Податкова система та шляхи її реформування

Принцип єдиного підходу до розробки податкового законодавства передбачає необхідність обов'язкового визначення платника податку, збору, обов'язкового платежу, об'єкта оподаткування, джерела сплати, податкових ставок (нормативів), строків та порядку сплати, засади для визначення податкових пільг.

Реалізація цього принципу безпосередньо пов'язана з розробкою чіткої економічної доктрини, що є одним із першочергових завдань.

Названі складові єдиного підходу формально присутні при розробці нормативно-правових актів по кожному виду податків. Однак єдиний підхід повинен реалізовуватись передусім у збалансованості податкової системи, а також в поєднанні фіскальної та регулюючої функцій податків.

Принцип доступності та розуміння норм податкового законодавства платниками податків випливає з принципу правової держави.

Цей принцип випливає зі статей 1 та 57 Конституції України.

Система оподаткування повинна забезпечуватись організаційною та розрахунковою простотою у визначенні тих чи інших податків, зборів та обов'язкових платежів. Вона стає зрозумілою для широкого кола платників податків, зборів та обов'язкових платежів та робить безглуздим приховування доходів від оподаткування.

Цей принцип вимагає забезпечення розуміння платниками податків, зборів та обов'язкових платежів норм податкового законодавства. Доступність податкового законодавства для платників податків, зборів та обов'язкових платежів сьогодні є проблематичною. Податкове законодавство є найбільш складною галуззю законодавства з двох причин. Перша полягає в існуванні великої кількості несистематизованих нормативно-правових актів та роз'яснень, що значно ускладнює саму можливість ознайомлення з ними.

На сьогоднішній день лише з податку на прибуток підприємств діє 179 нормативно-правових актів, до яких належать закони, постанови, укази, розпорядження, інструкції, положення. З податку на додану вартість діє 192, з акцизного збору -- 165, з плати за землю -- 47, з податку на доходи громадян -- 48, з питань щодо примусового стягнення податкової заборгованості -- 116, з держмита -- ЗО тощо. Всього ж з питань оподаткування сьогодні діє понад 1030 нормативно-правових актів.

Друга причина полягає в складності для розуміння викладів норм податкового права, що є однією з причин досить великої свободи їх тлумачення. Невірне тлумачення податкових норм органами державної податкової служби призводить до прийняття рішень, які суперечать податковому законодавству. Невірне ж трактування норм податкового законодавства платником податків призводить до допущення помилок при виконанні своїх обов'язків перед бюджетом та до застосування в результаті до такого платника органами державної податкової служби заходів впливу.

Податкова політика держави повинна будуватися на чітко визначених правових принципах і тоді вона легше сприйматиметься населенням і більше приноситиме користі державі.

Принцип адміністративної спрощеності передбачає створення умов для максимального спрощення процедури стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів при забезпеченні перевищення надходження коштів над видатками, які провадяться при стягненні податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

Принцип економічної ефективності означає забезпечення повноти сплати податків, зборів та обов'язкових платежів, максимальне унеможливлення ухилення від оподаткування, а також мінімум видатків, пов'язаних з обліком платників податків, зборів та обов'язкових платежів.

Цей принцип має два аспекти.

Перший, який відображає фіскальну функцію податків, зборів та обов'язкових платежів, полягає в ефективності їх стягнення. Ця ефективність передбачає вищезгадані заходи.

Немає сенсу встановлювати такі податки, збори та обов'язкові платежі, які дуже складно стягувати до бюджету, або такі, стягнення яких вимагає від держави суттєвих витрат.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків, зборів та обов'язкових платежів як фінансових інструментів.

Принцип економічної ефективності стосується лише тих податків, зборів та обов'язкових платежів, які наділені регулюючим впливом при їх впровадженні. При цьому необхідно зазначити, що регулююча функція податків не завжди діє автоматично. Ось чому податкова політика повинна забезпечити вплив податків, зборів та обов'язкових платежів на економічну ефективність. І якщо ж це завдання не виконується, тоді необхідно або корегувати механізм стягнення тих чи інших податків, зборів та обов'язкових платежів, або констатувати їх недоцільність.

Принцип інфляційної нейтральності передбачає забезпечення рівномірності розподілу надходжень і видатків від інфляції між суб'єктами господарювання.

Принцип гнучкості означає необхідність своєчасного реагування на зміни у соціально-економічному житті суспільства.

При цьому гнучкість податкової політики забезпечується через поступову зміну системи оподаткування.

Податкова ж реформа повинна проводитися вкрай рідко і лише тоді, коли в цьому виникає потреба.

Контрольні питання до розділу 1.9:

Які існують основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування?

В чому полягає науковий підхід до побудови системи оподаткування?

Розкрийте сутність вихідних принципів побудови податкової політики держави.

Які основні принципи побудови системи оподаткування України та яким законодавчим актом вони передбачені?

Яка головна мета укладання угод про уникнення подвійного оподаткування?

Розкрийте сутність принципу соціальної справедливості.

У чому полягає сутність надання податкових пільг?

Яка мета створення вільних економічних зон в Україні?

Охарактеризуйте деякі території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності.

Якими нормативно-правовими актами України надаються податкові пільги?

Які економічні наслідки створення вільних економічних зон?

В чому полягає принцип стабільності податкової системи?

Розкрийте сутність принципу економічної обгрунтованості.

Розкрийте сутність принципу рівномірності сплати податків.

Наведіть, які загальнодержавні податки передбачені законодавством України, якими законодавчими актами.

Які податки та збори мають право встановлювати місцеві органи самоврядування?

1.10 Становлення та розвиток податкової політики України як незалежної держави

Основні терміни та поняття: податкова реформа, реформування системи оподаткування, стягнення податків, зборів і обов'язкових платежів, акцизи, податкова політика, нарахування на фонд оплати праці, податкове навантаження, державні цільові фонди, рентні платежі за нафту та природний газ, плата за транзит природного газу, звітний період, нульова ставка, податкова накладна, податковий кредит, податкове зобов'язання, відшкодування податку, об'єкт оподаткування, прибутковий податок з громадян, сукупний оподатковуваний дохід громадян, орендна плата, плата за землю, місцеві податки і збори, комунальний податок, податок з реклами, готельний збір, ринковий збір, курортний збір, збір за припаркування автотранспорту, списання та реструктуризація податкової заборгованості.

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної політики оподаткування, оскільки створення ефективної системи оподаткування -- це не тільки практична, а й дуже серйозна наукова проблема. Адже податкова система включає в себе цілу низку встановлених в країні податків, зборів і обов'язкових платежів, а також складні механізми їх нарахування та внесення до бюджету та до державних цільових фондів. У той же час це не механічна сукупність, а внутрішньо організована, функціонально взаємоузгоджена, взаємодоповнююча, цілеспрямована система, яка базується на науково обґрунтованих і вже історично перевірених принципах податкової політики. Принцип відносно будь-якої системи -- це та наукова основа та правило, від якого не відступають. Дотримання основних принципів оподаткування дуже важливе для ефективної реалізації податкової політики сьогодні та створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.

Підвалини податкової політики України були закладені Постановами Верховної Ради України від 13 грудня 1995 року № 466/95-ВР «Про основні положення податкової політики та податкової реформи в Україні» та від 4 грудня 1996 року № 561/96-ВР «Про основні положення податкової політики в Україні», а також Указом Президента України від 31 липня 1996 року № 621/96 «Про заходи по реформуванню податкової політики». Цими документами було визначено основні принципи побудови податкової політики та системи оподаткування в Україні, які в подальшому знайшли відображення та розвиток в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"».

У 1996 році в Україні був покладений початок проведення податкової реформи.

Протягом останніх десяти років податкова політика України була спрямована на вирішення конкретних завдань та проблем. Це, зокрема, обмеження росту цін та інфляції, подолання кризи платежів, укріплення грошового обігу. Ці заходи повинні забезпечити захист внутрішнього ринку, створення умов для розвитку здорової конкуренції, здійснити реальну допомогу в становленні та розвитку малого бізнесу, підвищити рівень правової свідомості та культури суспільства.

При цьому в Україні суттєва увага постійно приділяється впорядкуванню стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, а також посиленню відповідальності за ухилення від їх сплати або за несвоєчасність їх сплати до бюджетів усіх рівнів та до державних цільових фондів.

Як вже зазначалося, не менш важливою проблемою в Україні і сьогодні залишається відсутність стабільності податкового законодавства. Постійні зміни та доповнення податкових законів призводять до невиконання суб'єктами господарювання прогнозних показників виробничо-господарської діяльності та її кінцевих показників -- прибутку, рентабельності, окупності капіталовкладень тощо. Це створює фактор невизначеності в організації господарської діяльності.

Не можна заперечувати, що для окремих суб'єктів господарювання сума податків сьогодні є обтяжливою і створює певні передумови для подорожчання продукції, що ними випускається, звужуючи при цьому ринок її збуту.

Крім того, дійсність сьогодення така, що рентабельні прибуткові підприємства, сплачуючи всі законодавчо встановлені платежі до бюджету та до державних цільових фондів, несуть весь податковий тягар. Вони не можуть спрямовувати кошти на реконструкцію та оновлення обладнання.

Тому суб'єкти господарської діяльності самостійно вирішують питання щодо зниження податкового навантаження, виводячи свої відносини з іншими суб'єктами за межі офіційної економіки. За рахунок цього вони мають змогу:

зменшувати свої витрати виробництва (обігу);

знижувати ціни на продукцію, що реалізується;

активізовувати попит на свою продукцію.

При реформуванні системи оподаткування одним із важливих напрямів в удосконаленні податкової системи є зменшення нарахувань на фонд оплати праці, які виступають суттєвим чинником підвищення цін, деформації їхньої структури, зниження конкурентоздатної українських товарів. Однак істотне зменшення цих нарахувань повинно бути взаємопов'язане з реформуванням системи оплати праці, соціального та пенсійного забезпечення, впровадженням системи персональних пенсійних рахунків.

При проведенні економічної реформи в Україні за останні роки нарахування на заробітну плату зменшено з 51 до 37,5 відсотка.

З 1 січня 1999 року призупинено справляння відрахувань до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

Надходження платежів до державних цільових фондів у 1999 році, нарахування яких, в основному, проводяться на фонд оплати праці, характеризуються такими даними:



Перший етап податкової реформи в Україні був завершений прийняттям у 1997 році Верховною Радою України таких законів, як Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та Закон України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

З прийняттям цих законів корінним чином було змінено підхід до оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств.

Одним із основних джерел надходжень до бюджету є податок на додану вартість, питома вага якого в загальній сумі доходів складала від 34,7 відсотка у 1993 році (при ставці податку 28 відсотків) до 25,1 відсотка у 1999 році (при ставці податку 20 відсотків). Абсолютну величину податку в Державному бюджеті на 2000 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» було передбачено у розмірі 7489,6 млн. грн. Це становить 23,8 відсотка загальної суми доходів бюджету.

Питома вага та динаміка надходжень від податку на додану вартість у складі Зведеного бюджету України за ряд років свідчить про стабільність цього джерела доходів.

Динаміка надходжень податку на додану вартість до Зведеного бюджету України за 1996-1999 роки (в тис.грн., за даними звітності Державного казначейства України)

Податок на додану вартість в Україні було запроваджено з 1 січня 1992 року замість раніше діючих податку з обігу та податку з продаж, справляння яких будувалося на системі планово-централізованих цін.

Впровадження нових видів непрямих податків (податку на додану вартість та акцизного збору) було, перш за все, пов'язано з необхідністю забезпечення достатніх і стабільних доходів бюджету в умовах широкої лібералізації цін та розгортання процесів інфляції і було економічно виправданим.

Проте законодавство України з податку на додану вартість хоча і мало позитивні риси (достатньо широку базу оподаткування та адекватність дії в ринкових умовах і в умовах інфляції, що забезпечує, навіть при кризовому стані економіки, стабільні надходження до бюджету), але вимагало суттєвих змін.

Тому Україна, яка сподівається увійти в майбутньому до Європейського співтовариства, розробила основні напрями визначення податку на додану вартість на базі визначених Шостою директивою ЄС основних принципів побудови системи цього податку в західноєвропейських країнах, що дасть можливість запобігти повторенню помилок, які мали місце при впровадженні податку в цих країнах.

Закон України «Про податок на додану вартість», прийнятий Верховною Радою України 3 квітня 1997 року, був введений у дію з 1 жовтня 1997 року.

Новий Закон України «Про податок на додану вартість», що діє сьогодні, є кроком уперед порівняно із законодавством, яке діяло в Україні раніше, та законодавством більшості країн СНД.

Відповідно до цього закону податок на додану вартість є податком на споживання товарів, робіт, послуг на митній території України, і платником його виступає"кожний суб'єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів, робіт, послуг незалежно від країни походження товарів.

Згаданим законом було встановлено новий підхід при визначенні категорій платників податку, який надасть можливість охопити всіх потенційних платників податку на додану вартість.

Зокрема, законодавством передбачено, що від оподаткування податком на додану вартість звільняються підприємства за умови, що обсяг оподатковуваних операцій у них за останні 12 календарних місяців не перевищує встановленого порогу цих обсягів. На сьогодні цей поріг визначений на рівні 61200 грн. У той же час зазначені підприємства можуть добровільно зареєструватися як платники податку, з огляду на ті переваги, які вони при цьому матимуть.

Відповідно до норм справляння податку на додану вартість на території України запроваджено спеціальну реєстрацію платників податку на додану вартість у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження для отримання свідоцтва про реєстрацію як платника та індивідуального податкового номера платника податку на додану вартість, що дасть можливість створити єдину базу даних платників податку.

Для обчислення податку на додану вартість законом встановлено дві ставки податку -- у розмірі 20 відсотків та «нульова» ставка.

Прийнятий порядок оподаткування податком на додану вартість за єдиною ставкою, розмір якої залишився незмінним порівняно зі ставкою, визначеною діючим раніше законодавством щодо податку на додану вартість, робить цей податок нейтральним відносно більшості галузей економіки, тобто не дискримінує жодну галузь та не надає жодній з них переваг.

При цьому зареєстрована як платник податку на додану вартість особа отримує право на нарахування податку та складання податкової накладної при продажу товарів, робіт, послуг, незалежно від їх походження. Податкова накладна, яка надається продавцем покупцю, за умови, що обидва вони зареєстровані як платники податку і мають індивідуальні податкові номери, є документом, який дає право платнику податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку.

Споживачі - переробники за умов реєстрації їх як платників податку на додану вартість мають право відшкодувати свої витрати по сплаченому податку за рахунок податку, отриманого з кінцевого покупця вироблених товарів.

Така схема сплати податку передбачає, що кожен продавець перераховує до бюджету лише суму податку, нарахованого на додану (створену) вартість у ході виробництва (обігу).

Для бюджету особливо важливо, щоб при проходженні товару через всі стадії переробки податки сплачувалися усіма споживачами - переробниками від виробника до кінцевого споживача цього товару (робіт, послуг).

Застосування чинного законодавства щодо порядку справляння податку на додану вартість позитивно впливає на розвиток ринкових відносин в країні, оскільки використання методу «першої події» при визначенні податкового зобов'язання та податкового кредиту ставить підприємства перед необхідністю більш чітко і досконало визначати напрями своєї господарської діяльності, обґрунтовано підходити до вибору постачальників та споживачів продукції, враховуючи при цьому їх фінансовий стан та можливі перспективи розвитку, тобто спонукає їх до ефективної роботи в ринкових умовах. Також слід зазначити, що відповідно до діючого порядку сплата податку на додану вартість до бюджету відбувається один раз на місяць, тоді як продаж продукції підприємством та розрахунки за неї здійснюються щоденно, і фактично підприємство отримує безвідсотковий кредит, яким користується до терміну сплати податку.

Серед головних джерел формування доходів бюджету сьогодні можна назвати й податок на прибуток підприємств. Аналіз надходжень даного податку до бюджету свідчить про його стабільність протягом значного часу.

Динаміка надходжень податку на прибуток підприємств до Зведеного бюджету України за 1996-1999 роки (в тис.грн., за даними звітності Державного казначейства України)

Законом України від 22.05.97 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» порівняно з раніше діючим підходом до визначення об'єкта оподаткування запропоновано принципово новий підхід. Згідно із законом прибуток підприємств, що підлягає оподаткуванню, визначається шляхом зменшення суми валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, а також на суму амортизаційних відрахувань. Така концепція визначення оподатковуваного прибутку використовується практично в усіх європейських країнах.

Платниками податку вважаються всі суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі бюджетні та громадські організації, які одержують прибуток від господарської діяльності, нерезиденти, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи.

До складу валового доходу включаються загальні доходи від реалізації товарів, робіт, послуг, доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами, а також доходи, одержувані з інших джерел та від позареалізаційних операцій (суми безповоротної фінансової допомоги та вартості безоплатно) продукції, доходи від реалізації основних фондів та нематеріальних активів, суми коштів страхових резервів, використаних не за призначенням, суми штрафів та/або неустойки чи пені за добровільним рішенням сторін договору або за рішенням державних органів стягнення, суду, арбітражного суду тощо).

Законом передбачається визначення валових витрат виробництва та обігу як суми будь-яких витрат платника у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, пов'язаних з придбанням, одержанням, виготовленням товарів, робіт, послуг для забезпечення власної господарської діяльності, незалежно від періоду використання цих товарів, робіт, послуг у господарській діяльності такого платника податку.

Сума валового доходу, скоригованого на суму доходів, що виключаються із складу валових доходів, зменшена на суму валових витрат, формує прибуток, який є об'єктом оподаткування. Сума прибутку, одержана юридичними особами за межами митної території України, включається до загальної суми прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні та враховується при визначенні розміру податку.

З метою ж уникнення подвійного оподаткування суми податку з одержаного за межами території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, сплачені юридичними особами за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку з прибутку в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум не може перевищувати суми податку з прибутку, що належить до сплати в Україні, стосовно одержаного прибутку за кордоном.

Законом запроваджено нові норми амортизаційних відрахувань і новий порядок визначення амортизації, який, зокрема, передбачає віднесення на зменшення бази оподаткування витрат на придбання, виготовлення або поліпшення основних фондів шляхом нарахування амортизаційних відрахувань з моменту здійснення таких витрат, а не з моменту введення основних фондів у експлуатацію, як це було передбачено раніше діючим порядком. Основні фонди розподілено на три групи. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на кінець звітного періоду в розрахунку на календарний рік.

Структура надходжень до бюджету в 1999 році податку на прибуток підприємств характеризується такими даними:



Аналіз наведених даних свідчить, що в 1999 році найбільшу питому вагу в загальній сумі надходжень податку на прибуток до бюджету складає податок, сплачений підприємствами і організаціями державної форми власності, -- 46,12 відсотка, або 3 006 млн. грн., підприємствами колективної форми власності -- 21,63 відсотка, або 1 410 млн. грн., підприємствами з іноземними інвестиціями -- 6,8 відсотка, або 442 млн. грн.

Розглянемо ще деякі податки і збори, які відіграють значну роль у формуванні доходів бюджету.

Найбільш давньою формою оподаткування через відносно просту оцінку та порядок стягнення є акцизний збір. Акцизний збір належить до категорії специфічних акцизів, тобто він стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.

Акцизами зазвичай оподатковуються товари, які відповідають одній або декільком з наведених характеристик. По-перше, їх виробництво та реалізація знаходяться під наглядом держави, тобто ці товари являють особливий інтерес для держави. По-друге, вони характеризуються нееластичністю попиту за ціною. По-третє, еластичність попиту за доходом на ці товари встановлена більше одиниці, тобто ці товари належать до категорії предметів розкоші. По-четверте, держава вважає, що споживання цих товарів не приносить користі або з високою долею вірогідності викликає негативні зовнішні ефекти.

Завдяки своїй вузькій спрямованості, акцизи можуть суттєво впливати на рішення споживачів підакцизної продукції та на розподіл ресурсів і тому можуть виявитися дієвим інструментом досягнення мети здійснюваної державою політики й окрім мобілізації доходів бюджету.

У минулому акцизний збір в Україні, як і в інших європейських країнах, стягувався з різноманітних товарів, але сьогодні він спрямований на такі основні групи товарів, як алкогольні напої, тютюнові вироби, паливо та транспортні засоби.

Високий рівень оподаткування акцизним збором відлякує покупців підакцизних товарів, а застосування в різних країнах світу різних ставок акцизного збору на підакцизну продукцію відображає рівень впливу кожної окремої держави на поведінку громадян. Особливо це базується на політиці держави в сферах охорони здоров'я та енергетики. Питання захисту навколишнього природного середовища сьогодні також включене до пріоритетних питань у діях урядів більшості країн, і тому ними часто застосовуються високі ставки акцизів на паливо.

В країнах Європейського Союзу сьогодні існують суттєві розбіжності у формах та порядку оподаткування акцизним збором підакцизної продукції, оскільки в цих країнах є відмінність у ступені надійності акцизів у формуванні бюджетних надходжень.

В Україні акцизний збір був введений у 1992 році. Оподаткуванню акцизним збором підлягають предмети споживання, котрі, як правило, не належать до предметів першої необхідності.

План надходження акцизного збору до Зведеного бюджету України на 2000 рік становив 2050 млн. грн., що складало 5 відсотків від загальної суми надходжень, у тому числі по вітчизняних товарах -- 1650 млн. грн., по імпортних -- 400 млн. грн., що становить відповідно 80,5 та 19,5 відсотка від загальної суми надходжень акцизного збору.

Діючі сьогодні ставки акцизного збору на підакцизну продукцію були введені в 1996 році Законом України від 06.02.96 № 30/96-ВР «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тютюнові вироби», Законом України від 07.05.96 № 178/96-ВР «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої», Законом України від 24.05.96 № 216/96-ВР «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них» та Законом України від 11.07.96 № 313/96-ВР «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» з внесенням до них протягом останніх років змін і доповнень.

Аналіз структури надходжень акцизного збору свідчить про те, що в загальній сумі акцизного збору, сплаченого до бюджету в 1999 році, платниками, які контролюються органами державної податкової служби, 98,1% складають надходження по таких шести групах товарів: лікеро-горілчана продукція (31,75%), тютюн та тютюнові вироби (30,9%), бензин моторний та дизельне пальне (19,7%), спирт (6,1%), пиво (5%), виноматеріали та виноробна продукція (4,8%). Враховуючи, що решта груп підакцизних товарів дає незначні надходження до бюджету, Законом України від 04.11.99 № 1214-XIV «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування підакцизних товарів (продукції)» перелік підакцизних товарів було переглянуто і суттєво скорочено. Зокрема, з 1 січня 2000 року до підакцизних належать такі групи товарів:

тютюн та тютюнові вироби;

спирт;

алкогольні напої;

автомобілі;

пиво;

бензин;

ювелірні вироби.

Структура надходжень акцизного збору до Державного бюджету України в 1999 році характеризується такими даними:

Ставки акцизного збору диференційовані по різних групах товарів.

На сьогодні діє два види ставок: адвалорні та специфічні.

Слід зазначити, що встановлені в Україні ставки акцизного збору порівняно з іншими країнами світу не є надто високими. Про це свідчить порівняльна діаграма щодо застосування ставок акцизного збору на бензин в Україні та в інших розвинених країнах світу.

Так, наприклад, ставки акцизного збору на бензини різних марок, встановлені в Україні, майже в 3 рази нижчі, ніж встановлені на аналогічну продукцію в Норвегії, Швеції, Італії, Франції, в 2,5 раза -- в Данії, Німеччині.

Для порівняння, в Німеччині акцизний збір на пально-мастильні матеріали є основним федеральним податком і становить 7,5 відсотка від всіх

надходжень бюджету. Так, при ціні одного літра бензину 1,5 марки акцизний збір становить 0,98 марки.

Крім того, через оподаткування в західних країнах вирішуються екологічні проблеми. Так, промисловість Німеччини протягом певного часу не погоджувалася із рішенням про необхідність оснащення автомобілів каталізаторами. Тоді було різко знижено податок на автомобілі, обладнані каталізаторами, а також знижено ставки акцизного збору на ті види бензину, який використовується для таких автомобілів. Разом з цим збільшено акцизний збір на види бензину, які містять свинець та інші домішки й використовуються в старих двигунах.

Особливості нарахування та сплати акцизного збору, що справляється з виготовлених українськими виробниками та ввезених на територію України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, визначає Закон України від 15 вересня 1995 року № 329/95-ВР «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби».

Важливим джерелом формування Державного бюджету України також є прибутковий податок з громадян.

Оподаткування доходів громадян проводиться відповідно до Декрета Кабінета Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян».

Аналіз динаміки надходжень цього податку до бюджету свідчить про постійний ріст його надходжень.

Динаміка надходжень прибуткового податку з громадян до Зведеного бюджету України за 1996-1999 роки (в тис.грн., за даними звітності Державного казначейства України)

Найбільшу питому вагу в надходженнях до бюджету прибуткового податку з громадян у 1999 році склали надходження цього податку від таких доходів платників податків:

92,46%, або 4 119 млн. грн. -- доходів робітників і службовців;

4,4%, або 196 млн. грн. -- фіксованого податку з доходів від підприємницької діяльності;

1,93%, або 86 млн. грн. -- інших доходів від підприємницької діяльності;

1,21%, або 54 млн. грн. -- доходів робітників колективних сільськогосподарських підприємств.

Про структуру надходжень платежів до Державного бюджету України з прибуткового податку з громадян свідчить наступна діаграма.

Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

До сукупного оподатковуваного доходу громадян включаються доходи, одержані як в грошовій, так і в натуральній формі, в національній та в іноземній валюті. Доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими) цінами, крім доходів, одержаних від сільськогосподарських підприємств, які визначаються за цінами продажу продукції державі.

Оподаткування доходів громадян здійснюється за ставками від 10 до 40 відсотків залежно від суми доходів.

Доходи, одержані за межами України громадянами з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.

Суми податку з доходів фізичних осіб, сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються під час сплати ними податку з доходів фізичних осіб в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку з доходів, сплачених за межами України, не може перевищувати суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті цими особами в Україні.

Динаміка надходжень прибуткового податку з громадян за останні роки свідчить про те, що суми надходжень до бюджету від цього податку щорічно зростають.

Динаміка надходжень прибуткового податку з громадян до Зведеного бюджету України за 1996-1999 роки (в тис. грн., за даними звітності Державного казначейства України)

З 1 січня 1997 року введено в дію Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю"» від 19 вересня 1996 року №378/96-ВР. Відповідно до вказаного Закону використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді податку за землю або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

Плату за землю запроваджено з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі й землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Об'єктом оподаткування платою за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом оподаткування платою за землю є власник землі та землекористувач.

Розмір плати за землю не залежить від результатів господарської діяльності власника землі або землекористувача.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, то середні ставки плати за землю відповідно до чинного законодавства визначаються з урахуванням певних особливостей -- категорії населених пунктів, чисельності жителів у них, під якими об'єктами ці землі знаходяться тощо.

Ставки плати за землю (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи з середніх ставок плати, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки. При цьому законодавчо визначено, що зазначені ставки не можуть бути вищими, ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, які встановлені Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про плату за землю"» від 19 вересня 1996 року № 378/96-ВР.

Плата за землю відіграє дуже важливу роль у формуванні доходів місцевих бюджетів. Про динаміку надходження цього податку до бюджету свідчить така діаграма:

Динаміка надходжень плати за землю до Зведеного бюджету України " за 1996-1999 роки (в тисгрн., за даними звітності Державного казначейства України)

Значну роль у формування надходжень до бюджету відіграють і рентні платежі за нафту, природний газ, а також плата за транзит природного газу через територію України.

З метою поступового вирівнювання цін на природний газ і нафту, що видобуваються в Україні та ввозяться із-за її меж, створення умов для розвитку нафтової та газової промисловості Указом Президента України від 21 грудня 1994 року № 785/94 «Про встановлення рентної плати за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні» встановлена рентна плата.

Рентна плата встановлена в доларах США, а сплата проводиться у валюті України за офіційним валютним курсом на дату відпуску продукції нафтогазовидобувними підприємствами і включається до ціни нафти і газу без урахування податку на додану вартість.

Ставки рентної плати затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Рентна плата зараховується до державного бюджету.

У 1999 році рентна плата за природний газ становила близько 60 млн. грн., рентна плата за нафту -- 7,5 млн. грн., відрахування від плати за транзит природного газу через територію України -- 1,6 млрд. грн., надходження зазначених платежів у 2000 році згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2000 рік» відповідно було заплановано у сумах: 178,2 млн. грн., 38 млн. грн. та 1 млрд. грн.

Надходження рентних платежів до Державного бюджету України у 1999 році характеризуються такими даними:

Останнім часом все більш важливу роль у формуванні місцевих бюджетів відіграють місцеві податки і збори.

Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори» визначено види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, об'єкти оподаткування, джерела сплати. Особливість цього Декрету полягає в тому, що він передбачає запровадження місцевих податків і зборів рішенням місцевого органу самоврядування. Цей же орган по кожному платежу розробляє і затверджує положення, яким визначається порядок сплати та перерахування до місцевого бюджету податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки і збори» граничних ставок.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право вводити пільгові ставки, повністю скасовувати місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Про динаміку надходження місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів свідчить така діаграма:

Динаміка надходжень місцевих податків і зборів до Зведеного бюджету України за 1996-1999 роки (в тис.грн., м даними звітності Державного * казначейства України)

Разом з цим слід зазначити, що деякі місцеві податки, передбачені чинним законодавством, не відіграють істотної ролі у формуванні доходів місцевих бюджетів.

Так, за підсумками надходження місцевих податків і зборів у 1999 році можна зробити висновок, що найбільш суттєву роль у формуванні місцевих бюджетів відіграли такі місцеві податки і збори:

комунальний податок, який становив 40 відсотків у загальній сумі надходжень місцевих податків і зборів, або 176,9 млн. грн.;

ринковий збір -- 38,1 відсотка, або 168,4 млн. грн.;

збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі -- 7,6 відсотка, або 33,4 млн. грн.;

готельний збір -- 6,4 відсотка, або 28,5 млн. грн.;

збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспор- ту, що прямує за кордон, -- 3,6 відсотка, або 15,9 млн. грн.;

податок з реклами -- 1,6 відсотка, або 7,3 млн. грн.;

збір за припаркування автотранспорту -- 1,4 відсотка, або 6,0 млн. грн.

При цьому надходження від 9 інших місцевих зборів, передбачених законодавством, становлять всього 1,3 відсотка від загальної суми надходжень місцевих податків і зборів, або 5,8 млн. грн., і адміністрування таких зборів коштує дорожче, ніж вони дають надходжень до бюджету.

Структура надходжень місцевих податків і зборів до Зведеного бюджету України у 1999 році характеризується такими даними:

98

Контрольні питання до розділу 1.10:

Охарактеризуйте перший період в розвитку податкової системи України.

Наведіть головні етапи другого періоду розвитку системи оподаткування України.

Охарактеризуйте становлення та розвиток податкової системи незалежної України.

Дайте характеристику сучасної податкової політики України.

У чому полягає сутність податкової реформи 1996 року в Україні?

Перерахуйте головні джерела доходів Державного бюджету України.

Яка необхідність впровадження непрямого оподаткування в Україні?

Охарактеризуйте непряме оподаткування в Україні.

Розкрийте сутність Закону України «Про податок на прибуток підприємств».

Які існують особливості в оподаткуванні акцизним збором в Україні алкогольних напоїв та тютюнових виробів?

Розкрийте сутність прибуткового оподаткування громадян в Україні.

Який порядок оподаткування податком на землю?

Дайте характеристику місцевим податкам і зборам, що запроваджені в Україні?

1.11 Податкові системи в країнах з розвиненою ринковою економікою

Основні терміни та поняття: структура податкової системи, податкова база, податкові пільги, податкові ставки (нормативи), податкова політика, прямі податки, непрямі податки, пряме оподаткування, непряме оподаткування, оподаткування доходів фізичних осіб, оподаткування доходів корпорацій, податкові надходження.

Для сучасних держав характерним є втручання в різні сфери економічного життя. Різниця лише в ступені цього втручання. У США -- воно менше, а в Швеції -- більше.

Основним інструментом державного регулювання є податкова політика та фінансовий вплив на підприємництво.

Завдяки цьому впливу держави досягають поставленої мети по забезпеченню економічного зросту, провадженню ефективної цінової політики, зайнятості населення країни, створенню системи соціального захисту менш захищених верств населення, створенню рівноваги у зовнішньоекономічній діяльності тощо.

І при цьому збалансування взаємовідносин -- це й є головне завдання в економічній політиці будь-якої держави.

У світовій практиці ведення народного господарства проблема застосування податків є однією з найбільш складних і суперечливих.

Податки пов'язані з існуванням держави. Системи оподаткування в різних країнах світу відрізняються одна від одної за структурою, набором податків, зборів та обов'язкових платежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Це закономірно, оскільки податкові системи формувалися та формуються сьогодні під впливом різних економічних, політичних і соціальних факторів.

Як свідчить практика, сьогодні немає інших аспектів економіки, які б настільки серйозно піддавалися критиці з боку суб'єктів господарювання. Як свідчить світова практика, податкові вилучення в розмірі 30-40 відсотків доходів платника -- це той поріг, при перевищенні якого починається процес скорочення його збережень та інвестицій в економіку.

Якщо ж ставки (нормативи) податків і їх кількість досягають такого рівня, що зобов'язує платників сплачувати більше 40 відсотків своїх доходів, то це повністю ліквідує стимули до господарської діяльності та розширення виробництва.

Більшості країн сьогодні властиве помірне оподаткування. І це є результатом проведення такої податкової політики, пріоритет якої полягає в досягненні мети створення стабільного економічного зростання, сприятливого податкового клімату для розвитку господарської діяльності та ефективного вирішення соціальних проблем в державі.

Разом з тим питома вага податків, зборів та обов'язкових платежів у ВВП багатьох країн є досить суттєвою.

Так, від 40 до 50 відсотків становить питома вага зазначених платежів у таких європейських країнах, як Італія, Австрія, Франція, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Данія.

Податкова політика різних країн, як правило, розрахована на залучення приватного капіталу.

При вивченні сучасних податкових систем розвинених країн світу важливим є вивчення їх структури. Передусім це стосується розподілу податкових платежів на прямі та непрямі.

Так, наприклад, в США, Японії, Великобританії, Канаді переважають прямі, а у Франції -- непрямі податки.

Як свідчить практика, існує залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких факторів, як життєвий рівень населення країни, рівень його культури, існуючі традиції в оподаткуванні та шляхи вдосконалення механізму стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, властивості системи оподаткування мінімізувати ухилення від їх сплати.

Так, суттєві масштаби непрямого оподаткування у Франції, Німеччині, Італії обумовлені особливостями соціально-економічної політики, яка проводиться в цих країнах.

Прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів платника. Ці податки вважаються найбільш справедливими. Пряме оподаткування дозволяє перекласти основний податковий тягар на багаті верстви населення.

Тим не менше непряме оподаткування широко застосовується в багатьох системах оподаткування розвинених країн світу. Так, зокрема, в таких країнах, як Німеччина та Франція, непрямі податки традиційно відіграють провідну роль.

Значна роль непрямих податків у багатьох країнах викликана їх високою фіскальною ефективністю та можливістю забезпечення рівномірності надходження платежів до бюджету.

Однією з найважливіших причин розвитку непрямого оподаткування в країнах-членах Європейського Союзу поряд з історичними традиціями в оподаткуванні є політика уніфікації систем оподаткування країн ЄС.

Результатом такої політики в країнах ЄС стало наближення методів стягнення непрямих податків. У той же час в галузі прямого оподаткування цим країнам надається більша самостійність.

Соціально-економічна політика держав спрямовується на вирішення існуючих в країнах соціальних проблем. Запровадженням пільг в оподаткуванні доходів фізичних осіб проводиться регулювання соціальних процесів у країні.

При цьому значна частина соціальних видатків перекладається на приватні та державні компанії, що також впливає на співвідношення прямих і непрямих податків.

Важливою особливістю систем оподаткування розвинених країн світу є структура прямих податків. Вона відображає залежність співвідношення податку на доходи корпорацій та податку на доходи фізичних осіб від структури національного доходу.

В таких країнах, як США, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Японія, доля оподаткування доходів фізичних осіб в податкових надходженнях перевищує долю податку на доходи корпорацій.

Системи податків у розвинених країнах багатогранні та розгалужені. Вони включають в себе федеральні або загальнодержавні податки, податки регіонів та місцеві податки. Ступінь оподаткування в Європі вище, ніж в Північній Америці. Так, питома вага обов'язкових платежів по відношенню до ВВП в США становить близько ЗО відсотків, Канаді -- 34 відсотків, Франції, Бельгії, Нідерландах, Швеції -- більше 40 відсотків, Німеччині -- 38 відсотків.

У західних країнах через податки вирішуються проблеми екології.

На сьогодні в Німеччині податок на автомобілі залежить від двох факторів. Це, зокрема, об'єм циліндра двигуна (потужність двигуна) та наявність каталізатора. Власники менш потужних автомашин, які оснащені каталізаторами, від податку взагалі звільнені.

Диференційовані податки на автотранспорт, які враховують екологічну чистоту двигуна, запроваджені в США в семидесятих роках і активно застосовуються й сьогодні.

Тепер розглянемо основні засади податкової політики окремих країн світу.

Основні засади податкової політики Сполучених Штатів Америки

Податкова система Сполучених Штатів Америки в сучасному вигляді відповідає завданням не просто фіскальним -- забезпечувати надходження доходів до федерального бюджету, бюджетів штатів та місцевих бюджетів, а й служить інструментом розвитку економіки держави.

При розвинених ринкових відносинах, вільному підприємництву в США невід'ємною складовою господарського механізму є державне регулювання, основним інструментом якого є податкова політика.

До регулювання економіки, крім федеральних властей, активно залучаються й місцеві органи управління. Вони володіють значними власними джерелами фінансових ресурсів, обсяги яких, до речі, за останні 15-20 років у США суттєво зросли. В країні існує більш як 83 тисячі місцевих органів управління, які мають власну фінансову базу.

Проблема формування дохідної частини бюджетів різних рівнів у США знаходиться на першому місці.

За допомогою суто економічних регуляторів, до яких належить й оподаткування, держава примушує приймати такі рішення в господарській діяльності, які в найбільшій мірі забезпечують суспільні потреби.

Крім виконання фіскальної функції система оподаткування служить інструментом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру, динаміку розвитку та розміщення.

Податкова політика в США розрахована на залучення приватного капіталу.

Серед доходів федерального бюджету переважають прямі податки. Доходи ж штатів та місцевих органів влади головним чином формуються за рахунок непрямих податків та майнового оподаткування.

Основними джерелами доходів федерального бюджету США традиційно є податок на доходи громадян та податок на прибуток корпорацій.

Це підтверджується даними, що серед доходів федерального бюджету за прогнозами на 2001 рік податок на доходи громадян становитиме 9,6 відсотка від ВВП, податок на прибуток корпорацій -- 2,1 відсотка, соціальне страхування та пенсійне забезпечення -- 7 відсотків, акцизи -- 0,7 відсотка, інші платежі -- 1 відсоток.

Головним джерелом податкових надходжень до федерального бюджету США, як і в ряді інших країн з розвиненою економікою, є податок на доходи громадян. Це пояснюється, в першу чергу, високим рівнем оплати праці, а також ефективною роботою податкової служби країни.

Ставка податку на доходи громадян побудована за прогресивною шкалою, яка з урахуванням рівня інфляції щорічно коригується.

Громадяни, праця яких пов'язана з отриманням чайових, у разі якщо вони перевищують 20 доларів США, зобов'язані щомісячно звітувати про їх суми роботодавцеві.

Якщо податок на доходи громадян не утримується уповноваженою на це особою, платник податку повинен забезпечити щоквартальне заповнення та подання до органів податкової служби розрахунку суми податку та сплатити її в установлений термін.

Річна декларація про доходи попереднього року подається не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним, якщо за цей період було одержано дохід від 6,8 тисячі доларів США.

Важливим елементом в оподаткуванні є зобов'язання громадян звітувати про доходи неповнолітніх дітей, що знаходяться на утриманні батьків (зарплата, чайові, проценти від фінансових активів, гранти на навчання, які звільнені від оподаткування, тощо). В цьому разі батьки можуть за власним бажанням включити цю інформацію до власної декларації про доходи.

На другому місці серед бюджетних надходжень є податок на прибуток корпорацій. Механізм його стягнення дуже близький до механізму стягнення прибуткового податку з громадян. Податок сплачується щоквартально до 15 числа останнього календарного місяця кварталу виходячи з розрахункової оцінки річної суми податку. Для цього використовується один із двох методів розрахунку:

сума квартального платежу визначається як 25 відсотків від загальної суми податку, що була наведена в податковій декларації за попередній звітний рік;

сума квартального платежу визначається як 25 відсотків від суми податку, яку корпорація передбачає задекларувати в поточному році.

При цьому датою подання до податкового органу декларації про прибуток за минулий звітний рік та повної сплати податку є 15 число місяця року, наступного за фінансовим (для корпорацій фінансовий рік може не збігатися з календарним).

Хоча підходи при визначенні прибутку корпорацій, що підлягає оподаткуванню, є аналогічним до тих, що використовуються при оподаткуванні доходів громадян, але й існують важливі відмінності. Це, зокрема, коли корпорація, яка отримала пільгові кредити за ставками, нижчими від ринкових, повинна зазначити цю пільгу як додатково одержаний дохід.

Благодійні внески частково не враховуються при розрахунку оподатковуваного прибутку лише за умови, коли ці внески були зроблені на користь установ, визначених чинним законодавством.

З метою підтримки новостворених підприємств, законодавством дозволяється відносити витрати, пов'язані зі створенням підприємства, до капіталовкладень і амортизувати їх протягом п'ятирічного періоду із моменту створення підприємства.