Управлінська діяльність: сутність, структура, функції

На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установок і іншої людини. Другий рівень характеризується здатністю прийняти цілі, мотиви, установки іншої людини як свої власні. Він передбачає, що кожен із партнерів по взаємодії, враховує не тільки свої власні потреби, мовити, а й відповідні запити іншого.

Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння як: ідентифікація, апатія, рефлексія.

Ідентифікація (уподібнення іншій людині) - вона виражається у таких кодах: “постав себе на моє місце”, фактично означає - “зрозумій мене правильно”.

Емпатія (співпереживання) - на відміну від ідентифікації яка є процесом раціональним, емпатія це розуміння іншої людини не стільки розумом скільки серцем, тобто через емоційну сферу людини.

Рефлексія - в соціальній психології під рефлексією розуміють усвідомлення особою того, як вона насправді сприймається і оцінюється партнером по спілкуванні. Але таке уявлення є вкрай суб'єктивне, а тому не завжди відповідає істині.

Ефекти міжособистісного сприймання.

Для створення сприятливих психологічних умов для взаємодій людей велике значення має знання і розуміння таких специфічних соціально-психологічних понять як ефекти спілкування, або ефекти перцепції. До таких ефектів спілкування належать:

ефект атрибуції

ефект ореолу

ефект первинності

ефект новизни

ефект стерео типізацій

Ефект атрибуції - тобто пристосування один одному дій, вчинків, поведінки, статей і властивостей. Наприклад, приписування людині незаслуженого нею успіху, або неуспіху.

Ефект ореолу - проявляється як вплив загального уявлення про людину, на сприйняття і оцінку конкретних її властивостей. Наприклад, якщо загальне враження про людину позитивне, то її позитивні якості переоцінюються, а негативні виправдовуються. І навпаки, загальне враження негативне, то навіть благородні вчинки не помічаються або перекручуються.

Ефект первинності - проявляється в тому, що при зустрічі з незнайомою людиною найбільше значимою є первинна інформація про неї, сила першого враження про людину.

Ефект новизни - полягає в тому, що по відношенню до знайомої людини найбільш значимо є остання, тобто найбільш нова інформація про неї.

Ефект у перенесенні якостей групи на особистісність і особистості на її найближче соціальне оточення, що зумовлене дефіцитом правильної чи правдивої інформації.

Стереотип скорочує процес пізнання іншої людини або групу. Наприклад, всі люди похилого віку консерватори, або ж математики педанти. Стереотипи спрощують образ партнера, а іноді його спотворюють.

Адекватність розуміння поведінки інших людей.

У буденному житті люди часто не знають справжньої причини поведінки іншої людини, або знають її недостатньо. Тому через дефіцит інформації вони починають приписувати іншим як причини поведінки так і самі зразки її. Система засобів пояснення, інтерпретування поведінки інших, в психології називається каузальною атрибуцією.

У кожної людини під час спілкування формуються загальні морально-етичні вимоги до інших людей, а також конкретні еталони, що узагальнюють її бачення та оцінку інших людей.

Формування таких еталонів відбувається найчастіше стихійно і не усвідомлено. Крім еталонів що виконують при розумінні іншої людини роль певних мірок і дають змогу їх класифікувати можуть виявлятися і певні психологічні властивості які приписуються певним людям. Явище приписування певних рис іншій людині називається стерео типізацією, а ті риси, які приписані мають назву оцінні стереотипи.

Явище стерео типізації розглядається як становлення належності людини до її соціального статусу та ролі.

На підставі дослідження явища каузальної атрибуції виділяють чотири основні засоби інтерпретації в процесі між особистісного розуміння:

Аналітичний. Коли кожний з елементів зовнішності пов'язується з конкретною психологічною властивістю особистості.

Емоційний. Коли особистісні властивості приписується людина незалежно від естетичної приналежності й зовнішності.

Перцептивно-асоціативний. Коли людині приписуються властивості іншої людини зовні на неї не схожої.

Соціально асоціативний. Коли людині приписуються властивості того соціального типу до якого вона віднесена на підставі сприймання й зовнішності.

Однією з суттєвих ознак міжособистісного розуміння є його адекватність, під якою розуміють точність і об'єктивність відображення психологічного образу іншої людини.

Адекватність характеризує насамперед результат процесу міжособистісного розуміння і має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Проблема впливу віку і статі на точність сприймання і розуміння є складною і неоднозначною.

Встановлено що з віком збільшується обсяг понять та визначень, які використовуються для характеристик інших людей. Важливо, що жінки в цілому точніше відображають риси зовнішності між чоловіки.

Для адекватного міжособистісного розуміння потрібний великий соціальний досвід. Існує думка, що здатність до більш точної адекватності сприймання породжується комплексом якостей, таких як здатністю до емпатії, рефлексії, ідентифікації.

Антрахція як емоційна сторона міжособистісного сприймання.

Люди не просто сприймають один одного, вони формують один по відношенню до іншого і певні стосунки. На основі зроблених оцінок у людей виникають і різні почуття. А саме від не сприйняття тієї чи іншої людини до симпатій чи навіть любові до неї.

Галузь досліджень яка пов'язана з розкриттям механізмів виникнення різних емоційних стосунків до людини яку сприймають називається дослідженням - атракцією.

Включення атракції в процес між особистісного сприймання розкриває таку характеру особливість людського спілкування завжди є реалізацією певних стосунків.

Атракцію розглядають як особливий вид соціальної установки на іншу людині в якій переважає емоційність сприймання.

Рівнями атракцій є симпатія, дружба, любов, які виконують функцію емоційної регуляції між особистісних стосунків.

48. Інтерактивна сторона спілкування

Інтерактивна сторона спілкування підкреслює аспекти, пов'язані з безпосередньою організацією спільної діяльності людей, їхньою взаємодією. В процесі діяльності для п учасників важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільної діяльності. При цьому регуляція дій здійснюється не окремими учасниками діяльності, а самого групою. Поняття «взаємодія» фіксує увагу не на акті комунікації, а па акті організації спільних дій, що створює можливість для спільної діяльності групи. Отже, інтерактивна сторона спілкування характеризується такими діями людей, які створюють реальну ситуацію взаємодії. Його найважливіша характеристика спільне прийняття та реалізація рішення.

Види взаємозв'язку в спільній діяльності

Для соціально - психологічного аналізу і практики найважливіші ті види групової діяльності, в яких взаємна залежність між її учасниками є максимальною. У багатьох виробничих групах взаємозв'язок опосередкований загальними цілями (заданий соціальне), але діяльність індивідуальна за своєю природою (змістом праці).

Є такі види спільної діяльності, в яких дії одного учасника неможливі без одночасних або попередніх дій інших членів групи. Взаємозв'язок тут опосередкований не тільки умовами, а й засобами реалізації спільних дій (наприклад, у конвеєрному виробництві).

Узгодження операцій і дій, їх темпу та ритму є важливою умовою підвищення ефективності спільної діяльності. Така діяльність вимагає узгодження, розподілу функцій. Ці функції обов'язково мають бути координовані, загальні підсумки роботи групи залежать від оптимального узгодження в часі й просторі. За максимального значення умов взаємозв'язку (в певних видах діяльності) досягнення мети і реалізація дій одного партнера неможливі без одночасного або попереднього досягнення мети та реалізації дії іншого (інших). Очевидно, функція координації, узгодження є визначальною в організації спільної діяльності, взаємодії.

Модель регуляції спільної діяльності була розроблена М. Обозовим. У ній базовими поняттями виступають «діяльність» і «взаємодія» (рис. 59). У будь-якій спільній діяльності можна виділити два аспекти: власне предметну діяльність і сукупність процесів, що встановлюють зв'язки та залежності між людьми в процесі діяльності. Є два типи комунікації!, яким відповідає структура мови: один спрямований на взаємини, тобто на взаємодію, а другий -- на дію і діяльність.

Г. Бейлз виділяє кілька послідовних фаз у спільній діяльності та розрізняє сферу розв'язання завдань і сферу емоцій. Сфера емоцій характеризується наявністю таких форм мовних та поведінкових реакцій, котрі спрямовані на взаємодію, міжособистісні стосунки. Ці вияви мають суб'єктивне забарвлення, характеризують задоволення або незадоволення спільною діяльністю. Сфера розв'язання завдань пов'язана з висуванням гіпотез, їх обговоренням та прийняттям рішення.

Визначальними в регуляції спільної діяльності є «умови-фактори» діяльності та взаємодії. До них належать: специфіка і складність завдань; тривалість спільної діяльності; кількісний склад групи; взаємозв'язок між членами групи; функціональна структура групи; ступінь ізольованості й автономності групи.

Специфіка і складність завдань задані зовні й визначають змістовий характер спільної діяльності. Це інтегральний фактор. Його дієвість зумовлена специфічною діяльністю та класом вирішуваних завдань (перцептивюш, інтелектуальний), екстремальністю ситуації, в якій відбувається діяльність (зовнішні стреси, внутрішні конфлікти).

Тривалість спільної праці (або неформального спілкування) може розглядатися з різних позицій. За неформальної взаємодії вона визначається внутрішніми потребами осіб, які спілкуються. В умовах формальної організації тривалість виступає як фактор об'єктивно необхідної взаємодії. Тривалість спільної взаємодії є не тільки умовою перевірки відносин, що складися, а й фактором формування особистісних властивостей людей, які спілкуються.

Кількісний склад групи в офіційних умовах визначається виробничими потребами з урахуванням психологічних закономірностей. Зростання кількості членів групи збільшує ефективність її діяльності, але до певної межі (коли група може стати некерованою, а окремі учасники заважатимуть один одному).

Взаємозв'язок між членами групи с одним із визначальних факторій, що регулюють взаємодію. Це така система дій, коли дії однієї особи зумовлюють певні дії інших осіб. Взаємозв'язок виявляє себе навіть на рівні фізичної присутності інших людей як феномен «публічного ефекту». Сутність його полягає у зміні поведінки через вплив присутніх осіб, які поводяться як глядачі. Дослідження показали, що навіть уявна спиши діяльність змінює ставлення людей один до одного. Ступінь взаємозв'язку визначається також характером взаємодії. Менший взаємозв'язок надає більші можливості для самостійних дій. Розширення взаємозв'язку збільшує значення керівних функцій, функцій координації.

М. Обозов виділяє такі рівні взаємозв'язку членів групи:

1) Ізольованість (фізична і соціальна);

2) рівень уявного взаємозв'язку, що існує у свідомості людини (з'являється в процесі виникнення потреби у спілкуванні);

3) рівень взаємозв'язку -- присутність інших людей («публічний ефект»);

4) рівень впливу та взаємовпливу -- визначає зміну сприймання та поведінки членів групи залежно від впливу, оцінок інших учасників. Мас підрівні: а) змагання, що визначається різними цілями учасників за тієї самої зовнішньої цілі; б) рівень умовного взаємозв'язку (визначається інструкцією діяти спільно);

5) рівень дійсного взаємозв'язку (через засоби реалізації) -- аж до повного взаємозв'язку, коли дії одного члена групи неможливі без попередньої або одночасної дії інших. Взаємозв'язок цього рівня може збільшуватися завдяки підсиленню ціннісне - орієнтаційиої єдності групи, коли взаємна залежність додатково регулюється збігом особистого та суспільно - ціннісного змістів групової діяльності.

Функціональну структуру групи можна диференціювати на первинну (що задасться умовами діяльності) та вторинну (розподіл рольових функцій у процесі безпосереднього вирішення завдань залежно від комунікативних властивостей учасників). Специфіка діяльності в ієрархічних системах управління відрізняється від тих, у яких взаємодія відбувається за принципом координації однорідних дій. Однією з умов, що визначають розподіл функцій "між членами групи, є потреба в установленні контакту з іншими групами. Функцію зв'язку з оточенням мас викопувати лідер або керівник.

Для оптимального регулювання системи управління необхідне раціональне співвідношення між заданим та довільним розподілом функціональних обов'язків. Довільний розподіл визначається, з одного боку, системою спільно розв'язуваних завдань, а з іншого -- особистісними властивостями членів труни. Як наслідок згоди серед членів групи, зокрема стосовно розподілу функцій, виступає фактор «згутованості». «Згуртованість групи» та «ефективність керівництва, лідерства» -- взаємопов'язані фактори.

Мотивація окремих членів і всієї групи с фактором, що мас особливе значення у регуляції ефективної спільної діяльності. В умовах індивідуального вирішення завдання мотив пов'язаний з рівнем домагань людини та її можливостей. Але за умов спільної праці домагання одного можуть не збігатися з прагненнями інших. Характер мотивації членів групи вирізняється силою і спрямованістю. Внутрішня мотивація визначається передусім умовами діяльності, які можуть послаблювати чи посилювати мотивацію. Сила мотивованості залежить від взаємного впливу членів групи один на одного. Спрямованість мотивації залежить від орієнтації на власний успіх (на себе), на групу (на інших), на діяльність (на розв'язання завдання). Із зростанням взаємозв'язку збільшується мотивація членів групи щодо загальної ефективності спільної діяльності, інакше в групі може виникнути конфлікт, який призведе до відмови від виконання завдання.

Як додаткові фактори можна виділити індивідуально-психологічні властивості членів групи та однорідність -- різнорідність групи. Перший фактор -- співвідношення темпераменту, інтелекту, характеру, інтересів тощо -- бере участь у регуляції ефективності спільної діяльності та міжособистісних стосунків. Але його регулятивна функція мало усвідомлюється. (Хоча люди констатують міжособистісні відмінності -- у зовнішності, поведінці, але не надають їм значення, вважаючи природними, незмінними.) Другий фактор - співвідношення поглядів, оцінок, ставлення до себе, партнерів, діяльності -- не тільки усвідомлюється, а й реально впливає на міжособистісні стосунки та спільну діяльність. ВЬІ регулюється такими механізмами соціальної поведінки, як імітація, навіювання, конформність.

50. Типологія обьєктів психологічного впливу

Психологія управлінського впливу

Найбільш цінними якостями сучасного керівника є вміння збуджувати в підлеглих ентузіазм і розвивати те, що є найкращим у підлеглого, за допомогою визнання його достоїнств, заохочення, позитивного психологічного впливу

Психологічний вплив широко включається у процеси праці, навчання, виховання, управління та інші сфери життєдіяльності. Діючи навмисно або ненавмисно на усвідомлюваному чи неусвідомлюваному рівнях, він може відігравати як позитивну, так і негативну роль: мобілізувати або демобілізувати потенційні сили та здатності особистості та групи, підвищувати або знижувати трудову активність, формувати позитивні або негативні якості особистості.

Ключові поняття: вплив, психологічний вплив, управлінський вплив, ефекти психологічного впливу.

Структура публікації:

Сутність управлінського впливу керівника.

Характеристика основних способів управлінського впливу.

Типологія об'єктів психологічного впливу.

Розпорядження керівника як форма управлінського впливу.

Розгляд психології управлінського впливу у процесі спілкування припускає розгляд загальнотеоретичних підходів, заломлених через конкретику практичної діяльності керівника.

У своїй сукупності потенційна здатність керівника цілеспрямовано й ефективно впливати на своїх підлеглих формується шляхом оволодіння його, (керівника) трьома блоками знань:

змісту та специфіки управлінського впливу;

основних способів психологічного впливу;

індивідуальних особливостей об'єктів впливу.

На основі цієї тріади формуються навички й уміння раціонального управлінського впливу.

Сутність управлінського впливу керівника

Теоретичні основи психології впливу. Психологія впливу - один із базових напрямів сучасної психології управління, що розуміється як прямий вихід цієї проблематики на розкриття механізмів, способів і методів управління підлеглими. В. Куліков (1983) розглядає психологічний вплив як структурну одиницю, компонент спілкування. За своєю сутністю він являє «проникнення» однієї особистості (або групи осіб) у психіку іншої особистості (або групи осіб). Метою та результатами цього «проникнення» є зміна, перебудова індивідуальних або групових психологічних явищ (поглядів, відносин, мотивів установок, станів тощо).

У свою чергу, управлінський вплив виступає частиною, функціональною формою психологічного впливу. Особливістю цього виду впливу є обмеженість сфери застосування. Управлінський вплив використовується переважно в системі, де домінують статусні ролі (у першу чергу такі, як «керівник», «підлеглий» та ін.).

Виходячи із цього, управлінський вплив має розглядатись як замкнута система, структурні компоненти якої поєднуються в єдине ціле складними багаторівневими зв'язками та відносинами. Ці зв'язки та відносини, як би надбудовуючись один над одним, впливають один на одного та на ефективність управлінського впливу. Виділяють принаймні два рівні: когнітивний та емоційний.

На когнітивному рівні партнерів управлінського впливу пов'язує взаємне, хоча й з різними цілями, пізнання. Так, керівник прагне пізнати підлеглого для того, щоби визначити тактику впливу, найбільш ефективний прийом. У свою чергу, підлеглий пізнає керівника, насамперед, із метою визначення міри довіри чи недовіри до нього, до його впливів.

На емоційному рівні відбувається своєрідне «вчування» керівника та підлеглого. Емоційні відносини можуть мати як позитивний, так і негативний характер, бути доброзичливими та недоброзичливими, але в обох випадках вони впливають на спрямованість і силу управлінського впливу. Наприклад, за інших рівних умов позитивне ставлення підлеглого до керівника збільшує міру довіри та зменшує міру недовіри до дисциплінуючих впливів останнього.

За своєю внутрішньою сутністю управлінський вплив являє три взаємозалежних між собою та послідовно перехідних один в одного етапи. По-перше, операційний етап, що полягає у впливі керівника на підлеглого; по-друге, процесуальний етап, що полягає у прийнятті або відкиданні підлеглим зробленого на нього впливу; нарешті, по-третє, результативний етап, що представляє відповідні реакції підлеглого на вплив керівника.

Структура управлінського впливу включає такі компоненти:

суб'єкт (окремі особистості, група осіб, різні організації, що є провідною підсистемою в будь-якій системі управління);

об'єкт (різноманітні соціально-психологічні явища та феномени - особистість, спільноти, їхній спосіб життя та діяльність із метою якісного та повного рішення завдань організації);

способи впливу (традиційно виділяють чотири основних - проникнення, зараження, наслідування та переконання).

На думку О. Ковальова, до способів впливу відносяться «і слухи, і рекет, і захоплення заручників, і публічні терористичні акти, і аварії, і епідемії, і мітинги, і демонстрації, і релігія, і голодування, і страйк, акти самоспалення, і засоби масової інформації, модифікація поведінки, мода, реклама та психотропна зброя». На наш погляд, це скоріше форми та засоби впливу, використовуючи які, удаються до перерахованих способів.

Сучасний етап розвитку психології впливу характеризується певним «ідейним обміном» між основними науковими напрямами у психології - біхевіоризмом, психоаналізом, когнітивізмом, гуманістичною психологією тощо. Причому взаємне проникнення та зближення відбувається як на рівні теоретичних пошуків, так і у сфері практичної психології. Кількість наукових концепцій психологічного впливу (загальних і соціальних), розроблених у традиціях різних психологічних шкіл, на сьогодні становить кілька десятків. Обсяг же конкретних емпіричних досліджень і публікацій просто не піддається охопленню.

Однією з основних концепцій психологічного впливу є «теорія когнітивного дисонансу» Л. Фестінгера, розроблена в рамках когнітивізму. Суть її в тому, що у процесі пізнання людиною навколишнього соціального середовища між різними когнітивними елементами може виникати невідповідність (дисонанс).

Бажаючи зберегти цілісний і позитивний образ самої себе, людина прагне або зменшити дисонанс, або перешкодити його зростанню. Звичайно це відбувається трьома шляхами:

змінюється поведінка індивіда;

змінюються його знання;

він надзвичайно обережно ставиться до нової інформації.

Відповідно до цієї теорії, психологічний вплив має включати дві послідовні операції. Спочатку треба за рахунок зовнішніх впливів (вербальних, невербальних тощо) викликати когнітивний дисонанс, порушення в цілісній єдності елементів, які складають звичний образ «Я» цієї людини. Потім спонукати, мотивувати відновлення її когнітивного балансу, справжньої рівноваги, але вже за рахунок зміни її колишніх, звичних атитюдів (соціальних установок) і, відповідно, поведінкових моделей. Таким чином, скорочення дисонансу є захисною поведінкою індивіда. Він тим самим зберігає цілісний і позитивний образ самого себе.

Разом із тим численні дослідження показали, що залежність між зовнішніми впливами та появою когнітивного дисонансу не завжди однозначна. Перспектива викликати значний дисонанс за допомогою зовнішніх впливів буде тим менше, чим цілісніше, стійкіше буде образ «Я» людини, чим більш значущими та усвідомленими будуть її установки.

Вплив може викликатись не тільки внутрішньою системою самоконтролю, а й специфічним соціальним оточенням людини (посилює чи послаблює її систему внутрішнього захисту). Наприклад, наявністю якоїсь авторитетної фігури, яка може й не бути присутньою «тут і тепер», але котра присутня в її внутрішньому суб'єктивно-особистісному полі, яка продовжує впливати, націлює особистість на взяття нових висот професіоналізму.

За останні 20-25 років у світовій психології склались два концептуальних підходи, які розкривають особливості психологічного впливу. Перший підхід зорієнтований на використання оточуючого людину соціального середовища як суб'єкта впливу. У рамках цього підходу необхідно вказати на так звану психологію середовища, або екологічну психологію.

Суть цього підходу в тому, що певні параметри оточуючого людину соціального середовища (так зване місце поведінки, що певним чином організовано й обмежено в часі та просторі) викликають певні моделі поведінки. Ось чому специфічну поведінку, що має виникнути, скоріше можна програмувати чи спровокувати, виходячи з організації специфічної ситуації, ніж на основі індивідуальних розходжень між людьми. Таким чином «поводиться» не стільки сам індивід, скільки вся екологічна система (індивід і середовище), що може цілеспрямовано моделюватися в часі та просторі залежно від цілей, які постають перед суб'єктом управлінського впливу.

Другий підхід поєднує методи та технології, що використовують можливості людини як об'єкта та суб'єкта управлінського впливу. З одного боку, це група методів саморегуляції та самопрограмування, основною метою яких є мобілізація й удосконалення індивідуальних психофізичних можливостей людини, розкриття та розвиток її творчих здатностей і потенціалів (аутогенне тренування, медитація, біоенергетика, психосинтез, дихальна та голосова терапія тощо). Розроблені головним чином у лоні східних філософських навчань і шкіл, ці методи спрямовані більше на виявлене психічною діяльністю самоврядування безвідносно до впливу зовнішнього соціального оточення.

Типологія об'єктів психологічного впливу

Для ефективного психологічного впливу важливе урахування індивідуальних особливостей підлеглих. Аналіз темпераменту, характеру, здатностей, інтересів, потреб, поведінкових стереотипів дозволяє виявити певну типологію об'єктів психологічного впливу.

Знання цієї типології дозволяє знайти правильний ключ до ділової розмови, а найголовніше - дає рекомендації, як себе поводити з таким співрозмовником. Ця класифікація, зрозуміло, не безгрішна; як і будь-яка інша, вона не може охопити всього розмаїття, та й у житті навряд чи зустрічається «чистий тип». Однак вона дозволяє керівнику орієнтуватись на вибір певної стратегії впливу.

Із погляду югославського психолога П. Міціча, усе розмаїття співрозмовників можна розділити на такі типи.

Размещено на Allbest.ru