Поняття та види земельних правовідносин

В Україні вся діяльність щодо організації використання і охорони земель носить плановий характер. Планування раціонального землекористування є складовою частиною загальнодержавної системи планування. Так, Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року у своєму складі містять спеціальні розділи щодо використання та охорони земельних ресурсів. В цьому документі, зокрема, відзначається, що сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування (порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, розораність земель є найвищою в світі та ін.). У зв'язку з викладеним в Основних напрямках передбачаються основні заходи щодо збалансованого використання і відновлення земельних ресурсів. Головним серед них є те, що державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, які мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Державне планування використання та охорони земель є в Україні об'єктивною необхідністю. Воно обумовлено цілою низкою соціально-економічних факторів і в першу чергу особливою роллю землі в екологічній системі.

Оскільки в ст. 1 Земельного кодексу встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, то необхідність планування її раціонального використання та охорони стає нагальною.

Та обставина, що певна частина земель не перебуває у власності держави, аж ніяк не впливає на принцип планування використання і охорони земель. Більш того, як свідчить зміст ст. 1 Земельного кодексу, використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Державне планування раціонального використання і охорони земель характеризується своїми особливостями.

Завдання планування щодо використання та охорони землі полягає в забезпеченні оптимального розподілу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також максимальному збереженні земель сільськогосподарського призначення, особливо найбільш цінних сільськогосподарських угідь. Це пов'язано також із залученням в сільськогосподарський обіг земель, що не використовуються, і постійним підвищенням їх родючості, здійсненням протиерозійних і протисельових заходів, створенням умов для широкої рекультивації земель і всебічної охорони їх від забруднення та засмічення. Для вирішення цих завдань розроблюються загальнодержавні та регіональні програми використання та охорони земель.

Розроблення загальнодержавних програм використання та охорони земель здійснюється Кабінетом Міністрів України. До повноважень цього органу виконавчої влади в галузі земельних відносин належить також і забезпечення виконання вказаних програм. Участь в розробленні та реалізації як загальнодержавних, так і регіональних програм використання та охорони земель приймають також інші органи державної виконавчої влади. Так, відповідні повноваження в зазначеній сфері мають і центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (Міністерство екології та природних ресурсів); центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Державний комітет України по земельних ресурсах); Рада Міністрів Автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації. Крім того, розроблені загальнодержавні програми використання та охорони земель обов'язково погоджуються з Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами. Названі органи приймають участь, не тільки у розробленні, але й і в реалізації загальнодержавних і регіональних програм на відповідних територіях.

Розроблення таких програм має за мету забезпечення потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони. Загальнодержавні програми використання та охорони земель повинні затверджуватися Верховною Радою України.

47. Правові засади районування земель

Використання і охорона сільськогосподарських земель здійснюється згідно з природно-сільськогосподарським районування земель, що становить поділ території урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур., Воно є основою оцінки земель і розробленням землевпорядної документації, пов'язаної з їх використання та охороною.

За результатами робіт з природньо-сільськогосподарського районування земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються дані про структуру сільськогосподарських угідь, ґрунтовий покрив, його якісний стан, наявність особливо цінних, а також деградованих і малопродуктивних ґрунтів, класифікаційні показники придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур. Ці схеми (карти) використовуються для визначення екологічно чистих зон виробництва сировини для дитячого і дієтичного харчування та отримання екологічно чистих харчових продуктів і продовольчої сировини.

У колишньому СРСР природно-сільськогосподарське районування земель становило систему поділу території країни на окремі частини з урахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві. Воно використовувалося при економічній оцінці земель, а також під час проведення першого туру грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визнавалася природно-сільськогосподарська зона, яка характеризувалася певним балансом тепла і вологи що впливає на особливості ґрунтоутворення та мінерального живлення рослин. У зоні, як правило, переважали відповідні типи і підтипи ґрунтів та рослинності й застосовувалися система заходів раціонального землекористування. Кожна зона характеризувалась своїми особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповідним співвідношенням ріллі, кормових і лісових угідь. На території України було виділено 5 природно-сільськогосподарських зон та 2 гірські області'. Відповідно до ч. 4 ст. 179 ЗК та ч. 2 ст. 26 Закону "Про охорону земель" Кабінетом Міністрів України був затверджений порядок здійснення природно- сільськогосподарського районування, а Держкомземом -- відповідні методичні рекомендації.

За результатами еколого-економічного районування визначаються ступінь перетворення природного середовища внаслідок антропогенного впливу, рівень використання (залучення) природних ресурсів, характеристика природно-ресурсного потенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього навантаження, несприятливі природно-антропогенні процеси та еколого-економічна оцінка території.

Протиерозійне районування дає можливість визначити стан еродованості грунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх динаміку, природні (кліматичні умови, рельєф, ґрунтовий покрив, підстилаючи породи, характер рослинного покриву та його протиерозійні властивості) та антропогенні (розорювання силових земель, вирубування лісів на схилах, співвідношення площ просапних культур і багаторічних трав у сівозмінах) передумови розвитку ерозії.

Відповідно до Методичних рекомендацій, затверджених наказом Держкомзему від 28 грудня 2004 р. № 420, протиерозійне районування здійснюється у 3 стадії: підготовчі роботи; складання схем, у тому числі комп'ютерних, і карт районування різного масштабу (від 1:200000 до 1:2500000); еколого-економічна характеристика одиниць районування.

На основі відповідних схем (карт) здійснюється прогнозування процесів ерозії з метою визначення відповідних протиерозійних заходів. Рівень забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими небезпечними речовинами визначається в процесі проведення заходів з екологічного районування земель.

48. Правові засади зонування земель

Зонування земель становить поділ території міста або іншого населеного пункту на зони, пояси, райони з метою встановлення у них певних обмежень у використанні земель, визначення мінімальних розмірів земельних ділянок, регламентації типів будівель і споруд, які дозволяється будувати в межах цих зон згідно з регіональними та місцевими правилами забудови.

Перший в історії правовий акт щодо зонування території був прийнятий у 1916 р. муніципалітетом м. Нью-Йорка у зв'язку зі стихійною забудовою району Нижній Манхеттен. Акт регламентував правила забудови міської території, завдяки чому вдалося впорядкувати розвиток міста. В Україні зонування земель здійснюється відповідно до положень ЗК, законів "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про основи містобудування", "Про землеустрій", Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів та інших нормативних актів.

Регіональні правила забудови встановлюють загальний для територій і населених пунктів області, АРК порядок планування, забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок. Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва і Севастополя, міст республіканського значення АРК, міст обласного значення. Вони встановлюють порядок планування, забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування. Для інших населених пунктів такі правила розробляються та затверджуються відповідними радами на підставі регіональних правил забудови.

Місцеві правила забудови складаються з 2 частин: текстової та графічної -- плану зонування. У текстовій частині наводиться перелік переважних і допустимих видів забудови та інших видів використання земельних ділянок у межах окремих зон. План зонування закріплює поділ території населеного пункту на зони з переважними і допустимими видами використання земельних ділянок.

Затверджений відповідною радою план зонування є офіційним документом, який визначає права власників земельних ділянок і землекористувачів щодо їх використання, переважно для потреб забудови. Зонування обумовлює поділ земель у межах населеного пункту на окремі земельні ділянки 3 урахуванням їх цільового призначення, від якого залежать права та обов'язки землевласника або землекористувача, пов'язані З використанням належної їм ділянки. Воно здійснюється на підставі Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затв. наказом Держкомзему від 26 серпня 1997 р. № 85.

49. Поняття і зміст землеустрою. Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функцій. Землевпорядний процес

Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.
Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.

Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі, а об'єктами -- територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.
Землеустрій, як сукупність соціально-економічних заходів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використаня та охорони земель незалежно від їх цільового призначення (сільськогосподарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).

На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів проводяться: реалізація державної політики у галузі земельних правовідносин; визначення основного цільового призначення земельних масивів, розробка великих регіональних комплексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем використання земель та схем землеустрою, заходів щодо охорони земель), розробка цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів і т. ін.

Галузеві та відомчі завдання землеустрою залежать від характеру виробництва, його особливостей, спеціалізації. Зокрема, до завдань землеустрою у галузі сільськогосподарського виробництва слід віднести: створення та вдосконалення усіх форм власності на землю та землекористування; організація господарств, які володіють землею на праві власності, користування (у тому числі на умовах оренди); раціональна організація територій господарств, що є виробниками сільськогосподарської продукції, з метою найефективнішого ведення сільськогосподарського виробництва в нових умовах ринкової економіки.

Завданнями землеустрою у галузі промислового та інших видів несільськогосподарського виробництва є: пошук земель з метою їх використання у промисловості, будівництві і т. ін., які б мінімально зачіпали інтереси сільськогосподарського виробництва; відведення земель і утворення нових землекористувань; розробка заходів щодо охорони та раціонального використання земель з додержанням екологічних вимог.

Важливе значення мають також прогнозні та передпроектні завдання землеустрою, до яких належать: розробка схем використання й охорони земельних ресурсів держави та її окремих регіонів, у тому числі протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів; розробка схем землеустрою областей і регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм використання й охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення та зміни меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.

У процесі реалізації зазначених завдань важливим є проведення державної землевпорядної експертизи, яка визначає: питання правового забезпечення проектних рішень; відповідність передбачених заходів завданню на проектування, вимогам раціонального використання й охорони земель та нормативно-технічним документам; запропоновані проектною документацією рішення відносно знімання, збереження та використання родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель, проведенням їх рекультивації.

Здійснення землеустрою регулюється ЗК України, Законом України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р.1, Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р.2 та деякими іншими правовими актами. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про землеустрій» об'єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно-територіальних утворень або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.

Землевпорядний процес -- це загальний порядок виконання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних стадій, що послідовно виконуються: порушення клопотання про проведення землевпорядної дії; підготовчі роботи щодо складання проекту землеустрою; складання проекту землеустрою; розгляд проекту, проектної документації; затвердження проекту; перенесення проекту в натуру (на місцевість); оформлення та видача землевпорядних матеріалів і документів; здійснення авторського нагляду за виконанням проекту землеустрою.

Систему землевпорядних органів в Україні очолює Держземагентство. Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи.

Згідно ч.3 п.12,13 Держземагентство здійснює землеустрій відповідно до Закону України "Про землеустрій", у тому числі забезпечує проведення державної інвентаризації земель; забезпечує науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методичне проведення землевпорядних, землеоціночних робіт, пов'язаних із земельними торгами, вживає організаційних заходів щодо проведення земельних торгів та забезпечує здійснення підготовки ліцитаторів.

Згідно ст. 33 ч.1 п.4 абз.9,10, ЗУ «Про місцеве самоврядування» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад: організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою. Згідно ст.44 ч.1 п. 16 Закону районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям повноваження координації на відповідні території діяльності місцевих землевпорядних органів.

Також перелік повноважень органів державної влади і місцевого самоврядування у сфері землеустрою достатньо повно відображено у Законі “Про землеустрій”, отже перераховувати їх немає сенсу. Варто лише зазначити, що до органів державної влади, які мають певні повноваження у сфері землеустрою цей нормативний акт відносить: Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. До переліку цих органів можна додати обласні головні управління земельних ресурсів, Київське та Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів, міські (міст обласного та районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів, районні відділи земельних ресурсів.

50. Державний земельний кадастр та значення його ведення

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки. Основна вимога до успішного ведення земельного кадастру -- повні дані про правовий, природний і господарський стан земель, тобто такі, які охоп-люють собою всі землі в державі і які дають уявлення про всі притаманні їм найважливіші властивості та ознаки. Дані земельного кадастру, відображаючи загальне уявлення про всі землі відносно їх розміру, розподілу по категоріях, угіддях, власниках і землекористувачах, разом з тим повинні бути диференційованими в залежності від категорій земель і характеру відомостей, які в них містяться.

З метою забезпечення повноти відомостей про земельні ділянки потрібно встановити, хто володіє, користується земельною ділянкою, на який строк вона надана, яка площа земельної ділянки, склад угідь, якісний стан земель і порівняльна їх цінність.

Достовірна і повна інформація про земельні ресурси сприятиме збільшенню надходження до державного та місцевих бюджетів коштів від плати за землю, організації її раціонального використання та охорони, оперативному регулюванню земельних відносин, обґрунтуванню розмірів плати за землю, реформуванню земельних відносин та впровадженню регульованого ринку землі.

б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок. Знімальні роботи при відмежуванні в натурі меж земельних ділянок, для складання кадастрових планів виготовляються в єдиній умовній системі координат для того, щоб на їх основі можна було зробити обґрунтовані висновки, зіставити всі отримані кадастрові дані та звести їх у певну систему.

В умовах включення землі в систему ринкового обігу все частіше йдеться про необхідність подальшого розвитку земельного кадастру, що дасть можливість ідентифікації земельних ділянок. Ідентифікація земельної ділянки -- це встановлення тотожності (ідентичності) земельної ділянки на основі певних ознак і особливостей, які відрізняють її від тієї або іншої ділянки. Можливість ідентифікації земельної ділянки засновується на комплексі ознак, які індивідуалізують ділянку Комплекс цих ознак створює неповторність, яка дозволяє виділити кожну земельну ділянку. Індивідуалізація земельної ділянки -- це визначення її розмірів, меж і місцеположення. Ідентифікація земельної ділянки дуже важлива з метою забезпечення захисту прав на землю, гарантій для здійснення та активізації угод з земельними ділянками, надходження регулярних платежів за землю. Державний земельний кадастр повинен забезпечити органи державної влади інформацією про стан земель, а також задовольнити інформаційний попит на ринку нерухомості.

в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності. Державний земельний кадастр ведеться за єдиною для України системою на базі нормативних документів, затверджуваних Держкомземом. Одним із принципів ведення кадастру є зіставлення кадастрових даних як в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, так і з даними про землю, які містяться в кадастрах інших природних ресурсів (лісовому і водному кадастрі, кадастрі родовищ і проявів корисних копалин). Зіставлення кадастрових даних визначається єдністю методів ведення кадастру на всій території країни за єдиною системою на основі нормативних документів, затверджених Держкомземом.

51. Складові частини державного земельного кадастру

Державний земельний кадастр складається з наступних взаємопов'язаних між собою елементів:

а) кадастрове зонування земель -- це розділення їх на земельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання. Зонування територій населених пунктів являє собою віднесення земель до різного ступеня містобудівної цінності. Зонування проводиться на основі даних про природні якості і рівень облаштування земель, які істотно впливають на умови життя населення і функціонування об'єктів.

б)кадастрові зйомки -- це комплекс робіт, виковуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок;

в)бонітування ґрунтів -- це спеціалізована класифікація ґрунтів за їх природними властивостями, які мають важливе значення для вирощування рослин і корелюючим врожайність культур. Вона встановлює відносну придатність земель за основними чинниками природної родючості для обробітку сільськогосподарських культур або екологічних груп, забезпечуючи виділення агровиробничих груп ґрунтів, що підлягають економічній оцінці. Бонітування повинне проводитися з урахуванням зональних особливостей і охоплювати всі ґрунтові різновиди;

г) економічна оцінка земель -- це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та доходність з одиниці площі. Вона дає кількісну характеристику ґрунтової родючості, яка об'єктив-но склалася, за економічними показниками. Економічна оцінка землі повинна з достатньою точністю відобразити відмінності в якості земель з точки зору економічної родючості при досягнутому рівні інтенсивності землеробства. Але дана оцінка землі повинна враховувати необхідність раціонального використання не тільки земель сільськогосподарського призначення, а й всього земельного фонду;

ґ) грошова оцінка земельних ділянок здійснюється метою створення умов для економічного регулговання земельних відносин при передачі земель у власність, у спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розмірів внеску до статутних фондів сільськогосподарських підприємств, спільних підприємств, акціонерних товариств, об'єднань, кооперативів.

Грошова оцінка землі є вихідною базою для здійснення операцій з земельними частками (паями), ринкова ціна яких визначається на основі співвідношення попиту і пропозиції, а також для встановлення стартової ціни земельних ділянок несільськогосподарського призначення при їх продажу на конкурентних засадах.

д)державна реєстрація земельних ділянок являє собою складову частину автоматизованої системи державного земельного кадастру, яка складається з комп'ютерної бази даних, що містить відомості про складання та видачу державних актів на право приватної власності на землю, на право постійного користування землею та договорів оренди землі, порядок, функціонування і ведення якої встановлює Держкомзем України.

Державній реєстрації підлягають не тільки права суб'єктів на землю, але і припинення або зміна цього права, якщо воно підтверджене документально. Реєстрація землеволодінь та землекористувань покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України;

е)облік земель -- це державний захід щодо накопичення, систематизації й аналізу всесторонніх відомостей про кількість, розміщення та господарське використання земельних ресурсів.

52. Державний контроль за використанням і охороною земель

Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель -- спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Основними завданнями державного контролю за використанням та
охороною земель є:

- забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;

- забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;

- запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;

- забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

53. Державні органи із здійснення контролю за використанням і охороною земель та їх основні функції

Центральним органом виконавчої влади, який координує роботу інших державних органів із здійснення контролю за використанням і охороною земель є Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України). Відповідно до Положення «Про Державне агентство земельних ресурсів України» його діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Держземагентства України, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Мінагрополітики України та в установленому порядку подає їх Міністру;

2) розробляє та подає для затвердження Міністру план заходів щодо реалізації основних напрямів та стратегічних цілей діяльності Держземагентства України;

3) видає витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок та надає інші адміністративні послуги відповідно до законодавства;

4) забезпечує підготовку та здійснення організаційних, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання та охорону земель, їх захист від шкідливого антропогенного впливу, дотримання режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, інших територій та об'єктів екомережі;

5) виконує інші функції передбачені законодавством.

Спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів України, державні управління екології та природних ресурсів в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, інші територіальні органи та інспекції зазначеного міністерства.

До повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у сфері державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель належать:

а) здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель;

Відповідно до ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів здійснює Державна екологічна інспекція та її територіальні органи.

Моніторинг ґрунтів у системі центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики проводить Державна служба охорони родючості ґрунтів та її територіальні органи.

54. Самоврядний та громадський контроль за використанням і охороною земель

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Відповідно до Закову України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

Районні та обласні ради, як це передбачено зазначеним законом, безпосередньо ре здійснюють контроль за використання та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які опосередкованим чином дають змогу контролювати додержання вимог земельного законодавства.

Зокрема, виключно на пленарних засіданнях районної та обласної ради вирішуються питання земельних відносин, затвердження, відповідно до законодавства правил забудови і благоустрою населених пунктів області. Крім того, районні та обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження як: забезпечення ефективного використання природних, в т.ч. і земельних ресурсів; підготовка питань про визначення у встановленому законом порядку території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб; підготовка висновків щодо проектів місцевих містобудівних програм відповідних адміністративно-територіальних одиниць; видача відповідно до законодавства забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд; координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів.

Основними завданнями громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, в т.ч. і земель, є: безпосередня участь громадськості у справах покращення екологічної ситуації; надання допомоги органам державвого контролю в забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємствами, установами, організаціями та громадянами, попередження та виявлення порушень екологічного законодавства, ліквідації їх наслідків; екологічна просвіта, виховання та інформування широких верств населення через засоби масової інформації.

З метою координації роботи громадськості, широкого залучення її до розробки та виконання заходів по охороні природних ресурсів, в т.ч. земель, бережливого ставлення до навколишнього природного середовища і підтримання контактів з природоохоронними органами при громадських природоохоронних формуваннях та при підрозділах Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України можуть створюватися на громадських засадах штаби громадських інспекторів.

Громадські інспектори мають право:

-- безперешкодно відвідувати об'єкти в будь-який час їх роботи по пред'явленню посвідчення;

--отримувати інформацію про стан земельних ресурсів, джерело негативного впливу на них та заходи, що вживаються для поліпшення ставу земель;

--брати участь у проведенні спільно з працівниками підрозділів Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України, інших спеціально уповноважених органів контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища рейдів та перевірок дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами земельного законодавства;

--проводити перевірки і складати протоколи про порушення земельного законодавства і подавати їх відповідному підрозділу Державного комітету України по земельним ресурсам або органам місцевого самоврядування для притягнення винних осіб до відповідальності, У разі неможливості встановлення особи порушника на місці громадські інспектори можуть доставляти порушника до органів внутрішніх справ або органів місцевого самоврядування;

--брати участь у підготовці до суду матеріалів на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення земельного законодавства;

--вносити до адміністрації підприємств, установ, організацій, відповідних державних органів подання про виявлені порушення земельного законодавства;

--виявляти обставини і причини, які призводять до порушень земельного законодавства, проводити профілактичну роботу щодо попередження таких порушень;

--захищати земельні права і інтереси громадян, пояснювати громадянам вимоги земельного законодавства;

--брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи незалежними групами спеціалістів.

Громадські інспектори працюють у взаємодії з державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища.

55. Моніторинг земельних ресурсів та його значення

Основою для прийняття управлінських рішень щодо ефективно використання земель є інформація, яку отримує суб'єкт управління від об'єкта управління. На підставі такої інформації приймаються адекватні заходи, які відповідають інтересам суб'єкта управління. Звичайно є багато шляхів отримання такої інформації, проте особливий інтерес становить моніторинг земель.

Моніторинг земель с складовою моніторингу навколишнього природного середовища і являє собою систему спостережень за станом земельного фонду нашої країни, у тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення. Моніторинг земель -- важлива функція управління у сфері використання та охорони земель. ЗК України і Положення про моніторинг земель встановлюють структуру, завдання і зміст моніторингу. Об'єктом моніторингу є весь земельний фонд України незалежно від форм власності на землю. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (знімання, обстеження і дослідження), виявлення змін у ньому, а також оцінки цього стану і процесів, пов'язаних із землями.

Завданнями моніторингу земель є: довгострокові систематичні спостереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їхніх наслідків; інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок.

Проведення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Мінекоресурсів, Мінагрополітики, Української академії аграрних наук, Національного космічного агентства та інших міністерств, відомств, установ. Основою його технічного забезпечення є національна автоматизована інформаційна система.

Нагальна необхідність об'єктивної оцінки екологічного стану земель, яку проводять органи Держкомзему, потребує реалізації цілого комплексу обов'язкових заходів, а саме:

· збір інформації про стан земель за спеціальним переліком показників; створення банку даних; аналіз і обробка інформації;

· порівняння фактичних параметрів з нормативними; районування земель за категоріями згідно з нормативами; розробка заходів реагування адекватному екологічному станові земель.

Інформацію, одержану у процесі ведення спостережень за станом земельного фонду, узагальнюють у районах, містах, областях, АРК, а також по деяких природних комплексах і передають пунктам збирання автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського і Севастопольського міських головних управлінь земельних ресурсів та Державного комітету по земельних ресурсах і єдиному кадастру АРК.

На підставі зібраної інформації та результатів оцінки стану земельного фонду складають щорічні доповіді, оперативні зведення, прогнози та рекомендації, які подають до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і Держкомзему для вжиття заходів, спрямованих на запобігання наслідкам негативних процесів.

Моніторинг земель, на відміну від земельно-кадастрових даних, передбачає фіксацію стану антропогенного навантаження в динамічному розвитку з наступним прийняттям заходів, що відповідають негативному станові.

56. Поняття і зміст правової охорони земельних ресурсів

Україна має унікальні земельні ресурси і природнокліматичні умови, сприятливі для високого рівня виробництва рослинної продукції, яка забезпечує 90% потреб людини у продуктах харчування. Земельні ресурси становлять 44,4% природноресурсового потенціалу нашої країни. Родючі українські чорноземи займають 59,8% площі сільськогосподарських угідь і визнані еталоном в усьому світі.

Проте земельним ресурсам України властивий певний дуалізм: з одного боку, в ґрунтовому покриву рілля переважають найбільш багаті за родючістю чорноземні ґрунти, з другого -- градаційними процесами охоплена практично вся територія їхнього поширення. Екстенсивне ведення землеробства за часів функціонування колгоспно-радгоспної системи не припинилось. Також в процесі зміни земельних відносин на селі відбувається виснаження поживних речовин ґрунтів, втрата гумусу через ерозію, збільшення площ кислих і засолених земель тощо. Тобто шаблонний підхід стосовно використання ґрунтів спостерігається й у даний час'.

Практично не здійснюються ґрунтозахисні заходи. Внесення добрив провадиться у кількостях у 5--8 разів нижчих за мінімально необхідні. Майже не здійснюється вапнування, гіпсування, заліснення, консервація деградованих земель. Меліоративні і протиерозійні заходи виконуються на недостатньому рівні. Усе це свідчить про катастрофічний стан земельних ресурсів нашої країни. Це вимагає прийняття невідкладних ефективних заходів щодо їх охорони, у тому числі і правовими засобами.

Правове регулювання у сфері охорони земель здійснюється відповідно до Конституції, ЗК, законів "Про охорону земель", "Про державний контроль за використанням та охороною земель" інших нормативно-правових актів. Однак вищенаведені нормативно-правові акти на сьогодні суперечать один одному.

У ст. 162 ЗК визначено поняття охорони земель -- це система правових, організаційних, економічних та інших заходів спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного й історико-культурного призначення. Завданням охорони земель є забезпечення збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України. Основними принципами державної політики в сфері охорони земель є: забезпечення охорони земель як основного національного багатства Українського народу; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель; нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси; поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності у галузі охорони земель; публічність питань охорони земель, використання коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель.

Змістом охорони земель згідно з ст. 164 ЗК є: обгрунтоування і забезпечення раціонального землекористування; захист сільськогосподарських угідь і лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; збереження природних водно-болотних угідь; попередження, погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

В розд. IV Закону "Про охорону земель" закріплена система заходів у галузі охорони земель. Державна комплексна система спостережень включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і ґрунтів, їх моніторинг. На базі даних державної комплексної системи спостережень формуються національний, регіональний та місцевий банки даних про стан земель і ґрунтів.

Загальнодержавна програма використання та охорони земель розробляється відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України та охорони довкілля.

Загальнодержавна програма використання та охорони земель визначає склад та обсяги першочергових і перспективних заходів з охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення виконання робіт з їх реалізації. Регіональні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до загальнодержавної програми з урахуванням місцевих особливостей. Виконання загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених законом.

Документацією із землеустрою в галузі охорони земель є схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і земле користувань, що включають заходи еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель, удосконалення співвідношення і розміщення земель та сільськогосподарських угідь, систем сівозміни, сінокосом і пасовищезміни.

У разі необхідності в складі схем землеустрою може розроблятися проект земле охоронних заходів для конкретної земельної ділянки. Проектом земле охоронних заходів визначаються види, обсяги, порядок здійснення та фінансування цих заходів. Відповідно до видів та обсягів земле охоронних робіт встановлюються екологічні обмеження щодо використання земель. Документацією із землеустрою повинні передбачатися обмеження щодо господарського використання земель, які виконують важливі екосистемні функції (схили, водоохоронні зони тощо). Власники землі та землекористувачі забезпечують виконання заходів з охорони земель та дотримання екологічних обмежень у використанні земель, передбачених проектом землеустрою.

Природно-сільськогосподарське, еколого-економічне, протиерозійне та інші види районування (зонування) земель включають: поділ земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки; установлення вимог щодо раціонального використання земель відповідно до району (зони); визначення територій, що потребують особливого захисту від антропогенного впливу; установлення в межах окремих зон необхідних видів екологічних обмежень у використанні земель або ґрунтів з урахуванням їх геоморфологічних, природнокліматичних, ґрунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до екологічного району (зони). Порядок здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель визначає Кабінет Міністрів України.

Держава здійснює економічне стимулювання заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів землевласниками та землекористувачами шляхом: надання податкових і кредитних пільг фізичним і юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи щодо захисту земель від ерозії, підвищення родючості ґрунтів та інші заходи, передбачені загальнодержавними і регіональними програмами використання та охорони земель; звільнення землевласників і землекористувачів від плати за землю, за земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель та інші роботи щодо охорони земель на період тимчасової консервації, будівництва та сільськогосподарського освоєння земель відповідно до затвердженої документації із землеустрою; компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенного забруднених земель; застосування прискореної амортизації основних фондів земле-охоронного і природоохоронного призначення. Компенсація витрат, понесених землевласниками та землекористувачами на покращення екологічного стану земель та підвищення родючості ґрунтів, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів відповідно до загальнодержавних і регіональних програм охорони земель. Підставою для розгляду питання про економічне стимулювання заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів є заява чи клопотання землевласників і землекористувачів до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють регулювання у сфері охорони земель, за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви чи клопотання додається висновок органів виконавчої влади з питань аграрної політики про покращення екологічного стану земель і підвищення родючості ґрунтів згідно з даними агрохімічного паспорта земельної ділянки. Порядок економічного стимулювання заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів встановлює Кабінет Міністрів України.

Важливими заходами охорони земель є стандартизація і нормування. Стаття 165 ЗК встановлює, що стандартизація і нормування у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо.

До нормативних документів із стандартизації в галузі охорони земель належать: терміни, поняття класифікації; методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель; вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про якість земель, прогнозування зміни родючості ґрунтів; вимоги щодо раціонального використання та охорони земель; технічні умови щодо процесів та послуг у сфері охорони земель; метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт; інші нормативні документи із стандартизації у галузі охорони земель.

Нормативні документи в галузі охорони земель розробляються, затверджуються, перевіряються і переглядаються в порядку, встановленому Законом України від 17 травня 2001 р, "Про стандартизацію".

У галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів установлюються такі нормативи: оптимального співвідношення земельних угідь; якісного стану ґрунтів; гранично допустимого забруднення ґрунтів; показників деградації земель і ґрунтів. У ч. З ст. 165 ЗК встановлено, що нормативні документи щодо стандартизації у галузі охорони земель і відтворення родючості ґрунтів встановлюються Кабінетом Міністрів України. Нормативи гранично допустимого забруднення ґрунтів визначаються з метою встановлення критеріїв придатності земель для використання їх за цільовим призначенням. До нормативів гранично допустимого забруднення ґрунтів належать: гранично допустимі концентрації у ґрунтах хімічних речовин, залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів, важких металів тощо; максимально допустимі рівні забруднення ґрунтів радіоактивними речовинами.

Нормативи якісного стану ґрунтів встановлюються з метою запобігання їх виснаженню і використовуються для здійснення контролю за якісним станом ґрунтів. Нормативи якісного стану ґрунтів визначають рівень забруднення, оптимальний вміст поживних речовин, фізико-хімічні властивості тощо.