Безпека життєдіяльності

Перша допомога передбачає зігрівання як відмороженої частини тіла, так і всього організму. Хворого треба перевести в тепле приміщення, дати теплого чаю, кави, вина або горілки. Відморожену частину обережно розтирають чистими руками (руки потрібно добре вимити, протерти спиртом або одеколоном).!! Розтирати хворого снігом не рекомендується. Коли відновиться кровообіг, з'являться чутливість, почервоніння, відчуття тепла, уражену ділянку протирають спиртом чи одеколоном і накладають стерильну пов'язку. Відморожену ділянку, на якій є пухирі, змертвіння шкіри, розтирати не можна, слід тільки накласти стерильну пов'язку. Змащувати відморожені ділянки жиром, мазями не рекомендується. Потрібно вжити відповідних заходів, щоб запобігти повторному охолодженню хворого.

Електротравми, ураження блискавкою

У місцях ураження електричним струмом та блискавкою виникають невеликі рани з твердими краями сіро-жовтого кольору, що нагадують термічний опік НІ ступеня. При незначній електротравмі з'являються короткочасна непритомність, запаморочення, біль у ділянці серця, при тяжких ураженнях бувають судорожні скорочення м'язів, тривала непритомність, припиняється дихання, серцева діяльність. Шкірні покриви бліді або синюшні. У потерпілого може настати клінічна смерть. Тому врятування його життя залежить від того, наскільки швидко й ефективно буде надано першу допомогу.

Передусім слід негайно припинити дію струму, вимкнути його, якщо це можливо, або відкинути електричний провід палкою, дошкою тощо.

Після припинення дії електроструму потерпілому, навіть при легких ураженнях, потрібний спокій. При необхідності роблять штучне дихання способом «рот до рота» і непрямий масаж серця до відновлення самостійного дихання й серцевої діяльності, принаймні до прибуття на місце пригоди медичних працівників. Ділянки ураження електрострумом закривають сухою стерильною пов'язкою.

Аналогічні заходи проводять при ураженні блискавкою.

Висновки

¦ Аналіз аварій техногенного характеру показує, що зростання складності техніки, технології та ін. спричиняє подальше збільшення рівня травматизму. Це свідчить про необхідність комплексного і системного підходу в побудові систем захисту і попередження можливих аварій.

¦ Надзвичайні ситуації класифікуються відповідно до територіального поширення, обсягу заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули. За класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій:

1) загальнодержавного рівня;

2) регіонального рівня;

3) місцевого рівня;

4) об'єктного рівня.

¦ 3 метою запобігання аваріям розроблено заходи, що дозволяють придушити або уникнути можливості їх виникнення. Розроблена система захисту містить:

-- принципи захисту людини;

-- апарат аналізу стану і розвитку небезпек;

-- метрологічне забезпечення оцінки параметрів БЖ;

-- вимоги безпеки до кваліфікації працівників на рівні відповідних моделей, що описують їх функціонування.

¦ В умовах виникнення аварій необхідні такі заходи:

-- найшвидше припинення аварій;

-- долікарська допомога потерпілим.

Терміни та їх визначення

Аварійна ситуація -- різновид небезпечної ситуації, що об'єктивно вимагає термінових і правильних превентивних заходів.

Нозоареал -- ареал хвороби, це територія, де має місце чи були зареєстровані у найближчому минулому осередки тієї чи іншої хвороби людини, тварин, рослин або їх груп (груповий нозоареал).

Окремий локальний осередок захворювання -- нозоосередок.

Ситуація -- сукупність подій, обставин, які мають розвинення за часом і простором та певні наслідки.

Хімічна аварія -- це незапланований і некерований викид токсичних речовин, який виникає внаслідок вибуху, пожежі чи поломок технологічного обладнання, транспортної ємності або транспортного трубопроводу, що негативно впливає на навколишнє середовище, людину.

Контрольні запитання

1. Які види природних небезпек мають місце на території України?

2. За якими показниками класифікують надзвичайні ситуації?

3. Які специфічні причини виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру мають місце на території України?

4. Які заходи запобігання впливу небезпек використовують під час сходу селів, лавин, дії паводків, повеней і пожеж?

5. Завдяки чому є можливість підвищити стійкість виробничих об'єктів, що входить до складу заходів з ліквідації аварій?

6. За яким змістом (напрямами) виконується аналіз дії джерел небезпек?

7. Які існують принципи захисту людини від виробничих небезпек?

8. За якими напрямами здійснюються заходи від впливу виробничих небезпек?

9. Як застосувати штучне дихання?

10. Яким чином можна припинити кровотечу у потерпілого.

Розділ VI. Людина як суб'єкт системи управління безпекою життєдіяльності

Ознайомившись із змістом розділу, ви маєте змогу:

¦ Уявити зміст системи цілей в СУБЖ (СУОП), головними з яких є упорядкування та адаптація.

¦ Усвідомити зміст упорядкування й адаптації у всіх сферах управління безпекою життєдіяльності.

¦ Скласти уявлення про взаємодію між законодавчими актами України і системою управління безпеки життєдіяльності.

¦ Визначити зміст складових СУБЖ на державному, регіональному, галузевому і виробничому рівнях.

" Сформулювати поняття про ознаки, що характеризують структуру будь-якої теорії.

¦ Визначити внутрішні і зовнішні механізми взаємодій систем управління будь-якого рівня.

Можливість засвоєння і використання знань у сфері управління безпекою життєдіяльності залежить від усвідомлення, що укладається в простому питанні «Навіщо потрібна система управління?».

Відповідь на це питання, так само як і усвідомлення необхідності в системі управління, знаходиться у змісті розвитку охорони праці з одного боку, і в системних уявленнях, що наведені у попередніх розділах та поширюватимуться в наступному підрозділі, -- з іншого.

Первинна назва однієї з попередніх наук, що складають основу безпеки життєдіяльності, є «техніка безпеки». За своїм змістом ця наука фактично склалася із системи заборон і вказівок, що створювали передумову небезпеки. В процесі подальшого розвитку «техніка безпеки» трансформувалась в охорону праці. У змісті цієї наступної трансформованої дисципліни вже був блок організації роботи з безпеки життєдіяльності. На цей час тільки завдяки наявності організації робіт неможливо досягти необхідного рівня безпеки. Тому життя і практика забезпечення життєдіяльності зумовили стійку необхідність у наявності відповідного інструменту для впровадження певних вимог безпеки. Інструментом впровадження й є система управління охороною праці.

Підставою для розробки системи управління є:

-- законодавство України, що формує правові відносини у сфері безпеки життєдіяльності;

-- національна програма України з питань поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

-- концепція організації робіт із профілактики невиробничого травматизму;

-- рекомендації Українських конференцій з охорони праці;

-- існуючі недоліки у функціональному забезпеченні управління охороною праці в рамках регіону.

Структурою і змістом складових частин, що визначають систему управління безпекою життєдіяльності, є:

-- терміни та визначення;

__цілі і завдання;

__формування зовнішніх та внутрішніх зв'язків;

__ встановлення складових частин системи;

__встановлення участі в підсистемі кожного його елемента;

__кінцевий продукт роботи системи;

__самозахист системи.

Цілі та завдання системи управління

Здебільшого у розроблених системах управління безпекою життєдіяльності за мету визначають:

1) розробку і впровадження рішень;

2) забезпечення безпеки життєдіяльності та ін.

Це зовсім неправильно, оскільки при цьому закладено тільки цілі окремих підсистем і не враховується системне уявлення. Крім того, такі цілі не дають можливості відтворити поєднання складових системи, конче необхідних для практики безпеки життєдіяльності. З іншого боку, коли зміст управління і зміст охорони праці складають однакові за змістом цілі, то формується безвихідна ситуація, оскільки при цьому збігаються зміст управління і зміст безпеки життєдіяльності.

Виходячи з цього, можна сформулювати основні вимоги до цілей -- вони мають відображати системні процеси, що сприяють впровадженню безпеки життєдіяльності, а сама система, в широкому розумінні, повинна регулювати відносини між своїми підсистемами.

До таких цілей, що за змістом можуть задовольняти вищезгаданим умовам, належать:

1) упорядкування у сфері управління безпекою життєдіяльності;

2) адаптація управлінських дій до реальних умов життєдіяльності і до функціонування системи.

Визначені цілі -- найвища мета в системі управління безпеки життєдіяльності. В практиці мають місце багато цілей. У своїй сукупності вони створюють «дерево цілей» і відповідно до них існує «дерево завдань». Основними з «дерева цілей» є:

-- ті, що стосуються встановлення, створення передумов Для роботи й удосконалення системи;

-- методичні цілі;

-- загальносистемні цілі;

-- ті, що формують можливість функціонування системи Управління.

Завданням системи управління безпекою життєдіяльності є визначення природи і змісту упорядкування та адаптації за всіма складовими частинами системи управління, а також шляхів використання під час їх реалізації в практиці безпеки життєдіяльності.

Кінцевим продуктом системи управління є легкокерований (виробничий чи інший) простір, який завдяки своєму існуванню створює передумови для виконання основних цілей і завдань.

Принципи побудови і функціонування системи управління формують зміст і характер впливу суб'єкта на об'єкт.

Вплив здійснюється шляхом реалізації загальних управлінських і конкретних функцій безпеки життєдіяльності (мал. 6.1). Виконавцем впливу суб'єкта на об'єкт є органи управління, на які суб'єкт управління перекладає частину своїх прав та обов'язків. Вплив передається через розробку і реалізацію рішень, пряму і зворотну інформації та ін.

Специфікою дії загальних управлінських функцій (мал. 6.1) є те, що їх елементи реалізуються в інших (конкретних) функціях. Тому, щоб це підкреслити, на мал. 6.1 вони розташовані перпендикулярно до інших і ніби «пронизують» їх.

До основних загальних функцій управління безпекою життєдіяльності належать:

-- організація та координація робіт;

-- обмін, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

-- планування робіт;

-- контроль за функціонуванням системи управління;

-- стимулювання.

За спрощеним уявленням система управління складається з:

-- суб'єкта управління;

-- органу (структури) управління;

-- законодавчої підсистеми (бази);

-- функціональної підсистеми;

-- інформаційної підсистеми;

-- об'єктів управління.

До складу системи належать об'єкти соціально-економічного і матеріального характеру.

Змістом управління об'єктів соціально-економічного харак теру є управління дієвістю функціональних служб, структурних підрозділів, власника, органів регіональної та місцевої державної влади, відділів і управлінь міністерств та відомств

Змістом управління об'єктів матеріального характеру є управління параметрами, що характеризують (оцінюють стан) умови і безпеки праці в рамках «людино-машинних систем»

Суб'єктами управління є робітники, службовці, керівники структурних підрозділів підприємств, власники, керівники (заступники керівників) центральних та місцевих органів державної виконавчої влади та виконавчих комітетів області, селища та міста.

Зміст та характер упорядкування за основними складовими системами управління наведено в табл. 6.2.

Питання адаптації в системі управління повинні вирішуватися конкретно з урахуванням:

-- політики у сфері безпеки життєдіяльності;

-- стану безпеки життєдіяльності;

-- рівня підготовки і кваліфікації виконавців;

-- характеру взаємодій у системі.

Будь-яка система управління охороною праці реалізується завдяки безперервному обміну інформації між суб'єктом та об'єктом управління (структурами управліннями). Усі ці види інформації, що використовуються в системі управління безпекою життєдіяльності, утворюють інформаційну підсистему.

Інформаційна підсистема є складною сукупністю взаємопов'язаної інформації, поєднаної в окремі структурні групи залежно від:

-- конкретних вимог, які ставляться до неї в процесі управління;

-- структури управління;

-- характеру рішень, що приймаються в системі управління. Усвідомлююча інформація має бути:

-- оптимальною -- містити мінімальну кількість показників, що дають можливість максимально характеризувати необхідний чинник для прийняття ефективного рішення;

-- своєчасною -- за терміном подання збігатися з потребою;

-- вірогідною -- відповідно висвлітлювати об'єкти, процеси, системи, які вона відбиває за смислом;

-- цінною -- містити відомості, що зменшують ступінь невизначеності знань про об'єкти управління;

-- простою та ясною -- що дає змогу скористатись нею без будь-яких додаткових перетворень;

Таблиця 6.2 Принципи упорядкування підсистем СУБЖ

	Підсистеми управління	Характер упорядкування	Зміст упорядкування
1	2	3	4
1	Суб'єкт управління	1. Встановлення прав, обов'язків керівних структур 2. Встановлення типових алгоритмів для розробки найбільш поширених рішень	Здійснення основних функцій управління та функціонування владних структур
2	Функціональна підсистема	Відбудова складу, об'єму та напрямів використання функцій управління при впровадженні конкретних завдань безпеки життєдіяльності й управління	Відбудова моделей функціонування
3	Органи (структури) управління	Встановлення розподілу прав, бов'язків та відповідальності	Встановлення моделей кожного рівня управління
4	Законодавча підсистема	Повне забезпечення рішень законодавчим супроводженням при розробці та впровадженні управлінських рішень	Сукупність документів підприємств, регіону, галузі, яка разом з державною системою Законодавства встановлює правове забезпечення щодо напрямів робіт та розробки рішень
5	Об'єкт управління	1. Принципи відбудови об'єкта за всіма чинними нормативно-технічними та правовими актами 2. Визначення і впровадження всебічних методів впливу відносно відтворення об'єкта за вимогами норм та суб'єкта управління	Встановлення моделі об'єкта
6	Інформаційна підсистема	Принципи встановлення логіко-інформаційних моделей та рівневого розподілу інформації в структурах управління	Розробка моделей та рівневого розподілу інформації в структурах управління

-- вимірювальною -- складеною в одних й тих самих з ноп мативною інформацією одиницях.

Інформаційну систему можна вважати повною, коли вона визначає:

-- види інформації, що характеризують стан охорони праці та системи її управління;

-- джерела та обсяг інформації;

-- периодичність відбору;

-- осіб, яким потрібна ця інформація;

-- осіб, які повинні займатися збиранням цієї інформації;

-- методи відбору, переробки, зберігання та передачі інформації.

Інформація, що надходить до суб'єкта управління, може бути надмірною, достатньою чи недостатньою. Коливання якості інформації залежить від рівня кваліфікації суб'єкта.

Вся інформація, що надходить до суб'єкта, поділяється на вхідну та вихідну (мал. 6.2).

Загальні принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності

Правову основу безпеки життєдіяльності становить Конституція України як за своїми юридичними особливостями, так і своїми принципами, тобто юридично вираженими об'єктивними закономірностями організації і функції соціально-економічної, політичної, духовної сфер суспільства, правового положення особи.

Конституційні норми, з одного боку, закладають суть безпеки (норми-принципи), а з іншого -- вказують на цілі подальшого розвитку і реалізацію правового забезпечення безпеки життєдіяльності (норми-програми, норми-завдання, норми-зобов'язання).

Реалізація і розвиток основних конституційних положень, що регламентують суспільні правовідносини, безпосередніми суб'єктами яких є «особа» <-> «держава», здійснюються за допомогою як чинних фундаментальних нормативно-правових актів (Кодексів України про адміністративні правопорушення та Кримінального), так і спеціальних (Кодексів України про працю, Земельного, Законів «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря» та ін.).

Поруч з нормативними актами, прийнятими вищим законодавчим органом держави, для встановлення взаємозв'язків, усунення прогалин, а в ряді випадків і реалізації окремих правових норм або їх елементів, до правової бази безпеки життєдіяльності належать спеціальні акти, розроблені за дорученням виконавчих державних органів усіх рівнів (Кабмін, Міністерства, Державні Комітети та ін.).

Так, наприклад, «Положення...», що розвивають Закон України «Про охорону праці», поділяються на звичайні «Положення...» і «Типові положення...». Тут держава розподілила питання своєї прерогативи щодо розробки нормативних актів і прерогативи своїх повноважень щодо контролю, «правового простору» нормативних актів підприємств, що розробляються.

З іншого боку, формуючи систему «Типових положень...», Держава на сьогоднішній день ліквідує прогалини в діючому законодавстві, узгоджує взаємозв'язки між суб'єктами правовідносин, створює юридичну базу для удосконалення і розвинення «правового поля» підприємств.

Кожний нормативно-правовий документ з безпеки життєдіяльності має свою структуру, що визначає ідею систематизації згідно зі своїм рівнем, метою та завданнями. Так, в кожному нормативному акті є елементи, відповідальні за його зовнішній зв'язок і створення передумов для відповідного розвинення шляхом розробки нижчих нормативно-законодавчих актів. Сама структура нормативного акта формує відповідні внутрішні зв'язки.

Основними систематизуючими ланками нормативних актів безпеки життєдіяльності (які за ієрархією знаходяться нижче від законів) є встановлення відносин у сфері виробництва, в межах дії небезпечного чинника (у т.ч. і чинників довкілля), а також щодо управління основними технологіями безпеки життєдіяльності (розслідування нещасних випадків, навчання, організації робіт та ін.).

Узагальнюючими ланками систематизації на рівні держави є національна ідея, відносини в суспільстві, соціально-економічне і політичне становище держави, можливості сприймання і використання законодавчих актів з боку споживачів та ін.

Система правового забезпечення безпеки людини

Визначені принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності потребують відповідних узагальнюючих уявлень. До таких уявлень належить ієрархічне представлення діючого законодавства України (мал. 6.3).

Отже, Конституція України -- це провідник і гарант встановлення безпеки на рівні національної ідеї. На рівні гаранта і реалізатора вона делегує необхідні повноваження до документів, які розгортають національну ідею в межах своїх повноважень, ураховує (закріплює на своєму рівні) питання безпеки людини у співвідношенні взаємодії із суспільством.

Чинні правовідносини сьогодні не забезпечують необхідного рівня безпеки людини. Згідно з цим в Україні фактично існує ще один правовий блок, який формує принципи (механізми) реалізації правового забезпечення життєдіяльності людини. Цей правовий блок складається (умовно) з двох частин законодавчих актів: перші які створюють передумови управлінської діяльності, і другі -- які безпосередньо відтворюють ту діяльність на практиці.

Основною особливістю існуючої загальної системи є те, що вона відзначається несуворим розподілом змісту встановленої ієрархії. За змістом це є наявність випадків, коли окремі елементи (статті) законів знаходяться в одному блоці, а формують уявлення іншого блоку. Це ще раз підкреслює ідею, що розробка законів є реальною необхідністю завдань держави з проблем відносин у суспільстві. І тільки в межах науки (дисципліни) реалізуються відповідні системні уявлення за необхідністю вирішення відповідних проблем.

Основною характерною рисою нижченаведеного блоку законів України є те, що вони встановлюють право громадян на подання їм допомоги і захисту в будь-яких умовах їх знаходження, праці та існування.В першу чергу це встановлюється в «Основах законодавства України про охорону здоров'я». Закон регулює можливість надання допомоги хворим громадянам, а також визначає органи, що створюють систему цієї допомоги і керування цією системою.

Крім того, що «Основи законодавства України про охорону здоров'я» створюють самостійне правове забезпечення прав людини на існування, цей законодавчий акт становить базу для законодавчого блоку про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення (санітарне законодавство).

Закон України про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя встановлює:

-- регулювання питань санітарного та епідеміологічного благополуччя за рахунок виконання прав і обов'язків державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян;

-- терміни та поняття;

-- зовнішні зв'язки закону із законодавством України;

-- фінансове забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення за рахунок державних, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ, організацій, а також позабюджетних коштів;

-- зміст прав громадян відносно їх захисту і механізми захисту;

-- систему заходів щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення за рахунок:

а) гігієнічної регламентації і державної реєстрації небезпечних чинників;

б) встановлення об'єктів санітарно-гігієнічної експертизи;

в) встановлення вимог безпеки для здоров'я і життя населення на рівні державних стандартів;

r) виконання відповідних вимог на рівні проектування, будівництва, виготовлення і використання нових засобів виробництва, технологій;

д) виконання вимог до продовольчої сировини, продуктів, господарсько-питного водопостачання, атмосферного повітря в населених пунктах, виробничих приміщеннях;

є) виконання вимог до житлових та виробничих приміщень територій, засобів виробництва і технологій, радіаційної безпеки, під час застосування і знешкодження хімічних речовин і матеріалів;

є) проведення обов'язкових методичних оглядів, профілактичного щеплення, госпіталізації та лікування інфекційних хворих і носіїв збудників інфекційних хвороб;

ж) регулювання в'їзду на територію України в умовах недопущення занесення інфекційних хвороб і запобігання виникненню особливо небезпечних хвороб, масового отруєння та ін.;

-- систему санітарно-епідеміологічного нагляду -- їх права, обов'язки, сферу діяльності та ін.

Закон регулює питання накладання і стягнення штрафів та застосування фінансових санкцій, а також цивільно-правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства.

Закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин у сферах санітарного та епідеміологічного благополуччя.

Система екологічного законодавства

Ефективним засобом подолання екологічної кризи має стати правове забезпечення природоохоронної діяльності на основі практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

-- складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);

-- складання і затвердження комплексу еколого-економіч-них показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

При цьому розглядаються такі питання:

-- використання природних ресурсів;

-- використання родовищ корисних копалин;

-- охорона довкілля;

-- забезпечення екологічної безпеки;

-- узагальнення практики здійснення контролю у сфері охорони довкілля;

-- узагальнення судової практики застосування природоохоронного законодавства.

1. Систематизація екологічного законодавства Систематизацію екологічного законодавства передбачається здійснювати у формі кодифікації та інкорпорації з визначенням першочергових та перспективних законів та правових актів.

Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства вміщує:

-- прийняття нових (невідкладних) законів України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування, рибне господарство, рослинний світ, екологічну (природно-техногенну) безпеку;

-- внесення змін до законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд», «Про охорону атмосферного повітря» та Лісового кодексу України, Водного кодексу України, Кодексу України про надра, Земельного кодексу України;

-- підготовку проектів законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування;

-- підготовку проектів нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.

Кодифікація перспективних актів екологічного законодавства передбачає:

-- наукове обґрунтування, розроблення та прийняття Екологічного кодексу України, законів України про континентальний шельф, про екологічну інформацію, про екологічну освіту;

-- розроблення нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Положення про сертифікацію екологічно небезпечної продукції, Порядок встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, рівнів шкідливого біологічного та фізичного впливу, Порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства, Порядок і нормативи платні за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, Порядок економічного стимулювання, охорони, раціонального використання та відновлення лісів, Порядок ведення державного обліку лісів та державного лісового кадастру;

-- розроблення та затвердження нормативно-правових актів Мінекобезпеки, а саме: правил вилучення об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях із природного середовища, правил використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності, Правил утримання, розведення, використання та охорони диких тварин у неволі чи напівневільних умовах, Правил добування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин для розведення в спеціально створених умовах та науково-дослідних цілях, Правил ввезення в Україну і вивезення за їх межі об'єктів тваринного світу, Правил вилучення і реалізації незаконно добутих диких тварин, Правил відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, інших актів відповідно до законодавства України.

Кодифікація, спрямована на екологізацію комплексних нормативно-правових актів, вміщує:

-- першочергове розроблення та прийняття нових законів та інших нормативно-правових актів, а саме: Торговельного (Господарського) кодексу України, Закону України про відходи, Кодексу України про адміністративні правопорушення (розділ «Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення»), Кримінального кодексу України (розділ «Екологічні злочини»), Цивільного кодексу України (розділ «Відшкодування збитків за екологічні правопорушення» (абсолютну еколого-правову відповідальність);

-- внесення змін до законів, що визначають статус центральних та місцевих органів державної виконавчої влади у сфері охорони довкілля і використання природних ресурсів, регламентують здійснення підприємницької, інвестиційної, інноваційної, науково-технічної діяльності, проектування, містобудування, виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, розвиток транспорту, зв'язку та інших видів діяльності, здатних негативно впливати на стан довкілля, а також законів про розмежування функцій спеціально уповноважених органів державного контролю в галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки тощо.

Інкорпорація актів екологічного законодавства передбачає систематизацію законів і нормативно-правових актів екологічного законодавства чи окремих розділів або витягів з них для використання в навчальних, наукових та практичних цілях.

Інкорпорацію актів екологічного законодавства доцільно здійснювати періодично у формах підготовки та видання коментарів до екологічного законодавства та опублікування окремих збірників, упорядкування тематичних довідників, видання окремих законів з постатейними документами, упорядкування і видання навчальних практикумів, підготовки і видання зводу (зібрання) законів та нормативно-правових актів екологічного законодавства.

2. Удосконалення правових засад управління і контролю в галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки

Удосконалення правових основ управління і контролю у сфері екології має бути спрямовано на:

-- реорганізацію системи органів управління природними ресурсами та подальшу інтеграцію функцій управління у сфері використання природних ресурсів в єдину узгоджену функціональну систему;

-- розширення складу і повноважень місцевих органів управління і контролю з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

-- зміщення акценту в здійсненні державного контролю за дотриманням екологічного законодавства шляхом поступового формування органів екологічного контролю на регіональному рівні;

-- використання можливостей басейнового принципу з урахуванням регіональних і місцевих особливостей та закономірностей розвитку природних комплексів та екосистем;

-- узгодження координаційних і контрольних функцій Міне-кобезпеки та органів прокуратури щодо посилення контролю за дотриманням екологічного законодавства, реалізації екологічної політики держави, захисту екологічних прав громадян.

3. Правове заохочення громадян та їх екологічних об'єднань до здійснення природоохоронної діяльності

Правове заохочення громадян, а також екологічних об'єднань громадян доцільно спрямовувати на захист екологічних прав населення, забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів та охорони довкілля за допомогою таких правових важелів:

-- врегулювання механізму використання громадської думки в процесі прийняття екологічно значущих рішень, зокрема під час проектування, планування розміщення екологічно небезпечних об'єктів, реалізації іншої діяльності, здатної негативно впливати на стан довкілля та здоров'я людей;

-- сприяння діяльності екологічних об'єднань громадян у розв'язанні конкретних екологічних проблем відповідного регіону, міста, селища, села, залучення їх до здійснення відповідних екологічних програм, різних природоохоронних заходів;

-- стимулювання здійснення громадськими екологічними об'єднаннями контрольної діяльності, поширення передових форм та методів взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, спеціально уповноваженими органами державного екологічного контролю.

4. Посилення ролі еколого-правової освіти, культури і науки

З метою посилення ролі еколого-правової освіти, культури і науки у проведенні природоохоронної діяльності передбачається:

-- розширення мережі спеціальних навчальних еколого-правових закладів (коледжі, інститути тощо), створення нових та реорганізація діючих наукових, зокрема еколого-екс-пертних центрів, діяльність яких спрямована на дослідження і оцінку різноманітних проблем охорони довкілля, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

-- розроблення нових навчальних програм, удосконалення методики викладання екологічного права (основ екологічного права) та спецкурсів з еколого-правових дисциплін у сучасних умовах для підготовки фахівців у сфері права, інших гуманітарних та природничих наук і знань;

-- визначення пріоритетних наукових досліджень у сфері використання природних ресурсів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки;

-- створення в системі Мінекобезпеки Наукового центру екологічного права і законодавства для здійснення комплексних еколого-правових досліджень;

-- заснування «Екологічного вісника» -- друкованого орга-НУ Мінекобезпеки та інших органів управління у сфері екології з метою поширення вірогідної екологічної інформації се ред населення.

5. Розвиток ядерного законодавства

Важливим етапом у створенні системи законодавчого регулювання екологічної безпеки ядерних об'єктів було прийнят тя основоположного Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», а також законів України «Про поводження з радіоактивними відходами» і «Про екологічну експертизу», Водного кодексу України та інших законів.

На сьогоднішній день особливе місце посідає питання соціально-економічної захищеності населення. Це особливо актуально для регіонів розташування підприємств ядерно-паливного циклу (АЕС, уранодобувних та переробних комбінатів), радіаційно небезпечних підприємств та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами. З огляду на це, невідкладним є прийняття Кабінетом Міністрів України низки нормативно-правових актів з метою врегулювання питань соціального захисту населення, забезпечення фінансування робіт із будівництва та реконструкції об'єктів соціально-культурної сфери, що здійснюється в зонах навколо діючих атомних електростанцій.

Відповідно до законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» і «Про поводження з радіоактивними відходами», з метою реалізації права громадян та їх об'єднань на участь у формуванні політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційної безпеки одним з першочергових завдань є введення в дію «Положення про громадські слухання в питаннях використання ядерної енергії та радіаційної безпеки».

З метою забезпечення протирадіаційного захисту населення країни, а також згідно з положеннями Конституції та законів України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та інших затверджено «Норми радіаційної безпеки населення України» (НРБУ-97), в які закладено сучасні концептуальні підходи.

Прийняття законів щодо регулювання екологічної безпеки ядерних об'єктів потребує перегляду, узгодження або розробки нових нормативно-правових документів, які стосуються широкого кола питань, від видачі дозволів на спеціальне водокористування та регламентів скидів стічних вод з накопичу-вачів до методик визначення гранично допустимих скидів і викидів у навколишнє середовище та інструкцій про стягнення плати за скиди і викиди тощо.

Закон України про цивільну оборону

Закон встановлює право громадян України на захист життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Систему цивільної оборони складають:

-- органи виконавчої влади;

-- органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

-- центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

-- фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів;

-- служба цивільної оборони. Завданнями цивільної оборони України є:

-- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження та стихійного лиха;

-- оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій;

-- захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

-- організація життєзабезпечення населення під час надзвичайних ситуацій та ін.;

-- організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках ураження та ін.

Закон також встановлює:

-- повноваження органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, Установ і організацій з питань цивільної оборони;

-- сили цивільної оборони;

~- утримання і матеріально-технічне забезпечення цивільної оборони;

-- міжнародне співробітництво України у сфері цивільної оборони.

Система законодавства з охорони праці складається з «Закону України про охорону праці» (базовий нормативний акт)-Державних нормативних актів з питань охорони праці (ДНАОП які викладеш у вигляді «Положень...», «Типових положень...»' Правил), міжгалузевих і галузевих правил (нормативно-технічної документації), норм та інструкцій.

Структура і зміст Закону України про охорону праці

Закон (нова редакція утверджена 21 листопада 2002 року № 229-IV) містить дев'ять розділів. Кожен розділ має свою відповідну цілеспрямованість.

Перший розділ встановлює поняття та ідеї, пов'язані зі змістом закону, сферою його дії, взаємодії з іншими законами і завданнями охорони праці в загальній політиці держави щодо забезпечення безпеки життєдіяльності, а також пріоритет життя і здоров'я робітників порівняно з іншими проблемами виробничого характеру в межах політики держави.

Другий розділ показує, за якими напрямами держава забезпечує гарантії прав громадян на охорону праці. Подано механізми реалізації прав громадян. Визначено соціальну спрямованість цих гарантій.

За змістом статті 9 Закону встановлюється відшкодування шкоди, заподіяної виробництвом потерпілому робітнику. Слід підкреслити, що в цьому питанні держава ґрунтується на розумінні необхідної жорсткості закону. Це зроблено з метою запобігання виробничому травматизму, щоб забезпечити високу відповідальність з боку керівників (власників) підприємств перед суспільством.

Третій розділ створює організаційні передумови виконання гарантій прав громадян на охорону праці.

Найважливіша стаття 13 -- встановлює, який інструмент буде використовуватися для забезпечення прав громадян.

Головним інструментом є система управління охороною праці підприємства і заходи, що відтворюють її функціонування. Це встановлено відповідно до обов'язкових дій власника. Закон розглядає і встановлює вимоги до іншого учасника виробничого процесу -- робітника. Таким чином визначається роль однієї та іншої сторони в загальному плані забезпечення безпеки.

Далі встановлюється, на якій організаційній базі реалізовуватиметься безпека виробництва (медичні огляди, навчання, колективний договір; робота служби охорони праці підприємства, виконання вимог безпеки на будь-яких рівнях виробництва та ін.).

Четвертий розділ складає додаткові заходи у досягненні охорони праці шляхом економічного стимулювання , а також визначає питання відшкодування збитків, заданих порушенням вимог праці.

П'ятий розділ визначає механізм забезпечення безпеки через виконання нормативно-правових актів з охорони праці. Для цього закон встановлює принципи, опрацювання прийняття і скасування нормативно правових актів.

Шостий розділ встановлює спосіб існування охорони праці. Як встановлює закон, буде реалізовано в державі за допомогою системи державного управління охороною праці.

Сьомий розділ відтворює основні контрольні функції, що використовуються під час здійснення управління охороною праці відповідними органами.

Восьмий розділ встановлює відповідальність за порушення законодавства про охорону праці через відповідне посилання на державні законодавчі акти, що регулюють ці питання. Таким чином, ми маємо приклад реалізації зв'язків між актами державного законодавства.

Дев'ятий розділ містить прикінцеві положення.

Взагалі закон (перша редакція) було прийнято вперше на території СНД (11 жовтня 1992 p.), і він є прецедентом виведення охорони праці в законодавчому аспекті на найвищий рівень -- рівень закону держави.

Основні нормативні акти охорони праці.

Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (ДНАОП 0.00-4.03-0.1) -- встановлює порядок, зміст, оформлення, облік і ліквідації причин виникнення небезпек, що призвели до нещасного випадку, до професійного захворювання і аварії.

Розслідування нещасного випадку (професійних захворювань, аварії) -- це з'ясування обставин, за яких мав місце нещасний випадок, і встановлення його причин.

Необхідність і значущість грамотного розслідування полягає в такому:

1. Матеріали розслідування є для адміністрації (власника) базоюля планування заходів щодо запобігання травматизму.

2. Акти форми Н-1 (і інші форми, що встановлюються в ДНАОП 0.00-4.03-0.1 у вигляді додатків) -- це первинні документи, що підтверджують наявність нещасного випадку, а також є основою для його реєстрації.

3. Матеріали розслідування стають підставою визначення осіб, які мають провину за фактом нещасного випадку на виробництві, й обсягу відшкодування збитків потерпілому.

4. Акти РІ-1 є джерелом для державної статистичної звітності із охорони праці і відповідних загальнодержавних заходів і засобів запобігання та ліквідації травматизму, профзахворювань і аварій.

Якість розслідування визначається такими принципами:

а) об'єктивністю і повнотою розслідування;

б) своєчасністю і швидкістю розслідування;

в) розслідування має виконуватися відповідними комісіями, що встановлює вищезгадане «Положення...»

Перед комісіями, що ведуть розслідування, стоять такі завдання:

-- встановлення факту, що нещасний випадок справді мав місце на виробництві;

-- виявлення обставин нещасного випадку;

-- визначення послідовності причин і наслідків подій, що спричинили нещасний випадок;

-- документальне оформлення випадку і виявлення заходів запобігання їх повторенню.

Важливими документами, що входять у правову систему (законодавства), є: «Типове положення про службу охорони праці»; «Типове положення про навчання, інструктаж і періодичну перевірку знань з охорони праці» та ін. «Положення...»

Закон України «Про дорожній рух». У своєму складі має дванадцять розділів, 54 статті. Закон забезпечує безпеку учасників руху і має правову і соціальну спрямованість.

Перший розділ встановлює регулювання відносин учасників дорожнього руху, складу законодавства і владних структур, що управляють дорожнім рухом.

Другий розділ містить зміст компетенції у сфері дорожнього руху з боку компетентних органів влади: Кабінету Міністрів України, законодавчої і виконавчої влади Республіки Крим; обласних, міських, районних та інших місцевих рад народних депутатів, міністерств, органів територіального громадського самоврядування, власників автомобільних доріг, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань і громадян та ін.

Третій розділ встановлює права й обов'язки учасників дорожнього руху -- водіїв, пішоходів, пасажирів, велосипедистів і погоничів тварин на основі відповідного їх навчання і допуску (водіїв) до управління транспортними засобами.

Четвертий розділ визначає розподіл, порядок проектування будівництва, реконструкції, ремонту доріг, вулиць та залізничних переїздів; вимоги до діяльності власників доріг, вулиць, залізничних переїздів щодо обладнання об'єктів сервісу; умови обмеження, заборони й організації дорожнього руху при виконанні робіт на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, а також характеризує спеціалізовані служби організації дорожнього руху.

П'ятий розділ містить характеристику транспортних засобів: їх допуск до участі у дорожньому русі, вимоги до їх виготовлення, ввезення в Україну, переобладнання, технічного стану, реєстрації, обліку, обслуговування і ремонту, а також наводить підстави до заборони експлуатації транспортних засобів.

Шостий розділ формує законодавчу базу щодо стандартизації і нормування організації дорожнього руху. За змістом цей розділ встановлює мету і зміст стандартів, нормативи і правила дорожнього руху.

Сьомий розділ встановлює планування і фінансування щодо забезпечення дорожнього руху на основі визначення єдиної системи обліку.

Восьмий розділ охоплює питання медичного забезпечення дорожнього руху шляхом медичних оглядів і перегляду обов'язків адміністрації підприємств щодо заходів поліпшення стану здоров'я водіїв, їх страхування, а також надання допомоги під час дорожньо-транспортних подій, а також необхідність навчання водіїв і посадових осіб МВС України питань медичної підготовки.

Дев'ятий розділ стосується питань охорони навколишнього середовища і необхідності проведення відповідних проектних і наукових робіт.

Десятий розділ розглядає питання здійснення контролю у сфері дорожнього руху.

Одинадцятий і дванадцятий розділи відповідно встановлюють відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух та співвідношення закону й міжнародних угод.

До системи законодавства з безпеки руху входять також «Положення про службу безпеки дорожнього руху» міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, їх об'єднань, установ і організацій та ін. законодавчі і нормативні акти.

Закон України «Про пожежну безпеку» здійснює регулювання державної політики у сфері охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Перші статті закону (з першої до сьомої включно) формулюють відповідну ув'язку цього закону із законодавством України, шляхи та етапи забезпечення пожежної безпеки, структури управління будь-якого рівня, що відповідають за стан пожежної безпеки, а також обов'язки громадян і державного пожежного нагляду.

Статті від восьмої до дванадцятої визначають, за рахунок яких коштів забезпечується пожежна безпека.

Основою для створення стану безпеки є вивчення правил пожежної безпеки, узгодження нормативно-технічних і проектних документів та дотримання їх при організації виробництв, пожежної техніки й устаткування, наукових досліджень з проблем пожежної безпеки.

Окремою статтею є тринадцята, що встановлює облік пожеж.

Статті від чотирнадцятої по тридцять третю законодавчо закріплюють існування пожежної охорони. На основі встановлення цілей пожежної охорони наводяться види пожежної охорони: державна, відомча, сільська та добровільна. Встановлюються принципи формування кожного виду пожежної охорони, права та їх обов'язки, порядок оформлення, проходження служби, оплати, страхування, фінансового і матеріально-технічного забезпечення, а також контролю за їх діяльністю.

Міська і сільська пожежна охорона створюються органами місцевої державної адміністрації відповідно до Положення, затвердженого Кабінетом Міністрів в населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони.

Фінансування та матеріально-технічне забезпечення пожежних команд здійснюється з коштів місцевого бюджету, коштів, які відраховуються підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території району, в розмірі 0,1 відсотка від основних та оборотних коштів, що виділяються на нове будівництво, відрахувань від платежів з майнових видів страхування на фінансування запобіжних заходів, а також за рахунок, пожертвувань юридичних та фізичних осіб.

Статті від тридцять четвертої по тридцять сьому визначають питання гасіння пожеж, відповідальності за порушення вимог пожежної безпеки, відшкодування збитків, порядку вирішення спорів. Усі ці питання стосуються регулювання сфери діяльності, що спричинила пожежі.

Статті 38 і 39 встановлюють зміст контролю і нагляду за додержанням законності в діяльності пожежної охорони.

Статті 40 і 41 регулюють міжнародне представництво України у відповідних органах світового суспільства.

Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму складають однойменна постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 114 і постанова «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру» від 22 березня 2001 року № 270.

Останній документ набуває значної ваги в системі правового забезпечення життєдіяльності під час отримання травм невиробничого характеру.

Постанова встановлює зміст розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру (не пов'язаних з трудовими відносинами), що сталися з громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України, із втратою працездатності не менше ніж на один робочий день.

Розслідуванню, згідно з цією Постановою, підлягають всі нещасні випадки невиробничого характеру (не пов'язані з виконанням трудових обов'язків) -- травми, в тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою; отруєння, самогубство, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, ураження електричним струмом, ушкодження від контакту з тваринами, і такі, що мали тяжкі для здоров'я наслідки, які сталися в житлових та підсобних приміщеннях, на комунально-побутових і торговельних об'єктах, присадибних ділянках, у місцях відпочинку та масового перебування людей та ін.

Нещасні випадки, які сталися з громадянами під час прямування з роботи чи на роботу (пішки, на громадському чи власному транспортному засобі), а також під час виконання громадського обов'язку щодо рятування людей, під час участі У спортивних іграх на офіційних змаганнях, розслідуються організацією, де працює потерпілий, або організацією, яка зобов'язана забезпечити чи відповідає за безпечну життєдіяльність людей на відповідній території незалежно від ступеня тяжкості травми. Результати розслідування використовуються в разі призначення потерпілому допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Факт ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку встановлює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад. Документом, який підтверджує ушкодження здоров'я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу.

Про кожний нещасний випадок лікувально-профілактичний заклад упродовж доби надсилає органу виконавчої влади повідомлення за формою, яку затвердило МОЗ.

Рішення про необхідність розслідування нещасного випадку ухвалюється керівником відділу (служби) охорони праці місцевого органу виконавчої влади, який реєструє повідомлення лікувально-профілактичного закладу і надсилає своє рішення і копію повідомлення організації, що має проводити розслідування.

Розслідування нещасних випадків із смертельним наслідком проводиться органами внутрішніх справ або прокуратури.

Керівник організації не пізніше наступної доби після надходження рішення зобов'язаний утворити комісію з розслідування нещасного випадку у складі не менше трьох осіб.