Філософія Стародавнього світу
Визначення основних форм самосвідомості народу. Ознайомлення з особливостями даршани - індійської філософії. Характеристика міфологічних пам'яток китайської писемності. Дослідження діяльності філософської школи даосизму. Аналіз філософії античності.
| Рубрика | Философия |
| Вид | книга |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.02.2015 |
| Размер файла | 236,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Читанка філософії
ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ
Г. І. Волинка, С. О. Кичигін. М. Ф. Тарасенко
КИЇВ, ФІРМА «ДОВІРА»
ББК
Художник: Литвиненко В. П.
Усім, хто прагне осмислити глибинні засади буття, знайти відповіді на пекучі сенсожиттєві питання, осягти і в порівнянні пізнати підґрунтя свого народу, прислужиться «Читанка з історії філософії». Видання вміщує широкий спектр першоджерел, що відтворюють надбання світової філософської думки від найдавніших часів до сьогодення.
Перша книга «Читанки» присвячена філософії Стародавнього світу. Значна частина текстів уперше публікується українською мовою.
Студентам, гімназистам та ліцеїстам, усім, хто цікавиться філософією, адресована ця книжка.
Редакційна колегія:
Г. І. Волинка (голова, керівник творчого колективу),
С. О. Кичигін. М. Ф. Тарасенко
ПЕРЕДМОВА
Необхідність видання україномовної антології світової філософської думки навряд чи потребує детального обґрунтування. Проте варто хоча б побіжно зупинитися на деяких мотивах створення антологій та на ідеях, покладених в їх основу. Це, сподіваємось, допоможе певним чином відтінити особливості нашої «Читанки» в порівнянні з аналогічними виданнями, ознайомити читача з метою її укладання.
Головним мотивом створення пропонованої антології став потужний сплеск самосвідомості українського народу, його правічний потяг до самовизначення та пошук шляхів виходу з кризової ситуації, в якій він опинився. Економічні та політичні кризи, як правило, призводять до деформації духовності людини, породжують тривожний дискомфорт її світовідчуття, зумовлюють значне зростання людської зацікавленості до всього, що дає надію, стверджує віру, обіцяє спасіння. Ось чому зростання сучасної національної самосвідомості супроводжується активізацією духовного життя багатьох людей, їхнім прагненням пізнати широкий спектр філософських учень.
Зазначимо, що разом з філософією значну роль відіграють інші форми самосвідомості народу -- політика і право, мистецтво і мораль, наука та релігія. Кожна з названих форм свідомості не в змозі замінити іншу, бо виконує в сфері духовного життя людини специфічну функцію. Зокрема, функція філософії полягає в її спрямованості на теоретичне вивчення людської самосвідомості, норм співжиття, духовних пошуків у сфері теоретичного та практичного самовизначення. Філософія -- це теорія самосвідомості індивідів, суспільних груп, цілих народів. Тому інтерес до неї значно зростає , коли народ стикається з необхідністю самовизначитись в історичному контексті, щоб подолати свої проблеми та кризові явища.
Сказане підтверджується історією. Філософські вчення Стародавнього світу виникали в Індії, Китаї, Греції близько VI століття до н. є., коли глибокі суспільні кризи, злам традиційних общинних стосунків, криваві війни вражали людство. Ці події супроводжувались болісними духовними процесами, викликаними втратою звичних родоплемінних ідеалів та зміною норм співжиття, пошуками сенсу існування та передумов створення нового суспільного устрою. У цей період формуються головні погляди на сенс життя, на можливі шляхи індивідуального та колективного спасіння. На відміну від попередніх -- релігійно-міфологічних форм світогляду, філософія прагне теоретично сформулювати ідеї з метою передачі їх іншим людям у процесі навчання і виховання стосовно спрямованості на певний характер поведінки.
Подальші трансформація та конкретизація цих ідей та поглядів, які відбувались під впливом наступних суспільних зрушень, і збагачували філософію, розширювали її зміст, диференціюючи та поглиблюючи його. Протягом двох з половиною тисячоліть існування філософії вона відобразилась у практично неозорому масиві пам'яток, текстів, доктрин, які несуть у собі неоціненний історичний досвід.
Усе пізнається в порівнянні. Ми краще усвідомлюємо себе, свої і проблеми і шляхи їх подолання, більше знаючи про історію інших народів. Звичайно, засвоїти її непросто. Для цього не вистачить, мабуть, цілого життя. Ось тут і може стати у нагоді антологія філософської думки, оскільки вона, з одного боку, має за мету створити цілісне уявлення про філософію в різноманітності її напрямків та шкіл, з іншого -- викладає матеріал у максимально стислому вигляді.
Зрозуміло, жодна з антологій не може претендувати на повноту. Матеріал до таких видань відбирають укладачі. Тож ці видання несуть у собі ще й укладацьку точку зору, відбивають суспільно-політичні особливості того часу, коли вони готувалися. Скажімо, відома і добре видана «Антология мировой философии) в чотирьох томах (М.: Мысль, -- рр.) орієнтована виключно на навчальні програми курсів з філософії сімдесятих років. Та й повнота викладу матеріалу в ній нині задовольнити не може, оскільки до названої «Антологии» не увійшли філософські праці другої половини XIX ст., не відображено погляди вітчизняних та зарубіжних філософів XX ст.
Укладачі «Читанки» відмовились від принципу, коли дібрані матеріали однозначно пов'язувалися б із будь-якими навчальними програмами. Основне, на що був орієнтований добір текстів,-- це «вічні» проблеми людського буття, спільні теми та сюжети , які пронизують усю історію філософії, забезпечуючи її цілісність. Іншими словами, головне спрямування у доборі матеріалів до нашого видання -- загальнолюдські цінності, проблеми, питання, які , і це, сподіваємось, помітить читач, спільні для всіх народів усіх епох попри розмаїття підходів до їх розв'язання.
Перший том «Читанки» присвячений філософії Стародавнього світу . До нього увійшли тексти з відомих пам'яток культури Стародавньої Індії , Китаю, Античного світу. Значна їх частина українською мовою публікується вперше. Багато текстів взято з видань, малодоступних початківцеві з філософії. Студентам університетів, педагогічних та інших гуманітарних вузів насамперед і адресується книга.
1. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ
Звертаючись до Староіндійської філософії, ми поринаємо в духовну колиску людства. Й хоч індо-арійське суспільство було одним із чотирьох основних осередків духовної культури людства в межах Стародавнього сходу кінця IV -- середини III тисячоліття до н. є. (поряд з долиною Нілу, оазами месопотамського Дворіччя і Крітом) -- саме народи долини Інду створили перші філософські тексти. І, образно кажучи, в материнському лоні Староіндійської філософії зародилися паростки того чудового мистецтва, котре буде нескінченно плести візерунки на тканинах таємниць буття і людства.
В Індії філософію називають «даршана» (бачення, споглядання) , що відображає глибоку інтуїцію Староіндійської філософії як прагнення до осягнення духовних реалій, людської свідомості й буття. На відміну від новоєвропейської філософії, де переважає викінчена рефлексія і культурно-символічна комбінаторика, Староіндійська філософія зберігає спокій, такий необхідний людині кінця XX ст. Вона завжди традиційна з її практично безпроблемною рівністю собі.
Приблизно до VIII ст. до н. є. були закладені підвалини багатої культури індійського народу, значення якої не зменшувалось у ході історичних перетворень. І донині індус з'являється на світ, укладає шлюб і йде з життя під звуки санскритських текстів ведичної літератури, освячених трьохтисячолітньою традицією.
Староіндійській філософії властива хронологічна невизначеність, відсутність точного датування філософських текстів. Тому в індології заведено говорити про послідовність філософських творів. Склалась традиція виділяти в Староіндійській філосфії три основних періоди:
1) ведичний (приблизно від III--II тис. до н. є. до VI--V ст. до н. є.);
2) післяведичний (приблизно до III--II ст. до н. є.) -- епічний, оскільки більшість відомостей про нього ми беремо із староіндійських епічних творів «Махабхарата» і «Рамаяна». У цей період сформувались основні філософські напрями;
3) період філософських сутр (афоризми, філософські вислови) -- до III--IV ст. н. є. В Індії існує традиція, згідно з якою всі філософські системи поділяються на дві великі групи: ортодоксальні (що визнають авторитет священного писання -- Вед) і неортодоксальні (що не визнають авторитету Вед). До ортодоксальних належать, головним чином, шість шкіл : астіка -ньяя, вайшешика, веданта, йога, міманса, санкх'я. Неортодоксальні включають у себе три школи: буддизм, що складається з чотирьох напрямів -- вайбхашика, йога-чари, мадх'яміка, саутрантика; джайнізм і настіка-чарвака.
Веди (санскритське «веда» -- священне знання, «знання», «знавство») -- найдавніші пам'ятки індійської літератури, які є основними джерелами для вивчення релігійних уявлень і філософських ідей стародавніх індо-арійців . Виникнення Вед більшість учених відносять до першої половини II тисячоліття до н. є. Розрізняють три етапи в історії ведичної літератури. Перший позначений створенням власне Вед -- чотирьох збірників гімнів, молитов, жертовних формул, заклинань. Це -- Рігведа («Веда гімнів»), Самаведа («Веда наспівів»), Яджурведа («Веда жертвоприношень») та Атхарваведа («Веда заклинань»), Найраніша і найавторитетніша -- Рігведа, що включає гімнів, поділених на мандал («кругів») або циклів. Легендарні збирачі гімнів і упорядники Вед називалися «рішами» (мудрецями).
Інші Веди мають менше значення. Зокрема, Самаведа дублює віршів, що містяться в Рігведі. Яджурведа складається з двох відмінних за текстом частин -- Чорної і Білої Яджурведи . Атхарваведа значно відрізняється від решти Вед, вона є певним синтезом поглядів арійців і представників народів неарійського походження (переважно дравидів).
До Вед належать брахмани, створення яких і становить другий період у розвитку ведичної літератури. В брахманах пояснюються взаємини священних текстів, ритуальні подробиці, екзегетичний символічний смисл основних Вед.
Третій період у розвитку ведичної літератури пов'язаний з араньяками (поведінка самітника) і особливо Упанішадами -- розгорнутими філософськими трактатами, що приєднуються до Вед та їх завершують.
Ведична література за змістом дуже багата і різнобічна. Вона має велике значення для досліджень у галузі філософії, психології, етики, мови, історії тощо.
В Європі глибоке і систематичне вивчення ведичної літератури почалось лише на межі XVIII та XIX століть.
Рігведа (Гімн Сур'ї) ,
Зійшов світлий лик богів, око Мітри , Варуни (і) Агні; Заполонив небо і землю (і) повітряний простір Сур'я, душа того, що рухається, іь нерухомого.
Сур'я йде слідом за сяючою богинею Ушас , Як наречений за нареченою, Коли люди, шануючи богів, беруть на себе тягар (турбот, ідучи) назустріч щастю, для щастя. (Про єдність усього сущого) ІІІ,
Єдин Вогонь багатоликий, полум'яний, Єдине Сонце, всюдипроникаюче, Єдина зоря, всеосвітлююча, І єдине те, що стало всім. (Про походження богів).
1. Тому, хто побачить (богів) у прийдешньому віці, Ми з радістю оповідаємо нині про походження богів.
2. Брахманаспаті викував їх, як той коваль, В ранньому віці богів.
3. У першому віці богів із не-сущого виникло суще, Потім виник простір світу, він (виник) з праматері. (Гімн пуруші) X,
Тисячоголовий, тисячоокий і тисячоногий пуруша.
Він заслонив собою всю землю і (ще) здіймався над нею на десять пальців.
Пуруша -- це все, що існує й існуватиме.
Він володарює над безсмертям (над усім), що росте завдяки їжі.
Всеосяжна його велич, але ще всеосяжні ший (сам) пуруша.
Четверта частина його -- все суще, три (інші ) частини -- безсмертне в небі.
На три чверті піднісся пуруша у височінь, четверта частина його залишилася (тут). Звідси він розповсюдився на тих, хто їсть і хто не їсть.
Боги, здійснюючи пожертву, прирікали пурушу до жертви, Весна була його жертовною оливою, літо -- дровами, (а) осінь -- (самою) жертвою.
Цього першонародженого пурушу освятили як жертву на офірній траві.
Луна народилася з мислі, з очей виникло сонце, З вуст -- Індра і Агні, з дихання виник вітер.
Із пула виник повітряний простір, Із голови виникло небо.
Із ніг -- земля, сторони світу -- зі слуху, так розподілилися світи. (Гімн щедрості) X.
Хай щедрий дасть бідному, Хай подивиться він на довгий життєвий шлях: Як колеса візка, перекочується статок Від одного до іншого.
Марно дістається їжа безрозсудному, істинно Кажу я: вона для нього смертна кара.
Не годує він доброзичливця, друга. Хто їсть сам -- сам зазнає втрати.
1 Пуруша -- букв.: «городянин», дух, що перебуває в тілі, дух, що живе в «дев'ятивратному граді», тобто, тілі. Пуруша, звільнившись від пракріті, бачить Позамежне. Він без'якісний.
2 Індра -- бог грози, блискавки.
Того , хто оре, плуг робить ситим, Дорогу осилить той, хто йде по ній, Брахман, що повчає, досягне більшого, ніж той, хто не вчить.
Щедрому другові треба дати перевагу над нещедрим. (Космогонічний гімн)
Тоді не було ні сущого, пі несущого:
Не було ані повітряного простору, ані неба над ним.
Що в русі було? Де? Під чиєю габою? Чим були води непроникні, глибокі?
2. Тоді не було ні смерті, ні безсмертя, не було Різниці між ніччю і днем. Без повівання само по собі дихало Єдине, І нічого, крім нього, не було.
3. Спочатку пітьма була вкрита пітьмою, Усе це (було) нерозрізненне, плинуче, Від великого тапаса зародилося Єдине, Вкрите порожнечею.
4. І розпочалося (тоді) з жадання це, Було перше сім'я розуму, Зв'язок сущого і несущого
Відшукали, сприйнявши до серця, прозірливі мудреці
5. Вервь простягається упоперек. Чи було Долі (щось), чи було нагорі?
Носіями сім'я були і сили. Пристрасть -- Долі, зусилля -- нагорі.
6. Хто справді знає, хто зараз би розповів, Звідки виник цей Всесвіт? Боги (з'явилися) після створення його. (Але) хто знає, із чого виник він?
7. Із чого виник цей Всесвіт, чи створив (його хто), чи ні?
Хто бачив це на найвищому небі, Той справді знає. (А) якщо не знає?
1 Брахман (Брахмо) -- найвищий філософський принцип Індійської філософії, позаналежний наявному світові, вічний, неосягненний. Слова «брахман» і «атман» стали синонімічними, але слово «брахман» пояснює ідею реальності буття (тат), як основи світовиявлення, тоді як слово «атман» пояснює ідею абсолютного суб'єкта.
2 Тапас -- букв.: «гарячка», ревна праця, духовний подвиг, аскеза, умертвіння плоті, основа світовиявлення.
3 Вервь -- зв'язок сущого й не-сущого.
БРАХМАНИ. Брахмани, що являють собою збірки настанов або своєрідне керівництво до виконання обрядових дій, є коментарями до Рігведи, Самаведи і Яджурведи. Вони містять велику кількість переказів і оповідей про життя староіндійського суспільства. Найвизначніша пам'ятка -- Шатапатха-Брахмана.
«Шатапатха-Брахмана» (думка як першопочаток) x, , з
1. Воістину, спочатку це ніби не було ані не-сущим, ані сущим. Спочатку це воістину немов би було і наче не було. Це було лише думкою.
2. Тому мудрецем сказано: «Не було тоді ані не-сущого, ані сущого», оскільки думка начебто не є ані суща, ані не-суща.
3. Вона, думка, будучи ствердженою, забажала стати явною, більш ясно вираженою, з чіткішим обрисом. Вона шукала атман '. Вона віддалась тапасу. Вона набула чіткого вигляду. Вона побачила тридцять шість тисяч вогнів ( свого) атмана, промені, що складалися з думки, витворені думкою. Вони були розпалені лише думкою, витворені думкою. Думкою вчинялись жертвоприношення, за допомогою думки співали вони, за допомогою думки складали вони подяку. Те, що здійснюється звичайно під час обряду жертвоприношення, було здійснено одною лише думкою в них, які суть думка , вибудовані думкою, у вигляді (жертвоприношення), яке складалось із думки.
4. Ця думка створила мову. Вона, мова, будучи створеною, забажала стати явпою, ясніше висловленою, з більш чітким виглядом. Вона шукала атман. Вона віддалась тапасу. Вона набула чіткого вигляду.
5. Ця мова створила дихання. Воно, дихання, будучи створеним, забажало стати явним, більш ясно вираженим, з більш чітким виглядом. Воно шукало атман. Воно віддалось тапасу. Воно набуло чіткого вигляду.
6. Це дихання створило зір. Він, зір, будучи створеним, забажав стати явним, більш ясно вираженим, з більш чітким виглядом. Він шукав атман. Він віддався тапасу. Він набув чіткого вигляду.
7. Цей зір створив слух. Він, слух, будучи створеним, забажав стати явним, більш ясно вираженим, з більш чітким виглядом. Він шукав атман. Він віддався тапасу. Він набув чіткого вигляду.
8. Цей слух створив дію. Вона набула чіткого вигляду (і стала) правами', їх сплетінням, тілом, що складається з їжі. Воістину недосконала дія без пран, саме так воістину недосконалі прани без дії.
9. Ця дія, будучи створеною, забажала стати явною, більш ясно вираженою, з більш чітким виглядом. Вона шукала атман. Вона віддалась тапасу. Вона набула чіткого вигляду.
10. Ця дія створила вогонь. Воістину вогонь -- більш явний, ніж дія. Бо дією створюють його, дією розпалюють його.
12. Вони ж, ці вогні, воістину розламаються знанням. Воно, знання, будучи створеним, забажало стати явним, більш ясно вираженим, з більш чітким виглядом. Воно шукало атман. Воно віддалося тапасу. Воно набуло чіткого вигляду. Наскільки велике розгортання знання, наскільки велике творіння знання в окремому, настільки велике знання.
АРАНЬЯКИ
Араньяки -- книги для самітників, що живуть у лісі, розділ ведичної літератури. (АТМАН) II, З
1. Мудрий той, хто знає атман як п'ятеричну пісню, з якої виникає все. Земля, вітер, повітря, води, небесні тіла -- все це атман, ця п'ятерична пісня. Усе виникає з нього. Все завершується ним. Той, хто знає це, є пристанищем для собі подібних.
1.1. Той, хто краще знає атман, той більше живе (в цьому світі). Існують рослини, дерева й тварини, і він пізнає (в них) атман усе більше. У рослинах і деревах є сік, у тваринах -- почуття. Атман у тваринах досягає все більшої чистоти, бо в них також є сік, але немає думки.
Атман стає все чистішим у людині. Адже вона найбільшою мірою наділена розумом. Вона говорить про те, що він знає, (що буде) завтра, він знає цей світ і те, що не є цим світом. Будучи настільки досконалою, людина через смертне прагне до безсмертного.
ЛЮДИНА
Ця людина -- море, вона підноситься над усіма світами. Чого б тільки вона не досягнула, вона прагне стати над досягнутим. Якщо вона досягає світу повітряного
простору, вона прагне стати вище нього. Якщо б вона мала намір досягти того світу, вона забажала б стати вище нього. Із п'яти частин складається людина. її тепло -- світло. Отвори -- простір. Кров, слиз і сім'я -- вода.
Тіло -- земля. Дихання -- повітря. (ПРО ПОХОДЖЕННЯ ВСЬОГО СУЩОГО З АТМАНА) II,
1. Спочатку все було один атман: нічого не було іншого, що б миготіло. Він вирішив: «Я створю світи». Він створив ці світи, світло, смертне і води. Ця вода піднялась над небом, і небо -- її підпора. Це світло -- повітряний простір. Смертне -- земля, те, що нижче землі, -- води. Він вирішив: «Такі ці світи. Я створю хранителів світів». Він створив пурушу, піднявши (його з вод). Він віддавався над ними тапасу, і після цього виник рот, подібно тому, як лускається яйце. З рота вийшла мова, з мови -- вогонь. Далі виникли ніздрі. З ніздрів вийшов нюх, із нюху -- вітер. Потім виникли очі.
З очей вийшов зір, із зору -- сонце. Потім виникли вуха. З вух вийшов слух, зі слуху -- країни світла. Потім виникла шкіра. Із шкіри вийшло волосся, з волосся -- рослини і дерева. Потім виникло серце. З серця вийшла думка, з думки -- місяць. Потім виник пуп. Із пупа вийшло видихання, з видихання -- смерть. Потім виник дітородний орган. Із Дітородного органа вийшло сім'я, сім'я - вода.
Ці божества, будучи створені, впали у велике море . Він випробував їх голодом і спрагою. Божества сказали йому: «Дай нам таке місце, де ми могли б куштувати і споживати їжу». Він привів до них корову. Вони сказали: «Цього не досить». Він привів до них людину. Вони сказали: «Добре зроблена». Воістину людина зроблена добре. Він сказав їм: «Займіть належні вам місця». Тоді вогонь, котрий став мовою, увійшов у рот. Вітер, котрий став нюхом, увійшов у ніздрі, сонце, яке стало зором, увійшло в очі. Країни світла, котрі стали слухом, увійшли у вуха. Рослини й дерева, які стали волоссям, увійшли в шкіру. Місяць , ставши думкою, увійшов у серце. Смерть, що стала видиханням, увійшла в пуп. Води, які стали сім'ям , увійшли в дітородний орган. Голод і спрага сказали йому: «Дай місце кожному з нас». Він сказав їм: «Я прилучу вас до цих божеств, я зроблю вас їхніми співтрапезниками». Тому, коли комусь із божеств вчиняється приношення, голод і спрага -- його співтрапезники.
УПАНІШАДИ
Упанішади (букв.: «сидіти поруч, внизу, біля ніг вчителя, одержуючи повчання») -- заповітне знання, таємниче вчення, філософські частини Вед. Упанішади приєднуються до будь-якої з чотирьох Вед і створюють веданту «Кінець Вед». Упанішади поділяють на стародавні, середні і пізні. Канон складається з упанішад. Найавторитетніші упанішади -- стародавні, часом створення яких вважають IX--VI ст. до н. є.
Розвиваючи космологічні уявлення , ідею єдності усього і сущого, наявні у Ведах упанішади посилюють моністичні ідеї.
Разом з тим, на відміну від Вед, центром філософських роздумів в упанішадах стає обмірковування питань про призначення людини, спосіб її життя і характер психіки, і її пізнавальні здібності, норми поведінки тощо. Звідси і зменшення ролі ритуалу, підкреслення «шляху знання». Метою людини здебільшого стає не прагнення досягти і земного благоденства, а звільнення від світського існування.
Найважливішими питаннями упанішад в: «Звідки ми прийшли, де ми живемо і куди ми рухаємось?» (Шветишвара -- V). В Упанішадах остаточно формулюються два основних поняття індійської філософії -- брахман і ат-ман. Брахман -- невиразний (безособовий ) абсолютний початок , позаналежний проявленому світові, довічний і невисловлений, який наповнює Всесвіт і народжує все, що в ньому міститься. Атман (букв.: зворотний займенник «себе») проявляється в якості всепронизуючої суб'єктивної реальності. Частіше мислиться як абсолютний суб'єкт, але слово вживається і в значенні «емпіричне я». Всесвіт є брахман, а брахман є атман. Брахман-атман розглядається як духовний абсолют, внутрішня сутність усіх виявів світу.
Упанішади відіграли величезну роль в індійській філософії, будучи для індійської думки невичерпним джерелом натхнення. В Упанішадах визначені основні світоглядні концепції та ідеї, сформульовані основні поняття індійської філософії.
«ЧХАНДОГ'Я-УПАНІШАДА» (ПОВЧАННЯ САНАТКУМАРИ) VII, - (ІМ'Я)
1. Нарада наблизився до Санаткумари; «Навчи мене, володарю!» Той сказав йому: «З тим, що ти знайдеш, прийди до мене. Потім я повідаю тобі те, що вище за це». Він сказав:
2. «Я знаю, володарю, Ріїведу, Яджурведу, Самаведу; по четверте, Атхарваведу; по п'яте, перекази і сказання, (а також) Веду Вед, правила вшанування предків, лічби, мистецтво передбачення, літочислення, мистецтво полеміки, правила поведінки, вчення про богів, вчення про Врахмана, вчення про істоти, військове мистецтво, астрологію, вчення про змій і про божі творіння. Ось що я знаю, володарю».
3. «Але я, володарю, знаю мантри ', але не знаю атмана. І чув я від тобі подібних, що той, хто знає атман, здолає смуток. Я, володарю, засмучений. Допоможи ж мені, володарю, переступити межу смутку». Той промовив йому: «Насправді те, що ти вивчав, є лише ім'я». (МОВА)
«Мова насправді більше, аніж ім'я». (ДУМКА)
«Насправді думка більше, аніж мова». (ЗАДУМ)
«Насправді задум більше, аніж думка. Так, бо коли хто-небудь замислює щось, він думає, він збуджує мову, він збуджує її в імені. В імені приходять у єдність мантри, в мантрах (приходять в єдність) обряди»
«Вони насправді приходять в єдність у задумі; задум -- їхня опора».
(РОЗУМ) «Насправді розум більше, аніж задум».
(РОЗДУМ) «Насправді роздум більше, аніж розум».
(ПІЗНАННЯ) «Насправді пізнання більше, аніж роздум».
(СИЛА) «Насправді сила більше, аніж пізнання. Адже один сильний сповнює жахом сто тих, хто пізнає. Якщо хто-небудь стає сильним, то він стає тим, хто піднімається. Той, хто піднімається,--стає мандруючим. Мандруючий -- стає сідаючим. Сідаючий -- стає зрячим, стає тим, хто розуміє, стає діючим, стає тим, хто пізнає». (ПАМ'ЯТЬ)
«Насправді пам'ять більше, аніж простір. Тому, якби багато сиділи тут, то нічого б не пізнавали. Одначе, щоби вони мали пам'ять, то вони насправді чули б, мислили б, пізнавали б». (НАДІЯ)
«Насправді надія більше, аніж пам'ять. Зігріта надією пам'ять вивчає мантри, чинить обряди, бажає собі синів і скотини, бажає собі цього і того світу». (ДИХАННЯ)
«Насправді дихання більше, аніж надія. Насправді подібно до того, як на колесі закріплено шпиці, так і на цьому подиху закріплено все. Подих рухомий подихом , подих дає подих. Дихання -- це батько, дихання -- мати, дихання -- брат, дихання -- сестра, дихання -- вчитель, дихання -- брахман. (ІСТИНА)
«Той насправді перемагає в суперечках, хто перемагає в суперечках за допомогою істини». -- «Я хочу, володарю, перемагати в суперечках за допомогою істини! Одначе треба прагнути пізнавати істину, володарю. Я прагну пізнавати істину, володарю». (ДУМКА І ВІРА)
«Насправді якщо хто-небудь вірує, то він мислить. Не віруючи, не мислять. Лише віруючи, мислять. Одначе треба прагнути пізнати віру».-- «Я прагну пізнати віру, володарю». (ВІРА І СТІЙКІСТЬ)
«Насправді якщо хто-небудь стійкий, то він вірує. Той, хто не стійкий, не вірує. Лише той, хто стійкий, вірує. Одначе треба прагнути пізнати стійкість». -- «Я прагну пізнати стійкість, володарю». (ЩАСТЯ І БЕЗМЕЖНО ВЕЛИКЕ)
«Насправді (безмежно) велике є щастя. Немає Щастя в малому. Лише (безмежно ) велике є щастя. Одначе потрібно прагнути пізнати (безмежно) велике». -- «Я прагну пізнати (безмежно) велике, володарю». («Я» І АТМАН)
Це (безмежно велике) -- долі, воно нагорі , воно позаду, воно попереду, воно праворуч, воно ліворуч. Бон по -- увесь цей світ. Далі повчання відносно «я». Я -- долі, я -- нагорі, я -- позаду, я -- попереду, я -- праворуч, я -- ліворуч. Я -- увесь цей світ.
Далі повчання про атмана. Атман -- долі, атман -- нагорі, атман -- позаду, атман -- попереду, атман -- праворуч, атман -- ліворуч. Атман -- увесь цей світ.
«ЧХАНДОГ'Я-УПАНІШАДА», VIII, -
(ПРАДЖАПАТІ ПРО СУТНІСТЬ АТМАНА) (ПРО ЗНАЧЕННЯ ПІЗНАННЯ АТМАНА)
«Атман, позбавлений зла, нестаріючий , невмирущий, несумуючий, неголодуючий, непрагнучий, з істинними бажаннями, з істинними задумами -- його потрібно шукати, його потрібно прагнути пізнати . Всіх світів і (здійснення) усіх бажань досягає той, хто вивчає і пізнає цей атман»,-- так сказав Праджапаті.
АТМАН І СОН
«Цей мандруючий уві сні є атман,--сказав він.-- Він безсмертний, він безстрашний, він -- Брахман».
«Він не знищується, коли умертвляють це ( тіло), він не пошкоджується через пошкодження цього (тіла) і все ж таки його неначебто умертвляють, позбавляючи (тілесної) оболонки. Він мовби пізнає неприємне. Він начебто плаче. Я не бачу в цьому нічого відрадного»,-- сказав він.
АТМАН І ГЛИБОКИЙ СОН
«Якщо хто-небудь спить міцно і спокійно, він не бачить ніяких снів. Це атман,-- сказав він.-- Він безсмертний, він безстрашний, він -- Брахман». Він із спокійним серцем пішов. Ще не дійшовши до богів, він побачив цю небезпеку: «Воістину не впізнає він тепер ні , самого себе: «це я», пі інших істот. Він стає знищеним. Я не бачу в цьому нічого втішного».
БЕЗТІЛЕСНИЙ АТМАН
«Воістину, Магхаван, смертне це тіло; смерть тримає його, (одначе) воно -- житло цього безсмертного, безтілесного атмана. Воістину приємне тримає тілесний (атман). Воістину тілесному немає спокою від приємного і неприємного. Не стосується воістину приємне і неприємне того, хто безтілесний.
Вітер -- безтілесний. Хмара, блискавка, грім -- безтілесні. Піднімаючись з того простору і досягаючи найвищого сяйва, кожен з них набуває свого вигляду.
«БРІХАДАРАН'ЯКА-УПАНІШАДА» (АТМАН ПІСЛЯ СМЕРТІ)
«Якщо серце смертного позбавлене усіх бажань, він стає безсмертним, він досягає тут Брахмана». Подібно до зміїної шкури, що лежить на мурашнику, непотрібна, покинута, лежить це тіло. Але це безтілесне, безсмертне дихання насправді є Брахман, жар».
«На старезний вузенький шлях, який веде вдалечінь, натрапив я, знайшов його». Мудрі люди, знавці Брахмана, відчужені, йдуть по цьому шляху, з цього світу вгору, в небесний світ.
«У цілковиту пітьму вступають ті, хто не шанує пізнання. Неначебто у ще в більшу темряву (вступають ті), хто насолоджується знанням».
«Безрадісними називаються світи, оповиті непроглядною темрявою, до яких приходять, померши, ці незнаючі, нерозумні люди».
«Якщо людина пізнає атман «Я є це», то, прагнучи до чогось, маючи якісь бажання, чи стала б вона сумувати за цим тілом?»
«Той, чий атман знайдений, розбуджений, увійшов У цю гущу,-- той творець Всесвіту, оскільки він створив усе, йому належить світ, він сам воістину цей світ».
«Коли ясно бачать цього атмана як бога, як володаря минулого і майбутнього, не відвертаються від нього».
«Те, перед чим рухається по колу рік своїми днями, боги вшановують як сяйво слів, як безсмертне життя».
«Лише за допомогою думки можна його передбачити; немає тут ніякої різниці».
«Як єдиного треба сприймати цього незмірного, непохитного (Брахмана). Він не заплямований, перебуває над простором, ненароджений атман, великий і непохитний».
«Воістину він, котрий складається з пізнання пран, є цей великий ненароджений атман. У просторі, що всередині серця, покоїться володар над усім, володар усього, верховний володар усього. Він не стає більшим від гарних вчинків, але не стає меншим від лихих вчинків. Він ' вседержитель, він верховний володар істот, він той, хто ці істоти охороняє. Він перешкода, що роз'єднує світи. Брахмани намагаються пізнати його вивчення Вед, жертвоприношенням, дарами, тапасом, пощенієм. Той, хто пізнає його, стає муні».
«Ця споконвічна велич Брахмана не стає більшою від вчинків (і) не стає меншою.
Тому той, хто знає це, позбавляється пристрастей, уміє володіти собою, стає спокійним, терплячим, зосередженим, він бачить атман у самому собі, він бачить, що все в атман. Не бере лихо над ним гору, він перемагає все зло, він виснажує зло, він захищений від лиха, чистий, стає він Брахманом. Це -- світ Брахмана, о великий правителю».
«ТАЙТТІРІЯ-УПАНІШАДА»
ПРО ЗНАЧЕННЯ ПІЗНАННЯ БРАХМАНА
ТАЙТТІРІЯ-УПАНІШАДА II
«Ом. Знавець Брахмана досягає найвищого... Про це мовиться: «Той, хто знає Брахмана як істину, знання і безмежне, як перебуваючого в криївці серця і в найвищому небі, той домагається здійснення всіх бажань разом з всевидющим Брахманом».
Воістину з нього, з цього атмана, виник простір, з простору -- вітер, з вітру -- вогонь, із вогню -- води, з вод -- і земля, з землі -- рослини, з рослин -- страва, зі страв -- людина.
«Відповідно до дихання дихають боги, а також люди і тварини. Оскільки дихання -- це життя істот.
Тому воно зветься життям усього. Глибокої старості досягають ті, хто визнає дихання як Брахмана, оскільки дихання -- це життя істот, тому його називають життям усього».
Воістину його тілесний атман є (атман) попереднього. Від цього атмана, який складається з дихання, воістину відрізняється внутрішній атман, який складається з думки. Ним наповнений цей ( атман). Воістину він має вигляд людини. Згідно з його людською подобою має подобу людини цей Яджур (веда) -- його голова , Ріг (веда) -- правий бік, Сама (веда) -- лівий бік, повчання -- атман, пісні Атхарва і Ангіраса -- нижня частина, опора.
«Пізнання спрямовує жертвоприношення, і воно спрямовує вчинки. Всі боги вшановують пізнання як найдостойнішого Брахмана. Той, хто знає пізнання як Брахмана і не відхиляється від нього, досягає (здійснення) усіх бажань, залишивши в тілі все зло». (ПРО ШЛЯХИ ПІЗНАННЯ БРАХМАНА) ТАЙТТІРІЯ-УПАНІШАДА, III, --
«Думка -- це Брахман, адже з думки воістину народжуються ці істоти; народжені, живуть вони завдяки думці, входять у думку, покидаючи (цей світ)».
Цей пуруша, що не спить, у тих, хто спить, породжує велику кількість бажань і справді є чистим. Він -- Брахман. Воістину його називають невмирущим. На ньому лежать усі світи, і ніхто не переступає через нього. Це воістину ток.
Як єдиносущий вогонь, котрий входить у світ, погоджуючи свій образ із різними образами, ось так і великий всеєдиний атман у всіх єствах, пристосовуючи свій образ до (різних) образів, (залишається) поза ними...
Як сонце, голос усього світу, яке не має брудних місць, (які існують) поза баченням, ось так і єдиний атман у всіх єствах не має брудних місць, залишаючись поза ними.
Єдиний атман у всіх ествах, єдиний володар той, хто єдине сім'я робить різноманітним,-- мудрі бачать його в собі. Довічне благо для них, а не для інших.
Неперехідний серед перехідних, той, хто думає серед тих, хто не думає, єдиний серед багатьох, той, хто наділений бажаннями,-- мудрі бачать його в самих собі. Довічний мир для них, а не для інших. ПІЗНАННЯ БРАХМАНА
Якщо хто-небудь зможе досягти найвищого пізнання до того, як розпадеться тіло, той у світах творіння може втілюватися.
Пізнавши власний світ чуттів, (їхній схід та захід), їхнє особливе походження, мудрець не знає горя.
Його образ не можна осягти, його ніхто не бачив па власні очі, його сприймають серцем , розумом та думкою, той, хто знає його, стає невмирущим.
Якщо зникають п'ять знань разом із думкою, якщо не працює розум, то це, кажуть , найвищий стан.
Це, гадають, є йога, це сильне приборкання почуттів, і (людина) стає зосередженою, тому що йога -- це початок і кінець.
Ані річчю, ані думкою, ані зором не можна досяг-ЇЙ ЙОГО. ЯК можна досягти його інакше, ніж через слова: «Він є»?
«Він є». Воістину його треба досягати двояко, як єство, та в його справжній природі. «Він є». Коли його досягають, (його) єство і справжня природа стають зрозумілими.
Коли вмираючий звільняється від усіх бажань, той, хто перебуває в його серці, стає невмирущим і досягає Брахмана.
Коли розсікаються всі вузли, які обплутують його серце в цьому світі, вмираючий стає невмирущим. Таке вчення.
У серці є сто одна жила, одна з них іде до голови. Той, хто іде цим шляхом, стає невмирущим. Інші (шляхи) ведуть у різні боки.
Пуруша розміром з перст, внутрішній атман, завжди пребуває в серці людини. Його треба спокійно втішати, виймати зі свого тіла, як серцевину з стеблини очерету. Його треба досягати як чисте і невмируще -- так говорять.
МАХАБХАРАТА. Махабхарата (букв.: «бхарат» -- підтримуючий воїн) -- велика оповідь про Бхаратів, епічна поема про боротьбу між двома родами -- Пандавами і Кауравами. Датується першою половиною І тис. до н. є. Належить до священного переказу -- смріті. Складається з тисяч двовіршів (шлок), розподілених на книг. У Махабхараті згідно з традицією розрізняють три верстви, або редакції, що називаються Вайшампаяни, В'яси і Сауті.
Махабхарата створювалась століттями, філософські концепції, викладені в ній, хоч і відзначаються загальною спрямованістю, проте далеко не однорідні. У Махабхараті, на відміну від Упанішад, де філософія подана в несистематизованому вигляді, з'являються цілі філософські трактати і концепції, які мають більш фіксований понятійний апарат.
Саме в цей період виникають головні філософські системи Індії. Основні серед них
-- Сапкх'я і Йога. У Махабхараті поряд з релігійно-ідеалістичними концепціями більш повно відображено, ніж в Упанішадах, матеріалістичні вчення (вчення Панчашикхи).
Найбільш вагомими текстами філософського змісту є: «Книга Санатсуджати» (V книга), «Бхагавадгіта» (VI книга), «Мокшадхарма» (XII книга), «Анугіта» (XIV книга).
«КНИГА САНАТСУДЖАТИ»
Санатсуджата сказав:
Я назву тобі нерозкрите знання предків, добуте розумом (буддхи) і (вправою) в брахмачар'я '; ті, хто досяг цього, полишають світ смерті; воно властиве завжди тим, хто вихований духовним учителем (гуру).
Учень повинен завжди з пошаною наближатися до вчителя, із щирістю і повагою прохати (про навчання), не зазнаватися, не замишляти лихого -- це перший ступінь (вправи) брахмачар'я.
Нехай він зробить приємне вчителю своїм життям, майном, діями, серцем (мапасом), словом; це називається другим ступенем.
Усвідомлення, що його «я» створене вчителем і осягання значення (вислову): «Я існую ним», коли учень думає про нього з палкою свідомістю (буддхи), називається третім ступенем.
Не віддячивши вчителеві за набуті знання, він не] повинен іти геть, подумавши: «Я й так багато для нього зробив!». Хвалькувато нехай він так не каже; це --і четвертий ступінь (виконання) брахмачар'ї.
Санатсуджата сказав:
То -- чисте, велике світло, полум'яне, багатославне; воістину То шанують боги, знього сяє сонце.
Немає образу, в якому То можливо споглядати, нічиї очі не можуть бачити його, але той, хто розумом і серцем у думці його пізнає, той стане безсмертним.
Слід знати, що Всесвіт у Тому простягнутий, алеї словами вимовити То ми не можемо.
Жодної ноги не може витягти, виходячи з води, перелітний птах , а коли витягне ногу, і смерть, і безсмертя щезнуть.
І мудрий в обидва світи просякає пізнанням, чинячи чи не чинячи пожертву Агні.
Для споглядання недосяжний його образ, його осягають тільки ті, хто очистив цілком свою сутність. і Добрий і мудрий не тямиться серцем (манасом); хто прочанином став, той досягне безсмертя.
Начотчики і лицеміри ховаються, як змії в хащі, в ній бродять заблудлі смертні люди, збожеволівши від страху в безголоссі.
Не палає його серце гордовитою мовою, не вивчає він (шруті) , не підносить жертв Агні . Він (йогін) думкою бачить нікчемність браминства; хай буде «пізнання»: ім'ям тому, чого мудреці досягають.
1 Манас -- розум, серце в психологічному розумінні.
2 То (Тат) -- позначення істинно сущого. Перелітний птах -- душа.
Шруті -- букв.: «почуття», «одкровення».
Хто в усіх істотах, розкиданих і полонених, (Єдиного) Атмана бачить, той сумувати більше не буде.
Заповідаю: «Я є отець, мати і син також. Я -- Атман усього, що існує і що не існує».
Я -- шанований Праотець, батько і син, Бхарата. Ви перебуваєте у моїм Атмані, але я не ваш, і ви не мої.
Менш, ніж найменший, він, благосний, пильнує у всіх істотах його, отця, захованого в лотосі (серця), в усіх істотах пізнають йогіни.
«БХАГАВАДГІТА»
Бхагавадгіта (букв.: «божественна пісня») -- релігійно-філософська пам'ятка Староіндійського епосу. Остаточно сформульований і зафіксований текст поеми в шлоках (двовіршів) слід датувати VII -- IX ст. до н. є., тобто часом створення першого авторитетного коментаря до неї -- Гітабхашьї Шанкари.
Я не в змозі вгамувати біль, що висушує мої почуття. Його не притлумить навіть процвітаюче царство , що не має рівних собі на землі, і верховна влада, подібна до тої, яку мають напівбоги в небесах.
Всевишня божественна особа сказала : «Виголошуючи ці слова, ти переймаєшся тим, що не варте вболівання. Мудрі не вболівають ні за живих, ні за мертвих».
Ніколи не було так, щоб не існував я або ти, чи всі ці царі; і ніколи не буває так, щоб будь-хто з нас припинив своє існування.
О сину Куїнті, тимчасовий вияв щастя й нещастя та їх зникнення в певний строк подібні до приходу і відходу зими й літа. Вони породжуються з чуттєвого сприйняття, о нащадок Бхарати, і людина мусить навчитися зносити їх так, щоб вони її не турбували.
Для душі не існує ні народження, ні смерті. Вона ніколи не виникала, не виникає й не виникне. Вона -- ненароджена, стала, завжди існуюча, одвічна. Вона не знищується, коли гине тіло.
Одні позирають на душу, як на диво, інші говорять про неї, як про диво, чують, що про неї говорять, як про диво, але ж є такі, котрі, навіть почувши про неї, не здатні зрозуміти її. О нащадок Бхарати, той, хто втілений у цьому тілі, ніколи не може бути вбитий. Тому не слід побиватися за живими істотами.
Ті , чий розум занадто прихильний до плотських утіх і матеріального статку, ошукані цим, не можуть зважитись віддати себе служінню Всевишньому Господу.
У Ведах багато говориться про три гуни ' матеріальної природи. О Арджуно , звільнись від впливу цих трьох гун, від усілякої двоїстості, від прагнення до наживи і самозбереження і утвердись у своїм «я».
Ти маєш право лише виконувати свій обов'язок, але наслідки твоїх дій не належать тобі. Ніколи не вважай себе причиною наслідків своєї діяльності і не намагайся ухилятися від виконання свого обов'язку.
Мудрі, віддаючи себе вірному служінню Господу, визволяються від кайданів карми і кругообігу народження і смерті й досягають стану, непідвладного стражданню.
Отже , пізнавши свою трансцендентальну сутність стосовно матеріального сприйняття, думки і розуму, о сильнорукий Арджуно, людина повинна посилити розум свій за допомогою зрілого духовного розуму ( свідомості Крішни) і, таким чином, духовною силою перемогти цього ненажерливого ворога -- похіть.
Той серед людей розумний, хто бачить бездіяльність у дії і дію в бездіяльності; його становище трансцендентальне, хоч він і зайнятий різноманітною діяльністю.
І якщо навіть ти, найбільш грішний з-поміж
1 Гуна -- букв.: «нитка», «волокно». Розрізняють три гуни, діалектичний рух яких зумовлює світовиявлення: саттва (ясність, рівноваженість), раджас (потяг, пристрасть) і тамас (відсталість, морок).
2 Карма (діяльність) -- непорушний закон відплати за вчинки, жадання, наміри, який визначає долю живої істоти.
3 У цьому світі немає нічого більш піднесеного й чистого, ніж трансцендентальне знання. Це знання -- зрілий плід усього містицизму. І той, хто досягне досконалості у відданому служінні, відчує свого часу насолоду від цього знання.
Той, чий розум став урівноваженим, уже здолав народження і смерть. Таку визволену людину не ваблять матеріальні почуттєві втіхи. Вона завжди перебуває у трансі, черпаючи блаженство у собі. Таким чином, самореалізована особа втішається необмеженим щастям, бо вона зосереджена на Всевишньому.
Текст --. Відлучившись від усіх зовнішніх об'єктів чуттєвого сприйняття, зосередивши погляд у міжбрів'я, стримуючи вдих і видих у ніздрях, контролюючи таким чином думку, почуття і розум, трансцеденталіст, котрий прагне визволення, звільняється з-під влади бажання, страху і гніву. Той, хто завжди перебуває у такому стані, вже, безумовно, вільний.
Людина досягає самореалізації і називається йогом ' (містиком), коли вона повністю задоволена своїм становищем завдяки здобутим знанню і розумінню. Така людина досягає духовного рівня і повністю володіє собою. Вона не бачить різниці між галькою, каменем і золотом.
У стадії досконалості, що зветься трансом, або самадхи, розум людини завдяки заняттям йогою повністю відволікається від матеріальної розумової діяльності. Цей ступінь досконалості характеризується здатністю людини усвідомити свою сутність чистим розумом черпати радість і блаженство в самому собі. У цьому радісному етапі людина відчуває безмежне трансцендентальне щастя, відчутне через трансцендентальні почуття. Затвердившись на цьому рівні, вона ніколи не зрадить істині і, досягнувши її, зрозуміє, що немає нічого більшого за це. Той, хто перебуває у цьому стані, ніколи не почувається приголомшеним, навіть найтяжчим лихом. Це й є справжня свобода від усіх страждань, що виникають від зіткнення з матеріальним.
Істинний йог бачить Мене в усіх істотах, а також бачить кожну істоту в Мені. Справді, самореалізована особа бачить Мене, Всевишнього Господа, скрізь і в усьому.
Для того, чий розум неприборканий, самореалізація -- важкий труд. Але обов'язково досягне успіху той, хто володіє розумом своїм і хто йде до мети правильним шляхом. Така Моя думка.
Друже мій, зло ніколи не подолає того, хто творить добро.
О сину Куїнті, Я -- смак води, Я -- світло сонця і місяця, склад «ом» у ведичних мантрах. Я -- звук в ефірі і хист у людині.
О Арджуно, будучи Верховною божественною особою, Я знаю все, що діялося в минулому, все, що відбувається тепер, і все, що має статися. Я також) знаю всі живі істоти -- Мене ж не знає ніхто.
Той, хто в мить смерті сконцентрує свою життєву енергію між бровами і за допомогою сили йоги, не відволікаючись розумом, подумає про Всевишнього Господа з повною відданістю,-- безумовно, досягне, Верховної божественної особи.
Проте все створене не спочиває в Мені. Вдивись у Мою містичну могутність! Хоч Я і підтримую всі живі істоти, і хоч Я і знаходжусь усюди, проте Я не частка цього космічного прояву, оскільки Я сам -- джерело творіння.
О сину Куїнті, наприкінці епохи всі матеріальні прояви входять у Мою природу, а з початку наступної, завдяки Моїй могутності, я творю їх знову.
Великі душі, о сину Притхі, ті, що не сховані ілюзією, знаходяться під заступництвом божественної природи. Вони цілком присвячують себе відданому служінню Мені, тому що знають: Я -- Верховна божественна особа, одвічна і невичерпна.
Я -- Отець цього Всесвіту і мати, Я -- опора і прародитель. Я -- об'єкт пізнання і Той, хто очищає, і склад «ом». Я також Ріг, Сама і Яджур Веди.
Ті, хто вклоняється напівбогам, народжуються поміж напівбогів; ті, хто вклоняються предкам, відходять до предків; ті, хто вклоняються примарам і духам, народжуються серед цих істот; а ті, хто вклоняються Мені, будуть жити зі Мною.
Навіть коли людина здійснює дуже негідні вчинки, але віддано служить Господу, слід вважати її праведником, бо вона на правильному шляху.
Той, хто знає Мене як ненародженого, такого, що не має початку, як Верховного владику всіх світів, той, хто не піддається впливу ілюзій, звільняється від усіх гріхів.
Текст -- . Розум, знання, звільнення від сумнівів і помилок, терпимість, правдивість, володіння своїми почуттями, керування своїм розумом, щастя і нещастя, народження, смерть, страх, відвага, відмова від насилля, урівноваженість, аскетизм, милосердя, слава і безславність -- усе це різні якості живих істот, створені Мною єдиним.
«МОКШАДХАРМА»
Юдхиштхіра сказав:
Про визволення та найкращий спосіб (його досягнути) Ти говорив, Праотче. Про цей спосіб я хочу дізнатись достеменно, Бхарата '.
Бхішма сказав:
Треба відтяти гнів терпінням, бажання--відсутністю мрій; мудрий повинен розсіяти сонливість, в ясності (саттві) вправляючиеь.
Тверезістю треба оберігати себе від страху, а діяльністю того, хто пізнає поле, (треба керувати) диханням; треба суворістю притлумити потяг, ненависть,
Блукання, помилки, заклопотаність, (суєту) повинен відстороняти вправами той, хто знає основу; сон і мрії -- вправами в знанні.
Напасті, хвороби -- долати помірною їжею, що легко засвоюється; пожадливість та засліплення -- задоволеністю та осмисленням суті предметів.
Співчуттям -- долати несправедливість, дотриманнями дхарми (обов'язку) долати промахи; жадання багатства -- усуненням прагнень.
Усвідомлення тлінності світу долають біди, голод йогою усувають пандіти; милосердям -- зарозумілість і вдоволеністю -- жагу життя.
Лінощі -- раннім підйомом, нерішучість -- рішучістю долати, багатослівність мовчазністю, страх треба долати відвагою.
Мову, (що знаходиться) в серці (маиасі), треба стримувати розумом (буддхі), а її стримують оком знання; знання -- пробудженням Атману; Атман же сам себе приборкає.
Доброчесний, умиротворений усе це повинен осяг-Я нути, розсікаючи перепони (для досягнення) йоги; віщі їх п'ять розрізняють.
Пристрасть, гнів, пожадливість, страх і п'яте --Я сонливість покинувши, хай перебуває стримуючий мову н (етапі) йогічної садхани.
Роздуми, вивчення Писань, щедрість, прямодушність, совісливість, терпеливість, чистота в харчуванні чистота почуттів, самовладання, правдивість.
Ось чим живиться (світла) сила і знищується зла. Так здійснюється зачинання (йогина) й розвивається істинне знання (віджнана).
Той могутній пісник, котрий відкинув гріхи, здолав почуття, підкорив своїй волі пристрасть, гнів, нехай сам себе введе в обитель Брахмо.
Поле -- букв.: «той, хто пізнає поле», тобто, джива або пуруша, який ще не здобув визволення, і «той, хто пізнав поле» -- визволений пуруша (атман).
Безпомилковість, неприхильність, відмова від пристрасті та гніву, безпечальність, відсутність нерішучості, сталість, несхитність.
Саме такий шлях до визволення,-- добропристойний, незаплямований, чистий; так долається пристрасть, приборкується слово, тіло, серце (манас).
Як позбавитись від цього «я», від «я» існуючого (тіла)? Що таке найвище визволення? Про це скажи мені, Праотче!
Повторюю: найвищий закон для цього визволення -- незворушність, адже вона породжується знанням, визволяє.
Знанням чиниться зусилля, велике досягається зусиллям; велике звільняє від протиріч; це і є досконалість, що дістає нас (з сансари).
Серед освічених у (вченні) про Визволення, котрі (вважають) найвищим у світі знання і відчуженість від усіх справ, існують три погляди на визволення.
Деякі люди, обізнані з писаннями про визволення, проповідують погляди на знання (джану), інші ж подвижиики-провидці проповідують погляди на (визволення) від справи (карми).
Визволення -- це відокремленість (кевала) двох: дії і знання; хто цю третю (точку зору) проповідує, той махатма '.
Ставлення до самоопанування (яма) і дотримання обітниць (ніяма), до хтивості, ненависті, злодійства, обману, гордині, приязне однаково у (жебраків) та у господарів.
Відсутність майна ще не є визволення; володіння майном -- ще не пута, не відсутність майна, не протилежне,-- а тільки знання визволяє.
Сулабха сказала:
Дев'ять і дев'ять пороків псують мову, а розуміння вільне (від них), доцільне, вісімнадцятьма якостями сповнене.
Махатма -- букв.: «висока душа», про високодуховних людей.
Дев'ять і дев'ять -- трактат про теорію мови.
Про п'ять умов доцільності, о раджа': витонченість, розсудливість, послідовність, ясність доводів-висновків повинна бути мова, що називається (розумною).
Слухай про ознаки цих вимог -- витонченість та інші у понятті, в слові, у виголошенні слова.
Якщо знання різних предметів пізнання протікає по-різному, і скрізь) панує розум (буддхи), то це вважається витонченістю (мови).
Якщо (правильно) розподілені якості, (що розглядаються) , недоліки, (якщо наводяться) доцільні приклади, то це вважається розсудливістю (мови).
(Врахування), що спочатку, а що потім треба сказати з того, що підлягає обговоренню, називають люди, що знають красномовство, послідовністю побудови мови.
Якщо (викликане) потягом виявляється відвертанням виникнення пристрасті і (показується), як схильність зумовлює поведінку, це зветься обґрунтуванням (вчинків).
З'єднання -- таке тут спільне існування істот, раджа. Звук, дотик, смак, образ, запах і п'ять індрій .
У (почуттів) немає здатності пізнавати ні себе, і ні інших (чуттів): не знає око про здатність бачити, до себе не прислухається.
І все ж вони не переступають своєї (межі) і не зливаються один з одним, як вода з пилом.
Так само, як предмети пізнання діють спільно з іншими причинами пізнання, з пізнаванням і пізнанням безпосередньо пов'язана найвища властивість (гуна), її називають манас.
Вирішенням питання, що праведно, що неправедно, є те, що вважається тут дванадцятою, найвищою властивістю, яка іменується буддхи .
Вона звільняє від сумніву, що виник відносно предмета пізнання; далі цієї дванадцятої властивості (гуни) є тринадцята, що іменується саттвою.
Подобные документы
Ортодоксальні школи індійської філософії (даршан). Санкх’я про засоби пізнання блага. Буддизм - як релігія, заснована на позбавленні від бажань і пробудженні в нірвані. Махавіра - засновник джайнізму. Учення представників філософії стародавнього Китаю.
презентация [103,8 K], добавлен 15.04.2014Дослідження особливостей давньоіндійського суспільства, для якого був характерний поділ на варни, які тривалий час називались в Європі кастами. Ортодоксальні та релігійні школи індійської філософії. Даосизм, конфуціанство та філософія стародавнього Китаю.
реферат [22,0 K], добавлен 07.03.2011Умови і чинники формування давньоруської філософії. Філософські та духовні начала проукраїнської культури. Новий рівень філософської думки українського народу. Філософія під впливом християнської традиції. Онтологія та гносеологія філософії русичів.
реферат [22,9 K], добавлен 19.10.2008Історія та особливості становлення професійної філософії в Україні. Біографія Григорія Савича Сковороди, аналіз його впливу на розвиток української філософської думки та художньої літератури. Загальна характеристика основних концепцій філософії Сковороди.
реферат [28,5 K], добавлен 12.11.2010Зародки філософського мислення в Індії. Ведична література. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї. Філософія стародавніх греків і римлян. Мілетська та Піфагорійська школи.
реферат [28,8 K], добавлен 28.02.2009Своєрідність східної культури. Філософія стародавньої Індії ("ведична" філософія, буддизм). Філософські вчення стародавнього Китаю (Конфуцій і конфуціанство, даосизм). Загальна характеристика античної філософії. Конфуціанський ідеал культурної людини.
реферат [37,1 K], добавлен 03.09.2010Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.
реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016Особливості філософії серед різних форм культури. Співвідношення філософії та ідеології, науки, релігії, мистецтва. Ведична релігія і брахманізм. Створення вчення про перевтілення душ. Процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.
контрольная работа [91,7 K], добавлен 04.01.2014Розвиток філософської думки України. Становлення українського неоплатонізму XIX–XX ст. Академічна філософія України в XIX ст.: Куліш, Шевченко, Юркевич. Філософія обґрунтування нової картини світу: Ф. Бекон, Р. Декарт, Кант, Гегель, Гегель, Фейєрбах.
дипломная работа [38,4 K], добавлен 18.12.2007Період "високої класики" в філософії як період розквіту давньогрецької філософії з середини V до кінця IV століття до нашої ери. Провідні риси цього етапу розвитку філософії. Особливості філософської системи Платона. Провідні ідеї філософії Аристотеля.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 20.02.2011
