Правові основи підприємницької діяльності

Рекламою є інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Реклама виступає одним із видів інформації, тобто відомостей про осіб, предмети, факти, події, явища. Однак рекламою є не будь-яка інформація, а тільки та, що має певні ознаки: інформація про осіб чи товар; інформація, що розповсюджується у будь-якій формі та в будь-який спосіб; розповсюдження інформації здійснюється з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.

Рекламна інформація спрямована на формування або підтримання інтересу до тих осіб та/або товару, що в ній згадуються, сприяє реалізації товару, виявляє вплив на потенційних споживачів реклами, формує у них певне уявлення про конкретних фізичних і юридичних осіб, спрямована на невизначене коло споживачів.

Крім визначення поняття «реклама», в Законі проведене розмежування трьох професійних учасників рекламної діяльності - рекламодавця, виробника реклами та її розповсюджувача. Таке розмежування учасників ринку реклами має значення для застосування відповідальності за порушення законодавства про рекламу.

Види реклами:

- соціальна реклама (інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку);

- зовнішня реклами (реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг);

- внутрішня реклама (реклама, що розміщується всередині будинків і споруд);

- реклама на транспорті (реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену).

11.2 Законодавчі вимоги щодо реклами

За ст. 7 Закону України від 03 липня 1996 року «Про рекламу» основними принципами реклами є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди.

Реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції. Вона не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності.

У рекламі забороняється:

- поширювати інформацію щодо товарів, виробництво, обіг чи ввезення на митну територію України яких заборонено законом;

- вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб;

- подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та/чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

- використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість споживачів реклами;

- наводити твердження, дискримінаційні щодо осіб, які не користуються рекламованим товаром;

- використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви органів державної влади України, крім випадків, передбачених законом;

- рекламувати товари, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії;

- вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її ім'я без згоди цієї особи;

- імітувати або копіювати текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших товарів, якщо інше не передбачено законами України у сфері інтелектуальної власності;

- рекламувати послуги, пов'язані з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, без інформації про використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів. Ця інформація повинна займати на афішах, інших рекламних засобах щодо конкретної послуги не менше 5 відсотків загальної площі, обсягу всієї реклами;

- розповсюджувати рекламу (включаючи анонси кіно- і телефільмів), яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, цинізму, приниження людської честі та гідності. Анонси фільмів, які мають обмеження щодо глядацької аудиторії, розміщуються лише у час, відведений для показу таких фільмів.

Одним із видів забороненої реклами є підсвідома реклама, потенційні споживачі якої навіть не усвідомлюють, що вони зазнають її впливу. Характерним прикладом є вставлення у фільм реклами, яка є настільки короткою, що глядачі не уявляють її зором, однак вона впливає на їх підсвідомість.

Труднощі у практиці викликає відокремлення реклами від іншої інформації. Тому важливе значення мають спеціальні вимоги щодо ідентифікації реклами, які містяться в ст. 9 Закону України від 03 липня 1996 року «Про рекламу». Законом забороняється і прихована реклама.

Поряд із загальними обмеженнями стосовно реклами в розділі ІІ Закону України «Про рекламу» містяться спеціальні вимоги щодо найпоширеніших різновидів реклами - реклами на телебаченні і радіо, у друкованих засобах масової інформації, з використанням електрозв'язку, зовнішньої реклами, внутрішньої реклами, реклами на транспорті та під час демонстрування кіно- та відеофільмів, реклами, розрахованої на дітей. Ці вимоги, на відміну від загальних, стосуються не стільки змісту реклами, скільки її розповсюдження, однак встановлення також досягається правовими нормами зобов'язувального та охоронного характеру.

Найбільш м'якими є вимоги щодо реклами у друкованих засобах масової інформації. Йдеться про рекламу у пресі, тобто в газетах і журналах міжнародного, національного та місцевого розповсюдження (популярних, ділових, спеціалізованих). Тут норма має уповноважуваний характер - обсяг реклами у друкованих засобах масової інформації визначається ними самостійно. Сформульовано іншу вимогу: друковані засоби масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.

Найжорсткіші вимоги сформульовано щодо реклами на телебаченні і радіо, тобто реклами засобами мовлення, оскільки це найбільш поширене і доступне джерело реклами і розміщення реклами на ньому часто викликає серйозні нарікання незадоволення численних глядачів.

Законодавством визначено, що час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності. Ця вимога не поширюється на спеціалізовані рекламні канали мовлення. Частка реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 відсотків. Реклама повинна розміщуватися у перервах між програмами, передачами.

Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, сесій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційних державних заходів і церемоній, виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду України, народних депутатів України, членів Уряду України, а також трансляції релігійних служб, програм, передач для дітей та програм, передач новин. Трансляція концертно-видовищних програм, передач може перериватися рекламою за умови, що між рекламними вставками програма, передача триває не менше 30 хвилин. Не можуть перериватися також кіно- і телефільми Реклама може бути розміщена перед їх початком та/або після їх закінчення.

Значні заборони введено щодо реклами, розрахованої на неповнолітніх, з метою їх захисту від неналежної реклами, беручи до уваги те, що їх легше ввести в оману через відсутність життєвого досвіду. Так, забороняється реклама:

- з використанням зображень дітей, які споживають або використовують продукцію, призначену тільки для дорослих чи заборонену законом для придбання або споживання неповнолітніми;

- з інформацією, яка може підірвати авторитет батьків, опікунів, піклувальників, педагогів та довіру до них дітей;

- з вміщенням закликів до дітей придбати продукцію або звернутися до третіх осіб з проханням зробити покупку;

- з використанням зображень справжньої або іграшкової зброї, вибухових пристроїв.

11.3 Особливості рекламування деяких видів товарів

Законодавство регулює особливості рекламування за критерієм виду продукції і послуг, що рекламуються. Зокрема, в Законі України «Про рекламу» вказано вимоги щодо реклами п'яти видів продукції і послуг:

1) лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації;

2) алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби;

3) зброї;

4) послуг, пов'язаних з залученням коштів населення;

5) цінних паперів;

Заборони щодо реклами лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації стосуються як самих цих засобів, так і змісту їх реклами.

Щодо змісту реклами лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації, то заборони стосуються:

- відомостей, які можуть справляти враження, що за умови вживання лікарського засобу чи застосування медичної техніки консультація з фахівцем не є необхідною;

- відомостей про те, що лікувальний ефект від вживання лікарського засобу чи застосування медичної техніки є гарантованим;

- зображень зміни людського тіла або його частин внаслідок хвороби, поранень;

- тверджень, що сприяють виникненню або розвитку страху захворіти або погіршити стан свого здоров'я через невикористання лікарських засобів, медичної техніки та медичних послуг, що рекламуються;

- тверджень, що сприяють можливості самостійного встановлення діагнозу для хвороб, патологічних станів людини та їх самостійного лікування з використанням медичних товарів, що рекламуються;

- посилань на лікарські засоби, медичну техніку, методи профілактики, діагностики, лікування і реабілітації як на найбільш ефективні, найбільш безпечні, виняткові щодо відсутності побічних ефектів;

- порівнянь з іншими лікарськими засобами, медичною технікою, методами профілактики, діагностики, лікування і реабілітації з метою посилення рекламного ефекту;

- посилань на конкретні випадки вдалого застосування лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики,

- лікування і реабілітації;

- рекомендацій або посилань на рекомендації медичних працівників, науковців, медичних закладів та організацій щодо рекламованих товару чи послуги;

- спеціальних виявлень подяки, вдячності, листів, уривків з них із рекомендаціями, розповідями про застосування та результати дії рекламованих товару чи послуги від окремих осіб;

- зображень і згадок імен популярних людей, героїв кіно-, теле- та анімаційних фільмів, авторитетних організацій;

- інформації, що може вводити споживача в оману щодо складу, походження, ефективності, патентної захищеності лікарського засобу.

У рекламі лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації забороняється участь лікарів та інших професійних медичних працівників, а також осіб, зовнішній вигляд яких імітує зовнішній вигляд лікарів.

Стаття 22 Закону України від 03 липня 1996 року «Про рекламу» містить численні заборони стосовно реклами алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби.

Щодо реклами зброї в Законі України від 03 липня 1996 року «Про рекламу» встановлено таке обмеження: реклама зброї може здійснюватися тільки у відповідних спеціалізованих виданнях щодо зброї, або безпосередньо у приміщеннях торговельних закладів (підприємств), які реалізують зброю, або на відповідних виставках (заходах).

Спеціальні, досить жорсткі вимоги пред'являються до реклами цінних паперів і послуг, пов'язаних із залученням коштів населення. Це зумовлюється тим, що утвердження престижу і довіри до цього ринку неможливе без впорядкування відповідної реклами. Згідно зі ст. 24 Закону реклама послуг (банківських, страхових, інвестиційних тощо), пов'язаних із залученням коштів населення, або осіб, які їх надають, дозволяється лише за наявності спеціального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення такого виду діяльності. Така реклама повинна містити номер дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію.

Це положення не застосовується у випадках, коли дається тільки реклама знака для товарів і послуг, назви особи (без реклами послуг).

11.4 Недобросовісна реклама

Недобросовісна реклама - це реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження. Недобросовісна реклама заборонена.

Недобросовісну рекламу не включено до складів правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією, проте, враховуючи й визначення і невичерпний перелік видів правопорушень, що визнаються недобросовісною конкуренцією, недобросовісна реклама підпадає під загальне поняття недобросовісної конкуренції. Різниця в законодавчому формулюванні полягає в тому, що ст. 1 Закону України від 07 червня 1996 року «Про захист від недобросовісної конкуренції» не пов'язує недобросовісну конкуренцію з можливістю завдати або завданням збитків конкурентам, у той час як ст. 10 Закону України від 03 липня 1996 року «Про рекламу» передбачає можливість заподіяння шкоди особам або державі як необхідній елемент складу правопорушення, що визнається недобросовісною рекламою.

Недобросовісною є реклама, що порушує загальні (передбачені у п. 1 ст. 8 Закону України «Про рекламу») та спеціальні (ті, що стосуються реклами лікарських засобів, виробів медичного призначення, засобів профілактики, діагностики і лікування, тютюнових виробів і алкогольних напоїв, зброї, послуг, пов'язаних із залученням коштів населення, цінних паперів, реклами інших видів підприємницької діяльності, які потребують спеціального дозволу) вимоги до неї.

Недобросовісною, забороненою є реклама, що в будь-якій формі містить твердження, інформацію або уявлення, які є неправдивими або здатними ввести в оману, якщо вони стосуються: існування, природи, композиції, істотних властивостей, змісту або виду дій; виду, походження, якості, засобу і часу виробництва продукції, переваг, ціни й умов продажу товарів і послуг, на що посилається реклама; умов використання і переваг, на які сподіваються при використанні; підстав і засобів продажу або послуг; змісту зобов'язань продавця, що приймаються рекламодавцем, ідентичності, характеристик, вмінь виробника, рекламодавця або виконавця послуги.

За законом недобросовісною вважається не лише реклама, яка дійсно вводить в оману споживачів. Досить того, що вона здатна ввести споживачів реклами в оману. Рекламу слід вважати такою, що вводить в оману, якщо вона викликає у споживачів сподівання, які рекламований товар не здатний задовольнити. У цьому разі від рекламодавців вимагаються докази правдивості інформації, а позивач має довести, що його сподівання є марними. Відповідальність за недобросовісну рекламу несе винна особа.

Рішення щодо визнання реклами недобросовісною приймають у межах своїх повноважень спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів; Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності.

Питання для самостійного контролю

1) Що означає поняття «реклама»?

2) Які особи відносяться законодавством до споживачів реклами?

3) Які існують види реклами?

4) Які вимоги встановлено до зовнішньої реклами?

5) Які вимоги встановлено до реклами на телебаченні?

6) Що означає поняття «спонсорство»?

7) Які вимоги встановлено до реклами лікарських засобів?

8) Що означає поняття «недобросовісна реклама»?

9) Які принципи реклами закріплені в законодавстві?

10) Що означає поняття «ідентифікація реклами»?

Дайте визначення наступних понять

реклама; виробник реклами; внутрішня реклама; зовнішня реклама; знижка; недобросовісна реклама; порівняльна реклама; прихована реклама; реклама на транспорті; рекламні засоби; рекламодавець; розповсюджувач реклами; спеціальні виставкові заходи; соціальна реклама; товар; споживачі реклами; спонсорство.

Вирішіть наступні завдання

Завдання 1. На вітчизняному телебаченні досить популярним засобом реклами зубної пасти, зокрема зубної пасти, що має найменування «лікувальної», стала реклама у вигляді рекомендацій лікаря-стоматолога.

Чи правомірні дії рекламодавця? Яким нормативно-правовим актом регулюється встановлення вимог до реклами лікарських засобів?

Завдання 2. Громадянин Синиця В.О., дивлячись рекламу таблеток від підвищення тиску, вирішив, що у випадку невикористання зазначеного засобу, його тиск може підвищитися, тому негайно купив таблетки в аптеці та прийняв, згідно з інструкцією. Через 1,5 години Синиця В.О. був вимушений викликати швидку через погане почуття у зв'язку з низьким тиском.

Чи правомірні дії рекламодавця? Чи може звернутися Синиця В.О. з позовом до суду через порушення його прав?

Теми рефератів

1) Проблеми дотримання законодавства про рекламу в Україні.

2) Законодавство про рекламу в зарубіжних країнах.

3) Вимоги до реклами лікарських засобів: прогалини в законодавстві та шляхи їх заповнення.

4) Вимоги до реклами на телебаченні: дотримання законодавства під час перед виборчої агітації.

5) Перспективи запозичення положень законодавства про рекламу: європейський досвід.

Накресліть наступні схеми

1) Види реклами.

2) Вимоги до зовнішньої реклами.

Вирішіть тестові завдання

1. Професійним учасником рекламної діяльності не є:

а) рекламодавець;

б) виробник реклами;

в) споживач;

г) розповсюджувач реклами.

2. Реклама, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку є:

а) соціальною;

б) політичною;

в) зовнішньою;

г) внутрішньою.

3. Реклама над проїжджою частиною вулиць і доріг є:

а) політичною;

б) зовнішньою;

в) внутрішньою;

г) соціальною.

4. До основних принципів реклами відповідно до законодавства не належить:

а) законність;

б) точність;

в) гуманізм;

г) достовірність.

5. Загальний обсяг реклами на телебаченні за астрономічну добу не може перевищувати:

а) 5 % від фактичного обсягу мовлення;

б) 10 % від фактичного обсягу мовлення;

в) 15 % від фактичного обсягу мовлення;

г) 20 % від фактичного обсягу мовлення.

6. Переривати рекламою дозволено трансляції:

а) передач для дітей;

б) випусків новин;

в) телефільмів;

г) концертно-видовищних програм.

7. Реклама алкогольних напоїв на телебаченні заборонена:

а) з 6 до 23 години;

б) з 7 до 23 години;

в) з 8 до 24 години;

г) з 6 до 22 години.

8. Дозвіл на розміщення зовнішньої реклами надають:

а) виконавчі органи сільських, селищних, міських рад;

б) власники будинків та споруд;

в) природоохоронні органи;

г) органи ЖКХ.

9. Підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу є:

а) ліцензія на розміщення зовнішньої реклами;

б) дозвіл на розміщення зовнішньої реклами;

в) сертифікат на розміщення зовнішньої реклами;

г) формуляр на розміщення зовнішньої реклами.

10. Інформація на візитних картках працівників фірми, на яких розміщено логотип фірми, реквізити та робочий телефон:

а) є рекламною інформацією;

б) носить лише змістовний характер;

в) є соціальною інформацією;

г) є внутрішньою рекламою.

Рекомендована література і нормативні акти

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 36, 42.

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18-22. - Ст. 42-131.

3. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 30. - Ст. 375.

4. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1994. - № 27. - Ст. 218.

5. Про лікарські засоби: Закон України від 04 квітня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 22. - Ст. 86.

6. Про рекламу: Закон України від 03 липня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 39. - Ст. 181.

7. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 50. - Ст. 472.

8. Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг: Закон України від 06 липня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 28. - Ст. 205.

9. Підприємницька діяльність: Законодавство. Поради. Контакти. - Київ: Преса України, 2005. - 160с.

10. Підприємницьке право: Навч. посіб. / Л.В. Ніколаєва, О.В. Старцев, П.М. Пальчук, Л.М. Іваненко. - К.: Істина, 2011. - 480 с.

Тема 12. ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

12.1 Загальні положення про оподаткування підприємницької діяльності

Згідно з положеннями Податкового кодексу України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 7 ПК України елементами податку є:

1) платники податку;

2) об'єкт оподаткування;

3) база оподаткування;

4) ставка податку;

5) порядок обчислення податку;

6) податковий період;

7) строк та порядок сплати податку;

8) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з ПК України або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з ПК України.

Податковим агентом визнається особа, на яку ПК України покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені ПК України для платників податків.

Платник податків веде справи, пов'язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.

Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, повязаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків-фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

Представник платника податків користується правами, встановленими ПК України для платників податків.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Оподаткування доходів підприємців, які працюють за спрощеною системою оподаткування регулюється: Податковим кодексом України, Наказом Міністерства Фінансів України від 20 грудня 2011 року № 1675 «Про затвердження форми свідоцтва платника єдиного податку та порядку видачі свідоцтва, форми та порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування та форми розрахунку доходу за попередній календарний рік», Наказом Міністерства Фінансів України від 21 грудня 2011 року № 1688 «Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку», Наказом Міністерства Фінансів України від 15 грудня 2011 року № 1637 «Про затвердження форм книги обліку доходів та книги обліку доходів і витрат та порядків їх ведення».

Оподаткування доходів підприємців, які працюють за загальною системою оподаткування регулюється: Податковим кодексом України, Наказом Міністерства Фінансів України від 03 лютого 2012 року № 84 «Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 07 листопада 2011 року № 1395».

12.2 Загальна система оподаткування

Нормативне регулювання загальної системи оподаткування міститься у статтях 49 п.п. 49.18 - 49.18.5 Податкового кодексу України, Наказі Міністерства Фінансів України від 07 грудня 2011 року № 1395 «Про затвердження форми податкової декларації про майновий стан і доходи та Інструкції щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи».

Доходи фізичних осіб підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 Податкового кодексу України і становить 15 % бази оподаткування (базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки звітного року.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) i документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом ІІІ ПК України.

Не належить до витрат фізичної особи-підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, у разі якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи-суб'єктом підприємницької діяльності та/або не використовується в такій діяльності. Авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу (до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада).

Фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом державної податкової служби.

Фізичні особи-підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Фізичні особи-підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 ПК України, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

Що стосується оподаткування прибутку громадських та неприбуткових організацій, ПК передбачає звільнення від податку на прибуток у п. 1 ст. 154 для підприємств і організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів. Крім цього, передбачено порядок оподаткування неприбуткових установ та організацій (тільки тих, які будуть внесені до державного реєстру неприбуткових організацій) у ст. 157 Податкового кодексу України зафіксований класифікатор організацій і перелік доходів, які звільняються від оподаткування по кожному класу організації.

Що стосується фіксованого сільськогосподарського податку, то ПК України визначає ставки та порядок його сплати у ст. 301-309 Податкового кодексу. Мінагрополітики затвердило методику визначення платників фіксованого сільгоспподатку - Наказом від 17 грудня 2010 року № 837 затверджено Розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва, а також Методичні рекомендації щодо складання Розрахунку.

12.3 Спрощена система оподаткування

Законом України від 04 листопада 2011 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» № 4014-VI внесено зміни до розділу XIV ПКУ та встановлюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.

Відповідно до Закону фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на три групи. До першої групи віднесено підприємців, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню й обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 тис. грн. Для таких підприємців встановлюється ставка податку в межах від 1% до 10% мінімальної заробітної плати (10-100 грн).

Друга група - підприємці, що протягом календарного року використовують працю не більше 10 найманих осіб та обсяг доходу не перевищує 1 млн грн, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у т. ч. побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства. Ставка - від 2% до 20% мінімальної заробітної плати (20-200 грн).

До третьої групи належать особи, які мають не більше 20 найманих осіб та обсяг доходу не перевищує 3 млн грн. Ставка для цієї групи - 3% від отриманої виручки за умови сплати ПДВ або 5% без сплати ПДВ.

Платники єдиного податку повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно у грошовій формі (готівковій та/або безготівковій).

При розрахунку загальної кількості осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного податку - фізичною особою, не враховуються наймані працівники, які перебувають: у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами; у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць.

Ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої, другої і третьої груп у розмірі 15%:

1) до суми перевищення обсягу доходу, визначеного для відповідної групи;

2) до доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи;

3) до доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків;

4) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку:

- першої групи є календарний рік.

- другої - третьої груп є календарний квартал.

Платники єдиного податку, які у календарному/податковому кварталі перевищили граничний обсяг доходу:

- першої групи (понад 150 тис. грн) - за заявою з наступного календарного кварталу переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку другої або третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування;

- другої групи (понад 1 млн грн) - за заявою у наступному податковому (звітному) кварталі переходять на застосування ставки податку для третьої групи або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування;

- третьої групи (понад 3 млн грн) - зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, установлених ПК України. При цьому зазначені платники до суми перевищення зобов'язані застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15%.

Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

1) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані внаслідок господарської діяльності фізособи та оподатковані згідно з цією главою;

2) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім ПДВ, що сплачується фізособами, які обрали ставку єдиного податку у розмірі 3%;

3) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження госпдіяльності;

4) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

5) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Нарахування, сплата і подання звітності з інших податків та зборів здійснюються платниками єдиного податку в порядку та розмірах, установлених ПКУ.

Спрощена система оподаткування не поширюється на фізичних осіб-підприємців, які здійснюють:

- діяльність з організації, проведення азартних ігор;

- обмін іноземної валюти;

- виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів, пива та столових вин);

- видобування, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, у т. ч. органогенного утворення;

- видобування, реалізацію корисних копалин;

- діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України «Про страхування», сюрвеєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом ІІІ ПК України;

- діяльність з управління підприємствами;

- діяльність з надання послуг пошти та зв'язку;

- діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

- діяльність з організації, проведення гастрольних заходів;

- технічні випробування та дослідження, діяльність у сфері аудиту;

- діяльність із надання в оренду земельних ділянок, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлових приміщень, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлових приміщень (споруди, будівлі) та/або їх частин, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.

Не можуть бути платниками єдиного податку також:

- страхові брокери;

- фізичні особи-нерезиденти;

- фізичні особи-підприємці, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник унаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

12.4 Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

Відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Відповідно до п.п. 267.1.2 п. 267.1 ст. 267 ПК України не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб'єкти господарювання:

а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності;

б) розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

в) фізичні особи-підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

г) фізичні особи-підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

ґ) фізичні особи-підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

д) суб'єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно із законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах «Українське товариство сліпих», «Українське товариство глухих», а також фізичними особами - інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці;

е) суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню;

є) суб'єкти господарювання, що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ними у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб'єкту;

ж) суб'єкти господарювання, які провадять діяльність із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);

з) підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах.

Не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб'єкти господарювання, які провадять комп'ютерні та відеоігри.

Відповідно до п.п. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 ПК України ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.

Відповідно до п.п. 267.4.1 п. 267.4 ст. 267 ПК України для провадження передбачених окремих видів підприємницької діяльності суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби за місцем сплати збору заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:

а) найменування суб'єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та прізвище, ім'я, по батькові суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи);

б) юридична адреса (місцезнаходження) суб'єкта господарювання, а у разі якщо патент придбається для відокремленого підрозділу, - місцезнаходження такого відокремленого підрозділу згідно з документом, що засвідчує право власності (оренди);

в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент;

г) вид торгового патенту;

ґ) найменування документа про повну або часткову сплату збору;

д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення «виїзна торгівля»;

е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);

є) період, на який придбається торговий патент.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до вимог законодавства. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.

Торговий патент видається особисто фізичній особі-підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

Суб'єкт господарювання, що припинив діяльність, яка відповідно до ПК України підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про це відповідному органу державної податкової служби. При цьому торговий патент підлягає поверненню органу державної податкової служби, який його видав, а суб'єкту господарювання повертається надмірно сплачена сума збору.

12.5 Податкова звітність

Податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених ПК України) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації. Платники податку на прибуток, малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України, подають разом з річною податковою декларацією річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації. У складі фінансової звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці за формою, встановленою Міністерством фінансів України.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть: юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до ПК України визначені платниками податків, а також їх посадові особи; фізичні особи-платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом; податкові агенти.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений ПК України статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених ПК України, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Податкова декларація подається за звітний період в установлені ПК України строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Питання для самостійного контролю

1) Що означає поняття «податок»?

2) Чим відрізняється податок від збору?

3) В чому полягає різниця між загальною і спрощеною системою оподаткування?

4) Які елементи податку визначаються в Податковому кодексі України?

5) Чим відрізняється об'єкт оподаткування від бази оподаткування?

6) Які особи є платниками єдиного податку відповідно до податкового законодавства?

7) Які особи є платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності відповідно до податкового законодавства?

8) Що я базою оподаткування за єдиним податком?

9) Що означає поняття «податкова звітність»?

10) Якими нормативно-правовими актами регулюються питання оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності?

Дайте визначення наступних понять

податок; засади податкового законодавства; елементи податку; платник податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; податковий період; загальна система оподаткування; спрощена система оподаткування; збір; загальнодержавні податки і збори; місцеві податки і збори; податок на додану вартість; акцизний податок; єдиний податок; податок на прибуток підприємств; екологічний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; податкова звітність; податкова декларація; податковий агент; представник платника податку.

Вирішіть наступні завдання

Завдання 1. Місцевою радою м. Полтава було прийнято рішення про встановлення платного доступу при звернені до органів державної податкової служби та в органи митної служби, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, терміном на один місяць з метою поповнення місцевого бюджету та закупівлі на ці кошти медичного обладнання.

Чи є правомірними дії місцевої ради?

Завдання 2. Сніжко І.В., зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до законодавства подав у встановлений строк податкову декларацію до органів державної податкової служби у вільній формі. Проте у прийнятті податкової декларації підприємцю було відмовлено.

Чи правомірні дії податкової інспекції? Ким затверджується форма податкової декларації? Які відомості вказуються в податковій декларації?

Теми рефератів

1) Податкове законодавство в Україні.

2) Спрощена система оподаткування для фізичних осіб.

3) Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб.

4) Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності: поняття та елементи збору.

5) Загальна та спрощена системи оподаткування суб'єктів господарювання.

Накресліть наступні схеми

1) Види податків і зборів за законодавством України.

2) Елементи податку.

Вирішіть тестові завдання

1. Відповідно до Податкового кодексу України податком є:

а) обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно Податкового кодексу України;

б) обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно податкового законодавства України;

в) обов'язковий, безумовний платіж до Державного бюджету України, що справляється з платників податку відповідно Податкового кодексу України;

г) обов'язковий, безумовний платіж до централізованих та децентралізованих фондів коштів, що справляється з платників податку відповідно Податкового кодексу України.

2. Відповідно до податкового законодавства елементом податку не є:

а) ставка податку;

б) база оподаткування;

в) предмет оподаткування;

г) податковий період.

3. Об'єктом оподаткування можуть бути:

а) конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування;

б) майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку;

в) розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування;

г) фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи.

4. Відповідно до законодавства фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на:

а) 2 групи;

б) 3 групи;

в) 4 групи;

г) 8 груп.

5. Відповідно до Податкового кодексу України податки та збори поділяються на:

а) прямі та непрямі;

б) прості та складені;

в) загальнодержавні та місцеві;

г) всеукраїнські та локальні.

6. Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб-підприємців, які здійснюють господарську діяльність залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на: