Походження та функції грошей, особливості функціонування грошового ринку

Виходячи з означених характеристик можна умовно підкреслити відмінність між кредитними і позичковими операціями, кредитом і позичкою. Кредит -- більш широке поняття, що припускає наявність різних форм організації кредитних відносин, як джерела коштів, що формують банки, так і становлячих одну з форм їхнього вкладення. Позичка ж є лише однією з форм організації кредитних відношень, виникнення яких супроводжується відкриттям позичкового рахунку. Крім того, кредитні відношення можуть бути організовані не тільки в рамках банківського кредиту, але і як комерційне кредитування, коли в особі і позичальника, і кредитора виступають підприємства, а кредитні відносини між ними оформлюються векселем. В подальшому комерційний кредит може трансформуватися в банківський шляхом надання позички під заставу векселя або його облік.

Банківський кредит -- зручна і в багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, що дозволяє гнучко враховувати потреби конкретного позичальника і пристосовувати до них умови отримання позички (на відміну, наприклад, від ринку цінних паперів, де терміни та інші умови позики стандартизовані).

Відповідно виділяється пряме банківське кредитування, коли кредитні відношення підприємства виникають як відносини з банком, і непряме банківське кредитування, коли первісно виникають кредитні відношення між підприємствами, що згодом звертаються до банку в пошуках засобу дострокового отримання грошових коштів по векселю.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

? По термінам використання позички поділяються на:

? термінові;

? безстрокові (до запитання);

? прострочені;

? відсрочені.

Термінові - це позички, які надаються банком на термін, зафіксований за згодою з позичальником. Вони бувають трьох видів:

2. короткострокові - до 1 року;

3. середньострокові - до 3 років;

4. довгострокові - понад 3 роки.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками для покриття поточних витрат. В залежності від цілей, на які потрібен короткостроковий кредит, він поділяється на: плановий, розрахунковий, на тимчасові потреби, платіжний.

Плановий - кредит, який позичальник сам може предбачити, виходячи з умов кругообігу оборотних коштів. Перш за все, це кредити на накопичення планових запасів сировини, основних та додаткових матеріалів, палива, тари та інше. Наприклад; консервні заводи до нового сезону переробки сільськогосподарської сировини повинні створити запаси склотари, консервантів та інших товарно-матеріальних цінностей, які будуть використанні на протязі всього сезону. В період збору врожаю вони створюють запаси сільськогосподарської сировини. Безумовно. такі запаси потребують тимчасового наперед визначеного залучення обігових коштів. Це досягається за допомогою кредиту.

Розрахунковий - кредит, необхідність в якому визиваєтся вилученням коштів в безготівкові розрахунки. Таке вилучення обумовлене умовами розрахунків. Наприклад, розрахунки за допомогою платіжних доручень здіснюється коли товар відгружено до його оплати. Тому на деякий час кошти постачальника вилучаються в розрахунки і часто для подовження роботи йому під відгружений товар потрібен кредит. Цей кредит надається в повній сумі, і також, в повній сумі погашається після закінчення розрахунків.

Позички на тимчасові потреби надаються тоді, коли нехватка коштів виникла по причинам, які не залежать ні від позичальника, ні від його контрагнтів. Наприклад, підприємства, які понесли збитки від нещасних випадків, на термін до отримання ними компенсації можуть скористатись таким кредитом.

Платіжний кредит надається на покриття фінансових розривів, які виникли за виною самого постачальника або його контрагентів. Надається він в розмірі недостаючих коштів для розрахунків і погашається по мірі ліквідації фінансової недостачі, але не пізніше обумовлених термінів користування позичкою.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити можуть надаватись для формування та поповнення основних фондів.

Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

Позичка до запитання - короткостроковий кредит, який погашається за першою вимогою. Видається як правило, під забезпечення цінними паперами та товарами.

Простроченими вважаються позички, по яким пройшли терміни повернення, що встановлені в кредитній угоді між банком та позичальником, а позикові кошти не повернені останнім. Такі позички обліковуються на окремому рахунку.

Відстрочені (пролонговані) - це позички, по яких за проханням позичальника банком прийнято рішення про перенесення терміну повернення кредиту. Відстрочка погашення позички оформляється додатковою угодою до основного кредитного договору та супроводжується більш високою процентною ставккою.

3. За забезпеченням:

4. забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

5. гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

6. з іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації);

7. незабезпечені.

Незабезпечені позички, які в банківській практиці називаються довірчими , надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позичку. Ці кредити пов'язані з великим ризиком для банку, тому потребують більш детальної первірки кредитоспроможності позичальника і видаються під більш високий процент.

? За ступенем ризику:

? стандартні кредити;

? кредити з підвищеним ризиком.

? За методами надання:

? у разовому порядку;

? відповідно до відкритої кредитної лінії;

? гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

Разові - це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо по кожній позичці на основі заяви та інших документів клієнта.

Гарантовані кредити, які ще називаються резервними, бувають двух видів:

? з попередньо обумовленою датою видачі позички;

? з видачею позички по мірі виникнення в ній потреби.

Сутність гарантійної кредитної операції полягає в наданні банком зобов'язань при необхідності видати клієнту позичку відповідного розміру на протязі оговореного терміну (квартала, року).

Контокорентний кредит - це кредит банку, який надається в національній або іноземній валюті і який згідно з потребами клієнта може використовуватись в обсязі, що не перевищує встановлений ліміт. Для його отримання відкривається контокорентний або поточний банківський рахунок. На ньому щоденно відображаються всі платежі клієнта та надходження коштів. Оскільки платежі та надходження, як правило, не співпадають по сумам, на поточному рахунку виникає або дебетове, або кредитове сальдо. Дебетове сальдо свідчить про недостачу у клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів та він повинен домовитись з банком про надання йому контокорентного кредиту. Сальдування надходжень та виплат на поточному рахунку здійснюється через установлені в договорі відрізки часу. Клієнт може постійно використовувати кредит на всю суму, яка передбачена договором. На протязі визначеного часу контокорентний кредит може взагалі не використовуватись в зв'язку з тим, що поточні надходження коштів покривають виникаючі зобов'язання клієнта. Він використвується для фінансування поточного виробництва та обігу.

3. За строками погашення:

3. одномоментно;

4. довгостроково (за вимогами кредитора, або за заявою позичальника);

5. регресією платежів;

6. після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

4. По характеру та способу сплати відсотків виділяють позички з:

3. фіксованою процентною ставкою;

4. плаваючою процентною ставкою;

5. сплатою відсотків по мірі використання позичкових коштів (звичайні позички);

6. уплатою відсотків одночасно з отриманням позичкових коштів (дисконтний кредит).

Позички з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки, однак можуть видаватись на короткий термін та в умовах інфляції.

3. По числу кредиторів позички комерційних банків поділяються на:

8. позички, що надаються одним банком;

9. синдиковані (консорціумні) кредити;

10. паралельні.

Найбільш поширеними є позички, які надаються одним банком.

Консорціумні кредити видаються банківським консорціумом, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, заключає з ним кредитний договір та видає позичку. Основний банк (менеджер) займається також перерозподілом процентів за операції, що пов'язані з синдикованим кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну нагороду.

Паралельні позички передбачають участь в їх наданні декількох банків. Тут кредит одному позичальнику видають різні банки, але на одних погоджених умовах.

В нинішній час деякі кредитні операції, які проводяться українськими банками, можна віднести до нетрадиційного кредитування (вексельні, факторингові, лізингові, РЕПО і т.п.). Ці форми фінансування мають істотні особливості і можуть розглядатися як альтернативи традиційному банківському кредитуванню, значення якого в останній час зростає.

Однім з найважливіших і перспективних напрямків банківської кредитної діяльності є операції з векселями. Однак зараз в нашій країні ці операції у порівнянні з іншими банківськими операціями носять в основному локальний характер.

Функціональна задача ринку векселів полягає в перерозподілі в основному короткострокових грошових коштів, а його об'єктом є комерційні та фінансові векселі. Являючи собою частину єдиного грошового ринку, даний ринок має два рівні. На першому рівні його резидентами виступають кредитні установи та їхні клієнти, а в його основі лежать облікові, комісійні, ломбардні та інші операції комерційних банків, інших кредитних інститутів або приватних дисконтерів з векселями. На другому рівні суб'єктами є тільки кредитні установи: з одного боку - Національний банк, з іншого - установи другого рівня банківської системи, в тому числі комерційні банки. Основну масу операцій даного рівня ринку складає переоблік і перезастава першокласних векселів. Розвиток спеціалізації в банківській системі, потреби в децентралізованому перерозподілі ризику облікових операцій припускають появу на ринку проміжного рівня, інституціональна структура якого також складається тільки з банківських установ і групується навколо спеціальних кредитних інститутів - облікових будинків, облікових банків та інших установ.

Вексельний обіг може охоплювати різноманітні сфери. По-перше, відносини між банками і клієнтами при видачі банківських позичок (соло-векселів); по-друге, між суспільством і державою (казначейські векселі); по-третє, між фізичними або юридичними особами без посередництва банка.

В залежності від мети і характеру операцій, що лежать в основі випуску векселів, а також їхнього забезпечення розрізняють комерційні, фінансові і фіктивні векселі. Перші з'являються в обороті на підставі правочину по купівлі-продажу товарів в кредит. Позичкові операції в грошовій формі оформляються фінансовими векселями. Формалізація грошового зобов'язання фінансовим векселем є засобом додаткового забезпечення вчасного і точного його виконання з метою захисту прав кредиторів. Векселя, походження яких не зв'язане з реальним переміщенням ні товарних, ні грошових цінностей, є фіктивними. До них відносяться дружні, бронзові (дуті), зустрічні векселі.

Вексель є документом, який формалізує економічний взаємозв'язок покупця і продавця грошового або матеріально-речового товару. В зв'язку з цим позичкова операція, що лежить в його основі як в товарній, так і в грошовій формі припускає взаємоконтроль контрагентів вексельного правочину і грунтується на вільному виборі партнерів в зміцненні прямих економічних зв'язків.

Банківські операції з векселями здійснюються в наступних основних формах: облік векселя комерційним банком (або переоблік Національним Банком), коли банк сплачує утримувачу векселя суму, проставлену на векселі, за мінусом відсотків по діючій обліковій ставці; позички під заставу векселя, акцепт, аваль векселів і комісійні операції з векселями.

Комерційний кредит тісно зв'язаний з банківським кредитом і трансформується в останній через облік і заставу векселів, завдяки чому виникає непрямий банківський кредит на базі комерційного. Аналогічно взаємний господарський кредит тісно пов'язаний з банківським і трансформується в останній через операції з векселями. Однак з даного факту не слідує, що відновлення і розвиток комерційного кредиту та оформлення векселем позичок в грошовій формі тягне за собою різке збільшення позичкової заборгованості, зростання непокритої товарами грошової маси. Трансформація комерційного і взаємного господарського в банківський кредит являє собою перетворення однієї форми кредиту в іншу, що само по собі не генерує інфляційних тенденцій, тому що облік і застава комерційних векселів в банку не є позичкою нового капіталу. Крім того, один вексель може обслуговувати декілька торгових і позичкових операцій, перш ніж буде облікований в банку.

Оскільки позичка має місце там, де передача капіталу здійснюється не взаємно, а однобічно, на певний термін і на умовах повернення, облік векселя як по змісту, так і по формі не є позичкою. Це простий акт купівлі-продажу. Клієнт банку одержує гроші за проданий товар (вексель). "Банкір купив вексель" означає "банкір облікував вексель". Шляхом індосаменту вексель переходить у власність банку, а гроші - у власність клієнта.

Як вказувалося вище, трансформація комерційного кредиту в банківський може здійснюватися шляхом дисконтування, тобто обліку векселів, рахунків-фактур (факторинг) та інших комерційних паперів, або в результаті надання позичок - під заставу векселів, варантів, коносаментів, а також під заставу товарів, термін оплати яких не настав. Операція обліку полягає в покупці банком грошових боргових зобов'язань до терміну настання платежу, при якому відбувається перенос на банк прав кредитора. Обліком, або дисконтом векселя називається операція, в якій банк, приймаючи від продавця вексель, видає продавцю суму цього векселя до терміну платежа, утримуючи в свою користь відсотки від суми векселя за час, що залишився до терміну платежа. Юридично облік векселя являє собою передачу (індосамент) векселя на ім'я банку з усіма її звичайними наслідками. Продавець стає боржником по облікованому векселю, а банк - кредитором, тобто векселедержателем, отримуючим платіж.

Обліковуючи в банку вексель, клієнт банку набуває ліквідних засобів, а також позбавляється від турбот по поверненню банку отриманих по обліку сум, оскільки банк одержує їх безпосередньо від векселедавців і тільки лише при несприятливому фінансовому стані останніх звертається до продавця векселя.

Якщо банк приймає до обліку тільки векселі, основані на товарних операціях, то він повинен бути впевнений у вчасній їх оплаті та товарному характеру операції. Отже, необхідна перевірка кредитоспроможності клієнта і правильності оформлення векселів. Жодних пояснень з приводу відмови в прийомі векселів до обліку банки давати не зобов'язані. До числа послуг, що надаються банками, може входити прийом від клієнтів заяв про втрату векселів і оповіщення про втрачені векселі інших банків.

Факторинг -- переуступка факторинговій компанії неоплачених боргових вимог (рахунків-фактур і векселів) між контрагентами в процесі реалізації товарів і послуг на умовах комерційного кредиту, в поєднанні з елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

У відповідності з Конвенцією про міжнародний факторинг, що прийнята в 1988 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (згідно п. 3.3. Указу Президента України від 17.09.94р. №1929 Україна повинна до 2000 року приєднатися до неї) операція вважається факторингом в тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох признаків:

? наявність кредитування в формі попередньої оплати боргових вимог;

? ведення бухгалтерського обліку постачальником, передусім обліку реалізації;

? інкасування його заборгованості;

? страхування постачальника від кредитного ризику.

Разом з тим в ряді країн до факторинга відносять і облік рахунків-фактур - операцію, що відповідає лише одному, першому з означених признаків.

Факторингове обслуговування найбільш ефективно для малих і середніх підприємств, що традиційно зазнають фінансової скрути через несвоєчасне погашення боргів дебіторами і обмеженості доступних для них джерел.

В нинішній час факторинговий відділ банку, названий у подальшому фінансовим агентом, може надавати своїм клієнтам наступні основні види послуг:

? набувати у підприємств-постачальників право на отримання платежу по товарним операціям з певного покупця або групи покупців, склад якої заздалегідь погоджується з фінансовим агентом (покупка термінової заборгованості по товарам відгруженим і послугам наданим);

? здійснювати покупку у підприємств-постачальників дебіторської заборгованості по товарам відвантаженим і послугам наданим, неоплаченим в термін покупцями (покупка простроченої дебіторської заборгованості);

? купувати векселі у своїх клієнтів.

Суть операцій факторингового відділу по послугах 1-ої групи полягає в тому, що відділ за рахунок своїх засобів гарантує постачальнику оплату платником певних платіжних вимог, що виставляються йому, негайно в день подання їх в банк на інкасо. В свою чергу, постачальник передає банку право наступного отримання платежів від цих покупців в користь фінансового агента на його рахунок. Дострокова (до отримання платежу безпосередньо від покупця) оплата платіжних вимог-доручень постачальника фактично означає надання йому банком кредиту, що ліквідує ризик несвоєчасного надходження постачальнику платежа, виключає залежність його фінансового положення від платоспроможності покупця. В результаті, отримавши негайно грошові кошти на свій рахунок, клієнт банка має можливість, в свою чергу, без затримки розрахуватися зі своїми постачальниками, що сприяє прискоренню розрахунків і скорочує неплатежі в господарстві.

При покупці фінансовим агентом у госпорганів простроченої дебіторської заборгованості по товарних операціях він оплачує постачальнику за рахунок своїх коштів означену заборгованість при певних умовах: при терміні затримки платежа не більше трьох місяців і лише при отриманні від банку платника повідомлення про те, що платник не знятий повністю з кредитування і не проголошений неплатоспроможним. Операції по переуступці клієнтом фінансовому агенту простроченої дебіторської заборгованості мають підвищений ступінь ризику. Це зумовлює більш високий розмір комісійної винагороди, рівень якої в 1,5-2 рази вище, ніж при покупці заборгованості по товарах відвантажених, термін оплати яких не настав.

В зв'язку з розвитком вексельної форми розрахунків підприємствам надають нову послугу -- купують у постачальників векселі з негайною їхньою оплатою (облік векселя). Подібна факторингова операція забезпечує постачальнику, що відвантажив товар під вексель, отримання грошових коштів в оплату векселя при одночасному збереженні терміну платежа по векселю для боржника. За облік векселя банк стягує по домовленості з клієнтом комісійну винагороду (дисконт), що являє собою різницю між валютою векселя і сумою, одержаною від фінансового агента продавцем векселя.

Наступною перспективною формою нетрадиційного банківського кредитування є лізинг. Лізинг -- це кредитування відносин орендодавців і орендоутримувачів в зв'язку з експлуатацією технологічного обладнання, сільськогосподарських машин, автомобілів і т.п.

Зміст лізингової операції полягає в тому, що орендодавець (банк) купує відповідне обладнання і здає його в оренду користувачу (орендоутримувачу), який вносить орендну плату за рахунок експлуатації придбаних банком машин, механізмів і транспортних засобів. Розмір і терміни кредиту залежать від умов орендних відносин.

У порівнянні з покупкою оренда обладнання має ряд безспірних переваг, що полягають в наступному:

? введення обладнання у виробництво з поетапною оплатою його вартості без одноразової мобілізації великих грошових коштів;

? використання обладнання в періоди сезонної переробки сільськогосподарської сировини і відсутність експлуатаційних видатків по його утриманню в інші періоди року;

? пониження сплати податків за рахунок прийняття майна в оренду замість його відображення в складі основних фондів;

? сплата орендних платежів шляхом заліку вартості товарів в адресу постачальника або іншого покупця у відповідності з розпорядженням банку;

? розширення реалізації продукції за допомогою участі всіх суб'єктів лізингових операцій і відкриття нових сфер збуту;

? підтримання ліквідності балансу за рахунок скорочення боргу по середньострокових і довгострокових кредитах на покупку обладнання;

? можливість викупу обладнання, що орендувалося, по залишковій вартості для подальшого використання у виробництві;

? використання інформації банку-кредитора для покупки обладнання, що орендується по мінімальних ринкових цінах;

? отримання інформації банку для здачі обладнання в оренду іншому підприємству;

? покращення якості продукції за рахунок покупки і оренди обладнання з використанням нових технологій.

Разом з тим успішному розвитку лізингу перешкоджає ряд обставин, в числі яких:

• нестача стартового капіталу для організації лізингу обладнання. Лізинг дозволяє підприємцю почати діло, володіючи 1/3 засобів для придбання у банку необхідного обладнання. Однак банк повинен сплатити всю ціну виробнику. Якщо в якості покупця обладнання виступає лізингова компанія, те їй краще взяти кредит в банку, вартість обслуговування якого вона врахує в ціні своїх послуг. Треба відзначити тут наступний позитивний момент для кредитних операцій банків: невеликому числу перевірених лізингових компаній банки нададуть кредити більш охотно, ніж безлічі лізингоутримувачів, так що з цієї точки зору передоручення таких операцій від банку спеціалізованій компанії сприяє зниженню ризику кредитування;

• відсутність інфраструктури лізингового ринку, розвиненої мережі лізингових компаній, брокерських і консалтингових фірм, які б обслуговували усіх учасників лізингового ринку;

• відсутність досвідчених кадрів для здійснення лізингових операцій як для банків, так і для лізингових компаній;

• затримки в затвердженні Державної програми розвитку лізингу в Україні. Не вирішене питання про приєднання України до Оттавської конвенції 1988р. “Про міжнародний фінансовий лізинг”.

Позички під заставу цінних паперів - зручна форма кредитних відносин між кредитором та позичальником, оскільки вони базуються на відносно легкій операції прийняття в заставу та визначення вартості цінного паперу. Затрати на зберігання такої застави незначні, оскільки цінні папери зберінаються в банку на окремому рахунку “депо”. Не становить зусиль і оцінка їх заставної вартості, тому що вартість цінного паперу визначається на фондовій біржі.

При видачі кредиту застава оцінюється не по повній вартості на день заключення кредитної угоди, а лише на частину вартості цінного паперу в залежності від їх ліквідності. Вона встанолюється банком дещо нижче ринкового курсу.

Позички під заставу державних цінних паперів банки можуть видавати в розмірі 90-95% їх ринкової вартості. А позички під заставу цінних паперів, які випущені господарюючими організаціями можуть становити 80-85% їх ринкової вартості.

Кредитування на ринку цінних паперів також здійснюється через оформлення договорів РЕПО, що є альтернативою класичному кредитному договору. Відносини, що виникають при укладенні договорів кредиту і РЕПО-відносини по своїй економічній суті подібні, однак різні по юридичних наслідках, що дозволяють врахувати специфіку прийняття забезпечення у вигляді цінних паперів. Недостатня врегульованість відносин РЕПО нормами законодавства не перешкоджає регулюванню цих відносин договірними угодами сторін, що дозволяє українським комерційним банкам використати такий вид кредитування на ринку цінних паперів.

Мають певні особливості кредитування сільскогосподарських підприємств. Банківські позички сільгоспвиробникам на поточні потреби включають позички на покриття сезонних витрат в рослинництві та тваринництві. Забезпеченням позичок можуть виступати урожай, сільськогосподарська техніка та тварини. Оскільки доля позичкового капіталу та експлуатаційні витрати в сільському господарстві зростають, а ціни на продукцію є відносно невисокими, ступінь ризику при кредитуванні сільгосппідприємств та фермерів є більш високим, ніж при кредитуванні підприємств других галузей господарства.

Короткострокове кредитування сільгосппідприємств проводиться як правило з використанням кредитної лінії, яка відкривається на тривалий період часу (до 1 року). Видача позички проводится шляхом плати з позичкового рахунку розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності та послуги, які придбані сільськогосподарськими підприємствами.

Погашення кредиту проводиться з розрахункового рахунку підприємства в розмірах та терміни, які вказані в кредитній угоді або термінових зобов'язаннях. Терміни визначаються на основі розрахунку сільськогосподарського підприємства, в якому відображено потребу в термінових кредитах. Сільськогосподарським підприємствам, які поряд з виробництвом продукції виконують заготівні функції, може надаватись авансовий кредит та кредит для видачі грошових авансів індивідуальним виробникам сількьсогосподарської продукції. Авансовий кредит надається в формі готівкових грошей. які використовуються для розрахунків з громадянами за продукцію, яка ними здається.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізінговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Кредит під заставу нерухомості називається іпотечним кредитом. Він надається для покриття великих капітальних затрат. Особливо ефективно використвується він при кредитуванні нового будівництва. При цьому об'єкт будівництва є предметом застави. Наприклад, підприємець купує землю, заставляє її, на отримані кошти будується фундамент споруди. Фундамент знову закладається, і отримані кредити служать джерелом фінансування наступного етапу будівництва. Іпотечний кредит отримується і для придбання нерухомості.

Фізичні особи можуть отримати споживчий кредит. В цій кредитній операції обслуговування позичальника здійснюється банком і торгівельною установою. Для цього вони заключають між собою угоду про надання покупцю товару в кредит з розстрочкою. Клієнт вносить попередньо до 1/3 вартості товару. Під неоплачену суму товару банк надає клієнту кредит та перераховує кошти торговій установі, залишая при цьому за собою суму попереднього внеску клієнта в забезпечення кредиту. Після погашення позички клієнтом попередній внесок переводиться на рахунок торгової установи.

Може використвуватись і інший варіант, при якому сплачує до 40% вартості товару, а на несплачену суму виписуються векселі з термінами, які відповідають представленій розстрочці на покупку товару. Банк враховує векселя та переводить кошти товарній фірмі. По закінченню терміну позичальник погашає векселі і таким чином погашає позичку. Забезпеченням кредиту є куплений товар. Формами споживчого кредиту є:

? кредитна карточка;

? чековий кредит.

Перспективи розвитку операцій по кредитуванню в Україні

Один з найважливіших моментів розвитку кредитних відносин в Україні- визначення оптимальних умов і методів кредитування, на основі яких будуються і розвиваються відносини між банком і позичальником. Це дає змогу організувати економічні відносини суб'єктів кредитування як рівноправних партнерів, що мають спільні економічні інтереси в досягненні максимального ефекту в процесі здійснюваних операцій, а це, в свою чергу, дає сильний стимулюючий ефект для всієї економіки.

З урахуванням закономірностей і тенденцій у кредитній справі, її стратегічних цілей визначальне місце відводиться вибору шляхів удосконалення методичних та організаційно-практичних основ банківського кредитування. Серед них можна назвати такі:

4. Пріоритетне кредитування підприємств, які забезпечують виконання міжнаціональних, національних та регіональних програм.

5. Індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб'єкта кредитних відносин.

6. Особлива ретельність при визначенні всіх умов, які фіксуються в кредитній угоді.

7. Застосування систематичного аналізу виробничо-фінансової діяльності позичальників, який би виступив не лише формою контролю, а й сприяв би вдосконаленню методів кредитування.

8. Використання перспективних форм організації кредитних відносин банку з клієнтами.

Таким чином, організація банківської роботи з визначення оптимальних умов і методів кредитування має бути спрямована на забезпечення надійного зацікавленого партнерства у взаємовідносинах банку з клієнтами, результатом якого має стати найбільш ефективне використання наданих у позику коштів, що позитивно впливають на загальний стан економічного розвитку країни, яка прагне знайти шлях справжніх ринкових відносин.

Неврахування недоліків теорії комерційних позик стало в свій час однією з причин кризового стану українських комерційних банків. Тому більш реалістичне визначення умов кредитування між банком і позичальником дало змогу піднести організацію кредитних відносин на якісно новий рівень, що означає добровільне прийняття на себе суб'єктами кредитування взаємних зобов'язань, від виконання яких залежить ефективність їхньої діяльності, одержання прибутку і задоволення економічних інтересів партнерів кредитного процесу. Реалізація цих завдань можлива за наявності оцінки банком конкретних умов фінансово-кредитного ринку, специфіки його клієнтури, особливостей банківських операцій та діючого кола послуг.

Останніми роками структура кредитного ринку України витримала кардинальні зміни і набула цивілізованих рис незалежної держави. Розширення зовнішньоекономічних зв'язків стало результатом нових ефективних схем кредитування і забезпечення позик. Але поряд із позитивними чинниками непередбаченість законодавства, незахищеність іноземних інвестицій значно зменшили обсяг капіталовкладень в економіку, в тому числі і за рахунок довгострокових кредитів.

Перепоною для цього виду кредитування стала недостатня кількість вільних ресурсів, які привернули б увагу і окупили себе в майбутньому. Відомо, що така кредитна політика стримує зростання товарного виробництва і насичення ринку результатами підприємницької діяльності з метою одержання максимального прибутку при мінімальних витратах.

В умовах кардинальних змін і з плином часу обов'язковим залишається дотримання основних принципів кредитування: строковості, платності, забезпеченості і ін.

Економічна основа строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної діяльності, - тривалість кругообороту обігового капіталу. Два-три роки тому короткострокове кредитування на 60% обслуговувало тільки імпортні схеми. Відсутність довіри до українських підприємців на тому етапі примушувала їх брати кредити мінімум на період одного обороту імпортованого капіталу - від моменту передоплати до одержання коштів від реалізації продукції (робіт, послуг).

Теперішній підприємець перебуває в більш вигідному становищі. Його знають за кордоном, він підписує контракти на умовах часткової передоплати або розрахунку в міру виконання операції. Крім того, він володіє власним капіталом, за рахунок якого частково поповнює норматив обігових коштів. Враховуючи цей момент, можна констатувати: потреба теперішнього підприємця в кредитуванні - це виконання графіка платежів погашення кредитів чи сплата поставок товарів для накопичення запасів при сезонних стрибках попиту.

Формування нового механізму господарювання висуває на передній план принципово нові підходи при встановленні процентних ставок за користування позикою: строки і ефективність кредитування, ступінь ризику вкладених коштів, форма участі банку в розвитку господарства.

Ще одна важлива умова, пов'язана з економічною суттю комерційних банків, що виражається такою функцією, як посередництво в кредиті, - видача позик банків у межах наявних у нього кредитних ресурсів. У нашій країні до недавнього часу ця фундаментальна умова кредитування ігнорувалася. Формування і розподіл кредитних ресурсів здійснювалося не кожним банком зокрема, а в рамках єдиного позичкового фонду всієї країни центральним банком.

Зрозуміло, що в умовах ринку така система виявилася цілком неспроможною. Становлення і розвиток незалежних комерційних банків зумовили нові підходи до ресурсного забезпечення активних операцій. На сьогодняшній день обсяг кредитних вкладень банку повністю залежить від обсягів сформованих ним ресурсів. Крім того, формування і становлення повноцінного грошового ринку в країні надає банкам додаткові можливості маневрування кредитними ресурсами шляхом купівлі їх один в одного.

На сучасному етапі розвитку кредитної справи кожен комерційний банк самостійно визначає оптимальні для себе умови здійснення позичкових операцій відповідно до особливостей власної діяльності та діяльності своїх клієнтів.

В даний час українські банки відмовились від діючої практики кредитування під сукупний об'єкт та від методик кредитування по залишку і обороту. Хоча в перспективі і ці методи кредитування, безумовно, можуть застосовуватись, однак лише в деяких випадках, коли банк бачить в цьому необхідність. В більшості випадків банки в сучасній ситуаціі орієнтуються на використання методу надання кредитних ресурсів, який базується на економічних факторах, та який дозволяє враховувати перш за все інтереси банків як комерційних установ, і, вже в другу чергу, інтереси їх клієнтів та інтереси народного господарства вцілому.

В перспективі характерними особливостями системи банківського кредитування банків будуть:

? Орієнтація на економічні (якісні), а не технічні (кількісні) критеріі при вірішенні питання про надання позички, а в результаті - на потреби соціально-економічного розвитку суспільства.

На практиці це буде означати, що кредитуються витрати підприємств по виробництву та реалізаціі тільки тієї продукціі, яку потребує суспільство,а її якісні характеристики відповідають перспективним вимогам та діючим світовим стандартам. При цьому важливо, щоб можливі труднощі її реалізаціі були обумовлені не недостатньо високою якістю, а тимчасовою відсутністю грошових коштів у споживача.

Аналогічно, якщо мова йде про довгострокове кредитування, то кредитується тільки та інвестиційна діяльність, яка найбільше відповідає потребам суспільного прогресу та в майбутньому може принести ефект з точки зору задоволення потреб суспільства та його окремих членів. Характерим прикладом ефективності схожої орієнтаціі (в першу чергу на задоволення потреб суспільства) є післявоєнний досвід Японіі та ФРН, де найпотужніші промислові компаніі та банки, визначаючи основні шляхи діяльності, виділяли не суто комерційні пріоритети, а суспільну значимість того чи іншого вида діяльності, що принесло взаємозадоволення і цих установ і суспільства вцілому. В ролі індикатора суспільних потреб в тому чи іншому виді продукціі є попит на неї як з боку населення, так і з боку підприємств та організацій. Це відображається у кількості замовлень на виробництво окремих видів товарів та послуг з боку юридичних осіб та заключених господарських договорів.

Також важливою характеристикою розміру попиту в умовах ринку є динамика цін: їх зростання при інших постійних умовах говорить про зростання попиту, падіння - про його скорочення. Аналогічно в ролі індикатору зміни потреб може бути курс акцій тієї чи іншої компаніі, який швидко реагує на потреби суспільства в товарах та послугах, а також показує рівень прибутковості компаній. Тільки при орієнтаціі на попит кредитування буде відповідати інтересам суспільства. І тільки в цьому випадку будуть співпадати інтереси господарства в цілому та банків як самостійних одиниць госпрозрахункових підприємств, що буде своєрідною гарантією повернення наданих коштів, забезпечувати майбутню платоспроможність клієнта та отримання банківського прибутку.

В результаті міжрегіональної конкуренціі та дерегулювання фінансові послуги і продукти стають однотипними по всій країні. Як наслідок, зросла конкуренція як між банками і іншими кредитними інститутами, так і банків між собою. Посилення конкуренціі веде до зниження прибутків банків. Для того, щоб укріпитись на вже існуючих ринках чи завоювати нові, банки йдуть на лібералізацію кредитної політики, що, в свою чергу, збільшує ризик. Для того, щоб подолати невпевненість в майбутньому банки все активніше будуть застосовувати довгострокові, середньострокові та корткострокові маркетингові стратегіі, концентруючи увагу на контролі над витратами банку, скоротшенні накладних витрат, заробітної плати, прискорені впровадження нових технологій для автоматизаціі банківських операцій.

Якщо говорити про далеку перспективу, то кредитування як вид діяльності комерційного банку буде розвиватися в сторону наближення до тих стандартів, що використовуються в розвинених країнах. Темпи розвитку будуть визначатися, природно, темпами просування економічних реформ і їх успішності.

Напрямки цього розвитку можна визначити таким чином:

? підвищення професіоналізму банків в сфері кредитної діяльності;

? збільшення в структурі кредитних портфелів банків частки середньо- і довгострокових кредитів;

? шляхом вдосконалення своєї роботи банки повинні наблизитись до системи, коли надання кредиту буде не окремим правочином, а частиною комплексу послуг, що надаються клієнту;

? вдосконалення механізмів забезпечення і виконання кредитних зобов'язань;

? впровадження різноманітних форм і засобів надання кредитних коштів позичальникам.

Сутність, призначення та види фінансового посередництва

Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд з кредитором-заощадником і позичальником-витратником, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом.

Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Фінансові посередники діють на ринку від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання - страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування.

Конкретні переваги фінансового посередництва:

5. можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника - оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку.

6. скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів. Кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні оціночно-аналітичні заходи щодо потенціального клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник; не потрібно мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше.

Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кредиторами та позичальниками;

? послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;

? збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;

? можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів: депозитних інституцій, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних і фінансових компаній, взаємних фондів тощо. У кожній країні цей перелік може бути різним, причому чим більше в країні розвинутий грошовий ринок, тим більшим буде ряд різноманітних фінансових посередників.

Оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єктами реального сектора економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств.

Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.

В американській літературі фінансових посередників поділяють на три групи:

3. депозитні інституції;

4. договірні ощадні інституції;

5. інвестиційні посередники.

В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).

Більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм - участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

? банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

? небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; комерційні, ощадні тощо. Небанківських фінансових посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії.

Банки як провідні суб'єкти фінансового посередництва

Банки серед фінансових посередників посідають ключове місце і на них припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

Банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають. Банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях. Тому можливості впливу на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду небанківських фінансових посередників .

Виділення банків в окрему групу характерне для всіх наявних класифікацій фінансових посередників. Адже банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Це робить забезпечення ліквідності надзвичайно актуальною проблемою в діяльності банків. Ця обставина примушує їх вкладати значну частину мобілізованих коштів у високоліквідні активи, зокрема в короткострокові позички, що не обтяжені ніякими додатковими умовами, які могли б погіршити ліквідність цих посередників.

Розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для економіки.

Завдяки цим двом функціональним особливостям діяльності банків виникає об'єктивна необхідність у системному суспільному контролі за банками.

Основними цілями контролю за банками є:

? не допустити, щоб банки заради своїх корпоративних інтересів надмірно збільшували пропозицію грошей і порушували товарно-грошову рівновагу на ринку, завдаючи шкоди суспільству в цілому.

? забезпечити достатню надійність комерційних банків заради захисту інтересів їх вкладників. Для цього створюються спеціальні системи забезпечення стабільності банків, основними елементами яких є централізоване встановлення економічних нормативів діяльності банків та контролю за їх дотриманням.

Банки виділяються в окрему інституційну структуру - банківську систему і функціонують на підставі окремого банківського законодавства.

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:

? приймати грошові вклади від клієнтів;

? надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

? здійснювати розрахунки між клієнтами.

Комплекс із трьох базових операцій - депозитних, кредитних і розрахункових - створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

Визначення сутності банку через базові його операції поширюється на всі види банків - як на комерційні, так і на центральні. Адже центральний банк є банком банків і в цьому розумінні підпадає під вимоги базових банківських ознак.

Банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення. Функція - це те, що властиве кожному банку постійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент. Операція ж характеризує певний вид роботи банку тільки в даний момент і стосовно лише окремого економічного суб'єкта, тобто на мікрорівні.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

У зв'язку з цим можна виділити 4 напрями цієї функції:

трансформація ризиків; строків; обсягів; просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов'язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а й їхнім клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків - одержати більший дохід за своїми вкладами в банках.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів.

Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта. Розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.