Поняття та види земельних правовідносин

Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення і земель житлової та громадської забудови здійснюється на підставі Методики, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 та розробленого на підставі цього документа Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затв. наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України та Української академії аграрних наук від 27 січня 2006 р. № 18/15/21/11. Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрігосподарського землевпорядкування, а земель населених пунктів -- їх генеральні плани та проекти планування і забудови, матеріали економічної оцінки території, матеріали інвентаризації земель проекти забудови та розподілу території, місцеві правила забудови.

На землях сільськогосподарського призначення нормативна грошова оцінка провадиться окремо за орними землями, землями під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами послідовно в Україні, АРК і областях, адміністративних районах, сільськогосподарських підприємствах, окремих земельних ділянках. Оцінка цих земель в сільськогосподарських підприємствах, створених на базі реформованих КСП та інших підприємств, обчислюється після уточнення меж і площ належних їм ділянок.

В основу визначення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення покладено рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році. В умовах інфляції цей дохід обчислюється в натуральних одиницях (у центнерах зерна), які при грошовій оцінці переводяться у вартісний вираз за поточними цінами на дату оцінки. Величина нормативної грошової оцінки є добутком річного рентного доходу, і строку його капіталізації, який становить 33 роки.

Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, на які відсутні матеріали економічної оцінки, визначається за аналогічними агровиробничими групами ґрунтів, які до них прилягають. В такий самий спосіб визначається оцінка земельних ділянок під виробничими будівлями і спорудами сільськогосподарських підприємств, що розташовані за межами населених пунктів. На відносно гірших землях, на яких не створюється диференційований рентний дохід (з нульовим або від'ємним показником оцінки), оцінка визначається величиною абсолютного рентного доходу -- 1,6 ц зерна з гектара. Оцінка несільськогосподарських угідь, що розміщені під дорогами, спорудами, лісосмугами, водоймами, болотами, чагарниками, ярами та іншими не придатними для сільськогосподарського виробництва земельними ділянками, визначається за їх фактичним використанням відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів). Зазначеним актом регламентується також оцінка земельних ділянок під виробничими будівлями і спорудами сільськогосподарських підприємств, що розташовані за межами населених пунктів і використовуються для здійснення економічної діяльності згідно з Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД). Землі під чагарниками оцінюються у розмірі 25% від середньої оцінки земель під лісовими насадженнями відповідного адміністративного району.

Нормативна грошова оцінка є підґрунтям здійснення операцій з земельними частками (паями), ринкова ціна яких визначається на основі співвідношення попиту та пропозицій, а також встановлення стартових цін під час продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення на конкурентних засадах.

Основу нормативної грошової оцінки земель житлової та громадської забудови становить капіталізація рентного доходу, яка виникає внаслідок входження населеного пункту до загальнодержавної, регіональної або місцевої систем виробництва та розселення, освоєння й упорядкування його території та з урахуванням якості земель, природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної й історико-культурної цінності, екологічного стану, функціональне використання земель. Оцінка провадиться проектними організаціями, які розробляють генеральні плани населених пунктів.

Нормативна грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення (крім земель житлової та громадської забудови) здійснюється з метою економічного регулювання земельних відносин під час укладання цивільно-правових договорів та визначення розміру земельного податку на основі Методики нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів) та зазначеного Порядку. Вона охоплює землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; оздоровчого; рекреаційного; історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення і водного фонду, які знаходяться за межами населених пунктів. Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки таких земель є відомості державних кадастрів (земельного, лісового, водного); землевпорядної, лісовпорядної, містобудівної та проектно-технічної документації, інвентаризації земель.

В основу нормативної оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель житлової та громадської забудови) покладено капіталізований рентний дохід або нормативний середньорічний економічний ефект від використання земельних ділянок відповідного функціонального призначення. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, які перебувають у запасі, визначається за категорією земель, до якої вони віднесені згідно з відповідними розділами зазначеного порядку та Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів.

Оцінка ділянок, які розташовані на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається з урахуванням коефіцієнтів, наведених у додатку 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель у межах населених пунктів).

Експертна грошова оцінка землі застосовується при встановленні імовірної ціни купівлі (продажу) окремих земельних ділянок незалежно від типу їх використання та категорії ґрунтів. Вона проводиться шляхом визначення експертом ринкової (імовірної ціни продажу на ринку) або іншого виду вартості (заставна, страхова, для бухгалтерського обліку тощо) земельної ділянки, за яку вона може бути продана (придбана) або іншим чином відчужена на дату оцінки з урахуванням характеру цивільно-правового договору. Об'єктом такої оцінки є земельна ділянка або її частина з певним місцем розташування та визначеними щодо неї правами. Вартість об'єкта експертної грошової оцінки розраховується виходячи з характеристик та особливостей земельної ділянки, її правового статусу, місця розташування, кон'юнктури ринку землі, прогнозу його еволюції та аналізу інвестиційної політики. При цьому земельна ділянка (або її частина) розглядається як вільна від забудови, різних поліпшень та придатна для найбільш ефективного використання.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється на основі Методики, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. № 1531, та однойменного Порядку. Визначення вартості земельної ділянки необхідне для встановлення: ціни продажу ділянки, яка приватизується; стартової ціни ділянки під час її приватизації на конкурентних засадах; вартості об'єктів земельної власності, які передаються до статутних фондів господарських товариств і спільних підприємств; вартості права власності на земельну ділянку та грошового виразу обов'язків власників землі і землекористувачів при заставі та банкрутстві, а також під час переходу права власності або права користування ділянкою на підставі цивільно-правових договорів; ціни купівлі (продажу) чи обміну земельної ділянки на вторинному ринку.

Експертна грошова оцінка земельних угідь, які знаходяться у державній або комунальній власності, здійснюється Держкомземом та його органами на місцях, а земельних ділянок, що знаходяться у приватній власності, -- експертами на договірних засадах. Оцінка здійснюється у такій послідовності: обстеження земельної ділянки та вивчення ситуації на ринку землі; визначення виду вартості ділянки згідно з умовами договору; складання завдання на оцінку та укладання відповідного договору; збирання, оброблення та аналіз вихідних даних, необхідних для проведення оцінки; визначення найбільш ефективного використання земельної ділянки; вибір та обґрунтування методичних підходів; визначення вартості ділянки відповідно до обраних методичних підходів та формулювання остаточного висновку; складання звіту. Останній має містити обґрунтування і висновки експерта та затверджуватись у встановленому порядку відповідними органами Держкомзему.

Відповідно до ст. 26 Закону "Про оцінку земель" порядок утворення та діяльність саморегулівних організацій у сфері оцінки земель визначаються законодавством про об'єднання громадян, а їх повноваження -- Законом "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Саморегулівні організації оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок є юридичними особами, які діють на засадах самоврядування. Діяльність саморегулівних організацій у сфері оцінки земель не має на меті отримання прибутку.

Порядок визнання центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів статусу саморегульованої організації оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Рецензування звіту з експертної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється у разі обов'язкового проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, а також на вимогу заінтересованих осіб та в інших випадках, визначених законом. Підставою для рецензування звіту з експертної грошової оцінки земельних ділянок на вимогу заінтересованих осіб є їх письмове звернення до осіб, яким відповідно до Закону "Про оцінку земель" надано право здійснювати рецензування. Обов'язковим є рецензування звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок у разі викупу земельних ділянок права приватної власності для суспільних потреб та примусового їх відчуження з мотивів суспільної необхідності. Порядок рецензування звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок визначається Кабінетом Міністрів України.

При проведенні експертної грошової оцінки земельної ділянки застосовуються такі методичні підходи: капіталізація чистого операційного або рентного доходу (пряма і непряма); зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок; врахування витрат на земельні поліпшення.

Методичний підхід, що ґрунтується на капіталізації чистого операційного або рентного доходу, передбачає визначення вартості земельної ділянки від найбільш ефективного її використання з урахуванням встановлених обтяжень та обмежень. Чистий операційний дохід визначається на основі аналізу ринкових ставок орендної плати за землю. Рентний дохід розраховується як різниця між очікуваним доходом від продукції, одержуваної на земельній ділянці (фактичної або умовної), та виробничими затратами і прибутком виробника. Для поліпшення земельної ділянки прибуток, одержаний від використання останньої, визначається шляхом розподілу загального доходу між її фізичними компонентами -- землею та земельними поліпшеннями.

63. Правові засади плати за землю: вплив плати за землю на раціональне використання та ефективну охорону земельних ресурсів

Поняття плати за землю законодавчо не закріплене, проте, виходячи із положень законодавства, її можна визначити як періодичний платіж до бюджету або на користь орендодавця земельної ділянки, що підлягає сплаті землевласниками та землекористувачами за використання земельних ділянок. Економічна природа плати за землю - диференційна рента (доход, який отримує власник від використання землі).

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Значення плати за землю полягає не лише у наповненні відповідних бюджетів або реалізації економічних інтересів власника. Плата за землю стимулює ефективне та раціональне використання землі.

Чинне законодавство України визначає на сьогодні дві форми плати за землю: земельний податок та орендну плату. Відповідно до ст. 14. ч. 14.1.72. Податкового Кодексу земельний податок -- обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Економічне стимулювання раціонального використання та охорона земельних ресурсів включає (ст.205 ЗК):

а) надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель;

б) виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини;

в) звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами;

г) компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.

64. Пільги щодо плати за землю та умови і порядок їх застосування

На сьогоднішній день Податковим Кодексом передбаченні наступні пільги:

Пільги щодо сплати податку для фізичних осіб (ст.281);

Пільги щодо сплати податку для юридичних осіб (ст.282).

ст. 281 ПК України передбачає пільги у виді звільнення від податку фізичних осіб.

Від сплати податку звільняються: інваліди першої і другої групи; фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;

для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара. Від сплати податку звільняються на період дії фіксованого сільськогосподарського податку власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку.

ст. 282 ПК України також передбачає пільги у вигляді звільнення від податку юридичних осіб.

Від сплати податку звільняються: заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), парки державної та комунальної власності, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва; дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військові формування, утворені відповідно до законів України, Збройні Сили України та Державна прикордонна служба України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, за земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, а також благодійні організації, створені відповідно до закону, діяльність яких не передбачає одержання прибутків; санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій інвалідів, реабілітаційні установи громадських організацій інвалідів; громадські організації інвалідів України, підприємства та організації, які засновані громадськими організаціями інвалідів та спілками громадських організацій інвалідів і є їх повною власністю, де протягом попереднього календарного місяця кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який надається Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

У разі порушення вимог цієї норми зазначені громадські організації інвалідів, їх підприємства та організації зобов'язані сплатити суми податку за відповідний період, проіндексовані з урахуванням інфляції, а також штрафні санкції згідно із законодавством;

дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, у тому числі аероклуби та авіаційно-спортивні клуби Товариства сприяння обороні України, - за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та паралімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; платник фіксованого сільськогосподарського податку за земельні ділянки, які використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва; новостворені фермерські господарства протягом трьох років, а в трудонедостатніх населених пунктах - протягом п'яти років з часу передачі їм земельної ділянки у власність.

Також доречно звернути увагу на ст. 284 ПКУ яка регулює особливості застосування пільгового оподаткування.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки дані стосовно наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право.

Якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам.

65. Умови та призначення відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва

Правовий інститут відшкодування збитків і втрат передбачений законодавством лише стосовно земель сільськогосподарського (щодо втрат і лісового) землекористування. Це ще раз свідчить про офіційне визнання особливої цінності земель сільськогосподарського призначення (у першу чергу -- ґрунтів) та потреб їх посиленої правової охорони.

Норми глав 24 та 36 ЗК України є одним з проявів істотної їх екологізацїї.

Чинний Земельний кодекс чітко не розрізняє поняття збитків і втрат. Проте, можна говорити про різницю суб'єктів, яким відшкодовуються збитки і втрати.

Відповідно до глави 24 ЗК України збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, зокрема, орендарям. А зі ст. 209 ЗК України можна зробити висновок про те, що втрати відшкодовуються відповідним місцевим радам, оскільки їх суми зараховуються на їх спеціальні рахунки.

Крім того, враховуючи усталений досвід розмежування збитків і втрат, а також нормативно-правові акти про порядок їх відшкодування можна дійти висновку про те, що під збитками, завданими власникам земель і землекористувачам слід розуміти суми коштів на відшкодування не стільки пошкодження самих земель (ґрунтів), а тих негативних наслідків, які спричинилися внаслідок вчинення певний дій, що унеможливлюють їх подальше цільове використання.

Збитки значною мірою мають майновий характер, хоч і особливий, оскільки йдеться про збитки у сфері сільськогосподарських земельних відносин. Втрати ж передбачають негативні наслідки для самих сільськогосподарських угідь, як основного засобу виробництва: втрату ґрунтів, ріллі -- найціннішої складової земель сільськогосподарського призначення. Отже, втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають значні екологічні й економічні наслідки не лише для землекористувачів, а й для всього земельного фонду України. При цьому неодержані доходи можуть у кілька разів перевищувати дійсні прямі збитки. Втрати сільськогосподарського (і лісогосподарського) виробництва означають, насамперед, втрату самих сільськогосподарських (лісогосподарських) угідь як таких, а також лісових земель та чагарників. До цих втрат відносять також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

У зв'язку з істотною різницею понять збитків і втрат (що слід чітко позначити в самому Земельному кодексі) останні компенсуються незалежно від відшкодування збитків (ст. 207 ЗК).

Правові умови та підстави відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва закріплено у ст. 207 ЗК України. Втрати означають: а) втрати сільськогосподарських угідь; б) втрати лісових земель та чагарників; в) втрати, завдані обмеженням у землекористуванні; г) втрати, завдані погіршенням земель.

Головним компонентом втрат є сільськогосподарські угіддя, у першу чергу, рілля (ґрунти) як найцінніша складова земель сільськогосподарського призначення. До першої категорії втрат також належать також лісові землі та такі об'єкти, як багаторічні насадження, перелоги, сіножаті, пасовища (точніше -- землі під ними). Якщо якийсь із перелічених об'єктів вилучається (викуповується) для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, то виникає обов'язок відшкодування завданих цим втрат.

Відчуження земельної ділянки у власників і землекористувачів (припинення їх прав на ці ділянки) може відбуватися переважно з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб. Цей юридичний факт є підставою для відшкодування завданих втрат. Важливо зазначити, що у даному разі не йдеться про правопорушення, а отже відшкодування втрат не має характеру юридичної санкції.

У даному разі втрати відшкодовують ті особи (переважно юридичні, а також фізичні), на користь яких здійснено вилучення чи викуп земель.

Другою підставою, за наявності якої виникає обов'язок відшкодування втрат, є обмеження прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршення якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави. У цьому разі може йтися як про правомірні дії, так і про правопорушення, які є підставами для відшкодування втрат, завданих власникам і землекористувачам.

Що стосується втрат, завданих у зв'язку “з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон” (п. 3 ст. 207 ЗК), то вони підпадають під першу умову (підставу) для відшкодування втрат. Згідно з Земельним кодексом України конкретний порядок визначення сум втрат сільськогосподарського виробництва (нормативи втрат) встановлює Кабінет Міністрів України. Нині з цього приводу діє постанова Кабінету Міністрів України “Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню” від 17 листопада 1997 р. № 1279, яка потребує приведення її у відповідність до ЗК України 2001 р. Земельним кодексом України в певних випадках передбачено звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Стаття 208 дає досить широкий, але вичерпний перелік тих випадків, коли передбачається це звільнення. Зокрема, громадяни і юридичні особи звільняються від відшкодування зазначених втрат у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об'єктів дорожнього будівництва, культових споруд, кладовищ тощо. Крім того, громадяни та юридичні особи не відшкодовують втрати при будівництві меліоративних та ґрунтоохоронних споруд, видобуванні торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному Для попереднього використання тощо. Без відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва здійснюється внутрішньогосподарське будівництво сільськогосподарськими або лісогосподарськими підприємствами, а також громадянами.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва (ст. 209 ЗК) мають цільове призначення, їх використання залежить від умови відшкодування втрат. Відшкодовуються втрати, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у грошово-компенсаційній формі. Нормативні суми коштів зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад. Це має бути окремий спеціальний рахунок, кошти якого зараховуються до місцевого бюджету.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються, згідно зі ст. 209 ЗК України виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних сільськогосподарських угідь, охорону земель. Використання цих коштів на інші цілі не допускається. Суми цих коштів не оподатковуються.

Земельний кодекс не визначає порядку використання коштів, які повинні надходити для відшкодування втрат, одержаних за інших умов їх настання (спричинених обмеженням прав власників земель і землекористувачів, погіршенням земель тощо). Це питання нині регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1279.

66. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення

Відповідальність взагалі -- це обов'язок відповідати за свою суспільно- негативну поведінку та мати за таку поведінку негативні наслідки.

Юридична відповідальність -- це юридичний обов'язок порушника юридичної норми відповідати за свою суспільно-негативну поведінку та прийняти на себе негативні правові наслідки через заходи державного примусу.

Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства -- важлива складова правового забезпечення раціонального використання та охорони земель. Вона має місце у межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи земельно-правової норми, з одного боку, і державою в особі її органів -- з іншого. Юридична відповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм, відновлення порушених земельних прав, а також на запобігання вчиненню земельних правопорушень.

Юридичний зміст відповідальності полягає у безумовному обов'язку правопорушника зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру. Вид і міра цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм.

Відповідальність за порушення земельного законодавства завжди пов'язана з негативними правовими наслідками як результатом неправомірних діянь (дій чи бездіяльності) винної особи. У тих випадках, коли, наприклад, при вилученні (викупі) земельних ділянок для державних або суспільних потреб власникам земельних ділянок або землекористувачам завдаються збитки, питання про відповідальність не виникає. Тут мають місце гарантії захисту порушених прав суб'єктів правомірними діями уповноважених державних органів.

Неправомірна поведінка можлива як з боку самих носіїв земельних прав, так і з боку сторонніх осіб.

У зв'язку з цим серед негативних правових наслідків самостійне місце посідає примусове припинення земельних прав суб'єктів (право власності на земельну ділянку і право на землекористування), яке іноді називають земельно-правового відповідальністю. Крім того, до винних осіб, які вчинили земельне правопорушення, можуть бути застосовані заходи адміністративного, дисциплінарного чи кримінального впливу, а за наявності заподіяної шкоди -- її відшкодування.

Відповідальність за порушення земельного законодавства виконує ряд важливих функцій: по-перше, вона виступає як засіб забезпечення виконання вимог земельного законодавства; по-друге, відповідальність у зазначеній сфері є важливим елементом механізму гарантій земельних прав суб'єктів; по-третє, норми цього інституту стимулюють додержання принципів земельного законодавства; по-четверте, в умовах переходу економіки країни до ринкових відносин зростає роль компенсаційної функції юридичної відповідальності.

У сучасних умовах земельних перетворень важливого значення набувають охоронна, превентивна та виховна функції відповідальності за земельні правопорушення. Вони є засобом охорони та забезпечення встановленого у державі земельного правопорядку.

Нарешті, у деяких випадках юридична відповідальність за порушення земельного законодавства виконує каральну функцію, коли вона є наслідком вчинення кримінальних чи адміністративних правопорушень.

Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства залежно від вчиненого порушення, застосовуваних санкцій за юридичною силою впливу на правопорушників поділяється на адміністративну, кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну.

У правовій літературі іноді обґрунтовується необхідність виділення, поряд із традиційними видами відповідальності, ще й спеціальної відповідальності за порушення земельного законодавства. Спеціального вважається відповідальність, яку становлять заходи правового впливу на порушників земельного законодавства, передбачені Земельним кодексом України та законодавством, що його доповнює. Так, до спеціальної земельно-правової відповідальності у зазначеній сфері пропонують віднести примусове припинення права користування земельною ділянкою, обов'язок знести власником земельної ділянки чи землекористувачем самовільно зведений об'єкт чи повернути самовільно зайняту ділянку та ін. Така точка зору дискусійна. Заходи впливу на правопорушників, які самовільно зайняли земельну ділянку чи вчинили інше порушення, дійсно передбачені чинним законодавством. Але за своєю суттю вони є специфічними санкціями, які в адміністративному порядку застосовують судові та інші органи до правопорушників. Ці санкції можуть стосуватися як носіїв земельних прав, так і інших осіб-правопорушників. Введення в обіг, поряд з традиційними видами відповідальності, інших її видів навряд чи доцільне.

Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства є міжгалузевим інститутом. Вона реалізується з використанням різних за характером заходів впливу па правопорушників. Специфіка їх застосування у кожному випадку залежить від характеру правопорушення та конкретних обставин.

Слід акцентувати увагу на тому, що юридична відповідальність за порушення земельного законодавства, поділяючись на різні види, може наставати як для фізичних, так і для юридичних осіб. При цьому необхідно пам'ятати, що кримінальна відповідальність в Україні -- персоніфікований вид юридичної відповідальності, а тому вона настає виключно для конкретних фізичних осіб у разі вчинення ними злочину. Адміністративна та цивільно-правова відповідальність за порушення норм земельного права може наставати і для юридичних осіб.

67. Склад земельного правопорушення як підстави юридичної відповідальності

Юридична відповідальність може настати лише за наявності певного юридичного факту -- факту вчинення правопорушення, що є єдиною підставою юридичної відповідальності.

У ст. 211 ЗК України закріплено перелік видів порушень земельного законодавства. До них віднесено: укладання угод з порушенням земельного законодавства; самовільне зайняття земельних ділянок; псування сільськогосподарських угідь та інших земель, забруднювання їх хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічування промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання вимог щодо використання земель за їх цільовим призначенням; порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; знищення межових знаків; приховування від обліку і реєстрації та перекручування даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; не проведення рекультивації порушених земель; знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; самовільне відхилення від проектів землеустрою; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них; порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

Цей перелік не є вичерпним. Законодавством України можуть бути встановлені й інші види правопорушень, зокрема таких, як придбання земельних ділянок за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності.

Таким чином, земельне правопорушення являє собою винне, протиправне діяння (дію чи бездіяльність), що суперечить правовим нормам раціонального використання земельних ресурсів, перешкоджає здійсненню прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, порушує встановлений державою порядок управління земельним фондом як національним багатством нашої держави.

Об'єктивна характеристика земельного правопорушення полягає у тому, що воно завжди виступає як конкретне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи. Таке діяння суб'єкта, з юридичної точки зору, може бути виражене: у невиконанні ним своїх обов'язків, які закріплені земельним законодавством чи випливають, наприклад, з договору оренди земельної ділянки; у недодержанні заборон, встановлених земельно-правовими нормами (наприклад, ч. 3 ст. 125 ЗК України забороняє використовувати земельну ділянку до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації); у зловживанні суб'єкта своїми земельними правами та створенні перешкод у реалізації своїх прав іншими суб'єктами (наприклад, правомочностей власника земельної ділянки щодо володіння, користування та розпоряджання нею) та ін.

Для того, щоб мало місце правопорушення при настанні юридичного факту, зовні схожого на правопорушення, необхідна наявність повного складу правопорушення в діях особи, яка спричинила настання такого факту. Під складом правопорушення теорія права розуміє внутрішню структуру, або елементи правопорушення: - об'єкт - об'єктивну сторону - суб'єкт - суб'єктивну сторону правопорушення.

До складу земельного правопорушення також входять ці чотири основні елементи. Вони характеризуються складним змістом.

Об'єкт земельного правопорушення поділяється на загальний та безпосередній. Загальним об'єктом земельного правопорушення виступають суспільні земельні відносини, що регулюються та охороняються нормами права. Безпосереднім об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері використання та охорони земель, а також земельні права та законні інтереси власників земельних ділянок і землекористувачів, інших суб'єктів земельних правовідносин.

Об'єктивна сторона складу земельного правопорушення - це система передбачених правовою нормою ознак, що характеризують його зовнішню сторону. Об'єктивну сторону правопорушення становлять конкретні дії (наприклад, зайняття земельної ділянки) або бездіяльність (наприклад, невиконання заходів щодо охорони земель) правопорушника, який посягає на земельні інтереси учасників земельних відносин, тобто власне протиправне діяння, а також шкідливі наслідки діяння, причинний зв'язок між протиправним діянням та його шкідливими наслідками, що настали, час, місце, умови, способи та засоби вчинення земельного правопорушення. Саме протиправне діяння є обов'язковою ознакою земельного правопорушення, всі інші ознаки - факультативними.

Самостійним елементом земельного правопорушення є суб'єкт правопорушення, тобто особа, яка його вчинила і повинна за це нести відповідальність. Порушниками земельного законодавства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення суб'єктом адміністративного правопорушення називає лише фізичних осіб, проте низка законів України, зокрема Закон України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за порушення у сфері містобудування" від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР встановлює юридичну відповідальність, зокрема адміністративну, і для юридичних осіб. Таке становище породжує правову колізію.

Усуває названу колізію права новий Кодекс України про адміністративні проступки (проект), стаття 7 якого серед суб'єктів адміністративного проступку називає юридичних осіб і об'єднання громадян.

Необхідна ознака суб'єкта земельного правопорушення -- його деліктоздатність, тобто можливість особи відповідати за свої діяння. Земельним правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним.

Суб'єктивна сторона земельного правопорушення характеризується обов'язковою наявністю вини, тобто психічним ставленням суб'єкта до вчиненого ним протиправного діяння та його шкідливих наслідків.

Усі земельні правопорушення залежно від конкретного виду об'єктів умовно поділяють на дві групи: власне земельні правопорушення та земельні правопорушення екологічної спрямованості.

Правопорушення першої групи порушують вимоги раціонального використання та охорони земель, законних прав та інтересів власників земельних ділянок і землекористувачів, у тому числі й орендарів. До них відносять: невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; самовільне зайняття земельних ділянок; знищення межових знаків; ухилення від державної реєстрації земельних ділянок і подання недостовірної інформації щодо них та деякі інші.

Серед цих правопорушень можна виділити земельні правопорушення майнового характеру (наприклад, самовільне зайняття земельних ділянок) та земельні правопорушення у сфері управління (наприклад, приховування від обліку і реєстрації та перекручування даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок).

До земельних правопорушень екологічної спрямованості належать такі порушення земельного законодавства, вчинення яких пов'язане з заподіянням шкоди землі. Вони є водночас і екологічними правопорушеннями, їх об'єктом виступає земля як невід'ємний елемент екосистеми. Такими правопорушеннями є: псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднювання хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічування промисловими, побутовими та іншими відходами; невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту та ін.

Поділ порушень земельного законодавства можливий і за іншими ознаками. Так, враховуючи ступінь суспільної шкоди серед земельних правопорушень, розрізняють злочини і проступки. До злочинів відносять суспільно небезпечні діяння, за вчинення яких передбачено кримінальну відповідальність. Серед них: забруднення або псування земель (ст. 239 Кримінального кодексу України); безгосподарне використання земель (ст. 254 Кримінального кодексу України); порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 Кримінального кодексу України) та деякі інші.

Усі інші неправомірні дії (крім злочинів), які порушують земельний правопорядок, належать до проступків, які, у свою чергу, за галузевою належністю поділяються на: дисциплінарні, адміністративні та цивільно-правові.

68. Кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства

Кримінально-правові та адміністративно-правові порушення земельного законодавства можуть відбуватися в процесі набуття та реалізації земельних прав, здійснення управлінських функцій щодо земельного фонду країни, використання земельних ділянок для господарської діяльності, охорони навколишнього природного середовища тощо. У зв'язку з цим кримінальну відповідальність за вчинені злочини та адміністративну відповідальність за допущені проступки слід розглядати як державне реагування на протиправні дії або бездіяльність у сфері земельних відносин з метою охорони земельного ладу та захисту встановленого правопорядку.

Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної відповідальності за земельні правопорушення і має каральний характер. Вона настає за здійснення злочину, яким визнається винне суспільно небезпечне діяння, заборонене КК, під погрозою покарання. Для кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства притаманні наступні ознаки: обмеженість підстав виникнення, винятково особистий характер її застосування, особливий порядок притягнення особи до цього виду відповідальності.

Чинний КК передбачає покарання за наступні злочини у сфері земельних та пов'язаних з ними відносин: самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197-1)1, забруднення та псування земель (ст. 239), порушення правил охорони надр (ст. 240), порушення законодавства про захист рослин (ст. 247), проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253), безгосподарське використання земель (ст. 254) тощо.

На думку Б.В. Єрофеєва, усі склади злочинів, пов'язані із земельними відносинами, можуть бути поділені на 2 групи: спеціальні, об'єктами яких виступають тільки безпосередньо земельні відносини, і загальні, об'єктами яких, поряд з іншими суспільними відносинами, можуть бути і земельні відносини.

За іншою підставою класифікації зазначені злочини можуть бути поділені на 4 групи, а саме:

1) злочини, що зазіхають на право власності, право землекористування та управління земельними ресурсами;

2) злочини, що носять економічний характер;

3) злочини, що мають екологічний характер;

4) злочини, що пов'язані з тим, що зростає на землі1. Порівняння наведених 2 підстав класифікації кримінальних злочинів у сфері земельних та пов'язаних з ними відносин надає можливість більш повно уявити їх систему та співвідношення.

Спеціальні склади злочинів, що зазіхають на землю як на право власності, право землекористування та управління земельними ресурсами є порушення права власності на землю та права землекористування, а також перешкоджання управлінню земельними ресурсами. З внесенням змін до КК та введенням у його зміст ст. 197-1, до таких злочинів відносяться самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво, що у цілому відповідає сучасним потребам. їх загальним складом є самоправство (ст. 356 КК), посадові злочини, об'єктами яких є встановлений порядок використання й охорони земель та здійснення управління у цій сфері. Спеціальний склад таких злочинів полягає у тому, що вони посягають на землю як на об'єкт права власності, користування та інші права осіб на землю, а також та управління земельними ресурсами країни.

Об'єктом злочинів, що мають екологічний характер є земля як об'єкт екосистеми. Загальними складами таких злочинів є: порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК); неприйняття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК); приховування чи перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238 КК); проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ст. 253 КК). Злочинами зі спеціальними складами є: забруднення та псування земель (ст. 239 КК); порушення правил охорони надр (ст. 240 КК); безгосподарське використання земель (ст. 254 КК).

Об'єктом злочинів, що мають економічний характер є земля як засіб господарювання. В них передбачені загальні склади -- навмисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК), необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) тощо. Об'єктом злочинів, які пов'язані з тим, що зростає на землі, є знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК), незаконна порубка лісу (ст.246 КК), порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК) та інші злочини, передбачені КК.

Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення є найбільш поширеним видом юридичної відповідальності. Вона також має каральний характер. Порушення щодо використання земель, псування земельних ділянок при проведенні будівельних та інших робіт, самовільна зміна режиму використання землі, неприйняття належних заходів для охорони земель заподіюють шкоду земельним ресурсам і слугують підставою для застосування заходів адміністративного впливу. У кінцевому результаті, ці та інші адміністративні правопорушення в галузі земельних відносин посягають на об'єкти права власності Українського народу.

Разом з цим, у ст. 7 КУпАП зазначено, що ні хто не може бути підданий заходу впливу, у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах та в порядку, встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Адміністративна відповідальність застосовується за вчинення адміністративного правопорушення. Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. При цьому, адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені в КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером відповідно до закону не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Відповідно до ст. 24 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого такому громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. Законами України може бути передбачено й інші види адміністративних стягнень.

Наведені види адміністративних стягнень можуть застосовуватися як основні та додаткові. Так, згідно з ст. 25 КУпАП оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення. Інші адміністративні стягнення, зазначені в ч. 1 ст. 24 КУпАП можуть застосовуватись тільки як основні. При цьому, за одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення. Слід зазначити, що все ж основним видом адміністративного стягнення є адміністративний штраф, що накладається у встановленому порядку державними органами й органами місцевого самоврядування.

Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення покладається як на осіб, які вчинили проступки, не пов'язані з виконанням службових обов'язків, так і на посадових осіб. Це може мати місце, наприклад, при потраві посівів і насаджень сільськогосподарських підприємств, невжитті заходів щодо боротьби з бур'янами тощо. Посадові особи підприємств несуть адміністративну відповідальність за порушення порядку й умов землекористування (невжиття заходів для охорони ґрунтів від ерозії, використання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, порушення затверджених проектів землеустрою тощо), а також за порушення вимог щодо раціонального використання земель (забруднення земель виробничими відходами, стічними водами, несвоєчасне повернення займаних угідь тощо). Відповідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням встановлених правил та інших вимог, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Якщо посадова особа вчинила проступок, не пов'язаний з виконанням своїх службових обов'язків, вона несе відповідальність як громадянин.