Безпека життєдіяльності

За збільшення частоти коливань відбувається ослаблення передачі вібрації тілу людини. Однак при дії резонансних для організму частот (2--9 Гц) спостерігається не ослаблення, а збільшення віброшвидкості.

Патогенез вібраційної хвороби зумовлений рефлекторною дією локальної і загальної вібрації на тканини й органи та закладені в них численні екстеро- й інтерорецептори, а також змінами функціонального стану різних відділів центральної нервової системи, вищих вегетативних центрів, зокрема таламуса і гіпоталамуса. Поряд з рефлекторними впливами відбувається функціональне блокування структур головного мозку внаслідок поширення патологічного процесу на спинномозкові утворення симпатичної частини вегетативної нервової системи на рівні шийного і верхньогрудного відділів. Не виключено, що подібне порушення взаємодії периферії і центрів призводить до стійких клінічних проявів (Є. А. Дрогічина).

Низькочастотна вібрація, яка є адекватним подразником присінково-завиткового органа, призводить до виникнення вестибулосоматичних реакцій (відхилення тіла, ністагм, промазування тощо). Крім того, вібрація справляє мікротравмую-чу дію на периферичну нервову систему, зумовлює порушення трофіки м'язової і кісткової тканини. Високочастотна вібрація спричиняє складні реакції в рецепторах майже всіх тканин і периферичних нервів. При рефлекторній дії вібрації порушується вегетосудинна регуляція, що пов'язана зі станом спинномозкових гангліїв і вегетативних центрів, розташованих як у бічних рогах спинного мозку, так і на більш високих рівнях. Ці порушення зумовлені виникненням у гангліїв і ве-гетосудинних утвореннях спинного мозку стану парабіозу.

Вібраційна хвороба довгий час може не виявлятися, повільно прогресувати. Хворі упродовж цього періоду зберігають працездатність.

Шум як стрес-чинник є загальнобіологічним подразником, негативно впливає на всі органи і системи організму. В разі тривалого систематичного впливу шуму може виникнути патологія з переважним ураженням слуху, центральної нервової і серцево-судинної систем. В основі змін лежить складний механізм нервово-рефлекторних і нейрогуморальних порушень, які можуть призвести до порушення регуляторних процесів з боку ЦНС.

Вплив шуму на організм умовно поділяють на специфічний, що спричиняє зміни в органі слуху, і неспецифічний -- з боку інших органів і систем. Шум є однією з найбільш частих причин зниження слуху нейросенсорного характеру, приглухуватості. Приглухуватість -- досить розповсюджений вид патології.

Шум як звуковий подразник впливає не тільки на слуховий аналізатор, а й на інші органи, зокрема присінково-завит-ковий. Це зумовлено тим, що потік акустичної енергії великої інтенсивності спричиняє коливання рідини не тільки у завитку, а й у присінку і півколових каналах.

Тривалий шум через провідні шляхи слухового аналізатора впливає на різні відділи головного мозку, порушуючи при цьому процеси вищої нервової діяльності людини. Спостерігаються зміни функціонального стану нервової системи у вигляді астенічних реакцій і астеновегетативного синдрому з характерними скаргами на головний біль, швидку стомлюваність, подразливість, порушення сну, загальне нездужання, зниження працездатності тощо.

У працівників з малим стажем роботи зміни з боку нервової системи у вигляді вегетосудйнних порушень з невротичними реакціями відбуваються раніше, ніж у слуховому аналізаторі. З'являється головний біль, апатія, підвищується стомлюваність, подразливість. У робітників зі стажем роботи 10 років і більше зміни зростають, виявляються стійкі ознаки астеновегетативного синдрому з вегетосудинною дисфункцією за гіпертонічним, гіпотонічним і кардіальним типом. Подекуди змінюються психомоторна працездатність, емоційна сфера і розумова діяльність робітника. Спостерігається сповільнення швидкості психічних реакцій, ослаблення пам'яті, знижується темп розумової праці, її якість і продуктивність. Порушується концентрація уваги, точність і координація рухів. Зазнають змін секреторна і моторна функції травного каналу, порушується обмін речовин (основний, білковий, вуглеводний, жировий, електролітний тощо).

Характерною є зміна функціонального стану серцево-судинної системи (артеріальна гіпертензія, рідше гіпотензія, підвищення тонусу периферичних судин, іноді зміни ЕКГ тощо). Ступінь виразності гіпертензивної дії шуму і порушень гемо-динаміки залежить від його інтенсивності, тривалості, спектpa, а також індивідуальних особливостей людини і деяких супутніх чинників виробничого середовища.

Вплив електромагнітних випромінювань

Спектр електромагнітного випромінювання природничого і техногенного походження, що впливає на людину як в умовах побуту, так і у виробничих умовах, має діапазон хвиль від тисяч кілометрів (змінний струм) до трильйонної частки міліметра (космічні енергетичні промені). Характер впливу на людину електромагнітного випромінювання в будь-яких діапазонах відрізняється один від одного, у зв'язку з чим значно відрізняються і вимоги до нормування різних діапазонів випромінювання.

Біологічний вплив ЕМП характеризується тепловим впливом і нетепловим ефектом. Під тепловою дією мається на увазі інтегральне підвищення температури тіла чи окремих його частин під час загального чи локального опромінення. Нетеп-ловий ефект пов'язаний з переходом електромагнітної енергії в об'єкті в нетеплову форму енергії (молекулярно резонансне виснаження, фотохімічна реакція та ін.). Чим менша енергія електромагнітного випромінювання, тим вищий тепловий ефект, який вона здійснює.

Вплив ЕМП на організм залежить від таких фізичних параметрів, як довжина хвилі, інтенсивність випромінювання, режим випромінювання -- безперервний та переривчастий, а також від тривалості впливу на організм, комбінованої дії з іншими виробничими чинниками (підвищена температура повітря, наявність рентгенівського випромінювання, шуму тощо), які здатні змінити можливість опору організму на дію ЕМП. Найбільш біологічні активні діапазон СВЧ, менш активні УВЧ, а потім ВЧ.

Біологічна дія лазерного випромінювання залежить від енергії випромінювання, енергії імпульсу, щільності потужності (енергії), часу випромінювання, довжини хвилі, тривалості імпульсу, частоти повторення імпульсів, потоку випромінювання, поверхневої щільності випромінювання, інтенсивності випромінювання.

В умовах дії лазерного випромінювання порушується життєдіяльність як окремих органів, так і організму в цілому. Встановлено, що специфічна дія лазерного випромінювання на біологічні об'єкти відрізняється від дії інших небезпечних виробничих і хімічних чинників. Під час впливу лазерного випромінювання на суцільну біологічну структуру (наприклад, на організм людини) розрізняють три стадії: фізичну, фізи-ко-хімічну і хімічну.

Лазерне випромінювання -- небезпека головним чином для тканин, які безпосередньо поглинають випромінювання, тому з позицій потенціальної небезпеки і можливого захисту від лазерного випромінювання розглядають в основному очі і шкіру.

Небезпечні чинники пожеж і вибухів

Горіння -- це швидка хімічна реакція окислення горючої речовини киснем повітря або іншим окислювачем, під час якої виділяється тепло і світло. При повному згорянні вуглецю, що становить більшу частину палива, утворюється вуглекислий газ. Якщо кисню не вистачає, крім вуглекислого газу утворюватиметься окис вуглецю, який ще може горіти. Для горіння потрібно, щоб швидкість його забезпечувала перевищення кількості тепла, яке виділяється, у порівнянні з теплом, що розсіюється в навколишньому просторі, і температура в зоні горіння була достатньою для підготовки горючої речовини до займання дедалі нових її частин. Для займання горючої рідини вона повинна мати таку температуру, щоб концентрація її парів у повітрі над її поверхнею була достатньою. Деревина або кам'яне вугілля спочатку розкладаються під дією нагрівання з утворенням горючих газів.

Запалювання -- це стійке загоряння горючої речовини (парів і газів над ними) від місцевого нагрівання. Запалювання може спричинитися дотиком полум'я або розпеченого предмета.

Спалах -- швидке згоряння суміші парів горючої речовини з повітрям або киснем. Виникає він внаслідок зіткнення суміші з полум'ям, електричною іскрою або нагрітим предметом. Найменша температура, за якої пари утворюють з повітрям займисту суміш, називається температурою спалаху. За високої температури замість короткочасного спалаху може зайнятися горюча речовина.

Вибух -- дуже швидке перетворення речовини (вибухове горіння), що супроводиться виділенням великої кількості енергії й утворенням великої кількості газів, які своїм тиском можуть спричинити руйнування. Гарячі газоподібні продукти вибуху, стикаючись із повітрям, часто займаються, що може призвести і до пожежі. Найменшу і найбільшу концентрацію горючих парів, газів або пилу в повітрі, що утворюють вибухову суміш, називають відповідно нижньою і верхньою межами вибуховості. За більшої, ніж верхня межа вибуховості, концентрації парів вибух не виникне через нестачу кисню.

Як приклад наводимо нижню і верхню межі вибуховості деяких газів і парів (у % об'єму повітря), а також нижні межі вибуховості пилу в повітрі (г/м3):

бензин 1,2--7,0

ацетилен 2,3--81

спирт етиловий 3,3--20

водень 4,1--74,5

сірководень 4,3--45,6

метан 4,9--15,4

аміак 15,5 -- 27

пил кормового брикету, сухе молоко 7,6

борошно пшеничне, крохмаль 10,3

цукор (пудра) 17,2

висівки пшеничні, млиновий сірий пил 17,6

пил макухи або сіна 20,2

пил фуражного жита або бурякового жому 27,7

Самозапалювання виникає від зовнішнього нагрівання речовини до певної температури без безпосереднього зіткнення з полум'ям. Температура самозапалювання -- важливий параметр, що визначає пожежонебезпечні властивості речовини. Для деревини вона становить 270 °С.

Самозаймання твердих речовин може статися від нагрівання їх під впливом фізичних, хімічних та біологічних процесів, що відбуваються в самій горючій речовині.

Причини пожеж найчастіше такі: 1) порушення правил побудови або експлуатації опалювальних печей; 2) необережне поводження з вогнем на виробництві або в побуті; 3) неправильне влаштування або порушення правил використання гасових освітлювальних чи нагрівальних приладів; 4) розряди блискавки або статичної електрики; 5) несправність машин і виробничого устаткування, недодержання правил їхньої експлуатації (іскри від двигунів внутрішнього згоряння, короткі замикання або замикання на землю в електроустановках, надмірне перевантаження проводів, перегрівання та іскріння у місцях поганих контактів, вибухи парових котлів); 6) самозаймання продуктів або палива. Слід підкреслити, що для виникнення пожежі іноді досить потужності 60 Вт, тобто струму близько 0,3 А за напруги в мережі 220 В.

Заходи пожежної профілактики поділяються на організаційні (створення добровільних пожежних дружин або пожежно-сторожової охорони, масова роз'яснювальна робота серед населення) та технічні. До технічних заходів належать: 1) застосування особливих конструкцій електроустаткування у пожежо- або вибухонебезпечних приміщеннях; 2) заборона користуватися несправними печами, машинами, електроприладами, а також відкритим вогнем у місцях зберігання або використання легкозаймистих рідин; 3) влаштування блискавковідводів; 4) заходи, які обмежують поширення пожежі, що вже виникла (вогнетривке будівництво, додержання протипожежних розривів між будинками); 5) заходи, що дають можливість успішно евакуювати людей, тварин і господарські цінності з палаючих будівель (влаштування потрібної кількості дверей, коридорів певної ширини, заборона захаращування їх); 6) заходи, що полегшують гасіння пожеж (влаштування пожежних драбин, спостережних вишок, водоймищ, під'їздів до них і до будинків, пожежного зв'язку та сигналізації).

Негативні дії електричного струму

Негативні дії електричного струму відбуваються під час дії електричного струму (включення людини в електричну мережу). Існує чотири особливості:

перша -- відсутність зовнішніх ознак загрозливої небезпеки ураження електричним струмом. Людина не може побачити, почути, відчути чи якось інакше завчасно виявити можливість ураження;

друга -- тяжкість електротравм. Втрата працездатності від електротравм, як правило, буває довгою, з можливим летальним наслідком;

третя особливість полягає в тому, що струми промислової частоти величиною 10...25 мА можуть викликати інтенсивні судороги м'язів, внаслідок чого відбувається так зване «приковування» до струмопровідних частин. Людина в цьому випадку не може самостійно звільнитися від дії електричного струму;

четверта особливість визначається можливістю подальшого механічного травмування. Наприклад, людина працювала на висоті, була уражена електрострумом, знепритомніла і впала.

Особливості дії на живу тканину

Дія електричного струму на живу тканину має своєрідний та різносторонній характер. Проходячи через тіло людини, електричний струм чинить термічну, електролітичну і механічну (динамічну) та біологічну дію.

Термічна дія струму виявляється в опіках окремих ділянок тіла, нагріванні до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, які перебувають на шляху струму, що спричиняє в них суттєві розлади.

Електролітична дія струму виявляється в розкладанні органічної рідини, у тому числі крові, що супроводжується значними змінами її складу, а також тканини в цілому.

Механічна (динамічна) дія струму виявляється в розшаруванні, розриві та інших подібних пошкодженнях різних тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин та судин легеневої тканини тощо внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму є специфічним процесом, що проявляється в подразненні та збудженні живих тканин організму, а також в порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, які протікають в нормально діючому організмі та найтісніше пов'язані з його життєвими функціями.

Вказана багатогранність дій електричного струму на організм людини нерідко призводить до різних електротравм, які умовно можна звести до двох видів: місцевих електротравм, коли виникає місцеве пошкодження організму, та до загальних електротравм, так званих електричних ударів, коли уражається (або створюється загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.

Місцеві електротравми

Місцева електротравма -- яскраво виражене місцеве порушення цілісності тканин тіла, в тому числі кісткових тканин, спричинене дією електричного струму або електричної дуги. Найчастіше це поверхневі пошкодження, тобто ураження шкіри, а іноді й інших м'яких тканин, а також зв'язок і кісток. Небезпека місцевих електротравм і складність їх лікування залежать від місця, характеру та ступеня пошкодження тканин, а також від реакції організму на це пошкодження. Як правило, місцеві травми виліковуються, і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково.

Характерні місцеві електротравми -- електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження і електроофтальмія.

Електричний опік -- це пошкодження поверхні тіла чи внутрішніх органів під дією електричної дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають двох видів: струмовий (або контактний) і дуговий.

Струмовий опік зумовлений проходженням струму безпосередньо через тіло людини внаслідок дотику до струмопрові-дної частини. Струмовий опік -- наслідок перетворення електричної енергії в теплову. Як правило, це опік шкіри, оскільки шкіра людини має у багато разів більший електричний опір, ніж інші тканини тіла. Струмові опіки виникають під час роботи в електроустановках порівняно невеликої напруги (до 2 кВ) й є в більшості випадків опіками І або II ступеня; до речі, іноді виникають і тяжкі опіки. За більш високих напруг між струмопровідною частиною і тілом людини або між стру-мо-провідними частинами виникає електрична дуга, яка спричиняє появу опіку іншого виду -- дугового.

Дуговий опік трапляється в електроустановках різних напруг. При цьому в установках до 6 кВ опіки є наслідком випадкових коротких замикань, наприклад під час роботи під напругою на щитах і збірках до 1000 В, вимірах електровимірювальними кліщами в установках понад 1000 В (до 6 кВ) тощо. В установках більш високих напруг дуга виникає в разі випадкового наближення людини до струмопровідних частин, які перебувають під напругою, на відстань, за якої відбувається пробій повітряного проміжку між ними, у випадку пошкодження ізолювальних захисних засобів, якими користується людина, у разі помилкових операцій з комутаційними апаратами тощо. В усіх цих випадках виникає потужна дуга, що має високу температуру (понад 350 °С) і велику енергію. В цих; випадках ураження мають тяжкий характер і закінчуються, як правило, смертю потерпілого, причому тяжкість ураження збільшується зі збільшенням напруги електроустановки.

Електричні знаки (знаки струму або електричні мітки) -- це різко окреслені плями сірого або блідо-жовтого кольору на поверхні шкіри людини. Як правило, вони мають круглу або овальну форму і розміри від 1 до 5 мм з заглибленням у центрі. Уражена ділянка шкіри твердне подібно до мозолю. Звичайно електричні знаки безболісні, їх лікування закінчується благополучно.

Металізація шкіри -- проникнення в шкіру частинок металу внаслідок такого розбризкування і випаровування під дією

струму (наприклад, під час горіння електричної дуги). Пошкоджена ділянка шкіри стає жорсткою і шорсткою, колір її визначається кольором сполук металу, який проникає в шкіру. Потерпілий відчуває на ураженій ділянці біль від опіків під дією теплоти занесеного в шкіру металу, а також напруження шкіри від присутності в ній стороннього тіла.

Механічні пошкодження виникають як результат різких мимовільних скорочень м'язів під дією струму, що проходить через тіло людини. Механічні пошкодження відбуваються в основному в установках до 1000 В у разі тривалого перебування людини під напругою. При цьому можуть мати місце розриви сухожилля, шкіри, кровоносних судин та нервової тканини, у практиці бувають випадки вивихів суглобів і навіть переломи кісток.

Електроофтальмія -- запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає під дією потужного потоку ультрафіолетових променів.

Таке опромінення можливе під час утворення електричної дуги (коротке замикання), яка, крім видимого світла, інтенсивно випромінює ультрафіолетові та інфрачервоні промені. Електроофтальмія виявляється через 2...5 год після опромінення. В цьому разі спостерігається почервоніння та запалення слизових оболонок повік, сльозовитікання, гнійне виділення з очей, спазми повік і часткове осліплення. Потерпілий відчуває сильний головний біль і різкий біль в очах, який підсилюється на світлі, у потерпілого виникає світлобоязнь. У тяжких випадках запалюється рогова оболонка ока і порушується її прозорість, розширюються судини рогової та слизової оболонок, звужується зіниця. Хвороба триває, як правило, декілька днів.

Електричний удар -- збудження живих тканин організму електричним струмом, який проходить через них і супроводжується мимовільним судорожним скороченнями м'язів. Негативний вплив таких явищ на організм людини може бути різним і його умовно можна поділити на п'ять ступенів:

I -- судорожне, ледве відчутне скорочення м'язів;

II -- судорожне скорочення м'язів, що супроводжується сильним болем (без втрати свідомості);

НІ -- судорожне скорочення м'язів із втратою свідомості, при цьому зберігається дихання і робота серця;

IV -- втрата свідомості і порушення серцевої діяльності або дихання;

V -- клінічна смерть, тобто відсутність дихання і кровообігу. Наслідок впливу електричного струму на організм людини залежить від ряду чинників.

ВИСНОВКИ

¦ Людина, існуючи в умовах навколишнього середовища і суспільної праці, стає «об'єктом», потребує захисту від небезпечних наслідків своєї діяльності.

* Необхідність затримання (чи придушення) небезпечних перетворень у середовищі життя і діяльності людини, а також збереження стану для нормального функціонування суспільства є основним завданням БЖ.

¦ Біосфера, яка є місцем знаходження і функціонування людини, -- це система, функцією якої є стійке підтримання життя людини. У цілому біосфера утворює гігантський супер-організм, в якому реалізуються (підтримуються) сталі фізико-хімічні, біологічні та інші властивості внутрішнього середовища.

¦ Наведені матеріали щодо характеристик і властивостей людини дають змогу визначити зміст і напрями її адаптації у середовищах навколишнього суспільства і праці, а також вирішити питання напрямів її захисту і забезпечення необхідних умов існування.

¦ Інформаційні потреби -- це основа формування усіх останніх потреб людини. Частково інформаційне середовище формується під впливом інформаційних потреб, частково інформаційні потреби формуються під впливом спочатку фасціації (сукупності чинників, які діють на емоційний стан людини та її систему цінностей), потім метаінформації (сукупності правил тлумачення, сприйняття, переробки інформації), які є в інформаційному середовищі.

¦ Інформаційне середовище людини є частиною інфосфери Землі. Інфосфера є основою формування ноосфери. Формування інформаційного середовища окремої людини та людства в цілому має керуватися глобальною системою принципів відбору інформації. Виконання цих принципів -- основна умова виживання людства у цілому та окремої людини в процесі взаємодії з навколишнім середовищем.

Терміни та їх визначення

Біота -- сукупність видів рослин, грибів, тварин і мікроор-і ганізмів (флори і фауни) -- біоценозу, а також більш великих таксонів і екосистем.

Біосфера -- якісно своєрідна планетарна оболонка, що містить не тільки організми, а й все середовище їх життя, охоплюючи і перетворчу діяльність їх організмів. Обертання речовини й енергії, які зумовлені процесами між будь-якими функціональними компонентами біосфери, забезпечують існування і цілісність останньої.

Вода -- хімічна сполука водню з киснем у співвідношенні (за вагою) 11,11 % водню, 88,89 % кисню. Найпростішу формулу Н2О має водяна пара (гідроль). Молекула водної рідини складається головним чином з об'єднання двох простих молекул -- (Н2О)2 (дигідроль). Крижина -- сполучення трьох простих молекул (Н2О)3 (тригідроль). Загальна кількість води на планеті оцінюється, за різними даними, в (1,5--2,5) ¦ 1024 т (від 1,5 до 2,5 млрд км3). На 1 га припадає від ЗО до 50 млн т води. Дані про кількість поверхневих вод див. в табл. 3.3.

Таблиця 3.3 Об'єм води на земній кулі

Місце знаходження вод	Об'єм, млн км3
Світовий океан Льодовики Озера та річки Атмосфери	1370 35,3 0,5 0,013

Дані -- це факти, ідеї, відомості у знаковій формі, яка дозволяє робити їх передавання, обробку та інтерпретацію (тлумачення, пояснення, розкриття змісту).

Деградація ландшафту -- це його природниче чи антропогенне спрощення, зниження господарського й естетичного потенціалу аж до перетворення на пустелю.

Знання -- це структурована та вже перероблена людиною інформація, що створює систему.

Інформація -- це зміст, який людина приписує даним.

Інформаційна потреба -- це потреба в усуненні невизначеності ситуації.

Інформаційне середовище -- це джерело інформаційних ресурсів, які можуть впливати на людину, а також приймач нової інформації, що змінює середовище людини.

Інформаційний процес -- це процес перетворення відображення внутрішніх відносин у об'єктах, або перетворення відображення відносин між різними об'єктами.

Інфосфера -- це сукупність усіх інформаційних процесів на Землі.

Перший рівень структури інформаційного середовища (мікросередовище) -- це внутрішнє середовище окремої людини;

другий рівень (зовнішнє середовище людини) -- це середовище на рівні соціальної групи;

третій рівень (макросередовище) -- це середовище на глобальному рівні всього людства.

Ноосфера -- «мисляча оболонка» (за В. І. Вернадським), сфера розуму, найвища стадія розвитку біосфери, пов'язана з виникненням і становленням в ній цивілізованого людства, з періодом, коли розумна людська діяльність є головним, визначним чинником розвитку на Землі.

Контрольні запитання

1. Які властивості має середовище життя і діяльності людини?

2. Які кризові ситуації мають місце в процесі існування людини як об'єкта середовища?

3. Що таке інформація?

4. Що таке інформаційне середовище?

5. Які чинники впливають на формування інформаційних потреб?

6. Що входить в перелік потреб людини?

7. Що таке інформаційна потреба?

8. Які особливості інформаційної потреби?

9. З чого (за змістом) складається класифікація форм трудової діяльності людини?

10. Яким чином реагує організм людини на будь-яке виробниче навантаження?

11. Чим відрізняються інформаційні ресурси від інших ресурсів діяльності людини?

12. Що таке інфосфера?

13. За якими стадіями проходить робочий день працівника?

14. Які антропометричні характеристики людини використовуються при проектуванні технологічних процесів виробництва, влаштуванні робочих місць та ін.?

15. За якими сучасними завданнями розвиваються науки: фізіологія і психологія праці?

16. З яких чинників складається психологія потреби людини «захищеності» від небезпек виробництва?

17. Як здійснюється у людини сприйняття й аналіз інформації щодо стану зовнішнього середовища і внутрішніх систем організму?

18. Яким чином здійснюється зорове сприйняття речей у зоровому аналізаторі людини?

19. Які особливості сприйняття звуків має слуховий аналізатор людини?

20. Які основні характеристики мають кінестетичний, нюховий і смаковий аналізатори людини?

21. Яким чином в організмі людини регулюється теплообмін?

22. Чому виникають глобальні проблеми людства?

23. Як формулюються принципи визначення найважливішої інформації?

24. Як створюється структура інформаційного середовища?

Розділ IV. Діяльність людини як джерело небезпек, що діють у середовищі життєдіяльності

Ознайомившись із змістом розділу, ви маєте змогу:

" Зробити висновки про причини формування, основні характеристики, властивості техногенних, соціальних, політичних, комбінованих небезпек, а також небезпеки сучасного урбанізованого середовища.

¦ Визначити особливості дії кожної з відповідних небезпек на організм людини.

¦ Встановити характер розвитку суспільства (середовища суспільства) в умовах впливу на нього небезпечних соціальних і політичних чинників.

¦ Оцінити свій стан безпеки в конкретному середовищі помешкання і перспективи подальших напрямів свого та сімейного розвитку.

Небезпеки, пов'язані з використанням транспортних засобів

Виникнення небезпек, що пов'язані з використанням транспортних засобів, залежить насамперед від їх експлуатації. Так, вміст шкідливих речовин у відпрацьованих газах (або їх димність) формує вплив на навколишнє середовище.

Небезпечним є вміст окису вуглецю (CO) понад 1,5 % об'ємних часток на мінімальних обертах холостого ходу колінчастого вала двигуна і 2,0 % при підвищеній частоті обертів колінчастого вала на холостому ходу. Значення підвищеної частоти обертання обумовлюються в технічних умовах та інструкції з експлуатації автомобіля. Під час контрольних перевірок транспортних засобів на лінії дозволяється вміст CO до 3,0 % при мінімальній частоті обертання колінчастого вала на холостому ході.

Небезпечним також є вміст вуглеводів (парафінів, олефінів, ароматичних речовин) -- понад 1200 об'ємних часток на 1 мільйон об'ємних часток повітря для двигунів з кількістю циліндрів до чотирьох на мінімальних обертах холостого ходу. При підвищених обертах двигуна вміст вуглеводів є небезпечним, коли перевищує значення 600 часток для двигунів з кількістю циліндрів до чотирьох і 1000 часток -- понад чотири.

Димність автомобілів з дизельними двигунами під час експлуатації є небезпечною, коли перевищує 40 % у режимі вільного прискорення і 15 % при максимальній частоті обертання колінчастого вала двигуна.

Експлуатація транспортних засобів з підвищеною токсичністю чи димністю у відпрацьованих газах призводить до забруднення навколишнього середовища і виникнення загрози отруєння водія та пасажирів транспортного засобу.

Негерметична паливна система призводить до витікання з неї палива. Особлива небезпека може виникнути у вигляді пожежі внаслідок попадання палива на гарячі вузли й агрегати чи короткого замикання. Негерметичність з'єднань виявляється зовнішнім оглядом або за характерним запахом бензину чи дизельного палива.

Несправна система випуску відпрацьованих газів у вигляді відсутності глушника чи його несправність призводять до підвищення рівня шуму під час вихлопу відпрацьованих газів в атмбсферу, що негативно впливає на учасників дорожнього руху і передусім на самого водія транспортного засобу.

Небезпеки, пов'язані з використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин і матеріалів

Найнебезпечнішим місцем, де знаходяться горючі, легкозаймисті і вибухонебезпечні речовини і матеріали, є склади їх зберігання. Тому розглядання зазначених небезпек здійснено відносно цих територій. Крім того, можливість виникнення і розвитку небезпек зумовлює великі матеріальні збитки і людські втрати.

Склад нафтопродуктів розміщують з дотриманням певних протипожежних відстаней до інших споруд, будинків, шляхів, лісових масивів та посівів. Якщо склад або нафтобаза розміщені на схилі пагорбка або на березі річки, треба, щоб поблизу не було будівель, а нижче за течією річки -- дерев'яних мостів або інших споруд, яким загрожувала б пожежа під час витікання нафтопродуктів. Протипожежних розривів треба дотримуватися і між окремими резервуарами або спорудами на самому складі. Між ними роблять земляні вали. Територію нафтобази огороджують парканом і обкопують канавою. Бригадні нафтосклади оборюють смугою завширшки 1,5 м.

На території нафтоскладу не можна палити цигарок, користуватися гасовими ліхтарями, заводити двигуни трактора чи автомобіля, заправляти їх. Не можна в'їжджати на територію нафтоскладу газогенераторними автомобілями.

Щоб запобігти нагромадженню статичної електрики й утворенню іскор, коли переливають нафтопродукти, заземлюють усі металеві резервуари, в тому числі автоцистерни під час зливання і наливання, а також металеві трубопроводи (не менше одного заземлення на кожні 200 м довжини); між кільцями трубопроводу встановлюють металеві перемички; поплавки покажчиків рівня у резервуарах з'єднують гнучким провідником з корпусом резервуара; на ґумові шланги для перекачування нафтопродуктів намотують дріт, що з'єднує наконечник із заземленим металевим трубопроводом.

Розлиті нафтопродукти засипають землею. Використаний обтиральний матеріал збирають у металевий ящик з кришкою. Порожні бочки з-під нафтопродуктів зберігають окремо. Відкривають бочки спеціальними ключами, використовувати для цього зубила і молотки забороняється. На нафтоскладі має бути щит з протипожежним інвентарем, засоби для гасіння пожежі (пісок, вогнегасники, кошма) і пожежний насос.

Світильники, вимикачі та електропроводка на території бензосховищ мають відповідати вимогам, які ставляться до установок класу В-Іг, а на складах трансформаторного мастила -- вимогам до установок П-Ш. Блискавкозахист нафтоскладів має бути виконаний відповідно до РД 34.21.122--87.

Склади вугілля і торфу -- це або відкриті майданчики, або вугільні ями і підвали.

За здатністю до самозапалення кам'яне і буре вугілля поділяють на дві групи: а) стійке -- антрацит і пісне вугілля (марки Т); б) небезпечне -- решта кам'яного і все буре вугілля. Небезпечний також кусковий і фрезерний торф. Самозапалення виявляється, зокрема, за білим нальотом на поверхні, за появою пари, їдкого диму та осідання частини штабеля, а взимку -- за таненням снігу навколо штабеля. Не можна зберігати в загальному штабелі небезпечне і стійке вугілля. Небезпечне вугілля зберігають у штабелях заввишки не більше 2,5 м (а в підвалах -- не більше 1 м) і завширшки до 20 м. Довжина не обмежується. Між штабелями має бути відстань не менше 1 м. Під час укладання вугілля його шар за шаром ущільнюють котками, стежачи за тим, щоб у штабель і під нього не потрапляли ганчірки, трава, солома, папір, тріски або торф. Якщо торф або вугілля у штабелі розігрілося до температури більш 60 °С, штабель додатково утрамбовують. Вугілля, що зайнялося у штабелях, не дозволяється гасити водою, а торф -- можна. Вогнища вугілля або торфу треба негайно ліквідувати. Горіння торфу припиняють, розбираючи штабель і засипаючи місце, що горить, вогким торфом. На автомобілях та інших машинах, що працюють на складах торфу, мають бути іскрогасники. Палити цигарки на цих складах забороняється. Опори навісів, підлогу і перекриття підвалів, що їх використовують під вугільний склад, виготовляють з вогнетривких матеріалів.

Склади лісоматеріалів і дерев'яної тари огороджують. Лісоматеріали зберігають у штабелях заввишки не більше 4 м з розривами між ними не менше 3 м. Територію складу треба систематично очищати від кори, трісок, тирси та іншого сміття, а в спекотні дні -- поливати водою. Склад має бути забезпечений засобами гасіння пожежі.

Постійні склади зерна будують з вогнетривких матеріалів, а якщо із спалимих, то оштукатурених або обмащених вогне-захисною сумішшю. Під час засипання, сортування або очищення зерна виділяється багато пилу, який слід регулярно прибирати.

Електроустаткування зерносховища вибирають таке, щоб воно відповідало вимогам, які ставляться до приміщень класу П-ІІ. Світильники та апарати (вимикачі, пускачі) застосовують пилонепроникні, а розподільні щитки, що мають запобіжники, розміщують у сусідніх пожежобезпечних приміщеннях.

Тимчасові склади зерна на полях оборюють смугою завширшки не менше 3 м. ДВЗ, які використовуються на току, обладнують мокрими іскрогасниками (наприклад, у вигляді бочки, через яку проходять вихлопні гази й яку наполовину заповнюють водою). Процес сушіння зерна має бути автоматизованим. Обов'язкова також сигналізація про місцеве перегрівання зерна, яке може призвести до пожежі. Основні вимоги пожежної профілактики на складах зерна такі: не палити цигарок, додержуватися протипожежних розривів, не розміщувати склади біля повітряних електричних ліній.

Чинники, що впливають на наслідок ураження електричним струмом

Тяжкість електротравми визначається впливом чинників:

-- електричного характеру -- величина напруги, сила струму, вид струму (постійний чи змінний), частота при змінному струмі;

-- неелектричного характеру -- тривалість дії електроструму;

-- навколишнього середовища -- температура, тиск, вологість повітря;

-- шляху протікання струму через тіло людини.

При ураженні людини електричним струмом основним уражуючим чинником є сила струму, що проходить через тіло людини. При цьому ступінь негативного впливу на організм людини збільшується із зростанням струму. За характером дії струм оцінюють так, як показано в табл. 4.1.

Із наведеної таблиці можна виділити декілька характерних значень струмів.

Відчутний струм -- малий струм, який людина починає відчувати: в середньому близько 1,1 мА при змінному струмі частотою 50 Гц і близько 6 мА при постійному струмі. Ця дія обмежується при змінному струмі слабким свербежем і легким пощипуванням (поколюванням), а при постійному струмі відчуттям нагрівання шкіри на ділянці, що доторкується до І струмовідних частин. Найменше значення відчутного струму І називається пороговим відчутним струмом.

Невідпускний струм -- струм, що спричиняє в разі прохо- І дження через тіло людини непереборні судорожні скорочення І м'язів руки, в якій затиснутий провідник, а його найменше значення називається пороговим невідпускним струмом. При змінному струмі (50 Гц) величина цього струму перебуває в межах 20...25 А, при постійному струмі невідпускних струмів, власне кажучи, немає, оскільки за певних значень струму людина може самостійно розтиснути руку, в якій затиснутий провідник, і таким чином відірватися від струмовідної частини.

Таблиця 4.1 Характер впливу електричного струму на організм людини

Однак у момент відриву виникають болісні скорочення м'язів, аналогічні за характером і больовим відчуттям тим, які спостерігаються при змінному струмі. Сила струму становить приблизно 50...80 мА.

Цей струм і прийнято умовно за поріг невідпускних струмів при постійній нарузі.

Фібриляційний струм. Змінний (50 Гц) струм 50 мА і більше, проходячи через тіло людини шляхом «рука--рука» або «рука--ноги», діє як подразник на м'язи серця, що розташовані глибоко в грудях. Це небезпечно для життя людини, оскільки через 1...3 с з моменту замикання кола через людину може настати фібриляція, або зупинка серця. При цьому припиняється кровообіг і відповідно в організмі виникає нестача кисню; це, в свою чергу, швидко призводить до припинення дихання, тобто настає смерть.

Електричний струм, що спричиняє фібриляцію серця, називається фібриляційним струмом, а найменше його значення -- пороговим фібриляційним струмом.

За частоти 50 Гц фібриляційними є струми в межах від 50 мА до 5 А, а середнє значення порогового фібриляційного струму -- близько 100 мА. При постійному струмі середнім значенням порогового фібриляційного струму можна вважати 300 мА, а верхнім -- 5 А.

Струм понад 5 А, як постійний, так і змінний, спричиняє раптову зупинку серця, минаючи стан фібриляції. Водночас із зупинкою серця виникає і параліч дихання, причому після швидкого відключення струму дихання, як правило, самостійно не відновлюється.

Безпечним струмом можна вважати такий струм, який упродовж тривалого часу (декілька годин) може проходити через людину, не завдаючи їй шкоди і не спричиняючи ніяких відчуттів, і який набагато менший від порогового відчутного струму. Точні значення безпечного струму не встановлені, але для практичних цілей його найбільше значення можна, певно, вважати таким, що дорівнює 50...75 мкА при змінному струмі промислової частоти (50 Гц) і 100...125 мкА -- при постійному струмі.

Із порівняння значень порогових струмів, наведених у таблиці, можна зробити висновок, що постійний струм менш небезпечний (у 4...5 разів), ніж змінний. Але все це справедливо лише для відносно невисоких напруг -- до 250...300 В. За більш високих напруг небезпека ураження постійним струмом зростає. Вважається, що за напруги 500 В їх дія вирівнюється, а в разі більш високих напруг постійний струм стає небезпечнішим, ніж змінний частотою 50 Гц.

Дія на людину змінного струму залежить від його частоти.

Через наявність в опорі тіла людини ємнісної складової збільшення частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тіла і збільшенням струму, який проходить через людину, що, в свою чергу, підвищує небезпеку ураження. Здавалося б, що в разі збільшення частоти ця небезпека повинна підвищуватися, але насправді виявилося, що це припущення справедливе лише в діапазоні частот до 50 Гц. Подальше підвищення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить через тіло людини, супроводжується зниженням небезпеки ураження, що зникає за частоти 450...500 кГц. Щоправда, ці струми зберігають небезпеку опіків як у разі виникнення електричної дуги, так і в разі проходження їх безпосередньо через людину.

Електрична напруга також впливає на наслідок ураження людини, але лише тією мірою, в якій її величина визначає силу струму, що проходить через тіло людини. Із зростанням напруги, прикладеної до тіла людини, опір шкіри зменшується в десятки разів, відповідно зменшується і опір тіла в цілому; він наближається до опору внутрішніх органів тканин тіла, тобто до свого найменшого значення (300...500 Ом). Пробій рогового шару шкіри відбувається за напруги 50...200 В.

Аналіз нещасних випадків внаслідок дії електричного струму на людей показує, що тривалість проходження струму через організм суттєво впливає на наслідок ураження: чим триваліша дія струму, тим більша вірогідність тяжкого або смертельного наслідку. Така залежність пояснюється тим, що із збільшенням часу дії електричного струму опір тіла зменшується, а сила струму суттєво збільшується. Крім того, з часом виснажуються сили організму, що протистоять дії на нього електрики.

Наслідки дії струму на організм проявляються в порушенні функцій центральної нервової системи, зміною складу крові, місцевому руйнуванні тканин організму під впливом теплоти, яка виділяється, у порушенні роботи серця, легень тощо.

Суттєвим для наслідків ураження є шлях проходження струму. Так, якщо на шляху струму опиняються життєво важливі органи -- серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження дуже висока, оскільки струм безпосередньо діє на ці органи.

Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то його дія на життєво важливі органи може бути лише рефлекторною, а не безпосередньою. Можливих шляхів проходження струму в тілі людини дуже багато, але характерними, які частіше трапляються на практиці, є не більше як 15 петель. Найпоширеніші з них -- «рука--рука», «права рука--ноги», «ліва рука--ноги». Найбільш небезпечними є петлі «голова--руки» та «голова-- ноги», коли струм може проходити через головний і спинний мозок. Але ці петлі на практиці виникають відносно рідко. Наступний за небезпекою шлях -- «права рука -- ноги», який за частотою утворення посідає друге місце. Найменш небезпечний шлях -- «нога-нога», який виникає під час дії на людину так званої напруги кроку. Напруга кроку навіть відносно невеликих значень (50...80 В) спричиняє мимовільні судорожні скорочення м'язів ніг і як наслідок -- падіння людини на землю. В цей момент припиняється вплив на людину напруги кроку і виникає більш тяжка ситуація: замість нижньої петлі в тілі людини утворюється новий, більш небезпечний шлях, як правило, від рук до ніг. Оскільки в такому положенні людина доторкається одночасно точок землі, віддалених одна від одної на відстань, що перевищує довжину кроку, напруга, що діє на неї, як правило, більша за напругу кроку. Внаслідок створюється загроза смертельного ураження.

Тяжкість електротравми залежить також від температури, вологості і тиску повітря. Зі збільшенням температури і вологості зменшується загальний опір тіла людини, зі збільшенням атмосферного тиску небезпека ураження зменшується.

Не менше значення має фізичний стан людини. Для практичних розрахунків з електробезпеки береться опір тіла людини 1000 Ом. Але ця величина не постійна для кожної людини і залежить від її психофізичного стану. Опір цілком здорових і фізично міцних людей в багато разів перевищує розрахункове значення.

Хімічні речовини та шляхи їх потрапляння в організм людини

Можливість надходження речовини через легені визначається насамперед її агрегатним станом (пара, газ, аерозоль). Цей шлях проникнення виробничих отрут в організм є основним і найбільш небезпечним, оскільки поверхня легеневих альвеол займає значну площу (100--120 м2), а кровопотік у легенях досить інтенсивний.

Швидкість усмоктування хімічних речовин у кров залежить від їх агрегатного стану, розчинності у воді і біосередовищах, парціального тиску в альвеолярному повітрі, величини легеневої вентиляції, кровопотоку у легенях, стану легеневої тканини (наявність запальних вогнищ, транссудатів, ексудатів), характеру хімічної взаємодії з біосубстратами дихальної системи.

Надходження у кров летких хімічних речовин (газів і парів) підпорядковане певним закономірностям. По-різному усмоктуються нереагуючі і реагуючі газо- і пароподібні речовини. Усмоктування нереагуючих газів і парів (вуглеводні жирного і ароматичного рядів та їх похідні) здійснюється у легенях за принципом простої дифузії у напрямі зниження градієнта концентрації.

Для нереагуючих газів (парів) коефіцієнт розподілу є величиною постійною. За його значенням можна судити про небезпеку виникнення тяжкого отруєння. Пари бензину (К = 2,1), наприклад при великих концентраціях, здатні викликати миттєве гостре і навіть смертельне отруєння. Пари ацетону, що мають високий коефіцієнт розподілу (К = 400), не можуть викликати гострого, тим більше смертельного отруєння, оскільки ацетон, на відміну від бензину, насичує кров повільніше, при виникненні симптомів інтоксикацію легко відвернути.

При вдиханні реагуючих газів насичення тканин організму не настає через їх швидке хімічне перетворення; чим швидше проходять процеси біотрансформації отрут, тим менше вони нагромаджуються у вигляді вихідних продуктів. Сорбція реагуючих газів і парів відбувається з постійною швидкістю. Відсоток сорбованої речовини перебуває у прямій залежності від об'єму дихання. Внаслідок цього небезпека гострого отруєння тим значніша, чим довше людина знаходиться у забрудненій атмосфері; розвитку інтоксикації може сприяти фізична робота, що виконується в умовах нагрівного мікроклімату.

Точка прикладення дії реагуючих газів і парів може бути різною. Деякі з них (хлороводень, аміак, оксид сірки (IV)), які добре розчиняються у воді, сорбуються переважно у верхніх дихальних шляхах. Речовини (хлор, оксид азоту (IV)), які гірше розчиняються у воді, проникають в альвеоли і сорбуються в основному там.

Механізм усмоктування хімічних речовин через шкіру складний. Можливе їх пряме (трансепідермальне) проникнення через епідерміс, волосяні фолікули і сальні залози, протоки потових залоз. Різні ділянки шкіри мають неоднакову здатність до всмоктування виробничих отрут; більш придатна для проникнення токсичних агентів шкіра на медіальній поверхні стегон і рук, у паховій ділянці, статевих органів, грудей і живота.

На першому етапі токсичний агент проходить через епідерміс -- ліпопротеїновий бар'єр, проникний лише для газів і жиророзчинних органічних речовин. На другому етапі речовина потрапляє з дерми у кров. Цей бар'єр доступний для сполук, добре або частково розчинних у воді (крові). Таким чином, через шкіру проникають ті речовини, які поряд з доброю жи-ророзчинністю водорозчинні. Небезпека шкірно-резорбтивної дії значно зростає, якщо вказані фізико-хімічні властивості отрути поєднуються з високою токсичністю.

До виробничих отрут, здатних викликати інтоксикацію в разі проникнення через шкіру, відносять ароматичні аміно- і нітросполуки, фосфорорганічні інсектициди, хлоровані вуглеводні, металоорганічні сполуки, тобто сполуки, яким не властива дисоціація на іони (неелектроліти). Електроліти через шкіру не проникають; вони затримуються, як правило, у роговому або блискучому шарі епідермісу. Виняток становлять важкі метали (свинець, олово, мідь, миш'як, вісмут, ртуть, сурма) та їх солі. З'єднуючись з жирними кислотами і шкірним салом на поверхні або всередині рогового шару епідермісу, вони утворюють жиророзчинні солі, здатні долати епідермальний бар'єр.

Через шкіру проникають не тільки рідкі речовини, що забруднюють її, а й леткі газо- і пароподібні неелектроліти. Щодо них шкіра є інертною мембраною, через яку вони проникають за допомогою дифузій. Із збільшенням жиророзчинності проникаюча здатність легких неелектролітів зростає.

Усмоктування токсичних речовин з травного каналу в більшості випадків має вибірний характер, оскільки різні його відділи мають свою особисту будову, іннервацію, хімічне середовище і ферментний склад.

Деякі токсичні речовини (всі жиророзчинні сполуки, феноли, деякі солі, особливо ціаніди) всмоктуються вже у порож- \ нині рота. При цьому токсичність речовин збільшується через те, що вони не піддаються дії шлункового соку і, минаючи печінку, не знешкоджуються в ній.

Із шлунка всмоктуються всі жиророзчинні речовини і неіо-нізовані молекули органічних речовин за допомогою простої дифузії. Через пори клітинної мембрани шлункового епітелію можливе проникнення речовин фільтрацією. Багато отрут, у тому числі сполуки свинцю, у шлунковому вмісті розчинюються краще, ніж у воді, тому краще й усмоктуються. Деякі хімічні речовини, потрапивши у шлунок, повністю втрачають токсичність або вона значно зменшується через інактивацію шлунковим вмістом. Так, отрута кураре, тетанусу, змій і комах, бактеріальні токсини, потрапляючи всередину через травний канал, практично нешкідливі.

На характер і швидкість всмоктування суттєво впливають ступінь наповнення шлунка, розчинність у шлунковому вмісті та його рН. Речовини, прийняті натще, всмоктуються, як правило, інтенсивніше.

Усмоктування токсичних речовин з травного каналу відбувається в основному у тонкій кишці. Жиророзчинні речовини добре всмоктуються за допомогою дифузії. Ліпофільні сполуки швидко проникають у стінку кишок, однак порівняно повільно всмоктуються у кров. Для швидкого всмоктування речовина повинна добре розчинюватись у ліпоїдах і воді. Розчинність у воді сприяє всмоктуванню отрути із стінки кишки у кров. Швидкість всмоктування хімічних речовин залежить від ступеня іонізації молекули. Кислі речовини всмоктуються за умови, що їх негативний логарифм константи іонізації (рКа) перевищує 3, лужні -- до 8, тобто погано всмоктуються речовини, що у слабокислому або слаболужному середовищі знаходяться в іонізованому стані. Сильні кислоти та луги всмоктуються повільно через утворення комплексів з кишковим слизом. Речовини, близькі за будовою до природних сполук, усмоктуються через слизову оболонку активним транспортом, який забезпечує надходження поживних речовин.

Шкідливі речовини в повітрі, воді та продуктах харчування

Забруднення пестицидами продуктів харчування. Найчастіше продукти харчування забруднені хлор-, фосфор- і ртутьорганічними сполуками, похідними карбомінової, тіо- і дитіокарбо-мінової кислот, бромідами. З групи хлорорганічних пестицидів в продуктах знайдені ДДТ, ДДЕ, алдрин, дилдрин і деякі інші; з фосфорорганічних -- тіофос, карбофос та ін.; з карбаматів -- севін, цинеб та ін. Хлорорганічні пестициди знаходять в продуктах тваринного і рослинного походження, а фосфорорганічні і карбамати -- переважно в рослинах.

Накопичення стійких хімічних речовин в продуктах харчування найчастіше пов'язано з порушенням правил і регламенту їх використання, підвищеною дозою препарату відносно рекомендованих, недотримання термінів останнього обробітку рослин перед збиранням врожаю (час чекання) та ін.

У багатьох випадках причиною забруднення пестицидами фуражних культур є вирощування їх в міжряддях оброблених садів.

Зміст хлорорганічних пестицидів в продуктах тваринного походження може бути пов'язаний і з обробкою ними забійної і молочної худоби з метою боротьби з ектопаразитами.

Чим більша стійкість і токсичність пестицидів, тим серйозніший їх негативний вплив на живу природу і людину. Їхня стійкість до чинників навколишнього середовища (сонячного світла, кисню, мікробіологічного трощення тощо, можливість отрутохімікатів зберігатися тривалий час) більшою мірою визначає їх небезпеку.

Один із механізмів негативних впливів -- передача і концентрування стабільних пестицидів за трофічними ланцюгами. Стійкі до певних пестицидів флора і фауна можуть накопичувати їх без трощення. Внаслідок цього концентрація токсиканту в організмі може багаторазово перевищити початкову концентрацію її в навколишньому середовищі. Цей процес біологічного концентрування має серйозне екологічне значення в харчових ланцюгах, пов'язаних з водним середовищем. Класичний приклад біологічного концентрування -- накопичення ДДТ і препаратів ртуті в організмі морських птахів. Ці птахи -- кінцева ланка трофічного ланцюга: морська вода -- планктон -- риба, що споживає рибу. В цьому ланцюгу концентрація токсиканту від початкової ланки (морської води) до кінцевої (птаху) збільшується в багато тисяч разів.