Конституційне право

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Конституційне право - провідна галузь права України

Провідна роль конституційного права України зумовлена такими чинниками: 1) предметом Кп є особливе коло ссуспільнихвідносин, що мають важливе значення для суспільства, держави і особи 2) КП дістало назву від латинського слово constitucio - конституція, яке означає встановлення, устрій. У сучасному розумінні конституція 0 це Основний Закон держави, що визначає основні засади організації суспільства,є основою правової системи держави. 3) КП закріпл.є основоположні принципи конституційоного ладу, визначає основні права і свободи людини і громадянина, встановлює принцип державно територіального устрою, засновує систему органів державної влади і місцевого мавоврядування та наділяє їх відповідною компетенцією. 4) КП регулює сам процес утворення права, визначає види правових актів і становить правову базу національного законодавтсваУкраїни.

5) КП базуючись на конституції України, закріплює принцип верховенства права, який означає, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії

2. Конституційне право як галузь права, юридична наука та навчальна дисципліна

Конституційне право України - являється основною галузю національного права. Воно являє собою сукупність конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов язані з взаємовідносинами особи з Українською державою, реалізацією народного волевиявлення, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних основ владування, а також з визначенням територіальної організації Української держави

Наука конституційного права є складовою частиною наук взагалі, під якою розуміють сукупність ідей, концепцій, теорій про якесь суспільне явище.

Наука конституційного права являє собою систему ідей, концепцій, теорій про конституційне право як галузь національного права України.

Зміст науки розкривається через її функції, які визначаються її предметом. Основними функціями науки конституційного права є: політична, методологічна, ідеологічна, евриститично-прогностична, комунікативна, інтегративна і прикладна.

Конституційне право України, як навчальна дисципліна, є певною сукупністю знань, які випливають із системи науки цієї галузі, а також: практики реалізації наукових досягнень.

Конституційне право України як навчальна дисципліна вивчається у всіх юридичних закладах, а також майже у всіх інших вищих і середніх навчальних закладах. До її змісту входить комплекс знань про поняття, предмет, методи, норми цієї галузі, правовідносини, джерела, систему конституційного права.

3. Співвідношення понять "конституційне право" та "державне право"

Існує багато підходів щодо термінів „конституційне право" і „державне право". Історично відмінність між цими термінами була обумовлена різними концептуальними підходами у ХУШ-ХІХ ст., згідно з якими у якості вихідних ідей визначалися, з одного боку, ідеї, що абсолютизували роль держави (Німеччина), а з другого - ідеї демократії, законності та конституціоналізму (Велика Британія, США, Франція).

Одні вчені вважають, що конституційне і державне право не збігаються, оскільки поточне законодавство і підзаконні акти не можна включати до конституційного права, адже зміст останнього становлять лише конституції та конституційні закони. Інші виходили з того, що конституційне регулювання є органічною складовою державно-правового регулювання.

Розвязання цієї проблеми слід шукати у філософсько-пра вовому відношенні до тих категорій, які повязані з двома основними напрямками юридичної думки - природно-правовим і позитивістським. Перший виходить з того, що першоосновою конституції є людина та її права, тому в країнах, які визнають це положення, існує конституційне право (США, Франція, Росія, Угорщина, Україна та ін.). У тих крінах, що визнають позитивістський напрям, першоосновою конституції визнається держава, яка визначає обсяг прав і свобод людини. Тому у цих країнах існує державне право (Австрія, Німеччина, Швейцарія). Звідси і різниця, яка спостерігається щодо цієї проблеми.

Взагалі у сучасний період ця різниця має лише відносне значення, а найменування відповідної галузі права в умовах конкретної країни визначається традиційними підходами, які збереглися у науці та державно-правовій практиці. Отже, можна говорити про відносну тотожність, синонімічність термінів „конституційне право" і „державне право".

4. Поняття і предмет конституційного права України

Основним предметом регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України. Такі відносини опосередковуються правовими нормами, які складають зміст найважливійших джерел КП. Предмет КП опосередковує собою чотири групи суспільних відносин. 1) Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу. Суверенітет народу - це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй теритрорії. Суверенітет буває реальним і потенційним

2) Відносини які опосередковують будівництво, устрій держави як організації влади народу і для народу. Влада - необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числи за рахунок авторитарних методів, які передбачають нав"язування волі суб"єкта влади, застосування в разі потреби примусу. 3) Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави. Головним з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженності. 4) Відносини, що визначають характер зв"язків між державою і конкретною особою. Це: а) відносини громадянства б) відносини фундаментальних прав України в) відносини гарантій реалізації прав і свобод г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

5. Роль конституційного права України в системі права України

Конституція вносить системність у право, є ефективним, ситсемоутворюючим фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює так би мовити його своїм змістом, пронизує єдиними принципами та ідеями. Норми КП переливаються в норми інших галузей права, є їхнім джерелом. Місце і роль Кп визначається також характером його співвідношення з приватно-правовим та з іншими галузями публічного права. Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що ситема права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формується галузі законодавства: в рамках публічного права - конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове; в рамках приватного права - цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства. Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість держави. КП як право публічне. Виконує функцію соціального служіння. Зміст такої функції полягає в тому, що Кп визначає основи повновладдя Українського народу, зокрема політичні відносини у сфері організації і здійснення публічної влади. КП закріплюючи сисстему, принципи, організацію та діяльності судової влади, встановлює тим самим вихідні засади для кримінально-процесуального, цивільно-процесуального права та конституційного судочинства.

6. Метод конституційно-правового регулювання

Важливе значення має метод регулювання, під яким, звичайно, розуміють систему прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковують їх щодо цілей і завдань правового регулювання.

За допомогою конституційного регулювання закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи й положення, які визначають зміст та основні напрями розвитку суспільства. Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України.

При виникненні загальних відносин, правових станів застосовуються методи загального регламентування, установчі методи, методи декларацій, встановлення принципів, цілей і завдань організації і діяльності суб'єктів конституційного права.

Найбільшого поширення в конституційному праві набули такі способи правового регулювання, як позитивні зобов'язання, дозвіл, заборона, регламентування структури тощо.

У конституційному праві переважають методи імперативного, централізованого регулювання, при якому відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації.

Однією з особливостей методу конституційного регулювання є його установчий характер.Саме таким методом встановлюються порядок формування органів державної влади, прийняття правових актів органів державної влади, конструкція правової системи тощо.

Метод конституційного регулювання має універсальний характер. Його дія в більшості випадків поширюється на всі сфери життєдіяльності, а норми інших галузей регламентують конкретні сторони суспільного життя.

Специфічною рисою методу є поєднання безпосереднього, прямого регулювання суспільних відносин нормами конституційного права з непрямою дією всієї Конституції, її інститутів та окремих норм. Водночас норми-принципи, норми, що закріплюють народовладдя, відповідальність суб'єктів конституційних відносин, наповнюють практично всі норми галузі, визначають їх основні структурні та функціональні характеристики.

7. Основні принципи та система конституційного права України

Система конституційного права - е системою інститутів і норм конституційного права Це складна, структурована, динамічна система, з притаманними їй законами, принципами побудови та функціонування. У заг. вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьої відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємозв'язаних блоків (елементів): принципів конституційного права, його ін.втитутів і норм. Принципи конституційного права - це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела - Конституції Укр. Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи - загальні і спеціальні. У загальних принципах втілюються осн. ідеї конституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в Конституції України. Серед них державний суверенітет, розподіл влад. непорушність прав та свобод людини і громадянина тощо Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи органів державної впади, виборності місцевого самоврядування тощо.

8. Поняття і система інститутів конституційного права України

Інститут права - це сукупніссть норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це повною мірою стосуєть іконституційно-правового інституту, норми якого відзначаються певною автономією, об"єднуються на основі певних принципів і методів, відзначаються відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові інститути. Галузевими контситуційними інститутами є: інститут представницьких органів, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування. Прикладом міжгалузевого інститут може бути інститут власності. Конституційні інститути розрізняються за змістом,структурою, методами й завданням правового регулювання. Серед них є надінститути які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів. Такими надінститутами можна вважати інститут влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.

Існує й інша класифікація конституційних інститутів залежно від відносин, які вони зкріплюють у джерелах конституційного права.

1) Інститут народовладдя, який включає:а) безпосереднє народовладдя б) представницьке народовладдя в) місцеве самоврядування

2) Інститут кончституційного оформлення народовладдя: а) конституційний лад б) юр. конституція в)конституційні закони г)конституційна законність д)конституційні звичаї

3) Інститут правового статусу людини і громадянина а) громадянство б)система основних прав і свобод людини в)гарантії основних прав ісвобод

4) Інститут державного будівництва а)форма держави б)територіальна організація в)механізм держави.

9. Критерії класифікації інститутів конституційного права

Конституційні інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання. Серед них є надінститути, які включають до свого складу підінститути: влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.

Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему, яка є основою Конституції України. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст. Це - інститут загальних засад конституційного ладу, інститут прав і свобод людини та громадянина, інститут прямого народовладдя, інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування, інститут, що визначає порядок змін і доповнень Конституції.

Інша класифікація конституційних інститутів залежно від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного права:

I. Інститут народовладдя, який включає:1) безпосереднє народовладдя (пряма демократія);2) представницьке народовладдя (здійснюється через обраних представників народу);3) місцеве самоврядування.

II. Інститут конституційного оформлення народовладдя:1) конституційний лад;2) юридична конституція;3) конституційні закони;4) конституційна законність;5) конституційні звичаї, традиції.

III. Інститут правового статусу людини і громадянина:1) громадянство (постійний зв'язок особи й держави);2) система основних прав і свобод людини та громадянина;3) гарантії основних прав і свобод.

IV. Інститут державного будівництва:1) форма держави;2) територіальна організація України;3) механізм держави.

10. Загальні, основні та початкові інститути конституційного права

З позицій системного підходу можна виділити три різновиди конституційно-правових інститутів: а) загальні; б) головні, що звичайно входять до складу загальних; в) початкові, які, як правило, включають кілька правових норм. Усі вони різняться ступенем узагальнення.

Загальні конституційно-правові інститути -- це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту. До них насамперед належить інститут начал організації і діяльності державного механізму. До нього на правах головних входять інститути кожного з вищих органів держави, основ організації місцевого управління і (з певними застереженнями) самоврядування та деякі інші, залежно від змісту галузі конституційного права конкретної країни. Значення загального інституту начал організації і діяльності державного механізму не можна недооцінювати, оскільки основна частина всього обсягу конституційно-правового регулювання має своїм призначенням регламентацію відповідних питань.

До загальних конституційно-правових інститутів належить інститут територіальної організації держави, інститут конституційного статусу особи, який включає такі головні інститути, як громадянство та основні права і свободи особи.

Наприклад, громадянство України є одним з інститутів конституційного права.

Наведена класифікація конституційно-правових інститутів має узагальнюючий характер і не є вичерпною щодо кожної конкретної країни. Роль і значення того чи іншого головного інституту в структурі загальних інститутів і галузі в цілому визначаються особливостями теорії і практики окремих країн. При цьому головні інститути відрізняються від загальних більшою рухомістю та індивідуалізованістю.

11. Сутність і зміст конституційно-правової норми

Кожна конституційно-правова норма є нормою життєвою, діяльною, адже, відповідно до ч.3 ст.8 Конституції України: "Норми Конституції України є нормами прямої дії". Разом із тим, конституційно-правові норми перебувають під впливом певних чинників, що сприяють їх розвиток, чи "гальмують" його.Ці чинники можуть мати як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Адже нормотворчий процес у конституційному праві, так, чи інакше пов'язаний зі значною системою чинників, що впливають на його процес.

Зміст і сутність конституційно-правових норм, а так само і їх розвиток визначають такі об'єктивні й суб'єктивні чинники як:вплив суспільного та державного ладу України; вплив системи конституційного права та національної правової системи; вплив міжнародних і регіональних нормативно-правових актів; вплив механізму реалізації конституційно-правових норм; вплив науки і освіти у сфері конституційного права тощо.

За змістом, тобто юридичною силою, джерела конституційного права поділяються на конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні джерела. Підзаконні джерела конституційного права не можуть суперечити конституційним і законодавчим джерелам, а локальні джерела не можуть суперечити конституційним, законодавчим і підзаконним джерелам, тобто джерела конституційного права являють собою певну ієрархію.

Але ієрархія нормативних актів - джерел конституційного права є відображенням ієрархії самих державних органів, адже держава не є виключним суб'єктом конституційної нормотворчості, а джерела конституційного права, особливо підзаконні на практиці неможливо упорядкувати в ієрархічний ряд в силу відсутності такої чіткої ієрархії у системі органів державної влади.

12. Види конституційно-правових норм

Класифікація норм конституційного права - це розподіл їхна групи в залежності від того чи іншого критерію. Найбільш поширеною є класифікація конституційно=правових норм за їх змістом, який розкривається перш за все через предмет правового регулювання, уявлення про який нам дає система(зміст) Конституції. Відповідно з цим усі норми можна поділити на кілька груп: 1) Перша група - це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.Ці норми проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну державу єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад. 2) Друга група - це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини й громадянина. 3) Третя група - норми, які закріплюють народне волевиявлення(вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії. 4) Четверта група - норми які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої, судової, влади Президента України, самоврядування тощо. 5) П"ята група - норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-теритроіального поділу, статус Автономної Республіки Крим. В залежності від змісту норми конституційного права поділяються на процесуальні та матеріальні. Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших

13. Особливості конституційно-правової норми

Конституціцйно-правові норми - це встановлені чи санкціановані державою правила, які визначають поведінку учасніків конституційно-правових відносин. Вони становлять особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси притманні всім нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються державою. Мають державно-владний характер, є формально визначеними, загальнообо"язковими правилами поведінки, закріплюються в правових актах що видаються компетентними державними органами. Мають двосторонній характер, тобто втсановлюють не тільки права, але й обов"язки учасників правовідносин, передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники, визначають можливість багатоваріативної поведінки, мають ситуаційний характер, є цілеспрямованими і гарантованими. Норми КП, як і вся галузь права, виконують інтеграційні функції в правовій системі країни: вони з"єднують її в одне цілісне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрями вдосконалення і розвитку.Особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівняння з іншими галузями права, підвищенний рівень охорони з боку держави, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури - найважливіші ознаки конституційно-правових норм.

14. Порядок реалізації конституційно-правових норм

Норми конституційного права з'єднують правову систему країни в одне цілісне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрями вдосконалення й розвитку.

Особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівнянні з іншими галузями права, підвищений рівень охорони з боку держави, установчий характер конституційно-правових норм, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури - такі найважливіші ознаки конституційно-правових норм.

Нормам конституційного права властивий політичний характер, оскільки основним предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються в сфері функціонування держави.

Політичні норми включають надзвичайно широке коло соціальних норм, які діють у сфері здійснення політичної діяльності, серцевиною якої є боротьба за владу, утримання влади і використання, здійснення її в інтересах певних суб'єктів. Однак лише відносно незначна частина таких норм опосередковується правом і стає, таким чином, правовими нормами. Політична спрямованість таких норм очевидна. Вони приймаються з приводу політики, але не є її формальним виразом, не є типовими політичними нормами, які існують поза конституційним правом.

Серед конституційно-правових норм значну питому вагу займають нетипові нормативні положення, які є зв'язуючою ланкою між нормами різних галузей права. Це нормативні приписи, що визначають загальні принципи конституційного права, установчі норми, гарантуючі норми, юридичні конструкції, норми-дефініції, презумпції тощо.

15. Поняття і види конституційно-правових відносин

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: Основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб'єктів конституційного права.

Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права.

Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості: 1. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. 2. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв'язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. 3. Їм властиве особливе коло суб'єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав'язування своєї волі. 4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов'язків учасників відносин. 5. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб'єктами. Коло суб'єктів конституційного права визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб'єкти права і суб'єкти правовідносин.

Суб'єкт конституційного права - це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов'язки. Він має конституційно-правову правоздатність або деєздатність.

Суб'єкт конституційно-правових відносин - це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.

16. Суб'єкти і об'єкти конституційно-правових відносин

Суб'єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні,вони мають багато спільного з суб'єктами інших відносин,: володіють певним статусом, наділені відповідною право дієздатністю,, механізмом реалізації своїх повноважень тощо.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є: 1. Український народ як сукупність громадян різних національностей. 2. Громадяни України, особи без громадянства та іноземці. 3. Українська держава. 4. Органи державної влади України. 5. Народні депутати та посадові і службові особи. 6. Політичні партії і громадські організації. 7. Територіальні органи та інші суб'єкти місцевого самоврядування. 8.Адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією і законами. 9.Державні та інші підприємства, установи, навчальні й інші державні, комунальні і приватні заклади.

Об'єкти конституційно-правових відносин

Під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права і обов'язки.

Згадані блага можуть бути матеріальними і нематеріальними.

Матеріальними видами об'єктів конституційно-правових відносин є:

політичні блага - конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо; дії уповноваженого суб'єкта;дії зобов'язаних суб'єктів;

речі та інші майнові і духовні блага; поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин; результати поведінки суб'єктів таких відносин;

природні об'єкти. Видами об'єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є: особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров'я, честь, гідність); певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей; духовні цінності.

17. Що слід розуміти під конституційною правосуб'єктністю учасників конституційно-правових відносин

Особа, організація або інше утворення, за якими законом визнається здатність бути носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків називаэться суб'єктом конституційного права. Тільки закон може встановлювати і визнавати ту особливу юридичну якість або властивість, яка дозволяє особі або організації стати суб'єктом правовідносин. Ця якість або властивість зветься правосуб'єктністю. Для того, щоб особа мала право бути учасником правовідносин, вона обов'язково повинна володіти крім правоздатності ще і дієздатністю, тобто здатністю своїми діями набувати права і створювати для себе юридичні обов'язки, а також нести відповідальність за здійсненні правопорушення.

Суб'єкти конституційного права поділяються на дві групи: а) фізичні особи; б) суспільні утворення. До першої групи суб'єктів відносяться громадяни, іноземці, групи громадян, виборці і депутати як особи за спеціальною правоздатністю та їх групи ( в Італії та Словенії, наприклад, групи виборців є суб'єктами права законодавчої ініціативи). З-поміж цієї групи суб'єктів особливий характер має конституційна правосуб'єктність депутатів, насамперед депутатів парламентів. Їхня правосуб'єктність, звичайно, пов'язана з компетенцією органа народного представництва. Депутати не є посадовими особами, і вони представляють націю і в якості її репрезентантів є органічною частиною представницького органу. Окремі конституції наділяють члена парламенту спеціальною правосуб'єктністю.

До другої групи суб'єктів конституційного права належить населення держави у цілому, органи держави (парламент, глава держави, уряд та ін.), іноді їхні відокремлені частини (наприклад, палати, комісії, партійні групи в парламентах), окремі соціальні спільноти (територіальні колективи самоврядування та їх органи), громадські об'єднання (профспілки, об'єднання осіб вільних професій), політичні партії, в деяких державах - церква.

18. Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: Основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб'єктів конституційного права.

Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права.

Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості: 1. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. 2. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв'язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. 3. Їм властиве особливе коло суб'єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав'язування своєї волі. 4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов'язків учасників відносин. 5. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої.

19. Поняття джерел конституційного права

Формалізовані та неформалізовані джерела конституційного права. Джерело права - це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об'єктивовану реальність.

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету народу. В таких джерелах втілюються основи конституційного ладу, взаємовідносини особи й держави, національного і адміністративно-територіального будівництва, побудови органів державної влади. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об'єднують і матеріальні, і процесуальні норми.

За відмінностями механізмів нормотворення джерела конституційного права поділяють на формалізовані і неформалізовані. Якщо у першому випадку зміст цих джерел є результатом відносно автономного, спеціалізованого правотворчого процесу, здійснюваного державними органами, то в другому -- це не завжди передбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності таких органів.

До формалізованих джерел конституційного права належать конституція, різновиди законів, окремі акти глави держави й уряду, парламентські регламенти і судові прецеденти. Неформалізовані джерела -- це передусім конституційні звичаї та конституційні угоди.

20. Види джерел конституційного права України

У своїй сукупності джерела КП утворюють надзвичайно складну як за структурою так і за за змістом динамічну систему, елементами якої є акти що містять конституційно-правові норми.Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об"єктів, обумовлюють різні види правових приписів, а відтак різноманітність видів джерел конституційного права.Види джерел конституційного права: 1) Закон у широкому розумінні це встановлені державою загальнообов"язкові правила. У юридичному значенні закон - це нормативно правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади.2) Регламент ВРУ- як процесуальний нормативний акт, фіксує правову регламентацію порядку діяльності ВРУ 3)Акти всеукраїнського референдуму. Референдум це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Відповідно до ст. 1 Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", референдум це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.4) акти конституційного суду України. Йдеться про ті рішення Конгституційного Суду, які приймаються з питань невідповідностінормативно-правових актів, що містять норми КП, конституції і законам України.5) Акти реалізації делегованих повноважень 6)Акти КАБМІНУ 7)Укази Президента України.

21. Конституція України - основне джерело конституційного права України

Система конституційного права - конструкція суб'єктивна, результат певної розумної діяльності людей. Система Конституції є менш суб'єктивним явищем, її основи об'єктивно зумовлені історією, досвідом.

Неоднаковий характер розміщення інститутів Конституції та галузі права. Так, інститути конституційно-правової відповідальності виконавчої влади, "розкидані" по всьому тексту Конституції, є ні чим іншим, як інститутами галузі права.

Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати.

Безумовно, Конституція - особливий акт в системі джерел конституційного права. Конституція - це акт установчого характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного ладу, на ґрунті якого будуються і функціонують усі інші відгалуження влади.

З одного боку, Конституція - це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці з цього приводу кажуть про "жорсткість" Конституції.

З іншого - Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції - явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції.

22. Загальна характеристика і основні риси Конституції України. Функції Конституції, серед яких особливе значення мають установчі, інтегруючі, системотворчі та інші функції

Конституція вносить системність у право, є ефективним системоутворюючим фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює його своїм змістом, пронизує єдиними принципами і ідеями.

Норми Конституції "вливаються" в норми інших галузей права, є їхнім джерелом.

Роль Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо. Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими словами: нормуючи відносини між суб'єктами влади і підпорядкованими цій владі, Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.

23. Суть конституціоналізму. Конституціоналізм - це теорія і практика конституційного будівництва

Він ставить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет.Таким чином, конституціоналізм поняття значно ширше ніж сама конституція. Важливою складовою конституціоналізму є теорія, у відповідності з якою провадиться конституційне будівництво, формуються найважливійші суспільні та державні інститути. Конституціоналізм уособлює передові фінансові, політичні, економічні ідеї, які виступають фактором суспільного прогресу.Конституціоналізм, є так би мовити ьбарометром прогресу і розвитку всього суспільства. Конституціоналізм є складне системне утворення з властивими йому структурними і функціональними характеристиками не можна ототожнювати з конституційним законодавством чи процесом його реалізації.Елементами конституціоналізму є: фактична і юридична конституція, конституційна теорія, конституційні відносини, конституційна правосвідомість. Конституція, це таке явище, яке постійно розвивається і вдосконалюється. Тому її суть(конституції) не можна розглядати як щось застигле та незмінне.

24. Суть фактичної і юридичної конституції

Конституційному праві розрізняють фактичну і юридичну конституції. Конституція фактична - це реально існуючий суспільний устрій(конституційний лад), основу якого складають ті об"єктівні відносини які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Іншими словами фактичну конституцію складають економічна, політична та соціальна основи суспільства які взаємозв"язані між собою.

Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, засобом правового впорядкування реальних суспільних, відносин. Фактична конституція існує незалежно від того, знайшла вона своєюридичне закріплення чи ні.Фактична і юридична конституції - цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна. З іншого боку юридична конституція може вважатись похідною від фактичної конституції. Напередодні прийняття нової Контситуції України (1991-1996рр) фактична конституція значно випережала юридичну конституцію, яка стала гальмом розвитку основоположних суспільних відносин. Тому приведення юридичної конституції у відповідність з конституцією фактичною було першочерговим завданням конституційного будівництва.

25. Класифікація Конституції України

Існує певна класифікація конституцій.

За формою вираження - писані, неписані, змішані:

- писана конституція - це коли існує один або кілька документів (законів), які визначені власне як конституція держави (наприклад, Конституція Греції)

- неписана конституція - група політико-правових уявлень, концепцій, доктрин стосовно організації державного життя у суспільстві. Це явище є рідкісним

- змішана конституція - в ній органічно поєднуються елементи писаної і неписаної конституцій (прикладом може бути Англія)

За порядком прийняття - даровані, народні, договірні:

- даровані конституції - підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти. Такі конституції також називають октройованими

- народні конституції - приймаються загальновизнаними демократичними способами: шляхом всенародного референдуму або ж парламентським шляхом (наприклад, Конституція України від 28 червня 1996 року)

- договірні конституції - приймаються через укладення відповідної угоди між різними суб'єктами конституційного процесу (наприклад, Конституція СРСР 1924р.).

За порядком внесення змін і доповнень - гнучкі і жорсткі:

- гнучка конституція - до неї зміни і доповнення вносяться в порядку, встановленому для будь-якого іншого закону

- жорстка конституція - тут внесення змін і доповнень передбачає наявність особливої процедури. Наприклад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального суб'єкта (парламент вносить зміни в конституцію, але вони стають чинними після референдуму).

За часом дії - тимчасові і постійні:

- тимчасові конституції - приймаються на певний термін або до настання певної події

- постійні конституції - приймання на невизначений термін (наприклад, Конституція України)

За характеристикою форми державного устрою - федеративні конституції, конституції суб'єктів федерації, конституції унітарних держав.

Спираючись на цю класифікацію, можна охарактеризувати Конституцію України як писану конституцію унітарної держави, з автономним утворенням; напівжорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень потребує в окремих випадках як спеціальних суб'єктів (спеціальне коло суб'єктів, які мають право вносити пропозиції щодо внесення змін і доповнень, затвердження змін на всеукраїнському референдумі), так і кваліфікованої більшості голосів) (не менше 2/3 конституційного складу Верховної Ради); народну (демократичну), конституцію, оскільки вона прийнята парламентом України від імені Українського народу.

26. Структура та основні положення Конституції України

Конституція - особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношеннюдо всіх її актів. Це не просто закон, а Основний Закон країни: "закон законів" Карл Маркс.Конституція оформляє національну систему права, об"єднує діюче законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні. Соуіальне призначення та роль конституції знаходять своє втілення в її функціях, основними з яких є установча, правотворча, регулятивна, охоронна, політична, економічнпа, культурна, інформативна та інші. Основними рисами конституції є:1) основоположний характер, оскількі предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші політико-правові, суспільні відносини.2)народний характер, який полягає в тому , що конституція виражає інтереси народу та має служити йому. 3) реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним відносинам. 4) стабільність. Юр. властивості конституції такі: 1) конституція це насамперед закон, тобто акт виняткової ваги і значення 2) конституції притаманне юр. верховенство, найвища юр. сила.3) конституція є осново. Правової ситеми країни, її законодавства.4) конституції властвивий особливий порядок її прийняття і зміни.

27. Конституційний процес в Україні

З часу ухвалення першої Конституції України -- Конституції Пилипа Орлика (1710 р.) Конституційний процес в Україні пройшов у своєму розвитку ряд етапів: 1) початок XVIII ст. -- середина XIX ст. -- конституціоналізм періоду прийняття і дії першої Конституції України та козацько-гетьманського державного будівництва; 2) середина XIX ст. -- початок XX ст. -- конституціоналізм періоду підготовки конституційних проектів і теорій та конституцій і конституційних актів суверенної України; 3) 1919 р. -- 1991 р. -- конституціоналізм радянської епохи -- період символічних українських конституцій несуверенної української держави, панування марксистської (марксистсько-ленінської) теорії конституції; 4) 1991 р. -- 2002 р. -- конституціоналізм з часу проголошення суверенітету української держави і прийняття чинної Конституції України.

5)етап новітнього конституційного процесу розпочався після пропозиції Л. Кучми щодо політичної реформи, висловленої 24 серпня 2002 року. Її зміст полягав у обмеженні повноважень Президента та переході до парламентсько-президентської республіки.

6)етап відбувався в Україні з вересня 2003 по квітень 2004 року. Тодішня опозиція ініціювала зміни до Конституції. 7) період із грудня 2004 по травень 2006 року можна вважати перехідним етапом у сфері змін до Конституції. У цей час чинними залишалися норми редакції Конституції 1996 року, однак і політики, і суспільство були свідомі того, що правила гри незабаром зміняться. 8)

Нинішній етап конституційної дискусії у сучасній Україні розпочався з обранням Верховної Ради V скликання. Було вперше втілено в життя ряд новел Основного Закону: створено коаліцію депутатських фракцій і сформовано на її основі уряд, що значно посилив свої повноваження. .

28. Поняття і роль закону в системі джерел конституційного права України

Закон у широкому розумінні - це втсановлені державою загальнообов"язковів правила. У юридичному значенні закон - це нормативн-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу(референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в сисетмі законодавства України. Конституційні хзакони - особливі нормативні акти в системі украаїнського законодавства, якіза своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулюванна та юридичною силою, займають після конституції особливе місце, так бі мовити розвивають її, продовжують.Конституційний закон має таки специфічні властивості та ознаки, які ставлять його над іншими "звичайними" законами-це насамперед, предмет правового регулювання, яким є основоположні суспільні відносини, що визначають найголовнійші соціально-економічні та політичні характеристики суспільства. Функція Конституційного закону-законодавче оформлення таких відносин у вигляді провідних державно-правових принципів та інститутів.Комплексність КЗ-одна з його визначальних рис.До свого складу вони інкорпорують норми багатьох галузей права.Типовим у цьому відношені є закон "Про громадянство України" який містить норми цивільного, сімейного, коснтитуційного і міжнародного права.

29. Розкрити види законів України

Закони як і інші нормативні акти можна розрізняти, наприклад, по характері дії в часі (постійні, тимчасові, дія яких припинено або продовжено). Є закони що мають пряме відношення до певного кола осіб (наприклад, ЗУ "Про міліцію"), поряд із законами загальнореспубліканської дії є закони регіональної дії (наприклад, закони про вільні економічні зони), їх можна розрізняти й по галузевій приналежності (цивільного, карного й т.д. права). Але, насамперед, у масиві законів важливо розрізняти їхні основні види:

По ролі й місцю в системі законодавства:

а) Конституція (закон законів).

Конституція України - Основний Закон України.

У деяких країнах немає Конституції (Ватикан, Саудівська Аравія, Оман), наприклад, у Саудівській Аравії Конституцією офіційно вважається Коран. В Англії немає писаної Конституції, але її роль виконує певна група законів.

б) Конституційні (основні) закони.

Термін "Конституційні закони" у законодавстві України відсутній, але в юридичній літературі це поняття зустрічається часто, однак відсутнє єдність думки про його особливості (утримування, функції).

Термін "Конституційний закон" (іноді - "органічний закон") відомий законодавству Франції, Італії й ін.

В Україні є підстави серед конституційних законів розрізняти:

органічні (вносять зміни, доповнення в діючу Конституцію; включаються як органічна (невід'ємна) частина в текст Конституції; процедура їхнього прийняття аналогічна процедурі прийняття Конституції);

номінальні (їхній перелік, організаційна назва (про Кабінет Міністрів, про вибори Президента й т.п.) передбачені Конституцією; будучи свого роду продовженням Конституції їхнього положення в текст Конституції не включаються; їхнє основне завдання - конкретизація (деталізація) певних норм Конституції);

ординарні (на них є посилання в Конституції, але без визначення їхньої організаційної назви);

в) звичайні (прості, поточні) закони.

Приймаються відповідно до компетенції парламенту з питань не стосовним до предмета регулювання Конституцією й Конституційними законами.

Свої роль і місце в системі законодавства мають також закони, прийняті всеукраїнським референдумом, кодификационные закони, надзвичайні закони. В Україні чинність законів мають т.зв. Декрети Кабінету Міністрів України.

По суб'єктах видання:

Закони України (приймаються Верховною Радою України);

Закони колишнього СРСР .

Закони колишнього СРСР (як і підзаконні акти) застосовуються, якщо вони:

а) регулюють відносини, неурегульовані правом України;

б) не суперечать Конституції й законам України.

У федерації видаються: а) федеральні закони; б) закони суб'єктів федерації.

30. Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процесу

Законотворчість є засобом реалізації повноважень відповідних суб"єктів конституційно-правових відносин і предбачає комплекс різноманітних дій - визначення основних питань, що потребують законодавчого закріплення; встановлення мети і цілей правового регулювання, вибір форми правових актів, їх облік, створення умов для їх реалізації тощо.Створення джерел КП регламентується певним офіційним порядком здійснення правомочними суб"єктами послідовних юридичних дій, які в сукупності і складають правотворчий процесс.Законодавчий процес - це низка послідовних стадій, у процесі яких народжується законодавчий акт. В літературі є багато визначень законодавчого процесу, аналіз яких дає змогу розглядати його як:1) організаційно відокремлений комплекс тісно пов"язаних між собою дій, спрямованих на створення закону;2)сукупність відокремлених у часі дій суб"єктів, законотворчого процесу, що породжують правовідносини, які є самостійною фазою законотворчості 3)спосіб проведення створюванного акта із однієїх якості в іншу.

Законодавчий процес складається з таких стадій: *законодавча ініціатива *офіційна підготовка проекту *обговорення законопроекту *прийняття закону *оприлюднення закону. Треба додати що в літературі є різні точки зору відносно кількості таких стадій. Дехто наприклад, виносить за межі такого процесу ініціативу створення акта, попередній його розгляд, роботу над проектом у комітетах, обговорення проектів, опублікування прийнятих актів, введення їх в дію. Право законодавчої ініціативи належить депутатам у ВРУ, Президентові України, Кабміну,НБУ. Право законодавчої ініціативи - це право суб"єктів конституційно-правових відносин виносити законопроект на розгляд ВРУ згідно з передбаченою процедурою, або пропозиції про прийняття законів. Право суб"єктів законодавчої ініціативи -вимагати від ВРУ поставити й обговорити питання про включення запропонованого проекту до порядку денного сесії законодавчого органу.Тут спостерігаються офіційні відносини між суб"єктами законодавчої ініціативи іВРУ, і тому така акція не може бути винесена за межі законодавчого процесу, а є його невід"ємною частиною.

31. Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів

Закон в широкому розумінні - це встановлені державою загальнообов"язкові правила. Власне у юридичному значенні закон - це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу(референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.

Конституційні закони - особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають її, продовжують. Таким законам належить важлива роль у забезпеченні конституційного регулювання суспільних відносин.Вони є своєрідними спутниками конституції і входять в систему конституційного законодавства. Їх спорідненість з Конституцією полягає на самперед у тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність видати той чи інший закон, якій має розвинути ту чи іншу статтю. До КЗ відносяться також законі про органи державної влади - хзаконодавчої, виконавчої, і судової про статус Президента України, про політичні партії, територіальний устрій України.

32. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права України

Підзаконний нормативний акт - різновид правових актів, видаваних відповідно до закону, на основі закону, у виконання закону, для конкретизації законодавчих приписань, їхнього тлумачення, чи встановлення первинних норм.