Передумови, поява та становлення нарукавної емблематики Сухопутних військ Збройних Сил України

Символіка частин дивізії базувалася на смаках та поглядах на символіку їх командирів та особового складу. Тому, ми бачимо певні ідеї, закладені у зображеннях. До таких відносяться, наприклад, зображення міських воріт з герба міста Чернівців в емблемах 300-го мп, 245-го оптадн, 15-го об РХБЗ, 180-го обтз. Вперше в зображені емблем з'являються нові українські символи родів військ та служб, як то у 28-го обз, 50-го омедб. Однак більшість частин все ж використали старі радянські емблеми родів військ. Так, 180-й обтз має зображення старої емблеми автомобільних військ, 15-й об РХБЗ - емблеми хімічних військ, 245-й оптадн та 93-й сап - емблеми ракетних військ і артилерії. Частина підрозділів дивізії використала натуралістичне зображення власних зразків озброєння та військової техніки (БМП-2 на емблемі 300-го мп, стилізованого БТР-70 на емблемі 301-го мп, танк у 201-го тп, самохідно-артилерійську установку у 93-го сап, командно-штабної машини Р-145БМ у 28-го обз, інженерної машини розгородження ІМР-2 у 50-го оісб). Інші підрозділи замість конкретних зображень техніки використали символічні композиції на теми їх військових професій (шлях у емблемі 50-го обтз, трак танку, підшипник, меч та ключ у 70-го орвб, кажана, як символу нічних скритних дій розвідки у 26-го орб, павутиння, яке символізує мережу зв'язку у 28-го обз, ракети з блискавками та радіолокаційної станції - у 300-го зрп, схрещені гвинтівка та шабля у 200-го мп). Деякі емблеми використали повні герби міст дислокації: Хмельницького (93-й сап, 300-й зрп) та Чернівців (245-й оптадн) [238, с. 104-105, 108, 111, 113, 117, 120, 122-133]).

Приблизно так само, тобто, хаотично та різнопланово, проходив процес створення військової емблематики 119-го окружного НЦ (підготовки молодших спеціалістів танкових військ) у Бердичеві та частин, що входили до його складу. В цьому випадку ми зустрічаємо ще одну рису, притаманну українській військовій емблематиці цього початкового періоду. Велику роль зіграли у появі військової емблематики особисті, суб'єктивні фактори. Жоден з керівних документів цього часу не вимагав від командування розробки власної емблеми з'єднання та військових частин. Тому спочатку такі символи з'являлись у тих частинах, де були ентузіасти з числа офіцерів, прапорщиків, сержантів та солдатів. Саме вони ставали генераторами розробки та втілення у життя частин власної нарукавної емблематики. В 119-у окружному НЦ таким став капітан (в подальшому отримав військові звання майора та підполковника) Сергій Івлєв. Саме йому належить ідея створення власної емблеми для першого підрозділу центру - 1032-го онрб, яким він був призначений командувати. Раніше він командував 603-ю ор СпП, про яку вже йшла мова, і де він створив одну з перших нарукавних емблем частини ЗС України. Тепер, призначений командиром 1032-го онрб, він продовжив свою діяльність у створенні символіки і цієї частини, першим у з'єднанні. Як бачимо, і тут головну роль зіграла приналежність частини до елітних підрозділів ЗС, до яких завжди відносили армійських розвідників. Призначений далі командиром 675-го нмсп центру, підполковник С. Івлєв і тут розробив власну емблему для частини. Це поклало початок цепної реакції створення військової емблематики й у інших частин 119-го окружного НЦ, серед яких були 160-й онбз, 254-й нтп, 129-й онісб, 1294-й нап, 320-й нмсп, 242-й нтп [281, с. 104-108, 111-117].

В принципі, в емблемах частин 119-го окружного НЦ проявилися ті ж самі риси початкового періоду втілення військової емблематики у ЗС України, що і в емблемах 66-ї мд. Ми бачимо й використання зображень конкретної військової техніки (675-й нмсп, 254-й нтп, 160-й онбз, 242-й нтп, 1294-й нап), спроби зображення символів з герба місця дислокації частини (Житомира у 242-го нтп), зображення нових українських емблем родів військ та служб (загальновійськової, яку у той час носили також військовослужбовці механізованих військ в 675-у нмсп, емблеми інженерних військ у символіці 129-го онісб), образні символи специфіки завдань підрозділів (кажан у емблемі 1032-го онрб) [281, с. 104-108, 111-117]. При цьому в емблематиці частин 119-го окружного НЦ відчутна й вже згадана характерна риса, притаманна процесу створення нарукавних емблем саме в частинах офіцерами та солдатами. Мова йде про запозичення символіки, яка сподобалася, в інших частин, символіки інших армій, або символіки українських формацій періоду Визвольних змагань. Основою для створення символіки 160-го онбз та 1294-го нап стали козацькі нарукавні та нагрудні емблеми, створені в еміграції, які стали відомими в Україні на початку створення власної незалежної держави завдяки масовому перевиданню книги дослідника української військової символіки з Канади Ярослава Семотюка «Українські військові відзнаки. Ордени, хрести, медалі та нашивки» - єдиного на той час доступного у гарнізонах джерела про саме українську військову символіку [228, с. 44]. В цілому нарукавні емблеми 119-го окружного НЦ виявилися настільки різними, що при виданні у Центральному музеї ЗСУ 1999 р. каталогу «Нарукавні знаки. 1992-1999» його фахівці навіть не здогадалися, що вони належать одному з'єднанню, і розпорошили їх по всій книзі відповідно роду військ [63, с. 43, 45, 48-49, 51, 57].

У кінці 1995 р. почали розробляти й власні символи у 30-й тд 8-го АК ПрикВО, однак малюнки пропозицій, хоча й були відразу зроблені з застосуванням принципу системності, розвитку у цей час не отримали [250, с. 9; 281, с. 129-130, 137-140].

На завершення цього початкового періоду розвитку української військової нарукавної емблематики з'явилася й емблема управління крупного військового об'єднання - 38-го армійського корпусу у місті Івано-Франківську [278, с. 11]. Розробка її, яка розпочалася на початку 1996 р. завдяки командувачу корпусу генерал-лейтенанту А. Калашнікову, була підтримана та продовжена його наступником, генералом В. Тютюнниковим. Це свідчить про те, що потреба у власній символіці (в першу чергу нарукавної) стала зрозумілою і була підтримана вже й деякими представниками вищого керівництва ЗС України [63, с. 10].

У самому кінці цих перших періодів розвитку військової символіки ЗС України в ПрикВО у відділі ППО управління ПрикВО за ініціативи його начальника - полковника М. Данильченка - була зроблена перша спроба централізовано розробити та затвердити нарукавні емблеми для всіх частин ППО округу. Відповідно до телеграми полковника М. Данильченка від 4 листопада 1995 р. № 22/2998кг всі частини ППО подали до управління військ ППО ПрикВО у кінці 1995 р. свої пропозиції щодо вигляду власних нарукавних емблем. Це стало першим випадком в історії ПрикВО (а може і в історії СВ ЗС України взагалі), коли символіку частин не просто створили завдяки ініціативі самих військовослужбовців, а спробували організувати розгляд і офіційне затвердження на рівні командування відповідного рівня. Подані пропозиції у більшості не відповідали вимогам, часто були просто абстрактними малюнками або ж переробленими емблемами ЗС України (інших в частинах не бачили), що було характерно для цього періоду розвитку військової символіки ЗС України. Тому в штабі ПрикВО, за домовленістю з полковником М. Данильченком, представником УГТ були зроблені перші спроби доопрацювати подані символи. Однак це успіху на той час не мало. Цікаво, що для роз'яснення військовослужбовцям правил розробки таких емблем були розроблені та відправлені у частини ППО спеціальні рекомендації (вони були розроблені на основі аналогічних рекомендацій по розробці символіки з'єднань ЗС Російської Федерації, надрукованих у «Геральдическіх въдомостях», так як інших джерел на той час не було, а російські геральдисти розпочали системне наукове вивчення цих проблем трохи раніше українських) [202, с. 11]. Додаток 1.

* * *

Таким чином, підсумовуючи розвиток української військової нарукавної емблематики цього першого періоду свого розвитку (протягом 1992-1996 рр.), можна зробити наступні висновки:

1. Поява нарукавної емблематики об'єднань, з'єднань та військових частин ЗС України стало наслідком значно посиленого у цей час рівня патріотизму, любові до своєї Батьківщини - України у військовослужбовців всіх рангів, від солдатів, сержантів, офіцерів і до генералів.

2. В умовах існування ЗС України в перші важкі роки після створення їх на базі угруповання Радянської Армії, розташованого на території України, створення української військової символіки, особливо нарукавної емблематики, стало певним способом ідентифікації людини, одягненої у військову уніформу (як повсякденну, так і, особливо, польову, камуфльовану, яку практично носили в цей час не лише військовослужбовці ЗС України, але й всі представники різних інших силових структур України) саме, як представника ЗС України.

3. Створення нарукавної емблематики, як загальної для ЗС України, так і, особливо, нарукавної емблематики військових частин, стало стихійним способом виявити своє відношення до процесів, що відбувалися в країні, гордість військовослужбовців новостворених ЗС України за приналежність до тепер вже українських, конкретних, часто прославлених в боях попередніх часів, військових частин та підрозділів. Це підтримувало створення та укріплення в цих частинах своєрідного корпоративного духу, притаманного взагалі всім більш менш закритим закладам держави. Посилення такого духу у великій мірі сприяло укріпленню військової дисципліни, рівня майстерності не лише окремих військовослужбовців, але й колективу (військової частини) в цілому. Тому ми бачимо, що власну військову емблематику створювали в першу чергу елітні частини ЗС (аеромобільні війська, війська СпП, частини морської піхоти, підрозділи армійської розвідки), через які військова емблематика розповсюджувалася й до інших військових частин ЗС України.

4. Не останню роль в процесі появи нарукавної емблематики зіграло бажання рівнятися на кращі, елітні та добре розрекламовані частини іноземних армій, з якими після розвалу СРСР змогли практично познайомитися військовослужбовці ЗСУ під час візитів їх в Україну та проведення спільним міжнародних навчань. Такі контакти стали своєрідним каналом прилучення українських військовослужбовців, ЗСУ до процесів у галузі військової символіки, які охопили весь світ.

Можна констатувати, що розвиток української військової символіки, військової нарукавної емблематики у цей час, протягом 1992-1996 рр., заклав міцні основи подальшого її розвитку та удосконалення, приєднання України до світових тенденцій, коли необхідність наявності власної емблематики у Збройних Силах України стали розуміти не лише військовослужбовці нижньої та середньої ланки, але й вище керівництво Збройних Сил та держави України в цілому.

Розділ 4. Розвиток нарукавної емблематики Сухопутних військ Збройних Сил України періоду стихійного процесу створення основної маси зразків (1996-2001 рр.) на прикладі армійських корпусів

4.1 Перші спроби організувати 1996 р. у Збройних Силах України процес офіційної розробки та затвердження нарукавної емблематики

Зміни у відношенні командування ЗС України до власної нарукавної емблематики військових частин наочно проявилися 1996 р. Саме тоді на адресу керівництва округів, видів ЗС України, а також до з'єднань та військових частин, які були безпосередньо підпорядковані МО чи начальнику ГШ ЗС України, надійшло перше розпорядження про подання на розгляд та затвердження пропозицій щодо їх нарукавних емблем. Значною мірою цьому повороту у відношенні керівництва ЗС України до проблематики індивідуальної нарукавної емблематики з'єднань та військових частин української армії, авіації і флоту сприяла діяльність Центрального музею ЗСУ. Саме завдяки його зусиллям та при безпосередній підтримці дуже позитивно налаштованого до цієї проблеми МО України генерала О. Кузьмука, музей почав збирати колекцію перших, стихійно створених за ініціативи самих військовослужбовців, нарукавних емблем частин ЗСУ. В результаті 1999 р. було видано перший каталог «нарукавних знаків» (так вони названі у виданні; остаточного затвердження термінології у цей час ще не відбулося) з фондів музею [63].

У квітні 1996 р. в частини ЗС України поступила телеграма № 115/1/109-т від 25 квітня 1996 р. від генерала В. Ситника, на той час керівника виховної роботи у ЗС України, яка вимагала подати до Головного управління виховної роботи МО України для узагальнення, аналізу і подання МО України на затвердження по два примірника нових нарукавних емблем (в телеграмі вони були названі «нарукавними знаками»). На виконання цієї телеграми з управління виховної роботи ПрикВО були відправлені шість малюнків нових емблем (8-ї обр СпП, 219-ї понтонно-мостової бригади, 1563-ї АБ, 362-го обоо, 4999-ї БЗОТ (військ зв'язку) та 6-ї оаембр), вихідний № 19/199 від 14.08.1996 р. Однак очікуваного результату ця телеграма не дала, тому що 19 вересня 1996 р. у війська поступила нова телеграма, тепер вже від начальника ГШ ЗСУ генерала О. Затинайка № 145/1/253-т, яка вимагала до 1 листопада 1996 р. зібрати матеріал, який висвітлює життєдіяльність та бойову підготовку підпорядкованих військ і надіслати до Центрального музею ЗСУ для використання в оформленні виставок на честь 5-ї річниці ЗСУ. До таких матеріалів телеграма відносила прапори, вимпели, нарукавні нашивки, обмундирування і спорядження, значки, речі армійського побуту, фотографії, документи, друковані видання, моделі, муляжі з детальною історичною довідкою про них [14, с. 6-7, 9]. А далі вже прийшла телеграма МО України О. Кузьмука від 22 вересня 1996 р. № 145/1/226-т, метою якої було удосконалення військової символіки ЗСУ, і в подальшому її офіційне затвердження. Відповідно до цієї телеграми в штабі ПрикВО з'явилось розпорядження начальника штабу ПрикВО генерал-лейтенанта Віктора Палія від 26 вересня 1996 р. № 133 «Про подання пропозицій щодо удосконалення військової символіки» [14, с. 11-16]. Далі, за зверненням автора праці, члена УГТ, на той час підполковника, який проходив службу у штабі ПрикВО, була створена перша у ЗС України Геральдична комісія, яка і повинна була провести всю роботу з збору пропозицій по символіці частин, її доопрацювання і подання до МО України на затвердження. Комісія була створена розпорядженням начальника штабу ПрикВО генерал-лейтенанта В. Палія. Майже одночасно, в розвиток розпорядження про створення Геральдичної комісії ПрикВО, командувачем військами ПрикВО генерал-полковником Петром Шуляком було затверджена 9 жовтня 1996 р. «Положення про геральдичну комісію Прикарпатського військового округу» [14, с. 25-32]. Крім того, через засоби масової інформації (газета ПрикВО «Армія України») проводилася робота по роз'ясненню правил створення нарукавної символіки з'єднань та військових частин [142, с. 6]. Додатки 2 - 6.

Результатом роботи Геральдичної комісії став збір та подання до МО України цілої низки проектів нарукавних емблем з'єднань і військових частин ПрикВО. На жаль, в той час ініціатива МО України генерал-полковника О. Кузьмука не була підтримана відповідними організаційними кроками. Внаслідок відсутності у той час в МО України спеціалістів, здатних обробити отриману інформацію та почати офіційний процес затвердження власної військової емблематики ЗС України, пропозиції від ПрикВО, ОдВО та від ВПС ЗС України реалізовані не були. Але це дало величезний поштовх у розробці та самостійного впровадження в частинах власної військової нарукавної емблематики [283, с. 661-671]. На даний час ці пропозиції зберігаються у фондах Національного військово-історичного музею України у Києві.

4.2 Початок масової стихійної розробки власних нарукавних емблем військових частин в Сухопутних військах Збройних Сил України (1996-1998 рр.)

Не дочекавшись від МО України відповіді на послані пропозиції, у військах керівництво з'єднань і військових частин все ж таки зрозуміло, що ініціатива по створенню власної нарукавної символіки підтримується керівництвом на самому вищому щаблі (тобто, МО України генералом О. Кузьмуком). Свідченням цього став наказ МО України від 3 грудня 1996 р. № 005 «Про завдання будівництва та підготовки Збройних Сил України у 1997 році». Сам наказ, цілком таємний, розголошенню не підлягає. Але для нашого дослідження зацікавленість викликає фраза з цього наказу (абсолютно нетаємна), яка з'явилася у розділі, присвяченому завданням органів виховної роботи: «Протягом року завершити розробку та втілити в життя воєнну атрибутику (символіку) Міністерства Оборони України, Генерального Штабу, видів Збройних Сил України, військових округів, Північного ОТК, об'єднань, з'єднань, частин, знаки військової доблесті військовослужбовців, класної кваліфікації та інше». Тому з кінця 1996 р. розгорнулась робота по впровадженню в частинах, там, де це підтримувало командування, їх нарукавних емблем. Саме в цей час були розроблені цілісні комплекси військової символіки з'єднань та військових частин основної організаційної ланки СВ - армійських корпусів, дивізій, бригад і полків різних родів військ та служб. Практично всюди цей процес проходив майже без створення яких-небудь формальних документів (наказів, положень, проектів і т. і.), що, безумовно, створює для дослідників труднощі у вивченні цього процесу. В цей період (стихійний, або так званий «романтичний») отримали перші зразки власних нарукавних емблем армійські корпуси СВ ЗС України: 13-й (у місті Рівному, з використанням його герба [330, с. 83-84]; перший ескіз створений у жовтні 1996 р.; остаточний варіант розроблений та виготовлений 13 липня 1999 р. [282, с. 79, 81, 89]), 8-й (у місті Житомирі, з використанням його герба; перший зразок створений 2 квітня 1998 р. [281, с. 50, 53]), 6-й (у місті Дніпропетровську [63, с. 10]) та 32-й (в місті Сімферополі, розроблений 1996 р.). При створенні нарукавної емблеми останнього зі згаданих корпусів відразу була прийнята кругла форма нашивки, яка пізніше стала формою майже всіх емблем частин корпусу; також у цій емблемі застосували зображення контурів півострова Крим, які також стали загальним елементом всіх емблем, розроблених у корпусі. Додатково на емблемі управління вставили на тлі Криму стилізоване зображення сокола на тлі козацьких шабель. Емблему виготовляли спочатку на чорному тлі, а зі зміною командира корпусу - на малиновому тлі [131, с. 86].

При підготовці пропозицій щодо комплексів військової емблематики дивізій Сухопутних військ, які входили до складу цих армійських корпусів, основна увага приділялась створенню системи символів, пов'язаних між собою певними елементами (формою нашивки, використанням герба та загального символу для всіх частин, відповідно до нарукавної емблеми управління дивізії). Завдяки використанню символів військових професій та кольорової диференціації зображень створювався цілісний комплекс символіки всіх частин різних родів військ та служб дивізії, що входили до її складу.

Хронологічно першим таким комплексом стала військова символіка 72-ї мд 1-го АК ПівдОК СВ ЗСУ, розташованої у місті Біла Церква. Її створив офіцер дивізії (на той час з 229-го мп) підполковник В. Пекний, який особисто намалював весь комплекс нарукавних емблем для всіх частин дивізії при поданні пропозицій до Києва 1996 р. відповідно до згаданих вище телеграм. Основу символіки склала загальна емблема дивізії, на який поєднувались символи військової слави з'єднання (у вигляді дубово-лаврового вінка), козацької спадщини (схрещені козацькі шаблі), символу міста Біла Церква (лук з трьома стрілами (герб міста Біла Церква на той час ще не був офіційно затверджений міською Радою [104, с. 30-31]) на тлі фортечної стіни, яка означала, що дивізія стоїть на сторожі державної незалежності України. Україна уособлювалась золотим сонцем, що сходить на синьому небі (кольори Національного Прапору України), розташованим за фортечною стіною - символом її захисту. Проекти були подані того ж 1996 р. до Києва. Однак вони були залишені без відповіді. Після цього, не дочекавшись результату, командир 72-ї мд полковник Г. Педченко на початку 1997 р. дає команду підполковнику В. Пекному організувати їх виготовлення. Останній звернувся до ТзОВ «Біотоп-Юля» у Львові з проханням про їх виробництво. Під час опрацювання менеджером фірми З. Галишинцем була запропонована і затверджена нова форма нарукавної емблеми, навіяна сильветкою старовинного міста Біла Церква, з куполами українських храмів та з широкою облямівкою з символічними цвяхами, що створювало враження щита воїна. Крім того, була затверджена єдина форма щита емблем для всіх частин та підрозділів дивізії (на проектах В. Пекного для полків була встановлена одна форма, а для батальйонів - інша). Це ще більше підкреслило єдність системи символів. Також при відпрацюванні конкретних емблем вносились (відносно до первісного ескізу) деякі невеликі зміни в чудові малюнки В. Пекного. Емблема управління дивізії точно повторювала сюжет автора, однак, спочатку розроблена форма щита була дещо змінена З. Галишинцем (їй було надано більш плавну форму у верхній частині). При виготовленні також були додані за проханням і проектом В. Пекного додаткові щитки з назвою частини. В такому вигляді емблему управління дивізії після остаточного затвердження керівництвом почали виготовляти з лютого 1997 р. [63, С. 26-30]. За таким самим принципом в ті ж терміни розпочалося виготовлення нарукавних емблем: 224-го мп (при цьому первісну булаву було замінено на більш доречний для полку пірнач); 229-го мп (для цього ж полку, на прохання офіцера з полку 16 липня 1997 р. були зроблені також варіанти емблем у захисних кольорах, спочатку - на сукні малинового кольору, а далі - на сукні зеленого кольору); 59-го отб (в якій мечі, що спочатку були намальовані вістрям донизу, були розгорнуті лезом догори); 155-го сап (при цьому на прохання керівництва блискавки з білих стали червоного кольору); 1129-го зрп. Цікаво, що для цього полку дещо раніше В. Пекний зробив інший ескіз нарукавної емблеми, який реалізованим не був. Зміни наданого малюнку стосувались зміни кольору стріли з білого на червоний. Однак, це виявилась єдина нарукавна емблема, яка не «прижилася» в полку, її носили дуже неохоче, що було пов'язано з тим, що В. Пекний зобразив на ескізі не той зенітно-ракетний комплекс, що був на озброєнні полку (замість «Оси» був показаний «Куб»). Також виготовили емблеми батальйонів та дивізіонів: 1345-го оптадн; 117-го орб (внесені зміни стосувались мечів - їх також зобразили з лезом догори. З малюнку В. Певного видно, що у первісному варіанті на грудях кажана він намалював ще й око, однак, пізніше замалював його червоною фарбою); 220-го оісб (кірка та лопата на ескізі В. Певного були замінені на традиційні для інженерних військ схрещені сокири); 538-го обз; 23-го об РХБЗ; 280-го орвб; 892-го обтз; 149-го омедб [131, с. 107-109; 248, с. 13; 281, с. 155-170].

Наступною дивізією, яка отримала власну систему нарукавних емблем, стала 66-а мд 38-го АК ЗахОК СВ ЗСУ, розташована у Чернівецькій та Хмельницькій областях. Відповідно до поставленого завдання МО України телеграмою від 22 вересня 1996 р. № 145/1/226-т були отримані пропозиції щодо символіки від 66-ї мд, яку в дивізії вже носили. В силу виявлених претензій до якості розробки символіки дивізії (конкретні емблемі розглянуті у главі 3) подані пропозиції не отримали схвалення Геральдичної комісії і керівництва ПрикВО, були відхилені, і до складу символіки з'єднань і частин ПрикВО, що були відправлені в Київ, не були включені [14, с. 48]. Надалі автор, як секретар Геральдичної комісії ПрикВО, ще 19 лютого 1997 р. переробив весь комплекс нарукавної емблематики дивізії відповідно до поданих пропозицій та реально створених раніше в дивізії зразків символіки та передав малюнки в дивізію [Архів М. Слободянюка. - Справа «66-а механізована дивізія»] З урахуванням пропозицій дивізії, форма всіх нарукавних емблем частин дивізії була залишена такою, яка виготовлялася для управління дивізії. Однак зміст символу управління дивізії принципово змінився. Через те, що дивізія була розташована в основному в Чернівецькій області України, за основу емблеми управління дивізії був взятий розроблений 1994 р. художником О. Криворучком і затверджений на сесії Чернівецької обласної Ради 16 грудня 1994 р. герб області [86, с. 9]. Для підкреслення військового характеру емблеми до герба додали схрещені мечі. Тло емблеми було вибрано чорним, відповідно до пропозицій дивізії, з подвійною червоно-білою облямівкою. В емблеми була використана назва дивізії відповідно до пропозицій автора керівництву ПрикВО (надати дивізіям найменування тих історичних областей України, на території яких вони дислоковані). Тому назва дивізії подана як “66-а Буковинська мд” (інші пропозиції: для 51-ї мд - «Волинська», 128-ї мд - «Закарпатська» і 24-ї мд - «Прикарпатська»). На підставі створеного логотипу також були розроблені емблеми для полків і окремих батальйонів дивізії. В них замість схрещених мечів були використані характерні для їх військових професій зразки озброєння і техніки, а замість герба Чернівецької області - або герби міст, в яких вони дислокувались (для 200-го мп, 93-го сап - герб міста Хмельницького [117, с. 10]; для 245-го оптадн, 15-го об РХБЗ та 40-ї ор РЕБ - герб міста Чернівців [187, с. 50-52]), або ж умовні зображення, що були створені на підставі пропозицій від частин дивізії (для 300-го і 301-го мп, 201-го тп, 300-го зрп, 26-го орб, 50-го оісб, 28-го обз, 70-го орвб, 180-го обтз, 50-го омедб). Використана символіка була подібна до тієї, що застосована у емблемах 72-ї мд, хоча на той час вони ще не були відомі для авторів емблематики 66-ї механізованої дивізії. Всі підготовлені проекти емблем тоді ж були передані командуванню дивізії. В грудні 1997р. в дивізії зацікавились практичним виготовленням нарукавних емблем, і для цього звернулися до фірми-виробника нарукавних емблем “Біотоп”(в подальшому назву було змінено на “Юля”) у Львові. Рішенням директора фірми Л. Галишинця в середині грудня була виготовлена експериментальна партія з шести нарукавних емблем. Вона включала емблеми управління дивізії, 200-го, 300-го, 301-го мп, 201-го тп та 93-го сап. Всі емблеми виготовили на сукні чорного кольору, а емблеми управління дивізії, 300-го, 301-го і 200-го мп також на сукні малинового кольору, який вважався більш доречним для емблем механізованих частин. Водночас завдяки фахівцю з комп'ютерної графіки В. Гараю малюнки всіх інших частин дивізії також були переведені в комп'ютерну форму. В процесі роботи були внесені деякі зміни в емблематику: 200-го мп (облямівку зробили жовтого і синього кольору, відповідно до кольорів герба Хмельницького); 300-го мп (облямівка жовтого і червоного кольору, відповідно до кольорів герба Чернівців); 301-го мп (облямівка жовтого і коричневого кольору); 201-го тп і 93-го сап (облямівка червоно-біла - червоний і чорний - традиційні для артилеристів і танкістів кольори); в управлінні дивізії облямівка також була змінена на подвійну жовту. 30 грудня 1997 р., після розгляду пропозицій, командир дивізії полковник М. Шпанко передав на фірму факс із своїми зауваженнями і проханнями щодо зміні деяких елементів, а саме: 1. Зробити всі емблеми частин на темно-червоному сукні (так командир дивізії назвав малиновий колір!) з подвійною жовтою облямівкою по краях, за зразком емблеми управління дивізії. 2. На емблемі управління дивізії напис замінити на “66 мд” [Архів М. Слободянюка. - Справа «66-а механізована дивізія»]. Також частина зауважень стосувалися емблем частин дивізії. Всі прохання були задоволені, і протягом 1998 р. більшість військовослужбовців 66-ї мд отримали власні нарукавні емблеми (за винятком особового складу 300-го мп, 300-го зрп, 28-го обз, для яких емблеми були виготовлені пізніше та 15-го об РХБЗ, якому емблеми так і не були взагалі реально виготовлені). Нарукавна емблема управління дивізії стала своєрідною візиткою з'єднання, через яку відразу можна було впізнати її військовослужбовців. Також саме для частин 66-ї мд (а конкретно, для 93-го сап і 200-го мп) вперше в історії ЗС України були виготовлені захисні емблеми. Протягом всіх наступних років, аж до переформування дивізії в 22-у омбр, її емблематика суттєво не змінювалась [63, с. 22-25; 131, с. 104-106; 238, с. 105133].

Якщо порівняти перші комплекси військової емблематики двох наведених дивізій, то характерною особливістю комплексної побудови системи зображень у символах частин стало те, що були використані два основних способи реалізації ідей спільних рис всіх емблем. У першому варіанті В. Пекний використав прийом, відомий з практики російської імперської територіальної геральдики: при створенні зображень підрозділів дивізії щит емблеми розділявся навпіл, на верхню та нижню частини. У верхній частині у всіх було зображення емблеми управління дивізії, яке (як і в гербах російських міст губернського підпорядкування, де у верхній частині було зображення герба самої губернії, до складу якої входили ці міста) показувало приналежність (підпорядкованість) частини саме до 72-ї мд. Нижню ж частину використовували для зображення символів самих частин, виконаних В. Пекним з застосуванням символів їх військової професії. Були застосовані символічні, алегоричні фігури, як то: рука, яка бореться зі зміями (23-й об РХБЗ); рука, яка тримає блискавки (538-й обз); ковадло, шестерня, молот та мечі (280-й орвб); крилате колесо з мечем (892-й обтз); схрещені мечі та голова воїна у шоломі (59-й отб); старовинні мортири з ядрами та блискавками (155-й сап); сокіл на тлі схрещених гвинтівок (229-й мп); голова коня на тлі булави (224-й мп); кажан на тлі схрещених кинджалів (117-й орб). У другому випадку в символіці 66-ї мд, символом єдності нарукавних емблем з'єднання виступила частина композиції з герба Чернівецької області в емблемі управління дивізії (білий сокіл та вінок з горіхових листів, перевитий стрічкою кольорів Державного Прапора України). При цьому в самому щиті у середині кожна частина мала власне символічне зображення, яке відтворювало його специфіку (військову спеціальність). Загальною рисою символіки обох дивізій стало використання форми нарукавної емблеми, однакової для всіх частин, а також використання у вигляді кольорів основи нашивки двох традиційних кольорів родів військ: малинового (для механізованих полків, розвідувального батальйону, батальйону РХБЗ, батальйону тилового забезпечення та медичного батальйону); та чорного (характерного для технічних частин: артилерійського полку, протитанкового артилерійського дивізіону, зенітного ракетного полку, танкового полку, батальйонів зв'язку, інженерно-саперного та ремонтно-відновлювального). Однак, якщо в символіці 72-ї мд ці кольори збереглися, то в символіці 66-ї мд під впливом командування чорний колір був практично виключений із застосування (всі емблеми стали виготовляти на малиновому тлі). Подібні спільні риси, а також дві основних моделі побудування системної єдності зображень частин дивізій ми знайдемо й у всіх наступних комплексах військової емблематики як дивізій (а також бригад, що мали статус окремого з'єднання - тобто, бригад, які складалися з окремих частин, а не лінійних підрозділів без номерів), так і частин корпусного підпорядкування. Після створення військової емблематики цими двома першими дивізіями, розповсюдження власної емблематики в інших дивізіях СВ ЗСУ значно прискорилося. Створюються послідовно:

- комплекс нарукавних емблем частин 51-ї мд 13-го АК ЗахОК СВ ЗСУ у Володимирі-Волинському. Основою зображення нарукавної емблеми управління дивізії стала композиція, яка вказувала на місце дислокації дивізії та її частин (білий (срібний) хрест зі старовинного земельного герба Волині [206, с. 62], на який накладено дещо стилізоване зображення герба міста Володимира-Волинського - сам герб на той час, як у випадку з 72-ю мд, ще не був офіційно затверджений [329, с. 76-78]). Навколо цих основних фігур емблеми розташували символи, які уточнювали специфіку діяльності тієї чи іншої частини (управління дивізії - булави, як знак влади і рівень командування дивізією (генеральська посада, яка і ототожнювалася з булавою гетьмана); старовинна зброя для полків: мечі (47-й мп), гвинтівки (44-й мп), шаблі (50-й мп); схрещені старовинні стволи гармат (43-й сап); схрещені списи кінноти (170-й тп); схрещених ракет та блискавки, доповнене зображення оси (символу того, що на озброєнні 59-й зрп знаходився зенітний ракетний комплекс 9К33М3 «Оса»); інші символи: блискавки (25-й обз), схрещені сокири та зображення інженерної машини розгородження ІМР-2 (11-й оісб); посох Асклепія (143-й омедб); схрещені гайкові ключі та шестерня (84-й орвб); символи хліба у вигляді колоса та факелу (символу пального), доповнені зображенням вантажного автомобіля частини (309-й обтз); зображення символів радіоактивного розпаду та блискавки (45-й об РХБЗ); мішеней (24-й полігон); тактичний знак розвідувального дозору на тлі зоряного сузір'я Великої Ведмедиці (21-й орб). Емблема цього батальйону була виготовлена самою першою, самостійно військовослужбовцями батальйону, у кустарних умовах у місті Володимирі-Волинському. Тому для неї й залишили деякі відмінності від інших символів частин дивізії. Були застосовані як тло нашивки й кольорові відрізнення родів військ (малинові та чорні), а також кольорові відзначення у вигляді широких облямівок - кольорових відзнак самих частин. Механізовані полки у первісному запропонованому варіанті мали власні кольори (зелений - 44-й мп, білий - 47-й мп та синій - 50-й мп), інші частини - чорний (43-й сап, 170-й тп, 1285-й оптадн, 11-й оісб, 25-й обз, 45-й об РХБЗ, 84-й орвб), зелений для 309-го обтз та фіолетовий для 143-го омедб (однак в ході виготовлення його замінили на синій), синій (для управління дивізії). Облямівка 59-го зрп була зроблена в два кольори: чорний (як символ зенітників) та зелений (символ того, що ракетники діють з землі). Однак пізніше виготовляли й варіанти з облямівками у кольорах чорно-блакитних, як символ того, що зенітники діяли проти повітряних цілей, та у захисних кольорах. Ще одним суттєвим відрізненням стало використання нагород, які були отримані частинами в боях ДСВ, у вигляді стрічок відповідних радянських орденів. І, безумовно, на всіх емблемах були символи державної приналежності до ЗСУ - зображення Малого державного Герба України та стрічок кольорів Державного Прапора України. Всього було розроблено 16 та виготовлено 15 нарукавних емблем [63, с. 18-21; 131, с. 99-102; 253, с. 8, 9; 282, с. 171-173, 177-178].

- комплекс нарукавних емблем 93-ї мд 6-го АК ПівдОК СВ ЗСУ, управління якої та частини були розташовані у смт Черкаське та Гвардійське неподалік від Дніпропетровська. На той час смт Черкаське та Гвардійське не мали власних гербів, тому розробник першої нарукавної емблеми (майор О. Макаров з 529-го мп) для своєї частини запропонував створити її на основі старовинного козацького символу Орельської паланки Війська Запорізького. Загальну композицію він побудував на прикладі символіки 72-ї мд (емблеми якої він, напевно, вже бачив): у верхній частині - зображення загального для всіх частин дивізії символу на основі печатки (герба) Орельської паланки Війська Запорізького, а у нижній - символи військової професії та звитяги частин [249, с. 10]. Композиція вийшла досить вдалою, тому після того, як командування дивізії звернулося до львівської фірми «Юля» для реального виготовлення нарукавних емблем, за допомогою представників УГТ був розроблений весь комплекс символіки дивізії та її частин. Загалом він включав 20 символів (управління 93-ї мд, 110-й, 529-й та 112-й мп, 87-й тп, 198-й сап, 1039-й зрп, 446-й оптадн, 16-й орб, 108-й оісб, 166-й обз, 133-й об РХБЗ, 73-й орвб, 35-а ор РЕБ, 89-й омедб, комендантська рота управління дивізії, батарея управління та артилерійської розвідки, 16-й військовий полігон, 1119-й обтз та оркестр дивізії). До всіх нарукавних емблем, так само, як і у 72-й мд, додавали додаткові нашивки зверху з назвами частин та підрозділів. Застосована символіка вже традиційно включала символічні зображення предметів, які відтворювали (алегорично) завдання, які виконували в дивізії її окремі частини. За прикладом 72-ї мд, це були зображення старовинних видів зброї (меча, який тримає рука у панцирній рукавиці (87-й тп); меча, який тримає кажан (16 орб), схрещених мечів (16-й військовий полігон, 112-й мп), алебард (110-й мп), шоломів (529-й, 110-й та 112-й мп), старовинних артилерійських стволів (198-й сап), блискавок (446-й оптадн, 166-й обз, 108-го оісб, 73-го орвб), представники тваринного світу (кажан у 16-го орб, кіт - у 35-ї ор РЕБ, кобра - у 1039-го зрп). Цікавим стало повна відсутність зображень сучасних зразків техніки та зброї, які знаходилися на озброєнні частин. На емблемі зенітного ракетного полку зображення кобри, яке символізувало стрімкий удар зенітної ракети по літаку, було поміщене у стилізоване зображення кубу (символ того, що на озброєнні полку знаходився зенітний ракетний комплекс 2К12 «Куб»). Всі емблеми мали символи військової звитяги частин у роки ДСВ (почесну назву дивізії - «Харківська», стрічки орденів, якими вони були нагороджені, зображення гвардійської стрічки - для частин, які мали гвардійське звання). Також в деяких випадках використали девізи частин: «ВІРНІСТЬ. ЧЕСТЬ. ВІДВАГА» (529-й мп), «ЧЕСТЬ. СЛАВА. МУЖНІСТЬ» (87-й тп), «НЕ НАСТУПИ» (1039-й зрп), «НЕПЕРЕМОЖНИЙ» (446-й оптадн), «СЛАВА І МУЖНІСТЬ» (16-й орб), «СЛУХАЙ ТИШУ» (35-а ор РЕБ), «ПОМИЛКА - СМЕРТЬ» (108-й оісб), «МУЖНІСТЬ І РІШУЧІСТЬ» (133-й об РХБЗ), «ВЧАСНО І НАДІЙНО» (1119-й обтз). В подальшому зробили ще два варіанти нарукавних емблем розвідувальної роти 110-го мп (лише в захисному вигляді, на чорному тлі, всі фігури - зелені; девіз - «ПЕРША СЕРЕД РІВНИХ»; облямівка, як і у окремого розвідувального батальйону дивізії - зелена). Ідентифікація родів військ та служб в дивізії відбувалася також за кольором облямівки емблем: жовта (управління дивізії, об РХБЗ, обтз, всі мп), червона (тп, сап, оптадн, ор РЕБ, обз, батарея управління і артилерійської розвідки), синя (оісб, військовий полігон, орвб, комендантська рота, омедб), блакитна - у зрп та зелена - у орб. Також кольорову гаму роду військ мала нижня частина емблеми (малинову, чорну, зелену, блакитну). Таких самих кольорів були й додаткові нашивки з назвами частин. Після переформування 112-го мп у 108-й НЦ миротворчих сил він змінив свою символіку. Було розроблено два варіанти емблеми, обидві вони виготовлялися. Комплекс військової символіки дивізії сподобався в частинах, і його довго носили військовослужбовці, аж до того часу, коли дивізію перетворили на 93-ю омбр, емблемою якої стало зображення нарукавної емблеми управління дивізії з відповідною абревіатурою [63, с. 6, 31-36; 131, с. 110-113; 249, с. 10].

- комплекс нарукавної емблематики частин 30-ї тд 8-го АК ПівнОК СВ ЗСУ. Як вже вказували, робота над створенням власної символіки була розпочата в 30-й тд 1995 р. В управлінні дивізії підготували комплект ескізів нарукавних емблем, як для дивізії в цілому, так і для всіх частин та підрозділів. Це на той час було великим кроком уперед, тому що символи відразу створювались системно. Для них командуванням була встановлена єдина кругла форма, самі символи були пов'язані з історією частин, місцем дислокації та родом завдань, які вони виконували. Однак якість розробки ескізів була невисока, давалася в знаки відсутність спеціальних знань у галузі військової символіки. Далі проекти нарукавних емблем з'єднання були передані для виготовлення до львівської фірми «Юля» на початку 1996 р. Протягом липня - серпня вони були вдосконалені. Однак, доопрацьовані символи прийняті не були через брак зацікавленості в створенні власної символіки у керівництва 30-ї тд в той час. Єдині, хто в цей період (на початку 1996 р.) спромігся реально виготовити свою власну нарукавну емблему став 54-й орб. У вересні 1996 р. саме ці малюнки були подані на розгляд Геральдичної комісії ПрикВО. В комісії, після певних вагань, все таки вирішили, що малюнки недостатньо розроблені і можна зробити їх краще. Тому на затвердження до МО України їх не відправляли. Нове життя у відносинах до символіки настало в дивізії з приходом на посаду командира випускника НАОУ полковника М. Коваля. Після наступного звернення у фірму «Юля» протягом травня - листопада 1997 р. їх доопрацювали або заново розробили. Для управління дивізії 4 жовтня 1997 р. був створений новий удосконалений ескіз. Первісний символ був доповнений стрічками гвардії, нагород дивізії (орденів) та кольорів Національного Прапора України, як символу приналежності до ЗС України. Також була додана почесна назва дивізії «Рівненська». В такому вигляді нарукавна емблема була виготовлена у грудні 1997 р. і з січня 1998 р. стала використовуватися військовослужбовцями для носіння. Пізніше стали виготовляти й захисний варіант. Особливістю емблеми стало те, що для неї, а також для всіх інших частин дивізії, було застосовано зображення герба Волині, для позначення місця розташування дивізії. Справа в тому, що з 1857 р. гербом міста Новограда-Волинського став той самий герб Волинської губернії, центром якої він і був [332, с. 5]. Для емблеми 319-го мп за основу була взята ідея першого і єдиного проекту, створеного 7 травня 1996 р. в частині старшим лейтенантом Радулом (зображення зубра, як символу непереборної сили, велетня Полісся). Однак емблему довелось створити наново, тому, що попередній ескіз не підходив для використання (в першу чергу, малюнок не вписувався у створену систему символіки 30-ї тд). Ескіз був розроблений 4 жовтня 1997 р., а 28 листопада 1997 р. підготовлений у комп'ютерній графіці. Остаточний варіант (від 1 грудня 1997 р.) був виготовлений для військовослужбовців полку в кольоровому варіанті та у захисному. В зв'язку з розформуванням полку (взимку 1998 р.) більше жодних варіантів емблеми не виготовлялось. Для створення нарукавної емблеми 276-го тп також була використана ідея автора перших ескізів власної символіки В. Шардина (поєднання зображення танка з дзвоном - символом стародавнього міста Зв'ягеля (нині Новограда-Волинського). 4 жовтня 1997 р. був зроблений перший ескіз, виконаний у загальній системі символів дивізії. Вінок з лаврових та дубових гілок, також свого часу запропонований В. Шардиним, став частиною всіх емблем полків та батальйонів дивізії. У грудні розпочалося її виготовлення. Символіка 282-го тп створювалась на основі ескізу, розробленого в частині (у вересні 1997 р.). 4 жовтня 1997 р. був підготовлений ескіз, який вписував ідеї танкістів (танк на тлі золотого тризуба) у загальну систему символів дивізії. Після огляду і схвалення в частині його виготовили у грудні 1997 р. у кольоровому та захисному варіантах. Проект нарукавної емблеми 325-го тп став найкращим (на жаль, її автор залишився невідомим). Тому, і 1996 р., і 1997 р. його залишили практично без змін. Одночасно колір тла нарукавної емблеми був змінений з нехарактерного для танкістів блакитного на чорний. У такому вигляді емблему почали виготовляти у грудні 1997 р. 855-й сап спочатку подав свій проект, який не вдалося доопрацювати, тому прийшли до висновку, що від нього треба взагалі відмовитися. Тому 4 жовтня 1997 р. створили абсолютно новий проект нарукавної емблеми полку, в якому було все враховано: і почесна назва полку (Білоцерківський), і нагороди частини, гвардійська стрічка та символи держави. Також на почесну назву (місце відзначення частини в роки ДСВ) вказував розміщений в центрі лук і три стріли (геральдичний символ з герба міста Білої Церкви). В такому, дещо скоректованому, вигляді нарукавна емблема стала виготовлятися з кінця 1997 р. у кольоровому вигляді, а також у захисних кольорах. 937-й зрп при остаточному опрацюванні та виготовленні символіки дивізії 1997 р. подав новий проект, створений в управлінні військ ППО Прикарпатського військового округу, як єдиний зразок для всіх частин. Однак, цей проект абсолютно не вписувався в загально-дивізійну систему, тому в ТзОВ «Юля» створили для нього новий зразок. 15 жовтня 1997 р., після розгляду в частині, з проектом погодились (з деякими дрібними зауваженнями). Нарукавну емблему стали виготовляти з грудня 1997 р. в кольоровому варіанті, а також в захисних кольорах. 54-й орб отримав 26 грудня 1997 р. дещо доопрацьовану нарукавну емблему, в основі якої був перший оригінальний ескіз частини. Доопрацювання стосувалося у додаванні спільного з іншими частинами дивізії елемента - лаврового вінка, перевитого стрічками нагород батальйону та стрічки кольору Національного Прапору України, а також герба Волині. Ескіз символіки 151-го оісб був поданий з частини та перероблений 15 жовтня 1997 р. Для 214-го обз 4 листопада 1997 р. підготували перший зразок емблеми, який і стали виготовляти. Також отримали свої власні символи військовослужбовці 404-го об РХБЗ, 108-го орвб, 1043-го обтз, 112-го омедб та, останнім - 2216-ї СФПЗ [63, с. 15-18; 131, с. 95-98; 250, с. 9; 281, с. 129-134, 137-148].

- Символіка 26-ї ад ЗахОК (ПрикВО) створювалася на основі нарукавної емблеми 337-ї реабр (про яку мова йшла у розділі 3). 1996 р., при поданні до Геральдичної комісії ПрикВО, кожна частина дивізії, продовжуючи традицію 337-ї реабр, отримала свій власний символ у вигляді голови тварини або ж плазуна. Управління дивізії - лева з мечем (цар звірів, символ могутності «бога війни» артилерії), 196-а абр - пуми, 361-ї протитанкової артилерійської бригади - кобри (символ миттєвого та смертельного удару), 337-ї реабр - та ж сама голова вовка і лише для 188-й абр великої потужності символом вибрали зображення озброєного вершника (як вважали автори - елемента старовинного герба міста Ємільчино, що не відповідає дійсності; так військовий художник з дивізії зобразив геральдичний символ «Погоня») [256, с. 46; 282, с. 130-132, 148]. Саме вони, після доопрацювання у комісії, були відправлені до Києва на розгляд та затвердження. На їх основі, на початку 1997 р., коли командування дивізії звернулося до львівських виробників (фірма «Юля»), був створений комплекс військової емблематики дивізії та її частин. При цьому символи художньо обробили. Для управління абстрактного лева замінили на старовинний герб Підкарпаття (Галичини) - коронований лев, що спирається на скелю [256, с. 49, 50]. Це підкреслювало розташування частин дивізії саме в цьому історичному регіоні України (єдина бригада - 188-а абр великої потужності, яка була розташована за межами цього регіону, на Житомирщині, на цей час вже вийшла зі складу дивізії). Для 337-ї реабр зображення «скопійованої» голови вовка замінили на голову дракона (як алегорію пуску ракет комплексу «Смерч») [256, с. 46; 282, с. 143-145, 164-165]. В результаті отримали перший в історії ракетних військ і артилерії СВ ЗС України комплекс військової символіки ад - великого з'єднання цього роду військ [256, с. 49, 50]. Цікаво, що принцип комплексності, який втілювався автором протягом років, настільки вже увійшов до свідомості української армії, що коли у кінці 1997 р. до складу дивізії передали ще одну частину - 1457-й роап, який на той час вже мав власну емблему, він був змушений поміняти її дизайн для того, щоби емблема вписалася систему символів 26-ї ад [63, с. 14; 131, с. 93; 256, с. 46-50].

- Аналогічно був створений комплекс нарукавних емблем ще одного артилерійського з'єднання - 55-ї ад ПівдОК (ОдВО). Так як пропозиції від частин відрізнялися одна від одної сюжетами символіки і не були пов'язані між собою, при опрацюванні цих емблем у виробника - львівської фірми «Юля», об'єднуючим елементом була вибрана незвична форма самих емблем. Загалом було створено шість нарукавних емблем з'єднання, розташованого у Запоріжжі. На емблемі управління дивізії у запропонованому малюнку було зображення символу Війська Запорізького - козака з мушкетом [67, с. 2-3; 190, С. 4; 234, с. 4]. Однак в ході відпрацювання нарукавних емблем представниками УГТ первісне натуралістичне зображення поміняли на стилізований герб цього регіону (той самий козак з мушкетом, але у золотому щиті). Надалі цей герб став частиною символіки всіх частин дивізії. Місце дислокації управління дивізії також ідентифікувалося за зображенням греблі Запорізької ГРЕС, запропоноване самими військовослужбовцями. В емблемі с самого початку були присутні також бойові нагороди дивізії, отримані в роки ДСВ у вигляді стрічок на лавровій гілці, а також зображення козацьких прапорів. На інших емблемах зобразили ті символи, які бажали бачити в частинах: установку РСЗВ 9К58 «Смерч» у 371-ї реабр, покладене на схрещені старовинні стволи гармат - емблеми артилерії; у 263-ї птабр символом стала алегорична композиція у вигляді сокола, який блискавками пробиває панцир ворожого танку; тут також ми бачимо калиново-дубовий напіввіінок, як символ української військової звитяги; кажан вже традиційно став символом артилерійської розвідки на емблемі 2335-го роап, у поєднані з емблемою артилерії та з блискавками, що символізують радіоелектронну апаратуру розвідки на озброєнні полку; голова роз'юженого ведмедя стала символом 237-ї абр (однак вона була позичена у іншої емблеми, раніше виготовленої у Львові для аеромобільного прикордонного загону 23-го окремого аеромобільного прикордонного загону). Пізніше до них приєдналася нарукавна емблема 1773-ї БЗТ, яка також входила до складу дивізії. На ній ми бачимо реалістичне зображення артилерійської установки, що була на озброєнні бази (152-мм гармата 2С3 «Акація»), доповнене калиновим вінком [63, с. 103].

- Символіка 28-ї мд ПівдОК СВ ЗСУ, яка розташована у селищі Чорноморське, на березі Чорного моря, неподалік Одеси, також відпрацьовувалася у Львові на базі фірми «Юля» на основі пропозицій, підготовлених у з'єднанні. Спочатку виготовили нарукавну емблему управління дивізії, оперту на малюнку з дивізії. А далі члени УГТ підготували й нарукавні емблеми для частин дивізії: спочатку - для 28-ї омбр (її емблема майже повністю повторювала емблему дивізії, за винятком стрічок нагород, напису та кольору облямівки - замість сірого - зелена); далі - для 27-ї омбр (символом її стало зображення старовинної фортеці у місті її дислокації - Білгорода-Дністровського та синій колір облямівки); для 40-го обз; та останнім - для 1161-го зрп (з зображенням оси - символу ракетного зенітного комплексу на озброєнні полку). Всі емблеми виготовлялися як у кольоровому, так і у захисному вигляді [131, с. 94; 291, с. 47-48, 50].

Наведені комплекси військової емблематики дивізій СВ ЗСУ створювалися та виготовлялися за допомогою УГТ та Геральдичної комісії ЗахОК, яке надавало методичну допомогу. Цей й привело до створення цілісних комплексів, об'єднаних навколо символу самої дивізії. На жаль, можливості УГТ у питаннях впливу на військову емблематику з'єднань та військових частин, розташованих на сході та півдні України були обмежені. Тому більшість з них у створенні військової емблематики пішли шляхом виробництва своїх власних, часто недосконалих, зразків, створених безпосередньо у військових частинах, і які не пройшли консультації з фахівцями.