Правові основи підприємницької діяльності

а) календарний рік;

б) календарний місяць;

в) календарний квартал;

г) календарний тиждень.

7. Ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої, другої і третьої груп у розмірі:

а) 10 %;

б) 12 %;

в) 15 %;

г) 20 %.

8. Доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними Податковому кодексі України, що становить:

а) 15 % від бази оподаткування;

б) 14 % від бази оподаткування;

в) 11 % від бази оподаткування;

г) 8 % від бази оподаткування.

9. Анульоване свідоцтво платника єдиного податку підлягає поверненню до органу ДПС, який їх видав, протягом:

а) 3 днів з дня анулювання;

б) 5 днів з дня анулювання;

в) 7 днів з дня анулювання;

г) 10 днів з дня анулювання.

10. Для відмови від спрощеної системи оподаткування суб'єкт господарювання до початку нового календарного кварталу (року) подає до органу ДПС заяву:

а) не пізніше ніж за 10 календарних днів;

б) не пізніше ніж за 7 календарних днів;

в) не пізніше ніж за 5 календарних днів;

г) не пізніше ніж за 14 календарних днів.

Рекомендована література і нормативні акти

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 36, 42.

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18-22. - Ст. 42-131.

3. Податковий кодекс України: Закон України від 02 грудня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 13-17. - Ст. 112.

4. Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні: Закон України від 23 березня 2012 року // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - № 30. - Ст. 1101.

5. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів: Закон України від 22 грудня 2011 року // Офіційний вісник України. - 2012. - № 4. - Ст. 137.

6. Інформаційний лист ВАС України від 01 листопада 2011 року № 1935/11/13-11 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sts.gov.ua/yuridichnim-osobam/vregulyuvannya-podatkovih-sp/u-sudovomu-poryadku/53901.html.

7. Інформаційний лист ВАС України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sts.gov.ua/yuridichnim-osobam/vregulyuvannya-podatkovih-sp/u-sudovomu-poryadku/53902.html.

8. Про затвердження Змін до Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість: Наказ Міністерства фінансів України від 27 лютого 2012 року № 144 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sts.gov.ua/yuridichnim-osobam/derjavna-reestratsiya-ta-obl/normativno-pravovi-akti/54495.html.

9. Про затвердження Порядку подання органам державної податкової служби інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 року № 1386 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sts.gov.ua/yuridichnim-osobam/derjavna-reestratsiya-ta-obl/normativno-pravovi-akti/53823.html.

10. Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів: Наказ Міністерства фінансів України від 29 грудня 2011 року № 1588[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sts.gov.ua/yuridichnim-osobam/derjavna-reestratsiya-ta-obl/normativno-pravovi-akti/53840.html.

11. Питання переходу платників податку на прибуток підприємств, який оподатковується за нульовою ставкою відповідно до пункту 154.6 статті 154 Податкового кодексу України, до подання спрощеної податкової декларації: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 98 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sts.gov.ua/podatkove-zakonodavstvo/postanovi-kabinetu-ministr/58972.html.

12. Деякі питання визначення оціночної вартості нерухомості та об'єктів незавершеного будівництва, що продаються (обмінюються): Постанова Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1103 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sts.gov.ua/podatkove-zakonodavstvo/postanovi-kabinetu-ministr/53821.html.

13. Про внесення змін до Порядку нарахування податку на додану вартість, що сплачується до державного бюджету переробними підприємствами за реалізовані ними молоко, молочну сировину та молочні продукти, м'ясо і м'ясопродукти, іншу продукцію переробки тварин, закуплених у живій вазі, а також виплати і використання коштів, що надійшли від його сплати: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 року № 523 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sts.gov.ua/podatkove-zakonodavstvo/postanovi-kabinetu-ministr/53829.html.

14. Питання звільнення виробів медичного призначення від оподаткування податком на додану вартість: Постанова Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2011 року № 867 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sts.gov.ua/podatkove-zakonodavstvo/postanovi-kabinetu-ministr/53069.html.

15. Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sts.gov.ua/elektronna-zvitnist/platnikam-podatkiv-pro-edi/normativne-zabezpechennya/54453.html.

Тема 13. ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЇ В ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

13.1 Монополія: поняття, види

Монополія - це тип ринкової структури, коли лише одна фірма пропонує весь ринковий обсяг блага, для якого не існує близьких замінників.

Фірма, що діє в умовах монополії є монополістом, а ринок на якому діє монополіст називається монопольним ринком.

Умови функціонування монополії:

1. Один виробник - багато покупців.

2. Монополіст повністю забезпечує потреби ринку в певному продукті.

3. Виникає там, де існують бар'єри входження в ринок.

4. Продукція однорідна і не має близьких замінників.

5. Ціна на монопольну продукцію економічно необґрунтована (висока).

Види монополії:

1. Чиста монополія - один виробник забезпечує весь попит.

2. Природна монополія - утворюється внаслідок розширення якогось підприємства, яке поглинає конкурентів, тобто існує за рахунок економії на масштабі.

3. Проста монополія - ціна на її товар однакова для всіх покупців.

4. Монополія з ціновою дискримінацією - ціна на один товар і той самий товар різна для різних покупців.

5. Закрита монополія (її права охороняються урядовими постановами та нормативними актами).

6. Відкрита монополія - після утворення в новій галузі фірма певний час є монополістом.

7. Монопсонія - багато продавців, один покупець - в основному характерна для ринку праці.

Відповідно до Закону України 11 січня 2001 року «Про захист економічної конкуренції» від монополізація - це досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

13.2 Антимонопольне законодавство України

Важливе місце в антимонопольній діяльності України займає Закон України від 26 листопада 1993 року «Про Антимонопольний комітет України». Правові норми щодо конкурентного регулювання містяться також у Законах України від 07 червня 1996 року «Про захист від недобросовісної конкуренції», Закон України від 11 січня 2001 року «Про захист економічної конкуренції», згідно з законодавством монопольне становище підприємств на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці.

Вимоги конкурентного законодавства виконуватимуться лише в тому випадку, якщо відповідні державні органи виявлятимуть його порушників і притягуватимуть їх до відповідальності. На відміну від конкурентних відомств розвинених країн, становлення таких інституцій в Україні відбувалось одночасно з кардинальними змінами в економіці країни. Якщо головне завдання антимонопольних органів у Західній Європі, США, Японії - підтримка працюючої конкуренції, то в Україні йшлося про створення конкурентного середовища. Тому функції конкурентних відомств України значно ширші, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою.

До них належать такі: державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства; розробка та впровадження заходів з попередження, обмеження та запобігання монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції; сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції та підприємництва; захист законних інтересів громадян (споживачів і підприємців) від проявів монополізму та недобросовісної конкуренції.

За порушення антимонопольного законодавства накладаються штрафи на підприємців і посадових осіб. На підприємства вони накладаються за: ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України; неподання чи несвоєчасне подання інформації Антимонопольному комітету і його територіальним управлінням або свідоме подання недостовірних даних. За аналогічні порушення несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу і посадові особи органів влади та управління, а також керівники підприємств.

13.3 Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію. Органи державної влади, до компетенції яких належить забезпечення державного регулювання та управління у відповідних галузях економіки, проводять моніторинг ринків цих галузей з метою аналізу та прогнозування їх розвитку.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.

З метою однакового застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комітет України дає рекомендаційні роз'яснення з питань застосування цього законодавства.

13.4 Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

- заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

- пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

- пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

- будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

- встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

- надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

- дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

- дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

13.5 Недобросовісна конкуренція: поняття, правові засади захисту

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Відносини, пов'язані з захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються вже згаданими Законом України від 26 листопада 1993 року «Про Антимонопольний комітет України», Законом України від 07 червня 1996 року «Про захист від недобросовісної конкуренції», Законом України від 11 січня 2001 року «Про захист економічної конкуренції», Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України.

Особи, права яких порушені діями, визначеними законодавствоом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатися про порушення своїх прав, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про захист своїх прав.

Закінчення строку звернення із заявою є підставою для відмови у прийнятті заяви, якщо орган Антимонопольного комітету України не визнає поважними причини пропуску строку звернення із заявою. Суб'єкт господарювання не може бути притягнутий до відповідальності за вчинення дій, визначених законодавством як недобросовісна конкуренція, якщо закінчився строк давності притягнення до відповідальності.

Строк давності притягнення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.

Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про недобросовісну конкуренцію.

13.6 Антимонопольний комітет України: поняття, склад, завдання, повноваження

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України. Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та восьми державних уповноважених.

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:

- розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

- приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

- розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість;

- перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

- призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

- у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб'єктів господарювання - юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

- проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

- визначати наявність або відсутність контролю між суб'єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб'єктів господарювання, що є єдиним суб'єктом господарювання;

- вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування обов'язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції та інші повноваження, передбачені законодавством.

Питання для самостійного контролю

1) Що означає поняття «монополія»?

2) Які існують види монополії?

3) Які нормативно-правові акти складають антимонопольне законодавство України?

4) Чим трест відрізняється від синдикату ?

5) В чому полягає неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання?

6) Який склад Антимонопольного комітету України?

7) Якими повноваженнями наділений Антимонопольний комітет України в сфері боротьби з недобросовісною конкуренцією?

8) В чому полягають антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю?

9) Якими нормативно-правовими актами визначаються правові засади захисту від недобросовісної конкуренції?

10) Які види існують види відповідальності за порушення антимонопольного законодавства?

Дайте визначення наступних понять

монополія; природна монополія; адміністративна монополія; економічна монополія; трест; синдикат; картель; багатогалузевий концерн; централізація капіталу; централізація виробництва; Антимонопольний комітет України; економічна конкуренція; монополізація; недобросовісна конкуренція; демпінг; неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання; дискредитація суб'єкта господарювання; бойкот суб'єкта господарювання; комерційна таємниця; антимонопольне законодавство.

Вирішіть наступні завдання

Завдання 1. Приватна фірма «Цукерка» почала виготовляти та реалізовувати карамельні цукерки. Через місяць після початку своєї діяльності до приватної фірми «Цукерка» надійшла претензія від ФОП, Савченко Д.М., яка теж займалася виготовленням та реалізацією цукерок, з вимогою припинити загортати цукерки в обгортки з паперового паперу, оскільки це є копіюванням зовнішнього вигляду її товару, який вона виготовляє та реалізовує вже 4 роки.

Чи правомірні вимоги Савченко Д.М.? Чи має місце копіювання зовнішнього вигляду виробу в даному випадку?

Завдання 2. До приватної пекарні «Смак» протягом року постачало борошно приватне підприємство «Колос». Через місяць після останньої поставки приватне підприємство «Колос» виключно для пекарні «Смак» виставило ціну в 5 раз вищу за попередню, мотивуючи це власними інтересами. Проте стало відомо, що причиною підвищення ціни стали відповідні дії приватної пекарні «Піч» та досягнення певної домовленості між її власником та власником приватного підприємства «Колос».

Чи правомірні дії власників приватної пекарні «Піч» та приватного підприємства «Колос»? Чи є підстави для відповідальності за антимонопольним законодавством власників приватної пекарні «Піч» та приватного підприємства «Колос»?

Теми рефератів

1) Антимонопольне законодавство в Україні.

2) Антимонопольний комітет України: склад, повноваження.

3) Види та форми відповідальності за антимонопольним законодавством України.

4) Захист від недобросовісної конкуренції: поняття, засоби, нормативна регламентація.

5) Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

Накресліть наступні схеми

1) Види монополій.

2) Повноваження Антимонопольного комітету України.

Вирішіть тестові завдання

1. Забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель є метою діяльності:

а) Верховної Ради України;

б) Антимонопольного комітету України;

в) Міністерства економічного розвитку і торгівлі;

г) Міністерства внутрішніх справ України.

2. Голова Антимонопольного комітету України призначається та звільняється з посади:

а) Верховною Радою України за поданням Голови ВРУ;

б) Президентом України;

в) Президентом України за згодою Верховної Ради України;

г) Прем'єр-Міністром України.

3. Антимонопольний комітет має щорічно звітувати про свою діяльність:

а) Президенту України;

б) Верховній Раді України;

в) Прем'єр-Міністру України;

г) Голові Антимонопольного комітету України.

4. Узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ції дії сприяють:

а) вдосконаленню виробництва, придбанню та реалізації товарів;

б) надання малому та середньому бізнесу заволодіти певною частиною ринку;

в) зменшення імпорту та експорту товарів;

г) обмеженню конкуренції.

5. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує:

а) 50%;

б) 45%;

в) 40%;

г) 35%.

6. Концентрація суб'єктів господарювання - це:

а) придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб'єкта господарювання;

б) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання;

в) створення суб'єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання;

г) набуття контролю над суб'єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.

7. Згідно із Законом України «Про природні монополії», природна монополія - це:

а) товарний ринок, що не перебуває у стані природної монополії, для суб'єктів якого реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб'єктів господарювання неможливе без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

б) суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії;

в) стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги);

г) споживач товарів, що виробляються суб'єктами природних монополій, фізична або юридична особа, яка придбаває товар, що виробляється (реалізується) суб'єктами природних монополій.

8. Предметом державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є:

а) самоокупність суб'єктів природних монополій;

б) ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

в) доступ до видобування деяких видів сировини;

г) податки та збори до бюджетів та державних цільових фондів за користування товарів природної монополії.

9. При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій не враховуються:

а) вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування,потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів, відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів;

б) державні дотації та інші форми державної підтримки, очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами);

в) суми безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів, вартість реалізованих виробничих запасів, суми нестачі та втрат від псування цінностей;

г) віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів, суми визнаних штрафів, пені, неустойки.

10. Національні комісії регулювання діяльності суб'єктів природних монополій накладають штрафи на суб'єктів природних монополій за:

а) несвоєчасне надання інформації органам, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій;

б) надання інформації органам, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, або надання завідомо недостовірних даних;

в) своєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, та порушення умов та правил здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій;

г) систематичне надання достовірної інформації у складі технічних умов щодо інженерного забезпечення об'єкта будівництва або відмову в наданні технічних умов щодо інженерного забезпечення об'єкта будівництва, або порушення строку їх надання.

Рекомендована література і нормативні акти

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 36, 42.

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18-22. - Ст. 42-131.

3. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - Ст. 164.

4. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 12. - Ст. 64.

5. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 50. - Ст. 472.

6. Бакалінська О. Шляхи вдосконалення державного контролю за дотриманням конкурентного законодавства / О. Бакалінська // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 1. - C. 76-78.

7. Борисенко З. Антиконкурентні дії органів влади / З. Борисенко //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 4. - C. 92-96.

8. Борисенко З. Місце Антимонопольного комітету України в системі органів влади / З. Борисенко //Економіст. - 2006. - № 11. - C. 25-28.

9. Денисюк О. Особливості розвитку економіки України та антимонопольне регулювання / О. Денисюк //Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 7. - C. 3-5.

10. Журик Ю. Деякі питання правового статусу Антимонопольного комітету України / Ю. Журик //Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 4. - C. 17-20.

11. Касьянов Ю. Антимонопольное законодательство за рубежом: позитивный опыт / Ю. Касьянов // Мировая экономика и международные отношения. - 2004. - № 8. - C. 15-25.

12. Корчак Н. До питання про правову природу інституту антимонопольного регулювання / Н. Корчак // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 12. - C. 48-51.

13. Корчак Н. Теоретико-правові аспекти відповідальності в інституті антимонопольного регулювання в Україні / Н. Корчак // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 10. - C. 118-121.

14. Корчак Н. Принципи інституту антимонопольного регулювання в Україні / Н. Корчак // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 11. - C. 98-102.

15. Костусєв О. Антимонопольне законодавство та конкурентні органи країн СНД / О. Костусєв // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 10. - C. 3-7.

16. Нестеренко О. Державне антимонопольне регулювання / О. Нестеренко // Нова політика. - 1997. - № 3. - C. 19-23.

17. Супрун В.П. Деякі проблеми антимонопольно-конкурентної політики в Україні / В.П. Супрун //Актуальні проблеми економіки. - 2005. -№ 7. - C. 14-21.

18. Підприємницька діяльність: Законодавство. Поради. Контакти. - Київ: Преса України, 2005. - 160с.

19. Підприємницьке право: Навч. посіб. / Л.В. Ніколаєва, О.В. Старцев, П.М. Пальчук, Л.М. Іваненко. - К.: Істина, 2011. - 480 с.

Тема 14. ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

14.1 Зовнішньоекономічна діяльність як вид господарської діяльності

Основним законодавчим актом, який закріплює правові засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняними суб'єктами господарювання, є Закон України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність». Цей Закон визначає основні правові та організаційні засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності в Україні і спрямований на удосконалення правового регулювання всіх видів ЗЕД, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, надання послуг відповідно до загальновизнаних засад, принципів, норм і правил міжнародної торгівлі та зобов'язань, взятих Україною в рамках міжнародних угод.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на відносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Це визначення дає уявлення про ознаки ЗЕД:

а) за своєю сутністю вона є господарською діяльністю, тобто «діяльністю суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність»;

б) ця діяльність побудована на відносинах між суб'єктами господарювання, що перебувають під юрисдикцією різних держав;

в) вона може здійснюватися як на території України, так і за її межами, як з перетином митного кордону України, так і без такого перетину.

Поняттям зовнішньоекономічної діяльності не охоплюються:

- відносини міждержавного співробітництва, які є предметом міжнародного публічного права;

- майнові та особисті немайнові відносини за участю іноземних громадян, спрямовані на задоволення їх особистих, сімейних тощо інтересів, які є предметом міжнародного приватного права.

Належність зовнішньоекономічних відносин до господарських визначає і методологію регулювання цих відносин. У господарському праві як комплексній галузі права загалом (а відтак і щодо ЗЕД) діють три основні методи правового регулювання:

а) метод автономних рішень суб'єктів господарювання, який ґрунтується на тому, що ці суб'єкти мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності і зовнішньоекономічні операції, окрім заборонених законом; укладати зовнішньоекономічні договори та визначати зобов'язання за ними в межах законодавства тощо);

б) метод владних приписів, згідно з яким діяльність суб'єктів господарювання підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством (як-от: необхідність отримання експортних або імпортних ліцензій у випадках, передбачених законом, дотримання порядку розрахунків в іноземній валюті, дотримання порядку та строків проведення окремих видів зовнішньоекономічних операцій - товарообмінних (бартерних) та операцій з давальницькою сировиною тощо);

в) метод рекомендацій, згідно з яким держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин.

14.2 Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Поняття джерела (форми) права включає два взаємопов'язаних аспекти. Це: а) зовнішня форма юридичного буття норм права; б) спосіб надання нормі (правилу поведінки) юридичної обов'язковості, тобто спосіб вираження державної волі.

Специфіка джерел правового регулювання ЗЕД визначається одночасним підпорядкуванням зовнішньоекономічних відносин двом відносно самостійним, але взаємопов'язаним системам права: національному (українському) праву та міжнародному праву. Відповідно, систему джерел правового регулювання ЗЕД утворюють як національно-правові, так і міжнародно-правові форми.

Залежно від способу вираження (формування) права традиційно виділяють такі основні види джерел права:

1) нормативно-правовий акт;

2) правовий звичай;

3) нормативний договір;

4) судовий прецедент.

Нормативно-правові акти (на чолі з законами) відіграють провідну роль у системі джерел правового регулювання ЗЕД. Господарсько-правова природа зовнішньоекономічних відносин вимагає їх регулювання шляхом комплексного застосування публічно-правових та приватно-правових інструментів. З цим пов'язане явище регулювання ЗЕД нормативно-правовими актами, що належать до різних галузей права. Здійснення ЗЕД за межами України підлягає регулюванню також законами відповідних держав.

Правовий звичай являє собою санкціоноване державою правило поведінки, що склалося в суспільстві в результаті його багаторазового і тривалого застосування. Звичай є важливим джерелом правового регулювання ЗЕД, передусім, у сферах міжнародної торгівлі, міжнародного торговельного мореплавства та міжнародних грошових розрахунків. Суттєва роль звичаю в регулюванні ЗЕД прямо визнається законодавством України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб'єкти ЗЕД при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Згідно з ст. 4 ст. 28 Закону України від 24 лютого 1994 року «Про міжнародний комерційний арбітраж», в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами угоди і з врахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди.

Нормативний договір - це угода двох або декількох суб'єктів, яка встановлює загальні правила поведінки на майбутній (невизначений) час для невизначеного (неперсоніфікованого, крім тих, що беруть участь у його укладенні) кола суб'єктів. Нормативний договір як джерело права може належати до сфер внутрішньодержавного та міждержавного регулювання господарських (зовнішньоекономічних) відносин. Відтак у теорії нормативного договору розрізняють: а) внутрішньодержавні нормативні договори; б) міждержавні (міжнародні) нормативні договори.

Судовий прецедент офіційно не є джерелом правового регулювання ЗЕД. Водночас для тлумачення правових норм у процесі їх застосування судова та арбітражна практика (практика міжнародного комерційного арбітражу) має велике значення. Це значення зростає у зв'язку з поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини (у зв'язку з ратифікацією Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції) та Міжнародного центру по вирішенню інвестиційних спорів (ICSID) (у зв'язку з ратифікацією Вашингтонської конвенції 1965 року про вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами), а також з огляду на процес прийняття Україною acquis communautaire, одним з джерел якої є рішення Європейського суду.

14.3 Принципи зовнішньоекономічної діяльності

Принципи зовнішньоекономічної діяльності - це керівні начала, що визначають спрямованість правового регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Правові принципи є важливим засобом тлумачення норм, що закріплюють конкретні права та обов'язки суб'єктів ЗЕД. Адже та чи інша норма, встановлюючи конкретне правило поведінки, не завжди вказує, яка керівна ідея закладалася в основу цього правила поведінки. За умови ж врахування принципів регулювання зміст правила поведінки стає більш чітким.

Зовнішньоекономічна діяльність є видом господарської (зазвичай підприємницької) діяльності, тому при її здійсненні слід керуватися загальними принципами господарювання (ст. 6 ГК України) та принципами підприємницької діяльності (ст. 44 ГК України).

Спеціальні принципи ЗЕД закріплює ч. 2 ст. 377 ГК України, з деталізацією переліку цих принципів у ст. 2 Закону України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність». Такими принципами є:

- принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (полягає у виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати ЗЕД на території України, керуючись законами України; обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин);

- принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва (полягає у праві суб'єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів ЗЕД здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні ЗЕД порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів ЗЕД на всі одержані ними результати ЗЕД);

- принцип юридичної рівності і недискримінації (полягає у рівності перед законом всіх суб'єктів ЗЕД незалежно від форм власності при здійсненні ЗЕД; забороні будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів ЗЕД, а також іноземних суб'єктів господарювання за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених законодавством);

- принцип верховенства закону (полягає у регулюванні ЗЕД тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами У країни);

- принцип захисту інтересів суб'єктів ЗЕД (полягає у тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарювання на її території згідно з законами України; здійснює рівний захист всіх суб'єктів ЗЕД за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права);

- принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів (на забезпечення еквівалентності обміну спрямовані, зокрема, правила ч. 2 ст. 1 Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» щодо обов'язкової оцінки товарів, що експортуються, та товарів, що імпортуються за бартерними договорами, в іноземній валюті, віднесеній НБУ до першої групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів).

14.4 Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

ЗЕД як вид господарської діяльності безпосередньо здійснюється її суб'єктами. Особливий суб'єктний склад є кваліфікуючою ознакою ЗЕД - це «діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними» (ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Тобто зовнішньоекономічні правовідносини складаються між суб'єктами господарювання різної державної належності.

Українське законодавство визначає категорії суб'єктів ЗЕД, які проходять легітимацію в Україні. Такими суб'єктами є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб'єктів господарювання, що не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому законом. Не є суб'єктами ЗЕД підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій України;

4) інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

У ЗЕД можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 378 ГК України). Участі суб'єктів публічної влади в ЗЕД присвячена і ч. 2 ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» яка встановлює, що Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у ЗЕД, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з законами України. Останнє положення слід тлумачити у сукупності з ст. 34 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», яка закріплює відмову держави від юрисдикційних імунітетів у разі, коли держава виступає не як суверен у міждержавних відносинах, а як учасник комерційного обороту.

14.5 Види зовнішньоекономічної діяльності

Орієнтовний перелік видів ЗЕД, які можуть здійснюватися суб'єктами цієї діяльності в Україні, закріплює ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Так, до видів ЗЕД належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили. Експорт (експорт товарів) - це продаж товарів українськими суб'єктами ЗЕД іноземним суб'єктам господарювання (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарювання та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України (при реекспорті обов'язковим є фактичний перетин товаром митного кордону України). Імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами ЗЕД у іноземних суб'єктів господарювання товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами (ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»);

- надання суб'єктами ЗЕД України послуг іноземним суб'єктам господарювання, надання послуг іноземними суб'єктами господарювання суб'єктам ЗЕД України;

- наукова, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарювання; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарювання; створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарювання зазначених установ на території України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарювання, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням об'єктів інтелектуальної власності з боку іноземних суб'єктів господарювання; аналогічна діяльність суб'єктів ЗЕД за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів, та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі за участю суб'єктів ЗЕД;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарювання;

- орендні, лізингові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарювання;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарювання як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі з суб'єктами ЗЕД на території України, так і за її межами;

- інші види ЗЕД, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Незважаючи на те, що законодавство України широко оперує поняттям «зовнішньоекономічна операція», на законодавчому рівні це поняття не визначене. Лише Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затверджене Наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року № 52, визначає, що окремою зовнішньоекономічною операцією є комплекс дій українського суб'єкта ЗЕД та іноземного суб'єкта господарювання, що підпадає під визначення одного із видів ЗЕД, передбачених ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», та включає в себе закінчену разову передачу товару (виконання робіт, надання послуг) та закінчені розрахунки (грошові, товарні та в інших формах) за цю разову конкретну передачу товару (виконання робіт, надання послуг).

14.6 Органи державного регулювання та місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державна митна служба України та інші органи відповідно до їх компетенції, визначеної ст. 9 Закону України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Найвищим органом, який здійснює державне регулювання ЗЕД, є Верховна Рада України. До повноважень Верховної Ради України належать: прийняття законів з питань ЗЕД; визначення засад зовнішньої політики; надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та їх денонсація (ст. 85 Конституції України). Виключно законами України визначаються, зокрема: статус іноземців; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної та Іноземних валют на території України; порядок утворення та функціонування вільних та інших спеціальних зон (ст. 92 Конституції України).

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення зовнішньої політики держави; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; організовує і забезпечує здійснення ЗЕД України, митної справи; спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади в галузі ЗЕД (ст. 117 Конституції України); укладає міжурядові договори України з питань ЗЕД у випадках, передбачених Законом України «Про міжнародні договори України»; приймає рішення про введення режиму ліцензування і квотування експорту (імпорту) за поданням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під такий режим, і строків дії такого режиму; забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань ЗЕД.

Національний банк України представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків; здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію на здійснення валютних операцій; забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами (ст. 7 Закону України від 20 травня 1999 року «Про Національний банк України»).