Размещено на http://www.allbest.ru/

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 1. Сутність, роль та методологічні основи менеджменту (4, 2* год)

Лекція 1. Суть і роль менеджменту та управління (2, 2* год.)

План лекції

1. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності

2. Сутність категорій “управління” та “менеджмент”. Рівні управління

3. Система відносин в організації як предмет вивчення менеджменту

4 Менеджмент як система наукових знань та мистецтво управління

КЛЮЧОВІ СЛОВА: менеджмент, управління, менеджер, об'єкт менеджменту, суб'єкт менеджменту, рівень менеджменту, сфера менеджменту, управлінські відносини.

1. МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СПЕЦИФІЧНА СФЕРА ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Менеджмент як функція чи вид самостійної професійної діяльності виник, коли виробничі, економічні і соціальні процеси значно ускладнилися й охопили значну масу учасників. Менеджер - це професійний керівник, який добре орієнтується у в ринкових відносинах; іншими словами - це фахівець, який професійно займається управлінською діяльністю в конкретній галузі діяльності підприємства.. Праця менеджера - це самостійна продуктивна праця, що виникає в умовах комбінації високотехнологічного виробництва з високим рівнем поділу праці і спеціалізації працівників, що забезпечує зв'язок і єдність усього виробничого процесу.

Об'єкт менеджменту (об'єкт управління) -- людина чи група людей, якими управляють. Об'єктом менеджменту є організація, процеси, які в ній протікають, та її зовнішнє оточення. Будь-яка організація, як система, складається з керуючої й керованої підсистем. До керованої підсистеми входять ті складові елементи, які забезпечують безпосередній процес господарської (комерційної) та інших видів діяльності організації.

Суб'єкт менеджменту (суб'єкт управління) -- скеровувач управлінських дій або персоніфікатор управлінської діяльності, тобто окрема людина або об'єднання людей. Отже, до керуючої підсистеми входять складові елементи, які забезпечують процес управління організацією. Та тут є особливість: конкретний підрозділ управління, який сам по собі уже є суб'єктом управління, також потребує керівника.

Суб'єкт і об'єкт менеджменту (управління) об'єднує спільна ціль діяльності. Ціль - це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації, якого необхідно досягти у певний момент часу.

2. СУТНІСТЬ КАТЕГОРІЙ “УПРАВЛІННЯ” ТА “МЕНЕДЖМЕНТ”. РІВНІ УПРАВЛІННЯ

менеджмент управління керування

Термін “управління” є синонімом терміну “менеджмент”, але переважно він застосовується до різних видів людської діяльності, тобто є набагато ширшим, ніж поняття “менеджмент”, яке застосовується тільки тоді, коли мова йде про управління людьми; Ф.І. Хміль вважає, що поняття “управління” надзвичайно містке і глибоке. Якщо подати його підхід до розуміння цього поняття у вигляді таблиці, то вона може мати наступний вигляд:

Термін “управління” застосовують до систем, сформованих з багатьох взаємопов'язаних елементів, які постійно взаємодіючи, визначають характер конкретної системи, і відносин між ними:
а) складових навколишнього середовища, в якому існує людина	б) видів людської діяльності
НАПРИКЛАД:	НАПРИКЛАД:
Управління у неживій природі (технічних системах)	Управління у живій природі (біологічних системах)	Управління в людському суспільстві (соціальних системах)	Управління в змішаних системах	Управління державою	Управління регіоном	Управління галуззю
				Управління організацією	Управління дорожнім рухом	Управління автомобілем

Управляти - означає здійснювати цілеспрямований вплив на певний об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Під терміном “менеджмент” (за однією версією - походить з англійської мови й означає - керувати, стояти на чолі, завідувати, бути здатним впоратися з будь-якою проблемою. З функціональних позицій менеджмент - це процес планування, організації, мотивації, контролю, які необхідні для досягнення певної цілі.

Найбільш оптимальним визначенням менеджменту вважається наступне: менеджмент - це цілеспрямована дія керуючої системи організації на групу працівників або на окремих виконавців для виконання поставлених завдань з метою досягнення певних цілей.

До основних категорій менеджменту відносяться поняття організації процесу та функції управління, принципи та методи менеджменту, стилю та культури керівництва, управління колективом, комунікації тощо.

Співвідношення сфер і рівнів менеджменту

3. УПРАВЛІНСЬКІ ВІДНОСИНИ ЯК ПРЕДМЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ

Управління є однією з форм виробничих відносин. Воно відображає причинно-наслідкові зв'язки й залежності, які виникають у процесі здійснення суспільного виробництва. Об'єктом відносин управління є трудова діяльність людей. Насамперед, управлінські відносини виступають як економічні відносини. Суб'єкт управлінської діяльності -- це особа, що реалізує управлінські відносини. Суб'єктом управлінської діяльності може бути тільки фізична особа, індивід. Він може виступати і суб'єктом, і об'єктом управління, а також виступати одночасно як складова частина і об'єкта, і суб'єкта управління.

Управлінські відносини - це відносини, що виникають у процесі управління, існують об'єктивно і відображають умови та способи реалізації суб'єктом і об'єктом управління своїх властивостей. Вони не можуть реалізуватися в речовій формі.

Для того щоб взаємодія була ефективною, необхідно дотримуватися ряду умов: по-перше, суб'єкт та об'єкт управління мають відповідати один одному, інакше буде важко реалізувати їхні потенційні можливості; по-друге, в межах єдності суб'єкта й об'єкта управління останній повинен мати відносну самостійність; по-третє, суб'єкт і об'єкт управління мають взаємодіяти між собою, ґрунтуючись на принципах зворотного зв'язку та відповідним чином реагуючи на управлінську інформацію, одержану одним від одного; по-четверте, як суб'єкт, так і об'єкт управління мають бути зацікавлені в чіткій взаємодії; один - у поданні необхідних у даній ситуації команд, інший -- у вчасному й точному виконанні їх.

Відносини управління класифікують за різними класифікаційними ознаками, а саме:

- за сферою поширення: зовнішні та внутрішні. Відносини управління виникають не лише між суб'єктом управління і організацією (її підрозділом), а й між суб'єктом управління і зовнішнім середовищем організації;

- за характером організаційних зв'язків: лінійні, функціональні та змішані. Вони виникають при розподілі управлінської роботи (дій) в залежності від характера впливу на керований об'єкт. Своє виявлення вони знаходять при структуруванні організації, про що мова йтиме пізніше;

- за кількістю носіїв відносин управління: міжособові, колективні й змішані (“керівник - група”). Ці відносини визначають типи зв'язків у комунікаційному процесі;

- за часом існування: тимчасові й постійні. Вони визначають періодичність перебігу управлінської роботи (періодичність вирішення задач управління).

4. МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СИСТЕМА НАУКОВИХ ЗНАНЬ ТА МИСТЕЦТВО УПРАВЛІННЯ

Управління як наука

Управлінська думка XX і XXI століть особливо наголошує на перетворенні управління на науку. Лютер Г'юлик, теоретик у галузі управління, заявляє, що управління стає наукою, бо воно систематично вивчає явища, згруповані в різні теорії, і "прагне на систематизованій основі зрозуміти, чому і як люди систематично працюють разом для досягнення певних цілей для того, щоб зробити ці системи співробітництва більш корисними для людства".

У державах з розвинутою ринковою економікою існують три наукових підходи до управління, які одержали розвиток в сучасних умовах: підхід до управління як до процесу (процесний підхід), системний підхід, ситуаційний підхід.

Концепція наукового управління одержала розвиток в США з початку XX століття, її основоположником був Ф. Тейлор, книгу якого “Принципи наукового управління” вважають початком визнання менеджменту наукою і самостійною галуззю дослідження.

Концепція адміністративного управління була направлена на розробку загальних проблем і принципів управління організацією в цілому. В рамках цієї концепції в 20-ті роки було сформульовано поняття організаційної структури фірми як системи взаємозв'язків, які мають певну ієрархію.

Концепція управління з позиції психології і людських відносин вперше визначила менеджмент як «забезпечення виконаної роботи при допомозі інших людей».

Концепція управління з позицій науки про поведінку - це сучасна теорія, яка одержала розвиток в 60-ті роки, її основне кредо - підвищення ефективності організації в результаті підвищення ефективності її людських ресурсів. Процесний підхід до управління - це сукупність безперервних взаємопов'язаних дій, які виконуються в певній послідовності.

Системний підхід до управління - це сукупність взаємопов'язаних елементів (частин), які постійно взаємодіючи, визначають характер організації.

Під ситуаційним підходом до управління розуміють підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з метою досягнення певних цілей організації.

Отже, управління як наука - це складний процес, який включає цілеспрямований вплив на об'єкти, системи з метою збереження їхньої сталості або переводу з одного стану в інший з метою досягнення певних цілей.

Мистецтво управління

Управління -- дуже складна і найдавніша сфера людської діяльності. Його зародження сягає вглиб віків, як і спільна праця людини. Управління -- невід'ємна частина самого процесу праці.

Найвизначніший менеджер XX століття Лі Якокка, пройшовши складний і тернистий шлях пізнання науки і практики менеджменту, зміг сформулювати такі ключові постулати мистецтва управління:

1. Уміння контактувати з людьми -- це все і вся.

2. Щоб мати успіх у бізнесі, як, зрештою, і майже у всьому іншому, найголовніше -- це вміти зосередитися і раціонально користуватися своїм часом.

3. Тому, хто хоче стати фахівцем у галузі вирішення будь-яких завдань бізнесу, треба насамперед навчитися визначати пріоритети.

4. Єдине, чим ти володієш як людська істота, -- це твоя здатність міркувати, це твій здоровий глузд. У цьому твоя реальна і єдина перевага перед мавпою. Кінь сильніший, а собака більш дружній. Тому, якщо ти не можеш відрізнити купи кінського гною від порції ванільного морозива -- а багато хто не вміє -- це дуже кепсько, так ти ніколи не досягнеш справжнього успіху.

5. Помилки роблять усі. Біда в тім, що більшість людей просто не хоче їх відверто визнавати.

6. Якщо справді віриш у те, що робиш, варто наполегливо домагатися свого, навіть попри безліч перешкод, що виникають на шляху.

Мистецтво управління -- це дар божий керівникові, що опанував теорію управління. Відсутність мистецтва у діяльності керівника робить управління менш ефективним, хоч це не означає, що управління як процес не може існувати без мистецтва управління.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література

Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К.: Академвидав, 2007. - 464 с.

Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К. : Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

2. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

3. Черкасов В.В., Платонов С.В., Третяк В.И. Управленческая деятельность менеджера. Основы менеджмента. - К.: Ваклер, Атлант . - 1998. - 470 с.

4. Завадський Й.С. Менеджмент: Manaqement. - Т.1. - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - 543 с.

5. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник.- К.: Академвидав, 2003. - 464с. (Альмаматер).

6. Шегда А.В. Менеджмент: Навч. посіб. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. - 583 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

7. Мартиненко М.М. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Каравела, 2005. - 496 с.

8. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 1. Сутність, роль та методологічні основи менеджменту (4, 2* год)

Лекція 2. Методи досліджень у менеджменті (2, -* год.)

План лекції

1. Діалектичний, конкретно-історичний та системний підходи

2. Моделювання: вербальне, фізичне, аналогове, математичне

3. Науковий та експертний методи

4. Соціологічні методи: анкетування, інтерв'ювання

КЛЮЧОВІ СЛОВА: методи досліджень, модель, моделювання, анкетування, інтерв'ювання

1. ДІАЛЕКТИЧНИЙ, КОНКРЕТНО-ІСТОРИЧНИЙ ТА СИСТЕМНИЙ ПІДХОДИ

З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження.

1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме -- взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням причин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.

3. Системний метод. Постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв'язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Використовують стосовно складних явищ та об'єктів.

5. Балансовий метод. Використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і витрат, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання (вербального, фізичного, аналогового, математичного). Застосовують їх за умови, коли неможливо через складність взаємозв'язків дослідити розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинників. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об'єкта і реалій його буття.

7. Експертні методи, їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визначення в кількісній формі результатів суб'єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.

8. Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або ймовірних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадковостей. До цієї групи належать методи елементарної математики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); методи математичної статистики (виробничі функції, міжгалузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи математичного програмування (метод випуклого програмування, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.

9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.

Для розширення пізнавальних, дослідницьких можливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту.

2. МОДЕЛЮВАННЯ: ВЕРБАЛЬНЕ, ФІЗИЧНЕ, АНАЛОГОВЕ, МАТЕМАТИЧНЕ

Моделювання -- це вивчення об'єкта на основі його копії (моделі), що замінює оригінал і є предметом наукового інтересу. Це опосередкований метод наукового пізнання. Застосовуючи абстрагування, узагальнення, ідеалізацію, можна виокремити, а потім відтворити й досліджувати саме ті параметри, характеристики чи властивості змодельованих об'єктів, які не піддаються безпосередньому пізнанню.

Під моделлю розуміють реально існуючу або мислено уявну систему, котра замінює в пізнавальному процесі систему-оригінал і перебуває з нею у відношенні подібності чи тотожності (однаковості). Образно кажучи, модель -- це система-копія з оригіналу. Виділяють дві групи моделей: матеріальні та ідеальні. Матеріальні -- це фізичні (механічні, електричні, електромеханічні, радіоелектричні) та інші природні чи суспільні об'єкти. Ідеальні -- фіксуються у відповідній знаковій формі і зрештою є відображенням матеріального.

Фізичні моделі дозволяють відтворювати і вивчати властивості об'єкта чи процесу зі збереженням його фізичної природи чи хімічної властивості. Це лабораторні дослідно-програмні установки в хімічних технологіях, гідродинамічні моделі судів і гідротехнічних споруджень, аеродинамічні моделі літальніх апаратів і т.д. Фізичні моделі засновані на теорії подоби, за допомогою якої установлюється відповідність між оригіналом і моделлю. Фізичне моделювання призначене для вивчення властивостей і поводження об'єкта-оригіналу в різних умовах зовнішнього середовища при різних варіантах реалізації самого оригіналу.

Аналогові моделі служать тим же цілям, що і фізичні, але природа процесів, що протікають в оригіналі моделі, різні. Типовий приклад -- електронне моделювання на аналоговій обчислювальній чи машині електронній моделюючій установці процесів, що мають механічну, хімічну й іншу природу (коливання центра мас автомобіля при русі в різних дорожніх умовах, поводження літака при польоті в повітряній атмосфері, протікання хімічної реакції в залежності від активності каталізатора і т.д.). В основі аналогового моделювання лежить подібність між математичними описами процесів оригіналу і моделі.

Словесно-описова (вербальна, лінгвістична) модель представляє опис властивостей реального чи уявлюваного об'єкта на деякій природній мові. Це може бути технічне завдання, пояснювальна записка до проекту і т.д. Розробка такої моделі допускає досить великий вибір у виборі засобів і способів опису, обмежений синтаксичними і семантичними нормами використовуваної мови, а також вимогами формально-нормативного характеру . Такі моделі дозволяють описати об'єкт досить повно, однак їх не можна використовувати безпосередньо для аналізу, прогнозу, одержання нової інформації про об'єкт.

Математична модель -- опис властивостей системи, що протікають у ній, істотних для розглянутої задачі процесів мовою математики (функціональні і логічні залежності, алгебраїчні системи; диференціальні рівняння, графічні структури і т.д.). Побудова математичної моделі означає перехід від змістовного опису об'єкта моделювання до формального і дозволяє застосувати для дослідження властивостей об'єкта формальні перетворення його опису, характер яких залежить від виду математичної моделі, тобто, у кінцевому рахунку, від розглянутої задачі.

Якщо розглядаються задачі, пов'язані з функціонуванням системи як цілого, то головний інтерес представляє її взаємодія з оточенням, а особливості внутрішньої будівлі, склад підсистем і закономірності процесів, що протікають у них, можуть бути опущені. У такому випадку говорять про функціональну модель, тобто моделі, що відбиває основні особливості функціонування системи. В інших випадках, навпаки, інтерес представляють особливості будівлі системи, склад підсистем і взаємозв'язку між ними. Моделі, що відбивають ці властивості, називаються структурними. При їхній побудові і дослідженні широко використовується математичний апарат теорії графів.

3. НАУКОВИЙ ТА ЕКСПЕРТНИЙ МЕТОДИ

Науковий метод - це спосіб, підхід, інструмент, прийом, яким користується певна наука для дослідження закономірностей, що становлять її предмет. Це комплекс різноманітних засобів, який дає можливість знайти оптимальний шлях до наукової істини. Під методом теоретичного дослідження розуміється сукупність прийомів досягнення мети, поставленої наукою, чи вирішення конкретного дослідницького завдання, а під методологією - вчення про систему методів, що використовується у певній науці.

Експертні методи являють собою точки зору (думки, судження) висококваліфікованих фахівців у певних предметних областях - експертів, сформульовані у вигляді оцінок об'єкта у змістовній, якісної або кількісної формі.

Експертні методи широко використовуються при синтезі процесів керування складних систем, в менеджменті, при розробці та прийнятті рішень, для отримання різного виду оцінок. Наприклад, якості праці, надійності банку, ситуацій на фінансових ринках, дослідженні систем управління та інших випадках.

4. СОЦІОЛОГІЧНІ МЕТОДИ: АНКЕТУВАННЯ, ІНТЕРВ'ЮВАННЯ

Одним з найпоширеніших відів опитування є анкетування. Анкета заповнюється респондентом самостійно. Використовуючи роздаткову, почтову чи пресову анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу єфективніше досліджувати теми, морально-етичні проблеми.

Анкета - тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних міжсобою за встановленими правилами.

У зв'язку з тим,що анкету заповнює респондент самостійно, особливо велике значення має її композиція, розташування запитань, мова і стиль їх формування, рекомендації щодо заповнення анкети, а також її графічне оформлення.

Запитання анкети - висловлювання, розраховане на одержання інформації, що дає змогу операціоналізуаати ознаки певного соціального явища.

За змістом запитання поділяються на запитання про факти свідомості, про факти поведінки і про особистість респондента. За формою -- закриті, відкриті і напівзакриті. За формою запитання бувають також прямі і непрямі. Запитання анкети різняться також і за функціями. Основні запитання спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища. Неосновні спрямовані на з'ясування основного запитання (запитання-фільтри), перевірку щирості, правдивості відповідей респондента (контрольні запитання).

Обсяг анкети має враховувати те, що час на її заповнення не повинен перевищувати 40--50 хвилин.

Щодо якості анкети загалом, то формулювання запитань повинно відповідати завданням дослідження, тобто забезпечити одержання інформації саме про досліджувані ознаки, а також повинно відповідати можливостям респондентів як джерел інформації.

Види анкетування.

У сучасних соціологічних дослідженнях використовують декілька видів анкетування: роздаткове, поштове, пресове.

У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Це зумовлено певними причинами, але передусім недостатнім розвитком мережі постійних спеціально підготовлених інтерв'юерів.

Соціологічне інтерв'ю -- метод збору соціологічної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника..

Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється з допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду а кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

Участь інтерв'юера дає змогу максимально пристосовувати запитання бланка-інтерв'ю до можливостей респондента. Інтерв'юер може завжди тактовно допомогти респондентові, якщо котресь із запитань йому здасться незрозумілим.

За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстаадартизоване інтерв'ю.

Вільне інтерв'ю -- тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації питань. Найпоширенішим е формалізоване, або стандартизоване, інтерв'ю, коли спілкування інтерв'юера і респондента регламентоване детально розробленим питальником й інструкцією інтерв'юера. Інтерв'юер зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань і їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх.

Поділяються інтерв'ю і за процедурою проведення. Панельне інтерв'ю -- багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу. Групове інтерв'ю -- запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне викликати дискусію в групі, Клінічне інтерв'ю -- довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів. Фокусоване інтерв'ю -- короткочасна бесіда, мета якої в отриманні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.

За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відповідальною особою; з експертом; з рядовим респондентом.

В останні роки більш інтенсивно використовують телефонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон; воно не може бути репрезентативним.

Однією з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, є наявність якісного питальника і дотримання правил його застосування.

Питальник - документ, у якому сформульовані й згруповані питання за темою, передбачено місце для записів відповідей на них.

Нині додають до питальників так звані протоколи інтерв'юера, які містять основні відомості про процес інтерв'ю.

На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення. Практика свідчить, що респондент охоче згоджується на коротке інтерв'ю.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л. : Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К. : Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник.- К.: Академвидав, 2003. - 464с. (Альмаматер).

Основна література до змістового модуля

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К. : Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література до змістового модуля:

1. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

2. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

3. Черкасов В.В., Платонов С.В., Третяк В.И. Управленческая деятельность менеджера. Основы менеджмента. - К.: Ваклер, Атлант . - 1998. - 470 с.

4. Завадський Й.С. Менеджмент: Manaqement. - Т.1. - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - 543 с.

5. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник.- К.: Академвидав, 2003. - 464с. (Альмаматер).

6. Шегда А.В. Менеджмент: Навч. посіб. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. - 583 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

7. Мартиненко М.М. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Каравела, 2005. - 496 с.

8. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 2. Історія розвитку менеджменту (6, 4* год)

Лекція 3. Історія розвитку управлінської думки у світі та передумови виникнення науки управління (2, 2* год.)

План лекції

1. Виникнення управління

2. Управлінські революції.

3. Погляди різних вчених на історичні етапи розвитку управління та менеджменту

4. Історичні передумови виникнення науки управління

КЛЮЧОВІ СЛОВА: управлінська революція, індустріальний менеджмент, науковий менеджмент.

1. ВИНИКНЕННЯ УПРАВЛІННЯ

Аналіз наукової літератури дозволяє визначити щонайменше чотири можливі точки в історії людства, коли могло виникнути управління:

- становлення людського суспільства;

- відокремлення ремесла від землеробства (між ХІІ і VІІІ ст. до н.е.), виникнення ремісничих майстерень, орієнтованих на виробництво продукції для зовнішньої реалізації;

- винахід шумерами писемності (близько 5000 р. до н.е.);

- формування держави.

Управління існує з часу, коли з'явились перші організації, а на чолі цих перших організацій у давніх державах світу переважно стояли царі, королі, воєводи, губернатори.

До 1800 р. управління здебільшого здійснювалось однією людиною і прошарок управлінців середньої ланки був досить незначним. Професії “управлінець” взагалі не існувало.

Менеджмент як галузь управлінських знань почав формуватися у другій половині ХVІІІ століття. Уперше про необхідність виділення менеджменту в окрему науку заговорили у 1886 році після виступу президента мануфактурної компанії “Йель енд Таун” Генрі Тауна на щорічних зборах американського товариства інженерів-механіків з доповіддю “Інженер як економіст”. Однак, перше визнання наука про управління отримала в 1911 р. в публікації Ф. Тейлора “Принципи наукового управління”

2. УПРАВЛІНСЬКІ РЕВОЛЮЦІЇ

Історія розвитку управлінської думки у світі нараховує щонайменше п'ять етапів:

- передісторія розвитку менеджменту (8000 р. до н. е. - ХVІ ст. н. е.),

- історія закладення основ вивчення менеджменту (середина ХVІІІ ст. - 1886 р.),

- історія розвитку індустріального менеджменту (1886 р. - поч. ХХ ст.),

- історія становлення наукового менеджменту (1911 р. - 40-ві р. ХХ ст.),

- сучасна історія розвитку науки менеджменту (40-ві р. ХХ ст. - донині).

Шумерська цивілізація (5000 - 3000 р. до н.е.): винайдення писемності; використання певного стилю управлінської діяльності, пов'язаного з комерційними операціями і управлінням державою; реєстрація фактів. Багато вчених говорять про те, що саме Шумерська держава поклала початок управлінської думки і тому, вважають вони, саме звідти почався відлік часу початку виникнення так званих управлінських революцій (загалом іх нараховують шість). Ця перша управлінська революція носить назву релігійно-комерційної.

Друга управлінська революція припадає на часи правління царя Хаммурапі (1792 - 1750 рр. до н. е.). В законах Хаммурапі можна знайти чимало раціонального: визначення мінімальної заробітної плати, недопустимість перекладання відповідальності, стимулювання праці, використання свідків і письмових документів для контролю.

Третя управлінська революція припадає на часи правління останнього значного правителя на нововавілонському троні - Навуходоносора ІІ (605 - 562 рр. до н. е.). У цей час спостерігалось поєднання державних механізмів і методів управління з контролем за діяльністю у сфері виробництва і будівництва, стимулювання через заробітну плату.

Історія закладення основ вивчення менеджменту. Сильним поштовхом до розвитку управління виробництвом дала промислова революція XVIІІ століття, коли відбувався перехід до великих підприємств. Замість ремісника, майстра-віртуоза центральною фігурою став найманий робітник, який не мав певної кваліфікації. Значний внесок у розвиток менеджменту здійснили англійці: класик політекономії і фахівець у галузі управління А. Сміт (1723 - 1790 рр.): форми розподілу праці, норми виробітку, системи винагороди, виробничий контроль; Р. Аркрайт (1732 - 1792 рр.): здійснення технологічних процесів, економії витрат і переваг у конкуренції, ввівши ієрархічність в організацію; Роберт Оуен (1771 - 1858): значну увагу приділяв управлінню працею людей на капіталістичній фабриці («людський фактор»).

Історія розвитку індустріального менеджменту. Перша половина XIX століття є тим періодом, коли в найбільш розвинутих країнах капіталізму, що зароджувався - спочатку в Англії, а потім в США, - почали формуватися основи тієї дисципліни, яка потім одержала назву «менеджмент». Саме в цей період економісти почали замислюватися над якостями менеджерів, характеризуючи їх як органи виробничого процесу. У цей час скрізь процвітав грубий, авторитарний стиль керівництва, почав інтенсивно накопичуватися основний капітал.

Відправним пунктом розвитку теорії індустріального менеджменту вважається 1886 рік, коли Г. Таун (1844-1924) - президент мануфактурної компанії "Йель і Таун" - на щорічних зборах Американського товариства інженерів-механіків (AM) представив доповідь на тему "Інженер як економіст".

Історія становлення наукового менеджменту. Цей етап ознаменувався п'ятою управлінською революцією, що отримала назву - „бюрократична”. Теоретичною її базою була концепція бюрократизації управління. У рамках теоретичних досліджень сформувалася ієрархічна структура менеджменту, одержала розвиток система поділу праці, обґрунтування застосування норм і стандартів, посадових інструкцій і закріплення відповідальності у менеджменті. У її межах оформилася школа наукового менеджменту (наукового управління, наукової організації праці). Відлік часу з якого менеджмент став визнаватися окремою наукою розпочався саме з моменту виникнення цього наукового напряму. Пізніше з'явились інші наукові школи: класична (адміністративна) та школа людських відносин.

Сучасна історія розвитку науки менеджменту розпочалася в 40-ві роки ХХ ст.. і продовжується нині (шоста управлінська революція - „тиха”). Її можна охарактеризувати як розвиток послідовно-паралельних підходів до управління: підходу з позицій виділення шкіл у менеджменті, функціонального, процесного, ситуаційного, системного підходів, які в чомусь збігалися, а в чомусь відрізнялися.

3. ПОГЛЯДИ РІЗНИХ ВЧЕНИХ НА ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

Розрізняють такі етапи становлення та розвитку менеджменту, які отримали наступні назви:

- домонополістичний етап (до 1900р.). Цей етап характеризується невеликою чисельністю керівників середньої ланки, малочисельністю керівників вищої ланки, підвищеною роллю лідера та використанням адміністративно-комерційних важелів. Виробництво велося на дрібних підприємствах, а великі підприємства існували лише в державному та військовому секторах.

- етап "наукове управління підприємством" (з 1900р. до 1930р. в США). Співпав з масштабними науковими дослідженнями управління підприємствами. Родоначальниками цих досліджень були Фредерік Тейлор (1856-1915 pp.), Френк Плбрейт (1878-1924 pp.) і Лілія Гілбрейт (1878-1972 pp.), Генрі Гант (1816-1910 pp.). Якщо коротко викласти зміст тейлоризму, то в ньому все зведено до того, щоб синхронізувати, з'єднати в єдине ціле працю людини й машини, створити своєрідний механізм "людина-машина".

- етап "адміністративно-бюрократичний підхід" (з 1900р. до 1930р. в Англії,Франції, Німеччині). Започаткував цей етап, який ще називають класичною школою управління, французький підприємець Анрі Файоль (1841-1925 pp.). Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління.

- етап "рух за гуманні стосунки" ( 1930-1950pp. в США). Цей рух і власне школа людських відносин виникли, як реакція на недоліки попередніх теоретичних поглядів у менеджменті. Приділялась увага гуманізації відносин виробництва та управління. Заснована Елтоном Мейо (1880-1949 pp.).

- сучасний етап. В теорії менеджменту відображено все те раціональне, що було досягнуто на попередніх етапах його розвитку. в США теоретичні розробки й практичне їхнє впровадження базується на тейлоризмі; у Німеччині, Швеції, Японії переважають погляди прихильників "руху за гуманні стосунки"

За іншою версією історія менеджменту (не управління!) нараховує такі чотири етапи:

- ділове адміністрування (1880 - 1920 рр.),

- менеджмент людських ресурсів (1920 - 1950 рр.),

- менеджмент бізнесом (1945 - 1970 рр.),

- соціальний менеджмент (1970 - дотепер).

4. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ НАУКИ УПРАВЛІННЯ

Потреба в науці про менеджмент з'явилася наприкінці XIX -- на початку XX ст., що було зумовлено появою машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, сотні, навіть тисячі людей.

Праця по управлінню обумовлює виконання як суспільно необхідних завдань по регулюванню, організації, координації і контролю соціально-економічних функцій, так і по експлуатації живої праці. Пізніше, в ході процесів спеціалізації та професіоналізації управління відокремлюється від капіталістичної власності у вигляді самостійної функції.

Великими підприємствами потрібно було грамотно управляти. Це привело до поділу праці не лише на управлінську і виконавську, а й на вертикальний і горизонтальний поділ самої управлінської праці.

Виникнення та удосконалення ринкової економіки викликало до життя потреби в більш творчих керуючих, краще поінформованих про те, яким найкращим чином керувати організаціями.

Зрілий, сформований ринок, який передбачає розповсюдження ринкових відносин на більшість суспільних процесів, слід розглядати як найважливішу передумову і умову капіталістичного управління.

В цілому, свобода дій капіталістів і їхніх менеджерів -- це свобода, обумовлена законами конкуренції.

Індустріальний спосіб організації виробництва: полягає в забезпеченні максимуму продуктивних можливостей шляхом безперервного випуску таких продуктів, які можуть виготовлятися з сировини за допомогою механічно скоординованої роботи певної кількості людей.

Отже, наука про менеджмент виникла на початку XX ст. і динамічно розвивається. Цей процес зумовлений науково-технічним прогресом, нарощуванням масштабів виробництва, необхідністю систематизації, чітким і раціональним використанням набутого досвіду, зростанням ролі людського фактора як потужного ідейного генератора тощо.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л. : Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К. : Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів спеціальностей 7.050201 “Менеджмент організацій”. - Житомир: ЖІТІ, 1998. - 600с.

2. Соснин А.С., Мельниченко Л.Р., Основы теории и практики менеджмента. Конспект лекций. - К.: Украинско - финский институт менеджмента и бизнеса, 1998, - 216с.

3. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 2. Історія розвитку менеджменту (6, 4* год)

Лекція 4. Класичні та неокласичні теорії менеджменту (2, 2* год.)

План лекції

1. Формування школи наукового управління

2. Адміністративна школа та бюрократія М.Вебера

3. Школи людських відносин та поведінських наук

4. Неокласичні теорії менеджменту

КЛЮЧОВІ СЛОВА: школа наукового управління, школа “людських відносин, “емпірична” школа управління, кількісний підхід, теорії соціальних систем, концепція управління за цілями, процесний підхід, ситуаційний підхід, системний підхід.

1. ФОРМУВАННЯ ШКОЛИ НАУКОВОГО УПРАВЛІННЯ

В кінці ХІХ століття складається відношення до керівництва підприємством як до науки і мистецтва, яким потрібно вчитися. До вирішення задач управління виробництвом залучаються економіка, психологія, соціологія, математика. З'являються оригінальні праці з управління виробництвом.

Одним із перших, хто створив цілісну систему управління виробництвом, був американський інженер-механік Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915), якого часто називають батьком наукових методів управління і засновником школи наукового управління.

«Система Тейлора» заклала основи наукової організації праці. Тейлор, за словами його послідовників, здійснив "інтелектуальну революцію" трактуванням промислового менеджменту як спільної діяльності управлінців та робітників, заснованої на спільності інтересів. Менеджмент характеризувався ним як процес злиття матеріальних ресурсів і технології з власне людським потенціалом для досягнення мети організації.

Тейлор описав особливості трудових процесів на ряді промислових підприємств і прийшов до висновку, що основна причина низької продуктивності праці прихована в недосконалості системи стимулювання робітників. Винагороду Тейлор уявляв не лише як грошовий вираз. Він довів, якщо ввести відповідні вдосконалення в трудовий процес і зацікавити робітника, то за відведений час він зробить у 3-4 рази більше, ніж при звичайному порядку роботи.

Із своїх досліджень та експериментів Ф. Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи. Тейлором були сформовані 4 основних принципи наукового управління працею:

- заміна грубопрактичних методів праці глибоконауковими (вивчення траєкторії рухів, організація робочих місць та інше);

- відбір і навчання робітників (інструктажі, напрацюваннн навиків і їх закріплення);

- налагодження співробітництва;

- чітке розмежування функцій між адміністрацією і робітниками.

Суттєвим внеском Ф. Тейлора в теорію менеджменту було відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання роботи. Застосування системи Тейлора вимагало нової організації управління, нових обов'язків управляючих. Головним тут була заміна чисто лінійної, «військової» організації прямого підпорядкування функціональною. Особливе значення надавалось функції планування.

Система Тейлора, звичайно, не звільнена від недоліків. Один з них - послаблення єдиноначальства. І навіть у такому вигляді вона давала чудові результати.

Ф. Тейлор залишив після себе солідну творчу спадщину, яка прославила його ім'я. Серед його творчого доробку найбільш відомими є книги "Відрядна система" (1895), "Цеховий менеджмент" (1903) та "Принципи наукового менеджменту" (1911).

Послідовниками Тейлора було подружжя Френк Гілбрет (1868-1924) та Ліліан Гілбрет (1878-1972), які займалися переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливість збільшення виробництва продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на їх виробництво. Результати своєї роботи вони виклали в книгах "Вивчення рухів" (1911) і "Психологія управління" (1916). У цих працях підкреслювалася важливість зв'язку між наукою управління та даними соціологічних і психологічних досліджень.

Використовуючи свій винахід (мікрохронометр), Гілбрети могли аналізувати окремі трудові рухи, точно визначати, скільки часу необхідно для виконання операції (хронометраж). Крім того, вони пішли далі і змогли систематизувати всі рухи людської руки та розбити їх на 17 елементарних рухів (напр., такі як "захоплення", "утримування", "установка"), які вони назвали терблігами (прізвище Гілбрет, прочитане у зворотному порядку). Ці ідеї виявилися корисними для всіх галузей промисловості.

Заслуги Гілбретів: вимоги детального вивчення рухів і широке впровадження у практику менеджменту вимірювальних методів і інструментів.

Однак, у своїх дослідженнях Тейлор і Гілбрети не врахували одного дуже важливого аспекту праці - людської психології. Тому, недивлячись на великі досягнення запропонованої ними організації праці, вона була піддана критиці їх послідовниками.

Послідовниками Ф. Тейлора були також Генрі Гантт, Гаррінгтон Емерсон, Генрі Форд.

Щодо внеску у науковий менеджмент Г. Ганта, то його книги "Праця і доход" (1910 p.), "Промислове виробництво" (1916 p.), "Організація праці" (1919р.) характеризують усвідомлення ним провідної ролі людського фактору в промисловості і впевненість в тому що робітнику повина бути надана можливість віднайти в своїй праці не тільки джерело існування, але і стан задоволеності. “Із всіх проблем менеджменту найбільш важливою е проблема людського фактору” - це слова Г. Ганта. Широко відомими є “графіки Ганта”, які він використовував у оперативному управлінні. Цікавими є й дослідження Ганта соціальних аспектів бізнесу і менеджменту.

Суттєвий вклад в теорію і практику управління був зроблений інженером-механіком Гаррінгтоном Емерсоном (1853-1931). Йому належать найважливіші відкриття принципів підвищення продуктивності праці. Емерсон говорив, що необхідно перевернути весь адміністративний цикл. Піднімаючись вверх по адміністративних східцях, ми переконуємося, що це існує не для задоволення тих, хто працює нижче.

Г. Емерсон (1853-1931) розробив принципи підвищення ефективності не тільки виробничої праці, але й будь-якої діяльності людини: у державному управлінні, у зовнішній політиці, у військовій справі, на транспорті і в домашньому господарстві.

Отже, концепція наукового управління стала переломним етапом, завдяки якому управління почало широко визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. Вперше керівники-практики та вчені побачили, що методи і підходи, які застосовувалися в науці і техніці, можуть ефективно використовуватися в практиці досягнення цілей організації.

2. АДМІНІСТРАТИВНА ШКОЛА ТА БЮРОКРАТІЯ М.ВЕБЕРА

Школа наукового управління, яка отримала свій розвиток у 1885 - 1920 роках, обґрунтувавши необхідність розділення праці в організаціях висунула підходи до управління, не розкриті повною мірою попередниками і заклала фундамент, на якому виникла школа адміністративного управління, більш відома як “класична школа”, яка отримала свій розвиток у 1900 - 1950 роках. З появою цієї школи спеціалісти почали досліджувати процеси вдосконалення управління на рівні організації в цілому, тоді як основна увага школи наукового управління була спрямована на підвищення ефективності праці на рівнях менеджменту нижче управлінського, а важливим її внеском у практику управління було систематичне використання засобів стимулювання праці з метою зацікавлення персоналу у підвищенні його продуктивності праці.

“Класики” спробували подивитися на організації з погляду широкої перспективи, намагаючись визначити їх загальні характеристики і закономірності. Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. При цьому вона виникла з ідеї, що дотримання цих принципів безсумнівно приведе організацію до успіху. Принципи управління, розроблені представниками класичної школи, які вони вважали універсальними, стосувалися двох основних аспектів: розробка раціональної структури організації та побудова на її основі раціональної системи управління, яка являє собою бюрократичну модель.

Автори, що вважаються творцями школи адміністративного управління, мали безпосередній досвід роботи керівниками вищої ланки управління у великому бізнесі. Представниками цієї школи були Анрі Файоль, Ліндал Урвік, Джеймс Д. Муні, Альфред П. Слоун, Кунц, О'Доннел, Лютер Гьюлік.

Найчастіше, становлення класичної школи пов'язують з іменем Анрі Файоля (1841 -1925рр) - французького адміністратора та підприємця.

Узагальнюючи свої багаторічні спостереження Файоль створив “теорію адміністрації”. У книзі “Загальний і промисловий менеджмент” (1916 р.). він сформулював два основних положення. У першому він виділив універсальні, на його погляд, принципи управління, реалізація яких безумовно приведе організацію до успіху. Положення говорить, що в усіх видах діяльності є 14 класичних принципів управління в умовах ринку, на яких базується менеджмент (див. лекцію на тему “Закони, закономірності та принципи менеджменту”). Дослідник вважав, що розроблені ним загальні принципи побудови структури організації мають бути гнучкими і здатними пристосуватися до будь-яких потреб.

Друге положення А.Файоль сформував після того, як проаналізував діяльність різних компаній і визначив, що всі вони мають універсальну класичну адміністративну систему управління. Для них характерне планування, організація виробництва, керівництво, координація взаємодії різних структур, контроль. Тобто було виділено 5 функцій менеджменту. Фактично, головний внесок А. Файоля в теорію управління саме й полягав у тому, що він розробив функціональний підхід до управління, тобто розглядав управління як універсальний процес, що складається з декількох взаємопов'язаних функцій:

- передбачення, тобто враховування майбутнього і визначення програми дій;

організовування, тобто побудова подвійного матеріального і соціального організму підприємства;

розпорядництво, тобто спонукання персоналу до високопродуктивної праці;

координування, тобто пов'язування, поєднання усіх дій і зусиль;

контролювання, тобто спостереження і турбота про те, щоб усе відбулося згідно правил і розпоряджень.

Близька до позицій "класичної" школи і так звана теорія «ідеальної бюрократії, або бюрократичної організації» прусського вченого, соціолога Макса Вебера (1864-1924), яка набула світового визнання.

Вебер фактично не належав до класичної школи управління, однак сформував багато концепцій раціонального управління, обґрунтував необхідність бюрократії для забезпечення раціонального функціонування організації.

На думку вченого, раціональна система управління створюється на основі ретельної перебудови функціональної структури управління підприємством з визначенням головної задачі та функцій кожної служби (підрозділу) і посадових осіб. Встановлюється суворий лад взаємодії між підрозділами і посадовими особами, розробляється штатно-посадовий розклад. Метою перелічених заходів є подолання організаційної плутанини та упорядкування праці всіх ланок організаційної структури для виконання задач організації з мінімальними витратами і максимальною швидкістю.

Вебер розглядав бюрократію як професіоналізм у сфері менеджменту, який виключає дилетантизм і який передбачає заміну лідера, що характеризується, перш за все, яскравими індивідуальними рисами, на бюрократичного лідера, який володіє певними адміністративними навичками. Незаперечні переваги бюрократизму у порівнянні з іншими методами він вбачав у високій точності виконання робіт, суворій дисципліні, стабільності персоналу та відповідальності.

Бюрократична система була значним прогресом порівняно з жорсткою практикою нових фабричних систем, де працівник був лише вогким матеріалом для експлуатації, де процвітав волюнтаризм і приниження.

Однак, запропонована Вебером теорія на практиці все ж не забезпечувала ефективності у розв'язанні проблем. Тому нині термін «бюрократія» вживається частіше в негативному змісті. Бюрократія віддає перевагу вертикальній організації соціально-економічних процесів, у той час як в економіці домінуючою є горизонтальна організація, де відносини господарюючих суб'єктів регулюються за допомогою товарообміну.