Безпека життєдіяльності

._ витікання тяжких і легких газів чи токсичного диму;

__ розсіювання продуктів горіння у внутрішніх приміщеннях;

__ пожежі цистерн, колодязів, фонтанів;

__нагрівання і випарювання рідини в басейнах та місткостях;

-- вплив на людину продуктів горіння та інших хімічних

речовин;

-- радіаційного теплообігу під час пожеж;

-- утворення ударної хвилі в результаті вибухів пари ЛЗР, посудин, що працюють під тиском, вибухів у зачинених і відчинених приміщеннях;

-- розповсюдження полум'я в будинках і спорудах об'єкта тощо.

Технологічний процес вивчається за обліком специфіки виробництва за час НС (зміни технології, часткове припинення виробництва, переключення на виробництво нової продукції та ін.). Оцінюється мінімум і можливість заміни енергоносіїв, можливість автономної роботи окремих одиниць обладнання об'єкта; запас і місце розташування СДЯР, ЛЗР та ін.; засоби безаварійної зупинки виробництва в умовах НС. Особливу увагу необхідно приділяти вивченню систем газопостачання, оскільки руйнування цих систем може призвести до появи вторинних уражуючих чинників.

Під час дослідження систем управління на об'єкті вивчають розподіл сил і стан пунктів управління і надійності вузлів зв'язку; визначають джерела поповнення робочої сили, аналізують можливості взаємозаміни складу керівництва об'єкта.

Загальні положення

Конкретний план ліквідацій аварій 1 та 2 категорій має бути складений на всіх підприємствах (п. 82 «Положення...»*) незалежно від форм власності, коли є можливість її виникнення за переліком, встановленим ДБН.В. 1.2-1-95.

ДНАОП 0.00-4.03-01 «Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 року № 1094.

Складовими частинами плану ліквідації аварії, виходячи з п. 82 «Положення...», мають бути такі розділи (як обов'язкові):

а) можливі аварійні ситуації;

б) дії посадових осіб і працівників підприємства;

в) обов'язки працівників інших підприємств, установ і організацій, що залучаються до ліквідації аварії.

З огляду на п. 82 «Положення...» цей план повинен бути на підприємстві та організаціях, які беруть участь у розслідуванні, ліквідації аварії, ліквідації наслідків аварії, у лікувальних, енергопостачальних, транспортних службах, установах пожежної охорони та інших, хто має відношення до участі у вищезгаданих діях.

Додатком до цього плану повинні бути:

-- генплан підприємства з позначками можливих аварій та аварійних ситуацій;

-- підземні та наземні комунікації;

-- схема шляхів сполучення на території та поза нею, а також майданчики паркування транспорту та за необхідності для посадки гелікоптерів;

-- всі зміни, що здійснені на той час, коли сталася аварія у вищезгаданих документах цього пункту.

План має передбачати характер зв'язку між підрозділами під час аварійних ситуацій.

Пакет документації повинен також містити плани підприємств, споруд тощо, які знаходяться поблизу підприємства, де може статися нова аварія з ініціативи попередньої.

За узгодженням з підприємствами та установами, а також з органами держадміністрації необхідно розробити та затвердити схеми ліквідації аварії та її наслідків, де передбачити в складних випадках залучення людських резервів та техніки, транспорту тощо, інших підприємств й установ.

Розробити конкретну систему інформаційного повідомлення (за схемами нормативних документів про аварію) всіх рівнів держадміністрації, служб та утворень, що братимуть участь у розслідуванні і ліквідації аварії та її наслідків, а також вжити заходів щодо повідомлення населення через засоби масової інформації.

В процесі ліквідації необхідно встановити тісний контакт з метеорологічною службою з метою отримання інформації про погодні умови та її зміни на час ліквідації аварії та її наслідків.

Передбачити налагодження охорони відповідними органами транспортних шляхів сполучення та території, де скоїлась аварія.

Повідомлення про аварію можна отримати:

__ від очевидця, що працює на підприємстві;

__ від очевидця, що не працює на підприємстві, але знаходився безпосередньо в зоні аварії;

__ від квартиронаймача чи очевидця, що знаходиться біля

житлового будинку чи іншої споруди;

-- від показників спеціальних приладів (на значній відстані) чи сигналізації.

За часом ліквідації аварії можна поділити на дві частини:

-- ліквідація аварії до прибуття професійних формувань;

-- ліквідація аварії силами професійних формувань. Керівництво підприємства повинно підготувати інформацію

про кількість та місце розташування робітників у зоні аварії на постійних та тимчасових робочих місцях, склад ремонтних бригад, що виконують відповідні роботи, та місце їх знаходження, свідчення про осіб керівного складу, які за своїми обов'язками могли бути присутні в зоні аварії на той час.

Визначення можливого місця аварії на підприємстві зумовлює необхідність розробки плану, що передбачає формування, які забезпечать відповідні напрями роботи:

а) встановити причину аварії (оглянути місце аварії і зафіксувати стан перебігу подій на місці її скоєння);

б) розвідку стану в зоні аварії;

в) усунення причин поширення аварії;

г) організацію першої допомоги потерпілим та їх евакуацію;

д) приведення в дію засобів захисту та пожежогасіння;

є) встановити стійку систему зв'язку з діючими формуваннями;

ж) організувати охорону об'єкта;

к) виявити очевидців аварії та організувати їх опитування;

л) встановити необхідну проектно-технологічну документацію для визначення причин аварії та її ліквідації;

м) встановити напрями розгортання аварії, розробити та впровадити заходи щодо усунення можливостей розгортання аварії.

Кожне формування на підприємстві за призначенням повинно мати відповідні засоби захисту, спецодяг, спецвзуття та інші спеціальні пристосування для виконання робіт.

Працівники підприємства, що братимуть участь у ліквідації аварії, повинні пройти інструктаж та навчання з питань виконання робіт з рятування людей з-під уламків обладнання, будівельних конструкцій та ін.

Ліквідація аварії до прибуття професійних формувань

Керівником ліквідації аварії повинен бути керівник підприємства або особа за його дорученням, а за його відсутності __

заступник або керівник підрозділу, де скоїлася аварія.

Керівник ліквідації аварії зобов'язаний:

-- установити своє керівництво по ліквідації аварії;

-- виявити обставини аварії;

-- ввести план ліквідації аварії в дію;

-- ввести в дію повідомлення про аварію;

-- ввести в дію формування підприємства, що передбачені планом ліквідації аварії за спеціальним сигналом (чи повідомленням);

-- скласти уявлення про стан розвитку аварії;

-- ввести в дію план евакуації з підприємства;

-- встановити завдання керівників відповідних формувань підприємств за планом ліквідації та станом розвитку подій аварії;

-- запровадити за необхідності коректування плану за змістом стану розвитку подій чи аварії.

Керівники формувань підприємства, відповідальні за різні напрями робіт в ліквідації аварії, повинні:

-- зібрати склад формувань у відповідному місці за планом ліквідації аварії та станом розвитку подій;

-- перевірити оснащення формувань, провести інструктаж з питань розподілу обов'язків на місці аварії, взаємодії та зв'язку;

-- визначити оптимальні шляхи до місця аварії;

-- приступити до виконання ліквідації аварії;

-- постійно підтримувати зв'язок із керівником ліквідації аварії та повідомляти про зміни стану на місці аварії.

Виконання робіт в місці аварії:

-- визначити місце знаходження потерпілих;

-- скласти план проникнення на місце аварії;

-- визначити джерела виникнення небезпечних чинників аварії;

-- постійно контролювати можливість повторного виникнення аварійної ситуації;

-- зупинити розвиток цих чинників;

-- припинити постачання енергії, газу, води тощо, коли це є небезпечним чинником, що підтримує процеси розвитку аварії;

__ звільнити шляхи евакуації потерпілих;

__ визначити та застосувати оптимальні заходи звільнення

потерпілих;

__вести постійний контроль небезпек та шкідливостей, що

можуть завдати ушкоджень командам формувань під час їх рятувальної роботи. Виявлення обставин аварії.

Незалежно від того, за яких обставин сталася аварія, для визначення її причин керівникові ліквідації необхідно:

а) оглянути місце, де виникла аварія;

б) опитати очевидців та потерпілих;

в) вивчити документацію;

г) провести розрахунки, аналізи, експерименти.

Ці дії не обов'язково реалізовувати в зазначеній послідовності, в якій вони наведені в п. «а», «б», «в» та «г». Вибір послідовності залежить від конкретних обставин, в яких розслідується аварія, і характеру самої аварії.

Завданням огляду, де виникла аварія, є визначення ситуації, стану і положення речей, устаткування, приладів та іншого на місці аварії, щоб за ними разом із іншими чинниками встановити механізм події.

Огляд місця аварії проводиться негайно, а коли це неможливо, то необхідно впровадити заходи щодо зберігання цих обставин на момент виникнення аварії. Безпосередньо ці незмінні обставини дають змогу для встановлення істинних причин аварії та чинників, що цьому сприяли. Зміни стану місця події не тільки ускладнюють встановлення обставин, але іноді не дозволяють встановити їх зовсім.

Стан на місці аварії дозволяється змінювати тільки в дуже обмежених випадках: коли зберігання стану загрожує життю та здоров'ю людей, може спричинити пожежу, обвалення, унеможливлює продовження виконання технологічного процесу, який не повинен перериватися.

Перед оглядом необхідно:

-- з'ясувати характер аварії та стан її розвитку;

-- визначити, хто та за яких обставин виявив початок аварії (що привернуло увагу до початку аварії та травмуванню потерпілих, де вони та в яких позах знаходилися тощо);

-- визначити зміни, які мали місце з моменту початку аварії. Об'єктами огляду є:

-- стан та положення механізмів, обладнання, агрегатів, огорож, важелів та інше, їх справність, відповідність паспортам цього обладнання;

-- відповідність об'єкта роботі, що виконується, вимогам безпеки, технології, стандартам та іншим нормативним актам-антропометричним і психофізіологічним характеристикам потерпілих;

-- пристрої для відбудови нормальних умов та безпеки праці, засоби захисту та ін.;

-- пристрої, що знижують небезпеку в районі місця аварії чи поблизу неї.

Конкретний виробничий стан безпосередньо підказує, з чого необхідно почати огляд й які процеси слід при цьому з'ясувати. Але завжди в будь-якому випадку необхідно виявити небезпечний чинник та його характеристики, щоб на другому етапі визначити перехід цього небезпечного чинника в аварійний.

Здебільшого тільки огляд місця аварії не дає можливості повного уявлення про її причини, тому для встановлення розгортання подій необхідно залучити очевидців, впроваджуючи їх ретельне опитування.

Опитування очевидців аварії

Опитування є необхідним складовим елементом розслідування аварій. Коло осіб, яких необхідно опитати, може бути будь-яким, однак ці особи повинні бути присутніми на час аварії на місці події.

Це можуть бути: потерпілі від аварії, робітники, які виконували свої трудові обов'язки на цьому місці, очевидці аварії, інженерно-технічні працівники, що відповідають за роботу відділків, де мала місце аварія та ін.

З усіх засобів отримання інформації опитування є складною процедурою, бо залежить від досвіду особи, що його веде, від того, кого опитують, його стану після аварії і можливостей послідовно описувати події. При опитуванні необхідно визначити, яка інформація відповідає дійсності, а яка пов'язана з емо-ційним станом очевидця. Це краще встановлюється, коли є де-кілька свідків, що знаходились поряд і мали змогу стежити одно-часно за одними подіями. При цьому необхідно виявити причину та ступінь невірогідності для повного усвідомлення дійсності. Результати опитування фіксуються у формі письмових пояснень.

Документи, що необхідно вивчити в процесі розслідування

Визначені документи можна умовно поділити на дві групи.

До першої групи належать документи, що мають нормативний характер. Це ті, що визначають вимоги до виробничого середовища та працівників. Додержання цих документів повинно забезпечити безпеку виконання виробничих процесів. До цієї групи належать:

__технічна, технологічна та організаційна документація;

__ паспорти обладнання, інструкції з охорони праці, креслення, технічні умови, маршрутні та операційні карти, карти організації праці на робочому місці, планувальні рішення розташування обладнання та ін.;

-- накази та розпорядження по підприємству;

-- тарифно-кваліфікаційні довідники;

-- стандарти підприємства;

-- норми та правила з охорони праці;

-- приписи та ін.

До другої групи належать документи, які відбивають дійсний стан об'єктів і фіксують роботу, що впроваджує адміністрація з попередження нещасних випадків.

До цієї документації належать:

-- журнали реєстрації видачі інструкцій;

-- журнали проведення інструктажів з охорони праці;

-- акти здійснення ремонту та на потаємні роботи;

-- протоколи атестації осіб, які виконують роботи в небезпечних умовах;

-- записні книжки майстрів, куди записуються факти порушення інструкцій з охорони праці з боку робітників та зміст вжитих заходів;

-- доповідні записки;

-- акти приймання обладнання, акти випробувань;

-- пояснювальні записки очевидців та потерпілих;

-- наряди-допущення, коли вони повинні бути за характером роботи;

-- журнали приймання-здавання змін та ін.

У процесі вивчення документів визначається відповідність місцевих нормативних актів постановам, ДНАОП, правилам і нормам з техніки безпеки і виробничої санітарії, напрацюван-ня адміністрації з попередження травматизму та конкретний вплив діяльності чи бездіяльності на конкретну аварію. Обсяг документів, які підлягають вивченню при розслідуванні, залежить від специфіки виробництва, характеру аварії та інших особливостей розвитку аварійної ситуації.

Технічні розрахунки, аналізи та експеримент, що використовуються для визначення причин аварії

Для використання методів розрахунку, аналізу та експерименту до комісії з розслідування необхідно залучати спеціалістів із відповідних галузей знань.

Перед початком експерименту необхідно:

-- відтворити з максимально можливою точністю обставини, явища, що досліджуються;

-- переконатися, що проведення експерименту виключає небезпеку травмування учасників та осіб, що знаходяться на цьому місці, не може призвести до аварії, обрушення, загоряння та інших небезпечних наслідків;

-- ретельно продумати та скласти план експерименту, визначивши в ньому мету та методи.

Приблизний перелік будівельних об'єктів, аварії, що належать до 1 та 2 категорії, наведені в ДБН В. 1.2-95.

Медицина катастроф

З метою забезпечувати медичну допомогу потерпілим у надзвичайних ситуаціях в нашій країні створено державну службу медицини катастроф (ДСМК). Правовою основою для реалізації цього забезпечення є Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343 «Про утворення державної служби медицини катастроф» та «Положення про координаційні комісії державної служби медицини катастроф».

Служба функціонально поєднує призначені для ліквідації медико-санітарних наслідків ситуацій сили і засоби Міністерства охорони здоров'я, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства транспорту, системи охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, областей України, міст Києва та Севастополя (мал. 5.2).

Організаційно-методичне керівництво ДСМК покладається на Міністерство охорони здоров'я України, яке визначає за погодженням із зацікавленими міністерствами, відомствами та органами державної влади склад служби.

Апарат аналізу стану небезпеки

Основні поняття про небезпеки та їх співвідношення в системі основних уявлень безпеки життєдіяльності наведено в розділах II, НІ та ін. Ці уявлення дають змогу перейти до іншого важливого кроку -- аналізу стану і розвитку небезпек. Аналіз передбачає використання окремих відповідних методів. Кожний метод дозволяє підійти до вирішення проблем аналізу з різних боків і здобути необхідні результати. Поєднання результатів під час використання сукупності методів створює більш широкі можливості в складанні повної і вірогідної картини виникнення і розвитку небезпек.

Метод аналізу джерела небезпек

Основою для подальшого розглядання понятійних уявлень є розуміння про існування небезпеки за терміном. Весь термін можна розглядати в системі станів: 1) до появи небезпеки; 2) під час появи небезпеки; 3) існування небезпеки; 4) придушення дії небезпеки; 5) ліквідація небезпеки.

1. До появи небезпек стан може бути охарактеризований наявністю (чи відсутністю) джерела небезпек. Аналіз існування джерела дає змогу сказати, чи може і коли відбудеться зародження небезпеки і почнеться її дія. Що стримує початок стану ліквідації безпеки (чи що стримує перехід джерел небезпек в стан, коли воно буде генерувати ці небезпеки, чи, навпаки, що забезпечує можливість цього переходу).

Відповідними умовами впливу на незмінність стану безпеки є: запобігання появі джерела небезпек; вплив на існуюче джерело з метою недопущення утворення небезпек (неприпустимість подолання умов безпеки); вплив на умови, що породжують виникнення небезпек в його джерелі.

Для цього необхідно знати механізми утворення, існування і генерування небезпек та їх джерел. Знати кінетику (послідовність) їх розвитку, щоб вибрати оптимальне місце і час втручання в розвиток і перебіг подій.

2. Під час появи небезпеки (це стан, коли заходи за змістом пункту «1» не були виконані) виникає необхідність мати якомога більше інформації про місце; межі дії; небезпечний чинник, що діє на людину, середовище; параметри (величину), Що оцінює дію; термін дії; основні характерні риси і властивості чинника; прогнозні уявлення про наслідки небезпеки.

Відповідними діями для зменшення впливу небезпеки є використання прогнозів для інформування людей, забезпечення заходів до їх захисту на рівні як колективного, так і особистого; попередження про можливі зміни в умовах життєдіяльності та оперативному управлінні, запобігання негативному впливу і поширенню небезпеки.

3. Існування небезпеки (її дія) -- на цьому етапі необхідно визначити епіцентр (місце) цього існування, простір поширення і характеристику розташування небезпек (наявність місць з максимумом чи мінімумом характеристик небезпеки), наявність періоду подальшого розвитку, стабілізації чи зменшення небезпеки.

Відповідними діями є розробка заходів щодо зменшення розповсюдження небезпеки на основі вивчення механізмів чи умов, несприятливих для цього поширення, використання чинників, що стабілізують становище в зонах діючих небезпек і на джерела небезпек.

4. Придушення небезпеки -- цей етап містить методи, заходи та їх послідовність, визначення місць початку придушення (епіцентр, периферія, комбінована дія), можливість появи та придушення нових небезпечних чинників як результат перших дій; зміст запобігань і правил при придушенні нових небезпечних чинників.

5. Ліквідація небезпеки -- цей етап дає змогу відновити етап безпеки, визначити на практиці найбільш ефективні засоби її подолання, механізм її дії і поновити досвід з усіх питань відновлення безпеки.

Зміст, який наведено в пунктах «1...5» цього розділу, аналізує небезпеки, що виникли в середовищі. Під поняттям «середовище» маємо на увазі їх перелік, встановлений на мал. 2.5 (довкілля, виробниче середовище, середовище -- де мають місце надзвичайні ситуації).

Метод побудови ступеневих моделей небезпек

Другим джерелом небезпек є людина. Небезпеки з причини, що ініціює людина, можуть виникати як результат її помилок, нерегламентованих дій, під час знаходження в небезпечній зоні, в результаті небезпечних дій, порушення трудових процесів тощо. Для аналізу стану небезпеки можна використовувати ступеневу модель виникнення нещасного випадку, наведену в двох варіантах (мал. 2.11 та мал. 2.12).

Метод вивчення основних і похідних логічних категорій безпеки життєдіяльності

Для розпізнання суті небезпек слід також використовувати метод відбудови взаємодій за допомогою основних і похідних логічних категорій (див. розд. II та III).

Метод вивчення причин та наслідків дії небезпек [21]

Звичайно за цим методом побудову розвитку подій починають з останньої стадії -- таким чином, з факту наслідку після Дії небезпечного чинника. Доцільно побудувати орієнтований графік -- «дерево причин».

«Дерево причин» -- це відповіді на послідовно поставлені питання:

-- якою попередньою подією X була безпосередньо викликана наступна подія У (так);

-- коли ні, то які ще події (Xj, X2, Х3 ... Хп) викликали подію У? (табл. 5.1.), [21]).

Під час складання «дерева причин» слід контролювати логічну узгодженість подій, простежуючи ланцюг попередніх подій.

Наведемо конкретний випадок. У машинному дворі виробничого підприємства трактор необхідно агрегатувати з приче-

Зміст базових інформаційних елементів, що будують основу аналізу і перебігу небезпечних подій [21]

Тракторист заднім ходом наблизився трактором до причепа, трактор з працюючим двигуном почав здавати «назад» через наявність нахилу і притиснув тракториста до причепа

Фактично в даному випадку можна визначити причини, виходячи (мал. 5.3) з розгляду подій у двох напрямах (перебіг небезпечних подій і порушення відносно функціонування системи управління охороною праці):

-- що було першопричиною нещасного випадку;

-- що сприяло появі першопричини;

-- що дало можливість перетворення першопричини на нещасний випадок;

Таблиця 5.1

Джерело інформації	Послідовність подій	Розподіл подій	Сполучення подій
Зміст визначення	Подія У має за причину попередню подію X	Дві чи більше подій Уі, Уі, .. У„, викликані попередньою причиною X	Попередні події і Х2 є причиною появи однієї події У
Графічний елемент уявлень
Зміст логічної ув'язки	Подія X необхідна і достатня умова для появи небезпечної події У	Подія X є необхідною і достатньою умовою для появи небезпечних подій У1 і У2	Тільки сполучення подій Хі, Xj... Х„ є необхідною і достатньою умовою для появи небезпечної події У
Приклад	X -- замикання фази на корпус двигуна(поява напруги на корпусі); У -- перегоряння запобіжника	X -- автомат вийшов з ладу; -- У1 зупинка технологічного процесу; У -- сигнал пристрою	--Х1 утворення вибухонебезпечного середовища; Х2 -- наявність іскри; У -- вибух

-- що сприяло появі можливості перетворення першопричини на нещасний випадок;

— яке порушення правил і функціонування системи управління охороною праці підприємств спричинило нещасний випадок.

Під час вивчення змісту і послідовності утворення небезпек за методами відтворення «дерево причин»; «дерево небезпек»; * Дерево відмов» та інше також можна одночасно включати визначення ситуацій за допомогою логічних операторів «І» чи «АБО», а події подавати у вигляді моделей (див. мал. 2.12).

Метрологічне забезпечення безпеки життєдіяльності

Метрологічне забезпечення безпеки життєдіяльності - це і система заходів із розробки і використання наукових та орга-І нізаційних основ проведення вимірювань; нормативно-техніч-1 ної документації; методів вимірювань; засобів вимірювань! і обробки даних з метою досягнення єдності і необхідної точ-І ності вимірювань і контролю параметрів небезпечних та шкідли-І вих чинників.

Заходи з метрологічного забезпечення спрямовані насампе-| ред на поліпшення контролю умов життєдіяльності, визначен-| ня показників безпеки виробничого обладнання і технологіч-І них процесів, методів вимірювання показників засобів індиві-| дуального захисту (313).

Метрологічне забезпечення у сфері безпеки життєдіяльності І здійснюється на основі положень ГОСТу 12.0.005-84 «ССБТ. Метрологическое обеспечение в области безопасности труда. [ Основньїе положення», стандартів «Государственной системні обеспечения единства измерений (ГСИ)», «Системи стандар-тов безопасности труда (ССБТ)», норм і вимог інших законо-| давчих актів.

З точки зору метрології суттєво важливе поняття парамет-1 ра (небезпечного та шкідливого чинника), що вимірюється і не підлягає кількісній оцінці. На відміну від невимірюваль-них параметрів (що може бути зроблено розрахунковими чи іншими методами), параметри, що вимірюються, контролюються безпосереднім вимірюванням.

У сфері безпеки життєдіяльності все метрологічне забезпечення має ґрунтуватися на сукупності санітарно-гігієнічних норм, затверджених Міністерством охорони здоров'я. Однак це можливо тільки в умовах, коли встановлені норми задовольняють основним вимогам метрології.

Ці вимоги передусім встановлюються вказівками необхідної точності вимірювань нормованих величин. Відповідно до цього визначаються вимоги до характеристик вимірювальних приладів, методик вимірювань тощо відносно їх точності. Відсутність даних про значення потрібної точності чи недостатньо обґрунтовані значення призводять до серйозних економічних та соціальних наслідків.

Так, надмірність вимог до точності вимірювань спричиняє додаткові витрати на проектування, виготовлення, купівлю, експлуатацію і ремонт коштовних, складних і менш надійних приладів підвищеного класу точності. Слід завжди знати, що коштовність приладів з підвищенням точності вимірювань «тягне» до зростання ціни в об'ємах, що дорівнює геометричній прогресії. Крім того, виробництво таких приладів у достатній кількості зумовлює великі труднощі, що заздалегідь програмує їх дефіцитність. Використання високоточних приладів потребує кваліфікованого персоналу, а їх ремонт і перевірка -- додаткових витрат часу і коштів. Тому, маючи на увазі адаптивні можливості людського організму (а також високий коефіцієнт запасу, прийнятий за установленими санітарно-гігієнічними нормами), слід за можливості утримуватися від надлишкових вимог до точності вимірювання.

У ході аналізу санітарно-гігієнічних норм визначено, що більшість з них взагалі не мають вимог до точності вимірювань. Так, в «Нормах радіаційної небезпеки» НРБУ-97 та інших не міститься жодних вказівок щодо того, з якою точністю мають вимірюватись рівні всіх видів іонізуючих випромінювань. Не доведена необхідна точність вимірювань для таких важливих видів небезпечних і шкідливих чинників, як сферична опромінюваність, ультра- та інфразвукові коливання, рівень ультрафіолетової радіації та ін.

Надзвичайно важливо, щоб було встановлено значення небезпечних і шкідливих чинників щодо рівня, який не утворює будь-яких шкідливостей (фонове значення). Нижня межа вимірювання рівня, що характеризує поріг чутливості вимірювального приладу, має дуже важливе значення, від якого суттєво залежить вибір методики вимірювання, а також коштовність і складність засобу вимірювання.

Найбільш прогресивним підходом до вимірювання параметрів небезпечних і шкідливих чинників є дозиметрія. В світовій практиці широко використовуються дозиметри для оцінки не тільки рівня іонізуючих випромінювань, а й віброа-кустичних, електромагнітних та інших параметрів.

Комплексне уявлення про розвиток метрології дозволяє бачити сьогодні цю науку як єдиний процес «вимірювання -- оцінка -- прийняття рішень». У цьому випадку кожна складова має значення:

-- «Вимірювання» -- процедура отримання набору параметрів, необхідних і достатніх для однозначного і співвіднесеного розглядання об'єкта, що дозволяє багаторазово використовувати цей набір уявлень.

-- «Оцінка» -- процедура аналізу і вибору альтернатив за Допомогою співвідношення будь-яких ознак стану об'єктів з ознаками його розвитку, а також зі змінами навколишнього середовища.

-- «Прийняття рішень» -- процедура затвердження альтернатив, обраних як результат оцінки на основі синтезу можливих рішень.

До основних визначень належать:

Параметр -- якісно-кількісна характеристика, що відображає властивості об'єкта на певному рівні знань.

Показник -- значення параметрів у якісному чи кількісному вигляді, що характеризує стан об'єкта за даним параметром в термін часу, що розглядається.

Ознака -- параметр (низка параметрів), показник (низка показників) чи їх сполучення, що необхідні для рішення конкретного завдання.

Самостійними характеристиками параметра є одиниця і метод вимірювання. Коли вони розрізняються, то параметрів з однією назвою буде стільки, скільки є відмінностей.

Роль метрологічного забезпечення в безпеці життєдіяльності можна визначити як провідну, що дозволяє на етапі оцінки стану безпеки здійснити оцінку і визначити, в яких саме умовах запроваджує свою діяльність людина.

Принципи забезпечення безпеки завдяки впровадженню зберігаючих технологій

Принципи забезпечення безпеки формуються з реальностей співвідношення антропогенних впливів і ступеня відновних здатностей природи. За певних значень навантаження на навколишнє середовище змінюється характер екологічної рівноваги, спочатку локально, потім регіонально і в кінцевому підсумку -- глобально. Чим вищий дисбаланс між силою антропогенних впливів і відновною здатністю природи, тим значніші природоохоронні зусилля, що підвищуються за експонентою. Це спричиняє зміну відносин між економічними і природоохоронними («екологічними») цілями в послідовності, позначеній на мал. 5.4.

Аналізуючи мал. 5.4, необхідно усвідомлювати, що етап сьогодення відповідає стану, коли охорона середовища є глобальною проблемою для політичних рішень. Екологічний стан вже диктує напрями розвитку за завданням заради виживання.

Основними забруднювачами навколишнього середовища є теплові викиди і залишки згоряння теплоенергетичних пристроїв. З іншого боку, будь-яке виробництво дедалі більше відчуває тиск паливної кризи. В глобальному плані позбавлення означених проблем пов'язано з переорієнтацією в еко-лого-економічній політиці. Суть цього полягає в переході (для підприємств АПК) від виробництва, яке є споживачем енергії, в галузь, яка є виробником цієї енергії на рівні особистого енергетичного забезпечення, а для виробничих підприємств -- в переході на енергозберігаючі технології.

Такий принцип формує відсутність руйнування середовища через зменшення здобування палива (споживання невідновлюваних ресурсів, відповідного руйнування літосфери) і вирішить питання захищеності людини.

Реалізація такого рівня в еколого-економічній політиці ґрунтується на розумінні шляхів кардинального рішення проблеми взаємодії енергетики і навколишнього середовища завдяки використанню джерел енергії, що можуть бути поновленими. Цей шлях передбачає використання альтернативної енергетики.

Альтернативна енергетика -- це отримання енергії не з традиційних копалин (вугілля, нафти, сланців, газу та ін.), а від Сонця, геотермальних джерел шляхом використання різниці в температурах та ін. Більша частина джерел альтернативної енергетики має особливість порівняно більшого екологічного співвідношення між собою, ніж традиційна енергетика (мал. 5.5) [8].

Аналіз змісту видів альтернативної енергетики показує, що перспективними для України є:

-- виробництво біомаси (повсюдно);

-- біогаз (повсюдно);

-- вітроенергетика (окремі райони -- узбережжя та гірські Райони);

-- вторинна енергетика (райони з підвищеними металургійними будівельними та іншими потужностями, а також місця знаходження ГЕС, АЕС, ТЕС);

-- джерела термальної енергії (Крим і Передкарпаття1 t = 40...200 °С, мінералізація до 35 г/л -- має річний паливний еквівалент 1,5 млн Т.У.П./рік; t = 5...200 °С; мінералізація до 10 г/л -- має річний паливний еквівалент 0,62 млв Т.У.П./рік).

Визначені джерела енергії, що можуть бути реально і широко використовуватися в будь-якій виробничій галузі, -- Де біогаз, вторинна енергетика і вітроенергетика. Для досягнення більшого успіху ці методи необхідно застосувати комплексно, на основі розробки спеціальних технологій у відповідності зі зберігаючими технологіями.

До технологій альтернативної енергетики належать: тепло-комбінування, використання низькотемпературних вторинних енергетичних ресурсів, маловідходні технології та ін.

Використання альтернативної енергетики і відповідних енергозберігаючих і маловідходних технологій дає змогу поліпшити характеристики навколишнього середовища, зменшити можливість аварій (що характерно для здобування паливних ресурсів), зменшити вплив на людину небезпечних і шкідливих чинників та вилучити людину з небезпечного простору.

Модель людини, придатної до професійної діяльності (на прикладі оператора самохідної техніки)

Функціонування оператора, що керує самохідною технікою, є складною системою взаємодій різного рівня. Оператору доводиться вирішувати одночасно ряд завдань будь-якого рівня в дуже малий термін часу. За малий термін оператор програмує послідовність відповідних рішень і змін в умовах руху, виконання технологічних операцій та ін. Його робота формується під впливом системи високорівневих цілей (цілі загального характеру щодо отримання виробничої продукції) і цілей, пов'язаних з конкретними питаннями щоденної роботи. Зміст функцій оператора міститься між цими цілями та завданнями високого та найнижчого рівня. Загальний зміст роботи оператора може бути представлений у вигляді блоків (мал. 5.6).

1. Блок, що формує взаємодію «людини-оператора» і «машини». У зміст блоку закладена ієрархічна модель управління машиною зі зворотним зв'язком.

2. Блок сприйняття подій, інформації, стану та ін. Розподіл сприйняття людини-оператора має два напрями:

а) щодо загального виконання робіт;

б) щодо подій, які можуть становити виробничу небезпеку.

3. Блок пам'яті (фізіологічна характеристика оператора), який має можливість використати необхідну інформацію.

4. Блок переробки інформації, заснований на засадах вилучення і використання тієї інформації для формування уявлень «що треба робити» за конкретними операціями.

5. Блок прийняття рішень.

6. Блок поведінки оператора, заснований на сукупності елементів професійної підготовки. Складається за ієрархією цих елементів.

Кожен з наведених блоків може бути уявлений за відповідними моделями, які фактично представляють зміст одного чи декількох таких блоків. На мал. 5.6 показано, що «людина» та «машина», передусім взаємодіючи з цілями і завданнями найнижчого рівня, формують систему відносин щодо кожної конструктивної складової машини. На мал. 5.7 наведено зміст таких ієрархічних взаємодій з об'єктами різного характеру змісту. В першу чергу це об'єкти машини, що поділяються таким чином:

- активні -- якими керує оператор;

-- пасивні (відносно впливу оператора) -- дверцята та ін.;

-- що взаємодіють з оператором і машиною -- сидіння;

-- що заважають чи сприяють праці оператора -- прилади, що формують стан мікроклімату;

-- чинники, що несуть інформацію;

-- шлях (поле).

Вся система взаємозв'язків будується на оцінюванні можливої небезпеки. Тому в кожному русі, дії, рішенні, виконанні елементів технологічних процесів присутній і діє механізм попередження, який реалізує сам оператор за алгоритмом (мал. 5.8). У нашому варіанті -- відбудова моделі оператора -- він представлений у поширеній інтерпретації мал. 2.12. Це дає можливість глибше уявити діяльність оператора в режимі «самозахисту».

Блок взаємодії людини з машиною будується на основі сприйняття оператором інформаційних потоків, які мають місце при його взаємодії з машиною. Зміст цих потоків слід розглядати за розподілом відносно початку робіт, під час роботи і при зупинках (чи закінченні роботи). Це пов'язано з тим, що огляд перед початком роботи дозволяє переконатися у відсутності небезпек, які зашкодять роботі, чи зовсім її унеможливлять. Під час роботи інформаційний потік частково змінюється за часом (як результат переміщення в межах поля чи дороги), а частково залишається постійним відносно роботи машини. При зупинках (чи закінченні робіт) знову оператор повинен визначити свій стан і можливість подальшого виконання робіт.

Подальшими складовими взаємодій є: рульове управління, кабіна, машина, поле і завдання. В процесі взаємодій з нижньою складовою частиною має місце затримка за часом, який дорівнює термінам, що залежать від самого оператора.

В процесі взаємодій між терміном отримання інформації й відповідною реакцією оператора минає певний час, пов'язаний з переробкою ним інформації і прийняттям рішення, а також час, який відображає «реакцію» машин на реалізовані управлінські дії оператора. Помилки оператора в деяких випадках також можуть збільшувати тривалість взаємодії оператора й елементів машини.

Затримка у виконанні основних операцій із керування машиною є однією з найважливіших характеристик професіоналізму працівника, пов'язаних зі сприйняттям дійсності. В свою чергу це є ще одним із компонентів замкнутої системи ручно-го управління -- зворотним зв'язком (мал. 5.9).

Затримки з вини оператора так чи інакше демонструють його можливості у засвоєнні знань, умінь, навичок, психофізіологічних і антропологічних можливостей і набутого ним досвіду виконання елементів операцій.

Затримки в роботі оператора можуть також статися через його помилки. Якщо помилка не тягне за собою незворотних подій у вигляді аварії, нещасного випадку та ін., то можливі варіанти виправлення помилок за варіантами мал. 5.10, де наведено повний механізм ліквідації помилок оператора у вигляді кругообігу подій з боку людини.

В реальних умовах виробництва (обробітку ґрунту, виконанні транспортних робіт та ін.) оператор використовує свої знання, уміння, навички, але приймає рішення (про зміну режимів руху, маневрування та ін.) в дуже короткий термін. У зв'язку з цим можна стверджувати, що кожного разу ми маємо справу з двома моделями роботи оператора: статичною і динамічною (мал. 5.11).

Людина-оператор за професією відрізняється від інших тим, що має професійно орієнтовані знання, уміння, навички, що можуть бути реалізовані через штучно набуті професійно орієнтовані психофізіологічні й антропологічні можливості.

Статична модель стану оператора має рівневий характер. На кожному рівні стан характеризується двома складовими, що відображають можливості оператора виконувати окремі операції чи сукупності їх елементів у визначеній послідовності (це визначає зміст першого рівня).

На другому рівні реалізується процес поповнення новими елементами умінь, знань, навичок і одночасно цей рівень свідчить про можливість оператора збільшити арсенал своїх можливостей, вписати нове в існуюче старе -- відносно засвоєних елементів першого рівня.

Виходячи з визначеної статичної моделі, можна сказати, що засвоєння оператором нових елементів виробничих процесів пов'язано з реалізацією його психофізіологічних і антропологічних можливостей. Таким чином, освоєння другого рівня є результатом реалізації певних можливостей і суть другого періоду полягає в поєднанні нових знань, умінь і навичок з можливостями оператора.

Другою складовою першого рівня (позиція І б), мал. 5.11) є сукупне використання простих елементів трудових процесів, що реалізуються у практиці у будь-якій послідовності.

Другий рівень у моделі відтворює процес поновлення арсеналу професійної здатності оператора завдяки його психофізіологічним і антропологічним можливостям (відповідно позиції II а) і II б) мал. 5.11). Для першої складової на цьому рівні -- це засвоєння нових окремих простих елементів, а на другому -- вже комплексне їх використання.

Третій рівень статичної моделі встановлює смисл того, що відповідає найвищому рівню професійних можливостей оператора. Це відбувається тоді, коли високий рівень професіоналізму стає поведінкою оператора. Проте на третьому рівні також є дві складові -- перша, коли поведінка оператора заснована на правилах (стандартні події), і друга, коли поведінка оператора заснована на системних уміннях (уявлення).

Найвищим рівнем уявлення загальної моделі роботи (стану) оператора було б представлення сумісного (єдиного) комплексу статичної і динамічної моделі, але для повного уявлення необхідно використовувати спеціальні (глибокі) знання у сфері фізіології, медицини, кібернетики тощо. Тому ми обмежуємось тільки поняттями, що можуть бути сприйняті на рівні загальних підходів безпеки життєдіяльності. Ми вводили тільки основні елементи динамічної моделі, які дають можливість спостерігати доступні базові уявлення. До таких уявлень належать чинники, що утворюють мотивацію необхідності прийняття рішень -- встановлення можливої небезпеки. До цих елементів належать спостерігання за перебігом подій у процесі керування машинами та іншою технікою, розпізнання небезпеки, відбирання найбільш значущих чинників небезпеки.

Крім того, оператор, визначаючи ці елементи, накопичує в своєму досвіді нові знання, уміння, навички, які є базовими для поновлення і забезпечення уявлень статичної моделі оператора.

Принципи захисту людини

Принципи захисту людини пов'язані з історичним розвитком держави. На цей час в основу захисту людини покладено адресний принцип. За цим принципом заходи захисту мають найбільшу можливість захистити конкретну людину, знайти конкретні засоби і заходи для поліпшення її стану.

Згідно з цим принципом глобальна система захисту підпорядкована регіональним і локальним завданням. Інакше цей принцип може бути сформульований -- «мислити глобально -- Діяти локально».

Регіональний розвиток вміщує функцію раннього сповіщення несприятливостей екологічних і виробничих тенденцій і подальшої реалізації гарантій їх мінімізації. За концентрова- І ною думкою це означає, що «Незнання наслідків не звільняє суспільство від відповідальності за порушення природного середовища».

За принципами структуризації захисту людини відносно розвитку її життєдіяльності в будь-якій сфері безпеки розподіляють під час:

1) проектування і побудови виробничих підприємств (машин, обладнання, споруд, будов, технологій та ін.) в залежності від їх техноємності (що робиться за принципом еколого-економічного збалансування);

2) експлуатації території виробничого підприємства (машин, обладнання, споруд, будівель, технологій та ін.);

3) ремонту й обслуговування;

4) тимчасового припинення робіт;

5) виникнення і ліквідації аварії.

Розгляд принципу захисту людини за визначеним розподілом дає можливість забезпечити подальшу концентрацію захисту людини на виробництві та інших аспектах її життєдіяльності.

Яскравим прикладом може служити забезпечення безпеки на рівні елемента приміщення -- робочого місця (мал. 5.12). і

Фактично робоче місце -- це простір знаходження працівника (координати простору). Кожного разу, коли пра-цівник виконує елементи своєї діяльності на робочому місці в будь-якій послідовності, то ця послідовність є елементом визначення часу. Таким чином, людина має свої певні координати і потребує безпеки через захист за визначеними координатами. Виходячи з цього треба підкреслити, що захист прив'язаний до координат часу і простору. Прив'язка до координат є також адресним захистом. З іншого боку, особливістю захисту є його прив'язка в часі і просторі.

Заходи захисту здебільшого розподіляються на технічні й організаційні. В практиці забезпечення безпеки людини їх співвідношення має визначальний характер. Безпека, що досягається завдяки технічним засобам при їх експлуатації, завжди під час впровадження має організаційні елементи, бо перевірка їх стану, здатності, незмінності захисних властивостей належать до заходів організаційного характеру. На деяких етапах організаційні заходи передбачають використання вимірювального обладнання. Тому обладнання, що використовується, має пройти метрологічне випробовування. Таким чином, перед нами постає цілісна картина, яка за своїм загальним змістом є технологією забезпечення безпеки життєдіяльності.

Засоби захисту в умовах виробництва

Виробниче освітлення. Основні вимоги до виробничого освітлення робочих приміщень полягають у створенні комфортних умов для роботи зорового аналізатора за допомогою приладів штучного освітлення. За джерело освітлення використовують:

Лампи розжарювання -- це джерела світла, в яких світлова енергія утворюється завдяки світінню вольфрамової нитки, нагрітої до температури 2500...3000 °С електричним струмом, що проходить через неї. Спектр випромінювання ламп розжарювання за розподілом енергії відрізняється від денного світла, особливо у жовто-червоній ділянці. Цей недолік ламп розжарювання позбавляє їх можливості застосовувати на роботах, де необхідно розрізняти кольори і формувати їхні відтінки. Лампи розжарювання мають виражену осліплюючу дію й у зв'язку з цим вимагають вжиття заходів щодо запобігання розвитку блискості. Крім того, вони є джерелами тепла, що за певних умов може бути причиною формування несприятливих умов мікроклімату на робочому місці.

Лампи розжарювання порівняно швидко амортизуються; їхній повний термін служби не перевищує 800... 1000 год, після чого освітленість різко спадає і змінюється спектральний склад випромінюваного світла. Цінністю цих джерел світла, використовуваних у виробництві, є їхня простота в експлуатації.

Газорозрядні лампи. У газорозрядних лампах використовують явище електролюмінесценції -- випромінювання світлової енергії газами або парою металів при проходженні крізь них електричного струму. До них належать такі лампи: дугові ртутні низького тиску (люмінесцентні), дугові ртутні високого тиску з виправленою кольоровістю (ДРЛ), ксенонові.

Люмінесцентні, або газорозрядні дугові ртутні низького тиску, лампи, наповнені парами металів і аргоном, що перебувають під тиском 0,4...0,5 кПа (3...4 мм рт. ст.). Світіння настає тільки при нагріванні електродів (вольфрамова нитка, покрита пастою з оксидів лужноземельних металів) до 800...1000 °С.

Останнім часом на виробництві використовують люмінесцентні лампи денного світла (ЛД), лампи денного світла з поліпшеною кольоропередачею (ЛДК), лампи холодного білого кольору (ЛХБ), лампи теплого білого (ЛТБ) і білого кольорів (ЛБ). Найближчим до природного світла є випромінювання ЛДК і ЛД. ЛБ дають випромінювання з меншим вмістом хвиль у синьо-фіолетовому діапазоні, їхнє світіння має жовтуватий відтінок. ЛХБ займають проміжне положення між ЛД і ЛБ.

Люмінесцентні лампи мають гігієнічні, світлотехнічні й економічні переваги у порівнянні з лампами розжарювання, а саме: 1) більшу освітленість (у 3...4 рази), що зумовлює їхню високу економічність; 2) тривалий термін служби (4000...5000 год); 3) велику поверхню, що забезпечує рівномірний розподіл освітленості в робочій зоні; 4) кольоропередачу, наближену до денного світла.

Крім позитивних якостей, люмінесцентні лампи мають і недоліки: пульсація світлового потоку, шум дроселів, чутливість до температури навколишнього середовища.

Найпоширеніші останнім часом ртутні дугові лампи високого тиску з виправленою кольоровістю (ДРЛ).

Вибираючи джерело світла для освітлення виробничих приміщень, слід керуватись такими рекомендаціями:

1. Лампи розжарювання слід застосовувати для грубих робіт, де освітленість нормується малими рівнями і не потрібна правильна оцінка кольоросприйняття. Доцільно використовувати їх на вибухо- і пожежонебезпечних роботах, оскільки вони мають вдало сконструйовану відповідну арматуру.

2. Люмінесцентні лампи слід застосовувати у приміщеннях, де виконуються точні і особливо точні роботи, а також при підвищених вимогах до кольоросприйняття. При цьому ЛХБ, ЛД, ЛЛК доцільно застосовувати тільки тоді, коли ставляться спеціальні вимоги до визначення кольору і відтінків. У решті випадків можна рекомендувати ЛБ.

ДРЛ і ДРІ використовують для освітлення виробничих приміщень з високими перекриттями, з виділеннями пилу, газу, кіптяви і скрізь, де не потрібно розрізняти кольори не тільки деталей, а й тла.

При цьому слід зазначити, що вмикання в систему освітлення з лампами ДРЛ ламп розжарювання (10...20 % від загальної освітленості) поліпшує кольоросприйняття, що розширює можливість використання ламп ДРЛ при організації виробничого освітлення.

У слово світильник входить поняття джерела світла й освітлювальної арматури.

Конструктивні рішення світильника зумовлюють тип джерела світла, необхідний світлорозподіл, умови середовища, архітектурні вимоги.

Для приміщень з великим вмістом вологи і пилу виготовляють волого- і пилозахисні світильники, розраховані на роботу у вибухонебезпечному середовищі.

Світильники також класифікують за способом їх встановлення. Розрізняють стельові, підвісні, настінні, вмонтовані у будівельні елементи тощо.

Типи світильників відрізняються джерелом світла, світло-розподілом, конструктивними рішеннями, призначенням тощо.

Світильники з лампами розжарювання характеризує наявність однієї лампи, у них малі габарити і великі потужності.

Найтиповішими прикладами виробничих світильників з лампами розжарювання є світильники, зображені на мал. 5.13.

Світильники з люмінесцентними лампами мають, як правило, кілька ламп і пускорегулюючий пристрій; їх з'єднують у суцільні ряди.

Світильники з люмінесцентними лампами серії ПВЛМ використовують у вологих, запилених, пожежонебезпечних при і міщеннях. Випускають з відбивачами, розсіювачами, з ґратками і без них. ЛСО -- представники підвісних світильників розсіяного світла: використовують для освітлення у приміщеннях заввишки не менше від 3,5 м.

Світильники з лампами ДРЛ для внутрішніх приміщень І наближаються за своєю конструкцією до світильників ламп розжарювання.

Вибір світильників залежить від умов зорової роботи, яких вимагає технологія виробництва.

У гігієнічному плані система загального освітлення раціональніша, оскільки створює сприятливу світлову обстановку в полі зору і в усьому приміщенні. Відмова від місцевих світильників -- сучасна прогресивна тенденція в системі організації | на виробництві.

Місцеве освітлення застосовують на виробництві тільки в комбінації із загальним для створення високих рівнів освітленості на обмеженій робочій поверхні.

Розміщення світильників може бути рівномірним (однорядне, квадратне, шахове) і локальним. Рівномірно світильники розміщують тоді, коли робота проводиться у будь-якій точці цеху, при рівномірному розміщенні обладнання, комбінованому освітленні. Локальне розміщення світильників використовують у тому випадку, коли неможливо організувати місцеве освітлення, а окремі ділянки потребують високого рівня освітленості.

Виробнича вентиляція -- організований повітрообмін, який сприяє підтримуванню необхідних гігієнічних і технологічних параметрів повітря у виробничих приміщеннях, підземних гірничих виробках, кабінах операторів та інших приміщеннях.

Повітря виробничих приміщень за своїм хімічним складом і фізичним станом істотно відрізняється від надвірного, оскільки технологічні процеси й обладнання нерідко є джерелами надмірного виділення пари, газів, пилу, тепла, вологи тощо.

Нормалізацію виробничого мікроклімату, запобігання надходженню шкідливих речовин у повітря робочих приміщень насамперед забезпечують удосконаленням технологічних процесів і обладнання, застосуванням комплексу технологічних і санітарно-технічних оздоровчих заходів. Серед заходів, спрямованих на боротьбу з несприятливими чинниками виробничого середовища, вентиляція відіграє допоміжну роль.

Повітрообмін при механічній вентиляції здійснюють за допомогою вентиляційних систем (припливних і витяжних), які складаються з різноманітних вентиляційних установок, що мають єдине призначення. Вентиляційною установкою називають агрегат, що складається з електродвигуна, збудника руху повітря, повітроводів.