Передумови, поява та становлення нарукавної емблематики Сухопутних військ Збройних Сил України

Це повністю стосується комплексу військової емблематики 17-ї тд 6-го АК ПівдОК СВ ЗСУ. Ще 1996 р. в дивізії розробили власними силами комплекс нарукавних емблем, запропонованих у цей час на розгляд та затвердження МО України [Архів М. Слободянюка. Справа «17 танкова дивізія»]. Однак вони, як і всі інші, залишилися без відповідей. Тому, починаючи з кінця 1995 р. та у 1996 р. командування дивізії та її військовослужбовці починають на власний розсуд та смак виготовляти символи частин. Нарукавну емблему управління дивізії було підготовлено та виготовлено у Львові, на фірмі «Юля» за допомогою представників УГТ. Вона базувалася саме на тих перших пропозиціях, створених в дивізії 1996 р. [63, с. 11]. Однак процес створення наступних емблем, що також частково виготовлялися у Львові, а частково - у Харкові, на підставі пропозицій з частин, відразу прийняв несистемний характер. Емблематика створювалася за ініціативи самих військовослужбовців частин, без практично жодного організуючого впливу керівництва дивізії. Тому у створенні емблем полків та батальйоні часто були використані вже існуючи емблеми інших частин ЗС України, що привело до їх різноманітності. Єдине, що вдалося зробити - втілити у всі емблеми герб міста Кривого Рогу, як символ місця дислокації частин дивізії. При цьому спочатку герб використовували старий, радянський. Але після створення нового українського герба міста Кривого Рогу (розробленого на основі пропозицій голови УГТ А. Гречила) в емблемах старий герб був замінений на новий. Характерною особливістю емблематики дивізії стало використання вже апробованих на символіці інших з'єднань схем: показ нагород частин через стрічки орденів; включення до емблем почесних найменувань частин; використання девізів частин, символів військової спеціальності або військової техніки та озброєння. Всього світ побачили 14 нарукавних емблем. Ще одна емблема (для 187-го мп), розроблялася, але не була виготовлена через розформування частини [63, с. 11; 131, с. 89].

Протягом 1996-1997 рр. робилися спроби комплексного вирішення завдань створення комплексів нарукавної емблематики також для деяких бригад СВ ЗСУ. Мова йде про бригади, які отримали при формуванні статус окремих з'єднань (тобто, до їх складу входили, як і в дивізії, окремі частини, які мали статус окремої частини, свої власні номери та назви). До таких відносилися 97-а та 161-а омбр ЗахОК (ПрикВО).

Перші ескізи майбутньої символіки 97-ї омбр 13-го АК ПрикВО СВ ЗСУ з'явились 1996 р. Для виконання доручення призначили начальника клубу бригади капітана О. Шуляка, людину, яка вміла добре малювати та й, безумовно, мала необхідний для цього творчий потенціал. Надані до Геральдичної комісії ПрикВО документи мали ескізи нарукавних емблем не лише самої 97-ї омбр, але й її окремих частин (батальйонів та дивізіонів). При цьому ескізи не лише були погоджені командиром бригади полковником Ю. Карпенком, але й затверджені ним 22 жовтня 1996 р. Ескізи супроводжувала пояснювальна записка. В ній проект нарукавної емблеми управління 97-ї омбр описувався так (орфографія відповідає оригіналу): «В верхній частині загальної нарукавної емблеми зображено малий герб України, на тлі національного прапора. З боків листя калини та дуба обвертають орденські стрічки. В середині емблеми схрещені шабля та пернач (як символ влади), по середині червона блискавка, що символізує управління. На це зображення наложено герб міста, де розташована наша частина (бригада була розташована у місті Славута - М.М.), вище надпис «Полтавська» (в роки війни наша частина одержала це почесне найменування за визволення Полтави). Нижче цифра «97» та стрічка малинового кольору з надписом «Окрема механізована бригада». Орденські стрічки: -- гвардійська (що символізує участь в боях); - Червоного Прапора; - Суворова ІІ ступеня; - Богдана Хмельницького ІІ ступеня. По краях емблема обрамлена стрічкою червоного кольору» [Архів М. Слободянюка. - Справа «97-а окрема механізована бригада»]. Крім того, були представлені виконані О. Шуляком ескізи емблем й для окремих батальйонів та дивізіонів бригади. Всі вони повторювали у загальних рисах емблему управління бригади, відрізняючись стрічками власних нагород, а також зображеннями різних видів старовинної зброї, яка відповідала їх військовому фаху (шабля та гвинтівка, сокира та бойовий молот, схрещені стволи старовинних гармат та червону блискавку), а для озрадн - сучасну композицію на основі української емблеми військ ППО (схрещені блискавки та зенітна ракета). Обтз також був представлений традиційною емблемою автомобільних військ. У цілому представлена система нарукавних емблем управління бригади та її частин абсолютно відповідала вимогам того часу як по застосованій символіці, так і по рівню її виконання. Тому вона була відразу ж прийнята та ухвалена Геральдичною комісією ПрикВО. Єдиним зауваженням стала форма самої нарукавної емблеми. Комісія не підтримала запропоновану О. Шуляком форму через те, що вона здалася занадто прямокутною та витягнутою по вертикалі. Тому, надаючи пропозиції по символіці на затвердження командувачу військами ПрикВО генерал-полковнику П. Шуляку, було змінено її вигляд. Тепер обводи стали більш плавними, а сама форма - більш компактною та урівноваженою по вертикалі і по горизонталі. В результаті пропозиції щодо нарукавної емблеми бригади 28 листопада 1996 р. були затверджений та відправлений 3 грудня 1996 р. до ГШ ЗСУ. Однак за рішення командування, емблеми окремий батальйонів та дивізіонів до ГШ ЗСУ не відправлялись, залишившись в архіві Геральдичної комісії ПрикВО [Архів М. Слободянюка. Справа «97-а окрема механізована бригада»]. 1997 р., при зміні штату бригади всі батальйони та дивізіони перестали бути окремими частинами (стали лінійними підрозділами), тому втратили право мати свою власну нарукавну емблему. Тому емблематика батальйонів та дивізіонів 97-ї омбр в подальшому не розроблялась [131, с. 142; 296, с. 16-25].

Аналогічна ситуація склалася з комплексом військової емблематики 161-ї омбр 13-го АК ПрикВО СВ ЗСУ. Перші зразки також були подані 1996 р. до Геральдичної комісії ПрикВО [Архів М. Слободянюка. Справа «161-а окрема механізована бригада»]. Одночасно з ескізом емблеми управління бригади надійшли також пропозиції щодо вигляду нарукавних емблем окремих частин, що входили до складу бригади (батальйонів та дивізіонів). Відразу стало видно, що малюнки готувалися у частинах самодіяльними художниками з числа солдатів строкової служби, так як вони були дуже різноплановими по сюжетам. При розгляді пропозицій на це була звернута увага. Тому ці ескізи ухвалені не були, а до бригади відправили рекомендації щодо їх переробки. В результаті досить швидко з бригади надійшли нові пропозиції. Зовнішній вигляд емблеми управління бригади став значно більш вдалим. Були використані символи бойової слави бригади у вигляді стрічок її бойових орденів та почесної назви «СТАНІСЛАВСЬКА». Блакитна стрічка трактувалася в описі емблеми, як символ миру. Документи, названі «Нарукавні знаки 161 окремої механізованої бригади та частин, що входять до її складу» були затверджені 24 жовтня 1996 р. командиром бригади. Однак символіка окремих частин бригади (батальйонів та дивізіонів) у цьому випадку вийшла досить невиразною. Вочевидь, через брак часу, всі вони повністю повторювали емблему управління бригади, лише відрізняючись емблемою роду військ та номером з абревіатурою назви. При відправці пропозицій по символіці частин ПрикВО у Київ ще раз змінили вигляд емблеми управління бригади (через намаганням більш чітко відтворити міську фортечну стіну з баштами у відповідності з старовинним гербом міста Ізяслава (Заславля), так як нового герба на той час місто ще не мало [118, с. 42-43]). Пропозиції щодо емблем частин бригади не відправлялися, лише у пояснювальній записці до емблеми управління 161-ї омбр вказувалося у текстовому вигляді, що для них «змінюються емблеми в брамі, а також почесні назви та номер». 1997 р. і для цієї бригади змінили штат, в результаті чого всі батальйони та дивізіони перестали бути окремими частинами, тому втратили право мати свою власну нарукавну емблему. Тому символіка батальйонів та дивізіонів 161-ї омбр в подальшому не розроблялась. А сама нарукавна емблема бригади була виготовлена у Львові у грудні 1997 р., і застосовувалася військовослужбовцями аж до її розформування [63, с. 54; 131, с. 139].

Нова емблематика 6-ї оаембр ЗахОК, створеної на основі 224-го НЦ (підготовки молодших спеціалістів аеромобільних військ), яка була підготовлена 1996 р. під час відправки до Києва пропозицій по символіці ПрикВО, реально виготовили у Львові у березні 1997 р. Вони докорінно відрізнялися від попередньої символіки, а їх малюнки були підготовлені у частині без впливу спеціалістів у символіці. На цих символах випробували новий варіант ідентифікації окремих підрозділів з'єднання: зображення нарукавної емблеми залишалося незмінним, а колір облямівки навколо неї відповідав конкретному підрозділу (жовтий - для управління бригади та підрозділів забезпечення; червоний - для 310-го; зелений - для 311-го; білий - для 312-го оаемдб [63, с. 39; 282, с. 103-104, 113- 114]).

При перетворені у 95-у оаембр 95-го НЦ 1 грудня 1996 р., підпорядковану спочатку МО України, а з 1997 р. - ПівнОТК СВ ЗСУ, старі нарукавні емблеми вийшли із вжитку. Лише 1999 р. бригада створила свої нові нарукавні емблеми [63, с. 41; 281, с. 183, 188].

Аналогічно поступили й військовослужбовці 9-ї обр СпП у Кіровограді. Для самої бригади нарукавних емблем не створювали, так як її досить швидко (31 грудня 1996 р.) перетворили на 50-й НЦ СпП Головного управління розвідки ЗСУ [287, с.48]. НЦ ж швидко (вже 1997 р.) створив власну емблему, яку виготовляли у Львові та носили військовослужбовці [63, с. 40]. В подальшому до них приєдналися й військовослужбовці 3-го оп СпП, переведеного до Кіровограда з Криму.

Інший приклад дає нарукавна емблема 15-ї омбр 38-го АК ЗахОК СВ ЗСУ. Бригада була не з'єднанням, а військовою частиною, тобто, у її складі не було окремих частин. Тому вона розробила та виготовила лише одну нарукавну емблему, загальну для всього особового складу бригади [131, с. 138, 143; 238, с. 135]. Аналогічно нарукавну емблему 92-ї омбр, яка була перетворена з переданої 2000 р. до складу ЗСУ 6-ї дивізії НГ України (розформованої), створили на основі єдиного символу частини - зображення соколу, з додаванням герба міста Чугуєва, де бригада дислокувалася, та схрещених рушниці та шаблі - символів козацького краю [131, с. 137].

Символіка ще одного з'єднання - 24-ї мд 13-го АК ЗахОК СВ ЗСУ, створювалася, на жаль, гібридним, еволюційним шляхом. Її основою стала розроблена в дивізії нарукавна емблема 7-го мп, розташованого у Львові (про яку згадувалося у розділі 3). 1996 р., за його прикладом, свої власні емблеми створили й 310-й мп (у Раві-Руській) та 274-й мп (у Яворові). Всі вони наслідували винайдену для полку особливу форму нашивки, але зображення суттєво відрізнялися (для 310-го мп - частина герба міста Рави-Руської (міська брама), в якій зобразили БМП; 274-й мп поєднав стару символіку ПрикВО (сонце, яке сходить поміж гір) та зображення військової техніки - невдало вимальований танк, а не БТР). Далі, 1996 р., при поданні пропозицій до Геральдичної комісії ПрикВО від дивізії надійшли ескізи й інших частин дивізії, однак вони були зроблені солдатами неякісно і не створювали загальної системи. Після опрацювання в комісії, коли їм була надана системність на основі емблеми 7-го мп, малюнки подали до МО України на розгляд та затвердження. Однак відповіді не надійшло. Тому протягом 1997-1999 рр. в частинах дивізії йшов процес реального виготовлення емблем для носіння їх військовослужбовцями. Першими це зробили у 56-му обз, а далі - й у 181-у тп, 29-му орб, 849-му сап, в управлінні дивізії, в 30-му об РХБЗ, 66-му омедб [63, с. 12, 13]. Всі ці емблеми робилися на основі розробок Геральдичної комісії ПрикВО 1996 р., тому чітко вписувалися у загальну систему емблематики дивізії. В них широко застосовували не лише зображення військової техніки та озброєння (самохідної гармати 2С3 «Акація», танку Т-64, командно-штабної машини К1Ш1 «Кушетка», БТР-70, БМП-1), але й символічні зображення, вже звичні для символіки української армії (частини герба міста Рави-Руської, зображення кажана, медичного символу у вигляді червоного хреста з емблемою медичної служби ЗС України в центрі; мапи зі стрілками та тактичним значком дивізії; символ військ РХБЗ, поєднаний з деревами з герба смт Брюховичи). Однак інші частини, які створювали свої емблеми пізніше, вже 1998-1999 рр., у цілому використовуючи форму і деякі деталі символіки вже створених емблем, вносили до них свої особисті зображення, які відрізнялися за стилем від інших емблем дивізії. Так були створені нарукавні емблеми 509-го оптадн (символ - лев, що стоїть на тлі схрещених артилерійських гармат), 306-го оісб (основа - зображення ІМР-2), 86-го орвб (зображення ремонтної майстерні на базі автомобіля ЗИЛ-131), 396-го обтз (стилізований сокіл над дорогою та Карпатами). Всі вони використали реальні зображення військової техніки, яка перебувала на їх озброєні. Для 257-го зрп взагалі, емблема повністю відрізнялася від структури, прийнятої у дивізії, тому, що за основу взяли розроблений в управлінні військ ППО ЗахОК ескіз. Деякі частини та підрозділи (комендантська рота, яка мала символ у вигляді сокола, що тримає булаву, 1455-а ор РЕБ, 257-й зрп з символікою у вигляді комплексу ППО «Тор») так і не отримали свої реально виготовлені нарукавні емблеми, хоча ескізи їх існували [131, с. 90-92; 247; 282, с. 184, 194-195].

Символіка 128-ї мд 38-го АК ЗахОК СВ ЗСУ у Закарпатті була розроблена на основі емблеми управління дивізії, яку підготував офіцер штабу з'єднання полковник І. Чепурний. Цікавими символами механізованого з'єднання стали символ елітної піхоти - палаюча гренада на перехресті шаблі та булави, як символів командування військовою потугою. Крім звичних вже державних символів України (зображення Малого Державного Герба України на тлі стрічок кольору Державного Прапора України), були застосовані також геральдичні символи місцевості, де розташована дивізія - герб Закарпаття [83, с. 1-2] та герб міста Мукачевого [357, с. 95-97]. При підтримці командира дивізії генерал-майора Г. Воробйова, за допомогою Комісії з питань військової символіки ЗахОК, на її основі підготували та виготовили нарукавні емблеми для всіх частин дивізії. Особливістю символіки дивізії стала досить незвична форма нарукавної емблеми, а також широке застосування гербів як Закарпаття в цілому, так і міст, де були розташовані частини дивізії (Мукачевого, Берегова, Ужгорода, Перечина, Виноградова, Сваляви). В символіці, як це вже стало традиційним для частин ЗСУ, широко застосовували зображення військової техніки та озброєння військових частин (самохідної установки 2С19 «Мста»-С, танку Т-64, БМП-2). Однак, все ж, більшість нарукавних емблем має в основі алегоричні та символічні фігури, серед которих зображення хижих звірів: лева, вовка, рисі, ведмедя; хижого павука у павутині. Всі полки мали свої почесні найменування з часів ДСВ (СЕВАСТОПОЛЬСЬКІ, КАРПАТСЬКИЙ, УЖГОРОДСЬКИЙ, ДЕМБЛІНСЬКО-ПОМЕРАНСЬКИЙ). Однак такі символи не були сприйняті в частинах, тому в подальшому були зроблені більш зрозумілі пересічному солдатові фігури з поєднання шабель та гвинтівок з конкретною військовою технікою (БТР-60). Лише військовослужбовці 31-ї ор РЕБ та артилеристи не відмовилися від своїх павука та ведмедя. 253-й зрп отримав вже не раз застосоване зображення оси, як символу зенітного ракетного комплексу 9К33 «Оса», яке знаходилося на його озброєнні. Символіка окремих батальйоні також була вже досить звична: кажан; блискавки; схрещені сокири та емблема інженерних військ; емблема військ РХБ захисту з блискавками; гренади на перехресті ключа та штанген-циркуля; емблема автомобільних військ; символи медицини, символи поштового зв'язку. Розроблена для полігону дивізії емблема так і не побачила світло. Також в символіці дивізії широко застосовували зображення стрічок орденів, якими частини були нагороджені в роки ДСВ, гвардійські стрічки, а також символічна старовинна зброя (мечі, шаблі, старовинні гармати, гвинтівки) [131, с. 114-116; 238, с. 51, 52; 277, с. 37-42].

Однією з останніх у СВ ЗСУ комплекс власних символів розробили за допомогою представників УГТ та втілили у життя військовослужбовці 1-ї рд СВ ЗС України, управління якої було розташоване у місті Хмельницькому, а частини - у Хмельницькому, Жовкві, Кременчуці та Старокостянтинові. За основу знов була покладена раніше створена нарукавна емблема управління дивізії, яка відпрацьовувалася на основі пропозицій від офіцерів штабу дивізії. Характерний її вигляд, форма нашивки, використання зображення пускової установки 9П117 оперативно-тактичного ракетного комплексу 9К72 (Р-300) «СКАД» - все це було первісно намальовано у дивізії, і далі лише приведено до художньо привабливого вигляду завдяки фахівцям УГТ. Вони ж додали до емблеми герби історичних регіонів України, в яких були розташовані частини дивізії - Поділля [197, с. 63-65], Галичини (Підкарпаття) та Полтавщини. Для останньої за браком відомостей на той час про історичні козацькі герби, використали герб міста Полтави, але не на червоному тлі (як було затверджено міською Радою), а на синьому, як це було в часи самоврядування козацьких полків Гетьманщини [412, с. 87-89]). Надалі, за згодою командира дивізії генерал-майора В. Швеця, розробили нарукавні емблеми бригад на основі емблеми управління дивізії, та при використанні гербів місць їх дислокації. Емблеми містили зображення гербів міст Хмельницького [117, с. 10], Жовкви, Кременчука [84, с. 8], Старокостянтиніва. Всі емблеми містили в центрі те саме зображення ракетного комплексу «Скад», як і управління дивізії (хоча на озброєні у бригад були різні ракетні комплекси). Додатково було зроблено ще чотири нарукавних емблеми для окремих підрозділів при управлінні дивізії у місті Хмельницькому: 25-го однбу, 393-му РКП, 69-му ондн та 68-му однз. Всі вони містили зображення лише герба міста Хмельницького [238, с. 53]. Додатковою ідентифікаційною прикметою для нарукавних емблем бригад (а для окремих підрозділів - єдиним способом ідентифікації) став колір облямівки емблеми: червоний - для управління дивізії; синій - для 19-ї та 107-ї рбр (що пов'язане з кольором гербів міст Хмельницького та Кременчука); жовтий - для 199-ї рбр (також від кольору герба міста Жовкви); малиновий (пурпуровий) - для 3568-ї ПРТБ (від кольору герба міста Старокостянтиніва). Окремі дивізіони та РКП просто умовно отримали свої кольори облямівок: червоний - у однбу; зелений - у РКП; білий - в ондн та помаранчевий - у однз [131, с. 88; 238, с. 53].

У складі 32-го АК в Криму дивізій не було. Тому в бригадах корпусу (в 84-й омбр в селищі міського типу Перевальне та в 127-й омбр у Феодосії) змогли створити лише декілька нарукавних емблем, які виготовляли у Львові та Харкові. Емблеми 84-ї омбр створювалися у єдиній системі з символами 32-го АК. Тому всі вони отримали круглу форму. Символікою управління бригади стало зображення козацького хреста з шаблею та булавою, як символ органа управління. В середині помістили синьо-жовтий щиток з зображенням стилізованого сокола з емблеми управління корпусу, що показувало підпорядкованість бригади, та з тризубом на грудях. Частини бригади також отримали круглі нарукавні емблеми, однак їх зображення були різними. Для 1012-го омб «Роксолана» (всі назви батальйонів придумали в самих частинах, вони були неофіційні) його символом стало зображення солдата у касці на тлі Криму, а також зображення багнетів, куль. У обох тб (130-го та 132-го) зображення були однаковими, і ними стали танки батальйонів. Відрізнялися частини номерами та назвами (130-й отб «Січ», та 132-й - «Русь»), а девіз у обох був однаковий («СТАЛЬ, АТАКА, УКРАЇНА»). Також власну нарукавну емблему мала орр бригади. Рота отримала назву «Нічна троянда», тому й бачимо в середині круглої емблеми зображення традиційного для розвідників кажана, на грудях якого - червона троянда на білому тлі. Девіз роти - «ЗАВЖДИ ВСЮДИ ВСЕ». Нарукавна емблема 127-ї омбр не наслідувала принципів побудування символів 32-го АК, тому її форма відрізняється, та й зображення у центрі мало власні символи: грифон з герба Криму, але з мечем у лапі, та башта старовинної генуезької фортеці у Феодосії вказує на місце дислокації бригади. Також пізніше з'явилася нарукавна емблема орр бригади, яка в цілому копіювала емблему бригади, але замість грифона на тлі башти поставили традиційне для розвідників зображення кажана [131, с. 136, 137, 143].

В інших дивізіях та бригадах СВ ЗСУ, які в цей час входили до складу 1-го АК (перетвореного на ПівнОТК) та 6-го АК ПівдОК, власна емблематика практично не отримала розвитку. Пов'язане це було в першу чергу з тим, що всі вони дислокувалися на Сході та Півдні України, де на цей час дуже сильними були старі, комуністичні традиції у військах ЗСУ (особливо в Криму, на Донбасі та на Одещині). Власно, радянська символіка, яка не передбачала жодних власних символів у окремих з'єднаннях та частинах й спричинила той факт, що комплексів військової емблематики вони так і не створили. Також вплинуло й реформування ЗСУ, в ході якого частина дивізій (наприклад, 25-а мд у Лубнах) були скадровані (фактично, перетворені на скелети військових частин). Інше з'єднання - 254-а мд в Артемівську- спочатку була перетворена у 52-у омбр, а далі й зовсім скорочена (розформована). Також в цих місцевостях не було сильних осередків УГТ, які могли б надати допомогу у створенні хорошої військової символіки. Геральдичні традиції на Сході та Півдні України були досить слабкими, до того ж забруднені російською імперською символікою, яка створювалася в ході колонізації цих земель Російською імперією, і не несла суто українських традиційних символів, як у Центрі та на Заході України. Тому від цих з'єднань та військових частин залишилися лише поодинокі нарукавні емблеми, створені переважно в частинах силами самих військовослужбовців без допомоги фахівців, та виготовлені на кошти переважно солдатів строкової служби, які звільнялися у запас (так званих «дембелів»). До таких нарукавних емблем можна віднести символіку 25-ї мд ПівнОТК СВ ЗСУ. 1996 р. у ній, так само, як і у всіх інших з'єднаннях ЗС України, готували свої пропозиції щодо власної емблематики. Однак ці розробки були вкрай недосконалі, про що свідчить проект нарукавної емблеми 136-го мп дивізії, який свого часу передали до архіву автора з управління виховної роботи ПівнОТК у Чернігові. [Архів М. Слободянюка. - Справа «25-а механізована дивізія»]. Дивізію швидко розформували, тому від неї залишилися лише декілька нарукавних емблем, про обставини їх виготовлення та реального носіння військовослужбовцями немає достовірних даних. Нарукавна емблема управління дивізії отримала герб міста Лубен [113, с. 6-7], зображення Державного Прапору України та козацького малинового прапору, зображення танку та БМП. Досить недоречним було розміщення на емблемі, в додаток до герба міста Лубен, ще й напис «ЛУБНИ». Це показувало, що розробляли емблему люди, які не мали відповідної кваліфікації у питаннях символіки та геральдики. Також емблема містить почесне найменування дивізії з часів ДСВ - «СИНЕЛЬНИКОВО-БУДАПЕШТСЬКА». З частин дивізії відомі лише нарукавні емблеми 136-го мп (символіка полку проста, вона включає схрещені козацькі шаблі, блакитний щиток з номером полку, булаву, тризуб та вінок незрозуміло якої рослини) та 426-го мп (символіка та сама, лише форма трохи змінена). Відома й нарукавна емблема 1175-го зрп, на якій традиційно зображена оса - символ зенітного ракетного комплексу того ж найменування, що знаходився на озброєнні частини, у поєднанні з блискавками. Також емблема має зображення українських державних символів.

Аналогічно проходив процес розробки військової символіки в 254-й мд 6-го АК ПівдОК в Артемівську (нині - Бахмут). В дивізії спромоглися лише виготовити декілька нарукавних емблем. Першою стала нарукавна емблема управління дивізії, на якій ми бачимо герб міста Черкаси (дивізія дислокувалася на Донеччині, у міста Артемівську, однак таким чином показала свою почесну назву з часів ДСВ - «ЧЕРКАСЬКА»). Символом органу управління слугувало зображення булави. Малий Державний Герб України також був присутній на емблемі, однак він був зображений у самому низу емблеми. На емблемі є й девіз з'єднання - «МАЙСТЕРНІСТЬ. МУЖНІСТЬ». Стрічки нагород дивізії за звитягу у боях ДСВ виготовлені з грубими помилками. В цілому емблема дивізії складає враження непрофесійності як при її розробці, так і при виготовлені. Також залишилися декілька нарукавних емблем частин дивізії, наприклад 561-го мп, виконані також досить невдало, і які нічим не нагадують приналежність до 254-ї мд. Відома нашивка з назвою ще однієї частини дивізії - 1215-го зрп. Однак саму емблему досі віднайти не вдалося, тому, можливо, це був лише додаток до нарукавної емблеми управління дивізії, або ж до нарукавної емблеми військ ППО України. Після переформування дивізії у 52-у омбр нарукавна емблема дивізії була перетворена на емблему бригади простим шляхом зміни напису на ній. З розформуванням бригади питання символіки зникли з порядку денного.

Приблизно так само йшов процес створення нарукавної емблематики у 169-у НЦ СВ ЗСУ у смт Десна на Чернігівщині. Силами військовослужбовців вдалося виготовити лише декілька нарукавних емблем, які не створювали враження якоїсь системності (управління 169-го НЦ [63, с. 48], 300-го нтп, 354-го нмп, 324-ї школи прапорщиків). За проханням командування центру представники УГТ пробували допомогти, і підготували комплекс нарукавних емблем навчального центру та всіх його окремих навчальних частин, однак він підтримки у керівництва на той час не отримав [архів М. Слободянюка. - Справа «169-й навчальний центр»].

2004 р., тобто, практично вже за межами цього періоду розвитку військової символіки з'єднань та військових частин СВ ЗСУ, була створена нарукавна емблема для 16-ї омбр ПівдОК у Болграді (створена на базі розформованої ТГр «Південь», наслідника 1-ї аемд та її бригади й інших частин). Вона містила зображення сокола з мечем, що повинно було нагадувати про десантне походження бригади, герб міста Болграда, гілки калини та пшениці. Але 2006 р. бригаду розформували, тому її символіка не попала під наступний період розвитку військової символіки ЗСУ, залишившись фактично у попередньому періоді (не хронологічно, а творчо) [286, с. 28, 31-32].

Відпрацювання комплексів військової емблематики дивізій СВ ЗСУ створило благодатну ситуацію для розвитку військової емблематики взагалі у частинах українського війська. Тому швидко до частин дивізій та бригад приєдналися інші військові частини, що входили до складу армійських корпусів та оперативних командувань СВ ЗСУ. У деяких армійських корпусах, наприклад, у 13-му АК у Рівному, справа створення власної символіки було полегшена створенням нарукавної емблеми самого військового об'єднання. Ця емблема, так само, як і емблеми управлінь дивізій, слугувала певним зразком, організуючим фактором при створенні емблем частин родів військ та служб, що входили до складу корпусу. Тому в 13-му АК створили цілісний комплекс нарукавних емблем. Правда, системні розробки власних емблем стосувалися не всіх частин. Частина нарукавних емблем створювали за зразком (системою), прийнятою не в АК, а у роді військ чи службі ПрикВО. Так поступили, наприклад, частини ракетних військ і артилерії корпусу. Зразком для перших нарукавних емблем частин 13-го АК слугувала розроблена для управління корпусу емблема, яка відрізнялася від тої, що була реально виготовлена та носилася військовослужбовцями управління своєю формою. Первісна форма в ході розробки була змінена за зразком форми нарукавних емблем 51-ї мд, які дуже сподобалися керівництву корпусу [282, с. 79-80, 89]. Тому нарукавні емблеми військових частин робили за зразком першого варіанту форми нарукавної емблеми корпусу. Так виникли нарукавні емблеми 394-ї ороо, 461-ї рбр, 55-го омб (який після розформування 161-ї омбр став самостійним), 53-го ортб, 971-го об РЕБ, 55-го опз, 284-го орркб, 346-го ВЗ, 410-го ВФПЗ, 22-го об РХБЗ, 86-ї брМЗ [282, с. 84-85, 92, 134-135, 149-150, 175-176, 179, 187-188, 195-199, 201-204, 207, 209-210, 226-228, 231-238]. Як вже згадувалося, частина представників окремих родів військ створили у 13-у АК нарукавні емблеми частин за власними принципами, які відрізнялися формою і композицією від основної маси нарукавних емблем частин, виконаних на основі нарукавної емблеми управління корпусу. До таких відносилися частини артилерії (359-а абр, 802-й реап, 985-й птап [282, с. 136-139, 150-153]. Всі вони були розташовані у місті Ковелі, тому несли його символи - герб міста [333, с. 8]. За принципами, створеними для частин інженерних військ ПрикВО, були виготовили нарукавні емблеми 14-го іп з гербом міста Острога [282, с. 212-214, 223; 331, с. 3]. Після реорганізації військ ЗахОК до складу 13-го АК включили деякі частини, які раніше входили до складу військ оперативного командування або ж до складу дивізій. Серед них були 7-а брАА, переформована у 7-й опАА, 10-а ісбр (включена до складу корпусу після розформування 14-го іп), 11-а абр, 15-й реап, 59-й озрп, 29-й орб, 22-а бр РХБЗ [282, с. 130-132, 143-148, 162-167, 172-178, 184-186, 192-194, 220-224, 229-232]. Вони при цьому зберегли свої власні нарукавні емблеми, які в них були раніше створені.

Приблизно аналогічною була ситуація з символікою військових частин, що входили до складу 38-го АК до 30 травня 2003 р., коли корпус та його частини були розформовані. Серед них 9-а ороо, 432-а рбр (символ частини - ракетна установка 9К79 «Точка-У» на тлі карпатських гір, з-поза яких сходить сонце), 160-й реап (символ частини - зображення реактивної установки на тлі Карпатських гір), 980-й птап (символ частини - зображення бойової машини 9П149 протитанкового ракетного комплексу «Штурм-С»), 188-й опз, 1617 орркб (у малюнку емблеми центральною фігурою стала золота коронована галка з герба міста Коломиї), 7006-й обз (ННЗ) (для виготовлення нарукавної емблеми частини була використана емблема 1617-го орркб, яку пристосували до потреб новоутвореного батальйону), 415-й ВФПЗ, 163-й ортп ОсП, 1655-й ортб, 118-й орвб (автомобільної техніки) [130, с. 188, 198, 200, 202; 131, с. 144].

Те саме відбувалося й у частинах 8-го АК ПрикВО (ЗахОК), де символіку отримали 103-я ороо, 26-а абр, 459-а рбр, 761-й реап, 961-й реап, 3-я брАА, 93-й опз, 664-й орркб, 12-й іп, 307-й об РЕБ, 60-й КРП, 16-й ЗІПО, 54-й ортб, 50-й орвб, 343-я школа прапорщиків, 240-й центр польової підготовки [281, с. 51-98]. 1-й АК ОдВО (1997 р. перетворений на управління ПівнОТК Символіка частин ПівнОТК та ПівнОК в подальшому не розглядається, так як вона включала вже не частини корпусного комплекту, а комплекту військ оперативного командування, що виходить за межі дослідження. - М.С.) отримав емблеми 121-го БЗОТ, КРЦ, 367-го ВЗ, 30-го опз, 13-го олпз, 400-го ВФПЗ, 307-го об РЕБ, 68-го ортп ОсП, 55-го ороо (314-го обоо), 123-ї рбр, 761-го роап, 11-го іп, 92-го ортб, 102-ї брМЗ [63, с. 44, 45, 51].

Частини 6-го АК ОдВО (ПівдОК) створювали собі нарукавні емблеми власними зусиллями, абсолютно різнопланово, не дотримуючись якоїсь системи. Це добре видно по них: 331-ї абр, 1835-го реап, 182-ї птабр (пізніше переформована у 507-й птап), 11-го опАА, 73-го іп, 209-ї ісбр (включена до складу корпусу після розформування 73-го іп), 121-го опз, 15-ї ормзз, 465-го об РЕБ, 93-го ортб, 311-го об РХБЗ, 150-го орвб (автомобільної техніки), 532-го орвб, 20-ї брМЗ (переформована пізніше у 810-й опМЗ), 133-ї ороо, 102-ї РАСТ, 239-го військового полігону, військової комендатури Дніпропетровського гарнізону [63, с. 45, 49, 55].

Але у частинах 32-го АК цей процес таки набув системності. Причиною стало окреме розташування Криму від інших центрів виробництва нарукавних емблем, а також можливість командування корпусу якось контролювати цей процес. Ініціатором та розробником символіки частин став представник українського козацтва в Криму отаман В. Тамбовцев-Лисенко. Він створив комплекс нарукавних емблем для частин 7-ї дивізії НГ у Криму, і він же переніс розроблені ним при цьому принципи побудови емблем і на частини 32-го АК. Тому, ми й бачимо, що частина нарукавних емблем частин 32-го АК базуються на нарукавній емблемі управління корпусу, наслідують її круглу форму, зображення кримського півострову, чорний колір тла. Такими були розроблені та виготовлені нарукавні емблеми 19-ї ороо (її символом стала голова кобри), 301-ї абр у Симферополі (з зображенням гаубиці на тлі контурів Криму і з девізом «Гучніше грому»), 1398-го птап у Симферополі (з зображенням бойової машини 9П149 комплексу ПТУРС «Штурм-С» на тлі контурів Криму), 114-го артилерійського складу у селищі Межгірря (з зображенням соколу, що тримає гармати та меч на тлі контурів Криму). Однак інші емблеми створювалися за власними зразками, які нічим не нагадували корпус. До таких відносяться нарукавні емблеми 816-го реап у Симферополі [158, с. 5; 290, с. 8-9], 150-го об РХБЗ у селищі Перевальне, 4-го опз, 70-го іп в Бахчисараї, 30-го УЕСО, 171-го ВЗ, 24-ї окремої роти комендантської служби у Симферополі.

Процес втілення нарукавної емблематики у війська не був, на жаль, гладким. Існувала сильна протидія з боку органів тилу ЗСУ, тому, що це створювало їм додаткові клопоти по забезпеченню частин цією символікою. Також активно протидіяли і на першому, і на наступних періодах розвитку військової символіки України, ті з числа офіцерів та генералів, які були прибічниками традицій СРСР. Вони намагалися заборонити процес розвитку військової символіки. Як приклад можна привести кодограму тимчасово виконувача обов'язки начальника штабу ПрикВО, яка надійшла до військ ПрикВО 17 квітня 1997 р., і яка категорично забороняла носіння будь яких нарукавних емблем, яких не було затверджено у наказі МО України № 150 від 12 червня 1995 р. (тобто, жодної нарукавної емблеми частин!) [15, с. 10]. Однак процес втілення в життя військ власної нарукавної символіки зупинити вже було неможливо. Про це свідчить інша кодограма, вже командувача військами ПрикВО генерал-полковника П. Шуляка, за № 19/1625КГ від 26 червня 1997 р. В ній констатується факт, що у військових з'єднаннях, частинах і установах ведеться активна робота щодо розпрацювання і запровадження нової емблематики, символіки і Бойових прапорів. При цьому командувач військами округу вимагав, щоби виготовлення, а також прийняття рішення про носіння військовослужбовцями знаків, емблем відбувалося лише після їх затвердження [15, с. 23]. Додатки 7 - 8.

Ще одна спроба централізованого затвердження розроблених у військах нарукавних емблем відбулася у травні-червні 1998 р. 21 травня 1998 р. до ЗахОК (а також командувачу СВ, командувачам ПівнОК, ПівдОК, командувачам ВПС, військ ППО, ВМС та начальнику ГУВО) надійшла телеграма № 138/914 від першого заступника МО України генерал-полковника І. Біжана з вимогою до 22 червня 1998 р. «розробити та надати проекти зразків нарукавних знаків для управлінь родів військ, оперативних командувань та підлеглих їм об'єднань, з'єднань, академій та військових інститутів». Проекти повинні були надаватися до розгляду на адресу ГРУТ МО України. Відповідно до наказу командувача військ ЗахОК начальником штабу було підготовлене та направлене у війська розпорядження № 33/433 від 26 травня 1998 р. з вимогою виконання вимог даної телеграми. 25 травня 1998 р. було підготовлене розпорядження начальника штабу ЗахОК № 122 з аналогічними вимогами. Розпорядження були виконані, і пропозиції після затвердження командувачем ЗахОК П. Шуляком були відправлені до МО України (вихідний номер документу речової служби ЗахОК № 33/500 від 19 червня 1998 р.) [16, с. 1, 3, 5-6, 17-243]. Всього направили 211 малюнків. Однак, як і у попередньому випадку, жодних відповідей командування ЗахОК (а також інші військові організації, згадані у телеграмі генерал-полковника І. Біжана) не отримали. Тому у військах продовжився «романтичний» період, характерний хаотичною, дуже часто непрофесійною розробкою та втілення у форму одягу військовослужбовців різноманітних нарукавних емблем. Додатки 9 - 11.

24 липня 1998 р. наказом МО України № 299 був затверджений нарукавний знак «Міністерство оборони України» [16, с. 8-9]. Значення цього факту було великим. У військах наочно побачили, що вище керівництво підтримує введення у військах власних нарукавних емблем, тому можна продовжувати процес їх розробки та втілення у життя.

Таким чином, до початку 2001 р. практично всі об'єднання, з'єднання, військові частини армійських корпусів, оперативних командувань, частини, що знаходилися у безпосередньому підпорядкуванню командуванню СВ ЗСУ реально розробили, виготовили та застосували для носіння особовим складом свої власні нарукавні емблеми. Однак не вистачало офіційного затвердження цих нових елементів військової форми одягу вищими командними інстанціями ЗСУ, без чого це залишалося лише ініціативою окремих командирів та начальників. А для цієї роботи потрібен був спеціальний орган у вищих структурах військової влади (у МО України або ж у ГШ ЗСУ).

* * *

В цілому нарукавні емблеми, що були створені у цей період, мали свої особливості, які в подальшому стали загальними особливостями взагалі всієї української нарукавної емблематики. До основних з них відносяться:

1. Першою стало те, що нарукавна емблематика об'єднань, з'єднань та військових частин СВ ЗСУ створювалася стихійним способом, практично, без підтримки керівництва ЗСУ, які не мали фахівців у цій, цілком новій для української армії, галузі. Цей процес був об'єктивним - хоча в цілому в країні в цей час дуже бракувало людей, компетентних у питаннях геральдики та військової символіки, здатних організувати на практиці розробку та виготовлення цього нового елементу форми одягу - однак це не завадило втіленню військової символіки у життя. Що правда, це спричинило низку негативних явищ, серед яких - часто створення неякісних, неправильних з точки зору теорії символіки, не естетичних зовні, емблем. Однак важливим є той факт, що нарукавні емблеми відразу з'явились в українській армії саме як емблеми, а не як розпізнавальні знаки. І це не випадково. Потреби в розпізнавальних знаках на уніформі Радянська Армія не знала, тому і українська армія за ними не сумувала. А от відобразити на обмундируванні свою причетність до певної корпоративної формації, особливо якщо це елітна частина або ж вона має бойові заслуги, зароблені попередниками, відблиск слави яких таким чином відблискує і на сучасному носієві емблеми - це виявилось дуже актуальним. Саме первісна установка на створення нарукавної емблеми, яка повинна була відображати історію і бойові заслуги частини, місце дислокації, особливості бойового фаху, часто призводили до того, що емблема була перевантажена деталями, що, на жаль, теж є однією з характерних особливостей української нарукавної емблеми початкового періоду. На це впливала також і недостатня символічна (геральдична) освіта українських громадян - спадок радянської епохи. Невеликий набір символів в СРСР (а люди звикли в основному лише до зірки, серпу з молотом і червоного прапору) власно і призводив до того, що коли за символами повинен був стояти різноманітний зміст, їх (цих символів) і забракло. В результаті коли емблема розроблялась за класичними прикладами, вона була незрозуміла широкому колу військовослужбовців, які ніколи раніше з таким явищем не зустрічались. Компенсувати доводилось введенням додаткових елементів на загальнодоступному рівні, і емблема перевантажувалась та програвала видовищно, особливо гербам.

2. Видатним фактом, якій можна спостерігати практично у кожній нарукавні емблемі української армії, стало застосування нової української державної символіки (Малого Державного Герба України та Державного Прапора України). Такий підхід ясно продемонстрував патріотичність військовослужбовців ЗС України, їх відданість ідеям державної незалежності України, як суверенної держави. Тому, у важких матеріально умовах життя українських військових протягом 1990-х рр,. саме нарукавна символіка дала можливість їм таким чином проявити відчуття патріотизму та любові до своєї Батьківщини - України.

3. На зовнішній вигляд нарукавних емблем відчутно вплинули особливості культурно-символічних традицій різних регіонів України. В перших емблемах, що розроблялися в західних та центральних областях України, крім державних символів широко вживалися й інші українські національні символи, наприклад, такі, як гілка калини (символу української військової звитяги та жертовності заради Батьківщини). Емблеми, розроблені в центральних областях України, часто пов'язані зі символікою Запорізької Січі, на землях якої розташовані частини. В символіці військових частин, розташованих у Центральних та Західних регіонах України, також більш відчутна присутність геральдичних традицій. Найбільш яскраво вплив регіональних факторів на символіку ЗС України проявився через широке втілення в нарукавну емблематику міської і територіальної геральдики України. Герби міст, земельні або обласні герби територій, на яких розташовані частини, часто стають невід'ємною частиною нарукавних емблем. Найчастіше герби використовували у символіці частин, що розташовані на теренах сучасних Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Хмельницької, Чернівецької, Закарпатської, Житомирської, Київської, Чернігівської, Харківської, Полтавської областей. Це пов'язано не лише з широким розвитком місцевої геральдики на цих споконвічно українських землях, але й з тим, що їм найбільш притаманне національне українське забарвлення. Значно менше використовували символи міст на Півдні та Південному Сході України, у Криму, що пояснюється великим впливом російської імперської геральдики на історичний процес становлення міських гербів цієї частини України. У цей час понад 100 з'єднань і частин українських ЗС створили свої нарукавні емблеми з застосуванням гербів земель, областей і міст України. Найчастіше герби в емблемах частин подаються повністю, в тому вигляді, в якому вони були затверджені місцевими радами. Водночас декоративний картуш з міською короною вживається досить рідко. Факт затвердження герба органами влади є обов'язковим, оскільки військова частина може використовувати тільки офіційну геральдику держави. Герби ж деяких українських міст і містечок рясніють символами їхніх колишніх власників (особливо на Західній Україні), а також символами тих імперій, до складу яких входили українські землі. Переважно також недоречним є використання гербів радянського періоду через брутальні порушення правил геральдики при їх створенні. Однак випадки застосування таких знаків є: наприклад, герба Кривого Рогу в перших емблемах частин 17-ї тд. Але, як тільки місто прийняло новий український герб, то він негайно замінив в емблемах старий. Є приклади, коли бажання військових мати в своїй емблемі герб міста призводило до появи останнього. Так було в Фастові, де прийняття міського герба гальмувалось байдужим ставленням місцевої влади. І тільки енергія командира 961-го реап полковника В. Васильченка призвела до затвердження герба й подальшого використання його в емблемі частини [367, с. 58]. Іншим варіантом вживання гербів є включення в композицію нарукавної емблеми окремих геральдичних фігур з герба. Так, часто використовується лев з герба Львова, архангел Михайло з герба Києва, орел з герба Чернігова. Такий самий зміст має використання міської брами, яка характерна для багатьох гербів (наприклад, в емблемах частин з міст Рави-Руської та Ізяслава). А в Білій Церкві елемент старовинного герба міста - лук з трьома стрілами - був використаний в емблемах частин місцевого гарнізону навіть раніше, ніж сам герб був, нарешті, затверджений офіційно міською радою. Третім, найбільш рідкісним варіантом застосування гербів є додавання до самого зображення герба символів, що пов'язані зі специфікою частин, а також додаткових написів, стрічок і інших подібних елементів. Зафіксовано лише декілька емблем, створених таким шляхом: 3-ї брАА (на підставі герба Бродів) а також 23-ї оаембр (на тлі герба Кременчука). Особливо характерним є зображення емблеми 3-ї брАА з міста Броди. Тут власний символ частини - дракон (наносився на борти гелікоптерів ще в Афганістані) зайняв центральне місце в гербі Бродів, витіснивши звідти білу лілею, яка перекочувала на груди дракона (в Афганістані там малювався чорний піковий туз). Таким чином частина отримала емблему, в якій органічно поєднані суто військові символи та символи міста.

4. Сильний вплив на нарукавну емблематику має традиційна символіка родів військ і служб, до яких відносяться частини. Характерне, наприклад, що в символіці аеромобільних військ часто присутня дещо змінена символіка повітряно-десантних військ радянського періоду. Також танкісти, автомобілісти, війська РХБЗ, артилеристи надавали перевагу використанню своїх традиційних емблем роду військ, дещо пристосованих до потреб українського війська. Разом з тим, іншою особливістю стала швидка адаптація і втілення в символіку частин і підрозділів нових розроблених суто українських емблем родів військ і служб (наприклад, військових медиків, інженерних військ, механізованих військ, військ зв'язку, частин ППО та служби РЕБ, підрозділів топографічної служби тощо).

5. В цей час військова символіка ЗС України збагатилася великим різнобарв'ям символів, які, у більшості, народжувалися на місці, в частинах. На відміну від радянських часів, ареал символів значно розширився. Тепер, крім зразків зброї і техніки, в символіці широко використовували зображення представників фауни (орлів, соколів, ведмедів, кабанів, рисі, пуми, тигра, лева, вовка, коня, кажана, кота, павуків, кобри та т. і.), флори (калини, дуба, лавра, квітів троянди, піону), зображення старовинних предметів військового вжитку (панцирі, шоломи, мечі, мушкети, списи), античних богів (наприклад, Асклепія у медиків), характерні будівлі краю, де знаходилися частини (гребля Запорізької ГРЕС, замки, фортеці Паланок на Закарпатті та Білгород-Дністровська біля Чорного моря) та багато інших знахідок, які дозволяли досить чітко позиціонувати частини по регіонах України та за їх військовими спеціальностями.

6. Позитивною особливістю розвитку української нарукавної емблематики є бажання внести до неї елемент системності. Особливо яскраво системний підхід проявляється в символіці дивізій і бригад ЗС України. Перші ж створені за системним принципом емблеми 4-ї бригади морської піхоти продемонстрували одну із найкращих її форм, що стало базою для створення аналогічних взірців в СВ. На даний час існують комплекси нарукавної емблематики 24-ї, 28-ї, 51-ї, 66-ї, 72-ї, 93-ї, 128-ї мд, 30-ї тд, 1-ї рд, 26-ї і 55-ї ад, частин 32-го АК, деяких бригад.

Системність підкреслюється низкою елементів, головними з яких є:

єдина форма нарукавної емблеми: розробляючи систему, в Україні сповідували принцип єдності форми всіх емблем дивізії або бригади. Існують й інші варіанти (наприклад, у ЗС Росії встановили систему на підставі єдності форми для певних організаційних підрозділів. Тобто, за такого підходу, для дивізії встановлюється одна форма, для полку - інша, а для батальйонів - ще інша. Така практика в України була цілковито відкинута, як хибна).

важливим системним елементом є приборний колір (колір приборного сукна), який в ЗС України використовується недостатньо (приборне сукно - це кольорове сукно, яке використовували для обробки мундирів; в арміях XVIII-початку XX ст., у сукупності з приборним металом (золотом (жовтим) або сріблом (білим)) вказувало на його полкову або відомчу приналежність). З приборного сукна виготовляли коміри, обшлага, підклад мундирів, погони, лацкани, лампаси, випушки та т. і. [256, с. 865]). Зараз диференціюються в основному тільки малиновий приборний колір (віднесений до СВ - механізованих військ, загальновійськових частин та установ, юридичної, медичної служб, частин та підрозділів логістики, частин армійської розвідки, військових диригентів та музикантів), чорний (використовується для технічних родів військ - танкових військ, ракетних військ та артилерії, частин ППО СВ, радіотехнічних військ, військ зв'язку, інженерних військ, автомобільних та дорожніх військ, частин та підрозділів РЕБ, військ РХБЗ, військово-топографічної служби) і блакитний (аеромобільні війська). Практика показує, що цього не завжди дотримуються, на що впливає рішення командирів. Бажаним було би збільшення числа приборних кольорів хоча б в нарукавній емблемі, якщо це неможливо втілити в інші елементи військової уніформи (наприклад, в беретах військовослужбовців).

центральне місце в системі займає єдиний символ (логотип) дивізії або бригади, на основі якого будується вся система. Тут стихійно склалися два підходи: умовно їх можна назвати західним (характерним для дивізій ЗахОК) і східним (притаманним з'єднанням ПівдОк на сході України). В першому (за яким побудовані емблеми 51-ї, 66-ї, 128-ї, 24-ї, 28-ї мд, 1-ї рд, 30-ї тд) основою емблеми є логотип дивізії, а емблеми частин дивізії відрізняються додаванням до нього елементів, пов'язаних із їхньою специфікою. В другому випадку (вперше використаному в емблемах 72-ї мд) емблема поділена на два рівня: верхній, де знаходиться логотип дивізії, і нижній, із власною символікою частини (до такого типу належать також емблеми 93-ї мд). Теоретично можливий інтегральний варіант (поєднання обох типів), а також й інші типи побудови системи.

7. На розвиток української військової емблематики суттєво вплинула технологія виготовлення нарукавних емблем. На відміну від армій західних країн, в яких практично всі емблеми виготовляються методом вишивання або шовкографією, у нас найбільшого розповсюдження у вказаний період отримала технологія виготовлення нарукавних емблем шляхом термічного формування на сукні (тканині) кольорових полімерних смол. Така технологія дозволяє відтворювати найдрібніші деталі, що певним чином призводило до ускладнення емблем (при вишивці неможливо якісно зробити дрібні деталі, тому вишиті емблеми простіші за змістом). Крім того, такі емблеми в виробництві були значно дешевші від шитих, що мало неабияке значення для військовослужбовців в початковий період існування української армії (через те, що вони змушені були купляти емблеми за власні кошти). Починаючи з 2000-х рр. в українській військовій емблематиці стрімко зростає доля шитих емблем. Це впливає і на їхню естетику. Якщо спочатку вишиті емблеми просто копіювали аналогічні “гумові”, то з часом стали вже розроблятись ескізи спеціально для виготовлення вишивкою, з урахуванням технології.