Бланкетні диспозиції в статтях особливої частини кримінального кодексу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

БЛАНКЕТНІ ДИСПОЗИЦІЇ В СТАТТЯХ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

ЯРЕМКО ГАЛИНА ЗІНОВІЇВНА

Спеціальність: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Львів - 2010

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень

Вступ

Розділ 1. Загальні засади дослідження проблеми бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону

1.1 Стан теоретичного дослідження проблеми бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону

1.2 Поняття бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України

1.3 Бланкетні диспозиції у пам'ятках кримінального права України

1.4 Досвід використання бланкетних диспозицій у чинному кримінальному законодавстві зарубіжних держав

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Використання бланкетних диспозицій в статтях особливої частини КК України

2.1 Бланкетна складова вказівки на ознаки об'єкта складів злочинів

2.2 Бланкетні вказівки на ознаки об'єктивної сторони складів злочинів

2.3 Вказівки бланкетного характеру на суб'єктивні ознаки складів злочинів

2.4 Допустимий рівень бланкетності диспозицій в статтях Особливої частини КК України

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Напрями вдосконалення статей КК України з бланкетними диспозиціями

3.1 Викладення загальних засад кримінальної відповідальності з використанням бланкетних вказівок у статтях Загальної частини КК України

3.2 Напрями вдосконалення статей Особливої частини КК України з бланкетними диспозиціями

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АРК - Автономна Республіка Крим;

БК України - Бюджетний кодекс України;

ВК України - Водний кодекс України;

ВРУ - Верховна Рада України;

ГК України - Господарський кодекс України;

ГПК України - Господарський процесуальний кодекс України;

ДДПВП - Державний департамент України з питань виконання покарань;

Державіаслужба України - Державна авіаційна служба України;

Держкомзем України - Державний комітет України по земельних ресурсах;

Держкомлісгосп України - Державний комітет лісового господарства України;

Держнаглядохоронпраці - Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

ДКЦПФР - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

ДПА України - Державна податкова адміністрація України;

ДПС України - Державна прикордонна служба України;

ЖК України - Житловий кодекс України;

ЗК України - Земельний кодекс України;

ЗУ - Закон України;

КАС України - Кодекс адміністративного судочинства України;

КВК України - Кримінально-виконавчий кодекс України;

КЗП України - Кодекс законів про працю України;

КК - Кримінальний кодекс;

КМУ - Кабінет Міністрів України;

КПК України - Кримінально-процесуальний кодекс України;

КС України - Конституційний Суд України;

КТМ України - Кодекс торговельного мореплавства України;

ЛК України - Лісовий кодекс України;

МВС України - Міністерство внутрішніх справ України;

МЗС України - Міністерство закордонних справ України;

Мінекобезпеки України - Міністерство екологічної безпеки України;

Міноборони України - Міністерство оборони України;

Мінпраці та соціальної політики України - Міністерство праці та соціальної політики України;

Мінтранспорту та зв'язку України - Міністерство транспорту України, Міністерство транспорту та зв'язку України;

Мінфін України - Міністерство фінансів України;

МК України - Митний кодекс України;

МНС України - Міністерство надзвичайних ситуацій України;

МОЗ України - Міністерство охорони здоров'я України;

МОН України - Міністерство освіти і науки України;

МОП - Міжнародна організація праці;

МОПС України - Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

НБУ - Національний банк України;

НКРЕ України - Національна комісія регулювання електроенергетики України;

ООН - Організація Об'єднаних Націй;

ПВС - Пленум Верховного Суду;

ПК України - Повітряний кодекс України;

СБУ - Служба безпеки України;

СК України - Сімейний кодекс України;

СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік;

УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка;

ФДМ України - Фонд державного майна України;

ЦВК - Центральна виборча комісія;

ЦК України - Цивільний кодекс України;

ЦПК України - Цивільний процесуальний кодекс України.

ВСТУП

Актуальність теми. Конституція України проголосила курс на створення правової держави, що передбачає підвищення рівня правозастосування. У частині застосування кримінального закону необхідним є знання змісту правовідносин, які цей закон охороняє від злочинних посягань. Особливо гостро це питання постає у зв'язку із застосуванням статей кримінального закону, в яких містяться бланкетні диспозиції. Без сумніву, застосування статей з такими диспозиціями викликає певні труднощі, пов'язані з необхідністю відшукати нормативний матеріал, на який в бланкетній диспозиції міститься відсилка. При цьому обсяг правової інформації, що підлягає встановленню, збільшується в декілька раз [140, с. 26]. Однак, хоча проблема правильного застосування бланкетних диспозицій, які містяться в статтях КК України, і лежить в площині підвищення правової культури прокурорсько-слідчих і судових працівників, проте породжена відсутністю чітких нормативних та, врешті, і теоретичних орієнтирів, як застосовувати такі диспозиції.

Окремі аспекти цієї проблеми розглядалися ще у працях радянського періоду, зокрема, Н.В. Бєляєвої, Я.М. Брайніна, М.М. Гродзинського, М.І. Ковальова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.В. Соколова, А.А. Тер-Акопова, А.Н. Трайніна.

У науці кримінального права України проблема бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону не була предметом спеціального монографічного дослідження. Окремі вектори аналізу цієї проблеми є у працях В.О. Гацелюка, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, О.О. Дудорова, О.М. Костенка, В.О. Навроцького, Ю.А. Пономаренка, Ю.О. Старук, М.І. Хавронюка та ряду інших авторів. Щоправда, більш системно питаннями бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону займалися науковці Російської Федерації, зокрема, І.Н. Бокова, М.С. Боровіков, М.Б. Кострова, М.І. Пікуров, А.В. Сельський, І.В. Шишко.

Загалом же, це питання розглядалося дослідниками лише опосередковано, у процесі кримінально-правової характеристики певних видів чи роду злочинів, які передбачені статтями, в яких містяться бланкетні диспозиції (зокрема, це праці П.П. Андрушка, А.В. Байлова, П.С. Берзіна, В.І. Борисова, В.М. Боровенка, Л.П. Брич, С.Б. Гавриша, С.В. Гізімчука, С.В. Гринчака, А.В. Ігнатенка, С.Я. Лихової, М.В. Карчевського, В.В. Кудрявцева, Я.Г. Лизогуба, В.А. Мисливого, А.А. Музики, О.О. Пащенка, В.К. Окняна, Л.А. Остапенко, О.І. Плужнік; В.М. Прусса, Н.А. Розенфельд, М.М. Сенька).

Звичайно, що така невирішеність питань, які стосуються бланкетних диспозицій в статтях КК України, не сприяє законності та ефективності правозастосування. Гіпотетично найпростішим способом виходу із такої ситуації була б цілковита відмова від бланкетного способу викладу диспозицій в статтях кримінального закону, описове формулювання всіх ознак складу злочину, однак об'єктивна неможливість, та, врешті, утопічність реалізації такої думки очевидна. З розвитком, диференціацією, спеціалізацією правовідносин бланкетний спосіб викладу ознак злочинного діяння набуває все більшого поширення, на що неодноразово звертається увага в літературі. бланкетний диспозиція кримінальний злочин

На сьогодні частка бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України становить приблизно 53 % (враховано лише ті бланкетні диспозиції, де бланкетна вказівка несе змістовне навантаження). Бланкетний спосіб викладу є незамінимим юридичним технічним прийомом забезпечення системності права, чутливого реагування кримінального закону на постійні зміни життя, забезпечення узгодження абстрактного і конкретного, уникнення громіздкості, зайвої перевантаженості нормативних формулювань, непотрібного дублювання правових норм, забезпечення лаконічності і точності їх викладу. Загалом, використання бланкетних відсилок детерміноване ускладненням механізму суспільного життя, все ширшою урегульованістю окремих сторін суспільних відносин.

Ще одна проблема, вирішення якої спроможне полегшити застосування бланкетних диспозицій в статтях КК України, це формування переліку джерел права, до яких належить звертатися при конкретизації змісту таких диспозицій. Свого часу Я.М. Брайнін вказував на необхідність поміщати в постатейних матеріалах кодексів хоча би найважливіші витяги з відповідних законодавчих джерел, на які міститься посилання в аналізованих диспозиціях. Ще краще, на думку цього автора, було б підготувати спеціальний збірник чи кілька самостійних видань, в яких були б зібрані усі чи, принаймні, найбільш важливі такі нормативні акти. Сьогодні на цій проблемі акцентують увагу О.О. Дудоров, В.О. Навроцький. Існувала практика видання текстів КК з постатейними матеріалами, основну частину яких складали саме нормативно-правові акти. Найповнішою є така праця, підготовлена П.П. Андрушком та С.Д. Шапченком (Кримінальний кодекс України з постатейними матеріалами: станом на 1 вересня 2000 року: У 2 кн. / Упоряд: П.П. Андрушко, С.Д. Шапченко. - Кн. 1. - 784 с.; Кн. 2. - 752 с.). Щоправда, вона підготовлена стосовно КК 1960 року, а на базі чинного КК відповідні видання не публікувалися. Незважаючи на злободенність проблеми, вона не вирішена, наявні ж науково-практичні коментарі до КК України, хоча і містять переліки джерел права, однак останні подані не стільки для розкриття змісту ознак, викладених бланкетним способом, скільки для правильного розуміння змісту диспозицій в цілому.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі кримінально-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ у межах досліджень, що проводяться юридичним факультетом з теми “Проблеми реформування правової системи України”, номер державної реєстрації 0109U007853.

Мета цієї роботи полягає у встановленні правової природи бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України, виробленні правил їх застосування, формуванні на цій основі пропозицій щодо вдосконалення Загальної та Особливої частин КК України, а також формування переліку джерел права, які повинні застосовуватися для конкретизації змісту відповідних диспозицій в статтях Особливої частини КК України.

Завдання даної роботи обумовлені її метою, а саме:

- з'ясувати стан теоретичного дослідження проблеми бланкетних диспозицій у статтях кримінального закону;

- розкрити поняття бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України;

- вивчити історичний та зарубіжний досвід використання статей з бланкетними диспозиціями;

- проаналізувати використання бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини чинного КК України;

- визначити допустимий рівень бланкетності диспозицій в статтях Особливої частини КК України;

- охарактеризувати напрями вдосконалення статей КК України з бланкетними диспозиціями та сформулювати відповідні пропозиції щодо змін і доповнень до статей Загальної та Особливої частин КК України;

- сформувати перелік джерел, які застосовуються для конкретизації змісту бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України.

Об'єктом дослідження виступають міжгалузеві зв'язки кримінального закону України.

Предмет дослідження становлять бланкетні диспозиції в статтях Особливої частини КК України.

Методологічну базу дослідження складають емпіричні та теоретичні методи дослідження. “Методологія кримінального права, як і будь-якої іншої науки, не зобов'язує дослідника до використання суворо визначеного переліку методів, так як наукове пізнання - процес творчий” [271, с. 28]. Так, при вирішенні поставлених завдань застосовувалися такі методи: рахування (в частині підрахунку точної кількості бланкетних диспозицій в статтях відповідних розділів Особливої частини КК України; узагальнення юридичної практики); вимірювання (щодо визначення частки бланкетних диспозицій в пам'ятках кримінального права України, у кримінальних законах зарубіжних держав, КК України); порівняння (в частині виявлення спільних та відмінних ознак використання бланкетних диспозицій в чинному кримінальному законодавстві зарубіжних держав; а також розмежування бланкетних диспозицій та інших форм міжгалузевого зв'язку кримінального закону); узагальнення (в частині виділення практично значущих висновків на підставі проведених окремих досліджень); аналізу (при дослідження окремих ознак бланкетних диспозицій; дослідженні конкретних статей КК України з бланкетними диспозиціями); синтезу (при розкритті поняття бланкетних диспозицій на основі виділених окремих ознак); дедукції та індукції (в частині визначення особливостей бланкетних диспозицій залежно від того, ознаку якого елемента складу злочину характеризує відсилка, та виведення відповідно загальних правил застосування бланкетних диспозицій на основі отриманих даних); аксіоматичний (в частині визнання об'єктом кримінально-правової охорони лише позитивних правовідносин); історичний (при дослідженні пам'яток українського кримінального права); системний (при підході до бланкетних диспозицій як системоутворюючого юридичного технічного прийому).

Науково-теоретичною базою дисертації є праці з питань кримінального права, а також загальної теорії права, окремих галузей права (конституційного, адміністративного, господарського, цивільного, земельного, трудового тощо). Конкретні питання досліджуються з урахуванням напрацювань в цьому напрямку українських та російських науковців-криміналістів. Зокрема, крім названих вище, це праці І.М. Бажанова, Я.М. Брайніна, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, О.М. Лемешка, В.А. Мисливого, А.В. Наумова.

Проаналізовано також пам'ятки кримінального права України; використовувалась довідково-енциклопедична література з права та лінгвістики.

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали судової практики різних регіонів України, розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень України. Всього проаналізовано двісті вироків у справах про злочини, передбачені статтями КК України з бланкетними диспозиціями.

Нормативну базу дослідження складають Конституція України; чинний КК України; іншогалузеві джерела права України, що застосовуються для конкретизації змісту бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України.

Проаналізовано також чинне кримінальне законодавство окремих зарубіжних держав (Естонської Республіки, Індії, Киргизької Республіки, Китайської Народної Республіки, Королівства Іспанії, Республіки Азербайджан, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Польщі, Республіки Сан-Марино, Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччини, Французької Республіки, Швейцарської Конфедерації).

У роботі використані постанови ПВС України.

Науково-теоретична, емпірична та нормативна бази дослідження використані станом на 1 червня 2010 року.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед у тому, що ця дисертація є першим вітчизняним дослідженням з питань бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України, у якому сформульована концепція формулювання бланкетних вказівок на ознаки складів злочинів у ході правотворчості та правозастосування щодо статей КК України з такими диспозиціями. Найбільш суттєві теоретичні та практичні результати, що мають наукову новизну та вказують на особистий внесок автора, такі:

вперше:

- аргументовано, що зміст бланкетних диспозицій може бути встановлений за допомогою звернень не лише до нормативно-правових актів та нормативно-правових договорів, але й до правових звичаїв;

- визначено особливості бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України залежно від того, ознаки якого елемента складів злочинів вони характеризують; наведено основні лексичні прийоми формулювання бланкетних диспозицій, на підставі чого виділено основні напрями вдосконалення змісту статей Особливої частини КК України з бланкетними диспозиціями та запропоновано відповідні зміни (Додаток “Х” до роботи);

- запропоновано критерії визначення допустимого рівня бланкетності диспозицій в статтях Особливої частини КК України залежно від їх лексичного формулювання;

- окреслено загальні засади кримінальної відповідальності за діяння, передбачені статтями з бланкетними диспозиціями; запропоновано нові теоретичні положення та зміни до Загальної частини КК України (зокрема, щодо вказівки на позитивний характер охоронюваних кримінальним законом правовідносин; в частині зворотної сили джерел права, які застосовуються для конкретизації змісту бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України);

- сформовано перелік джерел права, що застосовуються для конкретизації змісту бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України (Додатки “А-Ф” до роботи);

удосконалено:

- поняття бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України, зокрема: запропоновано критерії їх класифікації; відмежовано бланкетні диспозиції в статтях Особливої частини КК України від інших форм міжгалузевого зв'язку (диспозиції в статтях Особливої частини КК України, в яких використовується іншогалузева термінологія та які передбачають субсидіарне застосування іншогалузевих нормативних положень); виділено істотні ознаки, які, власне, складають зміст даного поняття. За результатами запропоновано дефініцію бланкетної диспозиції в статті Особливої частини КК України: це структурний елемент заборонної кримінально-правової норми, який безпосередньо лише абстрактно називає або описує склад злочину, а для встановлення конкретних його ознак відсилає (прямо чи опосередковано) до норм інших галузей права, що можуть бути формалізовані у нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах та правових звичаях, і які виступають додатковою нормативною підставою кримінально-правової кваліфікації;

- положення про правові наслідки юридичної помилки при вчиненні злочинів, передбачених статтями з бланкетними диспозиціями. Обґрунтовано можливість звільнення від кримінальної відповідальності загальних суб'єктів злочину у зв'язку із незнанням приписів таких джерел права;

набули подальшого розвитку:

- позиція, що бланкетні диспозиції в статтях Особливої частини КК України мають самостійне значення, оскільки називають всі характерні ознаки складу злочину. Аргументовано, що іншогалузевий нормативний припис, до якого відсилає бланкетна диспозиція, не має самостійного кримінально-правового значення, бо лише конкретизує зміст такої диспозиції;

- погляди щодо розмежування джерел кримінального законодавства та джерел кримінального права. Доведено, що КК України є єдиним джерелом законодавства про кримінальну відповідальність; іншогалузеві ж джерела права, що застосовуються для конкретизації змісту бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону, повинні визнаватися джерелами кримінального права;

- ідея про можливість зворотної сили в часі іншогалузевих джерел права, до яких відсилають бланкетні диспозиції в статтях КК України.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані за результатами дисертаційного дослідження положення мають як теоретичне, так і прикладне значення. Зокрема, наукові положення можуть бути використані:

- у правотворчості - у ході експертизи проектів законів про внесення змін і доповнень до чинного КК України можливим є врахування положень, що стосуються допустимого рівня бланкетності. Крім того, в роботі сформульовані готові до використання законодавцем пропозиції в частині усунення недоліків, що стосуються бланкетного способу вказівки на ознаки складів злочинів;

- у правозастосовній практиці - у процесі вирішення питання про кримінальну відповідальність за діяння, передбачені статтями КК України з бланкетними диспозиціями. Крім того, використання переліку джерел права, що повинні застосовуватися для конкретизації змісту бланкетних диспозицій в статтях КК України, може сприяти пошуку необхідного іншогалузевого нормативного матеріалу;

- у навчальному процесі - при викладанні курсів Загальної та Особливої частин кримінального права та відповідних спецкурсів;

- у науці кримінального права України - при подальшому теоретичному дослідженні інституту бланкетних диспозицій, а також при розробленні переліку джерел права, що повинні застосовуватися для конкретизації змісту бланкетних диспозицій в статтях КК України, в тому числі при формуванні постатейних матеріалів у науково-практичних коментарях до КК України.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею. Наукові результати, що викладені в дисертації та публікаціях автора і виносяться на захист, отримані ним особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях (в тому числі інтернет-конференціях), а саме: міжнародна науково-практична інтернет-конференція “Розвиток правової свідомості сучасного суспільства” (м. Тернопіль, 6 жовтня 2009 року); міжнародна наукова конференція “Восьмі осінні юридичні читання” - “Актуальні проблеми юридичної науки” (м. Хмельницький, 13-14 листопада 2009 року); шоста всеукраїнська науково-практична конференція “Сучасність, наука, час. Взаємодія та взаємовплив” (м. Київ, 20-22 листопада 2009 року); II всеукраїнська науково-практична конференція “Освітньо-наукове забезпечення діяльності правоохоронних органів і військових формувань України” (м. Хмельницький, 20 листопада 2009 року); міжнародна науково-практична інтернет-конференція “Науковий потенціал сучасної юриспруденції” (м. Тернопіль, 15 грудня 2009 року); шоста всеукраїнської науково-практична інтернет-конференція “Україна наукова” (м. Київ, 21-23 грудня 2009 року); шоста всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція “Соціум. Наука. Культура” (м. Київ, 26-28 січня 2010 року); міжнародна науково-практична конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи” (Закарпаття, Міжгірський р-н, с. Верхній Студений, 25 січня - 1 лютого 2010 року); міжнародна науково-практична інтернет-конференція “Проблеми правотворчості очима науковців” (м. Тернопіль, 9 лютого 2010 року); звітна науково-практична конференція юридичного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ (м. Львів, 19 лютого 2010 року); міжнародна науково-практична конференція, присвячена 70-річчю Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Правова політика Української держави” (м. Івано-Франківськ, 19-20 лютого 2010 року); міжнародна науково-практична конференція “Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів” (м. Запоріжжя, 28 квітня 2010 року).

Публікації. За темою дисертації вийшло 18 наукових публікацій, із них - 6 статей у фахових наукових виданнях.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ БЛАНКЕТНИХ ДИСПОЗИЦІЙ В СТАТТЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ

1.1 Стан теоретичного дослідження проблеми бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону

Огляд пам'яток українського права дозволяє констатувати, що ще при його витоках бланкетні відсилки, незважаючи на надзвичайно високий рівень казуальності у викладі нормативних положень та простоту тогочасної системи права, виступали засобом забезпечення системності права. З розвитком ж правовідносин бланкетний спосіб викладу ознак злочинного діяння стає дієвим та не замінимим способом формування міжгалузевих зв'язків. Однак, попри таку історичну тенденцію, в Україні до цього часу не було жодного монографічного дослідження з питань застосування бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону. Про те, що проблема бланкетних диспозицій залишається осторонь наукового прицілу, свідчить і той факт, що в окремих юридичних тлумачних словниках зміст цієї категорії взагалі не розкривається [28; 225; 279; 286; 287]. В інших же словниках міститься лише загальноправове поняття бланкетної норми [14, с. 54; 280, с. 251].

Щоправда, правова природа та поняття бланкетних норм (саме норм, а не диспозицій) розроблялися в теорії права [61, с. 292; 139, с. 249; 222, с. 290; 228, с. 158; 232, с. 354; 237, с. 375; 238, с. 208]. Так, окремі питання відсилки як засобу системного вираження змісту нормативних правових приписів досліджували І.К. Сезонова та С.М. Глазько [218, с. 114-116], а також І.О. Биля у дисертаційній роботі [11]. Не ставлячи під сумнів позитивність таких наукових доробок, вони, зважаючи на галузеву специфіку кримінального права, не можуть бути ключем для розв'язання ряду проблемних питань, які виникають у зв'язку із застосуванням саме бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону.

Важливою подією стало прийняття КС України 19 квітня 2000 року Рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 КК України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) № 6-рп/2000 [211], яке містить поняття бланкетної диспозиції кримінально-правової норми та вирішує питання щодо зворотної сили в часі нормативно-правових актів, на які міститься відсилка у диспозиції такої норми. Однак, на жаль, сподівання на те, що це Рішення конституційного органу дасть відповіді на найбільш гострі питання, виявилися марними. Більше того, окремі його положення далеко неоднозначні та суперечливі, зокрема, немає чіткого розмежування диспозицій в статті кримінального закону і диспозиції кримінально-правової норми; понять “нормативно-правові акти інших галузей права” та “інші галузі права”, що співвідносяться між собою як форма та зміст. Така, здавалось би, невинна плутанина філософських категорій, однак, несе суттєві розбіжності для правозастосування. Обґрунтований науковий “осуд” знайшло і положення про зворотну дію в часі лише законів, що скасовують або пом'якшують відповідальність (В.А. Мисливий [112, с. 111], М.І. Хавронюк [269, с. 132-133]).

А тому, знову ж таки, єдиним способом вирішення питань, пов'язаних із застосуванням бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України, є науковий пошук, в тому числі і в частині доробок радянських науковців, адже “без аналізу розвитку науки кримінального права не можна розвивати і рухати саму науку, а відповідно, вдосконалювати законодавство, виправляти недоліки правозастосовчої практики” [273, с. 45]. Так, окремі сторони проблеми бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону у працях радянського періоду опосередковано окреслювалися зокрема, Н.В. Бєляєвою [9, с. 56-58], Я.М. Брайніним [19; 20], М.М. Гродзинським [48, с. 15-19], М.І. Ковальовим [75]; В.М. Кудрявцевим [92; 93], Н.Ф. Кузнєцовою [94; 96], В.В. Соколовим [227], А.Н. Трайніним [244].

В наш час деякі аспекти проблеми бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України розглядали у своїх працях В.О. Гацелюк [34], В.К. Грищук [44; 45], Н.О. Гуторова [49], О.О. Дудоров [51; 52; 54; 55], Н.Д. Квасневська [74]; О.М. Костенко [83]; В.О. Навроцький [126; 124, с. 79-80], Ю.О. Старук [229], М.І. Хавронюк [269, с. 634-635]. Переважно ж дане питання розглядається науковцями лише дотично, при кримінально-правовій характеристиці окремих видів чи родів злочинів, що передбачені статтями з бланкетними диспозиціями (зокрема, це праці М.Я. Азарова, Ф.О. Ярошенка, П.В. Мельника та В.Р. Жвалюка [27, с. 36]; П.П. Андрушка [2]; А.В. Байлова [7, с. 10]; П.С. Берзіна [10, с. 13]; В.І. Борисова та О.О. Пащенка [16; 138, с. 12]; В.М. Боровенка [17, с. 8]; С.Б. Гавриша [30, с. 7]; С.В. Гізімчука [36]; С.В. Гізімчука та В.І. Борисова [15]; С.В. Гринчака [42, с. 10]; В.К. Грищука та М.М. Сенька [46, с. 83, 260]; О.О. Дудорова [53]; А.В. Ігнатенка [69, с. 161-162]; М.В. Карчевського [73, 72]; А.М. Коваля [76, с. 55]; С. Ковальчука [77, с. 52]; В.В. Кудрявцева [91. с. 2]; Я.Г. Лизогуба [101; 102, с. 85]; С.Я Лихової [107]; В.А. Мисливого [112, с. 150]; А.А. Музики та Д.С. Азарова [115, с. 20]; А.В. Музики, [117], В.О. Навроцького [121, с. 19-20; 122, с. 5; 123, с. 49]; В.О. Навроцького та Л.П. Брич [21, с. 182]; В.К. Окняна [133, с. 10]; Л.А. Остапенко [135, с. 8-9]; О.І. Плужнік [145, с. 60]; В.М. Прусса [204, с. 11], Н.А. Розенфельд [213, с. 8]; А.В. Савченка, В.І. Осадчого та В.В. Бульби [216], Л. Скорої [223, с. 133]. Однак, як правило, положення, що стосуються бланкетних диспозицій, в таких роботах носять констатуючий характер, в окремих випадках - аргументується доцільність чи необґрунтованість їх використання; розкривається зміст ознак складів злочинів, що викладені бланкетним способом тощо.

Необхідно віддати належне дослідженням російських науковців. Зокрема, це праці М.І. Пікурова, який детально проаналізував міжгалузеві зв'язки кримінального права, в тому числі ті, що виникають у зв'язку з бланкетним викладом диспозицій у статтях кримінального закону [141; 143; 140; 142]. Взаємозв'язку кримінально-правових та регулятивних норм, щоправда у сфері економічної діяльності, присвячена також дисертаційна робота російської дослідниці І.В. Шишко [278]. Крім того, у 2009 у Російській Федерації захищена кандидатська дисертація М.С. Боровікова щодо бланкетних норм в кримінальному праві [18], а у 2010 році - А.В. Сельського щодо бланкетних норм в кримінальному законодавстві Росії [219].

Незважаючи на те, що питання бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону в кримінально-правовій науці недостатньо досліджене, поряд з цим, наявні окремі напрацювання показують широку гаму позицій, підходів, що небезпечно для правозастосування, проте природно для науки.

По-перше, ситуація непроста вже тим, що неоднозначність існує в самих термінах, які використовуються для позначення міжгалузевого зв'язку кримінального закону: бланкетна термінологія (М.Б. Кострова [84, с. 61]), бланкетні диспозиції та субсидіарне застосування норм (В.О. Навроцький [125, с. 111-115; 124, с. 81]), бланкетні ознаки (М.І. Пікуров [141, с. 7]), бланкетні ознаки-поняття (І.В. Шишко [278]).

По-друге, висловлюється думка, що бланкетні диспозиції в статтях кримінального закону породжують явище змішаної протиправності (В.І. Борисов та О.О. Пащенко [16, с. 39]; О.О. Дудоров [52, с. 50], В.М. Кудрявцев [92, с. 120]; В.О. Навроцький [124, с. 79]; М.І. Пікуров [141, с. 5]); інші вважають, що протиправність завжди залишається кримінальною (Г.В. Тимейко [242, с. 182]), вказують лише на бланкетний спосіб виразу (спосіб описання) кримінальної протиправності діяння (В.К. Грищук [47, с. 224]).

По-третє, не знайшло єдиного вирішення питання, чи визначає бланкетна диспозиція в статті кримінального закону ознаки злочину і лише для їх уточнення, конкретизації відсилає до іншогалузевих норм (О.О. Дудоров [54, с. 257], Б.О. Курінов [99, с. 60-61]), чи надає право на визначення таких ознак спеціально вказаним органам (в інших джерелах права) (Л.Д. Гауфман [33, с. 21], Л.І. Спірідонов [228, с. 158]).

По-четверте, дискусійним є питання співвідношення між бланкетною диспозицією в статті Особливої частини КК України та іншогалузевим приписом, що застосовується для конкретизації змісту такої диспозиції. У вирішенні цього питання можна виділити, принаймні, два підходи: бланкетна диспозиція в статті не має самостійного значення, а є складовою змісту норм, які встановлюють конкретні приписи [132, с. 203; 18]; бланкетна диспозиція в статті має самостійне значення, іншогалузевий припис, до якого відсилає така диспозиція, має допоміжне значення [124, с. 79; 141, с. 10-11; 207, с. 18].

По-п'яте, в літературі висловлюється думка, що бланкетна диспозиція в статті кримінального закону повинна б відсилати не до будь-яких нормативних актів, а лише до законів (І.М. Бокова [13], Н.О. Гуторова [49, с. 31], М.І. Хавронюк [269, с. 634]). Інші ж вказують на можливість конкретизації змісту бланкетної диспозиції також нормативно-правовими актами, що не мають сили закону (О.О. Дудоров [54, с. 259]).

По-шосте, це питання, чи можуть визнаватися джерела інших галузей права, до яких відсилає бланкетна диспозиція в статті кримінального закону, джерелами кримінального права. В цьому плані наявний дуалізм. Перша позиція зводиться до визнання кримінального закону єдиним джерелом кримінального права (В.І. Антипов [86, с. 7], І.А. Вартилецька та В.С. Плугатир [23, с. 9], В.О. Гацелюк [34, с. 181], В.А. Клименко [87, с. 21], Н.Ф.Кузнєцова [95, с. 45], М.І. Хавронюк [129, с. 16]). Друга позиція полягає у визнанні правових приписів інших галузей права, до яких відсилає така бланкетна диспозиція, джерелами кримінального права (В.К. Грищук [47, с. 21; 45, с. 770], В.В. Кузнєцов та А.В. Савченко [98, с. 43-44], В.О. Навроцький [120, с. 5; 124, с. 79], М.С. Таганцев [234, с. 143]).

По-сьоме, практично не досліджено питання допустимого рівня бланкетності диспозицій в статтях Особливої частини КК України, наявні ж доробки засвідчують лише неоднозначність і суперечливість підходів. Так, автори при аналізі окремих складів злочинів чи групи злочинів взагалі не розкривають допустимий рівень бланкетності, оминають це питання або обмежуються лише поверхневими вказівками; розкривають, як правило, зміст тих чи інших правил, самого порушення, незаконності тощо (М.Й. Коржанський та В.А. Мисливий [80, с. 23], В.О. Навроцький [123, с. 49], О.В. Наден [127, с. 147], В.К. Окнян [133, с. 10], О.О. Пащенко [138, с. 12], В.М. Прусс [204, с. 11], Є.В. Фесенко [265, с. 93]) або взагалі ігнорують бланкетний характер диспозиції в статті; при визначенні джерел права, що повинні застосовуватися для конкретизації змісту бланкетної диспозиції, не завжди враховують текстуальний виклад диспозиції (С.А. Голуб [37, с. 15]; С.В. Гринчак [42, с. 10]; В.А. Клименко [88, с. 480]; М.Й. Коржанський [81, с. 333]; С.Я. Лихова [107, с. 499]; М.І. Панов, В.І. Касинюк, С.О. Харитонов [137, с. 9] та інші); по-різному розкривають зміст таких бланкетних вказівок як незаконність, протиправність, несанкціонованість тощо (М.В. Карчевський [73, с. 9; 72, с. 72]; А.А. Музика та Д.С. Азаров [115, с. 72]; В.І. Осадчий [88, с. 480]; Н.А. Розенфельд [213, с. 8]).

По-восьме, неоднаково вирішується питання необхідності посилання в процесі кримінально-правової кваліфікації на відповідні структурні елементи джерел права, до яких відсилає бланкетна диспозиція в статті кримінального закону. Відмінності полягають в тому, що одні відзначають необхідність вказувати на нормативні положення інших галузей права при кваліфікації (Н.Ф. Кузнєцова [94, с. 98], М.І. Ковальов [75, с. 19]); другі відстоюють позицію достатності вказівки на такі нормативні положення в описово-мотивувальній частині відповідного процесуального документа (О.Ф. Бантишев, В.І. Рибачук [8, с. 25], Я.М. Брайнін [20, с. 23], О.О. Дудоров [53, с. 116], В.М. Кудрявцев [92, с. 122], В.А. Мисливий [112, с. 110], Т.І. Слуцька [226, с. 26]); треті просто підкреслюють необхідність відповідної вказівки на порушені іншогалузеві норми, при цьому не деталізують - повинно це бути відображено у формулі кримінально-правової кваліфікації чи в обґрунтуванні самої кваліфікації (Й.І. Горелік [40, с. 47], Г.В. Тимейко [242, с. 189]), тоді як четверті вказують на необхідність приєднання до матеріалів справи самих нормативних актів (А.В. Галахова [31, с. 34]).

Крім того, в кримінально-правовій літературі не висвітлено взагалі чи описано поверхнево такі питання: чи може встановлюватися конкретизований зміст бланкетної диспозиції в статті кримінального закону за допомогою правових звичаїв; які акти слід вважати нормативно-правовими; що розуміти під терміном “законодавство”, що неодноразово вживається в бланкетних диспозиціях; чи є підставою для визнання відсутності вини і, як наслідок, звільнення від кримінальної відповідальності незнання правового припису, об'єктивованого в джерелі права, що не має сили закону, до якого відсилає бланкетна диспозиція; чи можуть мати зворотну силу в часі іншогалузеві джерела права, до яких відсилає бланкетна диспозиція в статті КК України.

В цілому ж, у загальних рисах окреслені проблеми, пов'язані із застосуванням бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України, засвідчують необхідність подальшого ретельного аналізу.

1.2 Поняття бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України

Поняття - одна з форм наукового пізнання. А тому пізнавальний процес будь-якого об'єкта доцільно розпочати з розкриття його поняття. За правилами логіки в структурі кожного поняття виділяють дві сторони: зміст та обсяг. Зміст поняття становить сукупність істотних та достатніх ознак предмета поняття, своєю чергою, обсяг поняття встановлюється сукупністю предметів, на яке воно поширюється [58, с. 81]. Власне, виходячи з таких логічних постулатів, розкриємо поняття бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України.

Однак, перш, ніж безпосередньо перейти до розгляду даного питання, необхідно вказати на два загальнотеоретичні моменти, які неоднозначно окреслюються в літературі, а тому, ймовірно, призводять до безпідставного наукового різнобою. По-перше, слід уяснити, що розуміти під диспозицією кримінально-правової норми-заборони (саме норми, оскільки диспозиція може існувати лише в структурі норми)). Справа в тому, що в науці кримінального права підходи щодо цього далеко неоднозначні (для прикладу, одні кримінально-правову заборону іменують гіпотезою [131, с. 104], другі вказують, що гіпотеза і диспозиція злиті в статтях Особливої частини КК [228, с. 155], треті називають диспозицією частину норми закону України про кримінальну відповідальність, яка визначає стандарт забороненої поведінки [47, с. 64; 56, с. 178; 87, с. 23], четверті вказують, що розуміння диспозиції залежить від того, чи йдеться про диспозицію норми чи про диспозицію статті [140, с. 24] тощо). Не вдаючись в численні дискусії з цього приводу, в основу власного розуміння диспозиції кримінально-правової норми-заборони вкладатимемо офіційну позицію, висловлену органом конституційної юрисдикції (абзац 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення КС України від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) [211]). Зазначається, що кримінально-правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, що визначає умови, за яких застосовується правова норма щодо забороненої поведінки особи; диспозиції, що закріплює таку правову норму; санкції, що встановлює покарання для осіб, які порушили цю правову норму. Таким чином, диспозиція - це та структурна частина кримінально-правової норми, яка називає, власне, заборонену поведінку.

По-друге, необхідно чітко розмежовувати диспозицію в статті Особливої частини КК України та диспозицію кримінально-правової норми, оскільки остання дуже часто виражена не лише у статтях кримінального закону, а поза його межами. Одразу зазначимо, що нами невипадково в назві дисертаційної роботи вказано на бланкетні диспозиції в статтях Особливої частини КК України, а не статей Особливої частини КК України, як це часто має місце в кримінально-правовій літературі, та, врешті, і в нормативних актах. Справа в тому, що стаття - це лише зовнішнє оформлення нормативних положень, які в ній містяться; структурна частина тексту нормативно-правового акта [1, с. 56]. Так, В.К. Грищук слушно виділяє у структурі статті КК України: номер, назву, частини, пункти, примітки [47, с. 67]. Тобто, йдеться про технічні складові статті. Стаття нормативно-правового акта схожа на своєрідну книжкову шафу, на полицях якої розміщений нормативний текст. Говорити ж про гіпотезу, диспозицію, санкцію можна лише в площині структури норми, але не статті. Так, традиційно диспозиція в статті Особливої частини КК України виражена в абзаці першому відповідної частини статті (а також, можливо, і в примітці до статті), а санкція - відповідно в абзаці другому цієї ж частини статті.

Таким чином, під диспозицією в статті КК України надалі розумітимемо ту структурну частину кримінально-правової норми, в якій безпосередньо називається конкретне злочинне діяння, описуються або конкретизуються його ознаки, і яка формально може бути виражена не лише у цій статті Особливої частини, але й в Загальній частині КК України, інших джерелах права, до яких відсилає така диспозиція.

Встановлення ж поняття власне бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України слід розпочати із встановлення генезису слова, що лежить в основі відповідного терміна “бланкетні”. Слово “бланк” походить від французького слова “blanc”, що в перекладі - білий; друкована стандартна форма документа, що заповнюється конкретними даними [225]. Таким чином, “бланкетна диспозиція є своєрідним “бланком”, що заповнюється іншим законом, джерелом права” [222, с. 292].

Зрозуміло, що норми, в тому числі викладені бланкетним способом, первинно є предметом дослідження теорії права. А тому для повноти розгляду не слід нехтувати і загальнотеоретичними підходами до поняття, хоча останні не дають відповіді на питання, які виникають в процесі застосування саме бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України. Наявні в теорії права позиції щодо правової природи бланкетних норм можна виділити, принаймні, в дві групи.

По-перше, це розуміння бланкетної норми як такої, що уповноважує відповідні органи держави і посадових осіб приймати нормативні акти, на які вказує остання [14, с. 54; 280, с. 251; 228, с. 158]. Видається, що такий підхід заслуговує на критику. Звичайно, бланкетні норми можуть в окремих випадках виступати своєрідними “орієнтирами” нормотворчої діяльності. Однак, органи публічної влади володіють законодавчо встановленими механізмами зобов'язання уповноважених суб'єктів до прийняття регулюючих нормативно-правових актів. Так, І.О. Биля-Сабадаш взагалі виділяє приписи-доручення в окремий вид засобу фіксування зв'язків між нормативно-правовими актами і окремими нормативно-правовими приписами поряд з бланкетними нормами [12, с. 30]. Аналіз же КК України показує, що у цьому Кодексі є лише одна бланкетна диспозиція, яка містить вказівку не на джерело права, що повинно застосовуватися, а вказівку на центральний орган виконавчої влади, що уповноважений на прийняття нормативних актів з даного питання (примітка до ст. 305 КК України). За загальним же правилом, кримінальний закон бере під охорону вже існуючі правовідносини. Адже не можна реалізувати правову норму, якщо нормативний акт, до якого вона відсилає, ще не прийнятий. Хоча, на жаль, “окремими нормами КК передбачена відповідальність за діяння, порядок та підстави вчинення яких галузевим законодавством або взагалі не врегульовано, або врегульовано нечітко” [2, с. 28], що показано у підрозділі 3.2. “Напрями вдосконалення статей Особливої частини КК України з бланкетними диспозиціями” (наприклад, ч. 1 ст. 201 - в частині стратегічно важливих сировинних матеріалів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України; ч. 1 ст. 208 - в частині порушення встановленого законом порядку відкриття або використання за межами України валютних рахунків; ч. 1 ст. 321 - в частині незаконних дій щодо обладнання, призначеного, для виробництва чи виготовлення отруйних або сильнодіючих речовин чи сильнодіючих лікарських засобів; ч. 1 ст. 329 - щодо порушення встановленого законом порядку поводження з документами, що містять державну таємницю КК України (виділ. авт.: Я.Г.)). Звичайно, така неможливість скомпонувати з чинного нормативного матеріалу логічну норму - свідчення неповноцінності правового регулювання з того чи іншого питання, прорахунку законодавця, який при формулюванні нормативних приписів не надав їм необхідних юридичних якостей [1, с. 43].

По-друге, це підхід до бланкетної норми як юридичної конструкції, що спрямована, перш за все, на врегулювання суспільних відносин за допомогою комплексу інших нормативних положень, в тому числі інших галузей права, виходячи з системного характеру права, взаємозв'язку і взаємозалежності між нормами права. Видається, що такий підхід до висвітлення правової природи бланкетних норм більш послідовний і обґрунтований. Адже кожна норма існує і діє в суспільстві не ізольовано, а разом з іншими нормами, в їх єдності проявляється регулятивна здатність права. Між джерелами права як вмістилищами правових норм наявні структурні, функціональні та генетичні зв'язки [243, с. 11]. П.М. Рабінович зазначає, що “деформація, руйнування системності права - це аномалія, “хвороба” права, яка може звести нанівець його регулятивні можливості, перешкодити досягненню очікуваного законодавцем соціального результату” [205, с. 199]. Так, кримінально-правові приписи становлять собою системи різних рівнів. Внутрішню, утворену приписами власне кримінально-правового змісту (норми Загальної та Особливої частин), і зовнішню, яка включає в себе приписи інших галузей права (бланкетні ознаки) [143, с. 87]. Тобто бланкетні відсилки розглядаються як один із основних засобів фіксування зв'язків між нормативними правовими актами в цілому й окремими приписами [11, с. 11; 132, с. 203].

Що ж до поняття бланкетних диспозицій кримінально-правових норм, то існує їх нормативне розуміння. Так, у Рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) КС України поряд з простими, описовими, відсильними та змішаними диспозиціями називає бланкетні (в літературі безпідставно ставиться під сумнів практична необхідність такого поділу [139, с. 249], адже “встановлення виду диспозиції має безпосереднє значення для визначення нормативної підстави кримінально-правової кваліфікації” [124, с. 77]). Так, у цьому Рішенні вказується таке: “Бланкетна диспозиція кримінально-правової норми лише називає або описує злочин, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст. Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті Особливої частини КК України і включає положення інших нормативно-правових актів у тому вигляді, в якому вони сформульовані безпосередньо в тексті статті. Саме із загальним змістом бланкетної диспозиції пов'язане визначення кримінальним законом діяння як злочину певного виду та встановлення за нього кримінальної відповідальності. Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює кримінально-правову норму більш конкретним змістом” [211].

Незважаючи на безсумнівну позитивність цього офіційного тлумачення, воно не дає відповіді на окреслені вище питання та не позбавлене суперечливих положень, на які буде вказано далі. Можливо, це виступає однією із причин відсутності єдності поглядів щодо бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону серед науковців. При цьому “яблуко розбрату” - це питання, чи визначає бланкетна диспозиція ознаки злочину і лише для їх уточнення, конкретизації відсилає до іншогалузевих норм [54, с. 257; 99, с. 60-61; 276, с. 21], чи надає таке право на визначення таких ознак спеціально вказаним органам (в інших джерелах права) [33, с. 21; 228, с. 158]. З метою зважити аргументованість обох поглядів, з'ясуємо, яке співвідношення між бланкетною диспозицією в статті Особливої частини КК України та іншогалузевим приписом, що застосовується для конкретизації її змісту. У вирішенні цього питання простежуються, принаймні, дві точки зору:

- бланкетна диспозиція не має самостійного значення, а є складовою змісту норм, які встановлюють конкретні приписи [132, с. 203];

- бланкетна диспозиція має самостійне значення, іншогалузевий припис, що застосовується для конкретизації її змісту, має допоміжне (доповнююче, конкретизуюче) значення [124, с. 79; 141, с. 10-11; 207, с. 18].

Перша точка зору видається сумнівною. Слушно зазначає М.І. Пікуров, що інфраструктура кримінального права двояка за своєю природою. З однієї сторони, походження цього нормативного матеріалу (без якого неможливе формулювання повної кримінально-правової норми) прямо не пов'язано з кримінальним правом. Вказані нормативні приписи мають власні джерела. З іншого боку, вони включені в його тканину, без їх участі не можуть нормально функціонувати зв'язані з ними кримінально-правові норми [143, с. 99]. Тобто бланкетна норма “потребує” конкретного наповнення штучно створеної нормативної абстракції. Однак, це ніяк не свідчить, що бланкетна диспозиція не має самостійного значення. А тому пануюча і, врешті, більш аргументована видається друга позиція. Так, В.О. Навроцький, аналізуючи роль норм інших галузей права, до яких відсилає бланкетна диспозиція, вказує, що “такі норми в кримінально-правовій регламентації відіграють допоміжну роль. Вони застосовуються остільки, оскільки це передбачено кримінально-правовою нормою, не самостійно, а лише поряд з нормою кримінального закону. Рівень бланкетності визначається у кримінальному законі” [124, с. 79 ]. Як вказує А.Н. Трайнін, диспозиція статті виступає “житловою площею” кожного складу [244, с. 259].