12

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Сутність культури діловодства

1.1 Поняття «культура діловодства». Складові культури діловодства

1.2 Особливості дослідження культури діловодства

Висновки

Розділ 2. Історичні передумови формування культури сучасного діловодства (1917-1919рр.)

2.1 Культура діловодства в державному апараті українських урядів 1917--1919 рр.

2.2 Основні тенденції розвитку культури діловодства в УСРР-УРСР

Висновки

Розділ 3. Культура технологічних процесів діловодства в установах сучасної України

3.1 Культура організації процесів документування

3.2 Культура організації процесів документообігу та зберігання документів

3.3 Інформаційно-технологічна культура діловодства

Висновки

Розділ 4. Культура керування організацією діловодства в установі

4.1 Служба діловодства як об'єкт керування в установі

4.2 Напрями вдосконалення культури управління діловодством

4.3 Впровадження цілісної системи керування діловодством

4.4 Вимоги до підготовки документознавців - організаторів діловодства

Висновки

Загальні висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Історичні зміни в політичний, економічній і соціальній сферах життя України, інформатизація суспільства, становлення демократичної державності вимагають подальшого реформування і вдосконалення системи документаційного забезпечення управління з верхнього його рівня до нижнього.

Сотні років бездержавності, протягом яких жорстоко нищилась українська культура, десятиліття панування тоталітарної системи, коли вся державна машина була запрограмована на нівеляцію багатьох націй, деформували сфери життя одного з найчисленніших народів Європи. Тривале фізичне і духовне насильство над усім, що стосувалось українців як нації, призвело до відчуження їх від власної культури. Забувалася мова, традиції, руйнувались усталені норми життя. Українську мову офіційно забороняли (указ Петра І, Валуєвський циркуляр, Ємський указ та ряд інших), оголошували придуманою німцями, вважали діалектом російської чи польської, дивились як на "холопську", призначену лише для "домашнього вжитку". Що ж до українського діловодства, то воно не використовувалося у сфері науки і техніки, на фабриках і заводах, в армії і спорті, тобто його не допускали в царини, важливі для повноцінного функціонування національного організму.

РОЗДІЛ 1. Сутність культури діловодства

Термін «культура» широко використовується в українській дійсності. Можна без перебільшення констатувати, що цей термін активно вживається в усіх формах і на всіх рівнях індивідуальної та суспільної свідомості, у різних сферах людської життєдіяльності.

Семантична багатозначність терміна “культура” дає змогу використовувати його в якості характеристики різноманітного спектра об'єктивних станів, процесів і результатів діяльності, властивих людському буттю. Так говорять про культуру суспільства й особистості, про світову і локальну культуру, матеріальну і духовну, культуру почуттів і культуру землеробства, про політичну та фізичну культуру, а останнім часом все більше про інформаційну та корпоративну культуру і культуру діловодства.

Культура - це спосіб організації й розвитку людини, представлений у продуктах матеріальної та духовної діяльності, в системі соціальних норм та закладів, в духовних цінностях, у ставленні людей до природи, один до одного та до самих себе [57, с. 124]. У понятті “культура” фіксується як загальна відмінність людської життєдіяльності від біологічних форм життя, так і якісна відмінність історично-визначених форм цієї життєдіяльності на різних етапах суспільного розвитку в межах конкретних епох, суспільно-політичних формацій, етнічних та національних особливостей. Культура характеризується також особливостями та досвідом виробничої діяльності людей в конкретних сферах суспільного життя, це процес створення людських цінностей [50, с. 8].

Так, накопичений у процесі розвитку суспільства досвід роботи з документами збагатив людство відповідною культурою діловодства. При цьому вираз "культура діловодства" може вживатись у даному контексті як визначення програмування єдиних норм і правил документаційного забезпечення суспільної діяльності, що відрізняє культуру діловодства одного рівня розвитку суспільства від іншого. Власне, культура діловодства - це те саме, що й діловодство у контексті розвитку загальнолюдської культури, якщо вважати культуру системою наявних цінностей конкретного суспільства, організації, особистості. Управління не здійснюється у вакуумі, воно реалізується серед людей з уже сформованими ідеалами, нормами, правилами. Саме документаційне забезпечення управління, стан діловодства в суспільстві, як показник ефективності і якості управлінської діяльності, є своєрідною цінністю, що відображує відповідний рівень культури.

Зважаючи на довгий шлях розвитку, стан культури діловодства можна звести до стану управління соціальними системами та здатності членів суспільства використовувати досягнення в організації процесів створення та роботи зі службовими документами відповідно до вимог чинного законодавства і певних умов розвитку. Якщо на підприємстві, в установі чи організації низький рівень культури діловодства, відсутня його нормативна база, то в результаті, погіршується і саме управління. Воно залежить від якості, достовірності і оперативності роботи з документами, чіткої організації пошуку, збереження і використання документації, досконалої постановки роботи служби діловодства та управління нею, тобто від складових документаційного забезпечення. До речі, в російському термінологічному стандарті термін “документаційне забезпечення управління” є синонімом діловодства [61, с. 1].

У разі ототожнення поняття «культура діловодства» з поняттям «культура документаційного забезпечення управління» слід визначити, що саме має бути забезпечене. На початку розкриємо зміст терміна «забезпечення». Забезпечення означає дію, а також зберігання, виконання чогось і править за гарантію досконалого здійснення того чи іншого процесу. Таким чином, коли йдеться про забезпечення управління, вказуючи на його конкретний якісний аспект, то треба мати на увазі весь комплекс засобів, умов і дій щодо своєчасного і бездоганного забезпечення реалізації управлінських про цесів. Якщо декларується забезпечення організованості системи управління, упорядкованості взаємодії, цілісності функціонування її складових компонентів, то під забезпеченням слід розуміти досконалу організаційно-правову базу й технологію діловодства, побудову й структуру служби діловодства, діяльність фахівців та управління нею. Маючи на увазі культурологічний аспект забе зпеченості системи управління певною документною інформацією, можна розширити це поняття до визначення сучасних надбань у створенні службових документів, а також головних напрямів культурологічного, а отже, досконалого регулювання його документаційного забезпечення, тобто створення вищого рівня культури діловодства.

Разом з тим документи - це не тільки оперативне управління, це й колективна пам'ять, що відображає в документах всі сторони функціонування суспіьства й особистості. Культура стосовно пам'яті, як зазначає професор М.В. Ларін, це важливий показник рівня цивілізованої держави [92, с.7].

Сьогодні стна організації діловодства, якість створюємих в організації документів викликає занепокоєння архівістів всього світу. Тому й не випадково світовий конгрес архівістів у Відні, що відбувся в минулому році, цим питанням приділив значну увагу. Очевидно, що культура створення й обігу документів дозволяють сформувати якісний архівний фонд, й достовірну пам'ять про минуле.

Попробуємо дати визначення поняття «культура діловодства»:

-- це поєднання наявних знань і умінь щодо документаційного забезпечення управління, застосування специфічних прийомів і способів обробки документів, зокрема електронних, а також здібностей і навичок працівників служби діловодства щодо ефективного використання набутого досвіду в організації діяльності конкретної соціальної системи з верхньої ланки до нижньої;

-- це відображення організації раціональної роботи з документами, на основі найефективніших засобів, технологій, форм і методів їх створення, контролю обігу та переданні до архіву. Щоб дієво керувати організацією, необхідно забезпечити її якісною документацію, впроваджувати інноваційні інформаційно-аналітичні методи і новітні технології роботи зі службовими документами;

-- це комплекс найбільш стабільних і довготривалих характеристик щодо документування та побудови роботи з документами, а також досконалого інформаційного, організаційного, правового та технологічного її забезпечення у процесі виконання управлінських дій;

-- це система знань про шляхи упорядкування документування і управління всіма системами документації з метою скорочення документообігу, підвищення якості документів, своєчасного забезпечення керівництва актуальною інформацією, необхідною для виваженого прийняття рішень за умов вдосконалення сучасного виробництва, його комп'ютеризації та застосування засобів новітньої інформаційної техніки.

Дослідження культури діловодства може включати такі напрями:

– визначення ролі і місця діловодства в системі взаємодії сукупних соціально-виробничих відносин, що склалися в системно-діяльністному процесі створення, обробки, передавання і збереження документної інформації, побудові його методологічних засад;

– аналіз розвитку діловодства у нерозривному зв'язку з розвитком інформаційного менеджменту, вдосконаленням технологічних засобів реалізації документно-інформаційних процесів, впровадженням найбільш раціональних методів роботи з документами в органах управління;

– вивчення підходів і методів суспільно-економічної оцінки документних ресурсів, забезпеченя їх збереженості, впливу економічних чинників на процеси впровадження інноваційних систем документообігу в умовах одночасного функціонування документів на паперових і електронних носіях традиційного й сучасного діловодства;

– формування теоретичних засад побудови досконалого документаційного забезпечення менеджменту, встановлення єдиних уніфікованих правіл і методів велення діловодства в установах незалежно від їх відомчого підпорядкування;

– аналіз практичної діяльності служб діловодства і мотивації працівників у створенні якісного документаційного забезпечення управління здійснення моніторингу і контролю за дотриманням правил і норм міжвідомчого документообігу;

– визначення ролі і місця керівника в процесі реалізації завдань документаційного забезпечення управління, його відповідальності за досконалість цього процесу, набір, розстановку, підготовку й перепідготовку документознавців й інформаційних аналітиків.

Складові культури діловодства. Визначаючи культуру діловодства як одну з субсистем суспільного життя, слід водночас мати на увазі, що вона є свого роду ідеальною проекцією досягнень людства в творенні і русі документів. Поняття «культура діловодства» сьогодні найбільше відповідає поняттю якості створення і підтримки відповідних організаційно-функціональних характеристик системи забезпечення соціального управління. Це дає можливість визначитись щодо досконалого виконання поставлених завдань, які стосуються: способів і засобів створення й обробки документів; методів організації діловодних операцій в управлінні; шляхів правового урегулювання відносин, пов'язаних з діловодством; прийомів стандартизації й уніфікації документації; автоматизації документообігу у конкретній організаційній структурі; створення й функціонування органу діловодства, керування ним; вирішення інших практичних завдань щодо підвищення рівня документаційного забезпечення управління.

Таким чином, культура діловодства як науковий інтегральний напрям включає комплекс взаємозв'язаних заходів, методів і засобів (науково-методичного, техніко-економічного, соціального та організаційно-правового характеру) стосовно роботи з документами. Вони забезпечують реалізацію процесів створення і подальшого функціонування сучасних документно-інформаційних технологій, а також побудову діяльності служб діловодства з метою здійснення ефективного менеджменту. Зазначене слугує об'єктивною причиною для виокремлення основних складових культури діловодства, підсистемами якої можуть бути: культура документування; культура організації руху документів (документообігу); інформаційно-технологічна культура; культура служби діловодства; культура управління діловодством. При цьому, звичайно, йдеться не про суто механічне поєднання процесів діловодства і управління ними, а про створення єдиних принципів і норм щодо комплексного забезпечення досконалості їх виконання.

Кожна з перелічених складових культури діловодства є невіддільною від інших, актуальною і потребує окремого розгляду та докладного роз'яснення. Ці складові є об'єктами дослідження культури загального діловодства, але ними воно не обмежується, оскільки досліджує подібні процеси, пов'язані зі створенням та обігом в установі спеціальних видів документації (фінансово-облікової, господарської, зовнішньоекономічної, кадрової та ін.) вже поза межами роботи з організаційно-розпорядчою документацією.

1.2 Особливості дослідження культури діловодства

Досліджуючи культуру діловодства як універсальне явище та елемент соціальної діяльності, що охоплює питання роботи з документною інформацією, створення документів, їх опрацювання, обіг і зберігання, побудову й управління службою діловодства, а також особисті знання і вміння керівника та виконавця, можна відзначити, що всі вони ґрунтуються на результатах досліджень низки наукових дисциплін.

Якщо прослідкувати, наприклад, реєстрацію документів, контроль за їх виконанням, організацію документообігу, складання номенклатур і формування справ, підготовку документації до зберігання і подальшого користування стає зрозумілим, що реалізація кожного з них не лише спирається на традиційний досвід організації роботи з документами, що формувались упродовж багатьох століть, а й забезпечена певною культурою. Вона відображується в законах, державних стандартах, методичних рекомендаціях щодо їх застосування, примірних інструкціях з діловодства, переліках документів зі строками зберігання, примірних номенклатурах справ, положеннях про роботу органу діловодства, інших нормативних та інструктивних документах.

Культура діловодства не обмежується вивченням наукових засад реалізації документно-інформаційних і технологічних процесів забезпечення управління. Існують, зокрема, загальнотеоретичні проблеми, які є підґрунтям для вирішення прикладних завдань діловодства з точки зору сучасних концепцій документознавства, менеджменту, лінгвістики, права, інформології, психології, культурології і т. д.

Культура діловодства насамперед грунтується на управлінському документознавстві, до якого належать проблеми термінології, класифікації організаційно-розпорядчих документів та визначення складу їх функцій, формування загальних принципів управління документацією та проблем загальної уніфікації і стандартизації діловодних процесів [88, с. 39-45]. Управлінське документознавство виступає основною часткою документознавства - сукупності знань про документ, тобто є метанауковою дисципліною. Крім управлінського документознавства, існують спеціальні види документознавства, що розрізняються за об'єктом дослідження, тобто за видами документів чи документації (науково-технічне, картографічне, нотаріальне, судочинне, медичне, кіно- фото- фонодокументознавство, аудіовізуальне документознавство тощо). Головною складовою предмета цих наукових напрямів є процеси створення документів відповідних класів та систем документації і організації роботи з ними [69, с. 24]. Сукупність зазначених процесів, може розглядатися як специфічний різновид діловодства, наприклад, судочинне, нотаріальне, діловодство у сфері охорони здоров'я, які мають будуватися на єдиній культурі роботи з документами.

Культура документування вимагає дотримання таких принципів, як достовірність і об'єктивність змісту документа, повноти інформації, стислості, відсутності розмірковувань і оповідань, нейтральності тону викладання, застосування засобів логічної, а не експресивно-емоційної оцінки ситуацій і фактів. Зазначені принципи створення документів пов'язані зі знанням правил оптимального конструювання тексту, вмінням застосовувати стійкі мовні словосполучення, і будувати складні синтаксичні конструкції, вживанням прислівникових зворотів і ланцюгових займенникових зв'язків, виключенням зайвих слів, використанням загальноприйнятих скорочень та впровадженням інших засобів уніфікації і стандартизації. Цими питаннями опікується мовознавство, а точніше документна лінгвістика.

Вивченням мовних засобів тексту документів з точки зору їх функціонування залежно від мети і умов діяльності займається стилістика, знання якої вкрай необхідні для організації документування.

Застосування засобів мовознавства не може бути достатнім для створення документа, оскільки тут незаперечною є потреба у вивченні самої структурної схеми і функцій управління, знанні змісту управлінських зв'язків, впливу управлінських рішень на той чи інший об'єкт. Тобто у такому разі можна говорити про необхідність знання наукових засад менеджменту, що передбачає досконалу теорію управлінських дій і створює необхідні організаційні умови для об'єднання науки, практичних знань, навичок та мистецтва управління. Головне завдання діловодства полягає саме в правильному відображенні менеджменту, забезпеченні високої якості документів, починаючи з моменту їх створення, ефективного функціонування в оперативному середовищі і використання в управлінні. Інтеграція і найефективніше застосування матеріальних і людських ресурсів для досягнення організацією чітко поставлених цілей якраз і можливе через відповідний рівень культури діловодства.

Культура виконання основних діловодних процесів, у свою чергу, повинна ґрунтуватися на знаннях ділової етики, основою якої у сфері діловодства має бути: уміння приймати своєчасні і правильні рішення; дотримання певної дистанції між працівниками в ієрархії посад, які вони обіймають; толерантне ставлення до думок партнера, вміння визнавати свої помилки; бути самокритичним, уміння використовувати в письмовому спілкуванні аргументи, а не авторитет. Найголовнішим виявом етики у створенні ділових документів мають бути їх достовірність, переконливість, тактовність. Метою діловодних процесів з точки зору етики мусить стати така організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоятимуть інтереси загальної справи, а не конкретних керівників.

При створенні документів необхідні також знання норм мовного етикету, які набувають великого значення в діловому листуванні й укладанні договорів. Мовний етикет не повинен вичерпуватись списком словесних стандартних зворотів, покликаних висловлювати ввічливість: він має проймати весь документ - від зазначення адреси до останніх підписів, зокрема й способу викладу тексту. Мовний етикет покликаний оцінювати доречність і доцільність використання різних засобів мовного вираження. Це система відповідних словесних виразів, що вживаються з метою встановлення в ділових комунікаціях контексту і доброзичливості документа.

Наукові засади культури діловодства певною мірою пов'язані зі знаннями з психології, соціології та педагогіки. Так, знання психології забезпечують базу підготовки документа для його адекватного сприйняття з боку осіб, які отримують закладену в ньому інформацію, та виконавців, які повинні вирішувати поставлені в ньому завдання. Вони мають стати базою для створення адекватної установки на ефективне продуціювання інформації про атрибути об'єкта, який сприймається. Діловий лист, наприклад, має вплинути на отримувача таким чином, щоб він пішов назустріч пропозиції, яка перед ним висувається, або ж з'ясував свою позицію й утримався від певних дій. Знання психологічних законів, основ загальної психології, соціальної психології, соціальної психології організацій, психотехнологій для керівників усіх рівнів управління мають стати нормою їх культури і важливим компонентом підготовки проекту управлінського документа.

Для створення тексту службового документа необхідні основи знань з психолінгвістики -- науки, що вивчає закономірності творення і сприйняття мовних процесів. Готуючи текст документа, його автор начебто сам “розчиняється і зникає в ньому як особистість”, підпорядковуючись його внутрішній логіці. Знання основ нейролінгвістичного програмування (НЛП), при дотриманні технологій якого в свідомість реципієнта може вводитись необхідна в даний момент інформація, зовсім не зайві в юридичному документуванні.

Знання соціології та основних соціологічних закономірностей необхідні для розуміння ключових процесів і тенденцій, вміння правильно інтерпретувати в документній інформації дані про суспільство та його розвиток, розуміти соціальні зв'язки і процеси, які проявляються внаслідок розвитку культури у суспільних явищах. Специфічний культурний вимір властивий людський діяльності в будь-якій соціальній сфері: всі гуманітарні науки, які вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства і людини, завжди включають в собі соціальний аспект, існуючі соціальні закони і закономірності.

Знання педагогіки є не менш важливою складовою культури діловодства. Щоб керувати суспільством, необхідно бути добре вихованим. Управління людьми, як зазначали вчені ще в давні часи, це є "царське мистецтво". Невихована, ненавчена людина ніколи не зможе якісно підготувати будь-який документ. Правильно підготовлений управлінський документ має навчати, виховувати, поєднувати високу вимогливість та принциповість із довірою до людей. Також нагальною є історична, теоретична та практична проблематика підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації діловодних кадрів (документознавців, секретарів-референтів, керівників служб документаційного забезпечення управління, начальників загальних відділів та ін.), яка успішно знаходить сьогодні своє розв'язання у вищих навчальних закладах України як державної, так і приватної форми власності.

Культура діловодства вимагає певних знань з семіології -- знакової теорії, що займається вивченням знакових структур (систем) і вміщує в собі три розділи: синтактику, семантику і прагматику. Синтактика вивчає ті закономірності, що дають змогу знакам об'єднуватись в логічні структури. Семантика досліджує значення таких синтаксично обумовлених знакових структур. У прагматиці розглядаються різні способи і принципи впливу синтаксично з'єднаних, що мають певну семантику, знакових побудов на функціонування інших знакових систем і поведінку людини. Якщо із семіологічної точки зору культуру можна певною мірою уподібнити до сукупності текстів, то вся культура взагалі -- це свого роду “надтекст”, багатовимірна система значень, що здатні, у свою чергу, трансформуватись у незліченну множину смислів [142, с. 33].

Закріплення формально-обов'язкових правил виконання нормативно-правових актів, розробка організаційно-розпорядчих документів, опрацювання їх уніфікованих форм з точки зору формальної обов'язковості прийняття різними суб'єктами вимагають знання юридичних наук, зокрема правознавства. Юридична сила документів -- це така специфічна властивість, яка розкриває їх співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визнанням. Дія документа як юридичної основи здійснення управлінських процесів зумовлена наявністю певних реквізитів, фіксація яких є не тільки вираженням характеристик документа як юридичного акту, а й одночасно має відповідну правову основу, що забезпечується певними вимогами чинного законодавства. Підготовка такої правової основи і безпосереднє втілення чинних правових норм в оформлення ділових документів, їх обіг, використання та збереження, якраз і визначають зміст зв'язку культури діловодства і правознавства, яка теж є складовою загальної культури суспільства.

Культура створення і функціонування електронних документів грунтується на знаннях з інформатики. У 60-70-х роках минулого століття ця проблематика була актуалізована впровадженням АСУ, в яких автоматизація обігу управлінської документації розглядалась як одна з ланок інформатизаційної системи. В подальшому автоматизація діловодних процесів стала зосереджуватись на завданнях побудови локальних систем, призначенням яких є об'єднання процесів створення, обробки, контролю за виконанням й пошуку необхідної інформації. Сучасний рівень культури діловодства відображує стан розвитку інноваційних технологій роботи з документами: застосування автоматизованого введення документів, включаючи рукописні, в комп'ютер; впровадження текстового і графічного видів обробки інформації, що можуть дозволити просто й оперативно вносити в них необхідні зміни; вдосконалення систем електронного документообігу, оперативного доступу до довідкової інформації через бази даних електронного архіву тощо.

Інформологія виступає складовою інформаційної науки, включає суть інформації, її види, властивості, загальну характеристику інформаційних ресурсів, і може бути подана через інформаційну (технологічну) культуру в діловодстві. Культура організації документообігу як основного діловодного процесу грунтується на знанні виконавцями положень інформаційного менеджменту, який, з одного боку, пов'язаний з теорією менеджменту, а з іншого - з інформаційною наукою.

Культура організації документообігу заснована не тільки на знаннях інформаційного менеджменту, а й на теорії комунікацій, яка також є відгалуженням інформаційної науки, активно розвивається і претендує , як зазначає М.С. Слободяник [136, с. 20], на статус узагальнюючої для великої групи наук, що вивчають комунікаційні процеси.

Управління діловодством можна ототожнити з таким закордонним напрямом, як управління документацією - галуззю управління, що відповідає за ефективний та систематичний контроль за роботою з документами відповідно до міжнародних стандартів [87, с. 24]. Стан управління документацією в багатьох аспектах відображує рівень культури управління діловодством.

Знання спонукальних мотивів розвитку культури діловодства, дослідження генезису документів, минулого як культурних пам'яток грунтується на дослідженнях історичного джерелознавства і відносно недавно - історичного документознавства як складової документознавства, які, на думку A.M. Сокової, споріднені в цьому плані [140, с. 46 ]. Йдеться про застосування культурологічного підходу до наукової розробки критеріїв складання переліку документів з термінами їх зберігання та номенклатури справ, проведення експертизи цінності документів, а також конструювання і стандартизації характеристик документа у розрахунку на можливе його зберігання і використання як історичного джерела. В обох дисциплінах виконання зазначених завдань потребує розроблення їхньої історичної класифікації, визначення змісту функцій та соціально-культурної ролі.

Історія справочинства як окремий науковий напрям розглядалась у працях В.М. Автократова, який вважав її галуззю, суміжною з документознавством, архівознавством і дипломатикою [40, с. 39-51]. В історичній частині сукупності знань із загального діловодства можуть бути подані концептуальні висновки щодо становлення культури діловодства як відображення рівня соціальної діяльності, зокрема, закономірностей формування та способів організації роботи з документами відповідно до потреб культури певного історичного періоду.

Культура діловодства ґрунтується на наукових результатах не тільки здобутих документознавством, а й на отриманих у суміжних науках. Так, значною мірою культура діловодства базується на грунтовних знаннях з архівознавства. Знання архівознавства необхідні при складанні номенклатур і формуванні справ, підготовці документів до зберігання і подальшого користування та виконання інших операцій, що відображують певний рівень роботи з документацією [44, с. 12].

У комплексі потреб документно-інформаційного забезпечення управління актуальним для розуміння стану культури діловодства є знання нової групи спеціальних документознавчих наукових дисциплін: теорії документних комунікацій, теорії документних потоків та документного фондознавства і т.ін. Кожна з цих дисциплін, як зазначає професор М.С.Слободяник, ґрунтується, як правило, на загальнодокументознавчій і на власній системі знань [136, с. 19].

Культура діловодства пов'язана і з дипломатикою, об'єктом якої, як зазначав відомий російський вчений С.М. Каштанов [80, с. 11], є вивчення характеристик зовнішньої і внутрішньої форми документа, дослідження його змісту з метою визначення оригінальності, авторства, часу створення, з одного боку, та підвищення міри інформативності, ефективності інтерпретації, семантики тексту документа -- з іншого.

Розглянувши наведений перелік зв'язків культури діловодства з іншими суспільними науками, можна припустити, що цей науковий напрям являє собою не тільки міцну систему елементів, запозичених із споріднених дисциплін, а й що культура діловодства може називатися синенергетичним дослідженням -- поєднання різносторонньої інформації, в межах якої може продуціювати новий результат, недосяжний для кожного її елемента окремо. Приклади, коли узагальнені теоретичні знання складаються з концептуальних засад інших дисциплін або отримані в інших науках, не є винятком, а скоріше -- правилом. Це характеризує сучасний етап розвитку науки, що є наслідком інтеграції споріднених дисциплін, їх історичним, логічним та генетичним зв'язком, використанням методів однієї дисципліни іншою.

Основні чинники впливу на рівень діловодства. Для повноти методології культури діловодства наведемо основні чинники, що впливають на рівень документаційного забезпечення управління. До них належать: