Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Поняття " фінанси " досить широке. Це - доходи, грошові платежі, хитрощі, лихварство, пограбування, державні доходи, а пізніше й видатки. Стосовно ж походження, то у науковій літературі є думка про зв'язок французького finance із давньофранцузьким finer -"платити", "сплачувати", а це слово, в свою чергу, пов'язане із латинськими fin, finis, які означають "кінець", "закінчувати".

У XIX столітті серед учених-філологів не було достатньої впевненості що до походження слово "фінанси" від fin. Так, Великий універсальний французький словник подає дві версії походження слово "фінанси". "Фінанси" - це слово, яке походить від давнього дієслова finer, а те - від латинського fines, яке означає, власне, "закінчувати", у значенні "сплачувати певну суму грошей", але зв'язок тут не такий ясний, і віддається перевага другої версії, що finance походить від стародавнього французького слово finer - "сплачувати", яке походить від латинських слів fenus, foenus -- "прибуток, процент від грошей". Можна запропонувати як гіпотезу іншу версію походження слова "фінанси". Слово "фінанси" є результатом багаторічної трансформації і стародавніх конструкцій "Бог - Господь", "багатство - господарство", точніше, їх першої частини. У такому разі іноземне слово "фінанси" може перекладатися дослівно як "буття", що є формою коріння "Бог" і споріднене зі словом "вартість". Вважаємо, що спорідненими зі словом "Бог", є слова "багатство", "буття", "вартість", "вид", "воля", "збиток", "енергія", "прибуток", "свідомість", "форма", і тому через них можна охарактеризувати фінанси.

Фінанси - форма буття у свідомості особи, що означає прибутки чи збитки вартості або збагачення чи зубожіння .За звичай історію європейської фінансової науки пов'язують із ім'ям грецького письменника Ксенофонта ( 434 р. до н.е.), якому приписують твір "Доходи Афін", де йдеться про засоби збільшення багатства та доходів цього міста. Історія фінансової науки, яка подавалась у підручниках, являла собою історію науки про державні доходи. Питання збагачення держави бути своєрідним соціальним замовленням королів, правителів, урядів протягом кількох століть, яке виконували вчені, не надаючи уваги таким "дрібницям", як місцеві органи влади, підприємства або громадяни. Галузь місцевих фінансів майже не розглядалася фінансовою наукою до другої половини XIX століття. Про можливість отримання прибутків підприємством, учені стали писати тільки у XX столітті у межах спеціального курсу "Фінанси підприємств".

ТЕМА 1 ОСНОВИ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

План

1. Суть і функції фінансів підприємств.

2. Фонди грошових засобів та фінансові ресурси.

3. Основи організації фінансів підприємств.

4. Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи.

5. Зміст та завдання управління фінансами підприємств.

-1-

Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною категорією. Термін “фінанси” походять від латинського “finantia”, що в перекладі означає “платіж”. Вперше він був застосований на практиці в Італії у ХІІІ ст. Зокрема, у Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Цим словом позначалися платежі та внески, які здійснювалися на користь держави.

В науковий обіг термін “фінанси” вперше ввів французький професор Ж. Боден в 1577 році у праці “Шість книг про республіку”.

На ранній стадії розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю.

З виділенням державної казни і повним відокремленням її від власності монарха (ХVІ-ХVІІ ст.) виникли поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту. Такі зміни призвели до нового бачення суті фінансів. Податкоплатники поступово визнавали за державою право стягнення податків по мірі того, як держава зі свого боку, почала надавати послуги населенню і проводити ефективну фінансову політику.

З розвитком державного устрою різко зросли видатки на міжнародне співробітництво, оборону, охорону навколишнього середовища, соціальну сферу, видатки на втручання держави в економіку тощо.

Значні розміри видатків викликали необхідність збільшення податків - головного фінансового методу мобілізації ресурсів в державний і місцеві бюджети.

В умовах командно-адміністративної системи термін “фінанси” в значній мірі був пов'язаний з системою доходів і видатків держави.

Головним концептуальним ядром визначення фінансів у такій системі був домінант відносин. Саме відносини в таких варіаціях: економічні, грошові, суспільні, виробничі, специфічні - підкреслювали стерень розуміння категорії фінансів.

Про те, як підкреслює В.Л. Андрущенко у монографії “Фінансова думка Заходу в ХХ столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів)”, концепція відносин стала бастіоном затратної економіки в держаних фінансах. Не підтягаючись рахунку, не передбачаючи критерії виміру ефективності, поняття відносин перетворилось в теоретичне запрошення до марнотратства: бездумного, безмірного розтрачання коштів, хоч реально асигнування коштів на певну мету неминуче означає відмову від фінансування чогось іншого.

Однак така категоричність автора не обґрунтовує і не спростовує того, що фінанси справді виникають та існують як специфічні відносини між людьми, які мають і кількісні, і якісні характеристики. В залежності від того , що береться за основу при аналізі, і будуть виступати або абстракції, або реальні грошові кошти.

Щоб забезпечити понятійну визначеність, у сучасній західній літературі термін “фінанси” в розумінні спеціальної самостійної наукової дисципліни, яка стосується грошових коштів та дохідно-видаткової діяльності держави, вживається в уточнюючому варіанті - державні фінанси; в усіх інших випадках застосовується розширювальний термін “фінанси”.

Так у підручнику “Фінанси” Еві Боді та Лауреат Нобелівської премії Роберт Мертон підкреслюють, що “фінанси - це наукова дисципліна, яка вивчає питання розподілу недостатніх грошових коштів у часі та в умовах невизначеності”.

У підручнику “Державні фінанси в умовах демократії” Шарль Бланкарт дає визначеність фінансової науки, характеризуючи її як “Економічний аналіз державної діяльності”. Американський професор Карл Шоуп зазначає, що “наука державних фінансів описує й аналізує функціонування державних фінансів з боку грошових асигнувань, соціальних виплат і методів фінансування цих потреб за допомогою податків, позик, іноземної допомоги та емісії грошей”. Французький вчений-фінансист П.М. Годме вказує: “державні фінанси - це суспільне багатство у формі грошей і кредиту, яке знаходиться у розпорядженні органів держави”.

Відмінності у визначенні фінансів полягають у виборі відправної точки для їх характеристики. Якщо ключовим елементом визначають відносини, то тоді обов'язково з'являються абстракції. Якщо є за основу беруть результати фінансової діяльності, то визначення носить більш прагматичний характер.

Важливою особливістю західної фінансової науки є чітке розмежування фінансів приватного підприємницького сектора та державних фінансів, між якими мало спільного з погляду мети, функцій і результатів. Тобто зарубіжні вчені, у більшості випадків, розглядають фінанси держави чисто із фіскальних позицій виконання нею своїх функцій. Зокрема, професор Х'юго Дальтон (Великобританія) зазначає : “державні фінанси - наука, що знаходиться на стику економіки (економікс) з політикою, вивчаючи доходи і видатки державних органів влади та їх взаємну відповідність. Відповідність не обов'язково зводиться до рівності, а до такого арифметичного співвідношення, яке за даних умов найбільш прийнятне”.

З точки зору зарубіжних вчених, фінанси на мікрорівні (тобто фінанси підприємств) є лише безпосередньою реакцією суб'єктів господарювання на рівень свого достатку і на ту частку, яку присвоює держава у формі податків. Таку ринкову концепцію фінансів суб'єктів господарювання найкраще характеризує визначення, дане Е. Нікбахтом і А. Гропеллі: “Фінанси - це застосування різноманітних економічних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу”. Предметом дисципліни “ Фінанси підприємств” є грошові відносини, які виникають в процесі господарської діяльності підприємств і пов'язані з формуванням власних і залучених коштів, їх використанням на фінансування витрат і інвестицій підприємства, утворенням і розподілом отриманого прибутку. Основними завданнями курсу “Фінанси підприємств” є:

визначити основні закономірності в сфері фінансових відносин підприємства з державою, страховими організаціями, фінансово-кредитною системою та іншими суб'єктами ринкової інфраструктури;

визначити напрямки підвищення ефективності фінансової діяльності підприємства на базі економічних законів;

висвітлення направлення прийняття єдино правильних фінансових рішень в умовах нестачі ресурсів;

визначити та оволодіти напрямками та механізмом досягнення фінансової стійкості підприємства в ринкових умовах

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне становище у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється суспільний продукт , матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів.

Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, поліпшення фінансового становища країни. Фінансова стійкість країни великою мірою визначається стійкістю та надійністю фінансового стану підприємств.

Фінансам підприємств, як фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості суспільного продукту.

Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, пов'язані з первинним розподілом вартості суспільного продукту, формуванням та використанням грошових доходів та децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств, пов'язані з їхнім функціонуванням у різних галузях економіки.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових засобів. Саме тому досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюється з грошовими засобами, наявними фінансовими ресурсами.

Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності.

Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових засобів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

До фінансів підприємств належать такі групи фінансових відносин:

* пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

* пов'язані з утворенням та розподілом первинних грошових доходів, виручки, валового та чистого доходу, прибутку грошових фондів підприємств;

* які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів у вигляді відсотків, дивідендів, здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням та сплатою штрафних санкцій;

* які формуються в підприємстві з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання грошових засобів, а також у зв'язку із страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

* що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

* що формуються в підприємствах у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів та фондів.

Отже, об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням фондів грошових засобів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.

У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості суспільного продукту (виручка від реалізації продукції) за цільовим призначенням, а також розподіл його між державою та суб'єктами господарювання, кожен з яких одержує свою частку виробленого продукту в грошовій формі.

Відтак гроші створюють умови для з'яви фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих відносин.

Безпосередньо сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту (С+V+m), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (С), необхідного продукту (V), додаткового продукту (m). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів.

З допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових засобів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються в суб'єктів господарювання та в держави.

Таким чином, фінанси підприємств є системою грошових відносин, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

У процесу відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

* формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

* розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх зобов'язань перед фінансово-банківською системою та для соціально-економічного розвитку підприємств;

* контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах - це процес утворення фондів грошових засобів для виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами і господарювання для фінансового забезпечення процесів відтворення на підприємствах.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, різноманітних цільових фондів.

Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових засобів, неплатежів та інших негативних явищ у процесі виробничо-господарської діяльності підприємств. Тобто, фінансам властива потенціальна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні і вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг.

До найважливіших завдань фінансів підприємств належить забезпечення стабільності економіки. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу національного доходу як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні.

На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

Фінанси підприємств грають важливу роль у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. Фінанси беруть участь у вартісному розподілі створеного суспільного продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і фондів грошових засобів, безпосередньо пов'язані з іншими економічними категоріями та інструментами господарського механізму, комерційним розрахунком, ціною, кредитом тощо.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:

* різноманітність форм власності;

* свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

* вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

* самофінансування підприємництва;

* правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

* обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

-2-

Фінанси - це кровоносна система економічного базису, яка забезпечує життєдіяльність підприємницької діяльності. Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кругообіг засобів підприємства, обіг усього капіталу. Саме тому, рух коштів, грошовий обіг на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.

Грошові засоби на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства отримують можливість займатися виробництвом та збутом продукції, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточному, валютному та на інших рахунках у банківських установах.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунок підприємств постійно надходять грошові засоби у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від цінних паперів, від вкладення коштів на депозитні рахунки, від здавання майна в оренду.

Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість (ПДВ), які вносяться в бюджет.

Реальним платником цих податків є споживач, а перераховує їх у бюджет підприємство, яке реалізує продукцію.

Частина грошових надходжень, що залишилася, спрямовується яга заміщення засобів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання.

Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.

Грошові фонди - це частина грошових засобів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд соціального призначення, фонд матеріального стимулювання, резервний фонд.

Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди.

Фонд оплати праці - для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам.

Амортизаційний фонд - для фінансування капітальних вкладень та капітального ремонту.

Резервний фонд - для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством грошових засобів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не фондовій формі. У не фондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові засоби, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди та частина грошових засобів, яка використовується в не фондовій формі.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти.

До власних належать: статутний фонд; амортизаційні відрахування; валовий дохід; прибуток.

До залучених належать : позичковий капітал (передається підприємству у тимчасове користування: кредити банків, інших підприємств і т.д. ); бюджетні асигнування (це грош, які виділяються з бюджету за цільовим призначенням. Вони можуть бути поворотними і безповоротними).

-3-

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а за допомогою цілеспрямованої їх організації.

Під організацією фінансів розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому виразу) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.

Комерційний розрахунок справляє вплив на організацію фінансів підприємства. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - за допомогою відповідної податкової амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тому числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок, які суперечать чинному законодавству, державних органів та посадових осіб, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як робити, кому реалізовувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати, але в рамках чинних законів.

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій.

Справді, самостійне підприємство покриває свої витрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями.

У підприємств формуються різноманітні взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва.

Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій.

Зараз є такі форми власності:

8- державна;

8- комунальна;

8- кооперативна;

- орендна;

8- акціонерна;

8- приватна;

8- змішана.

У державному секторі перебувають ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету.

Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав - електроенергетика, вугільна промисловість та ряд інших.

На організацію фінансів впливають:

- Організаційно-правові форми господарювання;

Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю.

Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставити свої акції.

Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки грошові засоби (в тому числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів.

В Україні передбачено можливість реєстрації різних видів товариств.

Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. У подальшому відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.

Таблиця 1.1

Класифікація організаційних форм за фінансово-економічними ознаками

Організацій-но-правова форма та вид фірми	Участь у розподілі прибутку	Відповідальність за зобов`язаннями фірми	Розподіл майна при припиненні діяльності фірми	Статутний фонд
1	2	3	4	5
Акціонерне товариство (відкрите, закрите)	Розподіл прибутку згідно з вартістю акцій. Використання прибутку на виплату дивідендів згідно із статутом	Відповідає усім своїм майном в межах незалежних акціонерам акцій	Розподіляється між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених законом та установчими документами	1250 мінімальних заробітних плат
Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ)	Розподіл прибутку згідно з внеском у відповідності до установчих документів	Учасники товариства несуть відповідальність в межах своїх внесків	Розподіляється між учасниками пропорційно їх внескам	100 мінімальних заробітних плат
Товариство з додатковою відповідальністю	Розподіл прибутку згідно з внеском у відповідності до установчих документів	Так само, як ТОВ. При недостатності цих сум - додатково належним їм майном для всіх учасників в однаково кратному розмірі до внеску кожного учасника	Розподіляється між учасниками пропорційно їх внескам

В умовах переходу до ринкових відносин і отримання підприємствами повної самостійності майже у всіх галузях підприємництва принципи організації фінансів підприємств повинні забезпечувати прийняття ефективних стратегічних і тактичних фінансових рішень. На їх основі розробляється фінансова політика підприємства, тобто формування власного і залученого капіталів, активів, способів збільшення майна і об'єктів продажу, формування і використання прибутку, оптимізації грошових потоків.

При розробці фінансової стратегії підприємства вчені та практики рекомендують враховувати такі стратегічні цілі: максимізація прибутку підприємства; оптимізація структури капіталу; досягнення прозорості фінансово-економічного стану підприємства; забезпечення інвестиційної привабливості підприємства; створення ефективного фінансового механізму; використання ринкових способів залучення додаткових фінансових ресурсів.

Реалізація фінансової політики та стратегічних завдань підприємства за допомогою фінансового механізму базується на певних принципах, адекватних сучасним умовам господарювання.

Принципи сучасної організації фінансів підприємств:

Принцип плановості -- забезпечує відповідність обсягу продажу і витрат, інвестицій потребам ринку.

Фінансове співвідношення термінів -- забезпечує мінімальну різницю в часі між отриманням і використанням коштів, що особливо важливо в умовах інфляції і зміни курсів валют. При цьому під використанням коштів розуміється і можливість їх збереження від знецінення при розміщенні в швидколіквідні активи (цінні папери, депозити тощо).

Гнучкість (маневрування) --забезпечує можливість маневру у випадку недоотримання планових обсягів продажу, перевищення планових витрат із поточної чи інвестиційної діяльності.

Мінімізація фінансових витрат -- фінансування фінансових інвестицій та інших витрат має забезпечуватись "найдешевшим" способом.

Раціональність -- вкладення капіталу в інвестиції повинно мати достатньо високу ефективність і забезпечити мінімальні ризики.

Фінансова стійкість -- забезпечення фінансової незалежності, тобто дотримання критичної межі частки власного капіталу в загальній його величині (0,5) і платоспроможність підприємства, тобто його здатність погасити свої короткострокові зобов'язання.

У період розвитку ринкової економіки в сучасних умовах в Україні ці принципи доповнюються іншими принципами перехідного періоду, а саме:

Зацікавленість в результатах діяльності підприємства -- означає, що форми, системи та розмір оплати праці, стимулюючі, компенсаційні виплати та інші види доходів самостійно встановлюються господарюючим суб'єктом.

Матеріальна відповідальність -- означає, що за порушення договірних, кредитних, податкових зобов'язань підприємство несе матеріальну відповідальність у вигляді штрафів, пені, неустойки; застосування цього принципу залежить від правового поля, в якому функціонує підприємство, яке в сучасних умовах в Україні збалансоване не за всіма нормативними та законодавчими актами та є досить недосконалим.

Здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю -- передбачає розвиток внутрішнього та зовнішнього вартісного контролю; в Україні достатнього розвитку набув зовнішній контроль за виконанням податкових зобов'язань та використанням державних коштів, а інші види фінансового контролю потребують розвитку та удосконалення.

Створення достатніх фінансових резервів -- забезпечує захищеність підприємства в умовах недосконалого ринку, інфляції, нерозвинутого правового поля, фінансових та інших страхових ризиків; з розвитком держави, підприємства та ринкових відносин, системи фінансового менеджменту та поліпшення економічного стану в країні значення цього принципу буде поступово знижуватись.

Звичайно, реалізація цих принципів має здійснюватись при розробці фінансової політики і організації системи управління фінансами конкретного підприємства.

Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природнокліматичних факторів на виробництво.

-4-

Фінансова діяльність -- це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансова робота на підприємствах організується і проводиться спеціальними фінансовими службами. Самостійні фінансові служби створюються, як правило, на великих підприємствах. На малих підприємствах відповідальність за фінансову роботу несе головний бухгалтер.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

- фінансове забезпечення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

- виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банкам;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

1) фінансове прогнозування та планування;

2) аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

3) оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

На стадії фінансового прогнозування та планування визначається загальна потреба у грошових засобах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких засобів. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на основі прогнозування величини фінансових показників:

- власних оборотних засобів;

- амортизаційних відрахувань;

- прибутку;

- кредиторської заборгованості;

- суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет.

Мета планування витрат - визначити можливості найекономнішого витрачення матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції, зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно врахувати резерви зниження її собівартості, до яких належать.

- поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;

- раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якість;

- зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;

- скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форми її збуту;

- зменшення витрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

- економія в адміністративно-управлінській сфері на базі раціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.

Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1. Аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2. Аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

- аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

- аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової діяльності;

- аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

- аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

- аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

аналіз фінансової стійкості підприємства;

аналіз ліквідності балансу;

комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Сутність фінансового контролю зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Треба відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.

Можна виділити основні види, форми і методи фінансового контролю.

Види фінансового контролю:

Попередній -- покликаний запобігати порушенням законів, нераціональному використанню бюджетних та інших коштів, перекрити шляхи іншим порушенням і крадіжкам.

Поточний -- провадиться всіма фінансовими й господарськими органами у процесі використання підприємствами коштів; здійснюється через аналіз, перевірку та обстеження їхньої діяльності.

Наступний -- виконується після надходження доходів чи проведених видатків. У процесі наступного контролю перевіряються: виконання бюджету за доходами і видатками; повнота своєчасного надходження доходів; законність проведення видатків; виявлення порушень фінансової дисципліни, перекручення звітності, зловживання. У результаті вживаються заходи щодо усунення порушень і притягнення винних до відповідальності.

Форми фінансового контролю

Ревізія -- це форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку й звітності, а також, у разі виявлення, спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка -- це обстеження й вивчення окремих ланок фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ. Наслідки перевірки оформляються довідкою чи доповідною запискою.

Методи фінансового контролю

Метод інвентаризації матеріальних цінностей і наявності грошових ресурсів -- використовується для перевірки відповідності даних бухгалтерського обліку фактичній наявності грошових і матеріальних цінностей, і в разі виявлення розходжень вжиття заходів щодо ліквідації відхилень.

Метод зустрічних перевірок -- потребує звірення записів у книгах і рахунках бухгалтерського обліку організації або установи, що перевіряються, з даними обліку організації або установи, які надають сировину, матеріали чи продукцію організації, що перевіряється.

Метод рахункової перевірки бухгалтерських звітів і балансів використовується для перевірки достовірності відображання у них звітних показників, виявлення й усунення приписок та інших помилок, недопущення незаконного або неправильного використання коштів; забезпечення виконання обов'язків перед бюджетом і зміцнення звітної дисципліни.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:

постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;

своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги с постачальниками;

забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків.

-5-

Конкретна спроможність підприємства можна забезпечити правильною організацією управління фінансами.: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами.

Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму(рисунок 1.3).

Фінансовий механізм підприємства-система управління фінансовими відносинами підприємства через фінансові важелі за допомогою фінансових методів.

Фінансові важелі -це набір фінансових показників, через які керуюча система може впливати на господарську діяльність підприємства.

У фінансових важелях важливе місце займають фінансової санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Штраф - це міра матеріального випливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правила, в твердій грошовій сумі.

Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене, передусім, Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: “Про власність”, “Про систему оподаткування” , Бюджетний кодекс України тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанова Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністрів, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків в інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання.

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка змогу залучити додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Враховуючи обсяги і складність завдань , що вирішуються на підприємстві, його фінансова служба може бути представлена: фінансовим управлінням - на великих підприємствах; фінансовим відділом - на середніх підприємствах; фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, а й питаннями фінансової стратегії, - на малих підприємствах.

Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала би мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми.

Управління фінансами включає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств.

Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильний розподіл виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу.

Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Контрольні запитання і завдання для перевірки знань з теми:

1. Дайте характеристику фінансів підприємств як економічної категорії

2. Дайте характеристику функцій фінансів підприємств. Внутрішні властивості і форми прояву їхньої сутності.

3. Назвіть організаційно - правові форми підприємств

4. Охарактеризуйте поняття грошових коштів, грошових фондів і фінансових ресурсів

5. Що включається в поняття „організація фінансової діяльності підприємства”?

6. Поясніть суть фінансової роботи на підприємстві

7. Розкрийте зміст і завдання управління фінансами підприємств

8. У чому полягає сутність фінансового механізму ?

ТЕМА 2. ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВ

План.

1. Сутність грошових розрахунків підприємств.

2. Безготівкові й готівкові розрахунки.

3. Проведення касових операцій.

4. Види банківських рахунків і порядок їх відкриття.

5. Форми безготівкових розрахунків.

-1-

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створюють грошовий оборот.

Грошовий оборот - це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання.

Тривалий виробничий процес, якщо потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням. Прямі і зворотні зв'язки між виробництвом і споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках і інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом.

Отже, маса грошей, яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання.

Останні постійно залучаються в активний грошовий оборот.

Розмежування грошового обороту на безготівковий та готівковий є, головним чином, інструментом регулювання об'єкта грошового обороту - грошової маси.

Грошовий оборот на кожному підприємстві пов'язаний з такими розрахунками:

* забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

* реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

* сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

* забезпечення спільної діяльності підприємств (за отримання коштів від інших підприємств);

* отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.

Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю названих розрахунків, документообігом, видами та методами фінансового і банківського контролю.

-2-

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. При використанні безготівкових розрахунків досягають значної економи витрат на їх здійснення.

Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення - виплата заробітної плати, дивідендів, пенсій та інші. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує і здійснює інші платежі.

Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунку платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв'язок. Наприклад, підприємства торгівлі реалізуючі товари отримують плату за це як правило готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в основному здійснюються в безготівковій формі.

Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:

* класифікацію розрахунків;

* організацію розрахунків;

* форми відповідних документів;

* взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід відокремити:

* розрахунки за товарними операціями (пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг)

* розрахунки за нетоварними операціями (пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції)

Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.

Міжміські - це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.

Міжнародні - це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажу через банк постачальника, який є зарубіжний банк.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переводом) коштів з рахунку покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів. Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів.

Для ефективного функціонування економіки потрібно притримуватися принципам організації розрахунків:

Перший принцип безготівкових розрахунків стосується обов'язкового зберігання підприємствами та установами грошових засобів на рахунках в установах банку ( за винятком перехідних залишків у касі ). Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо розрахунково-касового обслуговування.

Другий принцип полягає в тім, що підприємством надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів ( основного й податкового ) за згодою банку.

Третій принцип - принцип самостійного ( без участі банків ) вибору підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків.

Четвертий принцип - кошти з рахунку підприємства списуються на розпорядження його власника. Ураховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб'єкт підприємницької діяльності визначає один із рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, який списується беззаперечно.

П'ятий принцип стосується відкриттю рахунків. Поточні рахунки підприємствам - суб'єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Шостий принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.