Правові основи підприємницької діяльності

6. Про кооперацію: Закон України від 10 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 5. - Ст. 35.

7. Про кредитні спілки: Закон України від 20 грудня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 15. - Ст. 101.

8. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682.

9. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01 липня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299.

10. Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності: Закон України від 06 вересня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 48. - Ст. 483.

11. Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності: Указ Президент України від 20 травня 1999 року № 539/99 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 20. - Ст. 148.

12. Варналій З.С. Мале підприємництво: Основа теорії і практики / З.С. Варналій. - К.: Знання, 2011. - 277 с.

13. Грущинський І.М. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності / І.М. Грущинський, В.К. Кравчук, Є.П. Пограничний [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.adhdportal.com/book_2066.html.

14. Мачуський В.В. Правове забезпечення підприємницької діяльності / В.В. Мачуський [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://studentam.kiev.ua/content/view/579/64/

15. Підприємницька діяльність: Законодавство. Поради. Контакти. - Київ: Преса України, 2005. - 160с.

16. Підприємницьке право: Навч. посіб. / Л. В. Ніколаєва, О. В. Старцев, П. М. Пальчук, Л. М. Іваненко. - К.: Істина, 2011. - 480 с.

17. Шевеленко С.Д. Підприємництво і підприємницька діяльність: Hавч. посібник / С.Д. Шевеленко, І.І. Федів. - Київ: Вища школа, 1997. - 224 с.

18. Готун О. Вдосконалення системи ліцензування - крок до підтримки вітчизняних підприємств / О. Готун // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №5. - С. 28-29.

19. Крупчан О. Напрями удосконалення процедури видачі ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності / О. Крупчан // Юридична Україна. - 2008. - № 5. - С. 49-58.

20. Курило В. Державне ліцензування як правова підстава підприємницької діяльності з надання послуг щодо охорони власності та громадян / Курило В. // Юридична Україна. - 2004. - № 2. - С. 50-54.

21. Ліцензування в Україні / за ред. А.В. Шашкевич. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 414 с.

Тема 7. ІНВЕСТУВАННЯ (ФІНАНСУВАННЯ) ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

7.1 Поняття та сутність фінансування підприємницької діяльності

Підприємництво будується на матеріальних або інтелектуальних засадах, тісно з ними пов'язане і залежить від них. У зв'язку з цим необхідним є вивчення правового регулювання питань фінансування та інвестування підприємницької діяльності.

Фінанси - це економічна категорія, виникнення та розвиток якої пов'язано з товарно-грошовими умовами та обігом. Фінанси завжди виступають в грошовій формі, мають розподільчий характер та відображають формування і використання різних видів прибутків суб'єктів підприємницької діяльності. Фінанси - це економічні відносини по формуванню, розподілу та використанню централізованих та децентралізованих грошових фондів суб'єктів господарювання необхідних для забезпечення розширеного відтворення. В суспільстві функціонує єдина фінансова система. Значна частина фінансових відносин пов'язана зі становленням та розвитком підприємництва. Незалежно від форми власності та організаційно-правових форм підприємництва для його розвитку потрібні ресурси, і в першу чергу фінансові, хоча б у мінімальному розмірі.

Фінансове забезпечення підприємництва - це управління капіталом, діяльність по його залученню, розміщенню та використанню. Фінансове забезпечення означає: з одного боку, розширення існуючих форм і методів самостійного отримання грошових фондів; з іншого боку, істотне скорочення сфери безкоштовного отримання державних асигнувань та галузевих джерел. Фінансове забезпечення підприємництва засноване на принципах самоокупності (відшкодування витрат за рахунок отриманих доходів і самофінансування (використанні підприємствами власних ресурсів для забезпечення свого економічного та соціального розвитку).

Вихідною базою фінансового забезпечення підприємництва виступають фінансові ресурси (грошові кошти, що знаходяться в їх розпорядженні). Фінансові ресурси спрямовуються на розвиток визначеної статутом діяльності, на утримання і використання об'єктів необхідних для цього, на споживання чи залишаються в резерві. Головним джерелом фінансування підприємницької діяльності є прибуток, а також можуть бути амортизаційні відрахування, кошти, що отримані від продажу цінних паперів, пайові внески, та надходження. Для підприємців, що є дотаційними, частина їх витрат покривається за рахунок державного чи місцевого бюджету у вигляді прямих надходжень з нього, пільг, дотацій чи субвенцій. При організації підприємництва необхідний стартовий підприємницький капітал.

Але підприємництво залежить не тільки від фінансів. Воно базується і на інших матеріальних та інтелектуальних вкладеннях, які отримали універсальну назву - інвестиції, а діяльність по їх вкладенню - інвестиційною.

підприємницький особа ліцензування фінансування

7.2 Поняття та види інвестицій

Підприємницький капітал - це гроші або інші матеріальні та інтелектуальні цінності (інвестиції) які вкладені у різні підприємства шляхом прямих або «портфельних» інвестицій. Прямі інвестиції - це вкладені в статутний капітал господарюючого суб'єкта з метою отримання прибутку і прав на участь в управлінні даним господарюючим суб'єктом. Портфельні інвестиції пов'язані з формуванням інвестиційного портфелю і являють собою придбання цінних паперів та цінних активів.

Нормативна база інвестиційного процесу України включає понад 100 законів та інших нормативних актів. Серед них: закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інші. Найважливіший серед цих законів це Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 pоку. Згідно з ст. 1 цього Закону інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюються прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Це визначення відповідає міжнародним підходам до концептуальних положень про інвестиційну діяльність як процесу вкладання майнових ресурсів та інтелектуальних цінностей з метою отримання прибутку. Такими цінностями можуть виступати:кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Вказані цінності та майнові права прийнято називати об'єктами інвестиційної діяльності.

Класифікація інвестицій:

1) в залежності від джерел інвестування:

- власні кошти інвестора (фізичних та юридичних осіб, держави, органів місцевого самоврядування, іноземних держав, міжнародних інвестиційних утворень);

- запозичені кошти інвестора (державний кредит, кредити комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ);

- залучені кошти (вкладників).

2) за формою власності:

- приватні інвестиції - кошти населення (індивідуальних чи дрібних інвесторів та створених ними комерційних структур);

- державні інвестиції - кошти з бюджету держави, бюджетів органів місцевого самоврядування, чи створених ними державних та комунальних підприємств;

- іноземні інвестиції - запозичені і кредитні ресурси іноземних держав, міжнародних інвестиційних фондів чи фінансових організацій (банків реконструкції та розвитку), іноземних юридичних та фізичних осіб;

- змішані інвестиції.

3) в залежності від строків реалізації інвестиційних проектів (освоєння інвестицій):

- короткострокові (до одного року) інвестиції;

- середньострокові (від одного до трьох років) інвестиції;

- довгострокові інвестиції (більше трьох років) інвестиції.

4) в залежності від форми вираження:

- фінансові інвестиції (вкладення коштів в різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї);

- реальні інвестиції (вкладення у виробничі фонди (основні та оборотні) як в матеріальні активи (будівлі, споруди, обладнання, та інші товарно-матеріальні цінності). До них також відносять і нематеріальні активи: патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-технічна та інша документація.

- інтелектуальні інвестиції (передача прав на використання об'єктів інтелектуальної власності).

5) в залежності від організаційно-правових форм та мети:

- прямі інвестиції (здійснювані без фінансових посередників у виробничі фонди з метою одержання прибутку і права участі в управлінні процесом).

- портфельні інвестиції.

Інвестиції, що вкладаються з метою досягнення соціального ефекту прийнято називати соціальними.

Сукупність послідовних практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій є інвестиційною діяльністю (ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність»). Вона здійснюється на основі інвестування громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності, державного інвестування, що здійснюється органами виконавчої влади всіх рівнів, Рад народних депутатів України, Автономної Республіки Крим за рахунок: коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами, державами і громадянами та юридичними особами України.

7.3 Суб'єкти інвестиційного процесу

Суб'єкти інвестиційної діяльності характеризуються притаманними їм правами та обов'язками, метою участі в ній, функціями. Вони поділяються на інвесторів та учасників, але можуть одночасно суміщати ці статуси. Крім цього не можна забувати і про підприємця, що інвестується. Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав. Інвестор і особа, що інвестується можуть співпадати в одній особі, наприклад, при реінвестиціях.

В інвестиційному процесі прямо чи опосередковано приймають участь ряд осіб, інтереси яких можуть не завжди збігатися. Серед них виділяються:

- дрібні інвестори (фізичні особи, які зацікавлені в отриманні від своїх вкладень реальних прибутків (дивідендів, відсотків) в найбільш оптимальні терміни);

- великі інвестори (зацікавлені вкласти свої кошти, в тому числі акумульовані кошти дрібних інвесторів, в реальні та гарантовані інвестиційні проекти, мати контроль за діяльністю підприємницьких структур, що інвестуються, отримати прибутки, за їх рахунок профінансувати свої управлінські витрати та розрахуватись з його вкладниками).

Окрім цього виділяють трудові колективи підприємницьких структур (прагнуть отриманий прибуток через високі заробітні платні та соціальні витрати застосувати у себе); адміністрацію (перебувають на регулюванні фінансових потоків і зацікавлені в тому, щоб вкладені інвестиції довгий час знаходились в їх розпорядженні, спрямувати отриманий прибуток на реінвестування); посередницькі структури, що обслуговують інвестиційний процес.

Під інвесторами розуміються такі суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, запозичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування і виступають в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також можуть виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Здійснення інвестиційної діяльності можна проводити за рахунок:

- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварії, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

- залучення фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

- позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позички, банківські та бюджетні кредити);

- бюджетних інвестиційних асигнувань;

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Для всіх суб'єктів інвестиційної діяльності законодавство встановлює рівні права (ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»), які можуть бути зведені до наступних: самостійно здійснювати інвестиційну діяльність; самостійно встановити мету, об'єкти, напрямки і обсяг інвестування; залучати до реалізації інвестиційних проектів на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, в тому числі шляхом організації конкурсів і торгів; передати за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження об'єктами та результатами інвестицій іншим фізичним та юридичним особам; залучати для інвестування фінансові кошти у вигляді кредитів, випускати у встановленому законодавством порядку та формах цінні папери та проводити займи; використовувати майно для забезпечення зобов'язань; володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції; здійснювати інші операції, включаючи реінвестиції і торгові операції на території України; придбати самостійно чи через посередників необхідне для здійсненні інвестиційних проектів майно фізичних та юридичних осіб за цінами та на умовах, визначених договорами, якщо інше не встановлено законодавством.

Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть мати та інші права, що зумовлені їх організаційно-правовою формою та передбачені засновницькими документами.

На інвесторів покладаються такі обов'язки:

- подавати фінансовим органам декларації про обсяг і джерела здійснених ними інвестицій;

- отримати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво;

- отримати висновки експертизи інвестиційних проектів в області дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог;

- додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

- виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;

- подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

- не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції;

- сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України;

- для проведення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одержати відповідну ліцензію, що видається в порядку, встановленому законодавством.

7.4 Правові форми інвестиційної діяльності

Форми інвестиційної діяльності - це правові шляхи, за якими інвестиції йдуть від інвестора до особи, що інвестується та за допомогою яких реалізується інвестиційна діяльність. Такими каналами можуть бути:

1. Створення комерційних структур і вкладення до них.

2. Надання прав: (по коопераційних угодах (договір про сумісну діяльність), у вигляді концесій; інтелектуальної власності - через договір про передачу «ноу-хау», а саме про передачу корисної технічної, організаційної або будь-якої іншої інформації, ліцензійні угоди; в якості угоди про надання ліцензії; у вигляді банківських кредитів; майнових прав на землю та інші природні ресурси на компенсаційній підставі; надання майна в оренду).

3. Інноваційна діяльність, як одна з форм інвестиційної діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

- розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

- розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного стану.

4. Створення спеціальних (вільних) економічних зон.

5. Інвестиційна діяльність держави у формах державного замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві, шляхом створення пільгових умов інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність з найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямках, насамперед в соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні виробництва, створення нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту, впровадження відкриттів та винаходів, в агропромисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівельних матеріалів, в галузі охорони середовища та здоров'я.

7.5 Гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності та захист інвестицій

Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної політики, дотримання прав та законних інтересів її суб'єктів. Це здійснюється публічними та приватноправовими засобами. Так, умови укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності угод зберігають свою силу на весь строк їх дії, навіть і в тих випадках, коли після укладення законодавством встановлюються умови, що погіршують правове положення їх учасників, або обмежують такі права, за виключенням випадків, коли самі сторони не змінять самостійно умови договору. Таким чином, умови інвестиційного договору відрізняються гарантованою підвищеною стабільністю.

Державні органи, та їх посадові особи не вправі втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційних проектів, за виключенням випадків, коли це передбачено та допускається чинним законодавством і здійснюється в межах їх компетенції. Ніхто, за випадком прямо передбачених законом підстав, не вправі обмежувати права інвестора у виборі об'єктів інвестування. В разі прийняття державними чи іншими органами рішення, що порушують права інвесторів та учасників такої діяльності, спричинені виконанням цих актів збитки підлягають відшкодуванню в повному обсязі цими органами. При відмові задовольнити законні вимоги потерпілих суб'єктів інвестиційної діяльності спори підлягають розгляду в судовому порядку.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, в тому числі і іноземних інвестицій. Їх захист забезпечується системою, спрямованістю та змістом чинного законодавства, договірними засобами в тому числі міжнародними договорами України. Всім інвесторам, в тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає можливість прийняття дискримінаційних заходів, що могли би перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації.

Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані, до них не можуть бути застосовані інші порівняні зазначеним за наслідками заходи. В разі крайньої необхідності такі міри можуть прийматись лише на підставі законодавчих актів України із наступним відшкодуванням інвестору в повному обсязі заподіяних припиненням інвестиційної діяльності збитків. При цьому порядок відшкодування такої шкоди визначається вказаними законодавчими актами.

Внесені чи придбані інвесторами цільові банківські внески, акції та інші цінні папери, платежі за придбане в установленому порядку майно чи орендні права в разі їх вилучення відповідно до законодавства України, відшкодовуються інвесторам, за виключенням сум, що були використані чи втрачені в результаті дій самих інвесторів, чи інших виконаних за їх участю дій.

Інвестиції можуть, а в передбачених законом випадках повинні бути застраховані.

Припинення чи призупинення інвестиційної діяльності проводиться за рішенням:

- інвесторів з відповідним відшкодуванням завданих учасникам інвестиційної діяльності збитків;

- уповноваженого державного органу. При цьому рішення державного органу про призупинення чи припинення інвестиційної діяльності може бути прийнято за наступними причинами: якщо її продовження може привести до порушення встановлених законодавством санітарно-гігієнічних, архітектурних, екологічних та інших норм; оголошення в установленому законодавством порядку інвестора банкрутом; стихійного лиха; введенням надзвичайного стану.

7.6 Регулювання інвестиційної діяльності

Основним інструментом регулювання взаємовідносин між учасниками інвестиційного процесу є інвестиційний договір. В науковій літературі існує дві точки зору на природу інвестиційного договору: як адміністративно-правовий акт, стосовно тих випадків коли він регулює відносини щодо державних інвестицій, та цивілістична.

До особливостей інвестиційного договору відноситься:

- його господарський характер та мета - врегулювання відносин між учасниками інвестиційного проекту;

- суб'єктами таких відносин є інвестори, учасники інвестиційного проекту та особа, що інвестується;

- договір повинен враховувати імперативні вимоги інвестиційного законодавства;

- він укладається тільки в письмовій формі (для деяких з них встановлена процедура реєстрації);

- інвестиційний договір - інструмент реалізації інвестиційної політики (інвестиційних проектів);

- він завжди консенсуальний та, як правило, довгостроковий.

Укладення інвестиційних договорів, вибір партнерів, визначення конкретних їх прав та зобов'язань, інших умов договору відноситься до виключної компетенції суб'єктів інвестиційної діяльності, якщо законодавством не встановлене інше. В той же час інвестиційні договори відносяться до різних типів договірних зобов'язань: на передачу майна у власність, на передачу майна у користування, на виконання робіт, надання послуг, здійснення кредитування, поступку прав інтелектуальної власності тощо. Можуть бути змішані договори, що включають в себе характерні особливості різних договірних типів.

Держава активно втручається в процес регулювання інвестиційної діяльності, що продиктовано їх економічним значенням для ринкової економіки, особливо на перших етапах ринкових перетворень. Як визначено в ст. 11 Закону України від 18 вересня 1991 року «Про інвестиційну діяльність» її державне регулювання здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики і зумовлено показниками економічного та соціального розвитку, державними та регіональними програмами розвитку народного господарства, державними та місцевими бюджетами.

При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту, впровадженні відкриттів і винаходів, в агропромисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівельних матеріалів, в галузі освіти, культури, охорони культурної спадщини, охорони навколишнього середовища і здоров'я.

Таке регулювання включає управління державними інвестиціями, регулювання умов інвестиційної діяльності та контроль за дотриманням всіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності чинного законодавства. При цьому управління державними інвестиціями здійснюється державними та місцевими органами державної виконавчої влади та управління через планування, визначення умов та виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних та позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється за допомогою:

- системи податків з диференціюванням суб'єктів та об'єктів оподаткування, податкових ставок та пільг;

- проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом встановлення прискореної амортизації основних фондів. Пільги по амортизації можуть встановлюватись також диференційовано для окремих галузей та сфер народного господарства, елементів основних фондів, видів обладнання;

- надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позичок на розвиток окремих регіонів, галузей виробництва;

- установлення державних норм та стандартів, антимонопольних заходів;

- роздержавлення та приватизації власності;

- визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

- політики ціноутворення;

- проведення експертизи інвестиційних проектів та інших заходів.

Рішення по державним інвестиціям приймаються на основі прогнозів економічного та соціального розвитку, схем розвитку та розміщення виробничих сил, цільових науково-технічних та комплексних програм і техніко-економічних обґрунтувань, які визначають доцільність інвестицій.

Питання для самостійного контролю

1) Що означає поняття «інвестиційний процес»?

2) Які існують види інвестицій?

3) Які особи можуть входити до кола інвесторів?

4) Які існують підстави для припинення інвестиційної діяльності?

5) Які існують підстави для призупинення інвестиційної діяльності?

6) Що означає поняття «інвестиційний договір»?

7) Які існують гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності?

8) Які об'єкти можуть виступати об'єктами інвестиційної діяльності?

9) Чи можуть виступати іноземні особи інвесторами вітчизняних об'єктів інвестиційної діяльності?

10) Які нормативно-правові акти регулюють питання інвестиційної діяльності в Україні?

Дайте визначення наступних понять

підприємницька діяльність; підприємництво; ліцензування; фінанси; фінансове забезпечення підприємництва; підприємницький капітал; прямі інвестиції; портфельні інвестиції; приватні інвестиції; державні інвестиції; іноземні інвестиції; реальні інвестиції; «ноу-хау»; реальні інвестиції; інтелектуальні інвестиції; інвестор; інвестиційна діяльність; об'єкт інвестиційної діяльності; учасники інвестиційного процесу; гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності; інвестиційний договір; припинення інвестиційної діяльності; призупинення інвестиційної діяльності; інвестиції оновлення; чисті інвестиції.

Вирішіть наступні завдання

Завдання 1. Іноземне підприємство «Інвест Сайд» залучило грошові кошти у конвертованій валюті до статутного фонду ТОВ «Рейн».

Чи правомірні дії підприємства «Інвест Сайд»? В якій валюті повинні залучатися кошти до статутних фондів товариств, що є резидентами України відповідно до законодавства?

Завдання 2. Іноземний інвестор подав необхідні документи до Київської державної адміністрації для реєстрації іноземних інвестицій.

У який період повинна бути здійснена реєстрація іноземних інвестицій?

Який порядок реєстрації іноземних інвестицій?

Теми рефератів

1) Порядок інвестування об'єктів інвестиційної діяльності в Україні.

2) Права іноземних осіб в інвестиційному процесі в Україні.

3) Інвестиційний процес в країнах Європейського Союзу.

4) Особливості інвестування соціально-культурних проектів.

5) Проблеми забезпечення прав суб'єктів інвестиційної діяльності в Україні.

Накресліть наступні схеми

1) Класифікація інвестицій.

2) Учасники інвестиційної діяльності.

Вирішіть тестові завдання

1. Вкладення будь-яких видів майнових та інтелектуальних цінностей, що мають на меті отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту - це:

а) інновації;

б) інвестиції;

в) капітальні вкладення;

г) банківські депозити.

2. Вкладення реальних активів у відтворення основних виробничих фондів підприємства - це:

а) інтелектуальні інвестиції;

б) капітальні вкладення;

в) валові інвестиції;

г) амортизаційні відрахування.

3. Сукупність практичних дій фізичних, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій - це:

а) інвестиційний проект;

б) інвестиційний процес;

в) інноваційний процес;

г) інвестиційна діяльність.

4. Комплекс дій від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту - це:

а) інвестиційний цикл;

б) інвестиційний обіг;

в) інвестиційний процес;

г) інвестиційна діяльність.

5. Повторювані інвестиційні цикли утворюють:

а) інвестиційний проект;

б) інвестиційний процес;

в) інвестиційну діяльність;

г) інвестиційний обіг.

6. Майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в підприємницьку та інші види діяльності є:

а) результатами інвестиційної діяльності;

б) суб'єктами інвестиційної діяльності;

в) об'єктами інвестиційної діяльності;

г) елементами інвестиційної діяльності.

7. Основним джерелом фінансування інвестицій оновлення є:

а) прибуток;

б) позикові кошти;

в) державні субсидії;

г) амортизаційні відрахування.

8. Джерелами фінансування чистих інвестицій є:

а) податкові кредити;

б) прибуток, позикові кошти, державні субсидії;

в) амортизаційні відрахування;

г) капітальні вкладення.

9. Вкладення коштів в реальні активи (матеріальні і нематеріальні) - це:

а) фінансові інвестиції;

б) реальні інвестиції;

в) капітальні вкладення;

г) інтелектуальні інвестиції.

10. Вкладення коштів в цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї - це:

а) комплексні інвестиції;

б) фінансові інвестиції;

в) прямі інвестиції;

г) портфельні інвестиції.

Рекомендована література і нормативні акти

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 36, 42.

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18-22. - Ст. 42-131.

3. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 19. - Ст. 80.

4. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04 липня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 33. - Ст. 266.

5. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47. - Ст. 646.

6. Про інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди): Закон України від 15 березня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 21. - Ст. 103.

7. Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами: Закон України від 16 березня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 21. - Ст. 161.

8. Про захист іноземних інвестицій в Україні: Закон України від 10 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 616.

9. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 року // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 31. - Ст. 268.

10. Бондар М.І. Інвестиційна діяльність: методика та організація обліку і контролю: монографія / М.І. Бондар. - Київ: КНЕУ, 2008. - 256 с.

11. Бутенко А.І. Інвестиційна діяльність в інноваційній сфері підприємництва України: методи і форми / А.І. Бутенко, Є.В. Лазарева // Вісник економічної науки України: науковий журнал. - 2007. - № 2. - С. 14-19.

12. Гладка У.Б. Інвестиційна діяльність та її державне регулювання / У.Б. Гладка // Регіональна економіка: науково-практичний журнал. - 2009. - № 2 (52). - С. 49-55.

13. Джусов О.А. Інвестиційна діяльність українських венчурних фондів: стратегія та перспективи / О.А. Джусов, О.В. Щипанова // Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету: науково-теоретичний та науково-практичний журнал. - 2008. - № 1. - С. 170-174.

14. Інвестиційна діяльність в Україні: Нормативні документи / Упоряд. О.М. Роїна. - Київ: КНТ, 2007. - 192 с.

15. Інвестиційна діяльність комерційних банків: монографія / І.О. Лютий, Р.В. Пікус, Н.В. Приказюк, К.І. Старовойт-Білоник, 2010. - 388 с.

16. Кириллов В. Інвестиційна діяльність в Україні / В. Кириллов // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць. - 2004. - № 2. - С. 134-141.

17. Мазур О.Є. Інвестиційна діяльність малого підприємництва в Україні: інвестиції / О.Є. Мазур // Фінанси України: Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал МФУ. - 2005. - № 11. - С. 32-37.

18. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів / Т.В. Майорова. - 3-є вид., перероб. та доп. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 376 с.

19. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: підручник для студ. вищ. навч. закл. / Т.В. Майорова. - Київ : Центр навчальної літератури, 2009. - 472 с.

20. Мезенцева Н.І. Інвестиційна діяльність в агропродовольчому виробництві України: регіональні аспекти: монорафія / Н.І. Мезенцева, І.М. Мороз. - Київ: Обрії, 2011. - 163 с.

21. Нетесаний Ю.В. Інвестиційна діяльність банку в складі промислово-фінансової групи Ю.В. Нетесаний // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2007. - № 91. - С. 52-53.

22. Новіков А.В. Інвестиційна діяльність недержавних пенсійних фондів / А.В. Новіков // Теоретичні та прикладні питання економіки: збірник наукових праць. - 2006. - № 9. - С. 363-371.

23. Поєдинок В. Деякі проблеми державної підтримки інвестиційної діяльності / В. Поєдинок // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2010. - № 84. - С. 63-67.

24. Череп А.В. Інвестиційна діяльність в Україні :стан та шляхи її активізації / А.В. Череп, Г.І. Рурка // Держава та регіони: науково-виробничий журнал. - 2011. - № 3. - С. 48-52.

25. Черкасова С.В. Інвестиційна діяльність комерційних банків на ринку цінних паперів: банківська справа / С.В. Чекасова // Фінанси України: Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал МФУ. - 2003. - № 10. - С. 130-134.

26. Чижова В.І. Інвестиційна діяльність у процесі приватизації: інвестиції В.І. Чижова // Фінанси України: науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал МФУ. - 2000. - № 1. - С. 66-75.

27. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність: Методичний посібник / Б.М. Щукін. - Київ: МАУП, 1998. - 63 с.

Тема 8. Правові засади приватизації як основи становлення приватного сектора економіки

8.1 Приватизація: поняття, цілі, пріоритети

Визначення приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон України від 04 березня 1992 року «Про приватизацію державного майна». Згідно з зазначеним Законом приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. Внаслідок своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною програмою приватизації, що затверджується раз на три роки.

Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.

8.2 Принципи приватизації

Приватизація здійснюється на основі таких принципів:

- законності;

- державного регулювання та контролю;

- надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;

- надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;

- забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації;

- продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних особливостей виключно за кошти;

- пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;

- створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

- додержання антимонопольного законодавства;

- повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;

- врахування особливостей приватизації об'єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об'єктів науково-технічної сфери;

- застосування переважно конкурентних способів у разі:

- приватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу;

- продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх та великих підприємств.

8.3 Джерела правового регулювання приватизації

Важливою ознакою і особливістю приватизаційного законодавства є поєднання в ньому двох видів норм: публічно-правових та приватноправових із значною перевагою норм публічно-правового характеру, що можна пояснити тим, що методологічні основи приватноправової концепції, які спираються на принципи диспозитивності, приватної ініціативи, еквівалентності тощо, не можуть охопити регулюванням так звані вертикальні відносини. Публічно-правовий сегмент регулювання господарських процесів спрямовує орієнтованість ринкової економіки на обслуговування потреб всього суспільства. Доцільно у зв'язку з цим нагадати, що відповідно до ст. 13 Конституції України «держава забезпечує соціальну спрямованість економіки». Тут важливо відзначити ще одну причину домінування саме публічно-правових норм у приватизаційному законодавстві: держава, визначаючи правила поведінки суб'єктів приватизаційного процесу і забезпечуючи реалізацію проголошених нею принципів приватизації, діє при цьому не лише як носій політичної влади, а й як власник основних засобів виробництва, що виступають об'єктами приватизації. Саме як власник держава встановлює механізм відчуження державної власності на користь недержавних суб'єктів.

Закон України «Про приватизацію державного майна» регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації майна будь-яких державних об'єктів приватизації незалежно від їх розмірів, тобто поширюється на всі об'єкти, що підлягають приватизації. Разом з тим у Законі спеціально передбачено, що він не поширюється на:

- приватизацію об'єктів державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються;

- зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.

Таким чином, уже з самого початку приватизаційних процесів законодавець, надаючи величезного значення трансформації державної власності у вигляді основних засобів виробництва, враховуючи відмінності її від приватизації житлового фонду, земельних ділянок, виділив законодавство про приватизацію державного майна в окрему систему нормативно-правових актів.

До законодавства про приватизацію також належать: Закон України від 10 липня 1996 року «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»; Закон України від 18 травня 2000 року «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України»; Закон України від 14 вересня 2000 року «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва»; Державна програма приватизації, що розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніше як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. Державна програма приватизації вноситься на розгляд Верховної Ради України одночасно з проектом Державного бюджету України на відповідний рік. Саме ці закони становлять фундамент приватизаційного законодавства, на якому базується велика кількість нормативно-правових документів різної юридичної сили.

У законодавстві про приватизацію окремо можна виділити нормативні акти, які регулюють порядок створення і діяльності фінансових посередників. Це, зокрема:

- Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року «Про довірчі товариства», який визначає поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності;

- Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994 року, яке визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їх діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їх учасників.

Крім зазначених документів, законодавство про приватизацію охоплює постанови Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативні акти про приватизацію, прийняті Фондом державного майна України самостійно чи разом з іншими органами.

8.4 Суб'єкти та об'єкти приватизації

Суб'єктами приватизації є: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.

З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами:

група А - єдині майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб'єкти господарювання-юридичні особи (у тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації), на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу господарського товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно державних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном; майно державних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств;

група В - єдині майнові комплекси державних підприємств (у тому числі ті, що передані в оренду), їх структурних підрозділів, на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартість майна яких достатня для формування статутного капіталу акціонерного товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; акції акціонерного товариства, утвореного в процесі приватизації та корпоратизації (крім об'єктів групи Г); єдині майнові комплекси підприємств і організацій сільського, рибного господарства та агропромислового комплексу незалежно від вартості майна та середньооблікової чисельності працюючих, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані;

група Г - єдині майнові комплекси державних підприємств та акції акціонерних товариств, які на момент прийняття рішення про приватизацію (продаж) мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави або ознаки домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг), підприємств оборонно-промислового комплексу, а також об'єкти, визначені уповноваженими органами управління як такі, що потребують застосування індивідуального підходу до приватизації (такі, що мають унікальні виробництва, використовують рідкісні ресурси (нематеріальні активи, ноу-хау, включаючи науково-дослідні та проектно-конструкторські організації та установи, які відповідають таким вимогам).

Підприємством, що має ознаки домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг), вважається підприємство, яке має частку на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг), що перевищує 35 відсотків, або разом з одним або двома іншими підприємствами має на такому ринку сукупну частку, що перевищує 50 відсотків, або не більш ніж з чотирма іншими підприємствами має на такому ринку сукупну частку, що перевищує 70 відсотків;

група Д - об'єкти незавершеного будівництва (будівлі, споруди, передавальні пристрої, які не введені в експлуатацію), законсервовані об'єкти, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані;

група Е - акції (частки, паї), що належать державі у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності та розташованих на території України або за її межами;

група Ж - об'єкти соціально-культурного призначення, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані, крім тих, що не підлягають приватизації.

До об'єктів соціально-культурного призначення належать об'єкти освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, видавничої справи; санаторно-курортні заклади, будинки і табори відпочинку, профілакторії; інші об'єкти, призначені для задоволення соціальних та культурних потреб громадян незалежно від вартості майна; об'єкти соціально-культурного призначення, що не включені до статутного капіталу господарських товариств, перебувають на балансі підприємств, якщо такі об'єкти не включено до складу майна, що передається у комунальну власність

Об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

За погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизуються майнові комплекси:

- підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів України, визнаних такими у встановленому порядку;

- підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з відповідною програмою;

- підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

- інших об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г.

Перелік об'єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з об'єктами приватизації, що в них розташовані, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. За наявності такої заборони зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються власникам приватизованих об'єктів за їх бажанням в оренду на строк не менш як 10 років.

Якщо в нежилих приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується два чи більше державних або заснованих на оренді державного майна підприємств, то в разі прийняття рішення про приватизацію одного чи кількох з них займані ними приміщення, за відсутності заборони на приватизацію цього будинку, приватизуються разом з іншим майном підприємства після закріплення за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, оперативного управління або на договірних засадах.

8.5 Порядок приватизації та способи приватизації

Порядок приватизації державного майна передбачає проходження таких етапів:

- опублікування списку об'єктів, що підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

- ухвалення рішення про приватизацію об'єкта на підставі пред'явленої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації і створення комісії з приватизації;

- опублікування інформації про ухвалення рішення про приватизацію об'єкта;

- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

- затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації і корпоратизації, і їх реалізація.

Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, що бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта. Заяви про приватизацію подаються в державні органи приватизації за місцезнаходженням об'єкта приватизації.

Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви і приймають рішення щодо приватизації об'єкта й у п'ятиденний термін письмово сповіщають про це заявникові, адміністрації і трудовому колективові підприємства, а також відповідному органові виконавчої влади, уповноваженому керувати цим майном. У випадку відмови в приватизації відповідний орган приватизації повідомляє заявникам про причину відмови.

Державний орган приватизації протягом місяця з дня ухвалення рішення про приватизацію об'єкта затверджує склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює термін здачі проекту плану приватизації. Цей термін не повинен перевищувати двох місяців із дня затвердження складу комісії. Діяльність комісії регулюється положенням, що затверджується Фондом державного майна України.

Комісія з приватизації складає проект плану приватизації, що повинен передбачати терміни і способи приватизації, початкову ціну об'єкта приватизації (розмір статутного фонду господарського товариства), рекомендовані форми платежу, розміри пакетів акцій за напрямами їхньої реалізації, а також умови забезпечення технологічної єдності виробництва, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів, циклів, технологій, порядок використання майна, що не підлягає приватизації.

Проект плану, розроблений комісією, і альтернативний проект плану трудового колективу або інших покупців подаються на розгляд регіональних відділень Фонду державного майна України або його представництв у районах і містах, які протягом десяти днів зобов'язані розглянути надані проекти і затвердити план приватизації.