Стратегічні бар'єри створюються свідомою діяльністю самих фірм, поведінкою, яка перешкоджає проникненню нових фірм у певну галузь. До них належать такі заходи підприємців, як зберігаючі інновації; довгострокові контракти з постачальниками ресурсів; одержання ліцензій та патентів на певний вид діяльності; збереження не завантажених потужностей; усі методи підвищення мінімально ефективного обсягу випуску для галузі; цінова та збутова політика; особливості діяльності виробників як утримувачів патентів, ліцензій, товарних знаків; великі розміри господарського обороту та налагоджений механізм виробничого процесу, що створює резервні потужності, які можуть бути використанні для ведення цінової конкуренції та швидкої експансії у незаймані сегменти ринку. Однозначно, що всі ці заходи обмежують конкуренцію та сприяють підвищенню економічної концентрації.

Включення у методику визначення концентрації ринків, проведення аналізу бар'єрів вступу та виходу на них потенційних конкурентів особливо важливі для проведення адекватної промислової політики держави. Значна частина стратегічних бар'єрів вступу може бути трактована як зловживання монопольною владою та запобігатися антимонопольним законодавством.

До нестратегічних бар'єрів належать:

-- обмеження попиту (місткість ринку). Висока насиченість ринку товарами або низька купівельна спроможність покупців є серйозними перешкодами для освоєння ринку потенційними конкурентами, вони роблять певний товарний ринок непривабливим для нових підприємців у зв'язку з низькою прибутковістю, високим рівнем конкуренції та інвестиційного ризику. В умовах української економіки за зумовленої місткості ринку його відкриття для іноземних конкурентів можна розглядати як додатковий фактор стимулювання потенційної конкуренції. Але бар'єр місткості ринку все ще не може бути достатньо ефективним в умовах перехідної економіки України;

-- бар'єри капітальних витрат або обсяги початкових інвестицій для вступу на товарний ринок. Обсяги початкових інвестицій визначають тільки можливість чи неможливість організації нового виробництва у галузі. Величина капітальних витрат окреслює оптимальний економічний розмір підприємства: величину і структуру активів, технологію та організацію виробництва. Ступінь розвиненості організації та відкритості ринку праці, інвестиційних товарів, ринку технологій впливають на перспективність створення нового виробництва у галузі. Об'єктивний бар'єр для вступу на ринок -- це можливість одержання потенційним конкурентом фінансових ресурсів (залежно від розвитку капіталу, його інфраструктури та конкурентоспроможності);

-- бар'єри, які базуються на перевагах у рівнях витрат. Переваги створюються процесом функціонування наявних фірм у галузі (накопичення досвіду економії витрат і оптимального розподілу ресурсів). Вони виникають за рахунок виробництва фірмами більшого обсягу продукції, що функціонують у галузі, порівняно з тим, що може освоїти потенційний конкурент. Переваги у витратах є наслідком зростаючої віддачі від масштабу виробничої функції. У сучасних умовах української економіки ефект масштабу не може бути суттєвим бар'єром вступу в галузь, оскільки розширення виробництва і продажу товару на більшості вітчизняних ринків забезпечується не за рахунок вступу нових фірм у галузь, не завдяки розширенню потужностей діючих підприємств, а в результаті більш повного використання наявних виробничих потужностей фірм;

-- вертикальна інтеграція та вертикальні обмеження. До них належать такі типи контрактів між постачальником і покупцем, які накладають на обидві сторони обов'язки, прямо не пов'язані з фактом поставки товару та його оплатою. Метою такої інтеграції є бажання зменшити витрати виробництва і збуту продукції, що дає фірмі конкурентні переваги, посилює її ринкову владу та створює бар'єри для вступу інших фірм у галузь;

-- адміністративні бар'єри. Це заходи регулюючого характеру з боку державних органів влади. Хоча таке регулювання є об'єктивно необхідним, але саме надлишкова регламентація підприємництва у галузі створює додаткові бар'єри для нових фірм: ліцензування діяльності, квотування виробництва, ускладнений порядок реєстрації підприємств, перешкоди у відведенні земельних ділянок і наданні виробничо-службових приміщень. Найбільш вагомими при вступі потенційних конкурентів на нові ринки є саме адміністративні бар'єри.

Нестратегічні бар'єри вступу в галузь можуть бути об'єктом лише непрямої політики держави. В умовах існування нестратегічних бар'єрів вступу у галузь фірми, які в результаті одержали монопольну владу, не мають підпадати під жорсткі санкції в межах антимонопольного законодавства.

Базуючись на такому підході до розробки та вдосконалення стратегії конкурентної політики демонополізації товарних ринків, важливим є створення конкурентного середовища на регіональних товарних ринках. Воно повинно базуватися на:

-- захисті підприємницької дальності і споживчого ринку від монопольної діяльності та виявів недобросовісної конкуренції;

-- зниженні (знятті) бар'єрів вступу потенційних конкурентів на регіональні ринки, збільшення їх кількості;

-- контроль за ступенем монополізації та концентрації на регіональних товарних ринках;

-- удосконалення державного регулювання діяльності ринків природних монополій.

Захист підприємницької діяльності та споживчого ринку має здійснюватися шляхом обмеження цінового регулювання, зменшення протекціонізму митних тарифів і посилення контролюючих функцій з боку антимонопольного комітету та інших органів управління щодо захисту прав учасників ринку та від антиконкурентних проявів. Зниження чи зняття бар'єрів вступу потенційних конкурентів на регіональні ринки виявляється у підтримці самостійності відокремлення підрозділів; обмеженні повноважень органів місцевої виконавчої влади щодо втручання у господарську діяльність підприємств; обмеженні фінансово-кредитних та адміністративних пільг для підприємств природних монополій.

Контроль за ступенем монополізації та концентрації на регіональних товарних ринках повинен здійснюватися через розукрупнення державних монопольних організаційних структур і поділ діючих монопольних утворень.

Удосконалення державного регулювання діяльності ринків і функціонування природних монополій мають бути зосереджені на частковому посиленні адміністративно-економічних важелів регулювання діяльності цих монополій, контролю за дотриманням антимонопольного законодавства щодо їх діяльності, вдосконалення механізму цінового регулювання природних монополій.

Визначивши та оцінивши середовище, в якому буде працювати підприємство, необхідно перейти до встановлення своєї ролі, зайняття відповідного становища на ринку. Тут важливо виходити з максимізації тих можливостей підприємства, які відрізняють його від конкурентів. Серед форм і методів максимізації внутрішніх можливостей варто виділити основні етапи проведення технологічної політики, направленої, по-перше, на постійне внесення змін у використання ноу-хау в технології виробництва, посилення іміджу своєї продукції, що дає змогу підприємству стати лідером у випуску певної продукції, по-друге, на забезпечення її високої якості, по-третє, на поставку продукції в строк.

Прагнучи гнучкого використання своїх внутрішніх можливостей, підприємство має забезпечити собі технологічну та економічну ефективність не нижче галузевої. Іншими словами, воно повинно знайти спосіб оптимального поєднання бажаної технологічної та економічної ефективності, щоб забезпечити найкращі умови пропозиції. Для цього важливим є ухвалення правильної конкурентної політики щодо формування пропозиції, де вагоме місце буде належати правильно розробленій економічній стратегії конкурентної політики.

Тема 18. Механізм забезпечення конкурентоспроможності торговельного підприємства та його складові

Для успішного конкурування як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, необхідно мати детальну і достовірну інформацію про наявне конкурентне середовище, яке виявляється через сукупність окремих складових і перш за все--конкурентоспроможність. Як економічну категорію конкурентоспроможність варто розглядати на рівні конкурентоспроможності продукції, тобто самого товару чи послуг, конкурентоспроможності підприємства, галузі та конкурентоспроможності економіки держави. Між усіма цими рівнями є досить тісний як внутрішній, так і зовнішній зв'язок.

У широкому розумінні сама конкурентоспроможність -- це обумовлена конкретними економічними, соціальними та політичними факторами відповідна позиція держави в цілому та конкретного товаровиробника зокрема, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Саме сукупність таких дій щодо впливу окремих факторів формує як внутрішнє, так і зовнішнє конкурентне середовище. В умовах відкритої економіки така дія може виявлятися у спроможності держави чи галузі або окремого підприємства протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку чи на ринках інших держав.

Конкурентоспроможність -- поняття різнопланове і має значною мірою універсальний характер як для оцінки різних суб'єктів, так і об'єктів господарювання зокрема. Аналіз наукових публікацій, присвячених проблемі конкурентного середовища, конкурентоспроможності свідчить, що для кожного окремого рівня є своє середовище і своя конкурентоспроможність.

У загальному вигляді конкурентоспроможність держави можна визначити як її здатність в умовах конкуренції виготовляти товари та надавати послуги, тим самим задовольняючи вимоги як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, що приводить в першу чергу до зростання благополуччя громадян зокрема і держави в цілому.

Нині дослідження конкуренції проводиться за двома основними напрямами: виявлення основних факторів, що визначають конкурентоспроможність підприємства на ринку, і ступінь застосування інструментів маркетингових досліджень. Результатом дослідження конкурентоспроможності повинна бути запропонована стратегія, що спрямовуватиметься на конкурентне протистояння відповідно до одного чи декількох підприємств на ринку. Для цього спочатку варто визначити конкурентні позиції на споживчому ринку, порівняти кількісні та якісні параметри, дати їм об'єктивну оцінку. Для розпізнання, виявлення особливостей дії ознак, оцінки причин відхилення у стані конкурентного середовища, потрібно глибоко вивчити головні конкуруючі сили у галузі, особливості формування основних варіантів конкурентної стратегії.

Ключовим чинником забезпечення конкуренції на вітчизняному ринку має бути конкуренція імпорту. Проведений аналіз регіональних товарних ринків засвідчив, що в сучасних умовах для України є проблема захисту саме вітчизняного виробника. Імпорт практично витісняє вироби національних підприємств, тому сьогодні гостро постає питання нерівності умов конкуренції між вітчизняними та іноземними виробниками. Передчасний вступ регіональних фірм у таку конкуренцію може призвести до концентрації ринкового впливу іноземних інвесторі в або торговельно-посередницьких фірм. Разом з тим ефективність і конкурентоспроможність національних виробів ізольовано від впливу дисципліни міжнародної конкуренції буде падати та сприятиме перекошенню у розподілі ресурсів на користь секторів економіки, де відсутня конкуренція. За таких умов найбільш раціональним є проведення збалансованої експортно-імпортної політики, у тому числі політики помірного державного протекціонізму, яка б враховувала підвищення або зниження рівня конкуренції на внутрішніх товарних ринках і концентрувалася на таких основних напрямах: контроль за дотриманням ефективної конкуренції при ліцензуванні експорту та імпорту органами виконавчої влади; недискримінаційний підхід при державному регулюванні процесів іноземного інвестування, дотримання умов конкуренції за державної підтримки експорту; попередження монополістичної діяльності іноземних компаній на українських ринках; сприяння поліпшенню доступу вітчизняних товарів і послуг на закордонні ринки шляхом зниження адміністративних бар'єрів.

Дослідження конкурентоспроможності є складовою аналізу ринку конкурентів, визначення механізму його функціонування. При здійсненні такого аналізу збирається детальна інформація про підприємство, конкурентну ситуацію, ринкові фактори та результати їх дії.

Конкурентоспроможність підприємства становить самостійну системну категорію, яка відображає ступінь реалізації мети підприємства в його взаємодії з навколишнім середовищем. Актуальність такого дослідження й управління цією категорією зростає в міру формування ринкових відносин і реформування конкурентного середовища. Цей підхід особливо актуальний і становить практичний інтерес і нині. Зрозумілим є те, що підприємство не може бути конкурентоспроможним, якщо його продукція не користується попитом на ринку. Однак орієнтація тільки на такі параметри попиту, як якість, ціна, іноді може бути недостатньою. У сучасних умовах виробничник повинен запропонувати замовнику цілий спектр своїх переваг, що забезпечують успіх у конкурентній боротьбі.

Конкурентоспроможність продукції та конкурентоспроможність підприємства порівнюються щодо конкурентного середовища як частина і ціле.

Кожне підприємство у процесі своєї господарської діяльності є учасником конкурентної боротьби за споживача (покупця), а тому одним з важливих елементів є визначення механізму забезпечення конкурентоспроможності, розробки стратегії діяльності підприємства. Можливість подальшого виживання підприємства в умовах постійної конкурентної боротьби залежить від рівня його конкурентоспроможності.

У цілому конкуренція є важливим елементом ринкового механізму, теоретично без неї ринкові відносини уявити неможливо, а практично вони навіть не можуть існувати.

Конкуренція є неприкритою формою поширення економічної влади, а тому потребує регулювання та обмеження можливостей зловживання нею. Дослідження конкуренції та рішення, прийняті на їх підставі, варті чого-небудь лише за умов перевищення пропонування товарів над попитом.

тобто коли купівля-продаж товарів здійснюються за наявності ринку покупця. Саме через намагання надати товарам фірми більш привабливих характеристик, створення кращих сервісних умов продажу та експлуатації товарів і виявляється конкуренція. Переваги отримує та фірма, яка пропонує не просто досконаліший товар, а кращий спосіб задоволення потреби. У разі збігу інтересів окремих виробників або продавців товарів і послуг кожен з них намагається довести свої переваги, забезпечити вигідніше і стабільніше становище, в тому числі за рахунок послаблення або навіть банкрутства конкуруючих підприємств. Є різноманітні механізми, форми та методи конкурентної боротьби, які по-різному впливають на підприємницьку діяльність і конкурентоспроможність фірми.

Конкуренція відіграє важливу роль як рушійна сила розвитку економічних систем, змушує підприємців мобілізувати всю енергію і здібності для підвищення конкурентоспроможності своїх підприємств. На ринку завжди наявна видима і невидима конкуренція. Перш за все представником видимої конкуренції є товар.

Товар--це продукт людської діяльності, який шляхом обміну здатний задовольняти потребу. Щоб товар легко продавався на ринку, він має відповідати двом основним вимогам: мати відповідні споживчі властивості, тобто бути корисним для особистого або суспільного вжитку, і відзначатися конкурентоздатністю1, щоб придбання саме цього товару було для покупця вигіднішим і зручнішим порівняно з іншими товарами. Між споживчими властивостями товару та його конкурентоздатністю є закономірність: кожний конкурентоздатний товар наділений споживчими властивостями, але не кожен товар є конкурентоздатний. Конкурентоздатність--це сукупність якісних і вартісних характеристик товару, яка забезпечує задоволення конкретної потреби.

Конкурентоздатність товару--поняття складне і комплексне. Воно залежить від продуктивності праці, системи оподаткування, технічних, технологічних та інших нововведень. Конкурентоздатність--це передусім відповідність товару технологічним, комерційним та іншим характеристикам.

Предметом конкуренції є товар, який виготовляють і продають з метою задоволення певної потреби споживача та обміну на гроші покупця.

З огляду на те, що одна і та ж потреба може бути задоволена різними товарами за принципово різними способами, то і предмет конкуренції розглядають у вузькому та широкому значенні. Предметом конкуренції у вузькому значенні цього слова є товари однієї групи, які і конкурують між собою. У межах різновидів кожної товарної групи теж наявна конкуренції!. У багатьох випадках підприємство, орієнтуючись у конкурентній боротьбі на предмет конкуренції у широкому значенні цього слова, досягає результату. Чим більше дискусій з питання оцінки вагомості складових конкурентоздатності товарів, тим більше є можливостей заміни одних складники) конкурентоздатності іншими. Необхідно зазначити, що рівень якості виробу, умови його придбання та умови експлуатації або споживання надають у забезпеченні конкурентоспроможності товару рівні можливості. Не має перспектив діяльності те підприємство, яке тільки акцентує увагу на виробничо-технічних процесах, забезпечуючи досить високий рівень якості виробу, і докладає зусиль до продажу та експлуатації товару у споживача.

Розв'язання проблеми підвищення рівня конкурентоздатності продукції підприємств вимагає вирішення комплексу техніко-організацій-них питань. Разом з тим ця проблема має і важливий методичний аспект, суть якого полягає в тому, що підвищення рівня конкурентоздатності товару суттєво утруднюється через відсутність конкретної, відносно простої та зручної для практичного використання методики оцінки цього рівня.

Рівень конкурентоздатності товару можна оцінити за допомогою систем одиничних, групових (зведених) та інтегральних показників. Одиничні показники відображають відсоткове відношення до величини того ж обсягу, за якого потреба в товарі теоретично повністю задовольняється.

Груповий показник параметра товару характеризує ступінь задоволення потреби взагалі. Він охоплює декілька споживчих властивостей товару, об'єднаних у групу за певною ознакою, і розраховується на підставі одиничних показників, тоді як інтегральний показник конкурентоздатності товару, його числове вираження враховує низку складових конкурентоспроможності різноманітних параметрів. Механізми параметрів, які характеризують конкурентоздатність товару, можуть бути технічними, комерційними, організаційними, економічними. Коли показник технічного рівня визначається як відношення оцінки ступеня задоволення потреб споживача новим виробом до цієї оцінки за аналогом, то це дає можливість оцінити не тільки рівень якості товару, тобто в цілому нового виробу, але вже на стадії розрахунку цього показника визначити, які параметри нового виробу кращі або гірші від параметрів наявного товару.

Група технічних показників характеризує технічний рівень та якість товарів. Технічний рівень визначається оцінкою відповідності товару сучасним вимогам, які встановлюються споживачами і якнайбільше відповідають певному досягнутому рівню соціально-економічного розвитку суспільства та науково-технічного прогресу.

Другим етапом визначення рівня конкурентоздатності нового виробу є порівняння цін нового товару з уже наявним. Тут ідеться про ціну споживання, а не про ціну його виготовлення. Необхідно зазначити, що саме розрахунок ціни споживання остаточно відображає всі елементи формування ціноутворення. Особливість методологічного підходу в цьому випадку полягає у тому, що при проведенні цінової політики, орієнтованої на конкурентів, ціна нового товару, який пропонується підприємством на ринку, має відповідати ринковій ціні товарів-конкурентів з урахуванням відповідностей цього товару. Тобто, новий виріб може бути визнано конкурентоспроможним за якісно-ціновими характеристиками, якщо його ціна споживання є не більшою від ціни споживання наявного виробу, скорегованої на комплексний показник усвідомленої якості нового виробу. Серед економістів поширена думка, що цей показник можна було б визначити як відношення коефіцієнта конкурентоспроможності виробу за споживчими параметрами до коефіцієнта конкурентоспроможності за економічними параметрами.

За комерційними умовами конкурентоздатність товару визначається за такими показниками: рівнем цін, строком постачання, умовами оплати, рівнем митних зборів, податками і коштами, витраченими при придбанні товару, ступенем відповідальності продавців за високі обов'язки і гарантії.

За організаційними умовами використання товару конкурентоздатність характеризується такими показниками, як наближення продавців до покупців, доставка товарів до місця споживання, зручність розрахунків, забезпеченість гарантійного та післягарантійного обслуговування. Найголовнішу роль у конкурентоздатності товарів відіграє реклама і технічна інформація, якщо вони відповідають високим естетичним стандартам.

Крім якісно-цінових факторів конкурентоспроможності є й інші фактори, які можуть суттєво вплинути на її загальний рівень. Аналіз впливу цих факторів на ступінь вмотивованості споживача щодо придбання складних технічних товарів виробничого призначення дає змогу виявити найважливіші з них: умови доставки, сервісне обслуговування, умови оплати, реклама.

Показниками, за якими варто оцінювати ці фактори, є: для умов доставки --строк доставки товару споживачеві та точність його дотримання; для сервісного обслуговування--гарантійний період, період забезпечення запчастинами у разі післягарантійного обслуговування; для умов оплати--наявність і рівень знижок та наявність, розмір і строк кредиту.

Рівень реклами оцінюється за ступенем інформаційної забезпеченості споживачів. При цьому, з одного боку, такий фактор, як рівень і якість сервісного обслуговування, для конкретної групи товарів може бути навіть вагомішим з погляду забезпечення конкурентоспроможності, ніж ціна товару. З іншого -- важливим для успішної реалізації таких товарів є наявність відстрочки і знижок в оплаті.

Щодо реклами, то хоч вона і відіграє відповідну роль в успішному просуванні товарів виробничого призначення (а методи та цілі її дещо інші), проте залишається досить вагомим і важливим фактором конкурентоспроможності, а особливо при створенні іміджу на перших порах. Однак хоча імідж є фактично похідною від дії цілого комплексу факторів, він може існувати певною мірою відокремлено.

Якщо проаналізувати складові конкурентоспроможності, то можна визначити фактори, що впливають на неї. Серед усіх факторів конкурентоздатності товару є визначальні, тобто ключові, які забезпечують успіх на ринку. Формування ключових факторів успіху товару відбувається під впливом багатьох чинників: одні з них виникають у середовищі ділових кіл, науково-дослідних лабораторій, інші ініціюються різними товариствами, засобами масової інформації.

Численні приклади цього є нині в економічній практиці, коли навіть за відсутністю здебільшого фірмового сервісного забезпечення, товари відомих фірм користуються значним попитом завдяки не тільки високому рівню якості, а і сталому позитивному іміджу фірми.

За економічними умовами споживання конкурентоздатність включає такі показники, як енергоємність, економічність у споживанні сировини на одиницю продукції, що випускається, або здійснюваної роботи; вартість сировини та експлуатаційних матеріалів, безвідходної технології, надійність, періодичність і вартість ремонтів, вартість запасних частин; чисельність обслуговуючого персоналу, його кваліфікація, рівень заробітної плати.

Щодо загальних умов забезпечення конкурентоздатності продукції, то головними з них є:

-- цінова політика стосовно конкурентоздатності продукції;

-- інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоздатної продукції;

-- оподаткування підприємств, що випускають конкурентну продукцію;

-- кредитна політика держави і банківських структур щодо підприємств, які випускають конкурентоздатну продукцію;

-- регулювання імпорту продукції;

-- антимонопольна політика.

Знаючи ступінь конкурентоспроможності, взаємозв'язок між часткою задоволення потреб та обсягом продажу на майбутнє, оцінюють суму прибутку, яка була запланована. Однак будь-який товар завжди з часом втрачає конкурентоздатність. За цієї причини новий товар повинен розроблятися так, щоб його вихід на ринок припав на момент максимально сприятливої кон'юнктури щодо товарнів-конкурентів. Для цього необхідно передбачити, щоб конкурентоздатність товару була випереджувальною і довготривалою. Це виявляється при виконанні конкретних функцій.

Сутність конкуренції повніше розкривається в її функціях. Вона зумовлює:

-- розширення підприємствами масштабів виробництва, підвищення продуктивності праці і за рахунок цього зниження витрат виробництва на одиницю продукції, а отже, і ціни;

-- економію ресурсів (природних, матеріальних, трудових, фінансових та ін.);

-- упровадження досягнень науки і техніки у виробництво, що зумовлює зростання продуктивності праці;

-- поліпшення якості продукції та обслуговування (в тому числі післяпродажного) споживачів;

-- перерозподіл капіталу між галузями, вирівнювання норми прибутковості у різних сферах і галузях економіки;

-- створення умов для банкрутства підприємств, зростання на цій основі безробіття;

-- виникнення економічних криз;

-- посилення процесу диференціації товаровиробників, тобто збагачення одних і збідніння інших;

-- монополізацію економіки.

Оцінка факторів конкурентоздатності товарів відбувається шляхом порівняння характеристики аналізованої продукції з характеристиками бази порівняння. Воно відбувається за групами технічних та економічних параметрів. При оцінці факторів доцільно використовувати диференційований і комплексний методи. Диференційований метод оцінки конкурентоздатності ґрунтується на використанні одиничних параметрів конкретної продукції та бази порівняння, їх зіставлення. У спеціалізованій літературі звертається увага на те, що диференційований метод дає змогу лише констатувати факти конкурентоздатності, аналіз продукції або наявності в неї переваг порівняно з товаром-аналогом. Однак він не враховує впливу на споживача при виборі товару вагомості кожного параметру. Для усунення цього недоліку необхідно застосовувати комплексний метод оцінки конкурентоздатності. Він грунтується на використанні комплексних показників або порівнянні уособлених корисних елементів аналізованої продукції та зразка.

Як відомо, сукупність якісних і вартісних характеристик, які створюють перевагу певного товару над товаром-конкурентом у задоволенні конкретної потреби споживача, визначають конкурентоздатність товару. Але це визначення конкурентоздатності є надзвичайно містким, оскільки воно охоплює весь спектр факторів, що визначають сутність цієї економічної категорії. Конкурентоздатність товару можна оцінити шляхом порівняння таких складових:

-- властивостей певного товару;

-- властивостей конкурентних товарів;

-- особливостей споживачів.

Саме ці складові враховуються маркетологами при сегментуванні ринку і позиціонуванні товару. Це свідчить про те, що для визначення конкурентоздатності товару шляхом простого порівняння його властивостей з властивостями конкурентів необхідно вивчити поведінку споживачів та їх реакцію на товар.

Перехід до ринкової економіки неможливий без забезпечення конкурентоздатності товарів (продукції, послуг). Це стосується умов як зовнішнього, так і внутрішнього ринку, коли одна з найвагоміших ознак -конкуренція --стає невід'ємною складовою. Слід додати такі факти, як загроза появи нових конкурентів, нових товарів (послуг), здатність покупців торгуватися, суперництво конкурентів між собою. Коли за основу порівняння береться величина необхідного корисного ефекту продукції, а також сума коштів, які споживач готовий витратити на купівлю і споживання продукції, виділяють саме корисний ефект як порівняння з еталоном. Якщо оцінюється продукція, яка не є конкурентною, то товар-зразок моделює потреби і постає як матеріалізовані потреби, які повинна задовольняти продукція. Фактично йдеться про аналіз потреби, якої може і не бути, а тому ця оцінка має розглядатися як орієнтовна, уявна.

Невидима частина конкуренції--це підприємство з рівнем виробництва та технологіями, з продуктивністю та ефективністю господарської діяльності. Саме у сфері виробництва шляхом виготовлення товарів-новинок, застосування нових видів технології, упаковування, розфасування, надання товарові вишуканого зовнішнього вигляду та якості забезпечується конкурентоздатність товару. Вона завжди розглядається стосовно конкретного підприємства чи товару на певному сегменті регіонального ринку, що є узагальнюючою оцінкою його конкурентних переваг в інтересах чи формування ресурсного потенціалу, чи якості задоволення споживчого попиту, або досягнення завдяки цьому ефективного функціонування господарського механізму. Здебільшого підприємства входять на ринок зі старим механізмом, який гальмує трансформацію методів управління та використання їх у формуванні конкурентоспроможності підприємств.

На цьому етапі розвитку економіки підприємства, і в першу чергу торгові підприємства, знаходяться у жорсткій конкурентній боротьбі. Для виживання в ринковому середовищі їм потрібно забезпечити стійкі позиції на ринку, а це можливо лише при забезпеченні конкурентоспроможності підприємств торгівлі.

З метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств потрібно забезпечити у процесі приватизації відокремлення від них непрофільних виробництв та об'єктів соціальної сфери, не допускаючи руйнування цілісних виробничо-технологічних комплексів, а особливо тих, які визначають експортний потенціал країни. Проведений аналіз рівня конкуренції на товарних ринках дає можливість визначити пріоритетні заходи щодо реалізації конкурентної політики у регіоні. Такими можна вважати розробку механізму реалізації Закону України "Про природні монополії", вдосконалення механізму конкуренції при формуванні оптової ціни на електричну енергію, забезпечення конкурентних засад і прозорий механізм контролю за діяльністю учасників ринку. Всі зазначені заходи варто впроваджувати паралельно з уведенням переліку підприємств-монополістів, стосовно яких запроваджується тактика регулювання та здійснення моніторингу виконання заходів реалізації конкурентної політики та оцінки її соціально-економічних наслідків. Такий підхід щодо підтримки конкуренції дасть змогу отримати якісно нову оцінку результатів реалізації конкурентної політики, виробити пропозиції стосовно визначення її нових основних завдань, адекватних економічній ситуації на регіональних товарних ринках.

Ринковий характер економічних відносин означає свободу для покупця і продавця. Механізм ринку діє через співвідношення попиту і пропозиції, що передбачає необхідну рухомість цін. конкуренцію товарів і товаровиробників. Конкуренція є постійно діючий механізм вільної боротьби, змагання товаровиробників, фірм з метою досягнення кращих результатів своєї підприємницької діяльності. У процесі конкуренції ведеться боротьба за найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів, сфери застосування капіталу, за першість у визначальних галузях науково-технічного прогресу. В умовах функціонування ринку основний зміст конкуренції становить боротьба за споживача. Конкуренція у цивілізованій ринковій економіці є рушійною силою підприємницької діяльності.

Сама торгівля не може зробити економіку конкурентоспроможною, оскільки конкурентоспроможність--це комплексна категорія, хоча її переваги реалізуються через торгівлю, але основа саме конкурентних створюється у всіх ланках суспільного виробництва, у тому числі значною мірою за рахунок структурної перебудови і дієвої промислової політики.

Багато підприємств уже зіткнулися з конкуренцією якщо не з боку вітчизняних, то з боку іноземних підприємств. Ця конкуренція і надалі посилюватиметься, а відтак уміння вигравати в конкурентній боротьбі стає одним з вагомих факторів успішної життєдіяльності підприємств в умовах ринку.

Для кожного підприємства життєвою необхідністю є знання своїх конкурентів. Основним важелем боротьби за конкурентні позиції є зниження витрат виробництва. Для цього підприємство має впроваджувати нові досягнення науки і техніки, вдосконалювати форми організації виробництва, запроваджувати нові форми і системи оплати праці.

Важливим методом конкурентної боротьби за умов внутрішньої конкуренції є поліпшення якості продукції. Це дає змогу дещо підвищити ціни порівняно з цінами конкурентів, якщо якість їх продукції суттєво відрізняється. Конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства і випускають різнорідні види продукції, зводиться до отримання середньої норми прибутку через регулювання цін. Цінова конкуренція -- це боротьба між різними товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без суттєвої зміни їх якості та асортименту. Підприємці іноді вдаються до маніпулювання цінами, цінових знижок, сезонного розпродажу. Важливою рисою цінової конкуренції є цінова дискримінація, за якої один і той же товар продають різним групам покупцю за різними цінами. Цінова конкуренція віддзеркалює боротьбу між товаровиробниками за споживачів шляхом упровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортимент. Цінова конкуренція відображає інтереси споживачів. Дуже важлива є своєчасно інформація, тобто моніторинг оцінки стану та прогноз розвитку підприємства. Моніторинг конкурентів розглядають також як роботу, яка пов'язана з накопиченням певної достовірної інформації про ринок конкуруючих товарів, плани та наміри їх виробників і продавцю.

У процесі моніторингу конкурентів перш за все необхідно визначити коло наявних та ймовірних конкурентів; систематизувати інформацію про них за основними напрямами діяльності; провести аналіз усієї інформації про конкурентів; дослідити суттєві особливості конкуруючих товарів і послуг; виявити сильні та слабкі сторони конкурентних товарів; здійснити прогноз сценаріїв поведінки підприємств-конкурентів.

З переліченого видно, що моніторинг конкурентів як одна з функцій маркетингу включає різні за характером роботи, серед яких пошукові, економічні, прогнозні займають провідне місце.

Виконання окремих робіт з моніторингу конкурентів вимагає від фахівці в різнобічних знань. Ефективність окремих операцій у моніторингу конкурентів і напряму цієї діяльності на підприємстві загалом можна підтримати, якщо виконати певні роботи перед тим, як розпочати аналіз моніторингу конкурентів. Комплекс дій, що передують моніторингу конкурентів, повинен бути спрямований на здійснення з урахуванням предмета конкуренції як в широкому, так і вузькому розумінні цього слова. Всю діяльність з вивчення конкурентів у контексті наявної маркетингової інформаційної системи важливо здійснювати за певною структурою. У зв'язку з цим розробляють типову структуру досьє підприємства, яку можна завжди знайти в інформаційних джерелах.

Саме механізм підвищення конкурентоспроможності має декілька аспектів: технічний, організаційний, економічний, соціальний, психологічний, правовий, комерційний. І хоча всі вони становлять єдину систему забезпечення конкурентоздатності продукції, є певна черговість у вирішенні питань кожного з аспектів з огляду на їх вагомість.

Конкуренція в цілому має як позитивні, так і негативні риси. їх співвідношення залежить від видів і форм конкуренції, впливу на неї регулюючої діяльності держави.

Знаючи рівень конкурентоспроможності підприємства, взаємозв'язок між часткою задоволення потреб та обсягом продажу, визначають обсяги місткості ринку як складової потенційної конкурентоздатності товару.

Основні напрями зміцнення конкурентних позицій на ринку обумовлені системою комплексного дослідження механізму ринку. Особливе місце у вивченні ринку займає довгострокове прогнозування його розвитку, що пов'язане з тривалістю здійснення розробки і впровадження у виробництво виготовленої продукції. Основне завдання зміцнення конкурентних позицій полягає у виділенні тієї групи факторів, які виникають унаслідок формування попиту у визначеному секторі ринку, а саме:

-- у розгляді зміни у вимогах постійних замовників продукції;

-- аналізі напрямів розвитку аналогічних розробок;

-- вивченні сфери можливого використання продукції;

-- аналізі кола постійних покупців.

Виходячи з наведеного, рекомендується така послідовність зміцнення конкурентоздатності товару через механізм забезпечення конкурентоспроможності підприємства:

1) на основі вивчення ринку і вимог покупців обирається продукція, за якою буде проводитися аналіз або формуватимуться вимоги до майбутнього виробу; визначається номенклатура параметрів (факторів), за якими буде проводитись оцінка властивостей, оскільки споживач при виборі товару оперує ними і використовує їх при аналізі;

2) за кожною з груп параметрів необхідно проводити порівняння, яке покаже наскільки ці параметри відповідають конкретним вимогам;

3) аналіз конкурентоспроможності починається з оцінки нормативних параметрів. Якщо хоча б один з них не відповідає рівню, який встановлений чинними нормами і стандартами, подальша оцінка конкурентоспроможності недоцільна, незалежно від результатів порівняння з іншими параметрами;

4) відбір групових показників, які в кількісній формі виражають різницю між продукцією, що реалізується, і потребою за цією групою параметрів;

5) розрахунок інтегрального показника, який використовується для оцінки конкурентоспроможності реалізованої продукції за всіма групами параметрів у цілому. Очікувані результати оцінки конкурентоспроможності можуть бути використані для вибору шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції, для конкретного розв'язання ринкових завдань. У результаті такої оцінки буде можливість визначити основні напрями зміцнення конкурентних позицій.

Результатами таких заходів щодо реалізації конкурентної політики мають бути: створення умов реалізації конституційного принципу захисту конкуренції та встановлення чітких правил гри для підприємців-монополістів, підвищення ефективності діяльності підприємств усіх галузей економиш та створення при цьому конкурентного середовища, вдосконалення, раціоналізація та оптимізація системи державного управління з демонополізації товарних ринків.

Важливим напрямом із забезпечення умов для формування та розвитку добросовісної конкуренції в економіці на перехідному етапі є інформаційне забезпечення конкурентної політики. Аналіз різних джерел інформації дасть змогу виявити численні порушення в методиці збору первинної інформації, як результат--несумісність однойменних показників, обчислених у різних організаціях за величиною, періодичністю й іншими ознаками. Специфіка інформаційних потреб анти монопольного контролю полягає у тому, що вони вимагають об'єднання власних інформаційних ресурсів, інформації органів на загальнонаціональному рівні, для чого доцільною є національна програма забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, яка б охоплювала організаційно-економічні. інформаційно-методичні та правові засади в певній галузі та заходи з подальшого розвитку сертифікації в країні.

У зв'язку з постійним удосконаленням методики розрахунку кількісних показників оцінки рівня конкурентоспроможності виникають нові проблеми.

Конкурентоспроможність підприємства повинна визначатися і оцінюватися не тільки реалізацією власної продукції, а й продукцією своїх конкурентів. Позитивний результат можна отримати за умови активної постійної роботи на взаємовигідних партнерських засадах.

Останнім часом виконання частини замовлень за дорученням є однією з найбільш прогресивних форм взаємовідносин партнерів у сучасному світовому бізнесі. Таким чином, не конкуренція, а кооперація і співробітництво в майбутньому слугуватимуть важливим джерелом прибутки! підприємств, економічним благополуччям суспільства. Виходячи з цього, досягнення мети конкуруючих фірм відбуватиметься перш за все шляхом кооперування і співробітництва, що мас знайти своє відображення в конкурентній стратегії, яка повинна показувати розвиток зв'язків співробітництва між покупцями і суперниками, потенційними конкурентами. У цій ситуації завоювати довіру замовника, стати його партнером у виготовленні продукції, розвивати співробітництво на перспективу -- завдання складне, але його практична реалізація створює реальні передумови для досягнення високого рівня конкурентостійкості підприємства.

В умовах глобалізації економічних процесів і особливо, коли дуже гостро постала проблема нарощування промислового потенціалу України, розширення місткості ринків збуту вітчизняної продукції. оцінки рівня конкурентоспроможності і відповідно ефективності діяльності виробники), необхідно вирішити проблему підвищення конкурентоспроможності споживачів продукції. Вони будуть визначати доцільність пропозиції, розміри майбутнього виробництва товарів, сприятимуть створенню умов для зростання ефективності роботи підприємства-замовника. Вагоме місце посяде підвищення якості, зниження собівартості продукції, поліпшення умов роботи, зростання продуктивності праці, що в цілому вплине позитивно на високий рівень конкурентоспроможності як продукції, так і підприємства. Тільки через призму активного впливу підвищення конкурентоспроможності продукції, постійного прагнення до змін у бік зростання якісних характеристик виготовленої продукції необхідно підходити до вибору пріоритетів розвитку, досягнення власних нових конкурентних позицій. Лише висока чутливість до ринку, до потреб споживачів, випуск принципово нової продукції світового рівня якості суттєво розширить стратегічні перспективи підприємства і сформує його довгострокові переваги у конкурентному середовищі.

Тема 19. Конкуренція як засіб анти монопольного регулювання товарних ринків і місце в ньому держави

Як одна з головних складових ринкової економіки конкуренція передбачає завоювання ринку, перемогу над конкурентами у боротьбі за споживача, забезпечення одержання сталого прибутку, а тому завжди є основною умовою, за якої працюють ринкові механізми, що формують багатство, розмаїття асортименту та високу якість товарів і послуг.

Конкуренція наявна лише тоді, коли виробники та продавці здатні реагувати на зміну кон'юнктури ринку, на ті чи інші дії суперників, коли вони вільні у визначенні обсягу та асортименту продукції, у виборі постачальників і покупців своїх товарів, у визначенні цін і формуванні виробничої програми. Поза розвитком і без підтримки конкуренції механізми дії ринку не можуть повноцінно функціонувати.

Дослідження ступеня монополізації та рівня конкуренції в регіональних товарних ринках показали, що саме у процесі переходу до ринкової економіки необхідно передбачити створення відповідного механізму демонополізації, який би відповідав сучасному суспільному розвитку економіки. В його основі -- виявлення факторів, які стримують розвиток конкуренції на вітчизняних товарних ринках.

В Україні формування конкурентного підприємницького сектору відбувається в умовах економічної нестабільності, нерозвиненої інфраструктури, тиску з боку сильніших конкурентів, у тому числі іноземних. Ускладнення процедури реєстрації та ліцензування, кризи неплатежів і недобросовісна поведінка підприємств-споживачів, відсутність внутрішніх стимулів для довгострокових інвестицій та розвитку технологій в умовах інфляційних процесів, обмеження попиту, недостатність управлінських навичок і криміналізація економіки негативно впливають на утворення відповідних конкурентоспроможних ринкових структур. За таких умов ефективний розвиток підприємництва можливий лише за відповідної державної підтримки.

Стан і тенденції розвитку підприємницької діяльності свідчать, що сподівання швидкого та масштабного вияву підприємницької ініціативи та її реалізації шляхом створення відповідних підприємницьких структур, які мали місце одразу ж після її законодавчого закріплення, не справдилися. Сьогодні можна сказати, що підприємництво, особливо мале, має значний потенціал розвитку, але ще не стало реальною економічною силою, яка здатна забезпечити розгортання дієвої конкуренції на регіональних товарних ринках, суттєво вплинути на ступінь їх монополізації.

Аналізуючи розвиток малого бізнесу в областях західного регіону, необхідно зазначити, що, незважаючи на прийняття цілої низки важливих рішень, розробку та впровадження Програми розвитку малого та середнього підприємництва, умови для його становлення та розвитку суттєво не покращилися. Малий бізнес ще не став повноцінним сектором економіки регіону, хоча і спостерігається тенденція до відносного збільшення кількості новостворених суб'єктів господарювання, проте кількість реально функціонуючих залишається на рівні 30 % від загально зареєстрованих. Такі тенденції прослідковуються в усіх західних областях, а тому можна констатувати, що бажаних результатів розвитку малого бізнесу в регіоні ще не досягнуто.

Проведений аналіз свідчить, що до основних причин, які стримують розвиток малих підприємницьких структур, а отже, і конкуренцію, варто віднести відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу; неефективність податкової політики щодо становлення і розвитку малих формувань на монополізованих товарних ринках регіону; відсутність належної фінансово-кредитної підтримки та стимулювання малого підприємництва; обмеженість матеріально-технічних, фінансових та інформаційних ресурсів; непідготовленість підприємців до діяльності у складних умовах ринку; недосконалість інформаційно-методичного забезпечення підприємств. Таке становище є наслідком і підтвердженням того, що проголошене право на здійснення підприємницької діяльності не забезпечене умовами для його реалізації внаслідок недосконалості, недієвості, а часто і повної відсутності окремих елементів механізму захисту та підтримки конкуренції як засобу антимонопольного регулювання товарних ринків регіону. Пріоритетність товарного ринку повинна визначатися відповідно до критеріїв спеціалізації регіону, соціальної значимості та необхідності розвитку конкуренції.

У складних умовах загострення загальної економічної кризи, неналагодженності ринкового механізму є очевидним, що формування і забезпечення успішного функціонування конкуренції можливе за умов здійснення цілеспрямованої державної політики, яка б передбачала створення загальних сприятливих умов для зниження бар'єрів, які обмежують вступ суб'єктів господарювання на монополізовані товарні ринки.

Необхідно також зазначити, що специфічною особливістю для вітчизняної економіки є наявність бюрократичних перешкод у створенні конкуренції, що значною мірою визначається державною політикою та адміністративною практикою. Адміністративні бар'єри стають важливою політичною, економічною та соціальною проблемою, до яких варто віднести:

відсутність механізму реалізації Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";

самовільне розширення керівниками державних адміністрацій повноважень у сфері ціноутворення, що стримує встановлення реальних співвідношень і створення ефективної структури господарювання, наявність рішень керівників державних адміністрацій щодо цінового регулювання, які не сумісні з повноваженнями, наданими їм законодавством;

наявність кола функцій, здійснення яких органами державної влади та органів місцевого самоврядування пов'язане з можливістю одержання ними госпрозрахункового прибутку;

делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування суб'єктам господарювання;

гальмування розвитку системи правової допомоги представникам малого бізнесу з метою забезпечення можливості впливати на регулюючу діяльність уповноважених державних служб;

недосконалість відповідної правової бази з питань розподілу обмежених регіональних ресурсів землі, приміщень, державних субсидій та пільгових кредитів, яка не сприяє забезпеченню рівного конкурентного доступу до ресурсів, які знаходяться у державній власності;

-- недієвість нормативної бази із закупівлі продукції за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, що зменшує доступність державних замовлень для малих і середніх підприємств.

Аналіз ситуації практики регулювання діяльності підприємства визначає необхідність формування цілісної концепції створення сприятливих умов для його розвитку. Для цього разом з регіональними органами управління необхідно створити відповідну систему моніторингу стану підприємницького клімату в регіоні. Багато факторів, що впливатимуть на умови здійснення підприємницької діяльності, одночасно формуватимуть і конкурентне середовище. Глибоке їх вивчення є фактично інструментом і першим кроком до демонополізації та розвитку конкуренції на регіональних товарних ринках. Це окрема конкурентна політика.

Результатами таких заходів щодо реалізації конкурентної політики мають стати створення умов втілення конституційного принципу захисту конкуренції та встановлення чітких "правил гри" для підприємств-монополістів.

Важливим напрямом із забезпечення умов для формування і розвитку добросовісної конкуренції в економіці України на перехідному етапі є інформаційне забезпечення конкурентної політики. Аналіз різних джерел інформації дає змогу виявити численні порушення у методиці збору первинної інформації і, як результат, несумісність однойменних показників, обчислених у різних організаціях за величиною, періодичністю, кратністю тощо.

Специфіка інформаційних потреб антимонопольного контролю полягає у тому, що вони вимагають об'єднання власних інформаційних ресурсів, інформації органів державної статистики, даних інших ланок виконавчої влади, судових, наукових, експертних, аналітичних, інформаційних, організаційних, суб'єктів господарювання, матеріалів спеціальних вибіркових досліджень для формування цілісного уявлення про стан товарних ринків і рівень розвитку на них конкуренції. З метою задоволення таких потреб територіальні відділення, інші органи управління з демонополізації ринків повинні вести роботу зі створення ефективного інформаційного забезпечення. Поряд з цим, більш ефективним вирішенням певного питання буде посилення координаційної ролі статистичних органів у плані створення єдиної методології та уніфікації збору первинної інформації, накопичення її у спеціальному централізованому банку даних з наступною передачею у користування споживачам.

Сам процес створення конку рентного середовища безпосередньо залежить від темпів перетворення відносин власності. Державна власність на засоби виробництва при переході до ринку значною мірою стримує розвиток конкуренції. Чим швидше відбувається процес приватизації, тим більшою стає частка недержавних підприємств на ринку, тим вищою буде ефективність конкурентного ринкового механізму.