Ко = Квпросте відтворення основних засобів

Капітальні вкладення - це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів . За допомогою капітальних вкладень здійснюється, як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто об рахунок запланованих витрат на капітальні вкладення.

Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

первісну вартість усіх основних фондів на початок планового періоду;

наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

суму амортизаційних відрахувань, яку буде нарахована протягом планового періоду;

орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

орієнтовану суму амортизаційних відрахувань на придбання основних фондів протягом планового періоду.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення, щодо здійснення капітальних вкладень.

При складанні бюджету капітальних витрат і здісненні капітальних вкладень треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну і відтворювальну структури капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких витрат:

- будівельні роботи;

- придбання устаткування, інструментів та інвентарю;

- монтаж устаткування;

- проектно-дослідні роботи;

- інші витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих фондів.

Відтворювальна структура капітальних вкладень включає такі напрямки витрат:

- нове будівництво;

- технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств;

- розширення діючих підприємств;

- витрати на окремі об'єкти діючих підприємств.

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема:

- від оподаткування доходів підприємства;

- темпів зростання реалізації товарної продукції та їх стабільності;

- структури активів підприємства.

Найбільш прийнятним для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

- по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

- по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного з подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити грошовий розмір капітальних витрат, виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних фондів, норми амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих фондів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення залежить від розміру прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості. Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів визначається за формулою:

М = (О-П) - (К₁-К₂), грн., (6.21)

де М- мобілізація (іммобілізація) внутрішніх ресурсів, грн. ;

О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду , грн.;

П - планова потреба в оборотних коштах будови на кінець планового періоду, грн. ;

К₁ - наявність кредиторської заборгованості на початок нового періоду, грн.;

К₂ - перехідна кредиторська заборгованість на кінець періоду, грн.

Якщо результат буде зі знаком «+», це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак «-» - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і вкладень, які виконуються господарським способом. Залучені кошти використовуються підприємством за недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт. За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями. Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проекту документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється під підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.

Основні виробничі фонди в процесі експлуатації зазнають зносу і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв'язку з цим ремонт основних виробничих фондів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих фондів на підприємстві.

Своєчасний ремонт основних виробничих фондів запобігає передчасному їх зносу та вибуттю, продовжує строк служби, підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях. Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих фондів усуненням окремих поломок основних фондів і заміни або поновлення їхніх окремих частин. Середній ремонт проводиться для часткового поновлення основних фондів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається технічною документацією. Капітальний ремонт машин, устаткувань проводиться для відновлення їх виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне розбирання машин або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих фондів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих фондів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту перевищує вартість аналог. нового устаткування, то такий ремонт здійснювати недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник підприємства. До складу витрат на капітальний ремонт включають: - проектно-кошторисні витрати; - оплату ремонтних робіт; - вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; - вартість зміни зношених конструкцій і деталей у будівлях, спорудах.

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. За здісненням капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки проводяться за актами придбання повністю відремонтованих вузлів, агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом, провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: - виплата заробітної плати; - оплата рахунків за матеріальні цінності; - деталі, які використані в період проведення ремонту ОФ тощо.

Витрати на капітальний ремонт орендованих основних виробничих фондів проводяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору передбачено, що витрати на ремонт орендованих основних фондів провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не повинні включатися відрахування на кап. ремонт основних фондів. Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, то витрати на капремонт включаються в орендну плату і сплачуються орендарем.

Контрольні запитання і завдання для перевірки знань з теми:

1. Дайте визначення сутності основних фондів (засобів).

2. Оцінка основних фондів.

3. Класифікація основних фондів залежно від участі у процесі виробництва.

4. Поняття фізичного і морального зносу.

5. Назвіть показники забезпеченості підприємства основними фондами.

6. Показники, які характеризують стан основних фондів.

7. Показники ефективності використання основних фондів.

8. Сутність амортизації основних фондів.

9. Які Ви знаєте методи нарахування амортизації?

10.Сутність методу нарахування амортизації за податковим законодавством.

11.На які групи діляться основні виробничі фонди для нарахування амортизації за податковим законодавством?

12. Як визначається сума амортизаційних відрахувань за податковим законодавством?

13.Квартальні норми амортизації за групами основні виробничі фонди за податковим законодавством.

14.Як визначається балансова вартість відповідної групи основні виробничі фонди на початок звітного періоду за податковим законодавством.

15.Поняття індексації основних фондів і нематеріальних активів.

16.До якого терміну нараховується амортизація груп основних фондів за податковим законодавством?

18.Сутність капітальних вкладень

19.Назвіть джерела фінансування капітальних вкладень.

20.Суть підрядного і господарського способу будівництва.

21.Фінансування ремонту основних фондів.

ТЕМА 7. Оборотні активи

Для виробничої діяльності підприємства, крім основних засобів, необхідні також предмети праці і грошові кошти, які охоплюються поняттям “оборотні активи”. В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних активів.

Оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати балансу.

Оборотні активи - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

Оборотні активи - це активи, які протягом одного виробничого циклу або календарного року можуть бути перетворені на грошові засоби.

Оборотними активам властиві три стадії кругообігу: грошова, виробнича і товарна.

На першій стадії здійснюється придбання необхідних виробничих запасів.

Під час другої стадії у процесі виробництва створюється готова продукція.

На третій стадії - стадії реалізації - товарна форма знову перетворюється в грошову, яка одночасно і є початковою стадією наступного обороту активів.

Кругообіг оборотних активів відбувається за схемою:

Г-Т…В…Т'-Г'

При цьому мета функціонування оборотних активів буде досягнута лише тоді, коли виконуватиметься рівність

Г' = Г + дельта Г, тобто коли відбувається приріст грошей у порівнянні з авансовою сумою.

На відмінну від основних засобів оборотні активи споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість повністю переноситься на виготовлений продукт. При цьому одна частина оборотних активів в речовій формі входить у створюваний продукт і набирає товарної форми (сировина, матеріали), а інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, проте в речовій формі в продукт праці не входять (паливо).

Структура оборотних активів - це питома вага окремих статей в загальній сумі оборотних активів. Структура оборотних активів має значні коливання в окремих галузях економіки. Вона залежить від складу витрат на виробництво, умов реалізації продукції, проведення розрахунків тощо.

Скажімо, у вугільній промисловості значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт тощо).

Легка і харчова промисловість характеризуються значною матеріаломісткістю продукції. Отже, тут значною є питома вага оборотних активів у запасах сировини і матеріалів.

Машинобудування та металообробка характеризується трудомісткістю, складністю виробничих процесів, тривалістю виготовлення продукції. Тому тут високою є питома вага незавершеного виробництва.

У нафтохімічній промисловості вагомою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси у цій галузі є нетривалими і значна частина виготовленого продукту знаходиться на шляху до споживача.

А в цілому по народному господарству в структурі оборотних коштів українських підприємств значну частку займає дебіторська заборгованість. Тому підприємствам потрібно намагатися укладати угоди з покупцями продукції на умовах попередньої оплати або оплати за фактом поставки, а також ширше використовувати такий вид фінансових послуг як факторингові операції.

Усі оборотні активи класифікуються таким чином:

за функціональним призначенням:

оборотні виробничі фонди (активи, які приймають безпосередню участь у процесі виробництва);

фонд обігу (активи, які залучаються до сфери обігу і безпосередньої участі у виробничому процесі не приймають);

за принципом організації:

нормовані (для яких здійснюється розрахунок нормативу, тобто мінімальної потреби в оборотних активах, необхідних для безперебійного функціонування підприємства);

ненормовані (для яких такий розрахунок не здійснюється);

за джерелами формування:

власні (частина статутного капіталу спрямована на формування оборотних активів);

прирівняні до власних (стійкі пасиви, нерозподілена частина прибутку). Ці активи за своєю природою є власними, але призначені для інших цілей і тому для формування оборотних активів можуть використовуватися лише тимчасово;

залучені (банківські позики, кредиторська заборгованість);

щодо ступеня ліквідності та ризику вкладення:

високоліквідні (грошові кошти, ринкові цінні папери);

середньоліквідні (товари відвантаженні, дебіторська заборгованість);

низьколіквідні (виробничі запаси, не відвантажена готова продукція, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів).

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах:

1) надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами.

2) визначення планової потреби і розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами

3) коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються

4) раціональна система фінансування оборотних коштів

5) контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів.

У практиці використовують два методи визначення потреби в оборотних коштах:

* прямий (забезпечує розробку норм і нормативів з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з постачання, виробництвом та реалізації.

* економічний .

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Значення нормування оборотних коштів :

забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва;

2) дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти ;

3) від цього залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності;

4) зміцнює режим економії, мінімізує ризик підприємницької діяльності.

Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали і покупи напівфабрикати.

Н=Qдн*N, тис. грн., (7.1)

де Н - норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів тис. грн.;

Q дн- одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів тис. грн;

N - - норма оборотних коштів дні.

Qдн = Qкв/90 , тис. грн./ день , (7.2)

Q дн= Qрік/360 тис. грн./ день , (7.3)

Qдн=Qміс/30 тис. грн./ день , (7.4)

де Q кв, Q рік, Qміс - відповідна потреба матеріалів за рік, квартал, місяць, тис. грн..

Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів включає такі елементи: транспортний запас; час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів, технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний запас.

Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача.

Приклад:

Час руху вантажу від постачальника до споживача становить 20 днів. Поштовий пробіг документів - 12 днів. Обробка документів у постачальника і в банківських установах - 4 дні. За цих умов

З тр= 20-12-4 =4 дня.

За наявності кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як середньозважена величина.

Якщо сировина та матеріали надходять до споживача раніше за прибуття розрахункових документів (або ці процеси збігаються в часі), транспортний запас не встановлюється.

Підготовчий запас - це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів.

Зпідг = Qден * Н підг, тис. грн., (7.5)

де Нпідг - норма для підготовки, дні.

Технологічний запас включає час на підготовчі операції (сушення матеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матеріалів), якщо вони не є складовою частиною виробничого циклу.

Поточний запас - норма оборотних коштів у частини поточного запасу залежить від частоти та рівномірності їх споживання у виробництві.

У норму оборотних коштів, як правило, включається середній поточний запас у розмірі 50% тривалості інтервалу між поставками

Зпоточн = О х Т/2, тис. грн., (7.6)

де Т - період поставки даного матеріального ресурсу, дні.

Поставки від кількох постачальників можуть суттєво різнитися за обсягом і за величиною інтервалів між окремими партіями, що залежить від різних причин - особливостей транспортування, періодичності випуску тих чи тих матеріальних цінностей постачальниками, умов конкретних договорів та постачання тощо. У такому разі середній інтервал між поставками розраховується як середньозважена величина. У розрахунках не враховуються дрібні партії та надміру великі надходження.

Розрахунок інтервалу між поставками методам середньозваженої величини у розрахунок береться 4880(5840-960). Середньозважений інтервал 22дні (109320:4880). Норма оборотних коштів на точний запас визначається як 50% від середньозваженого інтервалу, або 11 днів.

Таблиця 7.1

Розрахунок середньозваженого інтервалу

Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні. Норма оборотних коштів на страховий запас встановлюється, як правило в межах 50% поточного запасу.

Норматив оборотних коштів щодо допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденного їх витрачання за кошторисом витрат на виробництво.

Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для техцілей, так і для господарських потреб. Величина нормативу розраховується аналогічно нормативу на основні матеріали.

Норматив оборотних коштів на тару роздивимося на прикладі.

Приклад:

Потребу в оборотних коштах на тару розраховано в сумі 50 тис.грн, товарна продукція в цінах підприємства за планом IV кварталу, що для нього обчислювалась потреба в оборотних коштах, становила 14000 тис.грн. Відтак норма оборотних коштів на тару 14000 тис.грн : 50 тис.грн = 2 грн.80коп. на 1000 грн.

Норматив для МШП.

Потреба в оборотних коштах для кожної групи розраховується для створення запасів на складі та в експлуатації. У зв'язку з тим, що вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які знаходяться в експлуатації, відображається в обліку за мінусом зносу, то, визначаючи норматив, беруть у рахунок 50% їхньої повної вартості. Решта вартості списується на собівартість продукції під час передачі зі складу в експлуатацію. Для визначення нормативу оборотних коштів на складі малоцінні та швидкозношувані предмети враховуються за їхньою повною вартістю.

Незавершеним виробництвом вважається незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до здачі готової продукції на склад.

Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва:

НЗВ=З*Д*К, тис. грн., (7.7)

де 3 - одноденні витрати за планом IV кварталу , тис. грн.;

Д- тривалість виробничого циклу дні;

К - коефіцієнт зростання витрат.

Коефіцієнт зростання витрат характеризує ступінь готовності виробів у незавершеному виробництві до всієї собівартості готової продукції:

К = (А+0,5*Б)/(А+Б), (7.8)

де А - витрати, які здійснюються одноразово на початку виробничого циклу (витрати сировини, матеріалів, які надходять до виробництва із самого початку виробничого циклу, грн.;

Б - наступні витрати, які включаються в собівартість продукції (усі інші витрати -- заробітна плата, амортизаційні відрахування, електроенергія, інші),грн..

Приклад:

Виробнича собівартість виробу дорівнює 250 грн. Витрати в перший день виробничого циклу становлять 150 гривень. Протягом решти днів витрати розподіляються рівномірно

К = (150+100 * 0,5)/250 = 0,8

Якщо витрати на виготовлення одиниці продукції по днях виробничого циклу розподіляються нерівномірно, то К визначається за формулою:

К=(АД+Б₁Д₁+Б₁Д₁+…+0,5ВД)/ДСв, (7.9)

де А-витрати на виробництво в перший день, грн.;

Св- виробнича собівартість, грн.;

Б₁,Б₂-витрати за днями виробничого циклу, грн.;

Д-тривалість виробничого циклу, днів;

Д_1,Д₂-час від моменту одноразових витрат до закінчення виробничого циклу, днів;

В-витрати рівномірні на протязі всього виробничого циклу, грн..

Приклад:

Розрахуйте норматив оборотних коштів в незавершеному виробництві . Виробнича собівартість виробу 300 грн. Тривалість виробничого циклу 8 днів. Витрати на виробництво складали в перший день - 30 грн., в другий - 15 грн., на третій день -18 грн., в наступні дні - по 19 грн. Обсяг виробленої продукції по кошторису витрат у 4 кварталі наступного року 810 тис. грн., кількість днів в періоді -90.

К= (30*8+15*7+18*6+19*8*0,5)/(300*8)=0,22

НЗВ=810/90*8*0,22=15,84 тис. грн.

Витрати майбутніх періодів включають виробничі витрати, які проведено в даному плановому періоді, що їх буде віднесено на собівартість продукції, котра випускатиметься в наступні періоди. До них належать витрати, зв'язані з підготовкою нових виробництв і нових видів продукції, якщо вони не фінансуються із фонду розвитку виробництва та інші роботи. Норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів визначається з формулою:

Н=Со+Рп-Рв, тис. грн., (7.10)

де Со - сума коштів, які вкладені в ці витрати на початок запланованого періоду за відрахуванням отриманих банківських кредитів ,тис. грн.;

Рп - витрати, що проводяться в плановому році, передбачені відповідним кошторисом, тис. грн. ;

Рв - витрат, які включаються в собівартість продукції запланованого року та передбачені кошторисом виробництва,тис. грн..

До готової продукції належать вироби, завершені виробництвом, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або прийняті замовником, відповідно до затвердженого порядку приймання продукції:

Н=ЗхР, тис. грн., (7.11)

де Н - норматив оборотних коштів для готової продукції, тис. грн.;

З - одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю тис. грн.;

Р - норма запасу оборотних коштів для готової продукції ,дні.

Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Обчислений методом прямого розрахунку норматив ділять на дві частини:

1 частина - відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив).

2 частина - ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні сатини для ремонтів устаткування, МШП, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).

Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно з темпами зростання виробничої програми в плановому періоді. Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50% від зростання виробничої програми. Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів.

Приклад:

Норматив оборотних коштів підприємства на початок планового року становив 1000 тис. грн., в тому числі виробничий - 800 тис. грн., невиробничий - 200 тис. грн. Зростання виробничої програми на плановий рік передбачене в розмірі 10 % проти минулого року. У плановому році в результаті реалізації заходів щодо поліпшення використання оборотних коштів передбачається прискорення обертання на 2%.

Розрахунки:

1. Визначаємо виробничий норматив оборотних коштів на плановий рік:

(800 х 110%)/100% = 880 тис. грн.

2. Визначаємо невиробничий норматив оборотних коштів на плановий рік:

10%/2 = 5% 200х105%/100% =210 тис. грн.

3. Загальний норматив на плановий рік становитиме 1090 тис. грн. (880-210)

4. У зв'язку з прискоренням обертання оборотних коштів у плановому році на 2% визначаємо очікувану суму вивільнення з обігу оборотних коштів:

1090х2%/100% = 21,8 тис. грн.

5. Отже, норматив оборотних коштів на плановий рік з урахуванням прискорення обороту коштів становитиме 1068,2 тис. грн. (1090-21,8). Приріст нормативу становитиме 68,2 тис. грн.( 1068,2 -1000).

Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як:

("Джерела власних та прирівняних до них коштів" + "Довготермінові кредити") - ("Основні засоби та інші позаоборотні активи" + "Використання позикових коштів").

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативними дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх. Причини браку:

погана робота маркетингової служби;

невиконання планів прибутку та завдань зі зниження собівартості;

слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання;

несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів;

наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки).

Надлишок власних оборотних коштів створюється у підприємстві у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад потрібні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах.

Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання:

Коефіцієнт обертання визначається за формулою:

Ко ⁼ Р/С, (7.12)

де С - середні залишки нормованих оборотних коштів , грн.;

Р -обсяг реалізації продукції, грн.

Тривалість обороту визначається за формулою:

Т=360(90,30)/К_{о ,} дні, (7.13)

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. За порівняння фактичного часу обертання з плановим визначається прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих статей.

Коефіцієнт завантаження визначається за формулою:

Кз=С/Р , (7.14)

Коефіцієнт ефективності визначається за формулою:

Ке = П/С, (7.15)

де П - прибуток від реалізації, грн.

Поліпшення використання оборотних коштів можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів, ТМЦ у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залеглих матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів - це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт забезпечення власними коштами (коефіцієнт автономії) - незалежність від позикових коштів.

Кз.к = Вк/ К, (7.16)

де Вк - власний капітал, грн.;

К- весь капітал, грн .

Оптимальне значення 0,5.

Коефіцієнт покриття (достатність оборотних коштів для погашення боргів протягом року).

Кп= ПА/ Пз, (7.17)

де ПА - сума усіх поточних активів, грн;

ПЗ- поточні зобов'язання, грн.

Оптимального значення не має, але якщо коефіцієнт більш ніж два, приймається, як кращій показник.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - готовність погасить заборгованість.

Кабс.л ⁼ ГЗ/ПЗ, (7.18)

де ГЗ - грошові засоби, грн.;

ПЗ- поточні зобов'язання, грн.

Оптимальне значення цього коефіцієнта 0,2 - 0,5.

Контрольні запитання і завдання для перевірки знань з теми:

6. Як оцінити ефективність використання оборотних коштів?

ТЕМА 8. КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

План.

1. Поняття та види кредитів

2. Банківське кредитування

3. Небанківське кредитування

-1-

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможливо без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладення кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний кредит.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної угоди називається кредитором , інша позичальником Грошові чи товарно - матеріальні цінності .витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

виробничі запаси;

незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва витрати майбутніх періодів готова продукція і товари;

платіжні та розрахункові операції з постачальником й покупцями.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме прибутку й амортизаційних відрахувань. Планування потреби в кредиті для формування оборотних коштів підприємства:

1 етап - розраховується потреба в оборотних коштах у цілому за окремими напрямками: формування виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції;

2 етап - визначається необхідний розмір залучення кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах.

Ко.б = ОК - ОКн. - ОКпр + КЗ, тис. грн., (8.1)

де Ко.б -- необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти , грн.;

ОК -- потреба в оборотних коштах, грн.;

ОКн. -- власні оборотні кошти на початок періоду, грн.;

ОКпр. -- поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства , грн.;

КЗ - зменшення кредиторської заборгованості, грн..

Період залучення кредитів - це час з моменту надання банківського кредиту до моменту його повного погашення та виплати відсотків за користування. (В Україні не перевищує 3 місяців) Також кредитором можуть бути міжнародні фінансово-кредитні установи шляхом відкриття кредитних ліній через уповноважені банки.

Кредитна лінія - це згода банку надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми без додаткових спеціальних переговорів.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

за кредиторами за формами та видами;

за метою використання;

за терміном надання;

за забезпеченням;

за порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредит);

підприємства(комерційний кредит);

держава(державний кредит);

міжнародні фінансові-кредитні установи (відкрита кредитних ліній через уповноважені банки).

Банківський кредит - це економічні віднесення між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємств на умовах терміновості, платності, повернення матеріального забезпечення. Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами. Державний кредит - це економічні кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання. Лізинговий кредит - це стосунки між юридичними особами, які виникають між окремими підприємствами (майновий кредит або лізинг кредит).

Також кредитором можуть бути міжнародні фінансово-кредитні установи шляхом відкриття кредитних ліній через уповноважені банки.

Мета використання:

1) на фінансування оборотних коштів;

2) на фінансування основних засобів.

-- за терміном надання:

1) короткострокові (до 1 року);

2) середньострокові (від 1 до 3 років);

3) довгострокові (понад 3 роки);

-- від забезпечення:

1) забезпечені (нерухомість, цінними паперами, дебіторська заборгованість);

2) бланкові (отримують тільки фінансове стійки підприємства на короткій термін (1-10 днів)).

-- порядок надання кредиту:

1) прямі - кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором;

2) синдикатні - кілька кредиторів об'єднуються і кожен з них надає частину загального кредиту.

Різновидом синдикатної позики є консорціальний кредит - в якому можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект.

Позики участь - банки передають (переуступають частинну позики іншим кредитором).

Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства -- позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов надання початкового кредиту.

Принципи отримання кредиту:

- терміновість - кредит має бути погашенням у визначений термін;

- принцип повернення:

а) строковий кредит - повернений своєчасно;

б) пролонгований кредит - відстрочується термін погашення;

в) прострочені кредити;

- забезпечення - наявність у підприємства юридичне оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту: (заставне зобов'язання, договір -гарантія, поручительства, договір - страхування).

- принцип платності - підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.

1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2. Підприємство (позичальник) має або бути власником майна, або мати право на користування та розпорядження ним.

3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство -- в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк із заявою, яка містить такі дані:

* мета отримання, сума і термін кредиту;

* економічне обґрунтування необхідності кредиту;

* джерела погашення.

На вимогу банку підприємство надає йому інші необхідні документи, до яких належать:

1. Заява про надання кредиту.

2. Статут підприємства (нотаріально засвідчений).

3. Установчий договір (нотаріально засвідчений).

4. Реєстраційне посвідчення (свідоцтво) або патент (нотаріально засвідчені).

5. Договір оренди або інші документи щодо права власності на землю або права тимчасового користування земельною ділянкою, (нотаріально засвідчені).

6. Контракти (договори) між продавцем і покупцем, замовником і підрядчиком на виконання будівельно-монтажних робіт.

7. Довідка з банку про розмір сплаченого статутного фонду, а також витяги з розрахункового і валютного рахунку підприємства (позичальника).

8. Фінансова звітність:

9. Висновок аудиторської фірми щодо фінансового стану підприємства.

10. Техніко-економічне обґрунтування угоди або проекту.

11. Ліцензія на проект, який кредитується (якщо така потрібна).

12. Підтвердження Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України про наявність квоти.

13. Підтвердження наявності складських приміщень.

14. Підтвердження наявності виробничих площ і потужностей.

15. Договір застави, поручительство, гарантія, договір страхування (один із цих документів).

16. Клопотання місцевих і державних органів влади й управління про надання підприємству кредиту.

17. Бізнес-план і розрахунок наявних грошових надходжень. Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно із стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково (на вимогу банку):

-- проектно-конструкторську документацію;

-- основні техніко-економічні показники проекту (річний випуск продукції у грошовому вираженні, собівартість річного випуску продукції, балансовий прибуток, коефіцієнт окупності витрат, капіталовкладень та ін.);

-- контракт на будівництво;

-- контракти або договори на поставку необхідного виробничого обладнання для проекту;

--документи, які підтверджують відповідні рішення центральних та місцевих органів влади;

-- документи на право землекористування;

-- позитивне рішення екологічної експертизи;

-- план технічного переозброєння діючого підприємства;

-- бізнес-план, який містить: статистичні та прогнозні матеріали щодо економічного стану підприємства, діючих цін та тарифів на внутрішньому та зовнішньому ринках;

-- розрахунки рентабельності виробництва;

-- відомості про фондомісткість та матеріаломісткість продукції, забезпечення матеріалами, кадрами та основними фондами, рівень техніки та технології, ринки збуту готової продукції, основних постачальників.

На підставі поданих клієнтом документів установа банку проводить оцінку кредитоспроможності фінансового стану підприємства та інженерно-економічну експертизу довгострокового кредитного проекту.