Існує два види поточного контролю -- спрямовуючий і фільтруючий:

- спрямовуючий контроль триває від початку операції і до досягнення результату.

- фільтруючий контроль має на меті виявлення бракованої продукції і її відокремлення від якісної; має періодичний (або епізодичний) характер;

* підсумковий (завершальний) контроль - здійснюється після завершення трудової операції.

6. За рівнем централізації управління

- централізований контроль;

- децентралізований контроль.

7. За рівнем охоплення підконтрольних об'єктів

1. Суцільний контроль.

2. Вибірковий контроль.

3. Разовий контроль.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

2. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

3. Олдкорн Р. Основы менеджмента. - М. - 1999.- 320с.

4. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник.- К.: Академвидав, 2003. - 464с. (Альмаматер).

5. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

Основна література до змістового модуля:

4. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К.: Академвидав, 2007. - 464 с.

5. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

6. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література до змістового модуля:

1. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

2. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

3. Олдкорн Р. Основы менеджмента. - М. - 1999.- 320с.

4. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник.- К.: Академвидав, 2003. - 464с. (Альмаматер).

5. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

МОДУЛЬ 2. ЗАГАЛЬНІ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ (18, 10* год.)

Змістовий модуль 10. Регулювання як загальна функція менеджменту (2, 2 год.)

Лекція 21. Регулювання як загальна функція менеджменту (2, 2* год.)

План лекції

1. Поняття регулювання та його місце в системі управління

2. Види регулювання

3. Етапи процесу регулювання

КЛЮЧОВІ СЛОВА: регулювання, оперативне регулювання.

1. Поняття регулювання та його місце в системі управління

Регулювання -- вид управлінської діяльності, спрямований на усунення відхилень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі шляхом розроблення і впровадження керуючою системою відповідних заходів.

Регулювання покликане усунути всі недоліки, відхилення, збої, виявлені у процесі контролювання. При цьому регулювальні заходи можуть застосовуватись на всіх попередніх етапах технології менеджменту (планування, мотивування, організування). Для цього вдаються до коригуючих дій, що базуються на виборі таких рішень:

- сунення відхилень;

- перегляд стандартів та критеріїв;

- усунення відхилень з переглядом стандартів і критеріїв .

Особливість регулювання полягає в тому, що, на відміну від функцій планування, організування та мотивування, які удосконалюються безпосередньо в керуючій системі організації, регулювання, як і контролювання, вдосконалюється в керуючій та керованій системах.

2. Види регулювання

Згідно з теоремою англійського кібернетика (теорема необхідної різноманітності) Р. Ешбі для того, щоб успішно протистояти середовищу, складність і швидкість прийняття рішень в організації повинна відповідати складності і швидкості змін, які відбуваються в середовищі. Тобто для своєчасної реакції на зміни середовища необхідне оперативне регулювання - визначення і реалізація таких форм активності організації, які забезпечують досягнення її цілей.

Оперативне регулювання як функція менеджменту -- повсякденний вплив менеджера на перебіг господарських процесів та виконання об'єктом управління запланованих завдань і прийнятих рішень.

Виробничо-господарські процеси всередині організації теж надзвичайно динамічні, оскільки на них впливають різноманітні фактори. За цих умов досягти мети організації можна, лише постійно регулюючи функціонування об'єкта управління.

Необхідність в оперативному регулюванні діяльності організації виникає при відхиленні її від стратегічної лінії розвитку, тобто порушенні стійкості організації натепер і в перспективі (див. рис. “Схема регулюючого впливу на діяльність організації”).

Оперативне регулювання передбачає розроблення оперативних планів та завдань, організацію виконання оперативних планів і завдань, організацію поточного контролю і регулювання ходу робіт. Співвідношення стратегічного й оперативного управління ілюструє рис. “Співвідношення стратегічного та оперативного управління”.

Місце, роль і значення оперативного регулювання у процесі управління маркетинговою діяльністю, виробництвом і фінансами неоднакові. У маркетинговій діяльності провідним є розроблення стратегії маркетингу. В процесі її здійснення оперативне регулювання не має суттєвого значення, а іноді може призвести до деформацій. Значно важливішу роль відіграє оперативне регулювання в управлінні виробничою і фінансовою діяльністю організації. Нерідко оперативні управлінські заходи визначають загальний її результат.

Оперативне регулювання здійснює керуюча система організації, спрямовуючи його на діяльність керованої. Регулюючий вплив керуючої системи повинен бути плановим і містити конкретні способи регулювання і контролю робіт.

Планування оперативних управлінських робіт

Оперативні плани та завдання, як правило, бувають двох видів. Один з них є конкретизацією основних напрямів управлінських дій для виконання плану господарсько-фінансової діяльності. Це організаційні плани, що відображають перелік, послідовність робіт, взаємозв'язок діяльності окремих підрозділів та працівників управління щодо виконання планів економічного й соціального розвитку та досягнення сформульованих цілей (плани маркетингової діяльності, плани закупівлі сировини і обладнання, плани відряджень працівників управління тощо).

Інший вид оперативних планів та завдань є результатом поточного аналізу діяльності об'єкта управління і передбачає негайне втручання в господарські процеси з метою їх регулювання. Наприклад, у зв'язку з масовим надходженням сировини одночасно на кілька залізничних станцій необхідно скласти оперативний план розвантаження вагонів і транспортування вантажів на склади організації, передбачивши напрямки руху вантажопотоків, необхідні транспортні засоби, осіб, відповідальних за розвантаження вагонів, доставку, прийом і розміщення на складах вантажів.

На розроблення оперативних планів та завдань впливають тактика виконання планових показників господарювання, яка враховує наявні засоби та ресурси (матеріально-грошові, трудові та ін.), і кон'юнктура ринку. Особливістю оперативних планів та завдань є негайність, конкретність, адресність виконання.

Оперативне регулювання і контролювання ходу робіт

Виконання оперативних планів та завдань розпочинається з конкретизації оперативних планів у формі завдань і доведення їх до виконавців. Конкретизують плани з урахуванням об'єктів управління, термінів, операцій, відповідальних осіб. Як правило, цю роботу менеджер здійснює на оперативних нарадах працівників управління, оскільки на ефективність виконання оперативних завдань впливає тривалість проміжку від моменту формулювання завдання до доведення його виконавцю. Доведення завдання супроводжують інструктивно-роз'яснювальною роботою з виконавцями, яка передбачає ознайомлення виконавця із загальною ситуацією та особливостями конкретного завдання, орієнтацію на успішне його виконання, уточнення посадових обов'язків і прав. Одночасно менеджер повинен забезпечити умови для виконання оперативного завдання -- поєднати його з попередніми завданнями чи скасувати ті, які неможливо виконувати паралельно, забезпечити виконавця матеріальними засобами.

Після одержання виконавцем оперативного завдання настає етап поточного контролю за його виконанням, покликаний забезпечити негайну реакцію менеджера на відхилення в господарському процесі. Засобами оперативного контролю найчастіше є особиста доповідь підлеглого, документальний контроль або інспекційна перевірка керівником.

3. Етапи процесу регулювання

На рис. зображено графічну модель процесу регулювання під впливом різних факторів, які потребують змін у плануванні, організуванні, мотивуванні.

Планування	>	Організування	>	Мотивування	>	Контролювання
Регулювання шляхом коригування планів	Регулювання шляхом реорганізації структури управління, технологічних підходів тощо	Регулювання шляхом змін у системах мотивування працівників

Рис. Регулювання діяльності організації

Залежно від характеру перешкод чи недоліків, виявлених у процесі контролю в керованій системі, регулювання може скеровуватись на конкретний блок (планування, організування чи мотивування). Якщо проблеми виникли у блоці «Планування», розроблені заходи стосуватимуться вдосконалення економічного, соціального чи технологічного планування; виникнення їх в організаційній структурі зумовить необхідність реалізації заходів у блоці «Організування» щодо структури управління організацією, комунікаційних систем тощо; недоліки щодо матеріального стимулювання працівників керованої системи потрібно буде усувати в блоці «Мотивування», вдосконалюючи систему преміювання, дивідендної політики тощо.

Успішна діяльність підприємства значною мірою залежить від ефективності регулювальних заходів, що покликані усунути недоліки в роботі та запобігти потенційним втратам. Виявлення у процесі контролювання недоліків, відхилень, збоїв є необхідною, але не достатньою умовою стабілізації діяльності підприємства. Адже без розроблення дієвих заходів щодо їх усунення та прийняття відповідних управлінських рішень ситуація в організації не може поліпшитись.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К.: Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

2. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

Основна література до змістового модуля:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К.: Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література до змістового модуля:

1. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

2. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

МОДУЛЬ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24, 12* год.)

Змістовий модуль 11. Інформація і комунікації в менеджменті (4, 2 год.)

Лекція 22. Інформація та комунікації у менеджменті (2, 2* год.)

План лекції

1. Інформація, її види та роль у менеджменті

2. Носії інформації

3. Класифікація інформації

4. Вимоги, що висуваються до інформації

5. Поняття і характеристика різних видів «внутрішніх» та «зовнішніх» комунікацій

6. Засоби комунікацій, їх переваги та недоліки (на самостійну роботу: перешкоди в комунікаціях)

7. Зворотний зв'язок в процесі комунікації

КЛЮЧОВІ СЛОВА: інформація, комунікації, носій інформації, комунікаційний процес.

1. Інформація, її види та роль у менеджменті. Носії інформації

Основою комунікацій є інформація.

Інформація - це сукупність різних повідомлень про зміни, які відображають конкретний аспект явища, події виробничо-господарської діяльності, тобто про зміни, які проходять в системі й оточуючому її середовищі. У загальному розумінні, інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Інформація виступає як основа процесу управління. За допомогою інформації реалізується зв'язок між суб'єктом і об'єктом або між керуючою і керованою частинами системи управління.

Інформація, що використовується в управлінні, ділиться на три великих класи:

1. Науково-технічна інформація. Джерелом її виникнення є результати наукових досліджень учених та фахівців у різноманітних галузях діяльності. Ці відомості містяться в науково-технічній літературі, патентах, проектно-конструкторській та технологічній документації.

2. Управлінська інформація. Вона виникає безпосередньо в процесі управління. Це планова, нормативна та інша інформація, необхідна для організації управління. Така інформація міститься в господарських договорах, заявках та замовленнях, різних розпорядчих документах.

3. Обліково-статистична інформація. Її джерело - результати діяльності адміністративно-господарських одиниць. Вона створюється як узагальнення даних про факти та явища, що сталися, відбуваються або можуть відбутися.

2. НОСІЇ ІНФОРМАЦІЇ

Носіями інформації є документи, дискети, диски, графіки, перфострічки, перфокарти, магнітні стрічки, плакати, схеми тощо.

Документацію класифікують за різними ознаками.

За змістом:

- адміністративна (правила, процедури, інструкції тощо);

- планово-економічна (техніко-економічний план, план збуту та ін.);

- комерційна (договори щодо постачання та збуту, замовлення, оферти тощо).

За складністю:

- проста - відображає один процес;

- складна - відображає декілька процесів.

За призначенням:

- індивідуальна - призначена для конкретнихпосадових осіб;

- типова - призначена для широкого кола користувачів.

За місцем у менеджменті:

- службово-інформаційна (службові листи, акти тощо);

- розпорядча (накази, розпорядження, постанови інструкції, тощо);

- спеціальна - фінансова, бухгалтерська, планова, звітна та ін.

Графік - спосіб наочного зображення стану і процесу виробничо-господарської діяльності з допомогою умовних позначень (крапок, ліній, фігур тощо).

3. Класифікація інформації

Інформацію, що використовується в управлінні, класифікують за різними ознаками:

1) за формою відображення: візуальна - графіки, таблиці, табло та ін.; аудіо інформація - сприймається на слух завдяки звукозапису; аудіовізуальна - поєднує інформацію у формі зображення і звуку;

2) за формою подання: цифрова, буквенна і кодована;

3) за порядком проникнення: первинна і похідна;

4) за характером носіїв інформації: документована і недокументована;

5) за призначенням: директивна - розпорядча, звітна і довідково-нормативна;

6) за напрямом руху: вхідна і вихідна;

7) за стабільністю: умовно-перемінна, умовно-постійна;

8) за способом відображення: текстова - алфавітна, алфавітно-цифрова і графічна - креслення, діаграми, схеми, графіки;

9) за способом обробки: така, що піддається і така, що не піддається механізованій обробці.

10) за повнотою охоплення явища: повна - всебічно та повною мірою розкриває сутність явища; часткова - відображає лише певний аспект явища, не даючи його цілісної характеристики; надлишкова - містить дані, що є зайвими і не потрібними для використання у конкретній ситуації;

11) за періодом дії: разова - використовується лише один раз у специфічній ситуації; періодична - застосовується та формується систематично, залежно від потреб; довгострокова - використовується протягом тривалого терміну;

12) за змістом: планово-економічна - містить дані про заплановані обсяги виробництва, реалізації, ціни, тощо; фінансова - відображає рух грошових коштів на підприємстві, залучення інвестицій, структуру витрат; облікова - містить дані податкового та управлінського обліку щодо діяльності організацій; бухгалтерська - охоплює дані, що використовуються при здійсненні бухгалтерського обліку; технологічна - розкриває зміст технологій здійснення основних та супроводжувальних господарських операцій; довідкова - містить загальнодоступні дані, використання яких полегшує здійснення всіх видів діяльності; адміністративна - відображає дані про права, обов'язки, відповідальність, правила та процедури в організації;

13) за рівнем достовірності: достовірна - об'єктивно і правдиво характеризує певне явище; недостовірна - має сумнівне походження, потребує перевірки;

14) залежно від функції, яку виконує інформація в управлінському циклі, вона буває розпорядчою, зворотного зв'язку, запам'ятовуючою та ін.;

15) за способом передачі: інформація, що передається усно, поштою, телефоном, телетайпом, факсом;

16) за періодичністю: систематизована - змінна, добова, декадна, квартальна та ін. і ймовірну - обумовлену зовнішніми і внутрішніми виробничими подіями (вихід з ладу техніки, затримка з поставкою пального, насіння та ін.);

17) за характером носіїв: документизована і недокументизована;

18) за процесом обробки: оброблювана, необроблювана й аналітична.

Найбільш питому вагу у загальній кількості інформації мають економічні дані.

Економічна інформація - це сукупність цифр, фактів, відомостей та інших даних, які переважно кількісно відображають суспільно-економічні явища і процеси.

Вона містить дані соціально-економічного планування і прогнозування, фінансових планів, первинного, оперативного й бухгалтерського обліку, статистичної звітності, економічного аналізу тощо.

4. ВИМОГИ, ЩО ВИСУВАЮТЬСЯ ДО ІНФОРМАЦІЇ

Практика свідчить, що в сучасних умовах ефективність управління значною мірою залежить від інформаційного забезпечення, від повноти інформації.

Точність інформації означає, що вона повинна достовірно відображати процес функціонування системи.

Періодичність надходження інформації - щоб вона своєчасно надходила до споживача - у відповідний структурний підрозділ чи до конкретного співробітника.

Повнота або достатність інформації означає, що кількість інформації повинна бути мінімальною, але достатньою для оцінки ситуації і прийняття рішення на певному рівні управління.

Корисність інформації означає, що в потоці інформаційних повідомлень не повинно бути даних, показників, які непотрібні для вирішення проблем або взагалі для певного щабля чи ланки управління.

Доступність інформації полягає у тому, що інформація повинна подаватися у такому вигляді, який не потребує додаткової переробки та не ускладнює процес прийняття рішення.

Розглянуті операції здійснюються в процесі функціонування інформаційних систем. Під інформаційною системою розуміють сукупність ланок її накопичення, каналів пересування, технічних засобів збирання, обробки, зберігання інформації та її носіїв.

Вірогідною вважають інформацію, яка не перевищує припустимий рівень перекручення дійсного явища або процесу і відображує те, що вона повинна відображати.

Важливе значення має своєчасність надходження інформації.

До важливих характеристик, які визначають якість економічної інформації, належать безперервність і систематичність її надходження. Інформація має надходити постійно, оскільки завжди виникає потреба у розробці і коригуванні управлінських інформаційних рішень.

5. ПОНЯТТЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ВИДІВ «ВНУТРІШНІХ» ТА «ЗОВНІШНІХ» КОМУНІКАЦІЙ

Необхідно зазначити, що комунікація та інформація - це різні
(два поняття, які дуже часто плутають), але пов'язані між
собою поняття. Інформація - це природна і змістовна частина сигналу або повідомлення, яке надсилається або одержується, що дає можливість надати їм певну значимість. Простіше кажучи, інформація - це внутрішня інтерпретація зовнішніх подій. Наприклад, крик від страху і є така інтерпретація інформації, яка може навіть бути виміряна в децибелах.

Комунікація включає в себе і те, що передається, і те, як це «Що» передається. Для того щоб комунікація відбулася в міжособистісному варіанті, необхідно, як мінімум, наявність двох людей.

За місцем виникнення ділове спілкування може бути поділене на дві групи:

а) спілкування організації із зовнішнім середовищем. Так, менеджери організації ступають у ділове спілкування з постачальниками необхідних для організації ресурсів, споживачами продукції, законодавчими і державними органами, громадськістю, профспілками. Необхідність такого спілкування визначається реакцією організації на можливості або загрози, створювані чинниками зовнішнього середовища;

б) спілкування, що виникає всередині організації у процесі спільної діяльності людей. Це основна частина комунікацій в організації. В основі ділового внутрішнього спілкування лежить функціональний поділ управлінської праці й різноманіття ролей менеджера в організації.

6. Засоби комунікацій, їх переваги та недоліки

Виділяють такі основні методи міжособових комунікацій:

1) усна комунікація;

2) письмова комунікація;

3) невербальна комунікація.

7. ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК В ПРОЦЕСІ КОМУНІКАЦІЇ

Інформація потрібна не лише для усвідомлення необхідності прийняття рішення, підготовки і прийняття його, а й для оцінки рішення після того, як воно вже прийняте і реалізоване. Ця інформація забезпечує реалізацію функції контролювання над процесом виконання рішення. Такий вид комунікацій називається зворотним зв'язком.

Професор Філіпп Льюїс, фахівець з обміну інформацією в бізнесі, пише: «Зворотний зв'язок - це опорна реакція на почуте, прочитане або побачене; інформація (у вербальному або невербальному оформленні) відсилається назад відправникові, засвідчуючи міру розуміння, довіри до повідомлення, засвоєння і згоди з повідомленням». Варто розуміти, що інформація зворотного зв'язку виникає не лише після ухвалення рішення. Вона може виникати й у процесі ділового спілкування, тобто в момент підготовки прийнятого рішення. Інформація, пов'язана з контролем, дає змогу менеджерові визначити, як виконується або виконане прийняте рішення, чи варто його змінити і чи варто вжити заходів для коригування прийнятого рішення.

Інформація, що надходить каналами зворотного зв'язку в процесі ділового спілкування, необхідна керівникові, щоб зрозуміти, якою мірою повідомлення було сприйняте й усвідомлене.

Отже, для створення ефективної комунікації «відправник» має налагодити ефективний зворотний зв'язок з одержувачем.

Існують різні способи налагодження зворотного зв'язку в комунікаціях. Розглянемо деякі з них.

1. У процесі комунікації ставте запитання одержувачеві. Вони можуть бути різними:

> контрольні запитання з'ясовують, чи прислухається одержувач до вашого повідомлення, чи розуміє він вас. Якщо виявите неприйняття повідомлення, доведеться його повторити;

> запитання для орієнтації дають змогу встановити, чи погоджується одержувач із вашою інформацією. Підтверджувальні запитання ставляться,
щоб вийти на взаєморозуміння по змісту повідомленої інформації;

> однополюсні запитання допомагають переконатися, що одержувач розуміє, про що йдеться;

> завершальні запитання встановлюють чи одержувач сприйняв інформацію адекватно. Вони змушують одержувача переказати сприйняту інформацію.

2. Зворотний зв'язок за невербальними каналами:

> напруженість пози;

> роздратованість на обличчі;

> засмучений вигляд;

> відведення очей убік, жести незгоди;

> інтонація голосу.

3. Контроль за поведінкою одержувача після сприйняття інформації.

Функція контролю забезпечує ефект зворотного зв'язку в комунікаційних процесах.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

2. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

3. Основы менеджмента. Учебное пособие/ Сост. Е.В. Проскудина. - Ижевск: ТОО Внедренческое предприятие «Пик». - с. 21 - 22.

4. Олдкорн Р. Основы менеджмента. - М. - 1999.- 320с.

5. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник.- К.: Академвидав, 2003. - 464с. (Альмаматер).

6. Семенов, А.К. Основы менеджмента [Текст] : учебник: реком. М-вом образов. Российской Федерации для студ. ВУЗ, обучающихся по спец. "Менеджмент организации" /А.К. Семенов, В.И. Набоков. - 6-е изд., перераб. и доп.. - 2008.

МОДУЛЬ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24, 12* год.)

Змістовий модуль 11. Інформація і комунікації в менеджменті (4, 2 год.)

Лекція 23. Комунікаційний процес (2, -* год.)

План лекції

1. Комунікаційний процес, його елементи та етапи

2. Моделі комунікаційного процесу

3. Організація комунікаційного процесу

4. Комунікаційні перевантаження

КЛЮЧОВІ СЛОВА: комунікаційний процес, моделі комунікаційного процесу, комунікаційні перевантаження

1. КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС, ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ ТА ЕТАПИ ПРОЦЕСУ

Забезпечення злагодженої роботи підрозділів організації, окремих виконавців, груп працівників, а також необхідних контактів із зовнішнім середовищем вимагає своєчасного передавання інформації різних видів, певної якості, необхідної достовірності тощо.

Комунікаційний процес - процес обміну інформацією з метою розв'язання конкретної проблеми.

Стадії процесу - це дії відправника, спрямовані на складання повідомлення, вибір і використання каналів для його передавання таким чином, щоб одержувач зрозумів і оцінив вихідну ідею.

До елементів належать: відправник, одержувач, повідомлення, канал, шум.

Рис. 18.4. Типова схема ділового спілкування



2. МОДЕЛІ КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Найпростіші теорії комунікації передбачають взаємодію трьох елементів (складників): відправника (того, хто надсилає повідомлення), самого повідомлення та адресата (того, хто його сприймає). Один з найперших теоретиків у галузі комунікацій С.Е. Осгуд доповнив основну

модель концепцією зворотного зв'язку. Він довів, що повідомлення ніколи не сприймається в чистій формі, а завжди по-різному інтерпретується його отримувачами.

Рис. 10.2 Модель процесу комунікації

3. ОРГАНІЗАЦІЯ КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

На підприємстві зв'язок між людьми має багато форм. Вивчення зв'язків між людьми відрізняється складністю. Установлено, що людина у своїй діяльності може використовувати такі способи зв'язку:

а) усні повідомлення;

б) письмові;

в) візуальні;

г) жести і манеру поведінки.

Ці способи зв'язку можуть використовуватися як окремо (наприклад, одержання документа і його читання), так і в сукупності. Наприклад, співробітник підприємства, одержуючи документ, може уточнювати окремі показники в усній формі й при цьому виражати своє ставлення жестами і манерою поведінки.

Тому при організовувані процесів комунікації необхідно встановлювати пріоритетний спосіб спілкування. Додаткові способи зв'язку, незважаючи на те, що вони можуть поліпшувати або погіршувати комунікаційний процес, мають розглядатися лише як чинники, що впливають на пріоритетний спосіб.

Ефективна система комунікації на підприємстві створюється трьома джерелами:

1. Організаційною структурою управління.

2. Розподілом і делегуванням повноважень у межах структури апарату управління.

3. Культурним середовищем, що домінує на підприємстві.

Комунікації і делегування повноважень

До створення комунікацій у процесі делегування повноважень входить аналіз таких чинників:

1. Психологічних, соціальних і культурних запитів працівників підприємства.

2. Природи мови і характеру семантичних проблем.

3. Соціальної структури підприємства.

4. Спроектованої системи організаційних комунікацій (організаційної структури управління).

Делегування повноважень конкретним посадовим особам адаптує оргструктуру управління до структури апарату управління. Це викликано впливом перших трьох зазначених чинників.



4. КОМУНІКАЦІЙНІ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ

Перешкоди на шляхах обміну інформацією можуть також бути наслідками перевантажень каналів комунікацій. Керівник, захоплений переробкою інформації, що надходить, й необхідністю підтримувати інформаційний обмін, імовірно, неспроможний ефективно реагувати на всю інформацію. Він вимушений відсіювати менш важливу інформацію й залишати лише ту, яка здається йому найбільш важливою; те ж стосується й обміну інформацією. Нажаль розуміння керівником важливості інформації може суттєво відрізнятися від розуміння такої іншими працівниками організації.

Інформаційні перевантаження виникають внаслідок неможливості ефективно реагувати на всю інформацію, що отримується. Виникає потреба відсіювати найменш важливу інформацію та залишати тільки найсутєвішу.

Інформаційні перевантаження можливі в тих випадках, коли члени організації не в змозі ефективно реагувати на всю необхідну їм інформацію і відсіюють певну її частину, на їхню думку, найменш важливу. Однак можлива ситуація, коли саме ця частина інформації буде особливо необхідна для забезпечення нормального функціонування організації чи її підрозділу. Особливо часто інформаційне перевантаження спостерігається у керівників, що замикає на собі вирішення багатьох (навіть самих дрібних) питань, пов'язаних з управлінням діяльністю підрозділів організації. Відсутність чітких фільтрів і членів організації, що виступають у ролі «сторожів», не дозволяє керівнику ефективно використовувати саму важливу частину надходить до нього інформації.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л. : Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М., Менеджмент: теорія та практика. - Тернопіль, -1997. - 456с.

2. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів спеціальностей 7.050201 “Менеджмент організацій”. - Житомир: ЖІТІ, 1998. - 600с.

3. Виханский О.С., Наумов А.И., Менеджмент. - М. - 1998. - 528с.

4. Лозниця В.С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. - К.:КНЕУ, 1997, - 248с.

5. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф.О. Основы менеджмента. - М.: Дело. - 1992. - 702 с.

6. Хміль Ф. І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

7. Семенов, А.К. Основы менеджмента [Текст] : учебник: реком. М-вом образов. Российской Федерации для студ. ВУЗ, обучающихся по спец. "Менеджмент организации" /А.К. Семенов, В.И. Набоков. - 6-е изд., перераб. и доп.. - 2008.

Основна література до змістового модуля:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л. : Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література до змістового модуля:

1. Тарнавська Н.П., Пушкар Р.М., Менеджмент: теорія та практика. - Тернопіль, -1997. - 456с.

2. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів спеціальностей 7.050201 “Менеджмент організацій”. - Житомир: ЖІТІ, 1998. - 600с.

3. Виханский О.С., Наумов А.И., Менеджмент. - М. - 1998. - 528с.

4. Лозниця В.С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. - К.:КНЕУ, 1997, - 248с.

5. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф.О. Основы менеджмента. - М.: Дело. - 1992. - 702 с.

6. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

7. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

8. Основы менеджмента. Учебное пособие/ Сост. Е.В. Проскудина. - Ижевск: ТОО Внедренческое предприятие «Пик». - с. 21 - 22.

9. Олдкорн Р. Основы менеджмента. - М. - 1999.- 320с.

10. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник.- К.: Академвидав, 2003. - 464с. (Альмаматер).

11. Семенов, А.К. Основы менеджмента [Текст] : учебник: реком. М-вом образов. Российской Федерации для студ. ВУЗ, обучающихся по спец. "Менеджмент организации" /А.К. Семенов, В.И. Набоков. - 6-е изд., перераб. и доп.. - 2008.

МОДУЛЬ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24, 12* год.)

Змістовий модуль 12. Керівництво та лідерство (8, 4 год.)

Лекція 24. Керівництво як об'єднувальна функція менеджменту (2, 2*год.)

План лекції

1. Поняття та загальна характеристика керівництва як об'єднувальної функції менеджменту.

2. Основні фактори, визначальні аспекти та основи керівництва: вплив, лідерство, влада. Адаптивне керівництво

3. Влада як елемент примушення. Форми впливу та влади

4. Теорії лідерства. Типологія лідерів

КЛЮЧОВІ СЛОВА: лідерство, вплив, влада, стиль керівництва.

1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЕРІВНИЦТВА ЯК ОБ'ЄДНУВАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Керівник організації - людина, яка одночасно є лідером і ефективно керує своїми підлеглими. Його мета - впливати на інших таким чином, щоб вони виконували роботу, доручену організації.

Лідерство - це здатність впливати на окремі особи і групи, направляючи їх зусилля на досягнення цілей організації.

Американський дослідник Роберт Блейк та Джейн Моутон підкреслюють, що сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі та колективної підтримки цілей діяльності організації, в якій її члени отримують стимул в усуненні перепон і досягненні максимальних результатів. Отже, основою ефективного керівництва є вміло побудовані взаємини з підлеглими.

В основі керівництва лежать такі категорії менеджменту, як лідерство, вплив і влада.

Лідерство - це здатність впливати на окремі особи та групи працівників з метою зосередження їх зусиль на досягненні цілей організації.

Керівництво як процес залучення і пристосування людей до праці є розкриттям і розвитком людських здібностей ефективно використовувати конкретну роботу. Цим керівник забезпечує об'єднання (синтез) розділеної (спеціалізованої) праці для досягнення певного спільного результату. У цьому процесі людина буде поводитися залежно від потреб, які на даний момент для неї найважливіші (табл.. 1). Так, вияв у підлеглих природних потреб дає змогу керівникові залучити їх до праці. Якщо в людини переважають соціальні потреби, це означає, що керівник може лише регулювати її поведінку. Запити особистості визначають її вчинки. Отже, якщо керівник має намір впливати на цю особистість, йому необхідно використовувати індивідуальний підхід.

№ з/п	Структура потреб (мотивація)	Структура зайнятості (об'єкт управління)	Структура управлінської діяльності (завдання, цілі)
1.	Природні потреби	Діяльність	Залучення до праці
2.	Соціогенні потреби	Пристосувальна поведінка	Регулювання поведінки
3.	Запити особистості	Вчинок	Індивідуальний підхід

Центральною фігурою в системі менеджменту будь - якої організації є менеджер - керівник, який керує власне організацією (підприємством), якимсь конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо.

2. Основні фактори, визначальні аспекти та основи керівництва:ВПЛИВ, ЛІДЕРСТВО, ВЛАДА. АДАПТИВНЕ КЕРІВНИЦТВО

Вплив - це будь-яка поведінка одного індивідума, яка вносить зміни у поведінку, стосунки, відчуття іншого індивідума.

Конкретні засоби, при допомозі яких одна особа може впливати на іншу, можуть бути різними: від прохання до погроз.

Щоб зробити своє лідерство і вплив ефективними, керівник повинен розвивати і застосовувати владу.

Влада - це можливість впливати на поведінку інших людей.

Необхідність влади в управлінні.

Як доповнення до формальних повноважень керівнику необхідна влада, оскільки він залежить від людей як в межах свого ланцюга команд, так і поза ним.

Керівники завжди залежать від деяких людей, які їм не підлеглі, тому що ніхто не буде повністю підкорятися наказам лише тому, що він чи вона керівник.

В усіх організаціях для досягнення ефективного функціонування необхідне належне застосування влади.

В різних підприємствах організації керівник залежить від свого безпосереднього керівництва, підлеглих і колег. Фактично ці групи представляють собою частину оточуючого керівника середовища.

Не існує реальної абсолютної влади, оскільки ніхто не може впливати на всіх людей і в усіх ситуаціях.

Для того, щоб керувати, необхідно впливати, а щоб впливати - необхідно мати основу влади. Для того, щоб тримати владу, необхідно мати можливість тримати під своїм контролем що-небудь значуще для виконавця, що зробить його залежним від керівника і примусить діяти так, як бажає керівник.

Всі форми впливу спонукають людей виконувати бажання іншої людини, задовольняючи потреби або ні. Вони спонукають виконавця очікувати, що потреба буде або не буде задоволена, в залежності від поведінки виконавця.

На рівні держави слід відмітити три форми влади:

- законодавчу;

- виконавчу;

- судову.

Їхня незалежність і роль визначають статус держави та ступінь забезпечення потреб її громадян.

Вплив через переконання та залучення працівників до управління

Високий рівень освіти ліквідує відмінності між керівниками і виконавцями. Тому важко формувати владу тільки на примусі, винагородах, традиціях, харизмі чи компетенції. Отже, потрібно переконувати і залучати працівників до управління з метою здійснення на них впливу. Певний досвід у застосуванні таких підходів нагромадився в США, Японії, Україні, Росії та інших країнах. Розглянемо його основної положення.

Переконання будуть мати вплив при ефективній передачі погляду керівника. При цьому керівник визнає залежність від виконавця, його компетентність. Виконавець, у свою чергу впевнений, що керівник задовольнить його власну потребу.

Ефективне переконання формується при довірі до керівника, його вмінні враховувати інтелектуальний рівень підлеглих, при збігові цілей керівника і цілей працівників. При цьому недоліками є:

- повільна дія переконання;

- невизначеність результатів;

- складність застосування даного підходу.

Найбільша перевага у використанні переконання в організаціях полягає в тому, що виконані роботи людиною, на яку випивають, не потрібно буде перевіряти, і вона постарається виконати більше ніж мінімальні вимоги, тому, що вона вважає, що ці дії допоможуть, задовольнити її особисті потреби на багатьох рівнях.

Вплив через залучення працівників до управління здійснюється шляхом спрямування їхніх зусиль на здійснення потрібної мети. Це заохочує працівників мати впаду, можливість самовираження, а також проявляти компетентність, бажання до успіху.

Разом з тим працівники, які не люблять неясності, відмовляються від цього впливу, а керівники не завжди готові відмовитися від своїх традиційних методів вплину. Ці недоліки дещо обмежують застосування впливу через залучення до управління.

Страх, винагорода, традиція, харизма, розумна віра, переконання і участь в управлінні є інструментами, які керівник використовує для впливу на виконавця, апелюючи до його потреб.

Але навіть той керівник, який має в своєму арсеналі всі ці механізми, повинен брати до уваги інші фактори. Недостатньо мати владу: вона повинна бути достатньо сильною, щоб спонукати інших до роботи.

Найбільш сильним вплив буде тоді, коли виконавець високо цілить ту потребу, до якої апелюють, вважає важливим її задоволення або незадоволення і думає, що його зусилля обов'язково виправдають очікування керівника.

І навпаки, якщо який-небудь із цих компонентів відсутній, влада впливаючого зменшується або зникає зовсім.

3. ВЛАДА ЯК ЕЛЕМЕНТ ПРИМУШЕННЯ. ФОРМИ ВПЛИВУ ТА ВЛАДИ

Влада, яка базується на примушенні - виконавець вірить, що той, хто має вплив, має можливість покарати так, що завадить задоволенню життєвих потреб виконавця.

Влада примусу передбачає застосування різних форм стягнень до осіб, що допускають припущення встановлених правил, норм і нормативів. Вона реалізується в основному через страх позбавитися роботи, зниження статусу, втрати привілеїв тощо.

Керівник за своїм посадовим статусом має владу «батога», що дає йому можливість впливати на потреби підлеглого.

Як первинні, так і вторинні потреби людини задовольняє на робочому місці. Воно являє собою посаду, в межах якої людина виконує свої повноваження. Ця посада й повноваження людини перебувають під впливом керівника. Отже, така залежність надає великі можливості розвивати владу керівникові, використовувати страх і примус. Однак історія бізнесу свідчить, що, в кінцевому рахунку, страх може діяти і у зворотному напрямку. Страх викликає негативне ставлення підлеглого до керівника. Це може призвести до виникнення конфліктів, небажані виконувати прийняті рішення і, як вихід із такого становища, - звільнення підлеглого з посади.

4. ТЕОРІЇ ЛІДЕРСТВА. ТИПОЛОГІЯ ЛІДЕРІВ

Підхід з позицій особистих якостей базується на виявленні властивостей та особистісних характеристик «ефективних» керівників. Згідно з так званою теорією великих людей (особистісна теорія лідерства) найкращі керівники мають певний перелік особистих якостей, які є загальними для всіх (чесність, рівень інтелекту, знання., вражаюча зовнішність, ініціативність, дисциплінованість, освіта, особливо економічна і соціальна, великий ступінь впевненості в собі, здоровий глузд, мудрість).

Але визначити перелік якостей, характерних для кращих керівників, не вдалося (дослідження Стогділла). В різних ситуаціях вимагалися різні здібності та якості. Стогділл зазначав, що структура особистих якостей керівника має порівнюватися з особистими якостями, діяльністю та завданням підлеглих.

Підхід з позиції поведінки. Згідно з цією позицією ефективність керівництва визначається не особистими якостями, а манерою поведінки керівника. В основі підходу лежить поділ стилів керівництва (поведінки) на автократичний, демократичний, ліберальний, орієнтований на роботу, орієнтований на людину (працівника). Розробники підходу (група американських вчених - біхевіористів) шукали найбільш оптимальний стиль керівництва (довго вважали таким стилем демократичний). Але виявилось, що такого стилю не існує: стиль керівництва міняється в залежності від ситуації.

Ситуаційний підхід. В основі підходу є визначення стилів поведінки і особистих якостей, що найбільше відповідають конкретним ситуаціям. Ситуаційні фактори включають: потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимога і вплив середовища, інформацію, яку має керівник, тощо.

Лідер і керівник - різні особи, які на основі самоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний "дух" змагання і суперництва. Якщо група виконуватиме роль третьої сили, тобто буфера між лідером і керівником, то висловлюючись фігурально, "цей корабель не затоне, а плистиме вперед".

Керівнику, як і лідеру, необхідно знати і змогти реалізувати наступне: Формувати систему необхідно під конкретний задум (мету), наявний у лідера. Важливим елементом системи є апарат управління і регулювання потоків інформації. Кожен із елементів системи (відділів організації) представлений людьми, і вся різноманітність відносин в системі визначається взаємодією окремих людей. Всі люди різні, і ні одна людина не краща іншої. Питання полягає в тому, наскільки ефективно людині вдається використати свій потенціал, а лідеру - створити оптимальні умови для реалізації задатків неповторної своєрідності рис кожної людини. Для людини легше підібрати відповідне місце в системі, ніж намагатися змінити його особистісні особливості шляхом тиску і насилля. Коли відповідне місце в системі для людини знайдене, слід регулювати взаємовідносини як по горизонталі (між співробітниками), так і по вертикалі (керівник - підлеглий). До цих пір не відкритий спосіб управління, який не можна було би назвати або “кнутом” або “пряником”, тобто система заохочення і покарання - єдина система регулювання в руках лідера.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л. : Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

2. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

3. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

4. Семенов, А.К. Основы менеджмента [Текст] : учебник: реком. М-вом образов. Российской Федерации для студ. ВУЗ, обучающихся по спец. "Менеджмент организации" /А.К. Семенов, В.И. Набоков. - 6-е изд., перераб. и доп.. - 2008.

МОДУЛЬ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24, 12* год.)

Змістовий модуль 12. Керівництво та лідерство (8, 4 год.)

Лекція 25. Стилі керування (2, 2* год.)

План лекції

1. Поняття стилю керування та континууму стилів керування

2. Характеристика та класифікація стилів керування

3. Фактори та передумови формування стилів керівництва

4. Критерії оцінки стилю менеджера

КЛЮЧОВІ СЛОВА: керівництво, влада, стиль керування, авторитарне керівництво, демократичне керівництво, ліберальне керівництво.

1. ПОНЯТТЯ СТИЛЮ КЕРУВАННЯ ТА КОНТИНУУМУ СТИЛІВ КЕРУВАННЯ

Стиль керування - це манера поведінки керівника щодо підлеглих, через яку і здійснюється вплив на працівників організації.

В теорії управління стиль конкретного керівника виступає як позиція на континуумі. Отже, будь - який з проміжних стилів керування характеризується різним ступенем впливу крайніх позицій континууму.

Авторитарне керівництво базується на тому, що авторитетний керівник має достатню владу, щоб нав'язати свою волю виконавцям (орієнтація йде на потреби більш низького рівня).

Автократ централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, відмовляє їм в свободі прийняття рішень, здійснює психологічний тиск, погрози. Якщо автократ використовує винагороди, то його називають доброзичливим автократом.

Демократичне керівництво апелює до потреб більш високого рівня, а саме до потреб причетності, високих цілей, автономії і самовираження («теорія Y» Мак-Грегора). Згідно з «теорією Y»:

а) якщо умови праці прийнятні, то люди візьмуть на себе відповідальність, будуть до неї прагнути;

б) якщо люди залучені (причетні) до цілей організації, то вони будуть використовувати самоуправління і самоконтроль;

в) залучення є функцією винагороди, спрямованої на досягнення цілі;

г) здібність до творчого розв'язання проблем трапляється часто, але інтелектуальний потенціал середньої людини використовується тільки частково.

Демократичний стиль характеризується високим рівнем децентралізації повноважень, вільним прийняттям рішень і виконанням завдань, оцінкою роботи після її завершення, турботою про забезпечення працівників необхідними ресурсами, встановленням відповідності цілей організації і цілей груп працівників.

Ліберальне керівництво базується на майже повній свободі у визначенні своїх цілей і контролі своєї власної роботи. Його можна розглядати як різновид демократичного стилю.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ СТИЛІВ КЕРУВАННЯ

Стиль керівництва -- це сукупність принципів і методів управління, що найчастіше застосовуються, або така манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що виявляється у тому, якими способами керівник виконує свої функції, як він заохочує колектив до творчого й ініціативного виконання завдань, як контролює діяльність підлеглих.

У стилі управління будь-якого менеджера можливі суперечності між здобутими знаннями, раціональними принципами, методами управління і ступенем володіння ними, ступенем володіння теорією та практикою стилю роботи та ін.

Автократичний тип керівника відрізняється схильністю до одноосібного керівництва, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням абсолютної кількості питань, свідомим обмеженням контактів з підлеглими.