Размещено на http://www.allbest.ru/

94

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Донбаський державний технічний університет

Н.Г. Лебедєва

О.Т. Джурелюк

Д.О. Самойленко

Конспект лекцій

ОСНОВИ Психології І ПЕДАГОГІКИ

Рекомендовано кафедрою філософії та правознавства

Алчевськ

2009

УДК 378

Л 33

Лебедєва Наталія Геннадіївна - доцент кафедри філософії та правознавства Донбаського державного технічного університету;

Джурелюк Олена Тадеушівна - доцент кафедри філософії та правознавства Донбаського державного технічного університету;

Самойленко Дмитро Олександрович - асистент кафедри філософії та правознавства Донбаського державного технічного університету.

Рецензенти:

В.В. Патерикіна - канд.. філос. наук, професор, зав. кафедри філософії та правознавства Донбаського державного технічного університету;

О.В. Адаменко - докт. пед. наук, професор, декан факультету допрофесійної підготовки Луганського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Рекомендовано кафедрою філософії та правознавства

(Протокол № 7 від 02.03.2009 )

Лебедєва Н.Г. та ін.

Основи психології і педагогіки: Консп. лекц. / Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. - Алчевськ: ДонДТУ, 2009. - 173 с.

Конспект лекцій підготовлений відповідно до вимог з освітньо-кваліфікаційної характеристики і освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів. У пропонованому курсі лекцій приведені основні психологічні і педагогічні поняття і категорії, а також їх характеристика. Особлива увага приділена психології особистості; розкриті психологічні механізми становлення особистості і її взаємодії з іншими людьми. Викладені основи педагогіки; розглянуті основні питання дидактики і теорії виховання, виходячи з вимог до освіти на сучасному етапі.

Призначено для студентів вищих навчальних закладів.

УДК 378

© Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко, 2009

© ДонДТУ, 2009

© дизайн обкладинки,

О.М. Дика, 2009

Зміст

ПЕРЕДМОВА

Модуль 1. Основи психології

Лекція 1. ВВЕДЕННЯ В ПСИХОЛОГІЮ

1. Предмет, принципи і галузі психології

2. Етапи становлення і напрями психологічної науки

3. Методи психологічного дослідження

4. Поняття про психіку. Класифікація психічних явищ

5. Свідомість як вищий ступінь розвитку психіки

6. Особливі стани психіки і свідомості людини

Лекція 2. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

1. Поняття про особистість в психології

2. Темперамент

3. Характер

4. Здібності

5. Спрямованість

Лекція 3. ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

1. Пізнавальні процеси

2. Увага

3. Емоційно-вольові процеси. Емоції і відчуття

Лекція 4. Комунікація, взаєморозуміння і взаємодія в спілкуванні людей

1. Психологія спілкування

1.1 Загальна характеристика спілкування

1.2 Види, стратегії і тактики спілкування

1.3 Механізми спілкування

2. Психологія групи

2.1 Індивіди, групи, суспільства

2.2 Групова динаміка

2.3 Управління групами

Лекція 5. Психологія конфлікту

1. Поняття ”конфлікт”. Види і фази клнфлікту

2. Передумови конфлікту

3. Управління конфліктом

Модуль 2. основи педагогіки

Лекція 6. Загальні основи педагогіки

1. Педагогіка як наука. Її предмет і основні категорії

2 Учень або той, хто вчиться як суб'єкт діяльності

3. Основи організації педагогічного процесу

4. Освіта. Зміст освіти

Лекція 7. Теорія навчання

1. Процес навчання

2. Принципи навчання

3. Методи навчання

4. Форми організації учбової роботи

5. Діагностика навчання

6. Засоби навчання

Лкція 8. теорія і практика виховання

1. Виховання як цілеспрямована діяльність педагога

2. Принципи виховання

3. Методи виховання

4. Складові частини виховання

5. Форми організації і контролю виховної роботи

6. Самовиховання

7. Сімейне виховання

ПЕРЕДМОВА

Особливості сучасного етапу розвитку нашого суспільства обумовлюють необхідність корінного поліпшення підготовки фахівців, оволодіння ними основами психолого-педагогічних знань і успішного застосування їх на практиці. Навчальний посібник підготовлений для широкого круга студентів незалежно від професійного напряму і спеціальності, призначено для концентрованого вивчення і систематизації учбового матеріалу по дисципліні ”Основи психології і педагогіки”. Допомогою є компактний нарис теорії і практики педагогіки і психології. Учбовий матеріал посібника депрофесіоналізован, викладений в короткій і доступній формі, як за змістом, так і за стилем викладу.

Мета вивчення дисципліни ”Основи психології і педагогіки” - отримати уявлення про природу психіки людини, про співвідношення природних і соціальних чинників в її становленні, а також про те, як відбувається усвідомлення людиною навколишнього світу і самого себе; навчитися давати психологічну характеристику особи, а також пояснювати власні психічні процеси, властивості, стани, оволодіти простими прийомами їх психічної саморегуляції; навчитися усвідомлювати особливості взаємодії людей в процесі спілкування і спільної діяльності; оволодіти прийомами, що підвищують ефективність спілкування; навчитися орієнтуватися в закономірностях, принципах процесу навчання і виховання; отримати уявлення про різні форми, методи, засоби навчання і виховання; оволодіти елементарними навиками аналізу навчально-виховних і проблемних педагогічних ситуацій в сім'ї і трудовому колективі.

Послідовність викладу тем в пропонованому курсі лекцій відображає логіку сприйняття майбутнім фахівцем нового кола проблем. Посібник включає два самостійних за змістом, але взаємозв'язаних між собою модуля: Модуль 1 ”Основи психології” і Модуль 2 ”Основи педагогіки”. Для зручності освоєння курсу кожна з програмних тем підрозділена на декілька самостійних питань, які можуть стати предметом виступів на семінарських заняттях, послужити темою рефератів.

У першому модулі ”Основи психології” (лекції 1 - 5) висвітлено предмет психології як науки про закономірності виникнення, функціонування і розвитку психіки людини, приводиться характеристика форм її прояву. Особлива увага приділяється психології особистості, закономірностям її розвитку, можливостям самоудосконалення. У другому модулі ”Основи педагогіки” (лекції 6 - 8) розкриваються теоретичні і організаційно-практичні проблеми педагогіки. Основна увага приділяється питанням навчання і виховання з використанням різних форм, методів і засобів, найбільш оптимальних на сучасному етапі.

Коло проблем, що розглядаються в пропонованому курсі лекцій, конкретизований в переліку умінь, що передує кожній темі. Усвідомленому і глибшому засвоєнню матеріалу сприятиме пошук відповідей на контрольні питання і завдання, запропоновані до кожної теми. При цьому доцільно користуватися джерелами, приведеними в списках літератури до кожної теми.

Модуль 1. Основи психології

Лекція 1. ВВЕДЕННЯ В ПСИХОЛОГІЮ

1. Предмет, принципи і галузі психології.

2. Етапи становлення і напрями психологічної науки.

3. Методи психологічного дослідження.

4. Поняття про психіку. Класифікація психічних явищ.

5. Свідомість як вищий ступінь розвитку психіки.

6. Особливі стани психіки і свідомості людини.

Основні поняття: психологія, принципи психології, напрями психології, методи психології, психічні явища, свідомість, свідоме, підсвідоме, несвідоме.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

* сформулювати предмет і завдання психології як науки;

* пояснити методологічні принципи психології;

* виділити основні етапи становлення психологічної науки;

* виявити місце психології в системі наук про людину;

* перерахувати галузі і основні напрями психологічної науки;

* проаналізувати методи психології і умови їх правильного застосування;

* розкрити суть поняття психіка, перерахувати основні форми прояву психіки;

* пояснити взаємозв'язок свідомого, підсвідомого і несвідомого.

1. Предмет, принципи і галузі психології

Психологія -- наука про загальні психічні закономірності взаємодії людини з середовищем. Психологія (psyche - душа, logos - наука) - вивчає мир душевних явищ, процесів і станів, що усвідомлюються або неусвідомлюваних людиною.

В цілому методологія (від греч. methods -- шлях дослідження, пізнання, logos -- учення) визначає ті принципи, прийоми, якими керується людина в своїй діяльності. Вітчизняна психологія як методологічні виділяє наступні принципи матеріалістичної психології:

1) Принцип детермінізму означає, що психіка визначається способом життя і перебудовується із зміною образу життю.

2) Принцип взаємозв'язку психіки і діяльності, принцип єдності свідомості і діяльності означає, що свідомість виявляється і формується в процесі здійснення діяльності людиною.

3) Принцип розвитку психіки, свідомості в діяльності означає, що психіка і свідомість розглядаються як продукт розвитку і результат діяльності (ігровою, учбовою, трудовою і ін.).

4) Принцип вивчення психіки людини у взаємозв'язку біологічних і соціальних чинників;

5) Особовий підхід означає, що при вивченні будь-яких психічних явищ людини (властивостей, станів, процесів) враховується включеність явища в структуру цілісної особи.

Психологія тісно взаємозв'язана з іншими науками, займаючи важливе місце в системі наук про людину. Так, довгий час, будучи одним з розділів філософії, психологія неминуче узяла з цієї науки принципово важливі теоретичні положення, що визначають підхід до рішення проблем. Таким чином, філософія є методологічною основою психології. Очевидний зв'язок психології з природними науками - біологією, фізіологією, хімією, фізикою і ін., за допомогою яких можна вивчити фізіологічні і біологічні процеси мозку, лежачі в основі психіки. Психологію зближують з гуманітарними науками (соціологією, історією, мовознавством, мистецтвознавством і ін.) вивчення взаємодії особи і її найближчого оточення; інтерес до особливостей психічного, душевного складу людини в різні історичні епохи; роль мови в культурному і психічному розвитку людини, проблема творчості. Не менш очевидний зв'язок психології з педагогікою. Ефективно навчати і виховувати можна тільки на основі знання закономірностей, по яких розвивається психіка людини. Багатообразні зв'язки психології з медициною. Загальні точки зіткнення ці науки знаходять у вивченні проблеми порушення психічної діяльності, в психологічному обгрунтуванні особливостей взаємодії лікаря і пацієнта, в діагностиці і лікуванні цілого ряду захворювань. Взаємозв'язок психології і технічних наук виявляється, з одного боку, у виявленні оптимальних психологічних умов взаємодії людини і машини, з іншої - в розробці технічних засобів, приладів для вивчення проявів психіки.

Галузі психології

Зоопсихологія -- вивчає особливості психіки тварин.

Вікова і педагогічна психологія -- вивчає психологічні особливості людей різного віку, а також закономірності розвитку особи в процесі навчання і виховання

Соціальна психологія -- вивчає соціально-психологічні прояви особи людини, його взаємини з людьми, соціально-психологічні прояви у великих групах.

Психологія праці -- розглядає психологічні особливості трудової діяльності людини, закономірності розвитку трудових навиків.

Інженерна психологія -- вивчає закономірності процесів взаємодії людини і сучасної техніки.

Медична психологія -- вивчає психологічні особливості діяльності лікаря і поведінки хворого, розробляє психологічні методи лікування і психотерапії

Патопсихологія -- вивчає відхилення в розвитку психіки, розпад психіки при різних формах мозкової патології.

Юридична психологія -- вивчає психологічні особливості поведінки учасників кримінального процесу, психологічні проблеми поведінки і формування особи злочинця.

Диференціація психології на галузі доповнюється зустрічним процесом інтеграції, в результаті якої відбувається стиковка психології практично зі всіма науками: через інженерну психологію - з технічними науками; через педагогічну психологію - з педагогікою; через соціальну психологію - з суспільними і соціальними науками.

2. Етапи становлення і напрями психологічної науки

Становлення психологічної науки можна умовно розділити на 4 етапи:

1 етап - психологія як наука про душу. Таке визначення психології було дане більш 2-х тисяч років назад. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини.

2 етап - психологія як наука про свідомість. Виникає в 17 столітті у зв'язку з розвитком природних наук. Здатність думати, відчувати, бажати назвали свідомістю.

3 етап - психологія як наука про поведінку. Виникає в кінці 19 - початку 20 століть. Завдання психології - ставити експерименти і спостерігати за тим, що можна побачити - поведінка, вчинки, реакції людини.

4 етап - психологія як наука, що вивчає закономірності, прояви і механізми психіки.

З якнайдавніших часів потреби суспільного життя примушували людину враховувати особливості психічного складу людей. Перші психологічні уявлення позначилися на стародавньому світі у зв'язку із спробами мислителів того часу дав відповідь на питання: що таке душа? При цьому виділилися, різні підходи до вивчення суті душі - матеріалістичний і ідеалістичний.

Прихильник першого підходу Демокріт (близько 460--370 до н.е.) стверджував, що душа складається з рухомих атомів, які приводять тіло в рух. Із смертю тіла гине і душа.

Платон (428-- 348 до н.е.), навпаки, стверджував, що душа безсмертна. Мета душі -- пізнання ідей, які існують вічно і самі по собі, утворюючи особливий мир, що протистоїть миру матерії.

Ідеї античних філософів були систематизовані і розвинені Арістотелем (384--322 до н.е.) в трактаті «Про душу». Цей трактат був першою власне психологічною працею, у зв'язку з чим Арістотеля часто називають засновником психології. У його уявленні душа - безтілесна суть живого тіла, за допомогою якої людина відчуває і мислить.

В середні віки в результаті посилення позицій релігії душу розглядається в основному як божественний, надприродний початок, керівний людиною в його пошуках вищого сенсу життя. В той же час накопичується знання про анатомо-фізіологічні особливості організму людини як одній з основ психіки. У зв'язку з цим особливо слід зазначити діяльність арабських учених Ібн-сини (Авіценни, 980--1037), Ібн-рушди (Аверроеса, 1126--1198), а також видатного діяча епохи Відродження Леонардо да Вінчі (1452--1519).

Другий етап в становленні психології пов'язують з розвитком природних наук в XVII столітті, коли ведучі учені того часу намагалися сформувати нові уявлення про світ і людину, розглядаючи психологію як науку про свідомість. Так, французький учений Р. Декарт (1596--1650) в своїх працях зробив спробу розкрити механізми поведінки людини, використовуючи як аналог закони механіки і ввівши нове поняття -- рефлекс. Б. Спіноза (1632--1677) і Г. Лейбніц (1646--1716), які розробляли питання про співвідношення фізіологічного і психічного, а також Дж.Л окк (1632--1704), який ввів в психологію поняття асоціації (від латів. associatio -- з'єднання, зв'язка) -- зв'язку між явищами, при якому виникнення одне з них викликає поява іншого. Саме це поняття було покладене в основу виниклої в XVIII столітті асоціативної психології (Д. Гартлі, 1705--1757), в рамках якої затверджувалося, що нервова система підкоряється фізичним законам і, отже, явища свідомості утворюються шляхом асоціації (механічної зв'язки) простіших елементів. У цей же період Г. Коніський (1717--1795) указував на активний характер відображення психікою об'єктивної реальності. Г.С. Сковорода (1722--1794) необхідною умовою пізнання дійсності вважав самопізнання людиною себе, своїй суті.

Початком третього етапу - становлення психології як самостійної експериментальної науки -- можна рахувати 60--70-і роки XIX століття, коли в психологію прийшов експеримент. Розвиток експериментальної психології пов'язують перш за все з німецьким ученим В. Вундтом (3832--1920), що відкрив в 1879 році першу в світі психологічну лабораторію.

На основі накопичених експериментальних даних, робіт І.М. Сеченова (1829--1905), І.П. Павлова (1849--1936), З. Фрейда (1856--1939) і багатьох інших видатних учених був зроблений вивід про неможливість обмеження предмету психології однією свідомістю, використання асоціацій як універсальна категорія, що пояснює всю психічну діяльність.

Це привело до виникнення в XX в. декількох нових напрямів психології, кожне з яких по-своєму визначало, що ж повинна вивчати ця наука: поведінка, несвідома і ін.

Основні напрями психологічної науки

Одним з найбільш значущих для розвитку психології XX століття напрямів є психоаналіз, засновником якого вважається австрійський психолог і психіатр 3. Фрейд.

Психоаналіз ґрунтується на ідеї про те, що поведінка людини визначається не тільки його свідомістю, але і несвідомими потягами і бажаннями, до яких Фрейд відносив, перш за все, прагнення до любові і в той же час до смерті, руйнування. Ці потяги зосереджені в особливому структурному утворенні психіки, що отримало назву ”Ід” (Воно). Вторинний шар психіки - ”Его” (Я) - покликаний порівнювати потяги Ід з вимогами реального миру, представленими в ”Супер-его” (СВЕРХ-Я), -- носієві моральних стандартів. Оскільки вимоги Ід і Супер-его несумісні, Его перебуває в стані конфлікту, напруги, від якої рятується за допомогою спеціальних психологічних защит (витіснення, проекції, сублімації і ін.).

Учення З. Фрейда розвинули його учні. Так, центральною ідеєю А. Адлера (1870--1937), творця індивідуальної психології, є теза про несвідоме прагнення людини до досконалості, яка визначається переживанням відчуття неповноцінності і необхідністю його компенсації.

По К. Юнгу (1875--1961), згідно принципам створеною їм аналітичній психології, психічний розвиток особи в цілому визначається колективним несвідомим (архетипами), що відобразили досвід людства.

Впливовим напрямом в психології з'явився бихевиоризм (від англ. Behaviour - поведінка), засновником якого вважають американського дослідника Д. Уотсона (1875--1958). Наукова програма Уотсона грунтувалася на схемі S R, згідно якої зовнішня дія, або стимул (S), породжує певну поведінку організму, або реакцію (R). Звідси слідував вивід: досить підібрати потрібний стимул, щоб отримати необхідну поведінку. Такі поняття внутрішнього, психічного світу людини, як свідомість, переживання, ігнорувалися, вважалися ненауковими.

Ще одним напрямом психологічної науки з'явилася гештальтпсихология (від йому. Gestalt -- образ, форма). Виникнення даного напряму пов'язане в першу чергу з іменами німецьких учених М. Вертгеймера (1880--1943), К. Коффки (1886--1941), В. Келера (1887--1967), які на противагу положенням асоціативної психології висунули ідею цілісності образу, властивості якого не можуть бути виведені з властивостей окремих його частин. Так, М. Вертгеймером була показана можливість сприйняття руху при фактичній його відсутності. У дослідах, що проводяться ним, два відрізки, що знаходяться один від одного на відстані, по черзі висвічувалися і затемнялися. Виявилось, що при зменшенні інтервалів часу між спалахами сприйняття двох відрізків змінялося сприйняттям переміщення одного відрізка. (Це явище, що отримало назву (ц-феномена, застосовується, наприклад, в світловій рекламі.)

Основним завданням когнітивної (від латів. Cognilio - знання) психології, що виникла в 60-х роках XX в. як напрям психологічної науки, з'явився доказ вирішальної ролі знання в психічному розвитку людини. Представники цього напряму (Ж. Піаже, Дж. Брунер, А. Пайвіо, У. Найссер, Л. Фестннгер і ін.) зосередили свої зусилля на вивченні психічних, перш за все пізнавальних, процесів, які по аналогії з ЕОМ розглядалися як послідовні блоки збору і переробки інформації. В результаті бувальщини виявлені найважливіші властивості пізнавальної діяльності (залежність від зовнішнього середовища, вибірковість і ін.). Одне з основних понять когнітивної психології -- схема (внутрішня програма збору і переробки інформації). Схема задає розгортання всіх пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення і ін.) подібно до того, як генотип визначає будова організму.

Одним з провідних напрямів сучасної психологічної науки є гуманістична психологія, яка, за визначенням одного з її основоположників А. Маслоу (1908--1970), є третьою силою, що протиставляє себе бихевиоризму і психоаналізу. На противагу бихевиоризму, орієнтованому на аналіз окремих подій, представники гуманістичної психології К. Роджерс (1902--1987), Г. Олпорт (1897--1967) та інші розглядають особу як єдине ціле. На відміну від психоаналітичного підходу предметом гуманістичної психології позначається психологічно здорова особа. При цьому гуманістична психологія стверджує, що людина спочатку добра або, в крайньому випадку, нейтральна; агресія, насильство виникають в результаті дії навколишнього середовища. Вищими основоположними потребами людини є потреба в самоосуществлении (самоактуализации) або, по В. Франклу (рід. 1905), основоположникові логотерапії, в знаходженні власного сенсу. Відповідно до цих уявлень в рамках гуманістичної психології розробляються підходи до забезпечення психічного благополуччя особи.

У 60-х роках XX століття позначився ще один напрям -- трансперсональна психологія, що вивчає граничні можливості людської психіки з нетрадиційних позицій. Основними теоретичними джерелами трансперсональной психології є психоаналіз і східні філософські системи, принципи яких сформульовані на основі уявлень про енергетичну природу миру. В центрі цього напряму -- так звані змінені стани свідомості, яких можна досягти за допомогою спеціального організованого інтенсивного дихання (З. Гроф) і персоною, трансцендентальної музики.

Вітчизняна психологія в XX столітті пішла по особливому шляху розвитку на основі філософії діалектичного матеріалізму. На розвиток уявлень про природу психічного, що склалися у вітчизняній психології, істотно вплинули роботи таких видатних учених, як І.М. Сеченов. І.П. Павлов, В.М. Бехтерев (1875--1927), Л.С. Виготський (1896--1934), А.Н. Леонтьев (1903--1979), С.Л. Рубінштейн (1889--1960) і ін.

Так, Л.С. Виготський з'явився творцем культурно-історичної концепції психічного розвитку людини, в якій розкриваються механізми формування вищих психічних функцій (логічній пам'яті, абстрактного мислення і ін.) в процесі освоєння людиною культури.

А.Н. Леонтьев, учень і послідовник Л.С. Виготського, основну увагу приділяв вивченню будови і функціонування психічного віддзеркалення реальності в процесі діяльності.

У руслі теорії діяльності була розроблена концепція поетапного формування П.Я. Гальперіна (1902--1988), практична реалізація якої дозволяє підвищити ефективність навчання.

С.Л. Рубінштейн фундаментально досліджував взаємозв'язок внутрішнього і зовнішнього, сформулювавши принцип детермінізму при поясненні психічних явищ.

Видатний український психолог Г.С. Костюк (1899--1982) розглядав психічне явище як особливий вид діяльності, причому діяльності не мозку, а людини, яка більш менш усвідомлено створює власну психіку.

Останніми роками у вітчизняній психології робляться спроби об'єднати філософський, культурологічний і власне психологічний підходи до визначення суті психологічних явищ людського буття (А.У. Кирічук, В.А. Роменец і ін.). При цьому виникнення і розвиток всіх психічних феноменів визначаються взаємодією ситуативного, мотиваційного і інших компонентів вчинку як одиниці аналізу особи людини.

3. Методи психологічного дослідження

Методологічні принципи утілюються в спеціальних методах психології, за допомогою яких виявляються істотно важливі факти, закономірності і механізми психіки.

Методи, вживані в психологічному дослідженні, підрозділяють на чотири групи:

1. Організаційні методи

Порівняльний метод -- (метод “поперечного зрізу”) полягає в зіставленні різних груп людей за віком, освіті, діяльності і спілкуванню (студенти і робочі).

Лонгитюдний метод -- (метод “подовжнього зрізу”) полягає в багатократних обстеженнях одних і тих же осіб впродовж тривалого часу (студенти впродовж п'яти років навчання).

Комплексний метод -- спосіб вивчення, при якому в дослідженні беруть участь представники різних наук, що дозволяє встановлювати зв'язки і залежності між явищами різного роду.

2. Емпіричні методи

Спостереження - навмисне сприйняття зовнішніх проявів психіки, що фіксується. Самоспостереження - спостереження людини за власними психічними явищами.

Експеримент - цілеспрямована зміна деяких чинників і реєстрація змін в змозі і поведінці що вивчається, відрізняється від спостереження втручанням дослідника.

Тест - система завдань, що дозволяють зміряти рівень розвитку певної якості (властивості) особи. Підрозділяються на тести досягнень, тести інтелекту, тести креативности.

Анкета -- представляє опитний лист для отримання відповідей на заздалегідь складену систему питань, служить для отримання первинної соціально-психологічної інформації.

Социометрія - метод психологічного дослідження міжособових відносин в групі з метою визначення структури взаємин і психологічної сумісності.

Інтерв'ю - метод, що полягає в зборі інформації, отриманої у вигляді відповідей на поставлених, як правило, заздалегідь сформульовані, питання.

Бесіда - передбачає пряме або непряме отримання психологічної інформації шляхом мовного спілкування.

3. Методи обробки даних: кількісний і якісний аналіз.

4. Інтерпретаційні методи:

-- генетичний метод (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих стадій)

-- структурний метод (встановлення структурних зв'язків між характеристиками психіки).

4. Поняття про психіку. Класифікація психічних явищ

Слово психіка (по-грецьки “душа”) має подвійне значення.

Одне значення - сенс суті якої-небудь речі. Психіка - це віддзеркалення об'єктивного світу в його зв'язках і відносинах, це віртуальне стиснення природи. Інший сенс пов'язаний з проблемою субстрата психіки. Багато хто чує і говорить: “Душа пішла в п'яти”, “Хвилювання душі”. У цих висловах присутній якийсь рух, деякий субстрат руху. Як припускають деякі фізики -- це можуть бути мікролептони -- найдрібніші ядерні частинки.

Зв'язок психіки і діяльності мозку не підлягає сумніву: неповноцінність мозку приводять до неповноцінності психіки. Але доведена і незалежність психічного і фізіологічного процесу мозку - теорія психофізіологічного паралелізму, згідно якої психічне і фізіологічне складають 2 ряди явищ, які відповідають один одному, але ніколи не впливають один на одного.

Існують і інші теорії про зв'язок психічних і фізіологічних процесів. Теорія механічної тотожності стверджує, що психічні процеси - фізіологічні процеси, мозок виділяє психіку, тобто відбувається ототожнення психіки з нервовими процесами. Теорія єдності стверджує, що психічні і фізіологічні процеси виникають одночасно, але вони якісно різні, що психіка -- системна якість мозку.

Але звернемо увагу, що людська психіка не дана людині в готовому вигляді від народження, вона розвивається тільки в процесі спілкування і взаємодії з іншими людьми. Психіка людини виявляється в різних формах - психічних явищах.

Класифікація психічних явищ

Всі психічні явища діляться на три групи:

1) психічні процеси

2) психічні властивості особи

3) психічні стани особи.

Психічний процес - акт психічної діяльності, що має об'єкт віддзеркалення і функцію регуляції. Психічна діяльність людини -- сукупність психічних процесів.

Психічні властивості особи -- типові для даної людини особливості його психіки. До психічних властивостей відносяться: темперамент, характер, здібності, спрямованість.

Психічний стан -- це тимчасова своєрідність психічної діяльності, визначувана змістом діяльності і відношенням людини до цієї діяльності (наприклад, роздратування).

Психічні процеси, стани і властивості людини -- це єдиний прояв його психіки:

Основні форми прояву психіки людини

Процеси	Властивості	Стани
пізнавальні	емоційно-вольові
відчуття	відчуття	темперамент	мотиваційні
сприйняття	емаоції	характер	емоційні
пам'ять	воля	здібності	вольові
мислення		спрямованість	рівні уваги
уява
увага
мова

5. Свідомість як вищий ступінь розвитку психіки

Свідомість - вища форма узагальненого віддзеркалення навколишнього світу. Первинною формою психічного віддзеркалення і регуляції поведінки є інстинкти - комплекс природжених реакцій організму. Діяльність свідомості полягає у формуванні цілей дій, уявній побудові дій, передбаченні результатів дій. Особливістю свідомості людини є самосвідомість - цілісне віддзеркалення людиною своєї власної особи, психічна модель свого Я. Змістом самосвідомості є усвідомлення людиною своїх фізичних, психічних властивостей, своїх дій, відчуттів і прагнень.

Форма існування самосвідомості подвійна: у свідомості самосвідомість існує як сума психічних станів; одночасна самосвідомість володіє стійкістю і цілісністю. При аналізі структури самосвідомості використовуються два поняття: “поточне Я” і “особове Я”. Поточне Я позначає фази усвідомлення себе в “поточному сьогоденні”, тобто безпосередні процеси діяльності самосвідомості. Особове Я -- уживається для синтезу “поточних Я”.

“Зовнішнє” і “внутрішнє Я” взаємообумовлені і внутрішньо взаємозв'язані, але вони не тотожні, оскільки: “зовнішнє Я” - емпіричний спостережуваний індивід, а “внутрішнє Я” завжди залишається чисто психологічним феноменом. За допомогою “внутрішнього Я” здійснюється ізоляція і актуалізація процесів наший психіки, завдяки чому ми виявляємося здатними не тільки знати про себе, аналізувати себе як ціле, але і можемо усвідомлювати себе таким, що усвідомлює.

Найбільш відома в сучасній науці модель структури самосвідомості запропонована К.Г.Юнгом і заснована на зіставленні усвідомлюваних і неусвідомлюваних елементів психіки.

К. Юнг виділяв два рівні в структурі самосвідомості:

Перший рівень - “самозвеличання”, що персоніфікує свідомі і несвідомі процеси; величина, що відноситься до свідомого “Я” як ціле до частини; тотальна особа, яка і є ми.

Другий рівень - форма прояву “самозвеличання” на поверхні свідомості, свідоме “Я”. Кожен здатний усвідомити будь-яке уявлення як свого: “Я відчуваю, що я втомився”.

У самосвідомості існує два механізми діяльності: ототожнення себе з ким або чим-небудь (“самоідентифікація”) і інтелектуальний самоаналіз “Я” ( рефлексія і саморефлексия ).

Самоідентифікація дозволяє знайти стійке уявлення про себе. Ми ідентифікуємо себе: з батьками, однолітками (“Я - молода людина, студент”), з одноплемінниками (“Я - російський, єврей”), з реальними або вигаданими особами (“Я - Обломов”), з тваринами і тому подібне Ідентифікація робить людину здібною до соціалізації, готовою прийняти соціальні норми як свої внутрішні установки. “Я” володіє здатністю рефлективності, яке включає -- самоспостереження, самоосмысление, самоаналіз, саморефлексию. Ця здатність рефлексії “я” може відноситися не тільки до одиничних моментів (втома), але і до всієї людини (“Я знаю себе”).

Взаємозв'язок свідомої, підсвідомої і несвідомої в психіці людини

Поведінка людини визначається не тільки його свідомістю. У зоні свідомості відбивається мала частина сигналів, що приходять ззовні. Велика частина процесів, що протікають усередині, їм не усвідомлюється.

Серед неусвідомлених процесів виділяють: несвідоме і підсвідоме.

1. Несвідоме -- таке психічне, яке ні за яких обставин не стає свідомим - інстинктивні, природжені реакції (реакція страху, переляку, уникнення небезпеки).

2. Підчвідоме. Сигнали, що потрапили в зону свідомості, використовуються людиною для усвідомленого управління своєю поведінкою, решта сприйнятих сигналів також використовується для регулювання процесів, але на підсвідомому рівні. Підсвідоме - уявлення, бажання, дії, які пішли зараз зі свідомості, але можуть повернутися в свідомість. Типові завдання чоловік вирішує підсвідомо за допомогою автоматизмов, вони розвантажують свідомість від рутинних операцій (читання, лист, ходьба, професійні навики).

6. Особливі стани психіки і свідомості людини

“Массовідниє” стану - психічні стани певних общностей людей (мікрогруп, народів). Розглядають два види таких станів: громадська думка, суспільний настрій. Психічні стани общностей характеризуються ознаками, не властивими станам окремих людей: массовидность; “заразливість” (здібність до розповсюдження); “ефект групи” (збільшення сили і значення станів спільності); тенденція до закріплення.

Сучасні психологи виділяють два періодичні стани психіки (свідомості), властиві людям: неспання (активна взаємодія людини із зовнішнім світом), сон (період відпочинку). Залежно від показників виділяють рівні неспання: спокійне неспання, активне неспання, крайній рівень напруги. Сон відноситься до так званих змінених станів свідомості, що повністю відрізують людину від фізичного і соціального оточення; сон - не просто відновний період для організму, він виконує багато психічних функцій.

Під медитацією розуміються змінений за бажанням індивіда особливий стан свідомості, пов'язаний з уповільненням діяльності мозку шляхом зосередження і концентрації уваги на якому-небудь об'єкті, а також техніка досягнення такого стану. В стані медитації суб'єкт отримує реальне задоволення із-за настання релаксації.

Гіпноз - це тимчасовий стан свідомості, пов'язаний із звуженням його об'єму і різким зосередженням на утриманні навіювання, із зміною індивідуального контролю і самосвідомості, а також техніка дії на індивідуума з метою звузити поле свідомості і підпорядкувати його контролю гіпнотизера, навіювання якого він виконуватиме. Аутогипноз викликається самонавіянням.

Біль - психічний стан, що виникає як результат надсильних або руйнівних дій на організм при загрозі його цілісності або існуванню, це симптом порушення нормального перебігу фізіологічних процесів. Зниження або усунення чутливості до болю називається анальгезією. Досягається: за допомогою анальгетиків; шляхом концентрації уваги на об'єктах, не пов'язаних з джерелом болю; навіюванням, самонавіянням, гіпнозом; методами масажу; дією холоду або тепла.

Вера має два значення: 1) особливий психічний стан, що виявляється в повному ухваленні індивідом до.-л. відомостей або явищ, що можуть визначати його вчинки і відносини; 2) визнання чого-небудь істинним з рішучістю, що перевищує силу зовнішніх фактичних і формально-логічних доказів. Релігійна віра не залежить від реальності буття людини на фізичному світі, людина включає в образ миру існування позаматеріального миру.

Ейфорія - психічний стан, що виявляється в підвищеному радісному, веселому настрої, стан добросердя, безпечності, не відповідне об'єктивним обставинам. Дісфорія - протилежне ейфорії психічний стан, що виявляється в зниженому настрої з дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю.

Контрольні питання

1. Що дає вивчення психології сучасному фахівцеві?

2. Виділіть і опишіть істотні віхи кожного з етапів становлення психології як науки.

3. Назвіть найбільш значні напрями психологічної науки. Які з них протилежні по своїх принципах?

4. Як ви уявляєте собі зв'язок психології і педагогіки? Що для цих наук є загальним і що особливим?

5. Які галузі психологічної науки ви знаєте?

6. Що дає дослідникові психіки людини проходження принципам детермінізму, єдності свідомості і діяльності, розвитку?

7. Чи існує універсальний метод психологічного пізнання?

8. Порівняйте вади і недоліки спостереження і експерименту. У чому відмінність між тестом і анкетою?

9. Які основні форми прояву психіки і їх різновиди?

10. Проаналізуйте взаємозв'язок свідомого, підсвідомого і несвідомого в психіці людини.

11. Які ви знаєте особливі стани психіки людини? Перерахуйте їх.

Список літератури, що рекомендується

1. Варій М.Й. Психологія : навч. посібник для студ. вищих навч. закладів/ М.Й. Варій.-К.: Центр учбової літератури,2007.-288с.

2. Григорович Л.А.Педагогика и психология: учеб. пособие для студ. вузов/ Л.А. Григорович, Т.Д. Марцинковская.-М.: Гардарики,2006.-476с.

3. Загальна психологія: підручник для студ. вищих навч. закладів/ О.В. Скрипченко та ін.-К.: Либідь,2005.-464 с.

4. Копець Л.В. Психологія особистості: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів/ Л.В. Копець.-К.: ВД "Києво-Могилянська академія",2007.-460с.

5. Крайніков Е.В.Психологія розвитку: словник-довідник/ Е.В. Крайніков.-К.: Арістей,2004.-260с.

6. Лебедєва Н.Г.Психологія особистості: навч. посібник/ Н.Г. Лебедєва.-Алчевськ: ДонДТУ,2007.-159 с.

7. Лебедєва Н.Г. Психологія: навч. посібник[ для студ. вищих навч. закладів]/ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко.-Алчевськ: ДонДТУ,2008.-269с.

8. Ложкін Г.В.Економічна психологія: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів/ Г.В. Ложкін, В.В. Спасєнніков.-2-ге вид., перероб. та доп.-К.: ВД "Професіонал",2006.-400 с.

9. Немов Р.С.Психология: Словарь-справочник: в 2-х ч. Ч.2/ Р.С. Немов.-М.: ВЛАДОС-ПРЕСС,2004.-352 с.

10. Общая психология: курс лекций для первой ступени пед. образования/ Сост. Е.И. Рогов.-М.: Владос,2004.-448с.

11. Овчарова Р.В.Практическая психология образования: учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по напр. и спец. психологии/ Р.В. Овчарова.-2-е изд., стер.-М.: Academia,2005.-447с.

12. Орбан-Лембрик Л.Е.Соціальна психологія: у 2-х кн.: Кн.2:Соціальна психологія груп.Прикладна соціальна психологія: підручник для студ.вищих навч.закладів / Л.Е. Орбан-Лембрик.-К.: Либідь,2006.-560с.

13. Пашукова Т.І.Практикум із загальної психології/ Т.І. Пашукова, А.І. Допіра, Г.В. Дьяконов.-2-ге вид., стер.-К.: Знання,2006.-204 с.

14. Роменець В.А.Історія психології. ХVII cтоліття. Епоха Просвітництва: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів/ В.А. Роменець.-К.: Либідь,2006.-1000с.

15. Роменець В.А.Історія психології. Стародавній світ. Середні віки. Відродження: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів/ В.А. Роменець.-К.: Либідь,2005.-916 с.

16. Семенова А.В.Основи психології і педагогіки: навч. посібник/ А.В. Семенова, Р.С. Гурін, Т.Ю. Осипова.-К.: Знання,2006.-320 с.

Лекція 2. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

1. Поняття про особистість в психології.

2. Темперамент.

3. Характер.

4. Здібності.

5. Спрямованість.

Основні поняття: індивід, особистість, індивідуальність, соціалізація особистості, Я-образ, темперамент, характер, здібності, мотиви, мотиваційна сфера, спрямованість.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

* розкрити схожість і відмінність понять індивід, особистість, індивідуальність;

* назвати істотні характеристики і рушійні сили розвитку особистості;

* виділити структурні компоненти особистості, показати взаємозв'язок структурних компонентів особистості і можливості їх розвитку;

* проаналізувати суть самосвідомості особистості, її темпераменту, характеру, здібностей, спрямованості;

* дати психологічну характеристику типам темпераменту;

* дати загальну характеристику характеру, здібностей і спрямованості особистості.

1. Поняття про особистість в психології

Людина взаємодіє з дійсністю на різних рівнях. Особливості цієї взаємодії зафіксовані в поняттях індивід, особистсість, індивідуальність.

Індивід (від латів. individuum -- неделимое) -- це окрема жива істота, представник біологічного роду Homo Sapiens (лат. -- людина розумна); носій індивідуально своєрідних психофізичних рис (завдатків, типу ВНД і ін.). Будь-яка людина - індивід, незалежно від рівня його фізичного і психічного здоров'я.

Поняття особистість (особа) характеризує людину як суспільна істота. Це стійка система соціально значущих якостей індивіда, сформованих в спільній діяльності і спілкуванні з іншими людьми. Таким чином, особа - соціальна якість індивіда, яка не може виникнути поза суспільством. При цьому процес становлення людини як особи в результаті включеності його в різні спільноти (сім'ю, школу, трудовий колектив) називають соціалізацією особи.

Поняттям індивідуальність визначається своєрідність природного і соціального, психіки і особи людини, яке виявляється в особливостях темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб і інтересів, якостях пізнавальних і емоційно-вольових процесів.

Отже, поняття особистість (особа) тісно пов'язано з поняттями індивід і індивідуальність, але нетотожно ним. Істотними характеристиками особи є:

-- стійкість, що полягає в послідовності і передбаченості поведінки особі, закономірності її вчинків;

-- цілісність, обумовлена існуванням стійкого зв'язку і тісною взаємодією всіх сторін особи;

-- активність, що виявляється в прагненні особи постійно розширювати сферу своєї діяльності, не тільки пристосовуючись до ситуації, але і перетворюючи її.

Джерелом активності особи є потреби, під якими розуміють усвідомлення і переживання людиною потреби в яких-небудь об'єктах, необхідних для його існування і розвитку.

Суперечності між потребами і реальними можливостями їх задоволення обумовлюють включення людини в суспільні відносини і тим самим є рушійною силою розвитку його особи.

Зрозуміти, що таке особа, можна тільки за допомогою вивчення реальних соціальних зв'язків і відносин, в які вступає людина. Враховуючи багатогранність і своєрідність цих зв'язків, в структурі осіб виділяють три рівні її характеристик, які слід розглядати в єдності.

На першому, внутрішньоіндивидному рівні особа розглядається як система якостей індивіда, представлених перш за все в спрямованості, темпераменті, характері, здібностях. При цьому спрямованість орієнтує діяльність і спілкування людини. Здібності забезпечують їх успішність. Характер визначає зміст поведінки людини, його вчинків по відношенню до інших людей. Темперамент надає вплив на форму виразу відносин особі в поведінці людини.

На межіндивидному рівні особа характеризується в системі її міжособових зв'язків.

Характеристики особи на надіндивидному рівні обумовлені тією дією, яку вона надає на інших людей, причому не тільки під час безпосередньої взаємодії, але і після нього. Людина може взагалі піти з життя, але продовжує жити в інших.

Слід зазначити, що особа сприймає сама себе, знає і відчуває як Я. Сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює свою особу, своє Я, називають самосвідомістю особи, а систему уявлень, що склалася в результаті, про себе -- Я-образом.

Я-образ включає три компоненти:

-- пізнавальний (когнітивний) - уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальне положення;

-- емоційно-оцінний - самоповага, самокритичність, самоприниження, себелюбство;

-- поведінковий (вольовий) - прагнення підвищити самооцінку, пошану.

Я-образ складається в спільній діяльності і спілкуванні, перш за все в сім'ї, за допомогою виділення людиною в інших їх особливостей, якостей і зіставлення їх з собою.

2. Темперамент

Поняття про темперамент і його фізіологічні основи

Психічні процеси обумовлені біологічною організацією нервової системи.

Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динамічну і емоційну сторони психічної діяльності людини, які однаково виявляються в діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів і залишаються майже незмінними в процесі життя. Особливістю темпераменту є те, що він виявляється у людини в різній обстановці: як людина говорить, і спілкується з людьми, як засмучується або радіє, як він працює і відпочиває, як ходить і як реагує на події.

“Темперамент” походить від латів. temperamentum - “співвідношення частин”. Старогрецький лікар Гіппократ (V в. до н.е.) вважав, що:

-- у одних людей в організмі переважає жовч (chole), таких людей називають холериками;

-- у інших -- більше всього крові (sanguinis), вони були названі сангвініками;

-- у третіх особливий багато слизу (phlegma), їх почали називати флегматиками;

-- у четвертих - велика кількість чорної жовчі (melanos chole), їх називають меланхоліками.

Пізніше думка про залежність темпераменту від кількості в тілі “соків” була знехтувана, але ідея Гіппократа ділити людей на групи по чотирьох типах темпераменту пережила тисячоліття.

Наукове вчення про темпераменти було створене І. П. Павловим. Вивчаючи три основні параметри процесів збудження і гальмування нервової системи: силу - слабкість, рухливість - інертність, врівноваженість - неврівноваженість, Павлов встановив, що є чотири типи нервової системи, з яких три сильних (нестримний, живий, спокійний) і один слабкий.

Сила нервових процесів характеризується, витривалістю нервової системи і означає здатність її переносити дуже сильне збудження або гальмування.

Слабкість нервових процесів -- нездатність нервових клітин витримувати тривале і концентроване збудження або гальмування.

Рухливість нервових процесів -- це здатність їх швидко змінювати один одного, швидкість появи нервового процесу у відповідь на роздратування.

Врівноваженість нервових процесів -- співвідношення збудження і гальмування. У деяких людей ці процеси взаємно врівноважуються, а у інших переважає один з процесів.

Тип нервової системи (сильний або слабкий) - це природжена її властивість, яка тільки в незначному ступені може змінюватися під впливом умов життя і діяльності.

Кожному типу нервової системи відповідає тип темпераменту:

Тип нервової системи	Сильні	Слабкий
Властивості нервової системи	Неутримний	Живий	Спокійний
Сила	Сильний	Сильний	Сильний	Слабкий
Рівновага	Неврівноважений	Рівноважний	Рівновага	Неврівноважений
Рухливість	Рухомий	Рухомий	Інертний	Рухомий або інертний
Тип темпераменту	Холерик	Сангвінік	Флегматик	Меланхолік

У чистому вигляді вищеназвані темпераменти зустрічаються рідко. Зазвичай у людини переважають риси якого-небудь одного темпераменту, але при цьому можуть спостерігатися і окремі риси, властиві іншому темпераменту.

Типи темпераменту і їх психологічна характеристика

Психологічна характеристика темпераменту визначається наступними його властивостями:

Сензитивність - чутливість психіки, - яка найменша сила дій, необхідна для виникнення психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення реакції.

Реактивність -- властивість, що характеризує ступінь мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні дії (наприклад, образливе слово, різкий звук).

Активність -- це властивість, що характеризує ступінь енергійності, з якою людина впливає на зовнішній світ і долає перешкоди.

Співвідношення реактивності і активності -- від чого більшою мірою залежить діяльність людини: від випадкових обставин (від настрою) або від цілей і прагнень людини.

Темп реакцій - визначає швидкість протікання різних психічних реакцій і процесів (швидкість рухів, темп мови, швидкість запам'ятовування).

Екстраверсія -- интроверсія -- характеризує, від чого залежить діяльність людини: від зовнішніх вражень (экстравертированность), або від думок, пов'язаних з минулим і майбутнім (интровертированість).

Емоційна збудливість -- характеризується як мінімальна сила дій, необхідна для виникнення емоційної реакції, так і швидкість, її виникнення.

Характеристики типів темпераменту

Холеричний темперамент. У основі лежить сильний, неврівноважений - з переважанням збудження - тип нервової системи. Для холерика також характерні висока реактивність і активність, швидкий темп реакції, але реактивність переважає над активністю. Холерик відрізняється підвищеною збудливістю, неврівноваженістю поведінки. Для нього характерна швидкість рухів і дій, поривчаста. Психічні процеси протікають у них швидко. Неврівноваженість яскраво позначається в діяльності холерика: він із захопленням береться за справу, проявляє ініціативу, працює з підйомом. Але через нераціональне витрачання енергії, запас її у холерика швидко виснажується, настрій різко падає. Така циклічність активності -- одна з характерних особливостей холеричного темпераменту. Через переважання збудження над гальмуванням, в спілкуванні з людьми холерик допускає різкість, і на цьому грунті може конфліктувати.

Сангвінічний темперамент. У основі лежить сильний, урівноважений, рухомий тип нервової системи. Сангвінік дуже продуктивний, але лише тоді, коли у нього багато і интересного справи, тобто постійне збудження. Для сангвініка характерна підвищена реактивність, що виявляється в тому, що він живо і з великим, збудженням відгукується на все, увага, що привертає його. Сангвінік відрізняється і підвищеною активністю. Активність і реактивність у нього урівноважені, він може стримувати свої реакції і прояв відчуттів. Темп реакції досить високий, що виявляється в швидких рухах, темпі мови. Для сангвініка звичайна велика рухливість, легка пристосовність до умов життя, що змінюються. Він швидко знаходить контакт з людьми, товариський, веселий, життєрадісний. Емоційно нестійкий, легко піддається відчуттям, але вони у нього зазвичай не сильні і не глибокі; схильний до виконання спільної діяльності.