Філософія Стародавнього світу

Людина за своєю суттю визначається багатством чи бідністю саттви. «Я -- діяч» -- так (зветься) ще одна, чотирнадцята властивість.

«Це моє», «Не моє» -- так цю властивість визначають. Потім вище налічують п'ятнадцяту властивість, раджа.

Раджа -- князь, цар; махараджа -- великий князь.

Індрія -- назва реактивних сил організму. В Індійській філософії розрізняють сприймаючих та діючих індрій.

Буддхи -- букв.: «розум», «розумна воля».

Вона сполучає окремі частини, а тому називається суммой, потім вище є шістнадцята властивість -- з'єднання.

Пракриті і виявлене (в'якта) -- так називаються дві властивості, що проникають одна в одну; щастя -- нещастя, смерть -- старість, приємне -- неприємне, досягнення -- невдача.

Така дев'ятнадцята (властивість), двоїстістю її називають. Вище за дев'ятнадцяту є ще одна властивість, на ім'я Кала (час).

Виникнення і загибель істот, знай,-- така двадцята властивість. Це двадцятичленне з'єднання та п'ять щільних сутносте (бхутів).

Є ще парні властивості -- бування -- небування; такі всі двадцять; (сюди) додати сім властивостей, про які (вже) мовилось.

І три останні властивості: закономірність (відхи), походження (шукра), сила (бала), так нараховується двадцять і десять (тридцять); тепер перелічені (всі властивості).

Те, в чому вони перебувають (усі) разом, зветься тілом; декотрі вбачають першопричину цих частин у невиявленій (пракриті).

Декотрі ж, тупоумні, виявлену (природу) вбачають як невиявлене чи виявлене або ж обидва вкупі, чи четвірку.

За першопричину всіх істот ті, що розмірковують, внутрішнього Атмана вважають. Через такі причини невиявлена (природа) приходить до виявлення в цих тридцяти розділах.

Усе в цьому світі безперервне, хто ж звідки походить чи не походить? Чий цей? Чий той? Звідки цей приходить? Чи нізвідки?

Який же тут зв'язок між істотами чи між членами одного тіла? Як від сонця, від самоцвіту і дерева вогонь (виникає).

Так істоти із сполучення (тридцяти) частин народжуються. Адже в собі і собою ти себе споглядаєш.

Пракриті -- «діюча» природа, принцип, формоутворюючий початок. Матерія, що протиставляється духу. Пракриті розглядається або як атрибут субстанції, або як прояв духу.

Кала -- час.

Також і Атмана ти в собі (і собою) бачиш, та чому (того ж) Атмана ти в іншому собою не споглядаєш

А якщо в собі й іншому ти тотожність вбачавши тоді чому мене не питаєш: «Хто ти? Чия ти?»

Тут лічені дні, тут вік зникає і вривається життя;И чому ж ти, скочивши, не втікаєш?

Розум дурнів лише в сьогоднішньому дні, «до завтра далеко!»--так вони говорять безпечно, насолод-Я жуючись усім (без розбору, нагромадження), карми земної не бачать.

Із невиявленої (пракриті) виникло тонке за суттю тіло часу, його волосся -- моменти, миті, його плечі -- сутінки, очі -- ясна й темна половина місяця, місяці -- члени; так (мчить) той кінець, що людей (забирає).

Коли бачиш, як він невпинно біжить, мчить у бурхливому пориванні, стеж за ним постійно. Коли (твоє)в око не буде потребувати чужого, ведучого ока, (тільки)Я тоді перебуватиме твій розум (манас) у законі та найглибшому спокої.

Ти великі слова промовляєш , а на потойбічне не озираєшся. Наближається (старість), яку нишком готує смерть, а ти не розумієш!

Незабаром буря тебе змете, а далі чекає прірва,! отож дій заради благого кінця, скоро тебе поведуть одинокою (дорогою)!

Із вчиненого раніше через необачність чистого іі нечистого випливай хутчіш! Сину, не журися, про (нього) згадуючи; бережи своє єдине багатство!

Відносно справ, здійснених та нездійснених, для тебе, котрий відійшов у інше, поміж людьми немає свідка, рівного тобі самому, сину (мій).

Там не діляться один з одним своїми ділами: там втішаються стиглим плодом, народженим власним діянням.

Можна всього досягти, вивчаючи Писання, умертвляючи плоть та чисті справи звершуючи, це і є осягнення цілі, досконале знання, що накопичує багатство.

Чуттєвість -- це кайдани для мудреця, для черні -- радість. Доброчинні, їх розриваючи, відходять; непутящі не розривають.

Перебувай у дхармі, сину; спеку, найпекучіший холод, голод, спрагу й вітер знось, повсякчас стримуй почуття.

Правдивості, чесності, терпимості, покірності, самообмеження, умертвіння плоті, нешкідливості та доброзичливості дотримуйся по закону.

Тих, хто все відкидає, немилосердних, котрі мають лихі думки, залиш лежати збоку, прямуй у потойбічне невпинно.

Людина, котра повністю усвідомила це вчення як засіб та виконує свою дхарму старанно, матиме потойбічне щастя.

Той, хто досягне важкодосяжного людського вміння (цих) сходів у небо, повинен дуже берегтися, щоб не зірватися знову.

Того, чия думка невпинно лине у небо, доброчесним називають; хай за таким не уболівають рідні, сину (мій).

Чий розум не пригнічений, спирається на вірогідність, той собі забезпечив небо; для нього немає великого страху.

Без знання та його здійснення не може бути звільнення, а без допомоги гуру неможливо досягти знання -- так вважають.

Вчителя -- керманичем, а знання тут кораблем називають. Усе збагнувши, виконавши (все), що належить виконати, переправляючись, він може залишити і те, й інше.

Щоб не розколовся світ, щоб не розпалася карма, пращури дотримувалися закону, що містив у собі чотири ступені життя.

Так, після багатьох народжень та справ поволі, гарні й погані справи облишивши, досягають того, що тут називається звільненням.

Потрібно уникати вад, що повсякчас із пристрасті й пітьми постають, хто на шляху ясності (саттви) ствердився, той у собі Атмана побачить.

В усіх істотах себе і всі істоти споглядаючи, він не забруднюється (зовнішнім), як не намокає водоплаваючий птах.

Як птах, знизу (злітаючи), досягає безмежного у вишині, так, покидаючи тіло, звільнений, вільний від і протиріч, досягає умиротворення.

Вислухай пісню, що колись проспівав тут Раджа яті; синок, її запам'ятовують двічі народжені, які розуміються на законах звільнення.

В Атмані світло, ніде більше, він у всіх істотах однаковий. У себе саму вдивлятися здатна повністю самозаглиблена свідомість (четаса).

Той, кого ніхто не боїться і хто не боїться нікого і іншого, хто не бажає, не ненавидить, той вступає в Брахмо.

Хто в жодній істоті нічого нечистого не спричиняє ділом, словом, думкою, той вступає в Брахмо.

Хто прилучається Атману в серці й відкидає засліплюючу заздрість, (хто) звільняється від хтивості, і омани, той зазнає стану Брахмо.

Хто, чи слухаючи, чи дивлячись, буває рівним до всіх істот, від роздвоєння вільний, (той) вступає в Брахмо.

Хто на похвалу й ганьбу однаково дивиться, на щастя -- нещастя, на золото -- залізо, приємне -- неприємне, той вступає в Брахмо.

Хто на доцільне -- недоцільне, на спеку -- холод, на життя й смерть однаково (дивиться), той вступає в Брахмо.

Так само, як висунуті члени черепаха знову втягує, так і почуття втягує манасом убогий мандрівник.

Як при світильнику видно огорнений пітьмою одяг, так при світильнику розуму (буддхі) стає видимим Ат-ман».

БУДДИЗМ

Буддизм -- релігійно-філософське вчення, яке виникло в Індії на межі VII -- VI ст. до н. є. і в ході історичного розвитку стало поряд з християнством й ісламом однією з найпоширеніших релігій. Засновником буддизму є Сіддхарта з роду Гаутами, прозваний Буддою -- пресвітленим. У III ст. до н. є. цар Ашока прийняв буддизм і сприяв поширенню його за межами Індії.

Ранній буддизм зазнав поділу на сансару -- буття виявлене і нірвану -- буття невиявлене. Перебування в круговороті буття виявленого поєднане із стражданням. Страждання припиняються, коли людина звільняється від зв'язку з життям, шлях пізнання -- восьмеричний шлях «морального становлення». Цей стан «згасання» називається нірваною.

У цьому буддизм не розходиться з принципами, проголошеними в Упанішадах і Махабхараті. Але своєрідність буддизму полягає у відкиданні ним субстанціальності буття, вираженої в поняттях Брахмана, атмана, пуруші. Замість них буддизм висуває твердження, що вся різноманітність буття грунтується не на внутрішній духовній основі -- вона обмежена законами залежного виникнення і причинно-наслідкового зв'язку. Основою буддійського вчення про природу речей є вчення про дхарми -- «елементи», «частки». Дхарми-частки являють собою ніби тканину світової речовини, пронизують усі явища психічного й матеріального світу, спалахуючи і згасаючи кожну мить.

Буддисти заперечували існування окремого атмана, душі людини поза п'ятьма групами елементів, що є людською особою. Це такі елементи: ) свідомість, ) уявлення, ) почуття, ) кармічні сили, ) матеріальна оболонка людської особистості. У цій схемі відсутнє будь-що незмінне. Людська особистість, як і все інше на світі, підпорядкована закону причини і наслідку, що існує у дванадцятичленній формулі причинного зародження.

Найавторитетнішим джерелом раннього буддизму є «Тіпітака» (Три корзини закону), або «палійський канон», створення котрого відносять до III віку до н. є.

«ТІПІТАКА»

І. Восьмеричний шлях. Чотири благородні істини:

Так, я чув: колись владика жив у Бенаресі в парку оленів Ісіпітона.

Одного разу він звернувся до п'яти бхіккху ' з такими словами: «Є, бхіккху, два крайні (шляхи), якими той, хто покинув людський світ, не повинен іти. Які ж це два (шляхи)?

Той, ідучи яким люди прагнуть лише насолоди, нижчий, грубий, (він) для простолюддя, неблагородний, марний, той, який веде до умертвіння плоті, приносить страждання, є також неблагородний, марний...

Що ж це, о бхіккху, за середній шлях, знайдений Татхагатою, що дає бачення, дає знання, яким слід іти, (бо) він веде до надзнання, просвітлення, до нірвани? Це благий восьмеричний шлях, а саме: правильне бачення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильне прагнення, правильна увага, правильне зосередження.

А це, о бхіккху, благородна істина про страждання: народження -- страждання, старість -- страждання, хвороба -- страждання, смерть -- страждання, з'єднання з неприємним -- страждання, розлука з приємним -- страждання, досягнення чого-небудь бажаного -- страждання, коротше кажучи, п'ятерична прив'язаність до існування є страждання.

А це, о бхіккху, благородна істина про походження страждання: це спрага, що призводить до нових народжень, супроводжувана задоволеннями і пристрастями, та, що знаходить задоволення тут і там, а саме: спрага насолоди, спрага існування, спрага загибелі.

А це, о бхіккху, благородна істина про знищення страждання: це повне безслідне знищення цієї спраги, відмова (від неї), відкидання, звільнення.

А це, о бхіккху, поки не пізнав до кінця це трициклічне, дванадцятичленне істинне знання про ці чотири благородні істини, доти, о бхіккху, я не знаю, як я в цьому світі богів, смертних і брахманів, у цьому народженні разом з самітниками, брахманами, з богами і людьми досягну найвищого, повного просвітлення.

Коли ж, о бхіккху, я пізнав до кіпця це трициклічне, дванадцятичленне істинне знання про ці чотири благородні істини, тоді, о бхіккху, я бачив, що в цьому світі, в світі богів, смертних і брахманів, у цьому народженні ї разом з самітниками, брахманами, з богами і людьми досягну найвищого, повного просвітлення. І тоді виникло у мене бачення і знання: непорушне просвітлення моєї свідомості; це моє останнє народження; більш немає нових народжень.

Так сказав владика. Радісно вітали промову владики п'ятеро бхіккху. II. (Закон залежного виникнення).

Одного разу високоповажний Ананда подався туди, де мешкав владика, і , прийшовши до нього і привітавши його, сів поряд з ним. І сидячи поряд з ним, Ананда так сказав владиці: «Як дивно і незвичайно, о благий! Який глибокий, о благий, цей закон залежного виникнення і яким глибоким він уявляється. І все ж, я гадаю, він дуже зрозумілий». «Не говори так, Анандо, не говори так! О Анандо, це закон залежної появи і глибоким він уявляється. О Анандо, через незнання і нерозуміння цієї дхамми це народження заплутане подібно до клубка ниток і покрите пліснявою, подібне до стебел трави, (тому) не можна уникнути хибного шляху, шляху зла, цієї юдолі страждань, сансари.

Коли запитують, о Анандо, чи зумовлені чимось старість і смерть , слід відповідати: «Зумовлені». Тому, хто запитує, чим зумовлені старість і смерть, треба відповідати: «Старість і смерть зумовлені народженням».

Коли запитують, о Анандо, чи обумовлено чимось народження, треба відповідати: «Зумовлено». Тому, хто запитує, чим зумовлено народження, потрібно відповідати: «Народження зумовлено становленням».

Коли запитують, о Анандо, чи зумовлено чимось становлення, потрібно відповідати: «Становлення зумовлено прив'язаністю».

Коли запитують, о Анандо, чи зумовлена чимось прив'язаність, слід відповідати: «Прив'язаність зумовлена спрагою».

Коли запитують, о Анандо, чи зумовлена чимось спрага, слід відповідати: «Зумовлена». Тому, хто запитує, чим зумовлена спрага, слід відповідати: «Спрага зумовлена почуттям».

Коли запитують, о Анандо, чи обумовлено чимось почуття, слід відповідати: «Обумовлено». Тому, хто запитує, чим обумовлено почуття, слід відповідати: «Почуття обумовлено зіткненням».

Коли запитують, о Анандо, чи обумовлено чимось зіткнення, слід відповідати: «Обумовлено». Тому, хто запитує, чим обумовлено зіткнення, слід відповідати: «Зіткнення обумовлено іменем і формою».

Коли запитують, о Анандо, чи обумовлені чимось ім'я і форма, слід відповідати: «Обумовлені». Тому, хто запитує, чим обумовлені ім'я і форма, слід відповідати: «Ім'я і форма обумовлені свідомістю».

Коли запитують, о Анандо, чи обумовлена чимось свідомість, слід відповідати: «Свідомість обумовлена іменем і формою».

Таким чином, о Анандо, свідомість обумовлена іменем і формою, ім'я і форма обумовлені свідомістю, іменем і формою обумовлене зіткнення, зіткненням обумовлено почуття, почуттям обумовлена спрага, спрагою обумовлена прив'язаність, прив'язаністю обумовлено становлення, становленням обумовлено народження, народженням обумовлені старість і смерть, старістю і смертю обумовлено виникнення скорботи, жалості, страждання, печалі, відчаю. Таке джерело всієї цієї частки страждань.

«Старість і смерть обумовлені народженням»,-- так говориться. В якому ж розумінні старість і смерть обумовлені народженням? Це, Анандо, слід розуміти таким чином. Якщо б, о Анандо, ніколи і ніде не виникало б народження, тобто у богів бога, у гандхарвів гандхарви, у якшей якші, у бхут бхута, у людей людини, у четвероногих четвероногого, у птахів птаха, у плазунів плазуна, і коли у такої-то чи такої-то істоти в такому-то чи в такому-то стані не виникло б народження, при припиненні народження, Анандо, звідки б було б взятися старості й смерті? «Нізвідки, о благий». У цьому, Анандо, і криється причина й основа походження і обумовленості старості й смерті -- це народження.

Далі говориться: «Народження обумовлено становленням». В якому: ж розумінні народження обумовлено становленням? Це, Анандо, слід розуміти так. Якщо б, о Анандо, ніяким чином, ніколи й ніде не виникало б становлення, тобто становлення потягу, становлення, яке має форму, становлення, яке не має форми, тобто при повній відсутності якого б то не було становлення, при припиненні становлення, Анандо, звідки було б взятися народженню? «Нізвідки, о благий».

Далі говориться: «Становлення обумовлено прив'язаністю». Коли б, Анандо, ніяким чином, ніколи і ніде не виникло б прив'язаності..., що виникає від потягу, від роздумів, від віри в обряди ..., від віри в існування власної душі, тобто при повній відсутності якої б то не було прив'язаності, при зникненні прив'язаності, Анандо, звідки було б взятися становленню? «Нізвідки, о благий».

Далі говориться: «Прив'язаність обумовлена спрагою». Коли б, о Анандо, ніяким чином, ніколи і ніде не виникало спраги, тобто спраги форми, спраги звуку, спраги запаху, спраги смаку, спраги дотику, спраги дхамми ', тобто при повній відсутності якої б то не було спраги... Анандо, звідки б узятися прив'язаності? «Нізвідки, о благий».

Далі говориться: «Спрага обумовлена почуттям». Це, Анандо, слід розуміти так. Коли б, о Анандо, ніяким чином, ніколи і ніде не виникало б почуття, тобто почуття, що виникає від зіткнення вух, почуття, що виникає від зіткнення носа, почуття, що виникає від зіткнення язика, почуття, що виникає від зіткнення розуму, тобто при повній відсутності якого б то не було почуття, при припиненні почуття, Анандо, звідки було б взятися спразі? «Нізвідки, о благий». У цьому, Анандо, і криється причина й основа походження і зумовленість спраги -- це почуття.

Таким чином, о Анандо, спрага виникає від почуття, від спраги виникає пошук, від пошуку виникає досягнення, від досягнення виникає твердження, від твердження виникає придбання, від придбання виникає захват, від захвату виникає ненаситність, від ненаситності виникає охорона, від охорони виникає багато гріхів, (виникають) горезвісні дхамми, (виникає) хапання за палицю і хапання за зброю, сутички і розбрат, сварки і чвари, наклеп і брехня.

Далі говориться: «Почуття обумовлено зіткненням». В якому ж розумінні почуття обумовлено зіткненням? Це, Анандо, слід розуміти так. Коли б, о Анандо, ніяким побитом, ніколи і ніде не виникало б зіткнення, тобто зіткнення очей, зіткнення вух, зіткнення носа, зіткнення язика, зіткнення тіла, зіткнення розуму, тобто при повній відсутності якого б то не було зіткнення, при припиненні зіткнення, звідки було б узятися почуттю? «Нізвідки, о благий».

Далі говориться: «Зіткнення обумовлено іменем і формою». В якому ж розумінні зіткнення обумовлено іменем і формою? Це, Анандо, слід розуміти так. Якщо, о Анандо, через зовнішність, характерні прикмети, ознаки, визначення зроблено опис (усієї) групи імен, то при повній відсутності цієї зовнішності, цих характерних прикмет, цих ознак, цих визначень, звідки було б узятися зіткненню зі (всією) групою форм, що сталося через називання? «Нізвідки, о благий».

Далі говориться: «Ім'я і форма обумовлені свідомістю». В якому ж розумінні ім'я і форма обумовлені свідомістю? Це, Анандо, слід розуміти так. Коли б, о Анандо, свідомість не входила в материнське лоно, то звідки було б узятися в материнському лоні імені й формі? «Нізвідки, о благий». А якщо, Анандо, свідомість , потрапивши в материнське лоно, знову з нього була б вилучена, звідки було б узятися імені й формі в цьому народженні? «Нізвідки, о благий».

А якщо, Анандо, свідомість хлопчика чи дівчинки була б знищена, поки вони ще маленькі, то звідки було б узятися росту, збільшенню, повному розквіту імені і форми? «Нізвідки, о благий ». У цьому, Анандо, і полягає причина й основа походження і зумовленості імені й форми -- це свідомість.

Далі говориться: «Свідомість обумовлена іменем і формою». В якому ж розумінні свідомість обумовлена іменем і формою? Це, Апандо, слід розуміти так. Коли б, о Анандо, свідомість не знаходила опори в імені й формі, то звідки б у майбутньому виникло страждання через народження, старість й смерть? «Нізвідки, о благий». У цьому, Анандо, і криється причина і основа походження й зумовленість свідомості -- це ім'я і форма.

НІРВАНА

«Дві речі в світі, о царю, не народжені камою не народжені причиною, не народжені матеріальною причиною. Ось ці дві (речі): простір, о царю, не народжений камою, не народжений причиною, не народжений матеріальною причиною; нірвана, о царю, не народжена камою, не народжена причиною, не народжена матеріальною причиною».

«Тепер, о благий Нагасано, доведи, поясни мені за допомогою доказу, аби я зрозумів, (що значить ) «існує причина досягнення нірвани, але не існує причини утворення нірвани».-- «Гаразд, о царю, слухай уважно, слухай старанно , і я викладу тобі ці докази. Чи може людина, о царю, володіючи тією силою, що дана їй від природи, піднятися звідси на шпиль цариці гір Гімалаїв?»

Кама -- те ж саме, що й карма.

«Так, о благий». «А чи може ця людина, о царю, володіючи тією силою, що дана їй від природи, принести сюди царицю гір Гімалаїв?» -- «Ні, о благий ».-- «Так само, о царю, можна пояснити шлях до досягнення нірвани, але не можна вказати причину утворення нірвани... Чому це так? Через необумовленість (природи) дхаммн». «О високоповажний Нагасано, значить, нірвана не обумовлена? Вона ніким не створена, про нірвану, о царю, не можна сказати ні того, що вона виникла, ні того, що вона не виникла, ні того, що вона повинна виникнути, що вона минуле, майбутнє або теперішнє, що її можна сприймати зором, слухом, нюхом, смаком, дотиком». «Якщо, о високоповажний Нагасано, нірвана не виникла, не невиникла і не повинна виникнути, (якщо вона) не минуле , не майбутнє, не теперішнє , (якщо вона) не може бути сприйнята ні зором, ні слухом, ні нюхом, ні смаком, ні дотиком, тоді ти, високоповажний Нагасано , говориш про нірвану як про неіснуючу дхамму, (тоді ти) стверджуєш: «нірвана не існує». «Нірвана існує, о царю, її можна сприйняти розумом. Праведний учень, що йде по правильному шляху, з чистим розумом, піднесений і щирий, який не має перешкод, вільний від почуттєвих бажань, бачить нірвану». «Що ж воно таке, ця нірвана, о благий? Як вона може бути пояснена з допомогою порівнянь?..» «Чи існує, о царю, те , що називається вітром?» «Так, о благий». «Тоді, о царю, покажи мені вітер, що має колір, форму, маленький або великий, довгий або короткий»... «Це неможливо ...» «Але якщо, о царю, неможливо показати вітер, то значить , вітру не існує?» «Я знаю, о благий Нагасано, що вітер існує, це (знання) запало мені в серце, але я не можу показати вітер». «Так само, о царю, існує нірвана, а я не можу показати нірвану ні за допомогою кольору, ні за допомогою форми».

«ДХАММАПАДА»

Дхамми зумовлені розумом, їхня найкраща частина -- розум, із розуму вони створені. Якщо хто-небудь говорить або чинить з нечистим сумлінням, то за ним йде слідом нещастя, як колесо слідує за везучим.

«Він образив мене, він ударив мене, він узяв наді мною гору, він обікрав мене». У тих, хто затаїв у собі такі думки, ненависть не має меж.

Бо ніколи в цьому світі ненависть не знищується ненавистю, але відсутністю ненависті знищується вона. Ось споконвічна дхамма.

Деякі не знають, що нам судилося тут загинути. Ті ж, котрі знають це, одразу припиняють сварки.

Того, хто живе в спогляданні задоволень, нестримного в своїх почуттях, надмірного в їжі, ледачого, нерішучого -- саме його ламає Мара, як вихор -- безсиле дерево.

Якщо навіть людина мало повторює Писання , але живе, наслідуючи дхамму, звільнившись від пристрасті, ненависті та неуцтва , володіючи істинним знанням, вільним розумом, не маючи уподобань ні в цьому, ні в іншому світі, вона причетна до святості.

У того, чия думка не стійка, хто не знає істинної дхамми, чия віра хитка, мудрість не буває досконалою.

Що б не скоїв ворог ворогові або ж ненависник ненависникові, хибно спрямована думка може скоїти ще гірше.

Що б не зробила мати, батько або якийсь інший родич, правильно спрямована думка може зробити ще краще.

Нехай дивиться він не на помилки інших, на зроблене чи не зроблене ними, але на зроблене і не зроблене ним самим.

Сказане добре слово людині, яка його не дотримує, настільки ж безплідне, як і прекрасна квітка з приємним кольором, але без аромату.

Дурень, котрий знає про свою дурість, тим самим уже мудрий, а дурень, який уявляє себе мудрим, воістину, як кажуть, дурень.

«Хай думають і миряни, і самітники, що це зроблено мною. Нехай вони залежать від мене в усіх справах»,-- такий намір дурня, і його бажання та пихатість зростають.

Якщо хто побачить мудреця, котрий вказує на хиби і дорікає за них, хай він іде слідом за таким мудрецем, як за вказуючим на скарб. Краще, а не гірше буде тому, хто йде за таким.

Як міцна скеля не може бути зсунута вітром, так мудреці непохитні перед огудою і хвалою.

Доброчесні продовжують свій шлях за будь-яких умов. Благі, навіть маючи бажання, не базікають. Зворушені щастям або ж горем мудреці не показують ні того, ні іншого. Ні заради самого себе, ні заради іншого не зажадає він ні сина , ні скарбів, ні царства. На незаконному шляху не побажає він собі успіху. Нехай буде він благопристойний, мудрий і справедливий.

Ті, чий розум належним чином опирається на початок просвітлення, які відмовились від уподобань, які радіють звільненню, які приборкали свої бажання, сповнені блиску, вони в цьому світі досягли нірвани.

Якби хто-небудь у битві тисячоразово переміг тисячу людей , а інший переміг би себе одного, то саме цей інший -- найбільший переможець у битві.

У того, хто шанобливий і завжди поважає старих, зростають чотири дхамми: життя, краса, щастя, сила.

Один день життя доброчинного і самозаглибленого краще столітнього існування розбещеної людини.

Один день життя того, хто має бурхливу енергію, краще столітнього існування ледачої й позбавленої енергії людини.

Одні повертаються в материнське лоно, ті, що коять зло, потрапляють у пекло, праведники -- на небо, позбавлені бажань -- досягають нірвани.

Всі тремтять перед покараннями, всі бояться смерті -- поставте себе на місце іншого. Не можна ні убивати, ні силувати до вбивства.

Як пастух палицею гонить корів на пасовисько, так старість і смерть гонять з життя живих істот.

Хто накладає кару на безвинних і незіпсованих, той швидко приходить до одного з десяти станів. З ним можуть трапитись: тяжке страждання, пошкодження тіла і тяжкі муки або ж хвороба, божевілля або царська немилість, або тяжке обвинувачення, або втрата рідних, або втрата багатства, або ж будинок спалить жахний вогонь. Коли руйнується тіло, дурень попадає в пекло.

Ні ходіння голим, ні скуйовджене волосся, ні бруд, ні піст, ні лежання на сирій землі, ні пилюка і сльота, ні сидіння навпочіпки не очистять смертного, котрий не здолав сумнів.

-- Поглянь на цей поцяцькований образ, на тіло, сповнене вадами, складене з частин, хворобливе, скуте багатьма думками, в котрих немає ні визначеності, ні стійкості. Виснажене це тіло -- кубло хвороб, тління, ця гниюча купа розкладається, бо кінець життя -- смерть.

-- Хто споглядає світ, як споглядає пухир, як

споглядає міраж, того не бачить цар смерті . Ідіть, дивіться на цей світ, подібний яскравій царській колісниці! До того, з чим вовтузяться Дурні, мудрий не має прихильності.

Тяжко стати людиною; тяжке життя смертних; тяжко слухати істинну дхамму; тяжке народження просвітленого.

Неображання, незаподіяння лиха і стриманість у погодженні з пратімокшою, помірність у їжі, усамітнене існування і відданість піднесеним думкам -- ось вчення просвітлених.

-- Той же, котрий знайшов притулок у Будді, в Дхаммі і в Сангха, хто володіє істинним знанням, бачить чотири благородні істини. Зло, походження зла, перемагання зла і восьмеричний шлях, який веде до припинення зла. Ось який притулок безпечний, такий притулок -- найкращий. Той, котрий досяг такого притулку, звільняється від будь-якого лиха.

Немає вогню більшого, ніж пристрасть; немає лиха більшого, ніж ненависть; немає нещастя більшого, ніж тіло; немає щастя, рівного спокоєві.

І не було, і не буде, і тепер немає людини, яка варта тільки осуду або самої похвали.

-- Легко жити тому, хто нахабний, як ворона, зухвалий, причіпливий, недолугий, зіпсований. Але тяжко жити тому, хто скромний, хто завжди шукає чистого, хто неупереджений, спокійний, прозорливий, чиє життя чисте.

Він не благородний , якщо скоює насильство над живими істотами. Його називають благородним, якщо він не скоює насильства ні над жодною живою істотою.

-- Найкращий із шляхів -- восьмеричний; найкраща з істин -- чотири слова; найкраща з дхамм -- знищення пристрастей, найкращий з двоногих -- той, хто прозорливий.

Ось шлях, і немає іншого для очищення зору. Прямуйте ним. Усе інше -- наслання Мари.

Поки у чоловіка не викоренений потяг до жінки -- навіть найменший,-- доти його розум на прив'язі подібно до теляти, яке ссе молоко у матері.

Дар дхамми перевершує будь-який дар; солодкість дхамми перевершує будь-яку солодкість; приборкання бажання перемагає будь-який смуток.

У кого зовсім відсутнє ототожнення себе з іменем і формою, і хто не сумує, не маючи нічого, саме такого називають бхіккху.

-- Немає роздумів у того, хто не знає; немає знань у того, хто не розмірковує. У кого ж роздуми і знання, той дійсно близький до нірвани. Бхіккху із заспокоєним розумом, який віддалився у самітництво, пізнає надлюдську насолоду: він виразно бачить дхамму. Кожного разу, коли він у всій повноті пізнає виникнення і руйнування елементів, той, що знає це безсмертя, досягає радості і щастя.

Не можна ударити брахмана, але й брахман нехай не виливає свій гнів на кривдника. Ганьба тому, хто вдарив брахмана, і ще більша ганьба тому, хто вилив свій гнів на кривдника. даршана філософський китайський даосизм

-- Я називаю брахманом того, хто не скоїв зла ні тілом, ні словом, ні думкою -- хто стримує себе в трьох речах . Але я не називаю людину брахманом тільки за його народження або за його матір. Я ж називаю брахманом того, хто вільний від уподобань і позбавлений благ.

Я називаю брахманом того, хто знає своє попереднє існування і бачить небо і пекло, хто , будучи мудрецем , сповненим досконалого знання, досяг знищення народжень, хто здійснив усе, що можна здійснити.

2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ

Перші філософські школи в Китаї виникли приблизно в VI ст. до н. є . Час їхньої появи називають «Чжань го» -- «епоха царств, що борються». Цей період позначений гострою суспільною кризою, жорстокими міжусобицями, які спричинили перехід від патріархально-родових відносин до державного устрою, що спирався на адміністративно-бюрократичний апарат, представники якого у своїй масі були незнатного походження і затято стояли в опозиції родовій аристократії. Крах засад кланово-родового побуту, моралі, психології, нестримна боротьба аристократів і сановників за владу, багатство і впливовість призводили до хаосу, нестабільності, кривавих воєн. Ось чому філософські роздуми мислителів Стародавнього Китаю стосуються суто життєвих проблем і спрямовані передусім на пошук шляхів колективного спасіння, засобів стабілізації та мудрої організації суспільного життя.

Як і в Стародавній Індії, філософська думка Китаю зумовлена не лише певними суспільними чинниками, а має ще й глибокі ідейні витоки. їх складає ряд напівміфологічних пам'яток китайської писемності -- «Шіцзин» («Книга пісень, або Канон віршів»), «Шу цзин» («Книга історії»), «Іцзин» («Книга змін»). Остання привертає особливу увагу, оскільки, на думку багатьох дослідників, вона виникла як текст на основі найдавнішої ворожби і згодом стала підґрунтям для філософування, оскільки малозрозумілий і загадковий архаїчний зміст її давав широкий простір для розвитку творчої філософської думки. Це стосується і книги «Шу цзин», багато фрагментів якої присвячено мантиці -- мистецтву ворожіння. Проте поряд з мантичною спрямованістю у названих книгах простежується досить сильна раціоналістична тенденція, розвиток якої під впливом суспільно-практичних та духовних обставин і призвів до формування філософських шкіл -- даосизму, конфуціанства, моїзму та ін.

Даосизм

Лао-цаи (VI--V ст. до н. є.)-- засновник філософської школи даосизму, назва якої походить від «Дао» -- вічного і незмінного начала, загального закону та абсолюту, еманацією якого є «де», «Дао де цзин» («Вчення про дао та де») -- невеликий за обсягом трактат, автором якого вважають Дао-цзи. Текст трактату складається з розділу.

Лао-цзи «ДАО ДЕ ЦЗИН»

Дао, яке не може бути передане словами, не є постійним дао. Ім'я , яке може бути назване, не є постійним ім'ям. Безіменне є початком неба і землі, те, що має ім'я,-- матір усіх речей.

Через це той, хто вільний від пристрастей , бачить чудовну таємницю (дао), а хто обтяжений пристрастями, бачить його тільки у кінцевій формі . Обидва одного й того ж походження, але з різними назвами. Разом вони називаються найглибшими. (Перехід) від одного найглибшого до іншого -- двері до всього чудесного.

Коли всі у Піднебесній' дізнаються, що прекрасне є прекрасним, з'являється потворне. Коли всі дізнаються, що добре є добрим, виникає зло. Ось чому буття і небуття породжують одне одного , важке і легке створюють одне одного, довге і коротке взаємно співвідносяться, високе і низьке взаємно визначаються , звуки, зливаючись, переходять у гармонію, попереднє і наступне йдуть слідом одне за одним...

Дао є порожнім , але у застосуванні воно невичерпне. О, найглибше! Воно здається прабатьком усіх речей.

Якщо притупити його проникливість, звільнити його від хаотичності, зменшити його блиск, уподібнити його порошинці, воно здаватиметься виразно існуючим. Я не знаю, чиє воно породження (я тільки знаю, що) воно передує небесному володареві.

Небу й землі не притаманне людинолюбство ', вони надають усім істотам можливість жити власним життям. Досконаломудрому не притаманне людинолюбство і він надає народові можливість жити власним життям.

Перетворення невидимого (дао) нескінченні. (Дао) -- найглибші брами народження. Найглибші брами народження -- коріння неба і землі. (Воно) існує (вічно), подібне до нескінченної ниті, і його дія невичерпна.

Небо і земля -- довговічні. Небо і земля довговічні, тому що вони існують не для себе.

Тому досконаломудрий ставить себе нижче інших , завдяки чому він опиняється попереду . Він нехтує своїм життям , і саме це є оберегом його життя. Чи не відбувається це тому , що він нехтує власними інтересами? Навпаки, (він діє) відповідно до своїх власних інтересів.

Створювати і виховувати існуюче, створюючи, не володіти ( тим, що створено); падаючи руху, не докладати до цього зусиль; керуючи, не вважати себе володарем -- ось що називається найглибшим де .

З глини роблять посуд, але використання посуду залежить від порожнини у ньому. Пробивають двері й вікна, щоб зробити будинок, але користування будинком залежить від порожнини у ньому. Ось чому корисність (будь-чого) залежить від порожнини.

Треба зробити (своє серце) максимально відчуженим, твердо зберігати спокій, і тоді всі речі змінюватимуться самі собою, а нам залишиться лише спостерігати за їхнім поверненням. (У світі) велике розмаїття речей, але всі вони повертаються до свого початку. Повернення до початку називається спокоєм, а спокій поверненням до суті. Повернення до суті називається постійністю. Знання постійності називається (досягненням) ясності, а незнання постійності призводить до безладдя і як наслідок до лиха. Той, хто знає постійність, стає досконалим; той, хто досяг досконалості, стає справедливим; той, хто набув справедливості, стає володарем. Той, хто стає володарем, слідує небу. Той, хто слідує небу, слідує дао. Той, хто слідує дао, вічний, і до кінця життя (такий володар) не наражатиметься на небезпеку.

Найкращий правитель той, про кого народ знає лиш те, що він існує...

Зміст великого де підкоряється тільки дао. Дао безтілесне. Дао туманне і невизначене. Проте в його туманності та невизначеності заховано сутність речей. Воно глибоке і темне . Одначе у його глибині й темряві заховані найтонші частки. Ці найтонші частки мають найвищу істину й достовірність.

Від стародавніх часів до наших днів його ім'я не зникає. Тільки слідуючи йому, можна пізнати початок усіх речей. Яким чином ми пізнаємо початок усіх речей? Тільки завдяки йому.

У давнину казали: «Збиткове стає досконалим, криве -- прямим, порожнє -- повним, старезне замінюється новим; прагнучи малого, досягаєш великого; прагнення отримати велике призводить до омани». Тому досконаломудрий керується цим повчанням, якому необхідно слідувати у Піднебесній. Досконаломудрий виходить не тільки з того, що бачить сам, тому може бачити ясно; він не вважає правим тільки себе, тому може володіти істиною; він не прославляє себе, тому має заслужену славу; він не возвеличує себе, тому він старший серед інших. Він нічому не протидіє, тому він непереможний у Піднебесній.

Потрібно менше говорити, слідувати природності. Швидкий вітер не віє весь ранок , сильний дощ не йде весь день. Хто робить усе це? Небо і земля . Навіть небо і земля не в змозі зробити будь-що довговічним, тим більше -- людина. Через це вона служить дао. Хто (служить) дао, той тотожний дао. Хто (служить) де, той тотожний де. Той, хто губить, тотожний втраті. Той, хто тотожний дао, набуває дао. Той, хто тотожний де , набуває де. Той, хто тотожний втраті, набуває втрачене. Тільки сумніви породжують зневіру.

Людина слідує (законам ) землі. Земля слідує (законам) неба. Небо слідує (законам) дао, а дао слідує самому собі.

Хто служить правителю через дао, не підкоряє інші країни за допомогою військ, бо це може обернутися супроти нього. Там, де пройшли війська, ростуть терен і колючки. Після великих воєн настають голодні роки.

Коли дао знаходиться в світі, (все існуюче вливається у нього) подібно до того, як гірські потоки плинуть до річок і морів.

Той, хто знає людей, є розсудливим. Освічений той, хто знає себе. Сильний той, хто перемагає людей. Могутній той, хто перемагає самого себе. Той, хто знає достаток, є багатим. Той, хто діє із завзятістю, має волю. Хто не губить свою природу, є довговічним. Хто помер, та не забутий, той безсмертний.

Велике дао розтікається всюди . Воно може перебувати і праворуч, і ліворуч. Завдяки йому все існуюче народжується і не припиняє (свого розвитку). Воно здійснює подвиги, але слави собі не жадає. З любов'ю виховуючи всі істоти, воно не вважає себе їхнім володарем . Воно ніколи не має власних бажань, тому його можна назвати незначним. Усе існуюче повертається до нього, але воно не вважає себе їхнім володарем. Його можна назвати великим, воно стає великим, тому що ніколи не вважає себе таким.

Людина з найвищим де не прагне робити добрі справи, тому вона добродійна; людина з низьким де не полишає (намірів) творити добрі справи, тому вона не добродійна; людина з найвищим де бездіяльна і здійснює недіяння; людина з низьким де діяльна, та її дії зумисні; той, кому притаманне найвище людинолюбство, діє, здійснюючи недіяння ; людина найвищої справедливості діяльна, і її дії зумисні: людина, яка в усьому дотримується ритуалу, діє , (сподіваючись на взаємність). Якщо вона не зустрічає взаємності, вона вдається до покарання. Ось чому де з'являється тільки після втрати дао; людинолюбство -- після втрати де; справедливість -- після втрати людинолюбства; ритуал -- після втрати справедливості. Ритуал -- це ознака відсутності довіри і взаємності. (У ритуалі) -- початок розбрату.

Перетворення на протилежне є дією дао, слабкість -- властивість дао. У світі всі речі народжуються у бутті, а буття -- у небутті.

Великий квадрат не має кутів; велика посудина довго виготовляється; сильний звук не можна почути; великий образ не має форми.

Дао сховано (від нас) і не має імені. Та тільки воно може допомогти (всім істотам) і привести їх до досконалості.

Дао народжує одне, одне народжує два, два народжує три, а три породжує всі істоти. Всі істоти носять у собі інь та ян, сповнені ці та створюють гармонію.

Люди не люблять (імена) «самотній», «сірий», «нещасний». Проте гуни і вани цими (іменами) називають себе. Речі підносяться, коли їх принижують, і принижуються, коли їх звеличують.

Чому вчать люди, тому навчаю і я: сильні й жорстокі не вмирають своєю смертю. Цим я керуюся у своєму вченні.

Дао народжує ( речі), де вигодовує ( їх). Речі оформлюються, форми довершуються. Тому не має речі, яка б не шанувала дао і не цінувала де. Дао шановане, де ціноване, тому що вони не наказують, а дотримуються природності.

Дао народжує (речі), де вигодовує (їх), вирощує, виховує, вдосконалює, робить зрілими, доглядає, підтримує їх.

Створювати і не привласнювати, творити і не вихвалятися, будучи старшим і не панувати -- ось що називається найглибшим де.

Дао -- глибока основа всіх речей. Воно скарб для добрих і захист для недобрих людей...

Потрібно здійснювати недіяння, дотримуватися спокою і задовольнятися позбавленим смаку. Значне складається з малого... На ненависть треба відповідати добром.

Подолання важкого починається з легкого, здійснення великого починається з малого, бо у світі складне створюється з простого, а велике -- з малого. Тому досконаломудрий починає не з великого, і саме цим він здійснює велике. Хто багато обіцяє, той не заслуговує на довіру. Де багато легких справ, там безліч важких. Тому досконаломудрий ставиться до справи, як до важкої, і тому він не відчуває складності.

Те , що спокійне, легко зберегти . Те, що ще не виявило ознак, легко спрямувати. Те, що слабке, легко розділити. Те, що дрібне, легко розсіяти. Дію треба розпочинати з того, чого ще немає. Наведення ладу слід починати тоді, коли ще не настала розруха. Бо велике дерево виростає з малого, дев'ятиповерхову вежу починають зводити зі жменьки землі, подорож у тисячу лі' починається з одного кроку.

Одиниця довжини. Не плутати з «лі» у значенні правила, закону, ритуалу.

Хто діє -- той зазнає поразки. Хто чимось володіє -- загубить . Ось чому досконаломудрий є бездіяльним, і він не зазнає невдач. Він нічого не має і тому нічого не губить. Ті, хто, роблячи справи, квапляться досягти успіху, зазнають поразки . Хто обережно закінчує свою справу, подібно тому, як він її розпочав, у того завжди буде добробут. Ось чому досконаломудрий не має пристрасті, не цінує важкоздобуті предмети, вчиться у тих, хто не має знань, і прямує тим шляхом, яким пройшли інші. Він дотримується природності речей і не наважується (самовільно) діяти.

Ріки й моря можуть панувати над рівнинами, бо вони можуть стікати донизу. Коли (досконаломудрий) бажає піднестися над народом, він повинен ставити себе нижче за інших. Коли він бажає бути попереду людей, він повинен ставити себе позаду інших. Адже хоч він і стоїть над народом, для народу він не є тягарем; хоч він і перебуває попереду, народ йому не шкодить. Тому люди з радістю його підносять і від нього не одвертаються. Він не бореться, завдяки чому у світі він непереможний.

Усі кажуть, що моє дао велике і не зменшується . Якби воно зменшувалося, то після тривалого часу стало б маленьким. Не зменшується, тому що воно велике,

Я маю три скарби, якими дуже важу: перший -- це людинолюбство; другий -- заощадливість; а третій полягає в тому, що я не маю права бути попереду інших. Я людинолюбний, тому можу стати хоробрим. Я ощадливий, тому можу стати щедрим. Я не смію бути попереду інших, тому можу стати розумним вождем.

Розумний полководець не буває войовничим . Умілий воїн не буває гнівним. Той, хто вміє перемагати ворога, не нападає. Той , хто вміє правити людьми, не зневажає себе . Це я називаю де, яке уникає боротьби. Це сила в управлінні людьми. Це значить жити у відповідності до природи і давнього початку (дао).

Воєнне мистецтво твердить: я не смію першим починати , я повинен очікувати. Я не смію виступати хоча б на вершок вперед, а відступаю на аршин назад. Це називається дією через недіяння, ударом без зусилля. У цьому випадку не буде ворога, і я зможу обходитись без солдатів. Немає лиха тяжчого, ніж недооцінювати суперника. Недооцінка суперника зашкодить моєму потаємному (дао).

Хто, маючи знання , робить вигляд, що не знає, той найвищий поміж усіма. Хто, не маючи знань, робить вигляд, що знає, той хворий. Хто, будучи хворим, вважає себе хворим, той не хворий. Досконаломудрий не хворий. Будучи хворим, він вважає себе хворим, тому він не хворий.

Небесне дао не бореться , але вміє перемагати. Воно не говорить, але вміє відповідати. Воно само приходить. Воно спокійне і вміє правити (речами). Сіті природи густі й нічого не пропускають.

Нарід голодує через те, що влада бере надто багато податків. Ось чому (нарід) голодує. Важко правити народом, тому що влада надто діяльна. Ось чому важко правити. Нарід зневажає смерть через те, що у нього надто сильне прагнення до життя. Ось чому зневажають смерть. Той, хто нехтує своїм життям, саме цим цінує його.

Небесне дао нагадує натягування тятиви . Коли знижується його верхня частина, вивищується нижня. Воно відбирає зайве і віддає відібране тому, хто має у цьому потребу. Небесне дао відбирає у багатих і віддає бідним те, що у них відібрано. Людське ж дао -- навпаки. Вопо відбирає у бідних і віддає багатим те, що відібрано. Хто може віддати іншим усе зайве? Це в змозі зробити тільки ті, які дотримуються дао. Тому досконаломудрий робить і не користується тим, що зроблено, здійснює подвиги і себе не прославляє. Він благородний, бо у нього немає пристрастей.

Вода -- найм'якша і найслабша істота в світі, але в подоланні твердого й міцного вона непереможна... Слабкі перемагають сильних, м'якість долає твердість. Це знають усі, але не всі так чинять.

Правдиві слова не вишукані. Красиві слова не заслуговують на довіру. Добрий не є красномовним. Красномовний не може бути добрим. Той, хто знає, не переконує, а той, хто переконує, не знає.

Досконаломудрий нічого не накопичує. Він усе робить для людей і все віддає іншим. Небесне дао приносить усім істотам користь і їм не шкодить. Дао досконаломудрого -- це діяння без боротьби.

Чжуан Чжоу «ЧЖУАН-ЦЗИ»

Чжуан Чжоу ( -- р. до н. є.) -- один із найяскравіших представників даосизму. За китайським звичаєм його часто називають «Учитель Чжуан» (Чжуан-цзи) . Звідси походить назва головного твору філософа -- «Чжуан-цзи».

Життя людини між небом і землею схоже на стрімкий стрибок білого коня через ущелину: мить -- і він уже промайнув і зник. Стрімко , раптово всі з'являються у цьому житті ; непомітно, тихо всі з нього йдуть. Одна зміна -- і починається життя, ще одна зміна -- і настає смерть. Чому ж живі істоти сумують з цього приводу? Чому ж рід людський бідує через це? Адже померти означає лише розстебнути чохол, даний природою, розірвати мішок, з якого розвіюється і розпорошується життям енергія. Духовне начало відходить, тіло йде за ним -- це справді велике повернення (від буття до небуття)... Ця зміна (народження і смерті) відома всім людям, але на неї не зважають ті, хто близький до осягнення дао. (Розділ «Північна подорож знання»).

Сутність Всесвіту неосяжна, його зміни нескінченні. Вмирає чи живе людина у цих безмежних вимірах? Чи гине лише тіло, а дух блукає самотньо? На жаль, про це напевно сказати не можна. Дух блукає самотньо, але де? Хоч перед нашим зором майорить усе суще, однак з упевненістю можна сказати, що немає місцеперебування душі після смерті. Як же бути? Чжуан-цзи старанно розмірковував над цим. (Розділ

«Про управління Піднебесною»

Немає межі між дао і речами, але кожна річ має межу -- це так звана межа речі. Межа ж безмежного -- це безкрайність обмеженого.

Ми говоримо про наповненість і порожнечу , про старіння і смерть. Дао створює порожнечу і наповненість , але не є ні повним, ні порожнім. Воно спричиняє старість і смерть, але не є ні тим, ні іншим. Воно створює початок і кінець, але не є ні початком, ні кінцем. (Розділ «Північна подорож знання»).

Від єдиного начала походять усі речі, які змінюють одна одну в найрізноманітніших формах, їхній початок і кінець обертаються, як колесо, і неможливо визначити, де вони. Це і є природною зміною. (Розділ «Притчі»).

Досконаломудрий стоїть поряд з сонцем і місяцем, обіймає Всесвіт, зливається з ним, усуває його безладдя , до раба і до знатного ставиться однаково. Звичайні люди працюють (те покладаючи рук), а досконаломудрий... зливається з вічністю і досягає цілковитої єдності; всі речі слідують природному перебігу і збираються докупи у цій єдності. Звідки ж мені знати, чи не є оманою любов до життя? Звідки ж мені знати, чи не подібний страх смерті страху людипи, котра загубилась колись у дитинстві і не знає шляху вороття додому? ... Звідки ж мені знати, чи не шкодує померлий, що колись вимолював продовження життя? Той, хто уві сні пив вино і веселився, вранці, прокинувшись , плаче; той, хто проливав сльози, прокинувшись, тішиться. Коли комусь щось сниться, він не знає, що це сон. У сновидіннях він навіть ворожить, і лише прокинувшись, розуміє, що то був сон. Але існує ще і велике пробудження, після якого усвідомлюють, що це був великий сон. (Розділ «Згладжування протилежностей».

Одного разу Чжуан Чжоу приснилось, що він -- метелик, щасливий метелик, який радіє з того, що досяг здійснення бажань, і який не знає, що він -- Чжуан Чжоу. Раптом він прокинувся і тоді з острахом збагнув, що він -- Чжуан Чжоу. Невідомо, Чжуан Чжоу сниться , що він метелик, чи то метелику сниться, що він Чжуан Чжоу. Але ж Чжуан Чжоу і метелик, без сумніву, різні речі. Це зветься перетворенням речей (Розділ «Згладжування протилежностей»).

Напівтінь спитала у Тіні: «Раніше ти рухалась, тепер ти зупинилась; перше ти сиділа , а тепер встала. Відкіля така непостійність у твоїй поведінці?» Тінь відповіла: «А може, я поводжусь так у залежності від чогось? А може , те , в залежності від чого я так поводжуся, залежить ще від чогось? А може, я залежу від лусочки па животі змії або від крилець цикади? Не знати, чому це так, не знати, чому це не так». (Розділ «Згладжування протилежностей»).

Виснажувати свій розум у пошуках єдності (протилежного) і не знати, що вони єдині, зветься «вранці три». Що таке «вранці три»? Людина, яка утримувала мавп, роздаючи їм жолуді, одного разу сказала: «Вранці (дам вам) три (мірки), а ввечері -- чотири». Всі мавпи несамовито розлютувалися. Тоді людина мовила: «Добре, (дам вам) вранці чотири (мірки), а ввечері -- три». Всі мавпи зраділи. Таким чином, і гнів, і радість знайшли вихід, але ні назва, ні суть не змінилися. Це також означає «дотримуватися природності». Ось чому мудрець зводить у гармонію протилежність правди і неправди і відпочиває в природній рівновазі. Це зветься подвійною поведінкою (Розділ «Згладжування протилежностей»).

Істинність існує лише тому, що існує хибність, а хибність існує, бо існує істинність. Сказане не є вигадкою мудреця, а є тим, що спостерігається у природі, що живе завдяки (вміщеній в дао) істині.

Ствердження є в той же час запереченням, заперечення є водночас ствердженням...

Заперечення і ствердження одного й того ж не існує лише в дао. Сфера дао -- це замкнене коло, в якому знаходиться нескінченна безліч йому подібних. Істина, яку містить у собі дао, невичерпна, як невичерпна і брехня, що знаходиться поза ним. (Розділ «Спорідненість речей і вчень»).

Припустимо, що я з тобою сперечаюся. Ти переміг мене, а я не переміг тебе. Але чи значить це, що ти справді правий, а я не правий? А якщо я переміг... хіба це значить, що я правий, а ти ні ? Хіба обов'язково хтось з нас правий і хтось неправий? А може, ми обидва праві або обидва неправі? Якщо ані я, ані ти не можемо знати, хто з нас правий, а хто не правий, то й інші люди, без сумніву , теж не знають. Кого ж знайти, аби нас розсудив? Якщо покликати того, хто згоден з тобою, як же він зможе нас розсудити? Якщо покликати того, хто згоден зі мною,-- те ж саме. Якщо запросити того, хто не згоден з обома нами, щоб нас розсудив, як же зможе він нас розсудити? Якщо запросити згодного і з тобою, і зі мною,-- те ж саме. А якщо так, то ні я, ні ти, ні інші люди -- усі ми не можемо знати, хто правий, а хто не правий. (Розділ «Згладжування протилежностей»).