Походження та функції грошей, особливості функціонування грошового ринку

Кейнсіанський підхід проявлявся також у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці - жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів.

З 1994 р. відбулися зміни в монетарній сфері, а саме:

? в загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;

? у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску і переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;

? у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу.

Такі зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у бік посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося.

З 1994р. економічна політика в Україні проводилася на дуальних засадах - керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здійснювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери - у руслі монетаристських підходів. Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило її позитивні наслідки переважно монетарною сферою.

Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетаристські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП.

Як адекватну монетаристській концепції можна оцінити послідовну орієнтацію НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої влади, лібералізацію кредитного і валютного ринків, запровадження режиму плаваючого валютного курсу, розвиток ринку цінних паперів, на посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо.

Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:

? поступове (протягом 1994-1995 pp.) зниження інфляції з гіпервисокого (10 260% в 1993 р.) до помірного (139% в 1996р.) рівня;

? помітна стабілізація валютного курсу гривні;

? формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед українських та міжнародних банків та інших фінансових структур;

? утвердження самостійного статусу НБУ серед органів державного управління економікою.

Результативність монетаристських підходів не обмежується лише грошово-кредитною сферою, а й проявляється у сфері реальної економіки. Потрібно більш ефективно використовувати рекомендації представників обох напрямів сучасної монетаристської теорії, що формуються на засадах кейнсіансько-неокласичного синтезу.

Загальні передумови та економічні чинники необхідності кредиту

Причини виникнення кредиту слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як самостійні особи.

Коли товарно-грошові відносини стали більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. За наявності довіри продавця до покупця товар міг бути проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки.

Кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. існування товарного виробництва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту.

Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш, ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з XII ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого - надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Потреба розширити виробництво в умовах, коли бракує нагромаджених для цього власних коштів, безперечно, свідчить про те, що кредит необхідний уже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще більш він потрібний тому, хто лише бажає організувати власне виробництво чи розпочати якусь іншу підприємницьку діяльність, але ще не зміг накопичити для цього власний капітал. Окрім загальних причин необхідності кредиту, є ряд специфічних чинників, які її деталізують. Зокрема, кредит можливий лише за певних передумов. Однією з них, і напевне першою, стало майнове розшарування суспільства у період розпаду первіснообщинного ладу, коли бідний мусив звертатися за позичкою до багатшого. Через різні причини тимчасово вільна вартість у грошовій чи натуральній формі може бути в одних юридичних чи фізичних осіб, а потреба в їх запозиченні виникає в інших. Тому необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання її в позичку є однією з основних передумов кредитних відносин.

Але для виникнення кредитних відносин насамперед потрібно, щоб той, хто надає кредит, довіряв тому, хто хоче його отримати. Адже саме слово "кредит" походить від латинського credere - довіряти, або відповідно credo - вірю. Довіра - фундамент кредитних відносин, одна з найважливіших передумов їх виникнення. Окрім довіри, обов'язковою передумовою виникнення кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Він досягається через переговори між ними щодо основних параметрів кредитної угоди - розмір і термін позички, величина позичкового процента та порядок його сплати тощо. Таким чином, забезпечення інтересів сторін кредитної угоди є результатом досягнутого ними компромісу.

За своєю природою кредитна угода обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Тому ці учасники мають бути юридично самостійними особами. Фізичні ж особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. Ще однією передумовою цих відносин є отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит. Ними можуть бути виручка від реалізації товарів, отримувані заробітна плата, пенсія тощо, надходження податків та ін. Як правило, за відсутності цієї передумови кредит не надається. Для юридичних осіб - суб'єктів господарювання ще однією неодмінною економічною передумовою, існування кредиту, яка випливає з попередньої, є їх функціонування на засадах комерційного чи господарського розрахунку. У першому випадку діяльність підприємницької структури здійснюється, як кажуть, на свій страх і ризик. У другому випадку (діяльність на засадах госпрозрахунку) є можливість у разі необхідності отримати допомогу від вищої організації (міністерства, відомства тощо).

В умовах діяльності на засадах комерційного чи господарського розрахунку авансований суб'єктом господарювання капітал (Г) здійснює кругообіг, який можна зобразити формулою:

У верхній частині наведеної формули зображено кругообіг основного капіталу протягом одного циклу виробництва і реалізації товару. При цьому засоби праці (Т), до яких належать будівлі, споруди, устаткування, машини, механізми тощо, у процесі виробництва (В) переносять на виготовлений товар лише частину своєї вартості у вигляді амортизаційних відрахувань (m), які надходять товаровиробникові у складі виручки від реалізації товару в сумі (г). Ці амортизаційні відрахування на тривалий час осідають (тобто є тимчасово вільними) в амортизаційному фонді товаровиробника і слугують джерелом відшкодування зношених засобів праці на новій чи попередній технічній основі. Повністю капітал, авансований товаровиробником в основні засоби, повертатиметься останньому протягом тривалого часу, який визначається нормативним строком служби цих засобів. У нижній частині формули зображено кругообіг оборотного капіталу, який авансований на придбання предметів праці (сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, тари, залишків незавершеного виробництва тощо) та формування засобів обігу (готової продукції, товарів у процесі реалізації, грошових коштів). У цій частині формули deltaТ і deltaГ означають додаткову вартість, створену робочою силою у процесі виробництва. У цілому ця формула показує, що амортизаційні відрахування належать до основного, а не оборотного капіталу.

Під впливом різних чинників потреба підприємств у оборотному капіталі коливається як протягом одного циклу, так і (особливо) в різних циклах кругообігу. Ці коливання бувають двох видів - сезонні та постійні. Сезонні коливання переважно викликані природними чинниками, а постійні - в основному різними випадковими причинами. З метою забезпечення безперервності індивідуального кругообігу капіталу обидва види цих коливань зумовлюють необхідність кредиту. За характером та обсягами ці коливання істотно різняться між собою.

Передбачити потребу в запозичених коштах на підприємствах із сезонним характером виробництва, до яких належать сільськогосподарські, торфодобувні підприємства, підприємства з вирощування і вилову риби, заготівлі лісу, заготівлі та перероблення сільськогосподарської сировини тощо, не дуже важко. Адже відомо, коли і яка пора року змінює іншу, які процеси в той чи той період відбуваються в даній галузі економіки. Звичайно, точний обсяг потреби у запозичених коштах наперед визначити складно, але суттєвого значення це не має. Головне, що підприємство знає, в які саме періоди і в яких приблизно обсягах у нього виникає необхідність залучення кредиту.

На інших підприємствах у ці періоди з'являються тимчасово вільні кошти, котрі можуть бути надані в кредит ними безпосередньо або банками, де ці вільні кошти зберігаються.

Інакше відбувається процес кругообігу оборотного капіталу на підприємствах з несезонним характером виробництва. Це, як правило, підприємства гірничої, металургійної, хімічної, машино-і приладобудівної промисловості, більшість підприємств легкої промисловості та промисловості будівельних матеріалів та ін. їм не властиві ні сезонне зростання потреби в оборотному капіталі, ні періоди сезонного простою. Однак і на цих підприємствах потреба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається, але коливання, як показано на рис. 8.2, мають значно меншу і завчасно непередбачувану амплітуду. Це пов'язано з нерівномірним надходженням і витрачанням товарно-матеріальних цінностей (сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, тари тощо), наростанням витрат на незавершене виробництво, випуском і реалізацією готової продукції та іншими чинниками.

Норматив власного оборотного капіталу на підприємствах з несезонним характером виробництва також установлюється не за найбільшою потребою в коштах, але й не за найменшою. Нормативом тут є середня потреба в оборотному капіталі, яка визначається на підставі середніх величин (середній інтервал та величина поставки товарно-матеріальних цінностей, середні витрати часу на розвантаження, маркування і складування тощо), а середня із середніх і є середня величина. Фактична ж потреба в оборотних коштах на таких підприємствах постійно відхиляється від нормативу в обидва боки.

Відхилення від нормативу вниз викликає вивільнення, а вверх - Додаткову потребу в оборотному капіталі.

Якщо у розпорядженні підприємства немає відповідних джерел коштів, то у нього виникає необхідність використання кредиту. Звичайно, вона дуже короткочасна, але виникає досить часто. Тому механізм задоволення такої потреби має бути іншим, більш гнучким, ніж для підприємств із сезонним характером виробництва.

Коливання потреби в оборотному капіталі є однією з причин необхідності кредиту. Наявністю коливань потреби в коштах і джерелах їх формування викликається також необхідність кредиту на капітальні вкладення підприємств. В умовах ринкової економіки і належності суб'єктів господарювання переважно до приватної або колективної форм власності амортизаційні відрахування як складова їх основного капіталу (див. наведену вище формулу кругообігу авансованих підприємством коштів) у них не вилучаються, а перебувають у їх розпорядженні для самофінансування відновлення об'єктів основного капіталу шляхом їх ремонту, технічного переозброєння чи реконструкції.

Для розширення діючого чи організації нового виробництва кредит необхідний не лише на відновлення об'єктів основного капіталу, а й на будівництво чи придбання нових. Адже власних коштів для цього суб'єкти підприємницької діяльності майже не мають. Ці потреби в кредиті на цілі нагромадження є навіть більш об'єктивними, ніж на відновлення зношених об'єктів основного капіталу. Джерелом їх погашення буде майбутній прибуток від експлуатації придбаних за рахунок кредиту основних засобів.

Коливання доходів та видатків населення також зумовлюють необхідність кредиту. В умовах нормального розвитку економіки у молодих людей потреби часто перевищують їхні доходи. Адже часто необхідно платити за отримання освіти, купувати житло, меблі, побутову техніку, автомобіль тощо. Але доходів вони або зовсім не мають, або ці доходи ще незначні. Водночас у людей похилого віку в нормальних умовах розвитку економіки часто є вільні кошти, які вони зберігають у фінансово-кредитних установах. Це створює передумови для надання кредиту.

Теоретичні концепції кредиту

Кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

? ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

? ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві.

Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху.

За своєю сутністю кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб 'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

? учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності;

? кредитні відносини є добровільними та рівноправними.

? кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

? кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей).

? нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата, що називається процентом, має подвійне призначення:

3. компенсувати кредитору втрату доходу у зв'язку з передан-ням відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на випадок неповернення позички;

4. стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання одержаних у позичку коштів.

3. Кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто після повернення одержаної в борг вартості і сплати процента вони перериваються. Закінчуючи відносини з приводу однієї суми вартості чи з одним контрагентом, економічні суб'єкти постійно вступають у кредитні відносини з іншими контрагентами чи з тими самими, але з приводу інших сум вартості.

4. Безперервність та платність кредитних відносин визначають ще одну характерну їх рису - здатність забезпечувати зростання вільної вартості, тобто її капіталізацію.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так, гроші як засіб платежу з'явилися на грунті кредитних відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва .

Кредит і гроші - це дві самостійні економічні категорії, кожна з яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер руху вартості.

Фінанси і кредит функціонують переважно паралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповнюючи, а не підміняючи, один одного. І навіть у тих випадках, коли фінанси і кредит використовуються на одному й тому ж самому економічному сегменті, вони не знеособлюються, а зберігають свою видову специфіку.

Істотно відрізняється кредит і від торгівлі, насамперед нееквівалентним рухом вартості при кредитуванні. У торгівлі рух вартості здійснюється на еквівалентних засадах. Разом з тим кредит і торгівля теж тісно переплітаються: торгівля все чистіше здійснюється в кредит, а кредит організується на засадах торгівлі борговими зобов'язаннями.

Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту - це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.

Поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв'язку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій, пов'язаних з несвоєчасним поверненням позички позичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо.

Кредитори - це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава.

Позичальники - це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені - він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником.

Кредитори і позичальники набувають цей статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні. До кредиторів і позичальників ставляться певні вимоги. Вони повинні бути:

3. юридично самостійними особами;

4. здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід як гарантію виконання своїх зобов'язань;

5. взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими підписати відповідні угоди.

На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень:

? об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

? кредит - це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

? позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталомм уречовій формі;

? банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні

? кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

? пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль. А. Сміт і Д. Рікардо вважали, що об'єктом кредиту є не грошовий капітал, а капітал у його речовій формі. Гроші, які позичаються, - це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу; кредит не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований.

На думку А. Сміта, банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності в суспільстві не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не було б за відсутності банків.

Погляди на кредит класиків політекономії розвивали і такі відомі економісти, як К. Маркс, Ж. Сей, А. Вагнер, А. Маршалл та ін.

Натуралістичний підхід до трактування сутності й ролі кредиту помітно впливав на банківську і грошову політику тієї доби.

Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній виникає тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралістичної теорії трактували процент як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми процента від норми прибутку.

Недоліки були зумовлені тим, що класики не змогли до кінця з'ясувати різницю між позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А. Сміт і Д. Рікардо не побачили його зворотного впливу на сферу виробництва, на оборот реального капіталу. Роль банків вони зводили до простих посередників у кредиті, не визнаючи їх активного впливу на процес відтворення. Така однобічність позначилася і на трактуванні сутності позичкового процента. Вони не розгледіли залежності процента від зміни попиту на позичковий капітал і його пропозиції, відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон'юнктури.

Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж. Ло. Згідно з його поглядами, кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє важливу самостійну роль у розвитку економіки. Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:

? кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

? банки - це не посередники в кредиті, а "фабрики кредиту", творці капіталу;

? активні операції банків є первинними щодо пасивних.

На думку Ло, за допомогою кредиту можна залучити і привести в рух усі невикористані виробничі можливості країни, створити багатство й капітал. Банки він розглядав як творців капіталу. Щоб розірвати вузькі межі обігу повністю забезпечених грошей, Дж. Ло пропонував випускати нерозмінні грошові знаки. Шляхом розширення кредитування за рахунок емісії незабезпечених банкнот він обіцяв у короткий строк збагатити країну. Однак ці ідеї на практиці провалились.

Англійський економіст Г. Маклеод стверджував, що кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента; банки - "фабрики кредиту", вони створюють кредит, а значить і капітал. Розглядаючи банки як "фабрики кредиту", Г. Маклеод цілком логічно доводив, що вирішальна роль у їхній діяльності належить активним операціям. На його думку, банки через депозитну чи готівкову емісію можуть здійснювати кредитні операції, унаслідок яких потім формуються депозити.

Г. Маклеод попереджав, що у здатності банків помножувати капітали криється велика загроза. Тому Г. Маклеод навіть ставив завдання знайти межі "розумного" збільшення обсягів кредиту. Усе це стало помітним внеском у розвиток капіталотворчої теорії кредиту.

Кредитна політика, що базувалася на капіталотворчій теорії, дедалі більше набирала експансіоністського характеру, у зв'язку з чим сама теорія стала називатися експансіоністською.

Першими зробили спробу пристосувати постулати капіталотворчої теорії до потреб державно-монополістичного регулювання економіки австрійський економіст Й. Шумпетер і німецький економіст А. Ган.

Й. Шумпетер у своїй книжці "Теорія господарського розвитку" дійшов висновку, що основним рушієм економічного розвитку є кредит. Це зумовлено тим, що банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні засоби, які є капіталом, оскільки використовуються підприємцями для розширення виробництва.

Ототожнивши кредит із капіталом, Й. Шумпетер оголосив кредит і банки вирішальними чинниками розвитку виробництва, і здатними запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства.

Ще далі в розроблення кредитної політики згідно з ідеями капіталотворчої теорії кредиту просунувся А. Ган. На відміну від своїх попередників, А. Ган зробив спробу пояснити механізм капіталотворчої функції кредиту. Найповніше вона може розкритися під час кредитування за контокорентом. У такій формі банки задовольняють потреби підприємств не тільки в короткострокових, а й у довгострокових кредитах, а отже і в капіталах. А. Ган розробив рекомендації щодо широкого використання кредитної політики для підтримування високої економічної кон'юнктури. Змінюючи умови кредитування, постійно форсуючи надання позик, банки можуть створити стільки "купівельної сили", скільки необхідно, щоб збільшити попит, запобігти кризі надвиробництва, згладити коливання економічного циклу.

Рекомендації А. Гана користувалися великою популярністю в 20-ті роки, коли глибокі економічні кризи регулярно уражали капіталістичний світ. Проте тривала гіперінфляція в самій Німеччині сприяла падінню авторитету капіталотворчих рекомендацій. Під тиском цих обставин він дещо переглянув свої позиції. Замість політики постійної кредитної експансії А. Ган почав радити періодично проводити кредитну рестрикцію.

Проте в 1960 р. він стверджував, що значна частина висунутих ним у 20-ті роки положень, які гостро критикувалися тоді його опонентами, в кінцевому підсумку набули загального визнання.

Слідом за А. Ганом Кейнс вважав, що кризи й безробіття можуть бути послаблені втручанням емісійного банку й уряду в економічні процеси. М. Кейнс уважав за можливе посиленням кредитної експансії збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу.

Установлена Кейнсом залежність зростання економічної активності й зайнятості від зниження позичкового процента, а в кінцевому підсумку - внаслідок кредитної експансії, базувалася на кількісній теорії грошей і капіталотворчій теорії кредиту. Проте Дж. Кейнс розумів "вузькі місця" обох теорій і у своїх побудовах механізму грошово-кредитного регулювання хотів їх обійти. Він радив поряд з кредитними інструментами широко використовувати інші заходи для регулювання економіки.

Методи грошово-кредитної експансії та рестрикції, що базуються на ідеях капіталотворчої теорії, міцно ввійшли в сучасну світову практику грошово-кредитного регулювання ринкової економіки.

Разом з тим накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту та практичного його використання в політиці макроекономічного регулювання свідчить про те, що на шляху синтезу окремих ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій і лежить істина.

Стадії та закономірності руху кредиту

Рух кредиту має свою визначеність у часі та в просторі, має свої специфічні закономірності і є ключовою ознакою кредиту як економічної категорії. Рух суб'єктів кредиту має ту особливість, що статус кредитора чи позичальника економічний суб'єкт набуває не назавжди, а систематично його змінює. Він періодично буває то позичальником, то кредитором залежно від особливостей руху його ресурсів (капіталу). Він також може бути одночасно і кредитором, і позичальником, або ні тим, ні другим з тих же причин.

Рух вартості як об'єкта кредиту проявляється в переміщенні її від одного суб'єкта кредиту до іншого, в переміщенні по стадіях кругообороту капіталу, між регіонами (країнами), між галузями та сферами економіки. Чим ширша сфера і більша різнонапрямленість руху позиченої вартості, тим більшу роль виконує кредит у процесі суспільного відтворення.

Рух об'єкта кредиту має чітко виражений часовий та просторовий виміри. Часовий вимір відбиває тривалість користування позичальником одержаною від кредитора вартістю. На практиці цей вимір проявляється в класифікації позичок на короткострокові, середньострокові та довгострокові.

Просторовий вимір руху кредиту визначає лише один кредит, що має явні просторові ознаки, - міжнародний кредит, який відображає переміщення позиченої вартості між окремими країнами.

Економічною основою руху кредиту, виділення його окремих стадій слугує кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення. Рух капіталу в процесі відтворення на засадах кругообороту, що виражається формулою Г - Т...В...Т - Г', забезпечує послідовне проходження позиченою вартістю всіх стадій свого руху і повернення на висхідні позиції - до свого власника-кредитора. Цей рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою:

ВВ - НП - ОП ... ВП ... ВК - ПК - ОК,

де ВВ - формування вільної вартості у кредиторів;

НП - розміщення вільних коштів у позички;

ОП - одержання додаткових коштів позичальником;

ВП - використання позичальником одержаних коштів на свої потреби;

ВК - вивільнення коштів з обороту позичальника;

ПК - повернення позичальником коштів кредитору;

ОК - одержання кредитором коштів, наданих у позичку.

Виходячи з цієї формули, можна виділити такі етапи відтворювального руху кредиту:

1-а стадія - формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ);

2-а стадія - розміщення вільної вартості в позичку (операції НП-ОП);

3-я стадія - використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП);

4-а стадія - вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК);

5-а стадія - повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК-ОК) та сплата процента. На цьому етапі завершується рух позиченої вартості і закінчуються відносини між кредитором і позичальником щодо даної позички.

Рух у п'ять стадій здійснює лише кредит, що бере участь у формуванні капіталу позичальника. У цьому випадку позичена вартість може тривалий час затримуватися на 3-ій та 4-ій стадіях руху залежно від тривалості процесів виробництва та реалізації. Якщо ж кредит не бере участі у формуванні капіталу позичальника, а використовується ним лише як гроші, то 3-тя та 4-та стадії випадають і рух його здійснюється значно швидше. Прикладом такого кредиту є міжбанківський кредит на підкріплення ліквідності.

У русі кредиту можна виділити зміну маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень у масштабах всієї економічної системи. Оскільки в сучасних умовах гроші мають кредитний характер, зміна маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень безпосередньо впливає на динаміку пропозиції грошей і через неї - на загальну кон'юнктуру ринку і розвиток економіки.

Об'єктивний характер кредиту як економічної категорії, наявність його самостійної внутрішньої сутності визначають певні закономірності його руху.

На мікроекономічному рівні основними закономірностями руху кредиту є:

? зворотність руху вартості, що передана в позичку;

? тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу.

? збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі.

? залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів.

На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту проявляються в такому:

? кількісні параметри розвитку кредиту (за динамікою зростання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці обсягів ВНП.

? оскільки кожна позичкова операція є двоякою - як вимога і як зобов'язання, як актив і як пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються.

? зворотність і платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки.

? платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види виробництва.

Розглянуті закономірності дають підстави вважати, що практика управління кредитними відносинами не може будуватися на довільних рішеннях чи однобічних інтересах, а лише на об'єктивних закономірностях руху кредиту, що забезпечують збалансоване дотримання інтересів усіх суб'єктів кредитних відносин.

Принципи кредиту

Хоча в перекладі з латинської “кредитувати” означає “довіряти”, тим не менше процес кредитування в сучасних економічних умовах є однією з ризикованих активних операцій, здатних при нерозумному підході привести до втрати ліквідності та банкрутству.

Для того, щоб уникнути вказаних наслідків, необхідно дотримуватись певних правил, які склались історично на протязі всієї історіі становлення банківської системи. Кредитування повинно здійснюватись при обов'язковому дотриманні принципів кредитування, які є певними вимогами до організаціі кредитного процесу. В залежності від конкретного етапу процесу кредитування принципи кредитування необхідно пов'язувати з специфікою даного етапа. Наприклад, на стадіі програмування принципи необхідно пов'язувати з бізнес-планом підприємства; на етапі надання - з цільовим характером позичок, на стадіі контролю за використанням коштів - з ефективністю роботи, яка проводиться з позичальником; на стадіі повернення - з надходженням виручки, погашенням заборгованості та сплати процентів. Відокремлення принципів кредитування від етапів кредитування не дає об'єктивної оцінки кредитного процесу, що веде до помилок при прийнятті рішень та виникнення проблемних ситуацій.

Необхідно зазначити, що в різних умовах можуть застосовувати різні принципи кредитування. Наприклад, в розвинених країнах принцип цільового призначення, який у нас має велике значення, може не використовуваться. Також один і той же принцип може мати різний зміст в залежності від обставин. Якщо перераховувати всі принципи кредитування, які можуть застосовуватись, то можна назвати такі:

? принцип поверненості;

? принцип строковості;

? принцип диференціаціі;

? принцип забезпеченості;

? принцип платності;

? принцип цільового призначення.

Розглянемо кожний з них.

Поверненість є тією особливістю, що відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без поверненості кредит не може існувати, тому поверненість є невід'ємною частиною кредиту, його атрибутом.

Поверненість і терміновість кредитування зумовлена тим, що банки мобілізують для кредитування тимчасово вільні грошові кошти підприємств, установ і населення. Ці кошти не належать банкам, і в кінцевому підсумку, вони, поступивши в банк з різноманітних сегментів ринку, в них і відходять (споживче, комерційне кредитування і т.п.). Головна особливість таких коштів полягає в тому, що вони підлягають поверненню (правильніше відзначити, повинна бути готовність до повернення) володарям, що вклали їх в банк на умовах термінових депозитів. Тому "золоте" банківське правило говорить, що величина і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобов'язань. Порушення цього основоположного принципу може призвести до банкрутства банку.

Терміновість кредитування являє собою необхідну форму досягнення поворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит повинен бути не просто повернутий, а повернутий в строго визначений термін, тобто в ньому знаходить конкретний прояв чиннику часу. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичених коштів в господарстві позичальника і виступає тієї мірою, за межами якої кількісні зміни в часу переходять в якісні. Якщо порушується термін користування позичкою, то викривляється сутність кредиту, він втрачає своє справжнє призначення.

Диференціація кредитування означає, що комерційні банки не повинні однозначно підходити до питання про видачу кредиту своїм клієнтам, що претендують на його отримання. Позичка повинна надаватися тільки тим господарюючим суб'єктам, що в змозі його вчасно повернути. Тому диференціація кредитування повинна здійснюватися на основі показників кредитування, під якою розуміється фінансове становище підприємства, що дасть певність в спроможності і готовності позичальника повернути кредит в зумовлений договором термін. Ці якості потенційних позичальників оцінюються шляхом аналізу їхнього балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і в перспективі.

Ступінь кредитоспроможності (або рівень кредитоспроможності) клієнта є показником індивідуального або приватного кредитного ризику для банку, пов'язаного з конкретним клієнтом, конкретною позичкою.

Принцип забезпеченості дає можливість знизити ризик неповернення кредиту, а також є стимулом для суб'єктів кредитування до повернення основного боргу та процентів по ньому. Якби до уваги не приймався цей принцип, то банківська діяльність перетворилась б на спекулятивну, де високий ризик ведення операціі привів би до стримкого росту величини процентних ставок.

Платність банківських позичок означає внесення одержувачами кредиту певної плати за тимчасове користування для своїх потреб грошовими коштами. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм банківського відсотка. Ставка банківського відсотка - це свого роду "ціна" кредиту. Платність кредиту закликана впливати на господарський (комерційний) розрахунок підприємств, побуджуючи до збільшення власних ресурсів і ощадливого їх витрачання. Банку платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов'язаних з сплатою відсотків за залучені на депозити чужі кошти, витрат по утриманню свого апарату, а також забезпечує отримання прибутку для збільшення ресурсних фондів кредитування (резервного, статутного) і використання їх на виплату дивідендів та інші потреби.

При розгляді питання розміру плати за кредит банки повинні враховувати наступні чинники:

3. ставка рефінансування НБУ;

4. середня процентна ставка залучення (ставка залучення міжбанківських кредитів або ставка, що сплачується банком по депозитам різних видів);

5. структура кредитних ресурсів (чим вище частка залучених засобів, тим дорожче повинен бути кредит);

6. попит на кредит з боку потенційних позичальників (чим менше попит, тим дешевше кредит);

7. термін, на який запитується кредит, вид кредиту, а точніше ступінь його ризику для банку в залежності від забезпечення;

8. стабільність грошового обігу в країні (чим вище темп інфляції, тим дорожче повинна бути плата за кредит, тому що у банку підвищується ризик втратити свої ресурси через знецінювання грошей).

Принцип цільвого призначення знаходить свій прояв в тому, що в кредитному договорі вказується мета отримання позичкових коштів, тобто як суб'єкт буде їх використовувати. Це дуже важливий момент, бо на основі цих даних спеціалісти кредитного відділу проводять розрахунки прибутковості вказаних операцій та можуть зробити певні висновки щодо прибутковості та доцільності такої діяльності. Таким чином кредитор може відразу отримати певні гарантіі повернення (чи неповернення) кредиту.

В умовах ринкової економіки зміст принципу цілеспрямованості дещо змінився - комерційні банки надають кредити на нових умовах у нетрадиційній формі. Якщо за ценралізованої адміністративно-командної системи господарювання мало місце кредитування сукупного об'єкту, що в ході банківської реформи привело до повної уніфікації використання кредиту, то тепер поступово складається система багатоваріантного кредитування, коли підприємства і банки застосовують ту його форму, яка, на їх думку, є найдоцільнішою. Необхідно зазначити, що принцип цільового використання при високому рівні довіри до позичальника може не застосовуватись. Така практика існує і досить розповсюджена в розвинених країнах, а у нас в зв'язку з ненадійністю позичальників і високим рівнем злочинності і шахрайства цільове використання кредиту відіграє дуже важливу роль.

Сукупне застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дозволяє дотриматися як макроекономічних інтересів, так і інтересів на мікрорівні обох суб'єктів кредитної операції -- банку та позичальника.

Функції та роль кредиту

Кредит як економічна категорія був відомий ще в рабовласницькому суспільстві, однак тоді він не був пов'язаний з процесом матеріального виробництва. Розглядаючи результати функціонування кредиту в сучасних умовах, перш за все необхідно відмітити його регулюючу роль. Форми регулюючого впливу кредиту багатогранні. Вони проявляються одночасно на макрорівні (через державну кредитну політику) та на мікрорівні (через госпрозрахункові відносини або відносини комерційного розрахунку).

Необхідно враховувати, що регулююча роль кредиту проявляється не тільки на стадії розподілу. Вона охоплює весь відтворювальний процес. Кредит забезпечує процес зміни вартісних форм фондів підприємств, обслуговує весь процес розширеного відтворення і тим самим виступає як фактор його неперервності. Активний вплив кредиту на відтворювальний процес реалізується шляхом застосування його як інструменту перерозподілу вільних ресурсів, а також за рахунок його стимулюючих якостей, які обумовлюють раціональне використання позичкових коштів.

Виконання кредитом ряда функцій дає йому можливість відігравати значну та багатогранну роль в економіці країни. Роль кредиту вимірюється активністю його дії на господарчу діяльність країни, а також можливістю стимулювати досягнення високих кінцевих результатів діяльності всіх ланок економіки. За допомогою кредиту відбуваються:

? розподіл та перерозподіл сукупного суспільного продукту та національного доходу;

? мобілізація грошових коштів, які постійно вивільнюються в процесі кругообігу основних та оборотних фондів, задоволення потреб народного господарства в коштах в формі банківської позички, які повинні бути повернені в термін, що визначений планом виробництва та реалізації продукції;

? економія за допомогою кредитних операцій з готівковими коштами, контроль за господарчою та фінансовою діяльністю підприємств.

В межах перерозподільчої функції в період переходу до ринкової економіки кредит також відіграє важливу роль в структурній перебудові народного господарства та переорієнтації виробництва для потреб суспільства: збільшення обсягів випуску товарів народного споживання та обсягу послуг, які надаються населенню. Світова практика свідчить, що радикальні зміни можуть відбутися, якщо прискореними темпами будуть рости та розвиватися середні й малі підприємства, переважно на основі приватної власності. Тому надання кредиту в становленні таких підприємств допоможе швидко збалансувати ринок, зменшити рівень інфляції.

Мобільність кредиту, за допомогою якого швидко перерозподіляється загальний ресурс - гроші, дає можливість в короткі терміни здійснити переорієнтацію виробництва та оздоровити економіку.

Дуже важливою є роль кредиту у використанні НТП: в технічному переозброєнні або реконструкції діючих підприємств і втіленні прогресивної техніки та технологій на діючих і нових підприємствах, що потребує значних коштів, а також в розширеному відтворенні основних фондів підприємств, за допомогою яких здійснюються ці перетворення. Все це потребує значних затрат.

Сфера діяльності контрольної функції кредиту, з однієї сторони, зменшується, тому що в умовах комерційних розрахунків зменшується коло запитань, які на підприємствах повинні контролювати банки на основі договору кредиту. З іншого боку, на основі кредиту посилюється контроль за діяльністю підприємств, тому що якщо він буде несвоєчасно повернений, підприємства будуть вважатись банкрутами. Найбільш повно кредит буде виконувати свої вищеперераховані ролі, коли буде покращено виконання всіх його функцій всіма інститутами кредитної системи України.

Тепер розглянемо роль кредиту на більш низькому рівні - в управлінні підприємством.

На теперішній час існує задача розвитку форм та методів управління підприємством. Підвищення ефективності управління підприємством і розвиток кредитних відносин пов'язані з необхідністю укріплення та вдосконалення методів централізованого управління кредитом. Впровадження в практику більш досконалих та нових форм та методів кредитування створює умови для досягнення підприємством високих темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва.

Кредит потрібен для усунення розриву між рухом товарів та авансуванням коштів на їх оплату як на початкових, так і на кінцевих стадіях кругообігу грошових коштів. Процес руху грошових коштів характеризується нерівномірністю руху індивідуальних кругообігів вартості при взаємодії господарюючих суб'єктів. В зв'язку з цим відбуваються нерівнозначні по часу та обсягах приливи та відпливи грошей, які опосередковують кругообіг виробничих фондів. Коливання в надходженні та авансуванні грошових коштів, які пов'язані з кругообігом основних і оборотних фондів, викликають необхідність участі кредиту в русі авансованої вартості. В русі та зміні форм вартості при кредитному методі авансовані гроші видаються в позичку в формі основних та обігових коштів.

Кредит, який видано при недостачі власних грошових коштів, який обумовлений нерівномірністю кругообігів останніх, а, відповідно, неспівпаданням їх надходження і авансування, належить погашенню за рахунок притоку оборотних коштів та використаної вартості основних фондів, еквівалентній зносу, з виплатою процентів за рахунок вартості додаткового продукту.

Кредит потрібен для економічного стимулювання підприємств, тому що він примушує їх обирати найбільш ефективне рішення з тим, щоб при порівняно низьких капітальних затратах досягати значного збільшення випуску потрібної народному господарству продукції на основі оновлення існуючого парку машин, модернізації обладнання, автоматизації та механізації виробництва, вдосконалення технологічних процесів. Кредит, що надається на проведення ефективних заходів, допомагає в підвищенні фондовіддачі та ефективності капітальних затрат, покращенню структури основних фондів, своєчасному вводу виробничих потужностей. В цих випадках кредит стимулює розвиток виробництва переважно на основі застосування найновіших досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення методів організації та управління, підвищення кваліфікації працівників, роста продуктивності праці.

Вдосконалення кредитних відносин необхідно базувати на тому принципі: кредит сприяє процесу розширеного відтворення і в зв'язку з цим джерело його погашення - приріст прибутку в майбутньому періоді, який буде досягнутий при ефективному використанні авансованих коштів. Разом з цим, кредит прискорює проведення запланованих заходів по технічному розвитку виробництва до того, як будуть накопичені власні кошти - в цьому виявляється його значення як тимчасового джерела грошових коштів. Відповідним джерелом погашення кредиту будуть служити додаткові накопичення, пов'язані з ростом ефективності використаних ресурсів вище тієї межі, у відповідності з якою здійснюється плата за них, а також планові накопичення, передбачені на проведення кредитуємих заходів, але які реалізуються в більш пізні терміни відносно проведення цих заходів.

Як видно, кредит в системі управління впливає на формування, розподіл та використання робочої сили та засобів виробництва і приймає участь в планомірному управлінні пропорціями між живою та матеріалізованою працею, стимулюючи при цьому технічну, вартісну та організаційну побудови виробництва, рост фондовіддачі та продуктивності праці.

Види кредитів та способи кредитування

Кредитні операції -- це відносини між кредитором і позичальником (дебітором), які виникають під час надання першим останньому певної суми грошових коштів на умовах платності, терміновості, поверненості. Банківські кредитні операції поділяються на дві великі групи:

? активні, коли банк виступає в особі кредитора, який видає позички;

? пасивні, коли банк виступає в ролі позичальника (дебітора), залучаючи гроші від клієнтів та інших банків на умовах платності, терміновості, поверненості.

Виділяються і дві основні форми здійснення кредитних операцій: кредити і депозити. Активні кредитні операції складаються, по-перше, з позичкових операцій з клієнтами і операцій з надання міжбанківського кредиту; по-друге, з депозитів, розміщених в інших банках. Пасивні кредитні операції аналогічно складаються з депозитів третіх юридичних і фізичних осіб, включаючи клієнтів та інші банки в даній банківській установі, і позичкових операцій по отриманню банком міжбанківського кредиту (міжбанківським кредитом називаються кредитні операції, в яких в якості і позичальників, і кредиторів виступають банки). Хотілося б виділити наступну закономірність: чим стабільніше економічна ситуація в країні, тим більшу частку мають кредитні операції в структурі банківських активів. В період невизначеності, економічної кризи відбувається непропорційне збільшення портфеля цінних паперів і касових активів.