Конституційне право

Види підзаконних актів:

по суб'єктах видання і сфері поширення:

Загальні нормативно-правові акти загальної компетенції, дія яких поширюється на всіх осіб у межах території країни (розпорядження центральних органів виконавчої влади, нормативні укази президента і постанови уряду).

Місцеві підзаконні акти - нормативно-правові акти представницьких і виконавчих органів влади на місцях.(обов'язкові для всіх осіб, але в територіально-відокремлених рамках, у межах даної території - регіону, області, міста, району).

Відомчі нормативно-правові акти (інструкції, накази) міністерств і відомств.(поширюються на осіб, що знаходяться в системі управлінського, службового і дисциплінарного підпорядкування тільки даного відомства).

Внутріорганізаційні підзаконні акти (локальні), (статути, положення, правила внутрішнього розпорядку) які видаються різними організаціями для рекламентациї внутрішніх питань і поширюються тільки на членів організації.

33. Акти Конституційного Суду України як джерела конституційного права

Конституційний суд України є згідно з Конституцією (ст. 147) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, тобто, є незалежним від законодавчої і виконавчої гілок влади спеціальний судовий орган, який здійснює перевірку нормативних актів на їх відповідність Конституції України шляхом конституційного судочинства. Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення. Конституційний Суд може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду. Рішення і висновки Конституційного Суду рівною мірою є обов'язковими до виконання. В ході дослідження в актах Конституційного Суду було виявлено наявність ознак джерел права, це відбувається у разі того, коли акти містять конституційно-правові норми. Деякі акти Конституційного Суду можуть містити конституційно-правові норми. Йдеться про рішення, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного права, Конституції України і законами України. Такі рішення приймаються більшістю суддів і є остаточними. Вони породжують нові юридичні наслідки - втрачають силу, тобто стають не чинними нормативно-правові акти та окремі їх положення у разі невідповідності їх Конституції України та законам. Враховуючи викладене, є підстави стверджувати, що рішення Суду, про визнання неконституційними законів, інших правовик актів; про офіційне тлумачення Конституції України, а також висновки Суду: про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам її статей 157 і 158 в ієрархії національного законодавства займають місце після Конституції України, передуючи таким чином законам, іншим правовим актам. Стосовно рішень Конституційного Суду про офіційне тлумачення законів України, то вони посідають таке ж місце, як і закони. Особливістю цих рішень є те, що ухвалюючи їх, Суд одночасно перевіряє закони чи їх окремі положення на конституційність, оскільки офіційному тлумаченню підлягають лише положення законів, які відповідають Конституції України. Завдяки визначенню особливостей актів Конституційного Суду, стало явно зрозумілим те, що вони є повноцінним джерелом права. Але сьогоднішній стан законодавства свідчить про те, що це питання не є остаточно дослідженим. Для того, щоб ширше його розкрити треба удосконалити законодавство новими правовими актами з цієї проблеми.

34. Поняття і сутність конституційного ладу України

Конституційний лад україни є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Нинішній конст. лад України за своєю суттю є перехідним, змішаним, що зумовлено насамперед відповідним характером суспільства, держави та права. За своїм змістом конституційний лад опосередковує насампред передбачені і гарантовані Конституцією державний та суспільний лад, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядуввання, територіальний устрій тощо. За формою конст. лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин передбачених конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб"єктів конституційно-правових відносин.Насамперед конст. лад опосередковує передбачену конституцією форму держави за характером державного устрою і державного правління - і форми безпосереднього народовладдя(вибори, референдуми).

35. Принципи конституційного ладу України

Конституційний лад України базується на таких принципах:

1. Народовладдя. 2. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавча влада в Україні належить Верховній Раді України, яка має право видавати закони і виступати як представник народного суверенітету. Виконавча влада підзвітна, підконтрольна і відповідальна перед представницькою владою. Вищим органом виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України.

Судова влада здійснюється незалежними від інших органів влади судами. Суди у своїй діяльності керуються тільки законами України і здійснюють правосуддя з метою захисту законних прав і інтересів від будь-яких порушень. 3. Державний суверенітет. Державний суверенітет України являє собою верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в державі в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. 4. Верховенство права. Конституція має найвищу юридичну силу. Її норми -- прямої дії і суб'єкти суспільних відносин зобов'язані безумовно виконувати відповідні конституційні положення. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції та конституційним законам України. 5. Політичний, економічний та ідейний плюралізм.

6. Пріоритет прав людини. У Конституції України закріплено правовий статус людини і громадянина, пріоритет особи в її відносинах з державою.

7. Взаємозв'язок правової держави і громадянського суспільства і пріоритет його перед державою. 8. Пріоритет загальнолюдських цінностей і загальновизнаних принципів міжнародного права.

36. Елементи конституційного ладу

Основи конституційного ладу України є похідною, але не тотожною конституційному ладу категорією. Під конституційним ладом України слід розуміти передусім систему відповідних правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються у зв'язку з визначенням сутності, змісту та юридичних ознак суспільного та державного ладу України. Система правовідносин, пов'язаних із забезпеченням і гарантуванням конституційного ладу України, також може вважатися різновидом конституційного режиму.

Конституційний лад України, як і інші важливі явища конституційно-правового буття, має свої юридичні ознаки, які дають найповніше уявлення про сутність і зміст відповідного інституту. На думку вчених, за своєю суттю конституційний лад становить певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права. Нинішній конституційний лад України є перехідним, змішаним, що зумовлено, насамперед, відповідним характером суспільства, держави і права, які поєднують у собі риси різних соціально-економічних формацій і різних типів держави і права, перебуваючи на стадії становлення. Перехідний характер конституційного ладу зумовлює й конституційна реформа в Україні.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує собою, насамперед, передбачені та гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію дер жав ної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основні засади зов нішньополітичної та іншої міжнародної діяль ності держави, основи національної безпеки та інші існуючі найважливіші види конституційно-правових відносин.

За формою конституційний лад України є системою основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації та діяльності держави, суспільства та інших учасників конституційноправових відносин. Насамперед, конституційний лад України уособлює передбачену Конституцією форму (форми) держави - за характером державного устрою і державного правління - і форми безпосереднього народовладдя.

До того ж, конституційний лад України характеризується низкою істотних ознак, зокрема: суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю конституційного ладу

37. Базові цінності як елемент конституційного ладу.

Усі базові цінності конституційного ладу, закріплені в її тексті, можна умовно поділити на дві великі групи. Перша з них охоплює визначальні історичні, політичні, правові, морально-світоглядні ідеї, що містяться у преамбулі Конституції України, яка стисло визначає генеральні цілі, задля досягнення яких приймається Конституція. Друга група охоплює політико-правові цінності та ідеї, що знайшли формалізоване втілення в конкретних конституційних принципах, закріплених переважно в розділі І Основного Закону України ідею свободи, як базової цінності конституційного ладу України, закріплено цілим рядом конституційних норм: що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; усіх людей визнано вільними і рівними у своїй гідності і правах; кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості та інш. Слід зазначити, що ідея свободи взаємопов?язана з іншими основоположними конституційними цінностями -- з поділом державної влади на три гілки та з обмеженням держави правом.

Ще однією надзвичайно важливою базовою цінністю конституційного ладу України є ідея реального народовладдя та демократії, яку вважають і політичним принципом, і процесом, і світоглядом, і, власне, певною системою цінностей

До базових цінностей конституційного ладу, через які проявляється суспільний ідеал, і які мають не менш важливе значення для суспільства та для держави, також належать: державний суверенітет, республіканська форма правління, соціальна спрямованість державно-владної діяльності, відповідальність держави перед людиною, українська мова, ідеологічний, політичний, економічний плюралізм, гарантування місцевого самоврядування, міжнаціональна злагода тощо.

38. Поняття і властивості суверенітету України

Суверенність конституційного ладу полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати й змінювати конституційний лад України, зазначається у ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування на її території іноземних військових баз не допускається. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою.

39. Поняття потенційного та реального суверенітету

Суверенітет народу - це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.

Реальний суверенітет - це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади. Держава, її органи й посадові особи у своїй діяльності керуються винятково волею та інтересами народу України і служать їх практичній реалізації. Будь-яке обмеження повноти народовладдя на рівні всієї держави чи окремих її територій не допускається. Ці ідеї знайшли втілення в найважливіших джерелах конституційного права - Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення незалежності України, конституційних законах та в інших правових актах. Свого часу висловлювалась думка про те, що для повноти правового регулювання, зміцнення суверенітету в усіх формах його прояву необхідно прийняти Закон України "Про суверенітет народу України" (Про повновладдя народу), який відповідно до Закону "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" з метою утвердження незалежності і самоврядування народу України, проголошених Декларацією про державний суверенітет України, встановлював би конституційні гарантії повновладдя народу, що складають основний зміст Конституції України.

40. Організація державної влади в Україні

Державний лад являє собою організацію і діяльність держави.Державний лад України, як і будь якої іншої держави, являє собою гарантовану і передбачену Конституцією організацією держави і її діяльність. За своїм змістом та формами він є багатогранним явищем. Яке охоплює структурні(організаційні) й функціональні основи держави, насамперед економічну, політичну, соціальну та інші основи. Політичну основу держ. Ладу утворюють політичний механізм і відповідна політична функція держави;економічну основу - економічний механізм і відповідна функція держави. Нинішній дер. Лад має чимало особливостей: 1)Українська держава і державний лад Укр. мають у багатьох відношеннях перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії становлення2) державний лад Укр. утверджує в Україні національну державу.3)Як свідчить процес державотворення в Україні в останні роки, Українська держава утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських держав та держав світу.4) укарїна з моменту проголошення своєї назалежності виступає як важливий міжнародний фактор, який впливає на інші держави і міжнародні організації.

41. Розподіл державної влади

Суть теорії розподілу влади полягає в тому, що кожна з трьох гілок влади відповідно до своєї природи, характеру функцій та призначення має зайняти визначне місце в системі органів влади і здійснювати свої владні повноваження у відповідних їм формах і межах, належним шляхом і засобами. Важливо не тільки забезпечити чітке розмежування компетенції між органами держави, а й створити механізм їх взаємодії, систему взаємних стримувань і противаг.Закондавча влада в Україні належить ВРУ, яка є загальнонаціональним, виборним, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом законодавчої влади. Який складається з 450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки. Виконавча влада - влада, яка володіє правом безпосереднього керування державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Найчастіше уряд має офіційну назву - Ради чи Кабінети Міністрів. Уряд забезпечує виконання законів і інших актів законодавчої влади, відповідний перед нею, підзвітний і підконтрольний їй. Однак виконавча влада не вичерпується одним тільки "виконанням законів". Вона покликана відпрацьовувати шляхи і способи реалізації законів, займатися поточним керуванням, здійснювати розпорядницьку діяльність. Судова влада здійснюється незалежними від інших органів влади судами.Суди у своїй діяльності керуються тільки законами україни і здійснюють правосуддя з метою захисту законних прав і інтересів від будь-яких порушень.

42. Принцип стримання і противаги

Діюча Конституція України закріпила здійснення державної влади в України на основі її розподілу на владу законодавчу, виконавчу й судову.

Розподіл влади між органами держави:

проявляється в тім, що вся державна влада в повному обсязі не належить жодному з органів держави;

покликано забезпечити реалізацію державної влади в інтересах народу, що є єдиним джерелом цієї влади;

перешкоджає виникненню якої-небудь необмеженої державної влади, зосередженню всієї повноти державної влади в або одних руках, її узурпації однією особою, органом, соціальною групою;

виражається в розмежуванні компетенції між органами держави;

пов'язане з наявністю взаємного контролю в органів держави по відношенню друг до друга;

є "несучою конструкцією" всієї системи стримань та противаг, спрямованої на забезпечення служіння держави загальному добру.

До елементів системи стримань і противаг, передбаченою Конституцією України, зокрема, ставляться:

право Президента України прийнятий закон не підписати, повернути його зі своїми мотивованими й сформульованими пропозиціями у Верховну Раду України для повторного розгляду;

можливість зсуву Президента України з поста в порядку імпічменту;

можливість прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, що тягне його відставку;

діяльність Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини;

формування складу Конституційного Суду України Президентом України, Верховною Радою України, з'їздом суддів України.

43. Верховенство права в Українській державі

В Україні конституційно закріплено принцип верховенства права, на якому грунтується і сама конституція.Конституція має найвищу юридичну силу.Її норми-прямої дії і суб"єкти суспільних відносин зобов"язані безумовно виконувати відповідні конституційні положення. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституція та конституційним законам України.Діяльність органів державної влади завжди пов"язана із законом. Державні органи, органи місцевого саворядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом "Забороняється все, крім того, що прямо дозволяється законом" Приорітет закону в регулюванні найважливійших суспільних відносин є головною ознакою правової держави.

44. Загальна характеристика громадянського суспільства та його ознаки

Громадянське суспільство - це, по-перше асоціація людей у який кожна людина вільна як така, що володіє невідчужуваними правами, рівноправна з іншими членами суспільства, самостійна у виборі правового стану (громадянство, іноземного громадянства, відсутність громадянства), по-друге, недержавні (інституціоналізовані в об'єднання громадян) асоціації людей по соціальній, етнічній, релігійній і іншим належностям, політичним, професійним і ін. інтересам, що, формуються на цих основах суспільні (недержавні) відносини, що розвиваються і функціонують на самоуправлінських засадах, самопрояві волі й інтересів окремих індивідів, їхніх угрупувань, діючих у вільному від державно-правового впливу просторі суспільства.

Становлення і функціонування громадянського суспільства у недержавній сфері суспільних відносин не означає його ізольованості від державно-правових інститутів, організаційної діяльності державних органів і організацій правових засобів впливу на діяльність організацій і поводження людей у системі громадянського суспільства. При цьому використовуються різні державно-правові засоби: законодавчі акти, правові відносини, що складаються в зв'язку з правовим регулюванням поводження людей, організацією, реорганізацією, діяльністю і припиненням об'єднань людей, функціонуванням інших інститутів громадського суспільства, договірні і позадоговірні засоби правового регулювання взаємин, взаємодії суспільства і держави, правоохоронна діяльність держави, його органів і організацій.

Демократична правова держава заснована і діюча на демократичних початках юридична організація суспільства, правова форма організації і діяльності публічно-політичної влади, і її взаємин з людиною різних цивільних (прав) стану і громадянському суспільством.

Найважливіші принципи громадянського суспільства і демократично-правової держави, їхніх взаємин на індивідуальному і масовому (асоційованому) рівнях закріплені й оформлені в системі конституційного ладу. У відмінності від суспільства, у яке держава входить у якості найважливішої політичної організації, центра, навколо якого "обертається" усе політичне життя, громадянське суспільство не включає державу, не дивлячись на те, що всі його потреби й інтереси в різному ступені і формі знаходять висвітлення в державній діяльності, переломлюються "крізь" волю держави, одержуючи загальне значення в системі законодавства, юридичних засобів, що забезпечують стабільність і нормальний розвиток цивільного суспільства.

Визначається службова, обслуговуюча роль держави у відношенні цивільного суспільства, відтворення для нього нормальних демократичних умов існування і розвитку. З іншого боку, функціонування громадянського суспільства відповідно до законів держави, повага суспільством державності.

Конституційними ознаками демократичної правової держави є:

розмежування функцій, сфер впливу і відповідальності між державою і громадянським суспільством для того, щоб державне регулювання в громадянському суспільстві здійснювалося в межах, визначених Конституцією, створило для суспільства умови нормального розвитку, а громадянське суспільство і його інститути, роблячи постійний вплив на державну політику, не претендували на суверенну владу, на здійснення владних-управлінських функцій, узурпацію влади окремими партіями, чи угрупованнями обличчями, а була вільною асоціацією людей, їхнім соціальним будинком;

досягнення політичної (державної) влади тільки за допомогою законом передбачених форм прямого народовладдя, демократичних виборів, що мають загальної, рівний, прямої характер за умови таємного голосування і виключного права вищого органа державної влади виступати від імені всього народу;

поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, контрольну, судову, кожна з який діє незалежно, самостійно, у взаємодії з іншою владою, як правило (виключення може бути встановлено тільки Конституцією), без права взаємного делегування функцій і повноважень, на засадах взаємних стримань і противаг;

розмежування компетенції між центральною владою й органами регіонального і місцевого самоврядування, центральною і місцевою державною адміністрацією, органами регіонального місцевого самоврядування й інших форм територіальної самоорганізації громадян із правом делегування повноважень і договірною компетенцією в системі самоврядування територіальним колективом (громади, комуни);

визнання держави не даруванням ним природних відчужуваних і недоторканних прав і воль людини і громадянина, забезпечення цих прав і воль державним захистом.

45. Поняття і ознаки правової держави

Пр-ва д-ва-д-ва, в якій панує право. Таку д-ву х-ть такі осн-ні ознаки:

1.Панування права у всіх сферах сусп-го життя.-З-н як акт прийнятий верховним ор-ом д-ної влади при додержанні встановленої процедури не м.б. відмінений, змінений або тимчасово припинений б/яким іншим актом д-их ор-ів або гром-их орг-цій. Т.ч. право розгляд-ся як спец-не соц. явище, якому притаманні свої принципи, ознаки, х-ки, а з-н-як зовнішня форм аправа у вигляді сук-сті офіц-но-владних установок, що х-ся заг-ною обов'язковістю, дія яких забезпеч-ся силою примусу з боку д-ви.Право є юр.формальний вираз справедливості того її рівня котрий відповідає рівню матер-го і мор-го роз-ку сусп-ва. З-н -це форма виразу права ( а не свавілля).

2.Зв'язаність з-ном д-ви і її ор-ів. Ор-ція і д-сть д-ви і її ор-ів повинна суворо дотримуватсь положень з-ну і підзак-нних актів, що їх стосу-ся і ніхто не м.п. порушувати відповідні пр-ві настанови. Реал-ція цієї ознаки покликана забез-ти законність, правопорядок та д-ну дисципліну.

3.Орг-ція і здій-ння д-ної влади н аоснові принципу розподілу влад. Певна спеціалізація д-них ор-ів досяг-ся шляхом роз-лу влади н азакон-чу, вик-чу, судову.

4.Непорушність прав, свобод і інтересів особи, їх ох-на і гар-сть. В пр-вій д-ві не тільки зак-чо закріпл-ся широке коло прав і свобод особи, які відповідають загально-визнаним м/нар стандартам, але й забезпечується реальність їх здій-ння, ох-на і захист від порушень з б/якого боку, а також і повне поновлення порушених прав і свобод гр-дян. Пр-ва д-ва не дарує гр-нам права і свободи, а лише формулює їх в з-нах, г-тує і ох-няє. При цьому суворо визначені межі втручання д-ви, її ор-ів та осіб у особисте життя гр-дян.

5.Взаємна відпов-сть д-ви і особи. З-н повинен чітко визначити форму і міру відпов-сті за невиконання або неналежне викон-ння взятих на себе або покладених з-ном зобов'-нь як гр-ми перед д-вою так і д-ви перед гр-ми.

6.Наявність реальних і ефективних форм нагляду і контролю за реал-цією пр-их норм. Найефективнішою формою пр-го контролю є судовий контроль, адже суд, будучи одним з трьох розгалуджень влади у д-ві уособлює принципи незалеж-сті, колег-сті, гласності, змагальності та рівності сторін, презумпції невинуватості, право оскаржувати прийняті рішення. Пов. працювати на належному рівні і такі ор-ни як прок-ра, міліція, служба безпеки, адвокатура.

7.Високий рівень пр-вої свідомості і пр-вої куль-ри. Пр. д-ва д-ва передбачає наяв-сть в сусп-ві певної пр-вої атмосфери заг-ної поваги до з-ну і свідомої правомірної д-сті.

46. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави

У визначенні громадянства України, яка дається в Законі "Про громадянство України", підкреслюється правовий хар-р зв'язку особи і правової (української) держави. Громадянство - правовий, а не фактичний стан. Громадян держави не можна розглядати як сукупність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни - категорію демографічну (а це можуть бути і іноземці,! особи без громадянства). Громадянином держави особа є не в силу того, що проживає на її території, авнаслідок існування між особою і державою певних правових зв'язків. Законодавство Укр. закріплює положення про те,що цей зв'язок правовим і тим самим визначає громадянство як правовий інститут (який пов'язаний не тільки з реалізацією держ. суверенітету, а й з обов'язком держави забезпечувати права людини в Україні). Належність до громадянства України є найважливішою передумовою обов'язку правової держави захищати в повному обсязі права і свободи своїх громадян, які закріплені в Конституції та Законах Укр. не тільки на території держави.а й за її межами.

47. Інститут захисту конституційного ладу України

Правова охорона Конституції є неодмінною умовою забеспечення її верховенства і стабільності, високоефективності дії її положень у всіх сферах життєдіяльності нашої держави. Належний рівень правової охорони Конституції - необхідний атрибут правової держави, яка є найважливішим чинником поьудови громадянського суспільства. Правова охоронат здійснюється у різноманіних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд. Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безповередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовувати чи призупиняти незаконні акти. Органи конституційного нагляду подібних повноважень не мають: їхнє основне призначення в тому, щоб повідомити про неконституційність прийнятого правового акту. Політико-правову базу для впровадження конституційного нагляду було започатковано декларацією про державний суверенітет, де йшлося про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. В Україні органом конституційного контролю є Конституційний суд України.

48. Основні засади взаємовідносин громадянського суспільства і держави

Розглядаючи формування громадянського суспільства багато вчених намагались пояснити взаємозв'язок між суспільством його формуванням і такими поняттями як держава, право, демократія, правова держава тощо.

Так у громадянському суспільстві віддасться пріоритет природним правам людини, розвитку економічних відносну, приватному життю і сфері свободи волі.

У політичному суспільстві (або державі) регулювання відносин установлюється законом, пріоритет віддається політиці держави, публічному життю і панує сфера обов'язку.

Енциклопедія Брокгауза-Ефрона приділяє громадянському суспільству кілька слів; це не що інше, як "уживане в особливому змісті деякими юристами позначення сукупності обличчя, що тепер і на даній території беруть участь в утворенні цивільного права. Член цивільного суспільства виступає як суб'єкт цивільних прав, чи як влада (законодавства і суда), що по заклику суб'єктів захищає їхні права".Так розглядаючи різні погляди вчених на формування громадянського суспільства можна сказати, що вони тлумачать по-різному природу формування і визначення громадянського суспільства.

Наприклад, Кант розглядав громадянське суспільство як суспільство засноване не на таких принципах:

1 Воля члена суспільства як людина.2 Рівність його з іншими як підданого.3 Самостійність як громадянина.

1 друге. На відміну від інших Кант, не заперечуючи в особистості суспільного початку (потяга), постулює і той неодмінний факт, що суспільне в людині не може і не повинне убивати чи стискувати її природний індивідуалізм, її особистісний інтерес, до якого державі, якщо індивід не переступає закону, немає справи взагалі.Тому що саме конкуренцією особистих інтересів рухаються і прогрес суспільства, і саморозвиток особистості. Притчому неодмінною умовою виступає те, що суспільство що складається із власників, буде перебувати у впевненості в його державно-правовому захисті.

Дотримуючись сказаного, Кант постулює, що не цивільне суспільство ініціює виникнення держави, а навпроти - суспільство.

Для Гегеля громадянське суспільство - предмет спеціального розгляду. Він починає його аналіз після аналізу власності, договору, моралі І моральності Гсгсль зауважує, що внаслідок "роз'єднання", що панує в суспільстві, воно повинно мати державу як щось самостійне щоб існувати. Такого роду суспільства не було в стародавності, воно з'явилося в "сучасному світі", і коли говорять про цивільне суспільство, мається на увазі не щось інше, як єдність різних між собою обличь, що його й утворюють.

Будучи в різкому протиріччі з доктриною гуртожитної природи людини, Гегель думає, що й у громадянському суспільстві кожний для себе - ціль, "всі інші є для нього ніщо". Але без співвідношення з іншими індивідами він не може досягти своїх цілей. В співвідношенні з Іншими цілями, однак, кожна особлива ціль приймає форму загальності і, задовольняючи себе, задовольняє цілі інших. Співвідношення загальної й особистої цілей створює систему всебічної залежності, а це останнє може розглядатися "як зовнішня держава

- як засноване на нестатку держава розуму". Гегель розглядає громадянське суспільство і державу, як самостійні інститути і відзначає, що громадянське суспільство існує поряд з державою.

49. Поняття, форми і принципи державного устрою

Державний устрій - це система відносини, що виникають на основі норм, закріплених у конституції і конституційних законах і діяльності органів, що складаються в процесі формування і, держави, регіонального і місцевого самоврядування. Організація державного устрою заснована на принципах поділу державної влади на законодавчого, виконавчого і судову, розмежування компетенції між центральною владою, місцевими радами й ін. органами самоврядування на основі верховенства Конституції і законів України. Конституційні основи державного устрою являють собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації і діяльності держави і його основних інститутів: форм держави, основних елементів (атрибутів) її механізму, основних функцій держави і гарантій державного устрою. Основними принципами державного устрою України відповідно до його Конституції є принципи суверенітету і незалежності держави, демократизму держави, соціального і правового характеру держави, унітарності (єдності) держави. Ст.ст. 1, 2 Конституції. Форма держави - це державний устрій, тобто це його територіальна організація, форма державних зв`язків між державою в цілому і його частинах, їхнє правове положення. Територіальний устрій України побудовано на принципах єдності, неподільності, недоторканності і цілісності державних території. При рішенні питань територіального устрою враховуються державні інтереси, думки громадян, що проживають на відповідній території, потребі розвитку регіонального і місцевого самоврядування. Україна -це унітарна держава. Територія України поділяється на області, райони, міста, райони в містах, села і селища. До складу України входить Автономна Республіка Крим.

50. Детермінованість повноважень державних органів

Повноваження - це загальне для теорії права та держави поняття, змістом якого є система прав та обов'язків, набутих у легітимний спосіб державою, місцевим самоврядуванням, державними органами і органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правовідносин з метою забезпечення можливостей, потреб та інтересів людини і громадянина, окремих соціальних груп та суспільства в цілому. Повноваження характеризує така ознака, як детермінованість їх потребами та інтересами людини та громадянина.

Детермінованість (від лат. determinia - визначаю) означає зумовлювати, опосередковувати, виробляти. Детермінізм включає будь-які зв'язки (жорсткі, розпливчаті, ймовірні), зумовлюючі залежність об'єктів, явищ, подій в їх існуванні та змінюванні. Зв'язки з потребами та інтересами є жорсткими, вони цілком зумовлюють повноваження, визначають їх види та зміст. Самі об'єктивно необхідні повноваження для задоволення потреб, інтересів людини та громадянина визначають види та структуру органів держави, місцевого самоврядування, кількість і види посад.

51. Поняття і принципи формування правової держави в Україні

Ідея "правової держави" є метою розвитку нашого сусп-ва і засобом його досягнення. Так, ст.1 Конст. Укр., прийнятої 28.06.96 р., Україна проголошується - суверенною і незалежною, демокр, соціальною, прав державою. Відп. до Конституції Укр.:

*права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст.3); *в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8); *проголошується верховенство і пряма дія Конституц. норм (ст.8); *держ. влада в Укр. под-ся на: законодавчу, виконавчу, судову (ст.6); *народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум тощо (ст.69); +гром-ни Укр. м.п. на свободу об"єдн. у політ. партій та громадські орг-ції; *рівність різн. ф. вл-ті, захист пр. вл-ті громадянам гарантується. З метою реалізації положень Конституції в Укр. прийняті такі закони: "Про вибори Президента України" "Про вибори нар. деп-ів Укр", "Про місц. держ. адм-ції"; "Про місц. самовр. в Укр."; "Про уповноваженого ВР Укр. з прав людини"; "Про Конституційний Суд Укр."; "Про власність"; "Про госп. тов-ва"; "Про підприємництво", "Про пенсійне забезпечення"; "Про зайнятість населення", "Про об"єднання Укр."; та інш.

На виконання Конст., Законів Укр. приймаються постанови, декрети, розпорядження уряду, вид. укази Президента, розробляються інструкції, накази центр. ор. вик. влади тощо. (Зокрема, постановою КМУ затв. Положення про державну реєстрацію суб"єктів підприємницької д-ті; пост. КМУ затв. положень щодо застосування Закону України "Про зайнятість населення" тощо.).

52. Декларація про державний суверенітет України та її роль в становленні держави України

Прийнята 16. 07. 1990 р. 1 грудня 1991 року народ України на референдумі одностайно висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні риси нової української держави було окреслено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року. В Декларації було проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угрупування чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.

Декларація була проголошена ще в ті часи, коли Україна була в складі СРСР, коли йшлося не простворення самостійної держави, про забеспечення реаотного суверенітету України в межах Союзу. Проте в декларації було закріплено ряд положень, які згодом було включено до Конституції вже самостійної України До числа таких принципів належать: поділ влади на виконавчу, законодавчу та судову, рівність усіх громадян перед законом, самостійність України у вирішенні економічних, екологічних, культурних питань, завнішньої та внутрішньої безпеки.

53. Співвідношення державного, народного, національного суверенітету

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації. Суверенітет народу -це верховенство народу як джерела і носія влади, який має право брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспотії. У демократичній державі джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного суверенітету.

Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації -- гарантована законом міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.

Основні права нації:

-- право на існування і вільний розвиток;- право на вільний розвиток економічних і соціальних потреб;- право на духовно-культурний розвиток;

-- право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;-- право на мирне співіснування з іншими народами та націями;

- право на екологічну безпеку та ін.

Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'єдналися.

Державний, народний і національний суверенітети є взаємозалежними в демократичній державі.

Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу.

54. Поняття державних символів України

Функції державних символів України Державними символами України, за Конституцією (ст. 20), е Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державним Прапором України є стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба та герба Війська Заопрізького. Головним елементом великого Державного Герба е Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб).

Державний Гімн України являє собою національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради.

55. Суть і зміст народовладдя в Україні

Принцип демократизму держави опосередковує передусім взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Цей принцип відповідає традиціям українського державотворення і знаходить своє виявлення в сучасних принципах формування органів державної влади, в їх системі, структурі, складі та основних засадах функціонування.

Демократичною є держава, яка всебічно і повно виражає волю народу, а її організація (будівництво) і діяльність постійно відповідають волі народу. Мається на увазі як загальна воля народу, так і воля окремих соціальних груп, спільностей та кожної окремої особи - людини і громадянина. Тобто демократичною є держава, яка здійснює владу народу з його волі і відповідно його волі.

Вихідним моментом демократизму держави є проголошення його на найвищому конституційному рівні, що здійснюється Основним Законом і пов'язано з конституційним визнанням державою статусу народу як єдиного джерела влади, його права реалізовувати свою владу як через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, так і безпосередньо (шляхом виборів, референдумів тощо), та закріпленням виключного за народом права визначати й змінювати конституційний лад України.

Але головне в демократизмі держави - це забезпечення державою реального демократизму.

56. Форми здійснення прямого народовладдя в Україні

Пряме народовладдя - це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України питань.

Першочергове значення у становленні і функціонуванні демократичної держави має порядок формування органів державної влади (державного апарату), зокрема порядок виборів до органів державної влади та інші засоби їх формування.

Відповідно до Конституції, шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати України до парламенту - Верховної Ради, Президент, а також органи місцевого самоврядування України.

Вищими формами безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Окрім провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя - виборів, референдумів, Конституцією України надається можливість здійснення народного волевиявлення і через інші форми безпосередньої демократії, зокрема дорадчі опитування, народні обговорення тощо.

Отже, характерними рисами безпосередньої демократії обов'язково мають виступати: пряме волевиявлення народу, тобто участь громадян у прийнятті рішень, здійсненні влади від його імені; прийняття рішення обов'язкового, імперативного характеру.

57. Петиційне право, його реалізація в Україні

Право петицій або право на звернення - це право громадян звертатися з вимогами, пропозиціями, скаргами, що адресовані до того державного органу чи посадової особи, до компетенції якої входить здійснення запропонованих у зверненні дій. Петиція (від лат. реtіtіо - позов, вимога) - це індивідуальне або колективне звернення (найчастіше в письмовому вигляді) до органів державної влади.

Сучасне розуміння права петицій полягає в тому, що звернення - це переважно не скарга, а можливість висловити своє ставлення до того чи іншого питання державного життя. Зміст петицій може спонукати державні органи до певних дій в інтересах заявників, а може бути і способом вираження політичних поглядів. У період між виборами державна влада повинна дуже уважно прислухатися до звернень громадян, які виступають своєрідним барометром політичної підтримки здійснюваного курсу. Від можливості швидко реагувати на потенційні проблеми і залежить політична довговічність правлячих сил.

Як правило, право петицій є правом громадян певної держави. Однак ст. 40 Конституції України визначає, що це право стосується не тільки громадян України. Таким правом наділяються як іноземці, так і особи без громадянства. До того ж, ця стаття не передбачає жодного обмеження встановленого права. Підняття цього права на рівень конституційного свідчить, що в Україні воно розглядається як дуже важливий інструмент функціонування суспільства. Шляхи здійснення прав громадян на звернення визначаються в Законі України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р., в Указі Президента України "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення" від 19 березня 1997 р. № 241/97, а також у постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Інструкції діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації" від 14 квітня 1997 р.

58. Спільність і відмінність основних форм народовладдя

Першочергове значення у становленні і функціонуванні демократичної держави має порядок формування органів державної влади (державного апарату), зокрема порядок виборів до органів державної влади та інші засоби їх формування.

Відповідно до Конституції, шляхом вільних і справді демократичних виборів обираються народні депутати України до парламенту - Верховної Ради, Президент, а також органи місцевого самоврядування України.

Вибори до цих органів відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (ст. 71 Конституції).

Залежно від форми волевиявлення народу розрізняють інститути представницької і безпосередньої демократії.

Вищими формами безпосереднього здійснення народом влади визначено вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й координування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Окрім провідних форм реалізації безпосереднього народовладдя - виборів, референдумів, Конституцією України надається можливість здійснення народного волевиявлення і через інші форми безпосередньої демократії, зокрема дорадчі опитування, народні обговорення тощо.

Отже, характерними рисами безпосередньої демократії обов'язково мають виступати:

- пряме волевиявлення народу, тобто участь громадян у прийнятті рішень, здійсненні влади від його імені;

- прийняття рішення обов'язкового, імперативного характеру.

Пряме народовладдя - це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами України питань.

59. Поняття і види референдумів

Особлива роль у системі народовладдя в Україні належить референдумові, як найбільш органічній і природній формі народовладдя. Справді, за своєю суттю референдум, як і інші форми народовладдя - вибори, народне обговорення і опитування, е правом реальної суверенної 1 верховної волі народу, проте за своїм змістом і Формою здійснення тобто за предметом і методом правового регулювання референдум істотно відрізняється від інших форм народовладдя. Волевиявленням народу у вигляді результаті голосування стверджується або ні винесений на референдум закон чи рішення. Це дає підстави характеризувати референдум як нормотворчу форму народовладдя. За територіальною ознакою референдуми подіпяються на: всеукраїнський: 2) . місцевий, причому останній має два підвиди:а) референдум, що провадиться у межах Автономної Респубпіки Крим: б) референдум, що провадиться у межах інших адміністративно-територіальних одиниць Наступна класифікація видів референдумів пов'язана з предметом референдуму. Теоретично предмет референдуму - це питання, вирішення якого відбувається шляхом народного голосування. В даному разі залежно від предмету розрізняють наступні референдуми:!) обов'язкові - мають місце у випадках, копи з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом, окрім народного голосування, причому законом завжди чітко окреслено коло цих питань.

60. Поняття "дорадче опитування" та його реалізація в Україні

З метою виявлення волі громадян при вирішенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значення у передбаченому цим Законом порядку можуть проводитись всеукраїнські та місцеві дорадчі опитування громадян України (консультативні референдуми). Результати дорадчого опитування розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.

Якщо проекти законів, інших рішень Верховної Ради України або рішень місцевої Ради народних депутатів не відповідають результатам всеукраїнського або відповідного місцевого дорадчого опитування, такі закони, рішення можуть бути прийняті лише більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів України або депутатів відповідної місцевої Ради народних депутатів.

Положення частин першої, третьої та четвертої статті 1, статей 3, 4, 9, 44, 45 цього Закону не застосовуються до дорадчого опитування громадян України (консультативного референдуму).

61. Принципи участі громадян у референдумах

Роль референдумів в регулюванні сусп-х відносин визначається з огляду на їхні основні соціальні функції. По-перше, референдум е одним із осн. інструментів реалізації права народного суверенітету І легітимізації владних рішень. Легітимі-зація рішень здійснюється як шляхом прийняття закону або рішення під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів держ. влади з питань, що належать до виняткової компетенції референдумів через надання вищої юрид. сили в обох випадках законам та рішенням. Певний рівень легітимізації прийнятих рішень витримується і при проведенні консультативних референдумів, оскільки, за законом, їхні результати розглядаються І враховуються держ. органами при прийнятті рішень. По-друге, референдум е однією, з основних форм реалізації права національного суверенітету, осктьки, за умов виконання певно конституційної процедури щодо всеукраїнського референдуму і виконання вимог закону щодо місцевих референдумів, громадяни України, представники певної нації і народності нашої країни можуть ініціювати проведення того чи іншого референдуму з питань, пов'язаних з конституційним чи законодавчим регулюванням їхніх національних прав і свобод. По-третє, референдум є одним із способів формування громадської думки. По-четверте, за умов демократичного суспільства референдум може бути використаний народом як протига рішенням органів державної впади та місцевого самоврядування, що не задовольняють інтереси громадян. Запровадження а Україні порядку проведення референдумів за народною ініциативою створює правові гарантії здійснення прямого народовладдя.