До 60-річчя визволення України від фашистських загарбників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернігівський державний педагогічний університет

імені Т.Г. Шевченка

Кафедра українознавства і політології

До 60-річчя визволення України від фашистських загарбників

Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції

Матеріали науково-методичного семінару

Випуск шостий

Чернігів 2004р.

Матеріали науково-методичного семінару - Чернігів, Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка.

Друкується за постановою вченої ради Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка

Керівник науково-методичного семінару: М.М. Острянко, кандидат історичних наук, доцент

Рецензенти: М.К.Бойко, доктор історичних наук, професор В.Й. Борисенко, доктор історичних наук, професор

Відповідальний редактор та упорядник: В.М.Половець, завідувач кафедри українознавства і політології, доктор історичних наук, професор

Матеріали подаються в авторській редакції

ББК 63.3 (4 Укр) 5

М-99

ББК 63.3 (4 укр) 5

М-99

© Автори статей, 2004

ISBN 966-533-339-3

Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції

© В.М. Половець, 2004

ПЕРЕДМОВА

Шостий випуск матеріалів науково-методичного семінару «Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції», започаткованого на кафедрі українознавства і політології у 1998-1999 навчальному році, включає доповіді і повідомлення викладачів кафедри на науково-практичній конференції, присвяченій 60-ій річниці визволення України від фашистських загарбників.

Друга світова війна, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна, для українського народу розпочалася ще з вересня 1939 року. Двічі прокотилася вона вогняним смерчем Україною, спопеляюче пронизала серця і душі, опалила кожну сім'ю та оселю, кожне життя. Саме тому проблеми війни, її гірка правда ніколи не полишать нас. Події війни, яка палахкотіла на українському полі 1225 днів, не перестають вражати силою народного духу, величчю подвигу мільйонів, що піднялися на захист Батьківщини, своїх осель і родин.

Тема героїзму в роки війни нескінченна, її вічне джерело, витоки якого у народній пам'яті, закарбоване іменами тих, хто поліг в ім'я Перемоги. Ця пам'ять незгасна - вона у людських серцях. Народ, осяяний історичною пам'яттю, - нездоланний. Ми мусимо вивчати і знати, не забувати ціну війни і перемоги. Передавати молодому поколінню правду про війну, давати відсіч тим, хто намагається кинути в забуття горду славу нашого народу, «переглянути» і «переосмислити» по-новому історію війни обов'язок старшого покоління.

Висвітленню цих проблем і була присвячена науково-практична конференція викладачів і студентів, яка відбулася 26 вересня 2004 р.

В.М. Половець, завідувач кафедри українознавства і політології

ДОПОВІДІ на науково-практичній конференції В.М. Половець, професор

60-РІЧЧЯ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

28 жовтня 2004 р. виповнилося 60 років з часу визволення української землі від фашистів. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр., як важлива складова другої світової, залишила глибокий слід в історичній долі України і її народу. Істориками підраховано, що на території України війна не припинялася 1225 днів і стала ареною жорстоких кровопролитних боїв, у ході яких була знищена значна кількість озброєння і бойової техніки ворога. Саме з Україною та з південним напрямом як географічним її продовженням, пов'язані основні і вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті.

У системі фронтів другої світової війни цей фронт став центральним і вирішальним: в 1941-1945 рр. тут були зосереджені головні сили вермахту - від 57.1% до 76.7% загальної кількості дивізій, причому 60.6% з них було розгромлено саме на цьому фронті1. З огляду на своє стратегічне значення, Україна як центральний плацдарм війни майже весь час була місцем найбільшої концентрації військ та озброєнь воюючих сторін.

Апогеєм битви за Україну став період з осені 1943 р. до осені 1944 р. Саме в цей час ставка ВГК зосередила на її території майже половину діючої Червоної армії, до 42% стрілецьких і 80% танкових і механізованих з'єднань.

У боях за визволення території України від фашистів приймали участь 8 радянських фронтів: Центральний (з 20.10.1943 р. - Білоруський, а згодом 1-й Білоруський), Воронезький (з 20.10.1943 р. - 1-й Український), Степовий (з 20.10.1943 р. - 2-й Український), Південно-Західний (з 20.10.1943 р. - 3-й Український), Південний (з 20.10.1943 р. - 4-й Український) та ін.2 Мільйони воїнів Червоної Армії - синів і дочок усіх народів Радянського Союзу боролися за Україну з фашистськими загарбниками в 30-ти загальновійськових, 10-ти танкових, 7-ми повітряних арміях, 8- ми кавалерійських корпусах, значна частина серед яких були гвардійськими (найкращими) військами.

Найдобірніші війська в битві за Україну брали участь і з боку фашистів, до складу яких входили дві групи армій «Північна Україна» і «Південна Україна». На кінець 1943 року на південній ділянці фронту німецько-фашистські війська становили майже 41% усіх піхотних і 72% танкових сил, задіяних на радянсько-німецькому фронті3.

Велика концентрація сил під час визволення України стала характерною ознакою майже всіх стратегічних і фронтових операцій на її території, що пояснює увагу істориків до висвітлення цієї проблеми.

Утворення незалежної і суверенної Української держави створило сприятливі умови для започаткування об'єктивного, наукового дослідження історії України зазначеного періоду, рішучого подолання штампів і стереотипів, які були характерними для історіографії попередніх років.

У вітчизняній науці склалася така періодизація історіографії війни:

перший період - з 1941 по 1945; другий - перше повоєнне десятиріччя;

третій - з другої половини 50-х до середини 80-х років. З 1985 р.

розпочався сучасний, новітній період вивчення історії війни.

До першого періоду належить література, видана в роки війни, головною темою якої були поточні події на полі брані. Разом з тим розпочався збір документів, фактологічної бази історії війни. Літопис війни творили не лише професійні історики, а й письменники, публіцисти, громадські діячі, журналісти.Окреме місце в їхньому творчому доробку посіли праці, в яких на підставі свідчень очевидців і переконливих фактів розкривалися злодіяння фашистів. Дійсно, перебуваючи тривалий час своєї історії у полі впливу Польщі, Росії і Радянського Союзу (польської, російської чи радянської історіографії), Україна не мала власне своєї історіографії в її цілісному національно-державному вимірі.

Без урахування цього визначального фактора створювалася й історія України часів війни, чому ми й досі не маємо «суто українськоцентричної версії історії України 1941-1945 рр.»

Для відродження української історії і створення української історіографії війни, вільної від впливу будь-яких ідеологій і зарубіжних історіографій, необхідно дбати «про наукову розробку концепцій діалектично взаємопов'язаних проблем: власне історії України і всесвітньої історії з врахуванням особливостей України, які мають бути вписані в контекст один одного». Визволення України від загарбників сприяло новому імпульсу історичних досліджень. Було поновлено перерваний окупацією збір документів і матеріалів періоду 1941-1945 років. Після звільнення України кількість публікацій з історії війни помітно збільшилася. Вагомий внесок в цьому плані зробили публіцистичні праці українських письменників, громадських діячів, журналістів. Перш за все, це були доробки О.Довженка, М.Бажана, М.Рильського, П.Тичини, В.Сосюри, В.Василевської та інших авторів. Щоправда, публіцистика воєнних років містила немало неточностей, перебільшень та завищених оцінок. До того ж, не з власної волі автори «старанно» замовчували «незручні» події і факти, особливо першого періоду війни. Вийшла серія книжок, авторами яких були як воєнні, так і цивільні історики, твори їх присвячувалися битві за Україну та її окремим регіонам.

Різні події з історії звільнення України розглядалися у виданих в 1945 р. повідомленнях та зведеннях Радінформбюро7. З'явилися перші свідчення безпосередніх учасників боротьби з окупантами в тилу ворога, серед яких були записки секретарів підпільних обкомів партії, командирів партизанських з'єднань В.А.Бегми, О.Ф.Федорова, С.А.Ковпака, В.А.Старикова та ін.

Вийшли друком перші праці, присвячені внеску республіки в загальну перемогу над ворогом. У них лише фрагментарновисвітлювалася тема загального внеску України в розгром агресора. За підрахунками істориків за роки війни було видано близько 50 книг, брошур та збірників статей і півтори тисячі наукових і науково-популярних статей, нотаток та нарисів, що стали наріжним каменем у фундаменті української радянської історіографії війни.

У перше повоєнне десятиріччя українська історична наука розпочала систематичне і цілеспрямоване вивчення історії республіки 1941-1945 рр. При АН УРСР була створена Комісія по вивченню історії Великої Вітчизняної війни, яка розробила широку програму, спрямовану на комплексне вивчення історії України в роки війни10. У комісії працювало 6 секторів, кожен з них збирав і систематизував документи про діяльність партизан і підпільників, економіку України та її внесок у зміцнення обороноздатності країни. Комісія застенографувала спогади 158 командирів і комісарів партизанських загонів і з'єднань, 198 Героїв Радянського Союзу, провела експедицію в окремі області, записала спогади понад 300 чоловік, зібрала понад 1 тисячу документів. У своєму розпорядженні Комісія мала майже 133 тисячі документів і планувала видати 25 томів документальних збірників, які б відображали історію всіх областей України, підготувати більше 100 монографій з історії війни.

До наукової роботи залучалися кращі вчені республіки, викладачі вищих навчальних закладів, архівісти і аспіранти. Завдяки зусиллям українських науковців одразу після війни вийшли друком матеріали про злодіяння фашистських окупантів на Україні та збірники документів про історію окремих обалстей.

У 1949 р., на жаль, без достатніх підстав роботу Комісії з історії Великої Вітчизняної війни при АН УРСР було припинено, а згодом розформовано і музей-виставку «Партизани України у Великій Вітчизняній війні», який проводив важливу роботу по збиранню, накопиченню та опрацюванню документів і матеріалів. Такі дії центрального радянського керівництва загальмували пошуки дослідників, але не припинили їх.

Упродовж другого періоду вивчення історії війни дослідники продовжували вивчати бойові дії Червоної Армії та битви за визволення України, підпільний і партизанський рух на окупованій території, відродження народного господарства республіки та внесок українського народу в Перемогу.

Характерною для української історіографії цього періоду стала тема подвигу міст-героїв. Історію ополченських з'єднань та винищувальних батальонів досліджували П.Н.Балковий, Л.І.Десенко, А.Т.Чеканюк12. Вони показали динаміку створення загонів народного ополчення, їх соціальний, віковий, національний і партійний склад, участь у бойових операціях, взаємодію з регулярними частинами Червоної Армії.

Правдиві матеріали, точні спостереження та детальні описи подій містили праці, присвячені безпосередньо висвітленню бойових операцій, пов'язаних з визволенням України.

В основному то були науково-популярні праці, в яких головним чином показувалися дії Червоної армії, розвиток бойових операцій окремих полків і дивізій, армій і флотів. Як правило, цивільна історія України в таких дослідженнях залишалася поза увагою.

Новим явищем в історичній літературі була поява мемуарних досліджень, до яких належали книги П.Вернигори, О.Федорова, С.Ковпака, М.Попудренка, С.Руднєва, І.Туркевича14. Підготовлена безпосередніми учасниками боротьби з окупантами, така література розповідала широкому загалу читачів про рейди і походи партизан і підпільників, сміливі напади на гарнізони фашистів. Для науковців такі мемуари стали невичерпним джерелом інформації про форми і методи партизанської боротьби з окупантами, зв'язки з мирним населенням, планування і підготовку окремих операцій, характер і напрями удару по ворогу.

У середині 50-х років в Україні вперше було опубліковано узагальнюючу монографію М.І.Супруненка з історії УРСР 1941-1945 років15. Автор широко використав доробок попередників і залучив великийматеріал з фондів центральних і обласних архівів, опубліковані джерела, що дало можливість творчо переосмислити події в Україні в 1941-1945 рр., відмовитися від старих концепцій, проаналізувати причини тимчасових невдач Червоної армії, сталінських оцінок військових подій.

У монографії не тільки відсутні сталінські оцінки історії війни і посилання на його праці, але й зведені до мінімума цитати з творів В.І.Леніна. Правда, натомість у відповідності з духом того часу було введено безліч цитат і положень із статей та виступів М.С.Хрущова.

Отже, у перше повоєнне десятиріччя авторами зроблений істотний внесок в історіографію війни, особливо в плані фактографічного збагачення історії України в роки війни. Вона стала більш насичена реальними подіями, конкретними прізвищами і фактами.

Продовжувалося формування архівних фондів з історії війни, видавалися збірники документів, що дозволило історикам у межах даного історіографічного періоду зробити вагомий внесок у дослідження проблем історії другої світової війни.

Третій, найбільш тривалий період історіографії (1956-1985 рр.), характерний далеко не однорідними, суперечливими процесами. Помітно активізувалися наукові пошуки істориків, зросла кількість публікацій, поліпшилася організація наукових досліджень та підготовка кадрів, що було пов'язано з ХХ з'їздом партії. Поступово почалося звільнення від сталінських концепцій війни, догматичних схем і штампів. У вересні 1957 р. навіть було прийнято постанову ЦК КПРС про підготовку багатотомної історії Великої Вітчизняної війни, але після жовтневого1964 р. пленуму ЦК партії і приходу до влади Л.І.Брежнєва позитивні процеси почали поступово згортатися, набуло розмаху адміністрування і відродження колишніх стереотипів. Це явище в історії дістало назву «неосталінізму», що привело до нового замовчування і спрощеного трактування: у працях цієї доби відсутні проблеми оточення радянських військ, військовополонених, доля українців на окупованій території, не показувалися недоліки в організації партизанського руху і підпілля.

Разом з тим за визначених 30 років нашої історії, за підрахунками фахівців, вийшло майже 70% усієї наукової продукції, яка була опублікована, починаючи з 1941 р. Саме в цей час підготовлені і видані усі відомі в республіці фундаментальні книги та збірники документів і матеріалів16. З другої половини 50-х до 70-х років українські археографи видали друком більше 40 збірників документів і матеріалів, які віддзеркалювали історію усіх областей УРСР в 1941-1945 рр. Помітним явищем в науковому і громадському житті став тематичний збірник «Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні», тритомник документів і матеріалів «Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941-1945»17. Опубліковані документи і матеріали значно розширювали дослідницькі можливості вчених і збагачували джерельну базу наукових розвідок.

Водночас у цей період почалася практика засекречування документів, які свідчили про недоліки і негативні явища в роботі партійних і радянських органів України. Дозволялося різними інструкціями вносити виправлення в джерела, що суперечило нормам археографії та науково-дослідницької етики.

Упродовж 1956-1985 років плідно вивчалася тема «Народне господарство України на службі фронту і тилу». У межах цієї проблеми основні зусилля були зосереджені на вивчення історії перебудови народногосподарського комплексу на воєнний лад і мобілізації ресурсів на відсіч агресорові. Актуальною в ті роки була тема участі робітничого класу республіки в зміцненні економічного потенціалу та його трудові подвиги. Над нею працювала велика група провідних істориків, до якої належали М.З.Данилюк, М.І.Кравчук, І.І.Кондратюк, С.Н.Саженюк, В.М.Мазило, М.М.Панчук, М.І.Яковенко та ін.19 Інтенсивно вивчалася історія транспорту республіки в 1941-1945 рр. Цей розділ історіографії поповнився працями М.З.Данилюка, М.М.Панчука, Є.І.Цимбала, М.І.Яковенко та ін.

Аналіз наукового доробку про визволення України, безпосередньо пов'язаний з відбудовою народного господарства, показує, що в 60-80-х роках особлива увага зверталася на висвітлення відродження усіх галузей важкої промисловості і дещо менше - легкої, місцевої та сільського господарства. В цілому народне господарство республіки, як свідчать дослідження, отримало посильну допомогу держави, а відразу після визволення почало працювати на потреби фронту. Конкретний внесок України у боротьбу з фашистами показано в усіх узагальнюючих працях, які вийшли друком у зазначений період.

В історичній літературі того часу дещо гірше висвітлювалися, а то й зовсім оминалися сюжети про матеріальне життя звільненого населення, його моральний і фізичний стан, суспільно-політичні процеси в західноукраїнських землях.

Поза увагою істориків залишилася тема про українську церкву, її місце і роль в громадському і духовному житті в умовах війни. Не вивчалася історія української політичної думки воєнних років, суспільнопол ітична діяльність ОУН, взаємовідносини між різними націями, суспільно-політичне життя на окупованих землях, депортація.

З 60-х років в Україні сформувалися дослідницькі групи, які почали спеціалізуватися на вивченні окремих складових партизанського руху, формуванні загонів і з'єднань, їх складу, озброєнні, забезпеченні, побуту, взаємодії поміж собою та з регулярними частинами Червоної армії, їх участі у зриві гітлерівських планів, допомозі наступаючим військам у ході визвольних боїв за Україну. Провідними істориками дослідження визначених сюжетів були П.Т.Тронько, В.Ф.Мольченко, М.І.Петров, І.П.Стафійчук, М.М.Матвійчук, В.Д.Яценко та ін.23 Висвітлення конкретно - історичних форм і проявів боротьби з окупантами обумовило українських вчених порушити питання теоретико-методологічного характеру, визначення окремих дефініцій, сфери їх використання, змісту понять «партизанський рух», «всенародна боротьба в тилу ворога», «рух опору».

У відповідності з пануючою на той час марксистсько-ленінською методологією боротьба наших співвітчизників на окупованих землях розглядалася виключно з класових позицій, під суто політичним і класовим кутом зору, але незважаючи на такі розбіжності теоретичного характеру, в конкретно-історичному плані дослідники стверджували, що боротьба в тилу ворога була багатогранною, всенародною і одностайною.

Григорович Д.П., Дем'янчук І.Л., Коваль М.В., Надим'янов В.Ф., Ющенко М.Д. у своїх працях переконливо показували, що населення у переважній більшості не сприймало нацистську ідеологію та порядки, не втратило почуття гідності і любові до Батьківщини. Поступове накопичення краєзнавчої літератури створювало солідне підгрунтя для висвітлення проблеми визвольної боротьби Червоної армії на українській землі, що знайшло своє відображення в 26-томному виданні «Історія міст і сіл Української РСР» та в серії «Історія фабрик і заводів», у нарисах історії окремих міст і сіл. На підставі архівних джерел, у тому числі документів окупаційної влади М.В.Коваль, Л.В.Кондратенко, В.М.Нем'ятий показали, що опір німецькому новому порядку носив систематичний і масовий характер, що допомагало діючій армії здійснювати визволення загарбаної території.

Авторський колектив «Историографии истории Украинской ССР», підсумовуючи вивчення бойових дій на українській землі в 1941-1944 рр., зробив висновок про те, що радянською історичною наукою успішно вирішені кардинальні проблеми воєнної історії Великої Вітчизняної війни, бойові дії на території Української РСР. Йшлося про те, що остаточно було з'ясовано суть стратегії Збройних сил, у тому числі значення стратегічної оборони, що поєднувала наступальні й оборонні операції у ході визволення українських земель від фашистів. З такими висновками неможливо погодитися. Залучення нових джерел і архівних матеріалів засвідчує, що для таких висновків потрібні більш поглиблені методологічні і конкретно історичні осмислення «білих плям» війни, періоду «ліберального неосталінізму» і «показових» публікацій.

У радянській історіографії війни третього періоду провідне місце посідає висвітлення переможної ходи Червоної армії після Сталінградської битви та бойових операцій, пов'язаних з визволенням України в період з грудня 1941 р. до середини жовтня 1944 р. Автори загально-історичних та воєнно-історичних праць досить детально описували операції усіх чотирьох Українських фронтів: битви за Донбас, Дніпро, Крим, Карпати, Полісся і Чорномор'я26. Важливе значення у вивченні історії війни мали праці про подвиги радянських воїнів на українських землях27. Заслуговують на увагу в цьому контексті праці, присвячені Героям Радянського Союзу. У них уперше і поіменно показано, що з 113 двічі Героїв Радянського Союзу 83 безпосередньо брали участь у боях на українській землі, а 845 солдат і офіцерів віком до 25 років були удостоєні звання Героя Радянського Союзу при визволенні її від фашистів.

В українській історіографії вагому роль відіграв перший серед видань такого плану збірник документів і матеріалів про дружбу і масовий героїзм радянських людей у битві за Україну. Переважна більшість таких документів була введена в науковий обіг уперше, а іменний показчик містив 2,7 тисяч учасників визволення України.

У 60-80-ті роки минулого століття історичні знання про воєнні операції на Україні значно поповнила меморіальна література, яка стала досить поширеною і популярною серед населення. Для дослідників вона містила важливі відомості про хід бойових операцій, звитягу воїнів на Українській землі30.

Отже, доробок третього історіографічного періоду історії України в роки визволення від фашистських загарбників свідчить, що, незважаючи на недоліки та застійні явища цих років, дослідники досягли певних зрушень: з'явилися сотні різноманітних публікацій, в яких висвітлювалися всі аспекти і регіони бойових дій. Літопис війни суттєво поповнився новими джерелами, але об'єктивної і неупередженої інформації про визволення України від фашистів у них ще не було.

Про необхідність створення нової історіографії проблеми, яка б відповідала нормам і запитам демократичного суспільства, одним з перших висловився відомий дослідник воєнної історії М.В.Коваль. У його наукових доробках здійснено історіографічне та історіософське осмислення подій Великої Вітчизняної війни і місця в ній України.

Розглядаючи ряд актуальних проблем історіографії другої світової війни, автор особливу увагу звернув на становище в Україні під час фашистської окупації, партизанську боротьбу та рух опору, здійснення серії наступальних операцій, що сприяли звільненню території України та остаточне визволення українських земель.

Створення сучасної концепції історіографії визволення України від фашистів неможливе без своєрідної інвентаризації накопичених українськими істориками досліджень з основних аспектів проблеми запопередні роки. Праці В.О.Замлинського, В.І.Клокова, М.В.Коваля, В.І.Кучера, О.Є.Лисенка, І.Т.Муковського, В.М.Нем'ятого, А.С.Чайковського та інших вчених розвивають важливі методологічні положення про історію України в добу воєнного лихоліття.

В умовах незалежної держави одним з перших звернувся до гуманістичного підходу у висвітленні подій в Україні часів війни В.В.Стецкевич, наголошуючи на людському вимірі та нагальній потребі пошуку національної ідеї, здатної об'єднати все українське суспільство.

Аналіз наукової і публіцистичної літератури, яка вийшла в Україні і діаспорі по зазначеній проблемі, здійснено В.Лаврищуком. Зроблене ним дослідження дозволило дійти аргументованого висновку про недостатню вивченість у вітчизняній історіографії і необхідність зосередження тут зусиль істориків.

Важливий внесок у поглиблене вивчення історії України 1941-1945 рр. зробила група дослідників, яка працює у сфері її історіографічного аналізу. До числа таких можна віднести публікації В.В.Клокова, П.П.Панченка, О.В.Марущенка, В.В.Стецкевича та ін.34 У своїх працях вони визначили чинники, що стримували наукове дослідження історії війни: заідеологізованість, особливу пристрасть до історико-партійних досліджень, компліментаризм, догматизм і схематизм, замовчування «незручних» подій історії війни, специфічно-вибіркове використання джерел. Разом з тим вони накреслили низку завдань, рекомендацій і напрямків, які мають допомогти науковцям вийти на новий рівень вивчення української історії часів війни та освоїти нову дослідницьку тематику і технологію висвітлення історичної минувшини.

У суверенній українській державі з'явилися наукові дослідження, що за класифікацією відносяться до розділу проблемної історіографії.

Серед них праці істориків нової генерації - І.Павленка, Д.Метелиці, В.Смирнова35. Їхні праці позбавлені ідеології радянської історіографії, а головне - містять суто науково-методичні рекомендації щодо подальшого вивчення зазначеної проблематики, особливо національновизвольного руху в Західній Україні та взаємовідносин ОУН з нацистами.

Критично-конструктивний напрямок розвитку новітньої української історіографії представляють праці В.Лаврищука про німецькофашистський окупаційний режим в Україні та В.Дуднік про матеріальні збитки, заподіяні як німецько-фашистськими загарбниками, так і радянськими військами під час відступу в 1941-1942 рр.

В етноісторичному плані зроблений А.Подольським аналіз публікацій, присвячених темі «Євреї України в часи війни». Подібні дослідження в умовах багатонаціональної Української держави сприяють появі публікацій, присвячених трагедії кримсько-татарського населення, циган,поляків, інших народів нашої країни, які зазнали сталінських репресій.

У змістовній історіографічній публікації О.Позняк проаналізовані особливості висвітлення проблеми співдружності слов'янських народів у партизанській боротьбі в роки війни 1941-1945 рр. Спільними зусиллями партизани громили фашистські гарнізони, комендатури, бургомістрати, поліцейські стани, а на базі десантних груп формувалися нові загони і з'єднання, які проводили в широких масштабах «рейкову війну», заважаючи пересуванню ворожих військ та доставці військового спорядження з Німеччини на окуповану територію і на фронт.

В історіографії теми визволення України від фашистських загарбників важливе місце займають дослідження про діяльність видатних національних політичних, громадських і духовних діячів, чому значну увагу приділяє М.Вегеш39. Однак вивчення цього напрямку історіографічних досліджень пов'язане з політико-ідеологічними чинниками. Аналіз наукової історіографії війни 1941-1945 рр. свідчить про спроби окремих істориків і політичної еліти перевести висвітлення і трактування нашої історії із суто наукової в політичну площину, що доходить інколи до «барикадного протистояння». Особливо конфліктного забарвлення набуває тема «ОУН та УПА в роки війни».

Становлення національної української історіографії відзначається одним з таких ключових напрямків, які все активніше починає освоювати українська історична наука в її теоретико-методологічній сфері, є антропоцентричний підхід. Історики, які вивчають події Великої Вітчизняної війни, у своїх дослідженнях розвивають положення про виключну роль людини в суспільстві, про те, що головним об'єктом історичних досліджень повинна стати людина. Українсько-радянська історична наука, як відомо, довгі роки зосереджувалася на вивченні певних масових структур: партїї, класів, суспільства, розглядаючи людину лише як технічну функцію суспільства чи економіки. Нині вчені докорінно змінили свій підхід до місця людини в історії, а історична наука якраз і «оновлюється сьогодні на засадах антропологічного підходу та гуманізації, бо в основі історичного процесу є людина».

Про дослідження ролі особи в історії, мотивації її вчинків, факторів, що характеризували її самовияв і вплив на суспільні процеси, маємо певні здобутки у висвітленні окремих проблем війни 1941-1945 рр.

Заслуговують на увагу перш за все доробки І.Муковського, О.Лисенка, А.Перковського, С.Пирожкова, А.Трубайчука, А.Чайковського та інших авторів42. У центрі їхньої уваги чітко виражений гуманістичний, антропологічний підхід до висвітлення місця і ролі військової і цивільної людини в роки війни, людини будь-якого віку і статі, незалежно від національності, партійності, військової повинності тощо.

Головною дослідницькою проблемою, яку намагається нині реалізувати сучасна українська історична наука - людина в добу війни.

Вона розглядається у контексті України в загарбницьких планах агресорів, причин поразок і втрат радянських військ у 1941-1942 рр., мобілізації людських і матеріальних ресурсів на відсіч ворогові, перебазуванні виробничих сил у радянський тил, у створенні в тилу воєннопромислового комплексу, народному опору окупаційному режиму, відбудові народного господарства, внеску українців у розгром ворога та наслідків війни для України. Над вирішенням цих проблем працюють І. Дробот, А. Слюсаренко, В.Кучер, П.Чернега43.

У сучасній українській історичній науці все більше вчених починають працювати над проблемою людина в добу війни. Найбільший внесок у розробку цієї неймовірно складної і багатогранної теми зробив авторський колектив 250-томника «Український народ у війні 1939-1945 рр.», в якому вперше в нашій історіографії війни поіменно названо мільйони співвітчизників, що віддали своє життя за Батьківщину.

Завершальним томом цього фундаментального видання стало «Безсмертя. Книга пам'яті України», до авторського колективу якого увійшли практично всі вітчизняні фахівці в галузі історії війни44. У книзі вперше опубліковано аналітико-документальний матеріал про вагомий внесок українського народу в перемогу над фашизмом. «Безсмертя» - це данина незгасній пам'яті про тих, хто загинув на полі битви за честь, свободу і незалежність Батьківщини. На підставі поіменного обліку загиблих у боях узагальнені дані про військові втрати України в роки Великої Вітчизняної війни, оприлюднено понад 300 документальних фото і кадрів кінохроніки воєнних літ, багато з яких читач побачить уперше. В книзі простежується єдина історична концепція, пропонуються неусталені оцінки, висновки, узагальнення українських істориків щодо подій того часу.

Перед редакційними колегіями, авторськими колективами, вченими, пошуковцями і видавцями серіалу «Книга Пам'яті України» стояло складне завдання: відтворити скорботний мартиролог воєнних втрат, тобто закласти одну з підвалин подальшого вивчення й осмислення великої людської трагедії, якою була для нашого народу війна. Упродовж десяти років тисячі пошуковців - ентузіастів, науковців, краєзнавців, працівників архівів, військкоматів, журналістів докладали зусилля по створенню картотеки обліково-архівних даних майже на 5 мільйонів наших земляків, полеглих на фронтах другої світової війни. До пошуків долучалося майже 550 тисяч громадян України.

У Книзі Пам'яті підкреслюється, що кожне покоління у своєму історичному поступі залишало нащадкам не лише отчу землю, а й генетичну пам'ять, як запоруку величі і нездоланності народу. Подвиги, здійснені воїнами, зробили їх героями, а всенародна пам'ять - безсмертними. Біографії, фронтові долі полеглих у боях щільно спресовані в книзі у кілька коротких рядків, але за кожним з них - людське життя, нерідко яскраве і талановите, безжалісно обірване у розквіті сил.

Ці воїни завжди залишаться молодими, чистими душею, сильними духом, красивими у вчинках.

Всеукраїнський том «Безсмертя» значною мірою усуває наявні в історії Великої Вітчизняної та другої світової воєн так звані «білі плями», яких до останнього часу ще залишалося немало. Книга не розставляє остаточно всі крапки над «і», а є лише формою шанобливої данини пам'яті тим, хто переміг чорні сили фашизму. Книга складається з 9 розділів, кожен з яких присвячений певному періоду війни. До першого розділу «Напередодні» включено три параграфи, що розкривають становище в українському суспільстві в 1939-1941 рр. Другий - називається «Випробування вогнем» і охоплює період 1941-1942 рр. Це розповідь авторів «Безсмертя» про перші дні війни, оборону Києва, Одеси, боїв у Криму, Севастополі, Харківська трагедія, захист Москви, оборона Ленінграда. Значна увага тут приділяється висвітленню окупаційного режиму в Україні, організації партизанського руху і підпілля. У наступному розділі - «Докорінний перелом» (1943) наголошується на участі воїнівукра їнців у боях на Волзі, Курській дузі, за Лівобережжя, визволення Києва, Донбасу, утворенні націоналістичних збройних формувань. У четвертому розділі - «Шляхом перемоги» (1944-1945) автори книги на основі широкої документальної бази розкривають особливості наступу на Правобережжі, Корсунь-Шевченківську битву, бойові дії на Півдні, Західній Україні та в Карпатах. У цьому ж розділі - українці в європейському русі опору, звільнення країн Східної та Центральної Європи, розгром Квантунської армії. Наступні 5 розділів книги присвячені висвітленню єдності фронту і тилу, безсмертя бойових традицій, втрат народу України, хроніки основних подій на фронтах, нагород захисників Вітчизни, з'єднань і частин, удостоєних назв визволених міст і території України.

У післямові книги «Безсмертя» наголошується, що нашій республіці випала трагічна доля геополітичного центру воєнних дій. Досі історія не знала таких прикладів, коли рішення і дії кожного з мільйонів захисників Вітчизни спресовувалися у єдиний великий подвиг в ім'я Перемоги. Історія ще не знала такого масового героїзму і жертовності на полі бою, такої самовідданості, яку проявили мільйони трудівників на фабриках і заводах, полях і фермах, забезпечуючи всім необхідним Червону армію. Всебічне об'єктивне вивчення і аналіз архівних документів дозволили уточнити істині масштаби жертовності і цифри втрат українського народу у війні. Опинившись з перших днів війни в епіцентрі масових ударів вермахту, український народ зазнав 5,5 мільйонів чоловік військових втрат, до яких додалося ще більше цивільного наеслення.

Якщо ж вдатися до науково обгрунтованих підрахунків опосередкованих демографічних втрат, то вони становлять близько 17 мільйонів чоловік.

В українській історіографії 250-томний історико-меморіальний серіал «Книга Пам'яті України» стане одним із джерел створення повномасштабної історії України надзвичайно драматичного для неї періоду другої світової війни, де будуть висвітлені достовірно найважливіші і найскладніші проблеми великої перемоги.

Аналіз національної української історіографії другої світової війни буде неповним без досліджень визначеної проблеми українською діаспорою. У своїх наукових розвідках О.Вовк, В.Косик, В.Юричко, опублікованих в журналах «Український історик» та «Сучасність», спираючись на опубліковані в 70-80-х роках статті І.Каменецького, Л.Шанковського, по новому висвітлювали історіографію українськогоруху опору. Долаючи прагнення обмежитися виключно позитивним добором фактів і подій про «непогришимість і непомильність лідерів та окремих рядових ОУН і УПА», вчені української діаспори, використовуючи раніше закриті спецфонди в Україні, докладають зусиль, щоби їхні наукові дослідження стали складовою частиною спільної, єдиної української історіографії.

Важливими з точки зору насиченості конкретно-історичнимматеріалом стали Міжнародні, Всеукраїнські та регіональні наукові і науково-практичні конференції, низка яких проведена в Україні упродовж 1990-х рр. У доповідях та виступах на них висвітлені нові концептуальнометодичн і підходи до проблеми, звільнені від ідеологічних схем і штампів, цілеспрямовано і послідовно викладено нове концептуальне бачення історії України в роки війни, окреслено комплекс тем, якіпотребують копіткого вивчення і переосмислення.

Звичайно, тематика доповідей і виступів на конференціях торкається різних проблем, але єднає їх одне - намагання показати вихід на нові дослідницькі горизонти, неупереджено і об'єктивно розкрити різноманітні сторінки історії війни, довести дієздатність усіх ланок влади і громадських організацій України в роки визволення від фашистів, підкреслюють підпорядкованість усього суспільно-політичного життя інтересам захисту Вітчизни. Більше того, зміст опублікованих матеріалів конференцій виразно показує важливу і позитивну тенденцію - дослідники розпочали висвітлення історії України в роки війни в українознавчих вимірах та показу долі людини в часи лихоліття.

Особливості, специфіка вирішення такого завдання полягає в тому, що узагальнюючої оцінки дій українців на фронтах війни до цього не робилося, у тому числі не лише в лавах Червоної Армії, але й в Збройних силах іноземних держав, з'єднаннях УПА, національному підпіллі. На конференціях розглядалися також і такі болісні моменти нашої історії, як втрати серед військового контингенту і цивільного населення, долі військовополонених, українсько-польські стосунки тощо. Вирішуючи таку складну проблему, автори досліджень спиралися на величезний масив архівних джерел, більшість з яких було введено до наукового обігу вперше.

Зважені підходи істориків до вивчення визначеної теми дозволили їм дійти висновків, що війна спричинила підрив генофонду України і катастрофічно зменшила його потенціал внаслідок величезних жертв, яких зазнало цивільне населення під час бойових дій, мобілізації до Збройних сил СРСР, загонів руху опору, масового примусового вивозу на роботу до Німеччини. Водночас вони зробили більш обгрунтовані узагальнення і важливі уточнення. Так, І.Муковський і О.Лисенко стверджують, що військову форму в 1941-1945 рр. вдягнули не 4,5 млн чоловік, як вважалося досі, а понад 7 млн громадян України, з яких 3,5 млн полягли на полі брані, а кожен другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом.

На науково-практичних конференціях започатковано комплексне вивчення теми участі українців у війні, на всіх фронтах і в різних з'єднаннях та арміях, радикальні процеси оновлення лабораторії українського історіографічного дослідження. Отже, аналіз історіографічних публікацій проблем історії України періоду другої світової війни свідчить про вихід української науки на якісно новий рівень вивчення історії війни, більш вагому теоретичну аргументацію досліджень, пріоритетні напрямки яких дозволять створити оновлену українську історію.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Великая Отечественная война Советского Союза 1941-1945. Краткая история. - М., 1970. - С. 567.

2. Муковський І., Лисенко О. Україна - центральний плацдарм бойових дій 1941-1944 рр. // Історія в школі. - 2000. - № 5-6. - С. 10.

3. Історія Української РСР у роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-1945: У 8 т. - К., 1977. - Т. 7. - С. 329.

4. Стецкевич В.В. Україна в роки війни 1941-1945 рр.: стан і проблеми теоретичного та історіографічного дослідження (деякі аспекти проблеми) Гуманітарний журнал. - 2000. - № 3-4. - С. 3.

5. Потульницький В.А. Українська та світова історична наука: рефлексії на межі століть // УІЖ. - 2000. - № 1. -С. 16.

6. Карпов А. Бои за Харьков. - М., 1943; його ж. Освобождение Донбасса. - М., 1944; Бедзик Д. Корсунь-Шевченківське побоїще. - К., 1944; Зам'ятін М. Історична битва за Дніпро і Правобережну Україну. - К., 1944; Мещеряков Г. Борьба за Киев. - М., 1944; Толбухін Ф. Битва за визволення Радянської України. - К., 1944; Воробьёв Ф. Освобождение Правобережной Украины. - М., 1945 та ін.

7. Сообщение Советского Информбюро: В 8-ми т. - М., 1945.

8. Бегма В. Злочин німців і народна боротьба на Ровенщині. - К., 1945; Федоров О.Ф. Подпольный обком действует. - М., 1944; Ковпак С.А. Походы в Карпаты. - М., 1944; Стариков В. У партизан. - М., 1943 та ін.

9. Историография истории Украинской ССР. - К., 1987. - С. 356.

10. Гак Д. Основні завдання роботи Комісії по історії Вітчизняної війни на Україні // Вісті Академії наук УРСР. - К., 1946. - № 4. - С. 5-9; Сафінов П. Про складання хроніки Великої Вітчизняної війни. - Там же. - С. 10-17; Шевченко Ф. Про складання хронологічного довідника «Тимчасова окупація німецькими загарбниками населених пунктів України та визволення їх Червоною Армією. - Там же. - С. 18-23.

11. Див.: Одесса в Великой Отечественной войне Советского Союза. - Т. 1-3. Одесса, 1945-1951; Німецькі окупанти на Полтавщині (1941-1943 рр.). - Полтава, 1947; Хронологічний довідник про Тимчасову окупацію німецькофашистськими загарбниками населених пунктів Чернігівської області і визволення їх Червоною Армією. - Чернігів, 1947; Житомирщина в період Тимчасової окупації німецько-фашистськими загарбниками. 1941-1944 рр.: Зб. документів. - Житомир, 1948; Боротьба трудящих Львівщини проти німецькофашистських загарбників (1941-1944 рр.). - Львів, 1949; та ін.

12. Балковый П. Истребительные батальоны Украины в период боёв Советской Армии (1941-1942 гг.). Дис. … канд. ист. наук. - К., 1949; Десенко Л. Народное ополчение в героической обороне Одессы (июнь - октябрь 1941 г.). - К., 1952; Чеканюк А. Народное ополчение в героической обороне Киева: Дис. … канд. ист. наук. - К., 1948.

13. Карабутенко І. Тричі Герой Радянського Союзу Іван Кожедуб. - К.,

1946; Сергеєв С. Львів'яни в боях за Батьківщину. - Львів, 1946; Мужні серця: Книга про славних синів і дочок українського народу - Героїв Радянського Союзу. - К., 1947 та ін.

14. Вернигора П. Люди з чистою совістю . - М., 1951; Федоров А. Подпольный обком действует. - М., 1949; Ковпак С. Від Путивля до Карпат. К., 1949; Попудренко М. Щоденник. - К., 1949; Руднєв С. Щоденник про Карпатський рейд. - К., 1948.

15. Супруненко М. Украина в Великой Отечественной войне Советского Союза. - К., 1956.

16. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. - К., 1967-1969; Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. 1941-1945. - К., 1977; Історія Української РСР. - К., 1977 та ін.

17. Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. - К., 1963; Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941-1945. - К., 1980.

18. Коваль М.В. Все - для Перемоги: Подвиг трудящих України у Великій Вітчизняній війні. 1941-1945 рр. - К., 1979; Буцько М.О., Кириченко С.М. Воєнно-організаторська діяльність у Великій Вітчизняній війні. - К., 1980 та ін.

19. Історія робітничого класу Української РСР. - К., 1967; Саженюк С.М. Трудовий подвиг робітників України у Великій Вітчизняній війні. - К., 1985.

20. Данилюк М., Панчук М. На службі фронту і тилу. - К., 1974; Панчук М. Сталеві шляхи. - К., 1968; Цымбал Е. Огненные рельсы. - Одесса, 1979; Яковенко М. Залізничники України на початку Великої Вітчизняної війни Український історичний журнал. - 1966. - № 2.

21. Радянська Україна в братній сім'ї народів СРСР. - К., 1972; Захаров Н. Дружба, закалённая в боях. - М., 1970; Лавринович М. Відродження колгоспного села. - К., 1968.

22. Розвиток народного господарства Української РСР. 1919-1967. - К., 1967. Т. 2; Великий подвиг. - К., 1975; Подвиг партии и народа. - К., 1980; Данилюк М. Натхненна праця в ім'я перемоги. - К., 1970; Коваль М. Все - для Перемоги. - К., 1967.

23. Тронько П. Подвиг твоих отцов. - М., 1970; його ж. Бессмертие подвига. К., 1980; Мольченко В., Петров М. Героїчні подвиги молоді України в тилу ворога в роки Великої Вітчизняної війни. - К., 1968; Стафийчук И. Комсомол Украины в партизанском движении. 1941-1944. - К., 1968; Яценко В. Комсомольці України в партизанських лавах. 1941-1945. - Харків, 1968 та ін.

24. Григорович Д. Политическая борьба КПСС среди населения на временно оккупированной территории Украины. - К., 1980; Дем'янчук І. Зброєю слова. - К., 1966; Коваль М. У битві з фашизмом. - К., 1974; Надымьянов В. Оружием правды. - Львов, 1985; Ющенко М. Агітація і пропаганда комуністів України в умовах німецько-фашистської окупації. - К., 1972.

25. Коваль М. Боротьба населення України проти фашистського рабства. - К., 1980; Кондратенко Л. Крах экономических планов немецкофашистских захватчиков на Украине: Историографический очерк. - К., 1980; Немятый В. Всенародная борьба против экономических мероприятий фашистских оккупантов на Украине. 1941-1944 гг. - К., 1980.

26. Грилёв А. Днепр - Карпаты - Крым: Освобождение Правобережной Украины и Крыма в 1944 году. - М., 1970; Ершов А. Освобождение Донбасса. - М., 1973; Уткин Г. Штурм «Восточного вала»: Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. - М., 1976; Корсунь-Шевченковская битва. - К., 1974; Битва за Буковину. - Ужгород, 1969; В боях за Карпаты: Сборник. - Ужгород, 1975; В битвах за Советскую Украину. - К., 1985.

27. Солдат, которого победить нельзя. - К., 1970; Герои боёв за Крым. - Симферополь, 1972; Венков Б. Герои Карпат. - Ужгород, 1972; Марченко А. Герои - широнинцы. - Харьков, 1974; Герои - освободители Черкасчины. - Днепропетровск, 1975; В битвах за Советскую Украину: Сб. очерков. - К., 1979; В битве за Киев. - К., 1983; Днепр - река героев: Свидетельства всенародного подвига. - К., 1983; Трокаев А. Подвиг на шахтерской земле: Очерки о советских воинах, совершивших высшие ратные подвиги. - Донецк, 1983 та ін.

28. Золотые звёзды. - Днепропетровск. 1967; Прославлені у віках: Про Героїв Радянського Союзу Кіровоградщини. Нариси. - Дніпропетровськ, 1969; Боевые звёзды киевлян: Очерки о Героях Советского Союза. - К., 1977; Золотые звёзды Полесья: Очерки о Героях Советского Союза. - К., 1978; Люди бессмертного подвига. - М., 1975 та ін.

29. Боевое содружество народов СССР: Дружба и массовый героизм в боях за Советскую Украину в Великой Отечественной войне. - К., 1984.

30. Баграмян И. Так начиналась война. - М., 1971; Жуков Г.К. Воспоминания и размышления. - М., 1969; Ерёменко А. Годы возмездия. 1943-1945. - М., 1969; Гречко А. Через Карпаты. - М., 1972; Москаленко К. На Юго-Западном направлении. 1943-1945. - М., 1975.

31. Коваль М.В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.): Спроба сучасного концептуального бачення. - К., 1994; його ж. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторони історії. - К., 1995; його ж. Друга світова війна і Україна (1939-1945): Історіософські нотатки. - К., 1999; його ж. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945 рр.). - К., 1999.

32. Стецкевич В.В. Україна в роки війни: деякі історіографічні та антропоцентричні аспекти проблеми // Осягнення історії. - Острог - НьюЙорк, 1999. - С. 489.

33. Лаврищук В. Деякі історіографічні аспекти вивчення німецькофашистського окупаційного режиму в західних областях України Історіографічні дослідження в Україні. - К., 1998. - Вип. 8. - С. 105.

34. Клоков В.И. Две тенденции в освещении партизанской борьбы в тылу немецко-фашистских захватчиков в Украине // Україна у Другій світовій війні: Уроки історії та сучасніть. Матеріали міжнародної наукової конференції. - К., 1995. - С. 137; він же. До питання про етапи формування історіографії Великої Вітчизняної війни // Сторінки воєнної історії України: Зб. Наукових праць. - К., 1998. - Вип. 2. - С. 5; Панченко П. Концептуально-соціальна фабула меморіальних видань в українській історіографії кінця ХХ ст. // Історія слов'янських народів: Актуальні проблеми дослідження. - Вип. 6. Слов'янські народи в Другій світовій війні. - К., 2000. - С. 21; Марущенко О. Україна в Другій світовій війні: Історіографія дослідження 90-х років // Історія в школі. - 2000. - № 5-6. - С. 2; Стецкевич В.В. Україна в початковий період війни: Історіографія проблеми в контексті сучасного розвитку історичної науки. - Дніпропетровськ, 1992 та ін.

35. Павленко І. Висвітлення проблеми організації боротьби з українським національно-визвольним рухом в Західній Україні в офіційній радянській історіографії // Наукові записки: Зб. праць молодих вчених та аспірантів. - К., 1999. - Т. 3. - С. 603; Метелиця Д., Смирнов В. Взаємодія Організації українських націоналістів з нацистами (до історіографії проблеми) Зб. наукових праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.Сковороди. Серія: Історія та географія. - Харків, 1998. - Вип. 2. - С. 242.

36. Лаврищук В. Деякі історіографічні аспекти вивчення німецькофашистського окупаційного режиму в Західних областях України Історіографічні дослідження в Україні. - К., 1998. - Вип. 8. - С. 105; Дуднік В. 26-томна «Історія міст і сіл» про відбудову міського господарства України після Другої світової війни // Там само. - С. 116.

37. Подольський А. Євреї України в роки нацистської окупації: спроба історіографічного нарису // Наукові записки інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - К., 1998. - Вип. 4. - С. 81.

38. Позняк О. Співдружність слов'янських народів у партизанській боротьбі Великої Вітчизняної війни (Історіографія проблеми) // Історія слов'янських народів: актуальні дослідження. - Вип. 6. - К., 2000. - С. 18.

39. Вегеш М. Митрополит Андрій Шептицький. Історіографічні аспекти Проблеми української історіографії: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції … - Мукачево, 1996. - С. 20.

40. Шаповал Ю. // Дзеркало тижня. - 2000. - № 49. - С. 17.

41. Удод О. Про так звану об'єктивність історичної науки // Бористен. - 2000. № 9. - С. 14.

42. Муковський І., Лисенко О. Звитяга і жертовність: українці на фронтах Другої світової війни. - К., 1997; Перковський А., Пирожков С. Демографічні втрати народонаселення Української РСР // УІЖ. - 1990. - № 2; Трубайчук А. Друга світова війна. 1939-1945 р.: Коротка історія. - К., 1995; Чайковський А. Невідома війна. - К., 1994.

43. Дробот І., Слюсаренко А., Кучер В., Чернега П. Український народ у другій світовій війні. - К., 1998.

44. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - К., 2000. - 874 с.

45. Там само. - С. 868-869.

46. Вовк О. Висвітлення тематики ОУН і УПА в журналі «Український історик» // Український історик. - К., 1994. - № 1-4. - С. 90; Косик В. «Український історик» про ОУН і УПА // Там само. - С. 82; Юричко В. Історія України на сторінках «Сучасності» (1985-1989 рр.) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки: Республіканський міжвідомчий збірник наукових праць. - К., 1992. - Вип. 2. - С. 81.

47. Матеріали науково-теоретичної конференції «Україна в роки Другої світової війни». - К., 1994; Україна у Другій світовій війні: Уроки історії та сучасність. Матеріали міжнародної наукової конференції. - К., 1995; Проблеми української історіографії. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Мукачево, 1996 та ін.

48. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. - С. 661. В.К.Молочко, доцент Н.О.Молочко, старший викладач

ВЕЛИКА ПЕРЕМОГА (до 60-річчя визолення України від німецько-фашистських загарбників та Дня Перемоги)

28 жовтня 2004 року український народ відзначив знаменну подію - шістдесятиріччя визволення України від німецько-фашистських загарбників. Повне визволення землі української від гітлерівських окупантів - то дійсно історична подія. З цієї причини 1 жовтня 1944 року у столиці України - Києві відбулися урочисті збори громадськості республіки, на яких з доповіддю “Настало і на нашій вулиці свято!” виступив перший секретар ЦК Компартії України Микита Сергійович Хрущов. Бурхливими тривалими оплесками та одностайним “Ура!” було зустрінуто його повідомлення: “На сьогоднішній день вся територія Української Радянської Соціалістичної Республіки повністю визволена від німецько-фашистських загарбників”.