Основним недоліком адміністративного підходу, який породив усі погрішності в управлінні, є те, що статус робітника і його винагорода залежали не від результату праці, а від “крапки”, яку він займав у шкалі посад організації. До того ж “класики” не приділяли особливої уваги поєднанню індивідуальних цілей робітників із задачами організації, тому особиста зацікавленість робітників у результатах своєї праці була практично відсутня. Школою не було запропоновано механізму мотивації, яка б забезпечила зацікавленість кожного робітника в якісному виконані задач організації.

Отже, класична школа визнала значення людського фактору, але не поставила за мету вирішення задачі ефективної мотивації праці.

Однак, не дивлячись на всі недоліки класичного підходу, безумовно, внесок класичної школи до теорії управління був великим. Він дозволив упорядкувати владу і виробничі відносини, підпорядкував їх суворій регламентації. Головна заслуга "класичної" школи полягає в тому, що в її межах було вироблено поняття організаційної структури управління як системи взаємозв'язків між посадами, утвореними функціональним поділом праці. Головний внесок класичної школи в теорію менеджменту заключається в тому, що вона сформувала чіткі принципи управління і показала, що таке негативне явище як свавілля при управлінні можна усунути формальними процедурами.

3. ШКОЛИ ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН ТА ПОВЕДІНСЬКИХ НАУК

Вважається , що школа “людських відносин (стосунків)” в управлінні отримала свій розвиток у 1930 - 1950 рр., а сам рух за людські відносини зародився у відповідь на нездатність усвідомити людський фактор як основний елемент ефективності організації.

В основу школи “людських стосунків” були покладені досягнення соціології і психології. Важливим внеском цієї школи у практику управління було перенесення центру уваги в управлінні з виконання завдань на стосунки між людьми.

Двох учених -- Мері Паркер Фоллетт і Елтона Мейо -- можна назвати найвідомішими представниками і авторитетами в розвитку школи "людських відносин" в управлінні. Саме їх вважають і засновниками цієї школи. Ще одним із засновників школи є Фрід Ротлісбергер. Поважною фігурою є і Абрахам Маслоу. Саме на основі робіт Е. Мейо, М.Фолліт, А. Маслоу та інших дослідників була сформульована нова філософія людських відносин. Дослідники менеджменту почали надавати великого значення психологічним мотивам поведінки людей у процесі виробництва, проблемам групових відносин, груповим нормам, конфліктам і співробітництву, комунікаційним бар'єрам, неформальним організаціям.

Новий напрям в управлінні, започаткований Елтоном Мейо (1880-1949рр.) - американським соціологом та психологом, професором Гарвардського університету, - полягав у наступному: чітко розроблені операції і добра заробітна плата не завжди до підвищують продуктивність праці.

Основні тези Е. Мейо:

1) люди в основному мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки своїм стосункам з іншими людьми;

2) у результаті промислової революції та раціоналізації процесу праці сама робота значною мірою втратила привабливість, тому люди шукають задоволення в соціальних взаєминах;

3) люди більш чутливі до соціального впливу групи рівних їм людей, ніж до спонукань і засобів контролю, що використовуються керівниками;

4) робітник виконає розпорядження керівника, якщо останній зможе задовольнити соціальні потреби своїх підлеглих і їх бажання бути зрозумілими.

Фундаментом для досліджень Е. Мейо були здобутки у теорії психології людини, а саме праця Зігмунда Фрейда "Психологія підсвідомого".

З інших великих вчених зазначеного напрямку в менеджменті необхідно виділити Мері Паркер Фоллетт (1868 - 1963), яка здійснила вагомий вплив на розвиток біхевіористської теорії менеджменту. Значна увага в дослідженнях М. Фоллетт приділялась проблемам лідерства та демократизації управління.

Прихильники «людських відносин» і сьогодні всебічно вивчають дії людини, розробляють рекомендації щодо оздоровлення психологічного мікроклімату, гуманізації між підприємцем і робітником. Досліджуються неформальні аспекти організації, психологічні мотиви поведінки людей групові відносини і групові норми, ціннісні орієнтири, проблеми розвитку комунікації, конфліктних ситуацій тощо.

Концепція людських ресурсів, що і зараз є однієї з найбільш розповсюджених у менеджменті, заснована на найважливішому положенні про те, що застосування прийомів управління міжособистісними стосунками для підвищення ступеня задоволеності працівників результатами своєї праці є, унаслідок цього, основою підвищення його продуктивності. Одним словом, ідея полягає в тому, що проста проява уваги до людей робить дуже великий вплив на продуктивність праці, тобто мова йде про збільшення ефективності організації за рахунок підвищення продуктивності її людських ресурсів.

4. НЕОКЛАСИЧНІ ТЕОРІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

“Емпірична” школа управління

(з 40-50-х років XX ст. до нашого часу)

Подальший розвиток науки управління привів до появи «емпіричної» школи менеджменту. Представники цього напряму -- П. Друкер, Р. Девіс, Л. Ньюмен, Д. Міллер та ін. Цей напрям значною мірою обумовлений тією обставиною, що "емпірична" школа відстоює професіоналізацію управління, тобто перетворення управлінської діяльності на самостійний, специфічний вид праці, особливу професію. Вагомий внесок представники цієї школи зробили у вирішенні проблеми централізації і децентралізації в управлінні, делегування повноважень і відповідальності, умов застосування цільового управління і т.д..

“Нова” школа, або кількісний підхід (1950 р. -- до нашого часу)

Представники цієї школи: Джеймс Марч (1928 р.н.), Герберт Саймон (1916 р.н.), Стаффорд Бір (1926 р.н.), Форрестер, М. Месарович, Рассел Акофф (1919 р.н.), Уест Чечмен (1913 р.н.) та ін. Вони розглядають управління як логічний процес, що може бути виражений в математичній формі. Розроблення концепцій управління ґрунтується на застосуванні математичного апарату, з допомогою якого досягається інтеграція математичного аналізу та суб'єктивних рішень менеджера.

Розвитку теорії раціональної організації приділена особлива увага в працях Д. Марча і Г. Саймона. Зокрема вони довели, що організаційна структура управління визначає не стільки правила, як передумови прийняття рішень. Цей висновок відіграє велику роль у розмежуванні двох структур -- організаційної структури управління та структури апарату управління.

У цій школі простежуються два напрями:

Проблема взаємодії, або "інтеграції" є центральною темою першого напряму. Так, запропонована модель Лоуренса-Лорша, яка виходить із того, що підсистеми (частини) організації повинні взаємодіяти із секторами (частинами) оточення, засвідчила надзвичайну важливість горизонтальної координації для забезпечення ефективного управління. Кількісні методи, згруповані під загальною назвою "дослідження операцій", були використані для вирішення різних управлінських завдань, до яких входить війна підводних човнів і мінування японських портів.

Вважається, що “нова” школа з'явилась в Англії. До її появи спонукали пошук під час Другої світової війни шляхів і методів боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом, а також висадка союзників у Європі. Англійці змушені були знаходити спосіб найефективнішого використання обмеженого числа своїх бойових винищувачів і засобів протиповітряної оборони, щоб уникнути їхнього знищення під час німецьких нальотів. Пізніше довелося шукати спосіб мак-симізації ефективності військових постачань із забезпечення висадження союзників у Європі.

Ключовою характеристикою нової школи (науки управління в американській літературі) є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями. Основою школи є дослідження моделей і операцій.

Другий великий напрям досліджень американських теоретиків пов'язаний із розглядом організації як соціальної системи. Він являє собою розвиток школи "людських взаємин". Поряд із формальною структурою організації вони пропонують розглядати неформальну структуру, а ефективність організації ставиться значною мірою в залежність від взаємодії цих структур.

Концепція "організаційної поведінки" як результату взаємодії людини і формальної організаційної структури управління відіграла надзвичайно важливу роль у розвитку теорії організаційних структур управління.

Нинішні теорії менеджменту (від 70-х років XX ст. до нашого часу)

Теорії соціальних систем

Використовуючи системний підхід і загальну теорію систем, Ч. Бернард, Г. Саймон, І. Ансофф та ін. розробили теорію, відповідно до якої підприємство є системою, що перетворює набір вкладених у виробництво ресурсів -- витрати на сировину, машини, людей -- на товари і послуги. Ця система в процесі функціонування взаємодіє з іншими системами і залежить від них. Тому організація як відкрита складна соціальна система має тенденцію пристосовуватися до різноманітного зовнішнього середовища. Успіх діяльності організації залежить не так від внутрішнього середовища, як від зовнішнього оточення. Головна ідея системної теорії полягає в тому, що жодна дія не починається окремо від інших. Кожне рішення має наслідки для всієї системи. Порушення функціонування в одній частиш системи викликає труднощі в інших її частинах.

Системна теорія “7-S”

Широкої популярності набула системна концепція “7-S”, розроблена американськими дослідниками в галузі менеджменту Томасом Пітерсом і Робертом Уотерменом -- авторами відомої книги "У пошуках ефективного управління", а також Річардом Паскалем і Ентоні Атосом -- авторами іншої відомої книги "Мистецтво японського управління: допомога американським керівникам". Ця теорія відіграла певну роль у розвитку менеджменту не лише в Америці, а й в інших країнах, зокрема в Україні.

Автори цієї теорії довели, що ефективна організація формується на базі семи взаємозалежних елементів, зміна кожного з яких потребує відповідної зміни шести інших. До числа таких системних елементів вони відносять: стратегію, структуру, системи (процедури і рутинні процеси), штат кадрів, стиль, кваліфікацію, поділ цінностей.

Використовуючи згадану теорію, український вчений Мартиненко М.М. розробив досконалішу концепцію, що одержала назву "Модель 10-С". Ця модель використовується насамперед для системної діагностики потенціалу організації із подальшим її удосконаленням.

Теорія “Z”

Американський професор Уїльям Оучі в 1981--1982 рр. на підставі вивчення японського досвіду менеджменту аналітичного порівняння з американським типом менеджменту обґрунтував теорію "2". Зіставляючи теорію мотивації Д. МакГрегора (теорія "X" і "У") із японськими методами організації, У. Оучі дійшов висновку, що людина є основою будь-якої організації, і від неї в першу чергу залежить успіх її функціонування. Суть цієї теорії зводиться до:

Ш довічного наймання персоналу;

Ш колективного (групового) прийняття рішень;

Ш індивідуальної відповідальності за результати діяльності;

Ш повільного оцінювання кадрів і їхного регулярного просування на посаді;

Ш невизначеного (неформального) контролю на основі чітких і формалізованих методів;

Ш неспеціалізованої кар'єри службовців;

Ш всебічної турботи про працівників із боку керівництва.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К.: Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л. : Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів спеціальностей 7.050201 “Менеджмент організацій”. - Житомир: ЖІТІ, 1998. - 600с.

2. Хміль Ф. І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

3. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник.- К.: Академвидав, 2003. - 464с. (Альмаматер).

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 2. Історія розвитку менеджменту (6,4* год)

Лекція 5. Особливості формування сучасної моделі менеджменту в Україні (2, -* год.)

План лекції

1. Особливості ставлення українців до праці

2. Використовуваний в Україні зарубіжний досвід управління

3. Існуючі управлінські парадигми

4. Сучасна модель менеджменту в Україні

КЛЮЧОВІ СЛОВА: парадигма, інновація, інтеграція, інтернаціоналізація

1. ОСОБЛИВОСТІ СТАВЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ ДО ПРАЦІ

Прийнято вважати, що українці працьовиті. Звісно, життя у помірних широтах вимагає здатності до постійної роботи, але жоден українець не може бачити, як пропадає добро (зокрема своє власне добро). Тож краще і ефективніше зробити в міру, щоб «комора не пустувала, але щоб нічого не залежувалось». Українець - працьовитий, особливо, якщо його поставити в скрутне становище.

Ставлення до праці та її результатів - одна з виразних рис української ментальності. Воно знайшло яскраве відображення в прислів'ях і приказках. Народна мудрість наголошує на людинотвірній функції праці, її необхідності і самоцінності для формування людської особистості.

2. ВИКОРИСТОВУВАНИЙ В УКРАЇНІ ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ

В сучасній теорії і практиці управління персоналом на фірмах індустріально-розвинутих країн домінують два діаметрально протилежних підходи - американський і японський.

Американський - передбачає початкове визначення професійно-кваліфікаційної моделі „посади” і „підтягування” до найбільш відповідних працівників за схемою „посада-працівник”. Особливостями системи управління в американських фірмах є наступне: персонал розглядається як основне джерело підвищення ефективності виробництва; йому надається певна автономія; підбір здійснюється за такими критеріями, як освіта, практичний досвід роботи, психологічна сумісність, уміння працювати в колективі; орієнтація на вузьку спеціалізацію менеджерів, інженерів, вчених.

Американські менеджери традиційно орієнтовані на індивідуальні цінності і результати.

Особливість функціонування японської системи полягає в тому, що вона створюється в рамках діючої структури і гнучкої системи групової відповідальності, горизонтальних зв'язків і стимулів функціонує в межах існуючих організаційних рамок.

Японська модель передбачає початкове вивчення сильних і слабких сторін особистості працівника і підбір для нього відповідного робочого місця (система „працівник - посада”).

Основна причина успіхів японської економіки криється в методах управління. Використовуються головним чином дві групи методів: "канбан" ("точно вчасно") і "комплексне управління якістю" ("нуль дефектів"), відповідно до яких і будується робота з персоналом, ведуться його виховання, добір і формування резерву.

Характерною особливістю сучасних систем стимулювання на Заході є величезне поширення системи заохочення за впровадження різноманітних нововведень. Окрім того, важливим є те, що розумова праця оплачується вище, ніж фізична. У всіх країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається стала тенденція до індивідуалізації заробітної плати на підставі оцінки конкретних заслуг працівника.

В усьому світі йде пошук найбільш раціональних моделей управління. Досвід багатьох фірм показав, що інвестиції в нове обладнання не приводять до підвищення продуктивності праці, якщо не враховується "людський фактор", тобто якщо одночасно не здійснюються великі вкладення капіталу в підготовку персоналу, створення резерву кадрів, у впровадження нових принципів організації праці.

В той самий час менеджмент українських підприємств поставлено перед необхідністю реформування системи кадрового менеджменту загалом, необхідністю розробки філософії кадрового менеджменту своїх підприємств. Виходячи на вітчизняний та світовий товарний ринки керівники підприємств стикаються з непристосованістю досвіду роботи з кадрами при плановій економіці до нових умов господарювання.

Для того, щоб створити дієву систему менеджменту на підприємстві, розробити власну фірмову філософію управління персоналом, слід виходити з досвіду провідних світових компаній, а крім того накопичувати власний досвід роботи з українськими працівниками.

3. ІСНУЮЧІ УПРАВЛІНСЬКІ ПАРАДИГМИ

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на менеджмент, або нової управлінської парадигми (поняття парадигма має на увазі визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають науковому співтовариству моделі постановки проблем та їх вирішення), є наступні принципові положення:

1. Застосування системного підходу в управлінні (теорія систем).

Підприємство (організація) представляється як система найвищого порядку складності складовими частинами якої є люди. Будь-яку систему (механічну, біологічну, людську] характерезують взаємозалежності. Вся система не обов'язково покращується, якщо стає більш ефективною лише одна її частина. У будь-якій системі важлива робота цілого.

2. Застосування ситуаційного підходу в управлінні.

Даний підхід розширив практичне застосування теорії систем. Центральним його моментом є ситуація, тобто набір змінних (обставин), які сильно впливають на організацію в конкретний період часу. Організація і методи управління визначаються даною ситуацією. Змінюються ситуації - змінюються методи.

3. Орієнтація менеджменту на інновації, інтеграцію, інтернаціоналізацію.

Інновації. Високі темпи науково-технічного розвитку висунули на перший план ті системи управління, які можуть швидко освоювати результати нововведень. В майбутньому ефективною буде не та організація, яка добре працює сьогодні, а та, яка орієнтована на постійні нововведення.

Інтеграція. Вона має глибокий зміст. Один із її напрямів - інтеграція організації і особистості. Інтернаціоналізація. Передбачає необхідність міжнародного співробітництва в сфері управління.

4. Визнання соціальної відповідальності менеджменту перед людиною і суспільством в цілому.

Це пояснюється тим, що саме менеджмент створює економічний і соціальний розвиток суспільства. Організації несуть відповідальність перед суспільством, в якому нони функціонують, щодо забезпечення ефективності, зайнятості, прибутковості, захисту оточоючого середовища, безпеки, культури, освіти, охорони здоров'я.

Задача менеджмента полягає в тому, щоб організувати ефективну спільну працю, у процесі якої кожна людина здатна максимально використовувати свій потенціал. Тому нова управлінська парадигма в досягненні успіху велике значення надає таким чинникам, як лідерство, стиль керівництва, кваліфікація, культура, мотивація поведінки, взаємовідносини в колективі та реакція людей на зміни.

4. СУЧАСНА МОДЕЛЬ МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ

Стрімкий перехід України до ринкових відносин вимагав суттєвого удосконалення практики менеджменту. Основною моделлю менеджменту була обрана американська система. Однак практика використання менеджменту наштовхнулася на певні труднощі. Американська ідеологія "покладися тільки на себе", що її пропагували консультанти, не могла поєднатися з колективізмом як культурною цінністю українців. Тому власне "вибуху" менеджменту на практиці не відбулося.

У результаті розвиток менеджменту в Україні варто розглядати із двох позицій:

- загальнотеоретичних проблем міжнародних властивостей й значення;

- практичних прикладних проблем національної властивості й значення.

Теорія української моделі менеджменту базується на поєднанні накопичених у світі знань та їхньої адаптації до конкретних національних умов. Публікації (здебільшого це навчальна література), видані українськими вченими, й наявна управлінська практика господарювання ще не дозволяють у достатніх обсягах провести науковий аналіз і узагальнення накопиченого досвіду й говорити про формування вітчизняної школи менеджменту. Однак на сьогодні намітилася певна позитивна тенденція розвитку різних напрямів менеджменту в Україні.

Розвиток теорії і формування української моделі менеджменту відбувається під впливом сучасних американських шкіл, а також накопиченого вітчизняного і світового досвіду. Унаслідок значного інтересу до менеджменту, викликаного економічними реформами, що проводяться в Україні, існує важлива проблема неоднорідності в сутності й змісті менеджменту.

Існуюча прірва між науковими розробками і практикою їхнього використання призводить до того, що результати загальної діяльності в розвитку теорії менеджменту в Україні значно нижчі, ніж їх можна було б мати.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л. : Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Соснин А.С., Мельниченко Л.Р., Основы теории и практики менеджмента. Конспект лекций. - К.: Украинско - финский институт менеджмента и бизнеса, 1998, - 216с.

2. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

Основна література до змістового модуля:

4. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

5. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

6. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література до змістового модуля:

9. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів спеціальностей 7.050201 “Менеджмент організацій”. - Житомир: ЖІТІ, 1998. - 600с.

10. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Посібник.- К.: Академвидав, 2003. - 464с. (Альмаматер).

11. Гірняк О. М., Лазановський П. П. Менеджмент: теоретичні основи і практикум: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - К.: “Магнолія плюс”, Львів: “Новий світ - 2000”, 2003. - 336 с.

12. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

13. Соснин А.С., Мельниченко Л.Р., Основы теории и практики менеджмента. Конспект лекций. - К.: Украинско - финский институт менеджмента и бизнеса, 1998, - 216с.

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 3. Закони, закономірності та принципи менеджменту (4, 2* год)

Лекція 6. Закони та закономірності менеджменту (2, -* год.).

План лекції

1. Характеристика інтегрованих підходів до управління: процесний підхід; системний підхід; ситуаційний підхід

2. Закони менеджменту

3. Закономірності менеджменту

КЛЮЧОВІ СЛОВА: підхід до управління, закон, закономірність менеджменту.

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ІНТЕГРОВАНИХ ПІДХОДІВ ДО УПРАВЛІННЯ: ПРОЦЕСНИЙ ПІДХІД; СИСТЕМНИЙ ПІДХІД; СИТУАЦІЙНИЙ ПІДХІД

Дехто з вчених розрізняє чотири підходи до розгляду сутності й змісту управління: функціональний, процесний, системний і ситуаційний. Однак, здебільшого вважається, що найбільше розповсюдження, починаючи з 50 - х років ХХ ст. отримали три підходи до управління: процесний, системний та ситуаційний.

Процесний підхід, який сформувався у 50-ті роки ХХ ст., розглядає управління не як серію розрізнених дій, а як як єдиний процес впливу на організацію, тобто як серію взаємопов'язаних дій, які називаються функціями управління. (Процес управління - це загальна сума всіх функцій).

Якщо управління розглядає всі процеси і явища у вигляді цілісної системи, що має нові якості та функції, які відсутні у елементів, що її складають, то ми маємо справу з системним підходом, який передбачає прийняття рішень на основі обліку найважливіших обставин і можливих прийомів впливу в їхній взаємодії.

Ситуаційний підхід вимагає прийняття оптимального рішення, що залежить від співвідношення взаємодіючих факторів і передбачає застосування менеджерами різних прийомів і методів управлінської діяльності.

Під ситуацією розуміється конкретний комплекс обставин, які впливають на функціонування організації в даний конкретний час (нині).

Системний підхід базується на використанні теорії систем, інтегрує загальні функції менеджменту з індивідуальною діяльністю і відповідальністю. Він оперує такими поняттями, як відкрита і закрита система, людські і матеріальні ресурси тощо.



Система (грец. systema -- утворення, складання) -- сукупність взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем у процесі досягнення поставлених цілей.

Системний підхід розглядає організацію як єдине ціле, що має властивості, відмінні від властивостей її елементів.

Чільне місце у розвитку цього підходу належить американським ученим -- основоположнику кібернетики Норберту Вінеру (1894--1964) та економісту Кеннету Боулдінгу (нар. 1910). Вагоме місце у розвитку системного підходу належить також Річарду Джонсону, Фремонту Касту і Джеймсу Розенцвейгу. Однак, найвагоміший внесок у його розвиток зробили Честер Бернард (1886--1961) та Пітер Друкер (1909 р.н.).

Ситуаційний підхід як метод мислення про проблеми і напрямки їх вирішення виник у 60-ті роки XX ст. Він передбачає відмову від узагальнення, від виявлення універсальних закономірностей функціонування системи і базується на ситуаційних розбіжностях між організаціями і всередині них. Основні положення ситуаційного підходу в управлінні розроблені американськими теоретиками у сфері управління Пітером Друкером (нар. 1909), Ігорем Ансоффом (нар. 1929), Майклом Портером (нар. 1947).

2. ЗАКОНИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Закон - категорія, що відображає істотні, загальні і стійкі відносини залежності між предметами і явищами об'єктивної дійсності, які повторюються і випливають з їх сутності. Закони менеджменту об'єктивні, їхня дія виявляється тільки в діяльності людини. Економічні закони впливають на формування механізму і методів управління, а також на результат діяльності колективу організації.

У типовій програмі дисципліни "Основи менеджменту", що входить до держстандарту, наводиться такий перелік основних законів менеджменту: закон відповідності систем цілям; закон відповідності організації системи зовнішньому середовищу; закон інерції управління; закон економії часу; закон гнучкості систем; закон постійного вдосконалення систем.

Закон відповідності систем цілям. Здоровий глузд і елементарні спостереження дійсності виходять із того, що люди створюють організації і свідомо координують свою діяльність тільки для того, щоб досягти певного кінцевого результату, тобто спільної мети. Для того, щоб конкретна мета стала досяжною, менеджмент організації повинен, насамперед, визначити, які фахівці, в якій кількості, які підрозділи, служби повинні в ній бути, як потрібно організувати та скоординувати їх роботу, тобто визначити якісний і кількісний склад елементів організації і налагодити взаємозв'язок між ними. При цьому зауважимо, що при зміні мети буде якісно та кількісно змінюватись і сама організація як система.

Закон відповідності організації системи зовнішньому середовищу. Керівник повинен розглядати свою організацію як цілісність, тобто систему, що складається з взаємопов'язаних елементів (частин), які, в свою чергу, пов'язані із зовнішнім світом. Елементи, або множина об'єктів, що не входять до складу організації, однак їх зміна може змінити її суттєві властивості, утворюють її зовнішнє середовище.

Закон інерції управління. Відповідно до цього закону для ефективної діяльності будь-якої організації, яка піддається впливові різноманітного зовнішнього середовища, необхідно, щоб інформація про результати її власних дій передавалася їй як частина тієї інформації, відповідно до якої вона повинна продовжувати функціонувати й далі, зберігаючи свої властивості.

Закон економії часу. «Раціональне управління робочим часом на підприємстві». У менеджменті цей закон пов'язаний із продуктивністю, яка показує міру використання часу, затраченого на одержання результату. Менеджмент організації має бути сформований таким чином, щоб для одержання результатів кожний елемент витрачав мінімальну кількість часу.

Закон гнучкості систем. Відповідно до цього закону організація має забезпечувати своє збереження в будь-якому випадку й у будь-якому вигляді, тобто вона може бути реорганізована, але не повинна зникнути. Під дією цього закону керівництво організації має вчасно розпізнати загрози для існування організації, що виникають із боку зовнішнього середовища, і шукати їхньої нейтралізації, а також виявляти можливості їхнього використання з метою знайти максимум вигоди від можливостей, які воно надає.

Закон постійного вдосконалення систем. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).

Окрім названих, виділяють, ще такі закони:

- закон спеціалізації управління: «Управління на підприємстві здійснюється визначеною категорією працівників, що спеціалізуються на виконанні певних функцій»;

- закон інтеграції управління: «Управління підприємством не може досягти мети без об'єднання людей, координації дій персоналу»;

- закон демократизації управління: «Залучення до управління персоналу і створення відносин довіри і взаємодопомоги».

3. ЗАКОНОМІРНОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ

Будь-яка наука розвивається на основі властивих тільки їй законів і закономірностей. У менеджменті також є свої особливі закономірності - об'єктивні, стійкі, загальні та повторювальні зв'язки між явищами, процесами, категоріями менеджменту; об'єктивно існуючі, необхідні суттєві, повторювані зв'язки, що визначають поступовий розвиток.

Особливості закономірностей управління:

- закономірність не має такого ступеня постійності і повторюваності як закон;

- на закономірності впливають лише навколишні зміни;

- закономірність є менш стабільною, ніж закон.



Класифікація закономірностей
1. За видами зв'язків	– послідовні
	– зумовлюючі
	– обов'язкові
2. За місцем виникнення	– закономірності суб'єкта управління
	– закономірності об'єкта управління
	– закономірності управління соціально-економічною системою
3. За формами руху	– загальні
	– специфічні
4. За суспільними формаціями	– загальносоціологічні
	– властиві певним суспільно-економічним формаціям
5. За сферами суспільної праці	– загальні
	– специфічні
6. За галузями виробництва	– міжгалузеві
	– специфічні
	– галузеві
7. За елементами системи управління	– закономірності структури керуючої підсистеми, керованої системи, відносин управління
	– методів, техніки, принципів управління
8. За рівнем прояву	– загальнодержавні
	– галузеві
	– регіональні
	– характерні для підприємства

У менеджменті часто також виділяють такі закономірності:

— процесу менеджменту;

— функцій та методів менеджменту;

— управлінських рішень;

— керуючої та керованої систем організації;

— внутрішнього та зовнішнього середовища організації;

— розвитку менеджменту тощо.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К. : Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф.О. Основы менеджмента. - М.: Дело. - 1992. - 702 с.

2. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. - 512 с.

3. Сухарський В.С. Менеджмент: теорія, методологія, практика. Монографія. - Тернопіль: Астон, 2002. - 416 с.

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 3. Закони, закономірності та принципи менеджменту (4, 2* год)

Лекція 7. Принципи менеджменту (2, 2* год.).

План лекції

1. Сутність, природа та роль принципів менеджменту в досягненні мети організації

2. Класифікація принципів менеджменту

КЛЮЧОВІ СЛОВА: принцип менеджменту.

1. СУТНІСТЬ, ПРИРОДА ТА РОЛЬ ПРИНЦИПІВ МЕНЕДЖМЕНТУ В ДОСЯГНЕННІ МЕТИ ОРГАНІЗАЦІЇ

Термін “принцип” слід розуміти як:

- начало, основа поведінки, основне правило;

- основоположні положення (правила, норми), яких неуклінно дотримується у своїй життєдіяльності особистість, персонал, організація або держава;

- основні вихідні положення будь-якої теорії або вчення, внутрішнє переконання, що формує норми поведінки, основа побудови або діяльності якоїсь системи;

- загальна норма, правила, які поділяють і визнають усі люди або окремі групи людей.

Принципи в житті багатьох людей, організацій та держав відіграють значну роль, оскільки вони систематично регулюють їх діяльність та поведінку.

Підгрунтям управління будь-якою організацією як системою теж є принципи, які відображають ринкові умови господарювання - принципи менеджменту, інваріантні відносно об'єктів і суб'єктів управління, які повинні відображати основні властивості, зв'язки та відносини управління, які складаються в системі.

Принципи менеджменту - це основні керівні ідеї, правила і орієнтири діяльності управлінського персоналу, у рамках яких реалізуються цілі організації, які на засадах застосування законів і закономірностей менеджменту відображають прикладний характер управління організаціями. Іншими словами - це правила, вихідні положення та норми поведінки, якими керуються органи в процесі управління системами.

Принципи менеджменту базуються на законах розвитку суспільства та закономірностях управління. У цих принципах знаходять своє відображення основні правила, які визначають побудову організацій, поведінку суб'єкта та об'єкта в процесі управління, доцільний характер взаємовідносин організації з навколишнім середовищем.

До принципів менеджменту відноситься зведення правил, норм поведінки, установок, які створюються людьми й якими керуються органи управління та окремі працівники. В організації принципи менеджменту застосовує менеджмент усіх рівнів та спеціалісти.

Принципи менеджменту повинні враховувати тимчасові та територіальні аспекти процесів управління і мати правове оформлення.

Проблемою принципів управління займалось багато вчених як у нашій країні, так і за кордоном. Якщо уявити менеджмент, як систему управління підприємством, де принципи “насамперед”, то ця “драбинка” в практичній діяльності матиме такий вигляд:

ПРИНЦИПИ МЕНЕДЖМЕНТУ

СТИЛІ УПРАВЛІННЯ

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ

СПОСОБИ ТА ПРИЙОМИ УПРАВЛІННЯ

РЕЗУЛЬТАТ

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИНЦИПІВ МЕНЕДЖМЕНТУ

Галузевими стандартами вищої освіти Міністерства освіти і науки України передбачено знання студентами таких принципів менеджменту:

1. Оптимального поєднання централізації та децентралізації в управлінні системами. Раціональне використання єдиноначальності та колегіальності в управлінні системами для досягнення певних цілей.

2. Єдності політичного та господарчого керівництва. Політичні задачі визначаються з врахуванням економічних законів, загального стану економіки країни, рівня розвитку ринкових відносин та виконання господарських завдань.

3. Поєднання галузевого і територіального управління. Управління діяльністю організацій має здійснюватися з врахуванням як їх галузевої належності, так і їх територіального розміщення.

4. Демократизації. Участь в управлінні організацією всіх її працівників.

5. Дисципліна. Чітке дотримання адміністрацією підприємства і його персоналом укладеного колективного договору та контракту.

6. Підпорядкування особистого інтересу загальному. В організації інтерес одного працівника або групи не повинен переважати над інтересами організації в цілому.

7. Лідерство. Працівники схильні йти за тими керівниками, в яких вони бачать засіб задоволення своїх особистих потреб.

8. Винагорода персоналу. Всі працівники організації мають одержувати належну винагороду за свою працю.

9. Ефективності менеджменту. Застосування цілого комплексу методів і засобів з метою досягнення максимальної результативності при мінімізації витрат за умов виправданого ризику.

Навчальна програма з дисципліни “Основи менеджменту” передбачає знання студентами змісту наступних принципів, які мають взаємопов'язано використовуватись в управлінській діяльності:

1. Цілеспрямованість. Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань.

2. Ієрархічність. Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.

3. Динамічна рівновага. Передбачає безперервний розпиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.

4. Економічність управління. Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень тощо, забезпечує розвиток бюджетних відносин.

5. Урахування потреб та інтересів. Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.

Вітчизняні вчені О.Є. Кузьмін та О.Г. Мельник додають до цього переліку наступні принципи:

6. Взаємозалежність. Згідно з ним кожна організація складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси). При цьому фактори зовнішнього середовища постійно

ииливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.

7. Активізація. Спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку, впровадження іннЬвацій та ін.

8. Системність. Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів.

9. Єдиновладдя. Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Однак, є й інша класифікація принципів менеджменту:



РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

1. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

2. Шатун В.Т. Основи менеджменту: Навчальний посібник. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. - 376с.

Основна література до змістового модуля:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література до змістового модуля:

1. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. - 512 с.

2. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

3. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

4. Сухарський В.С. Менеджмент: теорія, методологія, практика. Монографія. - Тернопіль: Астон, 2002. - 416 с.

5. Шатун В.Т. Основи менеджменту: Навчальний посібник. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. - 376с.

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 4. Функції та методи менеджменту (4, 2* год.)

Лекція 8. Функції менеджменту як види управлінської діяльності (2, -* год.)

План лекції

1. Поняття функцій менеджменту. Функції менеджменту як види управлінської діяльності.

2. Характеристика, особливості формування та класифікація функцій менеджменту.

3. Механізм реалізації конкретних функцій менеджменту на засадах використання загальних.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: загальна функція менеджменту, конкретна (специфічна) функція менеджменту, процес менеджменту, цикл менеджменту, управлінська процедура.

1. ПОНЯТТЯ ФУНКЦІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ. ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯК ВИДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

“Функція” - слово латинського походження, яке означає діяльність, обов'язок, роботу.Ще на початку ХІХ століття А. Файоль підкреслював, що яким би не було підприємство, в ньому завжди зустрічаються шість груп операцій, або суттєвих функцій: технічні, комерційні, фінансові, страхові (захисні), облікові, адміністративні.

Управління (менеджмент) є діяльністю, а всяка діяльність розглядається як функціонування чогось, наприклад, підприємства, фірми, установи, тобто якоїсь організації, воно носить функціональний характер. Сутність і зміст управління організацією на всіх рівнях управління проявляється саме у функціях менеджменту. Наукою про управління управлінські функції розглядаються як серія безперервних взаємопов'язаних дій. А оскільки об'єктом технологізації можуть бути різні сфери людської діяльності, то можна сказати, що саме завдяки безперервному перебігу функцій менеджменту формується технологія управління (менеджменту) підприємством (організацією), яка виступає у вигляді стандартів, правил, норм, апробованих засобів і прийомів доцільної людської діяльності, що дозволяють досягти значних результатів діяльності організації.

Функції менеджменту - це чітко окреслене коло питань та завдань, які вирішуються певною посадовою особою чи структурним підрозділом апарату управління у процесі управління підприємством (організацією);

- це конкретний особливий вид діяльності, що визначає напрями або стадії процесу управління.

Однак, є й інші визначення функцій менеджменту:

- сукупність дій і операцій, які здійснює менеджмент організації з метою узгодження спільної діяльності її працівників у процесі досягнення цілей організації;

- відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності (трудові процеси в сфері управління), які забезпечують управлінську дію;

- види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу.

Визначення переліку функцій менеджменту -- одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА, ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНКЦІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ

Функції менеджменту охоплюють всі аспекти діяльності організації, відображають відносини, які складаються між її керуючою та керованою системами і переважно спрямовані на досягнення її певної мети. Вони вникли внаслідок поділу і спеціалізації праці, оскільки будь-які управлінські процеси на підприємстві відбуваються на основі функціонального поділу. Адже, згідно принципу розподілу праці, всі види діяльності на підприємстві повинні бути так виявлені й структуровані, щоб сприяти досягненню поставлених задач.

Функції менеджменту в організації розподіляє її керівник. Розподіл функцій у підрозділі здійснює керівник (менеджер) підрозділу.

Загальна функція менеджменту - це частина управлінського циклу, якій властивий регулярний вид діяльності органів управління і яка визначає спеціалізацію управлінської праці незалежно від сфери діяльності господарюючого суб'єкта. Загальні функції (планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання) задіяні в усіх управлінських процесах, вони в кожній виробничій системі й на кожному рівні управління забезпечують керованість.

Функція планування вирішує те, якою повинна бути мета організації і що мають робити члени організації, щоб досягти її. Під нею слід розуміти встановлення цілей та завдань розвитку об'єктів управління, визначення шляхів та засобів їх досягнення. Планування - це спосіб, за допомогою якого керівництво забезпечує єдиний напрям зусиль всіх членів організації для досягнення загальної цілі.

Важливою для існування будь-якої організації є організація взаємодії - вид управлінської діяльності, який відображає процес створення структури управління підприємством.

До функції мотивації відносять процес створення умов, які діють на поведінку людини і дозволяють спрямовувати її у потрібний для організації бік, зацікавити людину в активній сумлінній роботі. Тобто, під функцією мотивації слід розуміти процес спонукання себе та інших до ефективної діяльності і досягнення поставлених перед організацією цілей, а забезпечує вона спонукання працівників до ефективного виконання поставлених задач.

Контроль є тим процесом, який забезпечить досягнення мети. Існують три аспекти управлінського контролю.

1. Встановлення стандартів.

2. Вимірювання того, що було насправді досягнуто в певний період, і порівняння досягнутого з очікуваними результатами.

3. Стадії, на якій виконуються дії, якщо це необхідно, для корегування серйозних відхилень від початкового плану.

Розрізняють різні види контролю.

Наприклад, поточний контроль в організації, який здійснюється у ході проведення певних робіт, та заключний контроль, який здійснюється після виконання запланованих робіт.

Конкретна (специфічна) функція менеджменту - це функція, виокремлена відповідно до завдань управління діяльністю організації або до конкретних стадій виробничого процесу, або за спрямованістю на конкретні чинники виробництва. За допомогою конкретних функцій відбуваються конкретні управлінські процеси.

Існує багато класифікацій конкретних функцій менеджменту: за ознакою впливу на всі сфери діяльності організації, за ознакою впливу на окремі стадії виробничого процесу, за ознакою впливу на окремі чинники виробництва, за ознакою процесів управління, за ознакою об'єкту, За ознакою елементів виробничо-господарської діяльності.

Об'єднувальна функція менеджменту -- керівництво -- пронизує всі управлінські процеси в організації. Визначальну роль, однак, відіграють конкретні функції менеджменту, які реалізуються через загальні.

3. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНКРЕТНИХ ФУНКЦІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ НА ЗАСАДАХ ВИКОРИСТАННЯ ЗАГАЛЬНИХ

Загальні функції менеджменту з абстрактного стану трансформуються в конкретний лише через управління певними об'єктами, процесами, елементами виробничо-господарської діяльності. Тобто вони набувають відповідного змісту, будучи задіяними в реалізації конкретних функцій менеджменту. Функції планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання вважають загальними (основними) на тій підставі, що будь-яка інша управлінська діяльність здійснюється шляхом послідовного їх застосування, а саме:

--планування процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності;

--організування процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності;

--мотивування працівників, які здійснюють певні процеси, забезпечують діяльність об'єкта, виробничо-господарську діяльність;

--контролювання процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності;

-- регулювання процесу, діяльності об'єкта, виробничо-господарської діяльності.

На підставі досліджень взаємозв'язку функцій відбувається вдосконалення управління, формування ефективної системи менеджменту, усунення зайвих ланок, бюрократичних перепон, подолання опору змінам. Загальні функції є абстрактними. Вони перетворюються на реальну управлінську діяльність лише тоді, коли з їхньою допомогою відбувається реалізація конкретних функцій менеджменту.

Тому загальні функції розглядають як основу здійснення будь-якого управлінського процесу.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту : підручник / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 2-е вид., випр., допов. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

2. Кузьмін О.Є. Теоретичні та прикладні засади менеджменту : навч. посіб. / О.Є. Кузьмін, О.Г. Мельник. - 3-е вид., допов. і перероб. - Л.: Нац. ун-т «Львів, політехніка» (Інфор.-видав. центр «ІНТЕЛЕКТ+» Ін-ту післядипломної освіти) ; «Інтелект-захід», 2007. -384 с.

3. Менеджмент: теорія і практика : навч. посіб. / А.А. Мазаракі, Г.Є. Мошек, Л.А. Гомба та ін. -К.: Атіка, 2007. - 564 с.

Додаткова література:

4. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: “Академвидав”, 2003. - 416 с. (Альма-матер).

5. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник. - К.: Академвидав, 2003. - 608 с. (Альма-матер).

6. Мартыненко Н.М. Менеджмент фирмы: Кн. для предпринимателя: Для студентов экон. спец. вузов. - К.: МП «Леся», 1995. - 368 с.: ил.

7. Осовська Г.В. Основи менеджменту [Текст]: підручник: реком. МОН України для студ. ВНЗ /Г.В. Осовська, О.А. Осовський. - 3-тє вид., перероб. і доп. - 2008.

МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ (24,12* год.)

Змістовий модуль 4. Функції та методи менеджменту (4, 2* год.)

Лекція 9. Методи менеджменту (2, 2* год.)

План лекції

1. Сутність та класифікація методів менеджменту

2. Методи менеджменту як сукупність способів впливу керуючої системи управління на керовану

3. Економічні методи менеджменту

4. Адміністративні методи

5. Соціально-психологічні методи

КЛЮЧОВІ СЛОВА: метод менеджменту, економічні методи. організаційно-розпорядчі методи, соціально-психологічні методи, комплексна цільова програма, комерційний розрахунок, організаційне регламентування, організаційне нормування, організаційно-методичне інструктування, накази, розпорядження, консультації, вказівки, наради, соціальне прогнозування, соціальне планування, соціальне нормування, соціальне регулювання, правові норми, правові відносини, правові акти.

1. Сутність та класифікація методів менеджменту

Методом називається засіб (або сукупність засобів) у будь-якій людській діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення певного завдання.

Сукупність засобів, способів і прийомів цілеспрямованого впливу керуючої системи на керовану з метою виконання місії організації та досягнення її цілей - це і є методи менеджменту.

Відповідно до мотиваційної характеристики і за характером впливу у складі методів менеджменту виділяють три групи: