Правові основи підприємницької діяльності

Приватизація державного майна здійснюється різноманітними способами. Спосіб приватизації - це установлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридична підстава і договір щодо відчуження майна державних підприємств суб'єктом приватизації - продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації - покупцеві (недержавній фізичній або юридичній особі).

Закон України від 19 лютого 1997 року «Про приватизацію державного майна» визначає такі способи приватизації:

- продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни);

- продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону;

- продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

- продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених законодавством;

- викупу об'єктів приватизації;

- продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок;

- іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей. Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

При цьому створення колективних підприємств, господарських товариств, крім відкритих акціонерних товариств, у процесі приватизації майна державних підприємств (за винятком об'єктів малої приватизації) не допускається.

Приватизація законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.

Приватизація зазначених об'єктів здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Державною програмою приватизації. За рішенням органів приватизації законсервовані об'єкти та об'єкти незавершеного будівництва можуть передаватися на умовах відповідного договору особам, які можуть бути покупцями відповідно законодавства, для завершення будівництва або вноситися до статутного капіталу господарського товариства як державна частка з наступною її приватизацією в порядку, встановленому законодавством України.

У разі прийняття після закінчення строку дії концесійного договору рішення про приватизацію майна об'єкта, що надавався у концесію, у колишнього концесіонера виникає право на викуп цього майна згідно з визначеними умовами приватизації, якщо ним у зв'язку з виконанням умов концесійного договору створено (побудовано) це майно або здійснено його поліпшення вартістю не менш як 25 відсотків вартості майна на момент приватизації.

8.6 Договірні відносини приватизації

При приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу. До договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, щодо:

- здійснення програм технічного переозброєння виробництва, впровадження прогресивних технологій;

- здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва та технологічних циклів;

- збереження та раціонального використання робочих місць;

- виконання вимог законодавства про захист економічної конкуренції;

- збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції (послуг) відповідно до бізнес-плану;

- завершення будівництва жилих будинків;

- утримання об'єктів соціально-побутового призначення;

- виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища;

- внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та строків;

- виконання встановлених мобілізаційних завдань;

- погашення боргів;

- подальшого використання земельної ділянки відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Державний орган приватизації зобов'язаний вимагати від нового власника виконання зобов'язань, визначених договором купівлі-продажу об'єкта приватизації і застосовувати до нього у разі їх невиконання санкції згідно із законом. Емітент або реєстратор, який веде реєстр власників іменних цінних паперів, зобов'язаний подати органу приватизації відомості про нового власника приватизованого об'єкта на письмову вимогу державного органу приватизації. Договори про подальше відчуження майна (акцій), обтяжених передбаченими у цій частині зобов'язаннями, підлягають нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законодавством, державній реєстрації. Контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу здійснює державний орган приватизації.

Власники приватизованих об'єктів мають пріоритетне право на довгострокову оренду (на строк не менше десяти років) займаних ними земельних ділянок з наступним викупом цих ділянок відповідно до законодавства України, якщо на це немає прямої заборони Кабінету Міністрів України або відповідної місцевої ради.

Місцева рада зобов'язана у місячний строк з моменту реєстрації приватизованого об'єкта переоформити договір оренди на користування землею.

Договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації. Право власності на приватизований об'єкт та земельну ділянку переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації та земельної ділянки.

На вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Угоди щодо операцій з акціями, придбаними в процесі приватизації, можуть укладатися після внесення відомостей про їх покупця та інших відомостей, визначених законодавством, до реєстру власників іменних цінних паперів. Забороняється подальше відчуження окремих частин пакета акцій до повного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також подальше відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону, викупу. При подальшому відчуженні приватизованого об'єкта до нового власника переходять невиконані зобов'язання, що були передбачені договором купівлі-продажу об'єкта приватизації.

У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.

8.7 Відповідальність за порушення законодавства про приватизацію

За порушення законодавства про приватизацію до винних осіб застосовується кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова відповідальність відповідно до законодавства України.

Посадові особи державних органів приватизації, інших органів виконавчої влади за наявності в їх діях ознак злочину, пов'язаного з порушенням законодавства про приватизацію, підлягають притягненню до кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому Кримінальним кодексом України.

Посадові особи державних органів приватизації, інших органів виконавчої влади несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за:

- безпідставну відмову у прийнятті заяви про приватизацію; порушення строків розгляду заяви про приватизацію; порушення умов і порядку проведення конкурсу, аукціону, продажу акцій (часток, паїв); порушення умов і порядку передачі акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації, - до восьми встановлених на день вчинення порушення розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

- необгрунтовану відмову від продажу підприємства (майна, акцій); безпідставну відмову в наданні інформації про об'єкт приватизації - до десяти встановлених на день вчинення порушення розмірів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Посадові особи підприємств, на балансі яких знаходяться об'єкти приватизації, несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за:

- порушення вимог органів приватизації щодо своєчасного надання достовірної інформації про об'єкти приватизації, які підлягають продажу, або надання інформації не в повному обсязі - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- вчинення тих самих дій протягом року після накладення адміністративного стягнення - у розмірі від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Штрафи стягуються з винних осіб за рішенням суду в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Покупці, що не сплатили за об'єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку в розмірі і порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Рішення про викуп об'єкта приватизації, включаючи земельну ділянку, або результати конкурсу, аукціону в таких випадках анулюються.

При повному або частковому невиконанні умов договорів купівлі-продажу встановлюється така відповідальність покупців:

- у разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення;

- у разі розірвання договору купівлі-продажу в зв'язку з невиконанням умов договору щодо внесення інвестицій внесені частково інвестиції не повертаються, а в разі невнесення інвестицій на день подачі позову про розірвання договору покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків загального обсягу інвестицій;

- у разі недотримання покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків вартості придбаного майна.

За недопущення працівників державних органів приватизації, протидію чи перешкоджання проведенню ними перевірки дотримання умов договору купівлі-продажу державного майна на керівника приватизованого підприємства накладається штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний встановлений факт.

Штрафи стягуються з винних осіб за рішенням суду в установленому порядку та перераховуються до Державного бюджету України.

Збитки, заподіяні порушенням законодавства про приватизацію, а також витрати щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації на період до моменту передачі майна, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, передбаченому законодавством України.

Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Питання для самостійного контролю

1) Що означає поняття «приватизація»?

2) Які особи можуть виступати суб'єктами приватизації?

3) Що може бути об'єктом приватизації?

4) Які існують принципи приватизації?

5) Які нормативно-правові акти регулюють порядок приватизації в Україні?

6) Які існують способи приватизації?

7) Який орган є Державним органом приватизації?

8) Які види відповідальності передбачені за порушення законодавства про приватизацію?

9) Які форми відповідальності передбачені за порушення законодавства про приватизацію?

10) Які відносини регулює Закон України «Про приватизацію державного майна» ?

Дайте визначення наступних понять

приватизація; принципи приватизації; об'єкти приватизації; класифікація об'єктів приватизації; об'єкти незавершеного будівництва; суб'єкти приватизації; порядок приватизації; спосіб приватизації; продаж об'єктів приватизації на аукціоні; продаж об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону; викуп об'єктів приватизації; державний орган приватизації; безпідставна відмова у прийнятті заяви про приватизацію; необґрунтована відмова від продажу підприємства (майна, акцій); спори щодо приватизації державного майна.

Вирішіть наступні завдання

Завдання 1. Під час проведення передприватизаційної підготовки підприємства «Зірка» уповноважені органи управління виявили державне майно що не підлягає приватизації.

Які обов'язкові дії повинен провести уповноважений орган у данному випадку? Розкрийте зміст поняття «передприватизаційна підготовка».

Завдання 2. Уповноважений орган управління за результатами аналізу господарської діяльності суб'єкта господарювання - єдиного майнового комплексу, з урахуванням ефективності використання майна такого суб'єкта господарювання подав державному органу приватизації пропозицію стосовно включення об'єктів права державної власності до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Які спеціальні документи разом з заявою про приватизацію необхідно подавати до державного органу приватизації?

Теми рефератів

1) Порядок приватизації єдиного майнового комплексу.

2) Проблеми визначення об'єктів приватизації державного майна.

3) Розвиток законодавства про приватизацію в Україні.

4) Особливості приватизаційного процесу в іноземних країнах.

5) Відповідальність за порушення законодавства про приватизацію: проблеми та шляхи їх вирішення.

Накресліть наступні схеми

1) Класифікація об'єктів приватизації.

2) Порядок приватизації майна, що знаходиться у державній власності.

Вирішіть тестові завдання

1. Відповідно до законодавства України, приватизація - це:

а) платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки;

б) відчуження майна на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки;

в) платне відчуження майна, що перебуває у комунальній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки;

г) платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

2. Основними пріоритетами приватизації державного майна відповідно до законодавства є:

а) прискорення економічного розвитку країни;

б) поліпшення благополуччя населення;

в) підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України;

г) підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці.

3. Державна програма приватизації розробляється:

а) Кабінетом Міністрів України;

б) Фондом державного майна України;

в) Міністерством фінансів України;

г) Верховною Радою України.

4. Державна програма приватизації затверджується строком на:

а) 1 рік;

б) 2 роки;

в) 3 роки;

г) 5 років.

5. Відповідно до законодавства не підлягають приватизації:

а) об'єкти житлового фонду;

б) об'єкти, що мають державне значення, казенні підприємства;

в) державні підприємства;

г) земельні ділянки.

6. Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати:

а) господарські об'єднання;

б) господарські товариства;

в) політичні партії;

г) професійні спілки.

7. Державні органи приватизації розглядають заяви та приймають рішення про приватизацію об'єкта протягом:

а) 5 днів;

б) 7 днів;

в) 14 днів;

г) 20 днів.

8. З метою забезпечення гласності і прозорості приватизації у роботі комісії з приватизації можуть брати участь:

а) громадяни;

б) фізичні особи-підприємці;

в) експерти;

г) народні депутати.

9. Аукціон на приватизацію об'єкта без оголошення ціни проводиться:

а) до кінця кварталу;

б) до остаточного продажу об'єкта;

в) до кінця місяця;

г) до початку конкурсу.

10. Рішення про продаж акцій на міжнародних фондових ринках приймає:

а) Президент України;

б) Верховна Рада України;

в) Кабінет Міністрів України;

г) Антимонопольний комітет України.

Рекомендована література і нормативні акти

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 36, 42.

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18-22. - Ст. 42-131.

3. Про приватизацію державного майна: Закон України від 04 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 24. - Ст. 348.

4. Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію): Закон України від 06 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 24. - Ст. 350.

5. Про приватизаційні папери: Закон України від 06 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради. - 1992. - № 24. - Ст. 352.

6. Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі: Закон України від 10 липня 1996 року // Відомості Верховної Ради. - 1996. - № 41. - Ст. 188.

7. Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України: Закон України від 18 травня 2000 року // Відомості Верховної Ради. - 2000. - № 35. - Ст. 279.

8. Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва: Закон України від 14 вересня 2000 року // Відомості Верховної Ради. - 2000. - № 45. - Ст. 375.

9. Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації: Закон України від 07 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради. - 1999. - № 37. - Ст. 332.

10. Про Державну програму приватизації: Закон України від 13 січня 2012 року // Урядовий кур'єр. - 2012. - № 10. - Cт. 359.

11. Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів: Указ Президента від 26 листопада 1994 року [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/699/94.

12. Про заходи щодо введення у готівковий обіг іменних приватизаційних майнових сертифікатів: Указ Президента від 27 грудня 1994 року [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/809/94.

13. Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні: Указ Президента від 30 грудня 1994 року [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/827/94.

14. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.

15. Коцюба В.О. Приватизація житла та її скасування / В.О. Коцюба / Центр правових досліджень Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я., 2007. - 152 с.

16. Довбенко М. Приватизація: мета чи інструмент економічної політики? / М. Довбенко // Вісник НАН України. - 2010. - № 8. - С. 20-29.

17. Саврас І.З. Велика приватизація в Україні: особливості та наслідки / І.З. Саврас // Науковий вісник. - 2004. - № 14. - С. 269-275.

18. Мамрош Т.В. Методичні підходи щодо порядку визначення об'єктів, що підлягають приватизації / Т.В. Мамрош // Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. - 2011. - № 3 (118). - С. 190-194.

19. Зенкін Д. Приватизація земельних ділянок юридичними особами / Д. Зенкін, С. Приймак // Юридичний журнал: аналітичні матеріали, коментарі, судова практика. - 2010. - № 12 (102). - С. 87-88.

Тема 9. Організаційно-Правові основи бухгалтерського обліку та ФІНАНСОВОЇ звітності в підприємницькій діяльності

9.1 Бухгалтерський облік в Україні: поняття, мета, принципи

Нормативне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється Законом України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Податковим кодексом України, Наказом Міністерства фінансів від 02 грудня 1999 року «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування», а також іншими нормативно-правовими актами.

Закон України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Бухгалтерський облік ґрунтується на таких основних принципах:

- обачність (застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства);

- повне висвітлення (фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі);

- автономність (кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства);

- послідовність (постійне застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності);

- безперервність (оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі);

- нарахування та відповідність доходів і витрат (для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів);

- превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми);

- історична (фактична) собівартість (пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання);

- єдиний грошовий вимірник (вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці);

- періодичність (можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності).

9.2 Організація та ведення бухгалтерського обліку в Україні

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства і до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та засновницьких документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

- введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

- користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

- ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

- самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися, та в бюджетних установах.

Підприємство самостійно:

- визначає облікову політику підприємства;

- обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених законодавством, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

- розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

- затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

- може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

- визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства:

- забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

- організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

- бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

- забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення). Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінально-процесуальним законом.

9.3 Фінансова звітність: поняття, основні вимоги, види

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державною службою статистики України. Форми фінансової звітності банків встановлюються Національним банком України. Форми фінансової звітності бюджетних установ установлюються Міністерством фінансів України.

Фінансова звітність може бути консолідована та зведена:

1. Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції зобов'язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

2. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на державній власності, та органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів складають та подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, що належать до сфери їх управління.

Зазначені органи також окремо складають зведену фінансову звітність щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають відповідно у державній та комунальній власності.

3. Об'єднання підприємств крім власної звітності складають і подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими документами об'єднань підприємств відповідно до законодавства.

Для складання фінансової звітності застосовуються міжнародні стандарти, якщо вони не суперечать законодавству України та офіційно оприлюднені на веб-сайті Міністерства фінансів України.

Публічні акціонерні товариства, банки, страховики, а також підприємства, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, складають фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами.

Підприємства інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі статистики про складання ними фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності за міжнародними стандартами.

Фінансова звітність та консолідована фінансова звітність, складені за міжнародними стандартами, подаються у визначеному порядку.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року). Перший звітний період новоствореного підприємства може бути менш як 12 місяців, але не більш як 15 місяців. Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законодавством. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України, а для банків - Національним банком України.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством.

Підприємства (крім бюджетних установ) зобов'язані подавати (надсилати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, фінансову звітність про господарську діяльність у складі балансу і звіту про річні фінансові результати.

Публічні акціонерні товариства, підприємства-емітенти іпотечних облігацій, іпотечних сертифікатів, облігацій підприємств і сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, а також професійні учасники фондового ринку, банки, страховики та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше ніж до 30 квітня року, що настає за звітним періодом, оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським висновком шляхом розміщення на власній веб-сторінці з опублікуванням у періодичних або неперіодичних виданнях.

У разі ліквідації підприємства ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс та у випадках, передбачених законами, публікує його протягом 45 днів.

Національний орган України з акредитації зобов'язаний не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річні фінансові звіти шляхом розповсюдження їх у вигляді окремих видань та/або розміщення на власному веб-сайті в Інтернеті.

Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.

9.4 Основні завдання контролю за веденням бухгалтерського обліку та фінансової звітності в підприємницькій діяльності

У впровадженні економічних відносин ринкового спрямування велика роль належить бухгалтерському обліку. Постійне вдосконалення його організації та методології, впровадження в обліковий процес сучасної комп'ютерної техніки, підвищення кваліфікації бухгалтерських кадрів сприяє посиленню внутрішньогосподарського контролю та запобіганню негативним явищам у фінансово-господарській діяльності. Головне завдання трансформації національної системи бухгалтерського обліку полягає в прискоренні процесу приведення її у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, у наданні суб'єктам господарювання можливостей визначити межі та форми внутрішньовиробничого (управлінського) обліку.

Основними завданнями контролю бухгалтерського обліку та звітності є:

- всебічне вивчення організації обліку та контролю за раціональним використанням грошових коштів і матеріальних ресурсів, забезпеченням власності підприємства;

- установлення повноти, своєчасності та достовірності відображення господарських і фінансових операцій в первинних документах і облікових регістрах відповідно до діючих національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку;

- контроль за забезпеченням впровадження сучасних технологій збору та обробки обліково-економічної інформації;

- контроль за достовірністю відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності кількісних і якісних показників роботи підприємства.

Під час перевірки має бути встановлено, чи не обмежуються на підприємстві права головного бухгалтера і як він виконує свої обов'язки. Під час перевірки роботи облікового апарату підприємства слід з'ясувати: як розподіляються обов'язки між працівниками бухгалтерії, чи забезпечені вони інструктивними матеріалами та обчислювальною технікою, чи налагоджене на підприємстві систематичне вивчення нормативно-правових актів з питань організації бухгалтерського обліку, складання звітності, економічного контролю. Під час розгляду посадових інструкцій робітників бухгалтерії, має бути з'ясовано, чи немає випадків, коли на окремих її співробітників, які мають право підписувати документи на відпуск матеріальних цінностей та видачу грошових коштів або зайняті обробкою таких документів, неправомірно покладено виконання обов'язків, пов'язаних з матеріальною відповідальністю за ці цінності.

Має бути проаналізована укомплектованість штатів бухгалтерії, причини плинності кадрів облікових працівників, рівень їхньої кваліфікації, заходи щодо підвищення

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Одним із напрямків раціоналізації бухгалтерського обліку на підприємстві є розробка графіків документообігу. Такі графіки мають передбачати для всіх видів первинної документації строки їх створення, перевірки та обробки із залученням оптимального числа підрозділів підприємства та виконавців. Виписка з цього графіка вручається кожному виконавцю, відповідальному за своєчасне та доброякісне формування документів у сфері його діяльності. Під час ревізії перевіряється наявність таких графіків на підприємстві та додержання строків подання первинних документів і внутрішньогосподарської звітності в центральну бухгалтерію філіями, представництвами, підрозділами та іншими відокремленими підрозділами підприємства.

Важливе значення для функціонування системи обліку має суворе додержання кореспонденції рахунків, що передбачено Планом рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ. З метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряється і документально підтверджується їх наявність, стан і оцінка.

Питання для самостійного контролю

1) Що означає поняття «бухгалтерський облік»?

2) Яке поняття є ширшим: «бухгалтерський облік» чи «фінансова звітність»?

3) В чому полягає мета ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності?

4) Які існують принципи ведення бухгалтерського обліку?

5) Які існують форми організації бухгалтерського обліку?

6) Які обов'язки покладаються на головного бухгалтера підприємства?

7) Що означає поняття «фінансова звітність»?

8) Які існують види фінансової звітності?

9) Яку звітність зобов'язані складати підприємства, що мають дочірні підприємства?

10) Яким органом встановлюється термін подання фінансової звітності?

Дайте визначення наступних понять

бухгалтерський облік; фінансова звітність; принцип обачності бухгалтерського обліку; принцип автономності бухгалтерського обліку; принцип автономності бухгалтерського обліку; принцип безперервності бухгалтерського обліку; принцип послідовності бухгалтерського обліку; принцип історичної собівартості; принцип періодичності бухгалтерського обліку; документообіг; консолідована фінансова звітність; зведена фінансова звітність; звітний період; квартальна фінансова звітність; річна фінансова звітність.

Вирішіть наступні завдання

Завдання 1. Реалізуючи надане ч. 4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» право самостійно обирати форму організації ведення бухгалтерського обліку, публічне акціонерне товариство «Концерн Хлібпром» відмовилося від сторонньої допомоги і самостійно веде бухгалтерський облік, а фінансову звітність складає безпосередньо керівник установи.

Чи правомірні дії товариства? Які обмеження існують для певних видів підприємств і установ щодо форм організації ведення бухгалтерського обліку?

Завдання 2. Головний бухгалтер підприємства «Запоріжторг» подав керівникові на підпис фінансову звітність, що містила інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період, а також інформацію про майно та зобов'язання власників підприємства. Керівник підприємства підписати звітність відмовився, мотивувавши свою відмову тим, що під час складання фінансової звітності було допущено помилку, яка порушує один з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, закріплений Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Який саме принцип було порушено?

Теми рефератів

1) Бухгалтерський облік: поняття, принципи та проблеми їх реалізації.

2) Види фінансової звітності.

3) Особливості складання фінансової звітності в акціонерних товариствах.

4) Суб'єкти контролю за бухгалтерським обліком на підприємствах, в установах, організаціях.

5) Аудиторський контроль: поняття, суб'єкти контролю, особливості проведення.

Накресліть наступні схеми

1) Види фінансової звітності.

2) Суб'єкти контролю за веденням бухгалтерського обліку.

Вирішіть тестові завдання

1. Бухгалтерський облік - це:

а) система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством;

б) процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

в) сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності;

г) звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

2. За ступенем узагальнення звітність поділяється на:

а) первинну, зведену та звичайну;

б) повну, неповну та зведену;

в) первинну, зведену та консолідовану;

г) звичайну, зведену та консолідовану.

3. Бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період - це:

а) фінансова звітність;

б) бухгалтерський облік;

в) статистична звітність;

г) податкова звітність.

4. За терміном подання звітність поділяється на:

а) термінову та звичайну;

б) термінову та первинну;

в) консолідовану та звичайну;

г) консолідовану та первинну.

5. Система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством - це:

а) внутрішньогосподарський (управлінський) облік;

б) бухгалтерський облік;

в) облікова політика;

г) статистичний облік.

6. За змістом звітних даних звітність поділяється на:

а) типову та спеціалізовану;

б) зовнішню та консолідовану;

в) зовнішню та внутрішню;

г) первинну та зведену.

7. Консолідовану звітність подають:

а) малі підприємства;

б) іноземні підприємства;

в) великі підприємства;

г) юридичні особи, що мають дочірні підприємства.

8. Квартальна фінансова звітність подається не пізніше:

а) 15 числа місяця, наступного за звітним;

б) 20 числа місяця, наступного за звітним;

в) 25 числа місяця, наступного за звітним;

г) 30 числа місяця, наступного за звітним.

9. Звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи на певну дату, зобов'язання і власний капітал - це:

а) баланс;

б) звіт про фінансові результати;

в) звіт про рух грошових коштів;

г) звіт про власний капітал.

10. Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється:

а) Міністерством фінансів України;

б) Національним банком України;

в) Кабінетом Міністрів України;

г) Президентом України.

Рекомендована література і нормативні акти

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 36, 42.

2. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18-22. - Ст. 42-131.

3. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 40. - Ст. 365.

4. Податковий кодекс України: Закон України від 02 грудня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 13-17. - Ст. 112.

5. Білоус О.С. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О.С. Білоус, Л.О. Гуцайлюк, С.Г. Єленчук. - Т.: Видавець Стародубець, 2005. - 356 с.

6. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студ. вищих навч. закл. за спец. «Облік і аудит» / Ф.Ф. Бутинець, О.С. Бородкін, А.М. Герасимович, Г.Г. Кірейцев, М.В. Кужельний. - 2-е вид. - Житомир: ПП «Рута», 2000. - 608 с.

7. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник / М.В. Кужельний (ред.). - 6-е вид. - К.: А.С.К., 2007. - 266 с.

8. Должанський М.І. Бухгалтерський облік в Україні з використанням Положень (стандартів) бухгалтерського обліку: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М.І. Должанський, А.М. Должанський. - Львів: ЛБІ НБУ, 2003. - 494 с.

9. Кужельний М.В. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник / М.В. Кужельний, В.Г. Лінник. - К.: КНЕУ, 2001. - 334 с.

10. Левочко М.Т. Основні засади облікової політики підприємства / М.Т. Левочко // Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації. - 2008. - № 1. - С. 36-39.

11. Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студ. вищих навч. закл. / О.В. Лишиленко. -- К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 528 с.

12. Пилипенко О.І. Економічний аналіз фінансової стійкості підприємств / О.І. Пилипенко // Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації. - 2008. - № 1. - С. 42-44.

13. Сук Л.К. Бухгалтерський облік: навч. посіб. / Л.К. Сук, П.Л. Сук. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 507 с.

14. Тимків О.І. Управлінський облік на підприємстві / О.І. Тимків // Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми теорії, методології, організації. - 2008. - № 1. - С. 134-135.

15. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Н.М. Ткаченко. - 6-е вид. - К.: А.С.К., 2004. - 784 с.

16. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: підручник / Н.М. Ткаченко. - Вид. 3-тє, доп. і перероб. - К.: Алерта, 2008. - 925 с.

17. Чебанова Н.В. Бухгалтерський фінансовий облік: Посібник / Н.В. Чебанова, Ю.А. Василенко. - К.: Видавничий центр «Академія», 2004. - 672 с.

Тема 10. Правове регулювання торгівлі в Україні

10.1 Загальні положення про торговельну діяльність в Україні

Торговельна діяльність провадиться суб'єктами підприємницької діяльності у сфері роздрібної та оптової торгівлі, а також ресторанного господарства.

Суб'єкт підприємницької діяльності провадить торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності відповідних дозвільних документів (ліцензії, торговельного патенту).

Для провадження торговельної діяльності підприємець може мати роздрібну, дрібнороздрібну торговельну мережу та мережу закладів ресторанного господарства (ресторани, кафе, кафетерії).

Торговельними об'єктами є:

1) магазин, який може бути:

- за товарною спеціалізацією: продовольчим, непродовольчим, змішаним;

- за товарним асортиментом: універсальним, спеціалізованим, вузькоспеціалізованим, комбінованим;

- за методом продажу товарів: з індивідуальним обслуговуванням, самообслуговуванням, торгівлею за зразками або через торговельні автомати;

2) павільйон;

3) кіоск, ятка;

4) палатка, намет;

5) лоток, рундук;

6) склад товарний;

7) крамниця-склад, магазин-склад.

Суб'єкти підприємницької діяльності повинні забезпечити:

- відповідність приміщення (місця) для провадження діяльності у сфері торгівлі і ресторанного господарства необхідним санітарним нормам, а технічного стану приміщення (місця), будівлі та устаткування - вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці;

- наявність на видному та доступному місці куточка покупця, в якому розміщується інформація про найменування власника або уповноваженого ним органу, книга відгуків та пропозицій, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів;

- розміщення торговельного патенту, ліцензії відповідно до встановлених законодавством вимог;

- продаж товарів згідно з установленими правилами і нормами.

На фасаді торговельного об'єкта розміщується вивіска із зазначенням найменування суб'єкта підприємницької діяльності. Біля входу до торговельного об'єкта на видному місці розміщується інформація про режим роботи.

У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів з використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця встановлюється табличка із зазначенням прізвища, імені та по батькові продавця, а також відомості про суб'єкта підприємницької діяльності.

Режим роботи торговельного об'єкта та закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом підприємницької діяльності самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, за погодженням з органами місцевого самоврядування.

У разі закриття торговельного об'єкта для проведення санітарних заходів, ремонту, технічного переобладнання та проведення інших робіт суб'єкт підприємницької діяльності повинен розмістити поряд з інформацією про режим роботи оголошення про дату та період закриття.

Заклад ресторанного господарства:

- забезпечує наявність асортименту продукції, що затверджується відповідно до типу закладу або класу (ресторан, бар) його власником (керівником);

- виготовляє продукцію з дотриманням вимог, передбачених нормативними документами, а також має право розробляти і виготовляти фірмові страви, технологічна документація яких затверджується в установленому порядку.

Ціни на товари і продукцію зазначаються на ярликах (цінниках) або у покажчиках цін, у сфері ресторанного господарства - на ярликах (цінниках) на закуплені товари та у прейскурантах і меню на продукцію, виготовлену в закладі ресторанного господарства.