Основи психології і педагогіки

Основне завдання екологічного виховання - формування правильної поведінки людини в умовах екологічної небезпеки. В процесі екологічного виховання школярі повинні бути навчені діям в складних умовах, застосовувати захисні або підручні засоби для ліквідації вогнищ забруднення, коли слід звернутися до лікаря за допомогою і як надати допомогу собі. Екологічне виховання в учбовому закладі -- організація діяльності що вчаться по охороні навколишньої природи, наведенню ладу і чистоти на вулицях і в дворах.

6. Правове виховання

Правове виховання - організована дія на свідомість і відчуття людини з метою формування у нього правосвідомості, пошани конституційних норм і правопорядку, розвитку умінь, необхідних для виконання норм має рацію, законів і громадського обов'язку.

Критеріями правового виховання можуть бути:

-- правові знання: знання Конституції України; знання має рацію і правопорядку; знання основних видів відповідальності; знання правил поведінки і внутрішнього розпорядку в навчальному закладі;

-- правові відчуття: відчуття патріотизму і особистої відповідальності за правопорядок; відчуття нетерпимості до відступів від законів і правил; відчуття пошани до прав інших людей;

-- правові уміння: уміння дотримувати і попереджати правопорушення; уміння дбайливе відноситися до державного майна, матеріальної бази учбового закладу.

7. Трудове виховання

Трудове виховання -- складова частина виховання, направлена на виховання зацікавленого відношення до праці, психологічну і практичну підготовку підростаючого покоління до участі в створенні матеріальних і духовних цінностей. Праця -- чинник розумового і фізичного розвитку, засіб пізнання світу; доцільна діяльність людини, направлена на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб суспільства.

Завдання трудового виховання:

-- формування відповідального відношення до праці, до праці як потреби;

-- формування психологічної і практичної готовності трудитися;

-- виховання умінь і навиків колективної і індивідуальної праці;

-- прівиття інтересу до науки, техніки, культури, виявлення схильностей і здібностей;

-- виховання свідомої дисципліни і дисциплінованості;

8. Економічне виховання

Економічне виховання -- процес формування у учнів сучасного економічного мислення, відчуттів дбайливого і бережливого господаря, якостей працьовитості і діловитості, організованості і заповзятливості. Нове економічне мислення не можна виховати відразу, воно виробляється розумовою працею по оновленню знань, позбавленню від догм старої економіки і марнотратства. Важливим напрямом економічного виховання що вчаться є розвиток у них уміння берегти, раціонально витрачати, розумно економити час.

9. Фізичне виховання

Фізичне виховання -- організований процес управління фізичним розвитком людини за допомогою фізичних вправ, гігієнічних заходів і інших засобів з метою формування у нього фізичного здоров'я, емоційно-вольових і спортивних якостей. Фізичне виховання пов'язане з фізкультурою і спортом. Фізична культура -- частина культури суспільства, направлена на розвиток фізичних здібностей людини і зміцнення його здоров'я. Спорт -- система організації і проведення змагань по різних комплексах фізичних вправ.

Завдання фізичного розвитку:

-- зміцнення здоров'я і поліпшення самопочуття людей;

-- озброєння знаннями про фізичну підготовку людини;

-- формування стійкого інтересу до занять фізкультурою;

-- озброєння санітарно-гігієнічними уміннями і навиками;

-- формування умінь адаптуватися до фізичних, розумових і моральних навантажень.

5. Форми організації і контролю виховної роботи

Форми виховання -- це способи організації виховного процесу, в яких реалізуються взаємодія вихователя і вихованців в різних умовах. Організувати виховну роботу в учбовому закладі можна прямо і побічно.

Пряме виховання -- вихователь вступає в контакт з одним або декількома вихованцями, прагнучи вплинути на них з допомогою до.-л. методів, прийомів і засобів виховання. Основним правилом прямої дії є “Ви--підхід” - уміння вихователя поставити себе на місце вихованця, щоб краще за нього зрозуміти. Пряме виховання вимагає від вихователя підготовки, обліку індивідуальних якостей вихованця, розробки плану індивідуальної бесіди, вибору прийомів дії на особу.

Непряме виховання здійснюється в непрямих контактах вихователя з вихованцями з допомогою: підручників, художньої літератури, кінофільмів, музики, громадської думки.

Форми виховної роботи залежно від кількості учнів бувають: масовими, груповими, індивідуальними.

Масові форми виховання застосовуються при дії вихователя на більшість учнів одночасно і в короткий термін. Це організовані: святкові уявлення, збори, мітинги, спортивні змагання, культурно-масові заходи, культпоходи і тому подібне Масові форми виховання повинні відповідати стандартам культури і естетики. Групові форми виховання орієнтовані на невелику кількість учнів, які потребують інформації, естетичної розрядки, правової або етичної дії. Індивідуальні форми виховання створюють найбільш сприятливі умови для розуміння психології що вчиться, її корекції і розвитку в передбачуваному напрямі.

Основні форми дії на індивіда: індивідуальна бесіда; індивідуальна допомога; індивідуальне завдання; індивідуальне доручення; індивідуальний контроль. Індивідуальна бесіда вимагає від вихователя: попередньої підготовки, продумування інформації, вибирання засобів і прийомів залежно від особливостей співбесідника і його стану. Індивідуальна допомога виховує учня тоді, коли вихователь не нав'язує, а пропонує раду, свою підтримку або схвалення. Індивідуальне завдання має мету залучити вихованця в активну учбову роботу, спортивну секцію, кружок. Індивідуальний контроль -- обов'язкова форма для формування кращих якостей і здібностей що вчиться, яка дозволяє вихователеві оцінити динаміку розвитку особи.

Контроль виховної роботи в учбовому закладі здійснюється за допомогою критеріїв: ефективність управління виховною роботою; якість функціонування системи виховання; рівень підготовки вихователів; рівень вихованості учнів. Використовується трирівнева шкала оцінок: “висока”, “середня”, “низька”.

Рівень підготовки вихователів до виховання учнів оцінюється за допомогою показників: високий рівень педагогічних знань; розвинені відчуття гуманізму; відчуття честі, гідності, оптимізму, працьовитості; переконаність вихователя в силі педагогічного впливу на учнях; уміння планувати і здійснювати виховну роботу; уміння застосовувати методи психодіагностики для оцінки результатів виховання; уміння поважати особу вихованця.

Рівень вихованості що вчаться -- критерій, що включає наступні показники: етична вихованість, культура поведінки; естетична вихованість, художні устремління; національна самосвідомість; відчуття патріотизму; трудова вихованість; правова вихованість; екологічна вихованість; фізична вихованість.

Кожен показник може бути оцінений за допомогою умовних оцінок в балах:

“5” - ставиться, коли показник має дуже високий рівень розвитку в позитивному напрямі і виявляється у вихованця постійно у вигляді позитивних вчинків, відносин;

“4” -- має хороший рівень розвитку, виявляється у вихованця часто;

“3” -- кількість проявів показника нестійка;

“2” -- показник має низький рівень розвитку і виявляється як негативні вчинки, дії, відчуття, відносини;

“1” -- показник має дуже низький рівень розвитку і виявляється дуже часто тільки в негативному сенсі;

“0” -- показник оцінити неможливо.

6. Самовиховання

Прагнення людини до самовиховання, самовдосконалення йде своїм корінням в глибоку історію. Все життя людини -- це нескінченна боротьба з собою. Подолати себе, виховати себе, перемогти себе -- у всіх століттях звучали такі вимоги до людини розумному. Відношення людини до природи, до суспільства, до інших людей так чи інакше є відношення до себе самому.

Самовиховання -- соціальне явище, властиве людині і що стало можливим завдяки виділенню його з тваринного світу в результаті розвитку свідомості, обумовленої трудовою діяльністю; це природний процес адаптації людини до соціальних умов життя і тих вимог, які пред'являє до нього соціальне середовище, учбова група, трудовий колектив. Шляхом самовиховання людина формує, розвиває потрібні йому для життя і діяльності особові якості і усуває ті, які заважають йому жити і діяти в потрібному напрямі. Завдяки самовихованню, розширюється сфера розвитку особи. З віком, у міру набуття досвіду, із зростанням вихованості і утвореної, робота над собою займає все більша питома вага в моральному і професійному самовдосконаленні.

Самосвідомість - уміння поглянути на себе чужими очима, як би з боку оцінити свої вчинки. Ступінь самосвідомості може бути різним - від повної відсутності думок про свою особу до глибокого роздуму над собою з метою розкриття сенсу своєї діяльності, існування. Самосвідомість включає свідомість, яка відображає оцінку своїх можливостей, намірів і цілей діяльності. Рівень свідомості людини залежить від його загальної культури, моральних принципів, соціальної значущості мотивів діяльності. Чим вище рівень свідомості і самосвідомості людини, тим більше у нього потреба до самовиховання.

Методи самовиховання

У здійсненні програми самовиховання важливе значення має система методів і засобів, визначена для кожної конкретної особи.

Основні методи самовиховання: самоінформація, самоконтроль, самоаналіз, щоденник, самокритика, самопринудження, самонавіяння, самовправи, самопреміювання.

Самоінформація -- сприйняття письмового і усного слова з метою зміни свого “Я”.

Самоконтролем є здатність людини самостійно регулювати свою поведінку, контролювати його мотиви, стежити за проявом своїх відчуттів. Самоконтроль може бути: ненавмисним, навмисним.

Самоаналізом є більш поглиблене самоспостереження, коли чоловік аналізує окремий вчинок, його мета і мотив. Цьому піддаються якості, ступінь їх розвитку і прояву.

Самокритика тісно пов'язана з самоконтролем і рівнем свідомості людини. Цей метод може стати дієвим засобом самовиховання в тому випадку, якщо людина не тільки визнає свої помилки, недоліки, але і відразу ж береться за їх виправлення.

Самопринудження підкріплює переживання своєї провини, незадоволеність собою, і тоді людина позбавляє себе яких-небудь запланованих розваг або задоволень.

Самовправи грає роль у формуванні корисних звичок я навиків правильної поведінки. Це досягається шляхом багатократного подолання труднощів, що зустрічаються, в житті.

Самопреміювання застосовується тільки тоді, коли людина досягла успіхів в діяльності або самовихованні. Стимулює активність, створює основу для подолання ще більших труднощів в роботі над собою.

Самонавіяння -- дія людини на себе за допомогою слова без критичного до нього відношення, тобто коли воно не розходиться з потребами, поглядами, інтересами. При самонавіянні слово адресується до емоційної сфери, розкривається механізм підсвідомості.

7. Сімейне виховання

Основна причина появи помилок у вихованні дітей, як показують дослідження проблем сімейного виховання, відбувається із-за незнання батьками правил виховання дітей. Розумне материнство і батьківство -- рідкісний дар, часто незалежний від освіти, професії, матеріального благополуччя. Виховувати дитину методом проб і помилок -- соціальне зло. Сім'ї і суспільству тому необхідна науково продумана система сімейного виховання. У Концепції національного виховання України сімейне виховання займає перше місце. Конституція України указує на актуальність, важливість сімейного виховання, на обов'язок батьків містити, навчати і виховувати своїх дітей до повноліття, а також в інших випадках, передбачених законом.

Для вирішення педагогічних завдань потрібно в першу чергу розробити концепцію сімейного виховання, визначити цілі виховання дитини в кожному періоді його розвитку, особливості виховання дитини залежно від підлоги і темпераменту, спадковості, складу сім'ї і кількості дітей в сім'ї, соціального положення і місця проживання.

Традиції сімейної педагогіки

Сімейна педагогіка як галузь загальної педагогіки бере свій початок з книги Я.А. Коменського “Материнська школа”, написаною їм в 1632 р. Великий педагог був переконаний, що основу всієї держави складає виховання хлопців, яким потрібно приділяти особливу увагу. У книзі “Велика дидактика” він робить вивід: “У вихованні мають потребу і тупі і обдаровані, і багаті і бідні, і начальницькі і підпорядковані і все без виключення”.

К.Д. Ушинський називав виховання дітей святою справою і вимагав від вихователів як глибоких знань, так і високих етичних якостей. У книзі “Чоловік як предмет виховання”, написаною в 1864 р., є такі рядки: “Виховання вимагаєте терпіння, природженої здатності і навику, а також спеціальних знань”.

У 30-і роки ініціатором широкої педагогічної освіти став А. Макаренко. Його “Книга для батьків” і лекції про виховання дітей є важливою частиною теоретичної спадщини сімейної педагогіки.

У 70-і роки В.А. Сухомлинський писав, що “сім'я -- це та казкова піна морська, з якої народжується краса, і якщо немає таємничих сил, що народжують цю людську красу, функція школи завжди зводитиметься до перевиховання”.

Педагоги-експериментатори III.А. Амонашвілі, З.Н. Лисенкова, В.П. і Л.А. Никітіни, М. Щетінін та інші запропонували оригінальні методики виховання дітей. Суть їх зводилася до співпраці вчителя (батька) і учня (дитини) на уроці і в сім'ї, у вирішенні важких завдань.

У наш час дитина, що народилася в багатій сім'ї, дістане кращі стартові можливості для подальшої освіти, чим дитина з сім'ї убогого інтелігента або безробітного. Ситуація, що склалася в наший країні навколо сімейної педагогіки, служить одній з істотних перешкод у вдосконаленні освіти і демократизації суспільства. Безвідповідальність до сім'ї і криза сімейного виховання спостерігається в наший країні і в багатьох цивілізованих державах.

Традиційна сім'я була дуже міцною, але малогуманною: “Та убоїться дружина чоловіка свого”. Раніше громадська думка суворо відносилася до невірності дружин і розлучень. Страх і покірність жінок, авторитарний характер чоловіка забезпечували міцність сімейних уз. В даний час в багатьох країнах, за винятком ісламського світу, відношення до сім'ї змінилося. І чоловікам і жінкам захотіла свобода і різноманітність у взаєминах. Це привело до того, що міцність браку і відповідальність батьків за виховання дітей стали дуже низькими. У всі часи найважливішими функціями сім'ї були народження і виховання дітей. Але останніми роками під впливом економічних, господарсько-побутових і інших труднощів дружини не поспішають заводити дитини, і ось вже в багатьох районах України смертність перевищує народжуваність...

Криза сім'ї у багатьох випадках пояснюється відсутністю культури і взаємоповаги. Молоді батьки, ще не навчившись виховувати дітей, прагнуть перевиховати один одного. В результаті любов йде. Особиста трагедія стає трагедією сім'ї і нещастям для дітей.

Роль отця як вихователя

Всі батьки однаково відповідальні перед суспільством і державою за майбутнє сина або дочки і зобов'язані чітко представляти свої основні функції в сім'ї, хоча у кожного чоловіка своє уявлення і про батьківство і про виховання дітей. Бути отцем у наш час важко. Причини тому -- важкі матеріальні умови життя, відсутність можливості запрацювати, беззаконня і тому подібне Заробляючи гроші десь далеко від будинку або навіть від міста, отець часто не бачить, не розмовляє і не грає з дитиною. Для сина отець -- приклад для наслідування. Для дочки отець -- перший зразок справжнього чоловіка, який згодом може стати ідеалом в пошуку партнера для створення сім'ї.

Ідеальний отець -- це сила, інтелект, надійна опора сім'ї в життєвих труднощах. Він великодушний і самовідданий, здатний на все, щоб його діти були здорові, ситі, одягнені і щасливі. Під захистом отця дітям завжди спокійно і радісно. Любити і піклуватися про дітей -- це головне. Але отець повинен бути принциповим і вимогливим. Єдність пошани і вимогливості до кожного члена сім'ї забезпечує безконфліктне спілкування дорослих і дітей. У сім'ї, де діти дорослі, вимоги краще всього вдягатися у форму прохання, рекомендації, побажання. Відмічено, що конфлікти дорослих дітей з отцем тривають довго і супроводжуються глибокими переживаннями з обох боків. В цьому випадку мати повинна зробити все, щоб зняти напругу, встановити мир і згоду в сім'ї.

Виховна сила материнства

Правильне виховання в сім'ї починається з позитивних емоцій матери до своєї дитини. Кожна дитина з дитячого віку відчуває добре, тепле до себе відношення -- до нього переходить материнська енергія, любов і ніжність. Відразу ж після народження здорова дитина вступає в духовний контакт з мамою. Тому для його подальшого психічного розвитку небайдуже відношення матери до факту його народження -- чи радіє вона його появі на світло або нервує, чувши, наприклад, докори від чоловіка, що хотів мати сина, а народилася знову дочка. У дитини велика потреба у відчутті упевненості, забезпеченості материнською любов'ю. Якщо поряд немає матери, дитина не може заснути, але як тільки він відчуває спокійний ритмічний стукіт материнського серця, відразу заспокоюється і засипає.

Материнство -- це особові якості жінки, її “природний” талант, сприйнятий по спадку від своєї матери, бабусі. Якщо цим талантом природа не нагороджує жінку, то вона повинна його виробити.

Діти дуже страждають від суперечності вимог, що пред'являються до них, і претензій як з боку отця, так і з боку матери. Єдність і узгодженість виховних заходів -- найважливіший принцип сімейного виховання.

Цілі і етапи сімейного виховання

Цілі, які батьки ставлять при вихованні своїх дітей, різні. Це залежить від національних, релігійних, культурних і соціальних відмінностей. Потрібно ставити реальні цілі і на кожному етапі розвитку дитини вирішувати найбільш важливу задачу, всіляко привертаючи його до самоконтролю і самовиховання.

Правильно поступають ті батьки, які ставлять перед собою, наприклад, такі завдання по вихованню дітей:

1. Упевненість і свідомість самоцінності.

2. Розуміння достоїнств і недоліків в собі самому і в тих, що оточують.

3. Інтелектуальна допитливість.

4. Пошана до доброти і чесності, дружелюбності і терпіння, душевної мужності.

5. Звичка сподіватися на свої сили і відповідати за свої вчинки.

6. Уміння спілкуватися з людьми різних віків і інтелекту.

Деякі батьки у вихованні дітей дотримуються традицій: у хлопчика потрібно формувати “чоловічий” характер, що включає незалежність, тверду волю, уміння спиратися на свої сили і самостверджуватися в будь-якому колективі; у дівчинки слід розвивати “жіночий” характер, який базується на залежності, м'якості, чутливості, дбайливості.

Проте дослідження творчо продуктивних осіб показують, що сучасний розвиток у хлопчиків і дівчаток якостей, властивих протилежній підлозі, розширює для них діапазон загальнолюдського, сприяє кар'єрі і благополуччю в сім'ї.

Залежно від вікового розвитку дітей завдання сімейного виховання міняються, з кожним роком вони складніші і цікавіше.

Умовне сімейне виховання можна підрозділити на чотири етапи:

1) виховання дитини до школи;

2) виховання молодшого школяра;

3) виховання підлітка;

4) виховання хлопця і дівчини.

Кожен з етапів має свої особливості. Враховуючи їх, дитина зростає здоровою, працелюбною, самостійною, розумною і корисною своїй сім'ї і суспільству.

Контрольні питання

1. Розкрийте суть процесу виховання. Які його цілі і завдання?

2. Як співвідносяться рушійні сили і закономірності виховання?

3. У чому сенс принципів виховання?

4. Дайте визначення методам, прийомам і засобам виховання.

5. Назвіть і охарактеризуйте основні методи виховання.

6. Які ви знаєте складові частини виховання? У чому полягає їх суть?

7. Дайте характеристику формам організації і контролю виховної роботи. У чому полягають їх особливості?

8. У чому полягає суть самовиховання?

9. Охарактеризуйте основні методи самовиховання. Якими методами здійснюєте самовиховання ви?

10. Що означає вираз ”Сімейне виховання - національна проблема”?

11. Які традиції сімейної педагогіки, цілі і етапи сімейного виховання?

12. Яку роль грають отець і мати в становленні особи людини?

Список літератури, що рекомендується

1 Возрастная психология: детство, отрочество,юность: хрестоматия: учеб. пособ. для студ., обуч. по пед. спец./ Сост. и науч. ред.:В.С. Мухина, А.А. Хвостов.-5-е изд., испр.-М.: ACADEMIA,2005.-624 с.

2. Григорович Л.А.Педагогика и психология: учеб. пособие для студ. вузов/ Л.А. Григорович, Т.Д. Марцинковская.-М.: Гардарики,2006.-476с.

3. Копець Л.В. Психологія особистості: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів/ Л.В. Копець.-К.: ВД "Києво-Могилянська академія",2007.-460с.

4. Крайніков Е.В.Психологія розвитку: словник-довідник/ Е.В. Крайніков.-К.: Арістей,2004.-260с.

5. Латышина Д.И.История педагогики: история образования и педагогической мысли: учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по спец. "Педагогика и психология", "Социальная педагогика" и "Педагогика"/ Д.И. Латышина.-М.: Гардарики,2006.-605с.

6. Лебедєва Н.Г.Психологія особистості: навч. посібник/ Н.Г. Лебедєва.-Алчевськ: ДонДТУ,2007.-159 с.

7. Любар О.О. Історія української школи і педагогіки: навч. посібник / О.О. Любар, М.Г. Стельмахович, Д.Т. Федоренко; за ред.О.О.Любара.-К.: Знання,2003.-452 с.

8. Орбан-Лембрик Л.Е.Соціальна психологія: у 2-х кн.: Кн.2:Соціальна психологія груп.Прикладна соціальна психологія: підручник для студ.вищих навч.закладів / Л.Е. Орбан-Лембрик.-К.: Либідь,2006.-560с.

9. Педагогічна майстерність : хрестоматія: навч. посібник для студ. вищих пед. навч. закладів/ за ред. І.А. Зязюна.-К.: Вища школа,2006.-608 с.

10. Роменець В.А.Історія психології. Стародавній світ. Середні віки. Відродження: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів/ В.А. Роменець.-К.: Либідь,2005.-916 с.

11. Соціальна педагогіка: підручник для студ. вищих навч. закладів/ за ред. А.Й. Капської.-3-є вид., перероб. і доп.-К.: Центр навчальної літератури,2006.-468 с.

12. Семенова А.В.Основи психології і педагогіки: навч. посібник/ А.В. Семенова, Р.С. Гурін, Т.Ю. Осипова.-К.: Знання,2006.-320 с.

13. Соснин В.А.Социальная психология: учебник для студ. учреждений сред. проф. образования/ В.А. Соснин, Е.А. Красникова.-М.: ФОРУМ-ИНФРА-М,2006.-335с.

14. Специальная педагогика: учеб. пособие для студ. пед. вузов/ [Л.И. Аксенова и др.]; под ред. Н.М. Назаровой.-5-е изд., стер.-М.: Academia,2006.-396с.

15. Хьюстон М.Введение в социальную психологию. Европейский подход:пер. с англ.: учебник для студ. вузов, обуч. по спец. психологии и педагогики/ М. Хьюстон, В. Штрёбе.-[3-е изд.].-М.: ЮНИТИ,2004.- 595 с.

Навчальне видання

Н.Г. Лебедєва,

О.Т. Джурелюк,

Д.О. Самойленко

Основи психології і педагогіки

Конспект лекцій

В авторській редакції

Комп'ютерна верстка Н.Б. Трофімова

Дизайн обкладинки О.М. Дика

Підп. до друку 28.07.09 Формат 60841/16. Папір офс.

Друк RISO. Ум.друк.арк. 10,81 Зам. № 259. Наклад 115 пр.

Видавництво не несе відповідальність за зміст матеріалу, наданого автором до друку.

Видавець та виготівник:

Донбаський державний технічний університет

пр. Леніна, 16, м. Алчевськ, Луганська обл., 94204.

Web-site: http//www.dmmi.edu.ua E-mail: info@dmmi.edu.ua

(Творче виробниче об'єднання «ЛАДО», каб. 113-а, ІІ корпус, т./факс (06442)2-02-59

Свідоцтво Держкомтелерадіо серія ДК, №2010 від 12.11.2004

Размещено на Allbest.ru