Господарсько-правовий механізм саморегулювання будівельної галузі в Україні

Члени такого роду організації не відповідають за зобов'язаннями СРО. А саме некомерційне партнерство відповідає за своїми зобов'язаннями тим майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.

Органами управління некомерційного партнерства є загальні збори всіх членів саморегулівної організації та виконавчий орган, із чітким розмежуванням повноважень.

Сьогодні як на нормативному, так і на доктринальному рівнях неодноразово мова йде про необхідність проведення децентралізації, скорочення кількості органів державної влади, зниження рівня бюрократизації дозвільних процедур та зменшення рівня державного втручання до сфери підприємництва, на підтвердження цього можна назвати чинний Указ Президента України Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020», Коаліційну угоду Уряду 21.11.2014 та ін.^{1 2}. Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020»: Указ Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015. Офіційний вісник Президента України. 2015. № 2. С. 14. Ст. 154.

² Коаліційна угода: угода від 21.11.2014. URL: MUS23590.LHT.

Як зазначалося в працях Ю. Є. Атаманової, Є.М. Білоусова, І. М. Курашової саморегулювання господарської діяльності в будівельній галузі може бути реалізоване виключно за допомогою конкретних саморегулівних організацій (асоціацій, холдингів, об'єднань підприємств тощо), які здійснюють відповідну професійну діяльність у вказаній сфері та мають достатній рівень компетентності та кваліфікації для того, щоб формально та функціонально взяти на себе функції органів виконавчої влади з регулювання відповідної сфери^{1 2}.

Такі функції СРО стали виконувати із часом, пройшовши непростий діалектичний історичний шлях свого розвитку, протягом якого встигли сформувати низку певних принципів діяльності. На сьогодні до цих принципів саморегулівних організацій можна віднести такі:

- державне сприяння в проведенні децентралізації та переданні компетенції (зокрема нормотворчої та контрольно-наглядової в будівельній сфері) саморегулівним організаціям;

- рівність усіх саморегулівних організацій перед законом та між собою;

- недопущення існування дискримінаційних вимог для проведення реєстрації суб'єктів господарювання як саморегулівних організацій;

- недопущення втручання держави у внутрішню діяльність саморегулівної організації чи окремих її членів. Винятком є порушення саморегулівною організацією чи окремим її учасником вимог чинного законодавства України;

- регіональний принцип побудови системи саморегулівних організацій на території України;

- дворівнева система функціонування саморегулівних організацій³. Атаманова Ю. Е., Белоусов Е. Н., Гармаш И. Н. Саморегулирование в сфере строительства как альтернативный механизм допуска на рынок субъектов хозяйствования. Legea si viata. 2014. №10/2 (274). С. 3-6. Курашова І. М. Саморегулювання як альтернатива ліцензуванню будівельної сфери. Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті: Міжнародна наук.-практ. конференція з права (13-14 квітня, Одеса). Одеса. С. 66-70. Курашова І. М. Саморегулювання господарської діяльності. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Т. 15. Господарське право / редкол.:

На нашу думку, задля забезпечення побудови ефективної структури механізму саморегулювання будівельної галузі необхідно визначити, які саме види будівельних організацій можуть виконувати зазначені вище функції. Тобто доцільною має стати класифікація таких суб'єктів господарювання з метою віднесення 'їх до окремого правового режиму регулювання.

Так, як зазначає Ю. Г. Лескова первинна класифікація всіх саморегулівних організацій має базуватися на волевиявленні. Найпоширеніша у світі модель саморегулювання заснована на добровільному чи обов'язковому членстві. Аналізуючи законодавчу базу РФ, дослідниця зазначає, що обов'язкове членство в саморегулівних організаціях введено в шести законах, серед яких нормативно-правовий акт, що регулює будівельну сферу. Цим організаціям на державному рівні офіційно здійснюється делегування відповідних функцій, які наділяють такі організації ознаками публічного характеру, про що мова йшла вищеЮ. С. Шемшученко (голова), А. П. Гетьман (заст. голови) [та ін.]. Нац. акад. прав. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. Харків, 2019. С. 615-616. Лескова Ю. Г. Саморегулирование как правовой способ организации предпринимательских отношений: проблемы теории и практики: дисс.... д-ра юрид. наук. Москва, 2013. 432 с..

Правовий статус саморегулівних організацій, утворених на добровільному членстві й таких, що засновані на обов'язковому, звичайно, не ідентичні. Насамперед це пов'язано зі специфікою функцій, які вони можуть виконувати. Такі функції, як нормотворча, контрольна, регулююча, превентивна, дозвільна, повноваження з урегулювання конфліктів та представництво своїх членів у суді, є характерними саме для організацій з обов'язковим членством та є набагато ширшими та багатогранними, що дає змогу таким організаціям більше вирішувати як зовнішньосистемних, так і внутрішньосистемних питань.

Також під час аналізу правового становища саморегулівних організацій необхідно, на нашу думку, враховувати характер та особливості відносин між самою організацією й державою, з одного боку, та між організацією та її членами - з другого, оскільки, як слушно зазначає у своєму дослідженні правового становища СРО аудиторів Т. В. Дзгоєв, саме саморегулівні організації є сполучним елементом між державою та учасниками ринкових відносин різноманітних сегментів економіки, консолідуючи та реалізуючи при цьому інтереси держави, корпорації та суб'єктів господарювання¹.

Така унікальність правового становища та функцій СРО надає нам, на наше переконання, можливість доповнити класифікацію їх видів на публічнота приватно-правові організації. Однак ця класифікація не є притаманною для саморегулівних організацій будівельної галузі, оскільки І. М. Курашова у своєму дослідженні вела мову про виключність публічно-правового статусу саморегулівних організацій цієї сфери, проте такий критерій для класифікації має право на існування Дедиков С. В. Правовые проблемы страхования ответственности в свете новой редакции ст. 60 ГрК РФ. URL: http://www.reglament.net/ins/urist/2012_3/ get_article.htm?id=1975. Курашова І. М. Саморегулівна організація. Велика українська юридична енциклопедія:у 20 т. Т. 15. Господарське право / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова), А. П. Гетьман (заст. голови) [та ін.]. Нац. акад. прав. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. Харків, 2019. С. 614-615..

Звертаючи увагу саме на різновиди саморегулівних організацій будівельної сфери, на нашу думку, доцільним є вивчення норм законодавства Російської Федерації в цій царині, оскільки її правова система є дещо схожою з вітчизняною.

Так, згідно з положеннями Містобудівного кодексу Російської федерації до саморегулівних організацій у згаданій галузі належать такі:

1) саморегулівні організації, засновані на членстві осіб, які роблять інженерні винаходи;

2) саморегулівні організації, засновані на членстві осіб, які здійснюють підготовку проєктної документації;

3) саморегулівні організації, засновані на членстві осіб, які здійснюють капітальне будівництво.

На підставі проаналізованого матеріалу, можна стверджувати, що можливі види саморегулівних організацій залежать від критерію, який було обрано для їх класифікації.

Отже, на нашу думку, можна виділити такі критерії для класифікації саморегулівних організацій у будівництві: 1) спосіб отримання повноважень (критерій добровільності/імперативу); 2) види виконуваних робіт (послуг); 3) принцип утворення; 4) вертикальна ієрархія; 5) територіальний критерій; 6) кількість учасників (на законодавчому рівні потрібним є закріплення мінімальної кількості осіб).

Залежно від різних критеріїв класифікації можна виділити такі види саморегулівних організацій у будівельній сфері:

1. Залежно від способу отримання повноважень (критерій добровільності/імперативу):

- добровільне саморегулювання;

- делеговане саморегулювання;

- змішане саморегулювання.

2. Залежно від видів виконуваних робіт (послуг);

- Саморегулівна організація архітектурно-будівельного проєктування;

- Саморегулівна організація інженерно-будівельного проєктування;

- Саморегулівна організація капітального будівництва;

- Саморегулівна організація в галузі капітального ремонту об'єктів капітального будівництва;

- Саморегулівна організація в галузі експертизи;

- Саморегулівна організація в галузі технічного нагляду.

3. Залежно від принципу утворення:

- Галузеві саморегулівні організації;

- Регіональні саморегулівні організації.

4. Залежно від вертикальної ієрархії:

- Загальнодержавний орган контролю;

- Локальні саморегулівні організації.

5. За територіальним критерієм:

- Місцевий;

- Регіональний;

- Загальнодержавний (національний);

- Міжнародний.

6. Залежно від кількості учасників - на законодавчому рівні необхідне закріплення мінімальної кількості осіб залежно від виду, територіального принципу, ієрархії тощо Курашова І. М. До питання класифікації видів саморегулівних організацій в будівельній сфері. Децентралізація публічного адміністрування в умовах інтеграції України до Європейської спільноти: проблеми та перспективи: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції викладачів, співробітників ВНЗ і наукових організацій, магістрантів, аспірантів, докторантів, представників громадських організацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств та інших установ (6-7 жовтня 2017 р.). Сєвєродонецьк: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2017. С. 186-188..

Так, наприклад, у зазначеному вище Містобудівному кодексі РФ серед критеріїв, дотримання яких необхідне для некомерційної організації для присвоєння їй статусу саморегулівної, є вимога участі в такого роду об'єднанні не менше, ніж п'ятдесяти окремих підприємницьких організацій (ст. 55.4).

Проте світова практика (наприклад, США, країн ЄС, Латинської Америки) передбачає створення і функціонування СРО у будівельній сфері саме у вигляді асоціацій. Ця організаційно-правова форма об'єднань не настільки «екзотична», як некомерційне партнерство, а більш універсальна, наявна в переважній більшості правових систем різних держав світу й чудово забезпечує потреби СРО в їхній специфічній діяльності, належній компетенції органів управління, нормативних і контрольно-наглядових повноваженнях тощо. Як ці аргументи, так і вдала практика довготермінового функціонування у світі СРО у формі асоціації вплинули на реформування нормативноправового регулювання діяльності СРО в Російській Федерації. Так, із прийняттям Федерального Закону від 05.05.2014 N 99-ФЗ «Про внесення змін до гл. 4 ч. 1 Цивільного кодексу РФ та про визнання такими, що втратили чинність, окремих положень законодавчих актів РФ» були внесені зміни до Федерального Закону «Про некомерційні організації», Містобудівного кодексу, зокрема переглянули поняття та організаційно-правові форми юридичних осіб і зобов'язали всі СРО провести перереєстрацію в організаційно-правовій формі асоціації (союзу).

Таким чином, на нашу думку, організаційно-правова форма у вигляді об'єднання підприємств - асоціації - може стати ефективним рішенням під час вибору моделі саморегулювання для сфери капітального будівництва в Україні.

2. Елементи господарсько-правового механізму саморегулювання будівельної галузі в Україні

2.1 Механізм саморегулювання будівельної галузі: поняття та структура

Сучасні інтеграційні процеси, обраний курс на узгодження вітчизняної правової системи з європейськими стандартами вимагають від влади безперервного та гармонійного реформування практично всіх галузей національної економіки. Настільки серйозні зміни потребують, на нашу думку, подекуди також і перегляду правових підходів до розуміння та врегулювання певних відносин, від яких будуть залежати конкретні механізми господарсько-правового регулювання. З огляду на співвідношення важливості врахування більш приватних чи публічних інтересів у різних секторах економіки можливі два основні варіанти. Так, при підході превалювання державного регулювання (у разі безумовної переваги публічних інтересів) економічних відносин над ринковим саморегулюванням і механізми останнього будуть. Зазначені процеси не оминають і будівельної галузі. Однак у той час, коли національним законодавством передбачено можливість створення саморегулівних організацій, немає жодного нормативного підґрунтя для врегулювання господарсько-правових механізмів самоорганізації будівельної сфери. Передусім, на наше переконання, це пов'язано з надмірною розпорошеністю та неузгодженістю між собою нормативно-правових актів різних рівнів, які мають регулювати суспільні відносини, що виникають у будівельному секторі.

Слід наголосити, що саме поняття «механізм» (у різних його інтерпретаціях) у більшості сучасних досліджень науковці застосовують без належного опрацювання поняттєвого апарату, коли характеристика механізму використовується як щось автоматично зрозуміле й таке, що не потребує додаткової аргументації. Однак, на наш погляд, така ситуація може спричинити, по-перше, неоднаковість застосування вказаного терміна, а по-друге, суперечності категорійного апарату понять, структурним елементом яких є досліджуваний термін.

Як слушно зазначає Т. Г. Альберда, у правовій науці категорія «механізм» поступово займає міцні позиції в поняттєво-категорійному апараті. Загальнотеоретична категорія «правовий механізм» у сучасному правознавстві відсутня, змістова організація правового механізму відображає логіку правового регулювання, особливості спеціально-юридичного впливу на відповідні суспільні відносини, взяті в конкретно-історичному прояві Альберда Т. Г. Механізм як загальнонаукова і правова категорія («правовий механізм»). Молодий вчений. № 2(02). 2013. С. 64-68.

Відмінною властивістю правового механізму є його системний характер, він є не довільною сукупністю різнопорядкових юридичних феноменів, а органічним комплексом взаємопов'язаних правових інструментів, що працюють як єдине ціле. Загальновідомо, що правові конструкції нормативно-правових актів або міжнародних договорів зазвичай створюють основи правового регулювання та здебільшого формують правовідносини лише загального регуляторного рівня, однак саме за допомогою окремих правових механізмів можлива дієва реалізація таких актів.

На думку вченого, без застосування категорії «механізм» дескриптивний опис ряду правових явищ та понять буде неповним, а подекуди - взагалі неможливим. Із цього науковець висуває припущення про зростання евристичного потенціалу категорії «механізм» на рівні як правової теорії, так і конкретної правозастосовної діяльності.

Одним із перших вітчизняних учених-юристів, хто запровадив використання цього поняття в правознавстві, був ю. Тодика, який стверджував, що недостатньо тільки існування матеріальної норми та системи законодавства, необхідними є чіткі механізми реалізації цих норм¹.

Ґрунтовний внесок у розвиток поняття «механізм», на думку більшості науковців, зробив К. Шундиков, який наголошував, що використання в юридичній науці методологічних властивостей механізму буде досить продуктивним, оскільки зможе допомогти в подальшому опануванні інструментальною специфікою досліджуваних об'єктів Конституційне право України: підручник / за ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. Київ: Вид-во Української правничої фундації, 1999. 376 с. Шундиков К. В. Цели и средства в праве: общетеоретический аспект: автореф. дис.... канд. юрид. наук. Саратов, 1999. 24 с..

У сучасній правовій науці можна спостерігати безліч варіацій використання поняття «механізм» у найрізноманітніших його термінологічних поєднаннях, зокрема, йдеться про «механізм правового регулювання», «господарський механізм», «господарсько-правовий механізм» та «механізм господарсько-правового регулювання». З огляду на специфіку предмета цього дослідження, поняттєвий апарат має надзвичайно важливе значення та потребує, на наш погляд, глибокого системного аналізу.

Категорія «господарський механізм» у правовій та економічній площинах доволі поширена, утім, навіть сьогодні в доктринальних джерелах немає єдиного підходу до її визначення.

Спираючись на думку Г. Л. Знаменського, господарський механізм слід розуміти як установлені державою правила, детально сформований та чинний порядок суспільного виробництва (господарювання). Поява такого поняття, як «господарський механізм», зумовлена, на думку вченого, насамперед потребою переведення вимог економічних законів у практичну площину (діяльність суб'єктів господарювання). Господарський механізм не є практичною діяльністю суб'єктів господарювання, не є господарським керуванням, а, навпаки, є передумовами та способами (формами) такої діяльності чи керування. Господарський механізм становить сукупність конкретних організаційно-економічних форм, способів і методів господарювання. Крізь нього проходять лінії взаємодії економіки і права, економіки і політики, а саме господарське право є формою існування господарського механізму. Отже, норми господарського права в господарському механізмі постає провідним компонентом¹.

Досліджуючи співвідношення понять «господарський механізм» та «механізм господарсько-правового регулювання», Г. Л. Знаменський доходить висновку, що перше з них займає, так би мовити, «серединне» положення в механізмі використання економічних засобів як одним із його найважливіших приводів; щодо місця правового чинника в цій категорії вчений зазначає, що до господарського механізму входить насамперед господарське право як певна система правових норм. У свою чергу, механізм господарсько-правового регулювання є складником більш широкого поняття - механізму використання економічних законів Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Г. Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; за заг. ред. В. К. Мамутова. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 688 с. Там само..

В. О. Паламарчук указує на те, що господарський механізм суспільства, незалежно від соціально-політичного ладу, являє собою систему організації та економіко-правової регуляції народногосподарської відтворювальної діяльності, яка базується на глибокому пізнанні дії і взаємодії економічних законів, способом чи сукупністю способів ведення господарства в загальносуспільному масштабі з притаманними їй техніко-економічними, організаційно-економічними та юридичними відносинами й ринковими формами та методами функціонування суспільної економіки Юридическая техника: обзор материалов научно-методического семинара. Государство и право. 2000. № 11. С. 111-116..

На думку вченого, господарський механізм охоплює різноманітні складові елементи, системи цих складових, які, доповнюючи один одного, формують нові підсистеми, що взаємодіють між собою.

Значна кількість різноманітних досліджень господарського механізму є в економічній науці та, незважаючи на це, неоднаковість трактувань цієї категорії зумовлює, на наше переконання, інтерес до неї правових наук, зокрема й господарського права, при цьому частина вчених залишає свій науковий інтерес у межах механізму правового регулювання. Так, у правовій доктрині механізм правового регулювання підприємницької діяльності розуміють як сукупність правових засобів, за допомогою яких поведінка суб'єктів господарювання приводиться до відповідності з вимогами й дозволами, закріпленими нормами права.

Базова для теорії права категорія «механізм правового регулювання» розглядається доктриною по-різному, як мінімум, у широкому та вузькому значеннях. Наприклад, харківська школа теорії держави і права доволі широко, глобально та комплексно розуміє механізм правового регулювання, включаючи до його складу «правосвідомість, принципи права, юридичні норми, інтерпретаційні та індивідуальні правові акти, правові відносини, заходи юридичного примусу і юридичної відповідальності, а також деякі інші правові явища, які залучаються для реалізації цілей правового регулювання і можуть бути охарактеризовані під цим кутом як засоби його здійснення» Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юрид. вищих навч. закладів / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. НАПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. Харків: Право, 2009. 584 с.. Настільки глобальне тлумачення механізму правового регулювання, на нашу думку, надто узагальнює всі можливі чинники впливу на цей механізм, проте з таким складом наближає його до правової системи загалом.

З іншого боку, існує вужче теоретичне розуміння, з менш багатоманітною структурою ключових елементів механізму правового регулювання. Зокрема, С. С. Алексєєв визначає механізм правового регулювання як «взяту в єдності систему правових засобів, за допомогою якої забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини». Можна звернути увагу, що обидва доктринальні погляди звертають особливу увагу при визначенні механізму правового регулювання саме на систему правових засобів. Останні й покладено в основу вивчення більш спеціалізованих понять «господарсько-правовий механізм», «механізм господарсько-правового регулювання»¹.

На думку деяких учених (М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін.), з аналізу визначення категорії механізму правового регулювання можна виділити такі три елементи його структури або, як їх назвав С. С. Алексєєв, «глибинні ланки»: 1) норми права, які становлять фундамент механізму правового регулювання; 2) правовідносини між суб'єктами господарювання; 3) акти реалізації - дії чи діяльність суб'єктів господарювання відповідно до встановлених приписів Алексеев С. С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификация. Советское государство и право. 1987. № 6. С. 12-19. Господарське право України: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Галянтич М. К., Грудницька С. М., Міхатуліна О. М., Можаровська Н. О., Юлдашев О. Х.; Міжрегіональна академія управління персоналом. Київ, 2005. 424 с..

Окремо слід згадати про категорію «господарсько-правовий механізм», визначення якого можна знайти в спеціальних наукових дослідженнях. Зокрема, А. М. Демидова під господарсько-правовим механізмом захисту банківської системи від зловживань з боку недобросовісної конкуренції розглядає сукупність відповідних правових норм та інституцій Демидова А. М. Про системний підхід до захисту банків від загроз їх безпеці. Юридична наука. 2011. № 3. С. 168-172..

Г. Д. Джумагельдієва та С. М. Кожух господарсько-правовий механізм продовольчого забезпечення розуміють як поєднання елементів господарського механізму продовольчого забезпечення та механізму господарсько-правового регулювання продовольчого забезпечення, що утворює в результаті такої інтеграції своєрідний симбіоз правових засобів, за допомогою яких забезпечується регулятивний вплив на суспільні відносини, що виникають у ході здійснення господарської діяльності та управлінні нею Джумагельдієва Г. Д., Кожух М. С. Господарсько-правовий механізм продовольчого забезпечення: правова сутність та структура. Вісник Академії адвокатури України. 2013. № 1. С. 83-89..

Аналізуючи господарсько-правовий механізм захисту прав інтелектуальної власності, ю. В. Картавцева говорить про систему певних правових норм, що мають регламентувати відносини, які виникають у згаданій сфері, а також господарсько-правову відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності суб'єктів господарювання та органів, до компетенції яких віднесено розгляд справ про такі порушення¹.

А.Г. Бобкова визначає господарсько-правовий механізм (у сфері рекреаційної діяльності) як сукупність способів, засобів впливу на всіх її суб'єктів Картавцева Ю. В., Лучка І. Ю. Сутність ділової репутації стосовно суб'єктів господарювання. Юридичний вісник. Повітряне і космічне право: наук. пр. Нац. авіац. ун-ту. 2017. № 1. С. 133-139. Бобкова А. Г. Правове забезпечення рекреаційної діяльності: автореф. дис.... д-ра юрид. наук. Київ, 2001. 21 с., а В. І. Полюхович до основних складників господарсько-правового механізму відносить такі базові поняття, як методи, засоби, форми, суб'єкти, об'єкти, мету та модель державного регулювання Полюхович В. І. Питання розвитку засобів захисту прав індивідуальних інвесторів на фондовому ринку України. Правове регулювання економіки. 2012. № 11-12. С. 232-240..

На наше переконання, одне з найбільш вдалих та ґрунтовних досліджень здійснила Н. ю. Круглова, яка, узагальнивши характерні риси господарського механізму, запропонувала концепцію комплексного механізму управління, у якому оптимальним чином поєднуються механізми різної природи. Комплексний механізм управління є сукупністю економічних, мотиваційних, організаційних, правових (а в окремих випадках - політичних) способів взаємодії суб'єктів господарювання (суб'єктів підприємництва, науково-технічного розвитку) і впливу на 'їхню діяльність за допомогою інтересів, що забезпечують узгодження сторін, які взаємодіють, об'єктів і суб'єктів управління.

Оскільки чинники управління можуть мати економічний, соціальний, організаційний, правовий або політичний характер, комплексний механізм управління має формуватися як система економічних, мотиваційних, організаційних, правових і політичних механізмів. Склад зазначеного комплексного механізму управління вчена пропонує також доповнити правовим механізмом управління виробничо-господарською організацією, який забезпечуватиме регулювання правовідносин між суб'єктами господарювання.

З огляду на те, що зазначені відносини мають переважно господарський характер, Н. Ю. Круглова висуває пропозицію, що й об'єктами регулювання будуть господарські правовідносини. У згаданому правовому механізмі виділяються чотири системи правових норм:

— ті, що регулюють процеси створення, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання, а також способи їхньої діяльності (внутрішню організаційно-економічну діяльність);

— ті, що регулюють правовідносини в процесах виробничо-господарської діяльності;

— ті, що регулюють правовідносини між органами державної влади й управління (у межах компетенції кожного рівня їхньої ієрархії) і суб'єктами господарювання різних організаційно-правових форм;

— норми господарського процесуального права¹.

Досліджуючи господарсько-правовий механізм захисту банківської системи від зловживань з боку недобросовісних суб'єктів кредитування А. М. Демидова пропонує розглядати його як сукупність відповідних правових норм та інституцій Круглова Н. Ю. Хозяйственное право: учебн. пособие. 2-е изд. Москва: Изд-во РДЛ, 2001. URL: http://www.bibliotekar.rU/hozyaystvennoepravo/2.htm. Демидова А. М. Про системний підхід до захисту банків від загроз їх безпеці. Юридична наука. 2011. № 3. С. 168-172..

Як зазначає А. Г. Бобкова, господарсько-правовий механізм здійснення рекреаційної діяльності є сукупністю способів, засобів впливу на всі її суб'єкти. Структура механізму, на переконання вченої, складається з таких елементів: 1) державна підтримка; 2) економічне стимулювання; 3) фінансування; 4) інвестування; 5) кредитування; 6) оподаткування; 7) управління Бобкова А. Г. Правове забезпечення рекреаційної діяльності: автореф. дис.... д-ра юрид. наук. Київ, 2001. 21 с..

У свою чергу, Р. Б. Прилуцький, аналізуючи наукові дослідження останніх 5-6 років у сфері правового забезпечення економіки держави, доходить висновку, що на сьогодні викликає інтерес не тільки категорія «правовий механізм», зокрема «господарсько-правовий механізм», але й перспективність комплексного дослідження й розроблення теорії цього механізму. На думку вченого, за умови застосування переважно господарсько-правового підходу до таких досліджень і, відповідно, господарсько-правових засобів цілком допустимим й обґрунтованим є використання поняття «господарсько-правовий механізм»¹.

Ураховуючи той факт, що саме правові засоби переважна більшість як вітчизняних, так і закордонних учених розглядає як основні складники господарського-правового механізму, розглянемо 'їх докладніше для з'ясування 'їх сутності, видів, а також того, чи зберігають актуальність правові засоби в механізмі недержавного регулювання, а саморегулювання, зокрема, у будівельній галузі.

Як зазначає у своїх працях С. С. Алексєєв, правовий засіб слід розуміти як інституційне явище правової дійсності, яке відображає регулятивну силу права, що виконує роль активного центру в регулюванні відносин. За аналогією із цією дефініцією, враховуючи специфіку господарського права, можна спробувати сформулювати поняття господарсько-правового засобу: це інституційне явище господарсько-правової дійсності, яке відображає регулятивну силу господарського права, що виконує роль активного центру в регулюванні економічних, господарських відносин Прилуцький Р.Б. Правові механізми у сфері господарювання. Юридична наука. 2013. № 5. С. 26-39. Алексеев С. С. Общая теория права. Москва: Юрид. лит., 1982. Т. 2. 360 с..

В.К. Мамутов слушно зауважує, що до основних цілей господарського права належить закріплення в господарському законодавстві порядку регулювання господарської діяльності та координування діяльності суб'єктів господарювання, механізмів підтримки їхніх інтересів Мамутов В. К. Усиление публичных основ в правовом регулировании хозяйственной деятельности. Право Украины. №5. 2009. С. 83-85..

Так, досліджуючи природу засобів правового регулювання, О. А. Ломакіна доходить висновку, що в окремих галузях права є свої засоби правового захисту з притаманними тільки їм особливостями. Поняття «засіб» в юриспруденції отримало різну термінологічну кваліфікацію: його використовують і стосовно права в цілому, і щодо різноманітних режимів правового регулювання, елементів його механізму.

B. Н. Карташов до правових засобів відносить закріплені нормативно-правовими актами інструменти, що підлягають обов'язковому виконанню в установлених ситуаціях1.

Не менш широке трактування категорії «правові засоби» подає у своїх дослідженнях Л. В. Малько, визначаючи їх як правові явища, що виражені в інструментах і діяннях, за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей.

C.С. Алексєєв, декілька разів звертаючись до дослідження категорії «правові засоби», дійшов висновку, що у сфері юридичного регулювання суспільних відносин вони можуть бути підсумовані таким чином:

- позитивні зобов'язання (або так звані «веління»), тобто, покладання обов'язку на суб'єкта стосовно вчинення певних позитивних дій;

- дозволи, тобто надання права або свободи вибору на вчинення власних дій;

- заборони, тобто чіткі приписи на утримання від конкретних дій.

Незважаючи на використання в деяких доктринальних джерелах категорії «правові засоби», чинне вітчизняне законодавство не оперує таким поняттям та не містить переліку саме правових засобів, натомість у нормативно-правових актах зустрічається саме поняття господарсько-правові засоби, хоча є певні складнощі в його використанні.

На думку М. М. Кузьміної, господарсько-правові засоби можна розглядати як юридичні способи розв'язання завдань стосовно створення та підтримання необхідного рівня розвитку того чи іншого об'єкта регулювання. У розрізі цієї роботи йдеться про сферу капітального будівництва як одну з провідних галузей національної економіки¹.

Як слушно зазначає Є. М. Білоусов, досліджуючи питання господарсько-правових засобів забезпечення економічної безпеки, їм притаманні такі спільні ознаки, а саме:

- вони є узагальнювальними юридичними способами забезпечення інтересів держави в досягненні цілей національної економічної безпеки;

- згадані засоби відбивають інформаційно-енергетичні якості та ресурси права, що наділяє їх особливою юридичною силою, спрямованою на подолання перешкод у задоволенні інтересів учасників правовідносин;

- поєднуючись певним чином, виступають основними частинами (елементами) дії права, механізмів правового регулювання, правових режимів;

- мають певні юридичні наслідки, чіткі результати, певний рівень ефективності правового регулювання у відповідній галузі;

- забезпечуються державою шляхом прийняття нормативно-правових актів, стратегічних чи програмних документів, концепцій та ін. Кузьміна М. М. Господарсько-правові засоби забезпечення якості продукції: монографія. Харків: ФІНН, 2010. 184 с. Білоусов Є. М. Актуальні проблеми функціонування механізму господарсько-правового забезпечення економічної безпеки держави. Господарське право і процес. № 12. 2012. С. 85-88..

В. Г. Олюха зазначає, що господарсько-правові засоби розглядаються як складова механізму господарсько-правового регулювання, що забезпечують досягнення не тільки правового, а й інших соціально-економічних результатів за умови врахування специфіки об'єкта, до якого вони застосовуються, і мети правової діяльності. При цьому господарсько-правові засоби поділяються на: публічно-правові та приватноправові; засоби макроекономічного та мікроекономічного впливу; прямої та непрямої державної підтримки; прямої участі держави в 'їх застосуванні та опосередкованої¹.

У свою чергу, Д. В. Задихайло серед основних господарсько-правових засобів наводить такі:

- державні цільові програми;

- державні замовлення з метою стимулювання вітчизняного виробництва, зокрема інноваційної, конкурентоспроможної продукції;

- державні закупівлі продукції вітчизняного виробництва;

- засоби технічного регулювання;

- імпорт державою новітніх технологій з подальшим переданням прав на їх використання суб'єктами господарювання державного та недержавного секторів національної економіки;

- державна підтримка національних суб'єктів господарювання;

- активізація програм державно-приватного партнерства Олюха В. Г. Господарсько-правове забезпечення інформаційної безпеки в аутсорсингових відносинах. Економіка і право. 2018. № 2. С. 50-55. URL: http:// dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/11336/Oliukha%20V%2. Задихайло Д. В. Державне регулювання ринкових відносин як актуальна юридична проблема. Українське комерційне право. 2005. № 6. С. 18-29..

З огляду на особливості предмета дослідження цього підрозділу, актуальним видається розглянути нормативно-правові акти реалізації правових норм, які є важливим складником системи господарськоправових засобів. Основним актом, що регулює ці відносини, є Господарський кодекс України, зокрема, статтею 12 якого визначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного й соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18, № 1920, № 2122, ст. 14.. До основних засобів належать: державне замовлення, ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація, застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій цільових інновацій та субсидій Там само..

Перелік засобів державного регулювання, закріплений у статті 12 ГК України є приблизним та неповним, про що свідчать, на думку деяких учених, наступні тези в тексті самої статті: по-перше, «основними засобами державного регулювання...є»; по-друге, «різноманітні засоби». Такого роду формулювання можна знайти й в інших нормативних актах, зокрема мова йде про Закони України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про державне регулювання ринку цінних паперів» та ін.

Однак, на думку Д. В. Задихайла, «чинне законодавство України не містить цілісного механізму державного регулювання ринкових економічних відносин. Дійсно, окремі засоби такого регулювання та відповідні механізми 'їх застосування врегульовані в окремих законах України, але системного органічного механізму, що був би ефективним, мінімізував можливості зловживання правом та корупційними діями, сьогодні не існує»¹.

Як слушно зазначає В. С. Щербина, чинна редакція ст. 12 ГК України не може не викликати заперечень та суперечок, оскільки закріплені в цій нормі основні засоби досить часто не виступають у відповідних правовідносинах навіть як додаткові та, навпаки, ті, що не знайшли свого відображення в чинному ГК України, відіграють роль основних, з огляду на те, що вченим вноситься пропозиція щодо доповнення вказаної статті такою тезою: «інші засоби державного регулювання, передбачені цим кодексом та іншими законами» Задихайло Д. В. Державне регулювання ринкових відносин як актуальна юридична проблема. Українське комерційне право. 2005. № 6. С. 18-29. Засоби державного регулювання господарської діяльності: зб. наук. праць / ред.кол.: В.С. Щербина (голова), Т.В. Бондар та ін. Київ: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України. 2012. 184 с..

Зокрема, Є. М. Білоусов зауважує, що сьогодні в Україні формування дієвого та ефективного механізму господарсько-правового забезпечення економічної безпеки має бути органічно пов'язане з реалізацією прикладного завдання, а саме - створення та запровадження чіткої, логічно побудованої, ієрархічно узгодженої системи нормативно-правових актів, що регулюють ці відносини¹.

З'ясуванню можливостей на рівні держави впливати на певні суспільні відносини саме за допомогою господарсько-правових засобів присвятила свої праці Т. І. Швидка. Так, на думку вченої, специфікою такого роду впливу є поєднання загальнообов'язкових, координаційних, організаційних, контрольних та інших організаційно-господарських засобів, спрямованих на забезпечення відповідних чинників виробництва, що базується насамперед на державному регулюванні відносин у цій сфері. При цьому господарсько-правові засоби регулювання мають бути сфокусовані на кінцеву мету - забезпечення економічної стабільності шляхом ефективного господарювання Білоусов Є. М. Актуальні проблеми функціонування механізму господарсько-правового забезпечення економічної безпеки держави. Господарське право і процес. № 12. 2012. С. 85-88. Швидка Т. І. Господарсько-правові засоби забезпечення зростання конкурентоздатності національної економіки. Економічна теорія та право. 2015. № 1 (20). С. 257-267..

Н. О. Саніахметова вказує, що регулювання економіки є інструментом, який використовує держава для впливу на господарську діяльність, але це не єдиний інструмент, що використовується з такою метою. Воно ґрунтується на законодавстві, але ця характеристика притаманна не тільки йому, а більшості засобів державного впливу на економіку. Водночас відмінною особливістю законодавства, що становить основу регулювання економіки, є його здебільшого імперативний характер. Регулювання - це форма державного впливу на економіку, у разі порушення встановлених законодавством вимог якої може бути застосована відповідальність. Воно в цілому спрямоване на певне звуження можливостей вибору того чи іншого варіанта поведінки Саніахметова Н. О. Регулювання підприємницької діяльності в Україні (організаційно-правові аспекти): автореф. дис.... д-ра юрид. наук. Одеса, 1998. 32 с.. За визначенням Н. О. Саніахметової, державне регулювання економіки - це базована на законодавстві одна з форм державного впливу на економіку, яка реалізується за допомогою встановлення державними органами правил, спрямованих на коригування господарської діяльності фізичних і юридичних осіб, підкріплених можливістю застосування правових санкцій у разі 'їх порушення¹.

На думку деяких учених (Р. І. Шабанов, М. Д. Ждан), державне регулювання економіки можна визначити як систему типових заходів законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, здійснення яких покладено на відповідні уповноважені державні структури та які спрямовані на зміну вектору діяльності суб'єктів господарювання в бік, що потрібен для досягнення відповідного соціально-економічного результату. Господарсько-правовими засобами державного регулювання, на переконання науковців, можна назвати засоби впливу держави на конкретну сферу підприємництва задля формування чи забезпечення умов їхньої діяльності згідно з прийнятою державною економічною політикою. Особливої уваги заслуговує, на нашу думку, наведена вказаними вченими власна класифікація господарсько-правових засобів державного регулювання економіки, які вони умовно поділяють на дві групи - прямі та непрямі. Головною характеристикою прямих засобів державного впливу на сферу господарювання є їх властивість за допомогою безпосередніх владних регуляторів змушувати суб'єкта господарювання діяти відповідним чином у господарському середовищі, а непрямих - можливість стимулювання ефективного господарювання й надання додаткової економічної вигоди конкретному колу суб'єктів господарювання, яка є більш прийнятною для суспільства і держави, оскільки враховує як публічні, так і приватні інтереси Саніахметова Н. О. Регулювання підприємницької діяльності в Україні (організаційно-правові аспекти): автореф. дис.... д-ра юрид. наук. Одеса, 1998. 32 с. Шабанов Р., Ждан М. Щодо поняття господарсько-правових засобів державного регулювання економіки за законодавством України. Господарське право і процес. 2012. № 11. С. 84-88..

Як зазначає О. В. Кологойда, засобом державного регулювання можна назвати передбачений законом інструментарій регулівного впливу на фондові відносини, спрямований на встановлення правил

та/або обмежень у здійсненні господарської діяльності на фондовому ринку, порушення яких тягне за собою застосування адміністративно-господарських санкцій, економічну підтримку та забезпечення зацікавленості учасників фондового ринку в здійсненні господарської діяльності та операцій на ньому з використанням паперів та похідних фінансових інструментів, забезпечення оптимального поєднання державного регулювання та саморегулювання відносин на фондовому ринку¹.

Так, у свою чергу ю. Є. Атаманова стверджує, що всі засоби державного регулювання, закріплені ст. 12 ГК України, мають виключно економічний характер, застосування деяких із них спрямоване на забезпечення стабільності економічної системи, а інших - на стимулювання стратегічно важливих для держави секторів чи галузей економіки, а також видів господарської діяльності Кологойда О. Саморегулювання професійної діяльності фондового ринку. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2012. Вип. 92. С. 111. Атаманова Ю. Є. Господарсько-правове забезпечення інноваційної політики держави: монографія. Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого, Науково-дослідний ін-т інтелектуальної власності Акад. правових наук України. Харків: ФІНН, 2008. 421 с..

Незважаючи на величезне значення засобів і механізмів регулювання господарської діяльності, у господарсько-правовій науці питання поняття засобів державного регулювання, їх переліку, особливостей застосування у різних галузях і сферах господарювання не були предметом спеціалізованих комплексних досліджень, а тому не отримали належного висвітлення в юридичній літературі.

Поза увагою науковців залишилися також і проблеми застосування механізмів регулювання господарської діяльності, у тому числі поняття цієї юридичної категорії, змісту елементів механізму регулювання господарської діяльності, функціонування зазначеного механізму.

В. В. Копєйчиков та А. М. Колодій зазначають, що на підставі аналізу чинного законодавства можна стверджувати, що державне регулювання господарської діяльності - це здійснення державою в особі її компетентних органів комплексу економіко-правових, організаційно-правових (управлінських) та юридичних (правових) заходів щодо впорядкування діяльності господарських організацій та фізичних осіб-підприємців із метою реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку шляхом застосування різноманітних засобів і механізмів такого регулювання Колодій А. М., Копєйчиков В. В., Лисенков С. Л., Пастухов В. П., Сумін В. В., Тихомиров О. Д. Теорія держави і права: навч. посібник. Київ: Юрінформ, 1995. 189 с..

Важливе місце серед досліджень засобів державного регулювання господарської діяльності належить працям В. С. Щербини. Під засобами державного регулювання господарської діяльності вчений розуміє закріплені у конкретній правовій (юридичній) формі засоби (інструменти чи знаряддя) економічного, організаційного та правового впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання, застосування яких має бути спрямоване на досягнення таких цілей: 1) забезпечення оптимального державного регулювання, яке б виключало надмірне втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання; 2) оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктами господарювання з державним регулюванням макроекономічних процесів.

В. С. Щербина вказує, що державне регулювання господарської діяльності охоплює:

- власне державне регулювання, здійснюване компетентними органами державної влади;

- державне регулювання, здійснюване органами місцевого самоврядування, виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, а також місцевими державними адміністраціями на підставі делегованих повноважень;

- державне регулювання, здійснюване саморегулівними організаціями на підставі делегованих повноважень.

У своїх дослідженнях учений, ґрунтуючись на аналізі норм господарського законодавства та спеціальних законів, наводить власну класифікацію засобів державного регулювання з урахуванням сучасних реалій та вимог, за допомогою якої можна умовно поділити засоби державного регулювання на такі групи:

1) економіко-правові засоби, до яких віднесено державне замовлення, державні закупівлі, регулювання цін та тарифів, надання інвестиційних, податкових чи інших пільг, а також надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій чи субсидій;

2) організаційно-правові засоби, до яких належать ліцензування та квотування, видача документів дозвільного характеру, сертифікація та стандартизація, застосування нормативів та лімітів, контроль та нагляд за господарською діяльністю;

3) юридичні (правові) засоби, до яких вчених відносить штрафні та адміністративно-правові санкції, організаційно-господарські договори, примірні та типові договори.

Специфіка предмета цього дослідження полягає в тому, що здебільшого ми говоримо саме про нагальну потребу делегування певного кола функцій та повноважень відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування до об'єднань суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності в будівельній галузі, тобто до відповідних професійних об'єднань, з огляду на це, на наше переконання, необхідно говорити про появу так званих засобів саморегулювання будівельної галузі ¹.

Деякі дослідники, зокрема О. М. Гончаренко, розмежовують «внутрішнє делегування (від членів СРО до саморегулівної організації) та зовнішнє делегування (від органів державної влади до саморегулівної організації). Внутрішнє делегування здійснюється на основі договору між СРО та її членом (по горизонталі). Зовнішнє, відповідно до встановленої законодавством процедури, органом державної влади (по вертикалі) на основі заяви від СРО або відразу визначається відповідним законом» Засоби державного регулювання господарської діяльності: зб. наук. праць / ред.кол.: В.С. Щербина (голова), Т.В. Бондар та ін. Київ: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України. 2012. 184 с. Гончаренко О. М. Саморегулювання господарської діяльності: питання теорії та практики: монографія. Київ: НДІ приватного права і підприємництва ім. акад. Ф. Г. Бурчака НАПрН України, 2019. 418 с.. Дійсно, із такими зауваженнями можна погодитися, проте в цьому дослідженні поняття делегування використано в значенні зовнішнього делегування як прозорого передання певних повноважень від органу публічної влади до саморегулівної організації та встановлення порядку контролю за 'їх виконанням.

Засоби саморегулювання будівельної галузі - це передбачені нормативно-правовими актами (у тому числі локальними) засоби (інструменти та/або знаряддя) регулівного впливу на відносини, що виникають під час здійснення суб'єктами господарювання діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів капітального будівництва, спрямовані на встановлення для професійних учасників будівельної галузі правил, обмежень, стандартів та контролю, порушення яких тягне за собою застосування господарсько-адміністративних санкцій, і спрямовані на підвищення рівня безпеки та якості послуг, що надаються в будівельній галузі.

Упровадження до правової площини такої категорії, як «засоби саморегулювання будівельної галузі», спрямоване на досягнення декількох цілей: по-перше, зменшення тиску та меж втручання держави на професійних учасників галузі, не створюючи при цьому «анархічності» діяльності суб'єктів господарювання в цій сфері; подруге, забезпечення появи динамічних засобів регулівного впливу, які миттєво зможуть реагувати на постійні зміни та виклики в одній із провідних галузей національної економіки; по-третє, підвищення якості, безпечності, стабільності та захисту споживачів будівельної галузі шляхом самоорганізації її професійних учасників; по-четверте, дає можливість сформулювати та впровадити визначення господарсько-правового механізму саморегулювання будівельної галузі.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що під господарсько-правовим механізмом саморегулювання будівельної галузі слід розуміти комплексну систему відповідних правових норм та засобів, за допомогою яких забезпечується врегулювання правил допуску до певного виду господарської діяльності в будівельній сфері, професійної етики, контроль за діяльністю суб'єктів господарювання будівельної галузі, дотриманням ними встановлених законом та/або відповідною саморегулівною організацією правил поведінки, а також порядок притягнення їх членів до відповідальності в разі 'їх порушення.