Поняття та види земельних правовідносин

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га.

До лісового фонду не належать зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені б установленому порядку до лісів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. їх правовий режим встановлюється Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України. Вони не відносяться до лісового фонду, так як не відповідають поняттю про ліс, яке наведене в ст. 1 ЛК: "Ліс тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного І на навколишнє природне середовище". В юридичній літературі зазначається, що "лісовий фонд" є поняттям значно ширшим від поняття «лісу». Оскільки до лісового фонду належать лісові ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

ЛК закріплює нові визначення для лісового та земельного законодавства, а саме -- визначення лісової ділянки та земельної лісової ділянки. Лісова ділянка -- це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до ЛК для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До невкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами,

Земельна лісова ділянка -- це земелька ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 5 ЛК до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, модами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Співвідношення понять "ліс" і "землі лісогосподарського призначення" полягає в тому, що ст. 1 ЛК включає в поняття лісу відповідні ґрунти як складову частину природного комплексу яким є ліс. Попередня редакція ЛК в ст. 3 включала в поняття лісу землі, на яких ростуть ліси.

Дискусія стосовно поняття категорії земель лісового фонду (тепер земель лісогосподарського призначення) виникла ще задовго до прийняття чинних сьогодні кодексів. Одна точка зору полягала в необхідності визнання земель лісового фонду і лісів єдиним об'єктом: суспільні відносини з приводу цього об'єкта в процесі ведення лісового господарства, користування лісом та його охорони цілком регулюються лісовим законодавством, тобто землі лісового фонду розглядалися як складова державного лісового фонду; друга до необхідності визнання лісу і земель державного лісового фонду самостійними юридичними категоріями, а лісові і земельні відносини -- як предмети відповідно до лісового і земельного законодавства.

Чинне земельне та природноресурсове законодавство регулює відносини, пов'язані з визначенням порядку використання і охорони земель, тобто земельні відносини.

Предметом лісового законодавства є лісові відносини, тобто відносини з приводу використання та захисту лісів. Воно повинно враховувати природні зв'язки, та закріплювати норми, які допомагатимуть запобігати негативному впливу на інші природні ресурси при використанні лісів.

Принципово новим є підхід чинного ЛК щодо права власності на ліси. Нині існує 3 форми власності на ліси: державна, комунальна та приватна. Від імені Українського народу права власності на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією; можна стверджувати, що фактично право власності народу на ліси співпадає з правом державної власності. Адже ліси, що знаходяться у власності територіальних громад не можуть бути водночас власністю Українського народу. У ст. 8 ЛК зазначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім тих що перебувають у комунальній або приватній власності. Ліси, що знаходяться у державній власності становлять найбільшу частину від їх загальних площ. Щодо них діють положення стосовно можливості їх безоплатного загального використання громадянами України.

Ліси, що переводяться у комунальну власність, стають об'єктом права власності окремих територіальних громад. Слід зазначити, що сьогодні правовий режим лісів, що знаходяться у комунальній власності майже не відрізняється від правового режиму державної власності, особливо щодо їх загального використання. Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної та комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну власність та на інших підставах, не заборонених законом.

Згідно зі ст. 10 ЛК ліси можуть перебувати у приватній власності громадян України (ЛК виключає можливість отримання у власність лісів особами без громадянства та іноземцями) і юридичних осіб (юридичних осіб, які є резидентами України). Слід зазначити, що ЛК не встановлює вимог до юридичних осіб, окрім необхідності мати юридичну адресу в межах території України. В ст. 12 ЛК визначено, що: громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 га. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

У ЛК право приватної власності на ліси пов'язано з придбанням громадянами чи юридичними особами земельних ділянок, на яких розташовані ліси, а саме з отриманням ними державного акту на право приватної власності на землю, Для іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб ЛК встановлює вимогу по відчуженню отриманих ними у спадщину лісів на протязі року.

Для ведення лісового господарства принципове значення має поділ лісів за категоріями. Поділ лісів на категорії здійснюється відповідно до Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок. Згідно з порядком всі ліси України, залежно від основних виконуваних ними функцій, поділяються на наступні категорії: ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення; рекреаційно-оздоровчі ліси, захисні ліси, експлуатаційні ліси.

До лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення належать лісові ділянки, що виконують природоохоронну, естетичну функцію, є об'єктами науково-дослідних робіт на довгочасну перспективу, сприяють забезпеченню охорони унікальних та інших особливо цінних природних комплексів та історико-культурних об'єктів, зокрема: розташовані в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду; розташовані в межах історико-культурних заповідників, меморіальних комплексів, місць, пов'язаних з важливими історичними подіями, охоронних зон пам'яток історії, археології, містобудування та архітектури, монументального мистецтва тощо.

До рекреаційно-оздоровчих лісів належать лісові ділянки, що виконують рекреаційну, санітарно-гігієнічну та оздоровчу функцію, використовуються для туризму, зайняття спортом, санаторно-курортного лікування та відпочинку населення і розташовані: у межах міст, селищ та інших населених пунктів; у межах округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій курортів; у межах поясів зон санітарної охорони водних об'єктів; у лісах зелених зон навколо населених пунктів (площа таких лісових ділянок визначається за встановленими законодавством нормативами); поза межами лісів зелених зон, що виділяються за встановленими нормативами.

До категорій захисних лісів належать лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема: лісові насадження лінійного типу (полезахисні лісові смуги, державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж забудованих територій населених пунктів); лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг; лісові ділянки (смуги лісів) у ярах, на легкорозвіюваних пісках, рекультивованих землях, кам'янистих розсипах, малопотужних кам'янистих грунтах, у високогірних зонах, на стрімких гірських схилах, у селенебезпечних басейнах та на схилах лавинонебезпечних басейнів (протиерозійні ліси), які виділяються за встановленими законодавцем нормативами, тощо.

До експлуатаційних лісів відносяться лісові ділянки, що не зайняті лісами природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчими та захисними лісами (категорії лісів з особливим режимом лісокористування). Експлуатаційні ліси призначені для задоволення потреб національної економіки у деревині.

Ліси, що зростають на одній території і відповідають умовам і ознакам віднесення до різних категорій, відносяться до тієї з них, для якої у визначеному законодавством порядку встановлений режим більш обмеженого лісокористування. Межі лісів, визначених для віднесення до відповідної категорії, проводяться уздовж природних меж, квартальних просік, ліній зв'язку і електромереж та інших чітко визначених на місцевості розмежувальних ліній -- залізниць та автомобільних доріг, канав, каналів, газопроводів та нафтопроводів, візирів, протипожежних розривів і вододільних ліній.

Підприємства, установи, організації та особи, заінтересовані у зміні установленої категорії лісів, звертаються з клопотанням до відповідного органу Держлісагентство, який розглядає клопотання разом з матеріалами до них, готує за погодженням з органом Мінприроди, Радою міністрів АРК, обласними державними адміністраціями, Верховною Радою АРК, обласними радами висновок і надсилає його разом з клопотанням Держлісагентство. Держлісагентство розглядає клопотання разом з матеріалами до нього та приймає за погодженням з Мінприроди рішення про віднесення лісів до відповідної категорії.

У разі встановлення або зміни відповідно до законодавства основного цільового призначення лісової ділянки державні лісовпорядні організації з урахуванням такого рішення вносять до матеріалів лісовпорядкування зміни щодо поділу лісів на категорії без здійснення процедури розгляду клопотання щодо віднесення лісів до відповідної категорії.

У межах лісових ділянок, що віднесені до відповідної категорій лісів, можуть виділятися як особливо захисні лісові ділянки, для яких встановлюється режим обмеженого лісокористування. Лісові ділянки площею до 50 га, що розташовані в межах лісових масивів і мають велику розосередженість, відносяться до особливо захисних лісових ділянок, І виділяються відповідно до нормативів, Лісові ділянки щільністю радіоактивного забруднення грунту більш як 10 Кі/кв км відносяться до особливо захисних лісових ділянок незалежно від їх площі та розосередженості.

Державні лісовпорядні організації для виділення особливо захисної лісової ділянки готують за погодженим з власниками лісів та постійними лісокористувачами відповідне клопотання, що надсилається органу разом з відомостями щодо площі особливо захисних лісових ділянок. Орган Держлісагентства розглядає клопотання щодо виділення особливо захисних лісових ділянок разом з матеріалами до нього та приймає за погодженням з органом Мінприроди у місячний строк відповідне рішення.

100. Умови і порядок надання земель лісогосподарського призначення та зміна їх цільового призначення

Згідно з ст. 56 ЗК землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Передача земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності у комунальну власність і земельних ділянок комунальної власності в державну, провадиться у порядку, передбаченому ЗК для юридичних осіб. Для цього відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування звертаються з клопотанням про передачу конкретної земельної ділянки в державну або комунальну власність до відповідного місцевого органу самоврядування або органу виконавчої влади, який розглядає його у встановленому законом порядку і передбачені строки, ухвалює відповідне рішення І здійснює певні дії, які передбачені для надання земельної ділянки юридичній особі.

Встановлення права приватної власності на значні площі лісових масивів недоцільне. Це зумовлено тим, що процес відтворення лісів пов'язаний з тривалими строками, які нерідко перевищують межі людського життя. Капітал, затрачений на придбання лісів для ведення лісового господарства, приносить прибуток лише після тривалого строку, іноді 100--150 років. Тому вирубування лісу -- виключно прибутковий захід для його власника, зацікавленого, передусім в отриманні прибутку. Вкладення коштів в штучне відтворення лісів в умовах приватної власності на зазначену категорію земель малорентабельне. Виходячи з положень ст. 56 ЗК., у приватну власність можуть передаватися тільки замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення, тобто такі земельні ділянки лісогосподарського призначення, які відокремлені природними розривами та (або) юридично встановленими межами їх обсягів, тобто дещо ізольовані від основного масиву земель лісогосподарського призначення. Безоплатна передача земельних ділянок лісогосподарського призначення у власність громадян провадиться у випадках приватизації земельних ділянок, які знаходяться в користуванні громадян або отриманні земельних ділянок Із земель державної або комунальної власності в межах норм безкоштовної приватизації, визначених ЗК.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам або юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, відповідно до ЗК. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам і юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон) крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

У зв'язку з тим, що земельні ділянки для ведення особистого селянського і фермерського господарств надаються у власність із земель сільськогосподарського призначення, а земельні ділянки лісогосподарського призначення надаються у власність громадянам і юридичним особам в складі угідь цих господарств, то в разі купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадяни повинні мати сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві або займатися веденням товарного сільськогосподарського виробництва, а юридичні особи -- підтвердити можливість вести сільгоспвиробництво своїми установчими документами.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. До деградованих земель для подальшого залісення відносяться: земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, повеней, добування корисних копалин тощо; земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами Ґрунтами та інші. До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, грунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Порядок надання громадянам і юридичним особам у власність деградованих і малопродуктивних угідь для залісення аналогічний порядку надання у власність інших земельних ділянок лісогосподарського призначення. ЗК не визначає розмірів деградованих і малопродуктивних земель, які можуть передаватися у власність для залісення. Згідно з ч. 2 ст. 12 ЛК громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Положення ЛК щодо відсутності обмежень за площею для лісів, які створені громадянами та юридичними особами безумовно є позитивними, і стимулюють діяльність цих осіб по лісорозведенню, особливо на деградованих та малопродуктивних земельних ділянках, що потребують заходів по відновленню їх корисних властивостей.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.

У разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішують питання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини.

Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов'язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без 'їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства АРК, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Використання земельних лісових ділянок для видобування корисних копалин (крім видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб), прокладання кабельних ліній, трубопроводів та інших комунікацій, здійснення бурових, підривних та інших робіт, не пов'язаних з веденням лісового господарства, проводиться після надання цих ділянок для зазначених цілей у порядку, встановленому земельним законодавством, з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальних органів центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Використання земельних лісових ділянок для видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб проводиться відповідно до Кодексу України про надра. Зазначені роботи мають вестися способами і методами, що не призводять до погіршення протипожежного і санітарного стану лісів та умов їх відтворення.

101. Правове регулювання використання земель лісогосподарського призначення

Право лісокористування в юридичній літературі розглядається як один з важливих правових інститутів лісового права, що містить сукупність правових норм, які встановлюють умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення І охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов'язки лісокористувачів, з урахуванням потреб суспільства в одержанні деревної та недеревної продукції, використання інших корисних властивостей лісу.

Право лісокористування є складовою частиною права природокористування, тому йому притаманні всі загальні особливості останнього. Разом з тим право лісокористування має певні особливості, що обумовлено формами власності на ліси, їх правовим режимом, значимістю лісів, їх екологічної, культурно-оздоровчої та інших функцій1.

Користування земельними ділянками лісогосподарського призначення може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без. встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 р. № 445 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою".

Підприємства, установи, організації та громадяни, що мають у постійному користуванні або у приватній власності ліси, надсилають до 1 березня року проведення чергового державного обліку лісів погоджену з територіальними органами земельних ресурсів та оформлену в установленому порядку документацію первинного обліку лісів відповідним державним лісогосподарським підприємствам Держлісагенству для узагальнення і по дання органам Держлісагенству до 1 травня зведеної облікової інформації.

Надання земельних ділянок лісогосподарського призначення в тимчасове користування передбачено в ст. 18 ЛК, в якій встановлено, що об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.

Тимчасове користування лісами, в свою чергу, поділяється на довгострокове (строком від 1 до 50 років) і короткострокове (строком до 1 року). Довгострокове тимчасове користування лісами -- це засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства АРК, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства АРК, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, а також іноземним юридичним особам.

Підставами припинення права постійного користування лісами є: припинення права користування земельною лісовою ділянкою у випадках і порядку встановленому законом; використання лісових ресурсів способами, які завдають шкоду навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їх стан і відтворення; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням.

Право тимчасового користування лісами припиняється у випадках: добровільної відмови від використання лісових ресурсів; закінчення строку, на який було надано право використання лісових ресурсів; припинення діяльності лісокористувачів, яким було надане право використання лісових ресурсів; припинення діяльності лісокористувачів, яким було надано право використання лісових ресурсів; порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища; порушення встановлених строків справляння збору за використання лісових ресурсів; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням; не відшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, та невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків. Припинення права використання лісових ресурсів здійснюється в установленому порядку шляхом анулювання лісорубного квитка (ордера) або лісового квитка тими органами, які їх видали. Законом можуть бути передбачені й інші випадки припинення права використання лісів.

Інститут лісового права, що включає в себе сукупність правових норм, що регулюють відповідну групу лісових правовідносин, є правом лісокористування з об'єктивної точки зору. Право лісокористування з суб'єктивної точки зору -- це сукупність повноважень особи щодо використання, охорони, захисту і відтворення лісів. Після набрання ЛК чинності в редакції 2006 р. інститут права лісокористування зазнав суттєвих змін. Це, перш за все, пов'язано з тим що чинний ЛК закріпив право приватної власності на ліси, що не могло не позначитися на правовому статусі лісокористувачів. У ст.ст. 19--21 ЛК сформульовані права та обов'язки лісокористувачів при здійсненні ними лісокористування.

Постійні лісокористувачі мають: право самостійно господарювати в лісах; виключне право на заготівлю деревини; право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від ЇЇ реалізації; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

Постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж та інших інженерних споруд, що проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право на: здійснення господарської діяльності у лісах з дотриманням умов договору; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; отримувати продукцію і доходи під її реалізації. Тимчасові лісокористувачі на умовах короткострокового користування мають право: здійснювати використання лісових ресурсів з додержанням вимог спеціального дозволу; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тим часові будівлі та споруди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції; власності на заготовлену ними н результаті використання лісових ресурсів продукцію та доходи від її реалізації; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством.

Тимчасові користувачі які здійснюють право користування лісовими ресурсами до довгостроковій основі повинні: приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного І рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати прав інших лісокористувачів.

Що стосується тимчасових користувачів, які здійснюють користування лісовими ресурсами на умовах короткострокового користування, то ЛК встановлено наступні обов'язки: здійснювати використання лісових ресурсів за встановленими правилами І нормами; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови, для охорони, захисту та відтворення лісів, . охорони типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного І рослинного світу; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати прав інших лісокористувачів.

Слід зазначити, що перелік обов'язків, встановлених ЛК для лісокористувачів, не є вичерпним. Додаткові обов'язки для лісокористувачів можуть бути встановлені у законі, а також у договорі (лише для тимчасових лісокористувачів, які здійснюють довгострокове лісокористування). Те, що додаткові обов'язки тимчасових лісокористувачів, які здійснюють короткострокове лісокористування відповідно до ч. 2 ст. 21 ЛК, не можуть бути встановлено у спеціальному дозволі, який надається їм власниками чи постійними користувачами лісів, слід вважати недоліком ЛК тому, що цим він не дає змоги враховувати індивідуальні особливості окремих лісів та ділянок лісу при видачі дозволу.

102. Особливості загального і спеціального використання лісових ресурсів на землях лісогосподарського призначення

Використання лісових ресурсів може здійснюватися в порядку загального і спеціального використання. На підставі загального використання цих ресурсів громадяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати в лісах, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених ЛК та іншими законодавчими актами. Нарівні з цим вони зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах, користуватися зазначеними лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів і не погіршують санітарного стану лісів.

Максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо встановлюються органами виконавчої влади відповідно до ЛК за поданням органу виконавчої влади з питань лісового господарства АРК, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

У чинній редакції ЛК запроваджено новий інститут -- лісовий сервітут, як право на обмежене платне чи безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою, зокрема право громадян вільно перебувати в лісах державної та комунальної власності, якщо інше не передбачено законом.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється у межах лісових ділянок, які надаються з цією метою у користування. Лісова ділянка може бути виділена одному або кільком тимчасовим лісокористувачам для різних видів використання лісових ресурсів. Землі, що були порушені під час використання лісових ресурсів, приводяться відповідно до вимог законодавства винними в цьому особами за їх рахунок до стану, придатного для використання за призначенням.

За умови дотримання вимог законодавства лісокористувачі мають право здійснювати наступні види спеціального використання лісових ресурсів: заготівля деревини в порядку рубок головного користування; заготівля другорядних лісових матеріалів; побічні лісові користування; використання корисних кластивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт. Законодавством України можуть передбачатися і інші види спеціального використання лісових ресурсів.

Спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом (лісорубним квитком, ордером або лісовим квитком). Лісорубний або лісовий квиток є основним документом, на підставі якого: здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів; ведеться облік дозволених до відпуску запасів деревини та інших продуктів лісу, встановлюються строки здійснення лісових користувань та вивезення заготовленої продукції, строки і способи очищення лісосік від порубкових решток, а також облік природного поновлення лісу, що підлягає збереженню; ведеться облік плати, нарахованої за використання лісових ресурсів.

Лісорубний квиток видається органом виконавчої влади з питань лісового господарств АРК, територіальними органами Держлісагенству, на заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування на підставі затвердженої в установленому порядку розрахункової лісосіки. Форма лісорубного квитка затверджена Кабінетом Міністрів України. Допускається оформлення лісорубного квитка протягом місяця від початку рубки: дерев, що загрожують падінням на лінії зв'язку, електромережі, Інші Інженерні споруди або під час ліквідації аварій на цих об'єктах; дерев під час вирубування візирів для проведення вишукувальних робіт і наукових досліджень, відведення лісосік, лісовпорядкування, гасіння лісових пожеж, очищення і ремонту лісоосушувальних систем, проведення аварійно-рятувальних робіт, розчищення судноплавних шляхів,

Лісовий квиток видається власником лісів або постійним лісокористувачем для: заготівлі другорядних лісових матеріалів; здійснення побічних лісових користувань; використання корисних властивостей лісів на умовах короткострокового тимчасового користування. Форма лісового квитка затверджена зазначеною постановою. Лісовий квиток видається щороку на підставі лімітів використання лісових ресурсів під час заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань (у межах території та об'єктів природно-заповідного фонду -- за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальних органів Мінприроди). Для видачі лісового квитка підприємства, установи, організації і громадяни подають заявку на використання лісових ресурсів.

З моменту видачі лісорубного або лісового квитка виділені лісокористувачеві лісові ділянки (лісосіки) здаються під його охорону. Лісорубний або лісовий квиток може бути анульований за рішенням органів Держлісагенству, власників лісів або постійних лісокористувачів, які видали квиток, відповідно до закону. Строк зберігання виданого лісорубного або лісового квитка -- 10 років.

Заготівля деревини під час проведення рубок головного користування здійснюється з дотриманням принципів безперервного, невиснажливого і раціонального використання лісових ресурсів, збереження умов відтворення високопродуктивних деревостанів, їх екологічних та інших корисних властивостей. Рубки головного користування проводяться в: експлуатаційних лісах; захисних лісах, що прилягають до смуг відведення діючих і тих, які будуються, залізниць, автомобільних доріг державного значення, вздовж берегів річок, навколо озер, водойм та інших водних об'єктів, а також захисних лісах, що є байрачними або площа яких становить до 100 га, або які розташовані серед безлісної місцевості; рекреаційно-оздоровчих лісах, розташованих у межах третьої зони округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій і курортів та в лісогосподарській частині лісів зелених зон; лісах природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення в межах господарської зони національних природних і регіональних ландшафтних парків, а також заказниках. На особливо захисних лісових ділянках (крім узлісь уздовж межі з безлісною місцевістю) проведення рубки головного користування забороняється.

Для категорій лісів з особливим режимом лісокористування (ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчі та захисні) встановлюються, зокрема, обмежений режим лісокористування за площею і шириною лісосік, термінами примикання, застосування окремих систем і способів рубок. До заготівлі деревини під час проведення рубок головного користування в межах розрахункової лісосіки включають перестійні і стиглі деревостани, з яких до першочергової рубки призначають: пошкоджені та ті, що усихають; в яких дозволено проведення рубок головного користування І які за своїм станом визнані у встановленому порядку такими, що потребують термінової рубки, або ростуть на лісових ділянках, які підлягають розчищенню у зв'язку з будівництвом, зокрема, гідровузлів, трубопроводів, доріг, електромереж; які вийшли з підсочування.

Заготівлю деревини під час розчищення просік уздовж ліній зв'язку, електромереж, інших інженерних споруд здійснюють в установленому порядку підприємства, установи, організації або громадяни, у віданні яких вони перебувають. За домовленістю заготівлю деревини можуть здійснювати власники лісів або постійні лісокористувачі.

Під час проведення рубок головного користування забезпечується збереження життєздатного підросту і молодняку господарськоцінних порід, не дозволяється вирубування і пошкодження цінних і рідкісних видів дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України, насінників і плюсових дерев. Лісові ділянки, вкриті лісовою рослинністю, розташовані між лісосіками, ширина яких перевищує не більш як у півтора рази ширину лісосік, можуть відводитися для рубки одночасно. За всіх наведених умов ширина лісосік, які відводяться для рубки головного користування, не повинна перевищувати 200 м, а лісосік суцільних вузьколісосічних рубок -- 80 м.

У лісах, що зазнали радіоактивного забруднення, рубки головного користування проводяться після реабілітації лісів. У лісах, що знаходяться в межах прикордонної смуги, рубки головного користування проводяться з урахуванням режиму території. Особливості проведення рубок головного користування залежно від категорій лісів, породного складу деревостанів, а також лісо-рослинних умов визначаються Держлісагенством за погодженням з Мінприроди. Відповідно до ЛК виключне право на заготівлю деревини мають постійні лісокористувачі та власники лісів. У разі здійснення будівельних та інших робіт на лісових ділянках заготівля деревини проводиться тими громадянами та юридичними особами, яким надано земельні ділянки для таких цілей, якщо в рішенні про надання земельної ділянки не передбачено інше.

Виділення лісових ділянок для заготівлі деревини під час проведення рубок головного користування здійснюють підрозділи з відведення і таксації лісосік, склад яких затверджують власники лісів або постійні лісокористувачі за погодженням з органами Держлісагенству. Підрозділи з відведення і таксації лісосік передають у двотижневий строк виділені лісові ділянки (лісосіки) та документи щодо їх матеріально-грошової оцінки власникам лісів або постійним лісокористувачам.

Основні вимоги щодо рубок формування і оздоровлення лісів (рубки: догляду, санітарні, лісовідновні, переформування, пов'язані з реконструкцією, ландшафтні) встановлюється Правилами поліпшення якісного складу лісів. Для проведення рубок формування і оздоровлення лісів власникам лісів або постійним лісокористувачам також, видається лісорубний квиток в установленому порядку. Заготівля другорядних лісових матеріалів передбачена у ст. 72 ЛК включає; заготівлю живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків.

Заготівля деревних соків здійснюється: з придатних для підсочування дерев на спеціально створених деревостанах; на ділянках лісу, які виділяються за 10 років до проведення рубок головного користування або інших рубок (коли деревостан призначено до рубки); з пнів дерев, зрубаних напередодні соковиділення. У разі погіршення санітарного стану деревостанів заготівля соку припиняється достроково. Обсяги щорічної заготівлі другорядних лісових матеріалів визначаються для кожного власника лісів або постійного лісокористувача під час лісовпорядкування або спеціальних обстежень.

До побічних лісових користувань належать: заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету.

Обсяги щорічного здійснення побічних лісових користувань визначаються для кожного власника лісів або постійного лісокористувача під час лісовпорядкування або спеціальних обстежень. Використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища та природних ландшафтів, з дотриманням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. Використання корисних властивостей лісів може бути тимчасово зупинене у разі високої пожежної небезпеки, незадовільного стану лісів внаслідок ущільнення грунту їх відвідувачами, виникнення вогнищ шкідників і хвороб лісу та інших факторів, що призводять до ослаблення природних функцій лісів. У разі погіршення стану насаджень лісокористувачами з'ясовуються причини погіршення, вживаються заходи до зняття або зниження рівня рекреаційного навантаження, а також до усунення, причин такого погіршення та регулювання інтенсивності відвідування.

103. Поняття, склад та характеристика правового режиму земель водного фонду

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є самостійною складовою земель України.

До їх складу згідно зі ст. 58 ЗК України, і ст. 4 ВК України земель належать землі, зайняті:

· морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;

· прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

· гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

· береговими смугами водних шляхів.

Землі в смугах відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і використовуються ними для лісопосадок, ремонту споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень, складів тощо.

Зони охорони встановлюються навколо водойм, водних джерел і гідротехнічних споруд для виконання комплексу санітарних, протиерозійних заходів і створення захисних лісонасаджень з метою збереження і поліпшення водних ресурсів.

Правовий режим земель водного фонду, а також водні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, Водним кодексом України та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів земель водного фонду, поліпшення навколишнього природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю водного фонду.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Водне законодавство взаємодіє з нормами міжнародного права, з цивільним, санітарним, адміністративним, земельним і фінансовим законодавством. Зокрема, відносини, пов'язані з використанням води, вилученої із водних об'єктів, регламентуються не водним, а цивільним та іншими галузями законодавства.

104. Правове регулювання використання земель водного фонду

Механізм користування землями водного фонду, виконання комплексу водоохоронних заходів і проведення експлуатаційних робіт для створення сприятливих умов утримання цих земель визначено у Порядку користування землями водного фонду, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р, № 502. Землі водного фонду можуть використовуватися землекористувачами на праві власності, праві постійного користування і на умовах оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 59 ЗК землі водного фонду можуть знаходитися у державній, комунальній і приватній власності. У ст. 5 ВК здійснена конкретизація водних об'єктів загальнодержавного і місцевого значення. Такий поділ водних об'єктів обумовлює особливості правового регулювання їх використання та охорони.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води, територіальне море, поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об'єкти в межах природно-заповідного фонду загальнодержавного значення і водні об'єкти, віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення відносяться поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області І не віднесені до категорії загальнодержавного значення, а також підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання. На території України налічується 277 таких об'єктів. Перелік річок і водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення, затверджений наказом Держводгоспу України від 3 червня 1997 р. № 41.

У державній власності знаходяться землі водного фонду, зайняті водними об'єктами загальнодержавного значення, та прилеглі до них, що задовольняють державні та суспільні потреби. У комунальній власності можуть знаходитися землі, зайняті водними об'єктами місцевого значення, і землі прилеглі до них, що задовольняють суспільні потреби.

Громадянам і юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватися у приватну власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га), а отже, і землі водного фонду, на яких ці об'єкти знаходяться, та прилеглі до них. Таким чином, водні об'єкти площею понад 3 га не можуть знаходитися в приватній власності. Вони можуть передаватися лише іншим у державну або комунальну власність.

Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. У ч. 2 ст. 59 ЗК не міститься будь-яких обмежень щодо суб'єктів права приватної власності на замкнені природні водойми. У ній лише зазначено, що ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак аналіз підстав набуття права приватної власності на землю громадянами і юридичними особами, передбачений ст.ст. 81, 82 ЗК, дозволяє зробити висновок, що за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування землі водного фонду (загальною площею до 3 га) можуть бути безоплатно передані лише громадянам чи юридичним особам України.

Землі водного фонду можуть використовуватися землекористувачами на праві постійного користування. Відповідно по ч. 3 ст. 59 ЗК у постійне користування такі землі можуть надаватися за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування лише державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Отже законодавець обмежує коло суб'єктів права постійного користування зазначеною категорією земель як за формами власності, так і за цілями використання.