення, а на власні можливості, є спосіб визначення обсягів оптового товарообороту, виходячи з наявних обігових коштів в оплаті товарів і швидкості їх обертання. Цей ринковий підхід, орієнтований на прискорення обігу, використовують приватні оптові підприємства.
Оптові підприємства малого бізнесу при плануванні обсягів товарообороту виходять із потреби прибуткової діяльності підприємств і при вузькому асортименті мають реальну можливість користуватися розрахунками точок беззбитковості та прибуткового оптового товарообороту. Однак, розрахувати оптимальний обсяг товарообороту за критеріями беззбитковості й прибутковості оптових підприємств -- це тільки обчислити плановий обсяг. Щоб досягти його виконання, слід забезпечити базу товарними ресурсами і фінансовими коштами для їх закупівлі, а також реалізацію товарів в оптимальні строки, над чим повинна працювати комерційна служба оптових підприємств, торговельні відділення і товарознавці безпосередньо.
4. Нормування товарних запасів і визначення обсягів надходження товарних ресурсів
Процес планування товарних запасів складається з двох етапів. Перший етап -- це визначення норм товарних запасів у днях, а другий -- розрахунок планових сум товарних запасів (нормативів). Мета нормування товарних запасів полягає в розробці такої оптимальної норми запасів, яка б забезпечувала безперебійну торгівлю, витрати на створення якої були 6 мінімальними. Існує декілька способів нормування товарних запасів.
Перший спосіб--дослідно-статистичний, суть якого полягає в перенесенні тенденцій у розвитку товарних запасів у минулому на майбутній, плановий період (екстраполяція).
Другий спосіб--це техніко-економічні розрахунки. Його суть полягає у визначенні нормативу для кожної групи товарів за елементами запасу:
Н = 3п + 1/2Ч + С + Зд,
Де Н--норматив товарних запасів у днях; Зп--запаси на час прийому та підготовки товару до продажу (1--3 дні); 1/2 Ч--запас, пов'язаний із частотою завезення (або запас поповнень). Він розраховується з кількості різновидів, інтервалу їх постачання та кількості надходжень в одній партії; С--страховий (гарантійний) запас, що розраховується як корінь квадратний із Ч, при цьому, чим ширший асортимент, тим менший ризик, оскільки забезпечується більший вибір і взаємозамінність товарів; Зд--запаси в дорозі на час транспортування (2--4 дні).
Третій спосіб -- нормування товарних запасів, відрізняється від перших двох більшою достовірністю і полягає в розрахунку оптимальної партії доставки товарів з урахуванням витрат на завезення і зберігання товарів, а також оптимальної частоти доставки товарів з урахуванням реальної потреби в товарах, яка забезпечена платоспроможним попитом населення (формула Вільсона). Змінні витрати на завезення зменшуються зі зростанням обсягу партії товарів, а витрати на зберігання збільшуються пропорційно до їх збільшення (варто подумати над несумісністю залежності). У точці перетину двох перемінних величин і є оптимум партії товару.
Тема 8. Товарооборот місцевих ринків
1. Суть, об'єктивна потреба та особливості торгівлі на місцевих ринках
Торгівля на місцевих ринках--це одна з форм торговельної діяльності. Особливістю її є те, що тут відбувається реалізація, як правило, надлишків сільськогосподарської продукції, яка вирощена на присадибних ділянках, в індивідуальних та фермерських господарствах. Основна частина товарної продукції реалізується на ринках за цінами, які складаються під впливом попиту і пропозиції в конкретній місцевості. Місцеві ринки розміщені в містах, районних центрах, селищах міського типу, робітничих поселеннях, а також біля залізничних, автобусних станцій, на водних пристанях. Об'єктивна потреба у місцевих ринках обумовлена наявністю індивідуального господарства, присадибних ділянок, дачних ділянок, фермерських господарств. Потреба у місцевих ринках обумовлена також і тим, що розподіл частини продукції в натуральній формі неминуче веде до створення залишків товарних ресурсів, які перевищують потреби в них. Для реалізації цих ресурсів повинні існувати місцеві товарні ринки.
Значна частина товарних залишків концентрується у громадських господарствах, яка теж згодом реалізується через місцеві ринки. Водночас наявність таких ринків створює матеріальну зацікавленість індивідуального, фермерського господарства в розширенні виробництва, підвищенні продуктивності праці, збільшенні товарних ресурсів.
Місцеві ринки також створюють стимул для подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва і є додатковим каналом збуту товарної продукції сільського господарства. Разом із тим місцеві ринки є додатковим, щодо інших форм торгівлі, джерелом забезпечення міського населення багатьма продовольчими товарами, що сприяє покращенню постачання міст продуктами харчування.
Наявність місцевих ринків обумовлює існування різних рівнів цін на сільськогосподарські продукти. Держава не планує обсяги привозу, не визначає асортимент надходження продукції на місцеві ринки. Вона може тільки регулювати розвиток індивідуального господарства, сприяти формуванню його інфраструктури. Станом на 1.01.1991 р. у споживчій кооперації налічувалося 1562 місцеві ринки на 410 торгових місць.
Місцеві товари і ринки розрізняють за технічним обладнанням, асортиментом продукції, районом діяльності. За рівнем облаштування місцеві ринки поділяють на криті (з дахом), комбіновані та відкриті.
Критий ринок представляє собою сучасну капітальну споруду, як правило, великої вмістимості, де розміщені торгові, підсобні та адміністративно-побутові приміщення. Найсучасніші типи місцевих ринків забезпечують належні умови для дотримання високої культури торгівлі. Найбільш розповсюдженим місцевим ринком у споживчій кооперації є комбінований ринок. Він складається з одного чи декількох критих павільйонів для торгівлі м'ясом, молоком, молочними продуктами, картоплею, овочами, фруктами та іншою сільськогосподарською продукцією. Окремо облаштовуються палатки, ларьки, ятки, криті чи відкриті столи.
На відкритих місцевих ринках відсутні спеціальні павільйони. Торгівля тут проводиться з палаток, ларьків, відкритих столів. Цей тип місцевих ринків розповсюджений у робітничих селищах, селищах міського типу. Відкритими є, як правило, також ринки при залізничних станціях, водних пристанях. Залежно від асортименту товарів, які пропонуються на ринку, розрізняють продуктові та промтоварні ринки. Окремо відрізняють ринок реалізації худоби та фуражу. Самостійним видом ринку є ринок продажу вживаних товарів. За районом обслуговування у містах розрізняють центральний, міський і районний (мікрорайонний) ринки. Всі місцеві ринки повинні мати відповідну матеріально-технічну базу для торгівлі та належного зберігання сільськогосподарської продукції, а також забезпечувати культурно-побутове обслуговування населення.
Торгівля на місцевих ринках ведеться відповідно до правил, затверджених місцевими органами влади. Ці правила розробляються на підставі типових правил торгівлі на місцевих ринках. Адміністративне регулювання цін на місцевих ринках не допускається. Разом із тим держава може впливати на їх величину економічними важелями, насамперед, збільшенням пропозиції через розширення завозу цієї продукції з інших регіонів. Чим більше завозиться продукції на ринок і чим краще організована торгівля, тим нижчі будуть ціни на цю продукцію. З цією метою адміністрація ринку зобов'язана здійснювати заходи для розширення завозу сільськогосподарських продуктів. Позитивним результатом у цьому напрямку є укладення угод із безпосередніми виробниками продукції та продажу її на цьому ринку. Хоча ці угоди не передбачають матеріальної відповідальності сторін за невиконання взятих ними обов'язків, вони є важливим організаційним заходом, що сприяє збільшенню завезення сільськогосподарської продукції на місцевий ринок. Це має належний результат, коли адміністрація ринку суворо виконує свої обов'язки з надання транспортних засобів, а також організації збірних пунктів нагромадження цієї продукції.
Важливим у роботі місцевих ринків є організація торгових ярмарок, що приурочуються до окремих дат чи подій. З тих, хто торгує на ринку, знімається разовий збір у встановленому розмірі. Виробники, що реалізують продукцію у стаціонарних приміщеннях, разовий збір не сплачують. Вони здійснюють орендну плату за надані їм приміщення.
З метою створення сприятливих умов для обслуговування покупців адміністрація ринку за окрему плату надає потрібний торговий інвентар, санітарний одяг, здійснює послуги (розрубка м'яса, зберігання, переміщення товару до місць реалізації).
Важливе значення в розширенні діяльності місцевих ринків має розвиток культурно-побутового обслуговування населення, що перебуває на ринку. Для цього на самому ринку чи біля нього повинні бути підприємства громадського харчування, побутового обслуговування, готелі, перукарні тощо. Торгівля на місцевих ринках повинна проводитися з дотриманням належних санітарних правил. Всі доставлені на ринок харчові продукти повинні бути перевірені за якістю і мати належний сертифікат, що видається службою санепідемстанції.
Загальне керівництво місцевими ринками здійснюється районними адміністраціями. У великих містах, обласних центрах можуть створюватися управління місцевими ринками. Безпосереднє керівництво здійснюється директором ринку. У своїй роботі він підзвітний управлінню ринками чи районній адміністрації.
2. Роль місцевих ринків у суспільному відтворенні й товарообороті країни
Місцеві ринки представляють содою одну з форм торгівлі. її особливістю є те, що тут відбувається реалізація надлишків товарної сільськогосподарської продукції, виготовленої на присадибних ділянках, і продукції, виготовленої окремими виробниками (підсобними господарствами, іншими виробниками). Значна частина товарної продукції сільськогосподарських виробників реалізується через систему закупівель сільськогосподарської продукції за заздалегідь обумовленими цінами.
На місцевих ринках в якості продавців виступають колективні сільськогосподарські підприємства, фермери, індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції, включаючи власників дачних ділянок, робітників і службовців. В якості покупців виступають безпосередньо споживачі цієї продукції. Це робітники і службовці, частково дитячі заклади, окремі підприємства громадського харчування.
На місцевих ринках переважає продаж продукції самими виробниками безпосередньо споживачам. Однак продаж може здійснюватися з допомогою посередників. Тут вагоме місце має споживча кооперація. Це здійснюється у формі прийняття сільськогосподарської продукції на комісійних засадах. Заготівельні підприємства споживчої кооперації також скуповують продукцію безпосередніх виробників і реалізують її за цінами, які складаються на місцевих ринках.
Об'єктивна потреба існування місцевих ринків випливає з умов ринкових відносин і обумовлена формами їх прояву в сільській місцевості.
Виділення частини продукції в натуральному виразі веде до створення відповідної частини товарних ресурсів. Для реалізації цих ресурсів повинен існувати ринок. Значна частина товарних ресурсів концентрується у фермерських господарствах. Наявність такого ринку підвищує матеріальну зацікавленість сільськогосподарського виробника в розширенні виробництва, підвищенні продуктивності пращ й збільшенні товарності господарства.
Місцеві ринки, таким чином, стимулюють розвиток виробництва, є додатковим каналом збуту товарної продукції сільського господарства.
Водночас місцеві ринки є важливим джерелом забезпечення міського населення багатьма продовольчими товарами, що сприяє покращенню забезпечення міського населення.
Наявність місцевих ринків призводить до існування двох рівнів цін, а саме, цін, які пропонує виробник, і цін, які згідний заплатити споживач (покупець). У цьому процесі держава не може безпосередньо включатися у взаємовідносини між продавцем і покупцем. Регулювання може здійснюватися тільки шляхом зміни пропорцій між попитом і пропозицією. Таким чином, на місцевих ринках відкрито проявляються дії закону попиту і пропозиції. Від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку залежить рівень цін і характер розвитку ринкових взаємовідносин. В умовах переходу до ринку головним чином виграють ті виробники, продукція яких більше конкурентоздатна. Це висока товарність, низька собівартість і відповідно низька ціна.
На місцевих ринках відповідну нішу займають також посередники. Зараз вони контролюють на місцевих ринках близько 1/3 обігу сільськогосподарської продукції.
Суттєві зміни в обороті продукції місцевих ринків відбулися за останні два роки. Споживча кооперація нарощує свої темпи реалізації в райцентрах, селищах міського типу, містах. На підставі розрахунків місцеві ринки у 2003 р. реалізували близько 68 % картоплі, 72 % овочів, 84 % фруктів та ягід від загальної кількості закупленої продукції'.
Місцеві ринки є також барометром роботи промислових підприємств. Вони чітко реагують на випуск продукції і виплату заробітної плати. Коли місцеві підприємства почали виплачувати частину заробітної плати готовою продукцією підприємства, тоді місцеві ринки стали основним джерелом перетворення її у грошовий вираз. Місцеві ринки стали реалізовувати продукцію за асортиментом, який раніше був їм непритаманний.
Окремо заслуговують на увагу спеціалізовані місцеві ринки (автори-нок, ринок вживаних товарів, ринок, що реалізує товари, присвячені якійсь даті, періоду). Всі заходи з організації роботи місцевих ринків повинні бути спрямовані на повніше задоволення потреб споживачів.
3. Аналіз обсягів реалізації товарів на місцевих ринках
Прямого обліку обсягів реалізації продукції на місцевих ринках не ведеться. Ведеться вибірковий облік завозу окремих продуктів (26 різновидів) і середніх цін їх реалізації станом на 25 число кожного місяця. На основі цих даних, розрахунковим шляхом визначають суму обороту за всіма ринками району, міста. З кожним роком частка обсягів реалізації місцевих ринків має тенденцію до збільшення. За своєю структурою частка продукції, що реалізується на місцевих ринках, досить значна і складає близько 48 % загальної споживчої продукції. На місцевих ринках реалізація продукції здійснюється на 75 % виробниками, частка посередників складає 25 %. Посередниками можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Важливим юридичним посередником у торгівлі на місцевих ринках виступає споживча кооперація. Це здійснюється у тих випадках, коли виробники продукції здають її на комісійних засадах споживчій кооперації замість того9 щоб реалізувати її самостійно. У виробників, що мають товарну продукцію, споживча кооперація здійснює такі закупівлі за цінами, дещо нижчими, ніж на місцевих ринках.
У системі Укоопспілки станом на 1.01.2002 р. нараховувалося 672 ринки на 317,1 тис. торгових місць. Із загальної ісількості тільки 97 було критих ринків на 21,6 тис. торгових місць. Якщо порівняти загальну кількість ринків в Україні в 2001 р., то вона склала 2715 одиниць. Це значить, що на частку споживчої кооперації України припадає 24,8 % місцевих товарних ринків1.75,2 % місцевих товарних ринків знаходиться у приватній, муніципальній та комунальній власності. У 2002 р. у системі Укоопспілки було 725 місцевих ринків на 272,7 тис. торгових місць, у тому числі 106 критих на 24,1 тис. торгових місць. На розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази ринків у 2002 р. вкладено Укоопспілкою 25,7 млн грн, з них 15,2 млн грн у нове будівництво та придбання основних засобів, тоді як у 2001 р. було вкладено 18,3 млн грн, з них 8,8 млн грн--у нове будівництво та придбання основних засобів.
Розвиток матеріально-технічної бази завжди позитивно впливає на обсяги реалізації товарів і на величину товарообороту. Обсяг реалізації продукції на ринках України за 2002 р. склав 112,7 млн грн, у тому числі оборот із продажу сільськогосподарської продукції (табл. 11) через мережу торговельно-закупівельних пунктів--56,0 млн грн, тоді як у2001 р. відповідно--107,5 і 67,2 млн грн.
Таблиця 11. Продаж сільськогосподарських продуктів на місцевих ринках Укоопспілки, тис.
|
Види продуктів |
2001 р. |
У тому числі торг, закупівлі підпр. ринків |
2002 р. |
У тому числі торг, закупівлі иідир. ринків |
2002 р. по відношенню до 2001 р., % |
|
|
М'ясо, сало, птиця |
71,1 |
25,0 |
80,6 |
3,2 |
113,4 |
|
|
Картопля |
90,4 |
2,3 |
87,8 |
2,5 |
97,1 |
|
|
Овочі |
167,0 |
2,8 |
163,2 |
3,0 |
97,7 |
|
|
Фрукти, ягоди |
72,1 |
0,6 |
72,2 |
0,8 |
100,1 |
Аналіз обсягів реалізації товарів на місцевих ринках, як і товарооборот, мають орієнтовний характер, оскільки наявна система обліку охоплює тільки надходження продукції на місцеві ринки. У зв'язку з цим обсяги реалізації можуть мати певні розходження.
За останні роки оборот місцевих товарних ринків має тенденцію до зростання. Це обумовлено як збільшенням фізичних обсягів продажів сільськогосподарської продукції, так і постійним зростанням цін на цю продукцію. При інших рівних умовах спостерігається зростання продажу на місцевих ринках картоплі, овочів, фруктів, яєць, молока та молочнокислої продукції. Так, наприклад, за період 2002--2003 рр. продаж картоплі збільшився на 12,0 %, овочів та фруктів відповідно на 8,0 % і 14,0 %, м'яса на 9,0 %, молока на 16,0 %. Якщо порівняти продаж порівняльного кола продуктів харчування на місцевих ринках і в роздрібній торговій мережі, то деякі переваги спостерігаються за місцевими товарними ринками. Основним аргументом тут виступає ціна. Вона значно нижча, ніж у стаціонарній роздрібній торговій мережі, і спрацьовує ефект "сторгуватися", тобто придбати товар за нижчою ціною, ніж було початково-заявлено.
Суттєві переваги місцеві ринки мають у малих містах, райцентрах, селищах міського типу. За основними сільськогосподарськими продуктами їх частка у споживанні населення перевищує частку великих міст у 1,5-- 2,0 рази. Наявність об'єктивних основ існування місцевих ринків свідчить про те, що вони і надалі в ринковому середовищі займуть належне їм місце, оскільки їх основна мета збільшувати обсяги завезення і реалізацію предметів першої необхідності. Торгівля місцевих товарних ринків піддається дії сезонних коливань як сільськогосподарського виробництва, так і сезонності споживання. Так, у період масових польових робіт чи бездоріжжя приток продуктів на ринок різко відрізняється. Відповідно до цього періоду проходить коливання цін на місцевих ринках.
4. Вплив ціни на попит і пропозицію та рівень споживання різних товарів у конкретному регіоні
Прийняті продукти від населення споживча кооперація продає в робочих селищах і містах з націнкою. Ці ціни відповідно вищі, ніж ціни, за якими здійснено закупівлю сільськогосподарської продукції.
Споживча кооперація може торгувати продукцією на місцевих ринках, яка оплачена на 75 % загальної вартості. Кінцевий розрахунок тоді проводиться після її реалізації. Свої послуги споживча кооперація оплачує за рахунок комісійної винагороди, яка встановлюється з розрахунку покриття витрат з реалізації товарів і забезпечення планового прибутку.
Реалізація продукції на місцевих ринках з залученням споживчої кооперації має прогресивне значення. Для міських споживачів воно заключається в більш стабільному рівні цін, підвищенні культури торгівлі, її стабільності. Індивідуальні виробники, фермери також отримують вигоду, насамперед, у зв'язку з економією праці і часу на реалізацію продукції, які можуть бути використані на більш ефективне виробництво цієї продукції. За орієнтовними підрахунками, на місцевих ринках у середньому торгує близько 380 тис. населення щоденно. Цю цифру слід розглядати з різних позицій -- економічних, соціальних та політичних.
Проведені дослідження реалізації продукції на місцевих ринках свідчать, що більша частина продукції (56 %) завезена з інших регіонів. Причиною такої ситуації є різниця в цінах. Це стосується в першу чергу таких товарів, як виноград, фрукти, цитрусові, картопля в деяких місцевостях, кавуни, дині тощо. Майже повністю осідають на місцевих ринках м'ясні, рибні продукти, частково яйця. Значні відстані через різницю цін долає олія, цитрусові, фрукти, цукор, частково борошно.
При збуті цієї продукції через споживчу кооперацію з'являється можливість організації міжобласних господарських поставок відповідної продукції, що дозволяє розширити ринок збуту і більш організовано задовольнити потреби населення конкретних регіонів. Є також можливість організації переробки сільськогосподарської продукції у місцях її масового виробництва, а потім організації торгівлі продуктами переробки. Все це посилює економічні умови для подальшого розвитку місцевих товарних ринків. Обсяг обороту споживчої кооперації з продажу сільськогосподарських продуктів на місцевих ринках за 2002 р. склав близько 18 % загального обороту споживчої кооперації.
Подальший розвиток реалізації продукції через місцеві ринки буде сприяти розширенню закупівельної діяльності для безпосередніх виробників продукції сільського господарства. Більше вигоди отримає конкретний споживач.
5. Перспективи розвитку товарообороту місцевих ринків
Розвиток місцевих ринків здійснюється під безпосереднім керівництвом місцевих органів влади. Вони здійснюють контроль за динамікою обсягів реалізації, розвитком матеріально-технічної бази, рівнем цін на товари народного споживання. Збільшенню привозу на місцеві ринки сприяє організація допомоги транспортом у віддалені населені пункти, створення у селах заготівельних пунктів з прийому продукції для подальшої її концентрації й організованої доставки, будівництво і благоустрій місцевих ринків, налагодження автобусного зв'язку, забезпечення холодильниками, складськими приміщеннями, контрольними станціями, побутовим обслуговуванням тощо. На місцевих ринках проявляється регулююча роль закону попиту і пропозиції. Від співвідношення між ними залежить рівень цін і характер розвитку ринкових відносин.
Враховуючи сезонність виробництва сільськогосподарської продукції, а також сезонність попиту на більшість із них, перспективною є організація періодичних традиційних ярмарок, приурочених до закінчення масового збору врожаю, передсвяткової торгівлі. Як свідчить практика, підготовка і проведення таких масових заходів супроводжується суттєвим збільшенням привозу товарної маси і зниженням ринкових цін на неї.
З метою подальшого розвитку торгівлі на місцевих ринках, надання населенню послуг з доставки і реалізації сільськогосподарської продукції, Укоопспілкою розроблена і втілюється комплексна програма реконструкції, технічного переоснащення та розвитку ринків до 2011 р. У ній враховані нормативи торгової площі на 1000 мешканців, кліматичні, регіональні особливості. На місцевих ринках створюються додаткові структури, торгово-заготівельні підприємства, окремі кооперативи. Закон "Про споживчу кооперацію" в Україні створює сприятливі умови для подальшого розвитку місцевих ринків. У ньому закріплено положення про те, що місцеві ринки поряд із сільськогосподарською продукцією, для повнішого використання ресурсів і збільшення доходів можуть без обмеження займатися й іншими видами діяльності, які не заборонені законом.
З метою покращення торгового обслуговування населення потрібно і надалі розвивати торгівлю на місцевих товарних ринках. Від цього виграють всі: виробник, споживач і держава.
Питання для поглибленого вивчення ІІ розділу
1. Торговельне підприємство як суб'єкт ринкових відносин.
2. Функціонально-правовий статус діяльності роздрібного торговельного підприємства.
3. Організаційно-економічні особливості функціонування різних видів торговельних підприємств.
4. Об'єднання торговельних підприємств та їх характеристика.
5. Державне регулювання діяльності торговельних підприємств в умовах переходу до ринку.
6. Стратегія діяльності торговельного підприємства, її зміст та порядок розробки.
7. Конкурентоспроможність торговельного підприємства та методи її оцінки.
8. Стратегічний потенціал торговельного підприємства, його конкурентний статус.
9. Економічна сутність товарообороту.
10. Товарооборот як економічна категорія та показник господарської діяльності.
11. Класифікація товарообороту, його види на ринку споживчих товарів.
12. Роль і місце товарообороту у відтворювальному процесі.
13. Характеристика факторів, що визначають обсяги, структуру та перспективи розвитку товарообороту.
14. Суть і значення роздрібного товарообороту в системі соціально-економічних відносин.
15. Взаємозв'язок ринку споживчих товарів та товарообороту.
16. Порядок розробки стратегії управління товарооборотом підприємства.
17. Перспективи розвитку роздрібного товарообороту підприємства.
18. Економічне обґрунтування роздрібного товарообороту на плановий період.
19. Вибір пріоритетної мети розвитку товарообороту.
20. Аналіз обсягу і структури реалізації товарів у передплановому періоді.
21. Оцінка діяльності торговельного підприємства на підставі плану роздрібного товарообороту.
22. Методика обґрунтування роздрібного товарообороту підприємства на плановий період.
Розділ ІІІ. ЕКОНОМІЧНІ РЕСУРСИ ТОРГОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
Тема 9. Персонал торгових підприємств і його матеріальне стимулювання
Підтема 1. Ринок праці та його особливості
1. Праця як засіб існування і життєва потреба, її соціально-економічна суть
В умовах переходу до ринку особливої актуальності набуває вивчення проблем становлення праці як першої життєвої потреби й основного джерела існування людини. Нині на перший план виходить питання забезпечення працездатного населення важливим джерелом існування постійним місцем роботи. На другому плані -- питання змістовності, відповідності праці інтелектуальним запитам і творчому зростанню.
Сучасна практика господарювання виявила зовсім нові проблеми, поняття, підходи до праці при наявності прямого (фіксованого) і прихованого безробіття. До числа таких проблем, насамперед, належать ставлення до праці та її психологічний зміст.
Аналіз сучасного стану господарської діяльності показав, що зовсім недослідженими виявилися питання поведінки людини в екстремальних умовах безробіття, співвідношення матеріального і духовного в праці людини, функції праці як засобу існування та життєвої потреби. Уточнення й подальшої розробки вимагають питання умов праці, інтересу до неї як до фактора, що формує людину.
Проблема праці з позиції зацікавленості, обов'язку чи задоволення потреб хвилювала людство віддавна, але як засіб існування вона найбільше проявляється в умовах функціонування ринку праці. Праця як джерело існування є ознакою людського суспільства. Як вічна природна умова існування людини праця проявляється протягом усього періоду життя людства. Через категорію матеріального буття вона виступає як мета, втілення якої здійснюється відповідно до матеріальних можливостей суспільства.
У загальному понятті праця як засіб життя містить у собі суть трудової діяльності, вічного джерела існування суспільства й окремого індивіда. В основі трудового процесу як засобу до життя лежить потреба його здійснення з метою підтримки біосоціального існування шляхом дотримання того чи іншого рівня споживання (стандарту споживання). Він визначається величиною фізіологічних, раціональних норм споживання, мірою забезпеченості, величиною споживчого кошика. Працю як доцільну діяльність людини слід розглядати в тісній залежності з такими поняттями, як засоби до життя і життєва потреба.
Трудова діяльність людини водночас є сферою її самореалізації як соціального індивіда, через канали якої здійснюється зв'язок із зовнішніми факторами мотивації праці.
Говорячи про притаманну людині потребу в праці, варто наголосити, що діяльність людини не може бути зведена тільки до задоволення її різноманітних матеріальних і духовних потреб. Праця не повинна виступати тільки як засіб відтворення фізіологічного буття людини. Значно більшою мірою вона характеризує собою відповідний спосіб діяльності та життя, на відміну від праці як засобу існування, праця як життєва потреба завжди виступає окремою самостійною цінністю.
2. Особливості поділу праці в умовах переходу до ринку
У науковій економічній літературі термін "поділ праці" і "спеціалізація" вживаються як близькі за змістом, тобто за сукупністю відображених у них ознак. Найсуттєвішою ознакою є відокремлення певних видів трудової діяльності, починаючи від робочого місця працівника і закінчуючи галуззю (комплексом) народного господарства. У результаті науково-технічного прогресу вдосконалюються засоби і знаряддя праці. У цих умовах відбувається вже не поділ спеціалізованих операцій між людьми, а розподіл людей між спеціалізованими машинами. Тобто спеціалізуються в такому випадку не люди, а машини. Для відображення цього економічного явища використовується термін "розподіл пращ".
Відомо, що розвиток поділу праці почався майже з появою людини на землі. Чоловіки займалися мисливством, а жінки--збиранням плодів, рослин. На певних рівнях розвитку суспільного виробництва відбувся поділ на такі великі види, як землеробство, промисловість і торгівля. В економічній науці це отримало назву загального поділу праці. Поділ кожного з цих різновидів на види і підвиди назвали частковим поділом праці, а поділ праці всередині підприємства -- одиничним поділом праці. У сучасних умовах це означає, що, наприклад, промисловість і торгівля як галузі народного господарства виникли внаслідок загального поділу праці. Поділ праці всередині між промисловими або торговими підприємствами є частковим поділом праці, відповідно, поділ праці всередині промислового або торгового підприємства--одиничним поділом праці.
Світовою наукою і практикою доведено, що цей суспільний поділ праці є дуже складним економічним явищем, яке однозначно пояснити неможливо. Про це свідчать численні визначення суспільного поділу прані як економічної категорії, які відображають багатоаспектність поділу праці.
Наукою обґрунтовано і практикою доведено, що поділ пращ в суспільстві є об'єктивною закономірністю, яка проявляється в кожній галузі народного господарства через свідомі дії людей. Цей поділ безперервно розвивається на основі науки, практичного досвіду, вдосконалення знарядь праці, збільшення обсягів виробництва та ускладнення його структури. Внаслідок цього одні підприємства і навіть галузі зникають, інші утворюються, що значно змінює структуру сфери виробництва в напрямі його природного розвитку, тобто відповідно до об'єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення. До цієї системи законів належать і об'єктивні закони, які управляють економічними явищами і процесами. В рамках дії цих законів існують сталі причинно-наслідкові зв'язки, які утворюють не тільки закони, але й 'їх системи (закон попиту і пропозиції, закон зростання потреб тощо).
Розвиток продуктивних сил суспільства створює умови для вдосконалення поділу пращ, що, насамперед, сприяє підвищенню її продуктивності для повнішого задоволення потреб суспільства, зокрема робочої сили. Саме в цьому і проявляється об'єктивна закономірність поділу праці як внутрішній і сталий зв'язок явищ, що зумовлює їх змінюваність у певному порядку. Вивчивши зв'язок об'єктивної закономірності поділу пращ з іншими об'єктивними законами, можна передбачити розвиток поділу праці (спеціалізації) та його наслідки, зокрема, через індикативне планування в галузях виробництва товарів особистого споживання і торгівлі ними. Важливо зазначити, що дія будь-якого об'єктивного економічного закону залежить від наявності умов, які сприяють переходу можливого, тобто того, що випливає з об'єктивного закону, в дійсне.
Основною ознакою поділу праці як самостійної продуктивної сили є її суттєвий вплив на прискорення поступального розвитку робочої сили, а через неї і на підвищення продуктивності праці. Як саме поділ праці впливає на її продуктивність, практично було доведено ще в часи мануфактурного виробництва.
Може виникнути питання: "У чому актуальність всебічного і глибокого вивчення поділу праці?". Вважаємо, що чим більше уваги приділятиметься цій складній проблемі дослідження, тим менше буде допущено помилок у створенні умов переходу до ринку. Дослідження цієї проблеми допомагає організувати і спрямувати дії людей на задоволення потреб суспільства і, в першу чергу, людей як найсуттєвішого елемента, носія робочої сили. Отже, поділ пращ став і теоретичною основою побудови соціально орієнтованої ринкової економіки. В розвинутих країнах побудовані саме такі економічні системи, в кожній із яких створюються умови для всебічного розвитку людей. У цих країнах також існує і безробіття, але воно так забезпечено матеріально, що це не викликає соціальної напруги.
3. Ринок праці як економічна категорія, його кількісний та якісний аспекти. Відкритий і прихований, офіційний та неофіційний ринки праці
Зараз Україна вирішує проблему побудови нового суспільства, яке передбачає суттєві переваги соціально орієнтованої ринкової економіки. Більшість західних учених вважають, що соціально орієнтоване ринкове господарство є третім шляхом розвитку економіки (між соціалізмом і капіталізмом), спрямованим до свободи і соціальної справедливості.
За своєю суттю соціально ринкова економіка має три основні складові: ринок товарів, ринок капіталу і ринок праці.
Розглядаючи зміст поняття "ринок праці", насамперед слід зіставити погляди деяких учених з методологічних аспектів цього поняття. Становлення ринку праці бере свій початок у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували такі історичні процеси, як звільнення трудящих від форм особистої (патріархальної, рабської, кріпосної) залежності, формування їхніх свобод і прав вільно розпоряджатися тим чи іншим видом своєї праці, а також відокремлення виробників від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організовувати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існування, працівники змушені найматися на підприємство роботодавця (власника капіталу).
Існує також думка, що ринок праці -- це сфера виробництва, обліку й оцінки робочої сили, узгодження попиту на працю з пропозицією робочої сили, встановлення ціни робочої сили. У такому визначенні поняття "ринок праці" має місце лише кількісна оцінка.
Згідно з другим підходом поняття "ринок пращ", крім кількісного аспекту, містить також якісний аспект, і характеризується економічними відносинами, що забезпечує взаємозв'язок між попитом та пропозицією робочої сили, її розподілом та перерозподілом. Ринок пращ можна розглядати на рівні народногосподарського комплексу як соціально-економічний механізм організації трудових ресурсів, що визначає засоби досягнення їх збалансованості, методи впливу на зайнятість, заробітну плату, обіг і відтворення робочої сили. Раніше більшість досліджень обмежувалася тим, що ринок праці, у вузькому розумінні, означав місце, де здійснюються угоди між наймачем та продавцем робочої сили; насправді залучення робочої сили в господарську діяльність--це складніший процес, в якому залучення робочої сили--лише кінцевий етап тривалого процесу кількісного й якісного визначення потреби підприємства в робочій силі. Ринок пращ суттєво відрізняється від товарно-речових ринків, в якому важливу роль відіграють соціальні та соціально-психологічні чинники. Можна визначити, що регіональний ринок пращ представляє складну, багатосторонню систему руху робочої сили, стимулювання трудової мотивації працівників, сукупність соціально-економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх працівників і працедавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою праці.
Суб'єктами ринку праці є працівники та працедавці, а також працівники інфраструктури ринку праці, які сприяють їх взаємодії. Важливим є чітке визначення об'єкта ринкових відносин. Наймаючи працівників, працедавець оцінює їхні виробничі здатності лише за результатами праці або трудових послуг.
Категорії зіставляються так: товар--це трудова послуга, а вартість-- це піна трудової послуги, виражена в заробітній платі. Тут йдеться про ринок послуг праці, операції на якому завершуються підписанням контракту або трудової угоди.
Економічне значення такого контракту або угоди полягає у тому, що, з одного боку, встановлюються розміри необхідного трудового вкладу працівника, вимагаючи за працю виплати зарплати, а з іншого--працівникові гарантуються належні соціальні умови застосування праці, певна тривалість робочого дня, робочого тижня, відпусток, безпека пращ, регулярна професійна перепідготовка, неприпустимість залучення до робіт, які не відповідають рівню спеціальної підготовки або заважають професійному і посадовому зростанню.
Ринок праці -- це багатогранна структура, яка складається з двох взаємопов'язаних сфер: відкритого і прихованого ринків праці. Ці ринки відрізняються за способом організації робочої сили та характером впливу на ефективність трудової діяльності та матеріального стану працівників.
Відкритий ринок пращ охоплює все працездатне населення, що фактично веде пошук роботи і потребує профорієнтації, підготовки і перепідготовки, всі вакансії на робочі місця і посади, а також учнівські місця в державному і недержавному секторах. Розрізняють також офіційний та неофіційний ринки.
Вільна робоча сила і вакансії, що зареєстровані в службі зайнятості, а також учнівські місця в системі профтехосвіти складають офіційну або організовану частину в ринку праці. До неофіційної або стихійної частини відкритого ринку пралі належить та частина вільної робочої сили, вакансії учнівських місць для придбання нових професій, яку не охоплюють послуги органів працевлаштування і системи профтехосвіти. Неофіційний ринок праці має досить рухливі межі, зміни яких залежать від співвідношення попиту і пропозиції послуг робочої сили. Ті працівники, що зберігають статус зайнятих, але мають високу ймовірність втратити роботу, утворюють прихований ринок пращ. Аналізуючи рівень розвитку ринкових відносин, можна виділити 4 види ринку праці. Це тіньовий, фрагментарний, регульований і організований.
Як правило, на тіньовому ринку праці ринкові відносини не регулюються; фрагментарний або частковий ринок праці мас місце тоді, коли фактори пропозиції й попиту на робочу силу чи її послуги діють у межах політики повної зайнятості, що проводиться незалежно від потреб виробництва. Регульований ринок праці забезпечує правову основу ефективної економічної діяльності, захист прав суб'єктів. Він передбачає наявність широко розвинутої системи колективних угод одночасно з законодавчим регулюванням економічних відносин.
Найвищим рівнем розвитку ринку праці є організований ринок праці, де розвинута система закладів, що займаються проблемами руху робочої сили (служби зайнятості, фонди сприяння зайнятості, банки даних про попит та пропозицію послуг праці тощо), а політика в сфері зайнятості населення є невід'ємною ланкою соціально-економічної політики держави.
4. Сегментація ринку праці та проблеми його вдосконалення
Макропростір ринку праці при детальному вивченні перетворюється на комплекс мікропросторів, пов'язаних багатоаспектною взаємодією. Можливість вивчення ринку праці, проведення повного і результативного аналізу його стану значною мірою залежить від повноти і правильності сегментації ринку праці та проведення аналізу за окремими сегментами.
Подобные документы
Особливості розвитку ринку товарів і послуг. Аналіз структури споживання товарів. Аналіз сучасних торговельних систем та мереж. Організаційно-економічні засади розвитку культури споживання. Стратегічні орієнтири в діяльності підприємств торгівлі.
научная работа [369,5 K], добавлен 18.01.2014Сутність ринку. Ознаки ринку і умови його функціонування. Інфраструктура ринкового господарства та механізм функціонування ринку. Механізм функціонування ринку. Ринкова інфраструктура України в сучасних умовах. Задачі розвитку міжбіржової торгівлі.
курсовая работа [139,4 K], добавлен 03.06.2007Історія становлення грошової системи в Україні: структура, сутність. Особливості функціонування Національного банку. Аналіз кон’юнктури товарно-грошових відносин. Особливості інтеграції України у світову економіку. Позиції у світовій організації торгівлі.
дипломная работа [108,9 K], добавлен 08.02.2010Економічна сутність внутрішньої торгівлі. Передумови розвитку торгівлі в Донецькій області. Рівень розвитку торгівлі в Донецькій області. Регіональні особливості продовольчих та непродовольчих товарів. Територіальні відмінності в розміщенні торгівлі.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 15.10.2011Виникнення і суть ринку, його структура, функції і умови формування, державні і недержавні методи регулювання. Умови, необхідні для нормального функціонування реального ринку. Особливості становлення ринкових відносин в Україні. Моделі ринкової економіки.
реферат [410,5 K], добавлен 21.10.2012Сутність міжнародної торгівлі та її види, головний зміст існуючих теорій та методи регулювання. Україна на шляху до СОТ. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку міжнародної торгівлі держави: потенційні переваги, факторні передумови та етапи розвитку.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 20.09.2013Історія виникнення ринку, його основні поняття та функції. Класифікація кризових явищ економіки. Необхідність та роль державного контролю у системі ринкових відносин. Проблеми становлення ринку в Україні в умовах переходу до ринкової економіки.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 27.12.2010Мета створення ринку засобів виробництва: перехід від фондового розподілу матеріальних ресурсів до застосування широкого спектру товарно-грошових відносин. Функції ринку засобів виробництва. Вивчення ринку матеріальних ресурсів та його інфраструктура.
реферат [52,5 K], добавлен 24.02.2011Основні макроекономічні показники. Фактори, динаміка і стратегія економічного розвитку. Галузева структура економіки Росії: первинний, вторинний і третинний сектори. Місце Росії в світовому господарстві. Структура зовнішньої торгівлі, іноземні інвестиції.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 17.03.2015Особливості збору та аналізу статистики зовнішньої торгівлі. Форми обліку експорту-імпорту товарів на Україні. Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності. Способи обчислення вартісних показників. Грошове вираження інтернаціональної вартості.
реферат [34,8 K], добавлен 21.12.2008
