Розвиток творчих здібностей підлітків у процесі позакласної роботи загальноосвітніх навчальних закладів

Частково-креативний рівень. Учні з цим рівнем характеризуються загальним позитивним, зацікавленим ставленням до творчості, але потребують зовнішньої підтримки і допомоги з боку вчителя чи більш творчих і самостійних ровесників у постановці та розв'язанні творчих завдань. У структурі мотивації їх діяльності домінуючими є зовнішні мотиви досягнення успіху і самоствердження, менш виражена пізнавальна потреба, прагнення до надситуативної творчої активності та пошуку нестандартних способів розв'язання проблем. Учні загалом володіють інтелектуально-логічними вміннями аналізу, узагальнення, порівняння, класифікації і систематизації, однак досить часто відчувають труднощі в їх самостійному застосуванні. Вони не завжди помічають суперечності в міркуваннях, потребують допомоги у визначенні проблеми та пошуках шляхів її розв'язання. Здатні ситуативно виявляти швидкість, гнучкість і оригінальність мислення у розв'язанні проблем, що викликають особистісну зацікавленість. Прояви творчої активності і самостійності у творчій діяльності обмежені, оскільки недостатньо сформована готовність до саморегуляції творчої діяльності. Таким учням властива загальна позитивна самооцінка, однак вони сумніваються у своїх творчих можливостях і потребують зовнішньої підтримки. Учні відкриті до сприйняття зовнішньої допомоги, використання досвіду інших людей, готові до конструктивної співпраці у процесі колективного творчого пошуку, виявляють толерантність до інших точок зору і уникають конфліктів. Водночас їм бракує наполегливості у реалізації власних задумів, подоланні перешкод на шляху до мети. Внаслідок невпевненості у собі схильні орієнтуватися на оточуючих, відчувають потребу у зовнішній підтримці і допомозі, що певною мірою блокує прояв творчої активності.

Автономно-креативний рівень. Учні характеризуються загальною спрямованістю на творчість і реалізацію своїх можливостей у творчій діяльності, у структурі мотивації їх творчої активності домінують внутрішні мотиви - пізнавальний інтерес, допитливість, прагнення до створення нового, пошуку і розв'язання проблем нестандартним способом, потреба в надситуативній творчій активності. Їм притаманні добре сформовані інтелектуальні вміння аналізувати, узагальнювати, порівнювати, аргументувати свої погляди, встановлювати асоціативні та причинно-наслідкові зв'язки, генерувати нові ідеї, помічати суперечності, відчувати і визначати проблеми. Особливо яскраво виражені такі якості дивергентного мислення, як швидкість, гнучкість, оригінальність, точність і критичність. Учнів відрізняє схильність до проявів творчої активності і самостійності у ході творчої діяльності, здатність власними зусиллями без сторонньої допомоги розв'язувати проблеми, продукувати оригінальні думки, пошукові стратегії і тактики. Таким учням властива позитивна самооцінка, віра у себе, можливість досягнення успіху в творчій діяльності, наполегливість у реалізації творчих задумів, здатність долати перешкоди на шляху до мети, незалежність у поглядах, здатність протистояти зовнішньому тиску. Вони виявляють готовність до саморегуляції творчої діяльності, здатні самостійно визначати свої завдання, організовувати, контролювати й оцінювати власні дії, використовувати творчий досвід інших людей, конструктивно взаємодіяти в процесі колективної творчої діяльності, уникати конфліктів або продуктивно розв'язувати їх.

Перераховані рівні ми розглядаємо одночасно як етапи розвитку творчих здібностей школярів. Моніторинг переходу учнів від одного рівня до іншого, на наш погляд, дозволить визначити і проаналізувати динаміку розвитку їх творчого потенціалу.

Ми усвідомлюємо певну відносність і обмеженість запропонованих критеріїв і рівнів розвитку творчих здібностей. Водночас вважаємо, що виділені на основі аналізу психолого-педагогічної літератури і власних досліджень критерії та показники достатньо адекватно відображають реальний процес становлення творчих здібностей учнів і можуть використовуватися як на констатувальному, так і формувальному етапі експериментального дослідження для перевірки ефективності педагогічних умов розвитку творчих здібностей підлітків у процесі позакласної роботи.

Сутність розвитку творчих здібностей учнів полягає в кількісній і якісній зміні цієї інтегральної властивості в цілому і окремих її елементів. Відповідно до уявлень сучасної психології, рушійною силою таких змін виступають різні форми активності особистості.

Сучасна епоха актуалізувала потребу в новому типі особистості, здатній самостійно приймати рішення, усвідомлено здійснювати свій вибір, гнучко реагувати на зміни обставин, продукувати нові оригінальні способи розв'язання проблем. Існуюча система загальної середньої освіти не в змозі повною мірою реалізувати це соціальне замовлення в рамках одних лише класно-урочних форм роботи. Як свідчать спостереження, класно-урочна робота обмежує прояви творчого потенціалу школярів у силу своєї специфіки: спрямованості на обов'язкове засвоєння програмного матеріалу в чітко визначеному обсязі; домінування пояснювально-ілюстративних і репродуктивних методів навчання з акцентом на запам'ятовування і відтворення навчального матеріалу; орієнтація на фронтальні форми навчальної діяльності, які обмежують міжособистісну взаємодію учнів; недостатні можливості для врахування статевих, вікових і індивідуальних особливостей школярів, їх інтересів і нахилів; використання жорсткої системи зовнішнього контролю за допомогою бальної системи оцінок; одноманітність навчальних планів, програм, форм і методів навчання; використання директивних способів впливу на школярів тощо [6, 23, 27, 58, 64, 88, 108]. На наш погляд, сприятливі можливості для подолання цих недоліків і підвищення розвивального ефекту навчально-виховного процесу створюються в умовах позакласної роботи. Таким чином, логіка нашого дослідження вимагає розгляду специфіки і можливостей позакласної роботи як засобу розвитку творчих здібностей школярів.

1.3 Позакласна робота як засіб розвитку творчих здібностей підлітків

На даний час в Україні відбуваються процеси оновлення системи освіти, що супроводжуються істотними змінами в педагогічній теорії і практиці. Загальні тенденції цих змін характеризуються відходом від жорстко регламентованих форм навчання і виховання та переорієнтацією на принципи особистісно-орієнтованого підходу. Гуманізація освіти пов'язана з переходом від авторитарної педагогіки до педагогіки співробітництва, що визнає цінність кожної дитини як особистості, її право на свободу, вияв і розвиток власних інтересів і здібностей. Важлива роль у реалізації цих завдань належить системі позакласної роботи, особливості якої дозволяють забезпечити педагогічні умови, максимально сприятливі для розвитку творчого потенціалу учнів.

Вивчаючи можливості позакласної роботи в розвитку творчих здібностей підлітків, ми спиралися на сукупність досліджень, які розкривають її зміст і специфіку (В.Белова, Л. Бруднов, І.Винниченко, В. Горський, А. Журкіна, І. Колесник, Е. Марієнгоф, А. Фоміна і ін.) [15, 28, 38, 54, 91, 206].

Позакласна робота - широке й багатозначне поняття, в яке включаються різноманітні за змістом, призначенням і способами організації форми і види діяльності. У зв'язку з неоднозначністю підходів до розуміння сутності цього поняття виникає потреба в уточненні його змісту.

У психолого-педагогічній літературі пропонуються різні трактування позакласної роботи. Одні дослідники вважають її „діяльністю педагогів, батьків та учнів, яку організовує школа у вільний від уроків час" [225, с.10], інші - „різноманітною освітньою і виховною роботою" [38, с.3] або „заняттями що проводяться в позаурочний час" [28, с.6] тощо.

А. Макаренко, С. Шацкий, В. Сорока-Росинський, В Сухомлинський і ін. педагоги розглядали позакласну роботу як невід'ємну частину виховання особистості, що ґрунтується на принципах добровільності, активності і самостійності [170, с. 152].

У розумінні сучасних науковців, позакласна робота - це "різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи" [205, с. 333]. Таким чином, найбільш істотну характеристику позакласної роботи автор вбачає в її спрямованості на задоволення індивідуальних потреб та інтересів особистості.

Позакласну роботу визначають також як "організацію педагогом різних видів діяльності школярів у позанавчальний час, що забезпечують необхідні умови для соціалізації особистості дитини" [147, с. 572]. Таке тлумачення, на наш погляд, хибує однобічністю, оскільки ігнорує індивідуалізацію як пріоритетне завдання і сутнісну особливість позакласної роботи. Соціалізація передбачає засвоєння особистістю загальних для даного суспільства ролей, цінностей, норм і правил поведінки, незалежно від індивідуальних особливостей індивіда. Очевидно, що функції позакласної роботи не можуть обмежуватися соціалізацією учнів, забезпеченням їх соціальної адаптації, а повинні насамперед враховувати завдання індивідуалізації, реалізації індивідуальних потреб та інтересів особистості. Цінність позакласної виховної роботи полягає насамперед в її гнучкості, тобто можливості задовольняти як власне дитячі інтереси і потреби, так і потреби суспільства.

Позакласна робота - це особливий (позанавчальний для школярів) освітній простір, в рамках якого розв'язуються завдання не тільки соціалізації, але й індивідуалізації особистості. У позакласній роботі забезпечуються можливості для вільного вибору і освоєння дітьми додаткових освітніх програм, які близькі їх нахилам, відповідають внутрішнім потребам, допомагають задовольняти інтереси, розвивати творчий потенціал тощо. Це дає підстави вважати цю сферу виховної діяльності важливим чинником розвитку творчих здібностей учнів.

Н. Волкова визначає позакласну виховну роботу як різноманітну діяльність учителів, вихователів, яка спрямовується на виховання учнів і здійснюється в позаурочний час. Її метою вона визначає задоволення інтересів і запитів дітей, розвиток їх творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкуванні. Позакласна виховна робота спрямована на закріплення, поглиблення знань, застосування їх на практиці, розширення кругозору учнів, формування наукового світогляду. Важливим також є вироблення умінь і навичок самоосвіти, розвиток творчих здібностей, організація дозвілля і культурного відпочинку. Особливість позакласної роботи полягає в добровільній участі в ній (учні можуть обрати профіль заняття), суспільній спрямованості (зміст виховного впливу відповідає потребам суспільства, відображає досягнення науки, культури, мистецтва), ініціативності та самодіяльності учнів (врахування бажань дітей, їх пропозицій) [40].

До форм позакласної виховної роботи Н. Волкова відносить: класні години, етичні бесіди, зустрічі з відомими людьми, екскурсії, обговорення книг, читацькі конференції, диспути тематичні, розважальні, вечори і ранки, свята, змагання (спрямовані на стимулювання інтересів, творчих здібностей, підвищення активності), турніри, виставки (присвячені досягненням учнів в гуртках дитячої творчості, у сфері образотворчого мистецтва), конкурси, олімпіади, колективні творчі справи [40, с.165-168].

В „Українському педагогічному словнику" зазначається, що позакласна робота - це "така діяльність, яка організовується і проводиться в школі в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і при тактовному керівництві з боку педагогічного колективу, зокрема, класних керівників, вчителів, організаторів позакласної і позашкільної роботи" [51, с.263].

У педагогічній літературі поряд з терміном „позакласна робота" вживаються також поняття „позаурочна робота", „позанавчальна робота", „позашкільна робота".

Слід зазначити, що зміст понять "позаурочна робота" і "позакласна робота" по-різному розкривається у педагогічній літературі. Так, на відмінності цих понять наголошують автори посібника з позакласної роботи з біології, які застерігають проти їх ототожнення [135]. Позакласна робота, зазначають вони, організовується у позаурочний час і не є обов'язковою для всіх школярів. Її зміст не обмежується рамками навчальної програми, а виходить за її межі і, як правило, визначається інтересами учнів. Позаурочна ж робота виконується за межами уроків усіма учнями за завданнями вчителя і оцінюється звичним порядком. Її зміст тісно пов'язаний з уроками і обов'язковими практичними роботами. До позаурочних робіт автори відносять, наприклад, здійснювані учнями вдома спостереження за проростанням насіння, літні та домашні практичні завдання з біології. На наш погляд, автори згаданого посібника ототожнюють поняття "позаурочна робота" і "домашня робота".

На наш погляд, більш обґрунтованою є позиція тих авторів, які вказують на синонімічність, однакове змістове наповнення понять „позакласна" і „позаурочна" робота. Зокрема, у педагогічній енциклопедії пропонується таке визначення: "Позаурочна робота, позакласна робота, складова частина навчально-виховного процесу в школі, одна з форм організації вільного часу учнів" [170, с. 152]. Як бачимо, обидва терміни подаються підряд як синоніми.

Терміни „позаурочна робота" і „позанавчальна робота" найчастіше також вживаються як синоніми. Однак, деякі дослідники пропонують розрізняти їх значення. Так, З. Кейліна і Т. Калечищ під „позаурочною" розуміють роботу, яка проводиться педагогами з метою кращого виконання навчальних програм і реалізації єдиних вимог до учнів, під „позанавчальною" - роботу, що здійснюється в групах на основі самоврядування при керівній ролі класного керівника [80, с. 6]. Перша не завжди має самодіяльний і добровільний характер, під останньою дослідники розуміють позакласну виховну діяльність.

Б.Кобзар „позанавчальну діяльність" трактує як навчально-виховну роботу з школярами, організовану і здійснювану вчителями, вихователями в школах у позаурочний час. Поняття „позаурочна" і „позанавчальна" робота, на думку Б.Кобзаря, можна розглядати як найбільш широкі і, до того ж, синонімічні, що охоплюють усі види і форми виховної роботи з учнями поза уроками, поза навчальним часом. Отже, на думку автора, позаурочна виховна діяльність, зазвичай, складається із позакласної і позашкільної роботи [86].

О.Євладова і Л.Ніколаєва вбачають призначення позашкільної і позакласної роботи у сприянні успішному шкільному навчанню учнів [67]. На наш погляд, це вузьке розуміння позакласної роботи, оскільки не враховується її основне призначення: задовольняти індивідуальні соціокультурні і освітні потреби дітей, що постійно змінюються, сприяти розвитку їх творчих здібностей.

В. Горський визначає позакласну роботу як "гармонійну єдність пізнання, творчості, спілкування дітей і дорослих, в основі якого лежить допитливість і захопленість пошуком шляху до майстерності і осягнення сенсу життя" [54, с. 14-18].

На думку О.Асмолова, позакласна робота виступає як засіб формування мотивації особистості до пізнання, творчості і самовдосконалення [9].

О. Скачков вважає, що позакласна робота забезпечує "становлення особистості дитини в умовах середовища, що розвивається, надає дітям інтелектуальні, психолого-педагогічні, освітні, розвивальні і ін. послуги на основі вільного вибору і самовизначення" [181, с.12]. Автор характеризує позакласну роботу як відносно самостійну, специфічну частину освітньої системи, що, на наш погляд, є важливим для розуміння сутності цього феномену.

У педагогічних джерелах досить широко вживається поняття "позашкільна робота", яке за своїм змістом дуже близьке до поняття "позакласна робота". Так, у педагогічній енциклопедії позашкільна робота трактується як "складова частина системи освіти і виховання дітей, підлітків і молоді, що навчається. Проводиться у вільний час з метою розвитку інтересів і здібностей особистості, задоволення її потреб у пізнанні, спілкуванні, практичній діяльності, відновленні сил і зміцненні здоров'я" [170, с. 152]. При цьому зазначається, що позашкільна робота сприяє реалізації соціальної, рекреаційної і дозвіллєвої функцій вільного часу, дозволяє дітям використовувати його з максимальною користю.

Є.Мединський як на одну з істотних особливостей позашкільної освіти вказує на її необов'язковість: "основною властивістю позашкільної освіти ... є індивідуальний характер цього процесу і самодіяльність особистості". На відміну від цього в школі присутній елемент примусу. В цілому, позашкільна освіта в роботі Є. Мединського розуміється швидше як просвітницька діяльність, спрямована на задоволення освітніх запитів особистості [127].

Ми погоджуємося з М. Фіцулою в тому, що позакласна і позашкільна робота мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання [205, с. 333]. Основна відмінність між ними полягає в місці проведення: позакласна робота здійснюється в межах виховного простору школи, позашкільна - за її межами, у закладах позашкільної освіти.

Узагальнення різних підходів дає підстави трактувати позакласну роботу як систему різноманітних форм і видів діяльності, які організовуються у позаурочний час в межах освітнього середовища школи і спрямовуються на реалізацію завдань індивідуалізації та соціалізації особистості.

Позакласна робота розглядається як сфера освітнього середовища, що суттєво розширює можливості навчально-виховного впливу на розвиток особистості. Оскільки деякі форми позакласної роботи можуть проводитись не тільки у школі, але й за її межами (свята, змагання, прогулянки, екскурсії, лялькові театри, спостереження за природою, походи, спортивні змагання), то відкриваються додаткові можливості для розвитку творчих здібностей учнів.

Цілий ряд дослідників (Л. Болотіна, Т. Калечищ, З. Кейліна, Д. Латишіна, Л. Марченко, О. Прушковська та ін.) вважає, що позакласна робота створює сприятливі умови для формування інтересів учнів, збагачення їх досвіду колективного життя, більш повної реалізації творчих можливостей, формування самостійності, розширення і поглиблення знань, закріплення набутих на уроках умінь і навичок, розвитку здібностей, задоволення різноманітних інтересів учнів, організації практичної, суспільно корисної діяльності і дозвілля [28, 28, 80, 157].

Позакласна робота "подовжує" час цілеспрямованого педагогічного впливу на школярів, не регламентуючись при цьому обов'язковими програмами. Наявні програми з виховної роботи, як правило, мають рекомендаційний характер, а її організаційні форми, зміст і методи менш регламентовані у порівнянні з навчальним процесом. До того ж, позакласна робота є однією із форм організації вільного часу школярів. Як слушно зауважує М. Бушканець, вільний час може бути не лише дієвим фактором розвитку учнів, формування їх інтересів, умінь і навичок, але й джерелом багатьох бід і негараздів, якщо він не впорядкований [28]. У зв'язку з цим дозвілля школярів обов'язково потрібно структурувати. Цьому, зокрема, сприяє змістовна організація позакласної роботи, спрямованої на розвиток творчих здібностей учнів. В. Сухомлинський вважав, що "залучення учнів у різні види творчої діяльності - одне з головних завдань позаурочної виховної роботи" [188, с. 278-279].

В.Кутьєв, І. Колесник та інші автори серед основних завдань позакласної роботи виділяють: поглиблення і розширення знань, умінь і навичок учнів, набутих в процесі навчання, задоволення їх запитів, розвиток розумових здібностей, формування наукового світогляду, організацію спілкування та взаємодії школярів (в колективі, старших з молодшими, з дорослими, з учителями, з батьками), різноманітних видів практичної діяльності (пізнавальної, трудової, технічної, естетичної, фізичної, спортивної, літературної, художньої, музичної, екологічної тощо), що сприяють всебічному розвиткові особистості, формування професійної спрямованості учнів, суспільної активності та політичної свідомості, формування моральних якостей, культури поведінки, правової обізнаності, моральне становлення особистості, формування суспільно значущих мотивів, розвиток творчих здібностей, здатності створювати щось нове, оригінальне, що сприяє розкриттю талантів особистості [91, 103].

Завдання позакласної роботи вбачаються також у "створенні сприятливих умов для прояву творчих здібностей, проведення реальних справ, які доступні для дітей і мають конкретний результат, внесенні до неї романтики, фантазії, елементів гри, оптимістичної перспективи і піднесеності" [170, с. 152].

Все більш глибоке проникнення процесів гуманізації в шкільну практику вимагає відповідної корекції функцій позакласної роботи, вдосконалення її змісту. Основна мета позакласної роботи в сучасних умовах убачається в створенні умов для самовизначення, самовираження, і саморозвитку школярів. Вихідною позицією такого підходу є ставлення до учня не як об'єкта, а як суб'єкта навчання, що потребує відповідної організації позакласної роботи.

У зв'язку з цим система позакласної роботи у наш час скеровується на розв'язання таких завдань:

- психолого-педагогічна діагностика творчого потенціалу кожної дитини;

- організація необхідних умов для повнішого задоволення інтересів і потреб учнів;

- організація широкого спектру видів діяльності учнів і врахування їх індивідуальних особливостей, формування здібностей і якостей з урахуванням природних задатків, схильностей і життєвого досвіду учнів;

- сприяння вибору індивідуального шляху освіти і розвитку дитини, яким вона може рухатися у прийнятному для себе темпі [62].

В. Войчук акцентує увагу на завданнях позашкільної і позакласної роботи, які безпосередньо стосуються розвитку творчих здібностей учнів. На думку дослідника, така робота має спрямовуватися на:

а) формування творчої спрямованості особистості, усвідомлення нею значення гуманістичних цінностей, мотивів, цілей, відкриття для дитини сенсу творчого життя, головною складовою якого є пізнання оточуючого світу та його перетворення на краще;

б) розвиток рис характеру: цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, критичності, самостійності, вимогливості, наполегливості, винахідливості, оригінальності, готовності до виправданого ризику, а також організованості, працелюбності, порядності, відповідальності тощо;

в) формування творчої самосвідомості, що виявляється у самопізнанні та адекватній самооцінці, самовдосконаленні, емоційній саморегуляції, оскільки дитина є активним суб'єктом творчої діяльності та соціальної поведінки, висуває власні цілі, ідеї, плани, програми тощо;

г) розвиток творчих якостей інтелекту - діалектичного та цілісного сприйняття дійсності, спостережливості, творчої уяви і фантазії, інтуїції, уваги і пам'яті, що формуватиме вміння визначати і розв'язати життєві проблеми, розробляти творчі проекти тощо;

д) розвиток творчого потенціалу творчої - бажання систематично здобувати нові знання у певній галузі, вміння творчо їх використовувати, експериментувати, досліджувати, брати участь у вдосконаленні оточуючого середовища;

е) формування якостей творчої особистості та відповідного індивідуального стилю діяльності і поведінки, в процесі чого використовуються найкращі та коригуються слабкі якості нервової системи конкретної дитини та підлітка;

є) виховання у дітей та підлітків здатності до творчого спілкування з діячами науки, техніки, культури, мистецтва, вміння вести діалог, висловлювати свою думку тощо [39].

Реалізація цих завдань передбачає відповідну організацію позакласної роботи: оснащеність освітнього процесу педагогічними програмами, що допомагають учням оволодіти функціональною грамотністю; надання кожному учневі можливості вільного вибору освітньої галузі, профілю програм, часу на їх освоєння; різноманіття видів діяльності, що задовольняють різні інтереси дітей; особистісно-діяльнісний характер освітнього процесу; профорієнтація, допомога у виборі професії; соціокультурна спрямованість всіх заходів [33].

Деякі автори під поняттям „позакласна діяльність" розуміють не тільки систему занять, але й взаємодію учнів як у школі, так і після уроків [103, 225]. На їхню думку, за своїми цілями та завданнями навчально-виховний процес в урочній чи позаурочній діяльності не має принципових розбіжностей. Але у формах реалізації цих завдань вчені виділяють наступні особливості:

1) позакласна робота відкриває перед вчителем різноманітні можливості розвитку інтересів, захоплень учнів,

2) у ході позакласної роботи змінюється ставлення учнів до навчально-виховної діяльності, тому що тут учень має можливість проявити свої приховані нахили та здібності внаслідок опосередкованого впливу вчителя,

3) у ході доцільно організованої позакласної роботи вільний час учнів зайнятий цікавою і корисною справою, що сприяє розвитку творчих здібностей, нахилів, уподобань тощо [103].

І. Шліхова, характеризуючи виховний потенціал позакласної роботи, називає такі основні можливості її впливу на розвиток учнів:

- різноманітна позанавчальна діяльність дає змогу більш різносторонньо розкрити індивідуальні здібності дітей, які не завжди вдається помітити на уроці, сприяє їх самореалізації, підвищенню самооцінки, упевненості в собі;

- включення в різні види позакласної роботи збагачує особистий досвід дитини, її знання про різноманітність людської діяльності, формує необхідні практичні уміння і навички;

- різноманітна позакласна виховна робота сприяє розвитку у дітей інтересу до різних видів діяльності, бажання брати активну участь в продуктивній суспільно цінній діяльності, запобігає виникненню девіантної поведінки;

- у різних формах позакласної роботи діти не тільки проявляють свої індивідуальні особливості, але й засвоюють важливі соціальні навички: вчаться жити в колективі, співробітничати один з одним, піклуватися про своїх товаришів, ставити себе на місце іншої людини тощо. Причому кожен вид позанавчальної діяльності - творчої, пізнавальної, спортивної, трудової, ігрової - збагачує досвід колективної взаємодії учнів у певному аспекті, що в сукупності дає значний виховний ефект.

Таким чином, робить висновок автор, позакласна робота є самостійною сферою виховної роботи, яка здійснюється у взаємозв'язку з виховною роботою на уроці [147, с. 573].

Виховний процес в умовах позакласної роботи спрямований на конкретного учня, його інтереси, можливості, з опорою на певний ступінь розвиненості тих або інших проявів індивідуальності. В зв'язку з цим учням надається право поєднувати різні напрями і форми занять з метою розвитку їх творчих здібностей.

О. Асмолов систему позакласної роботи розглядає "як особливо організований процес, який спочатку орієнтований на свободу вибору школярем спільно з педагогом освітньої галузі, профілю програм, часу їх освоєння, різноманітності видів діяльності, соціалізацію і створення сприятливих умов для реалізації наявного творчого потенціалу школяра відповідно до його потреб" [9].

Позакласна робота, будучи логічним продовженням класно-урочної роботи, має специфічні особливості. "Своєрідність цього виду діяльності, - пише А. Бруднов, - пов'язана з інноваційними ідеями: гуманістичної спрямованості освіти (відмова від функціональної заданості цього процесу, самовизначення дитини, формування особистісної позиції, перехід від "культури корисності" до "культури гідності"); ієрархії педагогічних цілей побудови індивідуалізованих систем навчання, перетворення знання на інструмент творчого освоєння світу, включення науково-дослідної діяльності в процес навчання..." [32, с.2].

На суттєві відмінності позакласної роботи від навчального процесу, який здійснюється в рамках урочних занять, вказують й інші науковці. Зокрема, М. Фіцула виділяє такі специфічні принципи організації позакласної роботи:

1) добровільний характер участі в ній - учні можуть обирати профіль занять за інтересами;

2) суспільна спрямованість діяльності учнів - зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності відповідає потребам розбудови української держави, відображає досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва;

3) спрямованість на розвиток ініціативи і самодіяльності учнів - у позакласній діяльності враховуються бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу;

4) спрямованість на розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатської та художньої творчості - під час занять учні розв'язують завдання пошукового характеру;

5) зв'язок з навчальною роботою - позакласна робота є логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках;

6) використання ігрових форм, цікавість, емоційність - широке використання пізнавальних ігор, ігор з комп'ютерами, демонстрування цікавих дослідів та ін. [205].

На подібні особливості позакласної роботи, що відображають її специфіку у порівнянні з урочною діяльністю, вказують інші автори:

1. Позакласна робота є сукупністю різних видів діяльності дітей, організація яких у комплексі з виховним впливом, здійснюваним у ході навчання, формує особистісні якості дитини.

2. Відтермінованість результатів у часі : позакласна робота - це перш за все сукупність великих і малих справ, результати яких відстрочені в часі, не завжди відразу помітні педагогам.

3. Відсутність жорсткої регламентації - педагог має більшу свободу вибору змісту, форм, засобів, методів позакласної виховної роботи, ніж під час проведення уроків. З одного боку, це дає можливість діяти відповідно до власних поглядів і переконань, з іншого - підвищує особисту відповідальність за зроблений вибір. Крім того, відсутність жорсткої регламентації вимагає від учителя прояву ініціативи.

4. Відсутність контролю за результатами позакласної роботи: якщо обов'язковий елемент уроку - контроль за процесом оволодіння учнями навчальним матеріалом, то в позакласній роботі такого контролю немає. Це сприяє формуванню більш природної обстановки, неформальності спілкування, знімає в учнів напругу, пов'язану з оцінюванням їх результатів.

5. Позакласна виховна робота здійснюється під час перерв, після уроків, в святкові, вихідні дні, на канікулах, тобто у позанавчальний час.

6. Позакласна виховна робота має широкі можливості для залучення соціального досвіду батьків і інших дорослих [147, с. 580].

Л. Базильчук на основі узагальнення результатів психолого-педагогічних досліджень виділяє такі педагогічні умови самореалізації особистості учня у позакласній роботі: 1) врахування мотивів необхідності і можливості самореалізації особистості вихованця в процесі позакласної виховної роботи; 2) залучення особистості до діяльності, адекватної її потребам; 3) включення дітей у рефлексію [10].

Важливе значення для визначення можливостей позакласної роботи як чинника розвитку творчих здібностей дітей, на наш погляд, має врахування загальних концептуальних основ додаткової освіти:

1. Вільний вибір дитиною видів і сфер діяльності. Мова йде про можливості вибору напрямів діяльності (художньо-естетичної, соціально-педагогічної, культурологічної, еколого-біологічної, фізкультурно-спортивної, військово-патріотичної тощо), темпів просування дитини за конкретною програмою, форм представлення результатів творчої діяльності, міри участі в колективних справах.

2. Орієнтація на особистісні інтереси, потреби, здібності дитини. Позакласна робота є особистісно орієнтованою, оскільки предмет або сфера діяльності "наближаються" до дитини, дають їй можливість обрати власну освітню траєкторію, що, по суті, означає включення в творчу діяльність, яка забезпечує реалізацію власних інтересів і розвиток творчих здібностей. Класно-урочна робота не може забезпечити такого ставлення до кожного учня. Позакласна ж робота якраз сприяє тому, що дитина сама визначає межі власної діяльності, отримує можливість досліджувати себе як "безмежний простір" (О.Євладова). Ми поділяємо думку Л.Логінової, що позакласна робота - це виховання обдарованих дітей. Не виховання для обдарованих, а виховання обдарованих, оскільки педагогічна діяльність у сфері позакласної роботи якраз спрямована на виявлення, посилення, підтримку розвитку того творчого потенціалу, яким, за висновком учених, обдарована кожна дитина.

3. Можливість вільного самовизначення і самореалізації дитини. Позакласна робота дозволяє дитині "знайти себе", зрозуміти, в чому полягають її інтереси, в якій сфері лежать її захоплення, якими є її творчі здібності. Самовизначення і самореалізація передбачають інтеграцію двох процесів: забезпечення "свободи від" (захист дитини від придушення, пригноблення, образи гідності, у тому числі захист від власних комплексів) і виховання "свободи для" (створення максимально сприятливих умов для творчої самореалізації). Іншими словами, свобода самовизначення і самореалізації обов'язково пов'язана з вихованням відповідальності і уміння співвідносити свою свободу з свободою інших людей.

4. Єдність навчання, виховання і розвитку. Демократизація і гуманізація освіти вимагають розуміння позакласної роботи як сфери, яка органічно поєднує виховання, навчання і розвиток шляхом організації діяльності по оволодінню суспільним досвідом: знаннями, практичними уміннями і навичками, способами творчої діяльності, соціальними і духовними цінностями. Позакласна робота орієнтує на організацію двох груп діяльностей: "необхідних" для формування і розвитку соціальних (родових) якостей людини - цілеспрямована діяльність, універсальна праця, суспільна діяльність - і "вільних" видів діяльності, таких як фізична і психічна, емоційно-етична і ін. Цей поділ достатньо умовний, оскільки будь-яка діяльність може бути як творчою, так і обов'язковою, вимагати витрати сил, часу, духовної енергії на далеко не творчі результати. Духовна складова може бути властива і першій групі діяльностей, якщо вони реалізуються як творчість у навчанні, матеріальному виробництві, самоврядуванні, фізичному розвитку тощо.

5. Практико-діяльнісна основа освітнього процесу. Цінність позакласної роботи полягає в тому, що вона посилює варіативну складову загальної освіти, сприяє практичній реалізації знань і умінь, які діти отримують під час уроків. А головне - в умовах позакласної роботи діти можуть задовольняти індивідуальні потреби, розвивати свій творчий потенціал, адаптуватися до сучасного суспільства, продуктивно і цікаво проводити вільний час [54].

На наш погляд, перелік специфічних особливостей позакласної роботи можна доповнити:

- позакласна робота здійснюється у вільний від основного навчання час і відрізняється свободою вибору напрямів, видів діяльності, можливістю їх зміни;

- характеризується добровільністю, ініціативністю і активністю всіх учасників (дітей, батьків, педагогів), а також відсутністю жорсткої регламентації і обов'язкового результату;

- спрямована на розвиток творчих здібностей і пізнавальних інтересів учнів, їх індивідуальних задатків і нахилів; на відміну від цього, навчання під час уроків спрямоване на реалізацію державного (соціального) замовлення на певний рівень знань і тип особистості. Іншими словами обов'язкові класні заняття орієнтовані на виконання освітніх стандартів. Навчання в режимі обов'язковості, як свідчать дослідження, призводить до згасання потреб у творчості і пізнанні, властивих дітям від природи;

- має менш формалізований і регламентований характер, ніж під час обов'язкових навчальних занять, а тому ближча до природних основ розвитку творчого потенціалу учнів. У позакласній роботі акцент робиться не на пояснювально-інформаційному способі навчання, а на організації різних форм творчої діяльності, які мають переважно практичну спрямованість;

- передбачає індивідуалізацію з боку учня, який самостійно обирає форми і види діяльності, на відміну від індивідуалізації під час уроків, яку здійснює вчитель;

- забезпечує сильніший, ніж під час уроків, особистісний вплив педагога на учнів унаслідок більшої відкритості, безпосередності і неформальності спілкування;

- внаслідок відсутності обов'язкового освітнього стандарту і системи оцінок дає змогу вчителеві не акцентувати увагу на результативному аспекті діяльності учнів, а керуватися принципом: процес ради процесу, учіння - ради учіння, тобто слідувати природі вільного розвитку дитини;

- дає можливість варіювати різні курси, види діяльності, враховуючи інтереси дітей і побажання батьків;

- дозволяє вільно обирати заняття, що найбільшою мірою відповідають інтересам і індивідуальності кожної дитини;

- дає змогу залучати до навчально-виховного процесу батьків учнів;

- створює умови для здобуття додаткової освіти всіма дітьми - обдарованими, соціально-незахищеними, інвалідами і т.д.;

- має неформальний і комфортний характер для її учасників.

Позакласна робота у загальній системі освіти суттєво відрізняється від класно-урочної, насамперед, атмосферою невимушеного спілкування, вільного вибору форм і засобів діяльності, оскільки вимоги до планів і програм позакласного педагогічного процесу, як справедливо зазначає О.Прушковська, мають лише рекомендаційний характер [157].

Сучасний дослідник М. Вайновська вважає, що особливістю педагогічного процесу в позакласній сфері, на відміну від урочних занять, є яскраво виражена специфіка взаємин його суб'єктів, відносна автономність учнів у розвитку свого внутрішнього світу, широкі можливості для самоутвердження, самостійного вибору не тільки змісту, а й способів власної діяльності. Також особливого значення у позакласній роботі набувають гнучкість і мобільність, урізноманітнення цілей, методів і форм діяльності, доцільність та ефективність добору певного класу педагогічних завдань, що можуть оперативно змінюватися з урахуванням запитів і творчих можливостей підлітків [35, с.145].

Система позакласної роботи надає широкі можливості для розвитку творчих здібностей школярів у різних видах діяльності і сферах знань. Її специфіка вимагає конструювання особливої технології творчої співпраці, спільної продуктивної діяльності педагога і вихованців, педагога і творчого об'єднання дітей. На думку В. Горського, "потреба в творчій діяльності, в життєвій активності виникає на певному етапі розвитку людини як соціальної істоти. Але обов'язковість її прояву далеко не закономірна. Завдання освіти - зафіксувати цю проблему для людини, перетворити її на потребу, імпульс руху і пошуку" [54, с.84].

Перш за все, це передбачає відмову від авторитарних стосунків і перехід до стосунків творчої співучасті і співпраці в спільній діяльності. За такої умови суб'єкти педагогічного процесу, доповнюючи один одного, формують систему відносин сприяння, в якій творчі можливості і здібності партнерів реалізуються якнайповніше. Доповнюючи один одного, вони досягають якісно нового рівня розвитку у сфері міжособистісних стосунків, розвитку здібностей і ціннісних орієнтацій. Творча діяльність, вимагаючи терпіння, уважності, коректності, відповідальності, дозволяє розвиватися всім, від юних до старших, включаючи педагога, знімає психологічні бар'єри невпевненості у одних, і амбіції в інших. Саме така атмосфера комфорту, неформального спілкування, вільного самовираження в найбільшій мірі сприяє прояву і розвитку творчих здібностей учнів, реалізації їх індивідуальних нахилів.

Як бачимо, більшість авторів характеризують позакласну роботу особливостями, які визначають її потенціал у формуванні творчих здібностей школярів: партнерський характер взаємодії педагогів з учнями, добровільність участі дітей в позакласних заняттях, різноманітність складу учасників позаурочних об'єднань (колективних, групових, загально-шкільних), періодичність залучення школярів до позаурочної роботи (щодня, щомісяця, щосеместру), різноманітність форм і методів роботи з урахуванням вікових особливостей, інтересів та нахилів учнів. Аналізуючи специфіку позакласної роботи, слід відзначити, що головним для неї є пріоритет інтересів кожної дитини.

Особливе значення для розвитку творчих здібностей учнів, на наш погляд, має нерегламентованість змісту і форм позакласної роботи, що уможливлює використання вчителем різноманітних творчих завдань. Розв'язання творчих завдань у співпраці з педагогом змінює психологічну структуру виховного процесу, оскільки створюється надійна система внутрішньої стимуляції широкого спектру взаємодій, стосунків, спілкування між всіма його учасниками (подобається бути зі всіма, захоплює загальна справа, задовольняється честолюбство, з'являється гордість за себе).

Система внутрішніх мотивів, що виникає в такій взаємодії, переорієнтовує мотиви і процес вирішення репродуктивних завдань (без яких не може бути досягнута жодна мета освітньої діяльності) за рахунок створення цілісного смислового поля в просторі творчої взаємодії вчителя і вихованців. У результаті відбувається розвиток інтелектуальної, комунікативної, мотиваційної сфери особистості. Змінюється рівень її самоорганізації, способи спілкування, зростає свобода не тільки у прийнятті цілей, але й у визначенні особистісного сенсу своєї діяльності, в продукуванні нових цінностей і завдань. З пасивної дитина перетворюється на ініціативного партнера, здатного до широкого діалогу, самовизначення і саморегуляції. Ці здібності - показник вищої форми самоорганізації особистості, без якої вона не може стати суб'єктом творчої діяльності.

Ситуація спільної продуктивно-творчої діяльності педагога і вихованців виступає конструктивною одиницею інноваційного характеру в процесі розвитку творчої продуктивності особистості. Продуктивність означає, що дитина відчуває себе активним творцем своїх здібностей, суб'єктом власного розвитку і творчої самореалізації.

Освітній процес в умовах спільної продуктивно-творчої діяльності педагога і вихованців під час позакласної роботи характеризується низкою особливостей:

1. Висунення на перший план творчих і продуктивних завдань.

2. "Занурення" в діяльність, яке передує орієнтуванню і подальшому виробленню окремих елементів дій, умінь, запам'ятовуванню інформації, накопиченню знань.

3. Формування сенсів і цілей діяльності випереджає неминуче просте тренування способів досягнення результатів. Для полегшення процесу осмислення дій синтез повинен передувати аналізу.

4. Відповідність завдань логіці зростаючої креативності отримуваного результату, їх спрямованість на спонукання школярів до самореалізації в діяльності, висунення нових цілей, зміни смислових установок. Тим самим завдання розширюють зону найближчого творчого розвитку учнів.

Перераховані позиції становлять концептуальну основу позакласної роботи, яка відповідає головним принципам гуманістичної педагогіки: визнання унікальності і самоцінності кожної дитини, її права на самореалізацію, особистісно рівноправна позиція педагога і дитини, зорієнтованість на її інтереси, потреби і творчі здібності, бачення в ній особистості, гідної поваги [4].

Серед цінностей позакласної роботи, які визначають її потенціал як чинника розвитку творчих здібностей учнів, найбільш значущими, на думку О.Євладової, Л.Логінової, Н.Михайлової, є такі:

- домінування виховних і розвивальних можливостей освітнього матеріалу над його інформаційною насиченістю - зорієнтованість освітнього матеріалу не на збільшення обсягу інформації, а на вдосконалення здатності дитини набувати знань; перевантаження зайвими знаннями може гальмувати розвиток творчих здібностей;

- домінування власної дослідницької практики дитини над репродуктивним засвоєнням знань. Ще Ф.Дістервег зазначав, що поганий вчитель подає істину, хороший - учить її знаходити. У реальній навчальній практиці традиція наслідування педагога, дотримання його вказівок, алгоритмів і зразків не завжди рефлексується, а тому не враховується в процесі розвитку творчого потенціалу дитини;

- орієнтація на інтелектуальну ініціативу дитини - створення умов для прояву самостійності під час вирішення різноманітних навчальних і дослідницьких завдань, реалізації прагнення знайти оригінальний, можливо альтернативний шлях розв'язку, розглянути проблему на глибшому рівні;

- паритет завдань відкритого і закритого типу - завдання відкритого типу найбільш важливі у розвитку альтернативного, гнучкого мислення, яке відступає від жорсткої формальної логіки;

- гнучкість в переструктуруванні змісту діяльності відповідно до динаміки пізнавальних потреб дітей: в умовах, коли дитина проявляє високий інтерес і активність стосовно певного предмету діяльності, педагог має бути готовий до діяльності в режимі діалогу, що допомагає йому, не руйнуючи логіки освітнього процесу, приводити його у відповідність з індивідуальними потребами конкретної дитини;

- орієнтація на самостійність учнів у пошуково-проектній діяльності - зняття стереотипу про неодмінне, обов'язкове дотримання норм, вимог, стандартів за рахунок підвищення здатності дитини критично ставитися до зовнішньої заданості, вибудовувати власну аргументацію як основу власної позиції;

- формування здатності учнів до самореабілітації в процесі оцінки власних ідей. З розвитком рефлексії у дитини виникає підвищена критичність до власних ідей і продуктів творчої діяльності. Це істотно знижує її здатність продукувати нові ідеї і значна їх частина виключається з поля зору, оскільки вони сприймаються дитиною як "недосконалі", такі, що не "ведуть до успіху". Дитину потрібно навчити підтримувати саму себе, вірити в свої успіхи, ставитися до творчості не як до швидкого успіху, а як до процесу;

- соціальна представленість продуктів діяльності. У кожної дитини є природна потреба в презентації продуктів власної творчості іншим як потреба в самореалізації. Досвід "перемог і поразок", які набуваються в умовах змагальності (конкуренції), надзвичайно важливий для подальшого життя "творця", розвитку його творчих здібностей;

- децентрація - альтернатива принципу "концентрації" - зосередженню дитини на одному предметі, що приводить до її одностороннього розвитку. Необхідно через включення в освітній процес різних видів діяльності і різних форм соціальної взаємодії періодично "децентрувати", тобто переключати зусилля дитини на інші сфери. Багатоваріантність змісту позакласної роботи потребує урізноманітнення її форм з метою реалізації завдань всебічного гармонійного розвитку особистості. Форми позакласної діяльності у практиці загальноосвітніх закладів класифікуються за двома критеріями: за способом проведення (бесіда, зустріч, вечір, ранок тощо) та кількістю учасників (індивідуальні, колективні, масові). Деякі дослідники окремо виділяють так звані об'єднуючі форми позакласної роботи, до яких відносять: шкільні музеї, товариства, клуби для школярів підліткового віку, старшого шкільного віку, клуби вечірнього відпочинку, зустрічей з творчими особистостями, клуби обдарованих учнів, різноманітні гуртки (літератури, вивчення іноземних мов, журналістики тощо). Особливі можливості для розвитку творчих здібностей учнів відкривають форми позакласної роботи, які передбачають розв'язування творчих завдань, проведення творчих змагань, участь у творчих конкурсах, дискусіях. Це, зокрема: захисти проектів, заочні подорожі, творчі естафети, заняття-ігри, ігри-тренінги, розвідки, експедиції, дебати, рейди, заняття-мандрівки, клуб "кмітливих і винахідливих", заняття-загадка, заняття-вистава, заняття-поема, заняття-драматизація, заняття-казка, заняття-міф, заняття-парабола, заняття-парадокс, заняття-фантазія тощо.

На думку Л.Руденко, суттєве значення для розвитку творчого потенціалу має використання у процесі позакласної виховної роботи мистецтва, зокрема музики. Ідея виховання мистецтвом передбачає формування естетичного ставлення до дійсності, творчу активність, під впливом якої змінюється структура особистості, розвивається уява, образне мислення, емоційні процеси, творче ставлення до діяльності. Залучення підлітків до позакласної діяльності засобами музичного мистецтва актуалізує сферу художньо-естетичного виховання, сприяє формуванню мотиваційних орієнтацій на художню творчість, розвиває комунікативну сферу, розширює можливості для формування творчих здібностей особистості, музично-творчого самовираження [175, с.53].

Внаслідок реформування сфери освіти школа починає більшою мірою орієнтуватися на розвиток учнів як суб'єктів навчально-виховної діяльності. Це потребує відповідних змін у змісті, напрямах і формах організації позакласної роботи, яка має сприяти особистісному самовизначенню і творчій самореалізації школярів. Т. Цвірова зазначає, що позакласна робота має забезпечити потреби особистості у самоствердженні, здобутті додаткових знань, умінь, навичок за інтересами, інтелектуальний і духовний розвиток, підготовку до активної професійної і громадської діяльності, задоволення освітніх потреб шляхом залучення учнів до науково-експериментальної, дослідницької, технічно-конструкторської, художньої, декоративно-прикладної, еколого-природничої, туристсько-краєзнавчої та інших видів діяльності. Позакласна робота має яскраво виражену виховну, соціальну і комунікативну спрямованість. Вона сприяє пожвавленню міжособистісного спілкування учнів, зумовлює ситуацію взаємної відповідальності, взаємодопомоги, створює умови для розширення виховних можливостей школи і культурно-творчого простору школярів, забезпечує вибір ними свого індивідуального шляху творчого розвитку. Оскільки позаурочна діяльність є педагогічно організованим процесом, то вона визначає тон, атмосферу життя колективу, є засобом включення кожного учня в діяльність, до якої він має інтерес, зацікавленість і, таким чином, сприяє розвитку творчих здібностей.

У позакласні роботі відкриваються широкі перспективи для організації учнівського самоврядування, що сприяє соціальній адаптації учнів, освоєнню соціальних ролей відповідно до творчих здібностей, активізації самостійної творчої діяльності. Завдяки участі в самоврядуванні в учнів розвивається адекватна самооцінка, з'являється бажання до самоосвіти і самовдосконалення. Оскільки шкільна програма регламентована, творчий потенціал учнів набагато повніше і яскравіше може виявлятися саме у позакласній роботі, яка уможливлює вільні ігрові форми діяльності і варіативність методів та змісту діяльності. Позакласна робота забезпечує органічне поєднання форм організації дозвілля (відпочинок, розваги, свята, самоосвіта, творчість) з різними формами освітньої діяльності. Причому учням надається свобода вибору сфери діяльності, форми діяльності, освітніх програм. Дитина має право самостійно обирати зміст і емоційно-ціннісні орієнтири діяльності, те або інше об'єднання однодумців. Свобода вибору діяльності доповнюється свободою прийняття рішень, самостійністю в самореалізації завдяки справі, яку кожен робить своєю. Позакласна робота не тільки надає можливість учням визначати свої нахили, але й допомагає реалізувати власний творчий потенціал.

Позакласна робота дає можливість формувати в учнів пошукові уміння та навички у процесі розв'язування творчих задач. Л. Харченко звертає особливу увагу на таку важливу у плані розвитку творчих здібностей учнів особливість позакласної роботи, як можливість організації індивідуальної дослідницької діяльності. Завдяки цьому учні можуть визначати інтенсивність і тривалість занять, самостійно планувати свій час, обираючи об'єкти дослідження відповідно до власних нахилів і захоплень [213].