Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути дещо меншим.

На третьому етапі банк:

-- вивчає формальну і неформальну інформацію про підприємство;

-- оцінює його ділову репутацію та імідж;

-- аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

-- визначає перспективи розвитку підприємства;

-- перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки, форми власності та інших факторів.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позики.

Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а в подальшому -- щоквартально.

В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно. Для оцінки фінансового стану підприємства -- юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

* обсяг реалізації;

* прибутки і збитки;

* рентабельність;

* ліквідність;

* грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

* склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості. Ураховуються також інші фактори:

* ефективність управління підприємством;

* ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;

* наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства.

Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу.

А. Фінансові коефіцієнти

До фінансових коефіцієнтів належать:

коефіцієнт заборгованості;

коефіцієнт ліквідності;

коефіцієнти оборотності;

коефіцієнти прибутковості.

Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний капітал. Частка позичених коштів дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику, якого можуть зазнати кредитори: чим нижчий коефіцієнт, тим ліпше вони захищені від втрат у разі, коли підприємство різко скоротить обсяг активів або зазнає збитків.

Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість. Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи.

«Обіговість дебіторської заборгованості у днях» показує середню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості.

«Обіговість товарно-матеріальних запасів у днях» показує середню кількість днів, необхідних для того, щоб перетворити товарно-матеріальні запаси на ґроші за допомогою реалізації продукції.

Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.

Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може вказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефектність виробництва.

Окупність інвестицій або активів свідчить про ефективність отримання прибутку за допомогою активів. Для його розрахунку прибуток після сплати податків ділять на загальні активи.

Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у дане підприємство (дохідність акціонерного капіталу, відображеного в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має великий обсяг позичених коштів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно взяло на себе.

Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють із показниками конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін).

Б. Рух грошових засобів

Звіт про рух грошових засобів відображає приплив і відтік грошових засобів підприємства за певний період.

Приплив й відтік грошових засобів можна поділити на три категорії залежно від видів діяльності підприємства:

операційна діяльність;

інвестиційна діяльність;

фінансова діяльність.

Такі звіти мають велике значення та допомагають фінансовому менеджеру планувати фінансування підприємства на середній та тривалий термін. Дані про рух грошових засобів допомагають:

оцінити спроможність підприємства нагромадити в майбутньому кошти для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;

визначити потребу підприємства в зовнішньому фінансуванні.

Дані про рух грошових засобів допомагають зрозуміти сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використані ресурсів і вжити відповідних заходів.

Аналіз руху грошових засобів показує, як формувались потоки грошових засобів у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх потоків грошових засобів. Тому необхідною є система, що дає змогу прогнозувати рух грошових засобів і визначити обсяг необхідного фінансування в наступному році.

Негативний рух грошових засобів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.

Позитивний рух грошових засобів означає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.

Рішення про надання або відмову у наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.

В. Оцінка ділового середовища підприємства

У процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, у якому працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику.

Деякі підприємства працюють у нестійких секторах економіки і, можливо, в результаті цього перебувають на межі банкрутства. Інші підприємства працюють у стабільних секторах економіки.

Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких показників:

форма власності;

вид діяльності;

ринки та клієнти позичальника;

конкуренція;

постачальники;

виробничі потужності;

керівництво й організація;

сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.

1. Форма власності. Форма власності вказує на міру ризику у разі втрати платоспроможності чи банкрутства підприємства, а також на те, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність наприклад, у вигляді гарантії).

2. Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник.

Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту. Ясна річ, що кожна галузь має свою специфіку.

3. Ринки та клієнти позичальника. Визначаються сильні та слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів кількох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому.

Товари та послуги, що виробляються підприємством-позичальником, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам Від них залежить майбутній рух грошових засобів підприємства-позичальника.

4. Конкуренція. Підприємство-позичальник повинно мати уявлення про свою конкурентоспроможність.

Діяльність конкурентів справлятиме вплив на майбутнє становище на ринку, на розмір власної частки ринку та прибутковість діяльності підприємства-позичальника. Підприємство-позичальник повинно мати таку інформацію:

назва основних вітчизняних і закордонних конкурентів;

сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін, їхньої позиції на ринку;

сильні сторони підприємств-конкурентів (наприклад, нові технології, організація збуту);

порівняльна позиція підприємства-позичальника та його конкурентів на ринку: сильна - середня - слабка;

зміни продукції чи технологій, що очікуються на підприємстві-позичальнику;

злиття чи концентрація підприємств на ринку, де працює позичальник

5. Постачальники. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина й комплектуючі, які купують у постачальників. Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність у підприємства сировини.

6. Виробничі потужності. Виробничі потужності -- це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності.

Банк може вимагати дані про виробничі потужності позичальника з метою оцінки їхньої якості.

7. Керівництво та організація.

Банк може вимагати від підприємства таку інформацію:

Керівництво

основні обов'язки керівників підприємств;

кваліфікація та професійний досвід;

наявність вакансій серед керівних посад підприємства;

застосування сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженість системи ведення бухгалтерського обліку та наявність методів контролю, порядок прийняття рішень і звітності.

Організація

організаційна структура нині і в майбутньому;

кадрове планування;

організація збуту: кількість торгових представництв, агентів, магазинів та інших торгових точок, співпраця у сфері збуту.

8. Сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.

Сильні сторони:

добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торговельну марку;

продукція та послуги користуються стійким попитом, мають добрі перспективи на майбутнє;

сучасне обладнання й технології тощо.

Слабкі сторони:

неконкурентоспроможні ціни;

традиційно невисока якість продукції;

продукція та послуги користуються малим попитом і мають не дуже добрі перспективи на майбутнє;

дуже сильна конкуренція;

труднощі в отриманні сировини або велика залежність від одного постачальника тощо.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.

Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових засобів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на означені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

І. Загальні положення.

II. Права та обов'язки позичальника.

Ш. Права та обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок вирішення спорів.

VI. Термін дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

І. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору -- вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручительство); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредит.

ІІ. Права та обов'язки позичальника

2.1. Права підприємства-позичальника:

1) вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений в договорі;

2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей);

3) розірвати договір у разі невиконання банком умов договору.

2.2. Обов'язки підприємства-позичальника:

1) використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені договором;

2) повернути наданий кредит в обумовлений термін;

3) своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом;

4) своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійснення контролю за позикою;

5) забезпечити достовірність відомостей, наданих для отримання кредиту, і можливість контролю за його використанням;

6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства;

7) інше (згідно з договором).

ІІІ. Права та обов'язки банку

3.1. Права банку:

1) проводити перевірку забезпеченості наданого кредиту і його цільового використання;

2) припиняти видачу нових позик і пред'являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредит;

3) стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду;

4) переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ;

5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (за офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).

3.2. Обов'язки банку:

1) надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумовлені договором;

2) інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту;

3) інформувати підприємство про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, унесених рішенням Національного банку.

IV. Відповідальність сторін

У разі порушення підприємством узятих на себе зобов'язань банк може:

1 ) припинити подальшу видачу кредиту;

2) вимагати його дострокового повернення;

3) зменшувати суму кредиту, обумовлену договором;

4) збільшувати відсоткову ставку за кредит;

5) за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягувати пеню у розмірі, обумовленому договором, але не більше двократного розміру офіційної облікової ставки НБУ.

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми нарахованих відсотків.

При проведені фінансових розрахунків розрахунок здійснюється по простим та складним відсоткам :

при простих відсотках

S=P(1+in) , грн., (8.2)

де S- сума до повернення , грн.;

P- сума позики, грн.;

i- процентна ставка ;

n-період нарахування.

складних відсотках

S=P(1+i)ⁿ грн.. (8.3)

Сума нарахованих відсотків знаходиться за формулою

I= S-P, грн., (8.4)

У практиці термін надання кредиту за умови річних відсотків може бути менше 1 року при цьому

n=t/Y, (8.5)

де t-кількість місяців або днів;

Y- кількість місяців у році (12) або днів у році (360,365(366)).

Наприклад:

Розрахувати суму до повернення , якщо кредит взято під 10 % річних на 2 місяця. Сума кредиту 2000 грн., відсотки прості.

S=P(1+in)= 2000(1+2/12*0,1)=2033,33 грн.

Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути:

1) до запитання (на вимогу банку);

2) у відповідний термін;

3) з довгостроковим погашенням;

За характером погашення:

1) Дисконтні - утримання позикового відсотку (дисконт) під час видачі кредиту. Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.

2) позики які погашаються поступово;

3) погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики;

4) амортизаційні - здійснюється поступово виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками;

5) інші способи погашення, які визначаються у кредитному договорі.

-2-

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1) цільова направленість;

2)термін кредиту (короткотерміновий, середньо-терміновий, довготерміновий);

3) вид відсоткової ставки;

4) валюта кредиту (національна, іноземна валюта);

5) види обслуговування.

Залежно від мети кредит може надаватися на:

фінансування оборотного капіталу;

фінансування основного капіталу;

викуп приватизованого підприємства.

Українське законодавство забороняє надавати кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для винесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

проти яких порушена справа про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);

під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плавучою (ставки залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки НБУ) і фіксованою відсотковою ставкою.

Підприємство може отримати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру

Кредитна лінія - це згода банку надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми без додаткових спеціальних переговорів.

Сезона кредитна лінія відкривається за періодичної нестачі оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва, або з необхідністю створення запасів товарів на складі (обов'язкове забезпечення, погашення боргу й відсотків одноразовим платежем).

Відновлювальна кредитна лінія може бути відкрита підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі (термін не більш 1 року, обов'язкова гарантія, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму в межах ліміту і періоду дії угоди).

Овердрафт - цей кредит представляє собою видачу коштів з рахунку клієнта у банк у розмірах понад заліків на рахунку, завдяки чому з'являється дебетове сальдо. Суть його в тому, що між банком і клієнтом укладається договір о кредиті зверху залишків грошей на поточному рахунку у рамках раніше оговореної суми і строку. Цей кредит короткостроковий, по скільки погашення заборгованості буде за рахунок всіх сум які зараховуються на рахунок клієнта.

Іпотечний кредит - це особлива форма кредиту, пов'язана з наданням позик під заставу нерухомого майна - землі, виробничих або житлових будівель тощо.

Контокорентний кредит відкривається спеціальний рахунок - контокорент - це поєднання позикового рахунку з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо.

Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.

На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) - звідси і його інша назва векселедавчий і виступає як гарантійна послуга.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів шляхом їх обліку (скупки) до настання строку виконання зобов'язань за ними, сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту

Приклад:

Номінальна вартість векселя - 10000 грн. Банк викуповує в підприємства вексель за 90 днів до його погашення за ставкою 10% річних. Підприємство сплачує банку дисконт.

С= КТП / (365 * 100), грн., (6.6)

де С - сума дисконту, грн.; К - номінальна сума векселя, грн.;

Д. - строк (у днях) від дня обліку до дня платежу, дні;

П - ставка, за якою обліковується вексель, %.

С= (10000 * 90 *0,1) / 365 =246,6 грн.

Банк виплачує підприємству 10000 грн - 246,6 грн = 9752,4 грн.

Авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гаранти.

Принципова різниця між авальним, та акцептним кредитами, в том що при авальному кредиті банк несе додаткову солідарність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підприємством, за акцентного кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу бути звернено як на підприємство, так і на банк на вибір кредитора.

Ломбардний кредит - це короткострокова, фіксована по розмірам позика, яка забезпечується легко реалізуємим майном чи правами (цінні папери, товари, драг метали, вимоги).

Онкольний кредит - його суттєвість є в том що він повинен бути повернений по прямій вимоги банку.

Факторинг - система фінансування за умовами якої підприємство - постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції, інкасація заборгованості клієнту, страхування його від кредитного ризику.

Операція є факторинговою тоді, коли вона задовольняє 2 з 4 умов:

1) наявність кредитування у формі оплати позикових зобов'язань;

2) облік дебіторської заборгованості клієнта - постачальника;

3) інкасування дебіторської заборгованості клієнта-постачальника.

4) страхування підприємства - постачальника від кредитного ризику.Класифікація факторингу.

Таблиця 8.1

Класифікація факторингових операцій

Ознаки класифікації	Види факторингових операцій
1. Місцезнаходження суб'єктів факторингових операцій	1.1.Внутрішній факторинг 1.2.Зовнішній факторинг
2. Ступінь охоплення факторингом продукції, що реалізується	2.1. Оплата всієї реалізованої продукції. 2.2. Оплата частини реалізованої продукції
3. Спосіб повідомлення дебіторів підприємства	3.1. Відкритий факторинг 3.2. Закритий факторинг
4. Форма взаємовідносин підприємства і банку	4.1. Факторинг з правом регресу 4.2. Факторинг без права регресу
5. Повнота надання послуг	5.1. Повний факторинг 5.2. Частковий факторинг
6. Порядок оплати розрахункових документів постачальника	6.1. Факторинг з попередньою оплатою 6.2. Факторинг без попередньої оплати

Внутрішній факторинг - постачальник, його контрагент і банк знаходяться у тій самій країні.

Зовнішній факторинг - якщо одна з сторін прибуває за кордоном.

Конвенційний (відкритий) - підприємство - покупець (дебітор) повідомляється, що права на одержання оплати переустановлені банку.

Конфедаційний (закритий) - не повідомляється.

Факторинг з правом регресу дозволяє банку повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи які не оплатив покупець, і вимогати у нього повернення коштів.

Факторинг без прав регресу означає, що банк бере на себе весь ризик щодо платежу.

Ризик - це можлива небезпека утрат.

Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку.

Факторинг без попередньої оплати - це такий вид факторингу, коли банк зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

Плата за факторинг складається-із плати за кредит та комісійної винагороди.

Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує в підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 0-90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30-10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.

Перед укладенням факторингової угоди банк вивчає підприємство-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.

1. Продукція має бути високої якості і користуватись попитом на ринку.

2.Постачальник повинен мати стійкі темпи зростання виробництва і дотримувати чітко встановлених умов продажу продукції.

3. Підприємство має бути фінансово стійким та мати добру репутацію.

Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи:

1) заяву;

2) баланс на останню звітну дату;

3) копії розрахункових документів, виданих на покупця;

4) інші документи на вимогу банку.

Упадаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:

* найменування, адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;

* суму боргових вимог, що переуступаються;

* суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, сум недоплат);

* дані про умови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;

* іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.

Плата за факторингове обслуговування залежить від виду факторингу, фінансового стану позичальника, масштабів і структури виробничої діяльності постачальника та надійності його покупців. Визначаючи плату за факторинг, ураховують відсоток за кредит і середній термін обороту коштів банку в розрахунках із покупцем.

Приклад:

Підприємство звернулось у банк з проханням викупити рахунки-фактури (дебіторську заборгованість) на суму 20000 гри. Плата за кредит -- 32% річних. Середній термін обертання коштів у розрахунках з покупцем - 10 днів. Комісійна винагорода за факторингове обслуговування 3%. Плата за факторинг складається із плати за кредит та комісійної винагороди, тобто:

20000 * 32% *10 = 175,3 грн.; 20000 * 0,03=600грн.

365 * 100%

Плата за факторинг у цілому становитиме:

175,3+600= 775,3 грн.

Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги:

1) більша гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;

2) надання продавцю короткострокового кредиту;

3) зменшення кредитних ризиків продавця;

4) продавець має можливість оперативно поліпшити своє фінансове становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2-3 днів з моменту укладення факторингової угоди.

Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом.

В Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення у зв'язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному господарстві.

-3-

Кругообіг коштів підприємства в процесі виробництва продукції, послуг та інших видів комерційної діяльності часто супроводжується тимчасовим браком фінансових ресурсів -- покупець продукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з постачальником. Тоді виникає потреба у відстрочці платежу, тобто в комерційному кредиті.

Комерційний кредит -- це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту -- прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.

Комерційний кредит -- це відповідна кредитна угода між двома підприємствами -- продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов 'язання позичальника стосовно кредитора.

Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського:

в ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи, що зв'язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг;

він надається тільки в товарній формі;

позиковий капітал інтегровано з промисловим або торговим, що знайшло практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, які об'єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності;

середня вартість комерційного кредиту завжди нижча за середню ставку банківського відсотка;

плата за комерційний кредит включається в ціну товару.

В операціях з комерційним кредитом виникають певні ризики:

ризик можливої зміни ціни товарів;

ризик недотримання покупцем строків оплати;

ризик банкрутства покупця;

ризик можливого подорожчання кредиту.

Конкретний строк комерційного кредиту залежить від:

виду товарів і послуг;

вартості угоди;

фінансового стану покупця і постачальника;

вартості кредиту;

наявності довготривалих зв'язків між постачальниками і покупцями;

якості товару.

Комерційний кредит має свої переваги і недоліки.

До переваг належать:

оперативність надання коштів у товарній формі;

технічна нескладність оформлення угоди;

надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами;

сприяння розвитку позикового ринку.

Недоліками комерційного кредиту є: його обмежені можливості в часі та розмірах; наявність помітного ризику для кредитора; можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі.

Нині на практиці застосовуються переважно три різновиди комерційного кредиту:

кредит із фіксованим терміном погашення;

кредит із погашенням після фактичної реалізації позичальником одержаних товарів;

кредитування за відкритим рахунком, коли постачання наступної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійснюється до моменту погашення попередньої заборгованості.

Нині традиційний вексельний кредит починає поступатись місцем кредиту, що надається продавцями покупцям шляхом простих записів вартості проданих у кредит товарів.

Маючи відкритий рахунок, підприємство-покупець може періодично закуповувати товари без оформлення кредитних угод у кожному окремому випадку. На замовлення покупця товар негайно відвантажується, а оплата за нього здійснюється у визначені терміни після одержання рахунку-фактури.

Сьогодні у розвинених країнах відкритий рахунок є основним фінансовим інструментом збуту продукції в оптовій торгівлі.

Кредит за відкритим рахунком має кілька переваг порівняно з комерційним кредитом у вексельній формі. По-перше, кредит у вексельній формі дещо обмежений, оскільки вексельний кредит може надаватися підприємствами, що виготовляють продукцію, тільки підприємствам, що їх споживають, або товаровиробниками -- торговим фірмам. Кредит за відкритим рахунком не має таких обмежень. Механізм кредитування й розрахунків за відкритим рахунком найчастіше застосовується у взаємних зустрічних поставках підприємств. На відкритому рахунку відображуються взаємні фінансові вимоги й зобов'язання, відбувається залік таких вимог і зобов'язань, що дещо зменшує платіжні ризики. По-друге, така система кредитування й розрахунків простіша у технічному відношенні порівняно із вексельною формою.

З метою прискорення реалізації товарів і перетворення товарного капіталу на грошовий застосовують такий спосіб надання комерційного кредиту покупцям, як торгові знижки з покупної вартості товару (сконто).

Такий спосіб надання комерційного кредиту полягає в тім, що підприємствам-покупцям надається знижка за умови оплати товару у визначений термін. Якщо оплату здійснено покупцем своєчасно, то ціна товару зменшується на суму торгової знижки. Розмір знижки підприємство-кредитор визначає самостійно. У зарубіжній практиці вона становить, як правило, 1-3% вартості товару.

Величина сконто визначається у відсотках, диференціюється залежно від строку оплати кредиту і орієнтується на чинний рівень відсоткових ставок.

Підприємства з готовністю надають покупцям сконто, оскільки вартість товару здебільшого калькулюється так, що сума відстрочених платежів (тобто відсотки за наданий кредит) входить у ціну товару. Якщо ж оплата відбувається раніше, то замовнику товару надається знижка у формі сконто.

Сезонний кредит застосовується підприємствами з метою створення необхідних запасів у період проведення сезонного розпродажу і дає змогу виробнику відстрочити платежі до кінця розпродажу. Перевага такого кредиту полягає в тім, що підприємства можуть випускати продукцію без додаткових витрат на складування і зберігання.

Консигнація -- застосовується, як правило, за реалізації нових товарів, попит на які важко передбачити. Суть консигнації полягає в тім, що роздрібна торгівля може одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов'язання. Це означає, що оплата виробнику здійснюється тільки за умови реалізації товару. Коли попиту на новий товар не буде, його повертають підприємству-виробнику.

Комерційний кредит в Україні набрав певного розвитку з прийняттям Постанови Верховної Ради «Про застосування векселів у господарському обігу». Підприємствам і організаціям дозволено здійснювати постачання продукції, виконання робіт та надання послуг у кредит, використовуючи для оформлення таких угод векселі.

У певних випадках підприємство--власник векселя до настання терміну сплати векселя може дисконтувати його в комерційному банку. Тоді комерційний кредит трансформується у банківський.

Вексель мусить бути оплачений у день його пред'явлення ремітентом. У разі відмовлення від оплати, кредитор наступного дня може подати протест або відстрочити (пролонгувати) термін погашення векселя. Це можливо, якщо власник векселя і боржник домовляться про виставлення нового векселя. Новий вексель виписують на попередню суму боргу, додаючи відповідні відсотки і комісійні платежі за користування новим кредитом. Коли боржник не спроможний оплатити вексель, кредитор може пред'явити претензію будь-кому з учасників вексельного обігу в порядку регресу.

Кредитор повинен своєчасно і з дотриманням відповідних формальностей заявити протест одному або всім учасникам вексельного обігу. Інакше він втрачає право на фінансові претензії.

Відносно недавно виникли нові види комерційного кредиту. Це міжфірмові грошові кредити, що надаються під комерційні папери і прості векселі. У деяких країнах, наприклад у США, набули поширення комерційні папери нефінансових компаній, що гарантовані банками. Як засіб короткострокового залучення грошових коштів комерційні папери конкурують з депозитними сертифікатами та казначейськими векселями.

Термін “лізинг” походить від англійського дієслова “to lease”, що означає “брати в оренду”. В економічному розумінні лізинг - це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають у ролі кредитора - лізингодавець, позичальника - лізингоодержувач. З економічного погляду лізинг має певну схожість з банківським кредитом, який надається на придбання основних фондів, але між тим є певні відмінності Сутність лізингу проявляється у його функціях: - фінансовій; - виробничій; - збутовій;

Фінансова функція полягає: - у звільненні підприємства від одномоментної повної оплати придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту; - у використанні підприємством податкових та адміністративних пільг.

Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а шляхом їх тимчасового використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових сегментів ринку за рахунок залучення насамперед тих підприємств, що неспроможні відразу придбати те чи інше майно.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин - лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.

Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає в користування об'єкти лізингу згідно з договором.

Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором.

Постачальник лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) передає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Таблиця 8.2

Порівняльна характеристика банківського та лізингового кредиту .

Ознаки	Банківський кредит	Лізинг
Ступінь фінансування основних фондів	Фінансує 60-70% вартості придбаних основних фондів	Фінансує 100% придбаних основних фондів
Забезпечення	Кредитор вимагає ліквідної застави вартістю не менше ніж 130-140% вартості кредиту	Заставою є сам об'єкт лізингу. За умови, що лізингова компанія отримує банківський кредит на придбання об'єкта лізингу, потрібна застава в розмірі лише 30-50% суми банківського кредиту
Право власності кредитора на об'єкт лізингу	Зберігає за собою заставне майно до повного погашення позики	Лізингоодержувач (позичальник) стає власником узятого в оренду майна тільки після закінчення строку договору та повної оплати лізингових платежів
Форма надання	У грошовій формі	У товарній або товарно-грошовій, наприклад, за зворотного лізингу підприємство продає лізинговій компанії основні фонди і отримує кошти, одночасно укладаючи договір про взяття їх в оренду
Спосіб погашення боргу	У грошовій формі	У грошовій, товарній або змішаній формах
Розмір плати	Відсотки за кредит плюс сума основного боргу	Плата за банківський кредит плюс вартість основних фондів плюс лізингова маржа (прибуток лізингової компанії)

До складу лізингових платежів включають:

- суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

- суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу;

- платіж - винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно;

- відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

- інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Відповідно законодавству України розрізняють такі види лізингу:

- оперативний - це господарська операція яка обумовлює передачу лізингоодержувачу прав використання основних фондів на строк, не більш строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів по закінченню строку дії договору:

- фінансовий лізинг - це господарська операція, яка обумовлює придбання лізингодавцем на замовлення лізингоодержувача основних фондів з подальшою передачею в використання лізингоодержувача на строк не більш строку повної амортизації з обов'язковою передачею прав власності на такі основні фонди лізингоодержувачу.

Державний кредит - це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою в наслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).

Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерством, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи:

- пускових об'єктів;

- раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

- технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.

Фінансування інвестиційних потреб підприємств буває: цільовим, прямим, поворотним, терміновим, забезпеченим заставою чи гарантією (поручительством).

Бюджетні позики надаються на таких умовах:

- обсяги бюджетних кредитів на відповідний рік доводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади, які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України;

- перелік будов і об'єктів виробничого призначення, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету, визначає Міністерством економіки за погодженням з Міністерством фінансів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного й соціального розвитку України на рік що планується;

- термін погашення бюджетних кредитів не перевищують трьох років, а в окремих випадках - п'яти років;

- погашення бюджетних кредитів починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції, або технічного переозброєння об'єкта кредитування і здійснюється щоквартально;

- погашення бюджетних кредитів, які використовуються на придбання обладнання, що не входить систему будівель, починається наступного за плановим року і здійснюється що квартально протягом не більше двох років;

- за користування бюджетними позиками встановлюється відсоткова ставка, яка визначається Міністерством України щорічно під час формування Державного бюджету.

Організація роботи з обслуговуванням бюджетних кредитів, їх обліку і проведення розрахунків з позичальниками покладається на вповноважені комерційні банки України.

Державне кредитування підприємств може здійснюватися для забезпечення післяприватизаційної фінансової підтримки.

Приватизовані підприємства кредитуються Фондом державного майна України. Кредитування проводиться за рахунок коштів Державного позабюджетного фонду приватизації та коштів, передбачених Державною програмою приватизації. Кредити за рахунок коштів Державного позабюджетного фонду приватизації надаються за таких умов:

- у статутному фонді приватизованого підприємства державна частка не перевищує 25%;

- загальний обсяг кредиту не перевищує 33% загального обсягу надходження коштів від продажу майна відповідного підприємства (незалежно від його вартості);

- приватизовані підприємства не належать до об'єктів комунальної власності;

- продаж підприємства не був здійснений за приватизаційні папери.

Розмір плати за кредит встановлюється на рівні облікової ставки НБУ.

Комерційні банки України дуже рідко надають підприємствам довготермінові кредити. Можливість отримати такий кредит є реальнішою через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), що надаються вповноваженими банками.

Контрольні запитання і завдання для перевірки знань з теми:

1. Чим зумовлено необхідність кредитування підприємств? Які фактори впливають на рівень потреби в оборотних коштах?

2. У чому полягає сутність контокорентного кредитування? Назвіть відмінності контокорентного кредитування та овердрафту

3. За яких умов операція буде вважатися факторинговою? Назвіть види факторингових операцій.

4. Які види комерційного кредиту може використати підприємство? Дайте їх порівняльну характеристику.

5. Розкрийте сутність і характерні особливості банківського, комерційного й лізингового кредитування.

6. Які способи погашення кредиту передбачені законодавством України? Назвіть джерела погашення кредиту

ТЕМА 9. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

План

1. Оцінка фінансового стану підприємства , її необхідність і значення

2. Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємств

3. Показники фінансового стану підприємства

-1-

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробниче - господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

§ дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

§ дослідження ефективності використання майна(капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

§ об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стабільності підприємства;

§ оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

§ визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Фінансовий аналіз поділяється на зовнішній та внутрішній.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу ,який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності є:

* аналіз абсолютних показників прибутку;

* аналіз показників рентабельності;

*аналіз фінансового стану , фінансової стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

* аналіз ефективності використання залученого капіталу;

* економічна діагностика фінансового стану підприємства.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

* Аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

* Аналіз кредитоспроможності підприємства;

* Оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

* Аналіз власних фінансових ресурсів;

* Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

* Аналіз самоокупності підприємства.

Основні прийоми аналізу:

1. Горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом.

2. Вертикальний (структурній) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат .

3. Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів.

4. Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників. "

5. Порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства, (філій), а також: міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо галузевими та середніми показниками.

6. Факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження .

При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотнім (синтез),коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник .

Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання .

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципи дослідження фінансового стану підприємства. Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описувані аналітичних процедур на логічному рівні , а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях .(експертних оцінок і сценаріїв ,психологічні, морфологічні, порівняльні і інші)

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності (арифметичних різниць, балансовий, дисконтування)

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей визначення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей:

* 1. дескриптивні моделі - засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності (система аналітичних коефіцієнтів);

* 2. предикативні моделі - це моделі передбачуваного ,прогностичного характеру (точка критичного обсягу продаж:);

* 3. нормативні моделі - це моделі які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу).

Таким чином, фінансовий аналіз - це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської звітності.

-2-

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація , яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності , виходить за межі підприємства отже є відкритою. Кожне підприємство розробляє .свої планові та прогнозні показники, норми , нормативи , тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й "НОУ -ХАУ" Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті . Перелік ЇЇ визначає керівник підприємства.

З 1 січня 2000р. на підприємствах України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) упровадженні перераховані форми фінансової звітності, що відповідають міжнародним стандартам

Форма 1 “Баланс” - звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов'язання і капітал підприємства на встановлену дату.

Форма 2 “Звіт про фінансові результати”, містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний і попередні періоди .

Форма 3 “Звіт про рух кошту”, відображає надходження і витрата засобів у звітному періоді по операційних, інвестиційних і фінансових напрямках діяльності підприємства .

Форма 4 “Звіт про власний капітал”, відбиває зміни в складі власного капіталу протягом звітного періоду .

“Примітки до звітів” - сукупність показників і пояснень, що забезпечують деталізацію й обґрунтованість статей фінансових звітів, розкривають іншу інформацію.

Ціль складання фінансової звітності - надати користувачам повну, правдиву і неупереджену інформацію про фінансовий стан, результати діяльності і рух засобу підприємства для прийняття рішень .

Фінансова звітність забезпечує такі інформаційні потреби користувачів:

щодо придбання, продажу цінних паперів і володіння ними;

участі в капіталі підприємства;

оцінювання якості керування;

оцінювання здатності підприємства вчасно виконувати свої зобов'язання;

забезпеченості зобов'язань підприємства;

визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

регулювання діяльності підприємства;

прийняття рішень.

Фінансова звітність може задовольняти потреби користувачів, що не можуть вимагати звітів, складених з обліком їхніх конкретних інформаційних потреб.

За даними фінансової звітності розраховують сукупності аналітичних показників і на їхній основі - узагальнюючі показники фінансового стану підприємств.

Незважаючи на виняткову важливість фінансового аналізу на основі відносних показників (коефіцієнтів), оцінка діяльності за даними фінансової звітності відбиває минулі дані і показує тодішній стан справ. Екстраполяція тенденцій у майбутнє зв'язана з великими труднощами і вимагає високого професіоналізму.

Дані стандартних обов'язкових форм державної статистичної звітності, що затверджуються Держкомстатом України, можна використовувати для аналізу фінансового стану підприємств народного господарства, дослідження кількісних залежностей фінансових аналітичних показників на макрорівні.

Так, форма №1 “Підприємство”, що має назву “Обстеження діяльності підприємства (організації) за рік”, містить такі необхідні для фінансового аналізу дані: зміни і структури активів підприємства; обсяг виробленої і реалізованої продукції в поточних цінах; витрати на виробництво продукції; структура запасів; валові інвестиції в основний капітал (засіб, спрямовані на придбання, створення і відновлення основних фондів і матеріальних активів).