Філософія Стародавнього світу

Мо Ді «МО-ЦЗИ»

«Мо-Цзи» -- книга , в якій викладені погляди моїстів; складалася вона протягом двох століть -- V -- III ст. до н. є. Засновник школи -- китайський філософ і політичний діяч Мо-Цзи (Мо Ді) ( -- рр. до н. є.). Він та його послідовники належали до прошарку «служивих», що були близькими до вільних трудових низів китайського суспільства. Відображаючи інтереси цих верств населення, моїсти виступали як ідейно-теоретичні супротивники вчення Конфуиія. в якому відстоювалася непорушність панування спадкоємної аристократії.

Книга «Мо-Цзи» є плодом колективної творчості моїстів і в цілісному вигляді -- у II ст. до н. в.-- включала, згідно з історичними джерелами. розділ. Коли конфуціанство було проголошено офіційною державною ідеологією, погляди моїстів зазнали переслідувань. Книга «Мо-Цзи» переписувалася дуже рідко, тому частину розділів втрачено.

Коли правити царством і не піклуватися про служивих, країна буде втрачена. Зустріти мудрого і не звернутися до його порад свідчить про безтурботність правителя. Якщо нехтувати мудрими, не виявляти потреби у використанні їхніх порад, відвертатися від служивих, то правителю не буде в кого спитати поради в державних справах.

Ще не було випадку, коли б правитель, безтурботно ставлячись до залучення мудрих і забуваючи про служивих , зміг би утримати своє папство. ВЄНЬ-ГУН ' здійснив каральний похід, щоб приборкати місцевих правителів, і правив Піднебесною. Хуань-гун вирушав у походи, щоб примусити удільних правителів визнати його гегемоном . Правитель царства У зганьбив Гоу Цзяня -- правителя царства Юе, коли захопив мудрого благородного правителя. Однак ці троє мужів утвердили себе в Піднебесній і уславили своє ім'я, хоча їхні стріли були захоплені, а самі вони зазнали великих поневірянь. Якщо спочатку вони зазнавали поразок, то потім здобували перемогу; це були правителі, які вміли використовувати своїх людей.

Я чув, вони так казали: хоча немає людей , які не мають спокійного життя, я не заспокоюю своє серце . Хоча немає людей, яким бракувало багатств, однак моє серце не відчуває задоволення. Це тому, що благородний муж весь тягар звалює на себе, а іншим залишає нескладні справи, у той час як люди з натовпу неважке беруть собі , а складне залишають іншим . Благородний муж, йдучи вперед, не втрачає своєї мети . Зважає на обставини. Хоча важко зробити народ щасливим, але зрештою він не зачаїв озлобленості у серці.

Коли правитель вирішує складні державні справи, він повинен бути впевненим у собі й тоді неодмінно досягне, чого прагне. Однак не доводилося чути, щоб хтось здобув бажане і уникнув бідування, якщо утискував вірних підданих, не шанував благородних мужів, розбещував низи, скоював зло верхам.

Благородний правитель неодмінно повинен мати старанних, щирих слуг. Верхи повинні мати підлеглих, які кажуть правду у вічі. Коли при тривалому обговоренні думки радників і правителя розходяться, то правитель має шанобливо вислуховувати правду. Саме за таких умов правитель житиме довго і збереже країну.

Коли рядові чиновники чи то з шани, чи зі страху перед титулованими особами з оточення правителя не доповідатимуть правдиво, то й наближені приховуватимуть правду, а тим, хто далекий від влади, залишиться лише зітхати про несправедливі порядки. Якщо озлобленість накопичуватиметься в серцях людей, а наклепники і розпусники залишатимуться навколо правителя, то мудрі поради не здолають перешкод на шляху до нього і царство опиниться перед загрозою.

Хіба Цзе і Чжоу не тому себе згубили і втратили Піднебесну, що не дістали підтримки служивих? Тому я й кажу; якщо зібрати всі багатства країни , вони не зрівняються з цінністю, яку мають мудрі і наближені служиві. Візьмімо п'ять різновидів колючого знаряддя. Наприклад, острогу . Майстер використовує її, та швидше притупиться острога, ніж зменшиться вміння майстра. Чи візьмімо п'ять різновидів ножів. Цінніші ті, які гостріші . Але саме найгостріші притуплюються першими. Так і неглибокий колодязь висохне скоріше , високе дерево зрубають, великого оленя і черепаху спіймають першими, велику змію засушать.

Саме через непримиренність у боротьбі був страчений Бі Гань ', через хоробрість відрубали голову Мен Беню , через вроду втопили Сі Ші. У Ці був розтерзаний тому, що успішно вирішував державні справи. Серед людей мало є таких, хто б не загинув внаслідок своїх видатних здібностей. Те, що маєш з надлишком, важко зберегти.

Хоча правитель добрий і мудрий, він усе ж таки не любить безталанних підлеглих, котрі не мають жодних заслуг. Хоча батько й відчуває родинні почуття, він усе-таки не любить сина-ледаря.

Отже, той, хто не відповідає своїми чеснотами певній посаді, але посідає її, не є тим , кому вона має належати, а той, хто за своїми здібностями не відповідає титулові," але отримує відповідну платню, не є тим, кому ця платня повинна належати.

Добрий лук важко натягати, але стріла, яка з нього випущена, летить високо й стрімко. Доброго коня важко об'їжджати, але він може далеко везти вантаж. Чудовий талант знайти нелегко, але мудрий може дати раду й оцінити чесноти.

Так, великі й середні річки приймають у себе струмки й гірські потоки, щоб наповнитися і стати велетенськими. Наймудріша людина не залишає справ, не порушує природи речей, тому вона може бути взірцем для Піднебесної, вбираючи в себе всю її мудрість, так само, як великі й середні річки наповнюються водою, яка витікає а багатьох джерел, як тисяча мірок зерна складається з багатьох жмень, як шуба правителя шиється не з однієї лисячої шкурки. Тоді чому ж нинішні правителі не шукають однодумців, а вибирають і наближують тих, хто згодний з їхньою особистою думкою, бо це ж не є шлях правителя, який дотримується всезагальної любові?

Як велика земля не виблискує, велика вода не є прозорою, великий вогонь не світлий, так доброчесність правителя не є величною, хоча він і найкращий з тисячі. Його прямота, наче стріла, він безпристрасний, як точильний камінь, але цього недостатньо, щоб панувати над усім сущим. Так, русло гірського струмка у вузькій ущелині легко завалити, маленьке джерело можна швидко вичерпати. На безплідній купі каміння не виростити великого врожаю.

Так само в управлінні країною не досягти успіху, якщо про високоморальні вчинки правителя не буде відомо за стінами його палацу. Якщо не наближати мудрих, ці вчинки правителя не стануть взірцем і не розповсюджуватимуться в державі.

Вчитель Мо-Цзи сказав: «Виконуючи якусь роботу в Піднебесній, не можна обійтися без слідування за взірцем. Жодна справа не була завершена без цього. Навіть мудрі служиві, полководці або радники правителя -- всі вони користуються певним методом. Найвправніший майстер усіх ремесел також має свій метод. Майстри всіх ремесел, щоб зробити квадрат, користуються кутоміром, щоб накреслити коло, застосовують циркуль, щоб провести пряму лінію -- відбивний шнур, щоб установити предмет вертикально -- висок. Умілий майстер і простий ремісник -- усі вони застосовують у своїй роботі ці чотири предмети як метод. Майстер володіє ними досконало, а ремісник, який не володіє такою майстерністю, йдучи за взірцем, може вдосконалити своє вміння. В усіх ремеслах є свій спосіб для вимірювання».

Нині великі люди, котрі правлять Піднебесною, а також ті, хто керує окремими царствами, але не мають методу для вимірювання своїх діянь, не можуть бути порівняні з майстрами ста ремесел.

Що в такому випадку можна взяти за взірець для управління? Чи можуть ними бути батько й мати? А чи можна вважати взірцем свого вчителя і свого правителя? Ні, бо серед них мало таких, хто б любив людей. Нелюбов до людей не може бути взірцем.

Що ж у такому випадку може бути взірцем? Відповідаю: немає нічого придатнішого за небо. Діяння неба великі й безкорисливі. Воно є щедрим і не чваниться своїми чеснотами, його сяяння тривале й неослабне. Саме тому мудрі вани вважали небо взірцем . Готуючись щось робити , необхідно порівняти свої вчинки з повелінням неба. Що небо бажає, те й треба робити, а чого не бажає -- треба заборонити.

Але чого небо бажає, а чого не бажає? Небо неодмінно хоче, щоб люди любили одне одного й робили добро, і небові неприємно, коли люди роблять зло й обманюють одне одного. Звідки це відомо? А з того, що небо дотримується всезагальної любові й приносить усім добро.

А це видно з його всеосяжності, з того, що воно всіх годує. Небо не розрізняє великих і малих царств, усі вони лише ключі неба. Небо не розрізняє малих і великих, вельможних і підлих, усі люди -- слуги неба, і немає нікого, кому б воно не вирощувало буйволів і кіз, не вигодовувало б СВІЇНЄЙ, диких кабанів, не напоювало б вином, не давало вдосталь зерна, щоб люди з шаною служили небу. Хіба це не є проявом всезагальності неба? Хіба воно не годує всіх? Якщо ж небо всезагальне, живить любов до всіх, усіх годує, то як можна стверджувати , що воно не бажає, щоб люди любили одне одного і робили добро? Того, хто любить людей, робить їм добро, небо неодмінно ощасливить . Того ж, хто спричиняє людям зло, обманює людей, небо покарає. Чи є цьому докази?

У минулому мудрі правителі Юй ', Тан , Вень -- всі воші любили людей ста родів Піднебесної, шанували небо її служили духам. Вони принесли багато добра людям. Тому небо ощасливило їх, зробило синами неба, всі правителі царств з повагою їм служили.

Жорстокі правителі минулого Цзе, Чжоу, Ю^!, Лі ненавиділи сто родів Піднебесної, знехтували повеліннями неба, обманювали духів. Багато зла спричинили вони людям. Тому небо покарало їх, вигнало, позбавило царств, життя, зганьбило у Піднебесній, припинило продовження їхнього роду. Нащадки й досі проклинають їх.

Вчитель Мо-Цзи сказав: «Нинішні великі люди -- ваші і гуни -- панують над народом, є хазяями землі, управляють державою. Якщо вони хочуть зберегти країну і не втратити владу, то чому вони не використовують визнання мудрих як основу управління державою?»

Звідки відомо, що шанування мудрих є основою управління державою? Відповідаю: коли благородні й мудрі керують нерозумними й негідними, панує лад. Якщо ж дурні й негідники керують благородними й мудрими, виникає розбрат. Це наводить па думку, що повага до мудрих с основою управління країною. Тому древні ванн шанобливо ставилися до мудрості, призначали на посади здібних, не утворювали родинних груп, не виказували прихильності до знатних і багатих, не мали пристрасті до зовнішньої краси. Мудру людину робили знатною і багатою, призначали начальником департаменту. Якщо ж вона виявлялася недієздатною, виганяли її, робили бідною і незнатною, призначали слугою.

Тому всі простолюдини прагнули дістати нагороду від вана і боялися його покарання. Воші допомагали одне одному в добрих справах , завдяки цьому мудрих у державі ставало все більше, а нездібних і негідних людей усе менше. Діяти таким чином і означає поважати мудрість. Так, наймудріші прислухаються до слів мудрої людини, стежать за її діями, вивчають її здібності і, виходячи з цього, призначають її на службу. Той, хто здатний керувати державою , призначається керувати державою; хто здатний бути начальником департаменту, призначається начальником департаменту ; хто може управляти селищем , призначається старостою селища. Кожний, кого призначили керувати державою, департаментом або селищем, є мудрою людиною. Мудрий, якого призначили управляти країною, прокидається рано-вранці і повертається додому затемна. Він вислуховує скарги і дає вказівки, а завдяки цьому в державі спокійно і покарання здійснюються справедливо. Якщо мудрий є начальником департаменту, то він уночі повертається відпочити і ще на зорі прокидається, йде збирати податки, ринкове мито і оплату за користування горами , лісами, водоймами, каналами. Завдяки цьому на державних складах багато продуктів, казна повна і всі багатства вкупі. Якщо мудрий управляє селищем, він прокидається на зорі й пізно повертається на відпочинок. Керує польовими роботами, доглядає посіви й сади, збирає овочі та зерно, а завдяки цьому па державних складах багато овочів і зерна, а в народу -- достаток у їжі. А тому країна спокійна, а управління і покарання здійснюються справедливо.

Коли па казенних складах вдосталь продуктів, то й люди заможні, мають прозоре пахуче вино і добірний рис, щоб робити жертвоприношення небові й духам. Для зовнішніх справ є в достатку шкури та коні , щоб обмінюватися з сусідніми правителями і робити їм подарунки. Країна ж має їжу для голодних, і має спокій для втомлених, і є все, щоб піклуватися про мудрих людей Піднебесної.

Отже, нагорі небо і духи роблять вана багатим, ззовні правителі царств намагаються підтримувати з ним добрі стосунки, а піддані прагнуть наблизитися до нього, й мудрі люди оточують його.

Завдяки цьому, коли ван береться за якусь державну справу, його задуми дістають підтримку, і справа успішно завершується. Оборона держави міцна. Коли ван виступає в каральний похід, його військо відзначається могутньою силою.

Те, чому в минулому наймудріші вани трьох епох -- Яо. ІПунь, Юй, Тан, Вень -- могли успішно правити в Піднебесній і бути гегемонами серед інших правителів царств , пояснюється тим, що вони поважали мудрість. Навіть якщо є чудовий задум, але не відомі методи його втілення, результату не буде ніякого. Тому треба висунути три підстави. Що таке три підстави?

Відповідаю : якщо мудрих не призначити на високу посаду, люди не поважатимуть їх; якщо мудрі отримують мізерну платню, люди вважатимуть посаду неважливою; якщо мудрі не матимуть підлеглих, люди їх не боятимуться. Ось чому стародавні мудрі правителі призначали мудрих на високі посади, давали велику платню, призначали підлеглих . Чи робилося це, щоб винагородити своїх слуг? Ні, тому що наймудріші ваші прагнули успіху в державних справах.

Так Древні наймудріші правителі мали підтримку мудрих людей. Вони брали мудрих на службу, нагороджували, призначали на високі посади, робили знатними, давали їм землю і тримали біля себе все життя. Тільки мудрий сприймає задуми благородного мужа і здійснює їх. Мудрий прагне старанно виконати доручене правителем завдання і ніколи не відчуває втоми. Коли мудрий зустрічає доброчесну людину, він повідомляє про неї правителю і, завдяки цьому, доброчесність підноситься, а все зле засуджується й відкидається. Мудрий робить усе так , аби правитель жив у спокої і радості, а сум і горе бере на себе. Саме так правили в минулому наймудріші ванн. Нині вани і гуни також прагнуть вчитися тому, як поважали мудрість правителі минулого, призначати на високі посади гідних, щоб у державі був порядок . Вони призначають мудрих на високі посади, але не дають їм належної платні. Та хіба можна наблизити до себе, діючи в такий спосіб? Древні вани казали: «Жадібний до влади не може розподілити управління країною між підлеглими, жадібний до багатства не сплачує їм гроші. В результаті робота не виконується, а платня не розподіляється».

Спитайте мудрих Піднебесної , хто схоче за таких умов бути наближеним до великих людей -- вапів і гунів. А коли мудрі не оточують ванів і гунів, то ці місця посідають недобрі й лихі люди.

Якщо недобрі люди перебувають біля великих, ті роблять те, що не є мудрим, карають тих, хто не є злочинцем. Коли вани і гуни управлятимуть країною таким чином, то винагороди отримуватимуть ті, хто не є мудрим, і каратимуть тих, хто не є жорстоким. Якщо винагороди отримують не мудрі, а караються не жорстокі, це не заохочує мудрих і не заважає жорстоким. Тому у себе вдома ці люди не поважають батька і матір, не підтримують дружніх стосунків з іншими людьми, не шанують старших і не піклуються про молодших і слабких. У родині відсутні всілякі закови, не завважується різниця між чоловіком і жінкою. Злодіїв і грабіжників посилають управляти департаментами і казною, баламути і зрадники охороняють міста. Якщо благородний муж опиниться в біді, вони не йдуть на смерть, аби його визволити; коли правитель змушений покинути країну, вони не супроводжують його. Так, коли виносять вирок, він не відповідає законам ; багатства розподіляються несправедливо; правителі не одержують добрих порад; термінові справи, котрі мають бути вирішені, не вирішуються; охорона столиці ненадійна; коли ван вирушає в похід на ворога, його військо не має належної сили.

Саме тому жорстокі ванн минулих епох Цзе, Чжоу, Ю, Лі втратили свої царства, їхні нащадки були розсіяні, і їхні права на престол були втрачені.

Що ж це за принцип, коли розуміють неважливе, а не розуміють головного! ^л Адже нині ваші і гуни, маючи тканину для одягу, скроїти його неспроможні, тому кличуть доброго майстра; коли є віл або вівця, а зарізати їх ван нездатний , то він наймає доброго різника. У цьому випадку вони діють правильно . Ллє вани й гуни не знають, що мудрі повинні управляти країною. Якщо в державі панує хаос, виникла загроза престолу, вони не знають, що лише мудрий здатний навести порядок і відвести небезпеку. Вони призначають на високі посади своїх родичів, незаслужено роблять їх багатими й знатними. Або висувають на високу посаду вродливих, та хіба вродлива людина завжди має необхідні для управління державою знання і мудрість? Якщо доручити нерозумному управляти країною, це призведе до хаосу.

У чому причина? А в тому, що вани й гуни не розуміють, що, шануючи мудрість, слід призначати на державні посади здібних людей. Якщо вани й гуни дійсно бажають, щоб у державних справах був лад, щоб вони не втратили престолу і мали підтримку простих людей, чому ж вони не досліджують питання про те, що поважання мудрості є основою управління державою?

Крім того, хіба цей принцип є переконанням лише вчителя Мо-Цзи? Ні, це шлях усіх наймудріших ванів.

Ось слова, що прийшли з давніх часів. У «Чжуань» ^! сказано: «Розшукую мудрих людей, щоб зробити їх своїми помічниками». В «Тан ші» сказано: «Звернися до великого і наймудрішого, щоб разом з ним всіма силами та єдиним серцем упорядкувати Піднебесну».

Саме такі переконання наймудріших ванів дозволяли їм не втрачати Піднебесної і, виходячи з принципу поважання мудрості, призначати здібних керувати країною.

Так, наймудріші вани перш за все вивчали, як, шануючи мудрість, висувати здібних на високі державні посади. І нічого більше не додавали до цього, а тому вся Піднебесна мала користь від їхнього правління.

Колись Шунь обробляв поле біля Лішань, ліпив горщики на березі річки, ловив рибу в Лейцзе. Яо зустрів його на сонячному боці Фуцзе, висунув його і зробив сином неба. Він доручив йому управління Піднебесною, внаслідок цього люди в Піднебесній жили спокійно. І Чжі був рабом дочки глави дружнього роду Юшень, та був наближений і став кухарем. Тан зустрів і висунув його, зробив своїм першим міністром, вручив йому управління Піднебесною, і люди жили в спокої, в державі був лад. Фу Юе , в грубому вбранні, підперезаний мотузкою, був простим будівником біля Фуян. У-дін його помітив, висунув на рівень одного з трьох гунів, доручив йому правління Піднебесною; люди жили спокійно; в державі панував лад.

У чому причина цього? Колись просту і бідну людину піднесли й вона стала знатною і багатою.

Саме тому, що великі люди -- вани і гуни -- розуміли: шанування мудрості дозволяє здійснювати мудре правління державою і наслідувати небові як взірцю. Саме так, як небо не розрізнює бідних і багатих, простих і знатних, близьких і далеких, рідних і чужих . Коли бачить мудрого, то підносить і шанує його, а нікчемних людей знімає з посад. Чи є випадки, коли багатство і знатність мудрі діставали як винагороду? Хто діяв таким чином?

Відповідаю: наприклад, у минулому наймудріші вани трьох епох -- Яо, Шунь, Юй, Тан, Вень, У -- всі вони так чинили. Тому небо винагородило їх. Чому ? Відповідаю: тому що, правлячи Піднебесною , вони виявляли любов до всіх людей і приносили їм користь. Крім того, вони високо шанували небо, служили духам. Саме тому небо і духи винагороджували їх, визнавали синами неба, вважали батьками народу, а весь народ йшов за ними, уславляв їх, називав наймудрішими ванами, і слава про них не вмерла й понині. Так було тому, що багатими і знатними робили мудрих, які все це діставали як винагороду.

А ось випадок, коли багатими і знатними робилися жорстокі люди, які приймали багатство і знатність як винагороду за свої злочини. Хто діяв таким чином? Відповідаю: так вчиняли жорстокі вани -- Це, Чжоу, Ю, Лі.

Звідки це відомо? Відповідаю: коли вони правили Піднебесною, то ненавиділи всіх людей і тим самим робили їм шкоду. Крім того, правлячи народом Піднебесної, вони гнівили небо, зневажали духів, згубили багато людей. Тому небо і духи покарали їх: вони були страчені, їхні діти та онуки були розкидані, будинки і храми знищені, рід припинив своє існування і не стало кому приносити жертви духам. Народ зрікся їх, назвав цих ванів жорстокими і осуджує й понині. Так сталося саме через те, що багатими і знатними робили людей жорстоких, які дістали багатство й знатність як винагороду за злочини.

Ось приклад того, як родичеві не потурають за те, що він скоїв злочин. Бо Гунь, старший син імператора, був визнаний недостойним наслідувати престол і засланий до гір Юшань, куди не сягали теплі промені сонця.

Ось випадок, коли небо вказує, хто є здібним. Хто може бути прикладом? Відповідаю : в минулому це були Юй, Цзі ', Гао-яо . Звідки це відомо? Про це повідомляє книга древніх ванів «Люй сін» . Там сказано, що Хуан-ді сам радився з народом. Юй боровся з повенями на землі . Дав імена містам і річкам. Цзі навчив людей сіяти, і землероби почали вирощувати злаки. Три послідовники мудрих правителів -- Юй, Цзі, Гао-яо -- здобули шану, оскільки дбали про благо людей. Саме так робили ці наймудріші мужі: були обережними в словах, обачливими в ділах, глибоко й старанно обмірковували свої дії, визначали для Піднебесної термінові справи й упущені вигоди і тим слугували небу. А небо щедро винагороджувало їх за доброчесність, було ласкавим до народу і той одержував від цього благо -- на ціле життя.

Коли нинішні вани і гуни бажають правити в Піднебесній, тримати в покірності народ, та чи можна цього досягти, не прислухаючись до голосу справедливості? Вони розраховують тримати в страху правителів царств і народ, користуватися необмеженою владою.

Люди народжуються з великими сподіваннями, а помирають з великою ненавистю, тому що не одержують бажаного , а тільки те, що ненавидять . З прадавніх часів до наших днів не було випадку, коли б у такий спосіб можна було правити Піднебесною, утримувати в покірності правителів царств, досягти слави, яка б дійшла до нащадків. Чому нинішні великі люди -- вани і гуни -- не думають про те, що поважання мудрості є основою управління державою? Адже це було найвищим мірилом у діяннях наймудріших людей.

У стародавні часи, тілько-но з'явилися люди, не було покарань, проте у кожного було своє розуміння справедливості. В одного -- одне, у двох -- два, а десять мали десять уявлень про справедливість. Чим більше народжувалося людей, тим більше виникало понять справедливості. Кожний вважав правильним свій погляд і відкидав погляди інших людей, а і як наслідок між людьми виникала сильна ворожнеча.

У родинах батьки і діти, брати ставилися одне до одного з ненавистю й огидою, не/ могли вкупі жити в злагоді і залишали одне одного. Люди Піднебесної, використовуючи вогонь, воду, отруту, завдавали одне одному кривди, сильні не допомагали слабким, ті, хто мав надмір багатств, не ділилися ними, а марнотратили, розумні не наставляли недосвідчених, приховували від них свої знання. Безладдя в Піднебесній панувало таке, як серед диких тварин. Зрозумівши, що причиною хаосу є відсутність управління і старшинства, люди обрали найдоброчеснішого і наймудрішого в Піднебесній і зробили його сином неба. Тільки син неба спроможний дати єдиний взірець справедливості, і відтоді в Піднебесній запанував лад.

Те, що мудрий правитель вважає правильним, усі також вважають правильним, те, що правитель засуджує, всі також засуджують. Люди уникають лихослів'я, прагнуть наслідувати доброчесність і діла мудрого правителя країни, уникають негідних вчинків.

Якщо нині в Піднебесній служиві і благородні люди -- вани і гуни -- бажають зробити свою країну багатою, збільшити її населення, упорядкувати управління і покарання, зміцнити свій престол, вони повинні поважати єдність.

Якщо наймудріша людина вважає своїм завданням наведення ладу в Піднебесній, їй необхідно дослідити, чому виникає безладдя, і тільки тоді вона зможе щось зробити. Це скидається на те, як лікар, що бореться з недугою людини, повинен знати, чому виникла недуга, і тільки після цього він зможе провести лікування.

Мо-Цзи сказав: «Якщо знаєш причину безладу, то, усунувши її, приведеш країну до процвітання і спокою».

Коли простежити, чому виникає безладдя, з'ясовується , що воно виникає тому, що люди не люблять одне одного. Слуга і син нешанобливі до царя і батька. Що таке безладдя? Це коли син любить тільки себе і не любить батька, а тому заради своєї користі він завдає шкоди батьку; молодший брат любить тільки себе і не любить старшого брата, тому він завдає шкоди старшому братові, щоб забезпечити собі користь.

Нині правителі царств знають любов тільки до свого царства і не люблять інших, тому всіма силами держава намагається завдати втрат іншій державі . Нині глави родин знають любов тільки до своєї родини, але не люблять інших родин, тому, не гребуючи нічим, щосили прагнуть пограбувати іншу сім'ю. Коли відсутня взаємна любов між людьми, то неодмінно виникає взаємна зненависть; якщо правитель і його підлеглі не почувають взаємної любові, то немає родинної любові і шанування батьків; якщо між братами немає взаємної любові, то немає і згоди між ними; коли між людьми Піднебесної немає взаємної любові, то сильний неодмінно підпорює слабкого, багатий ображає бідного, знатний хизується перед простолюдином, хитрий обманює простодушного.

Мо-Цзи говорить: «Яку любов почувають -- всезагальну чи особисту -- лихі люди Піднебесної? Відповім: неодмінно особисту. Врешті, прихильність до особистої любові породжує велике зло в Піднебесній. Тому належить відкинути особисту любов...»

Таким чином, всезагальна вигода, всезагальна любов приносять Піднебесній велику користь; особиста ж вигода за рахунок всезагальної користі є велике зло для Піднебесної. Саме у всезагальній користі полягає істина. Необхідно особисту любов, індивідуальну користь замінити всезагальною любов'ю і всезагальною вигодою. Справа того, хто любить людей, неодмінно полягає в тому, щоб приносити користь Піднебесній і знищувати зло.

За численні смерті простолюдинів, великі бідування, що зачіпають як верхи, так і низи, царство, яке нападає, має пустинні і безлюдні землі, для заселення котрих не вистачає людей. Ось так втрачають те, чого не вистачало, а збільшують те, чого і так забагато.

Мо-Цзи говорить: «Прагнути за допомогою війни вирішувати політичні суперечки між державами, намагатися досягти могутності і слави при цьому -- те ж саме, що примусити всіх людей Піднебесної вживати однакові ліки проти різних хвороб -- користь від цього буде декільком людям».

Армія, що окупувала землі іншої держави, витоптує хліба, вирубує ліси, руйнує міста і селища, забруднює і руйнує стави і водойми, краде і вбиває худобу, спалює і скривджує родові кумирні, поневолює місцеве населення, вбиває людей, знущається з іноплемінних старців і жінок, вивозить із завойованого царства багатства.

Численні армії вирушають у походи і не повертаються додому. Тисячі сімей лишаються без опори, жінки стають удовицями , а діти сиротами, втрачаються і гинуть усі багатства народу, служиві не займаються державними справами, землероби не засівають поля, жінки не тчуть полотно, держава позбувається своїх слуг, простолюдини полишають свої справи.

Небо любить справедливість і ненавидить несправедливість.

Отже, якщо вести народ Піднебесної на звершення добрих діянь, то це означає чинити так , як любить небо. Коли я роблю для неба те, що воно любить, то й воно робить для мене те, що люблю я. Що ж я люблю і що ненавиджу? Я люблю щастя і благополуччя, а ненавиджу нещастя...

Небо не хоче, щоб велике царство нападало на мале, сильна сім'я чинила утиски слабкій і маленькій родині , щоб сильний пограбував слабшого, хитрий обманював наївного, знатний хизувався перед незнатним . Це все те, що суперечить волі неба. Небо бажає , щоб люди допомагали одне одному, щоб сильний допомагав слабшому, щоб люди вчили одне одного, щоб той, хто знає, навчав того, хто не знає, щоб майно розподілялося справедливо. Небо також бажає, щоб верхи сумлінно управляли державою, щоб у Піднебесній панував лад, а низи були старанними в ділах. Якщо верхи управляють сумлінно, то й у країні лад; якщо низи старанні в ділах, то й країна має вдосталь їжі та різних предметів. Коли в країні лад і достаток, то для внутрішніх справ є чисте вино і ритуальний посуд, щоб робити жертвоприношення небу і демонам. Для зовнішніх справ є яшмові круги, перли, нефрит для подарунків сусідам, тому й не виникає озлобленості між правителями, немає військових зіткнень на кордонах. У країні той, що голодує, отримує їжу, стомлений має відпочинок, правитель може піклуватися про цілий народ, тому між правителями і сановниками, між верхами і низами панують доброта і відданість, між батьками і синами, між старшими і молодшими братами панують любов і повага. Хіба це не зрозуміло? Якщо наслідувати волі неба, схвалювати її, проводити її до кінця в усіх ділах в Піднебесній, то й у суді й управлінні країною буде лад, народ житиме в злагоді, в країні буде вдосталь предметів для споживання, простолюдини матимуть одяг і їжу, люди житимуть у спокої й мирі.

Коли відома воля неба, то не можна не наслідувати їй. Наслідувати волі неба -- означає наслідувати всезагальній любові і взаємній користі між людьми. Хто наслідує волі неба, той неодмінно одержить винагороду. Той, хто виступає проти волі неба, посіває взаємну ненависть і спонукає чинити лихо одне одному, і той неодмінно буде покараний...

Нині небо охоплює всю Піднебесну і любить її. Зароджує і леліє все суще, робить йому користь, небо вирощує все суще подібно до того, як волос виростає і виганяється з кореня. Немає нічого, не створеного небом. А люди беруть усе це і збагачуються ним. Тому можна сказати, що благодать неба безмежна. Однак тільки небо не отримує винагороди. Люди не розуміють, що вони вчиняють недоброчесно. Це те, про що я кажу, що правителі розуміють незначне, а не розуміють головного. Крім того, завдяки цьому я знаю, наскільки великою є любов неба до народу. Кажу: небо робить яскравішим сонце, щоб освітити місяць, зірки, комети. Воно встановлює чотири пори року -- весну, осінь, зиму, літо, щоб визначити порядок їх зміни , скидає сніг, іній, дощ, росу, щоб зрощувати п'ять злаків, кунжут і шовкопрядів. Небо дозволяє брати все це і використовувати.

Вчитель Мо-Цзи використовує бажання неба задля того, щоб нагорі оцінити діяння ванів, гунів та інших сановників у судових справах, в управлінні країною, а внизу визначати відповідність слів і міркувань усіх людей Піднебесної прекрасному вченню наймудріших ванів...

Кожне висловлювання має відповідати трьом засадам. Які це три засади? Ось вони: повинна бути основа, повинно бути джерело, повинна бути застосовність. Що таке основа? Найвищою основою є діла стародавніх ванів. Що таке джерело? Первісним джерелом знань є факти , котрі чули і бачили прості люди. Що означає застосовність? Висловлювання повинні бути застосовані в управлінні країною, виходячи при цьому з інтересів простолюдинів Піднебесної...

Щастя не можна випрохати, а нещастя не можна уникнути, якщо сам вчиняв погано, працював несумлінно.

Поважати долю не має сенсу. Коли не зважати на долю, ніяка біда не страшна. Мо-Цзи каже: «Чому нині землероб вранці виходить у поле і пізно повертається, старанно працює в полі, вправно займається городництвом, щоб зібрати багатий врожай злаків, перцю, і не сміє ледарювати? В чому справа? Відповідаю. Якщо він не буде старанно працювати, то неодмінно стане злиденним. Коли ж працюватиме сумлінно, буде ситим; а працюватиме без сумління -- буде голодним. Тому він не сміє ледарювати...»

Конфуціанці сповідують погляди: «...все з самого початку зумовлено долею. Від того, що визначено долею, нічого не можна відняти і до цього нічого не можна додати. Бідність і багатство, винагорода й покарання, щастя й нещастя мають своє джерело, яке сила людської мудрості не спроможна створити.

Якщо селяни зменшуватимуть старанність у своїй праці, вони стануть бідними. А бідність -- це корінь безладдя в управлінні».

Так звані стародавні принципи, яким треба наслідувати, були новими для свого часу, а ті люди, які наслідували ці принципи, не були наймудрішими. Конфуціанці закликають наслідувати тому, чому наймудріший наслідувати не повинен, говорити ті слова, що не є словами наймудрішої людини, і після цього таку людину називають людинолюбною...

Конфуціанці прагнуть набути поважливості та прикрасити себе розкішно з метою спокусити сучасників. Вони використовують співи під струнний акомпанемент і танці з барабаном, щоб залучити учнів. Впроваджують безліч церемоній, щоб відтінити формальний бік і привабити увагу багатьох людей. їх громіздке вчення не може бути правилом для всього світу. Вони багато розмірковують, але не в змозі допомогти простим людям. За ціле життя неможливо осягнути їхнього вчення, за цілий рік не можна виконати їхніх церемоній, і навіть багата людина не може дозволити собі насолоджуватися їхньою музикою. Розкішні прикраси і фальшиве мистецтво вигадані ними, щоб ввести в оману нинішніх правителів; гучноголоса музика слугує тому, аби вводити в спокусу дурнів...

Учитель Мо-Цзи сказав: «...муж, котрий дійсно любить людей, співвідносить свої дії з користю для Піднебесної , а не з тим, що тішить його вуста і пестить його тіло. Той, хто справді любить людей, не робить нічого, що може завдати шкоди майну народу, відібрати у людей їхню їжу й одяг»...

Вчитель Мо-Цзи повчає: «Прості люди мають три лиха. Голодні не мають їжі, ті, хто змерз, не мають одягу, знесилені не мають відпочинку. Ці три лиха завдають народові безліч страждань. Але коли в цей час вани і гуни, інші знатні особи забавляються дзвонами і барабанним боєм, грають на лютнях, цінах, сопілках і шенах, а також влаштовують бойові грища зі зброєю, то де прості люди ВІЗЬМУТЬ їжу та одяг? Тому я вважаю, що так не повинно бути. Мій задум полягає в тому, аби виправити становище». .

«Нинішня людина відрізняється від цих тварин,-- говорить Мо-Цзи.-- Хто старанний у праці, той живе, а хто -- ні, той не живе».

Я вважаю, треба наслідувати тому, що збереглося корисного і доброго зі стародавніх часів, але потрібно і зараз створювати корисне і добре.

Висловлюванням належить втілюватися у вчинках людини, стати правилом, тоді вони будуть постійним знанням; коли ж за висловлюваннями не відбувається їх перетворення на вчинки людини, то ці висловлювання є порожніми балачками...

Ван Чун «ЛУНЬ-ХЕН»

Ван Чун ( -- рр. н. є .) написав цей твір, аби сказати нащадкам, що життя людини має кінець. Людина, як і тварина, народжується і вмирає один раз. Минулі роки ми можемо тільки згадувати, але хто їх може повернути? Ми наче входимо в каламутне джерело, зникаємо і перетворюємося на землю і попіл. За часів древніх мудрих . р^вителів Хуан Ді і Тана аж до династій Цінь і Хань люди керувалися законами наймудріших. Молоде і старе живе й помирає, і, однаковою мірою, все древнє і нині існуюче підкоряється цьому законові. Життя, на жаль, не може бути продовжене.

Ген Чжу-цзи -- учень Мо-цзи.

Людина радіє або сумує, і тому кажуть, що небо також може радіти і сумувати. Прагнучи пізнати небо, вивчають людину; джерелом тлумачення неба є людина.

Первісні частки ці ' існують у живому тілі, а не у висохлому.

Дух людини і є найтонше ці, а ці є сила. Після смерті людини ці зникає, а тіло розкладається і зогниває.

П'ять внутрішніх органів є осередком ці, як голова є осередком усіх життєвих шляхів.

Жива людина завдяки їжі зміцнює ці, як рослини і дерева відтворюють своє ці завдяки сокам землі.

Люди і тварини є істотами. Людина може бути знатною, царем або сановником, її природа не відрізняється від природи інших істот.

Я стверджую, що людина народжується в світі тварин; тварини вмирають і не перетворюються в духів; чому ж тільки людина після смерті може стати духом?

Природа неба і землі виявляється найвищою мірою в людині.

Серед тварин людина -- найвища істота; серед істот, народжених небом і землею, людина -- найцінніша, оскільки наділена здатністю знання.

Але її доля зумовлюється природою, і вона зароджується від первісних часток ці, і в цьому людина не відрізняється від інших істот.

Людина народжується і вмирає, інші істоти також мають початок і кінець; людина діяльна, але й інші істоти діють; їхні жили, голови, вуха, очі, носи і роти не відрізняються за своїм призначенням від людських, і тільки почуття любові і зненависті в них відмінні, і тому людина не розуміє створюваних іншими істотами звуків.