Передумови, поява та становлення нарукавної емблематики Сухопутних військ Збройних Сил України

8. Останнім фактором, який не можна не пригадати, безумовно є суб'єктивний, пов'язаний з особистим авторським впливом творців емблематики. Так, розуміння символіки перших емблем морської піхоти ВМС України не буде правильно сприйняте без урахування особистості їх ініціатора - полковника В. Волошина. На емблематику частин ПрикВО (ЗахОК) великий вплив справило УГТ через куратора секції військової емблематики та уніформології, автора праці, членів УГТ менеджера фірми «Юля» З. Галишинця, підполковника Б. Буднікова. Створення комплексу емблем для 13-го АК проходило під керівництвом полковника І. Чубенка, а 32-го АК йшло під сильним впливом українського козацтва та їх отамана В. Тамбовцева-Лисенко. На символіку органів і частин столичного Київського гарнізону в різні часи впливали художник О. Руденко, полковники О. Муравйов, М. Абрашин, працівник ЗС України кандидат історичних наук М. Чмир. Оригінальні зразки військової символіки створювалися трудом підполковника В. Івлєва та В. Пекного, полковника І. Чепурного, полковника В. Бурдинюка, підполковника І. Кудріна, майорів О. Шуляка та О. Макарова, генерал-майора М. Данильченка, старшего лейтенанта В. Радека, старших прапорщиків О. Дедея, С. Корнієнка, А. Кулаковського та багатьох інших, яких всіх важко згадати у одній праці. Характерною особливістю цього аспекту стало й широке залучення до процесу створення нарукавних емблем офіцерів, прапорщиків, інших категорій військовослужбовців самих частин і підрозділів, що дозволяє відноситися в цілому до створеного комплексу нарукавної символіки ЗС України, як до специфічного розділу народної творчості.

Розділ 5. Утвердження нарукавної емблематики Сухопутних військ Збройних Сил України у період офіційної нормалізації та затвердження символіки вищим військовим керівництвом держави (2001-2012 рр.)

Новий період розвитку військової емблематики ЗС України наступив 2001 р. Досвід розвитку символіки у об'єднаннях, з'єднаннях та військових частинах ЗСУ показав, що для подальшого розвитку необхідний спеціальний орган, який би на постійній основі здійснював роботу по розробці символіки для ЗС, а також здійснював координацію та фахову експертизу вже створених зразків військової символіки. У квітні 2001 р. такий орган був створений у складі ГШ ЗСУ. За ініціативи полковника Олександра Муравйова 12 березня 2001 р. була створена Воєнно-геральдична служба ГШ ЗСУ. Крім О. Муравйова (призначеного на посаду начальника Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ наказом начальника ГШ ЗС України - першого заступника МО України від 23 квітня 2001 р. № 24) до її складу увійшли полковник Микола Абрашин (заступник начальника служби, призначений наказом начальника ГШ ЗСУ - першого заступника МО України від 23 квітня 2001 р. № 26; талановитий пластик малих форм), а також молодий спеціаліст у галузі геральдики та символіки Микола Чмир.

Саме цей орган виявився здатним, при підтримці керівництва ГШ та МО України, взяти на себе організацію подальшої розробки військової емблематики у ЗС України. Спектр його завдань з самого початку був окреслений максимально широко: розробка символіки ЗСУ, у тому числі офіційних символів ЗС України, МО України, ГШ ЗСУ, видів ЗСУ, нарукавної емблематики з'єднань та військових частин, військова вексилологія широкого спектру (від Бойових Прапорів до штандартів посадових осіб, комплексу прапорів для кораблів ВМС ЗСУ) та всіх інших елементів символіки, у яких виникала потреба; розробка нагородних, заохочувальних, кваліфікаційних та пам'ятних (ювілейних) нагрудних знаків ЗСУ, символічних елементів військової форми одягу (рангових знаків, кокард і т.і.) аж до створення зразків сувенірної продукції в інтересах МО, начальника ГШ та командувачів видів ЗС України. Також Воєнно-геральдична служба ГШ ЗСУ повинна була забезпечувати фахову експертизу вже існуючих зразків військової символіки, після чого передбачалося створення та введення реєстру військової символіки ЗСУ [167, с. 5]. Створення подібного органу стало логічним завершенням процесу теоретичних досліджень та формування понятійного апарату у питаннях забезпечення ЗСУ власною символікою. В цьому плані важливе значення мали низка указів Президента України [30, 32], якими визнавалося необхідним концептуально вирішити питання символіки ЗСУ та інших військових формувань. Крім того, Указ Президента України від 30 листопада 2000 року № 1271 давав юридичне право міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади мати власні емблеми та прапори, а окремим посадовим особам міністерств та відомств - ще й штандарти [166, с. 2].

Тоді ж, у листопаді 2000 р., зусиллями підприємців (фірми «Геральдична палата. Олекса Руденко і компаньйони») була розроблена та запропонована керівництву МО України «Концепція розвитку символіки, емблематики та прапорництва Збройних Сил України та інших військових формувань, передбачених законодавством України». Її основні положення, разом з проектами та описами військово-геральдичних знаків, емблем і прапорів ЗС та інших військових формувань, передбачених законодавством України та програма їх впровадження, які пропонували її автори, була розглянута на засіданні Комісії з опрацювання військової символіки, яка діяла в МО України [123, с. 117]. 9 квітня 2001 р. ця концепція була подана до Кабінету міністрів України на розгляд та подальше затвердження Указом Президента України [17, с. 10-19]. Важливою складовою частиною концепції, її головним принципом, стали збереження і розвиток історичних традицій військової символіки України, внутрішня структурованість, цілісність і взаємозв'язок елементів військово-геральдичних знаків, відповідність планів розвитку символіки, прапорництва та емблематики ЗС проведенню військової реформи. При розробці системи військово-геральдичних знаків було використано принцип ієрархічної взаємопов'язаності та логічної структурованості військово-геральдичних знаків, а також принципи державної політики в галузі геральдики, символіки, емблематики, прапорництва; традиційності, історичності, що грунтувалася на спадкоємності; історичних зв'язків і правил побудови знаків та емблем, виходячи з національно-історичних військових традицій; наукового підходу до створення й систематизації знаків; доцільності та зручності в розпізнаванні, художньої виразності [123, с. 117-118]. Важливо, що у концепції була спроба дати й пояснення понять і термінів. До таких базових понять були віднесені поняття «державна геральдична політика», «геральдичне забезпечення ЗС та інших військових формувань України», «геральдичний знак - військово-геральдичний знак», «загальний символ» [20, с. 3; 123, с. 118]. Перші загальні поняття сформульовані досить точно і виважено: «Державна геральдична політика - визначення органами державної влади в Україні цілей та механізмів реалізації конкретних проектів і програм розвитку вітчизняної геральдики» [17, с. 14; 123, с. 118]; «Геральдичне забезпечення військових формувань України - комплекс правових, організаційних, матеріальних і науково-методичних заходів, спрямованих на розвиток військової символіки України (гербів, емблем, знаків розрізнення, системи військових нагородних відзнак і нагрудних знаків, військової уніформи, прапорів тощо» [17, с. 14]. Однак слід погодитися з В. Карповим, що «визначення таких термінів, як «геральдичний знак» (знак, що сприймається візуально, розроблений і затверджений згідно з чинним законодавством), «військово-геральдичний знак» (геральдичний знак, що використовується в інтересах геральдичного забезпечення воєнно-організаційної системи держави), «загальний символ» (умовний розпізнавальний знак, зображення, що виступає як візуальне узагальнення певного явища, процесу, умовний знак, що відображає функцію, якість, величину чи процес) спрощені і недостатньо опрацьовані», що є свідченням рівня методологічного розвитку спеціальних історичних дисциплін та досягнень української школи військової символіки на цьому етапі» [123, с. 118]. 27 квітня 2001 р. ця Концепція була відправлена відповідальним секретарем Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України В. Репринцевим на експертизу голові УГТ, на той час кандидату історичних наук А. Гречилу. У його відповіді зазначалося: «Розглянувши проект Концепції розвитку символіки, емблематики та прапорництва Збройних Сил України та інших військових формувань, передбачених законодавством України, можна зробити такі основні зауваження:

1. У загальних засадах Концепції необхідно зафіксувати, що система військової символіки України повинна відповідати загальній системі Державних символів України та символів вищих органів державної влади й їх структурних підрозділів. Без цього проект фактично дає змогу створювати зовсім окрему систему мілітарної символіки, нічим не пов'язану з атрибутикою інших державних структур.

2. Недоцільним і недопустимим є застосування невірного терміна «військово-геральдичний знак (емблема)». Адже емблеми, прапори, нарукавні чи нагрудні знаки розрізнення, нагороди переважно не можуть трактуватися як «геральдичні знаки», оскільки опрацьовуються за іншими принципами і методами (скажімо, нагороди розробляються за методами фалеристики і мають зовсім інші принципи у колористиці). Тому однозначно цей термін слід вилучити, а замість нього можна використати загальне поняття «військові символи і знаки», яке буде уособлювати і герби (геральдичні знаки), і прапори, і нагороди, і т. д.

3. У розділі ІІІ у переліку знаків слід «гербові емблеми» (цей термін безглуздий, - чому не «емблематичні герби»? - можуть бути або «емблеми», або «герби») замінити на «емблеми» [17, с. 20]. Безпосередньо візуально ця концепція повністю базувалася на розроблених О. Руденком, Д. Адаменком та В. Назарчуком комплексу військово-геральдичних знаків, емблем і прапорів [18, с. 2-39; 137, с. 122-128; 334, с. 5].

Незважаючи на високу оцінку цього комплексу деякими дослідниками української військової символіки [123, с. 115-117], ця праця зустрілася й з критикою [257, с. 4]. 12 лютого 2001 р. документи щодо символіки ЗСУ, розроблені О. Руденком, Д. Адаменком та В. Назарчуком, направлені 6 лютого 2001 р. голові Адміністрації Президента України для проведення геральдичної експертизи та подальшого затвердження Указом Президента України, були передані на експертизу знавцю геральдики, члену Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України кандидату історичних наук, голові УГТ А. Гречило [18, с. 42-68]. Висновок останнього був: «…Пропоновані проекти символів ЗС України потребують значного доопрацювання, як у графічній частині, так і в документальному оформленні, в якому дуже багато неточностей, помилок та пропусків. Затвердженню таких атрибутів, як прапор ЗС та прапор Міністерства оборони має передувати прийняття загальної концепції розвитку символіки вищих органів державної влади та їх структурних підрозділів. Передбачені проектом емблеми, прапори і штандарти мають становити єдину систему із вже використовуваними або передбаченими атрибутами (бойовим прапором частини, прапором ВПС, системою прапорів ВМС і т. п.). Тому вважаю, що впорядкування символіки Збройних Сил України можливе тільки при комплексному вирішенні, а не фрагментарному. Тільки після цього проекти можна буде рекомендувати для офіційного затвердження та практичного використання» [18, с. 73]. Тому комплекс О. Руденка, Д. Адаменка та В. Назарчука не був підтриманий у ЗСУ. Причиною стала хибна концепція авторів - створення уніфікованих символів як для ЗСУ, так і для всіх інших військових формувань України, які розрізнялися лише кольором та дрібними деталями, які неможливо чітко і однозначно ідентифікувати. Тобто, порушувався один з основних принципів, закладених у саме існування військової символіки - її розпізнавальна функція. Це могло мати негативні наслідки для практичного застосування цих символів у військах, що відзначав автор при розгляді пропозицій у ГШ ЗСУ. Такі висновки були зроблені під час проведення конференції у ГШ ЗСУ 11-12 лютого 2002 р. під керівництвом заступника начальника ГШ ЗСУ генерал-майора О. Фоменка, за участі керівництва Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ, секретаря Геральдичної комісії ЗахОК полковника М. Слободянюка та запрошених фахівців у галузі геральдики. До останніх (серед яких були начальник Управління державних нагород та геральдики Адміністрації Президента України, відповідальний секретар Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України В. Репринцев, заступник начальника Управління державних нагород та геральдики Адміністрації Президента України В. Бузало, завідувачка відділу інституту історії України, член Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України М. Дмитрієнко, начальник відділення управління підготовки військ Державного комітету у справі державного кордону України підполковник О. Цевельов) було доведено невідповідність запропонованого комплексу військової символіки для ЗСУ [19, с. 23, 29-30]. Серед основних заперечень було таке:

«…ми детально вивчили проект О.В. Руденка і прийшли до висновку про його невідповідність вимогам, котрі Міністерство оборони України висуває до символіки Збройних Сил України.

По-перше, символіка, запропонована О.В. Руденком, побудована без урахування потреб Збройних Сил України. Має місце копіювання символіки інших військових формувань, передбачених законодавством України та армій сусідніх держав. Дозволю собі навести кілька конкретних прикладів:

1. Емблема Збройних Сил України, за винятком кольору хреста, повністю аналогічна емблемі Прикордонних військ України, затвердженій Указом Президента України від 7 серпня 2001 року (№ 594/2001). При виконанні цих емблем у одноколірному варіанті (наприклад, на техніці) їх легко можна сплутати.

2. В основу емблеми Міністерства оборони України покладено емблему Збройних Сил України, доповнену зображенням булави та схрещених мечів. В той час так само виглядає емблема Сухопутних військ, лише відсутня булава. Оскільки булава уособлює владу та управління, виходить, що Міністерство оборони України керує лише Сухопутними військами. До того ж, зображення булави має низький художній рівень.

3. Прапор Міністерства оборони України, в цілому, повторює за композицією бойові прапори частин Російської імператорської армії першої половини 19 століття та сучасного Війська Польського. В цілому, його оформлено як Бойовий Прапор військової частини, на який міністерство оборони України не має права.

Перелік недоліків, звісно, можна продовжувати далі.

По-друге, не вирішено питання фінансування передачі авторських прав на проект та його промислової реалізації».

У квітні 2001 р. проект Указу Президента України «Про символіку Збройних Сил України», розроблений на основі пропозицій О. Руденка, було повернуто до МО України на доопрацювання. Керівництво ГШ ЗСУ прийняло рішення про припинення співпраці з О. Руденком, і поставило задачу розробити новий проект Указу Президента України «Про символіку Збройних Сил України» новоствореній Воєнно-геральдичній службі ГШ ЗСУ. З самого початку роботи нової служби велика увага приділялася питанням нормалізації (впорядкуванню) процесу розробки та затвердження нарукавної символіки. Для ознайомлення зі станом речей керівництво Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ організувало збір даних про вже існуючи нарукавні емблеми у ЗСУ. Для цього війська отримали розпорядження МО України за № 115/ВГ/3163 від 3 вересня 2001 р., яке вимагало від командирів (начальників) всіх ланок ЗС України надати відповідні данні у Воєнно-геральдичну службу [17, с. 113-115]. На виконання цього розпорядження в СВ видали наказ Головнокомандувача СВ ЗСУ від 5 жовтня 2001 р. № 183 «Про створення комісії з питань контролю за розробкою та введенням у дію елементів військової символіки у Сухопутних військах Збройних Сил України» [17, с. 139-140]. Додаток 12.

Ще раз подібні вимоги про подання до Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗС України зразків розроблених нарукавних знаків, що військовослужбовці носять у військах, відбулося 2003 р. (розпорядження начальника ГШ ЗСУ від 25 січня 2003 р. № ВГС/20, яке для СВ було продубльоване розпорядженням командувача СВ від 30 січня 2003 р. № 116/11/826).

В результаті фахівці Воєнно-геральдичної служби отримали величезний масив інформації про стан впровадження у ЗСУ нарукавної символіки. На основі отриманих матеріалів та власних напрацювань служби були створені перші рекомендації щодо правил розробки нарукавної символіки військових частин ЗС України, зокрема «Методичні рекомендації з розробки нарукавних емблем з'єднань (військових частин), установ та закладів Збройних Сил України» [19, с. 32-35]. Додаток 13. Вони були обговорені під час проведення 10-12 вересня 2002 р. наради у Воєнно-геральдичній службі ГШ ЗСУ за участю представників комісій з питань військової символіки видів ЗС та оперативних командувань СВ ЗСУ (брали участь начальник Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ полковник О. Муравйов, начальник групи (культурно-виховної, освітньої роботи та дозвілля) відділу пропаганди управління виховної роботи Головного командування ВПС ЗСУ підполковник В. Ємбаков, секретар геральдичної ради ВМС ЗСУ капітан 2 рангу О. Хлобистов, секретар комісії з питань військової символіки ЗахОК полковник М. Слободянюк, начальник відділення технічних засобів пропаганди і поліграфії управління виховної роботи ПівдОК, член комісії з питань військової символіки ПівдОК полковник А. Дувалов, старший офіцер управління виховної роботи ПівнОК підполковник Ю. Бабій, начальник 44-го відділу МО України по розробці та удосконаленню військової форми одягу полковник С. Климко та спеціаліст Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ М. Чмир). Після деяких змін ці рекомендації поступили у війська [19, с. 32-35]. Також в ході наради були прийнято «Положення про пам'ятні нагрудні знаки Збройних Сил України» та про створення «Комісії з питань військової символіки Генерального штабу Збройних Сил України» [19, с. 31, 36]. Під час цієї наради також була проведена експертиза представлених МО України раніше на розгляд та затвердження комплексу символів ЗС України, розроблених приватною фірмою «Геральдична палата. Олекса Руденко і компаньйони», які були визнані такими, що не відповідають вимогам ЗС України до власної символіки [19, с. 29-30]. Додаток 14.

Тому, за завданням керівництва Воєнно-геральдична служба ГШ ЗСУ першочергово зайнялася створенням комплексу основних символів ЗС України, до яких були віднесені емблеми ЗС України, МО України, ГШ ЗСУ, СВ, ПС та ВМС ЗСУ, а також їх прапорів, базового зразка Бойового Прапора військової частини (з'єднання) ЗСУ та штандартів МО України, начальника ГШ - першого заступника МО України, командувачів СВ, ПС та ВМС ЗСУ. Розроблені власні зразки вказаних символів фахівцями Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ (з 1 лютого 2006 р. реорганізованої у Відділ військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ, при цьому ставши суто цивільним органом ГШ [210, с. 3]), після довгого процесу затвердження, який гальмувався представниками Адміністрації Президента України, налаштованими на протягування комплексу символів, розроблених О. Руденком, все ж таки були затверджені Указами Президента України № 551/2006 від 20 червня 2006 р. та № 550/2006 від 20 червня 2006 р. [34, 35]. Серед них була затверджена й емблема СВ ЗС України.

Важливість цієї події для розвитку нарукавної емблематики СВ ЗСУ полягало в тому, що цей символ в подальшому склав основу розробки символіки багатьох управлінь, об'єднань, з'єднань, військових частин, установ та військово-навчальних закладів СВ ЗСУ.

В період, коли основні зусилля Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ були направлені на створення загальних символів ЗСУ, відзнак для заохочення військовослужбовців, знаків класної кваліфікації (які були першочергові для розвитку символіки ЗСУ), в об'єднаннях, з'єднаннях і військових частинах як ЗСУ в цілому, так і в СВ, продовжувався процес стихійної розробки нарукавної емблематики. Цей процес підігрівався тим, що проходила реорганізація ЗС, одні частини розформовувалися, інші - переформовувалися, тому розроблені старі зразки нарукавної емблематики ставали неактуальними, які не відображали сучасний стан частин. Відповідно, створювалися нові зразки, а так як процес упорядкування, розпочатий Воєнно-геральдичною службою ГШ ЗСУ ще не дійшов безпосередньо до частин та їх символіки, цей процес йшов у старому, стихійно-романтичному русі. Основними заходами у цей період стало перетворення дивізій СВ у бригади (механізовані, танкові, артилерійські, ракетні). Тому новоутворені бригади створювали свої нові нарукавні емблеми. Частина з них просто переробила стару нарукавну емблему дивізії у бригаду. Так зробили військовослужбовці 52-ї омбр (перетвореної з 254-ї мд), 93-ї омбр, 128-ї омбр, 17-ї отбр, 30-ї отбр [281, с. 134, 148], 19-ї рбр (залишилася єдиною з розформованої 1-ї рд). В деяких випадках створювалася нова емблема, але з застосуванням старих символів. Так поступили в 24-й омбр, у 22-й омбр (створеної з 66-ї мд), 25-й опдбр (яка стала самостійною після розформування 1-ї аемд), новоутворених 26-ї абр, 11-ї абр, 107-го та 15-го реап, 29-го та 54-го орб та в інших частинах. 28-а омбр залишилася єдиною з колишньої дивізії, тому її нарукавна емблема не змінилася, так само, як не змінився статус 169-го НЦ СВ. Деякі нові частини, створені у цей період, розробили власну символіку, як, наприклад, 62-а омбр (перетворена з 119-го НЦ), 1-а отбр, 16-а омбр, 92-а омбр, 80-й оаемп (переформований з 6-ї оаембр), 79-й оаемп (перетворений з 40-ї оаембр), змінили символіку військовослужбовці 95-ї оаембр. [238, с. 106-107; 281, с. 59, 61, 133, 145; 282, с. 104, 115, 132, 144, 148, 155, 186-187, 194; 286, с. 29, 31].

Новим елементом розвитку військової символіки стало створення самостійно, (військовослужбовцями), виготовлення та носіння з дозволу командування частин нарукавних емблем окремих підрозділів, що входили до складу бригад. Розпочали цей процес аеромобілісти, а саме - солдати 25-ї опдбр. Спочатку вона створили емблеми своїх батальйонів, далі - окремих рот і взводів, а далі стали виготовляти й нарукавні емблемі всіх рот бригади. Цей стихійний процес перекинувся спочатку на інші аеромобільні частини СВ ЗСУ, а далі й на інші бригади (механізовані в танкові).

Також у цей період Україна стала проводити активну міжнародну миротворчу діяльність, що привело до виконання миротворчої місії в Іраку. Для цього спеціально у складі СВ ЗСУ створили 5-у, 6-у та 7-у омбр, та 81-у окрему батальйонну ТГр (на базі 80-го оаемп). Для них Воєнно-геральдичною службою розроблялися нарукавні емблеми (наприклад, 21 січня 2004 р. начальник ГШ ЗСУ затвердив нарукавну емблему для 6-ї омбр в Іраку [166, с. 23; 265, с. 11]), однак військовослужбовці у більшості використовували свої власні, розроблені самостійно, так як у частинах звикли робити протягом попередніх десяти років [268, с. 7]. Єдиним винятком стала 81-а окрема батальйонна ТГр, нарукавна емблема якої була розроблена та затверджена 29 березня 2005 р., і яка використовувала лише офіційно розроблений для неї символу [166, с. 25; 282, с. 105-106, 119].

Одночасно практика роботи Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ з отриманими зразками емблематики ЗСУ дозволила розробити чіткий механізм розгляду, експертизи та наступного затвердження нарукавної емблематики ЗСУ. Перед тим у ЗСУ було офіційно затверджено лише дві нарукавні емблеми окремих підрозділів ЗС: МО України (затверджена наказом МО України від 24 липня 1998 р. № 299) та ГШ ЗСУ (опис емблеми затверджений наказом начальника ГШ ЗС України від 30 жовтня 2000 р. № 53) (У наказах вони названі відповідно «нарукавний знак Міністерства оборони України» та «нарукавний знак «Генеральний штаб Збройних Сил України» - М. С.), звичайно, не враховуючи перші затверджені емблеми 4-ї бригади морської піхоти та 7-ї бригади спеціальних операцій ВМС ЗСУ, про які йшла мова у розділі 3 праці.

Робота працівників Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ не була простою. В процесі своєї діяльності по розробці та затвердженню нарукавної емблематики частин ЗС фахівці служби відчували спротив з боку представників тилу МО України. Як вони зазначили «Цілком можливо, що затвердження нарукавних емблем просто не відповідало інтересам тиловиків, які сприймали їх насамперед як предмети речового майна, тобто, на рівні трусів чи шкарпеток. У їхньому середовищі панувала думка, що нарукавні емблеми військових частин лише шкодять зовнішньому вигляду військовослужбовців і тому «узаконювати» їх недоцільно. Показовою є позиція відділу з розробки та удосконалення військової форми одягу Головного речового управління Тилу, озвучена на початку 2000 року, що визнавала право на існування лише за нарукавними знаками приналежності до видів Збройних Сил та родів військ» [166, с. 20; 342]. В результаті була встановлена форма бланку затвердження ескізу нарукавної емблеми, до якого додавалися пояснювальна записка з короткою історичною інформацією про частину, описом малюнку та положенням про її застосування. При створенні Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ тогочасний МО України генерал армії України О. Кузьмук прийняв рішення, що ескізи елементів емблематики військових частин мають затверджуватися начальником ГШ ЗСУ після експертизи у Воєнно-геральдичній службі ГШ ЗСУ [166, с. 21]. Протягом 2002-2006 рр. начальником ГШ - Головнокомандувачем ЗСУ було затверджено більше двох десятків різних нарукавних емблем [166, с. 21]. Серед них у СВ ЗСУ першою офіційно затвердженою нарукавною емблемою стала символіка 51-ї омбр 13-го АК у Володимирі-Волинському, створена полковниками А. Торопчиним та М. Слободянюком [262, с. 11]. Також затвердженими стали нарукавні емблеми Окремого полку Президента України (1 жовтня 2004 р.), Одеського інституту СВ, Львівського військового інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка», Харківського гвардійського інституту танкових військ імені Верховної Ради України Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», Військового інституту ракетних військ і артилерії імені Богдана Хмельницького Сумського державного університету (всі затверджені 1 жовтня 2004 р. у зв'язку з їх участю у параді в Києві на честь 60-ї річниці визволення України від нацистських загарбників) та 80-го оаемп (29 березня 2005 р.) [166, с. 23-25; 182, с. 7-8]. При цьому практика цієї роботи засвідчила, що впорядкування емблематики військових частин шляхом видання розпоряджень начальника ГШ ЗСУ не дає бажаного результату. Тому Відділ військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ (перетворений з Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ) підготував в ініціативному порядку проект наказу МО України «Про нарукавні емблеми органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, установ, організацій та військових навчальних закладів Збройних Сил України», яким «передбачалося остаточно упорядкувати процес розробки, погодження, затвердження, виготовлення та використання нарукавних емблем військових частин) [184, с. 21]. На жаль, цей наказ так і не був підписаний та не вступив у силу, але побачило світ розпорядження першого заступника начальника ГШ ЗСУ від 4 вересня 2008 р. № 577 «Про упорядкування символіки об'єднань та з'єднань СВ ЗС України».

В результаті цілеспрямованої роботи фахівців Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ процес розробки та затвердження нарукавної емблематики частин ЗСУ набув рис регулярності. Особливо ефективно робота проводилася протягом 2008-2010 рр. В цей час в СВ була затверджена основна маса розроблених та удосконалених нарукавних емблем оперативних командувань, армійських корпусів, бригад, полків, батальйонів та інших частин. 5 лютого 2009 р., першим серед аналогічних підрозділів, була затверджена нарукавна емблема ЗахОК СВ ЗСУ у Львові. На жаль, інші оперативні командування (ПівдОК та ПівнОК) бажання мати власну символіку затвердженою не проявили, продовжуючи носити свої старі, незатверджені емблеми. Далі того ж 5 лютого 2009 р. начальник ГШ затвердив нарукавні емблеми 8-го та 13-го АК [180; 181; 281, с. 50; 282, с. 83]. В кінці 2009 р., 18 листопада, була затверджена й нарукавна емблема третього, останнього, армійського корпусу у складі СВ ЗСУ - 6-го гвардійського. Далі настала черга бригад СВ привести у порядок власну символіку. Однак слід сказати, що процес затвердження нарукавних емблем тут розпочався на рік раніше, коли, напередодні параду в Києві на честь Дня Незалежності України, були відпрацьовані та затверджені нарукавні емблеми еліти СВ - аеромобільних частин. 20 липня 2008 р. затвердили емблеми 79-ї оаембр та 25-ї опдбр. 20 серпня 2008 р., після досить довгого процесу узгодження з частиною, затвердили нарукавну емблему 95-ї оаембр [281, с. 185, 190]. Таким чином, всі аеромобільні частини ЗСУ отримали офіційно затверджену військову емблематику. Того ж 2008 р. (14 серпня) затвердили й нарукавну емблему 26-ї абр 8-го АК, підрозділи якої також брали участь у параді [281, с. 59, 61]. 2009 р. розпочався процес затвердження нарукавної емблематики механізованих і танкових бригад СВ. Першими 5 лютого 2009 р. затвердили емблематику 28-ї омбр, 17-ї отбр та 55-ї абр 6-го АК та 128-ї омбр 13-го АК. Далі 12 червня 2009 р. були затверджені емблеми 92-ї омбр та 11-ї абр [282, с. 133, 148]. 22 липня 2009 р. затвердили нарукавну емблему 93-ї омбр, 25 вересня 2009 р. - нарукавну емблему 72-ї омбр, 18 листопада 2009 р. - нарукавні емблеми 30-ї омбр (переформована з колишньої 30-ї отбр) та 1-ї отбр [281, с. 134, 148, 159, 167, 169]. 20 серпня 2010 р. затвердили нарукавну емблему 169-го НЦ СВ. До складу центру входили окремі частини (полки та батальйони і дивізіони), тому в подальшому затверджена була не лише нарукавна емблема самого центру, а й його частин, розроблені на основі емблеми самого центру так, що вони створювали цілісний комплекс (354-го нмп, 300-го нтп, 33-го полігону центру - всі затверджені 18 липня 2011 р.). 25 грудня 2009 р., останньою з бригад СВ, затвердили нарукавну емблему 24-ї омбр.

Нормалізація процесу створення та використання нарукавної емблематики у СВ ЗСУ розповсюджувалася не лише на бригади, але й на окремі частини, що знаходилися у підпорядкуванні армійських корпусів та командування СВ безпосередньо. В армійських корпусах при розробці та затвердженні нарукавних емблем військових частин, що входили до їх складу, враховувався розроблений та розвинутий у попередній період системний принцип. Особливо він проявився при затвердженні емблематики частин 8-го АК. Практично всі нарукавні емблеми були створені з урахуванням зовнішнього вигляду (форми, способу розміщення елементів символіки) нарукавної емблеми управління корпусу. Це підкреслювало цілісність всього комплексу символіки та наочно показувало належність військових частин саме до 8-го АК (при збереженні оригінальних особливостей символіки військових професій цих частин). 8-й АК залишився в історії цього періоду ЗСУ як перший і єдиний армійський корпус, який отримав практично повний комплект символіки власних з'єднань і військових частин, що були офіційно затверджені. Це стало можливим завдяки розумінню та підтримки з боку тогочасного командира корпусу генерал-лейтенанта С. Островського. Тут ми знову зустрілися з фатальним у більшості випадків суб'єктивним фактором у розвитку символіки Збройних Сил України, тобто, впливом на символіку смаків та поглядів командування. Але в даному випадку він виявився позитивним фактором, який дав можливість реалізувати в повному наборі всю символіку частин корпусу. Всього було затверджено 17 нарукавних емблем. Серед них нарукавні емблеми 93-го олвпз та 532-го ВФПЗ (затверджені 18 лютого 2009 р.), 16-го ЗІПО (затверджена 22 липня 2009 р.), 54-го орб, 347-го ВЗ, 12-го іп, 54-го ортб, 50-го орвб та 77-го обтз (затверджені 18 листопада 2009 р.), 875-ї ормзз (затверджена 25 грудня 2009 р.), 27-го реап Сумах та 1129-го озрп у Білій Церкві (затверджені 18 лютого 2010 р.), 1803-го обз (тилу) та 307-го об РЕБ (затверджені 5 березня 2010 р.), 240-го центру підготовки підрозділів 8-го АК (затверджена 20 серпня 2010 р.), 144-го об РХБЗ (затверджена 18 жовтня 2010 р.) та 60-го КРП (затверджена 27 грудня 2010 р.) [281, с. 60, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 133; 226; 227].

Така ж досить успішна робота по доопрацюванню та наступному затвердженню нарукавних емблем частин йшла й у 13-му АК. Основою цих розробок стали вже існуючи нарукавні емблеми, які приводилися у відповідність до вимог Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ. Однак через недостатню увагу до цих питань з боку командування корпусу (в першу чергу - офіцерів, що відповідали за виховну роботу), цей процес не був доведений до такого завершення, як у 8-му АК. За весь час були відпрацьовані та затверджені у взаємодії з фахівцями Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ лише нарукавні емблеми 11-ї абр, 7-го опАА, 29-го орб, 55-го олвпз (затверджена 3 липня 2006 р.), 410-го ВФПЗ (затверджена 14 серпня 2008 р.), та значно пізніше - 9-го орвб [282, с. 199, 208; 368, с. 204, 210]. При цьому протягом 2006-2010 рр. зусиллями членів УГТ був практично підготовлений весь комплект нарукавної символіки частин 13-го АК. Підготували емблеми 15-го реап, 59-го озрп, 53-го ортб, 971-го об РЕБ, 346-го ВЗ, 703-го іп, 704-го оп РХБЗ, 8-го обтз, 128-ї мд, 1-ї ТГА [282, с. 145, 155, 173-174, 176, 178, 179, 190, 196, 203, 210, 221, 225, 230, 232, 234, 238]. Характерною особливістю розроблених проектів стало збереження ідей, раніше розроблених в частинах власних нарукавних емблем. Однак при цьому вони доопрацьовувалися на підставі принципів, розроблених і доведених до частин у «Методичних рекомендаціях» Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗС України та принципу системності. Аналогічно були підготовлені й емлеми 169-го НЦ.

На жаль, у 6-му гвардійському АК такої уваги до удосконалення символіки своїх частин не приділяли. Основною причиною стала незацікавленість (можливо - просто нерозуміння) у доведенні власної емблематики до стану, коли її можна було б затвердити офіційно, як командирів частин, так і командування корпусу. Тому жодної емблеми частин корпусу за цей період не було затверджено.

Підсумовуючи досягнення цього періоду розвитку військової символіки СВ ЗСУ, слід згадати, що саме у цей час розвиток отримало й створення повноцінних військових геральдичних знаків - гербів. Це також стало одним з досягнень фахівців Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ, які фахово розбиралися у питаннях геральдики та її застосування у ЗС України. Першим таким гербом став герб 13-го АК, підготовлений для застосування з декоративною метою (у вигляді наочної агітації будівлі управління та штабу корпусу, у виданнях, пов'язаних з історією об'єднання, в грамотах, бланках, буклетах і т. і. [282, с. 81-82]. Особливістю герба став показ через геральдичні символи смугу відповідальності 13-го АК. Такими геральдичними символами стали герби областей, на яких дислокувалися його з'єднання і частини: Волинської, Рівненської, Львівської, Закарпатської, Тернопільської та Чернівецької. Це безумовно свідчило про відродження у ЗС України давньої козацької традиції надання козацьким військам територіальних назв, поєднання символів війська з символами території, на якій вони захищали свою Батьківщину та адміністрували. В подальшому за тими самими принципами був підготовлений й герб 8-го АК [275, с. 9].

25 березня 2006 р. відбулося перше офіційне затвердження герба в якості офіційного символу військового формування. Ним став герб Західного регіонального медичного управління (переформованого 2005 р. з військово-медичного управління ЗахОК СВ ЗСУ). В ньому основою символіки стало зображення територіальних гербів смуги відповідальності управління, передане через історичні герби земель України (Буковини, Волині, Поділля, Галичини, Закарпаття) та герб міста Львова, де дислокувалося управління формування [184, с. 22; 269, с. 4]. Продовженням розвитку теми гербів у СВ ЗСУ стала розробка та використання на практиці герба Академії СВ імені гетьмана Петра Сагайдачного, створеного одночасно з формуванням цього основного навчального закладу СВ ЗСУ у Львові. Перед ти існувала думка, що «герб військової частини в принципі не пристосований для носіння на військовій формі одягу. Призначення герба скоріше декоративне - ним можна прикрасити будівлі на території військової частини, розмістити на грамотах, сувенірній продукції тощо. Втім, елементи герба можуть бути з успіхом використані в нарукавній емблемі чи нагрудному знаку військової частини, або є навпаки - елементи нарукавної емблеми чи нагрудного знаку можуть стати основою при складанні герба» [166, с. 22]. В даному випадку на практиці було підтверджене, що можливо зробити нарукавну емблему з гербом військової частини, яку продовжують носити всі військовослужбовці навчального закладу. При цьому зображення герба незмінне, а тло нашивки, на якому він гаптується, має колір відповідно факультету академії: малиновий (для всіх військовослужбовців, крім факультетів аеромобільних військ та розвідки), синій (для факультету аеромобільних військ та розвідки). Також пропонувався чорний колір для факультету ракетних військ і артилерії, але він не був підтриманий командуванням [272, с. 9-11]. Подібна практика пізніше стала використовуватися й фахівцями Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ при створені герба, а на його основі - й нарукавної емблеми 101-ї оброо ГШ ЗСУ [392, с. 8, 9]. В подальшому практика створення гербів для військових частин та закладів ЗСУ набула продовження завдяки зусиллям спеціалістів Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ (наприклад, для Фінансового управління ГШ ЗСУ [391, с. 9; 402, с. 6], Галузевого державного архіву МО України [396, с. 11] та інших). На думку деяких науковців в галузі символіки, наприклад, голови УГТ доктора історичних наук А. Гречила, поява та утвердження гербів у ЗС України буде означати створення української військової геральдики як основного способу ідентифікації приналежності військовослужбовців за окремими частинами та службами, як це є у значній частини армій Європи: «запровадження гербів є більш ефективним і ефектним, їх легко можна адаптувати для нарукавних нашивок та інших сфер застосування. Проте різними залишаються принципи побудови цих гербів, їхнього оформлення. Іноді з першого погляду важко визначити, що такий знак належить саме військовому підрозділу, а не громадській організації чи фізичній особі. Тому ці питання слід врегулювати, розробивши системний підхід, визначивши принципи відображення в таких гербах місцевої символіки (наприклад, шляхом поділу щита та розміщення в одному з полів муніципальних знаків), а також розроблення єдиних позащитових елементів для відображення належності частини до конкретного роду військ чи служб Збройних Сил України (у т.ч. вирішення потреби запровадження різних рангових вінців, змісту написів на стрічках тощо), інших особливостей» [80, с. 80]. Однак розгляд цієї тенденції виходить за межі теми праці.

* * *

Таким чином, можна зробити обгрунтований висновок, що до 2012 р., завдяки створенню у ГШ ЗСУ спеціального органу - Воєнно-геральдичної служби (в подальшому - Відділу військової символіки та геральдики), як у ЗС в цілому, та й у СВ склалася цілісна система розробки, затвердження та застосування нарукавної емблематики об'єднань, з'єднань, військових частин, закладів та установ, яка забезпечувала подальший планомірний розвиток процесу утвердження фахової української військової символіки. Здобутками створеної системи стало її базування на кращих історичних традиціях української військової символіки періоду козацтва, серед яких використання символів українського козацтва, включення до складу символіки територіальних гербів українських міст та регіонів, де війська були розташовані на постійній основі. Система сучасної української військової символіки органічно включила у себе символіку Визвольних змагань (широке застосування тризуба як символу Української держави та синьо-жовтих стрічок), а також елементи як недавнього минулого (символіку нагород та почесних назв частин за мужність в боях ДСВ, а також символи родів військ і служб, які перейшли по спадковості до української армії) так і нових, модернових символів сучасної української армії. До достоїнств слід віднести системність в розробці символіки, втіленням якої став єдиний принцип побудування нарукавної символіки частин одного об'єднання чи з'єднання, що отримав наочний приклад у символіці з'єднань і військових частин 8-го та 13-го АК, 169-го НЦ СВ ЗС України [281; 282]. Звертає увагу ретельність відпрацювання самих нарукавних емблем. Також немаловажне позитивне значення мало широке втілення нової технології у виготовлення нарукавних емблем, яка практично вся стала виготовлятися методом гаптування (як і у всьому світі). Широко розповсюдилися нарукавні емблеми, виготовлені з використанням захисних кольорів для носіння на польовій уніформі. Це ще більше наблизило символіку до самих військовослужбовців, дало можливість використовувати її у польових та бойових умовах. Завдяки цьому зараз ми бачимо присутність української військової символіки на полях битв українських військ проти агресії Росії на Донбасі. Наступним, втіленим у кінці цього періоду, стало кріплення нарукавних емблем на уніформі за допомогою спеціальних методів (так званих «ліпучок»), переняте у військовослужбовців передових армій світу, що також сприяє втіленню нарукавної емблематики у життя військ.

Однак залишилися й недоліки, які не вдалося повністю викорінити. Так, не вдалося повністю сформувати нормативно-правову базу існування нарукавної емблематики у військах. Простіше кажучи, так і не були прийняті документи, які б регламентували наявність нарукавної емблематики частин на уніформі військовослужбовців. Не був визначений порядок носіння її на формі одягу (відповідний наказ на зміну геть застарілому наказу № 150 від 12 червня 1995 р. так і не з'явився). Такі пропозиції вносилися. 21 липня 2007 р. перший заступник начальника ГШ ЗСУ генерал-лейтенант Г.П. Воробйов подав до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1073:

«…3. Установити, що на формі одягу військовослужбовців Збройних Сил України може розміщуватися символіка органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військово-навчальних закладів, установ та організацій. Порядок розробки, затвердження, виготовлення та використання зазначеної символіки визначається Міністерством оборони України. В зв'язку з цим п. 3 вважати пунктом 4.

Зміни у додатки до постанови.

На стор. 49-53 виключити описи та малюнки нарукавних знаків Сухопутних військ Збройних Сил України, Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України, Військ ППО Збройних Сил України, аеромобільних військ Сухопутних військ Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України, Міністерства оборони, Генерального штабу Збройних Сил України, військових диригентів та музикантів, нарукавного знаку ліцеїстів військових ліцеїв і ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Замість виключених описів та малюнків включити описи та малюнки нарукавних знаків розрізнення приналежності військовослужбовців до України та Збройних Сил України, що додаються».

Така ситуація, в свою чергу, привела до того, що роль суб'єктивного фактору (інакше кажучи, залежність процесу розвитку військової символіки від поглядів та смаків того чи іншого командира або начальника) залишилася дуже високою, що, у більшості випадків, негативно позначалося на розвитку військової нарукавної емблематики військових частин.

В цілому, у кінці 2011 р. перспективи подальшого розвитку нарукавної військової символіки у СВ ЗСУ були обнадійливими. З'явилася реальна можливість протягом 5-10 років повністю забезпечити ЗС України (у тому числі й СВ) професійно виконаною та офіційно затвердженою нарукавною символікою. Однак наступні події 2012-2014 рр. не виправдали ці сподівання. З ліквідацією Відділу військової символіки та геральдики ГШ ЗСУ процес розробки та втілення у війська нарукавної військової символіки був фактично відкинутий на 10 років назад. Знову верх взяли стихійні процеси, в результаті чого реальний стан розвитку військової символіки, через негативний вплив керівництва МО та ГШ ЗСУ періоду 2012-2013 рр., став відповідати рівню 2001 року.

нарукавна емблематика сухопутний військовий

Висновки

Сучасна українська військова символіка почала формуватися зі здобуттям державної незалежності України у 1991 році. Саме військова символіка, символіка армії, є одним з головних зовнішніх атрибутів незалежної держави. В цьому плані виникнення та розвиток військової символіки ЗС України відображає природній процес формування нової незалежної національної держави Україна та всіх її атрибутів.

Виникнення сучасної військової символіки ЗС України - явище багатопланове. Воно включає створення офіційних державних символів ЗС України, її вищих органів військового управління, видів ЗС, створення вексилологічного комплексу, який включає Бойові Прапори військових частин, прапор ЗС України та прапори МО та ГШ ЗСУ, видів ЗСУ (СВ, ПС, ВМС), штандарти МО України, начальника ГШ та командувачів видів ЗС України, комплекс пам'ятних та нагородних прапорів, вимпелів, комплекс військово-морських прапорів. Окремо за минулі двадцять років створено комплекс української військової фалеристики, який включає заохочувальні відзнаки МО України та начальника ГШ ЗСУ, командувачів видів ЗС України, родів військ та служб, пам'ятні та ювілейні відзнаки, кваліфікаційні знаки (знаки класної кваліфікації військовослужбовців видів ЗС України, знаки про закінчення вищих та середніх військових навчальних знаків та інші), так звані «полкові знаки» (нагрудні знаки військових частин та установ), інші фалеристичні знаки, що застосовуються у ЗС України.

Однак серед загального комплексу військової символіки ЗС України перше місце належить саме нарукавній емблематиці органів вищого військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, установ та закладів ЗСУ. Саме у цій області розроблено та впроваджено у життя основну кількість емблем. Більше того, сам процес розробки та впровадження нарукавної емблематики у життя ЗС України відбувався довгий час стихійно, що дає підстави вважати його народним рухом, спричиненим створенням незалежної української держави та її війська.

Тому метою даного наукового дослідження стало вивчення процесу виникнення, становлення, розвитку та остаточного формування всього комплексу нарукавної емблематики ЗС України на основі розгляду нарукавної символіки СВ ЗСУ. Праця проводилося на основі вивчення світового досвіду у цій галузі, його впливу на українську нарукавну символіку, а також й історичної, культурної та військової спадщини українських державних утворень та їх армій (військових формувань) протягом століть.

Проведене детальне дослідження стало першим подібним досвідом не лише в науковій практиці України, але складає новизну й у загальносвітовому історичному процесі вивчення військової символіки загалом. Адже досі ми мали лише величезну історіографію, яка систематизувала (каталогізувала) існуючі комплекси військової символіки різних країн, однак при мінімальному дослідженні причин її появи, основних характерних особливостей та векторів розвитку.

Саме комплексний аналіз процесу появи та становлення нарукавної емблематики ЗС України на прикладі розвитку символіки СВ ЗСУ й складає основу наукової праці та її новизну.

В ході проведеної роботи, цілісного, всебічного та об'єктивного розгляду процесу виникнення та розвитку нарукавної емблематики у ЗС України на основі дослідження символіки СВ ЗСУ було виконано низку наукових завдань та досягнуті наступні результати:

1. Методологічною основою дослідження стали наукові принципи історизму, об'єктивності, науковості та достовірності висвітлення подій розвитку нарукавної емблематики у СВ ЗСУ, комплексність та системність у дослідженнях наукової проблеми. Поруч з загальнонауковими (аналітичним, синтетичним, логічним, ретроспективним) та загально історичними (порівняльно-історичним, хронологічним, типологічним, історично-описовим) методами використані спеціальні джерелознавчі методи (критичний, еврістичний, іконографічний) та інші. Також використані методи, напрацьовані геральдикою, сфрагістикою та іншими спеціальними історичними дисциплінами. В опрацюванні джерел застосовані історичний, логічний та комплексний підходи, головний наголос зроблений на співставленні історичних та речових джерел різного походження. Дослідження базується на застосуванні системи наукових методів: принципу достовірності; принципу конкретності; принципу історизму; принципу всебічності; принципу історіографічної традиції. Тому весь методологічний комплекс застосованих принципів та методів дав можливість вивчити процес формування та розвитку нарукавної емблематики СВ ЗСУ у діалектичній єдності з іншими частинами військової символіки.

2. При аналізі появи та розвитку нарукавної емблематики у СВ ЗСУ були досліджені архівні та історіографічні джерела, які показали, що в цілому вони дають можливість науково дослідити процес появи та розвитку нарукавної емблематики у СВ ЗСУ зазначеного періоду. Вдалося простежити всю послідовність процесів появи та розвитку нарукавної емблематики у СВ ЗСУ (від виникнення перших зразків до формування процесу встановлення у СВ власної нарукавної символіки у хронологічній послідовності). Були встановлені внутрішні та зовнішні зв'язки, закономірності, суперечності та недоліки процесу. Дослідження проводилося у діалектичній єдності з іншими частинами військової символіки.

Важливим досягненням стало визначення понятійного апарату. В результаті аналізу термінології, яка застосовується до нарукавної емблематики, приходимо до висновку про застосування для цього феномена терміну «нарукавна емблема».

Провівши ретельний історіографічний аналіз, вдалося оцінити джерельну базу проведеного дослідження. Такою базою стали, в першу чергу, матеріальні носії інформації про нарукавну символіку сучасної української армії, тобто, був проаналізований весь відомий на цей час комплекс нарукавних емблем СВ, який нараховує біля п'яти тисяч зразків.

Також цінним джерельним матеріалом стали документи, що з'явились у цей період (первинні ескізи, трактування застосованих символів, зауваження, які з'являлись в ході практичного створення нарукавних емблем, положення по нарукавній емблематиці, що розроблялися у деяких частинах, бланки та документація по затвердженню нарукавних емблем у пізніший період, з появою 2001 р. Воєнно-геральдичної служби ГШ ЗСУ, фахівці якої прилучилися до розширення цієї документальної бази, накази та розпорядження, розроблені методичні матеріали і т. і., зібрані пропозиції від військ у МО України протягом 1996 та 1998 рр., та інші документи, якими можна користуватися). Особливого значення останнім джерелам придає той факт, що протягом 1992-2005 рр. основна маса нарукавної емблематики військ створювалася стихійно, тому документів щодо її розробки та виготовлення вкрай мало. Саме тому важливою стала практична робота автора, який протягом перших 20 років розвитку української нарукавної емблематики систематично збирав, аналізував та архівував ці документальні джерела, які надалі ставали базою для статей у наукових виданнях відповідного профілю. Це дало можливість досить об'єктивно дослідити процес розвитку нарукавної емблематики не лише з 2001 р., коли документальних джерел стало значно більше (за вказаними раніше причинами), але й під час самого цікавого, первісного, так би мовити, «романтичного» період розвитку української нарукавної емблематики.