Мовна політика деяких зарубiжних держав

На початку XIX ст. ірландці зазнали ще одного важкого удару: на англійську мову перейшло католицьке духівництво, яке вирішило, що це сприятиме піднесенню престижу конфесії. Оскільки початкова освіта була переважно в руках ченців, то система так званих "національних шкіл", запроваджена у 1831р., стала своєрідною машиною мововбивства. Фатальну роль відіграли також голодомори першої половини XIX ст., які найбільше позначилися на соціальних низах, тобто ірландськомовному населенні: його пропорція стрімко зменшилася через вимирання та інтенсивну еміграцію.

У 1937 p., коли ірландську мову проголосили державною, всі офіційні документи стали видаватися двома (ірландською й англійською) мовами. Але на цей час кількість носіїв ірландської мови вже була надзвичайно малою. Перепис 1926 р. показав, що нею володіло тільки 18% населення, а тих, хто говорив виключно ірландською, було катастрофічне мало - 0,6% від загальної кількості населення. Попри такі деморалізуючі функціональні показники, ірландська мова зберігала свій символічно-психологічний вплив на засновників молодої держави. Відомий вислів Де Валери - одного з ідеологів ірландського руху за незалежність і першого президента країни -про те, що "краще Ірландія з її мовою, але без свободи, ніж вільна Ірландія без мови" [4]. Таким чином, і політична воля керівництва, і сама логіка розгортання національної ідеї диктували стратегічну необхідність підтримки ірландської мови, яка була видимою ознакою небританської перспективи у розвитку нації.

У незалежній державі ірландську мову було запроваджено як обов'язковий предмет у системі освіти. У початкових класах навчання мало вестися виключно ірландською, хоча цією мовою не володіла переважна більшість населення. Практично було встановлено сувору цензуру на твори літератури й кіномистецтва з погляду пуританської релігійної моралі.

На жаль, усі спроби відновлення ірландської мови не дали бажаного результату. Незважаючи на зусилля уряду щодо обв'язкового вивчення ірландської мови в школах, видання журналів і книжок, транслювання ірландських телевізійних програм, відновлення ірландських назв населених пунктів, вулиць та установ, дублювання державних документів та інші заходи, рівень вільного володіння ірландською мовою зараз коливається у окремих графствах від 1% до 8%. Менше 3% школярів вважають ірландську мову улюбленим предметом, посилаючись на те, що вона «мертва», а її синтаксис, структура речень і словниковий запас абсолютно відрізняються від мови англійської. Через одне-два покоління втрата ірландської мови стане культурною трагедією Європи монументального масштабу.

У 1975 р. уряд створив Комісію в справах ірландської (гельської) мови "Bord na Gaeilge", на яку покладалась відповідальність за стан ірландської мови та її розвиток. Комісія намагалася досягати зазначеної мети шляхом популяризації своєї ідеї переходу на рідну мову, створенням мовних курсів різного рівня, поширенням відповідної літератури. Проте наслідки такої діяльності виявилися незначними.

Заходи щодо підтримки ірландської мови було запроваджено в офіційній сфері. Вона стала обов'язковою для державних службовців, у юриспруденції, армії, поліції тощо. Проте дотримання цієї вимоги стало переважно номінальним, і переважання англійської мови в практичній діяльності відповідних структур не зазнало суттєвих змін. Хоча під час перепису 1971 р. 28,3% громадян вказали, що володіють ірландською мовою, але рівень цього володіння виявився насправді досить низьким, оскільки для абсолютної більшості вона залишається лише одним із шкільних предметів, а не живою стихією.

Р. Ґіндлі, автор книжки з промовистою назвою "Смерть ірландської мови", робить на матеріалі свого неоптимістичного дослідження такий узагальнений висновок: "Цілковита двомовність усуває будь-яку потребу в слабшій мові, яка належить після цього науковцям, духівництву чи якійсь іншій специфічній соціальній групі, але не всьому соціальному спектрові і ніколи не представляє більшості у відкритому товаристві пересічних людей. На запитання "Навіщо вона?" майже неможливо відповісти, коли не залишається людей, спілкування з якими можливе тільки "старою" мовою. Функціональний утилітаризм бере гору над "романтичним ідеалізмом" [5].

Наприкінці 1970-х років дослідження, проведене ірландським Комітетом мовних відносин, засвідчило, що національна мова й далі користується широкою підтримкою як символ національної ідентичності. Щодо особистого ставлення до мови, то приблизно третина населення висловлюється за те, щоб частіше користуватися ірландською, ніж англійською, ще третина за те, щоб англійською користуватися частіше, ніж ірландською, а решта вважає, що обидві мови мають бути рівними у вживанні. "Складається враження, що декому хотілося б зберегти нинішній рівень користування англійською мовою і водночас збільшити вживання ірландської мови, так, наче в добі є більш ніж 24 години для розмов", - з іронією зауважує відомий соціолінгвіст із Канади Вільям Макей [6]. Подібні реакції в ході опитувань досить типові, адже ставлення людей до мови емоційно забарвлене і годі сподіватись, що водночас воно буде ще й логічним. Як би там не було, дві третини населення складають прихильники рівноправного чи навіть переважного вживання ірландської мови, тобто ідеальною вважають ситуацію, що докорінно відрізняється від нинішньої дійсності.

3.3 Іспания

ІСПАНСЬКА КОНСТИТУЦІЯ СХВАЛЕНА ГЕНЕРАЛЬНИМИ КОРТЕСАМИ НА ПЛЕНАРНИХ ЗАСІДАННЯХ КОНГРЕСУ ДЕПУТАТІВ І СЕНАТУ 31 ЖОВТНЯ 1978 РОКУ, ЗАТВЕРДЖЕНА ІСПАНСЬКИМ НАРОДОМ НА РЕФЕРЕНДУМІ 6 ГРУДНЯ 1978 РОКУ, ПІДПИСАНА Й.В. КОРОЛЕМ ПЕРЕД ГЕНЕРАЛЬНИМИ КОРТЕСАМИ 27 ГРУДНЯ 1978 РОКУ ("Boletin Oficial del Estado", № 311, ВІД 29 ГРУДНЯ 1978 РОКУ).

вступний розділ

Стаття 3

1. З-поміж мов Іспанії кастильский є офіційною державною мовою. Інші іспанці повинні його знати і мають право користуватися ним.

2. Інші мови Іспанії є також офіційними у відповідних автономних Співтовариствах у відповідності до їхніх Статутів.

3. Багата мовна і діалектна різноманітність Іспанії є частиною її культурної спадщини і користується особливою пошаною і захистом..

Глава 2 Частина 1

Стаття 20

З акон встановлює порядок організації і здійснення парламентського контролю над засобами масової інформації, залежними від Держави або від публічних установ, і гарантує доступ до вищезазначених засобів основним соціальним і політичним групам, поважаючи суспільний і мовний плюралізм Іспанії.

Глава 3

Стаття 148

1. До ведення автономних Співтовариств можуть відноситися наступні предмети:

17) Розвиток культури, науки і викладання мови автономного Співтовариства..

Іспанська мова є однією з найбільш розповсюджених мов на всій планеті. Вона посідає четверте місце за поширенням та впливом серед мов світу. Іспанською розмовляють близько 400 мільйонів людей. Сучасна іспанська мова є результатом еволюції багатьох тисячоліть, під час якої різні мови жителів Іберійського півострова видозмінювались під впливом римських завойовників, готів й арабів. Наприкінці XV століття, з об'єднанням королівств Кастилії й Арагону, котрі встановили свій вплив на більшій частині півострова, мова Кастилії - кастильська (castellano) - була встановлена над іншими мовами і діалектами, а пізніше була перенесена іспанськими першовідкривачами, конкістадорами та місіонерами до Західної півкулі й інших частин світу.

Офіційна мова Іспанії - іспанська. В основі цієї романської мови лежить народна латина зі значним домішком лексики, запозиченої від маврів. Іспанська мова вивчається у школах і використовується як розмовна жителями на всій території країни. Однак у ряді областей поширені місцеві мови: баскська - у Країні Басків і Наваррі, галісійська - у Галісії, каталонська - у Каталонії, валенсійська - у Валенсії (останню іноді вважають діалектом кастильської мови). Загалом 35% населення країни використовує місцеві мови і діалекти, в тому числі більш як 5 млн. каталонців, приблизно 3 млн. галісійців, понад 2 млн. басків. Існує багата література, написана місцевими мовами. Після встановлення тоталітарного режиму у 1939 р. усі регіональні мови були заборонені, а в 1975 р. знову легалізовані.

Іспанська мова, або кастильська мова Іспанська мова також називається кастильською - від назви провінції, у якій говорили на цьому варіанті римського діалекту у середньовічні часи. Існує певна полеміка навколо назви; термін «іспанська» - відносно недавній і не повністю визнаний багатьма двомовними носіями мови в Іспанії. Вони вважають, що іспанська включає: валенсіанську, галісійську, каталонську і мову басків - мови, які були визнаними як офіційні в автономних співтовариствах. Жителі двомовних автономій мають намір виступити із пропозицією щодо повернення до старої назви «кастильська», розуміючи її як «мову Кастилії».

В іспано-американських країнах збереглася ця назва, але там немає ніякої проблеми у розумінні цих назв як синонімів. У перших документах Королівської Академії Іспанської мови її члени використовували назву «іспанська мова».

Перестати використовувати термін «іспанська мова» спонукало б до певних труднощів у розумінні офіційного характеру мови та її впливу.

Іспанська мова: вчора і сьогодні . В утворенні іспанської мови варто виділити три важливих періоди: середньовічний, котрий також називається кастильским; античний (між X і XV століттями); новий іспанський (XVI століття - кінець XVII); сучасна іспанська мова - від утворення Королівської Академії Іспанської мови і до наших днів.

Розвиток мовних прав в Іспанії збігається з розвитком регіональної держави, а також з періодом відновлення демократії й прийняттям Конституції у 1978 р., співпадає з децентралізацією територіальної структури держави.Для повного розуміння ситуації варто проаналізувати дві основні статті Конституції Іспанії, що визначають регіональну структуру і мовні права.

Стаття 2 говорить:

Конституція заснована на нерозривній єдності іспанської нації. Іспанія - неподільна Батьківщина всіх іспанців, визнає й гарантує права на незалежність і єдність всіх національностей і регіонів, що входять до її складу.

Стаття 3 говорить:

1) Кастильська - державна іспанська мова країни. Громадяни Іспанії зобов'язані її знати і мають право нею користуватися.

2) Інші іспанські мови також є офіційними у відповідних автономних областях.

Усі інші мови Іспанії проголошені культурною спадщиною країни, які є об'єктом особливої поваги і підлягають захисту.

Іспанія протягом п'ятисотлітньої історії, за рідкісними винятками, була сильно централізованою державою. На початку вісімнадцятого століття зміцнення абсолютистської держави призвело до скасування ряду державних інститутів, які раніше були передані регіонам, особливо Каталонії. Спроби зміцнити демократію в Іспанії здійснювалися за допомогою федеративних проектів, наприклад, Конституції 1873 р. і республіканської Конституції 1931 р., які формували "еstado integral" (складена держава) з великим ступенем автономії для Каталонії і Країни Басків [1].

Через 20 років після прийняття конституції консолідація мовних прав є однією з особливостей, що формують відкриту модель іспанського регионалізму..Для територіальної моделі регіональної Іспанії характерна концентрація мовних прав, але тільки у тих областях, де активно використовуються місцеві діалекти. Іспанія не є багатомовною державою, тому що центральні інституції офіційно не визнають двомовності (як, наприклад, у Канаді або у Бельгії), за винятком тих випадків, коли регіональна мова є офіційною.

6 квітня 1999 р. було винесено офіційну постанову Конституційного Суду щодо мовних прав регіонів. З практичної точки зору постанова була непотрібною, тому що мовний стандарт на той час уже був скасований реформою від 13 січня 1999 р. і законом 30/1992 від 26 листопада 1992 р. у правовому режимі через процедуру державного керування [4]. Стаття 36 цього закону повністю присвячена використанню мови на адміністративному рівні.

Каталонія і Країна Басків - два Автономних Співтовариства, що видали найбільшу кількість положень про регіональні мови. Великою мірою вони відрізняються від інших Автономних Співтовариств за чисельністю жителів, що говорять регіональними мовами.

Баскська мова має велике значення, але все ж таки продовжує бути мовою національних меншин, тому що навіть у Країні Басків тільки 25% населення говорить цією мовою. Набагато більший відсоток використовує каталонську мову як основну, але найважливішим є той факт, що 90% жителів Каталонії можуть говорити цією мовою та більший високий відсоток людей розуміють цю мову.

Відповідно до Основного закону Автономних Співтовариств від 1982 р. каталонська мова поряд з кастильською є офіційною державною мовою. Законодавчий принцип, що став наріжним каменем і основою загальних лінгвістичних положень, виражений у законі про стандартизацію каталонської мови ("Ley de normalization del catalon") №7 від 18 квітня 1983 р. Термін "normalisation" (стандартизація) використовується у багатьох законах про мови Іспанії й означає, що мови національних меншин повинні знову віднайти законний статус, який був утраченим через соціальні, політичні та історичні причини, що призвело до їх "неправильного" використання. Процес стандартизації мови повинен торкатися всіх сторін соціального життя, наприклад, освіти, державної служби, правочинства. Але постійні зміни переконали виконавчі органи і парламент Каталонії в необхідності зміни закону про мову від 1983 р. Новий закон про мовну політику ("Ley politica linguistica") був упроваджений у дію парламентом Каталонії 30 грудня 1997 р. під юрисдикцією Автономного Співтовариства, у відповідності до ст. 148 (17) Конституції Іспанії, в якій йдеться про вивчення регіональних мов, підтримку і дослідження національної культури народів Іспанії.

Закон «Про мовну політику» ("Ley politica linguistica") №17 був підписаним у січні 1998 р.. Він зображує деякі історичні особливості каталанізму - рух, який, починаючи з кінця минулого століття, виявив багато націоналістичних рис, але так і не добився незалежності від Іспанії. Проте всі каталонські націоналісти, навіть найпасивніші, вважають, що Каталонія - це окрема держава в середині Іспанії.

Обговорення нового закону про мову у парламенті Каталонії тривало вісім місяців. Ключовим словом був "консенсус". Метою більшості партій, представлених у каталонській Асамблеї, було досягнення згоди щодо закону про мову між усіма політичними силами, представленими в парламенті. Закон прийняли практично одноголосно ( "за" проголосувала партія помірних каталонських націоналістів "Конвергенція і Союз " на чолі з головою Уряду Каталонії, Женералитата, Жорді Пужолем, соціалісти, екс-комуністи й одна із двох незалежних партій ), за винятком "Народної партії", партії правого крила на чолі з президентом Центрального Уряду Хосе Марією Азнаром і традиційної національної партії, що вимагає суверенітету Каталонії. На думку першої, закон заходить занадто далеко і не дає гарантій іспано-мовному населенню, у той час як друга партія "Ескуерра Републікана" визнала закон нездатним забезпечити подальший розвиток місцевих мов.

Новий закон про мову робить наступний крок у "стандартизації" каталонської мови. У новому каталонському законі про мову не використовується цей термін, тому що у преамбулі вже зазначено: «Основні результати першого процесу стандартизації мови вже були досягнуті». Але положення настільки важливої проблеми повинні обновлюватися, а новий закон потрібно адаптувати до потреб жителів Каталонії, до технологічних нововведень, використання яких може послабити позиції мови національних меншин. Наприклад, комп'ютерні програми, що продаються в Каталонії, супроводжуються інструкціями на англійській та іспанській мовах та рідко на каталонській.

Текст закону досить деталізований [6]. Він уводить концепцію "llengua prоpia" - традиційної місцевої мови, характерної для регіону, якою є каталонська мова, і державних мов: каталонської та іспанської. Державний статус мови означає, що будь-який громадянин має право використовувати й одержувати відповідну відповідь будь-якою з цих двох мов; у той час як поняття "llengua propia" означає, що каталонська мова повина стати загальноприйнятим засобом спілкування у сферах державотворення та освіти. Суть ідеї "llengua propia" (каталонської мови) полягає у тому, що каталонська мова має або повинна мати пріоритет у багатьох сферах соціального життя, при цьому зберігаючи права на використання і вивчення іспанської мови. Поняття «офіційна мова» зосереджується не тільки на праві говорити мовою, але й на праві отримувати відповідь державною мовою, застосовану громадянином. Останнє право не може бути реалізоване за короткий проміжок часу, а повинне реалізуватися поступово. Також необхідно керуватися здоровим глуздом: право на одержання відповіді своєю мовою повинне діяти у державних інстанціях, але не обов'язкове для приватних підприємств. Наприклад, водій таксі в Андалусії не повинен бути покараний, якщо він відповість по-іспанськи тому, хто звертається до нього по-каталонски.

Освіта - це одна з фундаментальних сфер, порушених новим каталонським законом про мову. Рішення Конституційного Суду №337/1994 від 23 грудня 1994 р. надало юридичної чинності так званій "моделі занурення" для середньої освіти і впровадило деякі позиції з метою збільшення використання каталонського на рівні університетів [7].

Принципово нова частина "Ley politica linguistica" відноситься до використання каталонської мови у ЗМІ й у сфері економічної діяльності. Ця частина містить у собі деякі позиції, які встановлюють ступінь використання каталонської мови на телебаченні, радіо, пресі. Наприклад, усі державні радіо- і телеканали перебувають у віданні уряду й 50% ефірного часу повинні працювати каталонською мовою, а музичні радіо програми повинні на 25% складатися з пісень на каталонській. Численні кабельні і приватні канали, ліцензовані поза Каталонією, не підлягають даному законодавству. Подібні положення введені й для друкованих видань відносно субсидій, одержуваних видавцями. Метою ст.ст. 28 і 29 закону про мовну політику є стимулювання розвитку каталонської мови в різних сферах культурного життя, включаючи й інформатику.

Закон Каталонії про мовну політику є типово "інтервенціоністським". Каталонська мова має широке поширення, проте у межах іспанської держави вона залишається мовою меншості. Мови суверенних країн мають перевагу у порівнянні з каталонською мовою, тому що не існує окремої каталонської держави, хоча наявність двох мов у Каталонії робить каталонців більш здатними до вивчення мов. Ця обставина надає їм значну особисту перевагу.

Закон Каталонії про мову є об'єктом багатьох скарг, поданих на розгляд іспанському омбудсмену ("Defensor del pueblo"), але поки він не має яких-небудь підстав вимагати втручання Конституційного Суду. Проте омбудсмен дав деякі рекомендації Уряду Каталонії, вимагаючи чіткого застосування конституційних принципів при виконанні шляхом постанов і указів цього закону, значення якого у процесі стандартизації мови очевидно; при чому рішення такої важливості повинні ухвалюватися законодавчими зборами [2].

Еускаді і Наварра. Унікальність баскської мови, еускери, і сильне прагнення жителів Еускади (euskadi - в перекладі з баскської - місце проживання баскської раси) до автономії або навіть незалежності пояснюють, чому уряд Країни Басків прикладає такі зусилля для зміцнення статусу регіональної мови. На відміну від каталонської, мова басків - мова національних меншин, якою говорять тільки 20% населення Еускаді та ще менше в Наваррі. Враховуючи всі чинники, а також беручи до уваги терористичні дії ETA. (організація "Euzkadi ta Azkatasuna" - Еускаді й воля), мовна політика в Еускаді і Наваррі є більш складною, порівняно з Каталонією. Спочатку варто провести аналіз ситуації в Еускаді, а потім розглянути стан справ у Наваррі.

Регіональний уряд в Еускаді докладає великих зусиль для "баскинізації" (перекладу баскською мовою) діяльності державної адміністрації. Як наслідок - регіональне законодавство жадає від державних службовців обов'язкового знання мови басків або, принаймні, вважає це знання безсумнівним достоїнством, відсоток регіональних держслужбовців, що говорять мовою басків, набагато вищій, ніж відсоток носіїв цієї мови у регіоні в цілому.

У 1998 р. видані постанови відносно "стандартизації" мови басків у деяких сферах державної служби. Однією з найбільш суттевих ознак була Постанова №30/1998 від 24 лютого 1998 р., що регулює процес стандартизації еускери в Ерцайнца - регіональної поліції, створеної згідно з статутом автономії 1981 р.

Особливості діяльності Ерцайнци, значимість якої в останні роки зросла, зокрема у боротьбі проти тероризму, і яка, на жаль, перенесла деякі складності у роботі, жадають від співробітників знання як баскської, так і кастильської мов. Так, відповідно до Закону № 6/1989 від 6 липня 1989 р. і Закону про стандартизацію эускера № 10 від 24 листопада 1982 р., вищевказана постанова регулює процес вивчення співробітниками поліції баскської мови. Були виділені два рівні володіння мовою: перший (обов'язковий для всіх співробітників) вимагає володіння розмовною мовою басків; другий рівень має на увазі гарне знання письмової мови, яке потрібне агентам, відповідальним за підготовку і видання документів. Для досягнення поставлених цілей були організовані безкоштовні курси вивчення баскської мови. Стаття 7 постанови відводить 10 років на вивчення мови.

На прикладі постанови про Ерцайнца стає ясно, яке велике значення надається розширенню сфери використання місцевої мови; хоча дехто вважає, що каталонський націоналізм має набагато сильнішу мовну спрямованість, ніж аналогічний рух у Країні Басків. Постанова №30/1998 і всі положення, що стосуються застосування еускери, свідчать зворотнє.

Інший цікавий документ, який варто розглянути - це Угода про співробітництво між "Consejo General del Poder Judicial" (Верховним органом самоврядування судової влади в Іспанії) і Баскським Урядом про регламентування використання еускери у деяких сферах судового діловодства у Країні Басків.

Формування судової гілки влади входить до повноважень держави, хоча в Автономних Співтовариствах існує ряд положень, що відносяться до деяких аспектів судових повноважень: наприклад, Каталонія має свій цивільний кодекс, що поряд з основним державним правом приводиться у дію урядом Каталонії; а Еускаді й Наварра зберігають свою митницю і свою фінансову систему. Автономні Співтовариства мають право на частково самостійне регулювання системи правосуддя; також у двомовних Автономних Співтовариствах існує принцип подвійного діловодства, але з різних причин, знання регіональних мов у рамках судової системи менш розвинене, чим в інших сферах громадського життя, як наприклад, в адміністрації або в освіті.

Не обов'язково знати каталонську, баскську чи галиційську мови для того, щоб стати суддею, знання мови мало впливає на складання судових документів, єдиних по всій території Іспанії [3]. Проте деякі Автономні Співтовариства, особливо Каталонія й Еускада, намагаються розвивати принцип офіційної двомовності у судових системах своїх регіонів. Приведемо до прикладу вищевказану угоду про співробітництво між "General del Poder Judicial" і Судовим департаментом Країни Басків, підписана у квітні 1998 р. Центральний уряд звернувся до Конституційного Суду, затверджуючи, що уряд Еускади вийшов за рамки своїх повноважень, пропонуючи правила використання баскської мови у судах, розташованих на території Еускади.

Інший юридичний документ, надрукований Автономним Співтовариством Еускаді в 1998 р. - угода Виконавчої ради Уряду Країни Басків, в якому затверджений план стандартизації використання еускери у державному правлінні Автономного Співтовариства у період 1998-2002 р..

Галісія. З лінгвістичної точки зору у Галісії практично нічого не змінилося за останні роки. Мовна стандартизація триває, але перевага віддається кастильській, особливо у великих містах. Неусвідомлені альтернативні застосування двох мов є звичним явищем у Галісії і пояснюється схожістю державних мов, а також історично сформованою перевагою кастильської мови над галісійською.

Символічні і дуже важливі зміни відбулися з прийняттям Державного закону № 2/1988 від 3 березня 1998 р., який ухвалив, що галісійські провінції "La Coruna" і "Orense" будуть називатися по-галісійськи "A Coruna" і "Ourense". Серед численних законодавчих постанов, схвалених за останні роки компетентними органами, особливо урядом Галісії, слід згадати постанову ("Orden" по-іспанськи, "Orde" по-галісійски) від 27 лютого, що пропонує організацію уроків галісійської мови для галісійців, які живуть за кордоном. У Галісії, де історично була сильно розвинена імміграція, діє закон ("De reconѕecemento dagaleguidade" № 4/1983), котрий є найбільш значимою формою захисту місцевої мови, особливо для галісійців поза межами Галісії [8].

Валенсія. Досить цікаво буде проаналізувати статус валенсійської мови. Такий аналіз показує, що різні історичні ситуації формують різні соціальні і політичні відносини, навіть при наявності схожої або ідентичної мови. Фактично, місцева мова Валенсії вважається різновидом каталонської мови або, принаймні, відноситься до тієї ж мовної групи, що й каталонська, яка вживається на Балеарських островах [5]. Але історія Валенсії сприяла виникненню особливої ідентичності, що, за рідкісними винятками, не визнає верховенства Каталонії. Як наслідок, усі правові документи з регулювання місцевої мови посилаються на валенсійську, а не каталонську мову.

Тому рішення Конституційного Суду від 21 квітня 1997 р. вимагає деяких пояснень. Ці рішення відносяться до угоди, підписаної в Університеті Валенсії 20 липня 1986 р., що допускає "академічне" використання терміна "каталонська" для означення місцевої мови, не виключаючи термін "валенсійська", що вживається в Статуті автономії й у місцевому законі про стандартизацію мови № 4/1983 від 23 листопада 1983 р. Використання терміна "каталонський" оголошено не відповідним до згаданих законів (Статут і закон про мову), а також у зв'язку з вироком суду від 18 травня 1989 р., що підтверджується рішенням Вищого Конституційного Суду від 20 листопада 1992 р. Університет Валенсії направив відповідний позов у Конституційний Суд ("recurso amparo" - прямий позов у Конституційний Суд). Подібного позову не існує в багатьох європейських країнах, у Франції, в Італії, а в Німеччині даний позов називається "Verfassungsbeschwerde". У позові було заявлено, що дане рішення порушує принцип автономії університетів. Конституційний Суд ухвалив можливість використання терміна "каталонська" для позначення регіональної другої офіційної мови. Таким чином не порушуючи Статуту Автономії Валенсії, уряд дозволив використовувати термін "каталонська" у всіх видах документації поряд з терміном "валенсійська", що також залишається в силі.

Після того як це рішення було оприлюднено 20 травня 1997 р., Законодавча комісія культури й освіти прийняла резолюцію ("Propositin no de ley"), що проголошує єдність каталонської мови, але не применшує значимості валенсійської мови на території відповідного Автономного Співтовариства. Однак, починаючи з весни 1997 р., вищезгадані резолюції і рішення Конституційного Суду, валенсійська мова більше не розглядається як єдина дозволена мова.

Балеарські острови. Балеарські острови належать до числа каталонських областей або, цитуючи історика Сальвадору де Мадариага, до "філологічної Каталонії". Хоча "страх" політичного впливу каталонської мови тут не так сильний, як у Валенсії, він все-таки присутній на території цих островів. Одночасно прикладаються значні зусилля для підтримки каталонської мови.

17 липня 1997 р. Конституційний Суд виніс постанову (№134) щодо розподілу повноважень між центральною державою й Автономним Співтовариством Балеарських островів. Питання стояло у такий спосіб: хто має право встановлювати критерії для звільнення від вивчення каталонської мови у програмі середніх навчальних закладів Балеарських островів: держава чи Автономне Співтовариство? У цьому випадку питання було порушене щодо дітей військовослужбовців, військові частини яких тимчасово розташовувалися на території Балеарських островів. У відповідь знайшли угоди від 1988 р. між Міністерством освіти і науки та Міністерством оборони, тобто між двома державними інститутами [2].

Астурія. Це єдине автономне Співтовариство, крім Каталонії, що прийняло новий закон про мову протягом останніх двох років. Фактично закон «Про мову» "Ley uso y promocion del bable/asturiano", ухвалений парламентом Астурії 23 березня 1998 р., повністю регулює положення місцевої мови.

Тому захист астурійської мови варто шукати у ст. 3 Конституції Іспанії, відносячи його до "простої лінгвістичної модальності". З іншого боку, каталонську мову варто віднести до параграфа 2 ст. 2, де йдеться про "інші мови". Статут Автономії Астурії від 1981 р. включає дві статті про захист місцевого діалекту бабле, вивчення якого не є обов'язковим [5].

Закон про мову Астурії - "м'який закон", особливо в частині, що ставиться до утворення на місцевому діалекті бабле. У ст. 10 йдеться:

"Астурія, у межах своїх повноважень, гарантує вивчення мови бабле/астурійській на всіх рівнях на добровільній основі".

У ст. 4 говориться про використання астурійської у державному управлінні і передбачається законність будь-якого усного або письмового акту, представленого громадянами на розгляд адміністрації Астурії місцевою мовою. У першому параграфі ст. 4 наголошено:

"Кожний громадянин має право використовувати бабле/астурійську у письмовій й усній формі".

Aрагон. Соціально-лінгвістична ситуація в Арагоні схожа із ситуацією в Астурії. Фактично, кастильська мова використовується абсолютною більшістю населення - 95%. Інші 5% використовують як арагонську, так і каталонську. Люди, носії арагонській, проживають тільки у передгірних районах Піренеїв, а каталонська мова розповсюджена у межовій області з Каталонією [7].

Статут Автономії Арагону містить статтю про захист місцевих мов. Відповідно до цієї статті всі функції регулювання захисту місцевої мови передаються майбутньому закону про мову, який ухвалить парламент Арагону. Дотепер парламент не виконав доручення вищезгаданої статті, але недавні події показали, що інтерес до захисту мов національних меншин в Автономному Співтоваристві може підсилитися.

Чи ведуть загальні тенденції мовної політики до федеративної Іспанії? Яка роль регіональних мов у цьому процесі?

У цій статті велике значення надається "мовам національних меншин" Іспанії, особливо астурійській, тому що відродження "простої лінгвістичної модальності" означає успіх процесу регіоналізації демократичної Іспанії. Звичайно, успішний розвиток "Estado autonomico" визначається не тільки підтримкою регіональних мов і культур, але лінгвістичний фактор є одним з найважливіших аспектів, що формують "hecho diferencial", характерні риси регіонів усередині інституціональної структури Іспанії.

Наприклад, каталонські націоналісти роблять особливий акцент на мовному питанні, так що деякі критики говорять про "мовний націоналізм". Фактично, каталонська мова є найбільш очевидною й улюбленою помітною ознакою каталонського суспільства. Про це свідчить детально розроблене законодавство про мову.

Так не слід дивуватися тому, що багато Автономних Співтовариств зайняті пошуком свойого мовного коріння: вони шукають "hecho diferencial". Це може здатися трохи штучним, проте у той же час свідчить про необхідність місцевої ідентичності і ніяк не суперечить глобалізації. Важливою подією стало недавнє прийняття каталонського закону, який передбачає створення національних спортивних команд. Близько півмільйона людей підписали звернення до парламенту для підтримку цієї ініціативи.

Якщо Автономні Співтовариства Іспанії одержать більше повноважень у межах єдиної державної структури і без порушення європейських структур, то одним з найважливіших завдань стане питання про стандартизацію регіональних мов Іспанії.

3.4 Німеччина

Німецька мова є державною у таких країнах як Австрія, Німеччина, Ліхтенштейн, Люксембург; має офіційний статус на частині території таких країн як Бельгія (східні кантони), Данія, Швейцарія, Італія (автономний регіон Тренто); є офіційною мовою меншин у таких країнах як Чехія, Угорщина, Румунія. Німецька мова як і англійська є плюри центричною, тобто такою, яка реалізується у вигляді національних варіантів.

Окремим випадком є Швейцарія, де місцеві діалекти розмовної мови, „Switzertutsch“ (швейцарська німецька), є незрозумілими навіть для німців та австрійців. Якщо порівняти простонародну швейцарську мову, та стандартну німецьку мову, то можна говорити про диглосію, тобто розщеплення мови. В чому ж полягають відмінності німецької мови, що застосовується в Швейцарській Конфедерації? Якщо з Німеччини потрапляєш до Швейцарії, то зразу помічаєш, що там з німецькою мовою поводяться якось по іншому.

Для германо-швейцарців незвичність німецької літературної мови Швейцарії зовсім не здається дивним чи потішним, скоріше навпаки: у школі дітей привчають говорити німецькою літературною мовою у її швейцарському національному різновиді, радіодикторів попереджають, що німецька літературна мова з їх вуст не повинна виявляти занадто багато північно-німецьких рис. Вчителі з Німеччини і діти, що є носіями, власне, німецького національного варіанту німецької літературної мови, мають вивчити цей «кумедний» акцент, а члени Федерального парламенту, котрі за своїм фахом можуть говорити відмінною німецькою, як, до речі, і французькою мовами, стаючи політиками, використовують ту ж, позначену характерною інтонацією, з наявністю гортанних звуків та темного «а», і товстого «л» мовою.

Таким чином є національно-державні видозміни стандартної німецької мови і, як бачимо, підтримання їх існування складають мовну політику в Швейцарській Конфедерації.

Що таке стандартна німецька мова? Історично склалося так, що стандартна німецька мова є сумішшю середньо- та верхньонімецької мови (Middle German та High German), тобто, це є більша частина австрійських діалектів. Вона розвивалася не на базі одного місцевого діалекту, а була штучно створена письменниками, філософами та вченими. Якщо судити по лінгвістичним особливостям, а не по державній приналежності, існує два основні регіони використання німецької мови: регіон використання середньонімецької мови (Middle German) та регіон використання нижньонімецької мови (Low German), що розділяються ізоглосою, названою лінією Бенрата (червона лінія на карті використання німецької мови: німецька мова у Німеччині, Австрії та Швейцарії).

Червона лінія (лінія Бенрата) розділяє нижньо- та середньонімецьку мову, синя лінія розділяє середньо- та верхньонімецьку мову. У нижньонімецькій мові (використовується в усіх регіонах на північ від лінії Бенрата) у VII-VIIІ ст. нашої ери не відбулася друга зміна голосних. Ця друга зміна голосних мала вплив на німецькі приголосні (вибухові та глухі) p, t, k, що трансформувалися у pf/f, ts/s, ch.

На території, де використовується німецька мова, є ще один ізоглос, хоча він і не настільки різкий, як лінія Бенрата. Він відомий під назвою Майнська лінія. Між Майнською лінією та лінією Бенрата використовується середньо-німецька мова, а на схід від Майської лінії, у Баварії та Австрії, превалює верхньонімецька мова. Як у середньонімецькій, так і у верхньонімецькій мові відбулася друга зміна голосних, і у них багато спільних характеристик. Верхньонімецька мова використовується у Баварії та Австрії. Вона дуже Вона дуже мелодична та приємна на слух. У ній мало граматичних варіацій. Деяка лексика (в основному та, що пов'язана з кулінарією) є окремою для Баварії та Австрії.

Коли Австрія увійшла до Євросоюзу, наполягання на тому, щоб керівництво Євросоюзу визнало окрему австрійську мову, було питанням національної гідності. Але ця спроба завершилася невдачею, так як відмінності між стандартною німецькою мовою, що використовується у Австрії та німецькою мовою, що використовується у Німеччині на південь від лінії Бенрата дуже незначні. Результатом наступної дискусії був список, що складався з близько вісімдесяти слів, більшість з яких стосувалися їжі, кулінарних компонентів та рослин. Відмінності між державними еталонами німецької мови часто дуже перебільшуються.

Таким чином є і в Австрії така мовна політика, аби видати національно-державні видозміни стандартної німецької мови за власну мову.

Сучасна мовна політика Німеччини. Німеччина (Deutschland) чи Федеративна Республіка Німеччина (Bundesrepublik Deutschland) -- найнаселеніша країна Західної Європи - 81 млн. чол. (1993 р.), та 83,03 млн. осіб (за станом на липень 2001 року). 12 місце в світі, 2 місце в Європі (після Росії). Її територія після відновлення цілісності (31 серпня 1990 р.) становить 356 957 км^2.. ФРН - густонаселена країна. Державна мова - німецька. У другій половині ХШ ст. зі зростанням міст і розвитком ремесел виникає бюргерська література, а в якості літературної мови, починаючи з ХШ ст., виступає верхньонімецький діалект. Державної релігії немає: 30 млн. протестантів, 28 млн. католиків, чимало релігійних меншин. Етнічний склад - більшість населення країни (91,5%) складають німці. Загальна кількість іноземців на сьогодні складає близько 8-9% населення Німеччини. За національним складом найбільша група іноземців - турки, майже третина від загальної кількості, і, близько 2,4% від загальної чисельності населення, це вихідці з Югославії - 0,9%, італійці - 0,7%, греки - 0,4%, поляки - 0,3%, хорвати - 0,2%, боснійці - 0,25% і громадяни Австрії - 0,2%. Понад 70% іммігрантів проживає в чотирьох західних землях: Баварії, Баден-Вюртемберзі, Гессені і Північній Рейн-Вестфалії. Серед міст за кількістю іноземців лідирують Франкфурт-на-Майні, Штуттгарт і Мюнхен (відповідно, 30, 25 і 24% населення).

Іноземці стали у Німеччині серйозним економічним чинником. Їм належить 281 тисяча фірм, що складає 6,3% усіх зареєстрованих підприємств країни. Лідерство у сфері бізнесу захопили турки - вони володіють 22,9% підприємств, що належать іноземцям. За різними оцінками, сума приватних вкладів турків, які мешкають у Німеччині, складає від 30 до 50 мільярдів євро. Тільки у вигляді податків вони щорічно платять у німецьку скарбницю близько 3 млрд. дол.

Щільність населення на заході Німеччини значно вища, аніж у п'яти нових федеральних землях на сході. Майже на 30% площі там мешкає лише п'ята частина населення країни. Майже кожний третій житель живе в одному з 85 великих міст. Переважна більшість населення живе у селах і невеликих містах. В адміністративному відношенні країна є федерацією - 16 земель, кожна з яких квазіавтономна у питаннях виховання та освіти. ФРН -- демократична держава (Конституцію прийнято 1949 року).

Німеччина -- одна з найрозвиненіших у світі індустріальних країн. У 1992 р. промисловості й будівництву належало 33,6% ВНП, сільському та лісовому господарству -- 1,2%. Розподіл зайнятості: 37% у промисловості, 1% у сільському господарстві, 62% у 3-му секторі. Безробіття для старих і нових земель у 1993 р. було 8,2% і 15,3%. Видобувається буре і кам'яне вугілля, нафта, сіль, поліметалічні руди. Німеччина є найбільшим у світі продуцентом інструментів та промислового обладнання. ФРН залишається другим у світі експортером та імпортером [3].

Економічна могутність Німеччини дозволяє їй вагомо підтримувати культурне та мовне середовище країни. Культурне життя Німеччини щедро фінансується з суспільних фондів. У 1995 р. федеральні й земельні бюджети виділили 1,5 млрд. доларів на фінансування музеїв, 4,5 млрд. - на підтримку театрів і музичних установ, і 2,3 млрд. на підтримку інших видів мистецтв.

Таким чином, фінансова підтримка потреб мовної та взагалі культурної політики у ФРН у цінах 1995 р. складає 8,3 млрд. доларів на рік.

Берлін, з його всесвітньо знаменитим оркестром Берлінської філармонії, новим Оперним театром і численними менш великими театрами, першокласними музеями, став найбільшим культурним центром Німеччини. Гамбург, Дюссельдорф, Мюнхен не поступаються Берліну у ролі, яку вони відіграють у культурному житті Німеччини. У Німеччині функціонує майже 600 театрів драми й комедії, безліч оперних труп, 141 професійний симфонічний оркестр. У 1996 р. у ФРН налічувалося 12 727 бібліотек і 4143 музеїв. Створено словник німецької мови, в який включено всі діалекти.

Таким чином мовна політика Німеччини у подоланні відцентрових сил у вигляді національно-державних видозмін стандартної німецької мови спрямована на те, щоб врахувати ці, хоча і незначні видозміни.

Політична мапа світу налічує безліч світових, міжнародних та регіональних політичних утворень, починаючи від Організації Об'єднаних Націй. Серед таких міжнародних організацій одне із провідних за значимістю місць у світі займає ЄС (Європейський Союз), до складу якого нині входить 27 держав, розташованих на Європейському континенті з населенням близько 450 млн. осіб. Всі країни, зазначені у нашому рефераті як німецькомовні, входять до складу ЄС. Серед держав, які утворюють ЄС, Німеччина є найбільшою економічною потугою. Німеччина також є складовою військово-політичної організації НАТО. Якщо спільні документи, що приймаються в ЄС, продукуються всіма мовами країн-учасниць, то у військово-політичній організації НАТО як офіційні використовуються лише дві - англійська та французька мови. Німеччина є непорушною частиною європейської, трансатлантичної і глобальної інтеграції. Німеччина - одна з рушійних сил цієї ідеї.

Сучасна німецька освіта почалася з найглибших реформ вищої освіти, названих «неогуманістичними», що відбулися у Німеччині в ХІХ сторіччі, коли в Берліні було створено університет за новою концепцією. Ця подія пов'язана з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який короткий час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього навчального закладу, що й досі вважається моделлю класичного університету, він поклав наступні принципи: широка автономія при державному фінансуванні, самоврядування групи керівників кафедр (ординаріїв), наукові дослідження без вузького практичного спрямування, відмінність від шкільної та суто професійної підготовки. Реалізація цих принципів вивела тогочасну Німеччину на позицію світового лідера в царині вищої освіти та докторантури, а нова модель університету набула широкого розповсюдження в усьому світі. Другим наслідком реформ стало створення технічних навчальних закладів для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в "нових" університетах, ні в університеті Гумбольдта. Вони довго боролися за отримання університетського статусу. Після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти також перейшли вищі фахові школи, але їх дипломи лише нещодавно наблизилися до університетського рівня. Вища освіта ФРН має чітку бінарну структуру, складаючись з університетів ("наукових вищих шкіл") та політехнічних інститутів ("вищих фахових шкіл"). До речі, роль останніх постійно зростає. Вищою освітою Німеччини опікуються як федеральний уряд, так і уряди земель.

Заняття в ФРН проводяться німецькою мовою, тому її знання обов'язкове. З 1996 р. використовується новий мовний тест DSH = Deutsche Sprachprufung fur den Hochschulzugang auslandischer Studienbewerber, що перекладається як екзамен з німецької мови для отримання іноземним абітурієнтом доступу до навчання у німецькому вузі, який замінив старі види мовних тестів.

У цьому випадку Ви повинні довести перед в'їздом у країну, що Ви маєте базові знання 1-го рівня з німецької мови. Таким чином, це є запорукою того, що Ви із самого початку зможете порозумітися в Німеччині на елементарному рівні. В Німеччині Вам запропонують мовні заняття й іспити на знання мови. Іспит на знання мови «Початковий німецький 1» можуть прийняти в інституті ім. Ґете. Іспит на знання мови можуть також прийняти в ліцензованій на проведення іспиту установі або в приміщеннях інституту - партнера інституту ім. Ґете. Інформацію Ви отримаєте в Інтернеті на сайті інституту ім. Ґете, або в самому інституті ім. Ґете. У країнах, в яких ще не проводяться іспити на знання мови «Початковий німецький 1», посольства, або генеральні консульства у процесі видачі візи самі встановлюють, чи володієте Ви базовими знаннями німецької мови. У виняткових випадках достатньо буде пред'явлення як доказу також інших мовних сертифікатів, якщо вони є рівноцінними іспиту на знання мови «Початковий німецький 1», посольства, або генеральні консульства у процесі видачі візи самі встановлюють, чи володієте Ви базовими знаннями німецької мови. У виняткових випадках достатньо буде пред'явлення як доказу також інших мовних сертифікатів, якщо вони є рівноцінними іспиту на знання мови «Початковий німецький 1» інституту ім. Ґете. Якщо на Вашій особистій співбесіді в посольстві, або генеральному консульстві очевидно, що Ви поза всяким сумнівом маєте необхідні базові знання німецької мови, соціальних доказів не потрібно. Інформацію про те, як Ви повинні доводити наявність базових знань німецької мови, Ви зможете також знайти на сайті візових відділів німецьких посольств і генеральних консульств. Вони проконсультують Вас в окремих випадках при подачі заяви на отримання візи.

Радіо «Німецька хвиля» пропонує багато можливостей для вивчення німецької мови. На його сайті Ви знайдете безкоштовні курси німецької мови майже на 30 мовах для початківців і тих, хто вже має базові знання. Там наведено списки частот віщання радіопередач за кордоном. Ви також можете, наприклад, використати розроблений «Німецькою хвилею» разом з інститутом ім. Ґете, мовний аудіо курс «Радіо Д». Початківці, що не володіють або володіють мінімальними знаннями, можуть скачати аудіо серії «Радіо Д», або підписатися на них у вигляді подкасту. Крім того, курс передається радіо «Німецька хвиля» 16-ма мовами. До того ж, новий інтерактивний мовний курс у режимі он-лайн відображає в 30 лекціях, що містять більше 1000 інтерактивних вправ, картину життя в Німеччині. При перших кроках у вивченні німецької мови також може допомогти навчальний мовний детектив «Місія Берлін». Для тих, хто охоче навчається в дорозі, «Німецька хвиля» пропонує також мобільний мовний посібник для стільникових телефонів. У ньому є короткі уроки з інтерактивними вправами для завантажування. Словник з лексикою й розмовними виразами допоможе Вам у першому знайомстві з Німеччиною.

Таким чином, сучасна німецька мовна політика переймається також мовними знаннями тих людей, які бажають переїхати до Німеччини з метою працевлаштування та постійного проживання.

А тепер - інша тема, дослідження з якої проводились нещодавно редакцією радіо «Німецька хвиля» [4]. Які телеканали включають мігранти в Німеччині, яке радіо слухають? Взагалі, звідки вони отримують інформацію про Німеччину, про свою рідну державу та світ? У Німеччині, при різноманітних дискусіях про іммігрантів та їх бажаннях чи не бажаннях інтегруватися в мовне середовище та суспільство, незмінно виникає доказ: гальмує інтеграцію бурхливий технічний розвиток засобів масової інформації. Виходе так, що як тільки у турків виникла можливість дивитися турецьке телебачення, а у російськомовних - російське, вони живуть у віртуальному світі, мало цікавляться життям Німеччини, зменшується потреба вивчення та поглиблення знань німецької мови. В цьому разі виникають так звані «паралельні суспільства». Іншими словами, мігранти на території Німеччини створюють такі анклави, в яких живуть за своїми законами та за своїм розумінням. В підтвердження цього демонструється велика кількість тарілок супутникового телебачення за орієнтацією яких легко визначити, вихідці із яких країн проживають в тому, чи іншому кварталі. Та насправді, ці демонстрації вже давно не відповідають дійсності, адже давно вже більшість кабельних телеканалів в Німеччині пропонують своїм клієнтам цілі пакети телеканалів із різних країн. Та чи правдою є те, що серби в Німеччині дивляться белградське телебачення, турки стамбульське, російськомовні громадяни Німеччини - виключно московське? Найбільші німецькі суспільно-правові телекомпанії «АРД» та «ЦДФ» вирішили це вияснити. Ці розвідки дали неочікувані висновки. Один із керівників проекту Еккехард Оміхен каже: «Виходячи з наших розвідок, можна констатувати, що немає ознак виникнення у нас «паралельних суспільств». Всі групи мігрантів широко користуються німецькими ЗМІ - радіо, телебаченням, Інтернетом та часописами. А це означає, що перешкод для інтеграції мігрантів у німецьке середовище медійний простір не створює. Щоправда, є одна група мігрантів - це вихідці з Туреччини - яка мало слухає радіо, надаючи перевагу перегляду телепрограм турецькою мовою та турецьких часописів». Але, по-перше, щодо безпосередньої репрезентативності опитань - було опитано 3000 чоловік віком старше 14 років. Це мігранти із різних країн: Туреччини, Італії, Греції, Польщі, республік бувшої Югославії та Радянського Союзу. З'ясувалося, що тільки 14 відсотків опитаних дивляться телебачення виключно рідною мовою. Десь чверть опитаних дивляться як німецькі телеканали, так і телеканали із тих країн, звідки вони емігрували. Визначним є те, що практично половина опитаних дивляться виключно німецькомовні телеканали та слухають виключно німецькомовні радіопрограми. Із цих загальних результатів є такі групи мігрантів, це вихідці із Туреччини, які найменше інтегровані у медійний простір Німеччини, серед яких десь третина дивляться виключно турецьке телебачення та німецьке телебачення турецькою мовою. Турки та курди із Туреччини читають турецькомовні часописи. Таке розшарування серед мігрантів соціологи пояснюють, перш за все, рівнем володіння німецькою мовою. Тільки 41,6 відсотка вихідців із Туреччини вважають, що вони добре володіють німецькою мовою, німці та євреї-переселенці із бувшого Радянського Союзу - це вже 50 відсотків, мігранти із Польщі, та країн бувшої Югославії та Греції - це вже більше 60 відсотків. Опитування також виявило деяку різницю в користуванні ЗМІ мігрантами та більшістю співгромадян Німеччини. Так, щоденно радіо слухають 84% німців. Серед мігрантів цей показник в декілька разів нижче. Наприклад, серед мігрантів із Туреччини регулярно вмикають радіо тільки 22%. Як німці, так і мігранти приблизно однакову кількість годин проводять перед телевізором, тим не менше, і тут є відмінності. Мігранти надають перевагу приватним розважальним телеканалам. Суспільно-правові телеканали «АРД» та «ЦДФ», у яких перевага надається випускам новин та політичним програмам, дивляться всього 10 відсотків мігрантів.