Конституційне право

3) володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

4) мати законні джерела існування;

5) визнавати і виконувати Конституцію України та закони України.

Вказані вимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а саме щодо осіб, які мають видатні заслуги перед Українською державою. Рішення щодо цих осіб приймає Президент України.

Законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи, які:

"1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили насильницькі дії проти національної державності України;

2) засудженні до позбавлення волі до зняття судимості;

3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на території іншої держави;

4) перебувають на військовій службі, у службі безпеки, в правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави".

98. Органи, що приймають рішення про громадянство та їх компетенція

За Законом "Про громадянство України"питанням про громадянство займаються:Президент України, Комісія при Президентові України з питань громадянства, спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва, консульські установи. Крім цих органів, питаннями громадянства займаються органи внутрішніх справ різних рівнів, суди.

У системі державних органів особливе місце займає Президент України, який: приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства: 1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань; 2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України; 3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань є допоміжним органом при Президентові України, яка має необхідні повноваження: право повертати документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України Міністерству внутрішніх справ України або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення; одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади матеріали, необхідні для розгляду заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України, подань про втрату громадянства України тощо.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваженнястосовно осіб, які постійно проживають за кордоном.

99. Класифікація прав і свобод громадян

Конституційні норми різних країн щодо прав, свободи і обов'язків людини і громадянина можна поділити на 1) громадянські і політичні права й свободи; 2) соціально-економічні права; 3) колективні, або солідарні, права. Права й свободи, які стосуються перших двох позицій, це права й свободи, що належать кожному індивідові. Права третьої позиції можна назвати правами людини і народів (право на здорове навколишнє середовище, право на страйк, громадянську непокору, право політичної опозиції).

За іншою класифікацією можливе виділення загальних і особливих прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Критерієм класифікації тут слугує те, що в одних випадках вони стосуються всіх громадян (право на відпочинок), а в інших - тільки певних (окремих) груп громадян (жінок, дітей).

І насамкінець: права й свободи людини і громадянина можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. У Конституції України виділяють три основні групи прав і свобод та одну групу обов'язків.

1. Громадські права і свободи людини.

2. Політичні права і свободи громадян України.

3. Економічні, соціальні та культурні права й свободи людини і громадянина.

4. Конституційні обов'язки людини і громадянина.

Класифікація конституційних прав, свобод і обов'язків будується не довільно, а із врахуванням наявності в суспільстві різних сфер діяльності, якісно різних за змістом суспільних відносин; взаємовідносин держави і громадянина у сфері правоохоронної діяльності держави, спрямованої на захист життя, здоров'я, індивідуальної свободи і безпеки, честі й гідності людини, взаємовідносин у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах.

100. Сутність позитивного та негативного права

Права людини поділяються на позитивні та негативні, що відображають позитивні та негативні аспекти свободи.

Позитивні права людини фіксують обов'язки держави, осіб і організацій надати громадянину ті або інші блага, здійснювати певні дії (право на соціальне забезпечення, освіту, охорону здоров'я, гідний життєвий рівень тощо). Здійснення позитивних прав неможливо без наявності у держави достатніх ресурсів. їх конкретне наповнення прямо залежить від багатства країни і демократичності її політичної системи.

В негативному значенні свобода розуміється як відсутність примушення, обмеження у ставленні до особи, в позитивному - свобода вибору, а головне, спроможність людини до досягнення своєї мети, прояву хисту до індивідуального розвитку. Згідно з такими відмінностями свободи негативні права визначають обов'язки держави та інших, людей стримуватися від тих або інших дій у ставленні до особи. Держава в таких умовах охороняє індивіда, особу від небажаних втручань і обмежень, що порушують їх свободу. Такі права є основні, абсолютні. їх здійснення, реалізація не залежить від ресурсів, засобів держави, рівня соціально-економічного розвитку суспільства, держави. сягань з боку держави, владних структур.

Приклади: право на життя в негативному значенні означає, що вас не можуть позбавити життя, право власності - те, що в вас не можуть забрати (вкрасти) вашу власність. Права ж позитивні передбачають, що ви маєте право на те, щоб для вас щось зробили. Тут і право на "безкоштовну" освіту, охорону здоров'я тощо.

101. Громадянські права та свободи людини та громадянина в Україні

Система основних прав і свобод людини і громадянина має пріоритетний елемент - це громадянські права і свободи, які іноді називають особистими з огляду на те, що вони є індивідуальними, природними, виникають з часу народження людини, незалежно від її громадянства, і не можуть бути ніким скасовані чи припинені.

1.Первинним невід'ємним правом людини є її право на життя, що виникає з моменту її народження (ст. 27). Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов'язок захищати це право.

2.Право кожного на повагу до його гідності (ст. 28). Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.Конституція також гарантувала, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим та іншим дослідам.3. Право кожної людини на свободу та особисту недоторканість (ст. 29). 4. Право на недоторканість житла (ст. 30) є правом кожного на гарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникнення та інших посягань з боку будь-яких суб'єктів конституційно-правових відносин. Спорідненим до права на недоторканість житла є право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, встановлене ст. 31 Конституції України. 5. Стаття 32 Основного Закону декларує, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. 6. Право на вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України (ст. 33). 7. Право на свободу думки і слова (ст. 34) 8. право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

102. Принцип рівності прав і свобод, його сутність

Сутність права -- внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність: цілісно-нормативний; регулятивний.

Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору -- спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний, регулятивний аспект). На різних етапах розвитку суспільства перший аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план.

Сутність права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, спричиняють собою насамперед зміни в змісті права. Діалектичний розвиток сутності права виражається, насамперед, у зміні співвідношення між класовими завданнями та загальними справами, розв'язуваними правом; між правом як мірою свободи (є показником якості правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є інструментом підтримування правопорядку).

У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним, соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним регулятором суспільних відносин, поведінки людей.

До категорії сутності мають належати такі якісні риси, без яких взагалі немає того предмета, про сутність якого йдеться. До сутнісних якостей права слід віднести його нормативність, представницько-зобов'язуючий характер правових норм, їх зв'язок із державою (названі вище ознаки права).

103. Політичні права і свободи громадян України

До політичних гарантій належать: держава - головний організатор здійснення та захисту прав людини; влада народу, яку він здійснює безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод; право громадян на участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право громадян звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України.

104. Соціально-економічні права громадян України

Законодавство, яке спрямоване на реалізацію відповідних положень Конституції стосовно економічних, соціальних та культурних прав громадянина, перебуває на даний час на стадії становлення. Тобто воно визначено чинним законодавством, але не всі положення його виконуються у відповідності до закону в звязку з тим , що деякі норми чинного законодавства, ще не повністю пристосовано до стану в якому перебуває наша держава. До цих прав можна віднести право на житло, право на достатній життєвий рівень, на охорону здоров'я та на соціальний захист.

ЕКОНОМІЧНІ ПРАВА ГРОМАДЯН- право на підприємницьку діяльність; - право на працю; - право на страйк; - право на відпочинок;

СОЦІАЛЬНІ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ- право на соціальний захист;

- право на житло; - право на достатній життєвий рівень; - право на охорону здоров'я.

105. Культурні права громадян України

Культурні Права Людини Та Громадянина - це можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу та всього людства. Вони у Конституції України передбачені правом на освіту (ст.53); гарантуванням свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захистом інтелектуальної власності, авторських, моральних інтересів громадян, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності(ст.54).

Ст. 53 Конституції України передбачене право кожного на освіту.

У ст. 54 Конституції України визначаються зміст свободи творчості і права на результати інтелектуальної, творчої діяльності та їх гарантії.

106. Система обов'язків громадян України

Щодо конституційних обов'язків людини й громадянина, то, згідно з постулатами загальної теорії права - це міра належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, аби при використанні своїх прав і свобод не спричинити невиправданої шкоди. Конституція України акцентує на правах і свободах, але фіксує і конституційні обов'язки.

Конституційний обов'язок громадянина і людини - це міра обов'язкової поведінки, якої кожний повинен дотримуватись для забезпечення нормального функціонування інших суб'єктів громадянського суспільства.

Система прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, встановлена Конституцією України, визначає основний зміст правового статусу людини і громадянина України. Залежно від характеру діяльності, здійснюваної у основних сферах життя громадянського суспільства, Конституція фіксує основні права, свободи й обов'язки громадянина і людини. Вони належать усім громадянам як суб'єктивні права певного виду.

Формою реалізації основних прав можуть бути конкретні правовідносини. Водночас деякі конституційні права й обов'язки громадянина і людини можуть здійснюватись і опріч останніх (таємниця листування, виконання законів тощо).

Уся система прав і обов'язків, їх співвідношення зумовлені об'єктивними потребами та інтересами суспільства з одного боку, й інтересами громадянина і людини - з іншого.

107. Гарантії здійснення прав і свобод громадян України

Гарантії основних прав і свобод людини й громадянина становлять собою систему норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують у сукупності додержання прав та свобод і законних інтересів особи.

Система гарантій прав і свобод людини включає передумови економічного, політичного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод. Система гарантій - це умови, засоби й методи, які забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод особи.

Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, якими охоплюється вся сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин й перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії - правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права й свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права.

Загальні гарантії прав і свобод можна класифікувати на економічні, політичні й організаційні.

108. Організаційно-правові інститути як гарантії прав і свобод

За суб'єктами, що реалізують гарантії, розрізняють:

-- гарантії Верховної Ради України як органу, що виключно законами визначає зміст прав і свобод людини та громадянина та гарантії цих прав;

-- гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини та громадянина;

-- гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих громадянам прав та свобод;

-- судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи;

-- гарантії омбудсмана, котрий вживає заходів до запобігання порушенням прав та свобод;

-- гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених законом;

-- адвокатські гарантії щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ;

-- гарантії політичних партій та громадських організацій, які захищають права та свободи громадян, що у них об'єднуються;

-- гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на відповідній території забезпечують дотримання прав і свобод громадян;

-- гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.

109. Судові гарантії здійснення прав і свобод громадян України

Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина в правовій державі відіграють суди. Правова держава - це держава, влада якої має певні межі, встановлені Конституцією, і саме суд виступає важливою гарантією дотримання цих меж. Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. При цьому судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд України. Зокрема, Закон України "Про Конституційний Суд України" (ст. 43) передбачає, що суб'єктами права на конституційне звернення з питань подання висновків Конституційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

110. Механізми захисту прав людини

Соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини -- це система засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. Завдання цього механізму-- охорона, захист, відновлення порушених прав, а також формування загальної і правової культури населення.

Основні підсистеми механізму соціально-правового забезпечення прав і свобод людини:-- механізм реалізації;-- механізм охорони;-- механізм захисту.Механізм реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для реалізації прав і свобод людини.Механізм охорони прав людини включає заходи з профілактики правопорушень для утвердження правомірної поведінки особи.Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення.

Форми правового захисту громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади та їх службовців: 1. Загалыюсудова( гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб). 2. Адміністративна (Громадянин має право звернутися до суду, якщо незадоволений результатами розгляду його справи державними органами, підприємствами, громадськими організаціями).3. Адміністративно-судова (склалася в багатьох європейських країнах: Франція, ФРН, Іспанія, Швейцарія).

В Україні відповідно до Конституції парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини здійснюють Уповноважений Верховної Радою з прав людини і його представники на місцях. Уповноважений Верховної Ради з прав людини є інститутом

111. Міжнародно-правові механізми захисту прав людини

Конституція гарантує громадянинові після використання всіх національних засобів правового захисту право звертатися за захистом до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права - це три міжнародно-правові акти називають "Хартією прав людини". Загальна декларація прав людини містить у собі норми-рекомендації, тобто закріплені в ній положення є бажаними, але не обов'язковими для виконання. Норми, які містяться в пактах, є обов'язковими для виконання.

Крім "Хартії прав людини" існує цілий ряд міжнародно-правових актів, прийнятих в рамках ООН, спрямованих на масові попередження порушень прав людини, захист прав окремих індивідів (Декларація прав дитини), співробітництво держав у питаннях правового статусу індивідів (Конвенція про статус біженців). Україна підписала і ратифікувала більшість документів ООН, що стосуються прав людини.

Основним органом є постійно діючий Європейський суд з прав людини, скаргу до якого можуть подавати і громадяни України. Скаргу може подавати будь-яка людина чи неурядова організація, якщо, на думку скаржника, порушені права чи свободи, які гарантовані Європейською конвенцією прав людини чи протоколами до неї. Скаржник повинен вичерпати також всі внутрідержавні правові засоби захисту прав і свобод.

112. Порядок звернення до Європейського Суду з прав людини

Європейський суд з прав людини - це міжнародна судова організація, до підсудності якої відносяться всі спори з державами, які ратифікували Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд проводить розгляд звернення заявника і на підставі цього приймає рішення, яке є обов'язковим для виконання державою-порушницею, яке в подальшому стає пілотним для вирішення цієї категорії справ і мотивація якого може бути обов'язковою для подальшого вирішення аналогічних справ.

Звернення до Європейського суду відбувається шляхом подачі особою заяви - відповідно заповненого формуляру, в якому необхідно викласти предмет заяви, повідомити, які засоби національного захисту використані заявником, які нормативні акти національного та міжнародного законодавства порушені та чого бажає заявник.

Подача заяви та її розгляд проводиться безкоштовно. Найчастіше Європейський суд проводить розгляд справи без участі заявника, на підставі поданих документів та заперечення уряду країни проти якої висуває обвинувачення заявник.

Однією з головних умов для прийнятності та розгляду заяви є використання особою всіх засобів національного захисту. Строк протягом якого особа має право звернутись до суду становить 6 місяців з дня постановлення остаточного судового рішення відносно заявника національним судом.

113. Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи

Відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців": іноземцями в Україні визнаються іноземні громадяни, особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства, особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що й громадяни України, і є рівними перед законом, якщо інше не передбачене чинним законодавством України (ст. 26 Конституції України).

Особливістю статусу іноземців і осіб без громадянства є те, що, з одного боку, їм забезпечують фактичні та юридичні передумови для реалізації прав і свобод, а з іншого - встановлюються певні обмеження, що повністю відповідають нормам міжнародного права.

За своїм правовим статусом усі іноземці в Україні діляться на:

1) іноземних громадян, які на законних підставах тимчасово проживають на території держави або іммігрували на постійне проживання. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання;

2) іноземців, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважають такими, що тимчасово перебувають в Україні. В Законі чітко визначено, за яких умов іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання. Це можливо, якщо він: - має в Україні законне джерело існування; - перебуває у близьких родинних відносинах з громадянами України; - перебуває на утриманні громадянина України; - має на своєму утриманні громадянина України; - в інших, передбачених законами України, випадках.

іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок. Також іноземці можуть набути статусу біженців за підстав і в порядку, передбачених Законом України "Про біженців" . Питання про надання статусу біженця вирішують у межах своєї компетенції органи міграційної служби.

Закон "Про статус іноземців" передбачає можливості натуралізації іноземців, тобто набуття громадянства України за умов і підстав, визначених Законом України "Про громадянство України".

114. Принцип національного режиму та принцип взаємності

Принцип національного режиму передбачає, що на основі взаємності фізичні та юридичні особи іноземної держави повністю або частково прирівнюються у правах до фізичних та юридичних осіб певної держави. Національний режим з окремих видів прав може надаватися певною державою і в односторонньому порядку на основі її внутрішнього законодавства.

Кожна держава несе основну відповідальність за сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку свого народу. З цією метою кожна держава має право і несе відповідальність за вибір цілей і засобів розвитку, повну мобілізацію і використання власних ресурсів, упровадження прогресивних економічних і соціальних реформ, а також забезпечення повної участісвого народу у прогресі й вигодах розвитку. Держави зобов'язані індивідуально і сумісно співробітничати для того, щоб усунути перешкоди, що заважають такій мобілізації і використанню.

ПРИНЦИП ВЗАЄМНОСТІ - це один із принципів міжнародного права. Міжнародні договори, ухвалені з порушенням принципів рівноправності та взаємності вигод і зобов'язань, є протиправними. Принцип взаємності означає також надання іноземним громадянам певних прав і пільг за умови, що громадяни цієї держави, які перебувають у відповідних державах, користуються аналогічними правами і пільгами. Така взаємність встановлюється внутрішнім законом або міжнародним договором.

115. В'їзд іноземців в Україну

В Україну іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати за дійсними паспортними документами. При цьому іноземці та особи без громадянства повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України.

В'їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; - якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; - якщо при порушенні клопотання про в'їзд в Україну він подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; - якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі; - якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних вимог посадових осіб Державної прикордонної служби України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; - якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.

116. Виїзд іноземців з Україну

Іноземці та особи без громадянства виїжджають з України за дійсними паспортними документами. Іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права на вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Виїзд з України іноземцю та особі без громадянства не дозволяється, якщо: - щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення провадження у справі; - його засуджено за вчинення злочину - до відбування покарання або звільнення від покарання;

- його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця та особи без громадянства може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні.

117. Відповідальність іноземців за правопорушення та захист їх прав

Іноземців за вчинені злочини, адміністративні або інші правопорушення Законодавство України передбачає відповідальність. Для іноземців, поряд з іншими видами відповідальності, передбачено скорочення терміну тимчасового перебування в Україні, а також видворення за межі України. Для всіх інших категорій іноземців визначено національний режим, який передбачає, що іноземці не тільки зрівняні в правах з громадянами України, за винятком політичних прав, а й на них покладаються певні обов'язки. Подібна практика повністю відповідає міжнародно-правовим документам в області прав людини, соціального захисту та ін.

118. Скорочення терміну перебування на території України

Іноземцю та особі без громадянства, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні.

Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця та особи без громадянства відпали підстави для його подальшого перебування в Україні.

Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства в Україні приймається органами внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України.

119. Видворення за межі України

Iноземця може бути видворено за межi України за рiшенням органiв внутрiшнiх справ або Служби безпеки України, якщо:

- його дiї суперечать iнтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

- це є необхiдним для охорони здоров'я, захисту прав i законних iнтересiв громадян України;

- вiн грубо порушив законодавство про правовий статус iноземцiв.

Iноземець зобов'язаний покинути територiю України у термiн, зазначений у рiшеннi про видворення. Iноземцi, якi ухиляються вiд виїзду, пiдлягають з санкцiї прокурора затриманню i видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термiн, необхiдний для видворення. Рiшення про видворення iноземцiв з України може бути оскаржено до суду. Оскарження не зупиняє виконання рiшення про видворення. Видворення iноземцiв здiйснюється органами внутрiшнiх справ.

Iноземцi, якi пiдлягають видворенню, або фiзичнi, юридичнi особи, якi приймають цих iноземцiв, влаштовують їх незаконнi в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяють в ухиленнi вiд виїзду пiсля закiнчення термiну перебування, вiдшкодовують витрати, пов'язанi з видворенням, у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

120. Транзитний проїзд по території України

Транзитний проїзд iноземцiв через територiю України дозволяється за наявностi у них транзитної української вiзи, вiзи країни призначення, проїзних квиткiв або iнших документiв, що пiдтверджують транзитний характер поїздки.

Громадяни держав, з якими Україною укладено мiжнароднi угоди про безвiзовi поїздки громадян (Додаток 3), в'їжджають в Україну та виїжджають з України без віз по документам, дiйсним для виїзду за кордон, у разi наявностi страхового полiсу та належним чином оформленого запрошення (в оригiналi) вiд юридичних чи фiзичних осiб в Українi, якщо iнше не передбачено мiжнародними договорами України. Для громадян Росії та Бiлорусi, згiдно з укладеними Угодами, діє безвізовий режим в'їзду в Україну та виїзду з України по документам, що посвідчують особу та підтверджують громадянство.

121. Правовий статус осіб без громадянства

Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією , цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

122. Співвідношення соціальних прав громадянина України та іноземця

Відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців": іноземцями в Україні визнаються іноземні громадяни, особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства, особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що й громадяни України, і є рівними перед законом, якщо інше не передбачене чинним законодавством України (ст. 26 Конституції України).

Особливістю статусу іноземців і осіб без громадянства є те, що, з одного боку, їм забезпечують фактичні та юридичні передумови для реалізації прав і свобод, а з іншого - встановлюються певні обмеження, що повністю відповідають нормам міжнародного права.

За своїм правовим статусом усі іноземці в Україні діляться на:

1) іноземних громадян, які на законних підставах тимчасово проживають на території держави або іммігрували на постійне проживання. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання;

2) іноземців, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважають такими, що тимчасово перебувають в Україні. В Законі чітко визначено, за яких умов іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання. Це можливо, якщо він: - має в Україні законне джерело існування; - перебуває у близьких родинних відносинах з громадянами України; - перебуває на утриманні громадянина України; - має на своєму утриманні громадянина України; - в інших, передбачених законами України, випадках.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок. Також іноземці можуть набути статусу біженців за підстав і в порядку, передбачених Законом України "Про біженців" . Питання про надання статусу біженця вирішують у межах своєї компетенції органи міграційної служби.

Закон "Про статус іноземців" передбачає можливості натуралізації іноземців, тобто набуття громадянства України за умов і підстав, визначених Законом України "Про громадянство України".

123. Статус закордонного українця

Питання статусу закордонного українця регулюються Законом України "Про правовий статус закордонних українців", який було прийнято з метою сприяння розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України. Згідно зі статтею 1 Закону закордонний українець - це "особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України". У цьому контексті "українське етнічне походження" тлумачиться як "належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження".

Органом виконавчої влади України, до компетенції якого відносяться питання закордонних українців, є Національна комісія з питань закордонних українців. До її складу входять представники центральних органів виконавчої влади, народні депутати України, а також представники громадських організацій. Національна комісія приймає рішення про надання, відмову або припинення статусу закордонного українця. Заяви на отримання статусу закордонного українця подаються за кордоном - до дипломатичних установ України та на території України - до Міністерства закордонних справ України.

124. Поняття права притулку

Відповідно до норм, закріпленими в міжнародних документах, можна виділити наступні основні риси права притулку:

1. Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Положення осіб, які отримали притулок, має бути без шкоди для суверенітету держав і принципів і цілей ООН предметом турботи міжнародного співтовариства.

2. Кожна держава має право надавати переслідуваним особам притулок на своїй території на підставі державного суверенітету.

3. Держава сама оцінює підстави для надання притулку.

4. Притулок не може бути надано в разі переслідування за вчинення неполітичного злочину або діяння, що суперечить цілям і принципам ООН.

Після надання притулку держава зобов'язана гарантувати особі безпеку та основні права і свободи. Надання притулку є мирним, гуманітарних актом і тому не повинно розглядатися іншими державами як недружній акт. Право притулку - це суверенне право держави надавати особі, переслідуваному за мотивами, визначеним міжнародним правом, право безпечного проживання на своїй території, а також гарантія такій особі прав і основних свобод з боку держави-притулку.

Під політичним притулком розуміється надання державою будь-якій особі або особам можливості сховатися від переслідувань з політичних мотивів, яких вони зазнавали в країні свого громадянства чи місця проживання. Під переслідуванням з політичних мотивів розуміється переслідування не тільки за політичні переконання, але за громадську діяльність, релігійні переконання, расову чи національну приналежність і т. п.

Розрізняють територіальний і дипломатичне притулок. Територіальне притулок - надання будь-якій особі або особам можливості сховатися від переслідувань з політичних мотивів на своїй території. Дипломатичне притулок - надання будь-якій особі або особам можливості сховатися від переслідувань з політичних мотивів у приміщенні дипломатичного представництва іноземної держави, консульського представництва іноземної держави або іноземною військовому кораблі.

125. Статус біженця в Україні

Біженець - це особа, яка не є громадянином України і яка внаслідок обґрунтованих побоювань не хоче стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до політичних переконань, перебуває за межами своєїкраїни та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним внаслідок таких побоювань.

Статус біженця надається на період дії обставин, які перешкоджають біженцю повернутися до своєї країни. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується. У свою чергу статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом своєї; набула громадянство України або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона; будучи особою без громадянства може повернутися до країни свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких було надано статус біженця, більше не існує.

Закон також визначає права та обов'язки біженців. При цьому, окремо визначаються обов'язки особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні; права особи, якій надано статус біженця.

Зокрема, у ст. 20 Закону зазначається, що особа, якій надано статус біженця в Україні, користується правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України. Закон передбачає також міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців.

126. Поняття та ознаки органу Української держави

Огани державної влади, за Конституцією України, складають:

1. Орган законодавчої влади - Верховна Рада України. Верховна Рада є загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом законодавчої влади, який складається з 450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).

2. Глава держави - Президент України. За Конституцією, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).

3. Органи виконавчої влади. Органи виконавчої влади, за Конституцією, становлять собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції, Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124).

До органів судової влади належать також Вища рада юстиції.

4. Інші органи держави - Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації (будівництва) органів державної влади є:- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;- демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо);- системність і структурованість;

- конституційність, законність в організації й діяльності;- постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади;- врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки й практики державного будівництва;- гарантування діяльності органів державної влади.

127. Система органів Української держави

Систему органів державної влади, за Конституцією України, складають:

1. Орган законодавчої влади - Верховна Рада України. Верховна Рада є загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом законодавчої влади, який складається з 450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).

2. Глава держави - Президент України. За Конституцією, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).

3. Органи виконавчої влади. Органи виконавчої влади, за Конституцією, становлять собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції, Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124).

До органів судової влади належать також Вища рада юстиції.

4. Інші органи держави - Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації (будівництва) органів державної влади є:- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;- демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, призначення за згодою інших органів тощо);- системність і структурованість;

- конституційність, законність в організації й діяльності;- постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади;- врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки й практики державного будівництва;- гарантування діяльності органів державної влади.

128. Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади Української держави

Єдиним органом законодавчої владі Укр. є парламент-ВРУ. Конституційний склад ВРУ є 450 народних деп. які обир на основі загального, рівного прямого виборчого права, шляхом таємного голосування строком на 4 роки. ВРУ працює сесійно. Вона є повноважною ха умовою обрання не менш як двох третін від її конст складу. ВРУ збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30 день після офіційного оголошення результатів виборів. Чергові сесії ВРУ починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії ВРУ із зазначенням порядку денного слик головою ВРУ на вимогу не менш як третини народних деп. або на вимогу Президента Укр. Засідання ВРУ проводяться відкрито або за рішенням більшості від конст складу деп. засідання проводяться закрито.

129. Порядок утворення Верховної Ради України

Єдиним органом законодавчої влади в У Згідно К є ВРУ. Також конститут визначається загальни склад ВРУ, встановлюється строк її повноважень на 4 р. Колегіальний характер ВРУ як парламенту У полягає насамперед у її складі та порядку роботи. ВР складається з 450 депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як даох тритин від її конст складу. Законодавством передбачається що виборчий процес в У здійснюється на засадах вільного і рівноправного висування кандидатів у депутати, гласності і відкритості, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої компанії, неупередженості до кандидатів з боку держ органів, установ і організацій, органів місцевого самовряджування, свободи агітації. Депутатом може бути лише повністю дієздатна особа, яка є громадяном Укр. і володіє активним виборчим правом, проживає на укр. протягом останніх 5 років, не менше 21 р. Повноваження народних деп. починається з моменту складання присяги, а до цього центральна виборча комісія по виборах народних деп. оголошує про обрання того чи іншого громадянина Укр. народним деп., а це залежить від результатів виборів по кожному з 450 виборчих округів. Згідно з Конст чергові вибори до ВРУ призначаються на останню неділю березня останнього року повноважень ВРУ з тим щоб було достатньо часу для оптимального проведення самих виборів, підрахування голосів та визначення результатів виборів до початку роботи осінньої сесії ВРУ нового скликання. Рада має зібратися на першу сесію не пізніше ніж на 30 день після офіційного оголошення результатів виборів.

Однією із істотних особливостей нашого парламенту є його однопалатність

130. Компетенція Верховної Ради України

В Конст закрипелено широкі повноваження ВРУ, які визначають її місце та роль у державі. Всі ці повноваження умовно можна поділити на групи: 1. повноваження по'язані з внесенням змін до К Укр; 2. з функцією контролю за бюджетом; 3. визначенням засад політики держ та програм суспільного розвитку; 4. визначенням взаємовідносин ВРУ і президента Укр;5. формуванням інших держ органів; 6. з функцією парламенсбкого контролю ВРУ; 7. огранізацією адміністративно-територіального поділу Укр; 8. здійсненням зовнішніх фуннкцій держ та деяких інших. Однак перелічені у статті конституції повноваження ВРУ не є вичерпаними, вони доповнюються і деталізуються положеннями інших статей, тобто дострокове припинення повноваження Президента. Крім того оцінюючи межі повноважень ВРУ не слід забувати про положення статті 92 Конст, яка окреслює коло питань що вирішуються виключно законами Укр

131. Парламентська більшість та опозиція

Опозиція у політиці - це протиставлення власних поглядів та дій іншим поглядам та діям; партія чи група всередині якої-небудь організації, яка не згодна з офіційною думкою чи позицією керівництва цієї організації. Опозиція в політиці може виявлятися на різних рівнях: у рамках політичної системи в цілому, всередині інститутів державної влади, у складі політичної партії чи суспільної організації. У рамках політичної системи опозицію складають політичні сили (партії), які не згодні з офіційним політичним курсом. Наявність опозиції - ознака демократизма політичної системи, один з факторів динамізації політичної сили. коли говоримо про опозицію, маємо на увазі легітимне існування в суспільстві політичної сили (ідей та організацій), яка публічно висловлює свою незгоду з програмою та практикою діючої влади і в такий саме спосіб пропонує власні проекти політичних дій, чим і рекрутує своїх прихільників. До позитивних рис можна віднести таке:- сприяння відокремленню і відображенню інтересів груп населення, яких не влаштовують пріоритети соціального чи економічного розвитку;- критика влади та протидія окремим, не досить проробленим рішенням чи діям;- розвиток опозиції у напрямку критики, контролю та альтернативи дає змогу владним структурам враховувати альтернативні рішення і тим самим зменшувати конфліктність у суспільстві.Що стосується негативного, то можна зазначити:- фанатичний опір зближенню з країнами, які мають найновіші технології;- амбіційні претензії опозиційних лідерів тощо.

132. Парламентські процедури

Розрізняють законодавчу процедуру, формування органів державної влади (установчу процедуру), процедуру парламентського контролю, бюджетну та інші спеціальні процедури.

Головним видом парламентських процедур є законодавча процедура (законодавчий процес). Вона являє собою передбачений Конституцією та законами України порядок здійснення законодавчої функції і реалізації законодавчих повноважень. Законодавча процедура є складною і багатогранною. Вона поділяється на види і стадії. Основними видами законодавчого процесу (законодавчої процедури) є конституційний процес і звичайний законодавчий процес. Конституційний процес (конституційна процедура) являє собою порядок внесення змін до Конституції (відповідно до статей 154--159). Звичайний законодавчий процес (законодавча процедура) -- порядок прийняття, зміни, скасування законів або призупинення їх дії .

Пріоритетною установчою процедурою є надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра. Вона передбачає письмове звернення Президента до Верховної Ради про надання згоди на призначення ним Прем'єр-міністра, яка здійснюється на пленарному засіданні Верховної Ради таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Результати голосування щодо згоди на його призначення оформляються постановою Верховної Ради України.

Важливою парламентською процедурою є процедура здійснення парламентського контролю:1. за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов'язків громадян України, додержанням законів та інших актів, за виконанням загальнодержавних програм і бюджету; 2. за виконанням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища.

У парламенті України мають діяти і спеціальні процедури, за якими відбувається заслуховування Верховною Радою щорічних та позачергових послань Президента; затвердження Державного бюджету України і контроль за його виконанням; розгляд зовнішньополітичних питань. За спеціальними процедурами мають розглядатися такі питання: про внесення змін до Конституції; здійснення повноважень щодо Автономної Республіки Крим; імпічменті та інше.

133. Законодавча діяльність Верховної Ради України

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь український народ -- громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту -- "Верховна Рада України".