- економічні;

- організаційно-розпорядчі (адміністративні),

- соціально-психологічні (які іноді відокремлюють: соціальні й психологічні).

Економічні методи об'єднують усі методи, за допомогою яких здійснюється вплив на економічні інтереси колективів і їх окремих членів. Цей вплив здійснюється матеріальним стимулюванням окремих працівників і колективів у цілому.

Організаційно-розпорядчі методи спрямовані на використання таких мотивів трудової діяльності, як почуття обов'язку, відповідальності, в тому числі адміністративної. Ці методи відрізняються прямим характером впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний акт підлягає обов'язковому виконанню.

Соціально-психологічні методи ґрунтуються на використанні соціального механізму, що діє в колективі (неформальні групи, роль і статус особистості, система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін.). Вони постають як сукупність специфічних способів впливу на міжособистісні стосунки і зв'язки, соціальні процеси, що виникають у трудових колективах.

Взагалі, існує декілька ознак класифікації методів менеджменту. Так, окрім розглянутої класифікації методи менеджменту класифікують за:

а) напрямком впливу на керований об'єкт:

- методи прямого впливу -- безпосередньо впливають на керовану систему (накази, розпорядження, вказівки, інструкції, положення, тарифи тощо);

- методи непрямого впливу -- створюють умови для впливу на керовану систему менеджменту (методи підбору колективу за різними ознаками, методи формування психологічного клімату в колективі тощо);

б) способом врахування інтересів працівників:

- методи матеріального впливу -- враховують майнові та фінансові інтереси працівників; включають різноманітні економічні стимули;

- методи владного впливу -- націлені на впорядкування функцій, обов'язків і прав працівників, регламентацію та нормування їх діяльності (штатні розписи, регламенти діяльності, положення про виконавців, договори, накази, розпорядження, догани тощо);

- методи морального впливу -- спрямовані на підвищення соціально-господарської активності; включають етичні норми, моральні стимули, методи встановлення хороших взаємин між керівником і підлеглими тощо.

в) формою впливу:

- кількісні методи (калькуляції, кошториси, ціни, бюджет, матеріальні стимули тощо);

- якісні методи (вказівки, інструкції, моральні стимули, методи добору колективу за психофізіологічними факторами тощо).

Ефективність застосування методів менеджменту в основному залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу систематичної і цілеспрямованої підготовки та повсякденного використання всіх напрямків впливу на колектив і окремих людей.

2. Методи менеджменту як сукупність способів впливу керуючої системи управління на керовану

Усі методи менеджменту діалектично пов'язані з функціями менеджменту, оскільки основним завданням функцій менеджменту як видів управлінської діяльності є формування методів менеджменту. При цьому процес формування здійснюється через конкретні функції, які реалізуються з допомогою загальних. Усі методи менеджменту повинні функціонувати не як окремі, розрізнені та самостійні способи впливу, а як цілісна система, що складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів.

Рис. 1. Методи менеджменту в процесі управління організацією

3. Економічні методи менеджменту

Економічні методи управління -- система економічних важелів і заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на керовані об'єкти з метою досягнення поставленої мети і забезпечення єдності інтересів суспільства, підприємства та окремих працівників.

Тобто, економічні методи ґрунтуються на економічних інтересах людей і поєднанні їх за схемою: людина -- колектив -- суспільство. Формами вияву економічних методів є виражені економічними параметрами плани, завдання, програми, а також ступінь задоволення індивідуальних, групових, колективних інтересів, представлений стимулами індивідуальної і групової праці, зафіксованими в принципах комерційного розрахунку.

До економічних методів управління належать: організаційно-виробниче планування, метод комплексних цільових програм, комерційний розрахунок, система економічних регуляторів господарської діяльності.

Під плануванням розуміють продуману підготовку майбутньої діяльності, систематично орієнтовану на мету організації чи підприємства. Економічне планування полягає у розробці системи показників, які є найбільш важливими, визначальними у господарській діяльності.

Комплексна цільова програма - це намічений для планомірного здійсненні, об'єднаний єдиною метою та певними строками комплекс взаємопов'язаних завдань та адресних заходів соціального, економічного, наукового, технічного й організаційного характеру.

Виділяють три групи програм, які використовуються в управлінні.

1. група - програми народногосподарського рівня, включаючи соціально-економічні програми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та інші.

2. група - це програми галузевого та регіонального рівнів, а також міжгалузеві програми з конкретних об'єктів. До них належать науково технічні програми, програми виконання великих дослідно-конструкторських робіт, будівництва та введення в експлуатацію важливих підприємств і споруд тощо.

До 3 групи відносять програми розвитку підприємств, а також програми, які координують розробку та впровадження окремих видів машин, технологій, устаткування, приладів. Структура КЦП повинна відповідати їх призначенню, ролі, яку вони відіграють у забезпеченні загальної ефективності господарської діяльності. Ефективність реалізації плану чи КЦП залежить від механізму, що регулює систему економічних взаємовідносин на рівні окремих підприємств, організацій і галузей. Таким механізмом в умовах ринкової економіки є комерційний розрахунок. Комерційний розрахунок ґрунтується на загальних принципах ринкової економіки: максимальної розкріпаченості економічних суб'єктів, повній їх відповідальності за підсумки господарської діяльності; конкуренції виробників товарів та послуг; вільному ціноутворенні; відмови держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб'єктів; соціальній захищеності громадян. Серед економічних методів управління виокремлюють методи прямого економічного впливу на працівників і економічні методи побічного регулювання діяльності організації.

До методів прямого економічного впливу на працівників належать організаційно-виробниче планування, цільові комплексні програми організацій, бізнес-планування, комерційний розрахунок, система внутрішніх економічних регуляторів. Підгрупу методів побічного економічного регулювання діяльності організацій представляють загальнодержавні (галузеві) комплексні цільові програми, а також система загальнодержавних, місцевих і внутрішніх економічних регуляторів господарської діяльності.

Однак, економічні методи управління, здебільшого, є методами непрямої дії, тобто не змушують об'єкт управління діяти обов'язково і однозначно.

4. Адміністративні методи

Адміністративні методи управління -- система способів і прийомів організаційно-розпорядчої дії, яку використовують для організації й координації об'єктів управління з метою виконання поставлених завдань.

Ці методи забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, дотримання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності.

Адміністративні методи управління поділяють на організаційні (впливають на структуру управління) та оперативно-розпорядчі (впливають на процес управління) (рис. 2).

Рис. 2. Адміністративні методи управління

Організаційні методи управління. Застосовуються в період створення нових організацій (підприємств), а також під час їхньої реорганізації. Це організаційне регламентування, нормування і організаційно-методичне інструктування.

Організаційне регламентування являє собою досить жорсткий тип організаційного впливу і полягає у розробці та введенні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання протягом певного, визначеного цими положеннями, часу.

Організаційне нормування -- як метод організаційно-стабілізуючого впливу більш м'який спосіб організаційної стабілізації і полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром у діяльності.

Організаційно-методичне інструктування - найбільш м'який спосіб організаційного впливу, що полягає в ознайомленні з умовами роботи чи обставинами дорученої справи, з'ясуванні питань, можливих ускладнень, пересторозі від можливих помилок, у порадах щодо виконання певних видів робіт.

Оперативно-розпорядчі методи управління. Застосовуються за умови, коли вже визначені права і обов'язки структурних підрозділів і працівників.

Для розпорядчого впливу характерна нерегулярність його виникнення, оскільки відхилення виникають раптово, і їх складно передбачити наперед.

Розпорядчі дії завжди зумовлені конкретними причинами і мають чітку адресність, односторонню спрямованість -- від керівника до підлеглого. В залежності від змісту і рівня управління розпорядчі впливи можуть реалізуватися у формі:

- обов'язкових приписів (наказ, розпорядження);

- узгоджувальних дій (наради, консультації);

- рекомендацій (роз'яснення, вказівка).

Накази видає керівник підприємства або його заступник згідно з документами, що надійшли в організацію від вищих органів управління. Є обов'язковими для виконання у встановлений термін, навіть якщо це не влаштовує виконавця.

Розпорядження (у письмовій або усній формі) видають керівники підрозділів для виконання оперативних завдань у письмовій або усній формі.

Наради проводять з метою опрацювання управлінських рішень тактичного або стратегічного характеру.

Консультації проводять за необхідності одержати додаткову інформацію щодо вирішення проблем. Для цього залучають експертів, що володіють необхідними знаннями або мають досвід розв'язання подібних проблем.

Вказівки дають при виконанні складних завдань. Вони носять характер рекомендацій; можуть містити докладне пояснення порядку виконання робіт або розподілу робіт між учасниками і призначення відповідального за виконання.

5. Соціально-психологічні методи менеджменту

Соціально-психологічні методи управління -- сукупність специфічних способів дії на особисті стосунки і зв'язки між працівниками, а також на соціальні процеси в ньому.

Соціально-психологічні методи за способом дії поділяють на соціальні і психологічні.

Соціальні методи управління. Ґрунтуються на врахуванні особливостей взаємодії людей, форм спілкування, культурних норм і цінностей. За їх допомогою здійснюється управління відносинами в колективах і між колективами. Забезпечують формування і розвиток трудових колективів шляхом управління свідомістю і поведінкою людей через потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, нахили тощо.

Залежно від специфіки управлінських цілей виокремлюють такі методи:

- підвищення соціально-виробничої активності (почин і новаторство, обмін досвідом, змагання, моральне заохочення, обговорення, ціннісні орієнтири, критику, визначення проблем і перспективних цілей);

- соціально-історичного успадкування (соціально-виробничі традиції, обряди, ритуали -- наприклад, свято праці, посвята у робітники, урочисті збори і вечори; вони виконують роль методів управління, якщо їх підтримують);

- управління ролевою поведінкою. Професійна роль характеризується змістом, правами і відповідальністю, соціальним статусом, престижем). Роль завжди виступає фактором, що визначає діяльність людини. Ця особливість ролі використовується з метою вдосконалення соціально-виробничих відносин, яке досягається зміною характеристик виконуваної ролі. Наприклад, загроза зниження соціального статусу людини через звільнення з посади змушує її відповідальніше ставитися до своїх обов'язків;

- удосконалення комунікацій (формування неформальних стосунків у групі, які сприяють розкріпаченню особистості, більшій довірі між членами колективу);

- соціального регулювання (укладання угод, взаємні зобов'язання, використання різноманітних систем відбору, компромісу та об'єднання інтересів);

- пропаганди та агітації (поширення і роз'яснення політики в галузі економіки, суспільного життя, формування переконань та ідеалів);

- -власного прикладу (менеджер має бути взірцем у роботі, поведінці, ставленні до підлеглих);

- організуючих умов (формування певної організаційної культури).

Традиційна класифікація методів соціального управління передбачає існування соціального прогнозування, соціального планування, соціального нормування та соціального регулювання.

Соціальне прогнозування використовується для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу в конкретному трудовому колективі.

Соціальне планування - конкретизація цілей соціального розвитку колективу організації та розроблення стратегії й тактики їх досягнення.

Соціальне нормування як метод управління полягає у наявності таких соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і їхніх груп у колективі. Під нормою звичайно розуміють певний, визнаний обов'язковим, порядок, правило. Розрізняють норми права, норми моралі й авторитету громадської думки.

Соціальне регулювання - це заходи щодо підтримання соціальної справедливості у колективі та вдосконалення соціальних відносин між працівниками.

Засобами соціального регулювання є колективні договори, угоди, контракти, взаємні зобов'язання, правила внутрішнього розпорядку, статути (в частині, що регулює поведінку службових осіб), правила етикету, ритуали. Сюди також відносять черговість задоволення соціальних потреб залежно від трудового стажу, виробничою активності працівників тощо.

Психологічні методи управління. Застосовують з метою гармонізації стосунків працівників фірми і формування такого психологічного клімату, який сприяв би активізації діяльності всього колективу.

Психологічні методи управління поділяють на такі групи:

- методи формування і розвитку трудового колективу. Вони дають змогу підтримувати на оптимальному рівні кількісне співвідношення між працівниками з урахуванням їхньої психологічної сумісності для регулювання групових стосунків усередині колективу;

- методи гуманізації стосунків у трудовому колективі. Зорієнтовані на вироблення стилю керівництва, культури управління та організації праці, етики управлінської діяльності, створення оптимальних відносин між підлеглими і керівником, утвердження принципів соціальної справедливості щодо робочих умов тощо;

- методи психологічного спонукання (мотивації). Спрямовані на формування у працівників мотивів до високопродуктивної праці через розвиток ініціативи та підприємливості. Найефективніші за умов зорієнтова-ності працівників на віддалені цілі, оскільки прийоми «короткої мотивації» при тимчасових невдачах можуть знизити активність працівника або навіть спричинити бажання змінити місце роботи;

- методи професійного відбору і навчання. Передбачають відповідність психологічних характеристик людини роботі, яку вона виконує.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л. : Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

2. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

3. Шатун В.Т. Основи менеджменту: Навчальний посібник. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. - 376с.

Основна література до змістового модуля:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К.: Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література до змістового модуля:

1. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

2. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

3. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

4. Шатун В.Т. Основи менеджменту: Навчальний посібник. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. - 376с.

5. Осовська Г.В. Основи менеджменту [Текст]: підручник: реком. МОН України для студ. ВНЗ /Г.В. Осовська, О.А. Осовський. - 3-тє вид., перероб. і доп. - 2008.

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 5. Процес управління (6, 2* год)

Лекція 10. Процес управління як сукупність функцій, методів, управлінських рішень (2, -* год.)

План лекції

1. Процес управління: мета, учасники, предмет, засоби здійснення

2. Управлінський цикл

3. Управлінські процедури: цілевизначення, інформаційне забезпечення, аналітична діяльність, вибір варіанту дій, реалізація рішення, зворотний зв'язок

КЛЮЧОВІ СЛОВА: процес управління, управлінський цикл, управлінські процедури, структура процесу управління.

1. ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ: МЕТА, УЧАСНИКИ, ПРЕДМЕТ, ЗАСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ

Як наукове поняття “процес управління” виступає в єдності трьох сторін: змісту, структури, технології менеджменту. Тому йому можна дати наступне визначення: процес менеджменту - це діяльність суб'єкта управління з узгодження спільної праці персоналу організації для досягнення її цілей, який є єдністю трьох складових: змісту, організації та технології здійснення.

Змістова складова процесу управління відображає цілеспрямований вплив апарату управління виробництвом на стан елементів системи або функціонування цілої системи управління чи на хід реалізації системою окремих функцій управління. Це комплексний процес, утворений із часткових - технічних, економічних, соціальних, організаційних та інших, які здійснюють управлінські працівники різних рівнів у просторі й часі щодо конкретних об'єктів управління. У змістовому аналізі процесу управління, як правило розрізняють функції, підфункції, роботи і завдання.

Організаційна складова процесу управління відображає порядок взаємодії між керуючою і керованою підсистемами, тобто просторову взаємодію суб'єкта й об'єкта управління і часову послідовність його перебігу, визначену циклом менеджменту - послідовністю виконання функцій менеджменту, яка грунтується на загальній логічній схемі осмислення людської діяльності (від формулювання мети до контролю за досягненням). З організаційного боку процесу управління слід розрізняти організаційну структуру системи управління, її ступені, рівні, ланки, а також взаємозв'язки між ступенями і ланками.

Процедурний бік процесу управління виробництвом - це взаємозв'язок та чергування в часі його стадій і фаз, або, іншими словами - це динаміка процесу управління; включає в себе технологію та цикл управління, півпроцеси, операції тощо.

Управлінський процес, як і процес виробництва постійно удосконалюється. Він починається з постановки цілі, завдань і закінчується виконанням цих завдань, досягненням певних результатів. Потім, при отриманні нової інформації про досягнення мети, ставляться нові завдання, висуваються нові цілі і процес починається спочатку.

На думку О.Є. Кузьміна, процес менеджменту -- це послідовність певних завершених етапів управлінської діяльності, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації.

Послідовно реалізований та завершений процес менеджменту охоплює керуючу та керовану системи організації, функції, методи менеджменту, управлінські рішення, комунікації, керівництво тощо і утворює управлінський цикл. При цьому організацію змодельовано як відкриту систему, що має входи і виходи та складається з керуючої і керованої систем, які тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов'язаними. Керуючу систему утворюють елементи, які забезпечують процес управління, керовану -- елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Найчастіше виділяються наступні етапи (елементи) процесу управління:

- постановка мети впливу;

- оцінка ситуації;

- визначення проблеми;

- управлінське рішення.

Тоді, структуру процесу управління організацією можна подати у такому вигляді:

2. УПРАВЛІНСЬКИЙ ЦИКЛ

Управлінський цикл є своєрідним системним утворенням, що складається із певних і в кожному циклі повторюваних частин - елементів. Оскільки кожний управлінський цикл має той чи інший протяг у часі, його елементи предстають як етапи, стадії, процедури, операції процесу управління. Один елемент переливається в інший, попередній служить основою для реалізації та здійснення наступного.

Своєрідний вияв циклічного характеру діяльності по управлінню полягає також у тому, що процес управління - це, по суті, процес круговороту циркулюючої інформації.

Таким чином, управлінський цикл можна визначити як повторювану сукупність послідовно здійснюваних операцій, що складають технологію процесу управління.

Управлінський цикл складається з планування, організації, мотивації та контролю:

* планування -- процес підготовки рішень, який включає постановку мети, визначення вихідних передумов, з'ясування альтернатив, вибір найкращої альтернативи, висновки та виконання плану;

* організація спрямована на впорядкування діяльності управлінця та виконавців;

* мотивація -- робота, спрямована на стимулювання (матеріальне й моральне) та створення у працівників психологічних спонук до праці;

* контроль -- процес перевірки й зіставлення фактичних результатів із завданнями.

3. УПРАВЛІНСЬКІ ПРОЦЕДУРИ: ЦІЛЕВИЗНАЧЕННЯ, ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, АНАЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ВИБІР ВАРІАНТУ ДІЙ, РЕАЛІЗАЦІЯ РІШЕННЯ, ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК

Кожний етап (елемент) процесу управління реалізується за допомогою взаємозв'язаних управлінських процедур. Можна виділити наступні управлінські процедури:

постановка мети:

інформаційне забезпечення:

аналітична діяльність:

вибір варіантів дій:

реалізація рішень.

Процедура постановки мети дозволяє:

пояснити весь діапазон явищ, пов'язаних з об'єктом, підсистемою або підприємством в цілому:

передбачити поведінку об'єкта, підсистеми або підприємства;

оцінити ефективність рішень в момент, коли вони ще виносяться:

менеджерам на всіх рівнях проаналізувати власну роботу в процесі управління та покращити її.

Процедура постановки мети необхідна і для виявлення суті та змісту ситуації, що виникла. Будь-яка ситуація повинна порівнюватися з метою, на досягнення якої вона може виявити вплив.

В менеджменті зустрічаються випадки, коли процедура постановки мети відбувається ніби несвідомо, автоматично або досить елементарно. Такі випадки мають місце в періодичних, повторюваних процесах. Однак удаваний автоматизм не означає, що менеджер здійснює процес управління без виявлення змісту мети. В таких випадках має місце підсвідоме виявлення мети, на досягнення якої менеджер направляє процес управління: мета менеджеру відома, а ситуація не настільки складна, щоб він не зміг одразу визначити характер її впливу. Тому створюється враження автоматизму в реалізації процесу управління.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л. : Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Завадський Й.С. Менеджмент: Manaqement. - Т.1. - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - 543 с.

2. Сухарський В.С. Менеджмент: теорія, методологія, практика. Монографія. - Тернопіль: Астон, 2002. - 416 с.

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 5. Процес управління (6, 2* год)

Лекція 11. Управлінські рішення: суть, види (2, 2* год.)

План лекції

1. Сутність управлінських рішень

2. Управлінське рішення як результат управлінської діяльності. Взаємозалежність рішень

3. Класифікація управлінських рішень

4. Вимоги до управлінських рішень та умови їх прийняття

5. Фактори, що впливають на процес прийняття управлінських рішень

КЛЮЧОВІ СЛОВА: управлінські рішення, взаємозалежність рішень, класифікація рішень, прийняття управлінських рішень

1. СУТНІСТЬ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

В енциклопедії рішення визначається як “один із необхідних моментів вольової дії”. Гірняк О.М. та Лазановський П.П. вважають, що “рішення - це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставленої цілі”.

Одним із показників діяльності менеджера с його здатність приймати правильні рішення.

Під управлінським рішенням часто розуміють вибір альтернативи, соціальний (що організовує і спрямовує в певне русло діяльність трудового колективу та виконує роль засобу, який сприяє досягненню мети, поставленої перед підприємством), розгорнутий в часі логіко-розумовий, емоційно-психологічний, організаційно-правовий (виконується менеджером в межах своїх повноважень одноособово або з залученням інших осіб) або вольовий (втручання суб'єкта управління в діяльність об'єкта управління) акт, спрямований на вирішення проблемної ситуації.

Рішення розглядається і як функція менеджменту, і як творча операція в технології управлінських робіт.

За визначенням Хміля Ф.І., “управлінські рішення - це сукупний результат творчого процесу (суб'єкта управління) та дій колективу (об'єкта управління) для вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв'язку з функціонуванням системи”.

Зміст управлінського рішення розкривається у скеровуючій, координуючій та мобілізуючій (стимулюючій) функціях, які воно виконує в загальній системі управління виробничо-господарською діяльністю організації.

Скеровуюча функція. Будь-яке рішення розробляють, орієнтуючись на певну стратегію управління соціотехно-економічною системою, тобто з урахуванням довгострокової перспективи. У рішенні формулюють конкретне завдання, яке потрібно виконати у певний строк. При цьому найвищих результатів досягають, коли поставлене завдання забезпечує реалізацію принципу, за яким те, що вигідно організації, має бути вигідним і кожному окремому працівнику.

Координуюча функція. Управлінське рішення визначає місце кожної ланки, підрозділу, працівника організації у вирішенні поставлених завдань, погоджує та взаємопов'язує їх дії та необхідні ресурси у часі і в просторі. Функція координації (узгодження) у поєднанні з іншими заходами повинна забезпечити злагодженість дій трудового колективу, ритмічність виконання виробничої програми.

Мобілізуюча (стимулююча) функція. Завдання її полягає у забезпеченні найповнішої активізації окремих виконавців, трудових колективів для досягнення сформульованих у рішенні цілей.

Приймаючи рішення, необхідно забезпечити реалізацію усіх функцій. Недооцінка будь-якої з них призводить до нерозуміння цілей та завдань, непогодженості в діях, безініціативності, а нерідко й до порушення трудової дисципліни.

2. УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ ЯК РЕЗУЛЬТАТ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ РІШЕНЬ

Отримані в процесі управлінської діяльності методи менеджменту зможуть впливати на керовану систему тільки після її офіційного визнання, тобто після прийняття управлінського рішення.

Під управлінським рішенням розуміють вибір альтернативи, акт, який спрямований на вирішення проблемної ситуації. Управлінське рішення -- результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.

Вироблення і прийняття управлінського рішення - визначальний процес управлінської діяльності, оскільки формує напрямки діяльності організації та її окремих працівників і впливає на кінцевий результат діяльності організації.

Необхідність у прийняті рішення пронизує все, що робить керівник будь-якого рівня, формулюючи мету і добиваючись її досягнення.

Прийняття рішень вимагає вибору першочергових завдань і справ. Прийняти рішення -- значить встановити пріоритетність.

Деякі із основних проблем керівників полягають в тому, що вони:

- часто хочуть відзразу виконати дуже великий обсяг роботи;

- розпилюють свої сили на окремі, часто несуттєві, але які здаються необхідними, справи.

Встановити пріоритетність - значить прийняти рішення про те, яким із завдань слід надавати першочергове, другорядне і т. д. значення.

Тому необхідно свідомо встановлювати однозначні пріоритети. Послідовно і систематично виконувати завдання, які враховуються в плані, у відповідності до їх черговості. Завдяки регулярному складанню завдань («табеля за рангами») ви зможете: працювати тільки над справді важливими і необхідними завданнями; вирішувати питання у відповідності до їх невідкладності; концентруватися на виконанні тільки одного завдання; більш цілеспрямовано приступати до справи і вкладатися у встановлені строки; скористатися найкращим способом досягнення поставленої мети при заданих обставинах; вилучити справи, які можуть бути виконані іншими; в кінці планового періоду (наприклад, робочий день) зробити найважливіші справи; не залишати невиконаними завдання, які Вам справді під силу.

Позитивні наслідки:

* витримуються встановлені терміни;

* Ви одержуєте більше задоволення від робочого дня і результатів роботи;

* одержують задоволення підлеглі, колеги і Ваш безпосередній керівник;

* вдається уникнути конфліктів;

* Ви самі уникаєте стресових перевантажень.

3. КЛАСИФІКАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Одним з вихідних питань дослідження в теорії прийняття управлінських рішень є розробка класифікації рішень.

Одним з вихідних питань дослідження в теорії прийняття управлінських рішень є розробка класифікації рішень.

Мескон М., Альберт М. і Хедоурі Ф. виділяють три групи рішень: організаційні, інтуїтивні і раціональні. Організаційні рішення, на їх думку, - це вибір, який повинен зробити керівник, щоб виконати обов'язки, зумовлені посадою. А метою організаційного рішення ці вчені вважають забезпечення руху до поставлених перед організацією завдань. Організаційні рішення вони ділять на дві підгрупи: запрограмовані і незапрограмовані.

Рішення можна класифікувати також за об'єктами і суб'єктами управління, соціальною значущістю цілей і завдань -- залежно від стадії процесу управління, на якій їх приймають, ступеня деталізації вказівок, що в них містяться, обов'язковості виконання, наявності кількісних і якісних характеристик.

Рис.2. Класифікація рішень

Отже, управлінські рішення класифікують за багатьма ознаками. Така класифікація дає змогу визначити зміст, роль, місце кожного рішення в управлінні організацією. Класифікацію рішень слід розглядати як складовий логіко-пізнавальний _овців_, який дає змогу упорядковувати їх і виявити загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників у підготовці рішень, вибір кращого варіанта і реалізації прийнятого рішення. Науково обґрунтована класифікація управлінських рішень дає змогу обрати тип рішення відповідно до ситуації, якої воно стосується.

4. ВИМОГИ ДО УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ТА УМОВИ ЇХ ПРИЙНЯТТЯ

Управлінські рішення є багатоаспектними і містять економічну, соціальну, організаційну, правову, психологічну і педагогічну складові. Для того, щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог. Доктор економічних наук Хміль Ф.І. в підручнику «Менеджмент» розкриває ці вимоги до управлінських рішень.

Наукова обґрунтованість передбачає розробку рішень з врахуванням об'єктивних закономірностей розвитку об'єкта управління, які знаходять своє відображення у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

Цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов'язану із стратегічним планом розвитку об»єкта управління.

Кількісна і якісна визначеність. Вимога кількісної визначеності управлінських рішень задовольняється встановленням конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів реалізації рішення, яке розробляється.

Правомірність. Будь-яке управлінське рішення повинне випливати з правових норм та виходити з компетенції структурного підрозділу управління чи посадової особи.

Оптимальність. Вимога оптимальності зумовлює потребу в кожному конкретному випадку вибору такого варіанту рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності, максимум прибутку при мінімальних витратах.

Своєчасність рішень означає, що вони повинні прийматися у момент виникнення проблеми, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів. (Рішення не може бути прийнятим заздалегідь чи із запізненням. Своєчасність рішення означає дотримання строків підготовки, доведення його до виконавців та дієвий контроль виконання).

Комплексність управлінських рішень передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв'язків та взаємозалежностей діяльності підприємств.

Гнучкість. Будь-яке всебічно обґрунтоване рішення в управлінській динамічній системі може потребувати коректив, а інколи і прийняття нового рішення.

Повнота оформлення. Необхідно, щоб форма викладу рішення виключала непорозуміння або двозначність у розумінні завдань.

Успішне прийняття рішень базується на таких умовах: право, повноваження, обов'язковість, компетентність, відповідальність.

Право прийняття рішень мають усі менеджери, але відповідні групи їх можуть прийняти тільки конкретні рішення. Наприклад, загальні рішення можуть приймати тільки лінійні керівники.

З правом прийняття рішень тісно зв'язані питання повноважень.

Повноваження - це границі, в межах яких той чи інший керівник має право приймати рішення. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які згідно з посадовими обов'язками може приймати тільки директор підприємства.

В правах і повноваженнях прийняття рішень не підкреслюється обов'язковість їх прийняття. Але в теорії прийняття рішень доводиться необхідність дотримуватись правила: маєш право і повноваження приймати рішення - зобов'язаний в ситуації, яка вимагає рішення, приймати його.

Однією з необхідних умов прийняття рішення є компетентність у розглядуваних питаннях.

Компетентність - одна з найважливіших вимог до менеджера будь-якого рівня, яка характеризує вміння приймати адекватні реаліям, кваліфіковані рішення.

Відповідальність постає як покладений на когось або взятий на себе обов'язок відповідати за конкретну ділянку роботи, справу, вчинки і показує, які санкції можна застосувати щодо менеджера в результаті прийняття хибного рішення.

5. ФАКТОРИ ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

На процес прийняття управлінських рішень впливають такі фактори:

1. Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо);

2. Поведінка менеджера (звички, психологія тощо);

3. Середовище прийняття рішення:

-- визначеність (керівник усвідомлює очікувані наслідки реалізації всіх можливих альтернативних рішень);

-- ризик (менеджеру відомі ймовірні результати реалізації кожної альтернативи);

-- невизначеність (неможливо з'ясувати ймовірні наслідки реалізації будь-яких альтернативних рішень).

1. Інформаційні обмеження (обумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації).

2. Взаємозалежність рішень.

3. Очікування можливих негативних наслідків.

4. Наявнясть ризику.

5. Можливість застосування сучасних технічних засобів.

6. Наявність ефективних комунікацій.

7. Відповідність структури управління місії та цілям організації тощо.

Згідно із законами вихідних даних Г. Спенсера, “кожен може прийняти рішення, володіючи достатньою інформацією. Хороший менеджер приймає рішення і у разі її нестачі, ідеальний - діє за відсутності інформації”. Дещо перефразувавши отримаємо: кожен може прийняти ефективне рішення, володіючи достатньою інформацією. Компетентний менеджер здатний прийняти оптимальне рішення і в разі існування інформаційних обмежень. Але тільки талановитий менеджер здатний результативно діяти навіть за повної відсутності необхідної інформації.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л. : Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Хміль Ф. І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

2. Семенов, А.К. Основы менеджмента [Текст] : учебник: реком. М-вом образов. Российской Федерации для студ. ВУЗ, обучающихся по спец. "Менеджмент организации" /А.К. Семенов, В.И. Набоков. - 6-е изд., перераб. и доп.. - 2008.

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 5. Процес управління (6, 2* год)

Лекція 12. Прийняття управлінських рішень (2, -* год.)

План лекції

1. Підходи до прийняття рішень

2. Якість управлінських рішень

3. Методи обґрунтування та прийняття управлінських рішень

КЛЮЧОВІ СЛОВА: прийняття рішень, технології прийняття рішень, якість рішень, методи прийняття рішень

1. ПІДХОДИ ДО ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Система методів, які використовують в управлінні, ґрунтується на загальнонауковій методології, що передбачає застосування таких підходів до розв'язання управлінських проблем: системного, комплексного, моделювання, експериментування, конкретно-історичного, соціологічних досліджень та ін.

Системний підхід. Застосовують як спосіб упорядковування управлінських проблем. Завдяки йому здійснюють їх структурування, визначають шляхи подолання, обирають варіанти, встановлюють взаємозв'язки елементів проблем, а також чинники та умови, що впливають на їх вирішення.

Комплексний підхід. У його основі -- дослідження управлінських проблем у їх взаємозв'язку. При цьому використовують методи дослідження багатьох галузей знань, що вивчають ці ж проблеми. Такий інтегрований підхід є необхідною умовою розв'язання проблем організації як багатоцільової відкритої системи, що активно взаємодіє із зовнішнім середовищем.

Моделювання. Це метод вирішення складних управлінських завдань. Дає змогу змоделювати ситуацію і дослідити, як вона змінюватиметься під впливом різноманітних чинників. Моделі відображають властивості, взаємозв'язки, структурні та функціональні параметри системи, що є суттєвими для її цілей. Для розв'язання управлінських проблем найчастіше застосовують моделі, що отримали назви «теорії ігор», «теорії черг», «управління запасами», «лінійного програмування», «імітаційні» тощо. Вони дають можливість вирішувати управлінські завдання із застосуванням економіко-математичних методів. Це, зокрема, оптимізаційні завдання (складання планів, балансів, формування цін тощо).

Експериментування. Застосовується у тих випадках, коли побудова моделі є неможливою через значну кількість інституційних чинників (звичаї, традиції, норми поведінки, що склались у суспільстві і можуть діяти всупереч прийнятим законам та формальним правилам і процедурам). Експеримент дає змогу перевірити доцільність нововведень, запропонованих для вирішення завдань організації, і в разі позитивних результатів розширити межі їх застосування. Управлінські експерименти вимагають дотримання певних принципів: цілеспрямованості, «чистоти» експерименту, чіткості у визначенні меж експериментування і напрямів, вибраних для досягнення його цілей, методичного забезпечення проведення експерименту, оцінки його результатів.

Конкретно-історичний підхід. Згідно з ним будь-яке явище розглядають у динаміці. Так, кожен об'єкт управління у своєму розвитку проходить певні стадії життєвого циклу: виникнення, ріст, зрілість, занепад. Проблеми управління на цих стадіях істотно різняться, що зумовлює необхідність застосування для їх вирішення адекватних методів.

Методи соціологічних досліджень. Використовують при вирішенні проблем, пов'язаних із поведінкою працівників. Дають змогу зібрати інформацію щодо потреб та інтересів персоналу організації, характеру взаємин, що склались у колективі, тощо. Для цього застосовують анкетування, спостереження, самоспостереження, вивчення документів та ін. Зібрана інформація допомагає менеджерам прогнозувати реакцію персоналу на певні рішення і впливати на поведінку людей, забезпечуючи реалізацію прийнятих рішень.

Менеджер у своїй роботі повинен розрізняти рішення за видами, а організація в цілому повинна мати визначений підхід до прийняття рішень.

2. ЯКІСТЬ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Якість управлінських рішень є дуже важливою теоретичною і практичною проблемою. Однак зміст цього поняття ще недостатньо обґрунтований. Порівнюючи навіть однопланові рішення, важко визначити якісніше з них. Апріорно якість рішення можна оцінити залежно від ступеня відповідності його вимогам наукової обґрунтованості, цілеспрямованості, кількісної та якісної визначеності, правомірності, оптимальності, своєчасності, комплексності, гнучкості, повноти оформлення. У конкретних умовах функціонування організації можливі й інші критерії та показники якості управлінських рішень.

Якість управлінських рішень залежить від організації процесу їх розроблення. Багато рішень поки що приймають на основі досвіду та інтуїції керівників або на основі виконання рішень вищого рівня управління.

Готовність до прийняття рішень певною мірою можна підвищити, вдаючись до цілеспрямованого навчання -- ділових ігор, тренінгів тощо.

З метою прискорення процесу прийняття рішень і підвищення їх якості доцільно дотримуватись таких рекомендацій:

- формулювання проблем, розроблення і вибір рішення мають бути сконцентровані на тому рівні ієрархії управління, де є відповідна інформація;

- інформація має надходити від усіх підрозділів фірми,що знаходяться на різних рівнях управління і виконують різноманітні функції;

- вибір і ухвалення рішення повинні врахувати інтереси і можливості тих ланок управління, на які буде покладено виконання рішення або які зацікавлені у його реалізації.

Щодо найскладніших і найважливіших рішень рекомендується розробляти спеціальні організаційні процедури, визначаючи:

- на якому рівні слід приймати рішення;

- хто готує інформацію, проект рішення та його обґрунтування;

- з якими структурними підрозділами і працівниками узгоджуються рішення;

- хто контролює і відповідає за виконання рішення;

- хто наділений правом вносити корективи у зміст рішення і строки його виконання;

- яка форма звітності про виконання рішень;

- хто оцінює рішення і дає висновок про ступінь досягнення поставленої мети (ефективність рішення).

Отже, прийняття рішень - це центр оперативної діяльності, тому менеджери повині здійснювати її якнайкраще. Ця робота потребує затрат часу і енергії, а також пернаментного прагнення до найвищої майстерності.

4. МЕТОДИ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

1. Методи вивчення проблеми (діагностування). Передбачає застосування методів, що дають змогу достовірно і повно описати проблему і виявити чинники, що призвели до неї. Важливе місце належить методам накопичення, оброблення та аналізу інформації, факторного аналізу, порівняння, аналогії тощо. Вибір методів залежить від характеру та змісту проблеми, термінів і коштів, виділених для її вивчення. Зокрема, значного поширення набули дві групи методів: методи економічного аналізу та прогнозування, їх застосовують з метою об'єктивного оцінювання поточного стану фірми і передбачення «що буде далі, якщо нічого не змінювати.

2. Методи визначення способів розв'язання проблеми (генерація ідей). На цьому етапі відбувається накопичення інформації і змінюється підхід до її аналізу. Замість пошуку причин, що зумовили проблему, відшукується інформація, яка могла б допомогти її вирішити. Для цього можна скористатися різними джерелами: від спеціальних наукових досліджень і розробок -- до інформації, що надходить від споживачів або є результатом аналізу діючих фірм. Зокрема, у споживачів часто виникає ідея щодо нового продукту чи послуги. Тому організаціям слід виробити методику зворотного зв'язку, виявляючи думку споживачів щодо їх товару чи товарів-аналогів. Ідеї щодо вдосконалення технології виготовлення продукту можуть з'явитися в процесі ретельного моніторингу дій конкурентів та інших фірм на ринку.

3. Методи оцінювання варіантів рішення. Передбачають формування критеріїв вибору, за якими здійснюватиметься оцінювання запропонованих проектів. Якщо проблема структурована і може бути вирішена за допомогою математичного програмування, то найчастіше критерієм вибору є цільова функція, яку слід оптимізувати (наприклад, мінімум часу, максимум доходу). Цей метод є ефективним лише за наявності чітко сформульованої мети.

4. Методи реалізації рішення. Використовують після прийняття та схвалення рішення. Методом доведення рішення до виконавців найчастіше є план реалізації, який передбачає систему заходів для досягнення поставлених цілей. Часто такий план має вигляд мережевого графіка. У ньому вказано послідовність виконання робіт і їх тривалість, що дає змогу оптимізувати витрати часу на реалізацію управлінського рішення.

Отже, менеджери повинні добре знати переваги та недоліки різних методів прийняття рішень, вміти комбінувати їх, виділяти типові управлінські завдання і застосовувати при їх вирішенні структуровані методи прийняття рішень, а також збагачувати арсенал методів власними розробками.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К.: Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

14. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

15. Завадський Й.С. Менеджмент: Manaqement. - Т.1. - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - 543 с.

16. Семенов, А.К. Основы менеджмента [Текст]: учебник: реком. М-вом образов. Российской Федерации для студ. ВУЗ, обучающихся по спец. "Менеджмент организации" /А.К. Семенов, В.И. Набоков. - 6-е изд., перераб. и доп.. - 2008.

Основна література до змістового модуля:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К.: Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література до змістового модуля:

1. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

2. Завадський Й.С. Менеджмент: Manaqement. - Т.1. - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - 543 с.

3. Семенов, А.К. Основы менеджмента [Текст]: учебник: реком. М-вом образов. Российской Федерации для студ. ВУЗ, обучающихся по спец. "Менеджмент организации" /А.К. Семенов, В.И. Набоков. - 6-е изд., перераб. и доп.. - 2008.

4. Осовська Г.В. Основи менеджменту [Текст]: підручник: реком. МОН України для студ. ВНЗ /Г.В. Осовська, О.А. Осовський. - 3-тє вид., перероб. і доп. - 2008.

5. Сухарський В.С. Менеджмент: теорія, методологія, практика. Монографія. - Тернопіль: Астон, 2002. - 416 с.

МОДУЛЬ 2. ЗАГАЛЬНІ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ (18, 10* год.)

Змістовий модуль 6. Планування як загальна функція менеджменту (4, 2 год.)

Лекція 13. Цілі організації. Концепція управління за цілями (2, -* год.)

План лекції

1. Цілі організації, їх класифікація, ієрархічна підпорядкованість та субординація. Поняття місії організації

2. Традиційний процес постановки цілей

3. Концепція управління за цілями

КЛЮЧОВІ СЛОВА: ціле покладання, загальні цілі, специфічні цілі, цільове управління, декларація, концепція управління за цілями

1. ЦІЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ, ІЄРАРХІЧНА ПІДПОРЯДКОВАНІСТЬ ТА СУБОРДИНАЦІЯ. ПОНЯТТЯ МІСІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Організація (підприємство) як цілісна система формується, функціонує і розвивається заради досягнення цілей, встановлення яких є одним із головних завдань менеджменту.

Ціль - це бажаний ідеал, те ціле, що ми бажаємо одержати. Вибір цілі - чисто людська, творча справа. Цей вид діяльності в управлінні називають цілепокладанням. Іноді цілепокладання виокремлюють, як і прогнозування (метод обгрунтованого передбачення можливих напрямів майбутнього розвитку організації), і планування (один із засобів, за допомогою якого забезпечується єдиний напрям зусиль членів організації для досягнення її цілей) в окремі функції, а іноді включають до складу функції планування. У цьому випадку функція планування розглядається як встановлення цілей та завдань розвитку об'єктів управління, визначення шляхів та засобів їх досягнення.

Цілі менеджменту організації визначають концепцію її розвитку й основний напрям ділової активності.

В системі управління цілі виконують ряд важливих функцій:

По-перше, цілі представляють собою філософію організації, концепцію її діяльності й розвитку. Саме цілі визначають в кінцевому підсумку її характер і особливості.

По-друге, цілі зменшують невизначеність поточної діяльності як організації, так і окремої людини, стаючи для них орієнтиром у навколишньому світі, допомагають пристосуватися до нього, сконцентруватися на досягненні бажаних результатів і таким чином протистояти миттєвим поривам та бажанням, регулювати власні вчинки й поведінку в цілому.